Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.

Рецензія на книгу: Гапоненка І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. : асаблівасці станаўлення і развіцця. Мінск : БДУ, 2012. — 307 с.

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Скопненко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2013
Назва видання:	Мовознавство
Теми:	Рецензії та анотації
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183790
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. / О. Скопненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 89-92. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-183790
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1837902022-04-20T01:32:25Z Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. Скопненко, О. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Гапоненка І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. : асаблівасці станаўлення і развіцця. Мінск : БДУ, 2012. — 307 с. 2013 Article Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. / О. Скопненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 89-92. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183790 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Скопненко, О. Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Гапоненка І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. : асаблівасці станаўлення і развіцця. Мінск : БДУ, 2012. — 307 с.
format	Article
author	Скопненко, О.
author_facet	Скопненко, О.
author_sort	Скопненко, О.
title	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.
title_short	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.
title_full	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.
title_fullStr	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.
title_sort	гапоненко і. а. лексіка беларускай літаратурнай мови xix—пачатку хх ст.
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2013
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183790
citation_txt	Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст. / О. Скопненко // Мовознавство. — 2013. — № 6. — С. 89-92. — Бібліогр.: 4 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT skopnenkoo gaponenkoíaleksíkabelaruskajlítaraturnajmovixixpačatkuhhst
first_indexed	2025-07-16T03:47:49Z
last_indexed	2025-07-16T03:47:49Z
_version_	1837773798563119104
fulltext	Рецензії та анотації Гапоненка І . А. ЛЕКСІКА БЕЛАРУСКАЙ ЛІТАРАТУРНАЙ МОВЫ XIX — ПА- ЧАТКУ XX СТ.: АСАБЛІВАСЦІ СТАНАЎЛЕННЯ І РАЗВІЦЦЯ Мінск : БДУ, 2012. — 307 с. Вивченім будь-якого явища культури важ ливе не лише саме по собі, а передусім з погляду залучення цього процесу до загаль ної концепції буття народу в цивілізаційно- му просторі. Наведені слова цілком засто совні й до студій фактів мовного розвитку. Можна впевнено твердити, що сучасні мо вознавчі дослідження демонструють як поступ у конкретній галузі людської діяль ності, так і впливають на рівень самоус відомлення національного колективу, на його бачення себе або в ролі носія культури в дзеркалі минулого — теперішнього — майбутнього, або в ролі спостерігача за роз витком іншого народу. Певна річ, не можна абсолютизувати цього підходу, адже побу дова історичних візій залежить не тільки від методів дослідження, не лише від об’єкта, а й від поставлених завдань. Не всі лінгвіс тичні праці можуть істотно впливати на си лове поле гуманітаристики, багато з них зо рієнтовані на розв’язання часткових питань, проте існують дослідження, що здатні не лише змінити думки фахівців у деяких кон кретних галузях науки, а й привернути ува гу ширшої аудиторії. Найбільша похвала стосується тих творів, що спонукають до дискусії, будять думку, огортають поле мікою. До таких студій належать ретельні й виважені праці з історії літературних мов, зокрема рецензована монографія І. О. Гапо- ненко «Лексика білоруської літературної мови XIX — початку XX ст.: особливості становлення та розвитку». Наприкінці 80-х рр. XX ст. стало оче видно, що в багатьох галузях українська й білоруська гуманітарні науки потребують докорінного оновлення як у методології досліджень, так і