Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення

Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення

Відзначає свій ювілей відомий мовознавець і лінгводидакт доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки Віталій Іванович Кононенко. Перу вченого належить понад 450 наукових праць у галузі українського і слов’янського мов...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2013
Автор: Кононенко, В.І.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2013
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183752
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 3-14. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183752
record_format dspace
spelling irk-123456789-1837522022-04-15T17:51:22Z Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення Кононенко, В.І. Відзначає свій ювілей відомий мовознавець і лінгводидакт доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки Віталій Іванович Кононенко. Перу вченого належить понад 450 наукових праць у галузі українського і слов’янського мовознавства, зокрема монографії «Символи української мови» (1996), «Концепти українського дискурсу» (2004), «Мова в контексті культури» (2008), «Текст і смисл» (2012), серія підручників і навчальних посібників. Редакція журналу «Мовознавство» щиросердечно вітає ювіляра й зичить йому нових творчих здобутків. У статті розглянуто активні процеси творення українських художніх текстів. Проаналізовано мовно-естетичні засоби, що відбивають тенденції розвитку красного письменства. Висвітлено типологічні риси ідіолектів сучасних майстрів слова. In the article modem processes of Ukrainian fiction texts are examined through the linguo-poetic dimension. In the aspects of linguo-pragmatics functions of linguistic culturemas and keywords as linguistic and aesthetic signs are defined. Inventory of typological resources of figurative and metaphorical word use implies its realization in a system of concepts, scripts, verbal symbols, etc. with focus on individual author’s idiolects distinguishing. Active processes of transformation of traditional figurative-expressive means assist in new visions of discourse modeling principles. The structure of figurative usage undergoes changes that manifest themselves in a critical assessment of the artistic speech achievements in previous periods, in search of more effective expressive means. In linguistic and aesthetic field, especially in poetry, processes of presentation intellectualization, peculiar text encoding are defined. Retrieval of renewed fiction language style is based on elements combination of folk language culture and directed to semantic complexity innovative methods of text formation, establishing the underlying associative parallels, new symbolization. There is a practice of metaphorical transformation as a result of motivational deformation, antinomic and allusive convergence, shifts in the context environment. One of the distinct techniques in symbolization is the use of personalized images. In the examples of rethinking traditional symbols of land, wings, homes and others it is shown the loss of former imaginative comprehension, the phenomenon of «flashing» meanings. Significant changes characterize structuring texts, the processes of presentation conceptualization, use of «vertical» context. System of accustomed images that reflect the lingual world picture of Ukrainians is shifted. Texts as entire metaphors, sophisticated understatements are getting spread, in poetic language implicitness, figurative word set encoding, reveals itself that complicates the interpretation of meaning. At the same time, signs of speech individualization, image system creation, which stands out for the search of new linguo-thinking are observed in a creative manner of leading Ukrainian writers. 2013 Article Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 3-14. — Бібліогр.: 16 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183752 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Відзначає свій ювілей відомий мовознавець і лінгводидакт доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки Віталій Іванович Кононенко. Перу вченого належить понад 450 наукових праць у галузі українського і слов’янського мовознавства, зокрема монографії «Символи української мови» (1996), «Концепти українського дискурсу» (2004), «Мова в контексті культури» (2008), «Текст і смисл» (2012), серія підручників і навчальних посібників. Редакція журналу «Мовознавство» щиросердечно вітає ювіляра й зичить йому нових творчих здобутків. У статті розглянуто активні процеси творення українських художніх текстів. Проаналізовано мовно-естетичні засоби, що відбивають тенденції розвитку красного письменства. Висвітлено типологічні риси ідіолектів сучасних майстрів слова.
format Article
author Кононенко, В.І.
spellingShingle Кононенко, В.І.
Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
Мовознавство
author_facet Кононенко, В.І.
author_sort Кононенко, В.І.
title Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
title_short Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
title_full Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
title_fullStr Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
title_full_unstemmed Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
title_sort лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2013
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183752
citation_txt Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2013. — № 4. — С. 3-14. — Бібліогр.: 16 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT kononenkoví língvopoetičnívimírisučasnogotekstotvorennâ
first_indexed 2025-07-16T03:45:39Z
last_indexed 2025-07-16T03:45:39Z
_version_ 1837773661560373248
