Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економ...
Збережено в:
| Дата: | 2013 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2013
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183781 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 3-25. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183781 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1837812022-04-19T01:32:04Z Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV Тараненко, О.О. У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони полягають в орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої системи соціально-політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на формування нової системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традиційних і «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів, по-друге, відродження і посилення мовної репрезентації національно-державних аспектів України і, по-третє, рівняння на «європейські» та «світові» цінності. 2013 Article Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 3-25. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183781 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається насамперед у суспільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони полягають в орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої системи соціально-політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на формування нової системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традиційних і «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів, по-друге, відродження і посилення мовної репрезентації національно-державних аспектів України і, по-третє, рівняння на «європейські» та «світові» цінності. |
| format |
Article |
| author |
Тараненко, О.О. |
| spellingShingle |
Тараненко, О.О. Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV Мовознавство |
| author_facet |
Тараненко, О.О. |
| author_sort |
Тараненко, О.О. |
| title |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV |
| title_short |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV |
| title_full |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV |
| title_fullStr |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV |
| title_full_unstemmed |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV |
| title_sort |
формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця xx—початку xxi ст.). iv |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2013 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183781 |
| citation_txt |
Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства (на матеріалах української мови кінця XX—початку XXI ст.). IV / О.О. Тараненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 3-25. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT taranenkooo formuvannânovoísistemisocíalʹnihcínnostejípríoritetívukraínsʹkogosuspílʹstvanamateríalahukraínsʹkoímovikíncâxxpočatkuxxistiv |
| first_indexed |
2025-07-16T03:47:15Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:47:15Z |
| _version_ |
1837773762294972416 |
| fulltext |
О. О. ТАРАНЕНКО
ФОРМУВАННЯ НОВОЇ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНИХ
ЦІННОСТЕЙ І ПРІОРИТЕТІВ УКРАЇНСЬКОГО
СУСПІЛЬСТВА (на матеріалах української мови кінця XX —
початку XXI ст.). IV1
У статті розглядаються основні тенденції номінативно-аксіологічної переорієнтації
в розвитку лексико-фразеологічного складу, системи словотворчих засобів та арсеналу
стилістичних засобів української мови кінця XX—початку XXI ст., яка відбувається на
самперед у суспільно-політичній та суспільно-економічній тематичних сферах. Вони по
лягають в орієнтуванні, з одного боку, на нове, критичне осмислення попередньої систе
ми соціально-політичних і морально-духовних цінностей суспільства, а з другого, — на
формування нової системи суспільних цінностей: це, по-перше, актуалізація традицій
них і «загальнолюдських» соціальних, моральних, духовних орієнтирів і пріоритетів,
по-друге, відродження і посилення мовної репрезентації національно-державних аспек
тів України і, по-третє, рівняння на «європейські» та «світові» цінності.
К л ю ч о в і с л о в а : «переоцінка цінностей» у мові, ключові слова в українській мові
новітнього періоду, номінативно-аксіологічні тенденції в українській мові новітнього
періоду.
4.2. Різке розшарування суспільства за різними ознаками (див. 3.6) не могло,
природно, оминути сферу національно-політичних і національно-культурних
та мовних відносин, виявляючись у номінативно-оцінних групуваннях різних
сторін цих відносин (суспільних кіл, груп, окремих осіб) з погляду як самих
учасників процесу національно-державної розбудови України і всього україн
ського, так і їхніх опонентів.
4.2.1. У межах українського національно-державницького дискурсу ак
туалізувалися й постійно поповнюються групи номінативно-оцінних опозицій
з такими національно / політично маркованими протиставленнями (у позна
ченнях осіб іменники вживаються переважно в множині; іменники жін. р. ужи
ваються значно рідше, ніж іменники чол. р.):
1) з одного боку, це патріот, державник (ідержавницький, державниц-
тво), з другого, — значно ширший і експресивніший ряд: непатріот і си
льніше антипатріот (антипатріотичний), антидержавник {антидержав
ницький), космополіт, «інтернаціоналіст» (слово саркастично марковане й
пишеться звичайно в лапках); {про)український — антиукраїнський {сили,
кола, політики, позиції та ін.), антиукраїнець, антиукраїнськість (як відповід-
1 Початок статті див.: Мовознавство.— 2012.— № 3.— С. 3-31; № 5.— С. 13-40; № 6.—
С. 3-22.
© О. О. ТАРАНЕНКО, 2013
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б З
на ознака кого-, чого-небудь і як відповідне ставлення до всього українського:
«демонструвати свою антиукраїнськість»), антиукраїнство (те саме, що ан-
тиукраїнськість, і як збірне до антиукраїнець: Микола Мушинка. Анти
українство набирає на силі: 3 приводу відкриття відділу русиністики та Дру
гого семінару русинологів у Пряшеві. — Урок української, 2000, № 1, с. 51);
прикметники з префіксом про- від іменників Росія, Москва, Кремль, імперія
(мається на увазі СРСР або сучасна Російська Федерація): проросійський, про-
московський, прокремлівський, проімперський {сили, політик, ЗМІ, позиція,
інтереси і под.); великодержавник (усередині України це про того, хто в по
літичному плані орієнтується на об’єднання з Росією або на відновлення
СРСР); шовініст, експресивні шовінюга, шовіняка, імпер-шовініст; україно
фоб, українофобство (українофобія),українофобський 2 (характерно, що відо
мі ще з царських часів українофіл з похідними не актуалізувалися), відомі вже
понад століття експресивні україножер (україножерство, україножерський,
україножерний) і новіші україноненависник (україноненависництво, україно-
ненависницький) 2 3; «п ’ята колона». Наприклад:
«А антиукраїнська кадрова політика (Президента України. — О. Т.) навіть по відно
шенню до відвертих антиукраїнців...» (ВК, 7.03.1997, з листа читача); «Усі антиукраїщі
хочуть розвалити країну заради завоювання державного керма — корита для себе. Тому
ліві ніколи не поступляться патріотам України» (Ю. Потята, читач. — Час, 27.11.1998);
«Україною намагаються правити відверті антиукраїщі, які, скориставшись незалежніс
тю, прибрали до рук найцінніші багатства, які Україну бачать без українців» (К. Левчук,
читач.— УМ, 22.10.2009); «антиукраїнство нашої влади» (Урок української, 2003, № 1,
с. 53); «великодержавники з антиукраїнського Громадянського конгресу» (ЛУ,
24.04.1997) ; «...ліві, шовіністичні, проімперські кола почали галасливу кампанію за на
дання російській мові статусу офіційної» (Січеславський край, 1997, № 11-12); «Украї
нофоби всіх мастей з-за кордону та їхня численна агентура в Україні навимітали зі своїх
запліснявілих московсько-петербурзьких та інших засіків останні ресурси україноневис-
ництва» (І. Драч. Доповідь на засіданні Національної ради Конгресу української інте
лігенції.— ЛУ, 12.11.1998), «Потрібен щоденний терплячий ґрунтовний діалог з росій
ськомовною частиною населення, серед якої трапляються войовничо настроєні
шовіністи,українофоби». —ЛУ, 3.08.1989), «Нещодавня поява в Києві останньої газети
[“Киевлянин”] завершує процес відродження імперської публіцистики воістину з тріум
фом, адже відновлює найбільш україножерну з дореволюційних київських газет»
(Л. Масенко. — УС, 2.08.2001);«.. .саме у цей день (9 травня, коли в країні офіційно від
значають День Перемоги. — О. Т.) в Україні активізується “п ‘ята колона” в особі кому
ністичних і прокомуністичних сил» (УС, 15.05.1997), «Російська діаспора в Україні, над
звичайно численна за рахунок російськомовних хохлів і малоросів, ... має всі ознаки
“п ’ятої колони”» (І. Драч. — Незалежний погляд: Додаток до газ. «Вечірній Київ»,
21.08.1997) ; оказіоналізм антидержавники-п ятиколонники (Народна газета, 1997, № 27).
У радянський час опозиція інтернаціоналіст (зі знаком «плюс») — націо
наліст (зі знаком «мінус») у застосуванні до сфери міжнаціональних відносин
у СРСР набула розширеного трактування з розмитими поняттєвими межами
значень обох членів, функціонуючи не тільки в царині ідеології, а й у розмов
2 Характеристики українофоб і под. у сучасному вжитку застосовуються переважно
щодо певних російських або проросійських політичних кіл чи окремих осіб, проте можливе їх
використання й щодо відповідних кіл з країн по той бік західних кордонів України,
наприклад: «Звироднілі українофоби вчинили у Перемишлі небачену в цивілізованому світі
наругу над визначною пам’яткою української культури та історії — собором святого Івана
Хрестителя» (ЗВУ, 26.07.1997).
3 Цей ряд продовжує поповнюватися. Пор., наприклад, оказіональні українозневажник,
українозневажець, українопринижувальник (у мн.) в ідіостилі відомого громадського діяча та
публіциста А. Погрібного, наприклад у його кн.: По зачарованому колу століть, або Нові
розмови про наболіле.— К., 2001.— С. 198, 205.
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
но-побутовій сфері: інтернаціоналіст — це не тільки і, власне, не стільки
«той, хто дотримується принципів рівності та солідарності людей незалежно
від їхньої національної належності й активно проводить ці принципи в життя»,
як це слід було розуміти з офіційної ідеології (такі люди в побуті, природно,
нечасто зустрічалися), а насамперед «той, хто принципово (нібито) не акцен
тує уваги на ознаці національності як щодо себе, так і щодо інших, однак пере
конаний у неможливості існування іншого державного устрою, ніж СРСР з до
мінантною роллю в ньому російського народу, та доцільності єдиного або
переважного функціонування російської мови й культури як загальнозрозу
мілих», — націоналіст — це не тільки «той, хто переконаний у вищості своєї
та нижчості інших націй і активно проповідує ці ідеї, прагне до виходу своєї
нації зі складу СРСР» (людей, які б відверто поширювали такі погляди, у побу
ті також, звичайно, нечасто можна було зустріти), а насамперед «той, хто
(нібито) намагається постійно підкреслювати, що він неросіянин, і спілкувати
ся своєю національною мовою» (особливо коли це були українці та білоруси,
які користувалися своєю літературною мовою) 4. Наприкінці 80-х — на почат
ку 90-х років у зв’язку із загостренням національного питання в СРСР і загро
зою розпаду федерації вживання слів інтернаціональний, інтернаціоналіст
навіть активізувалося — як реакція відповідних суспільно-політичних кіл на
активізацію національний, націоналіст (так, у деяких республіках СРСР були
створені організації російськомовного населення під назвою Інтернаціональ
ний фронт, скорочено Інтерфронт: див. 3.6). Люди, які вважають себе інтер
націоналістами (найчастіше це етнічні росіяни та зросійщені представники ін
ших народів), стали говорити про те, що «в СРСР усі народи жили дружно» і
«ніхто не цікавився, хто якої національності». Однак зі становленням україн
ської державності функціонування слів інтернаціоналізм, інтернаціоналіст
та інших членів цього гнізда значно скоротилося, лишившись переважно в мо-
вовжитку лівих політичних сил. У 90-х роках поза межами лівого політичного
дискурсу вже нелегко було натрапити навіть на нейтральне, позаідеологічне
вживання слів з цією основою (на зразок «інтернаціоналізація економічної
діяльності»), не кажучи вже про такі контексти, як, наприклад: «Побут дітей
помітно інтернаціоналізується, що знайшло відображення в іграх... Частина
з них проводиться російською мовою» (Бойківщина.— К., 1983, с. 192). У ме
жах українського національно-державницького дискурсу ці слова щодо сфери
відносин російського і неросійського населення на пострадянському просторі
вживаються з негативною конотацією у протиставленні до патріотизм, пат
ріот, а в мовній практиці його радикальнішого крила — також до націоналізм,
націоналіст. Щодо іншої подібної опозиції: патріот («плюс») — космополіт
(«мінус»), теж відомої з радянського часу (див. нижче), то в українському на
ціонально-державницькому дискурсі вона також функціонує і з таким самим
розставленням оцінок, тільки патріотизм уже, природно, передбачається не
радянський, а український. Наприклад:
4 «Усіх тих (серед етнічних неросіян.— О. І), хто цурався рідної мови, національної
гідності, виступав за асиміляцію і “злиття” мов, користувався скрізь лише однією мовою,
тобто російською, у нас називали інтернаціоналістами, а хто, знаючи російську мову,
відстіоював право на існування ще й своєї рідної, того називали націоналістом» (М. Косів.—
Жовтень, 1989, № 11, с. 76). Пор. характерну назву відомої праці І. Дзюби «Інтернаціоналізм
чи русифікація?» (за кордоном вийшла 1968 р. а в Україні лише 1990 р.).
