До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1

До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1

У статті здійснено спробу визначити лінгвістичний статус процесу словотвірної фемінізації в українській граматиці в період українізації 20-30-х років XX ст. Автор аналізує відображення словотвірної фемінізації в граматиках кінця XX — початку XXI ст., а також у мовознавчих дослідженнях учених, які ст...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2013
Автор: Архангельська, А.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2013
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183782
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1 / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 27-40. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183782
record_format dspace
spelling irk-123456789-1837822022-04-19T01:32:40Z До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1 Архангельська, А.М. У статті здійснено спробу визначити лінгвістичний статус процесу словотвірної фемінізації в українській граматиці в період українізації 20-30-х років XX ст. Автор аналізує відображення словотвірної фемінізації в граматиках кінця XX — початку XXI ст., а також у мовознавчих дослідженнях учених, які стояли на позиціях дерусифікації та націоналізації української мови. In this article there was made an attempt to define the linguistic status of derivational feminization process in Ukrainian grammar in the projection of the period of Ukrainization of 20-30-ies of the XX century. The author analyzes the reflection of feminine derivation in grammars of the end of XX — beginning of XXI century as well as in the linguistic studies of those scholars, who stood on the positions de-Russification of the Ukrainian language and its nationalization. 2013 Article До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1 / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 27-40. — Бібліогр.: 67 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183782 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті здійснено спробу визначити лінгвістичний статус процесу словотвірної фемінізації в українській граматиці в період українізації 20-30-х років XX ст. Автор аналізує відображення словотвірної фемінізації в граматиках кінця XX — початку XXI ст., а також у мовознавчих дослідженнях учених, які стояли на позиціях дерусифікації та націоналізації української мови.
format Article
author Архангельська, А.М.
spellingShingle Архангельська, А.М.
До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
Мовознавство
author_facet Архангельська, А.М.
author_sort Архангельська, А.М.
title До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
title_short До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
title_full До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
title_fullStr До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
title_full_unstemmed До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
title_sort до проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2013
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183782
citation_txt До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові новітньої доби: традиція і сучасність. 1 / А.М. Архангельська // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 27-40. — Бібліогр.: 67 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT arhangelʹsʹkaam doproblemislovotvírnoífemínízacíívukraínsʹkíjmovínovítnʹoídobitradicíâísučasnístʹ1
first_indexed 2025-07-16T03:47:20Z
last_indexed 2025-07-16T03:47:20Z
_version_ 1837773767002030080
fulltext А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА ДО ПРОБЛЕМИ СЛОВОТВІРНОЇ ФЕМІНІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ НОВІТНЬОЇ ДОБИ: ТРАДИЦІЯ І СУЧАСНІСТЬ. 11 У статті здійснено спробу визначити лінгвістичний статус процесу словотвірної фе­ мінізації в українській граматиці в період українізації 20-30-х років XX ст. Автор ана­ лізує відображення словотвірної фемінізації в граматиках кінця XX — початку XXI ст., а також у мовознавчих дослідженнях учених, які стояли на позиціях дерусифікації та на­ ціоналізації української мови. Ключові слова: фемінінне словотворення, фемінатив, українізація, маскулінізм, генералізувальна функція. Тектонічні зрушення в українському соціумі на межі тисячоліть не могли не позначитися на динаміці мови. Бурхливі та суперечливі процеси оновлення українського лексикону, зокрема й сучасна українська неофемінінна слово­ творчість, зумовлені загальними тенденціями демократизації та лібералізації суспільних і мовних норм та покликані забезпечити розвиток мови відповідно до її нового соціально-політичного статусу. Водночас аналіз змін в україн­ ській мові новітньої доби охоплює весь комплекс проблем сучасної мовознав­ чої науки, серед яких — проблеми націоналізації (автохтонізації) української мови, мовного нормування, визначення засад формування нового літератур­ ного взірця української мови на тлі розмаїття її сучасних функціональних сти­ лів та комунікативно-прагматичних різновидів, вироблення нових методологічних підходів і способів дослідження, пояснення та оцінки нових мовних явищ. Активізація процесів фемінінного словотворення на межі тисячоліть ви­ кликала до життя широку й барвисту палітру нових найменувань жінки: мов- киня, мовознавка, філологиня, критична, політична, теоретикиня, директри- ня, міністерка, канцлериня, правдописка, прозаїчна, списконоша, старостка, психоаналітична, консулка, багатоборка, можновладиця, оскажниця, одер- жимиця, велетка, олігархиня, синоптикиня, фтізіятриня тощо2. Проте в час, коли ліберальне суспільство надало носієві мови «максимальну кількість» 1 Дослідження виконане за фінансової підтримки проекту Zahranicm mobilita akademickych ргасоѵшкй Filozoficke fakulty Univerzity Palackeho v Olomouci (2013) та гранту FF_2013_015 Kultura a struktura slovanskych jazyku v obdobi globalizacnich рготёп: lingvoekologicky pristud. 2 Архангельська А. Систематизований покажчик слововживань неологізмів-фемінативів в українському мовленні кінця XX — початку XXI століть // Неологічні назви осіб у сучасних слов’янських мовах.— Рівне ; Оломоуць, 2011.— С. 188-243. © А. М. АРХАНГЕЛЬСЬКА, 2013 ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 27 свободи у виборі слів і висловів, які йому більше до душі (напр.: жінка- міністр: міністр vs. міністра, міністерка, міністриня, міністреса, міністер- ша!