Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика
У статті проаналізовано лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні процеси кінця XIX — початку XX ст. у зв’язку з тенденціями літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку системи української мови....
Gespeichert in:
| Datum: | 2014 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2014
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183876 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183876 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1838762022-04-23T01:31:24Z Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика Коць, Т.А. У статті проаналізовано лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні процеси кінця XIX — початку XX ст. у зв’язку з тенденціями літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку системи української мови. The research present an analysis of lexical, morphological, syntactical, stylistical processes in prescription used in early 19th — late 20th century in the context of literary Ukraine. Special attention is paid to the functioning of variants. The main changes in the system Ukraine are generalized as well. 2014 Article Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183876 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті проаналізовано лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні процеси кінця XIX — початку XX ст. у зв’язку з тенденціями літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку системи української мови. |
| format |
Article |
| author |
Коць, Т.А. |
| spellingShingle |
Коць, Т.А. Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика Мовознавство |
| author_facet |
Коць, Т.А. |
| author_sort |
Коць, Т.А. |
| title |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика |
| title_short |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика |
| title_full |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика |
| title_fullStr |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика |
| title_full_unstemmed |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика |
| title_sort |
літературна норма в прескрипціях кінця xix — початку xx ст. і мовна практика |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2014 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183876 |
| citation_txt |
Літературна норма в прескрипціях кінця XIX — початку XX ст. і мовна практика / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 56-61. — Бібліогр.: 32 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT kocʹta líteraturnanormavpreskripcíâhkíncâxixpočatkuxxstímovnapraktika |
| first_indexed |
2025-07-16T03:55:39Z |
| last_indexed |
2025-07-16T03:55:39Z |
| _version_ |
1837774290839142400 |
| fulltext |
Т. А. КОЦЬ
ЛІТЕРАТУРНА НОРМА В ПРЕСКРИПЦІЯХ КІНЦЯ XIX —
ПОЧАТКУ XX CT. І МОВНА ПРАКТИКА________________
У статті проаналізовано лексичні, морфологічні, синтаксичні, стилістичні процеси кінця
XIX — початку XX ст. у зв’язку з тенденціями літературної норми. Особливу увагу звернено
на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку системи української мови.
К л ю чов і слова: мовна норма, прескриптивна норма, варіант, мовна практика.
Українська лінгвістика кінця XIX— початку XX ст. заклала теоретичні пі двалини
для утвердження мовної норми української мови. Мовознавці розглядали пробле
ми становлення літературної мови у зв’язку з тенденціями мовної практики, зок
рема публіцистичного й художнього стилів. На сторінках періодичних видань
відбувалася мовна дискусія про шляхи розвитку української мови, яку започатку
вав О. Маковей статтею «П’ятьдесятьлітній ювілей руської публіцистики», де дав
загальну оцінку публіцистичної мови: «П’ятьдесять літ борби про мову! П’ятьде-
сять літ борби про правопись! Кільки праці і сил змарновано у нас на сю справу,
котру вже Шашкевич поставив 1837 року в Галичині так ясно... Перші 50 літ на
шої публіцистики можна сміло назвати літами пошесті на народну мову»
Мовознавці намагаються визначити і тенденції розвитку української літера
турної мови, і основу, на яку вона має спиратися. Газета «Діло» в 1900 р.
(№ 124-140) за підписом N. публікує серію статей під заголовком «В справі на
родного язика». Автор вважає, що основою літературної мови є жива розмовна
мова. Він порушує також питання чистоти української мови і заперечує право
мірність уживання в ній деяких невиправданих штучних слів і слів іншомовного
походження.
На ці статті в журналі «Літературно-науковий вісник» відгукнувся А. Крим
ський, який підтримав більшість міркувань автора, але не погодився з тверджен
ням про усунення іншомовних слів, які вже закріпилися в українській мові, тому
що тут «нашої філологічної заборони ніхто не схоче слухати» 2. Те саме казав
дослідник і про слова, утворені за законами мови, напр.: народний, внутрішній,
зовнішній і т. ін. адже «не варто сперечатися про те, звідки взяли, а треба тільки
зазначити, що сього слова тримаються скрізь на цілій Україні»3. Такі тверджен
ня стосуються всіх стилів мови.
