Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація
Стаття присвячена розкриттю сутності онтогенезу з позицій запропонованої автором нової синтаксичної теорії — теорії логіко-граматичної динаміки. Спираючись на основні постулати теорії, автор робить спробу висвітлити механізм поетапного засвоєння дитиною первісного мовленнєвого й мовного інструмен...
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2014
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183967 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 57-70. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183967 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1839672022-04-27T01:26:25Z Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація Жаборюк, О.А. Стаття присвячена розкриттю сутності онтогенезу з позицій запропонованої автором нової синтаксичної теорії — теорії логіко-граматичної динаміки. Спираючись на основні постулати теорії, автор робить спробу висвітлити механізм поетапного засвоєння дитиною первісного мовленнєвого й мовного інструментарію, починаючи з перших звуків і холофрастичних артикулем та закінчуючи лексико-граматичними одиницями «дорослої» мови: елементарними синтаксичними структурами й словами. Описується також механізм трансформації уявлення в поняття. The article is an attempt to reveal the essence of ontogenesis from the position of the new syntactic theory suggested by O. A. Zhaboruk — the Theory of logico-grammatical dynamics. Basing herself on the main issues of the Theory, the author discloses the mechanism of gradual (layer-by-layer) assimilation by the child of the initial set of speech tools, beginning with the first sounds and the so-called «proto-words» and finishing with elementary syntactic structures and lexical units of the «grown-up» language. The author also makes an attempt to clarify the mechanism of transformation of psychological image into notion. 2014 Article Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 57-70. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183967 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена розкриттю сутності онтогенезу з позицій запропонованої автором
нової синтаксичної теорії — теорії логіко-граматичної динаміки. Спираючись на основні
постулати теорії, автор робить спробу висвітлити механізм поетапного засвоєння дитиною
первісного мовленнєвого й мовного інструментарію, починаючи з перших звуків і холофрастичних артикулем та закінчуючи лексико-граматичними одиницями «дорослої» мови: елементарними
синтаксичними структурами й словами. Описується також механізм трансформації
уявлення в поняття. |
| format |
Article |
| author |
Жаборюк, О.А. |
| spellingShingle |
Жаборюк, О.А. Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація Мовознавство |
| author_facet |
Жаборюк, О.А. |
| author_sort |
Жаборюк, О.А. |
| title |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| title_short |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| title_full |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| title_fullStr |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| title_full_unstemmed |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| title_sort |
сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2014 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183967 |
| citation_txt |
Сутність проблеми онтогенезу (домовленнєвий та ранній мовленнєвий періоди): авторська інтерпретація / О.А. Жаборюк // Мовознавство. — 2014. — № 5. — С. 57-70. — Бібліогр.: 39 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT žaborûkoa sutnístʹproblemiontogenezudomovlennêvijtaranníjmovlennêvijperíodiavtorsʹkaínterpretacíâ |
| first_indexed |
2025-07-16T04:00:58Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:00:58Z |
| _version_ |
1837774624866172928 |
| fulltext |
О. А. ЖАБОРЮК
СУТНІСТЬ ПРОБЛЕМИ ОНТОГЕНЕЗУ
(ДОМОВЛЕННЄВИЙ ТА РАННІЙ МОВЛЕННЄВИЙ
ПЕРІОДИ): АВТОРСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ_______
Стаття присвячена розкриттю сутності онтогенезу з позицій запропонованої автором
нової синтаксичної теорії — теорії логіко-граматичної динаміки. Спираючись на основні
постулати теорії, автор робить спробу висвітлити механізм поетапного засвоєння дитиною
первісного мовленнєвого й мовного інструментарію, починаючи з перших звуків і холофрас-
тичних артикулем та закінчуючи лексико-граматичними одиницями «дорослої» мови: еле
ментарними синтаксичними структурами й словами. Описується також механізм трансфор
мації уявлення в поняття.
Ключові слова: онтогенез, лінгвістична теорія, домовленнєвий період, мовленнєвий
період, мова, мислення, психогенез, засвоєння дитиною природної мови.
Як відомо, кожна людина до свого народження повторює шлях розвитку всього
живого: від одноклітинного утворення до розвиненого людського організму. Це
є підставою припустити, що й у своєму психічному та ментальному розвиткові
дитина також певною мірою відтворює шлях від первісної людської істоти до
людини сучасного типу, відомої в науці як homo sapiens. Цей шлях вона прохо
дить за перші три-чотири роки життя, коли повністю освоює природну мову \
На спорідненості явищ психогенезу та онтогенезу неодноразово наголошувало
багато відомих психологів і лінгвістів 2. Головне ж, однак, те, що обидва явища
взаємозумовлені: онтогенез є наслідком психогенезу і водночас фіксатором та
прискорювачем останнього. Процес опанування дитиною природної мови такий
же давній, як і саме людство. Цей процес, видозмінюючись, супроводжує психо
генез на всіх етапах його розвитку — від первісного до сучасного.
Зважаючи на близькість явищ психо- та онтогенезу, ми вирішили підійти до
з’ясування сутності останнього з позицій теорії логіко-граматичної динаміки,
пояснювальна спроможність якої цілком виправдала себе, як ми вважаємо, при
розв’язанні проблем психогенезу. Оскільки теоретичні засади теорії логіко-гра-
матичної динаміки неодноразово висвітлювались у фахових виданнях і не по
требують детального роз’яснення, дозволимо собі лише нагадати, що сутність
цієї теорії лежить у площині розв’язання проблеми характеру взаємовідношення
1 Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика : Термінолог. енциклопедія.— Полтава, 2006.—
С. 431.
2 Белякова JI. И., Филатова Ю. О. Физиологические и психологические аспекты рече
вого психогенеза / Язык и сознание: психолингвистические аспекты.— М. ; Калуга, 2009.—
С. 216.
О О. А. ЖАБОРЮК, 2014
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 57
О. А. Жаборюк.
між формами мислення 3 та формами природної мови 4, а також у механізмі їх
взаємодії між собою5.
Однак перш ніж безпосередньо перейти до розкриття механізму онтогенезу,
спробуємо окреслити коло об’єктивних зовнішніх і внутрішніх передумов цього
процесу.
Найважливішою зовнішньою передумовою онтогенезу, що споріднює його з
процесом психогенезу, є зумовленість зазначеного явища соціальними фактора
ми. Вагомим доказом цього є, зокрема, те, що дитина починає спілкуватися
значно раніше, ніж говорити, тобто вже з перших місяців після свого народжен
ня. Це свідчить про інстинктивний, первісний потяг дитини до собі подібних,
який поступово, але неухильно приводить до набуття нею всіх ознак людини,
найістотнішою з яких є володіння природною мовою.
