Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття
У статті обґрунтовано поняття стильової (поетичної) норми як одиниці виміру історії поетичної мови. Відзначено історичний, змінний характер поетичної норми. Визначено параметри рівневої фоностилістичної норми в українській поезії другої половини XX ст. Простежено стабільність / змінність, а також ід...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183657 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття / Г.М. Сюта // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 80-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183657 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1836572022-04-08T01:35:18Z Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття Сюта, Г.М. У статті обґрунтовано поняття стильової (поетичної) норми як одиниці виміру історії поетичної мови. Відзначено історичний, змінний характер поетичної норми. Визначено параметри рівневої фоностилістичної норми в українській поезії другої половини XX ст. Простежено стабільність / змінність, а також ідіостильові особливості її вияву. In the article the concept of style (poetic) norm as the measuring unit of history of poetic language is defined. Stated the historical, changeable character of poetic norm. The parameters of phon- ostylistyc norm in Ukrainian poetry of the second part of XX century are founded. Traced the stability / variation and idiostyles’ features of its manifestation. 2012 Article Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття / Г.М. Сюта // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 80-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183657 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті обґрунтовано поняття стильової (поетичної) норми як одиниці виміру історії поетичної мови. Відзначено історичний, змінний характер поетичної норми. Визначено параметри рівневої фоностилістичної норми в українській поезії другої половини XX ст. Простежено стабільність / змінність, а також ідіостильові особливості її вияву. |
| format |
Article |
| author |
Сюта, Г.М. |
| spellingShingle |
Сюта, Г.М. Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття Мовознавство |
| author_facet |
Сюта, Г.М. |
| author_sort |
Сюта, Г.М. |
| title |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття |
| title_short |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття |
| title_full |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття |
| title_fullStr |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття |
| title_full_unstemmed |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття |
| title_sort |
фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини xx століття |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183657 |
| citation_txt |
Фоностилістична норма в українській поетичній мові другої половини XX століття / Г.М. Сюта // Мовознавство. — 2012. — № 3. — С. 80-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT sûtagm fonostilístičnanormavukraínsʹkíjpoetičníjmovídrugoípolovinixxstolíttâ |
| first_indexed |
2025-07-16T03:40:14Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:40:14Z |
| _version_ |
1837773323417681920 |
| fulltext |
Г. М. СЮТА
ФОНОСТИЛІСТИЧНА НОРМА
В УКРАЇНСЬКІЙ ПОЕТИЧНІЙ МОВІ ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ________________
У статті обґрунтовано поняття стильової (поетичної) норми як одиниці виміру історії пое
тичної мови. Відзначено історичний, змінний характер поетичної норми. Визначено парамет
ри рівневої фоностилістичної норми в українській поезії другої половини XX ст. Простежено
стабільність / змінність, а також ідіостильові особливості її вияву.
К лючові слова: поетична мова, стильова (поетична) норма, стабільність норми, змін
ність норми, фоносемантична норма, паронімічна атракція.
Сучасні лінгвостилістичні методики дослідження художнього тексту орієнтова
ні на осмислення його внутрішньої детермінованості особливостями літератур
ного напряму (течії, естетичної платформи), у межах якого постав цей текст, на
усвідомлення системних зв’язків традиційного та новаторського, індивідуаль-
но-авторського як визначальних параметрів художньої мови. Поглиблений роз
гляд цих зв’язків виявляє механізми й шляхи усталення стильової (поетичної)
норми.