У «Громадській думці» автори писали про недоцільність уживання «крутих
слів, таких, що трудно їх зрозуміти і розібрати до ладу» 4, на це редакція відпо
1 Маковей О. П’ятьдесятьлітній ювілей руської публіцистики //Літ.-наук. вісн.— 1896.—
Т. 2,— С. 190-196.
2 Кримський А. Про нашу літературну мову // Літ.-наук. вісн.— 1901.— Т. 16. Кн. 10.—
С. 39-47.
3 Там же.— С. 45.
4 Круті слова // Громадська думка.— 1906.— № 3.— С. 2-4.
О Т. А. КОЦЬ, 2014
56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2
Літературна норма в прескрипціях..
відала, що без них обійтися не можна, оскільки вони зумовлені життям, сього
денням. На цьому наголошували й дописувачі інших газет: «українська мова не
тільки та, що чуємо від простого селянина, далеко й не вся вона у нашого слав
ного Тараса або Квітки - у їх творах чудова мова, але ж це невелика частина над
звичайно багатої української мови»5.
М. Левицький зазначає, що в українській літературній мові вже склалися за
гальні норми і їх повинен дотримуватися кожен публіцист6. Він вважає, що не
гативно впливає на мову публіцистики вживання слів у неправильному значен
ні, напр.: «Трохи вона й міста візьме у посудині» (замість місця), неправильна
будова речення тощо. М. Левицький закликає до того, що залишається актуа
льним і сьогодні, — «до об’єднання письменницької мови, щоб вона була одна
для цілої Вкраїни і по сей, і по той бік Дніпра, і по сей, і по той бік кордону» 1.
Проти засмічення мови періодики полонізмами й германізмами виступає
Л. Мартович8.
І. Нечуй-Левицький твердить, що треба зберігати ті норми, які склалися на
Наддніпрянщині, адже «галицька наукова й часописна мова, кажучи загалом,
дуже нашкодила нашому письменству, а найбільше— сьогочасному часописно-
му українському письменству. Через її вплив ця часописна мова вийшла напха
на польськими й галицькими провінціалізмами й стародавніми словами ще й по
декуди з чудною семантикою» 9. Письменник наголошував на тому, що мова
публіцистики не повинна відриватися від живої основи української мови. Серед
великої кількості пропонованих ним слів було багато таких, які засвоїла україн
ська літературна мова, наприклад: вчинок, надбання, прикмета, заохочувати,
хист, нехтувати, житло.
Питання утвердження й розвитку літературної мови особливо актуальними
стають у кінці 20-х — на початку 30-х pp. XX ст. У різних газетах і журналах за
проваджується рубрика «Проблема газетної мови». М. Сулима подає рекоменда
ції до слововживання і відстоює думку про необхідність залучення слів, утворе
них питомими засобами словотвору {господарський, а не господарчий, виховник, а
не вихователь, підготовний, а не підготовчий), вважає неправомірним уживання
дієприкметників на -чий, -ший 10. Його підтримує і М. Гладкий, який стверджує,
що «... літературної, або інакше культурної мови, зафіксованої в письменстві, під
пертої практикою повсякденного життя, зв’язаної органічно з усією складною со
ціальною машиною, з усіма верствами нашого суспільства, ми ще не маємо» п.
Автор подає перші дослідження різних рівнів публіцистичного стилю —
лексичного, морфологічного, синтаксичного. Порушуються питання унорму
вання слів, утворених за допомогою українських формантів. Правильними сло
воформами, на думку М. Гладкого, є доставник, а не поставщик, приймальний,
а не прийомочний та ін. 12
Велике значення для української мови, зокрема мови преси, за словами до
слідника, «має влучне використання фразеологізмів, які є важливим штрихом,
архітектурною деталлю», що «прикрашають і разом завершують будівельний
5 Про незрозумілу українську мову // Рідний край.— 1905.— № 1.— С. 8.
