Семантична природа номіналізації
Стаття присвячена аналізу семантичного потенціалу номіналізації як інваріанта репрезентації об’єктивного значення речення. Досліджено особливості реалізації непрямої та прямої номіналізацій у текстогворенні. Проаналізовано семантику номіналізованих структур та визначено моделі їх уживання в реченні....
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183720 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Семантична природа номіналізації / Я.В. Остапчук // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 63-69. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183720 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1837202022-04-12T01:34:46Z Семантична природа номіналізації Остапчук, Я.В. Стаття присвячена аналізу семантичного потенціалу номіналізації як інваріанта репрезентації об’єктивного значення речення. Досліджено особливості реалізації непрямої та прямої номіналізацій у текстогворенні. Проаналізовано семантику номіналізованих структур та визначено моделі їх уживання в реченні. The article is dedicated to the analysis of semantic potential of nominalization as an invariant of objective meaning represented in a sentence. The realization peculiarities of imperfect and perfect nominalizations in text-forming are investigated. The semantics of nominalized structures are analyzed as well as structural models of their sentence usage. 2012 Article Семантична природа номіналізації / Я.В. Остапчук // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 63-69. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183720 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена аналізу семантичного потенціалу номіналізації як інваріанта репрезентації об’єктивного значення речення. Досліджено особливості реалізації непрямої та прямої номіналізацій у текстогворенні. Проаналізовано семантику номіналізованих структур та визначено моделі їх уживання в реченні. |
| format |
Article |
| author |
Остапчук, Я.В. |
| spellingShingle |
Остапчук, Я.В. Семантична природа номіналізації Мовознавство |
| author_facet |
Остапчук, Я.В. |
| author_sort |
Остапчук, Я.В. |
| title |
Семантична природа номіналізації |
| title_short |
Семантична природа номіналізації |
| title_full |
Семантична природа номіналізації |
| title_fullStr |
Семантична природа номіналізації |
| title_full_unstemmed |
Семантична природа номіналізації |
| title_sort |
семантична природа номіналізації |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183720 |
| citation_txt |
Семантична природа номіналізації / Я.В. Остапчук // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 63-69. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT ostapčukâv semantičnaprirodanomínalízacíí |
| first_indexed |
2025-07-16T03:43:28Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:43:28Z |
| _version_ |
1837773524228374528 |
| fulltext |
Я. В. ОСТАПЧУК
СЕМАНТИЧНА ПРИРОДА
НОМІНАЛІЗАЦІЇ _______
Стаття присвячена аналізу семантичного потенціалу номіналізації як інваріанта репрезента
ції об’єктивного значення речення. Досліджено особливості реалізації непрямої та прямої номіна-
лізацій у текстогворенні. Проаналізовано семантику номіналізованих структур та визначено мо
делі їх уживання в реченні.
К л ю ч о в і слов а : номіналізація, пропозиція, пряма номіналізація, непряма номіналіза-
ція, модель.
Як об’єктивне значення, що позначає фрагмент дійсності, «стабільне семантич
не ядро, об’єктивну семантичну константу речення, що відображає структуру
ситуації чи події» *, пропозиція може мати низку мовних реалізацій, які станов
лять набір синтаксичних форм. На поверхневому рівні смислові одиниці знахо
дять вираження у вигляді слів і синтаксичних конструкцій, на глибинному рівні
думка поєднує поняття речі й ознаки в найширшому розумінні слова. Глибинна
структура відображає смислову близькість речень, що містять той самий склад
лексичних одиниць і різняться логіко-граматичним значенням. Співвіднесення
поверхневої і глибинної структур речення здійснюється шляхом граматичних
трансформацій, що дозволяють простежити смислову організацію речень з по
дібною глибинною структурою та її реалізаціями на поверхневому рівні.
Пропозиції можуть передаватися згорнутими (зредукованими, конденсова
ними, компресованими) структурами, які є результатом різних семантико-син-
таксичних процесів: номіналізації, атрибуції, партиципації, адвербіалізації
тощо. Ядро таких структур становлять одиниці з пропозитивною семантикою.
