До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії
У статті здійснено спробу простежити історію виникнення та розвитку поняття інверсії від давнини до сучасності. Особливу увагу приділено розглядові цього мовного явища в українській науковій традиції, зіставлено між собою дотеперішні погляди на це питання, з’ясовано зміст таких понять, як «прямий» і...
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2012
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183721 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії / О.О. Шухова // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 70-78. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183721 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1837212022-04-12T01:34:22Z До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії Шухова, О.О. У статті здійснено спробу простежити історію виникнення та розвитку поняття інверсії від давнини до сучасності. Особливу увагу приділено розглядові цього мовного явища в українській науковій традиції, зіставлено між собою дотеперішні погляди на це питання, з’ясовано зміст таких понять, як «прямий» і «зворотний» порядок слів. The article attempts to trace the history of the emergence and development of the notion of inversion from the old times until nowadays. Special attention is given to the treatment of this linguistic phenomenon in the Ukrainian scholarly tradition; existing viewpoints on this problem are compared, the acceptation of such notions as direct and inverted word order is determined. 2012 Article До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії / О.О. Шухова // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 70-78. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183721 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті здійснено спробу простежити історію виникнення та розвитку поняття інверсії від давнини до сучасності. Особливу увагу приділено розглядові цього мовного явища в українській науковій традиції, зіставлено між собою дотеперішні погляди на це питання, з’ясовано зміст таких понять, як «прямий» і «зворотний» порядок слів. |
| format |
Article |
| author |
Шухова, О.О. |
| spellingShingle |
Шухова, О.О. До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії Мовознавство |
| author_facet |
Шухова, О.О. |
| author_sort |
Шухова, О.О. |
| title |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| title_short |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| title_full |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| title_fullStr |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| title_full_unstemmed |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| title_sort |
до генези та сутності синтаксичного поняття інверсії |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2012 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183721 |
| citation_txt |
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії / О.О. Шухова // Мовознавство. — 2012. — № 6. — С. 70-78. — Бібліогр.: 48 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT šuhovaoo dogenezitasutnostísintaksičnogoponâttâínversíí |
| first_indexed |
2025-07-16T03:43:33Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:43:33Z |
| _version_ |
1837773529221693440 |
| fulltext |
О. О. ШУХОВА
ДО ГЕНЕЗИ ТА СУТНОСТІ СИНТАКСИЧНОГО
ПОНЯТТЯ ІНВЕРСІЇ_________________________
У статті здійснено спробу простежити історію виникнення та розвитку поняття інверсії
від давнини до сучасності. Особливу увагу приділено розглядові цього мовного явища в ук
раїнській науковій традиції, зіставлено між собою дотеперішні погляди на це питання, з ’ясо
вано зміст таких понять, як «прямий» і «зворотний» порядок слів.
К л ю ч о в і сл о в а : порядок слів, інверсія, аналогійні мови, транспозитивні мови.
Порядок слів здавна привертав до себе увагу мовознавців, і на сьогодні у світо
вій науці є чимало досліджень, присвячених питанню розташування слів у ре
ченні. Проте деякі проблеми й надалі потребують теоретичного осмислення,
зокрема ті, що стосуються історичного коріння лінгвістичного інструментарію,
уживаного в студіях, присвячених порядку слів. Мета цієї статті— з’ясувати по
ходження поняття інверсії та встановити особливості його розуміння в україн
ському мовознавстві.
Сучасні термінологічні словники (С. Я. Єрмоленко, О. О. Селіванової) тлу
мачать інверсію в українській мові як перестановку, зміну звичного, або прямо
го, порядку слів з метою надання фразі особливого стилістичного забарвлення,
виразності1.
По-іншому розставляє акценти А. И. Багмут, визначаючи інверсію як «зміну
звичайного прямого чи зворотного (курсив наш. — О. Ш .) порядку слів у речен
ні на стилістично маркований. Метою інверсії є логічне чи експресивне виділен
ня певного слова або групи слів»2.
Як бачимо, ці погляди помітно різняться: для перших двох дослідниць
«звичним» порядком слів є прямий, натомість для А. И. Багмут — і прямий, і
зворотний. Щоб пролити додаткове світло на це питання, звернімося й до відпо
відних дефініцій в іншомовних термінологічних словниках.
За Д. Кристалом, інверсія — «процес або результат синтаксичної зміни, коли
певна послідовність складових частин розглядається як протилежна іншій»3.
Отже, у визначенні інверсії автор, на відміну від українських мовознавців, уни
кає безпосередньої вказівки на прямий словопорядок.
