Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня

Рецензія на книгу: Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня. К. : Освита Украины, 2013. — 496 с.

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2014
Hauptverfasser:	Глущенко, В., Орел, А.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2014
Schriftenreihe:	Мовознавство
Schlagworte:	Рецензії та анотації
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183879
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 78-81. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-183879
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1838792022-04-23T01:31:27Z Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня Глущенко, В. Орел, А. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня. К. : Освита Украины, 2013. — 496 с. 2014 Article Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 78-81. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183879 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Глущенко, В. Орел, А. Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня. К. : Освита Украины, 2013. — 496 с.
format	Article
author	Глущенко, В. Орел, А.
author_facet	Глущенко, В. Орел, А.
author_sort	Глущенко, В.
title	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня
title_short	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня
title_full	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня
title_fullStr	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня
title_full_unstemmed	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня
title_sort	карпенко у. а. трансляция смысла и трансформация значений первокорня
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2014
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183879
citation_txt	Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня / В. Глущенко, А. Орел // Мовознавство. — 2014. — № 2. — С. 78-81. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT gluŝenkov karpenkouatranslâciâsmyslaitransformaciâznačenijpervokornâ AT orela karpenkouatranslâciâsmyslaitransformaciâznačenijpervokornâ
first_indexed	2025-07-16T03:55:54Z
last_indexed	2025-07-16T03:55:54Z
_version_	1837774305582120960
fulltext	Рецензії та анотації К а р п е н к о У . А. ТРАНСЛЯЦИЯ СМЬІСЛА И ТРАНСФОРМАЦИЯ ЗНАЧЕНИЙ ПЕРВОКОРНЯ К. : Освита Уіфаинн, 2013. — 496 с. Застосування системного підходу до вив чення мовних явищ набуло поширення в лінгвістиці зі становленням порівняльно-іс- торичного мовознавства. Виділення струк турних особливостей різних рівнів мови, класифікація та узагальнення мовних явищ притаманні й лінгвістиці XX — XXI ст. Водночас проблеми структурування окре мих мовних феноменів залишаються нероз в’язаними й дотепер. Надзвичайно актуа льним видається питання структурування лексико-семантичної системи, порушене в монографії У. О. Карпенко, яке є відкритим у сучасному мовознавстві з огляду на спе цифіку досліджуваного матеріалу (треба відзначити, що структурні особливості фо нетичного та граматичного рівнів отримали докладне вивчення). Підґрунтям запропонованого дослід ження стали праці з порівняпьно-історич- ного мовознавства, когнітивної лінгвісти ки, лінгвокультурології, етимології тощо. Порушено, зокрема, актуальне питання нас лідування смислу, здійснено спробу роз криття механізму такого наслідування від покоління до покоління, установлення пер вісної картини світу як відображення світосприйняття людини. Зазначені питан ня досліджувалися не лише в межах лінгвіс тичних наук (когнітивної лінгвістики, лін гвокультурології, психолінгвістики, сема сіології, лексикології), а й засобами інших галузей знань (релігієзнавства, перекладо- знавства, філософії тощо). Отже, дослідження смислу, з одного бо ку, та вивчення походження того чи іншого кореня (слова), — з другого, дозволяє зро бити висновок, що дослідницьку роботу ви- © В. ГЛУЩЕНКО, А. ОРЕЛ, 2014 конано на перетині етимології та когнітоло- гії, її можна розглядати як започаткування нового