fulltext В. I. КОНОНЕНКО ЛІНГВОПОЕТИЧНІ ВИМІРИ СУЧАСНОГО ТЕКСТОТВОРЕННЯ _____________________ Відзначає свій ювілей відомий мовознавець і лінгводидакт доктор філологічних наук, професор, академік Національної академії педагогічних наук України, заслужений діяч науки і техніки Віталій Іванович Кононенко. Перу вченого належить понад 450 наукових праць у галузі українського і слов’янського мовознавства, зокрема монографії «Символи української мови» (1996), «Концепти українського дискурсу» (2004), «Мова в контексті культури» (2008), «Текст і смисл» (2012), серія підручників і навчальних посібників. Ре­ дакція журналу «Мовознавство» щиросердечно вітає ювіляра й зичить йому нових творчих здобутків. У статті розглянуто активні процеси творення українських художніх текстів. Про­ аналізовано мовно-естетичні засоби, що відбивають тенденції розвитку красного пись­ менства. Висвітлено типологічні риси ідіолектів сучасних майстрів слова. К л ю ч о в і слова: лінгвопоетика, мовно-естетичні засоби, текст, дискурс, тексто- творення, ідіолект, мовомислення, метафора, концепт, образ. Проблематика лінгвопоетики осмислюється нині в монопарадигматичному вимірі, що охоплює різні сфери текстотворення, дискурс-аналізу 1 з орієнта­ цією на мовно-естетичні засоби. Увагу до лінгвокультурологічних студій у свою чергу посилили лінгвопрагматичні аспекти вивчення тексту з визначен­ ням функцій лінгвокультурем2, ключових слів3, мовно-естетичних знаків4, реалізованих у системах концептів, образів, сценаріїв, словесних символів то­ що. Інвентаризація типологічних ресурсів образно-метафоричного слововжи­ вання як наслідку «когнітивного маніпулювання вже наявними в мові значеннями»5 не знімає з порядку денного опису індивідуально-авторських мовних картин світу, «свіжих» засобів образотворення. Активні процеси трансформації традиційних лінгвопоетичних, зображаль­ но-виражальних засобів полягають не стільки у відмові від узвичаєних прийо­ мів досягнення естетичного ефекту, скільки в нових підходах до їх реалізації, 1 Див., напр.: Йоргенсон М. В., Филлипс Л. Дж. Дискурс-анализ. Теория и метод.— 2-е изд.— X., 2008, — 352 с. 2 Воробьёв В. В. Лингвокультурология : Теория и методы.— М., 1997.— 331 с.; пор.: Кононенко В. І. Українська лінгвокультурологія.— K., 2008.— 327 с. 3 ВежбицкаяА. Понимание культур через посредство ключевых слов.— М., 2001.— 288 с. 4 Єрмоленко С. Я. Мовно-естетичні знаки української культури.— K., 2009.— 352 с. 5 Метафора в языке и тексте / Отв. ред. В. Н. Телия.— М., 1988.— С. 3. О В. I. КОНОНЕНКО, 2013 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 З В. І. Кононенко. побудованих на принципах дискурсного моделювання6. Образна система за­ знає якісних змін, що виявляється, з одного боку, у критичному осмисленні надбань художнього мовлення попередніх періодів, а з другого, — у пошуках ефективніших експресивних засобів впливу. Щодо тенденцій в українській мовно-естетичній сфері, передусім у поетичному словоряді, можна констату­ вати орієнтацію на ускладнене метафоризоване мовомислення, інтелектуа­ лізацію викладу, своєрідну закодованість текстового матеріалу з переміщен­ ням ваги з чуттєво-емоційної на метафізично-естетичну систему. Пошуки оновленого художнього мовостилю часом ґрунтуються на поєд­ нанні елементів народнопоетичної мовної культури й новаторських прийомів текстотворення, спрямованих на смислове ускладнення, встановлення глибин­ них асоціативно-оцінних паралелей, нову символізацію. Включення, наприк­ лад, у художні тексти архетипних образів відбиває, з одного боку, тяглість лінгвопоетичної традиції, з другого, — прагнення трансформувати метафори­ ку через мотиваційні деформації, антиномічні й алюзійні зближення, зрушен­ ня в контекстному оточенні тощо. Прикметою сучасних мовомисленнєвих процесів залишається, зокрема, широке використання персоніфікованих утво­ рень, коли навіть пряме авторське посилання на перетворення одного пред­ метного поняття в інше усвідомлюється як образний прийом, що вимагає но­ вих смислових інтерпретацій. Показовою в цьому сенсі є зміна образних форм, типових для народниць­ кої традиції зображення землі як живої істоти, пор.: «Земля жива, — вона все чує й знає. Усі гріхи людські бачить і вгинається, як по ній грішник іде... Як люди гарні до неї, вона радіє й пособляє їм, а як ні, то плаче й гнівається. Гнівається того, що її не шанують. Вона — наша мати, вона — свята! її цілувати треба, кланяючись...» (Б. Грінченко) і «Навколо в обіймах степової тиші ніжилася земля, як приласкана коханим дівчина: вона дихала і сходила парою, і якби людина захотіла припасти до неї щокою, то почула б, яка вона тепла, і спіймала б тонкий, ні з чим не зрівняний запах ніжного дихання, в якому особливо відчувався гіркуватий трунок зрізаних плугом корінців» (Г. Тютюнник). У першому фрагменті словесні елементи «оживлення» — жива, чує, знає, бачить, вгинається, радіє, пособляє, плаче, гнівається поєднані з аксіологіч- ними предикатами — наша мати, свята, цілувати треба, кланяючись', цінніс­ на кваліфікація межує тут з обожненням. У другому уривкові показники пер­ соніфікації — в обіймах, ніжилася, дихала, сходила парою, тепла, дихання', оцінна тональність доволі висока, але позбавлена конотацій гіперболізації; відсутнє ставлення до землі як до божої милості; порівняння як приласкана ко­ ханим дівчина переводить оповідь у план власне порівняльної образності. За всієї умовності обох метафоризованих побудов перша сприймається як народ­ нопоетична імітація, друга— як сучасний художній опис. Закріплення за імен­ ником земля атрибутів на зразок рідна, свята приводить до стандартизації слововживання: «Закопали навіки у землю святу» (В. Симоненко) і под. Традиційні культуреми, входячи в сучасні тексти, частково втрачають набуті раніше смисли, піддаються новій метафоризації та символізації, зміню­ ють сполучуваність. Як наслідок, виникають оновлені семантичні структури, 6 Пробст М. А. О преобразованиях в системе текстов І І Лингвистика и поэтика / Отв. ред. В. П. Григорьев.