1 Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г Українська мова: короткий тлумачний слов
ник лінгвістичних термінів.— К., 2001.— С. 68; Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика:
термінологічна енциклопедія.— Полтава, 2006.— С. 180.
2 Багмут А. Й. Інверсія//Українська мова: Енциклопедія/Ред. кол.: В. М. Русанівський,
О. О. Тараненко (співголови) та ін.— К., 2004.— С. 221.
3 Crystal D, The Penguin Dictionary of Language.— Harmondsworth, 1999.— P. 169.
О О. О. ШУХОВА, 2012
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
У німецькому словнику мовознавчих термінів інверсія трактується як «зміна
порядку членів речення (суб’єкт — предикат), що вважається нормальним, на
інший (предикат — суб’єкт)» 4. «Нормальним» тут названо словопорядок, що
відповідає «звичному» в інтерпретації О. С. Селіванової та С. Я. Єрмоленко.
Особливе місце у висвітленні цієї проблеми посідають франкомовні тер
мінологічні словники. Ж. Юн розглядає інверсію як «зміну порядку, в якому за
звичай розташовуються слова в реченні чи словосполученні, на порядок, проти
лежний логічному, аналітичному та природному» 5. Отже, за підставу
порівняння в нього слугує порядок слів, названий не «прямим» (або «звичним»),
а «логічним», «природним», «аналітичним». Ще раніше відомий мовознавець
Ж. Марузо обґрунтовував подібну думку, покликаючись на концепцію францу
зького автора XVIII ст. Г. Жирара6 7.
Наведені дефініції дозволяють стверджувати, що в потрактуванні поняття
«інверсія» мовознавцям бракує одностайності, тому нашим завданням є з’ясу
вання причин розбіжностей у поглядах на цей феномен.
3 викладеного вище можна зробити висновок, що поняття інверсії ґрун
тується на уявленні про два словопорядки — неінверсивний (немаркований) та
інверсивний (маркований).
Уперше теоретичне осмислення інверсивного та неінверсивного словопо-
рядку було здійснене у французьких граматиках XVIII ст. У Франції тоді точи
лася дискусія з приводу так званого «природного» порядку слів. Серед учених
існувало два погляди на це питання: «раціоналістичний» і «сенсуалістичний».
Представники першого — Н. Бозе, С. Шено дю Марсе та ін. — пов’язували
«природність», тобто відповідність логічному мисленню, з порядком слів, влас
тивим французькій мові: підмет — присудок — додаток. Відхилення від цього
порядку вважалося інверсією1.
Великий інтерес становить праця «Правдиві засади французької мови», ав
тор якої Г. Жирар, зваживши на розташування слів у реченні, притаманне різ
ним мовам, уперше поділив їх на три класи: аналогійні, транспозитивні (які ін
коли ще називають переставними) й змішані (амфілогійні) мови. При цьому він
пов’язував між собою такі їх характеристики, як можливість інверсії та наявність
відмінкових форм. До аналогійних він відносив французьку, італійську, іспан
ську мови, у яких слова в реченні мають бути розташовані відповідно до природ
ного порядку, порушення якого не припускається. Характерними особливостя
ми аналогійних мов є наявність артиклів і відсутність відмінкової системи. До
транспозитивних належать мови, порядок слів у яких може відхилятися від при
родного, що зумовлено потребою вираження емоцій або залежить від уяви мов
ця. Переставляння членів речення, тобто інверсія, не є недоліком і завдяки наяв
ності відмінкових форм і закінчень не викликає спотворення змісту. У таких
мовах (латинській, церковнослов’янській, російській) артиклі відсутні. Мови
змішаної групи (грецька, німецька) поєднують риси перших двох груп, маючи
артиклі (як в аналогійних мовах) і відмінки (як у транспозитивних мовах) 8.
4 Lexicon sprachwissenschaftlicher Termini / Hrsg. von R. Conrad.— Leipzig, 1988.— S. 105.
5 Younes G. Dictionnaire grammatical.— Alleur, 1985.— P. 254.
6 Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов / Пер. с фр. Н. Д. Андреева.— М.,
I960,— С. 27.
7 Вакуленко С. Природа мови за Гаманном // 36. Харків, історико-філол. т-ва : Нова
серія,— X., 1995,— Т. 5,— С. 87-88.
8 Girard G. Les vrais principes de la langue française, ou la parole réduite en méthode,
conformement aux lois de l’usage, en seize discours.— Paris, 1747.— T. 1.— P. 23-25.