напряму в лінгвістиці. До того ж У. О. Карпенко запропонувала власний ме тод — когнітивно-порівняльний етимоло гічний метод дослідження першокореня, який співвідноситься з проблематикою мо нографії. У рецензованій праці чітко аргу ментовано та обґрунтовано вибір терміно логічного апарату, зокрема центрального терміна першокорінь', це поняття співвідне сене зі схожими лінгвістичними явищами (архетипом, мовними універсаліями, ети моном тощо); докладно визначено сутність понять «смисл» (стабільний зміст пер шокореня) та «значення» (вияв трансляції змісту). Зазначимо, що припущення про похо дження першокореня із загальнолюдської прамови має високий ступінь гіпотетичнос ті. Сама дослідниця вказує на умовність по няття першокореня, який бере початок у першій прамові (якщо така існувала, адже наявність чи відсутність її не доведено). У зв’язку з цим постає низка питань: чи бу ла прамова єдиною загальнолюдською, чи було кілька прамов?; у який спосіб можна встановити факт функціонування виділе них першокоренів на певному синхронному зрізі прамови?; як визначити хронологічні межі існування прамови?; як розв’язати проблему первинності першокореня (адже неможливо встановити, за яких умов відбу валася та чи та номінація)? Водночас у рецензованому дослідженні зазначено, що ідея виділення самого понят тя «першокорінь» ґрунтується на фактах останніх лінгвістичних досягнень, які свід- 78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 Рецензії та анотації чаїь про ймовірність походження всіх мов світу з єдиної мови-основи. Висунення та кої гіпотези й стало можливим під час ви ділення «в мовах кожної сім’ї великих за обсягом етимологічних комплексів з пас мом пов’язаних один з одним елементарних значень зі специфічною ... складною систе мою структурних варіантів кореня, однако вих для кожного етимологічного комплек су» (с. 50). Зважаючи на високий ступінь гіпотетич ності феномену загальнолюдської прамови, поняття першокореня, витоки першокореня дослідниця співвідносить з ностратичними мовами («макросім’єю мов, яка містить що найменше шість мовних груп, а їхня спорід неність визначається достатньою кількістю мовних відповідностей у лексиці, фонетиці тощо» — с. 44—45). У той же час відзна чається факт універсальності досліджува них груп лексики, адже «вони відобража ють процеси первісного пізнання первісної людини: номінується те, що необхідно ви ділити з хаосу, а це реалії, які безпосеред ньо оточують людину» (с. 47). На думку дослідниці, «елементарні поняття ностра- тичних мов найбільше зближуються зі зміс том першокореня та реалізуються в ньому» (с- 47). У першому розділі докладно вивчено й питання співвідношення досліджуваного фе номену з такими лінгвістичними реаліями, як мовний знак, мовні універсали, елементарні поняття ностратичних мов, архегип, внутріш ня форма слова, етимон, одиниці прамови, номінація, концепт та запозичення. Зокрема, дослідниця вважає, що першо- корінь у процесі розвитку мови перетво рюється на мовний знак, «відбивається у знаці-слові та вичленовуєіься з нього, ос кільки останній є словом» (с. 40-41). Першо- корінь, на відміну від мовного знака, не має «єдиної та однозначної чіткої форми», він лише «транслює смисл, покладений в основу номінації», та на певному синхронному зрізі певної мови «повинен матеріально виража тися в конкретному слові» (с. 41). Мовний знак чітко сприймається та інтерпретується носієм певної мови, у той же час і першоко- рінь сприймається свідомістю людини, про те інтерпретація його носіями різних мов та культур неоднакова. Адже розуміння умов виникнення певної первісної номінації втра чене, і, як зазначає дослідниця, «зали шається відкритим питанням психології та психолінгвістики» (с. 38-39). У монографії порушено також проблему взаємодії мовних універсалій як елементів типологічної класифікації різних мов світу та першокореня як носія «чистого змісту», «ста лої миті буття, зафіксованої в процесі номіна ції» (с. 42). Отже, універсалію як сутність