Другою, не менш важливою, зовнішньою особливістю онтогенезу (відмін
ною, однак, від психогенезу) є те, що дитину з перших днів після її народження
окутує не просто зоровий, а озвучений зоровий світ. Дитина сприймає процеси
навколишнього середовища не під акомпанемент невиразних звуків — «мукан
ня», а в супроводі дискретного мовлення — разом з мовою, а в багатьох випад
ках — через мову. Усе живе й неживе звучить, «промовляє» до дитини з вуст ото
чуючих, передусім матері. У цьому розумінні цілком слушною є думка відомого
сучасного англійського логіка-неопозитивіста Ф. Вайсмана, який порівнював мо
ву з «ножем, яким ми кроїмо факти»6. Значною мірою активному впливові «озву
ченого світу» на дитину сприяє й самий характер мовлення: його матеріальність,
дискретність, ритмічність, акцентованість, стале інтонаційне оформлення.
Що ж до внутрішніх (вроджених) передумов успішного опанування дити
ною рідної мови, то це — фізіологічно досконало сформований мозок, мозок су
часної людини та добре розвинений, порівняно з пралюдиною, мовленнєвий
апарат.
Найважливішим, однак, є те, що мозок зберігає в собі «сліди, відбитки» всьо
го того тривалого «шляху», який пройшло людство в процесі психогенезу. На
противагу Н. Хомському, під цими «слідами» ми розуміємо не вроджені універ
сальні (ментальні) структури разом з їх трансформаційним потенціалом, що від
кривають малюкові «доступ» до граматичної бази рідної мови7, а суто фізіоло
гічні зміни у психосоматиці людини, передусім у нейроматерії мозку, зумовлені
генетично, а саме — пластичність та динамічність її клітин, здатність нейрома
терії до певних хімічних реакцій. Ще одним, не менш важливим, наслідком пси
хогенезу є те, що активація відповідної ділянки мозку приводить до спонтанної,
мимовільної активації мовленнєвих органів, що, зокрема, виявляється у скоро
ченні м’язів мовленнєвого апарату8.
Таким чином, соціальна природа дитини, звуковий характер навколишнього
світу, фізіологічно розвинений мозок зі «слідами» багатовікового процесу пси
3 Основними формами мислення є предикативність і предикація (Жаборюк О. А.
Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної динаміки // Мовознавство.—
2009,— №6,— С. 5-6).
4 Основні форми природної мови — мовлення та власне мова (там же).
5 Фактор 1 і фактор 2 (там же.— С. 6).
6 Цит. за: Авоян Э. Г. Природа лингвистического знака.— Ереван, 1968.— С. 77.
7 Elliot A. J. Child’s language.— Cambridge, 1981.— P. 11.
8 Свідченням синхронної активації певної ділянки мозку та мовно-мовленнєвих
нейроканалів є те, що при не озвученому читанні дитина, а подекуди і доросла людина, іноді
ворушить губами, начебто промовляючи текст. Нерідкими є також випадки думання вголос,
особливо коли людина перебуває у стані збудження.
58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
хогенезу, добре розвинені органи мовлення й водночас синхронна активація
мозку та мовленнєвого апарату — це ті об’єктивні фактори, які на сучасному
етапі психогенезу ззовні (фізично) та зсередини (фізіологічно) зумовлюють
швидке опанування дитиною природної мови.
Визначивши зовнішні та внутрішні передумови явища онтогенезу, зробимо
ще одне суттєве зауваження: онтогенез проходить дві основні фази розвитку:
«фазу немовляти» (підготовчу фазу) та «фазу дитини». Кожна з фаз має свої
внутрішні градації.
«Фаза немовляти», її ще також можна кваліфікувати як домовленнєвий пе
ріод розвитку онтогенезу, охоплює відрізок часу від народження до останніх
місяців першого року життя дитини. У період цієї фази в дитини відбувається
формування мовленнєвого інструментарію рідної мови та набуття навичок
дискретного сприйняття навколишнього середовища.
«Фаза дитини», або мовленнєво-мовна фаза, починається з останніх місяців
першого року життя дитини і закінчується підлітковим віком 9. Цей період, на
початковій фазі — перші два-три роки, є продовженням процесу формування й
удосконалення мовленнєвого інструментарію (засвоєння дитиною нових та ко
регування вже опанованих звуків, певних інтонаційних моделей), головне ж те,
що на цьому етапі розвитку дитина починає засвоювати зачатки лексики «дорос
лої мови», а також граматики: основні морфологічні та синтаксичні норми.
У площині ж мислення — це період поступального формування абстрактного
мислення: від уявлень— до «дитячих» понять (багатих за обсягом та бідних за зміс
том), а від них — до понять, наближених до мислення дорослої людини. На остан
ніх етапах цієї фази відбувається також формування метафоричного мислення10.
Перш ніж перейти до з’ясування особливостей онтогенезу за фазами, спини
мося в загальних рисах на механізмі цього процесу.
Згідно з теорією логіко-граматичної динаміки, необхідно насамперед з’ясу
вати, яка з визначених форм мислення — предикативність чи предикація — при
таманна немовляті від народження та чи пов’язана ця форма мислення з мате
рією, і якщо так, то з якою саме п.
Цілком очевидно, що немовляті від народження, як і первісній людині, при
таманна предикативність. Що ж до зв’язку цієї форми мислення з матерією, то
цей зв’язок теж не підлягає сумніву. Більше того, цей зв’язок, як і сам його ха
рактер — зв’язок мислення саме з органічною матерією, підтверджуються наоч
но. Свідченням того, що предикативність у цей період розвитку дитини справді
розчиняється в нейроматерії, обслуговуючи лише базові, інстинктивні потреби
дитини, є факти безпосереднього спостереження за немовлям. Так, зокрема,
«спілкування» немовляти з дорослим у перші тижні життя зводиться лише до
кількох найпримітивніших зовнішніх реакцій: посмішки або крику (останній
вважається — і цілком слушно — невід’ємною частиною моторики тіла дитини
загалом12). За допомогою цих сигналів немовля інформує дорослого про свої на
гальні, життєво необхідні потреби, задовільний чи незадовільний стан свого ор
ганізму. Не випадково цей період розвитку немовляти характеризується як
9 Існує також погляд, згідно з яким процес онтогенезу завершується в чотирирічно-
му-п’ятирічному віці (Селіванова О. О. Зазнач, праця.— С. 431.
10 Шахнарович А. М., Юрьева Η. М. Ребенок и язык: овладение метафорой // Вопр. фило
логии.— М., 2003.— С. 33.
11 Жаборюк О. А. Зазнач, праця.— С. 6-7.
12 Громова О. Е. Логопедические технологии в психолингвистике: результаты экспе
римента // Язык и сознание: психолингвистические аспекты.— М. ; Калуга, 2009.— С. 222.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 59
О. А. Жаборюк.
«крик». Отже, наше припущення щодо вихідної (первісної) зв’язаності предика
тивності з органічною матерією, гіпотетично прийняте за точку відліку при роз
гляді психогенези, наочно підтверджується в онтогенезі.