6 Левицький М. Дещо до справи про вкраїнську письменницьку мову // Літ.-наук. вісн.—
1909,— № 8,— С. 240.
7 Там же.— С. 251.
8 Мартович Л. Причинки до літературної мови // Діло.— 1913.— № 194.— С. 2.
9 Нечуй-Левицький І. Сьогочасна часописна мова на Україні.— К., 1907.— С. 39.
10 Сулима М. Мова української газети (фрагментик) // Червона преса.— 1927.— № 3/4.—
С. 23-25.
11 Гладкий М. Мова нашої преси //Там же.— С. 26-30.
12 Гладкий М. Фразеологія газетної мови // Там же.— 1928.— № 1.— С. 39—4-3; № 2.—
С. 37-43.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 57
Т. А. Коць.
твір». їх основою має стати «природний ґрунт нашої народної мови», але спов
нений новизни пошуків, трансформацій. «На основі національної фразеології
можна творити нову фразеологію, даючи нове забарвлення теперішньої доби,
надаючи духу сучасності», — твердить М. Гладкий 13.
Особливого значення дослідники надавали синтаксису — правильній побу
дові словосполучень, речень, а отже, і всього тексту. М. Гладкий застерігає:
«Слово живе в реченні, цеб-то тільки в тіснім зв’язку з иншими словами воно
має повне своє значення; тільки в живому сполученні з иншими елементами ре
чення воно перестає бути вирваною з одної суспільної будівлі цеглиною й стає
фрагментом витонченої й складної людської думки»14. Мовознавці порушували
також питання мовної культури, правильного слововживання, наприклад, пра
вильно говорити: дякувати вам (а не дякувати вас), на прохання (а не за прохан
ням), близько 25 тисяч (а не до 25 тисяч), за керівництвом (а не під керівництвом).
Заперечували лінгвісти пасивні конструкції, які не властиві українській
мові, — трансформацій особових дієслівних форм, зворотів з дієприслівниками
та інфінітивами у віддієслівні іменники (пор. поширення підприємницької діяль
ності і поширювати підприємницьку діяльність), адже це вносить елемент
книжності, що неприпустимо для публіцистичного стилю 15.
Наголошують дослідники і на важливості емоційного викладу матеріалу,
повторів, функціонування розмовних конструкцій. «Корисною ця дискусія була
вже тим, що вона привертала увагу всієї інтелігенції до проблем вироблення
єдиних норм, консолідації українського простору. Редактори, дописувачі газет
були єдині в тому, що підґрунтям літературної мови може бути лише народно
розмовна стихія» 16.
Розширення функціонально-стилістичних можливостей української мови,
відкриття українських шкіл спонукало українських мовознавців не лише до нор-
малізаторської, а й до кодифікаційної діяльності.
На початку XX століття вийшов друком цілий ряд словників і граматик,
чому сприяли: зняття мовних заборон 1905 року, дозвіл викладати українською
мовою в школах, відкриття Українського народного університету 1917 року,
проголошення Четвертого універсалу Центральної ради, заснування УAH
1918 року тощо.
Ю. Шевельов зазначав, що українська мова від часів граматики О. Павлов-
ського і до початку XX ст. формувалася під впливом ідей романтизму17. У широ
ких колах української інтелігенції мову було репрезентовано як сутність, дух на
ції, а її зникнення порівнювалося з повним знищенням народу.
У пресі початку XX ст. частовживаними були вислови, що ідеалізували, під
носили мову: «Мова — священний прапор культури кожного народу» (Селян
ське слово, 12.03.1918); «Загине мова — загине держава і культура» (Там же,
15.03.1918).
Романтичні тенденції простежуються також в ідеалізації національно-ви
звольної боротьби українців — від часів козаччини і до діяльності ОУН. Взірцем
літературної мови вважали передусім мову сільську, народну, не засмічену книж
ними та іншомовними елементами, збережену у фольклорі. Найбільше цінували
13 Там же.— С. 39.