За Н. Д. Арутюновою, пропозитивній семантиці властиві такі ознаки: 1) поза-
предметність; 2) співвіднесеність з віссю часу; 3) відношення до предметів і
явищ; 4) належність до розряду мовленнєвих значень; 5) реалізація реченням
або його трансформами (номіналізаціями)1 2 3.
Номіналізацію кваліфікують як «особливий різновид трансформації», який
полягає в тому, що «вихідні одиниці реченнєвої або суміжної з нею предикатив
ної природи стають морфологізованим чи функціональним (синтаксичним)
іменником»33. Визначення номіналізації через функціональні параметри суб-
стантивів охоплює не лише віддієслівні чи відприкметникові іменники, а й ши
рокий спектр імен непредметної семантики, отже, номіналізацію можна розгля-
1 Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис.— К., 1993.— С. 121-122.
2 Арутюнова Н. Д. Предложение и его смысл.— M., 1976.— С. 80.
3 Українська мова : Енциклопедія.— 2-е вид., виправл. і доп. / Ред. кол.: В. М. Ру-
санівський, О. О. Тараненко (співголови) та ін.— К., 2004.— С. 416.
О Я. В. ОСТАПЧУК, 2012
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 63
дати як зміну глибинної структури (рух, дію, процес) у статичну подію
поверхневої структури.
За ступенем субстантивації в сучасній лінгвістичній літературі розрізняють
повну та неповну номіналізації. Неповна номіналізація відзначається незавер
шеним ступенем субстантивації та здійснюється без перетворення предиката в
ім’я за допомогою приєднання номіналізуючого сполучника те, що: «Про те,
що сталося в кафе, не думав», «“Треба її прогнати”, — подумав він зненацька,
намагаючись відтіснити кудись у найдальший куток пам’яті те, що відбулося
перед цим» (П. Загребельний).
При неповній номіналізації семантична і синтаксична схеми речення не за
знають внутрішніх змін, а функціональне зрушення передається формулою те,
що; той факт, що 3: «Той факт, що ліжка обох стояли поруч, здружив їх оста
точно, і безупинне пашталакання пана Мирослава (саме так я до нього звертався)
іноді діяло як колискова на довготерпеливого Антіна Прокоповича» (О. Вахній),
тобто номіналізована структура, переміщуючись у типову для іменника пози
цію, є функціональним еквівалентом іменника (синтаксичним іменником).
Семантичним центром неповної номіналізації не може бути предикат, ос
кільки не кожне речення містить у собі слово зі значенням ознаки і відповідно не
кожне речення може бути згорнуте в повну номіналізацію, однак кожне розпо
відне речення може бути трансформоване в неповну номіналізацію, оскільки
трансформація такого типу позбавлена словотвірних та позиційних обмежень.
Вершиною неповної номіналізації є компонент, що називає предикативне
відношення, — зв’язка. Розгляд зв’язки як одного з конститутивних елементів
речення дає змогу пояснити відповідність між формальним і семантичним ви
мірами номіналізації: повна номіналізація веде до трансформації предиката в
ім’я і отримує значення ознаки (якості, процесу, дії, стану), неповна номіналіза
ція, реалізована за допомогою зв’язки, має значення пропозиції, судження чи
факту 4. Так, пропозиція отримує різні конотації при різних видах номіналізації:
«Він із вдячністю подивився» (М. Хвильовий) -> 1) те, що він із вдячністю поди
вився — неповна номіналізація, що має значення факту; 2) вдячний погляд —
повна номіналізація, що в цьому випадку має значення ознаки.
У структурі речення неповна номіналізація функціонує у складі додаткових
підрядних речень і вводиться предикатами ментального 5 («Згадала Зігфріда і
відчула, та й твердо зрозуміла, те, що зустрічатися з ним цієї миті було б якось
незручно, страшно і взагалі...» — В. Козаченко), емотивного («Те, що він добре,
блискуче склав його [іспит], навіть якось розчарувало хлопця, замість ощасли
вити» — В. Підмогильний) та комунікативного модусів («А я кажу те, що бачила
на власні очі» — В. Винниченко).