\ жінка-політик: політик vs. політична, політикиня, політикеса?; жін- ка-політолог: політолог vs. політоложка, політологша, політологиняУ; жін­ ка-вчитель: учителька vs. учительша, учителькиня, учителиця?; жінка-нро- фесор: професор vs. професорка, професориня, професориця, професореса, професориса, професорша, професорихаї3), мовознавці не повинні стояти ос­ торонь і мовчки споглядати процес демократичного загальнонародного вибо­ ру між -тичками, -ложками та -телицями (нехай, мовляв, народ самоствер- джується!), але й оцінювати та по змозі впливати на результат такого вибору 4. Торкаючись питань норми та її кодифікації, Г. Яворська зауважує: «При описі цих проблем дослідникові надзвичайно важко утриматися від оцінних суджень, зберегти об’єктивний погляд на речі, побудувати виклад за принци­ пом sine ira et studio, без гніву та упереджень. Виходів з цієї ситуації може бути два. Перший — взагалі утриматися від спроби об’єктивно проаналізувати су­ часний стан речей, дати процесам відстоятися і тоді спокійно описувати їх ре­ зультати. Цей вихід має свої переваги, не кажучи вже про те, що є безпеч­ нішим. Другий потребує насамперед вироблення адекватного методу опису таких явищ»5. Він є складнішим і «небезпечнішим», проте, за І. Огієнком, «без якоїсь настанови, як бути, мова позостається як череда без пастуха: кожен буде опиратися на свій смак і свої бажання, а це веде тільки до анархії в мові»6. Відомо, що демократичні тенденції далеко не завжди справляють беззасте­ режно позитивний вплив на подальший мовний поступ. Ламаючи обмеження, визначені чинною нормою, яка в українській мові в більшості випадків тяжіє 3 Приклади вибрано з контекстів актуальних слововживань у сучасному українському мовленні, в окремих випадках — із виданих словників та реєстрів неологізмів, уміщених у словниках: Словник староукраїнської мови ХГѴ-ХѴ ст. : У 2 т.— К., 1978 (далі — ССУМ/ХІѴ-ХѴ ст.); Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. / Відп. ред. Д. Гринчишин, М. Чікало.— Л., 1995-2000.— Вил. 2-7 (далі — СУМ/ХѴІ — пер. пол. XVII ст.); Нові слова та значення : Словник / Уклад.: Л. В. Туровська, Л. М. Василькова. — К., 2009. — 271 с.; Віняр Г. М, ШпачукЛ.Р. Словник новотворів української мови кінця XX століття.— Кривий Ріг, 2002.— Вип. 2.— 180 с.; Мазурик Д. Нове в українській лексиці: Словник-довідник.— Л., 2002.— 130 с.; Нові й актуалізовані слова та значення : Словникові матеріали 2002-2010 :1550 слів і словосполук/Під ред. В. О. Балог та ін.— К., 2010.—280 с.; Стишов О. А. Українська лексика кінця XX століття (на матеріалі мови засобів масової інформації).— 2-е вид.— К., 2005.— 388 с.; Словотворчість незалежної України. 1991-2011 : Словник / Уклад. А. Нелюба.— X., 2012.— 608 с. 4 Див. про це: Архангельська А. Новотвори-фемінативи в українській мові нової доби: неологізми, оказіоналізми чи ефемеризми? // Неологічні назви осіб у сучасних слов’янських мовах.— Рівне ; Оломоуць, 2011.— С. 67-122; Архангельская А. Сексизм в языке: мифы и реальность.— Olomouc, 2011.— S. 188-234; Архангельська А. Неофемінативи як «гра за правилами порушення відомих правил» і проблеми перекладу І І Наук. зал. Нац. ун-ту «Ост­ розька академія» : Сер. «Філологічна».— Острог, 2013.— Вип. 36.— С. 293-297; Архангель­ ська А. Жінка і політика: нове в новому українському назовництві I I Rossica Olomucensia.— 2013.— Vol. 52. N 1.— S. 5-11; Архангельская А. Гендерно-чувствительное реформирование славянских языков и задачи лингвоэкологии // Slavia. Ceska lingvistika : Prispevky k XV mezinarod. sjezdu slavistu. Minsk, 20-27.8.2013.— 2013.— Ses. 1-2.— S. 1-14; Архангельська А. Неофемінативи в новітній українській мові: лексикографічний і транслято- логічний аспект // 36. наук, праць Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. Актуальні питання сучасної філології : Мовознавчі студії.— Рівне, 2013.— Вип. 21(3).— С. 59-64. 5 Яворська Г. Норми літературної мови // Українська мова / Наук. ред. С. Єрмоленко.— Ороіе, 1999,—С. 201. 6 ОгієнкоІ. (Митрополит Іларіон). Наша літературна мова : Як писати й говорити по-літературному. Мовні нариси / Упоряд., авт. передмови та коментарів М. С. Тимошик.— К., 2011,—С. 167. А. М. Архангельська__________________________________________________________ 28 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б до маскулінізмів у генералізувальній функції на позначення особи жіночої статі за професією, родом діяльності, соціальною функцією чи статусом (про­ фесор, доктор філологічних наук, відомий соціолінгвіст, теоретик мовознав­ ства Марія Петренко), носії мови, захопившись процесом нового, вільного від будь-яких обмежень фемінінного мовотворення, часто демонструють від­ сутність належних знань про мову, мовної інтуїції, мовного смаку, мовної культури, того, що чеський учений, представник Празької школи Б. Трнка сво­ го часу дуже вдало назвав prozivdnijazyka7 і що ми називаємо внутрішнім чут­ тям мови. Активізація процесів словотвірної фемінізації на межі тисячоліть зумовле­ на в українському лінгвокультурному просторі взаємодією кількох чинників. О. Тараненко виокремлює головні: демократизація суспільного життя, націо­ нально-мовний пуризм та вплив ідей феміністської, або тендерної, лінгвістики (вчений визначає його як менш значний на тлі інших чинників, що стиму­ люють цей процес8). Проте ідеологічний імператив праць представниць цього напряму досліджень таки справляє свій вплив на свідомість мовців: жінка має бути звільнена від деспотизму маскуліноцентричної мови за будь-яку ціну! 9 Наслідком загальних процесів демократизації стала снага українського сус­ пільства до повнокровного самостійного розвитку своєї мови, що тривалий час перебувала під потужним впливом сильніших мов сусідніх народів. У за­ гальній спрямованості цих процесів, за О. Тараненком, простежується складна взаємодія національно-мовного (прагнення до обмежень наслідків іншомов­ них впливів на структуру української мови й розширення наявності її пито­ мих, органічних елементів) та соціально-мовного (прагнення до очищення словникового складу української мови від мовних залишків радянського минулого) 10. Як наслідок — перегляд нормативних засад української літера­ турної мови в напрямку відштовхування від іншомовних впливів, пошуку на­ ціональної самобутності та активізації мовностилістичних домінант, сформо­ ваних у попередні періоди і задекларованих у період українізації 20-30-х років минулого століття. Процес активізації творення фемінативів супроводжується стилістичним перерозподілом уже наявних у мові дериватів на позначення особи жіночої статі, зафіксованих словниками з обмежувальними позначками розм., рідко, заст. (філософка, літератка, інженерка), та актуалізацією фе­ мінативів, наявних в українській мові періоду українізації і засвідчених у мові української діаспори (лідерка, членкиня, прем’єрка тощо) 11. Безумовно, тенденція до суфіксального творення іменників зі значенням жіночої статі від маскулінних номінантів внутрішньо властива системі україн­ ської мови як мови з розвиненою категорією роду. У новітній академічній гра- 7 TmkaB. Jazykozpyt a myslenkovd struktura doby // Slovo a slovesnost.— 1948.— R. 10. £. 2,— S. 78-79. 8 Тараненко О. О. Принцип андроцентризму в системі мовних координат і сучасний тендерний рух // Мовознавство.— 2005.— № 1.— С. 22. 9 Див., напр.: СинчакО. Як мова вбиває експерток // Критика.— 2011.— Ч. 11-12 (169-170).— Листоп.-груд.