в трактуванні наукової спадщини різних періодів. Подальше деся тиліття стало добою відмови від багатьох усталених підходів до мовних, історичних і літературознавчих проблем, хоч і не все тут відбувалося рівномірно, без напруження й тертя. Проте тривалий час непорушно висо чіла концепція історії нової білоруської літературної мови, згідно з якою цей ідіом утворився й розвивався в цілковитому від риві від свого попередника — старобілору- ської літературної мови. І тільки в останніх працях науковців Білорусі нагромаджено достатньо матеріалу, щоб можна було пору- © О. СКОПНЕНКО, 2013 ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б шити питання про доцільність обгрунтуван ня ідеї безперервності мовного розвитку між старобілоруським і новобілоруським періодами. Розглядана монографія — одне з таких досліджень, яке дає змогу розширити видноколо й піднести історію нової білору ської літературної мови на вищий щабель. Видання важливе не тільки для білорусис тики, а й для україністики, адже дає змогу по-новому поглянути на багато процесів, що відбувалися в історії сучасної україн ської літературної мови, особливо в площи нах взаємодії цього ідіому з іншими сло в’янськими мовами, взаємовпливів і бо ротьби в просторах народнорозмовних і книжних практик Слов’янщини. У «Вступі» монографічного досліджен ня чітким пунктиром окреслено проблеми вивчення білоруської мови періоду XIX — початку XX ст. в лінгвістиці Білорусі, а та кож становлення білоруської мови в згада ний період на загальнослов’янському тлі. Перший розділ монографії присвячений зо внішнім чинникам формування білоруської літературної мови в XIX — на початку XX ст., другий — мовній спадкоємності між старобілоруською та новою білорусь кою літературними мовами (від стародав нього періоду до XIX — початку XX ст.). Дослідниця досить детально зупиняється на питаннях мовної спадкоємності в працях білоруських та українських лінгвістів, лек сичних традиціях у білоруській мові тієї до би. У третьому розділі І. О. Гапоненко роз глядає лексичні запозичення в білоруській мові XIX — початку XX ст., зокрема зосе реджує свою увагу на запозиченнях у най більшому в XIX ст. «Словнику білоруської мови» І. Носовича (1870); на перейнятих лексичних елементах, що закріпилися в ху дожніх і публіцистичних біпоруськомовних творах XIX ст. — початку XX ст.; на запози ченнях з різних європейських мов (слов’ян ських, балтійських, германських, роман ських). Окремий підрозділ монографії присвячено розгляду запозичень у білору ських перекладних виданнях початку XX ст. (перекладам з польської, російської та української мов), а також неномінатив- ним функціям запозичених одиниць. У ви данні здійснено аналіз семантичних проце сів у білоруській мові XIX — початку 89 XX ст., зокрема зосереджено увагу на тер мінологізації й детермінологізації, розвит кові переносних значень у білоруській за гальновживаній лексиці, ролі письменників у формуванні системи образно-переносних значень білоруської літературної мови по чатку XX ст., семантичних трансформаціях запозичень у білоруському тексті, на семан тичних змінах білоруської лексики під впливом запозичених одиниць (четвертий розділ). Складним питанням вивчення діа лектної лексики в білоруських виданнях XIX — початку XX ст. присвячено п’ятий розділ, шостий — особливостям авторсько го лексикону в білоруській літературній мо ві досліджуваного періоду. Надзвичайно цікавий і багатий на фактичний матеріал сьомий розділ «Ономастична лексика в білоруській літературній мові XIX — по чатку XX ст.», у якому І. О. Гапоненко ви вчає ономастичну варіантність (на прикладі хоронімів, етнонімів), ономастичне будів ництво в ідіомі (псевдоніми, ергоніми), ста новлення національних онімних форм (то понімів, антропонімів), особливості слово зміни антропонімів у розглядану добу. І. О. Гапоненко, характеризуючи найно віші праці з історії нової білоруської літера турної мови, пише: «Тішить, що такий під хід (твердження про брак спадкоємності між старобілоруським і новобілоруським ідіомами. — О. С.) до питання наступності поступово стає набутком історії. Публікації