Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економ...
Gespeichert in:
| Datum: | 2012 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183716 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 3-22. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183716 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1837162022-04-13T01:33:19Z Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III Тараненко, О.О. У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони полягають в орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої системи соціально- політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на формування нової системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традиційних і «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів, по-друге, відродження і посилення мовної репрезентації національно-державних аспектів України і, по-третє, рівняння на «європейські» та «світові» цінності. The article focuses on the main tendencies of nominative and axiological reorientations in the development of lexical-phraseological structures, of word-building means systems, and of a stylistic means stock in the Ukrainian language of the late XXth - early XXIst century, that occurring mainly in socio-political and socio-economic thematic spheres. They consist in orienting, on the one hand, to new, critical comprehension of the previous system of socio-political, moral and cultural values of a society, and, on the other hand, to forming a new system of social values: it is, first, an actualization of traditional and «common to all mankind» social, moral, cultural landmarks and priorities, secondly, rebirth and strengthening of nation-state Ukraine aspects language representation, thirdly, emulation of «European» and «world-wide» values. 2012 Article Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 3-22. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183716 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони полягають в орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої системи соціально- політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на формування нової системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традиційних і «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів, по-друге, відродження і посилення мовної репрезентації національно-державних аспектів України і, по-третє, рівняння на «європейські» та «світові» цінності. |
| format |
Article |
| author |
Тараненко, О.О. |
| spellingShingle |
Тараненко, О.О. Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III Мовознавство |
| author_facet |
Тараненко, О.О. |
| author_sort |
Тараненко, О.О. |
| title |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III |
| title_short |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III |
| title_full |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III |
| title_fullStr |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III |
| title_full_unstemmed |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III |
| title_sort |
формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. iii |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183716 |
| citation_txt |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства. III / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 3-22. — Бібліогр.: 42 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT taranenkooo formuvannânovoísistemisocíalʹnihcínnostejípríoritetívukraínsʹkogosuspílʹstvaiii |
| first_indexed |
2025-07-16T03:43:10Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:43:10Z |
| _version_ |
1837773506189721600 |
| fulltext |
О. О. ТАРАНЕНКО
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ
ЦІННОСТЕЙ І ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА (на матеріалах української мови кінця XX —
початку XXI ст.). III1 2 ____________________________________
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в роз
витку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістич
них засобів української мови кінця X X — початку XXI ст., яка відбувається насамперед у сус
пільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони полягають в
орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої системи соціально-
політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на формування нової
системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традиційних і «загальнолюдських»
соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів, по-друге, відродження і посилення
мовної репрезентації національно-державних аспектів України і, по-третє, рівняння на «євро
пейські» та «світові» цінності.
К л ю ч о в і сл о в а : «переоцінка цінностей» у мові, ключові слова в українській мові но
вітнього періоду, номінативно-аксіологічні тенденції в українській мові новітнього періоду.
г) активізація вживання слів Україна (у розумінні рідної країни українців), ук
раїнець, українка, український 2 — не тільки в суто номінативній функції, що
цілком зрозуміло, а й з конотаціями національного самоствердження, гордості
(у мові публіцистики, поезії), у літературі для дітей з метою виховання в дусі ук
раїнського патріотизму наприклад: «Починається наша історія / На новій, на
чистій сторінці. / Відтепер в піднебеснім просторі / Українці ми! Українції»
(Г. Г ордасевич); «.. .А я просто українка, україночка.. .» 3; «Я дитина українська :
Літературно-історична читанка» (Тернопіль, 1991, 1993); за зразком давно вже
відомого в Польщі патріотичного вірша для дітей: «Kto ty jestes? / Polak maly! /
Jaki znak twôj? / Orzel bialy! / Gdzie ty mieszkasz? / Miçdzy swemi! / Wjakim kraju? /
1 Див. початок: Мовознавство.— 2012.— № 3.— C .3 -31 ;№ 5.— С. 13-38.
2 У радянський час слова Україна, український у застосуванні до осіб та реалій цього
періоду в текстах соціально-гуманітарної сфери бажано було вживати разом з означенням
радянський: «Хай живе Радянська Українаї» (в офіційних привітаннях під час святкових
демонстрацій та на інших урочистих заходах), українська радянська інтелігенція, «Україн
ська Радянська Енциклопедія» і под. Серед гуманітарної інтелігенції побутувала оповідь про
те, що В.Сосюра якось у відповідь на подібні рекомендації нібито відповів: «А як же
“Укрспирт”, “Укрцукор” (типові найменування виробничих і т. ін. об’єднань, установ в
УРСР. — О. Т)1 Вони ж без радянський...»
3 Слова з досить відомої в 90-х роках патріотичної пісні у виконанні Оксани Білозір на
слова А. Демиденка (музика Г. Татарченка): «Не одні хани у полон мене брали, / Били-вби-
вали, на чужину гнали, / А я не скорилася, із сльози відродилася, / Українкою ж я на
родилася» — з приспівом: «Кажуть люди: я сама наче квіточка, / Що пливуть мої слова, як та
річечка, / Що душа моя співає, мов сопілочка. / А я просто українка, україночка».
© О. О. ТАРАНЕНКО, 2012
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 З
W Polskiej ziemi! / . . . / Со jej winien? / Oddac zycie!» 4— пропонують його україн
ські варіанти: «Хто ти такий? / Українець малий! / Який знак твій? / Тризуб золо
тий! / Де ти живеш? / Між своїми! / В якім краю? / В Україні! /...» 5. Відбулася
значна активізація вживання номінативного словосполучення українська мова,
оскільки вона стала державною мовою країни, а також її перифразів рідна мова,
яке за відсутності інших уточнень тепер розуміється в побутовому мовленні зви
чайно саме щодо української мови (став уживатися також похідний прикметник
рідномовний, відомий до цього насамперед у мововжитку І. Огієнка), і «солов ї-
на мова» (останній — характеристика української мови з відомого вірша В. Со-
сюри «Любіть Україну» — з поетичного свіжого образу вже встиг стати
штампом 6 7). Перифраз «Рідна мова» вже фігурує як назва шкільних підручників
і посібників з української мови; у радянський час це означення було лише в назві
«Родная речь» — підручниках російської мови для початкової школи, які вико
ристовувалися не тільки в межах Росії, що, звичайно, цілком природно, але і в
«національних» республіках у школах з неросійськими мовами викладання, що
не могло не викликати враження принаймні нелогічності такої назви 1. (Див. та
кож у 4.2.4 про виникнення і вживання слова україномовний / українськомовний).
У загальному номінативному комплексі на позначення України активізува
лося вживання відомого перифраза ненька Україна (з пестливим синонімом до
слова мати), який тісно асоціюється з Україною вже понад півтора століття —
після широковідомих Шевченкових рядків: «Привітай же, моя ненько! / Моя
Україно! / Моїх діток нерозумних, / Як свою дитину», але в радянські часи був
небажаним як «націоналістичний» 8. Однак його емоційно-конотативний фон,
як і раніше, лишається неоднозначним. З одного боку, вживання цього перифра
за свідчить про пієтет до України, відданість їй: «Радіють святі небеса, радіє
ненька Україна, адже ми всі діти Божі» (Голос Православ’я, 2001, № 18); «Ша
новні мої краяни, шановні українці! Сьогодні Бог дав нам востаннє шанс від
стояти неньку Україну, прийти і проголосувати (під час виборів до Верховної Ра-
4 Так, за даними одного із соціологічних опитів польських студентів і учнів, на запитання
«Хто ти?» близько 72 % дали відповідь «Я поляк», а потім уже «чоловік / жінка» (бл. 70 %),
«людина» (бл. 64 %), «католик / протестант» (бл. 33 %) та ін. (Bartminski J. О j?zykowym
obrazie swiata Polakow konca XX wieku // Polszczyzna XX w ieku: Ewolucja і perspektywy
rozwoju.— Warszawa, 2001.— S. 35).
5 Див.: Погрібний А. По зачарованому колу століть, або Нові розмови про наболіле.— К.,
2001.— С. 48—49. Пор., з іншого боку, застереження щодо того, щоб активізація в суспільному
житті тематичної сфери «українського» не призводила до творення мовних штампів (особ
ливо в публіцистиці, в мові естрадної пісенної продукції, у віршах для дітей), наприклад:
«Поетичні якості цих віршів (на ранках у дитячих садках. — О. Т.) — ті ж самі, що й у
радянські часи. Однак тепер замість “За наше счастливое детство / Спасибо, родная страна!”
звучить щось на зразок: “Хай ростуть, мов квіти, / українські діти!” Активно українізується
шкільний офіціоз: на шкільних святах: “Українського я роду, / 3 українського народу!”»
(Кононенко Є. Вірші // Нариси української популярної культури.— К., 1998.— С. 63).
6 Див.: Тараненко О. О. Український і російський мовно-культурні вектори в сучасній
Україні: реальність, політизація, міфи. 11 І Мовознавство.—2009.— № 2.— С. 15-16, 32-33.
7 Пор., наприклад: «Я помню, что в Фастове до войны почти все разговаривали на
украинском. Даже меня именовали Дубривный, а русский язык, как и польский и еврейский,
был довольно редок. Когда мне купили учебник русского языка под названием “Родная речь”,
я удивился, так как не считал русский язык родным» (В. Дубровный.— Газ. по-киевски,
8.02.2006, с. 6).
8 Пор., наприклад: «“Ненька-Україна”. Словосполучення, широко вживане в мові україн
ської буржуазно-націоналістичної публіцистики...» {Коваль А. П., КоптіловВ. В. 1000 кри
латих виразів української літературної мови.— К., 1964.— С. 466). Характерно, однак, що
навіть з таким тлумаченням цей вислів не було допущено до наступного видання зазначеного
словника (1975 р.).
О. О. Тараненко_______________________________________________________
4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
формування нової системи соціальних цінностей...