Згідно з фактором 1 (F,) теорії логіки граматичної динаміки, мислення, обтя-
жене матерією, намагається відірватися від останньої, бо інакше, що цілком
природно, воно втрачає здатність до руху, тобто до саморозвитку 13.
Основною ж умовою відриву мислення від органічної матерії є циклічність
руху. У випадку онтогенезу — це циклічність процесів догляду за малям, супро
воджувана мовленням, яке, як відомо, змістовно (лексико-граматично) та просо
дично теж має повторюваний характер. Важливо й те, що дитина (весь її орга
нізм) також налаштована на ритмічність. Прикладом цього є здатність
двомісячної дитини «танцювати»: рухати ніжками й ручками в такт музиці (при
ватні відеозаписи маленької Єви Толбін з Лос-Анджелеса).
Попри те, що обидва «світи» — навколишній (в основному зоровий) та мов
леннєвий — «обертаються» навколо дитини паралельно, саме мовлення, на на
шу думку, є тією рушійною силою, яка «запускає» процес онтогенези, започат
ковуючи тим самим усвідомлення дитиною дискретності довкілля. Зумовлено
це, по-перше, тим, що звукова матерія 14 є значно потужнішою («важчою») за
світлову , бо є матеріальною за своєю природою, а по-друге, як уже зазначало
ся, — такими якостями мовленнєвої матерії, як дискретність, ритмічність, ак-
центованість та інтонаційна оформленість. Через ці якості звукова матерія поси
лює збуджувальну дію інших зовнішніх сигналів на дитину — зорових,
тактильних, нюхових та смакових. Під «тиском» матеріальної насиченості мов
лення, його дискретності, ритмічності та акцентованості перцептори немовляти
підсвідомо починають фокусуватися на найяскравіших виявах ситуації, вихоп
лювати їх із процесів, що відбуваються з ним та навколо нього. Багаторазове
ритмічне подразнення рецепторів органів чуття дитини і є тим чинником, завдя
ки якому «намулюються синці» в корі головного мозку. Ці «синці» умовно мож
на вважати мисленнєвими зрізами фрагментів певної ситуації. Поява цих «син
ців» є свідченням початку відриву мислення від органічної матерії.
Однак відірвавшись від органічної матерії, мислення знову прагне, як і у ви
падку психогенезу, до возз’єднання з матерією, інакше новоутворені «синці» в
корі головного мозку не зможуть бути виражені.
Під дією зовнішніх мовленнєвих сигналів відбувається скорочення м’язів ор
ганів мовлення дитини, ж е виявляється в русі губ, язичка і далеко не завжди озна
чає реальне голосове озвучення. Скорочуючись, м’язи посилають зворотні сигна
ли в мозок. Цей зворотний сигнальний зв’язок слугує містком, завдяки якому
звукова матерія, що її природа завбачливо підготувала для цього,— реальна або ж
у формі м’язових скорочень, — доходить до мозку — так званих синців, прообра
зів певних фрагментів навколишнього світу, та поєднується з ними. «Очевидно,
що сприйняття звучання..., так само, як і його породження, — вказує, зокрема,
В. Г. Таранець, — мають у своїй основі подібні нейрофізіологічні процеси» 15.
1 3 Жаборюк О . А. Зазнач, праця.— С. 6.
14 Звук визначається у фізиці як хвилеподібний рух тугого (пружного) середовища (по
вітря, води тощо) (Малая советская энциклопедия. — 3-є изд. — М.,1959. — Т. 3. — С. 1057).
Світлова хвиля — це різновид електромагнітного поля, істотну роль у якому відіграють такі
властивості, як непереривчастість та переривчастість (там же. — 1960.— Т. 8.— С. 838,839).
15 Таранец В. Г. Энергетическая теория речи.— О., 2014.— С. 40.
60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
Характерною особливістю онтогенезу на домовленнєвій фазі є також те, що від
торгнення мислення від органічної матерії, як, власне, й поєднання його зі звуко
вою, відбувається шар за шаром, що засвідчують різні фази розвитку немовляти.
Розпочнемо аналіз онтогенезу з «фази немовляти». За класифікацією
Т. Н. Ушакової, з якою погоджується чимало психолінгістів, зокрема Ю. Н. Ка
раулов 16, ця фаза поділяється на чотири етапи: крик (0-1 місяць), аукання
(2-4 місяці), гукання (5-8 місяці) і белькотання (9-12 місяці).
Спинимося докладніше на періоді аукання (2—4 місяці). Зовнішніми виявами
цього процесу є більш-менш осмислений погляд дитини, посмішка, якою вона
«вітає» появу дорослого біля своєї колиски. Саме в цей період немовля починає
розпізнавати людину — виділяти її з навколишнього середовища. Ці зовнішні
вияви зумовлені тим, що в немовляти в мозку починають з’являтися, як уже за
значалося, так звані синці — розмиті, дифузні фрагментарні уявлення про події,
які відбуваються з ним щоденно. Це, власне, і є свідченням відриву першого
шару мислення від органічної матерії, тобто перших кроків дитини на шляху
дискретного сприйняття довкілля.
Одночасно з цим відбувається і поступове вторгнення у психосоматику не
мовляти звукової матерії, передусім голосних звуків — найяскравіших та най
легших для відтворення17. Це вторгнення завершується поєднанням опанованих
голосних з найпершим, найбільш поверхневим зрізом зорового образу, який
було «скановано» дитиною паралельно зі звуковим. При цьому, як показують
спостереження, відтворення голосних звуків відбувається за обов’язкової наяв
ності приступу («кноклауту») — прототипу приголосного, свідченням чого є,
зокрема, те, що приступ іноді набуває форми довільного приголосного, як на
приклад, не-е (двомісячна Єва Толбін). Цей факт, на нашу думку, є надзвичайно
важливим, оскільки є наочним підтвердженням гіпотези вчених стосовно моно-
силабічного характеру виникнення природної мови 18.
Отже, протягом усього описаного вище періоду дитина, підкоряючись дії за
кону діалектики, не лише «вибудовує» у своїй свідомості певний «зоровий» об
раз навколишнього середовища (разом з дією на мозок інших, допоміжних, пер
цепторів), але й намагається звести його зі «сканованим» звуковим. У результаті
останній стає матеріальним еквівалентом «зорового» образу, його зовнішньою
формою. Ця форма фіксується в мозку дитини і є тією першою шпаринкою, крізь
яку проглядає у її мозок навколишній світ. Звукова форма слугує також засобом
матеріального зв’язку дитини з навколишнім середовищем, уможливлюючи ко
мунікацію з мешканцями останнього.
Момент, коли дитина не лише посмішкою, але й ауканням сповіщає дорос
лого про те, що вона усвідомлює його присутність, є моментом першого поєд
нання мислення зі звуковою матерією, першою спробою спілкування за допомо
гою мовлення.
16 Караулов Ю. Н. Онтогенез языкового сознания І І Язык и сознание: психолингвис
тические аспекты.— М. ; Калуга, 2009.— С. 209.