Поняття стильової (поетичної) норми — методологічно важлива одиниця
досліджень, пов’язаних із визначенням основних тенденцій розвитку мови пое
зії та прози певних літературних епох, соціально й культурно знакових періодів,
жанрових спрямувань тощо. Дослідники вказують на норми художнього сло
вовживання й образотворення (С. Я. Єрмоленко, Л. О. Пустовіт, Н. М. Сологуб,
А. К. Мойсієнко, Л. Г. Савченко), естетичну норму (І. Є. Грицютенко, Л. О. Ста-
вицька), норму поетичного словотворення (Г. М. Вокальчук, А. А. Калетник,
Н. В. Кирилюк, Н. А. Адах), норму фоностилістичної організації текстів (Н. Л. Да-
щенко, О. О. Бірюкова, Ю. Л. Маленовський) тощо. При цьому наголошують,
що лінгвоестетична сутність відповідних стильових норм виявляється на тлі вже
певних сформованих канонів: «для того, щоб вивчити мовно-естетичне явище,
його треба порівняти з іншими, розглянути на тлі однотипних естетичних утво
рень, співвіднести з мовною нормою» \
Поетична норма — категорія історична, змінна. Її коливання зумовлені ди
намічною природою самої поетичної мови, залежать «від літературних тради
цій, течій, напрямків, мистецьких шкіл та індивідуальних стилів»2, детерміну
ються історично-соціальними чинниками, міжкультурними контактами,
1 Ставицька Л. О. Естетика слова в українській поезії 10-30 рр. XX ст. — К., 2000.—
С. 19.
2 Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності // Стилістика та культура мови.— К.,
1999, — С. 301.
О Г. М. СЮТА, 2012
80 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
фоностшістична норма в українській поетичній мові..
загальним культурним рівнем соціуму, внутрішньоструктурними процесами
тощо. Тому констатація стійкості (стабільності) / змінності (динамічності) сти
льової поетичної норми можлива тільки в контексті розгляду художньої мови як
феномена, що: а) спирається на етнокультурну традицію; б) має часово-про-
сторову стратифікацію; в) модифікується в індивідуально-авторських сис
темах; г) реагує на розвиток суспільної свідомості, морально-естетичних
цінностей та уподобань соціуму, а також відбиває рівень суспільного й індивіду
ального культурного досвіду.
Для системного представлення стильових норм художнього дискурсу про
дуктивним залишається рівневий підхід: диференціювання фоностилістичних,
словотворчих, лексичних, граматичних, образотворчих, текстотворчих норм
забезпечує релевантний і різноаспектний опис динаміки художнього стилю на
тому чи тому етапі розвитку. Цей досвід започатковано в академічному «Курсі
історії української літературної мови», де за зрізами лексики, фразеології, син
таксису, образних засобів у мові творів Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Коцю
бинського та ін. ключових для української словесності письменників показано
закономірну лексичну розбудову та стилістичну переорієнтацію словника ху
дожньої мови, її естетики взагалі3. Фактично не оперуючи поняттям стильової
(художньої, поетичної) норми, автори «Курсу...» послідовно описують цю нор
му в її рівневих різновидах, в ідіостильовому вияві та в проекції на історію
літературної мови. Згодом принцип структурно-рівневої стилістики став
визначальним для академічного курсу «Сучасна українська літературна мова.
Стилістика».
Названі праці, а також наступні дослідження засвідчили існування в лінг-
воукраїністиці інтересу до такого сегменту стилістики мовних засобів, як фо-
носгилістика. Одним із перших узагальнювальний досвід наукового представ
лення цього напряму нарівні з розглядом лексичних, фразеологічних,
словотворчих, морфологічних засобів запропонував В. І. Коптілов 4. Застосо
вуючи власне стилістичні методи дослідження, він описує явища звукопису,
звукоповтори як засоби творення образності й естетики віршованої мови. Клю
човими словами для кваліфікації та опису фоностилістичних явищ стали «звуко
вий повтор», «асонанс», «алітерація», «звуковідтворення», «звуконаслідуван
ня». Поняття «паронімічна атракція» у цій праці не актуалізоване.