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 5
«Голова Проводу Конгресу українських націоналістів (Слава Стецько. — О. Т.) заз
начила, що не мала в житті змоги вивчити російську мову, тому у Верховній Раді зчаста
не розуміє, про що ведуть мову російськомовні депутати-“інтернаціоналісти”, які свідо
мо ігнорують державну мову» (В. Герман. — СП, 1997, ч. 10); «Не дивно, що на витоло
ченій українофобами та їх помічниками-яничарами українській Луганщині укорінились
отруйні плоди пролетарського інтернаціоналізму та космополітизму» (із «Заяви» Луган
ського обласного об’єднання Товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. — СПб., 1997,
ч. 6); «Націоналіст завжди поважає мову і свою, й іншої нації. Космополіт під гаслами
інтернаціоналізму буде нести хаос і руїну в життя народів» (П. Рибін. — Шлях перемоги,
орган Конгресу українських націоналістів, 19.06.1997);
2) у межах самого етнічного українства (при моделюванні ситуації з пог
ляду кіл української національно-державницької орієнтації) це також протис
тавлення свідомий українець, рідше щирий українець 5 або просто українець (в
опозиції до малорос, хохол і т. ін.), національно свідомий {українці, кола, по
літики, виборці та ін., пор. навіть як одне поняття—з написанням через дефіс:
«чекісти полювали на національно-свідомих: українців»: Р. Федорів. — ЗВУ,
19.07.1997), національно {зорієнтований {сили, кола, партії та ін.) — відступ
ник (відступництво, відступницький),«малорос»(малоросійство, малоросій
ський), хо(а)хол {хохлацький і хохляцький, хохлацтво і хохляцтво) 5 6, яничар
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
5 Зворот щирий українець (як і деякі інші подібні словосполучення з означенням щирий),
який має вже досить тривалу традицію функціонування, ставши й певним штампом (пор.,
наприклад: «У політику тоді (на початку 1990-х.— О. Т.) прийшли патріоти, і газетні шпальти
заполонило словосполучення, що з роками, на жаль, знецінилося, — “щирі патріоти”»'.
О. Зварич.— УМ, 20.09.2012, с. 6), і, звичайно, не міг не активізуватися у вжитку в цей час,
продовжує використовуватися з трьома стилістично-оцінними конотаціями. У межах
середовища з українськими орієнтаціями це, з одного боку, вживання, природно, з виразно
позитивною конотацією, наприклад: «Щирий українець Павло Попович, хоч і людина “про
стонародного” походження, міг стати тільки четвертим [космонавтом]» (С. Грабовський.—
День, 12.04.2011, с. 6), але, з другого боку, при прагматичнішому підході до української
проблематики та зі стриманішими оцінками — із незлою іронією (добре відомою загалом ще
з оповідання В. Винниченка «“Уміркований” та “щирий”», 1907 р.): «Що ж стосується ідеї
згуртування всіх “щиро українських” політичних сил, незалежно від ідеології, то, як доводить
досвід історії XX століття, таке згуртування ніколи й ніде не було досягнуте» (С. Гра
бовський.— Час, 5.06.1997) (див. у п. 4.1 подібну стилістично-оцінну амбівалентність і у
вживанні звороту ненька Україна). Такий іронічний колорит експлуатується поза межами
українського національного дискурсу — в серії «українських» анекдотів з персонажем, що
«любить сало» й «не любить москалів»; напис «Щирий українець» стали використовувати
кмітливі виробники футболок, постільної білизни в подарункових наборах тощо. І третя не
менш виразна стилістична лінія — зло-іронічна — характеризує дискурс суспільних кіл,
критично настроєних до українського національного руху (див. 4.2.2).
6 Семантико-аксіологічне протиставлення України і Малоросії (з переосмисленням
розуміння останньої як соціально і духовно «малої Росії»), українця і малороса поступово
розвинулося, як відомо, до поняття малоросійства (у трактуванні М. Драгоманова, М. Гру-
шевського, В. Липинського, Є. Маланюка) — це комплекс національної меншовартості, пси
хологія значної частини етнічних українців, які, ще пам’ятаючи про своє етнічне коріння, в
умовах майже постійної бездержавності України прагнуть національно розчинитися в «росій
ському морі» (див., зокрема: Маланюк Є. Малоросійство // Є. Маланюк. Книга спостережень:
Від Кобзаря до нації.— К., 1995.— С. 219-233). Ще одним членом такого протиставлення
стало хохол. Так, за М. Грушевським, «малороси» знають, що вони українці, але говорять
російською чи польською мовою, бо бояться свого народу й ненавидять його; «хохли» ж
говорять мішаною українсько-російською чи українсько-польською мовами, їм байдуже, якої
вони національності, так само, як байдужа їм доля України і всього українського; «українці»
ж знають і люблять рідну мову, історію, народ, його віру і звичаї, роблять усе залежне, щоб
повернути українцям волю і незалежність (див.: Римаренко Ю. Комплекс української мен
шовартості (за М. Грушевським) // Мала енциклопедія етнодержавознавства / Відп. ред.
Ю. І. Римаренко.— К., 1996.— С. 703).
6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
(яничарський, яничарство, з ’яничаритися, з'яничарений) 1, манкурт 7 8 (ман-
куртство, манкуртизм, манкуртизація, (з)манкуртизований) та деякі ін. що
до зденаціоналізованих і просто національно байдужих представників україн
ства (деривати жін. р.: манкуртка, яничарка та ін.). Наприклад:
«Чому вони (про представників влади. — О. Т.) так не люблять української мови,
української історії та української церкви? Бо вони бояться національно свідомого україн
ця— патріота своєї держави» (Б. Козлов, читач. —УМ, 6.09.2012, с. 10); «Голова Горлів-
ської міськради NN у 1992 році заснував газету “Вечерняя Горловка”. Редколегію підіб
рав із запеклих українофобів... Листи свідомих українців, які стоять на державницьких
позиціях, ці україножери не друкують» (В. Сенчило, читач. —УС, 7.08.1997); «На від
міну від інших регіонів країни (СРСР. — О. Т.), де виявилися конфлікти міжетнічні, на
Україні головним... лишається конфлікт іншого роду: не між представниками корінної
національності і “пришельцями” (хоч і тут, звичайно ж, існують свої проблеми), а міжук-
раїнцями і “малоросами", між людьми, які люблять свою мову, традиції, культуру,
і “землячками” (натяк на відоме Шевченкове “землячок з циновими ґудзиками”». —
О. Т.)» (Ю. Щербак); «Якби ти (до Бога. — О. Т.) знав, що значить між хохлами / Моли
тись до Шевченкових терпінь, / Манкуртам будувати школи й храми, / Житами засівати
мертву рінь; І . . . І Якби ти знав, що значить просто бути / Посеред тих, що від печалі мру
ть, / Де повна яничарської отрути / Оселя рідна й материна грудь» (Д. Павличко. По
каянні псалми. — Сучасність, 1994, ч. 2, с. 58); «Знущання чашу випили по вінця ми, / Та
будемо голодними і босими, / Допоки ми не станем українцями, / А будемо хохлами й ма
лоросами» (Ю. Кругляк. Мініатюри. —ЛУ, 9.10.1997); «А справжню Україну матимемо
тільки тоді, коли українською стане духовність її керманичів, яка сьогодні замерзла десь
нарівні “ідейногохохляцтва"» (В. Чорновіл. —Час, 1997, № 20, с. 1); «І ще вони єхидно
поставили питання: боротьби з ким? Відповідаю. З манкуртами, безбатченками, мало
росами і малоросійством як явищем, з русифікаторами, з тими, хто хоче, щоб Україна за
лишалася неукраїнською, щоб вона продовжувала бути російською, з тими, хто хоче,
щоб українці і далі були національною меншиною» (А. Черненко. — УС, 15.05.1997);
«Ця підступна хвороба — малоросійство: якщо не вжити заходів, — ми зникнемо»
(Л. Марчук, читач. — УС, 24.03.2004); перевертні і безбатченки (О. Гончар. — Вісник
МАУ, 1991. № 1, с. 16); «Державу будують патріоти. Ні один яничар, навіть мудрий яни
чар, держави не збудує» ([Із інтерв’ю з В. Ющенком]. — Перший канал Українського ра
діо, 27.03.2002); Л.Пастушенко. Яничарність (ЛУ, 28.06.1990); В. Карпенко. Як повер
нути манкурту пам’ять?.. (К., 1997; публіцистична збірка).
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
7 Слово яничар у метафоричному значенні «той, хто зрікся рідного народу і став вірно
служити його ворогам», як і похідний уже від цього значення іменник з абстрактним
значенням яничарство, також уже мають досить тривалу історію вживання (наприклад:
М. Шаповал. Новітнє яничарство.— Нова Україна, Прага, 1922, № 8-9). Пор. сучасне пуб
ліцистичне слц.janicar у переносному значенні — про етнічних словаків, зокрема політиків,
що ще недавно обстоювали доцільність перебування Словаччини в одній федеративній
державі з Чехією (див., наприклад: Бузашиова К., Ондрейович С. Словаки и чехи. Словацкий
язык и чешский язык : Этносигнификативный, культурологический, психологический и
социолингвистический аспекты отношений двух наций и их языков // Язык — культура —
этнос,—М., 1994,—С. 123).
8 Образ манкурта походитъ з популярного у 80-і роки роману Чингіза Айтматова «И
дольше века длится день» («Буранный полустанок»), 1980 р., де під такою назвою зображено
людей, яких у сиву давнину жорстоким способом позбавляли в дитинстві пам’яті і потім
робили покірними рабами. Образ «людини без пам’яті» набув символічного трактування
передусім у соціально-моральному плані, наприклад: «Та ніколи не маємо права, не повинні
ми бути Іванами безродними, “манкуртами", котрі не пам’ятають своєї вітцівщини і ма
теризни» — про те, що «хлібороб втратив відчуття господаря землі» (Ф. Зубанич. Жмут
пшениці та будяк посередині. — Вітчизна, 1988, № 8, с. 157), ввійшовши в такій інтерпретації
до образної системи сучасної російської мови: «Про людину, що забула минуле, відмовилася
від національних традицій, звичаїв, втратила моральні орієнтири, цінності» (Большой
толковый словарь русского языка / Гл. ред. С. А. Кузнецов.— СПб., 1998.— С. 519). В
українській мові цей образ трактується насамперед у національно-моральному плані — щодо
людини, яка втратила національне коріння.