17 «Голосний завжди має більше значення сумарної енергії, ніж приголосний. Загальна
енергія вимови голосного здійснює, відповідно, більший вплив на сприйняття цього звука
людиною. ... Голосні виділяються мовцем як сильніші порівняно з приголосними і ви
значаються завжди як носії складу або ядро складу» (Таранец В. Г. Зазнач, праця.— С. 67-68).
18 «Складофонемна система є особливістю найдавнішого стану мови людини» (Тара
нец В. Г. Зазнач, праця.— С. 46).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 61
О. А. Жаборюк.
Таким чином, на відміну від психогенезу, де процес формування сталих змін
у корі мозку передує їхньому звуковому оформленню 19, в онтогенезі від
торгнення мислення від органічної матерії супроводжується одночасним поєд
нанням його зі звуковою матерією.
Наступним періодом домовленнєвої фази онтогенезу є період гукання (5-8
місяці). Особливістю цього періоду, як свідчить сама його назва, є початок опа
нування дитиною приголосних, зокрема фарингального фрикативного приго
лосного [г]. Із засвоєнням цього приголосного дитина ще більше наближається
до реального мовлення, адже вона починає усвідомлювати дискретність мов
леннєвого потоку та, вводячи в аукання [г], імітувати поділ мовлення на окремі
висловлення.
Як показують спостереження, на цьому етапі розвитку відбувається також
посилення дискретного усвідомлення дитиною навколишнього середовища, не
в останню чергу — завдяки мовленню. Адже мозок дитини вже протягом дов
шого періоду піддається циклічній дії зовнішнього середовища, подразнюваль
ні сигнали ще більше додають так званих синців і, як результат, відокремлюють
від нейроматерії мозку ще один шар мислення. Зовні це виявляється в тому, що
дитина вже не тільки починає вирізняти із загального тла домінанту певного
процесу, його виконавця, але й деякі інші речі: предмети догляду, іграшки тощо.
Описані вище процеси супроводжуються спробами поєднати відокремлений
від нейроматерії шар мислення з відповідними дискретними звуковими асоціа
ціями, адже наприкінці етапу гукання — сьомий-восьмий місяці, крім [г], у ди
тини в гуканні починають з’являтися й інші приголосні, передусім з ряду сонор
них: [м], [в], [н] 20. Оказіонально ці приголосні, як уже зазначалося, з’являються
значно раніше, але саме в цей період відбувається їх остаточне засвоєння та зас
тосування при спробі утворення складів. Момент, коли дитина, простягаючи
ручки до певного предмета, супроводжує цей жест гуканням, слід вважати мо
ментом поєднання чергового шару мислення зі звуковою матерією породжених
нею псевдовисловлень.
Четвертий, завершальний, етап у домовленнєвій фазі онтогенезу визна
чається в психолінгвістиці як белькотання. Він триває з восьми місяців до кінця
першого року життя дитини. Цей період характеризується засвоєнням нових
приголосних із ряду шумних зімкнених, передусім таких, як передньоязикові [т]
і [д]. Однак визначальною рисою цього етапу, яка не втратить своєї актуальності
і в початковому періоді мовленнєвої фази онтогенезу, є усвідомлення дитиною
вже не просто дискретних відрізків мовлення, а інтонаційної «вершини» вислов
лення — наголошеного складу (найчастіше — відкритого) з розпізнаванням
конкретних звуків у ньому. Ці висловлення-склади вторгаються в мозок дитини
і дитина автоматично починає їх імітувати. Під «тиском» мовлення посилюється
також механізм дії на мозок дитини інших зовнішніх сигналів, які, діючи в ре
жимі центрифуги на певні ділянки мозку, ще глибше проникають у останній та
відділяють від нейроматерії мозку ще один черговий шар мислення, уможлив
люючи цим самим розмежування не лише окремих осіб та речей, а й окремих
процесів, що відбуваються з дитиною. Паралельно з відривом мислення від ор
19 Мовленнєвий апарат первісної людини ще не був фізіологічно готовим до породження
системного звукового мовлення. Однак слід погодитися з тим, що процес відриву мислення
від органічної матерії в цей період психогенезу також супроводжувався пошуками поєднання
мислення із зовнішньою матерією — матерією будь-якого характеру, включаючи звукову.
20 3 огляду на це буддистський молитовний рефрен МОМ є, безсумнівно, артикуле-
мою-прототипом — носієм первісності, сакральності, незайманості та чистоти.
62 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
ганічної матерії та засвоєнням органами мовлення дитини вимови певних скла
дів, іде процес асоціативного поєднання тієї чи іншої ситуації з певним складом.
Цей процес перевіряється практикою спілкування з дорослим, який, здогадую
чись, що має на увазі дитина, повторює необхідне слово. Момент, коли дитині
вдалося правильно допасувати висловлення-склад (артикулему) до ситуації і та
ким чином сповістити дорослого про свою нагальну потребу, є ще одним, черго
вим моментом поєднання мислення зі звуковою матерією.
На цьому етапі мовлення дитини ще ближче наближається до мовлення до
рослого. Починаючи зі складів, дитина поступово починає підбиратися до за
своєння всього слова загалом. Першим кроком до цього є подвоєння складу.
Причиною подвоєння є, на нашу думку, те, що, асоціюючи певний склад з ви
словленням узагалі, дитина в той же час не може не усвідомлювати розриву між
тривалістю складу та цілого висловлення, а тому в намаганні компенсувати
свою неспроможність повністю відтворити висловлення, вона вдається до єдино
можливого в цій ситуації варіанта — подвоєння складу. У результаті, як пока
зують спостереження, першими в белькотанні дитини з’являються слова, а точ
ніше — «протослова»21, з подвоєними складами, тшіякмама, баба, дай-дай, ня
ня, бай-бай, ням-ням, гав-гав, бу-бух, му-му, ну-ну, няв-няв, ляля, вава, а-на, а-на
тощо. Цьому великою мірою сприяє й мовлення дорослих, які в намаганні допо
могти дитині теж досить часто вдаються до так званої дитячої мови. Ці «прото
слова» є дуже несталими, свідченням чого є те, що дитина може їх дуже легко за
бути без щоденного повторення.
Таким чином, стає зрозуміло, що в процесі онтогенезу мислення не одразу
відривається від органічної матерії, а поступово — шар за шаром. Одночасно з
відривом відбувається процес вторгнення у психосоматику дитини звуків та
з’єднання чергового шару мислення з відповідним, уже засвоєним дитиною, ша
ром звукової матерії. Це значно прискорює оволодіння дитиною природної мо
ви і є важливою відмінністю від психогенезу, у якому відрив мислення від орга
нічної матерії випереджає з’єднання його зі звуковою.