— М., 1979.— С. 106-117; Мельчук И Л . Зависимости: отношения зави­ симости в языке и лингвистике // Вопр. языкознания.— 2012.— № 1.— С. 3-26. 4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення з’являються не передбачені попереднім мовленнєвим досвідом пресупозиції, на іншій прагматичній основі сприймаються аналогії. Скажімо, архетипний знак крило здавна потрактований як словесний символ неминучості долі; у поетичному мовленні нерідко сприймається як ознака духовності, уявлення, ширяння думки 1, звідси стереотипні метафоризовані словосполучення крила надії, крила мрій, на крилах пісень, лети, як на крилах, пор. : «Все вище, вище й вище я здіймався / на крилах мрій— тепер упав на землю» (JI. Українка), «Яре­ ма гнувся, бо не знав, / Не знав, сіромаха, / Що виросли крила, / Що неба доста­ не /, Коли полетить» (Т. Шевченко) та ін. У поезії Л. Костенко зустрічаємо по­ дібно осмислений образ крил, але на тлі загального «гендерного» світорозуміння: «Бери мене в свої блаженні сни. / Лиш не зроби слухняною ра­ бою, / не ошукай і крил не обітри». В іншій метафоричній «іпостасі» постає образ крил у поезії І. Драча, де во­ ни вже сприймаються як застаріле словесне кліше, що втратило колишню мов­ но-естетичну функцію: «На ті крила молились естети, / 1 снилося небо поруба­ ним крилам» (крила частково зберігають символізований смисл — вираження поетичності, але їхня урочисто-піднесена тональність різко знижена: їх роз­ крали, вони порубані)', на цьому тлі подальше вживання слова в старому кон­ текстному оточенні стає застарілим. У поетичному дискурсі Б. Олійника слово крило поєднує пряме й метафоризоване його вживання, причому в їх одночас­ ному осмисленні. Наприклад, за змістом поеми «Крило» журавель передає предметне крило хлопчикові, й воно приростає до нього, — юнак починає літа­ ти; після вбивства журавля з правого плеча хлопця звисало надламане крило', шлях від перебитого у лікті крила журавля до перебитого у лікті крила юнака засвідчує збережене старе значення символу й водночас — втрату ілюзій, «миготіння смислів». Зрушення в узвичаєному образно-метафоричному слововживанні особли­ во наочно простежуються у творчих пошуках так званих постшістдесятників (письменників «четвертої хвилі», за висловом В. М. Русанівського 8), що не­ рідко застосовують змінену систему образних рішень, удаються до незвичної метафорики, ламають усталену віршову форму. На цьому ґрунті розвиваються процеси концептуалізації викладу, зміщення в асоціативно-оцінній акцентуа- лізації з одночасним зрушенням у структуруванні тексту. Якщо, наприклад, звернутися до віршових рядків В. Г олобородька синя ра­ дість читається вертикально / кров вітру горить подовженим птахом / з лівого боку глиняної тиші /д е з правого боку малюнок солі / павликом темніє з-під вій / сумна нитка дівочої трави / невидиме свято схиляє до води, то крізь закодований смисл по-своєму виразно виявляються метафоризовані концепти: синя радість — та, що не дуже весела, кров вітру — неспокій, бентежність, глиняна тиша — та, що гнітить, сумна нитка дівочої трави — позначення пе­ чалі, невидиме свято — те, що не викликає настрою свята, малюнок солі — за­ лишок гіркої сльози і под. Послідовно нарощуються метафоризовані вислови: кров вітру горить подовженим птахом — такий вітер бентежить, викликає почуття неспокою, синя радість читається вертикально — виникають ознаки невизначеності (згадаймо категорію вертикального контексту), малюнок солі равликом темніє з-під вій— сльози висохли, але печаль ще не вщухла. Загалом 7 Кононенко В. І. Символи української мови.— Івано-Франківськ, 1996.— С. 132-134. 8 Русанівсышй В. М. Історія української літературної мови.— 2-е вид., випр. і доп.— K., 2002,— С. 405. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 5 В. І. Кононенко. частково зашифрований виклад не завадив передачі конотацій невеселого на­ строю, внутрішнього неспокою, зосередження на собі, власних переживаннях. На тлі подібних «викликів» узвичаєній системі образотворення помітніши­ ми стають поєднання різних підходів до використання набору метафоризова­ них структур, побудованих на референціях, що відбивають національні особ­ ливості народного побуту. Так, спостерігаємо застосування порівняльних зворотів зі стрижневими компонентами «сільської» тематики: «В землі, мов клубінь бараболі, / росте моя снага крута» (Д. Павличко), «Не лякай золоту го­ лівку — / Все розсиплеться на долівку, / Бо заплетені кісники, / Як ті золоті колоски» (І. Драч). У цій системі координат звичні номінації переосмислюють­ ся, набувають нової якості, пор. у прозових текстах Ю. Мушкетика: «Душа йо­ го була, як випалене поле, йому нічого не хотілося, нічого не бажалося», «Мука випалила душу, й була вона як криниця без води», де предикатна функція по­ рівнянь посилюється за рахунок антиномічних зіткнень (поле, але випалене, криниця, але без води). Традиційні образи хати, хліба, соняшників тощо, які пов’язані з уявлення­ ми про сільську картину світу, при відтворенні в сучасних художніх текстах нерідко набувають додаткових конотацій, нової сполучуваності. Скажімо, ключове слово хліб усвідомлюється не лише як поживний продукт, а й у кате­ горіях «метафоричного мислення»9, орієнтованого на національний психо­ тип, пор. : «На хмелі замішаний, видме груди, / Зарум’янілий, круглий на вид... / І зачарується білена хата / 3 сонця пахучого на столі» (І. Драч), де персо­ ніфіковані образи хліба(видме груди), хати (зачарується) використані для тво­ рення «сонячного» настрою: хліб дорівняний до пахучого сонця. У метафориці