останніх років свідчать про закорінення об’єктивнішої й переконливішої мовознав чої позиції, близької до української. Унас лідок цього білоруська мова втрачає вигляд штучно “омолодженої” й займає своє закон не місце серед мов з давньою літературно- писемною традицією» (с. 48). (Ідеться про розуміння нової української літературної мови як ідіому, що хоч і виник на народно розмовній основі, але не був цілковито відірваний від попередніх етапів мовного розвитку народу. (Українська «народнороз мовна мова розглядається як місток, як з’єд нувальний ланцюжок двох різних етапів мовної історії»: староукраїнського та но- воукраїнського). Натомість у білоруському мовознавстві здобутки XVIII ст. трактували «як своєрідну лінгвальну дірку», після якої «починається новий звій розвитку, фактич но з нульової позначки» — с. 48). Дослідни ця зазначає, що «співвідносний абстрак тний шар (лексики. — О. С.) у мові старо- білоруського та нового періодів становить приблизно 70-75%», а це дозволяє обстою вати думку про реанімацію на новому етапі мовного розвитку вживання абстрактних лексем старої доби в писемності нової біло руської мови (с. 51). Авторка переконана, що встановлений лексико-семантичний Рецензії та анотації__________________ 90 зв’язок «на різних мовно-історичних ета пах, як у мові в цілому, так і в окремих лек сичних підрозділах, може бути аргументом проти голослівних тверджень щодо су цільного розірвання мовних традицій на ме жі старого й нового періодів білоруської мовної історії й слугує доказовою базою під час висвітлення питання про спадкоємність між старобілоруською та новою білору ською літературною мовою» (с. 52). На на шу думку, у цьому місці монографії варто було б подати розширений коментар з при воду того, що така реанімація, цілком віро гідно, відбувалася не тільки під безпосеред нім впливом старобілоруського ідіому, во на взяла силу й від практик потужніших су сідніх ідіомів — польської та російської літературних мов. Крім того, можливо, у цьому контексті варто врахувати й свідчен ня граматики. Хоч граматичний рівень і не можна вважати провідним у формуванні ар сеналу лексики, але він також створює «об раз» лексичної системи, часто визначає дея кі параметри її можливого розвитку, задає певні обмеження на вживання (творення) одиниць. Граматичний лад старобілорусь кого ідіому навряд чи міг прямо вплинути на писемну традицію нової білоруської літературної мови. Було б ідеально, якби для розв’язання цієї проблеми вдалося залу чити дані про стан мовної свідомості носіїв у перехідну добу. Власне чинник мовомис- лення й можна вважати найголовнішим, бо саме сприйняття старого й нового, усвідом лення носіями зв’язку між теперішнім і по переднім станом, незалежно від фактичних мовних процесів (хоч це й звучить до певної міри парадоксально), дає змогу дослідни кам відчувати твердий ґрунт під ногами під час пошуку механізмів наступності Оскільки такі студії надзвичайно складні, у багатьох випадках навряд чи можливі, пи тання про спадкоємність між згаданими ідіомами завжди викликатиме пильну увагу й спонукатиме до контроверсійних позицій. І. О. Г апоненко, розглядаючи лінгвальні процеси в XIX ст., зауважує, що в цю добу білоруська мова «поступово починала ви ходити зі стану глибокого занепаду, після того, як була витіснена з усіх сфер офіцій- 1 * 1 Показовий приклад знаходимо в класика біло руської літератури Ф. Богушевича, що в передмові до збірки «Дудка білоруська» (1891) виразно ок реслив своє розуміння порушеної проблематики. Ф. Богушевич, хоч і жив не в добу безпосередньо го переходу від старобілоруського до нового біло руського періоду, а в другій половині XIX ст., від чував це так: «Читав я чимало старих паперів, двіс ті, триста років тому писаних у нашій землі й напи саних від великих панів, а нашою мовою чис тісінькою, начебто ось тепер писалося». Тут ва жить не так фактичний стан справ, як усвідомлен ня мовця, що між традиціями немає прірви. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № 6 ного вжитку польською мовою наприкінці XVII ст., вона понад сто років функціонува ла винятково в усно-діалектній формі». Че рез це мова (далі на підтвердження своєї по зиції дослідниця наводить цитату з праці Л. М. Шакуна) «була роздроблена на вели ку кількість діалектів, <...> не вирізнялася стрункістю й упорядкованістю, бо не мала усталених, загальнообов’язкових норм» (с. 60). Не заперечуючи стосовно провідної думки наведених цитат про стан досліджу ваного ідіому, рецензент хотів би зазначи ти, що між низьким соціолінгвістичним ста тусом мови та діалектною диференціацією будь-якого етнонаціонального простору не має прямої залежності. Діалектна різнома нітність набагато давніша, ніж «загально обов’язкові норми». У багатьох випадках діалектний ландшафт сучасної Білорусі своїм корінням сягає говорів протобіло- руських племен, а стан білоруської мови XIX ст. і поготів. По-друге, не завжди наяв ність «віддалених» діалектних систем може бути головною перешкодою в процесі фор мування літературної мови. Скажімо, з пог ляду загальної історичної ситуації біло руський етнонаціональний простір дифе ренційований не так кардинально, як ук раїнський. Окремі частини українського діалектного простору настільки різняться (наприклад, системи карпатських говорів та решти діалектного континууму), що це бу ло в XIX ст. додатковою підставою, крім ідеологічно-політичної, для паралельного творення української літературної мови на різних діалектних базах. Деякі дослідники через це навіть висувають ідею про існуван ня в XIX ст. кількох українських літератур них мов2. Якщо ж урахувати, що сучасна українська літературна мова постала в умо вах двох державних утворень (Російської та Австро-Угорської імперій), за ускладнених внутрішньонаціональних комунікаційних процесів, то стає зрозуміло: діалектне різ номаніття не може бути ні причиною спо вільнення нормалізації й кодифікації, ні наслідком неіснування національної літера турної мови на народнорозмовній основі. Доречно також навести приклад словен ської мови, діалектна диференціація якої така потужна, що носії її окремих говірок навіть не можуть між собою порозумітися, якщо не вдаються до літературного стан дарту. Ситуація в німецькому, хорватсько му, сербському етномовних ареалах також свідчить, що діалектна диференціація хоч і ускладнює процеси нормалізації й коди фікації, не може бути головною причиною 2 Див., наприклад: Гриценко П. Е. Некоторые за мечания о диалектной основе украинского литера турного языка // Philologia slavica: К 70-летию ака демика Н. И. Толстого. — М., 1993. — С. 285. ISSN0027-2833. Мовознавство, 2013, № б їхнього завмирання. Гадаємо, не буде кра мольною думка про головну роль у норма- лізаційних і кодифікаційних процесах поза мовних чинників, адже наявність власної держави стимулює як стихійну селекцію мовних елементів (нормалізацію), так і цілеспрямовані заходи з мовного будівниц тва (кодифікацію). І навіть у ніч бездержав ності потужний рух за національне відро дження може перебороти численні пере шкоди, породивши запотребованість у літе ратурній мові, тобто виконати функцію впливу держави на мовну стихію (чеський мовний розвиток). Для вітчизняного мовознавства надзви чайно важливі ті підрозділи монографії, у яких дослідниця розглядає українські запо зичення в білоруській мові або білоруські елементи, що постали як кальки до україн ських лексем. І. О. Гапоненко зараховує одиниці наймыт, праклынае, блыскаць, блыскавіца, абшыр, скікалі (так!), адначэ, гастрыць, гостра, гвінт, гвінтоўка до фо нетичних запозичень з української мови, словоформи наплачемо, знаємо, заночуємо, пабачымо, казаці, караці, паўстаці, змага- ці, агледаці, ажыўляці, брадзіці, будзіці кваліфікує як елементи з виразними україн ськими морфологічними рисами, а власне лексичні українізми вбачає в словах акуль- бачываць, ашустаць, вошуст, бранка, вилог, галда, гамаваць, гарни, донька, ра тай, розовы, знушчацца, зориць (с. 85-86). Трактування деяких наведених одиниць потребує додаткових коментарів. Певна річ, коли згадані елементи містяться в ук раїнському оригіналі та білоруському пе рекладі цього твору (про це ми не маємо докладних відомостей), то майже всі ана лізовані одиниці