— С. 33-35; Чуєиікова О. В. Тендерна проблематика на заняттях з «української мови (за професійним спрямуванням)» // Наук.-практ. конф. наук.-пед. пра­ цівників, науковців, аспірантів та співробітників Української інж.-пед. акад. (18-25 лютого 2011 р.): 36. тез доп,—X., 2011,— Ч. 5. Розд. 1,— С. 52. 19 Тараненко О. О. Сучасні тенденції до перегляду нормативних засад української мови і явище пуризму (на загальнослов’янському тлі) // Мовознавство.— 2008.— № 2-3.— С. 159. 11 Тараненко О. О. Мова української західної діаспори і сучасна мовна ситуація в У країні (на загальнослов’янському тлі) // Мовознавство.—2013.— № 2-3.— С. 76. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 29 A. М. Архангельська_________________________________________________________________ матиці зазначено, що «в сучасних тенденціях стосовно родової категоризації іменника помітним явищем (розрядка наша. — А. А.) постає співвіднос­ ність назв осіб чоловічого й жіночого роду. Ця співвідносність є найтипо- вішим і найпродуктивнішим способом творення іменників на позначення осіб в українській мові. Вона втілюється в суфіксальному різновиді афіксальної де­ ривації. За допомогою суфіксів утворюються співвідносні іменники жіночого роду від іменників чоловічого роду на позначення осіб за фахом, суспільною діяльністю, національністю, територіальною належністю» и. Проте «в деяких випадках співвідношення “назва особи чоловічої статі” — “назва особи жіно­ чої статі” не має регулярного, обов’язкового характеру, оскільки значну части­ ну іменників у формі чоловічого роду використовують для позначення осіб як чоловічої, так і жіночої статі, наприклад, численні назви за професією, тому відповідні іменники виступають насамперед як узагальнені особові назви» 12 13. Яким же явищем в українській мові є моційна кореляція: помітним чи пос­ лідовним, системним; обов’язковим чи необов’язковим, з високим ступенем регулярності14 чи регулярним; історично сформованим як відносно стабіль­ ний процес у словотвірній системі української мови чи таким, що розвивається за принципом «піків»? Важливо також визначити, наскільки питомим для ук­ раїнської мови є маскулінізм у генералізувальній функції (агроном, адвокат, прокурор, хірург та ін. на позначення жінки) і наскільки внутрішньо властиви­ ми системі та структурі української мови є лінгвальні чинники, що обмежують і стримують творення парних іменників жіночого роду від маскулінних но- мінантів академік, кардіохірург, ад ’юнкт, поліглот, посол, пішохід, екскурсо­ вод, іракець, закарпатець, пілот, штукатур тощо 15; в якому співвідношенні щодо стримування процесу словотвірної фемінізації перебувають чинники лінгвальні та нелінгвальні. Захисники й прихильники обов’язковості та питомості для української мо­ ви процесу словотвірної фемінізації кінця XX — поч. XXI ст. наполягають: ук­ раїнська мова — невичерпна, універсальна і водночас унікальна за своїми сло­ вотвірними можливостями, а отже, проблеми називання жінки, визначення її 12 Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови : Академічна граматика української мови / За ред. І. Вихованця.— К., 2004.— С. 91; Клименко Н. Ф. Моція // Українська мова : Енциклопедія.— 2-е вид., перероб. та доп. / Редкол.: B. М. Русанівський, О. О. Тараненко (співголови) та ін.— К., 2007.— С. 384; Ковалик 1.1. Питання слов’янського іменникового словотвору.— Л., 1958.— 156 с.; Фекета 1.1. Розвиток жіночих особових назв у сучасній українській мові // Мовознавство.— 1975.— № 2.— C. 21—25; Брус М. Фемінітиви української мови в переплетенні давніх і сучасних тенденцій // Вісн. Львів, ун-ту : Сер. «Філологія».— 2009.— Вил. 46. Ч. 1.— С. 61-69. 13 Грищенко А. П. Іменник І І Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Гри­ щенка.— К., 1997.— С. 331. 14 ВалюхЗ. Реалізація модифікаційної словотвірної семантики в українських феміна- тивах // Проблеми сучасної філології: лінгвістика, літературознавство, лінгводидактика : 36. наук, праць.— Полтава, 2013.— Вип. 6.— С. 20. 15 Див. традиційно-нормативний погляд на такі явища у працях : Словотвір сучасної української літературної мови / Відп. ред. М. Жовтобрюх.— К., 1979.— С. 95; Безпояско О. К, Городенська К. Г, Русанівський В. М. Граматика української мови : Морфо­ логія.— К., 1993.— С. 54—63; Клименко Н. Ф. Зазнач, праця.— С. 384.; Тараненко О. О. Принцип андроцентризму...— С. 23; ГорпиничВ. О. Морфологія української мови.— К., 2004.— 336 с.; Загнітко А. П. Теоретична граматика сучасної української мови: Морфологія. Синтаксис.— Д., 2011.— С. 149-157; Недбайло Л. І. Утворення іменників жіночого роду — назв осіб за професією.— http://www.kultura.movy.org.ua/KM/pdfs/Magazine4-5pdf; Масенко Л. Назви професій і звань у сполученні з жіночими прізвищами.— http://www.kultura.movy.org.ua/KM/pdfs/Magazinel7-16pdf. ЗО ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б http://www.kultura.movy.org.ua/KM/pdfs/Magazine4-5pdf http://www.kultura.movy.org.ua/KM/pdfs/Magazinel7-16pdf місця і значущості в спільноті може повністю задовольнити дериваційно-но­ мінативна система української мови. «Жіноче словотворення» у радянські часи перебувало під потужним диктатом штучно визначених і силоміць нав’язаних жорстких правил, інспірованих нормою російської мови. Вони обмежували як використання готових словотвірних фемінативів (майстриня, кравчиня, лікар­ ка), так і творення нових, що призвело до масового спустошення іменникових парадигм (від значної кількості тогочасних назв чоловіків не утворено жіно­ чих номенів). Радянська наука намагалася науково обґрунтувати небажаність творення лексем на позначення жінок через їхній позакультуромовний статус. В української мови жодних власне лінгвальних системотвірних обмежень для фемінінного словотворення немає 16 17, є лише лжестримувачі, і саме у зв’язку з таким здебільшого штучним станом у системі «жіночого словотворення» сформувалася небезпідставна думка про неможливість творення назв жінок від низки іменників на позначення чоловіків11. На цій ланці українська мова не виявляє жодної словотвірної недостатності 18, а закономірності фемінізації («словотвірний аванс») в українському «жіночому назовництві» просто не- спрацьовані. Українське фемінінне словотворення нової доби жодним чином не порушує «словотвірного спокою». Єдиним природним обмежувачем для словотвірних процесів на позначення особи жіночої статі була і залишається неактуальність референтів 19. Інші дослідники зосереджуються на дещо інших, проте також головно по­ замовних обмежувальних чинниках20. Частина вчених, беручи до уваги систе- мотвірні характеристики української мови, наполягають: уживання маску- лінізму в генералізувальній функції на позначення жінки (професор Ніна Озерова, жінка-професор) — факт, що суперечить морфолого-синтаксичним нормам української мови21. Настав час ламати традицію і щодо місця феміна- 16 У сприятливих умовах серед слів стрілець, ловець, борець, їздець, митець, охоронець, топограф, біолог, академік, продавець, виборець є ті, які зреалізували свої словотворчі можливості (мисткиня, продавчиня, біологиня, виборчиня), а інші — виявляють свої приховані можливості до принагідного природного продовження ланцюжка (стрілець -> стрільчиня, ловець -» ловчиня, топограф -» топографиня) (Нелюба А. М. «Гендерна лінг­ вістика» і малопродуктивні словотворчі засоби І І Лінгвістика : 36. наук, праць.