Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства

Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства

У статті розглядаються певні номінативно-аксіологічні тенденції в розвитку комплексу словотворчих засобів української мови кінця XX — початку XXI ст. (насамперед процеси суфіксації) як віддзеркалення нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства, а також явище «ліберал...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2014
Автор: Манакін, В.М.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2014
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183965
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 35-44. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183965
record_format dspace
spelling irk-123456789-1839652022-04-27T01:26:17Z Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства Манакін, В.М. У статті розглядаються певні номінативно-аксіологічні тенденції в розвитку комплексу словотворчих засобів української мови кінця XX — початку XXI ст. (насамперед процеси суфіксації) як віддзеркалення нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства, а також явище «лібералізації» критеріїв суспільного оцінювання (за мовними даними). The paper dills with the inner form of the word as a parameter of contrastive linguistics, as well as a cognitive phenomenon which gives a key to understanding ways of linguistic mapping and a new possibilities of classification languages according to their specifics of the word motivations, the inner form of the word, etymology, motivation, contrastive linguistics, language worldview. 2014 Article Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 35-44. — Бібліогр.: 37 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183965 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглядаються певні номінативно-аксіологічні тенденції в розвитку комплексу словотворчих засобів української мови кінця XX — початку XXI ст. (насамперед процеси суфіксації) як віддзеркалення нової системи соціальних цінностей і пріоритетів українського суспільства, а також явище «лібералізації» критеріїв суспільного оцінювання (за мовними даними).
format Article
author Манакін, В.М.
spellingShingle Манакін, В.М.
Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
Мовознавство
author_facet Манакін, В.М.
author_sort Манакін, В.М.
title Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
title_short Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
title_full Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
title_fullStr Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
title_full_unstemmed Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
title_sort внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2014
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183965
citation_txt Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства / В.М. Манакін // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 35-44. — Бібліогр.: 37 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT manakínvm vnutríšnâformaslovavaspektahzístavnogomovoznavstva
first_indexed 2025-07-16T04:00:49Z
last_indexed 2025-07-16T04:00:49Z
_version_ 1837774617043795968
fulltext В. Μ. МАНАКІН ВНУТРІШНЯ ФОРМА СЛОВА В АСПЕКТАХ ЗІСТАВНОГО МОВОЗНАВСТВА___________ Стаття присвячена внутрішній формі слова як параметру зіставного мовознавства і лін- гвокогнітивному феномену, що дає ключ до розуміння етнолінгвістичних закономірностей інтерпретації світу та дозволяє порушити питання про можливість групування мов за особли­ востями семантичної мотивації найменувань. К л ю чов і слова: внутрішня форма слова, етимологія, мотивація, зіставне мовознав­ ство, мовна картина світу. Класичне мовознавство як самостійна наукова галузь утвердилося з відкриттям порівняльно-історичного методу (кінець XVIII — початок XIX ст.: У. Джоне, Р. Раск, Ф. Бопп, Я. Грімм, В. фон Гумбольдт, О. X. Востоков та ін.), який дозво­ лив запропонувати обґрунтовані класифікації мов світу. З тих часів і дотепер відомі дві основні класифікації мов, побудовані за ознаками 1) історичної спо­ рідненості мов (генеалогічна) і 2) структури (морфології) слова (типологічна, або морфологічна). У загальному вигляді вони відбивають тодішні моделі, зок­ рема В. фон Гумбольдта і А. Шлейхера, з певними уточненнями та розширенням мовного матеріалу. Крім того, є спроби ареального розподілу мов, а також ви­ ділення так званих мовних союзів (М. С. Трубецькой) як категоріальних різно­ видів мовних ареалів. Активний розвиток зіставного мовознавства і лінгвокультурологічних до­ сліджень другої половини XX — початку XXI ст. дозволяє порушити питання про ймовірність розподілу мов світу за ще однією ознакою: особливостями се­ мантичної мотивації найменувань, тобто за параметром, який прийнято назива­ ти метафоричним терміном «внутрішня форма