ди 28 жовтня.— О. Т.) за патріотів-українців!» (М. Демус, читачка. Женіть з
порога яничар! — Україна молода, 20.09.2012, с. 8); «Чепурненька Австрія за
хоплювала мене високим рівнем цивілізації..., але почував себе в ній чужим і ту
жив за Україною. Образ неньки з бігом років в Австрії ставав усе миліший і ми
ліший» (Л. Лук’яненко. Сповідь у камері смертників. К., 1991, с. 11) або
принаймні про бажання засвідчити ці почуття; цей зворот уже пішов у практику
дошкільного виховання дітей та шкільного навчання: «Система включає такі
курси: 1. Цікавий світ навколо тебе (1-й клас). 2. Україну,рідну неньку, знай, лю
би і бережи (2-й клас). 3. Збережемо нашу домівку — Землю (3-й клас)» — про
цикл екологічної освіти для молодших школярів (Екологічна освіта і виховання:
досвід та перспективи. К., 2000, с. 106), у роботу державних закладів і установ,
наприклад: «Слався, рідна ненька Українаї» (книжкова панорама на честь 21-ої
річниці незалежності України, відкрита в Луганській обласній науковій бібліо
теці ім. О. М. Горького, серпень 2012 р.). З другого боку, перетворившись знач
ною мірою вже на штамп від частого використання, тим більше в емоційно нас
нажених і оцінно-піднесених контекстах, а також, звичайно, не без впливу
звичного іронізування з цього звороту з боку суспільних кіл, не прихильних до
ідеї української державності, у середовищі кіл української орієнтації з прагма-
тичнішим, не «романтичним» ставленням до комплексу української проблема
тики він може сприйматися як старомодно-сентиментальний образ України і та
кож уживатися з більшою або меншою мірою іронічним забарвленням 9 — на
відміну, наприклад, від без варіювання піднесених перифразів мати Україна,
Україна-мати (це, звичайно, іронізування не з самого позначуваного поняття, а
з того комплексу піднесено-сентиментальних конотацій, яким оточений цей пе
рифраз; пор. подібну емоційно-оцінну неоднозначність звороту щирий українець -.
див. 4.2.1), наприклад: «Тільки абсолютний профан не знає, що лишень у сусід
ню Росію із нашої неймовірно багатої Неньки щороку вивозиться 80-100 міль
йонів доларів» (І. Островський.— День, 24.10.2002, с. 5); ось пародійна інтер
претація образу України, побудована на протиставленні високої, урочистої
віршової форми і безглуздого змісту з іронічним поданням традиційного для ка
нонічних патріотичних текстів звороту ненька Україна-.
Я знаю: правда переможе!
І зі сльозами на зубах
Пригорне ненька Україна
Многостраждальний Карабах!
(Юрко Позаяк. — Журн. «Зустріч»,
Warszawa, 1994, № 8, с. 38).
Зросла частотність уживання таких слів, відомих і давніше, а також в україн
ській західній діаспорі, але в радянський час не фіксованих словниками, як: ук-
раїнськість (часто в лапках як ще недостатньо звичне слово) — «1) властивість
за значенням українським як національний: тісна причетність до України, всього
9 Пор., наприклад, ще в П. Грабовського: «Не за віру батьків і не за “неньку Україну"
боролося високе укр[аїнське] шляхетство, а за панування свого стану на Україні... А “ненька
Україна” була нічим іншим, як лиш гаслом, під окликом котрого пануючі верстви гріли собі
руки» (з листа 1901 р.).
Коли без матері дитина,
У неї доля не проста,
Так Карабах без України
Ридає, наче сирота!
Ридають гори і долини,
Вся карабахськая земля,
«Ми хочемо до України!» —
Тут кожен камінь промовля!
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 5
національного українського» (українськість поезії NN, живопису NN, певного
політика, газети і т. ін.; дух українськості); «2) усвідомлення цієї причетнос
ті — українська національна самосвідомість» (почуття українськості, прилу
чення до українськості, не втратити своєї українськості', «закріпити україн
ськість та державність у рідному краї».— За вільну Україну, 12.07.1997);
українство — «1) збірн. до українець» {становище українства в Російській Фе
дерації', національна самоорганізація українства', «Леонід Кучма ... почав пуб
лічно майже повсюдно говорити мовою, яку російськомовне населення сприй
мало як українську, а україномовне, ба, щире українство мовчки терпіло, бо ж
президент-“державник” — це остання запорука того, що капосні ліві не проков
тнуть Українську державу»: С. Грабовський. Україна наша совкова. — Урок ук
раїнської, 2001, № 7, с. 14); 2) «те саме, що українськість 2» {не цуратися свого
українства', «Збережемо “Літературну Україну” — збережемо українство в ук
раїнцях, утвердимо незалежність нашої молодої Держави» (Збережімо «Літера
турну Україну!»— Літ. Україна, 16.11.2000, с. 1); 3) «національний, державний,
культурно-мовний рух української орієнтації» (І. Драч. Важкі уроки україн
ства.— Сучасність, 1993, ч. 11; «...зведення явища модерного українства до
‘‘‘"українськості', зрозумілої в одвічних мовно-лінгвістичних термінах, дуже
звужує розуміння українського історичного процесу»: Я. Грицак. Нарис історії
України : Формування модерної української нації ХІХ-ХХ століття. К., 2000,
с. 4 ) 10. Ще одним номінативним маркером цього тематичного ряду єукраїноцен-
тризм: «По суті, свідомо чи несвідомо, але генерал Євген Марчук успадкував
україноцентричну традицію наших геополітичних орієнтацій, найсерйознішим
представником якої був відомий філософ, поет і лікар Юрій Липа» (Б. Червак.
Україноцентризм Євгена Марчука.— Укр. слово, 8.07.1999).
Для позначення курсу на розширення суспільних функцій української мови як
державної знову з ’явилася назва українізація {роботи державних органів, армії,
сфери освіти, церкви та ін.): «...згадана постанова Кабміну, без сумніву, при
швидшить процес українізації державної виконавчої влади в Україні» (Т. Батенко,
заступник голови Львівської облдержадміністрації.— Високий Замок, 3.08.2006,
с. 3); «Голова Закарпатської обласної “Просвіти” Володимир Піпаш розповів, що
за останні 20 років тут відбувся нормальний процес українізації, нині там лише
одна російська школа, а колись їх було багато» (Слово Просвіти, 23.08.2012, с. 4).
На відміну від періоду з 1917 р. і особливо в радянській Україні в 1923-1932 рр.,
10 Обидва ці слова — особливо друге з них, яке вже має досить тривалу історію вживання в
українській мові («А що ви, добродію, зробили для рідного краю, для рідного народу?.. Якими
віршами найбільше прислужились національній справі? В чім виявилось ваше українство?» —
О. Олесь. Патріот; «Роковини Шевченка ... робили на молодь дуже велике вражіння і для
широких кіл, які ще щільно зв’язані були з українством, безперечно, мали агітаційне
значіння».— В. Самійленко. З українського життя в Києві в 80-х роках XIX ст.; воно є в «Словарі
української мови» за ред. Б. Грінченка), — починають фіксуватися в сучасних словниках
української мови, закріплюються і в російській мові України: «...только ленивый сегодня не
говорит об украинском, украинстве, самосознании нации и ее ментальности» (А. Гронская,
читательница, г. Днепропетровск.— Столичные новости, 14.12.1999); «Меня попросили войти в
состав правления, хотя я и не поддерживаю те силы, которые представляет Ахметов. Но,
познакомившись с концепцией фонда, который будет выделять деньги на развитие украинства, я
не смог отказаться» ([Із інтерв’ю з В. Брюховецьким].— Газета по-киевски, 26.01.2006). їхні
відповідники в інших слов’янських мовах також активізувалися протягом останнього часу:
іменники з абстрактним значенням на зразок уже усталеного п. polskosc, поки що не фіксованого
словниками рос. русскость і давніші іменники зі збірним значенням (на їх творення, можливо,
мала вплив модель збірних іменників німецької мови Deutschtum, Judentum і под.) на зразок серб.
српство, п. polactwo, а також давніше відоме рос. єврейство.
О. О. Тараненко_______________________________________________________
6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
коли поняття українізації розумілося значно ширше включно з питанням добору
національних кадрів, а сама назва відповідного явища була загальноприйнятою, в
тому числі офіційною, тепер це явище стосується тільки мовної сфери, а саме сло
во вживається лише неофіційно. Більше того, далеко не всі в колах української
орієнтації вважають за доцільне користуватися цією назвою як такою, що викрив
ляє сутність позначуваного явища, віддаючи перевагу слову дерусифікація 11:
«Термін “українізація”, який використовувався у 20-х роках..., слід визнати не адекватним
суті проблеми, про яку йшлося тоді (а також і зараз), та навіть образливим. Українізація
України — це нонсенс. Можна говорити лише про дерусифікацію України як засіб усунення
колоніального мовного та культурологічного статусу» (О. Романів. Становлення нації.— Віс
ник НТШ, 1993, ч. 6-7, с. 10); «Багато галасу зчинено навколо українізації. Насправді тепер на
державному рівні треба б проводити справжню дерусифікацію українського інформаційного
простору, розширювати за всіма міжнародними правовими нормами інформаційне поле
культури, мови народу, який хотіли знищити на його ж рідній землі» (С. Вовканич. «Щоб
жить — ні в кого права не питаюсь».— Час, 22.12.1995, с. 10); «Все це (тобто ігнорування вла
дою проблем української мови та української культури.— О. Т.) спонукало націонал-демок
ратів з усією гостротою ставити питання, абсурдне для будь-якої нормальної країни,— про
українізацію України, порятунок української мови в незалежній Українській державі» 12; на
т/к «Студія “1 + 1”» у межах програми «Подвійний доказ» 9 березня 2004 р. відбулася переда
ча «Дерусифікація чи українізація?».