так чи інакше пов’язані з українською мовною стихією, проте якщо брати кожний елемент окремо, то висновки будуть не такими вже й однозначними. Ска жімо, словоформи гастрыць, гостра, нап лачемо, знаємо, заночуємо, набачимо, каза ці, караці, паўстаці й под. можуть бути по в’язані тільки з білоруським етномовним масивом. Наприклад, у південно-західному наріччі білоруської мови дієслова в першій особі множини мають словоформи з голос ним [о] у фіналі: с ’п ’їмо, кричьїмо, cma- йїмо, с'адз'їмо, '•роб’імо, бтав'імо, поро сімо, ідз ’емо, Ошийамо, 1кажамо тощо. У діалектних системах білоруської мови та кож засвідчені словоформи з протетичним [г] (гостри, гўраць, гсірапнік), що, за сло вами О. И. Підлужного, «проходять до літе ратурної мови»3. (Щоправда, словоформи гостра, гбстрани, гостри в сучасній біло __________________Рецензії та анотації 3 Падлужны А. І. Прыстаўныя гукі // Беларуская мова: Энцыклапедыя. — Мінск, 1994. — С. 438. 91 руській лексикографії супроводжувані ре маркою діал. (обл.), а тому про ступінь їх нього вживляння в літературну мову можна дискутувати, натомість варіанти востра, востраны, востры належать до норматив ного арсеналу). Деякі з наведених прикла дів українізмами можна вважати тільки умовно (якщо прийняти, що одиниці запо зичені з якогось українськомовного писем ного джерела), адже, наприклад, одиниці ашустаць, воисуст (напевно, відповідники до українських ошустати, ошуст) — це полонізми, наявні як в українських діалек тах, так і в білоруських говірках4. Отже, навіть на підставі такого побіжно го аналізу виникає запитання, чи варто зга дані вище приклади з білоруської літера турної мови початку XX ст. зараховувати до українізмів? Відповідь не така однознач на, як може здатися на перший погляд. Зага лом дослідниця робить висновок, що украї нізми цього періоду «слабо репрезентовані в кількісних вимірах, не втягнуті в конк ретну функціональну нішу й здебільшого мають білоруські дублети», а поверховість «контактів білоруської та української мов на початку XX ст.» варто пояснювати «тим, що українська мова через свою невнормо- ваність, брак офіційного статусу не входила до пріоритетних джерел запозичень» (с. 87). Можливо, у тій частині монографії, де авторка розглядає ідіолект В. Дуніна-Мар- цинкевича, не було б зайвим більше уваги присвятити мові «Пинської шляхти» Рецензії та анотації__________________ 4 Див.: Етимологічний словник уіфаїнської мови: В 7 т. — К., 2003. — Т. 4. — С. 245-246. У «Росій сько-українському словнику» за ред. А. Ю. Крим ського та С. О. Єфремова лексему ошуст супро воджує ремарка гал. (галицьке), що свідчить про досить локальне її вживання в українській мові. 92 (1866), адже в авторському варіанті твір на писано західнополіським діалектом, а ввій шла ця п’єса до канону білоруської літера тури майже через півстоліття в перекладі Я. Льосика. На нашу думку, в білоруській традиції варто було б остаточно закріпити в стиліс тично нейтральних контекстах написання Галіччына, галіцкі тощо замість Галіцыя, галіцыйскі, що виразно пов’язані з несло в’янськими мовними практиками. Прізви ще українського письменника, лексикогра фа й громадського діяча Б. Грінченка до цільніше по-білоруському передавати фор мою Грынчэнка, а не Грынчанка, оскільки в мові-джерелі цей антропонім має наголо шений суфікс, а не корінь. Усі висловлені зауваження у своїй осно ві містять зерно для дискусії, жодною мірою не впливаючи на високу оцінку ре цензованої монографії, оскільки ця праця вводить до наукового обігу дуже багато но вого матеріалу, дібраного з білоруського друку початку XX ст., і подає широкий зріз мовного розвитку Білорусі позаминулого й початку минулого століть. Понад те, І. О. Гапоненко пропонує по-новому роз глядати важливі проблеми історії нової білоруської літературної мови, а це впливає як на стан лінгвістичної білорусистики, так і загалом на мовознавчі пошуки в інших слов’янських мовознавчих школах. О. СКОПНЕНКО ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2013, № б

Гапоненко І. А. Лексіка беларускай літаратурнай мови XIX—пачатку ХХ ст.

Репозитарії

Схожі ресурси