__________________________ До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 71
О. О. Шухова
Услід за Г. Жираром Н. Бозе, автор дослідження «Загальна граматика, або
Раціональний опис необхідних елементів мови, що служить основою вивчення
всіх мов», порушив проблему розташування слів, використавши термін «ана
літичний порядок слів» (який він ототожнював із природним). Учений вважав
аналітичний порядок універсальним: суб’єкт речення стоїть перед предикатом,
а всі інші члени речення розташовані за ними9. Без аналітичного порядку спіл
кування між людьми не вбачалося можливим. Як переконував автор, «мовлення
повинне створювати чуттєвий образ думки, але будь-який чуттєвий образ перед
бачає наявність частин, укладених у певному порядку і в певних співвідношен
нях, тільки аналіз думки може бути природним і безпосереднім об’єктом чут
тєвого образу, тільки аналітичному порядкові до снаги забезпечити порядок у
цьому образі, з його почерговістю складників і швидкоплинністю» 10 11 12. Н. Бозе
зазначав, що правила синтаксису мають бути однакові для всіх мов и, а інвер
сія — аномальне відхилення від нормального порядку слів, тому в мовах, де ін
версія можлива, слова треба переставляти таким чином, щоб структура речення
відповідала природному порядкові. Зокрема, це стосувалося латини та грецької
мови, коли коментатори давніх текстів навмисно переробляли інверсивний по
рядок слів, ніби повертаючи речення до природного и . При цьому, на думку
Н. Бозе, відступ від природного словопорядку в разі інверсії передбачає збере
ження контактного синтаксичного зв’язку між елементами. Від інверсії він від
різняв поняття «hyperbate» (від гр. hyperbatys — «перемішання»): це явище так
само полягає в порушенні природного порядку, але супроводжується роз’єднан
ням граматично пов’язаних слів і розміщенням інших слів між ними. Таким чи
ном, між синтаксично залежними одне від одного словами втрачається зв’язок
сусідства:
Тип
словопорядку
природний
інверсія
гіпербат
Порядок
розташування членів речення
суб’єкт — предикат — об’єкт
об’єкт — предикат — суб’єкт
об’єкт — суб’єкт — предикат
Речення
та його значення
Alexander vicit Darlım —
«Олександр переміг Дарія».
Darium vicit Alexander —
«Дарія переміг Олександр».
Darium Alexander vicit —
«Дарія Олександр переміг» 13.
Такий підхід до пояснення інверсії мав давнє коріння. Початки його можна
віднайти в Цицерона, який стверджував, що існує три способи розташування
слів у реченні {triplex commutatio ordini). Перший є прямим і природним {directe
sicut natura ipsa Merit). Дотримуючись його, ми немов рухаємося від початку до
кінця. Другий спосіб розташування слів є протилежним першому {invertatur
ordo) і відповідає рухові від кінця до початку {sursum versus retroque). Третій по
лягає в можливості розділення взаємопов’язаних слів іншими словами {intercise
atquepermixte) 14. Таким чином, з трьох можливих варіантів лише перший є пря
мим і природним, решта — відхилення від нього.
9 Beauzée N. Grammaire Générale, ou exposition raisonnée des éléments nécessaires du lan
gage pour servir de fondement à l’étude de toutes les langues.— Paris, 1767.— T. 2.— P. 469.
19 B. E. R. M. [Beauzée N., Douchet J.-Ph.-A.] Langue // Encyclopédie, ou dictionnaire raison-
née des sciences, des arts et des métiers, par une société de gens de lettres.— Neufchastel, 1765.—
T. 9,— P. 257.
11 Beauzée N. Op. cit.— P. 468.
12 Ibid.— P. 477.
13 Ibid.— P. 548-550.
14 Cicero. Works.— Cambridge, Mass. ; London, 1997.— Vol. 4.— P. 328-331.
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії
Представники сенсуалістичного напряму — ПІ. Батте, Е. Бонно де Кон-
дільяк, Д. Дідро — наголошували на природності вільного порядку розміщення
слів, що відображає враження в тій послідовності, в якій людина їх отримує 15.
Серед тих, хто обстоював цю концепцію, слід відзначити А. Плюша, який у кни
зі «Механізм мов і мистецтво їх викладати» висловив погляди, протилежні ра
ціоналістичним. На відміну від Г. Жирара і Н. Бозе, переконаних у перевагах
французької мови над іншими, автор стверджував, що французька та інші мови,
позбавлені флексій, не є повноцінними. На прикладі кількох європейських мов,
що не мають відмінкових закінчень, Плюш простежив повну залежність значен
ня речення від порядку слів у ньому:
Мова Речення та його значення
французька Le jeune Hébreu tua le Philistin —
«Молодий гебрей убив
філістимлянина».