слова». Завданням статті є повернення до одвічного питання про природу наймену­ вання у площині, яку давні греки пов’язували з проблемою співвідношення сло­ ва (найменування) і предмета, та висунення на цій основі гіпотези про можли­ вість групування або ж навіть класифікації мов світу за внутрішньою формою (далі — ВФ) їхнього лексичного складу. Головним предметом спостережень виступає внутрішня форма слова, або, в ширшому розумінні, — мотиваційно-образна основа найменування. Абстра­ гуючись від термінологічних деталей, можна стверджувати, що йдеться про власне те саме, що й стало предметом обговорення спочатку для еллінів, піз­ ніше — для В. фон Гумбольдта, Дж. Харріса, Г. Штейнталя, В. Вундта, А. Марті, інших учених і, особливо, — для О. О. Потебні. О В. М. МАНАКІН, 2014 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 35 В. М. Манакін. Історія вивчення питання свідчить про те, що сучасне вітчизняне і (меншою мірою) західноєвропейське мовознавство також не полишає поза увагою ВФ слова \ Проте відмінною рисою сучасних досліджень ВФ слова на фоні антич­ ного та класичного поглядів на це явище є те, що внутрішня форма слова зде­ більшого розглядається як суто мовне явище, без орієнтації на його багатопла­ нову природу, в якій органічно перетинаються соціально-психологічний, когнітивно-гносеологічний, етнокультурний та інші аспекти. Навіть дуже поверхове знайомство з тим, як тлумачили явище мотиваційно­ го зв’язку найменування й образу предмета у філософських ученнях давнини, переконує, що це був принципово інший — глибинний підхід, за яким конкрет­ не явище розглядалось як вияв внутрішніх загальних принципів світоустрою. Зокрема, явище, яке сьогодні ми називаємо ВФ слова й усвідомлюємо його як першооснову найменування, давні вчення намагалися пов’язати з пошуком пер­ шопричини буття та універсуму в різних поняттєво-концептуальних визначен­ нях. Так, в Упанішадах оперують поняттям «брахман», що тлумачиться як абсо­ лютний початок. У буддійському вченні про природу речей ідеться про елементи дхарми, що становлять основу речовини, з якої зроблений світ 2. Представники даосизму також виділили окрему категорію дао — вічне й незмінне начало, загальний абсолют, у невизначеності якого криється сутність речей. Крім того, це й першооснова найвищого взаємного порозуміння людей. Відомий філософ-конфуціанець Іто Дзинсай (1627-1705) писав: «Міті (дао) — це ніби шлях, по якому відбувається спілкування людей між собою. Це є також причиною взаємодії усіх речей. Загальне ім’я цьому — дао»3. О. Ф. Лосєв, вивчаючи поняття «вираження», запропоноване Арістотелем, відзначав, що в античній естетиці була поширена теорія діалектичного синтезу внутрішнього та зовнішнього. За нею все матеріальне має на собі відбиток «внутрішнього» (життя)4. У творах Арістотеля такі категорії невід’ємно пов’язані з терміном ентелехія (entełecheia), що вживається для позначення тотожності зовнішнього та внут­ рішнього, тобто матерії та форми. Арістотель у своїх працях використовував термін ейдос «ідея» та ставив знак рівності між ним та матерією. Філософ пояс­ нював це тим, що матерія без ейдоса є тільки абстрактною можливістю існуван­ ня чогось. У той же час ейдос без матерії є лише розумовим (логічним) принци­ пом, який не має ніякого конкретного вираження 5. Отже, вони (ейдос та матерія) апріорі можуть існувати у своїй нерозривній єдності. Діалектика внутрішнього й зовнішнього покладена Арістотелем в основу пояснення терміна to ti en einai (дгр.), який був перекладений О. Ф. Лосевим ро­ сійською мовою як «чтойность». Давньогрецький філософ уживав його для опи­ су ситуації творення нерухомої картинності певної речі за допомогою великої кількості змістових енергій, які перебувають у постійному русі. Розглядаючи 1 Огляд бібліографії див. у кн.: Голянич М. І. Внутрішня форма слова і дискурс : Моно­ графія.— Івано-Франківськ, 2007.— 296 с.; КочерганМ.П. Основи зіставного мовознав­ ства — Κ., 2006.— 423 с.; Машкин В. Н. Сопоставительная лексикология.— Κ., 2004.— 326 с; Манакін В. М., Токарев К. О. Внутрішня форма слова в англійській та українській мовах : Монографія.— Запоріжжя, 2013.— 150 с.; Снитко Е. С. Внутренняя форма номинативных единиц.— Л., 1990.— 188 с.; Leopold W. Inner form // Language.— 1929.— Vol. 5. N 4.— P. 254-260. 2 Голянич М. І. Зазнач, праця.— С. 11. 3 Цит. за: Григорьева Т. П. Мудрецы, правители и мастера // Человек и мир в японской культуре.— М., 1985.— С. 152. 4 Лосев А. Ф. Знак. Символ. Миф.— М., 1982.— С. 91-92. 5 Там же.— С. 93. 