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 1
Це, нарешті, протиставлення українець і украинец (останнє — російською
мовою з натяком на особливості наголошування частиною носіїв російської
мови членів цього гнізда: Украина, украинский, украинец — наголошування,
що його в певних колах української орієнтації також можуть сприймати як
недружнє щодо українців. — О. Т.9), наприклад: «Прийнято вважати, що ос
новними складовими тут (у національній структурі України. — О. Т.) є: ук
раїнці + росіяни + інші національні меншини. Насправді... реальний націона
льний склад української держави є такий: українці +украінци + росіяни + інші
національні меншини. “Украінци” є новою національною категорією. Вони не
є росіянами, хоча користуються російською лексикою. Водночас їх уже не
можна вважати українцями, бо мовою своєї нації вони не користуються і її до
ля та майбутнє їх зовсім не хвилює.... Украінци є українцями іншого сорту»10;
3) у межах самого середовища української державно-політичної орієнта
ції це зіставлення або протиставлення національно-демократичні — націона
льно-патріотичні сили {кола, партії, погляди, позиції тощо), або націонал-де
мократи — націонал-патріоти. Ці два номінативні ряди можуть уживатися
як синонімічні за денотатом: «Все це спонукало націонал-демократів з усією
гостротою ставити питання... про порятунок української мови в незалежній
Українській державі. Націонал-патріотичним силам ціною неймовірних зу
силь вдалося закріпити конституційно державний статус української мови»
(В. Карпенко. Антиукраїнські тенденції в Українській державі. К., 2001,
с. 35-36), як тематично дуже близькі: «...А солідарність і тісна співпраця та
організаційне блокування між “націоналістами” та “націонал-демократами”
— політично ніяка не проблема, бо маємо тут справу тільки з різними назвами
одного й того самого українського змісту — “націонал-патріотизму” на ґрун
ті демократії» (Ю. Бадзьо. За крок до катастрофи і координати порятунку. —
ЛУ, 17.06.1999, с. 7), але можуть і протиставлятися між собою, коли другий з
цих номінативних рядів, що підсиленіше виражає ідею відданості нації й дер
жаві порівняно з першим, стосується тільки «націоналістів», які самі відмежо
вуються від «демократів»(див. 4.1 п. 2в):
«Що таке комуністична ідея, наш народ, як жоден інший, відчув на власній шкірі — кон
цтабори, голодомори, розстріли, тотальний геноцид. А тепер люди усвідомлюють, що і за
хідний лібералізм з його бездуховністю, космополітизмом в ім’я лише власної вигоди та
наживи також не для нас. Ми, націоналісти, пропагуємо третій шлях, саме український —
консолідація навколо національної ідеї. .. .Переваги націоналістів і в тому, що вони ще не
були при владі, на відміну від комуністів чи так званих демократів»([Із інтерв’ю з І. Губ
кою, головою Львівської обласної організації Конгресу українських націоналістів]. —
Шлях перемоги, 29.10.1997, с. 6); «До парламентських перегонів ще понад рік, а націо
нал-патріоти (про партію “Свобода” під керівництвом О. Тяпшбока. — О. Т.) вже почали
публічну дискусію про те, хто достойніший “танцювати” для західноукраїнського вибор
ця. .. .Партія Тягнибока закликала представників... націонал-демократичних сил гаранту
вати, що ті поповнять лави опозиційних фракцій, якщо потраплять до парламенту за мажо
ритарною системою» (Н. Васюнець. Битва за «західняків». — Е, 26.07.2011, с. 4).
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
9 Пор., наприклад, такий коментар щодо наголошування украинский, украинец (досить час
тотного в російському мовленні, але позанормативного) відомого російського мовознавця (на
прикладі радіовиступу одного з депутатів Державної думи Російської Федерації): «Можливо, це
була лише одна з орфоепічних помилок, на жаль, досить характерних для мовлення депутатів
Державної думи. Можливо, однак, це й навмисна спроба ‘реанімації” внутрішньої форми слова
Украйна та його похідних, які в разі переставлення наголосу прозоро натякають на “окраинный’
(порівняно з “центральною” Росією) locus цієї країни» (Мокиенко В. М. Актуальные процессы в
восточнославянских языках // Wissenschaftliche Beitrage der Emst-Moritz-Amdt-Universitat Gieif-
swald: Beitrage zur Slawistik П.— Greifswald, 1995.— C. 97).
10 Гнаткевич Ю. Двомовність як проблема двозначна І І ЛУ.— 1998.— 22 жовтн. Див.
також: Погрібний А. По зачарованому колу століть...— С. 245-246.
8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
У межах українського національно-державницького дискурсу поняття націо
нал-патріотизму нерідко застосовують (або закликають до такого застосування)
лише до ідеології сучасного російського великодержавництва11 (див. про останнє
нижче), наприклад: «Розмови про кризу націонал-демократії точаться в Україні
вже кілька років... .Як видається, надзвичайно небезпечною для націонал-демок
ратів є зміна самоназви — на “націонал-патріотів”. До речі, у етапі Ю. Гнатке-
вича ці терміни використовуються як синоніми. Але! “Націонал-патріотами”
почали на початку 90-х називати себе російські червоно-коричневі, себто відверті
націонал-соціалісти. ...Навіщо пов’язувати себе з вочевидь дискредитованою
назвою...?» (С. Грабовський. Парадокс української націонал-демократії. — УС,
18.01.2001, с. 5). Пор. також позицію категоричної незгоди з тим, щоб до людей,
які сповідують український патріотизм, застосовували назви з основою націонал-
(безперечно, тому, що це може нагадувати горезвісний німецький націонал-соціа
лізм): «Зумисне усічення слова — “націонал-демократичні сили” (а не націо
нально-демократичні сили), “націонал-демократи’ (і ніколи: національні демок
рати) ... — все це неспроста, все це майже стало зброєю в дечиїх руках»
(В. Дончик.— ЛУ, 24.05.2001, с. 3).
Більшу схильність до вживання слів на позначення національно-державних
«антицінностей» виявляють, природно, представники радикальнішого крила кіл
української національно-державницької орієнтації, тоді як у середовищі лібера-
льнішого крила вважають за доцільне оперувати номінаціями зі стриманішою
емоційною тональністю й більш диференційовано застосовувати такого роду
найменування, пор., наприклад: «Та найпростіше оголосити (за мовною озна
кою. — О. Т.) перевертнями та яничарами половину українського народу (а в
Білорусі, можливо, всі 90 відсотків) — складніше подати руку цим людям. Не
треба особливого розуму й на те, щоб назвати всю російськомовну вітчизняну
пресу та російськомовну інтелігенцію “рукою Москви” та “и ’ятою колоною” —
справедливіше й далекоглядніше використати їхній потенціал і їхню аудиторію
для утвердження українського — хай не етнічного, а громадянського, проте ук
раїнського націоналізму» (Н. Білоцерківець.— Критика, 1998, ч. 2).
З боку українських «національних лібералів» — людей, які намагаються
підходити до національної проблематики з прагматичніших позицій, — вихо
дять і ущипливі характеристики на адресу самих українських «національних
патріотів» на зразок «професійний українець {патріот)», радикал-патріот,
«фольклорний патріот»і под. (ці ж характеристики, до речі, використовують і
відверті політичні опоненти, але вже щодо кіл української національно-дер
жавницької орієнтації в цілому: див. 4.2.3):
«Не претендуючи у своїй книзі на остаточне з’ясування цієї проблеми («формування
модерної української нації». — О. Т.), я все ж сподіваюся дещо поглибити усвідомлення
її певних аспектів, пропонуючи науково-раціональний, принципово антиміфологічний
підхід до традиційно міфологізованого в українській інтелектуальній традиції поняття
“народу” та, відповідно, його романтизованої історії й містифікованого сьогодення.
...Свій підхід, з певним спрощенням, я б окреслив як “ліберально-націоналістичний”.
Цей підхід, зрозуміло, навряд чи сподобається професійніш українським патріотам,
котрі пишуть “Народ” виключно з великої літери...» 11 12; «Наші професійні патріоти так
часто виглядають (і такими є насправді) людьми байдужими, купленими чи проданими,
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
11 Див., наприклад: Римаренко Ю. Націонал-патріотизм // Мала енциклопедія етнодер-
жавознавства.— С. 727-728.
12 Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення.—К., 2000.—
С. 5-6.
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 9
або ж просто, даруйте, недалекими в інтелектуальному плані. їх так легко вмонтовувати
в спектаклі, ними легко маніпулювати» (С. Тримбач. — ЛУ, 14.06.2012, с. 11); «Затяж
ний конфлікт між українськими лібералами і націоналістами є... протистояння... між
двома національними програмами, інакше кажучи, національними ідеями, українськими
“мріями”. Нагадаємо їхні програмні засади. Фольклорно-патріотична — більш роман
тична. .. Українці, стверджують патріоти, є вічним, прадавнім народом, на кшталт біб
лійних євреїв, а їхньою місією упродовж тисячоліть було безкорисливе поширення доб
ра. .. Вся історія українців відтоді (після періоду Київської Русі. — О. Т.) — пекельне
мучеництво. Обсілі з одного боку монголами і їхніми прибічниками руськими князями, а
з іншого — поляками, з півдня — кримськими татарами, наші пращури були рабами пер
ших, других (особливо) і третіх. Але у своїх стражданнях вони безкінечно загартовува
лися, співали пісні, збирали врожай і тікали до Запорозької Січі. Принаймні саме така
картина змальовується сучасними підручниками з історії України, що їх масово пишуть і
видають фольклорні патріоти» (М. Михайленко. Українська ідея, або Як примирити
лібералів із націоналістами. — Газ. «2000», 28.05.2004, с. F8).
Номінативно-оцінний комплекс, побудований навколо понять національ
ного, патріотизму й державництва, активізувався в досліджуваний період, хо
ча й різною мірою, і в мовах інших постсоціалістичних країн, у тому числі і в
російській, — на зміну тенденціям до національного нігілізму й на противагу
поняттям наднаціонального (особливо «радянського») патріотизму й проле
тарського та соціалістичного інтернаціоналізму, що офіційно культивувалися
протягом попередньої історичної епохи.
Значно частотнішим стало, зокрема, вживання етнонімів — назв відповід
них національностей та їхніх дериватів; посилилася увага до номінативного
охоплення різних аспектів національного — розмежування етнічного і мовно
го {русский —русскоязычный, polski —polskojgzyczny і т. ін.), етнічного віт
чизняного і зарубіжного (активізація в різних слов’янських мовах поняття на
ціональних діаспор, у російській мові — також номінації русское зарубежье,
пор. уже традиційне п. Роїопіа), неприхильне ставлення в певних патріотич
них колах російського суспільства до поширення назви россияне (у значенні
«населення, громадяни Російської Федерації») і наполягання на назві русские і
в цьому значенні; у Росії поширилася навчальна комплексна дисципліна рос
сиеведение (россиевед,россиеведческий); розширився номінативний комплекс
на позначення державного будівництва: наприклад, рос. государственник
(словники радянського часу подавали це слово як застаріле), нові: антигосу-
дарственник, государственнический {идеология та ін.), государственничес-
тво, государствообразующий / державник, державнический, державотвор
ческий, державообразующий (останні — особливо в російській мові
України)13; на позначення осіб з неприязним ставленням до відповідної нації
та самого такого ставлення: рос. русофоб, русофобский, русофобство, русо
фобия (відомі й раніше, але тепер вони значно активізувалися у вжитку, і їх
13 Пор., наприклад, у сучасному російському офіційному дискурсі: «Спасибо всем, кто
сказал “Да!” великой России! .. .Слава России]»: так новообраний («новий старий») президент
Російської Федерації В. В. Путін дякував своїм прихильникам на мітингу на Манежній площі
в Москві 4 березня 2012 р. після президентських виборів, звинувачуючи своїх опонентів у
спробах «развалить российскую государственность». З іншого боку, ось міркування щодо
цих аспектів офіційної російської ідеології відомого російського «ліберала» — письменника
й телеведучого В. Шендеровича: «...мне кажется, что новым президентом станет тот, кто
громче всех крикнет слово “держава”. У кого будет больше денег, чтобы это слово про
кричать. Хорошего в этом мало. Сейчас, увы, мы прямой дорогой идем в сторону нацио
нализма. Как только где-нибудь громко начинали кричать о национальном возрождении,
кончалось все более-менее одинаково — замыканием в себе, окукливанием, провинциализ
мом в лучшем случае. Ну а в худшем — концлагерями, войнами...» (Московский комсомо
лец, 20.08.1998).
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
фіксують сучасні словники неологізмів 14), русоненавистник, перев. у мн. 15;
активізація давніше відомих п. polakozerca, polakozerczy, polakozerstwo; акти
візація вже наявних і творення нових серб, србофоб, србофобия, србождер,
србождерски, србомрзац 16 17; бр. антыбеларус, антыпатрыёт 17. У різних сло
в’янських мовах — як мовна реакція на посилення уваги суспільства до націо
нальної проблематики та на загострення міжнаціональних відносин — відбу
лася активізація вживання і творення відетнонімних дериватів з префіксом
не-, наприклад: серб, несрбин, нехрват, немуслиман, несловенац, неалбанац 18.