Широко вживані в 1917-1932 роках слова українізуватися), українізований,
українізаційний на позначення відповідних явищ державного та суспільного
життя в межах українського національно-державницького дискурсу мало поши
рилися. З іншого боку, охоче вдаються до слова українізація (часто з означення
ми насильницька, примусова і под.) та інших членів цього гнізда (включно з ук-
раїнізатор, перев. у мн., яке також уживалося в період «українізації» цілком
офіційно) в колах, не прихильних до цього курсу, і, зрозуміло, з негативною ко
нотацією: «Під галасанину шовіністів про насильницьку українізацію дощенту
витолочується українське» (Січеславський край, м. Дніпропетровськ, 1997,
№ 11-12); «Це почалося ще з президентських виборів 2004 року, коли Україну
ділили навпіл і постійно залякували. На сході й півдні лякали український народ
українізацією, запевняючи, що люди мусять розмовляти лише українською
мовою, попереджали, що в них віднімуть їхні традиційні цінності, знищать їхню
культуру» (І. Бекешкіна, соціолог. — День, 3.08.2011, с. 4). Зате члени цього
гнізда розвинули ще одне значення для найменування забезпечення комп’ютер
них та інших електронних програм і клавіатури літерами, іншими знаками
українського письма: українізація комп’ютерів, українізатор (відповідна ін
формаційна програма) і т. ін .13
11 Подібне розмежування між цими двома поняттями робив і основний провідник політики
українізації 20-х років нарком освіти УРСР М. О. Скрипник: «Нам треба цілковито відділяти ці
два шляхи: шлях українізації і шлях дерусифікації,— ми стаємо на шлях дерусифікації
робітників, техніків, інженерів тощо, що є українцями з походження, але говорять ламаною
мовою...» (з промови 1932 р. — цит. за: МасенкоЛ. Мова і суспільство : Постколоніальний
вимір.— К., 2004.— С. 107), тоді як більш «правовірні» керівники республіки не визнавали
такого протиставлення: «...промова Затонського — наслідок холуйства. Очевидно, з наказу
начальства заявив, що “український народ не хоче рвати з руською культурою”. “Українізація,
а не дерусифікація”. Значить, лишається русифікація?» {Винниченко В. Щоденник.— К. ;
Едмонтон ; Нью-Йорк, 2010.— Т. 3.— С. 300) — запис від 2 лютого 1927 р.
12 Карпенко В. Антиукраїнські тенденції в Українській державі.— К., 2001.— С. 35-36.
13 Для порівняння: у радянський час клавіатура не тільки комп’ютерів, а й друкарських
машинок — навіть тих, що випускалися на українських заводах («Україна» — напис на
машинці був українською мовою, «Ятрань») — не забезпечувалася українськими буквами, і
громадянам та установам доводилося їх установлювати додатково приватним порядком.
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 7
З іншого боку, в загальному контексті посилення уваги українського сус
пільства до поняття свого національного відбулася певна активізація у вжитку й
таких одиниць, як неукраїнець (інеукраїнський) — у двох значеннях: 1) «той, хто
не є етнічним українцем»: «пропорційне співвідношення етнічних українців і
неукраїнців у складі населення країни»; «Як трактує голова УНА-УНСО, провока
ції владі потрібні задля того, щоб понизити рейтинг моральності блоку Ющенка.
Мовляв, у свідомість постійно вкраплюватиметься протиставлення Схід — Захід,
українці — неукраїнці, націоналісти — ліберали» (І. Цицак.— Суботня пошта,
м. Львів, 15.07.2004, с. 1); частіше це значення вживається в мовній практиці тих
кіл української національно-державницької орієнтації, що позиціонують себе як
українські націоналісти, наприклад: «У нас у Харкові українська мова витіснялася
і витісняється з усіх сфер ужитку.... Керують в основному нами національні мен
шини — зайди-чужинці, компартійні плутократи та українські перевертні-блюдо-
лизи! ... А неукраїнці (нацменшини) Дьомін, Мещеряков, Мкртчян, Стороженко
(від народження Брон), Крючков, Музика, Кушнарьов, Погорєлова, Ландсман,
Шердіц та багато інших у Харкові так докерувалися, що в місті залишилося
українських шкіл як кіт наплакав» (В. Горовий, м. Харків.— Клич нації, орган
Української консервативної республіканської партії, 1997, № 3, с. 6); 2) «той, хто
не сповідує ідеалів українського народу, не працює в його інтересах і навіть не
приязно настроєний щодо них» (це значення вживається — звичайно, з різним
ступенем активності — в українському національно-державницькому дискурсі не
тільки радикальнішого, а й центристського та «ліберального» напрямів): «У ч. 20
“Українського слова” був опублікований лист МБГ, в якому йшлося про неукраїн
ську діяльність керівництва Кримської “Просвіти” — організації, головною ме
тою якої є національне і духовне відродження українства» (Укр. слово,
25.06.1998); «Ми маємо подивитися, в якому сьогоденні ми живемо. Чи влашто
вує нас несвобода? Чи влаштовує нас неукраїнська Україна?» (з політичної рекла
ми виборчого об’єднання «Батьківщина» перед виборами до Верховної Ради на
телебаченні в жовтні 2012 р.; голос Ю. Тимошенко);
ґ) розширення сфери застосування й частотності функціонування слів тема
тичного ряду, пов’язаного з добою козаччини. Це стосується насамперед слів
козак, козацтво, козацький у зв’язку з відродженням українського козацтва —
звичайно, вже в новому статусі як національно-патріотичної та оборонно-спор
тивної громадської організації (власне, ряду організацій, оскільки сучасне ко
зацтво в Україні є роз’єднаним), в якому є навіть козачки, тобто жінки-козаки, і
козачата, тобто діти-козаки (досі словники подавали ці слова тільки як відпо
відно «дружина або дочка козака» і «діти козака»): «До лав козацтва в церкві під
освятою єпископа складали присягу козаки і козачки. Козацтво нарешті відій
шло від середньовічних звичаїв і стає більш демократичною структурою. Ота
ман... приймав присягу на вірність Україні молодих синів і дочок, студентів
педуніверситету, які поповнили лави козацтва» (О. Тележкіна.— Укр. слово,
25.10.2001, с. 2);«.. .розпочалося змагання джур 3-го класу.... Козачата перетя
гуванням каната, співами, грою ... виявили неабияку активність» (О. Юрик,
учень. Козачата рушають на Січ.— Січеславський край, 1998, № 3, с. 2). Спос
терігається розширення кількості стійких зворотів з прикметником козацький.
Це, по-перше, дальше розширення його позитивно-оцінних уживань у власному
значенні: так, на колишніх місцях розташування Запорозької Січі в серпні
1990 р. пройшли Дні козацької слави, а в серпні 1991 р. — свято «Козацькими
шляхами»; «...дух козацьких вольностей у В. Ющенка підніме народ і не дасть
себе загнати в ярмо» (М. Петрощук-Кушпета, читачка. — Україна молода,
13.10.2011, с. 10), а також у переносних значеннях «фізично міцний, витрива
О. О. Тараненко_______________________________________________________
8 75527 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
лий» і «сильний духом; волелюбний», які й давніше цілком виразно виступали в
ряді паремій («Козацькому роду нема переводу»). Так, досить частотним стало
побажання (тост) «Бажаю тобі (вам) (міцного) козацького здоров’я]», вислови
козацький дух та ін., наприклад: «Дай же Бог вам, вельмишановний пане Воло
димире (звертання до гетьмана Українського козацтва В. Муляви. — О. Т.), дов
гих літ життя і, як ви любите бажати іншим, крицевого козацького здоров ’я та
плідної творчої праці» (Шлях гетьмана. — Укр. слово, 11.09.1997); «Українське
козацтво ... утверджує історичні надбання українського народу,... традиції на
ших славних козацьких пращурів... Саме завдяки подвижникам українського
козацького духу ... сьогодні в незалежну Україну повертається наша справжня
історія» (Свято козацької слави. — Укр. слово, 9.10.1997, с. 1); «А були ж “доб
розичливці”, які вважали, що українські моряки скоріше вкусять себе за лікоть,
аніж добудують крейсер. Для цього, мовляв, не вистачить ані коштів, ані сил, ані
знань. Але вони не врахували одного — нашого козацького роду, козацької
вдачі» (М. Мамчак. Прапор над «Україною». — Кримська світлиця, 2.07.1999).
По-друге, це розширення кількості номінативних словосполучень з цим прик
метником на позначення різноманітних реалій, явищ, які характеризували (чи,
принаймні, могли характеризувати) життя і ментальність українського козацт
ва: козацький гопак, або козацький двобій, або козацьке єдиноборство («На ле
гендарному запорозькому острові вперше в історії десятирічної Української
держави відбулися змагання з козацького двобою, організовані на державному
рівні. Вперше влада подбала не про розвиток в’єтнамсько-китайсько-японських
бойових культур в Україні, а про свою рідну і не менш унікальну»: Р. Малко.—
Укр. слово, 4.10.2001, с. 16; «Популярні нині східні одноборства, які поверта
ються до нас як велика новинка, насправді запозичені від козацьких єдино-
борств, а ті, в свою чергу, розвивали традиції психофізичних вправ, що тяг
нуться ще від трипільських волхвів»: О Губко.— Слово Просвіти, 15.02.2002,
с. 12) 14, козацька педагогіка 15, козацька ментальність 16. Ця тенденція яскраво
виявляється також у сфері власних назв: «Козак» (марка вітчизняного комбайна;
горілка), рогаль «Козацький», гірчиця «Козацька», «Козацький» (готель Мініс
терства оборони в Києві, попередня назва — «Красная звезда»), «Козацькі заба
ви» (різноманітні спортивні ігри в різних містах України в дусі козацьких тради
цій; виховний захід у школі; ресторан у Києві та ін.), «Козацька рада» (горілка),
«Отаман» (сигарети), «Гетьман» (музичний ансамбль; горілка), «Гетьманське»
(вино), «Гетьман Сагайдачний», «Богдан Хмельницький» (кораблі ВМС Украї
ни), «Богдан» (марка вітчизняного автобуса),«Січ-1» (перший український штуч
ний супутник Землі), «Мотор-Сгч» (завод у Запоріжжі), «Хортиця» (горілка).
З найменувань інших компонентів поняттєвого комплексу козацтва в символіч
ному значенні найвищої державної і т. ін. влади традиційно вживаються іменники
гетьман і булава: «Президент Росії вказав нашому народові, що Ющенка необхідно
позбавити влади. За що? А за те..., що не слухається, не йде навколішки до своєї бу
лави, не випрошує її ні в кого» (Д. Павличко.— Україна молода, 31.10.2009); сти
лізовану гетьманську булаву вручають новообраним Президентам України під час
14 Див. також: Приступа Є. Н., Пилат В. С. Традиції української національної фізичної
культури.— Л., 1991.— Ч. 1.— 104 с.
15 Див., наприклад: КузьВ.Г., РуденкоЮ.Д., Губко О. Т. Українська козацька педа
гогіка і духовність.— Умань, 1995.— 115 с.