Д. Павличка образ хліба, яким пахнуть трава, земля, гаї, материне слово, пісня стодоли, рука хлібороба, ввібрав у себе всі позитиви в уявленні сільського мешканця: «Пахне хлібом трава, / Що купала мене з дитяти, / Пахнуть хлібом слова, / Що мене їх навчила мати. / Пахне хлібом терпка / Пісня батькової сто­ доли. / Пахне хлібом рука, / Що водила мене до школи». Водночас з ’являються образи, у тому числі батькової хати, що відбивають настрої, пов’язані із занепадом села, виявляють себе конотації, з одного бо­ ку, — сумування сільської людини за втраченими ілюзіями, з другого, — сприймання хати як ще діючої, але несучасної споруди, на місце якої мають прийти зручні будинки міського типу. Для В. Голобородька, наприклад, хата о чотирьох стінах — це анахронізм, символ старожитності, що відходить у минуле, її місце — в музеї просто неба: «Чому й досі музейні працівники / не зацікавилися цією оригінальною спорудою [хатою], та не перевезли її до му­ зею просто неба! / Можливо, тому, що тоді довелося б звозити / хати з усієї України / чи всю Україну обгородити фігурним тином / та й оголосити її му­ зеєм просто блакитного неба». Називати хату оригінальною, отже, непошире- ною спорудою, передбачити звезення до музею хат з усієї України (їх зали­ шилося начебто небагато), пропонувати навіть із жартівливо-іронічною тональністю обгородити Україну фігурним тином — безумовний виклик звичним уявленням щодо цього національного символу; на глибинному рівні це водночас висловлений жаль за втраченими ілюзіями. Помітне переміщення центру ваги із зображення сільського життя на від­ творення образу міста', точкою відліку в таких дискурсах нерідко стають уяв­ 9 Кассирер Э. Сила метафоры // Теория метафоры / Отв. ред. Н. Д. Арутюнова.— М., 1990,— С. 33. 6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення лення вихідців із села, що дає змогу, по-перше, побачити мегаполіс очима сто­ ронньої особи, по-друге, назвати реалії, які городянин зазвичай не помічає. Водночас засоби такого опису відображають відчуженість міста від приро­ ди. Навіть за умов, здавалося б, нейтралізації оцінних параметрів у таких кон­ текстах присутні конотації, що створюють враження непривітності, галасли­ вості, відгородженості міста від людини. Наведемо типовий у цьому сенсі текст: «На пероні й справді було багато людей, і вони продерлися крізь люд­ ських потік. Яскраво палав неон, шаруділи підошви: люди йшли і йшли. На привокзальному майдані так само: вищали, розвертаючись на кінцевому за­ витку, трамваї, ляпали гумою шин тролейбуси, кричали автомобілі, чути було гуркіт розпалених моторів і голосів. Вокзальний гучномовець гумовим голо­ сом називав номери поїздів» (В. Шевчук), де такі словесні формули, як про­ дерлися крізь людський потік, шаруділи підошви, ляпали гумою шин, кричали автомобілі, гуркіт розпалених моторів і голосів, гумовий голос, аж ніяк не до­ дають позитиву образу міста. Непоодинокі відтворення почуттів мешканців села, що опинилися в місті й відчувають від цього дискомфорт, напр.: «Я бачу матір, як з кімнати / Вона приходить на балкон / І нумо жати та сапати... / Йде місяць-сапка в її сон» (І. Драч). Оцінні характеристики міста часом набувають підкреслено негатив­ них конотацій, пор.: «Людей ковтає метрополітен» (JI. Костенко), «Я місто це ношу, / Мов камінь на душі» (О. Забужко), «Чуєте, над кожним містом / воло­ гий голос самотнього птаха» (В. Голобородько) (ковтає, мов камінь, самот­ ній птах — елементи оцінювання). У художніх текстах іноді простежується прагнення створити образ міста— страхіття, вмістища злих сил; у фантасмагорійних картинах вочевидь відбиті настрої неприйняття процесів глобалізації, сум за втраченими цінностями, причому засоби подібного зображення набувають ознак гіперболізації. Наприклад, покликаючись на слова Б.-І. Антонича «Живуть кити під містом. І тритони. А ще— дельфіни», Ю. Андрухович створив образи мешканців «під­ земного» міста: «Живуть під містом леви, жовті й сонні, Живуть під містом зубри і буйтури»; люди теж опинилися в цьому «царстві» — «Живуть під міс­ том люди»; зникає й саме місто — «Тільки міста вже нема». Завдяки повторен­ ню під містом і дієслову живуть створюється враження про життя неприваб­ ливе, адже під містом — це далеко не під сонцем. Наявність закодованих текстів, передусім поетичних, як доволі поширене явище підтримується системою недомовленостей, різних виявів імпліцитного самовираження. Для осмислення текстових імплікацій використовуються різ­ ні засоби забезпечення когнітивності тезаурусу, що не виключає прагнення ав­ тора залишити текст неоднозначним, «утаємниченим». Часом словесні недо­ мовленості, завуальований смисл створюють метафоричний контекст, який позначений внутрішніми алюзійними чинниками. Зокрема, поширеним яви­ щем стало звернення до концепту слово в різних його смислових реалізаціях, наприклад, при відтворенні мовчання як красномовного показника прихованої думки, пор.: «Страшні слова, коли вони мовчать, / коли вони зненацька причаї­ лись...» (JI. Костенко), «Немає в мене слів. Розстріляні до слова. / Мовчання тяжко душу залива» (І. Драч) (за посиланнями на мовчання міститься преце­ ден те Не можу мовчати!). Сутнісно прозорі імплікації нерідко стають ознакою ідіолекту; функцію «дешифрування» виконують і фонові знання, розраховані на українського ад­ ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 7 В. І. Кононенко. ресата. Розглянемо, наприклад, текст, у якому стверджувальні висловлення маємо, по суті, розуміти як заперечення: «Я мрію про суспільство, де б усі / ви чули Дебюссі на балалайці? — / авжеш, общедоступный Дебюссі. / Демокра­ тично. Звично. Зрозуміло» (JI. Костенко). Якщо зважити на логіко-семіотичні зв’язки, я мрію означає «не мрію про таке суспільство», ви чули — «ніхто не чув