36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства питання взаємозв’язку мови та думки, Арістотель не використовував термін «внутрішня форма», хоча й оперував чимось подібним, що поглиблювало тлу­ мачення імені як особливого феномену. Поняття «внутрішня форма» вперше з’являється в «Енеадах» грецького філософа Плотіна, що був засновником неоплатонізму. Так само, як і Арісто­ тель, Плотін уживав цей термін, говорячи про внутрішню структуру твору мис­ тецтва та вияву духовного змісту індивіда6. Як відомо, інтерес до «першослова» також виявляли Гомер, Гесіод, Геракліт, Платон, Варрон, Августин та ін. їхні праці відбивають в основному філософське і загальнонаукове сприйняття дійс­ ності. Проблема внутрішнього виступала для них «основою конструктивно-ло- гічного осягнення речі, виявлення онтологічної природи якої залежало від філо­ софської системи» 7. Проте саме ці давні філософські доробки стали основою для подальшого розвитку категорій внутрішнього / зовнішнього та їх поступо­ вого переміщення у сферу філософії мови і власне лінгвістики. Крім античних мислителів, питання внутрішньої форми слова торкався і Конфуцій, який вважав, що назва нерозривно пов’язана з предметом навколиш­ нього світу і повинна відбивати його характерні особливості, бо тільки в такому разі можна говорити про правильність імен. Внутрішня форма розглядалась і представниками давньоіндійської граматичної школи. Вони стверджували, що всі предмети та явища породжуються спочатку у формі слова, а думка й усі знан­ ня тісно поєднані з лексичною одиницею 8. Завершуючи дуже стислий розгляд питання про ВФ слова крізь призму філо­ софії давнини, зазначимо, що найпродуктивнішим для сьогодення залишається тлумачення цього поняття Платоном. У своїй праці «Кратил» він зазначає, що слово, крім свого значення і звукової форми, має ще одну характерну особли­ вість — «ідею, образ слова», завдяки якому немає потреби відтворювати всі ри­ си, властиві предметові, щоб одержати образ. Він (образ) може через деякий час затемнюватися. Це призводить до втрати словом своїх функцій зображення. Філософ також розділяв слова на первинні та вторинні (аналогічно до слів-основ та похідних) і наголошував на тому, що пояснити «ідею», «образ» (тобто внут­ рішню форму, в нашому розумінні) первинних слів неможливо 9. Але найголовніше — це те, що феномен ВФ слова співвідноситься з платонів- ською «ідеєю ідей». Сутність її полягає в тому, що вона перебуває в певному трансцендентальному бутті, а тому не може бути повністю зрозуміла людині. Оперуючи сучасними категоріями, можемо говорити, очевидно, про рівень ноо- сферної організації інформаційно-змістового континууму людства та універсуму, що також є складником трансцендентального, або метафізичного, буття 10. Наступний найважливіший для історії мовознавства етап у вивченні явища ВФ слова та внутрішньої форми мови в цілому— це лінгвофілософська система B. фон Гумбольдта. Базовим постулатом його вчення є те, що мова є світом, який лежить між зовнішніми явищами та людиною п. Мова — це «проміжна ре­ альність», що інформує не про те, як називаються предмети, а про те, як «вони 6 Откупщиков Ю. В. Из истории индоевропейского словообразования.— СПб., 2005.— C. 83. 7 ГоляничМ. І. Зазнач, праця.— С. 8. 8 Клименко Η. Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній україн­ ській мові.— Κ., 1984.— С. 10. 9 Платон. Кратил. Сочинения : В 3 т.— М., 1971.— Т. 3.— С. 413-495. 10 Докладніше про це див. у кн.: Манакін В. М. Мова і загальна симетрія універсуму // Мовознавство.— 2011.— № 3.— С. 26-40. 11 Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию.— М., 1984.— С. 13. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 Ъ1 В. М. Манакін. нам надані», і що «різні мови — це зовсім не різні позначення однієї й тієї самої речі, а різні бачення її» і т. ін .12 У XX ст. про мову як проміжний світ між людиною та дійсністю знову гово­ ритимуть Вайсгербер, Гайдеггер, Рассел та ін. За Гумбольдтом, мова — це інте­ лектуальний інстинкт13. Саме тому відома теза вченого про єдність (і навіть то­ тожність) мови та мислення передбачає активну роль першої в процесі перетворення реального світу у світ думок за допомогою мови. Сучасні нейро- лінгвістичні школи схиляються до думки, що мова не лише виконує мислетвор- чу функцію, а є певною функцією мозку, окремою нейронною програмою, що скеровує діяльність людського мозку, фізіологія якого була докорінно змінена з набуттям людиною властивості володіння мовою. Положення Гумбольдта, що підтверджуються сучасними розвідками вче­ них, виявляють, таким чином, глибинні культурно-історичні, а також лінгвоког- нітивні чинники різноманітності мовних картин світу та особливостей внутріш­ ньої форми слів різних мов як маніфестації такої різноманітності. Кожна мова пояснює світ по-своєму: іноді дуже відмінно від інших мов, іноді лише зі зміщенням певних смислових акцентів, але завжди своєрідно. Тому мову (мови) сьогодні розглядають як джерело для розуміння особливостей людського світосприйняття, а вивчення мов світу, слідом за Гумбольдтом, можна назвати «всесвітньою історією думок та почуттів людства» 14. О. О. Потебня розвиває загальні