16 За твердженням деяких етнологів, українському національному характерові властиві
два типи ментальності — землеробський (йому притаманний пріоритет жінки перед чоло
віком) і козацький (з пріоритетом чоловіка перед жінкою): Пономарьов А. Українська етно
графія : Курс лекцій.— К., 1994.— С. 254—255.
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 9
їх урочистої інавгурації; звання гетьман мають лідери різних формувань україн
ського козацтва, які також надавали звання гетьман Українського козацтва декому
з Президентів України і відомих українських політиків (наприклад, В. Чорноволо-
ві). Однак захоплення козацькою атрибутикою та досить серйозним її примірянням
до себе в нового покоління українських «гетьманів» викликає в суспільстві цілком
зрозуміле несхвальне ставлення17, а самі ці слова частіше вживаються в межах нес
хвально-іронічних контекстів (відомих і давніше, як у зворотах на зразок «Де два
українці, там три гетьмани», «До булави треба й голови»):
«— Ви мали можливість спостерігати за новою Україною впродовж всієї історії її незалеж
ності. Чи не здається Вам..., що цей розбрат, ця різношерстість організацій і численних
гетьманів були імпортовані на наші терени саме з діаспори?» (І. Завадський, О. Єводович.—
За вільну Україну, 6.08.1999); «Поглинуті запеклою боротьбою за “булаву”, новоспечені мож
новладці не спромоглися утвердити міцну державну владу» (А.Панчишин. — Час, 16.10.1998,
с. 1); «Така вже, видно, магічна сила “гетьманської булави", що міцно брала в полон навіть
найстатечніших політиків упродовж не одного століття нашої гіркої історії, породжуючи не
помірні амбіції» (В. Плющ. — Літ. Україна, 11.11.1999, с. 1); «Але ж цим ми розпорошуємо
сили, породжуємо оте наше українське гетьманство', де 2 українці, там 3 гетьмани» (А. Осад-
ча.— Укр. слово, 25.06.1998); у такому ж іронічному значенні вживається й претендент
на папаху (з назви сатиричного роману О. Чорногуза «Претенденти на папаху», 1983 р.):
«У прагненні посісти найвище державницьке крісло заявки подали у той час чимало претен
дентів. .. Пригадується, що тоді вперше претендував на папаху і безробітний» (В. Королюк.—
Голос України, 18.07.2009, с. 8).
У подібному ж значенні «антицінності» щодо комплексу української національ
но-державної проблематики — відсутності єдності, розбрату в українському
русі — активізувалися у вжитку слова, похідні від отаман (відомі в переносно
му значенні й давніше, наприклад: «літературна отаманщина» — Майк Йоган-
сен), — отаманство, отаманщина, отаманія: Ю. Мушкетик. Лихо отаман
ства (Веч. Київ, 12.10.1999);
д) значне посилення уваги суспільства до знакових сторінок в історії україн
ського народу — до її визначних подій і діячів, актуалізоване також і внаслідок
того, що в радянський період вони переважно замовчувалися або безпосередньо
не ототожнювалися з історією саме (тільки) українців, як, наприклад, період Київ
ської держави. Наприклад: «Осягаючи з порога першого ювілею незалежності
України цей історичний шлях, ми згадуємо геніальне пророцтво Великого Кобза
ря: “в своїй хаті своя правда, і сила, і воля”, звертаємося до видатних державо
творців Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Данила Галицького, Богдана
Хмельницького, Пилипа Орлика, Михайла Грушевського, усіх борців за Україн
ську державу» (Україна є, Україна — буде [3 доповіді Президента України Лео
ніда Кучми на урочистих зборах з нагоди 5-ї річниці незалежності України 23 серп
ня 1996 року].— Слово і час, 1996, № 10, с. 4). Це виявляється, зокрема, в досить
помітній хвилі перейменувань і найменувань нових об’єктів у сферах урбанонімії,
ергонімії, товарних знаків з наданням вулицям, площам, установам і т. ін. назв на
честь І. Мазепи, М. Грушевського, С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери,
Українських січових стрільців, вояків УПА і под.18, у зображеннях провідних дія
17 Пор., наприклад: «...гетьман Хмельницький, гетьман Мазепа, гетьман Скоропад
ський — це не голови громадських організацій, яким Ви є, пане Муляво. Не слід смішити
людей, бо невідповідне вживання термінів викликає ... несерйозне сприйняття і голови
організації, і самої організації. Це профанація великого (козаччини), що надає оперетковості
пам’яті про справжню колишню героїчність» (Л. Лук’яненко. Лист до «гетьмана» України.—
Укр. газета, 24.09.1998, с. 1).
18 Див. докладніше: Тараненко О. О. На теми сучасної української ономастики // Мово
знавство.— 2007.— № 1.— С. 6-12.
О. О. Тараненко_______________________________________________________
1 0 ІББИ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
чів вітчизняної історії та культури на грошових знаках України, в назвах держав
них орденів: орден князя Ярослава Мудрого, орден княгині Ольги, орден Богдана
Хмельницького та ін. Це також досить частотне вживання кількох українських то
понімів із символічним значенням військових поразок українських військ у боро
тьбі за свободу й незалежність країни — поразок, які мають виховувати в народі
почуття патріотизму та героїзму 19, наприклад: «Крути називають українськими
Термопілами (за нині чинним правописом, Фермопіли.— О. Т.). На героїзмові на
ших юнаків виховувалися ті, хто потім боровся проти комуністичного режиму»
(В. Чорновіл.— Час, 5.02.1998, с. 1). Серед трагічних подій це насамперед голодо
мор (практикується також написання з великої літери як підкреслення катастро
фічних наслідків цієї події для українців: Голодомор) — «страшний голод на
Україні в 1932-1933 рр., який став наслідком жорстокої політики сталінського ре
жиму щодо селянства — із суцільним вилученням продуктів харчування і т. ін.»
(слово прийшло з мовної практики української діаспори): «Скільки людських
життів забрав катівський, підступно задуманий голодомор на Україні в 1932-1933
роках? І вітчизняні, й зарубіжні дослідники сьогодні одностайні: мільйони» (33-й:
голод : Народна книга-меморіал / Підгот. Л. Коваленко і В. Маняк. К., 1991, с. 8);
в Україні 1998 р. установлено День пам ’яті жертв голодомору (в четверту суботу
листопада)20 21 22.
Але водночас актуалізується також вектор орієнтування української ідеоло
гії на героїзм не поразок, не національних трагедій, а перемог, які також, звичай
но, були в українській історії (ця лінія, безперечно, розвиватиметься й далі):
«Подивіться на історичні дати, які ми відзначаємо: загибель студентів під Кру-
тами, розстріл повстанців під Базаром, поразку козацьких військ під Берестеч
ком, голодомор 1933 року, Чорнобиль... От ті віхи, на яких базується наша істо
рія. А де ж перемога української зброї під Конотопом? А Грюнвальдська битва,
яка є частиною й нашої історії? А перша серйозна поразка Тевтонського ордену
під Дорогочиномі А битви під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявою, Охмато-
вомі А Чортківський наступ 1919 року? Невже в нас мало героїчних сторінок,
які закінчуються переможно?» (К. Гордієнко, політолог. Про національну гор
дість малоросів.— За вільну Україну, 15.07.2004);
е) активізація ідеї особливості аж до винятковості України, українців на тлі
інших народів (насамперед, зрозуміло, сусідніх), яка має поширення в межах
емоційно наснаженого, часто романтично запрограмованого сегмента націона
льного дискурсу й може сягати гіперболізованих розмірів, є істотним атрибутом
«української душі»21 та «українськоїмрії» 22 вже принаймні протягом останньо
го століття, але тепер набула особливої актуальності у зв’язку з утворенням
власної державності. Ця ідея виявляється у двох протилежних напрямах.
З одного боку, це актуалізація образу українського народу як об’єкта постійної
національної дискримінації з боку сусідніх народів і ж суб’єкта — носія націо
нальної кривди, тобто народу-жертви, що стало виявлятися в мовному просторі
України разом з появою численних роздумів, висловлювань на цю тему, зі зрос
танням частотності функціонування ряду слів, які стали вже ключовими для цієї
19 Див. докладніше: Тараненко О. О. На теми сучасного українського ономастикону:
тенденції конотативних нашарувань // Мовознавство.— 2010.— № 1.— С. 26-28.
20 Це слово вже розвинуло й переносне значення, наприклад: «Чи знайде У країна поря
тунок від газового голодомору?» (Т. Вергелес.— Високий Замок, 13.06.2000).
21 Так, на початку 90-х років в Україні перевидано збірник статей під такою назвою авторів
з діаспори про особливості українського національного менталітету: Українська душа / Відп.
ред. В. Храмова.— К., 1992.— 128 с. (перше видання було за ред. М. Шлемкевича 1956 р.).
22 Пор., наприклад: Канигін Ю., Ткачук 3. Українська мрія.— К., 1996.— 152 с.
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 11
тематичної сфери: меншовартість (з похідним меншовартісний, а від нього —
меншовартісність з тим самим значеним, що й меншовартість) — у значенні як
сприймання українського народу з боку інших народів, так і — внаслідок цього —
комплексу самоусвідомлення самих українців на тлі інших (це слово, перейшов
ши з мовної практики української діаспори, вже значною мірою потіснило в цій
тематичній сфері слово «неповноцінність») 23 24; у системі цінностей українського
національного дискурсу — це риса, якої українцям слід обов’язково позбутися;
упосліджений (упослідженість, упослідження) 24 — насамперед про український
народ, українську мову; винародовлення (інші члени цього гнізда вживаються
значно рідше)— у значенні не тільки «денаціоналізація», як у п. у^упагосіатепіе, а
й фізичного та морального вигублення народу (насамперед українського); бага
тостраждальний (про Україну, український народ) та деякі інші.
Наприклад: «Схоже на те, що комплекс меншовартості — це якесь прокляття або наш націо
нальний духовний СНЩ» (Укр. слово, 10.01.2002); «Українці мають позбутися комплексу
меншовартості» (В. Матяш.— Слово Просвіти, 15.10.2009, с. 5); «...принижена роллю
пасербиці в державі, ... упосліджена в тих регіонах України, де місцева запроданська влада
санкціонує політику ганебного “двуязичія”, зневажена..., потоптана різнобарвними кума
ми псевдоукраїнського по літаку му..., отруєнаміазмамималоросійства..., українська мова,
попри її офіційно декларований державний статус, ... не є державною» (А. Венцковський.