Етапними для розвитку фоностилістики стали 70-ті роки XX ст., коли до
слідники звернули увагу на звук як змістову, змістоутворювальну форманту
поетичного тексту. Методологічно це було зумовлено загальною фоносеман-
тичною переорієнтацією віршової мови, коли й автор, і читач стали чутливіши
ми, сприйнятливішими до імпліцитно закладених у ній звукосмислових модуля
цій. Як наслідок, спрямоване на посилення виражальності фонетичне
орнаментування, що, безумовно, було властиве й мові поезії попередніх періо
дів, систематизувалося до рівня стильової норми й було категоризоване в по
нятті «паронімічна атракція» (В. П. Григор’єв, Г. Вишнякова, О. І. Сєверская
та ін.). Його впровадження в активний науковий обіг констатувало стійку
тенденцію до максимальної звукової та семантичної скорельованості текстотво-
рення, при якій «звукова щільність тексту [...] досягає такого рівня, що всі або
3 Курс історії української літературної мови / За ред. І. К. Білодіда.— К., 1958-1961.—
Т. 1-2.
4 Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. акад. І. К. Білодіда.— К.,
1973,— С. 211-243.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 81
Г. М. Сюта.
майже всі слова вірша виявляються охопленими сув’яззю звукових перегуків» 5.
В. П. Григор’єв акцентує увагу на тому, що лінгвоестетична сутність звукових
повторів у поезії другої половини XX ст. істотно відрізняється від практики зву
копису попередніх періодів, оскільки вони набувають характеру принципу
смислової організації тексту й стають мінімально диференційованими («Тепер
слова не стільки збігаються за одним-двома-трьома звуками, скільки різняться
одним-двома-трьома звуками, а іноді одним звуком») 6, семантизованими та
системними.
Видання «Українська лінгвостилістика XX — початку XXI ст.: система по
нять і бібліографічні джерела»7 містить відомості про значну кількість новітніх
досліджень із стилістики фонетичних ресурсів поетичної мови, з вивчення зміс
тової і формально-структурної природи звукоповторів та звукосмислових збли
жень, визначення основних їх типологічних різновидів, простеження семанти-
ко-функціонального навантаження в поетичних текстах. Констатуючи
усталення певних фонетико-структурних типів атракції, повторюваність паро-
німічних пар, активну розбудову гнізд і рядів з ідентичними квазіморфемними
основами, які й синхронно актуалізуються в різних авторських ідіосистемах,
дослідники описують фоносемантичну модель української поетичної мови дру
гої половини XX ст., визначають найвиразніші тенденції та явища паронімізації
в ідіостильовому та загальнодискурсивному вимірі другої половини XX ст.8 Не
послуговуючись при цьому поняттям фоностилістичної норми, вони фактично
визначають і характеризують параметри цієї норми в поетичній мовотворчості.
Розроблена в працях В. П. Григор’єва базова на сьогодні типологічна класи
фікація паронімічних структур, які в комплексі репрезентують стильову норму
паронімізації поетичної мови, спирається на критерій диференційованості фо
нетичного складу зближуваних слів і акцентує три основні формально-струк
турні типи атрактантів: 1) вокалічні (оказіональні звукосмислові відношення
встановлюються при збереженні незмінності консонантного складу за рахунок
варіювання голосних: сон — син — сан, мучено—мічено, приручені — прирече
ні, жало жило)\ 2) консонантні (семантичне зближення етимологічно неспорід-
нених слів із співвідносним комплексом приголосних і варіативним набором го
лосних: шал — шквал, вокал — бокал, ясний — рясний)', 3) метатетичні (пере
ставляння звуків, звукокомплексів у межах квазіморфем, зближуваних слів
(зрідка— словосполучень): травинка — тваринка, протерті портрети). Забез
печуючи чітку стратифікацію фонетичних трансформацій, ця класифікація не
завжди дає змогу з’ясувати механізми й причини встановлення семантичних
відношень між словотвірно неспорідненими й неконтактними в узусі словами.
Адже значна частина звукоповторів, незважаючи на формальне дотримання
встановленого В. П. Григор’євим «мінімального порогу паронімізації», не
спричиняє поетичного змістоутворення й залишається у площині звукопису.
Пор.: «Немає причини\ Хай двері причинить!» (І. Драч), «Як світле сниво, як
плавба, легкої хмари, як левкоі/Вночі під хатою» (М. Вінграновський),«Порода
5 Григорьев В. П. Звуковая организация стиха. Паронимическая аттракция // Очерки
истории языка русской поэзии XX века. Поэтический язык и идиостиль.— М., 1990.— С. 168.