виконання музики Дебюссі на балалайці», демократично — насправді «недемократично», звично — «не звично»; заключне зрозуміло викликає саме нерозуміння: кому зрозуміло? Неукам? Оскільки такий народний музичний інструмент, як балалайка, мають лише росіяни, згадується й російське слово общедоступный, тому ментально-психологічний підтекст вірша не викликає сумнівів. З іншого боку, імпліцитність стає виразною ознакою сучасного художньо­ го мовостилю. Розлогість викладу, коментування, різного роду «ліричні від­ ступи», зрештою, багатослівність нерідко поступаються компактності, під­ штовхуючи читача до необхідності домислювання 10. Наприклад, фрагмент з «Марусі Чурай» JI. Костенко «І прокотилось натовпом строкатим: / «Ве­ дуть!» / Тітки — біліші наміток. / Проноза швець шепочеться із катом, / щоб потім дав мотузочки шматок» уводить нас у картину страти героїні, з якої ми дізнаємося, зокрема: ведуть!— відомо кого, а хто веде— неістотно; натовпом строкатим — зібралися представники різних верств; тітки — біліші на­ міток — у білих намітках заміжні жінки, схвильовані й налякані; швець і кат — негативні персонажі, антагоністи інших персонажів, безсердечні, хо­ чуть мати зиск зі страти Марусі. Багатьом прозовим і поетичним текстам сучасних авторів властиве тяжін­ ня до переривання викладу численними коментарями, поясненнями, додаван­ нями, вставленими компонентами, що нерідко розхитують стрункість синтак­ сичної побудови, створюють враження потоку свідомості. Ця складність текстової організації іноді спричиняє внутрішню «дисгармонію», словесну розпорошеність. За визначенням Г. Ґ. Ґадамера, «синтаксична невизначеність зумовлює як вільну гру конотацій, яким слово завдячує багатством свого зміс­ ту, так і ще більшою мірою семантичну наповненість, яка переповнює кожне слово і полягає в безлічі найрізноманітніших значень» и. Побудовані за прин­ ципом асоціативно-образного мікрополя, нерідко з наданням переваги перера­ хуванням найменувань, нанизуванням приєднувальних структур, подібні тек­ сти стають свого роду ідіолектною модою, особливо у творах молодої генерації письменників. Скажімо, в О. Забужко читаємо: «Але якраз правил ми й не знаємо, знаємо тільки чотири арифметичні дії, і сунемося з ними, пихаті недоуки, в провальні печери невідомих і гаданих величин, і ґрунт випорскує нам з-під стін, і луна гоготить обвалом, і в тому гуркоті, дослухавшись, можна було б вловити виляски чийогось — це ж чийого, ану вгадайте? — реготу, — і пекучий жах поймає, коли нога зависає над порожнечею, звідки невидними випарами повільно куриться спустошлива, висисаюча до млості в кістках тос­ ка, котру росіяни звуть смертною', а це ж бо й є — вхід до пекла, пані й панове, ласкаво просимо, він завжди відкритий, що ж ви харапудитеся, ви ж — сюди спішилися?..» (виділення авторки). Отже, від незнання правил до знання тіль­ ки чотирьох арифметичних дій, з якими сунемося в провальні печери невідо­ 10 Невідомська Л. М. Імпліцитність: мовносистемний аспект.— X., 2012.— С. 99-100. 11 ҐадамерГ. Ґ. Поезія і філософія // Антологія світової літературно-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької.— Л., 1996.— С. 212. 8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення мих і гаданих величин, як наслідок — ґрунт випорскує з-під стін і луна гого­ тить обвалом', обвал породжує гуркіт, у ньому відчутний регіт, звідси — жах, тоска, далі — шлях до пекла. Начебто і простежується послідовність ре­ ференцій і ситуаційних дій, однак асоціативний принцип викладу створює враження набору висловлень, де переходи від думки до думки відтворюють радше підсвідоме, ніж свідоме мислення. Ускладнення синтаксичної організації тексту особливо позначилося на верлібрі з його вільним структуруванням, не обмеженим ритмічно-римовими рамками, де «політ думки» свідомо порушується, набуваючи ознак коменту­ вання «самого себе». Наприклад, текст «У множині часів, які вибухають нав­ сібіч, / стремлять із себе і в себе, перервно пульсують, / один затікаючи в ін­ ший, розчиняються і щезають: / у множині просторів, які на звуках і на перетинах / звихрюються над світлом і над життям / або зяють сяйними зупин­ ками вічності, / а збігаючись, невидиміють і зникають; живемо ущерть: безви- хідно-неповторно» (В. Кордун), з одного боку, відповідає зразкам побудови періодичного мовлення, з другого, — словесні нагромадження, деталізація викладу роблять його доволі надмірним, складним для сприйняття, переванта­ женим «закрученими» метафоричними висловами на зразок: часи вибухають навсібіч, простори звихрюються над світлом і над життям, зяють сяйними зупинками вічності і под. У цій же системі розлогого викладу розглядаються поетичні побудови, в яких картину навколишнього світу представлено через номінації, численні дескрипції, що відбивають передусім предметні реалії, сукупність яких є від­ творенням калейдоскопу уявлень, не позбавлених, однак, системної організа­ ції, пор.: «негатив пейзажу / дах критий засушеними крилами чайок/чи на­ креслений крейдою / на дверях трикутнику, куди в дитинстві метав ножі» (В. Цибулько), де прагматика однорідного суміщення даху, критого засушени­ ми крилами чайок, і накресленого крейдою на дверях трикутника сприй­ мається як авторський оказіоналізм; пор. номінативні сполучення з компонен­ том — носієм метафоричного смислу: «Дослідів зливи. Каскади думок. Експериментів напружений крок» (І. Драч), де перелік номінацій досліди, дум­ ки, експерименти логічно впорядкований. Художньо-літературний дискурс останнього періоду збагатився новою ме­ тафорикою, побудованою на зіткненні смислів, які на перший погляд мали б суттєво розходитися, не виявляючи спільних сем, але на ґрунті образно-асо- ціативних уявлень утворюють внутрішньо зумовлені тексти. Метафоричне слововживання в його незвичних для