— Луганськ, 2011,—№ 1,—С. 137). 17 Там же,— С. 137. 18 Пор. думку 3. Валюх про «нульову спроможність» деяких іменників чоловічого роду (стрілець, ловець, борець, охоронець, топограф, біолог, виборець, академік) до творення корелятивних пар зі значенням жіночого роду (Валюх 3. Словотвірна парадигматика іменника в українській мові.— Полтава, 2005.— С. 107). Нелюба А. М. «Тендерна лінгвістика»... — С. 135-137; Нелюба А. М. Стримувані у словотвірних процесах української мови І І Лінгвістичні студії : 36. наук, праць.— Донецьк, 2009.— Вип. 18.— С. 135; Нелюба А. Балотеса, дойченя, Guten-Morgen-івець: чи порушують вони словотвірний спокій // 36. Харків, історико-філол. т-ва : Нова серія.— 2009.— Т. 13.— С. 159-172; ГінзбургМ. Тендерні особливості української мови, на які треба зважати // Українознавчий альманах.— К.; Мелітополь, 2012.— Вип. 9.— С. 81; Пузыренко Я. Маску­ линизация как фактор влияния на агентивно-профессиональную номинацию женщин // Zalba, diskursas, kultura: problemos ir sprendimai : Материалы междунар. науч. конф. «Человек в пространстве языка», Каунас, 16-17 мая 2008.— Каунас, 2008.— С. 222-223. 20 Брус М. Зазнач, праця.— С. 61-69; Мороз Т.Ю. Явище семантико-граматичної асиметрії в системі морфологічних категорій іменника.— X., 2009.— 184 с.; Пузиренко Я. В. Агентивно-професійні назви осіб жіночої статі в лексикографічному описі та узусі: Автореф. дис. ... канд. філол. наук.— К., 2005.— 21 с. 21 Пономарів О. Д. Культура слова : Мовностилістичні поради.— К., 1999.— С. 164; Федурко М. Словотвірна морфонологія українських фемінативів у лінгвокультурологічному аспекті // Відображення історії та культури народу в словотворенні.— К., 2010.— С. 439. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 31 тивів у стилістичній стратифікації сучасної української мови 22, до того ж чи не найвагомішим стримувальним чинником широкого функціонування феміна- тивів у інших стилях, ніж розмовний та публіцистичний, є обмежувальна по­ значка розм., також інспірована в українській лексикографічній традиції пере­ важно позамовними чинниками. Деякі мовознавці застерігають: більшість із фемінінних інновацій усе ж містять відтінок розмовності23, проте далі наголошують, що в мові ЗМІ зафік­ совано приклади, коли в процесі активного функціонування, інтенсивного «розкручування» в мові мас-медіа деякі з них здатні поступово втрачати від­ тінок розмовності і ставати нейтральними (плавчиня, борчиня, членкиня), про­ никаючи в усі різновиди української мови, навіть ставати надбанням офіцій­ но-ділового і наукового стилів24. На думку Б. Ажнюка, сьогодні «відбувається помітне розширення сфери функціонування форм жіночого роду іменників на позначення професій, посад тощо. Донедавна вони сприймалися здебільшого як елементи просторіччя та побутового мовлення (директорка, менеджерка), проте останнім часом форми на зразок лідерка, конгресменка, прем ’єрка деда­ лі активніше вживаються в засобах масової інформації й поступово втрачають маргінально-просторічне забарвлення»25. Варто зауважити, що М. Брус пише про «виведення назв жінок на рівень загальновживаних стилістично нейт­ ральних слів» як про «давню тенденцію розвитку фемінітивної системи української мови»26. Виходячи з розуміння прибічниками новітньої словотвірної фемінізації як «давньої мовної традиції послідовного вживання іменників жіночого роду» 27 28, «дериваційної закономірності» 28 (курсив наш. —А. А.), що корелює з понят­ тям обов’язковості, регулярності, повторюваності мовного явища, яке «має силу правила, обов’язкового, що відбувається, здійснюється, проводиться сис­ тематично, рівномірно» 29, спробуємо з’ясувати, чи справді фемінінне слово­ творення в системі й структурі української мови в часовій проекції визна­ чається послідовністю, чіткою повторюваністю або ж принаймні виявляє стійку тенденцію до регулярності і чи є вагомі підстави надавати йому в новіт­ ній українській мові статусу обов’язковості. У сучасних працях з історичної морфології української мови чітких та од­ нозначних свідчень про систематичне і послідовне творення в нашій мові більш ранніх періодів її розвитку парних іменників на позначення особи жіно­ чої статі виявити не вдалося 30. Спеціальні дослідження назв осіб, зокрема й А. М. Архангельська__________________________________________________________ 22 Пономарів О. Д. Іменники жіночого роду у назвах за професіями // Філософсько-антропологічні студії : Спецвипуск.— К., 2001.— С. 185; ПузиренкоЯ. До проблеми номінації осіб жіночої статі в українській мові (тендерний аспект) І І Наук. зал. Нац. ун-ту «Києво-Могилянська академія».— К., 2001.— Т. 18.— С. 39. 23 Стшиов О. А. Номінації осіб у сучасній українській мові (на матеріалі дискурсу ЗМІ) І І Мовознавство.— 2012.— № 6.— С. 28. 24 Там же. 25 АжнюкБ. Інновації в системі української мови та тенденції її розвитку // Освіта і управління.— 2008.— Т. 11. № 2-3.— С. 37—42. 26 Брус М. Зазнач, праця.— С. 62. 27 Федурко М. Зазнач, праця.— С. 435. 28 Нелюба А. «Тендерна лінгвістика»...— С. 137. 29 Сучасний словник іншомовних слів / Укл. О. І. Скопненко, Т. В. Цимбалюк. — К., 2006, —С. 585. 30 Див.: Крижанівська О. І. Історія української мови : Історична фонетика. Історична граматика.— К., 2011.— С. 72-74; НаєнкоГ.М. Історична морфологія української мови : Динаміка граматичної форми.— К., 2010.— С. 13-15. 32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б фемінативів в українській мові, починаючи з XI ст. і до сьогодення31, на жаль, не дають вичерпної відповіді на це питання: частина праць присвячена найме­ нуванням осіб взагалі або лише осіб чоловічої статі, частина — осіб жіночої статі; вони виконані на дещо відмінному стильовому матеріалі та ілюструють не цілком тотожні підходи до його аналізу. За нашим глибоким переконанням, аналіз суто жіночих номінантів (фе­ мінативів) поза системою відповідних чоловічих (маскулінізмів) є методоло­ гічно недостатнім і дослідницьки недоцільним. Він не дає можливості просте­ жити вектори розвитку, динаміку формування парних іменників жіночого роду на базі чоловічих чи інших наявних у мові найменувань, які є твірними, у ретроспективі, виявити інтенсивність фемінізувальних процесів у різні періо­ ди розвитку української мови та доказово підійти до кваліфікації такого яви­ ща, як фемінізація, у староукраїнській мові, новій українській мові, україн­ ській мові радянської доби та українській мові на межі тисячоліть. Це саме стосується і номінантів feminina tantum або таких, що утворювалися (у певні періоди і з певною інтенсивністю) «черезкроковим»32 шляхом. Строга статис­ тика, кількісна