італійська П Giovanetto uccise il Philistino —
«Парубок убив філістимлянина».
англійська The boy killed the Philistine —
«Парубок убив філістимлянина».
Речення зі зміненим
розташуванням слів та його
значення
Le Philistin tua le jeune Hébreu —
«Філістимлянин убив молодого
гебрея».
Il Philistino uccise il Giovanetto —
«Філістимлянин убив парубка».
The Philistine killed the boy —
«Філістимлянин убив парубка» 16.
Відображенням природного словопорядку, за словами автора, є саме інвер
сія, тому Плюш наполягав на збереженні інверсійного порядку слів при перекла
ді текстів латинських і давньогрецьких авторів. Не варто руйнувати те, що заво
рожує та є приємним на слух, переставляючи слова в порядку, наближеному до
французького: «Цей природний порядок я майже завжди бачу зруйнованим ти
ранічною одноманітністю нашої граматики... Це означає позбавляти чудові ла
тинські звороти справжніх прикрас і привчати свою свідомість без відрази ста
витися до грубощів і простоти» 17.
Ідеї Плюша певною мірою перейняв німецький філософ И. Г. Гаман. У роз
відці «Різноманітні зауваги щодо сполучення слів у французькій мові» (1760)
він виражав несхвальне ставлення до переробки структури речень у писаннях
давніх авторів, пояснюючи це, як і Плюш, спотворенням краси і витонченості
висловлювання. Як і його попередники, И. Г. Гаман звертав увагу на можливість
інверсії в мовах, у яких наявні відмінкові парадигми. На прикладі рідної для ньо
го німецької мови він указував на незмінність змісту речення при переставлянні
його членів:
Член речення
на першому місці
підмет
частина присудка
непрямий додаток
прямий додаток
Речення та його значення
Er hat mir das Buch gegeben — «Він дав мені книжку».
Gegeben hat er mir das Buch — «Дав він мені книжку».
Mir hat er das Buch gegeben — «Мені він дав книжку».
Das Buch hat er mir gegeben — «Книжку він мені дав».
Зміст залишається однаковим, речення відрізняються лише логічним наголо
сом. На думку автора, «що різноманітніші та що виразніші у граматичній будові
зміни відмінюваних частин мови, тобто іменників і дієслів, то вільніше їхнє
15 Вакуленко С. В. Зазнач, праця.— С. 87-88.
16 PlucheA. La Mécanique des langues et l ’art de les enseigner.— Paris, 1751.— P. 120-122.
17 Ibid.— P. 127-128.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 73
0. О. Шухова______________________________________________________________________
синтаксичне сполучення. У французькій граматичній будові цих ознак або не
так багато, або вони не такі виразні, тому інверсія в ній виключається» 18.
Отже, у поглядах раціоналістів і сенсуалістів розуміння поняття «інверсія»
не було однаковим. Якщо для прихильників раціоналістичних поглядів інвер
сія — аномальне відхилення від природного словопорядку, то для сенсуалістів,
навпаки, є відображенням природності, тобто тим, чого завжди треба прагнути.
У слов’янській мовознавчій науці зауваження щодо розташування слів міс
тить «Грамматіки СлавєнскиА правилноє Сунтаґма» М. Смотрицького. У кінці
третьої частини «Граматики» автор подає параграф «CÛ чині грамматичістЬ»,
звертаючи увагу лише на деякі практичні правила розташування слів у реченні,
але не подаючи ні прикладів, ні будь-якого теоретичного обґрунтування 19.
На початку XIX ст., з подальшим розвитком граматики, у нашому мовознав
стві запанували ідеї французьких граматиків. Певний внесок у вчення про поря
док слів зробили харківські автори І. Орнатовський та І. Тимківський. Учені
стверджували, що порядок слів у російській мові є логічним, але певного мірою
вільним. «Порядок слів є частково необхідним, логічним, частково довільним,
риторським або віршувальним»,— зазначав І. Тимківський, подаючи низку пра
вил і прикладів. «Конечність вимагає, щоб на початку був підмет, задля ясності
присудка, потім стан або дія підмета, що позначається дієсловом, потім предме
ти дії...» — у такому порядку повинні розміщуватися члени речення20.