класичної літератури виявах, ускладне­ них і «освіжених» під впливом змін у мовно-естетичному мисленні, владно ви­ тісняє клішовану образність. У поетичних текстах помітне зближення, здава­ лося б, непоєднуваних за лексико-семантичною структурою слів; ефект від подібних несподіваних зіткнень, зумовлених розвитком нових переносних значень — складників метафоричних утворень, може бути доволі потужним. Пор., напр.: «Зоря над містом піднімає весла» (М. Вінграновський) — семна зближеність зорі і весел за рахунок просторових уявлень, «І тріскотітиме іскрами сажа — / Мініатюрна зоряна ніч» (І. Драч) — зближення семних по­ казників на ґрунті зорових уявлень (спалахи на чорному тлі). Щоправда, по­ шуки «свіжої» метафори — унаслідок єдності метафоричного мислення — іноді приводять до однотипних рішень: «Заглядає в небо казка сивими очима» (В. Симоненко), «Які щасливі очі у казок!» (JI. Костенко). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 9 В. І. Кононенко. Твердження про «здатність метафори творити реальність, а не просто за­ безпечувати можливість концептуалізації вже існуючої реальності» 12 з проек­ цією на сучасну поетику виявляється, зокрема, у творенні текстів, що від­ бивають метафорично сприйняті референції. Таким шляхом вибудовуються тексти — суцільні метафори, ускладнені багатошаровими асоціативними зв’язками, недомовленостями й двозначностями, з можливим різновекторним тлумаченням загального смислу. При зверненні, наприклад, до тексту «Задля жоржинності — / жоржиновий Христос / долонькою маленькою / геть відгор­ тає землю / від коріння жоржин» (В. Кордун) виникає потреба тлумачення йо­ го змісту: що являє собою жоржинність — це характеристика квітника чи, можливо, символ краси?; хто такий жоржинний Христос — квітка, бог квітів чи уособлення «божої благодаті»?; навіщо відгортає землю від коріння жор­ жин — щоб вони краще росли чи щоб загинули без соків землі? До ускладнених метафоричних контекстів схильна передусім молода гене­ рація поетів, але подібна суцільна метафорика, за якої кожний компонент є складником творення загального смислу, спостерігається як загальновизнана тенденція, пор.: «Лунні октави дальніх голосів / запише обрій у вечірній про­ стір. / І молодик над смужкою лісів / поставить позолочений апостроф» (JI. Костенко), «некрополь / перевезений з білих льодів / некрополь / перевезе­ ний із-за морів ностальгії / чи приймеш / хрещатицький узвозе під злотий дах / кровоточиву стіну / берестечко поезії» (І. Калинець); перший приклад — мета­ фора вечірнього краєвиду, другий — метафора втрачених надій. Єдність образно-метафоричної структури тексту ґрунтується на перети­ нанні й зближенні семантично вагомих складників, пов’язаних синонімічни­ ми, омонімічними й іншими відношеннями, що виявляються в конкретних умовах уживання як текстотворчі, прагматично зумовлені. Так, у рядках «Ми з тобою — як море і небо — і далекі, й близькі водночас. / Нам зустрітись на об­ рії треба. / Але обрій тікає від нас» (JI. Костенко) зближення моря і неба визна­ чається їхнім перетинанням на обрії', чоловік і жінка теж мають зустрітися на умовному обрії, але знайти цю точку перетину не можуть. Подібні порівняння, в яких наочно простежуються паралелі між ситуаціями, можуть ускладнюва­ тися за рахунок семантично далеких компонентів, що створюють ефект нео- чікуваності, невідповідності образних зближень, поетичного багатоцвіття. Наприклад, у таких рядках Д. Павличка : «Там дні твої нещадні, як опришки, / Щемливі, як дівоче каяття, / Густі і темні, як серцебиття / Коня, що біг сто миль без передишки, / Високі й золоті, як вікна вишки, / Де сонця й мрій поб­ лискує миття» різнорядні образні порівняння, які тематично не пов’язані між собою і з іншими компонентами тексту, водночас об’єднані одним ключовим словом дні, що створює враження розмаїття, багатства асоціацій, породжених дитячою уявою. Чимало стандартизованих художніх побудов на кшталт швидкий, як вітер, струнка, як тополя, могутній, як дуб майже беззастережно зникають зі сто­ рінок красного письменства; оновлена система порівнянь побудована на збли­ женні слів, що не мають спільного семного підґрунтя. Подібні неочікувані зближення компонентів порівняльних структур часом створюють враження навмисного порушення нормативності, але на їхній образності залишається відбиток свіжості, неповторності. Можна неоднозначно сприймати поняттєве 12 Лакофф Дж., Джонсон М. Матафоры, которыми мы живем.— 2-е изд.— М., 2004.— C. 174. 10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення зближення у таких, скажімо, порівняльних зворотів, як-от: «це марш нагрітих тіл, жагучих, як коран» (Ю. Андрухович), «як душі, кричать журавлі» (Д. Кре­ мінь); на віддалених асоціативних уявленнях побудовані такі образи: «В цю ніч тишина— як рабиня, Де море і полини, / Де місяць — як око рибини — / Із синьої глибини» (Ю. Сердюк). Зрештою, автор має право на власне асоціатив­ не мовомислення. У пошуках «прихованого», зміщеного смислу автори нерідко вдаються до словотвірних трансформацій, нанизування однокореневих утворень з одно­ часними змінами в семантичній структурі близьких слів; унаслідок цього від­ бувається зближення або зіткнення смислів, розвиваються неоднотипні відно­ шення. Порівняймо обігрування утворень з коренем див-, що забезпечує його ключову значеннєву вагомість (авторське смислове поле ‘диво дивне’): «Я дивлюся на світ здивовано, / 1 дивіння моє— здивування, / Все одивлене, все одивовлене, І Диво дивові оддавання» (І. Драч). З іншого боку, «переформуван­ ня» слів однієї внутрішньої форми відкриває можливість появи тонких коно­ тативних нашарувань, відтінкових позначень, «гри в бісер» на рівні нюансу­ вання смислів, пор.: «сумнівання у сумнівах / шукання поворотів на поворотах / бажання замість дороги порогів / сум — як яблукові на снігу / зраджування зраді / об ’ява самогубства самогубству / і відчай від відчаю / сум —як яблукові на снігу» (В. Голобородько), де автор вибудовує ряди семантич­ но зіткнених слів (сумнівання —у сумнівах — сум, зрадження—зраді, поворо­ ти — на поворотах, самогубство — самогубству, відчай — від відчаю) з при­ хованим виявленням алюзійних і антиномічних відношень. Тяжіння до «класичних» мовно-естетичних зразків чи до «закодованого» викладу постшістдесятників при збереженні спільних мовностилістичних рис красного письменства не виключає виокремлення ідіолектних ознак творчої манери; визначення за цих умов окремих мовостилів стає завданням пошуків авторської неповторності. Прагнення до словотворення за всієї зовнішньої привабливості подібного експериментування 13 не приводить до зміни осново­ положних принципів слововживання не лише через обмеженість ресурсів по­ дібних утворень, а й передусім через їхню несприйнятливість як фактів загаль­ нолітературного рівня. Істотною перешкодою в пошуках власне авторського мовостилю можуть бути обмеження, зумовлені прагненням за будь-яку ціну виглядати «оригінальним»; захоплення штучними формами знижує зацікав­ лення «споживача» художнього слова. Спробуємо окреслити мовно-естетичні засоби творчої індивідуальності. Наприклад, для мовостилю Є. Гуцала характерне «плетіння» тексту, елементи якого зумовлюють одне одного, викликають наступні, що своєю чергою вима­ гають продовження; у такий спосіб забезпечується єдність текстового мате­ ріалу. Ключове слово стає організаційним центром цілісного фрагмента, пере­ даючи цю функцію наступному ключовому слову і т. д.; вибудовується ланцюжок словесних сегментів, об’єднаних за принципом послідовного роз­ гортання. Розглянемо текст: «Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя, яке вже почало опадати, та від блідого проміння. Хлопці йшли навпрям­ ки, обминаючи дороги, а тому іноді обом здавалося, що їх тільки двоє й зали­ шилося в цьому осінньому жовтому світі, в якому жалібними голосами не так співають, як на щось скаржаться птахи, в якому червоним болем набрякають 13 Див.: Вокальчук Г. М. Авторський неологізм в українській поезії XX століття (лексико­ графічний аспект).— Рівне, 2004.— 524 с. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 11 В. І. Кононенко. ягоди калини в ярах. Але після того, як на галяві побачили дерево, повалене снарядом, до відчуття самотності примішалося відчуття тривоги, небезпеки, які чигали на них на кожному кроці, та чомусь відступали, віддалялися, тікали, уникаючи зустрічі». Ключова номінація осінній ліс відкриває тематично пов’язаний ряд найме­ нувань жовте листя {осінній, а тому жовте), почало опадати (бо ліс осінній), осінній жовтий світ {осінній ліс виростає до образу осіннього світу), від світу семантичний зв’язок з блідим промінням. У це лексико-семантичне поле вхо­ дять номінації ягоди калини, яри, галяви, дерево, птахи. У лісовому оточенні посилюються настрої самотності, тривоги, небезпеки', цим відчуттям сприя­ ла зустріч із предметом, чужим лісові, — зі снарядом. Уривок словесно-ком- позиційно завершився. У художній палітрі М. Вінграновського відчутний вплив кінематографа з його динамізмом, відтворенням рухів, переміщень, що словесно передають ритміку кінострічки, пор.: «Удар! Удар! — і колом-кулеметом / 3 хвоста на го­ лову, із голови на хвилю / Летить, і котиться, і в ’ється батогом / В манері рок-н-ролівського стилю / Щурисько юне...»; «Скочив на ноги кінь, хилитнув сосною, заіржав, відірвався, повалив один кущ, другий — Сіроманець побіг було за ним, проскочив галявину, але повернувся до Чепіжного. Чепіжний світив сірник за сірником, задкував лісом від Сіроманця, відмахувався патрон­ ташем, ускочив в болото, у воду, в мочарі — Сіроманець спокійно йшов за ним». «Кінематографічний» стиль Вінграновського відбитий у двох колірних «іпостасях»: як у старому кіно — у чорно-білих барвах («Іде кіт через лід / Чорнолапо на обід. / Коли чує він: зима / Його біла підзива») або в яскравих барвах пізніших стрічок {«Червоно та біло в жовтому житі / Зацвів та опався знервований мак»). Улюблені кольори — синій, голубий, блакитний, очевид­ но, відповідали уявленням автора про поетичне кіно 14: «Обминають душу сині води, / Облітають душу сині сни, / 1 до серця тихо входить / Синій ключ купаль­ ної весни» тощо. Поетичний арсенал автора багатий на образи, що виявляють себе через усі органи чуття. У нього слухають усі — будь-яка істота або неістота, що сти­ кається з довкіллям, причому чує вона те, що, здавалося б, важко почути: «Го- лодний шпак даремно слухає маслини захололий пульс». Тиша в поета — як у німому кіно: герой щось голосно кричить, але звуку немає; така тиша часом го­ лосніша за волання: «Мовчить печаль, і сум мовчить у сумі. / І ти мовчиш. Мовчання, й те мовчить... / А тихо як ...». Притишений голос поета перети­ нається з повноцінним звучанням, отож і поєднуються тихотихі губи та ше­ лест і нешелестінь, тиша не шелесне та звучить хвилина кожна. У Вінгра­ новського дотик — це вияв приязні, кохання, щастя; звичні рухи стають виразниками почуттів, тому чоловіча рука — то тиха, то лукава, рука жін­ ки — солодка, ніби слава і под. Якщо ж узяти до уваги, що тло поезій Вінгра­ новського пройняте духом рідної землі, пахощами й враженнями від них (теп­ ло пахне грудень молодим своїм снігом; лошиця нюхає туман), то загалом створюється картина цілісного світу, сприйнята не лише через рецептори, а й передусім через образне осмислення життя. У поетичному мовостилі І. Драча помітна тенденція до використання засо­ бів створення образів-«масок», за якими виразно постає образ автора — нара- 14 С. Я. Єрмоленко вважає сему ‘голубий колір’ опоетизованою через образи неба, моря (див.: Єрмоленко С. Я. Зазнач, праця.