Неповна номіналізація позначає факт, значення якого співвідноситься із суд
женнями, що отримали оцінку «істинно». Пропозиції зі значенням факту про
тиставлені таким значенням, як вигадка, можливість, припущення, погляд тощо.
Неповна номіналізація часто має фактичне значення і використовується для ви
раження фактичного судження.
Терміном «повна номіналізація» позначають процес перетворення дієслова
в абстрактний іменник — пропозитивне ім’я, а також самё пропозитивне ім’я,
4 Падучева Е. В. О семантике синтаксиса / Материалы к трансформационной грамматике
русского языка.— М., 1974.— С. 193-194.
5 Шатуновский И. Б. Семантика предложения и нереферентные слова (значение, ком
муникативная перспектива, прагматика).— М., 1996.— С. 43.
Я. В. Остапчук______________________________________________________________
64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
утворене в такий спосіб. Повна номіналізація є «згортанням до предиката» і по
лягає в тому, що шляхом словотворення предикат трансформується в іменник:
веселитись -> веселощі, говорити -> розмова, гуляти -> прогулянка, приїхати ->
приїзд тощо. Іменники такого типу називають вторинними, зазначаючи, що по
хідний із семантико-граматичного погляду вторинний іменник у структурі мови
посідає особливе місце як засіб конденсації висловлення, суть якої полягає в тому,
що вторинні іменники можуть за необхідності виступати в ролі семантичних ек
вівалентів цілих висловлень, номіналізуючи їх. У короткій і апробованій люд
ським досвідом формі вони узагальнюють умовисновки і в такому компактному
вигляді перетворюють на тему повідомлення будь-які розгорнуті висловлення6 7.
Так, вторинний іменник розмова, що входить до складу речення «Він згадував
вчорашню розмову з Гужвою» (В. Дрозд), може бути трансформований у преди-
катну структуру «Він згадував, що розмовляв з Гужвою»; у реченні «Змалечку
знаю ваш труд» (О. Гончар) іменник труд, конкретизований займенником ваш,
може трансформуватись у пропозицію ви трудились.
За семантичною природою вторинні іменники є абстрактними віддієслівни
ми (написати — написання, розмовляти — розмова, приїхати — приїзд, чита
ти — читання, водити — водіння) і відприкметниковими іменниками {сміли
вий — сміливість, хоробрий — хоробрість, рішучий — рішучість, ніжний —
ніжність). З погляду семантичних характеристик ці іменники-деривати відтво
рюють дієслівну семантику дії, процесу або динамічного стану і прикметникову
семантику якості і властивості. Вони належать до семантичного класу предикатних
іменників і позбавлені семи «предметність», властивої непредикатним іменникам.
М. В. Леонова підкреслює існування антитези між іменником та дієсловом,
яка «закладена в самій природі цих частин мови й зумовлюється тим, що вони
виражають протилежні й найбільш визначні факти дійсності» 1. Іменник позна
чає предмет, «першоелемент усього наявного в світі, форму матерії». Дієслово,
на відміну від іменника та прикметника, означає предмет у «розгортанні, пере
бігу», тобто надає йому «динамічної, тимчасової» характеристики.
Називаючи й узагальнюючи факти, предмети, явища, дії, будь-який з мовних
елементів із функцією іменника «підводить» останні «під спільні типи з харак
терними для всіх подібних фактів», предметів, явищ, дій ознаками і тим самим
стає їх невід’ємною характеристикою, ярликом8. Дієслово в особовій формі, як
носій динамічних сем, завжди характеризує явища в часі та просторі і тому зав
жди дає надію на потенційні семи. Назву явищу люди дають тоді, коли пізнали
його сутність і можуть застосувати це до низки подібних явищ.
Як семантично стрижнева назва, іменник передбачає описовість факту, поз-
бавляючи його динаміки та зображувальності, що пов’язано з прагненням до од
нозначного розуміння. Це зумовлює відсутність у іменника від дієслівного чи
відприкметникового походження переносного значення, що дає змогу досягти
адекватності на граматичному рівні. Увага зосереджується, таким чином, на са
мому факті, а не на процесі, що виражається дієсловом.