Л. Г. Якоб, який працював у Харківському університеті в 1806-1809 рр., як і
1. Тимківський, уживав термін «логічний порядок». Учений звертав увагу на
більш або менш суворе дотримання цього порядку в різних мовах21, яке І. Орна
товський пояснював наявністю або відсутністю відмінкових закінчень22.
Серед інших представників Харківського університету на згадку заслуговує
й Н. Пакі де Совіньї, автор граматики, що з ’явилася в двомовному виданні з па
ралельними французьким і російським текстами. Як і більшість французів, він
схилявся до раціоналістичних поглядів, але дещо м’якших, ніж у його поперед
ників. Спираючись на їхній досвід, він виокремлював мови аналогійні і транспо-
зитивні (переносні)23. У мовах першого типу інверсія (термін було перекладено
російською як разнос 24, перемена, разноска 25) призводить до спотворення зміс
ту, тому є недопустимим відхиленням від природного словопорядку в прозаїч
ній конструкції, але вона допускається в мові віршованій — для досягнення гар
монії висловлювання. У транспозитивних мовах інверсія можлива не тільки в
поезії, а й у прозаїчному мовленні. Для позначення порядку слів, відмінного від
18 Натапп J. G. Vermischte Anmerkungen über die Wortfügung in der französischen Sprache,
zusammengeworfen, mit patriotischer Freyheit, von einem hochwohlgelăhrten Deutsch-Franzosen //
Hamann J. G. Samtliche Werke / Historisch-kritische Ausgabe von J. Nadler.— Wien, 1949.—
Bd 2.— S. 130-131.
19 Грамматики Лаврентия Зизания и Мелетия Смотрицкого / Сост. Е. А. Кузьминова.—
М., 2000,— С. 453-454.
20 Тимковский И. Опытный способ к философическому познанию российского языка.—
X., 1811,— С. 37-38.
21 Якоб Л. Г. Начертание всеобщей грамматики, для Гимназий Российской Империи.—
СПб, 1812,— С. 102-103.
22 Орнатовский И. Новейшее начертание правил российской грамматики на началах
всеобщей основанных.— X , 1810.— С. 218-219.
23 Paquis de Sauviny N. Grammaire générale, philosophique et littéraire des langues ou la clef
des langues et les lettres: ouvrage classique et didactique.— Charkow, 1823.— P. 1. L. 1.—
Ğ. 72-73.
24 Ibid.— P. 109-113.
25 Paquis de Sauvigny N. Grammaire ou Méthode Française.— Charkow, 1823.— T.2.— P. 7-9.
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
природного, автор використовував також поняття «hyperbate» (перекладене ро
сійською як ипербат), яке він по суті не відрізняв від інверсії26.
Починаючи з другої чверті XIX ст., у Галичині з ’являються українські грама
тики, в яких формулюються правила розміщення слів у реченні також під впли
вом французької граматики раціоналістичного напряму. Серед їхніх авторів
проблеми словопорядку торкалися И. Левицький, О. Огоновський, І. Могиль-
ницький, О. Попович, С. Смаль-Стоцький. Учені визнавали двоїстість розташу
вання слів в українському реченні, спираючись на запозичену з Франції ідею
природного порядку слів: підмет — присудок — додаток. Визначення цього по
рядку є дещо варіативним: правильний, або простий, в О. Огоновського («Чоло
віки зь злости зробить яке лихо другому») 27; звичайний в О. Поповича («Учитель
хвалить ученика») 28; логічний (граматичний) в І. Могильницького («Сонце єсть
тілом круглыми») 29, нормальний у С. Смаль-Стоцького («Наймолодша дитина
бідної вдови спала») 30. Натомість інший порядок слів учені визначають як пе
реставний («Псосле смерти Святослава ви Кієві стави княземн його старший
сынн Ярополкь»)31, або свобідний («Понад Дніпром поуз гір є багато печер»)32.
С. Смаль-Стоцький вказує на вживання присудка після підмета за наявності до
датка або обставини на початку речення («В однім городі жив купець; у него не
стало товарів») та зазначає схожість цього випадку з інверсією в німецькій мові
(«In einer Stadt lebte ein Kaufînann; dem waren die Waren ausgegangen») 33, розу
міючи, таким чином, інверсію приблизно так само, як і Н. Бозе.
Докладнішу класифікацію різновидів порядку слів запропонував 1931 р.