В українській мові зі зрозумілих причин найактивнішими виявилися — крім,
звичайно, дериватів від українець, український, Україна (див. пп. 4г, 6.1) — по
хідні від російський, Росія (як в етнічному, так і в державному аспектах): «не
російські народи СРСР», «неросійські республіки СРСР (країни колишнього
СРСР)», «асиміляція неросійських народів (етносів) Російської Федерації»;
«Коли малий Влад переїхав до батьків у Донецьк, то наразився на кпини одно
літків через свою неросійську мову» (Н. Тисячна.— День, 24.12.2009, с. 1);
«шукати джерела поставок неросійського газу (газу неросійського походжен
ня)». Проте найповніше ця модель активізувалася в етнічному значенні у ро
сійській мові — від русский (як у власне прикметниковому, так і в субстанти-
вованому значеннях), оскільки в ній уже досить давно існує розвинена
семантико-аксіологічна опозиція русский (зі знаком «плюс») — нерусский (зі
знаком «мінус») як із розширеним семантичним обсягом: русский «справжній;
найкращий серед подібних; нормальний; зрозумілий» {русский гриб «білий
гриб», русским языком говорить, бытъ на руси «почуватися у звичних обста
винах») і т. ін. — нерусский «неправильний; незвичний, не такий, як усі», не-
русь «про нетямущу людину» і т. ін.19, так і у власне етнічному значенні (нап
риклад, лицо, внешность, выговор, фамилия) 20. У сучасному вжитку —
наприклад, за мовними даними в пошуковій системі Інтернету «Google»: не
русский — переважно про представників корінних народів Кавказу, Середньої
Азії, Казахстану {человек, народ', «позвонил какой-то нерусский»; «русских
женщин оскорбляют нерусские»; «лица нерусской национальности» — у мов
ній практиці правоохоронних органів Російської Федерації); «Нерусь (у зна
ченні збірності. — О. Т.) в России» (стаття в одному з журналів російських на
ціонально-патріотичних кіл) 21. Означення нерусский у звертаннях набуває
конотацій приниження: «Андзор Дзавашвили спал возле окна... Фидель
(кличка одного із солдатів в охороні ув’язнених табору, росіянина за націо
нальністю. — О. Т.) разбудил его и говорит: — Слышь, нерусский, дал бы чачи.
— Дзавашвили проснулся в испуге... и говорит: — Какая чача, дорогой, спать
надо! —.. .Тут Фидель как закричит: — Как же это ты, падла,русскому солдату
14 КатлинскаяЛ. П. Толковый словарь новых слов и значений русского языка.— М.,
2008,—С. 301.
15 Див., наприклад: Дуличенко А. Д. Русский язык конца XX столетия.— Miinchen,
1994,— С. 200-209.
16 KnqjH И. Лексика // Српски je3HK / Red. nauk.M. Radovanovic.— Opole, 1996.— C. 57.
17 Див.: Басова А. Окказиональные наименования лиц в современной публицистике //
Антропоцентричний підхід у дослідженні мови : Мат-ли ѴП міжнар. Карських читань.—
Ніжин; Гродно, 1998.— С. 205.
18 Кла]н И. Зазнач, праця.— С. 56.
19 Див., наприклад: Березовий Е. Л. Деривационная семантика русского в русских на
родных говорах // Русский язык в научном освещении.— 2011.— № 2.— С. 13, 17, 26.
20 Большой академический словарь русского языка.—М.; СПб., 2009.—Т. 12.— С. 244.
21 Дуличенко А. Д. Зазнач, праця.— С. 204.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б И
чачи не даешь?!» (Сергей Довлатов. Зона: Записки надзирателя; 1960-і рр.),
«Эй, нерусские, стоять!» (один з перших епізодів кінофільму режисера С. Бод-
рова-старшого «Кавказский пленник», 1996 р., коли прапорщик російської ар
мії звертається саме так до групи чеченців); у складі ж різного роду оцінних
словосполучень у постпозиції до відповідного іменника воно має образливу
конотацію, хоча внаслідок тривалого вживання в такій функції ця конотація
для самого мовця вже може й не відчуватися: «Шевели копытами, черт нерус
ский^.» (тюремний наглядач до ув’язненого-американця: т/с «Зона», Росія,
2006 р.);«— Экзотики здесь хоть завались,—рассказывает один из наших, ка
питан (назовем его Сергей), второй пилот МИ-17, прилетевший сюда (у Кам
боджу до складу миротворчої місії ООН. — О. Т.) полгода назад из Торжка.
Мы сидим с ним у входа в дешевый отель и пытаемся отвязаться от очередной
проститутки... — Ай донт лайк секс, я импотент, черт побери, ну сколько раз
тебе говорить, чучело нерусское, — беззлобно ругается Сергей» (И. Черняк. —
Комсомольская правда, 6.05.1993).
Проте, якщо брати осмислення таких зовні подібних номінативно-оцінних
блоків у різних слов’янських мовах на сучасному етапі їхнього розвитку, воно
далеко не завжди є тотожним, і основна причина можливих відмінностей по
лягає, звичайно, в усвідомленні носіями відповідної мови своєї належності до
нації, яка була і все ще прагне бути панівною серед певного кола інших націй,
чи до нації, яка була й, можливо, все ще лишається залежною від іншої нації.
Так, принципові відмінності в осмисленні номінативних комплексів «патріо
ти» та «державники» в Україні й Росії полягають у тому, що, по-перше, росій
ські патриоты й государственники {державники) незалежно від їхніх загаль
нополітичних платформ, як правило, змикаються в питаннях активної
зовнішньої державної політики, в закликах відновити велику Росію або СРСР
з лівими силами, а російські ліві всі є патриотами й государственниками, тоді
як в Україні патріоти {державники) і ліві перебувають на різних держав
ницьких позиціях (ліві, як відомо, орієнтуються в політичному плані на Росію
або й на відновлення СРСР); якщо, наприклад, російські комуністи є водночас
російськими націоналістами, то й українські комуністи симпатизують росій
ському націоналізму, тоді як український націоналізм є їхнім чи не найпершим
політичним супротивником. По-друге, якщо в Україні переважна більшість
українських «патріотів», крім «націоналістів» (див. 4.1 п. 2в), є «демократа
ми», а всі«демократи» виступають як «патріоти»{«державники»), то в Росії
«патриоты» {«государственники») і «демократы» {«либералы») — це по
літичні антагоністи. Так, у російському «демократичному» дискурсі цього пе
ріоду слово патриот уживається переважно на позначення членів та прихи
льників політичних течій націоналістичного характеру, набуваючи таким
чином негативної оцінності в очах інших суспільних кіл (пор. ситуацію кінця
XIX — початку XX ст., коли це слово виступало фактично в значенні «монар
хіст» і також мало негативну оцінку серед прихильників демократичного шля
ху Росії)22; словник нових явищ російської мови прямо відсилає тлумачення
слова патриоты до статті национал-патриоты, а национал-патриотизм по
дає як «ідейно-політичний рух кінця 80-90-х років, який виступає за збере
ження національних історичних культурних цінностей і традицій Росії на
22 Ферм Л. Особенности развития русской лексики в новейший период (на материале
газет).— Uppsala, 1994.— С. 27-28. Див. також: Ермакова О. П. Семантические процессы в
лексике // Русский язык конца XX столетия (1985-1995).— М., 1996.— С. 61.
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
12 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
ґрунті крайнього націоналізму»23 24. У межах українського національно-держав
ницького дискурсу номінації з одиницею патріот, уживаючись однозначно
позитивно щодо власної політичної платформи, мають негативні конотації в
застосуванні до відповідних позицій певних кіл російського суспільства ніби
то з аналогічною орієнтацією, однак з такою принциповою відмінністю, як яс
краво виражена експансіоністська, великодержавна зовнішня політика, зокре
ма й щодо України: «...активізуються (в Росії. — О. Т.) антисемітські,
чорносотенні сили ура-патріотичного товариства “Пам’ять”, шовіністично
настроєних періодичних видань, які потрапляють в Україну» (ВК, 21.11.1991);
«...російські націоналісти, запеклі патріоти Росії, новоявлені “собиратели”
тепер уже “советских земель в єдиную и неделимую Россию”» (В. Захарченко,
письменник. — ЛУ, 21.08.1997). По-третє, якщо для політичної ситуації Росії,
як і майже всіх інших постсоціалістичних країн, зовсім не характерний такий
чинник, як вибір мови спілкування, то в Україні, як і в Білорусі, він є одним з
основних показників диференціації суспільно-політичних сил на патріотичні
і непатріотичні.
Опозиція патріот — космополіт / антипатріот не може, звичайно, не
викликати асоціацій, по-перше, з кампанією проти космополітизму в СРСР
кінця 40-х—початку 50-х рр.24 («безрідні космополіти», «космополіти-анти-
патріоти», «антипатріотична група»і под.), відгомін якої лунав і в наступні
десятиліття радянської історії; по-друге, з полемічним наступом з боку певних
кіл сучасного російського суспільства, які позиціонують себе як «патриоты»
(їх ще іменують поверненим з 60-х років XIX ст. словом «почвенники»), що
ведеться ще з кінця 80-х рр. (від «перебудови») проти іншого крила інтеліген
ції — «демократов / либералов», наприклад: «Михаил Алексеев (відомий ро
сійський письменник, головний редактор журналу «Москва». — О. Т.) зачит
ывает записку из зала: “.. .ни один... патриотический журнал не интересуется
тем, что делает национально-патриотический фронт “Память”... — Ну, что
же ответить?.. А все те статьи, которые появляются в “Нашем современнике”,
“Москве”, “Молодой гвардии”, где ведется совершенно бескомпромиссная —
даже не борьба, а война, по сути дела, с антипатриотами, разве это не помо
щь “Памяти”?!» (див.: Огонек, 1990, № 14, с. 28) 25.
4.2.2. Самі ж представники кіл української національно-державницької
орієнтації загалом недиференційовано й незалежно від ступеня радикальності
їхніх поглядів іменуються (частіше в межах російськомовного дискурсу, але
не обов’язково) з боку їх опонентів — представників суспільно-політичних
кіл з лівими та проросійськими політичними орієнтаціями, радикальнішого
крила російської культурно-мовної орієнтації — як націоналісти, націонал-
23 Толковый словарь русского языка конца XX в. : Языковые изменения / Гл. ред.
Г. Н. Скпяревская.— СПб., 1998.— С. 416, 459. Пор., з іншого боку, категоричну незгоду з
таким одностороннім, на думку автора, розумінням слова «[русский) патриот»: «Уже сейчас
на языке нынешней российской демократии (автор наводить приклади на зразок: “Так назы
ваемые патриоты провели вчера пикетирование Белого дома”, “Национал-патриотам не тер
пится...”— О. Т.) патриот — шовинист, фашист, черносотенец, антисемит и т. п. Вся
российская демократическая печать, яростно клевеща на патриотов, представляет их сбо
рищем тупых, недоразвитых дебилов... »(Дуличенко А. Д. Зазнач, праця.— С. 188-189).
24 Див., наприклад: Keipert Н. Космополитизм: Ein brisantes Wort in der russischen Lexiko-
graphie des 20. Jahrhunderts // Rostocker Beitrage zur Sprachwissenschaft.— 1998.— Heft 6.—
S. 67-90.
25 Пор. уживання слова антипатриот («по наветам антипатриотов народных») значно
давніше — автором «Истории русов» : История русов.— М., 1846.— С. 122.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б 1 3
патріоти, націонал-радикали, зневажливо нацики, пацюки, з підсиленням гра
дації — як націонал-шовіністи й навіть (націонал-)фашисти, коричневі
(див. 3.6), як жовтоблакитники і петлюрівці (ще від часів громадянської вій
ни), бандерівці, у розмовній мові частіше бендерівці (від прізвища С. Бандери з
асимілятивною заміною а на е), ба(е)ндери (з другої половини 40-х років —
див. також 4.2.5) та ін., наприклад:
«Українців-патріотів називають мазепинцями, петлюрівцями, бандерівцями, навіть фа
шистами та антисемітами. Парадокс: коли росіянин захищає інтереси Росії, то його
вважають патріотом, коли ж українець стоїть на таких самих позиціях, його називають
націоналістом» (К. Левчук, читач. — УМ, 22.10.2009, с. 10); «Комуністи у газеті “Приа
зовская правда” зарахували нас до категорії людей, “отравленных ядом национализма и
извергающих этот яд на окружающих”, назвали “нациками”» (Г. Александрова, читачка,
м. Маріуполь. — День, 11.01.2002);«.. .набиваючи калитку, не забували (голови колгос
пів на Полтавщині. — О. Т.) відновлювати осередки Компартії і виховувати “овечок”
(колгоспників. — О. Т.) в дусі непримиренності до “бендерівців”, американського імпе
ріалізму, який ось-ось скупить нашу землю, і Чорновола з Пинзеником» (Г. Дениско —
МУ, 28.03.1997); «І поки в Україні одні горлали: “тю бандерамі”, а другі — “ганьба ко-
мунякам!”, хитромудрі громадяни прибрали до рук усе, що погано лежало» (А. Логвин,
читач,— УС, 20.07.2000).