“ Там же.— С. 189.
7 Українська лінгвостилістика XX — початку XXI ст.: система понять і бібліографічні
джерела / За ред.. С. Я. Єрмоленко.— К., 2007.— С. 125-203.
* Дащенко Н. Л. Паронімічна атракція в українській поезії 60-80-х років XX ст. : Авто-
реф. дис. ... канд. філол. наук.— К., 1996.— 20 с.; Бірюкова О. О. Лінгвостилістичні особ
ливості української діаспорної поезії 60-80-х років XX ст. : Автореф. дис. ... канд. філол.
наук.— К., 2004. — 20 с.
82 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
фоностшістична норма в українській поетичній мові..
наша мудра від природи» (В. Симоненко),«Берег в кораблях душу зберіга/у бе
рега всі в боргу» (Е. Андієвська).
З огляду на те, що критерій звукового збігу, звукоповтору, — недостатній
для констатації паронімічної атракції, спробуємо визначити, які ж чинники і які
контекстні й версифікаційні умови є найсприятливішими для актуалізації та
адекватного розпізнавання встановлюваних у тексті паронімічних відношень.
Передусім варто наголосити на тому, що вивчення звукосмислових кореля
цій як механізму творення образно-естетичного простору поезії пов’язане з
проблемою диференціювання паронімічної атракції та рими. Адже відомо, що
позиція рими традиційно вважається слабкою для атракції, оскільки цей верси
фікаційний засіб не зумовлює встановлення фоносемантичних відношень, а
тільки «створює багатий звуковий повтор, який посилює музикальність віршо
ваної мови»9. Крім того, «як основний організуючий засіб у метричній компози
ції віршування рима зобов’язує до фонетичної схожості, отже, розгляд звукових
повторів, співзвучностей у кінці віршового рядка є невиправданим і небажа
ним» 10. Саме тому не кваліфікуємо як атракцію частотну кореляцію доля — біль,
яка, продовжуючи традицію слововживання й версифікації, у поезії другої поло
вини XX ст. утворює системний перегук у відмінкових формах долю — болю:
«Лишився лиш клубочок болю. /Нічого такого не сталось. /Ти просто схожий на
Долю» (Л. Костенко), «Не покидай мене, мій болю, / Боли до самозабуття, — / Я
сам обрав тебе як долю» (І. Гнатюк), «Можна вірити в долю, / Чи у сповнення
мрій, — / Я ж бо вірю до болю / Лиш любові твоїй» (там же), «Ударили в долю, /
захмеліли з болю» (М. Вінграновський).
Важлива передумова розпізнавання паронімів як семантично пов’язаних
слів — ступінь їх контекстної суміжності: дистанційовані у тексті атрактанти
ідентифікуються важче, ніж при суміжному чи мінімально віддаленому розта
шуванні. Наприклад, складним для сприйняття може виявитися дистанційований
звуковий перегук соконосні — соннокосі: «на оселю слив соконосних / зимно-
кровних полків наслав: / бранок соняшних соннокосих» (Б. Рубчак). Натомість
мінітексти максимально акцентують виразність звукової метафори: «І фермери
посадять помідори / на шуканій ошуканій землі» (Л. Костенко), «Одчинилися
двері, а він її ждав і жадав» (Б. Олійник), «І світ мій кришталиться, плавиться,
палиться» (І. Драч), «Цвіт на каштанах помірно, покірно погас» (Б. Олійник).
Критерій мінітексту особливо актуальний для сприймання й естетичної ін
терпретації метатетичних паронімів: «Вростатиу верстати, артіль і ремесло»
(Л. Костенко), «Пройшли усе Поділля. Намети і монети» (там же), «портрети
протертих слів» (Б. Рубчак), «Царство самотности — охровий вихор»
(Е. Андієвська). Асемантичним залишається зв’язок між співзвучними словами
макітра—маркітно в контексті «І на душі у греків не маркітно. / Дорога, ман
дри — діло молоде. / А на тинах гладущики, макітри» (Л. Костенко), тоді як в
одному з віршових фрагментів І. Калинця ця ж пара — паронімічна: «Одзьоба-
лися маком калачі, / маркітно край макітри».