положення Гумбольдта, зокрема його поло­ ження про творчу природу мови, її динамічну сутність, завдяки якій вона пере­ буває в постійному розвиткові. У центрі уваги вітчизняного дослідника був змістовий бік мови, яку він вважав засобом, що творить думку 15. Так само, як і Гумбольдт, Потебня розглядав мову як основний засіб мислення та своєрідний «проміжний світ»: «... як окреме слово стає між людиною та предметом, так і вся мова між людиною та природою, що на нього впливає» 1б. На його думку, слово створюється із суб’єктивного сприйняття і «є відбитком не самого пред­ мета, а його відображенням у душі» 17, тобто воно поєднує в собі як суб’єктивні, так і об’єктивні чинники, що зумовлює всю глибину значення та неможливість його повноцінного розуміння через значну кількість імпліцитних змістів. Як відомо, у працях О. О. Потебні не існує не тільки однозначного тлумачен­ ня поняття ВФ слова, а й однакового закріпленого термінопозначення досліджу­ ваного ним явища. У різних працях ученого представлено майже 50 назв (слів і словосполучень) на позначення поняття внутрішньої форми слова, мотивація яких, у свою чергу, надає цінну інформацію про те, як сам О. О. Потебня розтлу­ мачував цей феномен для себе. Пор.: найближче етимологічне значення; етимо­ логічне значення; власне значення слова; власний зміст слова; представлення; центр образу; одна з ознак, яка домінує над іншими; центральна ознака образу, яка виражається словом; знак; знак знака; символ відомого змісту; образ обра­ зу; єдиний об’єктивний зміст слова; об’єктивний зміст слова; знак значення; • V 1 Йвнутрішній знак значення та ін. Як бачимо, феномен ВФ слова є багатомірним для О. О. Потебні. Внутрішню форму вчений розуміє не лише як елемент пам’яті мови через збереження ознаки 12 Там же. 13 Там же.— С. 8. 14 Гумбольдт В. фон. Зазнач, праця.— С. 27. 15 Потебня А. А. Полное собрание сочинений : Мысль и язык / Под ред. Комитета по изд. соч. А. А. Потебни при ВУАН.— О., 1922.— Т. 1.— С. 24. 16 Там же.— С. 27. 17 Там же. 18 Голянич М. І. Зазнач, праця.— С. 20. 38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства об’єкта, але і як схему взаємодії з ним 19. Виявленню такої взаємодії допомагає порівняння ВФ та етимології (якщо внутрішня форма є затемненою) еквівалентних назв різних мов. Пор.: англ. beard (< зах.герм. barthaz < іє. bhar-dha «борода») // укр. та рос. борода (< ст.-сл. брада < лат. barba < іє. bher / bhor «колотися, бути гострим»); або англ. grapes (< фр. grape «гроно винограду» < франк, graper «зби­ рати виноград» < пгерм. *krappon «гачок, який використовувався для збирання винограду») // укр. та рос. виноград (< ст.-сл. виноград «виноградник» < калька гот. weingards «виноградник» < wein «вино» + gard «город, сад») і т. ін. Наведені та подібні приклади, яких безліч в етимологічних словниках, час- то-густо відкривають живі зв’язки найменувань з тими процесуальними діями, які закріпилися за словами. Це, звичайно, не є свідченням «об’єктивності» назви щодо предмета найменування. Скоріше навпаки: ВФ слугує засобом мовно-ро- зумової суб’єктивації у процесі сприйняття предмета, що на початковому етапі номінації концентрується в назві. Але разом з тим під час номінації здій­ снюється й те, що стосовно всієї лінгвокультури можна визначити як вербальну об’єктивацію соціокультурної значущості певних ознак предмета, що закарбо­ вані у ВФ слова, яке до нього відсилає. Знаковим і до кінця не осягненим є таке визначення ВФ О. О. Потебнею: «Внутрішня форма слова є відношенням змісту думки до свідомості; вона пока­ зує, як людині уявляється її власна думка»20. Ключовим тут слід вважати дихо­ томію співвідношення «змісту думки і свідомості», де під першим (думкою) ро­ зуміється, очевидно, початковий етап формування поняття, яке має бути закріпленим у слові, а під другим (свідомістю) — власне рівень людської свідо­ мості (колективного чи індивідуального знання про світ), яка скеровує лінгво- когнітивні процеси номінації. На думку О. М. Камчатнова, О. О. Потебня внут­ рішньою формою вважає уявлення у свідомості власної думки людини про предмети номінації. З цього випливає, що в людини є «якась сфера несвідомих думок, що усвідомлюються за допомогою внутрішньої форми слова. Ось цю не­ свідому сферу думок О. О. Потебня, очевидно, і називає душею» 21. О. О. Потебня вважав, що саме діалектикою співвідношення думки до свідо­ мості можна пояснити той факт, що «у мові існує багато слів для позначення пред­ мета, так само, як і одне слово може вживатися для позначення абсолютно різних предметів» 22. У першому наближенні тут можна побачити закон асиметричного дуалізму словесного знака, який пізніше буде сформульований С. О. Карцев- ським. Проте діалектика думки і свідомості, що лежить в основі формування внут­ рішньої форми слова, є процесом набагато глибшим. Це діалектика співвідношен­ ня слова як виразника (= двійника, аватара) поняття і свідомості як віддзеркалення людського світогляду та, власне, складника останнього. Порівняння ВФ слів різних мов, де в кожному випадку будь-яка ознака но­ мінації закарбовує актуальні для свідомості певного соціуму (на момент народ­ ження назви) ознаки предмета найменування, ілюструє таке співвідношення. Цікавими можуть бути деякі англійські назви, що містять спільний компонент chair «стілець», семантика якого розгорнулася в метафоричну та метонімічну площини в похідних типу chairman / chairwoman «голова, головуючий, керів­ ник» (< chair «стілець» + man «чоловік, людина» / chair «стілець» + woman «жін- 19 Кубрякова Е. С. Язык и знание : На пути получения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения / Роль языка в познании мира.— М., 2004.— С. 366. 20 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 83. 21 Камчатное А. М. А. А. Потебня и А. Ф. Лосев о внутренней форме слова // Рус. филол. вестн. 1998.— № 1-2.— С. 41. 22 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 83. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 39 В. М. Манакін. ка»); chair-car (амер.) «вагон-салон» (< chair «стілець» + саг «вагон»); chair-bed «крісло-ліжко» (< chair «стілець» + bed «ліжко»); chairwarmer «нероба, дармоїд» (< chair «стілець» + warmer «нагрівач») і под. Переносне значення англійського chair «керівник» може реалізуватися, так само як і в багатьох інших мовах, через слово «голова» («head»), зокрема в аме­ риканському варіанті англійської мови: head o f the department (завідувач кафед­ ри, керівник департаменту, відділу і под.). Слово head має низку інших вторин­ них значень, які в українській та інших мовах передаються по-різному: a head o f a tree (крона дерева), a head o f cabbage (качан капусти), a head o f a ship (ніс ко­ рабля) та багато інших, що природно відбиває реальну та потенційну полісемію соматичної лексики. Наведені приклади демонструють прозорість ВФ слова, а відтак — зрозу­ мілість мотивацій якщо не окремих слів, то загальних мовних образів, що відби­ то в мовних кліше, фразеологізмах, ідіоматичних виразах. Не лише в англій­ ській, а й в інших мовах з поняттям керівника пов’язується образ стільця або крісла, як правило, з негативною конотацією: триматися / боротися І хапатися за крісло і под. У випадках, коли ВФ є непрозорою, а таких випадків у цілому більшість, не оминути звернення до етимології. Питання співвідношення ВФ слова та його етимології лишається одним з дискусійних. Не спиняючись на цьому детально, зазначимо, що, на нашу думку, етимологія слова — це площина дослідницького порядку, яка торкається не са­ мого принципу номінації, а виявляє історично затемнені першооснови наймену­ вання. Інакше кажучи, ця дослідницька операція зрештою наближає етимолога до первісного образу — внутрішньої форми, яку на синхронному рівні декоду­ вати важко або неможливо. О. О. Потебня ототожнював ВФ з етимологією (етимоном) слова. Як доказ спорідненості цих понять учений наводив російський іменник стол, що, на його думку, походить від стлать, де дія є ознакою, покладеною в основу наймену­ вання 23. Саме ця первинна ознака і моделює загальне значення номінації, моти­ вуючи широке коло вживання слова (адже стіл може використовуватися для позначення будь-яких столів, незалежно від форми, кольору, розміру та ін.). Та­ ким чином, зміст, покладений в основу назви, і становить внутрішню форму. Внутрішня форма слова у такому розумінні ототожнюється з найближчим етимологічним значенням, що має одну ідентифікаційну ознаку і є об’єктивним за своїм характером. Наприклад, англ. tissue «носовичок» має внутрішню форму tissu (від фр. «тканина»), у той час як укр. носовичок має прозоре віднесення до слова ніс. Так звані первинні ознаки номінації завжди супроводжують народ­ ження слова. Питання тільки в тому, чи вони ще відчуваються, лежать «на по­ верхні слова», чи вже етимологічно затемнені та приховані. Важливим є питання про унікальність ВФ слова щодо національних мовних культур. Поширена з часів В. фон Гумбольдта думка про те, що ВФ є індикато­ ром національно-мовної своєрідності, насправді є відносною, оскільки «у різ­ них мовах іноді завдяки калькуванню та запозиченням внутрішня форма мовних одиниць, спрямованих на один і той самий предмет, може збігатися»24. Наприк­ лад, англ. cushion «подушка» походить від ст.фр. coissin «подушка, сидіння», яке, у свою чергу, є модифікацією лат. culcita «матрац». Щодо походження ук­ раїнського та російського еквіваленту «подушка» існує декілька версій. По-пер- ше, це поєднання праслов’янських основ *pod «под» та *vuxo «вухо», на що 23 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 82. 24 Плотников Б. А. О форме и содержании в языке.— Минск, 1989.— С. 115-116. 