Ще однією якісною відмінністю онтогенезу, яка його прискорює, є також те,
що в ньому звукова матерія не лише вторгається в психосоматику дитини одно
часно з відцентровою дією на мозок дитини комплексу інших зовнішніх сигна
лів, вона ще й посилює їх збуджувальну дію, змушуючи фокусуватися на певних
ознаках конкретної ситуації та «виривати» їх з останньої. У психогенезі ж (особ
ливо в його початковий період) подібне неможливе в принципі. Таким чином,
підключення мовлення до процесу циклічності є, на нашу думку, особливістю
онтогенезу, яка відрізняє його від початкової стадії психогенезу.
«Домовленнєву» фазу умовно вважатимемо підготовчою у процесі онтоге
незу, оскільки зміни, які відбуваються у психосоматиці дитини, не виходять за
межі предикативності. Основним результатом цієї фази є формування в мозку
дитини перших примітивних уявлень та, хоч і дуже далеких від досконалості,
перших спроб їх озвучення.
На момент досягнення однорічного віку дитина вже володіє певним пере
ліком звуків і має невеликий запас специфічно дитячих лексичних одиниць ко
мунікативного спрямування. Це передусім двоскладові артикулеми з повторен
ням одного й того самого відкритого, рідше закритого, складу, як (укр.) мама,
баба, дай-дай, няня, бай-бай, ням-ням, гав-гав, бу-бух, му-му, ну-ну, няв-няв, ляля,
вава, ана-ана', (англ.) bow-wow, gee-gee, mummy, daddy, tummy {животик),
21 Белякова JI. И., ФилатоваЮ. О. Зазнач, праця.— С. 219.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 63
О. А. Жаборюк.
choo-choo (потяг), doggie, see, off (на, геть) тощо 22. На рівні мислення— це роз-
виненіший етап предикативності: це вже не аморфне, розмите відображення
дійсності, як у щойно народженого немовляти, а цілісне, певним чином сформо
ване віддзеркалення на рівні уявлень. Це є тією вихідною платформою, з якої по
чинається новий, мовленнєвий, етап розвитку дитини, у процесі якого протягом
наступних трьох-чотирьох років відбувається якісний стрибок у оволодінні мо
вою, її лексико-граматичними засадами. У цей період відбувається також удос
коналення вже засвоєних фонетичних навичок та набуття нових. Із досягненням
п’ятирічного віку більшість дітей уже володіє мовою настільки добре, що вона
цілком може слугувати їм інструментом поглибленого пізнання дійсності,
включаючи оволодіння шкільною наукою. Не випадково чотирирічний або п’я
тирічний вік умовно вважається віком, у якому завершується процес базового
оволодіння природною мовою23.
Процес засвоєння природної мови, як і в домовленнєвому періоді, ґрун
тується на вже описаному нами механізмі взаємодії між мовою та мисленням.
Значну роль у процесі освоєння природної мови відіграє механізм наслідування,
який, на відміну від періоду немовляти, набуває свідомого характеру, а також
допомога дорослого, який виправляє помилки дитини.
Початок формування мовленнєвого характеру онтогенезу (однорічний вік)
характеризується передусім тим, що дитина, паралельно з дитячою мовою, якою
вона вже досить вільно послуговується в процесі спілкування, починає засвою
вати лексичні одиниці справжньої мови. Так, поряд з гав-гав, з’являється слово
абака, абацька (собака), поряд з ту-ту, бі-бі — ашина (машина). На питання
«Де татко?» від дворічної Наталочки можна було почути «аботі», тобто «на ро
боті». Дворічний Дмитрик замість рос. «самолетик» уживав «вотик», замість
«гном» — «гом», півторарічна Христина замість «Пушок» (ім’я песика) вимов
ляє «Пок». До трирічного віку не може вимовити своє складне ім’я малий Кирю
ша, скоротивши його до «ю-ю», а довге слово «верблюд» — до односкладного
«блюд». Ці та інші подібні приклади підтверджують нашу гіпотезу про те, що
дитина органами чуття сканує передусім наголошений склад чи центр слова, до
сить часто з кінцівкою, яка, очевидно, також краще закарбовується в пам’яті,
ніж початок слова.
Отже, механізм засвоєння лексичних одиниць «дорослої мови» такий самий,
як і при засвоєнні звукового інструментарію у домовленнєвий період. Дитина
спочатку «сканує» голосний у наголошеному складі, досить часто разом з до
вільним приголосним початку чи середини слова та з кінцевим голосним чи при
голосним. Останні, як показують спостереження, сприймаються досить чітко і
збігаються зі словом-оригіналом. Це слово-ембріон починає функціонувати в
мовленні дитини, удосконалюючись у процесі багаторазового повторювання.
Удосконалення відбувається також за рахунок засвоєння нових приголосних
звуків, які дитина до моменту першого озвучення цього слова ще не була в змозі
вимовити, та значною мірою внаслідок виправлень дорослих, які таким чином
допомагають дитині освоїти природну мову.
Як бачимо, засвоєння лексики справжньої мови також відбувається пошаро
во. При цьому поступово, з часом, кожна наступна лексична одиниця дається
дитині легше, шарів при засвоєнні слова стає все менше, дитина крок за кроком
підходить до моменту сприйняття слова в цілому.
22 Elliot A. J. Op. cit.— Р. 150.
23 Селіванова О. О. Зазнач, праця.— С. 431.
64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
Важливо наголосити, що в перший-другий рік життя дитина вживає засвоєне
слово для позначення не стільки певного об’єкта, скільки певної ситуації зага
лом, пов’язаної з цим об’єктом: му-му, сок (носок), не кажучи вже про так звані
слова-дії дай, на та такі висловлення, як ось, сибо (рос. «спасибо») тощо. Цікаво,
що одне й те саме слово, промовлене дитиною з різною інтонацією, може позна
чати не лише різні за змістом, а й часто — прямо протилежні ситуації. Це свідчи
ть про ще існуючу нестабільність прив’язки артикулем (звукової оболонки поз-
начуваного) до мисленнєвого уявлення дитини про об’єкт позначення.
Процес засвоєння елементарної побутової лексики закінчується приблизно в
п’ятирічному віці.
Одночасно із засвоєнням лексичного запасу відбувається й засвоєння еле
ментарних морфолого-синтаксичних норм (другий-третій рік життя) 24. Спочат
ку відбувається засвоєння двокомпонентних фраз-речень, а наприкінці п’яти
річного віку — й розгорнутих простих речень. Іноді в ролі простих виступають
компоненти складнопідрядних речень, які дитина сприймає як самостійні
речення.
Найперші фрази, які засвоює дитина, — двокомпонентні25. Наслідуючи дорос
лих, вона починає поєднувати між собою слова— спочатку слова дитячої лексики:
структурно аморфні фрази типу дай ляля II ляля дай, ляля ам-ам, ана-ана ляля,
mommy lady, sweep broom, dog big, big dog тощо. Це поєднання свідчить про початок
усвідомлення дитиною дискретності мовлення, про намагання правильно добирати
слова відповідно до ситуації. Принцип підбору слів — довільний: «слова поєд
нуються дитиною особливим чином — залежно від послідовності подій» 26.