форми протиставлено першокореню як сут ності змісту, проте вони можуть безпосеред ньо взаємодіяти, коли «семантично маркова ний службовий елемент бере участь у ство ренні нових мовних одиниць» (с. 42-43). Як уже зазначалося, у рецензованому дослідженні обґрунтовано доцільність ви користання реконструйованих фактів нос тратичних мов, тому що «елементарні по няття та реалії» цих прамов і «становлять корпус кореневих морфем, які відбивають генетичну спорідненість зазначених мов» (с. 45). Зокрема, лексико-семантичні групи слів, виділені попередніми дослідниками (В. М. Іллічем-Світичем, Т. В. Гамкрелідзе, В. В. Івановим та ін.) серед ностратичних мов, «відбивають історію формування лек сики» (с. 47). Виділення саме таких лекси- ко-семантичних груп для проведення влас ного дослідження феномену першокореня У. О. Карпенко аргументує їхньою універ сальністю: вони відображають процеси первісної номінації, наближаються до зміс ту першокореня, а отже, допомагають орга нізувати матеріал та середовище пошуку досліджуваного феномену в різних мовах. Вивчення явищ, віднесених до прамов ного стану, передбачає процедуру рекон струкції та встановлення архетипів тих чи тих одиниць аналізу в мові або групі мов. Процедура реконструкції в порівняльно-іс- торичних дослідженнях стосується пере важно формальної сфери (граматичні, фо нетичні показники). Так звана «реконструк ція» змісту, значень, спробу якої здійснено в рецензованій праці, так само передбачає встановлення архетипів, і першокорінь та кож є архетипом, проте «не кожний архетип є першокоренем» (с. 51). Як справедливо зазначила У. О. Карпенко, поняття «архе тип» є значно ширшим порівняно з понят тям «першокорінь»: архетипом може бути не лише морфема, а й фонема тощо. До того ж «архетип має більш широкий терміноло- гічно-дисциплінарний спектр ... входить до понятійного апарату психології, міфоло гії», а тому не може чітко відбити сутність досліджуваного явища. З проблемою архетипу тісно пов’язане й питання виділення одиниць певної прамо ви. У який же спосіб першокорінь співвід носиться з прамовою та її категоріями? Чи можна першокорінь назвати одиницею пра мови? На ці питання У. О. Карпенко дала логічні та чіткі відповіді. Так, можна гіпоте тично припустити, що першокорінь є оди ницею прамови, тому що «процес номінації того чи того предмета або явища походить з глибокої давнини», проте фактично довес ти чи зафіксувати належність будь-якого першокореня до певної прамови або прамов практично неможливо (с. 61). Тож, безсум ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 79 Рецензії та анотації нівно, низка першокоренів сягає глибокої давнини та «відбиває те, що було актуа льним для давньої мовної свідомості, яка здійснила номінацію», проте назвати пер- шокорінь одиницею прамови видається науково некоректним з огляду на неможли вість довести цей факт. У праці висвітлено й проблему вивчен ня явища внутрішньої форми слова, що від биває переважно культурологічний та істо ричний аспекти дослідження мови. У зв’яз ку з цим У. О. Карпенко виділяє таку влас тивість першокореня, як самодостатність, яка виникає завдяки його основній функ ції — трансляції смислу через трансформа цію значень. Тому «в першокорені істо ричне має загальнолюдський характер, а у внутрішній формі кожного окремого слова, номінація якого походить з давнини, істо ричне відбиває національно-культурну спе цифіку» (с. 54). Трансформація значень першокореня у свою чергу відбувається за певною логікою, є вмотивованою, а отже, у кожній трансформації вже присутня внут рішня форма (с. 56). Близьким за своєю сутністю до першо кореня є і поняття етимона, «первісного значення та форми слова». Установлення етимона є метою етимологічного аналізу, доведеним фактом, який зафіксовано в словнику. Проте «з часом етимон втрачає зв’язок з породжуваним словом у свідомос ті носіїв мови» (с. 57-58). Натомість ознака ми першокореня дослідниця називає також «завершеність», «здатність вступати в нові утворення» та