Крім розглянутих формально-структурних та версифікаційних критеріїв
ідентифікації поетичних паронімів, звернемо увагу на ступінь семантизації кон
текстного зв’язку між ними, оскільки він визначає прочитуваність атракції як
9 Лесин В. М., ПулинецьО.С. Словник літературознавчих термінів.— К., 1965.—
С. 315-316.
10 Бірюкова О. О. Лінгвостилістичні особливості української діаспорної поезії 60-80-х
років XX ст. / Дис. ... канд. філол. наук. — С. 55.
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 83
Г. М. Сюта.
змістово навантаженого перегуку й відмежовує її від явищ звукопису. Відповід
но можемо умотивувати умовну шкалу градації: нульовий чи мінімальний сту
пінь семантизації властивий асонансам, алітераціям, звуконаслідуванням, нато
мість різні за інтенсивністю ступені семантичної взаємодії простежуємо в
паронімізованих сполуках. Передусім це структури:
1) епітетні: «Я повертаюсь, панно моя пінна» (М. Вінграновський), «Прони
же, проклюне жахка журавлина жура» (Б. Олійник), «І їх обпалені тіла / вгруза
ли в черево червоне» (Б. Бойчук), «Обрій недобрий стає дубала» (В. Стус),
«Крапчасті напасті, рокованіроки» (І. Драч), «На споловілім полі / вітер гне / па
вутину» (Б. Бойчук), «твої реактори / в руках / партійних партачів, / Україно»
(Ю. Тарнавський). Такі семантизовані перегуки — внутрішньоідіостильова нор
ма мовотворчості Л. Костенко («І там, де втомились дебелі дебіли, / вона до авто
буса легко добігла», «Веди мене шляхетними шляхами»), І. Калинця («перга слів
у потраву / нам поганам поганьбленим», «У вологих колодяжних володіннях») та
Б. Рубчака («Твого тіла полям пологим / та борам полиновим брів», «Спраглі
доріг спіралі», «Я з ним болем палав від бичів бичачих», «Прийдем безкрикими
кроками»);
2) метафоричні: «Свій простір пристрасті шаленством розгородь» (В. Стус),
«Ми ще повернемось під вільгу вільх» (там же), «Впритул до скронь — омари
марив» (Е. Андієвська), «І от у ріднім краю чорна сила /Підкосила» (М. Осадчий),
«Вирване жало жило» (Е. Андієвська), «цей пихатий / жаб / ропух /розпух / на
дувся, як віл» (Ю. Тарнавський), «Гумор — не Гомер» (Л. Костенко);
3) порівняльні: «нас шал, як шквал, несе» (І. Драч), «він цей вокал підносив,
як бокал» (Л. Костенко), «Світилися кіоски, мов кіотики» (там же), «сіра віхола,
як віхоть» (там же), «Біла фата, як біла вата» (І. Драч),«страшний, І мов стар
шина / петлюрівської армії» (Ю. Тарнавський).
Загалом такі паронімізовані епітетні, метафоричні, порівняльні структури
кваліфікують як фоностилістичну норму поетичної мови другої половини XX ст.
Парадоксальність мислення, на якій часто заснована експресивність та образ
ність художнього мововираження, демонструють паронімізовані антитези.
Смислово скорельовані на підставі семи, важливої для цього конкретного контек
сту, атрактанти іноді актуалізують узуальні антонімічні зв’язки («докинувши до
речно хвали або хули» (Б. Олійник), «Роби що хоч, ридай або радій» (Л. Костенко),
«Не знаю вже я, радіти тепер, чи ридати» (В. Вовк), але частіше виявляють си
туативне семантичне протиставлення лексем, які в загальномовній практиці не є
антонімами: «Боже, не літості — лютості, / Боже, не ласки, а мсти» (В. Стус),
«І хоч в’яжіть, хоч плітку або клітку» (Л. Костенко), «Великий або дволикий.