Одночасно з цими фразами, які є засобом спілкування між малям та дорос
лим, довкола дитини звучить і «доросла мова», найчастіше у вигляді базових
синтаксичних структур, які, як відомо, теж мають двокомпонентну будову. Це,
зокрема, структура модифікації (Саша хороший, розумний хлопчик, гарна дів
чинка)', структура комплементації з предикативом (суб’єктним комплементом)
(доня — розумна, доня — гарна, синок — хороший тощо), дієслівна структура
предикації (мама прийшла, тато прийшов, Андрійко прийшов), структура об’єк
тної комплементації (Дай лялю; на м ’ячик; кого бачиш? — (бачу) кицю.)
У процесі засвоєння цих найпростіших структур дитина сприймає фрази як
одне цілісне аморфне висловлення — залишки так званого холофрастичного
мовлення27. «Діти, — зазначає А. Дж. Елліот, — ... часто засвоюють базові фра
зи — фраза inthere (там) є однією з таких фраз — не будучи в змозі сегментува-
н * "У Яти їх на складові частини» .
Сприйняття ж дискретності цих «холофраз» 29, як і у випадку засвоєння зву
ків у домовленнєвий період, відбувається послідовно за шарами.
Розглянемо засвоєння цих структур на прикладі базової дієслівної струк
тури 30 на зразок: мама прийшла, тато прийшов', мама зробила, тато зробив,
тобто структури предикації.
24 «До початку 3-го року у дітей формується граматична будава мовлення» (Улановт О. И.
Психолингвистика.— Минск, 2010.— С. 81).
25 Цей тип мовлення прийнято називати «телеграфічним мовленням» (Elliot A. J. Ор.
cit.— Р. 96).
26 Ibid.— Р. 100.
27 Ibid.— Р. 90.
28 Ibid.— Р. 81.
29 Ibid.— Р. 90.
30 Структура предикації є смисловим і структурним центром висловлення, носієм конк
ретної елементарної думки (Жаборюк О. А. Зазнач, праця.— С. 6).
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 65
О. А. Жаборюк.
Як уже зазначалося, спочатку дитина сприймає ці фрази як єдине ціле. Однак
при багаторазовому повторенні дитина починає впізнавати в цих фразах слова,
які їй уже добре знайомі і які вона вже й сама навчилася вживати. Це, звичайно,
такі слова, як мама, тато, баба, ляля, киця та ін. Цьому значною мірою сприяє й
те, що наголос найчастіше падає на перший компонент структури, який репре
зентує особу-виконавця дії: мама прийшла, mámo прийшов. У сприйнятті ж
дитини це — напівфрази-напівслова, центральним компонентом яких виступає
вже знайоме слово з периферійним аморфним лексичним доповненням. При
цьому перший компонент досить чітко усвідомлюється як особа-виконавець дії,
останній же є лише маркером зміни однієї ситуації на іншу: тато па (спав, упав)
(поряд з тато бай-бай, бу-бух відповідно), тато де-е (іде).
Ці напівфрази-напівслова так і вимовляються дитиною: попервах з досить
чіткою основою та дуже спотвореною, малозрозумілою кінцівкою: тато письо
(прийшов), па (спав, упав), а з часом — з дещо чіткішою, однак стосовно статі
ще не диференційованою: тато плисьла II плийсьов (прийшла, прийшов), Сяся
(Саша— ім’я хлопчика) лобила II лобив (зробила // зробив), я (хлопчик про себе)
плийсьла II плийсьов31.
В основі процесу засвоєння цих перших фраз, як і процесу засвоєння звуків,
лежить діалектика взаємодії мислення та матерії: невідворотне прагнення мис
лення до відриву від матерії та одночасно з цим — до возз’єднання з останньою,
але вже на якісно вищому витку свого саморозвитку.
Так, при потраплянні дитини в серію однотипних ситуацій, супроводжува
них багаторазовим промовлянням одних і тих самих фраз, у мозку дитини відбу
ваються певні зрушення. Сутність цих зрушень полягає в тому, що під постій
ною, циклічною, дією на мозок дитини одних і тих самих зорових, слухових,
тактильних, смакових та ін. сигналів із зовнішнього середовища в нейроматерії
мозку утворюється («набивається») певний «синець», інакше кажучи — «скано
ваний» зоровий образ відповідної ситуації. Поява ж у мозку дитини «синця», як
ми вже не раз відзначали, є нічим іншим, як свідченням, свого роду «знаком»,
першого відриву мислення від органічної матерії (нейроматерії мозку), тобто
абстракцією першого порядку.
Наступним кроком у засвоєнні двокомпонентних структур є остаточне ус
відомлення дитиною дискретного характеру цих «фразо-слів». Дитина починає
не просто впізнавати, а вже й «трактувати» перший компонент фрази як окрему
лексичну одиницю.
Свідченням цього є вільна підстановка дитиною в певну фразу знайомих їй
лексичних одиниць залежно від певної єкстралінгвальної ситуації. У результаті
в мовленні дитини починають з’являтися самостійно скомпоновані, а не «скано
вані», як раніше з мовлення дорослого, фрази.
Усвідомлення гнучкості, двокомпонентного характеру структури з перемін
ною та константною одиницями є абстракцією другого порядку. На рівні нейро
фізіологічних процесів це означає ще один відрив мислення від матерії, але цьо
го разу не від нейроматерії мозку, як у попередньому випадку, а від звукової
матерії, вже закарбованої мозком раніше. При цьому зауважимо, що мислення
легше відривається від останньої, ніж від органічної матерії.
Завдяки другому рівню абстракції засвоєння структури предикації в дитини
з’являється можливість чіткіше позначити усвідомлювану ситуацію.
31 Вибір форми компонента плийсьов, плийсьла залежить від частоти її вживання в певній
родині за певних обставин.
66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
Далі відбувається диференціація другого компонента структури. Як і в попе
редніх випадках, багаторазове повторювання аналогічних фраз, а також те, що
за певних обставин акцентується й другий компонент структури предикації (ма
ма прийшла, тато прийшов), змушують дитину звернути увагу й на нього, зок
рема на зміни в закінченні дієслова.
Наслідуючи мову дорослих, дитина, спочатку підсвідомо, вносить у своє
мовлення певні корективи. Далі, під тиском мовлення, дитина поступово почи
нає усвідомлювати причину цих змін, а саме — зміну статі особи-виконавця дії.
Інакше кажучи, мислення ще раз відторгається від мовлення, формуючи в дити
ни певне мисленнєве уявлення про стать — абстракцію третього порядку. Разом
з цим відбувається й поєднання мислення з матерією, необхідною для виражен
ня цього витка розвитку мислення. Цією матерією, як можна було очікувати,
стають закінчення граматичного роду -ла, -ов, що підсвідомо також увійшли в
мозок і закарбувалися в ньому.