40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства наштовхує аналогія з фр. orreiller «подушка» (< фр. oreille «вухо»). По-друге, іс­ нує думка, що слово походить від псл. *dux- «дух», що розглядається як найме­ нування «надутої речі»25. Розширення семантичної палітри слів відриває позначальне від першопри­ чини номінації, приводить до деетимологізації. Проте віддалені зв’язки з пер­ винною мотивацією певною мірою зберігаються, а часто простежуються в ін­ ших мовах, якщо йдеться, наприклад, про запозичення. Етимологічні розвідки можуть відкривати приховану історичну мережу за­ позичень, відсилаючи таким чином до першоназв та їх ВФ, які були релевантни- ми для генетично споріднених мов та віддзеркалювали образні мотивації в ми­ нулому. Етимологія слугує помічником для пояснення формування семантики ексклюзивних випадків, наприклад омонімії, як з англійським іменником dream. У значенні «сон» це слово походить від зах.-герм. draugmas «обман, ілюзія» 26. У той же час у значенні «мрія» цей іменник походить уже від значення «схожа на сон краса чи привабливість» 21. Таким чином, розвиток сучасних значень цих слів в англійській мові було спричинено внутрішньою формою «першоназв», етимонами, що закарбовували первообрази, які виступають найголовнішими креативними чинниками творення слова. На тому, що ВФ є «центром образу» предмета для представників певної мови, постійно наголошував О. О. Потебня. Завдяки цій властивості слово для мовця є «... із самого свого народження засобом розуміти себе та свої сприйняття»28. Ще раз повернемося до античної філософії, де внутрішня форма (для них — ейдос) — «це те, що дає цілісність уяві, відкриває гармонію образу через ідею єдності»29. Даючи пояснення щодо внутрішньої форми слова та образу, О. О. Потебня говорить, що має на увазі не образ предмета, а образ образу, тобто уявлення 30 про певний предмет. Уявлення, яке продукує мозок за власними когнітивними законами, і є «змістом» нашої думки, але воно «має значення не саме по собі, а лише як форма, у якій чуттєвий образ входить у нашу свідомість»31. Важливим аспектом міжмовного вивчення ВФ слів є порівняльний аналіз наявного впливу прогностичної функції первинної ознаки для формування по­ дальших значень окремих слів. Так, цікаво, що спільнослов’янське слово *letbnikb (суфіксальне похідне від *leto «тепла пора року») в сучасних слов’ян­ ських мовах втілилось у такі значення, як «однолітня рослина» (укр., рос.), «пер­ ший день березня» (болг.), «річне теля» (слн.), «літнє помешкання» (ч.), «жіноча літня спідниця», «літній шлях» (п.) та ін. Специфіка мотивації не тільки пронизує історію слів, а й керує сучасними словотвірними процесами, закономірностями вторинної номінації тощо (укр. перешиванець «про людину, яка змінює свої політичні погляди», писанка «врод­ лива жінка», англ. King Kong «сильний чоловік», gas-bag, windbag, chatterbox «балакуша» (триндичиха) та под.). Як бачимо, ВФ слова, виростаючи з етимону, який своєю чергою є від дзеркаленням архетипічного образу, зберігає колектив­ 25 Етимологічний словник української мови : У 7 т. / Ред. кол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін,— Κ., 2003,— Т. 4,— С. 477-478. 26 Online Etymology Dictionary.— http://www.e1ymonline.com/index.php. 27 Ibid. 28 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 116. 29 Голянич М. І. Зазнач, праця.— С. 10. 30 Потебня А. А. Зазнач, праця.— С. 116. 31 Там же,— С. 117. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 41 http://www.e1ymonline.com/index.php В. М. Манакін. не несвідоме у вигляді власного психоенергетичного імпульсу, що притаманне самому архетипові. Внутрішня форма слова в такому розумінні стає джерелом інформації про таєм­ ниці когнітивної діяльності свідомості, оскільки виступає формою збереження та­ кої інформації через зафіксовані в назвах значущі для людини ознаки номінації. Важливо наголосити на тому, що ці ознаки номінації не обов’язково мають бути унікальними та неповторними в різних мовах: вони можуть збігатися, бути однаковими або дуже близькими за змістом, що далеко не завжди є наслідком семантичних калькувань та запозичень, а відображенням спільних для представ­ ників різних етносів когнітивних уявлень про світ. Пор.: англ. wind «повітря в русі» (< іє. we-nt-o- «той, що віє» < we- «віяти, дути»32 // укр. вітер «той, що віє» (< псл. větrb < vějati «віяти») 33; англ. snowfall «падає сніг» (< snow «сніг» + fall «падіння») // укр. снігопад «падає сніг» (< псл. sněgb — споріднене з гот. snaiws «сніг») 34; англ. blaze o f the sun «сяйво сонця» / / укр. пригрів «місце, що при­ грівається сонцем» (< укр. гріти) II рос. солнцепёк «сонце пече» (< рос. солнце), англ. breakwater «той, що розбиває воду» (< break «розбивати» + water «вода») // укр. хвилеріз «той, що ріже хвилі» (< укр. хвиля+ різати) // рос. волнорез «той, що ріже хвилі» (< рос. волна + резать) та ін. Міжмовне