М. Перегінець, виокремивши такі типи:
1) природно-логічний, або узуальний (звичаєвий), який полягає в принципі
причинової залежності і становить формальне відображення послідовної залеж
ності окремих членів словосполучення й принципу двочленної організації ре
чення: на першому місці стоїть підмет, на другому — чинність, стан, ознака,
присудковість узагалі, зумовлена підметом, на третьому — залежні іменники
(з узгодженими прикметниками чи без них): Ліс дрімає в передранішній утомі',
2) контактний — близький до узуального, що впорядковує складові частини
відповідно до їхніх внутрішніх зв’язків, уникаючи розділення зв’язаних між со
бою мовних одиниць; характеризує синтаксично нерозгорнені словосполучення,
що починаються із залежних іменників (об’єктів): Чабана Ілька згадували вони',
3) словопорядок, зумовлений конкретністю, реальністю окремих понять
(протилежний контактному, поряд стоять конкретні, близькі за змістом частини
словосполучень, а складники, позбавлені цих ознак, відсуваються далі; служить
для досягнення унаочнення): «Ситий голодного не розуміє»;
4) імпульсивний, або збуджувальний (служить для зосередження уваги
співрозмовника на певному складовому елементі і досягається за допомогою
розташування цього елемента на першому місці в реченні): «Хліба й видовиськ
хочемо ми»;
26 Paquis de Sauviny N. Grammaire générale— P. 109-113.
27 Огоновський О. Граматика руского языка для школъ середнихъ.— Львов, 1889.—
С. 257.
28 Попович О. Руска граматика для шкіл народних.— Відень, 1916.— Ч. 2.— С. 86-87.
29 Фільольоґічні працї І. Могильницького / Видав М. Возник.— Л., 1910.— С. 204.
30 Граматика руської мови / Улож. С. Смаль-Стоцький, Ф. Ґартнер.— Відень, 1914.—
С. 157.
31 Огоновський О. Зазнач, праця.— С. 258.
32 Граматика руської мови.— С. 158.
33 Smal-Stockyj S. Ruthenische Grammatik.— Berlin ; Leipzig, 1913.— S. 138.
__________________________ До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 75
5) імпресивний, або напружувальний (перенесення головного для певної си
туації елемента на кінець речення з метою тримати читача чи слухача в непев
ності, у напруженому стані, посилити його цікавість і увагу): «На майдан трем
тячі тіні розквітлий кидає каштан» (М. Рильський);
6) музичний, або ритмічний (упорядковує складники згідно з вимогами рит
міки й мелодики, а не логічного, психологічного чи граматичного взаємозв’язку
окремих складників; характеризує переважно художню мову):
«Мій перший погляд дитячий
На заграву сонця упав,
І промінь яскраво гарячий
Мої очі уперше скупав»
(Д. Загул) 34.
Близькою до типології М. Перегінця є класифікація Ю. Шереха (Шевельова),
який, крім узуального, імпульсивного та імпресивного, виділяє два розповідні
типи (просторово-розповідний і часово-розповідний). Перший тип відзна
чається розташуванням присудків на першому місці з метою звернення уваги
читача на те явище, про яке говориться в реченні, даючи змогу охопити описом
увесь простір: «Блищала на сонці черепиця дахів, світились вікна в мечетях, па
шів нагрітий камінь, горіли, як маки, фези...» (М. Коцюбинський). Другому ти
пові властиве перенесення присудків на кінець речення з метою підкреслення
динаміки подій: «Не один нащадок Прометея блискучу іскру з неба здобував, і
безліч рук до неї простягалось» (Л. Українка)35.
Таким чином, усі типи словопорядку, крім першого, можна віднести до ін-
версивного— згідно з поширеним тепер терміновжитком. З наведених типів по
рядку слів видно, що неінверсивним є той словопорядок, що становить ідеальну
нейтральну схему розташування слів у реченні.
У дослідженнях з української мови другої половини XX ст. і в наші дні
поряд із визнанням притаманного їй засадничо вільного словопорядку
вживається й поняття порядку слів звичайного. На думку С. Я. Єрмоленко,
А. И. Багмут, П. С. Дудика, вільний порядок слів характеризується відносною
незакріпленістю постійних місць за членами речення36. Щодо звичайного, або
прямого, порядку існує твердження, що він є таким, коли підмет передує при
судкові. Прямий порядок другорядних членів речення встановлюється на рівні
словосполучення: узгоджене означення стоїть перед означуваним словом, об
ставина може бути у пре- і постпозиції щодо присудка, додатки, як правило,
постпозитивні (К. М. Плиско, Л. П. Гнатюк)37 та обов’язково стоять після під
мета, коли форми називного і знахідного відмінків збігаються (Ю. Шерех,
Б. М. Кулик, К. Ф. Шульжук)38. Прямому словопорядкові українські мовознав
ці протиставляють зворотний, або інверсивний. В українській мові термін
34 Перегінець М. Синтаксичне вживання граматичних форм // Підвищений курс україн
ської мови / За ред. Л. А. Булаховського.— X., 1931.— С. 202-203.