можливість «переносити са му назву» не лише в межах однієї мови, а й з однієї мови в іншу, з однієї епохи в іншу, не втрачаючи зв’язку зі стрижневим смислом (с. 59). Отже, першокорінь задіяний у процесі номінації як результат щодо первісної но мінації та як матеріал щодо вторинної (с. 61). Як справедливо зазначила дослідни ця, процес номінації неможливий без емо ційного компонента, адже під час номінації діють прагматичні фактори. Установити ж суб’єктивні чинники та експресивний ком понент у першокорені неможливо, так само неможливо достовірно встановити первіс ність номінації першокореня (с. 65). Тож це питання в монографії залишається відкри тим. Однією з ознак першокореня дослідни ця називає також відсутність оцінної коно тації, тому що оцінка супроводжує лише вторинну номінацію (с. 101-102). Ще одним важливим поняттям, пов’яза ним з категорією смислу, є поняття концеп ту, яке також тлумачиться як «найважли віший та найцінніший, головний смисл, що замикає навколо себе інші, організовані в певний спосіб значення» (с. 67). Проте ос новна відмінність концепту та першокореня як понять, якими оперують під час дослід ження категорії смислу в лінгвістиці, поля гає в їхній віднесеності до різних аспектів вивчення мови: синхронічного, діахроніч ного і навіть панхронічного. Так, концепт живий і активний, він «існує завдяки тому, що використовується та активізується в мовленнєворозумовій діяльності носіїв мо ви», тобто концепт — це явище синхронії. Першокорінь, з одного боку, «живе як пер- шопредок у сучасних словах» (с. 68), сягає невстановленої давнини, тобто певним чи ном може вважатися фактом діахронії, з другого боку, першокорінь є «сталою фор мою», «вихідною точкою для нашарування смислів, якими обростає концепт» (с. 70), смисл першокореня є незмінним у часі, трансформуються лише його значення, от же, за своєю сутністю феномен першокоре ня доцільно віднести до панхронії, він «транслює через простір та час смисл, який формує стрижень полісемії» (с. 74). Цікавими та водночас логічними й до цільними є висновки дослідниці щодо від мінностей між явищами запозичення та першокоренем: не можна запозичити пер шокорінь, зважаючи на його давність та первісну даність у тій чи тій мові (с. 72), «першокорінь від початку є “своїм” для кожної мови» (с. 74). Для проведення семантичної рекон струкції та відновлення ланцюга семантич них трансформацій важливим, на думку У. О. Карпенко, є врахування типології трансформацій (с. 75-76), а також вихідної тези про те, що смисл, який міститься в пер шокорені, є сталим і стабільним, він висту пає основою номінації; значення ж, навпа ки, варіативне. Отже, трансляція стабільно го смислу першокореня відбувається під час трансформації значень, паралельно з цим процесом та переважно за допомогою метонімічних і метафоричних переносів (с. 76). Як зазначає дослідниця, у межах тра диційної трансформаційної теорії «транс формації значень першокореня є також пе ретвореннями, інваріантами яких є один і той самий зміст повідомлення» (с. 96). При цьому смисл — це зміст повідомлення, а значення — це трансформи. Трансформація значень у свою чергу визначається як зага- льномовний процес (с. 97). Дослідниця звертається також до ана лізу феномену першокореня в категоріях семантики; зокрема, докладно розглянуто проблему співвідношення смислу та зна чення, дію семантичних механізмів, спосо бів переносу значень та питання наявності оцінної конотації. На думку У. О. Карпенко, «розвиток і рух першокореня в мовах доцільно вивчати 80 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 Рецензії та анотації за допомогою застосування двох підходів: ономасіологічного та семасіологічного» (с. 90). А виділення певних закономірнос тей розвитку значень, як-от звуження, уточ нення змісту, у зв’язку «з відкриттям та ос мисленням усе більшої кількості предметів та явищ, номінування на грунті пізнаного раніше, допоможе встановити трансформа цію значень першокореня» (с. 91). Докладно розглянуто