оцінка демаскулінних фемінативів, кодериватів відприкметни- кового, віддієслівного, відіменникового походження, дефемінінних слів і при­ нагідно фемінативів, утворених іншим, ніж названі, шляхом, надійні узагальнення розкрили б дослідникам словотвірної фемінізації реальний стан розвитку та становлення цього явища, його продуктивність та інтенсивність в українській мові на різних часових зрізах, починаючи з XI ст. й до сьогодні. Крім того, надзвичайно важливо розрізняти серед досліджуваних фемінативів релятивні (зокрема й демографічні33 — назви за расовою, національною, тери­ торіальною ознакою тощо) та кваліфікативні й оцінні найменування 34, адже активність продукування, скажімо, релятивних статусних найменувань осіб жіночої статі (за професією, родом занять, соціальним станом і статусом) зу­ мовлювалася в усі періоди переважно нелінгвальними (соціокультурними) чинниками, натомість у інших групах фемінативів такі чинники не мали ви­ рішального значення. Попри наявність спеціальних історичних словників української мови у названих вище працях не завжди чітко відмежовано жіночі назви, що були, 31 Білоусенко ТІ. І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоло­ вічого роду).— К., 1993.— 214 с.; Брус М. П. Фемінітиви в українській мові XI-XV ст. // Вісн. Запоріз. нац. ун-ту. Філол. науки.— Запоріжжя, 2006.— С. 28-34; Гумецька Л. Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст.— К., 1958.— 298 с.; БрусМ. Загальні жіночі особові номінації в українській мові XVI-XVII століть: словотвір і семан­ тика : Автореф. дис.... канд. філол. наук.— Івано-Франківськ, 2001. — 20 с.; Кровщька О. В. Назви осіб в українській мовній традиції ХѴ-ХѴШ ст.: Семантика і словотвір.— Л., 2002.— 211 с.; Семенюк С. П. Формування словотвірної системи іменників з модифікаційним зна­ ченням жіночої статі в новій українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук.— Запо­ ріжжя, 2000.—19 с.; Семенюк С. Формування підсистеми фемінітивів нової української мови (суспільно-політична лексика) // Вісн. Львів, ун-ту : Сер. «Філологія».— Вип. 34. Ч. 1.— С. 261-267. 32 Черезкроковий словотвір - явище пропускання ланок під час словотвірних процесів, пропущений дериваційний крок (форум -» «?» -> форумчанка). Див. докладніше: Нелюба А. М. Черезкрокове словотворення й інноваційні явища в українській мові (на зразках суфіксальних дериватів) // Вісн. Дніпропетр. нац. ун-ту. Сер.: «Мовознавство».— 2009.— Вип. 15.— Т. 1.— http://www.nbuv.gov.ua/Portal/NaturaWdpu/Movozn/ 2011 _ 17_ 1 /article/ 5 .pdf. 33 Гак В. Г. Человек в языке // Логический анализ языка. Образ человека в языке и культуре.— М., 1999.— С. 74. 34 Див. докладніше: Архангельська А. ‘Чоловік’ у слов’янських мовах.— Рівне, 2007.— С. 99-101. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, Ns б 33 http://www.nbuv.gov.ua/Portal/NaturaWdpu/Movozn/ власне, утворені, а не засвідчені чи виявлені, у пам’ятках або текстах у ана­ лізований авторами період. Скажімо, номінант богъ засвідчений у ССУМ ХГѴ-ХѴ ст. 35, проте богиня з’являється лише в СУМ XVI — перша пол. XVII ст.Зб; брать, братаничь «син брата» і братанича «дочка брата» містя­ ться в ССУМ ХІѴ-ХѴ37, а братана ще не фіксується СУМ XVI — перша пол. XVII ст. Номінант вуй засвідчений у СУМ XVI — перша пол. XVII ст.38, тому є цілком об’єктивні підстави вважати фемінативи братана, вуйна утворенням, датованим починаючи з другої половини XVIII ст. У словнику Є. Тимченка39 та ССУМ ХГѴ-ХѴ не засвідчено номінанта другъ, тому можна передбачити його появу і, відповідно, жіночих корелятів друга та другиня у пізніший час. Не лише жіночий номінант блудниця, але пару блудникъ — блудниця засвідче­ но в мові значно раніше, ніж це випливає з дослідження С. Семенюк,—у слов­ нику СУМ XVI — перша пол. XVII ст. Подібна заувага стосується і наймену­ вання княжна, аналізованого дослідницею знову ж таки чомусь у межах нової української мови40, у той час як він разом з відповідним маскулінізмом князь відображені у ССУМ ХГѴ-ХѴ ст.41. Спрямоване дослідження буде, безпереч­ но, дуже складним і копітким з погляду праці з лексикографічними джерела­ ми, але підхід, зорієнтований на вияв інтенсивності, особливостей, векторів, тенденцій розвитку і становлення «жіночого словотворення» на кожному ча­ совому проміжку, уможливить бачення того, як у часі кількісно і якісно фор­ мувалася підсистема фемінативів, зокрема й словотвірних, які жіночі назви виникли більш-менш одночасно з відповідними чоловічими, а які — значно пізніше від них, наскільки активно поповнювався жіночий лексикон демаску- лінними і не-демаскулінними номінантами особи жіночої статі в певні періо­ ди. Лише комплексний і цілеспрямований підхід до системи українських фе­ мінативів — разом із характерним для сучасних досліджень (безперечно, важливим) визначенням продуктивності фемінізувальних формантів і опису лексико-семантичних груп фемінативів — у ретроспекції дасть нам реальне уявлення про стабільно інтенсивне / хвилеподібне, послідовне / непослідовне творення фемінативів у різні періоди розвитку мови та його проекцію на сьогодення. Проблеми деривації, зокрема й у сфері жіночих найменувань, в україн­ ських граматиках XIX — поч. XX ст. розглядалися лише принагідно. Більшість граматистів цього періоду просто перелічують окремі форманти в рамках словотвору певної частини мови (М. Лучкай. «Граматика слов’яно- руська», М. Осадец. «Граматика руского языка», О. Огоновський. «Граммати­ ка русского языка для школ средних», М. Левицький. «Українська граматика для самонавчання», М. Наконечний. «Українська мова»). Інші — подають у певний спосіб систематизований опис «жіночого словотворення»: у «Руській граматиці» С. Смаль-Стоцького та Т. Гартнера (1914) представлено не лише розгалужену систему словотворчих формантів, а й уміщено класифікацію назв осіб за морфологічним вираженням мотивувальної основи. В «Українській 35 ССУМ ХГѴ-ХѴ ст,— Т. 1,— С. 481. 36 СУМ XVI — перш. пол. XVII ст,— Вип. З,— С. 64; Вип. 5,— С. 72. 37 ССУМ ХГѴ-ХѴ ст.— Т. 1,—С. 122,119. 38 Тимченко Є. Матеріали до словника писемної та книжної української мови ХѴ-ХѴІП ст. : У 2 т. / Підгот. до вид. В. В. Німчук, Г. І. Лиса.— К. : Нью-Йорк, 2003.— Т. 1.—С. 39 СУМ XVI — перш. пол. XVII ст.— Вип. 2.— С. 121-122; Вип. 7,— С. 10. 40 Семенюк С. П. Формування словотвірної системи іменників...— С. 15. 