35 ШерехЮ. Нарис сучасної української літературної мови.— Мюнхен, 1951.— С. 145-147.
36 Єрмоленко С. Я. Зазнач, праця.— С. 133.; Багмут А. Й. Порядок слів // Українська
мова : Енциклопедія.— С. 507; Дудик П. С., ПрокопчукЛ. В. Синтаксис української мови.—
К., 2010,— С. 126.
37 Плиско К. М. Синтаксис української мови із системою орієнтирів для самостійного
вивчення.— X., 1992.— С. 24—25; Гнатюк Л. П.,Бас-Кононенко О. В. Українська мова. Особ
ливості практичного застосування.— К., 2006.— С. 183.
38 ШерехЮ. Зазнач, праця.— С. 140.; Кулик Б. М. Курс сучасної української літера
турної мови.— К., 1965.— Ч. 2.— С. 119; Шульжук К. Ф. Синтаксис української мови.— К.,
2004,— С. 176.
О. О. Шухова_______________________________________________________________
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
«інверсія» почав функціонувати у фаховій літературі з середини XX ст., упер
ше з ’явившись у «Курсі сучасної української літературної мови» за ред.
Л. А. Булаховського в розділі «Просте речення», де його пояснено як «переста
новку, навмисне відхилення від звичайного порядку слів» 39. До того часу ви
користовували інші терміни: порядок слів «переставний» (О. Огоновський),
«порушений» (К. Німчинов) 40.
Нині термін «інверсія» набув чималої популярності. Ним користується
більшість мовознавців для позначення переміщення будь-якого члена речення
зі свого звичайного місця на інше з метою надання йому більшої виразності та
значущості. Тому інверсія пов’язується з виконанням стилістичної функції
(С. Я. Єрмоленко, О. О. Селіванова, С. О. Караман та ін .)41. По-іншому підхо
дить до трактування інверсії А. И. Багмут, диференціюючи прямий і зворот
ний словопорядок (відносячи їх до звичного), з одного боку, та інверсію, що є
виразним стилістичним засобом, — з другого. Дослідниця зазначає: «Пошире-
нішим є прямий порядок слів, коли підмет передує присудкові: День згасав.
Сонце сіло за лісом. При зворотному порядку слів присудок передує підметові:
Наближався поїзд. Біля дороги росли великі дерева». Сутність інверсії, на дум
ку А. И. Багмут, полягає в акцентуванні уваги на певному слові завдяки його
незвичній позиції в реченні з метою надання тексту особливого звучання: «Ось
і сьогодні вечір чорногривий, неначе кінь басує вороний» 42. Таким чином, го
ворячи про інверсію, дослідниця прямо не вказує на її дотичність ні до голов
них, ні до другорядних членів речення. Подібні погляди висловлює й М. У. Ка-
ранська, так само виокремлюючи три типи словопорядку: прямий («В городах
земля одягнена в камінь і залізо і недоступна»), зворотний («Небо скуйовдже
не і розколисане дрантя спустило на темні бори») та інверсивний («Ви служи
те del Мачухою стала на вулиці тьма»). На відміну від А. И. Багмут, дослідни
ця не обмежує визначення прямого та зворотного словорозташування
відношенням лише до головних членів речення та не надає зворотному поряд
кові статусу «звичного». За її словами, зворотний порядок слів спричиняється
певними умовами висловлення, наприклад, віршуванням 43. Що ж до інверсії,
то обидві дослідниці відзначають її стилістичну функцію, але не уточнюють,
яких саме членів речення вона стосується.
В українській мові існує кілька випадків, коли інверсія є обов’язковою і сти
лістично нейтральною. Більшість учених (Л. А. Булаховський, Б. М. Кулик,
39 Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського.— К.,
1951.— Т. 2.— С. 134. Розділ про просте речення написав Ю. В. Шевельов, чиє прізвище не
було зазначене в книжці, оскільки він після війни опинився на Заході. У 1963 р. в Нідерландах
вийшла друком англомовна версія його «Синтаксису», де, однак, немає двох останніх пара
графів (17-го та 18-го) українського тексту, а виклад завершується прикінцевою фразою 16-го
параграфа (Shevelov G. Y. The Syntax of Modem Literary Ukrainian. The Simple Sentence.— The
Hague, 1963.— P. 311). Отже, є підстави припустити, що 17-й і 18-й параграфи були додані
самим Л. А. Булаховським, і першу появу терміна «інверсія» в українському мовознавстві
(18-й параграф) слід пов’язувати з його ім’ям.