Держава безмовна — мова бездержавна. — Літ. Україна, 18.06.2009); «Серед усіх європей
ських народів українці зазнали в XX столітті найбільших втрат. Україноцид посідав одне з
центральних місць у внутрішній і зовнішній політиці наших сусідів (Угорщини, Росії, Руму
нії, Польщі). ... Політика винародовлення українців уже в XX столітті в деяких державах на
бувала диких азіатських форм» (О. Гринів.— Молодь України, 20.02.1997); «Зараз, як ніколи,
нам потрібні злагода і терпимість, спокій і виваженість, а головне — любов до своєї багатос
траждальної вітчизни України» ([Група українських письменників]. Кому потрібна кон
фронтація між поколіннями? — Літ. Україна, 19.11.1998, с. 1); «За нашу багатостраждальну
Україну!» (один з тостів, які стали досить показовими в цей період); активізувалося у вжитку
гірке Шевченкове «на нашій — не своїй землі» 25.
Привертають до себе увагу також випадки зіставлення України як новопосталої
(«відродженої») держави іукраїнців як етносу, що живе в ній, є її корінним наро
дом, але поки що не став її повноправним господарем (як через недостатній ріве
нь розвитку його національної самосвідомості, що відзначають з особливою гір
котою, так і через «неукраїнськість» державної влади): «Ви знаєте, Лесю, вже є
23 «Кожен сущий бачить себе очима тих, що на нього дивляться. В українців і під
польським, і під російським урядуванням генерувалося відчуття меншовартості, котре від
дзеркалювало ставлення до українців їхніх гнобителів. Сприйняте під батогом, таке ставлен
ня з часом набуло рис власного світогляду» (Войтенко В. Українська ідея // День, 29.04.1999).
24 Твірне дієслово упосліджувати / упослідити трапляється значно рідше, особливо
форма док. в. «Словник української мови» в 11-ти томах подавав це словотвірне гніздо з
позначками «заст.» і «діал.» (т. 10, 1979, с. 467), що, звичайно, не відповідає дійсності, але
ширше воно виступало до 90-х років у західноукраїнському регіоні (пор. п. ировіейгас /
иро&іесііс і т. д.).
25 Це рядок з його поезії «Мені однаково, чи буду...»: «...Малого сліду не покину / На
нашій славній Україні, / На нашій — не своїй землі». Цей вислів проходить рефреном чи не
через усю історію гірких рефлексій певної частини українського суспільства другої половини
XIX — початку XXI ст. у загальному комплексі національної проблематики. Ось, наприклад,
роздуми колишнього петлюрівця, а тепер українського комуніста в період українізації 20-х
років про «нещасну жменьку “свідомих українців” у повітовому місті» — «отих опереткових
людей з сантиментально-романтичною душею і журливо-саркастичними очима, що в розквіті
свого піднесення й пафосу створили тільки “Просвіту”, цей новий храм на руїнах
українського Єрусалима... Вони вміють тільки скаржитись і зітхати: “На нашій, не своїй
землі...”» (повість Б. Антоненка-Давидовича «Смерть», значною мірою автобіографічна,
1928 р.).
О. О. Тараненко_______________________________________________________
12 /ХЇУ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
Україна! / Але українців ще майже нема...» (А. Листопад. Відчинена брама : До
Лесі Українки). Усвідомлюючи себе упослідженою з боку сусідніх народів /
держав і / або неукраїнської {антиукраїнської) влади в самій Україні, певна час
тина українського суспільства у своїх рефлексіях щодо себе як суб’єкта націона
льно-державного будівництва в Україні виявляє при цьому аж надто пере
більшені сумніви й надмірні критичні самооцінки. Наприклад, з добірки
читацьких листів у книжці українського публіциста: «Я все більше впевнююся,
до якого нікчемного племені ми з вами належимо. Не народ це, бо інакше давно
побудував би свою державу і не оглядався б перелякано на Москву: а чи дозво
лить вона нам, нарешті, по-своєму глаголить. Що, справді, в нашому націо
нальному житті є нашого?»16. Пор., з іншого боку, різко критичне ставлення до
подібних поглядів як таких, що ставлять проблему національного розвитку фак
тично у безвихідь, з боку тих кіл українського суспільства, які, погоджуючись із
тим, що за справжнє утвердження української мови, культури, державності ще
слід активно боротися, водночас не вважають, що теперішній стан з їх утвер
дженням практично безнадійний, гірший, ніж був дотепер:
«.. .Одним із таких стереотипів є хронічне потрактування України як жертви,... залежної від
чиєїсь злої волі, відтак іманентно нездатної якось переломити ситуацію навіть уже у своїй не
залежній державі і, нарешті, стати в ряд достойних і вільних країн. Немає народів з легкою іс
торією. І наш не виняток. Але потрактування його як народу ексклюзивно нещасного..., так
інерційно бездумно прийняте і активно задеклароване в самих податках державності, було
фатальним для подальшого розвитку. Замість динамічних імпульсів, які б відповідали вже но
вому, державному, статусу нації, їй був прищеплений комплекс меншовартості__ Цемента
ційним рефреном суспільного буття стало запитання — “що ж ми за народ такий?” (натяк на
відоме розпачливе запитання В. Яворівського початку 90-х років. — О. Т.), заклики “встати з
колін”, “вичавити з себе раба” . .., безнастанна критика свого власного менталітету і панічний
зойк, що це вже останній шанс» 21.
Значно рідше в такому емоційному критичному аналізі глибинних причин
надто повільного процесу національного самоствердження українців лунають
заклики до пошуку їх уже не тільки зовні, а й усередині себе (можливо, навіть
насамперед). З метою увиразнення таких рис, що їх нерідко вважають ознаками
українського національного характеру, як соціальний флегматизм, нерозвине
ність соціальних амбіцій і небажання думати наперед, згадують образ чухраінця
(від українець + чухатися) з гуморесок Остапа Вишні 20-х років: «Якщо не збе
режемо свою державу, то неодмінно зникнемо як етнос. Виникає резонне запи
тання: “Хто винен?” Влада, яка є неукраїнською, чи, можливо, ті, хто цю владу
обирає? ... Ми, українці, не знаємо і не усвідомлюємо того, що з нами було в ми
нулому. .., і не можемо розібратися, що з нами відбувається сьогодні. У переваж
ної частини українців — “чухраїнців”, як називав нас Остап Вишня, відсутні пот
реби духовні, інтелектуальні. Нам би, умовно кажучи, наповнити шлунок, і ми
готові добровільно прийняти диктатуру» (В.Золотий, читач, Миколаївська об
ласть.— День, 28.09.2012, с. 12); уживається й прикметник чухраїнський.
З другого боку, це комплекс національного самозвеличення — прагнення
представників певних патріотично настроєних кіл українського суспільства,
яких не задовольняють відповідні трактування «офіційної» науки, віднаходити
й демонструвати, по-перше, у своїх пошуках доісторичного минулого україн- 26 27
26 Див.: Погрібний А. Якби ми вчились так, як треба...: Розмови про наболіле.— К.,
1999,— С. 116.
27 Костенко Л. Україна як жертва і чинник глобалізації катастроф // Урок української.—
2003,— № 8-9,— С. 2-3.
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
/55У 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 13
ського народу сліди його справжнього «золотого віку», кардинально відмінні
від його досить скромного сьогодення, коли праукраїнська мова ставала осно
вою багатьох інших мов світу, а по-друге, у своїх етимологізуваннях — наяв
ність «позитивної» оцінності, закладеної у внутрішній формі слів української
мови і в українській мові як такій, що вигідно вирізняє її в зіставленні з іншими
мовами, насамперед, зрозуміло, сусідніми (наприклад, укр. лікарня «місце, де
дають ліки, лікують» — рос. больница «місце, де панує біль») 28;
є) оскільки актуалізація ідеї української етнічності відбувається з відомих
історичних причин значною мірою у протиставленні до офіційно донедавна па
нівної ідеї російського як вищого в східнослов’янському просторі, у відштовху
ванні від неї, різко увиразнилися такі стилістично-оцінні та номінативні лінії
вживання і творення певних мовних одиниць, як:
— іронічне вживання «родинних» номінацій старший брат (з утворенням
похідних «старшобратній», «старшобратський», «старшобратство») — про
росіян (звичайно тих, що живуть у Російській Федерації), російський народ (у їх
протиставленні до всіх інших народів СРСР) і менший (рідше молодший) брат —
із самоіронією про українців, український народ (щодо російського народу)29:
«Невже, лишившись у власній хаті без “старшого брата”, кинулися ми насамперед розтягати
майно, сваритися за чільні місця у світлиці?» (В. Королюк.— Літ. Україна. 8.10.1992, с. 2);
«Отож і затягнулася на роки фактично політична й дипломатична (а часом і економічна) війна
між “старшим" та “меншим" “братами” з усіма класичними атрибутами: територіальними
претензіями, шаленим тиском щодо ядерного роззброєння, зі спробами розпалити “гарячі
точки”, з грою на газових та нафтових “краниках”, з податковими та митними бар’єрами то
що» (В. Плющ.— Літ. Україна, 5.06.1997, с. 1); «До сусіда, а не до старшого брата» (назва за
мітки про офіційний візит Голови Верховної Ради України до Російської Федерації: Голос
України, 21.09.2002); «Відчувається віками муштрований синдром “молодшого брата"» —
про випадки відтворення назв українських етнореалій в одному з останніх українсько-англій
ських словників не безпосередньо з української, а фактично через посередництво третьої —
російської мови: \areniki, goloubtsy і под. (Р. Зорівчак.— Мовознавство, 2012, № 3, с. 95);
— зростання частотності функціонування таких слів на позначення попе
реднього (втім, значною мірою й теперішнього) періоду українсько-російських
мовно-культурних відносин, як русифікація, (^русифікуватися), (^русифіко
ваний, русифікатор, з одночасним відновленням з мововжитку 1920-х років, за
позиченням з мовної практики діаспори і творенням їхніх власне українських
відповідників: зросійщити(ся) / зросійщувати(ся), зросійщений / зросійщува-
ний, зросійщення / зросійщування (форма док. в. з її дериватами — це, очевидно,
найбільш уже узвичаєні члени цього гнізда), російщення (пор., наприклад: «Ро-
сійщення України»— збірник статей, виданий у США 1984 р.) і поширюване та
кож останнім часом російщити, зросійщувач, а також слів на позначення усу
нення цього стану: дерусифікація й новіші власне українські відповідники (втім,
ще не усталені в мовній практиці) на зразок дезросійщення, знеросійщення;
ж) очевидно, як один з наслідків загострення в цей період уваги суспільства
на проблемах етнічного можна розцінювати також появу й популярність слів
28 Див. докладніше: Тараненко О. О. Явище історико-мовної міфотворчості в сучасному
українському суспільстві // Мовознавство.— 2011.— № 6.— С. 14—33.