При трансформації речення у віддієслівний іменник відбувається часткова
чи повна втрата дієслівних категорій, зокрема категорії часу. Так, трьом дієслів
ним формам минулого, теперішнього та майбутнього часів (напр.: він дякував,
він дякує, він дякуватиме) відповідає єдиний іменник [його] подяка. Б. Комрі
6 Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови.— К., 2004.— С. 47-49.
7 Леонова М. В. Сучасна українська літературна мова : Морфологія.— К., 1983.— С. 159.
8 Там же.— С. 20.
____________________________________________ Семантична природа номіналізації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 65
вважає, що «у віддієслівному імені нейтралізуються категорії, характерні для
дієслова (час, вид, заперечення)» 9, пор.: «Це було гарною прикметою, само небо
допомагає їм» (І. Багряний) -» допомога неба, «Сагайдак допоміг їй перейти на
берег» (О. Бердник) -> Сагайдакова допомога.
Залежна пропозиція, семантичним центром якої є дієслово допомагати,
представлене різними часовими формами, набуває різного значення: у першому
реченні йдеться про регулярну, неодноразову дію, що протікає в теперішній мо
мент; у другому — про одноразову завершену дію, що відбувалась у минулому.
Повна номіналізація (допомога) виявляється позбавленою наведених конотацій.
Так, у зворотах з віддієслівними іменами відображувана дія постає як обмежена
в часі або навіть одноразова.
Попри те що внаслідок номіналізації субстантив втрачає основні дієслівні
категорії, звернення до мовного матеріалу, однак, дає можливість твердити, що
характерне для українського дієслова розрізнення доконаного / недоконаного
видів подекуди переноситься на від дієслівні іменники, за умови, якщо вони не
мають тільки однієї видової форми, як-от: працювати, мріяти, трудитися
та ін. — лише недоконаного виду; повикидати, позакривати, познаходити, по
походити, пропрацювати та ін. — тільки доконаного, якщо вони не набувають
предметного значення (пор.: вивчати — вивчання, вивчити — вивчення). У таких
парах протиставляються іменники із значенням, з одного боку, незавершеної,
тривалої дії (або стану) як процесу, а з другого,— завершеної, конкретної дії, ча
сом з конотацією однократності, напр.: присуджування — присудження, відки
дання — відкинення, вивершування — вивершення. Так, аналіз речень «Ще піз
ніше, за часів бездумного нищення історичної пам’яті, бригади анонімів у
куфайках заповзялися переоблаштувати Янівський цвинтар — так було зрівня
но із землею і його могилу, одну із сотень небажаних» (Ю. Адрухович), «З того
часу, як після цілковитого знищення організації йому пощастило закласти нову,
у його майже не проходив вираз тривоги» (В. Винниченко) засвідчує, що в пер
шому прикладі віддієслівний іменник зберігає характер процесуальності, пере
дає значення тривалості процесу, у другому — увага концентрується на самому
факті здійснення дії.
З іншого боку, функціонування в реченнях віддієслівних іменників на зразок
щебет — щебетання, вереск — верещання, брязкіт — брязкання та ін. зумовле
не не стільки бажанням автора передати той чи інший характер дії, скільки з
естетично-стильовою метою, унаслідок виразних конотативних значень іменни
ків такого типу. Комунікативна, інформативно-пізнавальна функції мови підпо
рядковані в цих стильових умовах естетичній функції. Стильове розмаїття текс
ту не вимагає конкретного, однозначного розуміння поняття. Це й дає
можливість функціонування не лише синонімічних утворень, а й варіантів:
«Раптом звідти долинає хтивий дівочий вереск. Високий дідусь витягає суху
шию, вуха його нашорошені, як у зайця» (В. Стус), «Тілько що він [Омелько]
вийшов і пан становий знову почав вичитувати мені список, як знову до нас до
неслося чиєсь нестерпне верещання» (П. Мирний), «Збуджено дзвенів, перели
вався той щебет молодого щастя, а відвідувачка, схилившись, сиділа з пучеч
ком волошок притихло, і, якби дано було читати Марисі її думки, мабуть,
прочитала б: “3 усіх країн найкраща країна — Юність”» (О. Гончар), «Заплю
щую очі, слухаючи її стривожений, гарячий шепіт, щебетання горобців і гул ав
9 Комри Б. Номинализация в русском языке: словарные задаваемые именные группы или
трансформированные предложения? — М., 1985.— Вып. 15.— С. 41.