40 Німчинов К. Синтакса. Синтаксичне уживання граматичних форм // Загальний курс
української мови. Лекції / За ред. Л. А. Булаховського.— X., 1929-1930.— С. 247.
41 Єрмоленко С. Я. Зазнач, праця.— С. 68; Селіванова О. О. Зазнач, праця.— С. 180;
Караман С. О.,Караман О. В.,Плющ М. Я. Сучасна українська літературна мова.— К.,2011.—
С. 407.
42 Багмут А. Й. Порядок слів.— С. 507-508.
43 КаранськаМ. У. Синтаксис сучасної української літературної мови.— К., 1995.—
С. 150
__________________________ До генези та сутності синтаксичного поняття інверсії
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6 77
Ю. Шерех, К. Ф. Шульжук)44 переконана щодо и необхідності в словах автора,
які стоять усередині прямої мови («Нас ждуть поневолені народи Європи, —
підбирав Сагайда не раз чуті слова. — Нас послано звільнити їх») або після неї
(«А навіщо ж мені без діла говорити? — сказав Карпо»). Інверсія потрібна й
тоді, коли цього вимагає ситуація для встановлення зв’язку зі словами сусідньо
го речення або словосполучення (О. Синявський, Ю. Шерех) 45: «Непорушно
стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою» (М. Коцю
бинський). Нерозв’язаним залишається питання про речення, в яких присудок
позначає буття, існування, становлення, перебіг дії в часі (Настала весна. Стоя
ло тепле літо), та речення, що мають обставину на початку (Від страху бути за
хопленими серед козаків почала зростати тривога), адже стосовно них серед
учених існують два різних погляди. Прихильники першого називають порядок
слів у цих реченнях інверсованим, але вважають, що він сприймається цілком
природно; переміщення підмета на перше місце, навпаки, є незвичним, стиліс
тично маркованим 46. Прихильники другого називають словопорядок у подібних
реченнях прямим. Інверсією є препозиція підмета, що надає реченню стилістич
ного забарвлення. Такого погляду дотримуються М. У. Каранська та К. М. Плис
ко щодо речень першого типу47 і К. М. Плиско — щодо речень другого типу 48.
Як бачимо, поняття інверсії хоч і пройшло тривалий шлях розвитку, але ще й
досі перебуває в процесі становлення. Розуміння інверсії представниками різ
них мовних традицій, очевидно, почасти залежить від того, що кожен вкладає в
її тлумачення дещо інакший зміст, виходячи з характеристик власної мови. У су
часній українській науці вчені також не дійшли єдиної думки щодо цього мовно
го феномену. Наявність різних поглядів на це поняття зумовлює потребу його
подальшого вивчення.
(.Харків)
О. О. Шухова_______________________________________________________________
O. O. SHUKHOVA
ON THE GENESIS AND ESSENCE OF THE SYNTACTIC NOTION OF INVERSION
The article attempts to trace the history of the emergence and development o f the notion of inver
sion from the old times until nowadays. Special attention is given to the treatment o f this linguistic
phenomenon in the Ukrainian scholarly tradition; existing viewpoints on this problem are compared,
the acceptation o f such notions as direct and inverted word order is determined.
K e y w o r d s : word order, inversion, analogous languages, transpositive languages.
44 Булаховсъкий JI. А. Нариси з загального мовознавства.— К., 1955.— С. 206; Ку
лик Б. М. Зазнач, праця.— С. 121.; Шерех Ю. Зазнач, праця.— С. \4Ъ\Шульжук К. Ф. Зазнач,
праця.— С. 178.
45 СинявськийО. Норми української літературної мови.— X., 1931.— С. 196; Шерех Ю.
Зазнач, праця.— С. 143.
46 Кулик Б. М. Зазнач, праця.— С. 122; Шульжук К. Ф. Зазнач, праця.— С. 178-179.
47 Каранська М. У. Зазнач, праця.— С. 151; Плиско К. М. Зазнач, праця.— С. 25.
48 Плиско К. М. Зазнач, праця.— С. 27.
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2012, № 6
|