29 Як відомо, в радянський час з кінця 30-х до середини 50-х років вислів старший брат у
наведеному значенні був одним з ключових слів в офіційній ідеології міжнаціональних
відносин в СРСР, наприклад: «У дружбі із старшим, із російським братом / Здобули ми
волю, ми волю в бою» (І. Нехода. Пісня про Україну). Біблійний вислів менший брат (у
Т. Шевченка: найменший брат) у дорадянський час уживався на позначення простого народу
як нижчої серед суспільних верств, до якої, однак, вищим також слід ставитися як до брата.
О. О. Тараненко_______________________________________________________
14 ИЗБЫ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
менталітет, ментальність, які стали співвідноситися з особливостями мис
лення та світосприйняття насамперед певного народу (національна менталь
ність)і, а потім уже тих чи інших соціальних верств та окремих індивідів;
3) в аспектах української як етнічності, так і державності:
а) активізація поняття «відродження» (пор. у п. 3.1 активізацію цього понят
тя в межах описуваного періоду в загальносоціальному плані), яке застосо
вується в сучасному українському національно-державницькому дискурсі пере
важно щодо України, українського: українське (національне, державне,
духовне, моральне, мовне, культурне) відродження', відродження державності,
духовності, мови, культури українського народу, відродження України', О. Гри-
нів. Національно-духовне відродження : Історія і сучасні проблеми. Л., 1995
(назва навчального посібника); «Відродження» (видавництво, м. Дрогобич;
міжнародний фонд під патронатом Дж. Сороса; банк та ін.) (пор. уже відомі до
цього номінації з цим словом, що виникли за межами України і тепер також по
ширилися тут: «Відродження нації» — праця В. Винниченка про період револю
ції та громадянської війни на Україні, опублікована 1920 р.; «Розстріляне від
родження» — антологія української літератури 1917-1933 рр., підготована
Ю. Лавріненком, 1959 р.); у дієсловах: «В сфері духовній — наполегливо від
роджувати національну свідомість народу», «Протягом своєї історії Україна
вже мала два шанси відродити державність» (Доповідь Голови Верховної Ради
Української PCP Л. М. Кравчука на урочистих зборах, присвячених Дню неза
лежності [так тоді іменувалася дата проголошення державного суверенітету
України 16 липня 1990 . — О. Т.] — Рад. Україна, 14.07.1991, с. 3).
Унаслідок частотності й через те вже звичності вживання деякі номінативні
одиниці на позначення ідеї українського відродження виявляють тенденцію до
перетворення на автоматичний штамп — у застосуванні до того, що в принципі
не могло занепасти, оскільки перед цим просто не існувало в українській дій
сності (наприклад: «Держава мусить виявити наполегливість, щоб відновити
повноцінне функціонування української мови в інформатиці.. .»: Чому чиновник
ігнорує державну мову. Заява прес-служби товариства «Просвіта». — За вільну
Україну, 28.12.1995), і до того, повніша наявність чого саме в минулому ніяк не
доведена (наприклад, частотні заклики до відродження української духовності
та моралі)-, пор. також міркування щодо відродження нації (української):
«.. .внаслідок тривалої дії різних окупаційних режимів Україна як соборний ор
ганізм ніколи ще не була за всією сукупністю необхідних ознак нацією. Отже,
слід говорити не про відродження, а про становлення нації...» (О. Романів. Ста
новлення нації. — Вісник НТШ, 1993, ч. 6-7, с. 9);
б) розбудова та інші члени цього словотвірного гнізда30: розбудова України
(ідержави, державності, суверенітету, української культури, мови, економіки,
науки та ін.; пор. уже давніше відомі в діаспорі номінації з цим словом: журнал
«Розбудова держави», який виходить з 1949 р., з 1992 — в Україні, журнал
«Розбудова нації», 1928-1934 рр.), розбудовувати / розбудувати, новіші й поки
що менш частотні утвореннярозбудовн(ч)ий (процес, період та ін.), розбудовник
30 У «Словнику української мови» в 11 т. ці слова подано з ремаркою «розм.» (т. 8,1977,
с. 617), хоча весь ілюстративний матеріал до них дібрано з текстів аж ніяк не розмовного
стилю, а переносне значення дієслова розбудовувати «розвивати, розширювати (певне
явище, галузь, сферу)» — узагалі з ремаркою «рідко» (це могло бути зумовлене, як і в інших
подібних випадках в українських словниках радянської доби, і тим, що відповідників до цих
одиниць немає в російській мові).
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 15
(«Перебування України в складі Російської імперії залишило розбудовникам
Української держави важку спадщину». — Віче, 1993, № 3, с. 129);
в) соборний, соборність 31: соборна Україна, українська держава, україн
ська літературна мова', «...соборне єднання народів України на спільній
культурі та духовності» (В. Вітенко, читач. — Україна молода, 11.04.2002);
«Для України шлях до незалежності був надзвичайно складним. Однак історія
підтверджує: прагнення до соборності й волі завжди підкріплювалися спробами
мати власні нагороди» (Є. Кушнарьов, голова комісії з державних нагород при
Президентові України. — Урядовий кур’єр, 19.08.1997, с. 4); День соборності
України (неофіційно також День злуки) — державне свято, яке відзначають
22 січня (у цей день 1919 р. підписано угоду — Акт злуки — між урядами
Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки про
об’єднання в складі однієї держави),«Соборність» — як власна назва (журнал, з
1997 р.; депутатська група у Верховній Раді, 2000 р.), комітет «Крим з Украї
ною — Соборність» (кінець 90х рр.), менш частотні соборницький (прагнення,
тенденції, позиції, платформа та ін.), соборництво, ще рідше вживане соборник
(формально твірна основа для двох останніх дериватів)31 32 33;
г) національний, яке широко активізувалося (очевидно, не останньою мірою
під впливом англ, national) у значеннях «державний / вітчизняний» і «загально
державний; загальнонародний (безвідносно до нації як етнічного поняття, до на
ціональностей)» 33: національні інтереси України, національна безпека України,
національне законодавство, національна валюта, національне радіо і телеба
чення (на відміну як від регіональних, так і від приватних радіо- і телеканалів),
«захищати інтереси національного виробника» та ін. (хоча лишаються, наприк
лад, державний прапор, державний гімн, державна мова); національна еконо
міка, національний конкурс, національна злагода, національне примирення. Це
означення надають з 1994 р. за указом Президента України установам, організа
ціям, підприємствам і т. ін., які мають найвищий статус серед подібних: Націо
нальна академія наук України (в СРСР — Академія наук УРСР), Національна
премія України імені Тараса Шевченка, Національний банк України, Націона
льна опера України, Національний художній музей України, Національний палац
мистецтв «Україна» та ін. Статус національного університету надається про
відним вищим навчальним закладам України (наприклад: Київський національ
ний університет імені Тараса Шевченка) — на відміну від просто «державних»
31 «Словник української мови» в 11 т. подає це значення слова соборний — «об’єднаний;
неподільний» — як застаріле й без жодної ілюстрації (т. 9, 1978, с. 433), бо всі ілюстрації в
словниковій картотеці, очевидно, так чи інакше стосувалися України. Пор., наприклад, діалог
денікінців і петлюрівців: «Вони питають нас: — За что вы воюєте? — А ви за що? — М ы— за
єдиную неделимую. — А ми — за соборну Україну» (В. Сосюра. Третя Рота).
32 Противники української державності звичайно іронізують з цього номінативного роз
ряду, піддаючи сумнівам факт єдності українських земель: «Это противостояние, эти две
Украины (Східна і Західна. — О. Т), хотим мы этого или нет, существовали всегда. Иногда
это противостояние было менее, иногда — болем жестким. ... Но оно никогда не исчезало
полностью, и вряд ли исчезнет в ближайшие столетия» (В. Корнилов. «Соборность» как
фактор раскола.— Киевский вестник, 17.02.2007, с. 2).
33 У радянський час ці значення слова національний у застосуванні саме до вітчизняних
реалій мали обмежену лексичну сполучуваність, наприклад: національне багатство (сино
нім: народне багатство), національний доход, Національний олімпійський комітет СРСР
(див., наприклад: Українська радянська енциклопедія : В 12 т.— К., 1978.— Т. 7.—
С. 281-283), національна збірна команда СРСР та деякі інші випадки (ширше вживалося
загальнонаціональний у значенні «загальнодержавний; загальнонародний»: «у загальнона
ціональному масштабі», «справа загальнонаціонального значення» і под.).
О. О. Тараненко_______________________________________________________
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
університетів; з’явилися національні парки і заповідники: Карпатський націона
льний парк, Азово-Сиваський національний парк, Національний заповідник
«Тарасова гора» та ін.; у 1991-1999 рр. існувала Національна гвардія України.
Тривають ідеологічні дискусії навколо поняття української «національної
ідеї» як ідейної домінанти державотворчої консолідації та активності громадян
України— від трактування її за етнічним принципом (консолідація різних етносів
країни навколо українського як корінного і титульного), на чому наполягають
певні кола в середовищі української національно-державної орієнтації (вони різко
критикують, зокрема, резонансну заяву Президента Л. Д. Кучми 1995 р. про те, що
«в Україні національна ідея не спрацювала»34), до розширення її до меж україн
ської політичної нації, тобто громадян України всіх національностей35.