41 ССУМ ХГѴ-ХѴ ст,— Т. 1,— С. 481. А. М. Архангельська__________________________________________________________ 34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б граматиці для школи» Є. Тимченка (1907) бачимо спробу структурного ана­ лізу мотивувальних основ, від яких творяться назви осіб жіночої статі. З подіб­ них позицій представив свій виклад питань «жіночого словотворення» І. Не- чуй-Левицький у «Граматиці української мови» (1914, Ч. 1). В. Сімович у «Граматиці української мови» (1918) подає лексико-словотвірну класифіка­ цію жіночих особових найменувань. Зауважимо, що всі названі граматики ма­ ли не теоретичне, а практичне спрямування. Вони, за В. Сімовичем, «мають собі за завдання в найкоротшому часі зазнайомити читачів з найважливішими законами української мови та прикласти ті закони до життя, себто використо­ вувати ті закони в мові та на письмі»42. Проте і для практичного вивчення й користування мовою людині потрібно мати якусь настанову: творення парних найменувань жіночого роду — явище послідовне, системне, обов’язкове чи ні?; чи є в українській мові якісь слова чи групи слів, від яких жіночі назви не творяться?; які чинники творення жіночих корелятів стримують і які, навпаки, стимулюють? Таких коментарів грамати­ ки XIX — поч. XX ст. не містять. У пошуках відповіді на поставлене питання звернімося до імен учених, праці яких відображали й розвивали національно свідому наукову думку доби українізації 20-30-х років XX ст. і були за радянських часів замовчувані. Якщо фемінізація справді була глибоко закорінена в систему української мови дора- дянського і початку радянського періоду, виразно відрізняючи її від росій­ ської, а дериваційна закономірність утворення жіночих назв від назв чоловіків за видом діяльності, професією, як її розуміє А. Нелюба 43, все ж існувала, то праці, зорієнтовані на проблеми й шляхи дерусифікації української мови і піз­ нішого, ніж доба українізації, періоду, не мали б оминати увагою цього явища. Вони, як відомо, не відповідали русифікаційній політиці тогочасної влади, од­ нак «для вільного українського слова ... й далі лишаються найвищим автори­ тетом у справі норм української літературної мови» 44. За Ю. Шевельовим, праці українських граматистів цієї когорти «виявляли національні питомен- ності української мови і виводили на світло денне чуже, позбавлене коріння і ґрунту» 45. Говорячи про снагу українських мовознавців до нормалізації літературної мови, відмежування норм української мови від норм російської, маємо пере­ дусім згадати ім’я одного з непересічних харківських україністів 1920-х рр., одного з її унормовувачів у дусі поєднання народномовних рис із кращими зразками нової літературної мови ХІХ-ХХ ст. М. Сулими. Його «Українська фраза: коротенькі начерки», що вийшла друком у Харкові 1928 р.46, містить цікаві, проте не завжди однозначні спостереження й думки щодо українського фемінінного словотворення та слововживання. Дозволимо собі їх розлогіше цитування, аби якнайточніше ідентифікувати зміст міркувань видатного вче­ ного стосовно розвитку українського «жіночого назовництва». 42 Сімович В. Праці: У 2 т. Мовознавство.— Чернівці, 2005.— Т. 1.— С. 54. 43 Нелюба А. М. «Тендерна лінгвістика»...— С. 137. 44 Телемко О. Олекса Синявський // Передмова до видання «Олекса Синявський. Норми української літературної мови.— Л., 1941».— http://ru.scribd.com/doc/96346547/Slov-Nyk. 45 Шевельов Ю. В. Нормалізація літературної мови // Передмова до видання «Олекса Синявський. Норми української літературної мови.— Л., 1941».— http://ru.scribd.com/doc/ 96346547/Slov-Nyk. 46 Сулима М. Українська фраза: коротенькі начерки.— X., 1928.— 99 с. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 35 http://ru.scribd.com/doc/96346547/Slov-Nyk http://ru.scribd.com/doc/ «Професійні й інші подібні до них назви в українській мові бувають зде­ більшого осібні для чоловіків і осібні для жінок, — зазначає М. Сулима. — Українська мова взагалі уникає вживати в спільному роді тих слів, що озна­ чають посаду, професію, звання, рангу тощо, й надавати тим словам ознак гра­ матичного (формального) чоловічого роду без огляду на стать. У російській мові, як відомо, такі слова, як от автор, композитор, писателъ, а так само, напр., товариш, приятель, однаково можуть стосуватися до осіб жіночої статі, як і чоловічої. В українській фразі буває інакше: він — автор, вона — автор­ ка; він — композитор, вона — композиторка', він — письменник, вона — пи­ сьменниця', він—лікар, вона—лікарка', він — професор, вона — професорка й т. ін.»47. Однак автор не уточнює, про який тип мовлення йдеться. Народно­ розмовного мовлення його слова стосуються повного мірою (цьому типу мов­ лення розрізнення за статтю було і є притаманне, цей факт годі заперечувати), а от чи актуальна така закономірність щодо інших стилів, не зрозуміло. І далі: «.. .на професійні й інші аналогічні до них назви для жінок україн­ ська мова широко використовує відповідні формальні закінчення жіночого ро­ ду (граматичного)48, а втім це буває не завжди»49. У наступних рядках автор визнає, що вживання фемінізованої назви не завжди доречне: «Коли професій­ ні жіночі назви можуть причинитися до плутанини, коли зміст фрази сто­ сується не до самих жінок, а й до чоловіків, взагалі — до людей, то ми вжи­ ваємо чоловічих назов і для жінок. Наприклад: Леся Українка — один із найкращих поетів', коли б ми були сказали тут “одна з найкращих поеток”, то цим би ми підкреслили вагу Лесі Українки лише серед жінок-поеток, а не се­ ред усіх поетів взагалі». Або: «Через це, говорячи, припустім, про якусь жінку, що вона—професорка історії, іноді треба буває сказати, що вона—видатний професор (знавець) історії, вона — один із найкращих професорів (знавців) історії. З тих самих міркувань загального характеру ми кажемо про жінок іще й так, напр.: вона — секретар Сільради, вона на посаді рахівника, діловода, статистика, лаборанта, асистента', вона — завідувач школи й ін.»50. В основі явища, про яке йдеться в наведених міркуваннях М. Сулими, ле­ жить генералізувальна функція маскулінізмів — питома, характерна особли­ вість слов’янських мовних систем, яка має давнє, ґрунтовно вивчене і поясне­ не дослідниками походження51 та цілком об’єктивні рефлексії і в українській мові. Це визнає й сам автор: «Професійні чоловічі назви, опріч свого спеція- льно-чоловічого значіння, мають ще й загальну силу, характеризуючи всіх лю­ дей якоїсь професії чи стану без огляду на натуральний рід, на стать. А жіночі назви мають завжди обмежене, специфічно-жіноче значіння. Згадаємо тут до речі оці слова: людина, чоловік, жінка. Слово чоловік у нашій літературній мо­ ві означає особу чоловічої статі, жінка — жіночої статі, людина об’єднує в со­ 47 Там же.— С. 11. 48 Приклади, які далі наводить М. Сулима (танцюрист і танцюристка, учитель і вчи­ телька, селянин і селянка, служник і служниця, робітник і робітниця, в’язальник і в’язальниця, полільник і полільниця, викладач і викладачка, асистент і асистентка, актор і акторка), жодних заперечень не викликають — це нормативні, усталені в літературній українській мові фемінативи, не вживати які в контекстах, що не суперечать стильовій нормі, немає підстав. 49 Сулима М. Зазнач, праця.— С. 11. 50 Там же,—С. 11-12. 51 Шульга М. В. Славянский грамматический род: привативная оппозиция // Вопр. языко­ знания.— 1997.— № 3.— С. 26-39; Безпояско О. К., Городенська К. Г., Ру синівський В. М. Зазнач, праця.— С. 60-80; Архангельская А. Сексизм в языке...