Середини тут нема» (там же), «Податись можна, а подітись — ні» (там же), «на
площі / ні душі / солітарність замість солідарности» (Ю. Тарнавський).
Семантична взаємодія атрактантів помітно інтенсифікується при їх вход
женні у структури експресивного синтаксису: «Мучено. Мічено. В душу нас-
мічено» (Л. Костенко), «Монтую. Мотаю. /Виток до витка. / Витаю. Вітаюсь»
(І. Драч), «Брав сонячний день на приціл. / Бризкав.../ Блискав...! дзвін»
(М. Осадчий) тощо.
На цьому ж рівні стилістичної семантики вияскравлюється характерна для
мовостилю Л. Костенко фоностилістична гра книжних слів, мовно-естетичних
знаків національної і світової культури (як одиниць високого стилю) та розмов
них конструкцій: «Десь був Дега. Де? Га?», «Чи розгнівився скіфський Посей
дон?/ бо як поїхав, так і по сей день».
84 1ББЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
фоностшістична норма в українській поетичній мові..
Ймовірно, що принцип асоціації, який, за Ш. Баллі, лежить в основі оформ
лення художньої метафори, слугує мотивувальною основою й для метафор зву
кових: поштовхом до віднаходження спільних сем, потенційно присутніх у
внутрішніх формах зближуваних слів, а відтак і народження нових семантичних
зв’язків завжди слугує фонетична подібність, звукове враження. Наприклад,
завдяки різним типам фонетичних трансформацій постають метафоричні ви
слови, що художньо вербалізують ознаку:
1) звук: «Я чув, як кречет кричить залізний» (Б. Рубчак), «І за песиголовця
ми твоя / арка закаркала чорно-червона» (В. Стус), «Так це було спочатку: ніч / і
зойки сойки в плавнях» (М. Вінграновський), «Барвистим ніби павине опахало /
фальцетом фальші» (І. Калинець);
2) колір: «І ходять греки чорні, як граки» (Л. Костенко), «Довкола ходять пу
ми пітьми» (Е. Андієвська), «Дощ, сині незаконний син» (там же), «І їх обпалені
тіла / вгрузали в черево червоне» (Б. Бойчук);
3) форма, зовнішній вигляд: «крона — найкраща корона» (Л. Костенко),
«крона корони, гірка і мідяна» (І. Драч), «Щитів щетину спродали ялини» (там
же), «Краще ж про зір узір не говори» (Б. Рубчак);
4) емоція: «Те, що принижує, — пронизує» (Л. Костенко), «Нас шал, як
шквал, несе» (І. Драч).
Асоціативно-звуковий принцип, коли фонетична форма стає поштовхом до
образного розвитку слова, мотивує оформлення численних структур переліку.
Високий ступінь їх семантизованості пояснюється встановленням прозорих
контекстних синонімічних відношень між словотвірно неспорідненими
лексемами: «Крізь дощ і сніг, дебати і дебюти. / Ми є тому, що нас не може
бути» (Л. Костенко), «Постійні струси, постійні стреси, / погані праси, немає
преси» (там же), «За спинами і стінами, за державами і правилами, і книжками /
безліч скель і прірв» (Ю. Тарнавський), «Спалений, спечалений печаллю»
(М. Вінграновський), «Камінний, кремінний, залізний, / мені поставав ти із зам
кових круч» (В. Стус), «В’ються у північ первісну / від днів безкорінних, безко
рих» (Б. Рубчак); «Скоромно, скромно, безсоромно, чемно / гріха чарівний дзба
нок пригублю» (В. Стус). Такі паронімізовані переліки, які іноді набувають
характеру ампліфікації, водночас є засобами ритмомелодійної організації вір
шової мови: вони створюють внутрішню риму: «зволений, зболений, здоланий
рай» (В. Стус), «Бездонність, бездомність, бездольність —/ Невже це під сон-
цем-сонечком?» (І. Калинець).