Поширилася низка іронічних і зневажливих номінацій: поряд з уже досить
давно відомим «щирий українець» або «щирий» (як субстантиват), це «(націо
нальніо) свідомий», «(професійний) патріот», ще з новіших — національно
стурбований (заклопотаний) (як калька рос. национально озабоченный за
зразком сексуально озабоченный—з відомої пісні В. Висоцького), наприклад:
«“Свідомі’ розперезалися (заголовок). У Тернополі є прекрасний пам’ятник генію, прек
расній людині — О. С. Пушкіну. На жаль, його розмальовано фарбою. Неандертальці,
вони і є неандертальці, хоч і “національно свідомі”» (М. М. Фукс, читач. — Комуніст,
1997, № 7); «Але біля оперного театру на нас (учасників демонстрації лівих сил та вете
ранів Великої Вітчизняної війни на честь чергової річниці визволення Львова від німець
ких окупантів. — О. Т.) вже чекали “національно свідомі” хулігани і провокатори... .1 як
би не було міліції, “патріоти" розтерзали б тих, хто воював проти фашистів, визволяв
Львів і... дожив до зустрічі з новими фашистами» (Д. Камишан.— ВУ, 1997, № 15);
«...вичерпали себе ура-патріоти на кшталт “Просвіти”» (О. Четвер.— КВ, 15.08.1997);
«.. .Звідси — розмаїті суспільні неврози (у психології російськомовної інтелігенції в су
часній Україні. — О. І), вражаюча глухота до... постколоніальних проблем, якими не
знати чого переймаються “національно стурбовані’...» (Т. Кузьо, Г. Гамалій.— Крити
ка, 1997, ч. 1, с. 11); явище кількох останніх років, що поки що обмежується функціону
ванням переважно у відповідних російськомовних дискурсах, — зневажл. свідоміт (від
свідомий і, очевидно, содоміт).
Якщо з боку «(українських) патріотів» звичайним є звинувачення своїх
опонентів у проросійських симпатіях, то для останніх не менш традиційним є
інкримінування «патріотам» симпатій проамериканських і взагалі прозахід-
них, а також схиляння їх перед західною українською діаспорою:
«На початку квітня ц. р. в 14 номері свого розкішного, добре профінансованого часопису
“Час-Time” (дві державні мови рухівської України?) В. Чорновіл — найагресивніший і
найгаласливіший “патріот" — рішуче скинув націонал-патріотичну маску і показав
свою справжню волю вірно служити міжнародному, передусім американському, капіта
лові, продавати йому Україну, ставити її під команду американських й інших “цивілізо
ваних” генералів. Парадна сторінка номера була прикрашена великою “світлиною” —
фото, у центрі якого — самовдоволений командуючий об’єднаними збройними силами
НАТО в Європі генерал Джордж Джоувлен з вельможно й заохочувально простягнутою
рукою, а по боках — вгодовані генерали напівголодної армії “демократичної"” України»
(В. Богданов. В’ячеслав Чорновіл — голий король Руху.— ВУ, 1997, № 15, с. 3).
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
14 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
Проте «позитивна» точка відліку для подібних негативних характеристик
опонентів не має готового номінативного вираження, вона розуміється ім-
пліцитно — щось на зразок «нормальні люди», лише у «високому» стилі тут
може за радянською традицією фігурувати одиниця інтернаціоналіст. Фор
мування цієї опозиції, таким чином, ще не завершене.
4.2.3. Існує також така відмінність у самопозиціонуванні / самоназиванні
кіл української національно-державної орієнтації, з одного боку, і кіл лівих по
літичних орієнтацій та ширше — кіл, що звично для себе оперують кліше ра
дянського часу, з другого боку, як більша схильність до використання слів на
ція і похідних або народ і похідних. Так, з одного боку, антинаціональний: «Та
вже час схаменутися та скинути широкий московський зад, що засів на карку
українського народу завдяки українофобам, манкуртам, безбатченкам, зай
дам, які віддавна ведуть антинаціональну політику!» (М. Корінь, читачка. —
УМ, 19.05.2011, с. 10), коли під поняттям нації цілком однозначно вгадується
саме українська нація; з другого боку, — антинародний {режим, влада, курс та
ін.): «Чому комуністи і соціалісти не миряться між собою, що ви не поділили?
Хіба ж вас не навчила поразка 1994 року, коли була можливість змінити сьо
годнішній антинародний курсі» (Г. Никоненко, читач. — Товариш, 1997,
№ 36, с. 2), що широко вживається в сучасному мовленні щодо державної вла
ди та її політики, але активніше все-таки в дискурсі лівих та ширших соціа
льних кіл, які поділяють їхню ідеологію (див. 3.6); з одного боку, націона
льно-демократичний, національно-патріотичний (див. 4.2.1), з другого, —
народно-демократичний, народно-патріотичний: «При підтримці народно-
патріотичних сил Соціалістична партія України висунула Олександра Мороза
кандидатом у Президенти» (ГУ, 8.09.1999).
4.2.4. Для характеристики розподілу населення за основною (єдиною) мо
вою спілкування — ознакою, що також стала розцінюватися як дуже важлива
в суспільному житті країни, — сформувалася опозиція україн{ськ)омовний —
російськомовний {населення, клас [у школі], школа,регіон і т. ін.; література,
засоби масової інформації, термінологія, комп’ютерна програма і т. ін.); що
до людей ці прикметники вживаються також як субстантивати, переважно у
формі множини. Вона сформувалася наприкінці 80-х—на початку 90-х років і
є аналогом уже відомих опозицій на основі мовних ситуацій деяких інших
країн (наприклад, для характеристики мовної ситуації Канади: англомовний —
франкомовний, англофон — франкофон). Але безпосереднім зразком для неї
стали протиставлення русскоязычный — украиноязычный, молдавоязычный і
т. ін. та русскоязычное население {Эстонии, Латвии та ін.) — эстонцы, латы
ши та ін., що виникли в російській мові цього періоду в зв’язку із загостренням
потреби номінативного виділення різних мовних груп населення «націона
льних» союзних республік унаслідок активізації там антиросійських настроїв,
а також протиставлення русский —русскоязычный з двома семантичними від
тінками в значенні останнього слова: а) «який користується російською мо
вою як основною (єдиною), але не проживає в Росії»: русскоязычное население
бывших союзных республик (як відомо, Російська Федерація, розглядаючи таку
мовну ознаку фактично як етнічну і навіть як ознаку громадянства, кваліфікує
цю категорію як «соотечественников за рубежом», які потребують підтримки,
а в разі потреби — й захисту з боку історичної батьківщини); б) у слововжит
ку певних суспільно-політичних груп у Російській Федерації: «який корис
тується російською мовою як основною (єдиною), але не належить до етніч-
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 15
них росіян»: русскоязычные писатели, русскоязычная литература 26 27.
Незважаючи на те що для сучасної мовної ситуації в Україні протиставлення
україн(ськ)омовний —російськомовний є надзвичайно важливим і мало кого,
очевидно, залишає байдужим, у стилістично-оцінному плані ця опозиція ли
шається нейтральною: «Більшість респондентів (як українсько-, так і росій
ськомовних) визнають: підписаний Договір (між Україною і Росією. — О. Т.),
особливо угоди щодо Чорноморського флоту, — не на користь України»
(В. Плющ.—ЛУ, 5.06.1997, с. 1). Можливо, певні розмежування в цьому плані
відбуваються серед похідних іменників україномовець —російськомовець, ук
раїномовний (рідко українськомовник) —російськомовник (переважно у мно
жині), що вживаються в українському національно-державницькому дискурсі
(пор., наприклад, у контекстах з виразною несхвальною конотацією: «Навіть
комуністи, навіть найзапеклішіросійськомовники в парламенті...»: В. Пархо
менко.— День, 24.07.1997; «Чимало російськомовників, особливо керівного
клану, вважають нинішню Україну тимчасовим явищем, а тому не обтяжують
себе вивченням мови народу, серед якого живуть».— Час, 1997, № 20; пор. та
кож «суржикізм» «рускоязичник» з відвертою зневажливою конотацією); у
всякому разі між ними вже існують відмінності в частотності вживання (так,
пошукова система Google в Інтернеті станом на початок жовтня 2012 р. пода
вала для україномовець 627 випадків уживання і для українськомовець — 1, то
ді як для російськомовець — 75, але для російськомовник — 42, тоді як для ук
раїномовний — тільки 8, і то в значенні «учитель української мови»).
4.2.5. Основною номінативною опозицією, що вказує на регіональне
(власне, регіонально-культурне, регіонально-мовне й навіть значною мірою
регіонально-політичне) розмежування населення України, яке не збігається з
його етнічним розмежуванням11, виступає протиставлення східняки — захід
ники, западенці (останнє — від рос. Запад — у розмовній мові населення Схід
ної України є значно поширенішим від літ. західняки), під якими розуміються
переважно галичани (рідше вживаються форми однини: східняк, ж. східнячка,
західник, західнячка, западенець, западенка). Ця опозиція стала формуватися
ще з 1939 р. після приєднання основної частини західноукраїнських земель до
СРСР, але найгостріше емоційно-оцінне протиставлення в цих опозиціях при
падає на другу половину 40-х — першу половину 50-х років у зв’язку з антира-
дянською партизанською війною в Галичині й на Волині, що її більшість насе
лення Східної України під впливом офіційної пропаганди сприймала
негативно. Перший із цих полюсів (з точкою відліку з боку «Заходу») має
синоніми москалі, совіти, а другий — просторічні пейоративні синоніми
бандерівці, бандери, значно частіше у формі бендері(о)вці, бендери. Якщо
раніше ці слова функціонували переважно в усно-розмовній мові, то тепер во
ни не рідкість і в мові художньої літератури та публіцистики (як наслідок, з од
26 «Нас иногда упрекают, что мы... делаем разграничение между русской литературой и
русскоязычной. Несмотря на это я повторю, что сегодня существует русская литература и
русскоязычная литература. (Аплодисменты)» ([3 матеріалів про збори групи російських
письменників, що позиціонують себе як «патріоти»: виступ С. Викулова].— Огонек, 1990,
№ 14, с. 28).
27 Див. докладніше: Тараненко О. О. Мовна ситуація і мовна політика часів
«перебудови» та державної незалежності України (кінець 80-х — 90-і роки) // Українська
мова [seria «Najnowsze dzieje j^zykow slowianskich»] / Red. nauk. S. Jermolenko.— Opole,
1999,— C. 36-42.
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
16 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 6
ного боку, реактуалізації в масовій свідомості відзначеного протиставлення, а
з другого, — лібералізації мовних норм), наприклад:
«.. .розрив між стандартами, винесеними з двох різних світів — радянського і галицько
го, виступив уперше яскраво після Другої світової війни між “східняками” і “західняка-
ми”, й він по сьогоднішній день повністю не відійшов у минуле» (Б. Осадчук.— Час,
1997, № 34); «У першій стадії революційного розвитку (1985-1991) різний рівень грома
дянської активності й національної свідомості східняків і західняків поділяв Україну на
дві нерівні частини» (Л. Лук’яненко.— УГ, 23.01.1997); «—...Подивишся на вуйка, що
вже три години у черзі по молоко нидіє, подумаєш: чого ж його там, у нас (у Східній
Україні. — О. Т.), бандерою називають? Хіба тільки через те, що намалював на стіні своєї
хати Тараса Шевченка, над ґанком почепив жовто-блакитний прапор та на мітинги хо-
дитьзгаслами ... “Ні новому московському ярму!”» (М. Рябий. — ЛУ, 1.05.1991).