— С. 42-54. А. М. Архангельська__________________________________________________________ 36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б бі обидва ці значіння. Коли ми, маючи на увазі цю схему, кваліфікуватимемо значіння, напр., слів поет і поетка, то нам доведеться сконстатувати, що поетка йде рівнобіжно до жінка, а слово поет становить собою паралелю до чоловік і, опріч того, до людина. Отже значіння чоловічих назов — ширше, а жіночі назви — індивідуалізовані, обмежені на змісті». М.Сулима зауважує, що «звучи жінку чи дівчину товаришкою (а не товаришем), ми тимчасом мо­ жемо сказати так: Серед усіх моїх товаришів вона — найкращий мій товариш. Так само й це: Вона—моя велика приятелька, але вона—найбільший приятель мені серед усіх моїх приятелів. Вона —революціонерка, але вона належить до найвидатніших революціонерів. Вона письменниця, але вона — найпопуляр- ніший тогочасний письменник і т. ін. Коли б і вдруге ми сказали були, напр., “письменниця” (а раніше — “революціонерка” тощо), то це не характеризува­ ло б загальности, промовляло б лише за певне вузьке коло жінок, а не за всіх взагалі діячів якоїсь категорії»52. Але ж як тоді бути з виголошеним М. Сулимою переконанням у тому, що лише в російській мові, на відміну від української, слова автор, композитор, писателъ, так само як і товариш, приятель тощо, можуть «однаково стосува­ тися до осіб жіночої статі, як і чоловічої»; що українська мова «взагалі уникає вживати в спільному роді тих слів, що означають посаду, професію, звання, рангу тощо, й надавати тим словам ознак граматичного (формального) чоло­ вічого роду без огляду на стать»? Проте будьмо об’єктивні: рекомендації М. Сулими щодо доцільності вжи­ вання як несуперечливих природі української мови фемінативів, так і чоло­ вічих родо-особових назв на позначення жінки цілком слушні. У російській мові у сфері професійних (ширше — статусних) найменувань активність фе­ мінізації є справді значно нижчою, ніж в українській мові, головним чином завдяки меншій мірі продуктивності фемінізувального суфікса -к(а) 53. Інша справа—стилістична стратифікація української мови і доцільність перенесен­ ня народнорозмовних елементів на всі без винятку сфери спілкування54. Зва­ жимо і на те, що в 20-х роках минулого століття стилістична система україн­ ської мови ще не була усталеною. У кожному разі, це — погляд вченого на творення й функціонування фемінативів в українській мові, який ще раз під­ тверджує: не все тут так просто. Про О. Синявського Ю. Шевельов висловлювався з найглибшою повагою і шаною: «Синявський, науковець і професор університету, що вніс у проблеми нормалізації глибоке знання, науковий досвід і методу не тільки відчуття тен­ денцій розвитку, а й розуміння їх»55. У розділі «Словотвір» О. Синявський пи­ ше: «...без доброго ознайомлення з словотворчими засобами мови й їх ужи­ ванням не можна належно знати мови, особливо коли взяти на увагу те, що інтелігенція на Україні не одномовна, а це стоїть на перешкоді до розвитку 52 Сулима М. Зазнач, праця.— С. 12. 53 Див. докладніше: Федотова М. Е. Лексические инновации в сфере наименований жен­ ских профессий // Слово в динамике : Сб. науч. тр. Твер. гос. ун-та.— Тверь, 1997.— С. 90; Архангельська А. Новотвори-фемінативи...— С. 77; Годована М. П. Словник-довідник назв осіб за видом діяльності / За ред. Л. В. Туровської.— К., 2009.— 176 с. 54 Свого часу В. Сімович зазначав: «Щоб навчитися по-українськи, треба прислухатися до старих дідусів (курсив наш. —А. А.), і то неписьменних, та до жінок, головно, до наших сільських бабусь (курсив наш.— А. А.), які не мали ще нагоди зіпсувати собі своєї гарної мови», наголошуючи при цьому і на орієнтації на мову письменницьку, бо й «мова пись­ менницька у своїй основі народня» (Сімович В. Зазнач, праця.— С. 65). 55 Шевельов Ю. Зазнач, праця. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 37 поправного натурального словотвору»56. У цій праці автор подає семантико- словотвірний огляд іменникових приростків (суфіксів), подекуди доповнюю­ чи його характеристикою твірної основи, проте назви жінок та засоби їх тво­ рення в «Нормах української літературної мови» не виокремлено і жодних ко­ ментарів щодо самого явища фемінізації не подано57. Не згадує про фемінативи й О. Курило у своїх «Увагах до сучасної україн­ ської літературної мови», що вперше вийшли друком у 1920 р., пізніше — у значно більшому обсязі в третьому виданні — у 1925. Ця праця, як відомо, набула статусу одного з найкращих за всі часи підручника зі стилістики української мови, хоч і тут жодних зауваг щодо природності регулярних назв осіб жіночої статі не знаходимо 58. До тих українських учених і мислителів, що зосереджували увагу на фактах руйнівного впливу російської мови на українську мовну систему, безперечно, належить і І. Огієнко з його відомою працею «Наша літературна мова»59. «До­ стеменно знаючи усі рифи прямої і прихованої русифікації українців, що з рока­ ми набувала чимраз ширшого наступу, автор книги закликає читачів пам’ятати про притаманні ознаки української мови і, за прикладом українських письмен­ ників, не допускати її суржикізації», — зазначає в передмові до сучасного пере­ видання книги М. Тимошикб0. Проте і в праці І. Огієнка про вияви русифікації в царині «жіночого словотворення» навіть не згадується. Автор лише принагідно наводить думку про те, що «наша мова витворила паристі форми для назв істот: чоловічі й жіночі, напр., учитель — учителька, професор — професорка, гість — гостя, друг — другиня, учень —учениця» 61, а під фемінізацією (якій справді присвячена чимала частина авторових зауваг) розуміє так зване ожіноч- нення — надання українським іменникам, на противагу російській мові, закін­ чення -а, -я: роля, бензина, керосина, вазеліна, паралеля, кляса, педаля, дублета, ранга, шприца62 тощо і намагається переконати читача в неприродності для на­ шої мови російських очоловічнених форм: «У нашій мові у певних групах по­ мічається вперта боротьба чоловічого роду з жіночим. І звичайно жіночий бере гору: дублет — дублета, шприц — шприца. Насиллям і силою накинених нам російських форм не приймаємо і не приймемо»63. Подібну думку свого часу обстоював і В. Сімович стосовно форми жіночих прізвищ в українській мові: їх маскулінізація {пані Дуб, пані Стефанів) — це вживання на московський спосіб, для нашої мови неорганічне, противиться і традиції, й вуху! Природним маркером жіночості в українській мові, на пере­ конання вченого, мав би стати суфікс -ова 64. Проблеми вживання жіночих 56 Синявський О. Н. Норми української літературної мови.— Л., 1941.— С. 86. 57 Там же,— С. 87-97. 58 Курило О. Уваги до сучасної літературної мови.— К., 2004.— 303 с. 59 Огієнко 1. (Митрополит Іларіон). Наша літературна мова : Як писати й говорити по-літературному. Мовні нариси.— Вінніпег, 1958.— 424 с. 60 Тимошик М. Урок синівського вболівання за долю української мови: до передруку в Україні головних праць І. Огієнка І І Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Наша літературна мова / Упоряд. М. С. Тимошик.