Так поступово в дитини формується категорія граматичного роду, яка не обме
жується лише формами дієслова, а, що цілком природно, переходить і на іменник.
Дитина починає також відчувати діалектичний взаємозв’язок між іменниковою та
дієслівною формами. Це є першим кроком до розмежування основоположних по
нять — ж поняття субстанціальності, так і поняття специфіки її існування в часі та
просторі, а на мовному рівні — до диференціації іменника й дієслова.
Нарешті, торкнемося ще однієї не менш важливої проблеми — проблеми пе
реходу уявлення (йому відповідає в нашій концепції така форма мислення, як
предикативність32) у поняття (форма мислення — предикація33).
Одним з виявів цього процесу є помилкове найменування предметів, яке в
англійській психолінгвістиці відоме як «розширення» (overextensions). Суть
цього явища полягає в неправильному з погляду «дорослої» мови переносі назви
одного предмета на кілька інших за принципом подібності. Так, зокрема, англій
ське «ball» (м’яч) у мовленні маленької Єви (13 місяців)34 поширювалося на низ
ку інших предметів, які мають спільну ознаку (кулястість, круглість ): round red
balloon (червона надувна кулька), Easter egg (пасхальне яйце), a small round stone
(маленький круглий камінець), egg-shaped toy (іграшка у формі яйця) тощо. Ще
один приклад: дівчинка (дочка Бауерманів) поширювала слово kick (фицатися,
бити ногою по м’ячу) на тріпотіння метелика на столі, забиття об раковину, рух
предмета, підкинутого вгору тощо35. Аналогічних прикладів у літературі можна
зустріти безліч, як і чимало спроб пояснити це явище.
Досить відома, зокрема, «Гіпотеза засвоєння семантичної риси» (Semantic
Feature Acquisition Hypothesis), висунута E. Кларк 1972 року36. Суть цієї гіпоте
зи полягає в почерговому засвоєнні семантичних рис лексичних одиниць дорос
лої мови, а точніше — концептів, понять, починаючи з таких «всеохоплю-
вальних», як форма та колір. Ці концепти, на думку дослідниці, є чуттєвими
(«перцептивними»). Особливістю їх є те, що їм бракує багато рис, які б обмежу
вали їх уживання. У описаних вище випадках це концепти «круглість» та «удар»
відповідно.
Опоненти спростовують цю гіпотезу, по-перше, неможливістю проведення
на сьогоднішній день пошарового концептуального аналізу лексичних одиниць
32 Жаборюк О . А. Зазнач, праця.— С. 6.
33 Там же.
34 Elliot A. J. Op. cit.— Р. 86.
35 Ibid.— Р. 87.
36 Ibid.— Р. 87-88.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 67
О. А. Жаборюк.
мови, а, по-друге, — іншими прикладами перенесення найменувань, які в прин
ципі хоч і можливі, проте нехарактерні для дорослого мовлення. Так, зокрема,
досить відомим є приклад, коли малюк поширював назву «потяг, локомотив»
(railwayengine) на «киплячий чайник» (steaming teapot), а також на все, що ши
пить, парує та шумить37.
Ще один приклад з власного досвіду: однорічна дитина, спостерігаючи за що
денними прогулянками дідуся з песиком Булькою, при зустрічі з дідусем, але вже
без собачки, радісно тягне до нього рученята і кричить: «Булька! Булька!». Як ба
чимо, ці переноси є суто індивідуальними, дитина сама визначає рису подібності
між речами за власним, тільки їй зрозумілим принципом, хоча прямих семантич
них точок перетину між парами лексичних одиниць «локомотив // чайник»,
«дідусь // Булька», якими позначаються порівнювані дитиною об’єкти, немає.
Погоджуючись у принципі з тим, що дитина засвоює лексичний склад слова,
як, до речі, і всі інші мовні одиниці, пошарово, ми все ж не можемо сприйняти
тезу про те, що начебто існує певний алгоритм відшаровування семантичних
рис, зумовлений ієрархічною побудовою семантики самих лексичних одиниць,
тобто мовним фактором.
Так, справді, лексична семантика слова потрапляє в мозок дитини від дорос
лого. Однак при цьому важливою в цьому процесі є не стільки сама мова,
скільки мовлення. Саме воно відіграє вирішальну роль у адекватному засвоєнні
дитиною лексичних одиниць, їхньої семантики.
Чим же зумовлені ці «вади» в мовленні дитини?
По-перше, це несталість зв’язку між мисленням і мовою, а точніше, між мен
тальним образом усвідомлюваного («синцем») та його звуковим відповідником,
що забезпечує порівняно легкий відрив найменування від образу-прототипу і
перенесення його на інший ментальний образ. Інакше кажучи, пам’ять у одно-
річної-півторарічної дитини ще остаточно не сформувалася, свідченням чого є
хоча б те, що вона дуже швидко, за кількатижневої відсутності, забуває своїх
рідних — маму, тата та ін.
Другою причиною цих «вад» є те, що дитина сприймає світ на рівні ознак
явища, сутність явищ їй поки ще недоступна. Це означає поверхневе, «перцеп-
тивне», як слушно зазначає Е. Кларк, сприйняття речей. При цьому дитина оби
рає ознаку подібності довільно, на свій розсуд, покладаючись у цьому на свої
відчуття, враження від того, що відбувається перед її очима. Так, у прикладі з ло
комотивом та чайником спільною ознакою обох предметів, які вразили дитину
найбільше, є звукова ознака в поєднанні із зоровою — пихтіння, свистіння, суп
роводжувані виділенням пари. У прикладі ж із дідусем та собачкою спільне між
ними дитина вбачає у їхніх постійних прогулянках разом, що асоціюється в ди
тини саме з собачкою, яку дитина вважає в цьому процесі визначальною. Ці си
туації локомотивом та чайником, дідусем і песиком Булькою можна кваліфіку
вати як прото (псевдо)-метафоричні чи прото (псевдо)-метонімічні переноси
відповідно.
Подібне явище протометафоричних та протометонімічних переносів нерід
ко спостерігається й у психогенезі, зокрема при найменуванні нових, щойно від
критих видів флори та фауни: «риба-меч», «морський їжак», павук «чорна вдо
ва» тощо. Подібним перенесенням, як і в онтогенезі, притаманний поверхневий,
суто чуттєвий підхід, заснований на сприйнятті саме ознак явища, а не його сут
37 Ibid.— Р. 88.
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
Сутність проблеми онтогенезу
ності38. При цьому, попри єдиний для всіх природних мов принцип, у кожній
мові перенесення найменувань відбувається по-своєму.