4.3. Серед дериватів від імен відомих політичних діячів сучасної України
найширше представлені похідні від прізвища Л. Д. Кучми — другого Прези
дента України (1994 — початок 2005 рр.), особливо під час його другої каден
ції з 1999 р., переважно з несхвальними й відверто глузливими конотаціями в
системі «антицінностей» суспільства або його окремих верств. Це іменники
кучмізм, рідко кучманізм «сукупність суспільно-політичних явищ, переважно
негативних, що характеризують період правління Л. Кучми; режим Л. Кучми»
(іідеологія, ера кучмізму), кучмівщина, кучміст, рідко кучманіст (обидва—пе
реважно у мн.), кучмократія, кучмономіка (Кучма + економіка, пор. давно вже
відоме рейганоміка — від прізвища президента США Р. Рейгана), кучмагейт
«гучний скандал, який спалахнув наприкінці 2000 р. після оприлюднення
“плівок майора Мельниченка” — працівника державної охорони, що протягом
тривалого часу [нібито] вів таємні диктофонні записи розмов у кабінеті
Л. Кучми, які засвідчили українському суспільству і всьому світові дуже неп
ривабливу “кухню” діяльності Президента і його найближчого оточення, зок
рема [нібито] його причетність до зникнення і вбивства журналіста Г. Гонгад
зе; “касетний скандал”» (за зразком інтернаціональної моделі творення слів на
позначення гучних політичних скандалів, що її започаткувала в англійській
мові 1972 р. під час чергової президентської кампанії в США назва готелю
«Watergate» у Вашингтоні), на позначення України часів президентства
Л. Кучми: Кучмостан (Кучманістан), Кучмоленд, Кучмоляндія, прикметники
кучмівський, рідше кучминський і присвійний прикметник кучмин (період, до
ба, режим, курс та ін.), про- або антикучмівський, рідше вживані посткуч-
мізм, (де)кучмізація, оказіональні кучмолиз, кучмоноїд, кучмуватися та деякі
інші (див. також у 3.6 групу жартівливих утворень на позначення ручного віз
ка: кучмові(о)з та ін. — це, мабуть, чи не єдині з таких слів, що виникли в на
родній гущі, а не з уст політичних опонентів Л. Кучми). Наприклад:
«Я тепер, коли особливо охоплює біль за все, що творить кучмівщина в Україні, часто
шукаю розраду в “розстріляному відродженні” двадцятих-тридцятих років» (І. Бокий.
Окупант у хаті! — Товариш, 2002, № 10); «Правозахисне об’єднання “Ми” .. .поширило
дані про те, що “кучмократія продала міжнародним олігархам незалежність України в
телеінформаційній сфері”» (ВК, 20.10.1999, с. 4); «За офіційними даними, загальна
кількість зареєстрованих безробітних за період кучмономіки (1994—1999 рр.) зросла у 12
разів» (ВК, 20.10.1999, с. 1); «Зараз практично всі мас-медіа — і державні, і муніципа
льні, і приватні — працюють на одну людину. .. .Наче Україна вже перетворилася на та
кий собі бантустан Кучмоленд, де діють совєтсько-мафіозні правила гри» (О. Чиче.—
УС, 23.09.1999); «Вважаю, що єдине, до чого люди звикнути не можуть, з чим не змиря
ться, — це вимирання нації. Це горе жінки, що не може, не має права народити дитину в
державі Кучмоляндії» (І. Сірий.— ВУ, 2003, № 12); Кучмівськіреформи — то пряма до
рога до повного занепаду України (Ф. Тимків. — ВУ, 1999, № 13, с. 2); «Як же живеться
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 17
вдовам нинішнього кучмівського лихоліття?» (Сільські вісті, 21.03.2002, с. 3); «Кажуть,
що вчені знайшли в “чайці” тайник, у якому лежав манускрипт “Наш вибір — Президент
Леонід Кучма”. “Кучмуймося, бо ми того варті”, — було написано в ньому» (Козацьку
«чайку» піднято! —ГУ, 16.10.1999).
Прізвище Л. Кучми фігурувало на початку 2000-х років у назвах масових
антивладних політичних акцій «Україна без Кучми», «За Україну без Кучми\»,
у вигуках учасників мітингів і демонстрацій протесту «Кучму геть!». Масовіс
ть подібного роду похідних від прізвища Л. Кучми була зумовлена, безпереч
но, не тільки відповідними позамовними чинниками, а й «зручністю» для та
ких словесних маніпуляцій самого прізвища28. Пішовши з президентського
поста, Л. Кучма якось невесело пожартував, що хотів би ще трохи пожити,
щоб подивитися на «Україну без Кучми». І справді, майбутнє невдовзі показа
ло, що він, очевидно, має шанси лишитися в громадській думці в будь-якому
разі все-таки не найгіршим Президентом в історії України.
5. Рівняння на «європейські» і «світові» цінності. 5.1. Зорієнтованість
сучасної України на нові моделі суспільно-політичного, економічного, куль
турного життя, характерні насамперед для країн західної цивілізації, та її від
критість в умовах сучасної глобалізації та інформатизації суспільства для ма
сової експансії реалій і явищ світової матеріальної й духовної культури та
однієї з найпоширеніших світових мов — англійської (переважно в її амери
канському варіанті), з одного боку, а з другого, — досить традиційне для ши
роких кіл українського суспільства орієнтування на стандарти й цінності за
хідного світу та культивування певної соціальної престижності основних
західноєвропейських мов стали основою для формування в українській мові
від початку 90-х років потужного комплексу номінативно-аксіологічних
явищ, що групуються в дві основні тенденції — а) увиразнення мовних ознак
«європейської» орієнтації України; б) вияви мовної глобалізації.
5.2. «Європейський вибір» України. Орієнтація на систему «європейських»
(тобто західноєвропейських) і «світових» (крім західноєвропейських, це на
самперед, зрозуміло, американські) матеріальних і морально-духовних цін
ностей, яка різко увиразнилася в сучасному українському суспільстві (причо
му, на відміну від попереднього періоду радянської історії, навіть з офіційного
«благословення» влади, ще від часів «перебудови» з її закликом «рівнятися на
світові стандарти»), не стала, звичайно, несподіванкою і виникла не на по
рожньому місці. Вона незмінно існувала в свідомості певних суспільних кіл
протягом кількох останніх століть, сформувавши, зокрема, в мові кілька яс
кравих номінативно-оцінних опозицій з основою протиставлення «вони (зі
знаком «плюс», часто, звичайно, ідеалізованим) — ми» (зі знаком «мінус», з
можливою заниженою самооцінкою), опозицій, що виражали різкі відмінності
в політичному устрої (рівень демократії), економічному житті (рівень добро
буту) і культурі побуту українського суспільства на тлі країн «європейської»
цивілізації: а) Європа (європеєць, європейський, по-європейському, європей-
ськість) — Азія {азіат, азіатський): «—...Вік мотузяного хазяйства зступає з
шляху і дає дорогу машині, азія дає дорогу європії» (В. Винниченко. «Мало-
рос-європеєць», 1907 р.); б) Захід {західний) — Схід (в обох цих опозиціях по
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
28 Виступити на захист особи Л. Кучми від такої словесної агресії — як «засобу, дуже
далекого від шляхетства» — вважав своїм моральним обов’язком навіть дехто з відомих
українських мовознавців: «Але скільки злоби в “новотворах”, що їх ізмайстрували опоненти
Л. Д. Кучми від його прізвища!» {НімчукВ. Про прізвище Президента України // Літ. Укра
їна.— 2000.— 24 лют.— С. 8).
18 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
люси виражають географічні поняття не в їх строгому трактуванні: так, Євро
па розуміється при цьому в синекдохічному значенні «Західна Європа», а з
утворенням СРСР і особливо з формуванням після Другої світової війни на по
люсі «Схід» «соціалістичного табору» до «Заходу» стали відносити, наприк
лад, і Фінляндію, і Японію); в) зневажлива самохарактеристика совок (совко
вий, совкізм та ін.) на полюсі «ми» (див. пп. 2.2, 5.2.2); г) у площині
матеріального добробуту і моди в повоєнний період в СРСР — досить промо
висте протиставлення «імпортне (закордонне) — наше» (той, хто мав можли
вість одягатися в «імпортне» й користуватися іншими імпортними речами,
особливо з «капіталістичних» країн, перебував, у сприйнятті масової свідо
мості, на вищому щаблі суспільної ієрархії)29.
Уявне перенесення «дуже хороших» реалій матеріального життя «Заходу»
на вітчизняний ґрунт сприймалося й продовжує сприйматися, хоча вже й мен
шою мірою, звичайно із самоіронією. Так, фазендою (назва великого, багатого
маєтку бразильських латифундистів, яка поширилася в СРСР після демонстра
ції в 1988-89 рр. бразильського телесеріалу «Рабиня Ізаура») стали іменувати
скромні, невеликі заміські будинки, хати, а особливо «дачі» «простих» людей
на «шести сотках» (часто це досить бідні споруди): «Я не знаю, про що Левко
та його чарівна дружина Надія говорять віч-на-віч у своєму скромному буди
ночку в селі під Києвом... на “фазендГ» (Л. Єфремов. Переднє слово.— В кн.:
Л. Лук’яненко. Сповідь у камері смертників.— К., 1991, с. 6); «Проте селяни та
городяни, які гнуть спини на власних “фазендах”, так само чухають потилиці,
бо ціна на “другий хліб” (картоплю. — О. Т.) щороку дедалі нижчає» (Н. Ма-
лімон. — День, 14.09.2012, с. 12); «Ми облаштовували свої шість соток і нази
вали це фазендою». З масовим поширенням у нас від початку 90-х років дола
ра СІЛА як «справжньої» валюти («.. .“курс долара” став не менш актуальною
інформацією, ніж зведення погоди»30; саме до його назви існує найбільше си
нонімів порівняно з найменуваннями інших грошових одиниць: розм. «зеле
ний.», сленг, бакс, рідше грин, напівофіційний і напівевфемістичний перифраз
умовна одиниця, частіше скорочено у. о., які вживаються переважно у множи
ні, збірн. зелень, капуста) майже так само широко стала вживатися й сленгова
зневажлива характеристика «наших» грошей (карбованців СРСР після їх ін
фляційного обвалу, а потім і українських купонокарбованців) як «дерев яких»;
до категорії мільйонерів у нас звичайно відносять (зрозуміло, не в офіційній
статистиці) «доларових мільйонерів» (переважно без застосування цього озна
чення), тоді як щодо осіб, мільйонні статки яких обчислюються у вітчизняній
валюті, уживають уточнення «гривневий»; кажучи й чуючи жарг. штука у зна
ченні «тисяча [грошових одиниць]»: «Це обійшлося йому в десять штук», усі
розуміють і без конкретизації, що маються на увазі саме долари; дотепники пе
реінакшують текст Державного гімну України:«.. .Ще нам, браття молодії, ус
міхнеться доляр» (замість «доля» в оригіналі).
29 Пор. подібні протиставлення в сучасних стереотипних уявленнях наших найближчих
західних сусідів: так, для значної частини польського суспільства, яка відносить Польщу до
«Центральної», або «Центрально-Східної», Європи, «Схід» — це й Україна, Білорусь, Литва, але
насамперед Росія, з «Азією» також нерідко асоціюються стереотипні образи росіянина, українця,
тоді як, наприклад, в очах певної частини сучасних чехів і Польща не сприймається як частина
«Центральної» Європи (Bartminski J. О j^zykowym obrazie swiata Polakow konca XX wieku //
Polszczyzna XX wieku: Ewolucja і perspektywy rozwoju.— Warszawa, 2001.— S. 44-47).
30 Китайгородская M. В. Современная экономическая терминология (Состав. Устройство.