— К., 2011.— С. 32. Огієнко 1. Наша літературна мова.— С. 168. 62 Там же.— С. 190. 63 Там же.— С. 168. 64 Сімович В. Зазнач, праця.— С. 286-287. Проте в українській офіційній мові на межі 1920-х — 1930-х років було усунуто цілком народні «присвійні» жіночі прізвищеві форми на зразок Марія Грінченкова, Олена Курилова як такі, що «ніби знаменують приниження жінки, залежність від чоловіка, присвійність її чоловічій статі (С. Єфремов) і замість них прийнято без змін прізвища чоловіка (Марія Грінченко, Оксана Орел)» (Тараненко О. Суперечності між національним і соціальним у розвитку літературної мови // Екологія мови і мовна політика в сучасному суспільстві: 36. наук, праць.— К., 2012.— С. 93). А. М. Архангельська__________________________________________________________ 38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б прізвищ у маскулінізованій чи фемінізованій формі торкається й І. Блажкевич у статті «Як писати?»65: «Так воно все вимішується, що я сама вже не знаю, хто я: Блажкевич чи Блажкевичеваї». Проте далі вона звертає увагу не лише на своє власне, але й загальне нерозуміння закономірностей уживання в тогочас­ ній мові «таких протилежних назв жінок, як посол, але сенаторка, провідниця, секретарка', директор-справник, директор-бухгалтер, але директорка». І розмірковує: «Переживши свій вік на селі, звикла я до того, що селяни ніколи не скажуть “склепар”, “поштар” чи “директор”, якщо це становисько займає жінка, але називають (на мою думку правильно): склепарка, поштарка, дирек­ торка, молочарка і т. п., а там: Круглячка, Шекеричка, Блажкевичка, Купчиха і т. п. Належало б отож і в письмі ці назви усталити, а то виходить трохи смішно: навчальна редакторка і видавець О. Кисілевська. А що на це філологи-украї- ністи?»66. Погодьмося — І. Блажкевич усе ж говорить про селян і живу народ­ норозмовну мову, яку, на її думку, слід усталити «в письмі» як взірець літера­ турної норми. Досліджуючи жіночі та чоловічі маркери статей у західноукраїнських ча­ сописах для жінок 20-30-х років XX ст., О. Пода теж виявляє виразну неуста­ леність у функціонуванні жіночих назв: вони часто уживалися разом з іншими статевими дистинктивами, що, ймовірно, засвідчувало незвичність словотвір­ но фемінізованої назви для українського жіноцтва: жінка-режисерка, жінка- патріотка, жінка-геройка, читачка-господиня тощо. Водночас досліджений нею матеріал фіксує й самостійні фемінативи (яких, до речі, порівняно з ро­ динними назвами жінки, наведеними у статті, кількісно не так уже й багато, щоб можна було виявити якусь більш-менш стабільну тенденцію. —А. А.) ін­ структорка, літературна лявреатка, редакторка, організаторка, перед­ платниця, пожертвувачка, емігрантка, читачка, письменниця, помічниця, артистка, геройка, патріотка. Однак далі дослідниця зауважує, що в періо­ дичних і неперіодичних виданнях були наявні й іменники чоловічого роду агроном, інструктор, письменник, рільник, учитель, книговодчик, видавець, редактор тощо, у деяких випадках — і на позначення жінки 67. Українізація 20-30-х років XX ст., яка на практиці була тимчасово зорієн­ тована на дерусифікацію, стала унікальним стимулом до потужного розвитку української мови, оприявлення її питомих ресурсів, повернення українців, зокрема й через мову, до свого коріння (пор. питому назву тогочасної більшо­ вицької політики коренізація). Проте, як бачимо, у працях українських грама­ тистів кінця XIX — поч. XX ст., у пізніших, замовчуваних або й заборонених 65 Блажкевич І. Як писати? // Жіноча доля. — 1931. — Ч. 1-2. — С. 21. 66 Там же. 67 Пода О. Ю. Фемінітиви і маскулінітиви як тендерні маркери журнальних заголовків у контексті тендерної політики західноукраїнських часописів для жінок // Держава і регіони.— 2008.— № 3.— С. 87-95. Порівнюючи дані, отримані на підставі іншого дослідження (Пода О. «Газети Радянської України 20-40-х рр. XX ст.: проблема тендерного маркування назв» // Психолінгвістика.— 2008.— Т. 1.— С. 197-204), автор зазначає, що внаслідок жорсткого контролю державними ідеологічними структурами у назвах газет 20-40-х років домінували іменники чоловічого роду будівельник, газетяр, друкар, інженер, лінгвіст, медик, робітник тощо («Народний учитель», «Текстильник», «Голос тракториста» та ін.) і що в жіночих виданнях такого жорсткого контролю не було. Проте кількісна перевага маскулінних номінантів у назвах газет того часу порівняно із заголовками в жіночих журналах є природним наслідком генералізувальної функції маскулінізму (номінант чоловічого роду позначає і особу взагалі, без огляду на стать, і чоловіка і жінку одночасно, і водночас є назвою самої професії), а не якогось жорсткого контролю «згори» над маскулінізмами і фе- мінативами в мові преси. _________________________До проблеми словотвірної фемінізації в українській мові... ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б 39 за радянських часів граматиках та спеціальних мовознавчих студіях про фе­ мінізацію як явище послідовне і закономірне або хоча б як про стабільну тен­ денцію в розвитку «поправного натурального словотвору», свідчень немає. Натомість учені, що зосереджуються на аналізі творення та вживання в україн­ ській мові фемінізованих назв, так чи інакше визначають фемінізацію як яви­ ще гетерогенне, таке, що має і свої стимули, і свої обмеження. Здійснений ана­ ліз засвідчує також виразну неусталеність у вживанні в означений період маскулінізованих та фемінізованих найменувань особи жіночої статі. Наступ­ ним етапом вивчення питання про послідовність і обов’язковість в українській мові процесів словотвірної фемінізації стане дослідження кількісних та якісних параметрів активності творення фемінізованих позначень жінки з використан­ ням даних лексикографічних джерел, дотичних у часі до періоду українізації (Словника української мови Д. Яворницького (1920), Російсько-українського словника ділової мови М. Дорошенка, М. Станиславського, В. Страшкевича (1930), Російсько-українського словника за ред. А. Кримського (1924—1933) та ін.) у проекції на сучасний стан лексикографічної фіксації фемінативів. [Рівне) А. М. Архангельська__________________________________________________________ А. М. ARKHANHELSKA ON THE PROBLEM OF DERIVATIONAL FEMINIZATION IN PRESENT DAY UKRAINIAN LANGUAGE: TRADITION AND MODERNITY. I In this article there was made an attempt to define the linguistic status of derivational feminization process in Ukrainian grammar in the projection of the period of Ukrainization of 20-30-ies of the XX century. The author analyzes the reflection of feminine derivation in grammars of the end of XX — beginning of XXI century as well as in the linguistic studies of those scholars, who stood on the positions de-Russification of the Ukrainian language and its nationalization. Keywords: feminine derivation, feminative, Ukrainization, masculinity, generalising function. 40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 6

Схожі ресурси