14 Гладкий М. Синтаксис нашої газетної мови // Червона преса.— 1927.— № 8/9.—
С. 59-63; № 10,— С. 41-45.
15 Тамже.— С. 59-63.
16 Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси (кінець XIX — початок
XX ст.).— К., 1970,— С. 19.
17 Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX ст. (1900-1941): стан і статус.—
Чернівці, 1998.— С. 29.
58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2
Літературна норма в прескрипціях..
ся в той період твори Т. Шевченка й П. Куліша. О. Курило стверджувала, що важ
ливими для мовознавців — нормалізаторів української мови були лише зразки
художніх творів, стилізовані народною мовою 18. В. Сімович, наслідуючи тради
цію церковних діячів, у своїй граматиці подав список «правильних» авторів та
творів, які є зразком у вивченні української мови: Т. Шевченко, П. Куліш, І. Ва-
гилевич, Г. Квітка-Основ’яненко 19. С. Смаль-Стоцький і Ф. Гартнер вважали,
що першими письменниками, які почали писати «живою і чистою» українською
мовою, зрозумілою всім українцям, а не лише поодиноким ученим, були І. Кот
ляревський та М. Шашкевич. Мовознавці, по суті, кодифіковували традиційну
для них мову художньої літератури. Найбільшою загрозою для унормування ук
раїнської мови, на думку прихильників романтизму, були полонізми, якими бу
ла насичена мова західних регіонів, та росіянізми. І. Нечуй-Левицький називав
їх книжними елементами, що спотворюють справжню українську мову 20. Такі
думки підхопили прихильники мовного пуризму. В. М. Русанівський поділяє
пуристів 10-3 0-х років XX ст. на представників харківської та київської шкіл.
До першої зараховує О. Синявського, М. Сулиму, М. Наконечного, О. Курило,
до другої — М. Гладкого, А. Кримського, Є. Тимченка, С. Смеречинського,
І. Огієнка, В. Сімовича та О. Курило (за ранніми працями) 21.
В основі українського пуризму 20-30-х років XX ст. була орієнтація на ми
нуле, відмова від запозичень. Неприпустимим було залучення насамперед ро
сійських слів, натомість, якщо не вдавалося створити термін на народній основі,
часто використовували слова з латинської, німецької мови, що особливо засвід
чує сфера медицини та економіки.
Характерною ознакою лінгводидактичних праць була архаїзація мови, яка
виявлялася в орієнтації авторів граматик і словників на мову письменників
XVIII — середини XIX ст. — І. Котляревського, Г. Квітки-Основ’яненка, Марка
Вовчка. Поза увагою залишалися твори Лесі Українки, М. Коцюбинського та ін
ших письменників кінця XIX — початку XX ст. І лише О. Курило в пізніших
своїх працях використовувала ілюстративний матеріал творів її сучасників22.
Романтичні погляди на унормування української мови часто перегукувалися
з ідеями позитивістів, які також орієнтувалися на мову етнічних українців— мо
ву села. Ю. Шевельов зазначає, що зовнішньо погляди позитивістів і романтиків
здаються відмінними, проте на практиці виходило те саме: «літературна мова не
повинна відриватися від мови селянства» — у романтиків і «мова повинна бути
зрозуміла селянам» — у позитивістів 23.
Це не лише звужувало функціональні сфери мови, а й загрожувало недопу
щенню її на новий культурний рівень, що, зрештою, призвело б до мовного зане
паду. Негативно оцінювали таку тенденцію П. Залозний, М. Грунський, М. Воз-
няк, І. Нечуй-Левицький та ін. П. Залозний (1913 р.) стверджував, що «в основу
літературної мови лягає звичайно якась окрема говірка, до котрої додаються но
ві елементи, взяті або з інших говірок, або з чужих мов, витворені письменника
ми, коли у своїх говірках бракує слів для вираження бажаних понять. Цей шлях
пройшли всі літературні мови, збагачуючись не лише чужомовними словами, а
й мовними формами» 24. М. Возняк зазначав, що літературна мова — це мова
18 Курило О. Уваги до сучасної української літературної мови.— 3-є вид.— К., 1925.—
С. 5.