Функционирование) // Русский язык конца XX столетия (1985-1995).— М., 1996.— С. 163.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б 19
5.2.1. Найперше, що привертає увагу в мовному вираженні цього яви
ща, — це, звичайно, значна активізація частотності вживання та продуктив
ності творення слів з морфемами європ-, евро-, розширення лексичної
сполучуваності прикметника європейський, що відбуваються в кількох но-
мінативно-аксіологічних напрямах:
а) у суто номінативному значенні — як позначення нових реалій країн
Євросоюзу (евроструктура, перев. мн., еврочиновник, перев. мн., евровалюта
і под.) та різних аспектів орієнтації України на зближення з Євросоюзом: євро-
перспектива (перев. мн.) України, євроцентризм, європейська інтеграція (єв-
роінтеграція), євроінтегруватися, єврореформи, мн., (про)європейський —
антиєвропейський (курс, вектор) та ін. (див. 5.2.2)31; як позначення тих речей,
послуг і т. ін., якими користуються в країнах Західної Європи (і ширше, зви
чайно) і які стали запроваджуватися і в Україні (в основному починаючи з
1993-94 рр.), які об’єднують країни Західної Європи: євророзетка, єврооб-
лігація, євродиплом (університету), європейське співтовариство, європейська
спільнота, євроринок',
б) у майже такому ж значенні, але вже з нашаруванням оцінної конота
ції — «такий, як у Європі (що, до речі, не завжди можна перевірити), а отже,
кращий, ніж у нас» (часто в назвах товарів для продажу, в рекламі послуг): єв-
роалюміній, євроруберойд, єврочерепиця, єврошифер, євробалкон, євровікна,
євродвері (пор. в образно-символічному вживанні: М. Соколовська. Обереж
но, євродвері зачиняються! — ГУ, 26.07.2005: про обмеження на вступ до
Євросоюзу нових членів), євромеблі, євроматеріали, євротуалет, євроресто-
ран, євростиль («Євростиль для села»: УК, 19.09.2001 — про нові тенденції в
будівництві сільського житла; пор. уже і як автономізований незмінюваний
прикметник: «будинок у стилі евро»), євродизайн, євротехнології та ін. (з рек
лами: «Дерев’яні євровікна, виготовлені з тришарового євробруса». — Е,
5.08.2004; «Школи спалюють євродровами... Паливні брикети, або євродрова,
— спеціальні поліна з наскрізними отворами, виготовлені з деревної тріски й
тирси». — ГПУ, 25.10.2013, с. 38); назвою одного з «престижних» явищ ново
го життя заможних людей стало слово евроремонт (уже з похідним прикмет
ником: євроремонтні хороми і под.)—на позначення певного комплексу робіт
щодо обладнання житлового або службового приміщення (з його переплану
ванням — так, щоб це навіть віддалено не нагадувало «совкового» стилю, з ви
користанням імпортних будматеріалів); у власних назвах: «Євротаксі»(київ
ська фірма); з диференціацією «європейського» / «світового» за конкретними
країнами: «Американська (італійська, німецька, швейцарська) хімчистка»,
«Німецькі євровікна» (на вивісках, у рекламі);
в) уже з переважанням оцінно-позитивної конотації над номінативним
значенням — на побутовому рівні життя (в рекламі товарів і послуг, в оцінці
якості робіт тощо): «Європейськаякість—українські (або: низькі, помірні і т.
ін.) ціни» (до речі, цілком порівнянні з європейськими: часто не менші або й
більші); «Оптимальна ціна в поєднанні з німецькою якістю» (з реклами [ніби
то] німецьких «євровікон», німецького пива та ін.); «Американська хімчистка
— американська якість»', «Вибери справжній американський!», «Американ-
31 У цей час виникла й омонімічна модель творення складних слів з евро- (від евро у
значенні єдиної грошової одиниці для ряду країн Євросоюзу): є(Є)врозона (сукупність країн
Євросоюзу, що перейшли на користування евро), євроготівка, євроценти і под.
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
20 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
ський стиль», «Американська мрія», «Американська насолода» (з реклами
американських сигарет у 90-і — на початку 2000-х рр.);
г) як ідеалізована характеристика європейських матеріальних і духовних
реалій та європейської культури, цивілізації в цілому, які, принаймні за мовни
ми даними, перебувають на значно вищому рівні на оцінній шкалі відповідних
суспільних верств, ніж українські, і орієнтирів цієї культури, на які слід рівня
тися, та шляхів до неї (відносний прикметник європейський тут набирає вже
виразних ознак якісного)32:
«— Коли наша залізниця стане справді європейською, такою, щоб подорожувати була
змога у швидкісних потягах, без бокових плацкартних місць й одного-єдиного туалету
на вагон?», «Європейський сервіс на нашій залізниці можливий, якщо квитки подорож
чають у... вісім разів!» (інтерв’ю з одним із керівників Львівської залізниці і висновок
самої журналістки: Е, 16.08.2001, с. 6), «Разом із директором підходимо до обшарпаних
колишніх колгоспних будівель, у яких розмістилася ферма. Зізнаюся, я була трохи розча
рована, бо хотілося побачити справжню євроферму з побіленим фасадом, обсаджену
квітами та декоративними кущами» (Е, 29.07.2004), «Минулого тижня Ківерці прийняли
першу електричку, яка прийшла із Рівного. А на місці провінційної станції засяяв сучас
ний євровокзал» (Н. Романюк. — УМ, 17.01.2001); [спільний] європейський дім, європей
ські [демократичні\ цінності, країни європейської демократії, «NN - справжній (або ж:
зовсім не) європейський політик», готель (судно і т. ін.) європейського класу {рівня), «NN
—учений (поет і т. ін.) європейського рівня», європейські стандарти і т. ін.: «Перед нами
є два шляхи. Один — імперський, історично збанкрутілий, що веде у безвихідь, у безод
ню, і другий — це шлях суверенітету, котрий є для нас шляхом порятунку й життя. Саме
він виведе Україну до європейського дому, до інтеграції з європейською культурою, до
реальної співдружності зі всіма народами» (О. Гончар, із записників 1991 р.— Час,
2.04.1998), «Я хочу, щоб у нашій державі панівними були європейські гуманістичні цін
ності» (А. Некрот, читач. — УМ, 15.03.2012, с. 10), «Ми зробимо столицю України
справді європейським містом» (О.Омельченко, голова Київської міськради. — РІО,
1997, № 16), «Київ — європейська столиця\» (гасло одного з виборчих блоків під час ви
борів до Київської міськради в березні 2006 р.), «Збудуємо Європу в Україні!» (одне з га
сел Соціалістичної партії України під час виборів до Верховної Ради України 2006 р.),
«’’Торнадо” [відлякувач гризунів] повністю безпечний і відповідає європейським стан
дартам якості» (з реклами цього засобу, 2009 р.), «І політикум, і французький загал від
крили для себе Україну, визнали — як би це пафосно не звучало — нашу європейськість
і готові сприяти Україні» (УМ, 16.07.2005, с. 1).
У значенні, фактично тотожному номінативно-оцінному протиставленню
Європа — Азія, продовжує вживатися опозиція Захід (полюс, який повніше,
яскравіше представлений у сучасному мовному житті й, очевидно, є актуа
льнішим для суспільства, ніж його опозит) — Схід (полюс, який здебільшого
розуміється імпліцитно): західна демократія, західні цінності, стандарти',
з полюсом європейський {західний) у певних контекстах синонімізується озна
чення світовий: «Потрібно створювати абсолютно нові навчальні заклади за
європейським зразком, починаючи все з нуля. І тільки тоді ми наблизимось до
світових стандартів»(І.Львова. — Е, 13.12.2012, с. 20). Розвинулася опозиція
цивілізований {країни, світ), тобто «європейський», — «менш цивілізований»
(полюс, який охоплює й сучасну Україну, але в такій чи подібній вербально ек
сплікованій формі щодо неї звичайно не виражається, лише мається на увазі:
«У цивілізованих країнах податки платять, в Україні — збирають» і под.)
(характеристика «цивілізовані країни» вживалася щодо країн Заходу й у ра
дянський час, але звичайно в «іронічних» лапках — як цитата з «чужого»
32 Пор. також, наприклад: Яворська Г. М., Богомолов О. М. Непевний об’єкт бажання:
Європа в українському політичному дискурсі.— К., 2010.— 133 с.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 21
дискурсу) 33 34. Опозиція «імпортне — наше» в сучасних умовах масової наяв
ності на вітчизняному ринку товарів закордонного виробництва, причому да
леко не завжди належної якості, втратила свою актуальність.
5.2.2. Політика європеїзації, європеїзму (євроцентризму) (з її прихильника
ми європеїстами, євроцентристами, євросимпатиками) / курс на європейську
інтеграцію (євроінтеграцію, з похідними євроінтеграційний: ідея, напрям або
вектор, прагнення, перев. у мн., процес, євроінтегруватися) / (про)європейський
вибір (курс, вектор) України34 перебувають у протиставленні до багатьох інших
суспільних явищ і тенденцій як неєвропейських (неєвропейський: підхід, шлях до
чого-небудь, законодавство, судова практика', «У чому причини нашої неєвро-
пейськостії»), крайнім виявом яких є антиєвропейський (курс, напрям, вибір).
По-перше, це дві найзагальніші (політичні, ідеологічні, ментальнісні, ку
льтурні, мовні) опозиції до тепер уже зовнішніх щодо України полюсів (на
«вертикальному» й на «горизонтальному» рівнях). На «вертикальному» рівні
це, як уже відзначалося, протиставлення «совкові» і всьому «совковому»:
«Ми переконуємо світ, що Україна — європейська країна, а отже, її мешканці — теж єв
ропейці. А тут, у фешенебельних, відремонтованих за світовими зразками магазинах, з
довгоногими кралями за прилавками, часто-густо панує дрімуча, ще “совкова” невихова
ність, якщо не справжнє хамство. Європейський фасад лише зовні прикриває гнилу суть.
Бо оголосити себе європейською нацією ще не означає мислити та поводитися, як личить
справжнім європейцям___ Рецидиви “совкового пофігізму” потрібно рішуче викорінюва
ти..., бо інакше нас ще десятки років вважатимуть задвірками Європи» (Р. Дурбак.—
Укр. шлях, м. Львів, 10.08.2000); «Україна розділена... між двома ідентичностями — по
тенційно європейською та совково-люмпенською» (О. Пахльовська.— День, 8.06.2012,
с. 4); «Переважна більшість населення поки що є неорганізованою, постсовківською ма
сою, з неусвідомленою національною гідністю, низьким рівнем патріотизму» (М. Куже-
ль, читач. — ВК, 6.03.1997).
На «горизонтальному» рівні це протиставлення в синхронній площині про-
російському курсові (векторові) або курсові на євразійську інтеграцію, в євра
зійський простір (назву проросійський курс уживають його опоненти, тоді як
прихильники віддають при цьому перевагу назвам, утвореним від Євразія,
відомим у певних колах російського суспільства вже близько століття, але те
пер знову актуалізованим) (використовується також опозиція «західний —
східний вектори [України]»): «Треба розуміти: куди б ми не йшли, наш шлях
лежить через Європу, інакше ми опинимося в Азії. Не в тій Азії, яка процвітає
та асоціюється з Сингапуром і Гонконгом, а в страшній, де деспотія й відста
33 Див. докладніше: Трифонов Р. А.,Колоколова А. О. Нормативна оцінка і категоризація
знань про країни в українській публіцистиці (про цивілізовані та інші країни) І І Лінгвістика.—
Луганськ, 2013,— № 2,— С. 157-166.
34 Ще одним спалахом номінативної активності в цьому напрямі стало Євромайдан (з
похідними євромайданівці, мн., євромайданівський: штаб, рух, а також з рядом Майдан —
майданівці — майданівський), як стали називати (за аналогією до Майдан під час «Пома
ранчевої революції» в листопаді — грудні 2004 р.) з 21 листопада 2013 р. (після того, як
керівництво України перед самітом Європейського Союзу у Вільнюсі 28-29 листопада, де
мало розглядатися питання щодо підписання угоди про асоціацію України з ЄС, оголосило
про те, що Україна «бере паузу» у своєму євроінтеграційному просуванні), по-перше, місця
проведення масових мітингів і демонстрацій на підтримку курсу євроінтеграції України і з
протестами проти намірів влади призупинити цей рух (у Києві це, звичайно, як і 2004 р.,
майдан Незалежності, але також і деякі інші центральні площі міста: вийти на Євромайдан), а
по-друге, самі такі громадські акції (учасники Євромайдану, розгін Євромайдану 30
листопада). Хвиля «євромайданів» відразу ж охопила обласні центри країни (львівський, запо
різький, одеський та ін. «євромайдани»), а також прокотилася столицями ряду європейських
країн, містами США і Канади (варшавський, брюссельський та ін. «євромайдани»).
О. О. Тараненко_____________________________________________________________
22 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
лість. Не думаю, що це те, чого хоче наш народ. Все ж таки люди в нас європей
ські» (Валерій Шевчук. Про втечу від імперії. — День, 20.07.2012, с. 18); Євра-
зійство чи трансатлантизм? (О. Дубина. — УС, 28.09.2000, с. 9); саму назву
Євразія противники зазначеного курсу можуть уживати з переставленням
компонентів цього слова (з настановою на асоціювання з відомим непристой
ним словом): «Хочемо жити в Азіопі?» (заголовок. — День, 15.10.1999).