Я. В. Остапчук______________________________________________________________
66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
томобілів за вікном» (А. Дністровий). У наведених прикладах не спосте
рігається чіткого протиставлення за ознакою ‘одноразова дія / тривалий процес’.
В. В. Виноградов називає процес перетворення особових форм дієслова у
віддієслівні іменники «абстрактним позначенням дії» 10, тобто дією, позбавле
ною суб’єкта, свого виконавця. Наприклад, у реченні «Ти чув іноді крики, ме
тушню, хтось когось бив» (Ю. Андрухович) залишається незрозумілим, хто
кричав, метушився, а використання номіналізацій дозволяє зняти цю інформа
ційну лакуну. В іншому прикладі «Довго-довго, не один десяток років буде про
воджати мене мати, дивлячись крізь сльози на дорогу, довго хреститиме мені
слід і стоятиме з молитвами на зорях вечірніх і ранішніх, щоб не взяла мене ні
куля, ні шабля, ні наклеп лихий» (О. Довженко) суб’єкт речення— мати нама
гається вберегти сина від наклепів безвідносно до того, хто пліткуватиме — чи
вороги, чи друзі.
Ознакою номіналізації, крім відсутності вказівки на конкретного виконавця
дії, є її статичність. Саме сприйняття дій, явищ у статиці дає можливість зосере
дитися на фактах, зрозуміти їхню сутність. Навіть віддієслівний іменник, який
на глибинному рівні наділений динамічною семантикою, є більш статичним,
ніж особова форма дієслова, оскільки він лише називає дію.
Аналіз мовного матеріалу засвідчує, що пропозиція — відтворення факту
об’єктивної дійсності — може бути представлена не тільки віддієслівними чи
відприкметниковими іменниками, а й іншими словами непредметної семанти
ки, як-от: випадок, подія тощо. На відміну від віддієслівних та відприкметнико-
вих іменників, вони не мають предикатно-актантної структури, однак ква
ліфікують стан справ як такий. Наприклад, речення «Правнук запам’ятав його
слова та батькові злидні» (Ю. Яновський) є семантичним еквівалентом речення
«Правнук запам’ятав те, що сказав батько, і те, що батько був злиденний». У та
кий самий спосіб можна інтерпретувати речення: «Юрій пригадав усі події вчо
рашнього дня» (В. Собко) -» «Юрій пригадав усе, що трапилось учора»; «Гомо
ніли про риболовлю, згадували сьогоднішню пригоду» (Ю. Мушкетик) -»
«Гомоніли про риболовлю, згадували те, що трапилось сьогодні»; «Я, звичайно,
знав про цю історію трохи від начальника колонії» (Ю. Покальчук) -» «Я, зви
чайно, знав трохи про те, що сталось, від начальника колонії».
До іменників непредметної семантики, здатних репрезентувати факт об’єк
тивної дійсності, відносимо також ті, референтом яких є: мовні події чи продук
ти мовлення (слова, новина, зауваження, звістка, відомість); результати інте
лектуальної діяльності (ідея, думка, погляд, припущення, теорія, гіпотеза)-,
специфічна діяльність суб’єкта (роль, мотив, вчинок, подвиг, порив, імпульс)-,
вторинне найменування події (випадок, історія, інцидент, епізод, трагедія,
фарс)-, реалії життя (біда, горе, успіх, поразка, злидні).