19 Сімович В. Граматика української мови.— К. ; Лейпциг.— Б. р.— С. 6.
20 Нечуй-Левицький І. Граматика української мови : Синтаксис.— К., 1914.— С. 33.
21 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— К., 2002.— С. 353.
22 Курило О. Зазнач, праця.— С. 27.
23 Шевельов Ю. Зазнач, праця.— С. 289.
24 Залозний П. Коротка граматика української мови.— К., 1913.— С. 5.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 59
Т. А. Коць.
письменства, науки, школи, театру й урядування, якою повинна говорити кожна
освічена людина25. Вагомою для мовознавців початку XX ст., як і для всього на
ціонально-визвольного руху, була постать Т. Шевченка. В. М. Русанівський зау
важує, що «авторитет Шевченкового слова був високий не тільки завдяки його
політичній вагомості, а ще й тому, що, позбавлений права на власну історію й
національну свідомість, український народ сприймав твори свого поета не лише
як красне письменство, а як фактор розвитку всього культурного життя в
Україні»26. Т. Шевченко виступав мірилом істинності, зразка. У мові преси кін
ця XIX — початку XX ст. часто вживалися вислови: «це не так, як у Шевченка,
що б сказав Шевченко, якби побачив, почув..; Шевченко — найдорожчий, най
цінніший скарб, який тільки має українська нація» (Сніп, 09.02.1918).
До імені Т. Шевченка принагідно апелювали всі мовознавці — укладачі гра
матик. М. Гладкий (1924 р.) майже до кожного правила наводив приклади з
«Кобзаря» Т. Шевченка. С. Смаль-Стоцький та Ф. Гартнер подавали ілюстра
тивний матеріал з церковних текстів і з творів Т. Шевченка, часто без посилань.
Цитували «Кобзаря» І. Огієнко, В. Коцовський, І. Огоновський та ін. С. Смаль-
Стоцький присвятив пам’яті Т. Шевченка курс лекцій, який прослухав і його
учень В. Сімович.
Наукове вивчення мови і пропагування творів Т. Шевченка впливали на фор
мування мовної свідомості наступних поколінь мовознавців. В. Сімович згаду
вав свої університетські роки так: «Усі ми були свідомі, що нам потрібне глибо
ке знання свого предмету (української мови. — Т. К). І ми думали, що основне
знання мови (граматика) й Кобзарезнавство гратимуть для нас чи не першу
ролю» 21.
Проте мовознавці все ж усвідомлювали, що мова розвивалася й удосконалю
валася і після Т. Шевченка.
П. Залозний зауважує, що неможливо витворити літературну мову на основі
зрозумілої простому «малокультурному людові» мови Т. Шевченка без її діа
лектизмів та запозичень28. М. Левицький у граматиці 1923 року застерігав: «Не
треба вимагати, щоб українські газети писали мовою Котляревського і Шевчен
ка, бо так само московські газети не можуть писатися мовою Пушкіна і Турге-
нєва.., бо всі ті письменники не писали про кооперацію, конференції, президіу-
ми — слова, без яких не обійдеться політична мова» 29. Мовознавці дбали про
розширення функціональних меж української мови і про формування єдиної
літературної норми.
Основною сферою реалізації мовної політики на початку XX ст. була освіта.
Чимало статей у тодішній пресі було присвячено аналізові тенденцій шкільної
сфери, всебічному тлумаченню тези про навчання рідною мовою: «... спершу
дитину треба просвітити її рідною мовою, а там далі, як школяр по своєму прив
читься, то він усяку мову і всякі науки пройде і спроможеться тую науку в житті
використати» (Маяк, 02.01.1912).
Важливою передумовою поширення літературних стандартів мовознавці
вважали повноцінний розвиток школи. С. Смаль-Стоцький писав, що школа —
це «найтвердіша підвалина розвитку письменницької мови» 30. У періодиці
звичними були заклики до молоді вступати до шкіл, подавалася статистична ін
25 ВознякМ. Коротка граматика давньої церковнослов’янської мови в порівнянні з
українською для ужитку в середніх школах.— JL, 1925.— С. 3.