У радикальніших колах української національно-державницької орієнтації
виступають за українську «національну державу»: «Побудувати самостійну
державу, позбутися багатовікової колоніальної залежності — безумовно, велика
справа. Однак для нас не байдуже, яка це буде держава — українська чи без ук
раїнців. ... Тепер українці стали державною нацією, і, отже, їхнє історичне приз
начення і їхній святий обов’язок — збудувати національну державу» (В. Кар
пенко. Національна держава і державна нація. — Незалежний погляд:
Спец, випуск, 21.08.1997; шрифтові виділення автора); «У першу чергу, нас по
винна об’єднати така теза: Українська держава не повинна бути просто незалеж
ною, Українська держава повинна бути національною державою — так, як кож
на цивілізована держава Європи» (С. Брунь. — Укр. слово, 26.11.1998) 36.
Щодо корелятивного вживання іменника нація — у значенні «населення
країни, народ; держава, країна», то незважаючи на те, що воно, як і раніше, обме
жується переважно запозиченими власними назвами: Організація Об’єднаних
Націй, Ліга Націй, розвиток його в цьому напрямі також відбувається: «Приєм
но, що Григорій Суркіс (голова Федерації футболу України.— О. Т.) не боявся
вживати вислів українська нація, як не бояться в Європі казати “французька на
ція”, “італійська нація”, “польська нація” ... Це означає, що все більша частина
наших громадян відходить від радянських стереотипів з їхнім специфічним
ставленням до всього національного» (І. Лосев.— День, 6.07.2012, с. 20) 37; ви
34 Наприклад: «Ми рішуче не погодилися з хапливим передчасним оголошенням тор
жества українофобів, буцім Україна — це єдина держава в світі, де національна ідея не
працює, хоч цей присуд і було по-єзуїтському вкладено в уста голови держави» (І. Драч.
Доповідь на засіданні Національної ради Конгресу української інтелігенції.— Літ. Україна,
12.11.1998).
35 Див. ширше про це, наприклад: Карпенко В. Національна ідея в українській періо
диці.— К., 1999; Карпенко В. Антиукраїнські тенденції в Українській державі.— К., 2001.—
С. 16-29.
36 Пор. критику цієї ідеї — з боку не тільки лівих політичних сил (наприклад: «Викликає
занепокоєння й інше гасло... — “Від української церкви — до української держави”. Від
цього гасла до іншого — “Україна для українців” — один крок. А це вже загроза національній
злагоді на Україні»: В. Ткаченко. Лик народу і гримаси великодержавность— Рад. Україна,
12.09.1991) та кіл проросійської політичної орієнтації, а й представників ліберальних кіл
української національно-державної орієнтації: «...проблема “українськості” нашої
національної держави ... спричиняє неприємні наслідки. Звідси виходить, що поряд з
“українськими” існують у нашій країні “неукраїнські” або “не цілком українські” люди і
хтось якось зможе вирішувати, хто в цьому світі національно і по-людському неповноцінний»
{Попович М. Мифология и реальность украинского Возрождения // Дружба народов.—
1998.— № 5,— С. 163-164).
37 Пор. аналогічний розвиток слів нация, национальный у сучасній російській мові:
Осипова М. А. Трудности категоризации: общественно-политический лексикон //
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
/55АЇ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 17
словом моя нація (про народ України) охоче користувався колишній Президент
України В. А. Ющенко: «Переконаний, що моя нація вийде з цієї кризи ще загар-
тованішою» (з виступу 18 травня 2007 р.);
ґ) значна активізація частотності вживання, розширення лексичної сполучу
ваності та розширення семантичного обсягу опорних слів цієї тематичної групи
Україна (як назва держави), українець, українка, український — від суто націо
нального (етнічного) і територіально-адміністративного до державного38: неза
лежна, самостійна Україна', Президент України, Герой України і т. ін.; «Пере
говори України з Італією» і т. ін.; «Слава Україні!» — досить поширена тепер
формула завершення певних публічних заходів, завершення текстів відповідно
го змісту тощо («Благослови, Господь, нашу Україну і все українство! Нехай бу
де щасливою і квітучою велика багатонаціональна сім’я, ім’я якій — Україна!
Слава Українй»: Резолюція Другого всесвітнього форуму українців.—
Літ. Україна, 4.09.1997, с. 2); закріплення при цьому слові прийменника «в»:
в Україну, в Україні (з обмеженням уживання тут прийменника «на») — за ана
логією до такої ж прийменникової конструкції з назвами інших держав (пор. та
кож виразну тенденцію в сучасній англійській мові до обмеження вживання при
назві Ukraine артикля the — з такою ж мотивацією);«Україна» — як власна наз
ва певного значного об’єкта в ряду подібних: це, наприклад, новозбудований ра
кетний крейсер — флагман Військово-Морських сил країни, перший вітчизня
ний залізничний вагон європейського класу, готель у центрі Києва, який до
2001 р. мав назву «Москва»; у складі неоднослівних власних назв: «Авіалінії
України» (авіакомпанія), газети «Голос України», «Самостійна Україна»,
«Україна і світ сьогодні», «Україна молода» та ін., санаторій «Зорі України»
(у районі Ялти, який раніше іменувався «Зори России»), Слова українець, ук
раїнка розвинули друге значення — «громадянин (громадянка); житель (жи
телька), уродженець (уродженка) України (незалежно від національності)» 39:
«новіукраїнці» (див. п. 3.1); «Українець Руслан Пономарьов — відомий шахіст,
сам російськомовний росіянин» (т/к «Перший національний», «Вісті»,
22.03.2004); проводяться опитування, публікуються видання з переліком «ста
великих українців». У загальному діапазоні зрослої частотності вживання прик
метника український (наприклад, у новорічному привітанні з 2004 роком Прези
дента Л. Д. Кучми: «Від усього серця вітаю Вас з Новим роком і Святим Різдвом
Христовим. Бажаю всім, для кого є рідними українська земля і українське небо,
здійснення всіх найзаповітніших мрій») розширюється коло вживань на позна
чення, з одного боку, явних атрибутів державності України: українська держава
(ідержавність), українське громадянство, український патріотизм (так, назва
одного з журналів «Патріот Батьківщини» змінилася на «Патріот України»), ук
раїнська армія, український військово-морський флот, українські гроші та ін.,
українсько-російський (та ін.) кордон, а з другого, — для характеристики осіб —
О. О. Тараненко_______________________________________________________
Wspolczesna komunikacja j^zykowa: Najnowsze zmiany w leksyce і slowotworstwie j^zykow
slowianskich.— Warszawa, 2008.— C. 198-199.
38 Див. докладніше: Тараненко О. О. На теми сучасного українського ономастикону...—
С. 15-17.
39 Це не перше «політичне» значення слова українець. На початку минулого століття, а
особливо під час революцій 1917 р. і громадянської війни так називали учасників
українського національного руху та їхніх послідовників. Наприклад, за повідомленням однієї
з українських газет у грудні 1918 р., «аташе французького консульства в Києві ... вжив
заходів до мирного рішення конфлікту шжукраїнцями і добровольцями на півдні і особливо в
Одесі» (див.: Бурмистренко С., Рогозовская Т. Сорок семь дней из жизни Города : Хроника
конца 1918 — начала 1919 г о д а //Collegium.— К., 1995.— Вып. 1-2.— С. 131).
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
етнічних неукраїнців і негромадян України, тісно пов’язаних, однак, з нею: «ви
датний український художник» — про І. Рєпіна (Мовознавство, 2008, № 4—5,
с. 136); «видатний український піонер повітроплавання» — про О. Можайсько-
го, який тривалий час жив і працював на Вінниччині (Укр. слово, 17.08.2000,
с. 13). Розширилося коло його вживань у власних назвах— назвах установ, орга
нізацій, друкованих органів та ін.: Національний центр ділового і культурного
співробітництва «Український дім» (у Києві), «Український письменник» (ви
давництво, що в часи СРСР мало назву «Радянський письменник»),«Українська
культура» (колишній журнал «Соціалістична культура»), газети «Українська га
зета», «Український форум»,«Український шлях» (м. Львів) та ін.; у назвах това
рів: «Український квас» (напис на бочках для вуличної торгівлі, на яких раніше в
Києві фігурувало «Русский квас»), «Гірчиця українська» (перед цим вона нази
валася «Гірчиця російська»); в усіченій формі — в абревіатурних назвах уста
нов, підприємств, організацій: «Укрзалізниця», «Укрпошта», «Укртелеком» і
под.; у назвах з певним символічним змістом: «Український вимір» (програма на
першому каналі Українського радіо 2012 р. про актуальні проблеми державного
життя України); «...То буде Ваша газета. ... Щоби настав для нас нарешті
Український часі Сподіваємось, Ви підтримаєте нас!» (Час, 27.11.1998, с. 1:
звернення до передплатників).
Але водночас у межах українського національно-державницького дискурсу
лунають застереження щодо того, що в новопосталій українській державі ще яв
но недостатньо українського національного елементу, і заклики до посилення
боротьби за «справді українську» Україну:
«Україні — українську владу І» (одне з гасел блоку «Національний фронт» у виборчій кампанії
до Верховної Ради України 1998 р.); «Він (Президент України В. Ющенко. — О. Т.) увійшов у
нову історію України як будівничий Держави на національних фундаментах. А для мене най
важливіше, щоб не зупинилося будівництво української України, суверенної європейської
держави, в якій буде подолано “хохлацьке двуязичіє”, рабське послушенство господарям
Кремля» (Д. Павличко.— Україна молода, 31.10.2009); «Зробити правильний вибір закликали
київські письменники та члени Конгресу української інтелігенції.... Учасники зборів дійшли
висновку, що підтримати на виборах 31 жовтня потрібно найбільш реального й найбільш
українського кандидата, який ... є більш українським, ніж Кучма, Симоненко, Вітренко разом
узяті» (Веч. Київ, 13.10.2000); «Ідеологи російського націоналізму і неоімперіалізму ... вели
кою мірою визначають принаймні культурну й освітню політику нинішньої недоукраїнської
влади і тим готують остаточне росііпцення України, її інтеграцію в “русский мир”» 40.