Третьою причиною є певне когнітивне обмеження мислення дитини, яке по
лягає, на нашу думку, у здатності дитини в цей період розвитку усвідомлювати
переважно схожість між речами. Усвідомлення ж відмінностей між ними прихо
дить дещо пізніше. Наше гіпотетичне припущення спирається на факт недоско
налості, розпливчастості ментального образу («синець» у дитини в цей період
розвитку ще дуже незначний/неглибокий). Розпливчастість світосприйняття
виявляється, зокрема, у тому, що дитина часто плутає маму з бабусею чи ня
нькою, уживаючи до них при спробі привернути до себе увагу слово «мама».
Четвертою причиною так званих помилкових найменувань є те, що потреба і
бажання спілкуватися в дитини виникають значно раніше, ніж оволодіння мо
вою. Це спричиняє для дитини певні незручності: вона хоче донести до доросло
го певну інформацію, але їй бракує для цього слів. Цілком природно, що в цій
болісній ситуації в дитини не залишається іншого вибору, як звернутися до вже
наявного запасу слів, хоч яким би обмеженим він не був.
Позбувається дитина описаної вище «вади», на наше глибоке переконання,
головним чином завдяки мовленнєвій практиці, а саме внаслідок багаторазового
вживання дорослими у спілкуванні з дитиною певного кола лексичних одиниць,
в основному побутових, що підкріплюється рутинним перебігом однотипних
ситуацій, у яких ці слова вживаються. Це збільшує / поглиблює вже «набитий» у
мозку дитини «синець», корегує відповідний звуковий ланцюжок, зміцнює ще
донедавна крихкий зв’язок між мисленням і матерією.
Багаторазове вживання однієї і тієї самої лексичної одиниці для позначення
певного класу однорідних речей у відповідних ситуаціях «запускає» в мозку ди
тини такі когнітивні процеси, як конкретизація та абстрагування.
Поєднання відбувається не з новою матерією, як у вищеописаних випадках, а
з матерією цієї ж лексичної одиниці — поступово, фрагментарно, залежно від
оволодіння дитиною фонетичними «залишками» останньої. Це пояснюється,
по-перше, тим, що в дитини одночасно з процесом абстрагування продов
жується процес фонетичного удосконалення вже засвоєного, але ще дещо роз
митого звукового обрису лексичної одиниці, по-друге, — стримуючим, обмежу
вальним фактором мовлення, під контролем якого цей процес відбувається.
Мовлення ж, у свою чергу, керується законами природної мови, які не передба
чають нового матеріального (звукового) «обладунку» для глибшого рівня аб
стракції всередині певної лексичної одиниці. Так поступово уявлення перетво
рюється на поняття — основну одиницю предикації як форми мислення
дорослої людини. Зрозуміло, що тільки-но сформоване «дитяче» поняття є ще
дуже вузьким за обсягом і, як наслідок, — широким за змістом. Інакше кажучи,
ступінь абстракції в ньому ще дуже невеликий. Саме в цьому ми вбачаємо сенс
широковживаного виразу «конкретне дитяче мислення».
38 Це явище детально описане в низці дисертаційних робіт з когнітивістики ( на базі
української та англійської мов) під науковим керівництвом О. О. Селіванової. У цих працях
подібні перенесення кваліфікуються як метафоричні та метонімічні. Ми ж вважаємо, що
доречніше було б називати їх «протометафоричними та протометонімічними, оскільки тер
міни «метафоричний», «метонімічний» є перенесеннями найменувань не на поверхневому,
«явищному» рівні, а на рівні розкриття сутності усвідомлюваного — глибинного змісту
думок автора в художніх творах.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5 69
О. А. Жаборюк.
Процес розширення обсягу поняття та одночасного звуження його змісту
відбувається і в подальшому ( навіть у дорослому віці) із збільшенням мовлен
нєвої практики.
Слід відзначити, що формування поняття в дитини відбувається в основному
під контролем «дорослої» мови. Саме вона окреслює коло речей, підпорядкова
них лексичним одиницям, визначаючи, таким чином, межі та особливості їх
уживання. Мовленнєва практика корегує й правильність перенесення дитиною
найменувань. Зазначимо при цьому, що кожна природна мова має свої особли
вості, які виявляються, зокрема, у появі при вивченні іноземної мови такого яви
ща, як лексична інтерференція.
Велику роль у цьому процесі відіграють не лише практика повсякденного
життя, з яким дитина звіряє свій ментальний та мовленнєвий досвід, а й система
тичні виправлення дорослих, ігрові заняття з дитиною: читання й заучування на
пам’ять віршиків з повторами слів та фраз, спільний перегляд, супроводжува
ний коментарем дорослого, ілюстрованих дитячих книжечок, мультфільмів
тощо39. Саме так відбувається в мозку дитини процес семантичного наповнення
певної лексичної одиниці. Він підпорядкований як індивідуальному життєвому
досвідові малюка, так і багатовіковому досвіду певного мовного колективу.
У світлі викладених вище думок стає цілком зрозумілим феномен «мауглі»,
який час від часу обговорюється в лінгвістичній літературі. Повністю відірване
від мовленнєвої практики, яка є вирішальним фактором онтогенезу, людське дитя
не має і в принципі не може мати необхідних умов для оволодіння природною мо
вою, як і для цивілізаційного розвитку взагалі. Натомість мозок дитини «сканує»
модель поведінки звіра, його спосіб життя. Чим швидше повертається така дитина
до людської спільноти, тим швидше й ефективніше відбувається її «олюднення».
«Точкою неповернення» може бути, скоріше за все, вік досягнення зрілості —
18—20 років. Зважаючи на циклічний характер розвитку мозку, двадцятирічний
вік — це той вік, коли людина-мауглі вже безповоротно відстала від своїх одно
літків і приречена до кінця життя бути недорозвиненою. Опанувати людську мову
та адаптуватися до людського способу життя вона здатна лише частково.
(Одеса)
О. А. ZHABOR.UK
THE ESSENCE OF THE PROBLEM OF ONTOGENESIS (THE AUTHOR’S INTER
PRETATION)
The article is an attempt to reveal the essence of ontogenesis from the position of the new
syntactic theory suggested by O. A. Zhaboruk — the Theory of logico-grammatical dynamics. Bas
ing herself on the main issues of the Theory, the author discloses the mechanism of gradual
(layer-by-layer) assimilation by the child of the initial set of speech tools, beginning with the first
sounds and the so-called «proto-words» and finishing with elementary syntactic structures and
lexical units of the «grown-up» language. The author also makes an attempt to clarify the mechanism
of transformation of psychological image into notion.
Keywords: ontogenesis, linguistic theory, pre-speech phase, psychogenesis, acquisition
of speech by a child, thought, matter, language, speech.
39 Методи навчання, засновані на багаторазових ритмічних повторах, які інтуїтивно
виробилися людством багатовіковою практикою, досить широко застосовуються в навчанні
іноземних та рідної мови й донині, хоча сутність механізму дії цих методів як у психології, так
і в методиці навчання залишається ще не розкритою. У цій статті зроблено спробу пояснити
сутність цього механізму.
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 5
|