26 Русанівський В. М. Зазнач, праця.— С. 223.
27 Сімович В. Зазнач, праця.— С. 5.
28 Залозний П. Зазнач, праця.— С. 12.
29 Левицький М. Українська граматика для самонавчання.— Катеринослав, 1923.— С. 15.
30 Смаль-Стоцький С , Ґартнер Ф. Граматика руської мови.— Відень, 1914.— С. 181.
60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2
Літературна норма в прескрипціях..
формація, звіти про збільшення кількості українських шкіл та численні пожер
тви на їх розвиток. Саме поняття «школа» у свідомості не лише інтелігенції, а й
звичайного українця обростало позитивно-оцінним значенням, напр.: «Неос
віченість — це національне лихо; Школа, як і мова,— душа народу; Школа— це
майбутнє української мови; Школа— порятунок народу» (Маяк, 12.07.1915; Се
лянське слово, № 14, 1918). Такі гасла були на перших сторінках усіх україн-
ськомовних видань.
Негативно оцінювалося зросійщення і сполячування шкіл. Викладання ро
сійською мовою, на думку М. Грушевського, призвело до неосвіченості україн
ців. Діти після закінчення школи не вміли ні читати, ні писати 31. На сторінках
періодики вкрай негативно оцінювалася мовна політика зросійщення. Часто
з’являлися статті про жахливе становище дітей у російських школах: «Учні
нічого не знають, адже вони нічого не розуміють, тікають зі шкіл» (Наше село,
04.01.1918); «За умови українізації наука б краще вдавалася, селянські діти не
дичавіли б і не нівечила б їхні молоді душі теперішня “обрусительна” школа —
оте “старанное место” в нашому краєвому, українському житті» (Наше село,
02.01.1914).
Формування українських освітніх закладів спонукало мовознавців до ство
рення мовних кодексів. А школа була випробувальною сферою новостворених
прескрипцій. Протягом 1917 — початку 1918 pp. було видано понад 160 підруч
ників для українських шкіл різних типів, зокрема 37 читанок та букварів, 19 під
ручників з української мови, 14 словників.
Автори шкільних граматик не завжди дотримувалися чіткої лінії в пропагу
ванні мовної норми. У багатьох школах ще орієнтувалися на зразки церковно
слов’янської мовної традиції. Цьому, зокрема, сприяла шкільна граматика
М. Возняка, який наводив книжну (церковнослов’янську) словозміну тощо. Су
часними відповідниками була представлена лише тверда та м’яка парадигми
іменників чоловічого роду32.
Пошуки нормативних зразків, що були і залишаються об’єднувальними
для всього українського простору, були складними насамперед для авторів
граматик. Мовна практика демонструвала хитання мовної норми, що виявля
лося в поширенні різноманітних діалектних фонетичних, лексичних і грама
тичних варіантів. Неусталеністю, варіантністю словотвірних афіксів, слово
зміни, синтаксичних конструкцій характеризувалися всі граматики початку
XX століття.
Проте всі мовознавці — автори граматик намагалися дослухатися до думок
своїх колег і знайти єдиний об’єднувальний компроміс у питаннях мовної нор
ми. Завдяки спільній меті — будувати цілісну, неподільну інтелектуально роз
винену державу, лінгвісти початку XX ст. зуміли вивести українську мову на но
вий культурний рівень.
Т. A. KOTS
EARLY 19™ — LATE 20th CENTURY LITERARY NORM IN PRESCRIPTION AND
LANGUAGE PRACTICE
The research present an analysis of lexical, morphological, syntactical, stylistical processes
in prescription used in early 19th — late 20th century in the context of literary Ukraine. Special
attention is paid to the functioning of variants. The main changes in the system Ukraine are
generalized as well.
Keywords: literary norm, prescription norm, variant, language practice.
31 Грушевський M. Про українську мову і українську школу.— К., 1913. — С. 23.
32 ВознякМ. Зазнач, праця.— С. 25.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 61
|