Серед видів номіналізацій можна виокремити пряму номіналізацію — слова
чи лексичні одиниці, що відповідають предикатам чи предикатно-актантним
структурам (як-от: «Яринка раптом згадала про свою обіцянку» (Ю. Збанаць-
кий) -» про те, що вона щось обіцяла), а також непряму номіналізацію, що відоб
ражає предикатно-актантну структуру лише в певному контексті («Йому після
школи на трактора б сісти, а він замість того сів на лаву підсудних» (О. Гончар) ->
після школи — після того як він закінчив школу, «— Да-а-а, запуталі вас баришні
со своімі імєнамі, — сказав поручник Калюжний, який після другої чарки почав
10 Виноградов В. В. Русский язык.— M., 1986.— С. 450.
____________________________________________ Семантична природа номіналізації
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 67
зриватися на російську говірку» (В. Шкляр) -» після чарки — після того як випи
ли другу чарку).
Функціонування номіналізацій у складі речення можна пояснити прагнен
ням до мовної економії та синтаксичної компресії. Потреба в інформаційній
конденсації, імпліцитності висловлення може бути пов’язана, з одного боку, зі
збільшенням кількості інформації, а з другого, — з прискоренням життєвого
ритму, інтенсифікацією подій.
Проте номіналізовані структури використовуються не лише як засіб суворої
регламентації вислову, а й у функції експресивного стилістичного прийому, що
зумовлює їх широке використання в художньому й публіцистичному стилях.
Так, використання номіналізацій можна пов’язати з динамізмом мовлення: «Чу
ти вибухи, кулеметну тріскотню, удари танкових гармат» (М. Бажан), «Він слу
хає голоси природи — шум вітру, шум води, щебетання пташок» (Л. Костенко),
«Поміж тим усім лемент, стогін, прокльони й благання поранених про допомо
гу» (І. Багряний), «По селах чулася безладна стрілянина, моторошні крики, голо
сіння жінок і валування собак» (В. Шкляр). У наведених реченнях нагнітання
фактів досягається за допомогою лаконічних однорідних номінативних струк
тур, стилістично вагоміших порівняно з простою формою дієслова.
У контекстуальному оточенні номіналізації виконують роль зачину, ство
рюють інформаційний план, на тлі якого розгортаються дії: «Я чув цю історію
вночі, під тихий шелест літнього дощу» (П. Загребельний), «У глибині залу, під
миготіння кольорових електровогнів помічаю Вовіка Карбюратора з десятком
незнайомих штемпів» (А. Дністровий), «Приїхали вдосвіта; вокзал — завіяна
цегла і залізо, серед яких в’ється дим від паровозів і пара; без перерви свистки,
брязкіт, галас, стуканина валіз на дверях і човгіт підошов: натовпи спішать —
ніхто ні на кого не гляне» (В. Бартка). Вони можуть також завершувати узага-
льнено-опредмеченою ознакою перелік попередніх слів-образів: «... Нагадати
самому собі про землю, яку топтав дитячими ще ногами, землю іноді й загрозли
ву, холодну; але то забулося тепер, згадувалася вона завжди теплою, м’якою,
ласкавою, снилася ночами, ввижалася в понадморській мглі, в розпеченості ма
рева над каменем; він частіше став співати своїх руських пісень, вганяючи в по
див ромеїв, розумів, що туга за рідною землею викликана осамотненням, від
якого тут однаково всі страждали, але рятуватися від якого ніхто не вмів, нато
мість кожен ставав дедалі більшим відлюдьком» (П. Загребельний).
Номіналізовані сполучення нерідко поширюються, утворюючи доволі ста
більні словосполучення, поширювач входить зазвичай в єдиний номінативний
комплекс, перебираючи на себе функцію основного носія номінації. Роль но-
міналізованого субстантива за таких умов послаблюється. Серед найпошире
ніших структурних моделей іменних груп, семантичним ядром яких є номіна-
лізований іменник віддієслівного чи відприкметникового походження, можна
виділити, зокрема, Nom + S2: «Лисяче личко квапиться виконати прохання (на
каз) слідчого й розповідає, що він знає Андрія давно, ще з авіаінституту, що знає
отаких от і отаких от товаришів і друзів, знає те ось і те з його ще студентських
років ...» (І. Багряний), «Мені подобалося миготіння пейзажів й вогнів за шиб
ками мого “Росінанта”» (Л. Демська), «З другого поверху долинули звуки рояля:
хтось грав “Баркаролу” Чайковського» (П. Загребельний). Іменник у родовому
відмінку, поєднаний з номіналізованим іменником залежним зв’язком, має ат
рибутивне значення і конкретизує його.