Із погляду усталення фоностилістичної норми важливі звукосмислові пере-
гуки, синхронно спостережені в різних ідіостильових практиках. Вони підтвер
джують, що «пароніми, уже заздалегідь об’єднані в індивідуальному словнику
поета своєю матеріальною близькістю, провокують, підказують, а певною мірою і
визначають напрямки [...] асоціацій, хоч і не обмежують їхньої свободи» п. Се
ред таких відзначаємо квазіморфемні перегуки, що постають на певних звуко-
повторах, засвідчують стилістичну актуальність певного звукокомплексу й фор
мують паронімічні пари і паронімічні ряди. Зокрема, розгорнуте паронімічне
гніздо постає на консонантній основі с/н. Кількість звукоасоціатів, що входять
до цього гнізда, постійно збільшується за рахунок віднаходження нових атрак-
тантів. Базове й найчастотніше співвіднесення сон — син («Чий сон, чий син од-
стрілювався, падав?» (Л. Костенко), «Де сон, де син, де тисячі синів / Сплять ти
сячними снами й переснами» (М. Вінграновський) доповнюють кореляції син —
11 Бірюкова О. О. Зазнач, праця.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З 85
Г. М. Сюта.
синь, осінній — синій («Я чую у ночі осінні, /Я марю крізь синій сніг» (В. Симо-
ненко), «Осінній день, осінній день, осінній! / О синій день, о синій день, о синій»
(Л. Костенко), «світ осінній, / Прозорість вод схололих плес / И той самий погляд
темно-синій» (М. Вінграновський), «І синій терен в туманах сизих осінньо терп
не» (Б. Олійник), осінній — останній («ніч, що вирує в осінній, останній піс
ні» — Б. Рубчак).
Стійка в українській словесності традиція уживання епітетної сполуки білий
біль. Систематичність і частотність її повторювання (у різних морфолого-син-
таксичних модифікаціях) у поетичній мові другої половини XX ст. дає підстави
кваліфікувати цю звуково увиразнену метафору як формульну: «чи білий біль
мій, а чи полудневий / непроминальний сон мій» (В. Стус), «лечу над білим бо
лем бездоріж» (Л. Костенко), «нерви оголені стебел / Болем збілілим безмовно
кричать» (Б. Олійник), «ти білим болем ниєш у легенях» (Б. Рубчак),«білим болем
прозрів лиш тоді, як побачив / синьокриле мовчання в його очах» (Б. Рубчак),
«вибілю болем уста» (Б. Бойчук). Семантико-граматичне розгортання цієї пое
тичної формули засвідчує дієслівна кореляція біліти / боліти: «Скільки біліти
ще / Білому цвіту, / Скільки боліти ще / Білому світу» (І. Драч), «О, як боліло
їй — аж кров біліла» (Б. Олійник).
У мовотворчості Віри Вовк номінацію біль конкретизовано смислово й
експресивно антонімічним до прикметника білий епітетом чорний. Контамінова-
ний фонетичний комплекс означення (чорний) та означуваного {біль) умотиво
вує і семантику, й звукову естетику паронімічної кореляції: Чорний жар / Чор
ний жаль / Чорний біль / Чорнобиль. Образно-естетична ціннісність цієї звукової
метафори визначається ще й тим, що її складники сприймаються як мовні кон
цепти постчорнобильської епохи, мовно-естетичні знаки національної культури.