— С. 32). 12 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 Лінгвопоетичні виміри сучасного текстотворення тора, свідка, оповідача. Драчевими персонажами — попри їхню віддаленість у часі і просторі — керує «режисер», котрий нерідко приміряє ці постаті на себе, перетворюючись у цих персонажів, сперечаючись із ними: «У кожному з нас цар Едип / Ходив атомними просторами / Шукав поганьблене своє еґо» (сліпий давньогрецький цар бачив те, що не бачать сучасні поетові зрячі). Прикметний приклад: Драч переповідає лист Сковороди до Ковалинського, а завершує вірш словами, в яких злилися в одному образі і герой, і автор; порів­ няймо, з одного боку, богатство глушить слово Боже, не любить Бог Людину щиру, коли прегорда ця людина, а з другого, — «Насамперед плекай ти пиль­ но /Цвіт непорочності — мудрішай, / Як пахне він, як диха вільно, Сковороді він наймиліший» 15. У переходах від він до я як утілення задушевної Драчевої бесіди зі співроз­ мовником природним є продовження лінії на інтимізацію мовлення шляхом уведення інших займенникових протичленів — ти і я, ви і я. Прагнення поета наблизитися чи то до коханої жінки, чи то до того, перед величчю якого він вклоняється, створює ситуацію спілкування, зовні закриту для інших, але нас­ правді напрочуд щиросердну. Зіткнення двох — жінки і чоловіка — через я і ти має в підґрунті зближення одне з одним до здобуття спільного ми: «Ми — двоє крил / 1 ти, і я. Ти — двоєкрил, / Бо я — твоя». У Драчевому зверненні на «ти» до вбитого Чорновола звучить відлуння діалогу, який міг би відбутися і де голос одного я зростає в голоси багатьох сподвижників, і тоді співрозмовниками В’ячеслава стають ми: ти прости нам, ти пробач нам. У поетичному ти нерідко звучить і зневага: це звернення до того, хто не заслуговує ймення Ви: «Що вишня тобі винна, сучий хвіст?! / Що ти своєї псячої породи / У всім шукаєш меркантильний зміст». Поєднання поетового я і високого Ви — це вияв позиції, що межує з поклонінням, але заз­ вичай без утрати інтимності; пор. звернення до Олеся Гончара через ім’я Оле­ сю і на Ви: «Ваша усмішка— Ваша загадка, Олесю, / Вашу лагідну усмішку — ватру вуст — / Як Ви змогли пронести крізь фронти». У зв’язку з цим викликає застереження думка про те, що «лінгвістичне дос­ лідження має кінцевою метою не аналіз конкретного тексту, а опрацювання уявлень про мовні можливості вираження художнього ефекту» 16. Висновок щодо кінцевого характеру таких розвідок міг би не мати заперечень, якби не протиставлявся аналізу конкретних дискурсів, відмова від якого применшує вагу прагматичних студій. Щодо тенденцій сучасного текстотворення не мож­ на не помічати рис авторської манери в реалізаціях мовностилістичного по­ тенціалу в різновекторних вимірах. Процеси синтезування розмаїтих худож­ ніх засобів і прийомів ґрунтуються, зрештою, на поєднанні мовностильових ознак красного письменства у взаємозв’язках і взаємозалежностях творчих настанов, у прагненні до посилення мовноестетичного ефекту. (Івано-Франківськ) 15 Кононенко В. І. Текст і смисл.— К. ; Івано-Франківськ, 2012.— С. 91-94. 16 Бакина М. А., Некрасова Е. А. Эволюция поэтической речи ХІХ-ХХ вв. Перифраза. Сравнение.— М., 1986.— C. 190. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4 13 В. І. Кононенко. V. I. KONONENKO LINGUO-POETIC DIMENSIONS OF MODERN TEXT CREATION In the article modem processes of Ukrainian fiction texts are examined through the linguo-poetic dimension. In the aspects of linguo-pragmatics functions of linguistic culturemas and keywords as linguistic and aesthetic signs are defined. Inventory of typological resources of figurative and metaphorical word use implies its realization in a system of concepts, scripts, verbal symbols, etc. with focus on individual author’s idiolects distinguishing. Active processes of transformation of traditional figurative-expressive means assist in new visions of discourse modeling principles. The structure of figurative usage undergoes changes that manifest themselves in a critical assessment of the artistic speech achievements in previous periods, in search of more effective expressive means. In linguistic and aesthetic field, especially in poetry, processes of presentation intellectualization, peculiar text encoding are defined. Retrieval o f renewed fiction language style is based on elements combination of folk language culture and directed to semantic complexity innovative methods of text formation, establishing the underlying associative parallels, new symbolization. There is a practice of metaphorical transformation as a result of motivational deformation, antinomic and allusive convergence, shifts in the context environment. One of the distinct techniques in symbolization is the use of personalized images. In the examples of rethinking traditional symbols of land, wings, homes and others it is shown the loss of former imaginative comprehension, the phenomenon of «flashing» meanings. Significant changes characterize structuring texts, the processes of presentation conceptualization, use of «vertical» context. System of accustomed images that reflect the lingual world picture of Ukrainians is shifted. Texts as entire metaphors, sophisticated understatements are getting spread, in poetic language implicitness, figurative word set encoding, reveals itself that complicates the interpretation of meaning. At the same time, signs of speech individualization, image system creation, which stands out for the search of new linguo-thinking are observed in a creative manner of leading Ukrainian writers. Keywords: linguo-poetics, language-aesthetic means, text, discourse, text creation, idio­ lect, language thinking, metaphor, concept, image. 14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 4

Схожі ресурси