У разі поширення номіналізованого іменника інфінітивом (модель Nom+Inf)
останній виконує роль носія основної предикативної дії: «Він почував тільки
Я. В. Остапчук______________________________________________________________
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
втому і слабість, у всьому тілі було бажання лягти, витягнуть ноги, пустить
вільно руки й лежать» (В. Винниченко), «Гадаю, що саме його сірість, пересіч
ність і породили цю потворну жадобу влади, прагнення принижувати, нівелюва
ти інших» (Н. Гайдамака).
При включенні номіналізованого іменника до складу прийменниково-суб
стантивного комплексу (модель Prep+Nom), у ньому виникають додаткові се
мантичні навантаження, зокрема розвиваються каузативні чи темпоральні від
ношення, пор.: «Думаю, що й найбезстрашніший середньовічний лицар, у всіх
своїх обладунках, якби опинився тепер десь на перехресті сучасного мегаполіса,
то бризнувся б, непритомний, на проїжджій частині від того шуму, гуркоту й ми
готіння, і викидних газів» (Л. Костенко), «Мав трохи холодку в серці через Ро-
димову занепокоєність і через його стурбовані слова, але намагався відсунути
той холодок якомога далі, розтопити його гарячою хвилею дитячої цікавості»
(П. Загребельний), «Важко залишатись байдужою, спостерігаючи, як ця, хай і на
роки розлучена дружба живе, знов і знов єднається після тривалих розлук під ку-
раївськими зорями» (О. Гончар), «Поки не викінчить початого батьком, запо
віданого ним у ту ніч їхньої розмови після батькового повернення з гестапо, не
має права бодай уривок, бодай слово комусь» (П. Загребельний).
Внутрішні семантичні відношення можуть ускладнюватися, накладатись од
ні на одні, зокрема у випадках подвійної субстантивації в межах іменної групи,
напр.: «Літак полинув сам по собі, а гуркотіння живе окремо від нього, живе,
мов згадка про його політ» (О. Гончар), «Але люди передавали спогади про поя
ву гостей з неба, як міфічні, казкові видіння ...» (О. Бердник), «Якщо немає надії
на перемогу, то зостається ще прагнення помсти» (В. Шкляр). Кожний з номіна-
лізованих субстантивів перебирає на себе певну функцію, більшою силою озна-
ковості володіє зазвичай перше номіналізоване слово.
Здатність номіналізацій використовуватися в різних синтаксичних умовах, з
більшою чи меншою семантичною навантаженістю свідчить про їх багатофун-
кціональність, доводить факт їх протиставлення дієслівному способу вислов
лення думки, а відтак пояснює частотність використання цих утворень у різно
стильових текстах. Закономірною є тенденція до активного використання
номіналізацій, особливо в текстах, позначених інтелектуальністю.
Номіналізація стає поширеним явищем сучасної української мови, її експан
сія засвідчує можливість подальшого абстрагування мовних одиниць. Динаміч
ний процес перетворення різних частиномовних категорій в іменник з одночас
ним розширенням семантичного потенціалу новоутворення не можна вважати
завершеним. Номіналізовані структури функціонують на метарівні і симво
лізують розвиток відображених у мові блоків знань.
(Івано-Франківськ)
____________________________________________ Семантична природа номіналізації
Ya. V. OSTAPCHUK
SEMANTIC POTENTIAL OF NOMINALKATION
The article is dedicated to the analysis o f semantic potential of nominalization as an invariant of
objective meaning represented in a sentence. The realization peculiarities o f imperfect and perfect
nominalizations in text-forming are investigated. The semantics o f nominalized structures are ana
lyzed as well as structural models of their sentence usage.
Keywords: nominalization, proposition, imperfect nominalization, perfect nominalization,
model.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 69
|