Набули поширення вислови ірландизація (ірландський варіант розвитку) Украї
ни, а після 1995 р., коли в Білорусі російську мову було проголошено другою дер
жавною, а фактично вона стала «першою» державною, і білорусизація (білору
ський варіант розвитку) України на позначення згубності для української мови та
культури проголошення російської мови — мови колишньої метрополії —
другою державною або офіційною, наприклад: «Українська державницька ідея
завжди була його (О. Гончара. — О. Т.) палахкою суттю. “Білорусизація” — це не
єдина загроза молодій Українській державі, “ірландизація” з її кривавими Ольсте-
рами — ось до чого може довести зарозуміла відсутність державної політики на
захист української мови і української душі» (І. Драч). Висловлюються також про
тести проти недиференційованого розуміння як «великих українців» усіх тих відо
мих осіб, хто народився і жив в Україні, незважаючи на їхнє реальне ставлення до
українського національного «моменту» (причому не тільки серед етнічних неук-
40 Дзюба І . Нагнітання мороку : Від чорносотенців початку XX століття до українофобів
початку XXI.— К., 2011.— С. 4.
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
/55У 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 19
раїнців, а й у середовищі останніх), пор., наприклад, критичний закид щодо вклю
чення до списку «Ста українців усіх часів» особи В. В. Щербицького (Є. Свер-
стюк. Сто українців.— Укр. слово, 2.08.2000).
Показовою в цьому плані стала також доля конкуренції між двома номіна
тивними словосполученнями на позначення сукупності етносів / громадян усіх
національностей, що населяють Україну, — український народ і народ України
(перше з них до доби незалежності вживалося в офіційному дискурсі, в пуб
ліцистиці звичайно тільки в етнічному значенні, а в адміністративно-терито
ріальному значенні воно нібито могло дискримінувати представників інших
національностей, і в такому значенні вживали другу з цих назв) 41. Перші два
Президенти України, стаючи на посаду, складали присягу «народу України»-.
«Урочисто присягаю народу України...» (з інавгураційної промови
Л. М. Кравчука 5 грудня 1991 року); так само було в текстах присяг у силових
структурах (Збройних силах та ін.): «урочисто клянусь народу України». У
Конституції України 1996 р. після тривалих напружених політичних дискусій і
балансування між визначеннями народ України (на якому наполягали, зокре
ма, ліві сили) і український народ (пропозиція кіл української національно-
державницької орієнтації) було введено компромісне досить незвичне з право
писного погляду поняття Український (орфографічний казус: саме з великої
букви) народ, оскільки прикметник тут можна виводити не тільки від українці,
а й від Україна («Верховна Рада України від імені Українського народу — гро
мадян України всіх національностей... приймає цю Конституцію — Основний
Закон України» — з преамбули до Конституції). Так само зроблено в інших
державних документах — наприклад, у тексті військової присяги: «урочисто
присягаю Українському народові», хоча в друкованих органах і виступах ке
рівників, зокрема, Комуністичної партії України й досі лишається «народ
України». Якщо в своєму новорічному привітанні з 1997 роком Президент
Л. Д. Кучма звертався до «народу України», то у вітанні з 1998 роком — уже до
«українського народу»; збірник його статей і виступів 2000 року мав назву
«Вірю в український народ». Варіант український (з малої літери) народ уже
набув достатнього поширення 42.
41 У радянський час уживання словосполучення український народ на позначення су
купності етносів, що населяють Україну, наражалося на підозру в «українському буржуаз
ному націоналізмі». Пор. у спогадах М. С. Хрущова про історію напису на пам’ятнику
М. Ф. Ватутінові в Києві (журн. «Огонек», 1989, № 35, с. 17): «Когда стали готовить па
мятник, возник вопрос, какую надпись сделать на памятнике. Я предложил написать при
мерно так: “Генералу Ватутину от украинского народа”. ... Когда уже стали готовить
надпись, вдруг в Москве подняли этот вопрос. Тогда был начальником культуры кто-то с
украинской фамилией — Рябченко или Скрябченко, но не украинец. Вот он мне вдруг звонит
и говорит, что такую надпись сделать нельзя. Я говорю: “Почему?” “Это, — говорит, —
националистическая надпись...” “Постойте, — говорю, — ... какой же здесь национализм: от
украинского народа русскому человеку, так это же награда...!” ... Мне потребовалось много
усилий, чтобы отстоять эту надпись». Широке запровадження у вжиток словосполучення
народ України пов’язують особливо з добою правління В. В. Щербицького (див.: Лазеб-
никЮ. Щербицький і українська мова//Літ. Україна, 23.08.1990).
42 В історії незалежної України вже відомі й інші випадки конкуренції між такими
номінативними моделями — у власних назвах організацій, з приводу чого між ними
спалахували дискусії й доходило навіть до судових позовів за «привласнення бренда», хоча
про «політичні» відмінності між назвами при цьому не йшлося: Народний рух України
(«класичний», очолюваний до його смерті В. Чорноволом) — Український народний рух
(політична партія на чолі з Ю. Костенком, яка виникла внаслідок розколу Руху), Українська
народна партія (на чолі з Ю. Костенком — колишній Український народний рух) — Народна
партія України (на чолі з В. Литвином), Партія зелених України і окремо Зелена партія
О. О. Тараненко_______________________________________________________
20 НОБЛ 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
Уживання прикметника український, прислівника по-українському (з акцен
туванням як на «етнічних», так і на «державницьких» аспектах ‘їхніх значень)
стало також поширюватися в різноманітних закликах з апелюванням до патріо
тизму громадян: «Купуй українське. Говори українською. Українське є добре, і
добре, що є» (з реклами напоїв заводу «Оболонь»: радіо «Ера», 2002 р.); «Слу
хайте українськеї» (регулярні заклики на радіо «Промінь», 2012 р.); «Усе час
тіше бачимо на рекламних щитах і чуємо по радіо заклики робити вибір на ко
ристь вітчизняного: “Купуй українськеї”, “Слухай українськеї”, “Читай
українське!” Слушно, звичайно. І — патріотично» (Урок української, 2002, № 8,
с. 31 — коментар від редакції).
Стали широко вживаними слова українознавство як назва відповідного ком
плексу наук і навчальної дисципліни (відоме ще від початку XX ст., але чомусь
ігнороване словниками радянського часу), українознавчий, українознавець;
д) оскільки ідея української державності, на переконання значної частини
українського суспільства, реалізується далеко не останньою мірою у протистав
ленні до ідеї (велико)російської державності й навіть усупереч їй, образ Росії в
рамках українського національно-державницького дискурсу посідає на тлі ін
ших держав (насамперед, зрозуміло, сусідніх) особливе місце (в дискурсах лівих
політичних сил і кіл проросійської політичної орієнтації мовний образ Росії ото
чений, я к і в радянські часи, належним пієтетом) — від частотності використан
ня синекдохічних образів Москви і Кремля в контекстах з конотацією несхва
льності («...у Москві заговорили про антиукраїнську партію в російській
політичній еліті», «У Кремлі не задоволені»: Голос України, 9.08.2001) і вживан
ня несхвально-іронічних евфемістичних перифразів на позначення російської
держави на зразок (наш) північний, рідше північно-східний сусід, сусідня (північ
на) держава: «Дедалі нові й нові “перли” видає найвищий законодавчий орган
нашого північного сусіда» (О. Піскун.— Молодь України, 23.01.1997); «Україну
поставили перед вибором: або транспортувати газ, або залишити без тепла пів
день і схід своєї країни. Глава держави не виключив, що наш вічний сусід мав на
мір у такий спосіб ... збурити протесті настрої... Проте зверхників сусідньої
держави так “переклинило”, бо хочуть мати вигляд одноосібних переможців
у газовій війні з Україною» (О. Черевко. Газове шоу. — Сільські вісті,
15.01.2009) — до застосування різкіших емоційних оцінок, як, наприклад: «Ка
ламбур тижня (рубрика). Доки сонце зійде, Росія очі виїсть» (Голос України,
21.01.1995), у тому числі з означенням імперський: «Наміри комуносоціаліста
Олександра Ткаченка приєднати Україну найближчим часом до Міжпарламен
тської асамблеї СНД ... є зухвалим посяганням на незалежність нашої держави,
намаганням ... підставити нас під імперський чобіт північного сусіда» (В. Леон-
тович та ін.— Слово Просвіти, 1999, ч. 2); «імперська свідомість російського
обивателя» (Л. Пілунський. — Час, 1997, № 22). У вжитку реактуалізувалося
означення московський у значенні «російський», московщина: «.. .є загроза для
України втратити державність, коли у 1999 р. український натовп (саме натовп,
а не народ) вибере Президентом лівого, який поведе нас у московське рабство,
наче отару овець» (В. Сенчило, читач. — Укр. слово, 11.02.1999); «Геть москов
ського попаї» (напис на транспарантах учасників пікетів з протестами проти
приїздів до України патріарха Російської православної церкви Кирила);
____________________________ Формування нової системи соціальних цінностей...
України — Українська партія зелених, Український молодіжний парламент — Молодіжний
парламент України, Українська федерація гімнастики — Федерація гімнастики України.
/55У 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 21
«Український народ нарешті звільняється від засилля московщини й на власній
землі будує свою національну українську державу» (В. Поліщук.— Кримська
світлиця, 2.04.1999).
О. О. TARANENKO
FORMATION OF ТНК NEW SYSTEM OF SOCIAL VALUES AND PRIORITIES OF
THE UKRAINIAN SOCIETY (based on the late XXth — early XXIst century Ukrainian
language materials). ІП
The article focuses on the main tendencies of nominative and axiological reorientations in the
development of lexical-phraseological structures, of word-building means systems, and of a stylistic
means stock in the Ukrainian language of the late XXth - early XXIst century, that occurring mainly in
socio-political and socio-economic thematic spheres. They consist in orienting, on the one hand, to
new, critical comprehension of the previous system of socio-political, moral and cultural values of a
society, and, on the other hand, to forming a new system of social values: it is, first, an actualization
of traditional and «common to all mankind» social, moral, cultural landmarks and priorities,
secondly, rebirth and strengthening of nation-state Ukraine aspects language representation, thirdly,
emulation o f «European» and «world-wide» values.
K e y w o r d s : «revaluation of values» in language, key words in the Ukrainian language of the
modem age, nominative and axiological tendencies in the Ukrainian language of the modem age.
О. О. Тараненко_______________________________________________________
(Продовження див. у наступних номерах журналу)
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
|