Про певну стереотипність семантичних асоціацій, мотивованих звуковим
образом слова, свідчать паралельні, синхронно актуалізовувані в ідіосферах різ
них авторів співвіднесення:
1) руки —роки —ріки: «Остигають руки і роки» (М. Осадчий), «Я за тобою проспіва
ла / 1 руки, і роки свої» (М. Вінграновський), «янголи, які / сміються в очі / рікам і рокам
— / т р і м , що колись плили / й яких тепер/ уже нема» (Р. Бабовал);
2) жито — жати — жити — життя: «Тож нам все жити, / буйне жито жати»
(І. Драч), «Набридло, знаєш, груднем жати жито» (Б. Рубчак), «І ми собі казали, що
життя — посіяних зернин дозріле жито» (Б. Бойчук), «Моє життя потрощене, мов
жито» (В. Симоненко), «Біг по життю, як по житу» (Б. Олійник);
3) сонце — серце: «Беріть сонця — кладіть мені в серця» (І. Драч), «Витьохкує соло
вейко — / Сонце йому по серце» (І. Драч),«Сонце в хмарах. Серце у безкров’ї» (М. Осад
чий), «Дзижчать на зливи глицях/ сонця і серця дитинства» (Б. Рубчак);
4) слово — слава:«Слово моє, сило моя, славо» (М. Вінграновський), «Мені потрібне
слово, а не слава» (Л. Костенко), «Бо слово поета, / бо слава поета / не може ніяк / зупини
тися» (І. Драч);
5) святити — світити «Прийди, Сковородо, і освяти, / 1 освіти» (І. Драч), «День
мій грядущий, день проминулий і сущий / Благослови. І освяти. І освіти» (Б. Олійник),
«воназ’являється мені— / і світить, і святиться» (В. Стус), «долоні, що в місячних пле
сах / про святість світять» (Б. Рубчак).
Системність поширення паронімічної норми на всі сегменти поетичного
словника другої половини XX ст. засвідчують пари, до складу яких входять ав
торські неологізми: «Ходило біле холодило» (М. Вінграновський), «Божевілля
моє, божемилля, / богомілля моїм сльозам» (Л. Костенко). Показові з цього по
гляду кореляції, обидва компоненти яких — неолексеми: «Додому дітлашні
вечірньосірогусо, вечірньосірогусто ластівкам» (М. Вінграновський), «Щоби
86 0027-2833. Мовознавство, 2012, № З
фоностшістична норма в українській поетичній мові..
тьма / впокорення мене порятувала / інобуттям. Іножиттям» (В. Стус),
«Місто, премісто, прамісто моє!» (JI. Костенко), «Стоколос нації, стоголос»
(І. Драч). Ця мікромодель репрезентує новітній напрямок розвитку і фоности-
лістичної системи, і словника поетичної мови взагалі.
Естетизація поетичного вислову завдяки фоносемантичному зближенню
словотвірно неспоріднених лексем спонукає і автора, й читача, і дослідника по-
новому подивитися на словник, побачити приховані у фонетичній формі можли
вості творення образних мінітекстів, максимального смислового зближення, на
віть семантичного зрощення слів, які в загальномовній практиці побутують у
різних функціональних сферах. Передусім це характерно для ідіостилю JI. Кос
тенко: «Читаєш: “СНІД”, і давишся сніданком», «Він навіть не бував у Спілці. /
Сидів собі і грав на сопілці», «всі вони були не естрадники, а страдники»,
«Цвіте акація, акація — / на хмарі біла аплікація — мого дитинства експлікація»,
«Хтось там галасує, голосує».
Фоностилістичний рівень — важливий для об’ємного, цілісного опису
стильових норм поетичної мови другої половини XX ст. Вважаючи звук само
достатнім формантом поетичного текстотворення, автори другої половини
XX ст. актуалізують його як засіб версифікації та евфонії (системні асонанси та
алітерації, звукоповтори творять і сенс, і ритм, і мелодику віршів), а також як
одиницю змістоутворення, встановлення оказіональних семантичних відно
шень між неконтактними в узуальному вживанні лексемами.
Н. М. SYUTA
PHONOSTYLISTIC NORM IN UKRAINIAN POETIC LANGUAGE OF THE SECOND
PART OF XX CENTURY
In the article the concept of style (poetic) norm as the measuring unit of history of poetic lan
guage is defined. Stated the historical, changeable character of poetic norm. The parameters of phon-
ostylistyc norm in Ukrainian poetry of the second part of XX century are founded. Traced the
stability / variation and idiostyles’ features of its manifestation.
Keywords: poetic language, the style (poetic) norm, stability of norm, variation of norm,
phonosemantic norm, paronimic attraction.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 3 87
|