зіставлення слів за ВФ — це встановлення спільного й відмінного на рівні взаємозв’язку зовнішньої та внутрішньої форми з лексичним наповнен­ ням порівнюваних слів. В. М. Русанівський виділив тут чотири можливих явища: 1) спільність внутрішньої та зовнішньої форми при різному матеріальному (зву­ ковому) вираженні (укр. виріз і нім. der Ausschnit); 2) відмінність як зовнішньої, так і внутрішньої форми слів з однаковим значенням (укр. чужина і нім. island «зовнішня земля», «країна»; укр. зошит і ч. pisanka)', 3) відмінність ВФ у слів з однаковою зовнішньою формою (укр. тесляр від тесати та нім. der Tischler від der Tisch «стіл»); пор. також рос. столяр від стіл; 4) спільність ВФ у слів з відмін­ ною зовнішньою формою (рос. моряк і англ. seeman, нім. Seemann і под.)3S. Цілком закономірно, що слова, мотивовані різними семантичними ознака­ ми, є безпосереднім предметом зіставного, або контрастивного, аналізу, ос­ кільки цікаво знати, чому саме і як одні й ті самі реалії іменуються в різних мо­ вах: укр. їдальня (< «їсти») — рос. столовая (< «стіл»); укр. подарунок (< «дар», «дарити») — болг. принос (< «нести», «приносити») — англ. gift (< to give «дава­ ти»), Таким шляхом можна вибудувати цікаві ланцюжки слів, де в кожній іншій мові можна побачити нову первинну семантичну ознаку, а всі разом вони вима­ льовують різнобарвний сигніфікативний спектр певного денотата. Не тільки на фоні різних мов, але і в межах однієї національної мови можна простежити креативну силу ВФ, що допомагає наочно виразити культурно зна­ чущі для національного світобачення ознаки в семантиці слів. Так, за спостере­ женнями В. В. Жайворонка, діалекти української мови мають такий набір назв рушника: рушник —ручник («рушник для рук»), утирач, утирало, утиральник («рушник для утирання обличчя»), стирач, стирок («для витирання столу, лав­ ки»), покутник, божник, біжник («рушник для прикрашення ікони»)36. Слова останньої (четвертої) групи, за класифікацією В. М. Русанівського, є найпоширенішими в плані типології зіставлення. Цілком зрозуміло, що більше 32 Online Etymology Dictionary.— http://www.etymonline.com/index.php. 33 Етимологічний словник української мови.— Κ., 1982.— Т. 1.— С. 406. 34 Там же,— Κ., 2006,— Т. 5,— С. 334. 35 Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики.— Κ., 1988.— С. 17-18. 36 Жайворонок В. В. Слово в етнологічному контексті/ / Мовознавство.— 1996.— № 1.— С. 22-23. 42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 http://www.etymonline.com/index.php Внутрішня форма слова в аспектах зіставного мовознавства спільного за ознакою первинної мотивації слід очікувати у споріднених мовах. Генетично і структурно віддалені мови також виявляють цілі групи лексичних відповідників, що містять спільні ознаки ВФ. Тут є не тільки цілком зрозумілі ономатопні паралелі на зразок рос. кукушка, серб, кукавица, нім. Kuckuck, англ. cuckoo і под., але й слова, внутрішня форма яких відбиває спільні для різних націй гносеологічно значущі ознаки. Пор.: ісп. ventana — англ. window (назви вікна від ознаки «вітер»); укр. лісник—гигл. forest-guard, фр. garde-forestier, тат. урманчы. Спільне в первинній мотивації містять не тільки окремі слова, а й фразеоло­ гічні одиниці. Пор.: укр. бути однією ногою в могилі, англ. to have one foot in the grave', укр. звернути собі шию, рос. сломать себе шею, англ. to break one’s neck, фр. se casser le сои і под. Приклади такого типу є свідченням єдності лінгвосеміотичних моделей, що покладено в основу людських мов, та певним підтвердженням єдності когнітив- но-семантичного універсуму на так званому планетарному рівні людського ро­ зуму, тобто на рівні ноосфери, у розумінні цього явища В. І. Вернадським 37. Внутрішня форма мовних одиниць матеріалізує цю єдність і разом з тим вира­ жає відмінності вербалізації загальної мовної тотожності, що є наслідком особ­ ливостей лінгвокогнітивних уявлень, виявом специфіки національного світоба­ чення. Саме тому, наприклад, звістка (рос. известие) — це в німецькій мові Nachricht («те, що повідомляється»), в італійській — notizia («щось відоме»), в англійській, французькій, шведській, фінській та ін. — «новина» (the news', пои- velie', nyhet; uutinen). Порівняння лексичних паралелей (слів, що збігаються за основним семан­ тичним змістом) різних мов за параметром внутрішньої форми слів може вияв­ ляти відмінні щодо генетичної чи структурної близькості цих мов лексико-се- мантичні кластери, тобто міжмовні ряди лексем, що об’єднуються власне за мотиваційними ознаками. Так, наприклад, лексичні паралелі, об’єднані значен­ ням «батьківщина», мають такі основні мотиваційні компоненти в різних мовах: «рід» («рідний»): рос. родина, бр. родзіна, слн. rodina, серб, родина, болг. родйна, п. rodzina, в’єтн. quê htícřng. Латиське dzimtene також можна віднести до цієї групи, оскільки корінь -dzim- у