також основні способи трансформації значень: метафору та метонімію, указано на більшу частот ність застосування метонімії як способу пе реносу, порівняно з метафорою, яка виз нається вторинною (с. 94). Дослідниця ви діляє синхронічний і діахронічний аспекти трансформації значень: так, «метафоричні та метонімічні переноси відбуваються й закріплюються в мовах...», а потім «пород жують номінацію за умови трансляції смис лу першокореня» (с. 95). Надзвичайно цікавим видається матеріал другого (практичного) розділу монографії, присвяченого розгляду власне першокоре- нів, які дослідниці вдалося відшукати та ви ділити у відповідних лексико-семантичних групах, що, ймовірно, відбивали уявлення та реалії життя первісної людини: явища (назви тварин, основні явища природи, частини тіла, назви рослин), дії та процеси (елемен тарні дії та процеси), якості (основні якості, родинні відношення), простір та час (просто рові відношення). У. О. Карпенко зауважує, що «доцільність методики дослідження слів, що належать до однієї лексико-семантичної групи, виправдала себе в роботах багатьох учених...» (с. 107). Так, ми дізнаємося, що першокоренем рос. агнец, укр. ягня та слів низки інших досліджуваних мов є kr-, «смислом якого є ‘рух усередині, у центрі тіла’» (с. 111), а трансформація значень цього першокореня зафіксована в іспанській мові (corderito «яг ня»), пор. іє. kěrdi- та похідне від нього слов. sbrdb — «серце», «те, що знаходи ться всередині» (с. 108-109). Сліди зазначе ного першокореня дослідниця виділяє в ту рецькій мові (kalb «серце»), а також в ан глійській — heart («серце»), що співвідно ситься з лат. cor, гр. kardia і т. д. (с. 110). Цікавим, наприклад, видається факт установлення взаємозв’язку слів акула та собака. Так, «відштовхуючись від слова акула, прямуючи шляхом руху коренів», можна констатувати факти наявності низки першокоренів: роі- транслює смисл «пи ти» (пор. іт. pesce «риба», рос. пир, пиво)', kwen- транслює смисл «собака»; рас- транслює смисл «поєднувати» (пор. лат. pecus «домашня тварина, скот», іт. pecora «вівця», рос. пес) (с. 115). Низка першокоренів дійшла до наших часів майже без змін, тобто смисл транслю вався без змін і трансформація значень від сутня. До таких належать, наприклад, kot — укр. кіт, рос. кот, англ. cat, лат. cattus, тур. kedv, negh «ніч» (с. 163); nas «ніс» (с. 198); ghar- / har- «горіння, ви ділення тепла та світла»; tep «бути теп лим» (с. 370) тощо. Відсутність переносів від кореня та незмінність семантики, на думку дослідниці, пояснюється відсутністю табу на ці корені та слова (с. 129). Аналіз відповідного мовного матеріалу дозволив автору виділити певні закономір ності, що діють під час семантичних змін, а саме: ментальні процеси, які визначають принципи номінації, закономірності меха нізмів трансляції смислу та трансформації значень, змістову наповнюваність смислу, який транслюється першокоренем (с. 432-437). Цінний матеріал — перелік усіх відшуканих першокоренів за алфа вітом — міститься в додатку. Слід відзначити, що монографія У. О. Карпенко вражає обсягом опрацьова ного мовного матеріалу (виділено 170 пер шокоренів з 9-ти мов, які належать до різ них сімей та груп), кількістю нових ідей, понять, термінів, розробкою власного мето ду, змістовністю розділів. Обгрунтування загальнотеоретичної та методологічної ба зи нового напряму лінгвістичного пошуку, який поєднує традиційні етимологічні та новітні когнітивні твердження, можна сміливо назвати вимогою часу. Безсумнів ною є перспективність та велика практична значущість таких праць для підвищення науково-методологічного рівня лінгвістич них досліджень узагалі. Монографія корисна як ученим, ви кладачам вищих навчальних закладів, ас пірантам, студентам, так і всім, хто ціка виться проблемами сучасної лінгвістики. В. ГЛУЩЕНКО, А. ОРЕЛ (Слов ’янськ) ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 2 81

Карпенко У. А. Трансляция смысла и трансформация значений первокорня

Institution

Ähnliche Einträge