Ставлення різних верств суспільства до «європейського вибору» (як у на
строях людей, так і в схильності до оперування відповідною лексикою), зви
чайно, різне. Переважає його схвалення 35 — від стримано-реалістичного до
захопленого; нерідко про це говорять як про відновлення історичної справед
ливості для України: «Ми просто зобов’язані відчути себе в Європі, згадати,
що до московського поневолення Україна була європейською державою, і світ
це визнавав» (із листа читача з Полтави. — Урок української, 2001, № 9, с. 11);
«Європейський вибір [України] втілив у собі історичне прагнення української
нації повернутися в європейську сім ’ю народів» (із «Звернення Верховної Ради
України до парламентів, урядів та громадськості держав — членів Європей
ського Союзу». — ГУ, 26.06.2002). Представники найвищого керівництва
України незмінно декларують свою відданість такому векторові зовнішньої
політики України, практичною реалізацією якого міг би стати вступ країни до
Європейського Союзу, заявляючи про його «безальтернативність» для
України, вони є «єврооптимістами»: «Ми, як ніколи, наблизилися до Європи»
і под. (на що політична опозиція відповідала (до 2013 р.): «Ми ще ніколи не бу
ли так далеко від Європи»), У межах тих суспільних кіл, які думають інакше, є
побутові «євроскептики», які загалом, можливо, й хотіли б цього, але «ніхто
нас там не чекає», «кому ми там потрібні?!», і цілеспрямовані противники —
це переважно ліві та інші політичні кола, що орієнтуються на «традиційні схід
нослов’янські цінності», на нове зближення з Росією 36 (у цих колах виникло
ірон. євроінтегратор, перев. у мн.). Надмірне цілком щире захоплення лекси
кою «європейського вибору» або ж свідоме маніпулювання нею в сфері бізне
су, реклами викликають критичну реакцію: «У країні, більшість населення
якої ніколи не була в Європі й навіть не має закордонних паспортів, складову
“евро-”.приклеєну до найрізноманітніших українських слів, слід однознач
но вважати словом-паразитом. Найбільш курйозно ці слова звучать у реклам
них текстах: евроремонт, євроруберойд, єврогардини, європідлоги. ...Неваж
ко, мабуть, здогадатися, що тут звукосполучення “евро-” виконує лише роль
35 Такі висновки можна зробити, наприклад, за даними опитувань, що їх проводить
соціологічна група «Рейтинг». Так, на початку 2012 р. 52 % громадян України підтримували
приєднання України до ЄС, 34 % не підтримували, а 15 % ще не визначилися; найбільше
прихильників євроінтеграцїї — на заході України (78 %), дещо менше — в центрі (59 %) і на
півночі (55 %), найменше — на сході й півдні (див.: І. Коваленко. Хочемо в Європу. — Е,
22.03.2012, с. 2); подібний розподіл настроїв зберігався й восени 2012 р., причому курс на
Європу підтримало майже дві третини молоді, тоді як більшість старшого покоління ви
словилася за зближення з Росією (ГПУ, 10.01.2013, с. 8). Пор., однак, і скептицизм щодо цього
всередині цього ж таки «проєвропейського» середовища: «І хоча, зауважує автор, прихиль
ники європейської України вже не є тією маргінальною групою, як на початку 1990-х, вони...
все ще не становлять більшості у суспільстві — надто багато в ньому громадян, які...
вважають російську та совєтську історію “теж нашою”, а себе ідентифікують із росій
ською / совєтською / російською державою» (В. Пономарьов. — Критика, 2009, ч. 7-8, с. 8 —
це рец. на кн.: РябчукМ. Улюблений пістолет пані Сімпсон. Хроніка помаранчевої поразки.—
К„ 2009,—240 с.).
36 Див., наприклад: Толочко П. П. Украина в оранжевом интерьере.— К., 2012.—
С. 173-174.
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б 23
О. О. Тараненко.
приманки на кшталт “еліта” чи “ексклюзив”»37 38;«.. .так званий “одяг з Європи”
завозять в Україну за ціною ганчір’я, а продають зі 100-1000-відсотковим на
варом» (Г. Голодна. Найбільший київський секонд-хенд таки знищили? —
УМ, 22.05.2012, с. 3).
По-друге, це вже внутрішня опозиція в межах «українського» — між «єв
ропейським» курсом / рухом «уперед» і свідомим або несвідомим замиканням
у рамках вузьконаціонального — провінційно-маргінального («хуторянсько-
в , , а •го», «загумінкового» ,«містечкового»: містечкова ментальність, культура і
под.) або етнографічного {«шароварного») 39:
«— Мандруючи світом, я намагався не бути загумінковим хуторянином, який хвалить
своє болото» ([Із інтерв’ю з Борисом Олійником]. — Книжник-review, 2001, № 2); пор. як
заклик: «Слід покінчити з хуторянством — “моя хата скраю, я нічого не знаю”»
(Є. Стецьків. Чи є в українців національна гордість?: З листів до друга в Україні.— УС,
28.10.1999, с. 2), надію: «Схоже, що відходить у минуле політичне українське хуторян
ство, коли єдиний спосіб заявити про громадянську активність бачиться в тому, щоб
неодмінно створити свій політичний гурт, чи то, пак, приватну партію...»(І. Драч.—ЛУ,
12.11.1998), розчарування: «На жаль, колосальна енергія її [Помаранчевої революції] ви
буху не була використана для створення демократичної європейської України через “ху
торянство” більшості лідерів, зокрема Президента Ющенка, за відсутності у них дер
жавного мислення» (Т. Палладіна, професор, біохімік.— День, 14.09.2012, с. 12),
«Національно-демократичні кольори представлені [у Верховній Раді України] менш, ніж
є електорату, прихильного до них. Причина цього — традиційно-українська: отаманщи
на і хуторянщина» (С. Чалий. — УС, 9.04.1998); «Після силуваної, штучної, повсюдно
накиненої “боротьби за дружбу народів” у колишньому Радянському Союзі, коли фа
льшивий інтернаціоналізм мав категорично заступити своє, питоме,.. .тут же впадаємо в
іншу крайність (за “законом маятника”). Повсюдна шароварщина заполонила телеекран,
сцени клубів і поважних культурних установ. .. .Ясно: шароварщина як явище — на
слідок плеканої імперією провінційності, загумінковості. Наче й не наша тут вина...
Але! .. .Отже, український маскульт — шароварництво — успішно процвітає. А культу
ра висока, елітарна — в загоні. Ось так і залишається українська культура в зачаровано
му колі етнографізму. ...“Українськість — європейськість — універсальність” — це
гасло Юрія Шевельова підтримую всією душею» (Людмила Таран, письменниця. — УК,
24.02.1994).
5.2.3. Елементами українського конотативно забарвленого ономастикону з
образно-символічним розширенням значення дедалі більше стають закордон
ні географічні назви, рідше оніми інших типів, та їхні деривати:
37 Павлів В. «Європа» як слово-паразит: Апологія українського євроскептицизму // Урок
української.— 2000.— № 7.— С. 59. Див. також: Гриценко О. Доба евроремонту // Урок
української.— 2001.— № 9.— С. 11-15.
38 Загумі(е)нок — 1) місце за гумном (у селянській садибі або за селом); 2) перев. мн.,
перен.: околиця; глушина; 3) перев. мн., перен.: периферійне, провінційне місце. Останнє
значення поширилося, очевидно, з мовної практики Галичини та західної української
діаспори, пор., наприклад: «Універсалістичне, вселенське мислення Митрополита [Андрея
Шепгицького] диктувало йому справу з’єдинення і єдности Церкви розглядати не з якогось
вузького загумінку і не з становища якихось примиряючих і часових вимог, а, можна сказати,
з точки зору неначе вічности» (Іван Гриньох. Благовісник Єдности.— Мюнхен, 1961).
39 Ця опозиція існує ще від початку XX ст. і особливо актуалізувалася до цього в період
українізації 20-х років: «Ми ... організовували тоді якраз український театр новітнього,
“європейського”, як казали ми тоді, напряму — в противагу старому, традиційно-етно
графічному, який вважали відсталим і нездатним виконати громадянсько-активну, мистець
ко-революційну функцію» (Смолич Ю. Розповідь про неспокій триває.— К., 1969.— Ч. 2.—
Є. 151). На сучасному матеріалі див. докладніше: Тараненко О. О. Суперечності між націо
нальним і соціальним у розвитку літературної мови // Екологія мови і мовна політика в
сучасному суспільстві.— К., 2012.— Є. 107-116.
24 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б
а) як узагальнене місце розкошування, насолоджування відпочинком, як
земний рай — це насамперед Канари: «Іван копіює мову циган: —.. .Вижу, шо
пан багатим буде. І віллу на Канарах матиме, і лєксуса, і файну коханку»
(Л. Межва, П. Паламарчук. — ГПУ, 10.01.2013, с. 2), «Щиро віримо, що, відпо
чивши та набравшись сил на нашій нев’янучій... природі (бо навряд чи хто з
вас мандруватиме по Кримах чи Канарах), ви повернетесь із свіжими наміра
ми до роботи» (ЛУ, 1.07.1999, с. 1: зі звернення редакції до читачів), «Кому на
ри, а кому — Канари» (одна з паремій нового часу); у значенні престижного
місця відпочинку — й деякі інші топоніми: «— ...Робота роботою, але є ще
сім’я та діти, яким треба приділяти увагу. Цього року я з родиною поїду в
Крим. Ніяких Єгипту чи Туреччини!»(Із інтерв’ю з артистом розмовного жан
ру В. Моїсеєнком. — Е, 18.07.2013, с. 19);
б) як найпрестижніший заклад освіти: «Мої діти в Гарвардах не навчали
сь» (О. Кузьмук, міністр оборони України: т/к «Студія “1+1”», «Телевізійна
служба новин», 6.03.1999); «“Український Оксфорді Ні, не чули”. Більшість
працедавців не знає у нас жодного вишу, що відповідає світовим стандартам
якості» (І. Львова. — Е, 13.12.2012, с. 20);
в) як місце заробітків для потоків українського населення — як у своїх
прямих, але вже типізованих референційних віднесеннях: «...Але є ще люди,
котрі працювати уміють. Ті — хто куди. Хто в Польщу — картоплю копати,
хто в Чехію — моркву саджати, хто в Підмосков ’я — дачу будувати, хто в Гре
цію — гній кидати, хто в Ізраїль - на верстаті точити, а хто і в Штати — ком
п’ютерні програми писати. Копають, саджають, будують, кидають, пишуть, та
й осідають в далеких палестинах на віки вічні» (День, 18.06.1999, с. 23), так
уже й метафорично: «Все зароблене в італіях і португаліях мої земляки вкла
дають на малій батьківщині — у будинки, автомобілі, освіту, дітей» (ВЗ,
26.07.2011,3 листа читача);
г) як місце виробництва товарів (як правило, низькоякісних), що їх масово
стали завозити до України з кінця 80-х — початку 90-х років (спочатку це була
Польща, трохи пізніше й аж дотепер Китай і Туреччина): «— .. .з сицілійцями
не варто мати справ, вони надійні, що китайські петарди» (Л. Дереш. Культ,
повість); «Не їж, Іванку, китайського, бо трупиком станеш. Китайці й самі за
непокоєні якістю своїх продуктів харчування» (С. Ферт. — УМ, 26.07.2013,
с. 24); «...сільські інтелігенти, обтяжені господарством, ...покірно вбираю
ться в турецьке ганчір’я, а спитай— яку останню серйозну книжку тримали в
руках? — мало хто відповість» (В. Михайленко, бібліотекарка. — ЛУ,
26.03.1998): «— Ну, такі кумедні, незграбні, з лохматими головами, золотими
зубами... які ще? — із засмаглими мордами, в дешевому турецькому чи ки
тайському шматті» (А. Дністровий. Місто уповільненої дії, роман) (пор., з ін
шого боку, словосполучення китайські авторучки, плащі, сорочки, які для лю
дей старшого покоління у 50-60-х роках мали цілком позитивні конотації).
СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ГАЗЕТ:
ВК — «Вечірній Київ»; ВУ — «Вільна Україна» (м. Львів, орган Соціалістичної партії
України); ГПУ — «Г азета по-українськи»; ГУ — «Г олос України»; Е — «Експрес» (м. Львів);
ЗВУ — «За вільну Україну» (м. Львів); КВ — «Київські відомості»; ЛУ — «Літературна
Україна»; МУ — «Молодь України»; РІО — «РІО: Реклама. Інформація. Оголошення»
(м. Київ); СП—«Слово Просвіти»; УГ — «Українська газета»; УК—«Урядовий кур’єр»; УМ
— «Україна молода»; УС — «Українське слово».
___________________Формування нової системи соціальних цінностей і пріоритетів...
ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 25
|