цій мові має значення «рідний»; «отець» («батько»): укр. батьківщина, вітчизна, рос. отечество, болг. оте­ чество, макед. татковина, п. ojczyzna, лат., фр., каталан., ісп., іт., португ., баск. patria, гр. Πατρίδα, нім. das Vaterland, голланд., нідерл. vaderland, норв. fedreland, англ. fatherland, ісп. fatherland, швед,, fosterland, африкаанс athartha; «матір»: англ. motherland, нім. das Mutterland, африкаанс Moederland; «дім»: болг. дом, хорв. domovinski, серб, домовина, англ. homeland, нім. die Heimat, дат. hjem, лат., іт., ісп., португ., корсик., каталан. casa, баск, hasiera, уг. sziilõhaza, алб. shtêpi, гр. στπτι, індонез. rumah, ест. Kodumaa, тур. ev, кит. і яп. * ;(1 'х .) (іе). Наведені приклади є, по-перше, вибірковими і тому не можуть слугувати джерелом для встановлення загальномовних тенденцій щодо семантико-моти- ваційних векторів номінацій. По-друге, навіть у цих рядах спостерігаються си­ нонімічні перетини, коли в одній мові водночас наявні синоніми, що різняться внутрішньою формою слів (рос. родина, отчизна). До цього додаються описо- во-метафоричні найменування на зразок рос. родина-мать, матушка-земля; те саме в українській та інших мовах: матінка (ненька)-земля й подібні, що містять типові й для інших мов мотиваційні компоненти розглянутих лексичних парале­ 37 Докладніше про зв’язок мови і ноосфери див.: Манати В. М. Мова і загальна симетрія універсуму // Мовознавство.— 2011.— № 3.— С. 26-40. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 43 В. М. Манакін. лей. В індонезійській мові, крім номінації rumah, внутрішня форма якої відсилає до поняття «дім», уживається паралельне tanahair, що складається з компонен­ тів tanah (земля) + air (вода). У багатьох мовах компонент «земля» також вхо­ дить до слів на позначення батьківщини і міг би бути виділений як одна з моти­ ваційних ознак для міжмовного лексичного кластера. Ідеться, зокрема, про компонент land у германських назвах. По-третє, неспоріднені з погляду традиційної генеалогічної класифікації мо­ ви дуже часто можуть виявляти спільні мотиваційні ознаки для певних слів саме завдяки затемненій у часі спільності історичних коренів, які сягають часів ін­ доєвропейської мовної спільноти. Так, цілком очевидно, що романські слова на позначення батьківщини з мотиваційною ознакою casa (дім) історично співвід­ носні з варіацією цього кореня haza-, has в угорській (фінно-угорська мовна гру­ па) та інших мовах; пор. також жаргонне для східнослов’янських мов слово хаза «домівка, притулок, дім», що є результатом запозичення. Незважаючи на всі ці та інші моменти, що застерігають від широких узагаль­ нень, можемо зазначити, що й наведених прикладів достатньо, щоб побачити доволі обмежену кількість мотиваційних компонентів, які об’єднують широкі ряди лексичних паралелей різних мов. Найцікавішими виявляються приклади, що демонструють спільність внутрішньої форми лексичних відповідників не- споріднених (за всієї умовності цього терміна) мов. Можна припустити, що це є свідченням не тільки спільності загальнолюдських законів логіки та гносеології, але й спільності найвищого порядку — спільності ноосфери, планетарної свідо­ мості, що більшою чи меншою мірою матеріалізується в людських мовах і спри­ чиняє діалектичну гармонію єдності відмінностей мов і мовних картин світу. Таким чином, ВФ слова в зіставному її вивченні відкриває можливості ре­ конструкції окремих ланцюжків мовної номінації, даючи тим самим певну ін­ формацію про таємниці народження і функціонування слова в мовознавчому, а також гносеологічному, лінгвофілософському, когнітивному, етнологічному, культурологічному та інших аспектах. Крім цього, семантико-мотиваційні зв’язки найменувань, що відсилають до од­ накових (або подібних) денотатів у різних мовах, дозволяють представити відмін­ ний від генетичних та структурно-морфологічних класифікацій розподіл мов світу, який ґрунтується на особливостях внутрішньої форми міжмовних лексичних пара­ лелей. Основою об’єднання таких міжмовних лексичних кластерів слугує гіпоте­ тично обмежений набір мотиваційних ознак (компонентів), які можна віднести до різновиду мовних універсалій у їх протосемантичній формі існування. (Запоріжжя) V. М. MAN AKIN THE INNER FORM OF THE WORD FROM CONTRASTIVE LINGUISTICS VIEWPOINT The paper dills with the inner form of the word as a parameter of contrastive linguistics, as well as a cognitive phenomenon which gives a key to understanding ways of linguistic mapping and a new possibilities of classification languages according to their specifics o f the word motivations, the in­ ner form of the word, etymology, motivation, contrastive linguistics, language worldview. Keywords: the inner form of the word, etymology, motivation, contrastive linguistics, language worldview. 44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5

Схожі ресурси