"Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови

Стаття присвячена аналізові палеографічних, фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних особливостей однієї з пам’яток української мови козацької доби — «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду», а також обґрунтуванню необхідності видання цієї пам’ятки для вивчення не...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2014
1. Verfasser: Москаленко, Л.А.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2014
Schriftenreihe:Мовознавство
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183977
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:"Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2014. — № 6. — С. 50-65. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-183977
record_format dspace
spelling irk-123456789-1839772022-04-29T01:26:37Z "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови Москаленко, Л.А. Стаття присвячена аналізові палеографічних, фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних особливостей однієї з пам’яток української мови козацької доби — «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду», а також обґрунтуванню необхідності видання цієї пам’ятки для вивчення не тільки історії української мови, а й історії України майже за 67 років: з 1683 до 1750. The article is devoted to the paleographic analysis, phonetic, lexical, morphological, syntactic and stylistic features of one of the monuments of the Ukrainian language of the Cossack era — «Acts (protocols) of the Poltava regiment of the court», as well as the rationale for the publication of this monument to explore not only the history of the Ukrainian language, but also the history of Ukraine for almost 67 years from 1683 until 1750. 2014 Article "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2014. — № 6. — С. 50-65. — Бібліогр.: 27 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183977 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Стаття присвячена аналізові палеографічних, фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних особливостей однієї з пам’яток української мови козацької доби — «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду», а також обґрунтуванню необхідності видання цієї пам’ятки для вивчення не тільки історії української мови, а й історії України майже за 67 років: з 1683 до 1750.
format Article
author Москаленко, Л.А.
spellingShingle Москаленко, Л.А.
"Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
Мовознавство
author_facet Москаленко, Л.А.
author_sort Москаленко, Л.А.
title "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
title_short "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
title_full "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
title_fullStr "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
title_full_unstemmed "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
title_sort "акти (протоколи) полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2014
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183977
citation_txt "Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду" (1683-1750рр.) як пам’ятка української мови / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2014. — № 6. — С. 50-65. — Бібліогр.: 27 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT moskalenkola aktiprotokolipoltavsʹkogopolkovogosudu16831750rrâkpamâtkaukraínsʹkoímovi
first_indexed 2025-07-16T04:01:34Z
last_indexed 2025-07-16T04:01:34Z
_version_ 1837774662641123328
fulltext Л.А. МОСКАЛЕНКО «АКТИ (ПРОТОКОЛИ) ПОЛТАВСЬКОГО п о л к о в о г о СУДУ» (1683-1750 pp.) — ПАМ’ЯТКА УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ Стаття присвячена аналізові палеографічних, фонетичних, лексичних, морфологічних, синтаксичних і стилістичних особливостей однієї з пам’яток української мови козацької доби — «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду», а також обґрунтуванню необхідності видання цієї пам’ятки для вивчення не тільки історії української мови, а й історії України майже за 67 років: з 1683 до 1750. Ключові слова: акт, пам’ятка, Полтавський полковий суд, палеографічні, фонетичні, лексичні, морфологічні, синтаксичні та стилістичні особливості, історія мови, історія України. Значення видання «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду» (1683-1750 pp.), як і подібних писемних пам’яток, для вивчення не тільки історії української мови, а й історії України важко перебільшити. Злободенними залишаються слова автора «Нарисів народного життя в Малоросії в другій половині XVII ст.» О. І. Левицького, який писав: «Навряд чи знайдуться інші судові акти, які так яскраво й повно відбивають у собі життя народне, як саме акти малоросійські. Це пояснюється двома причинами: а) суд у Малоросії в другій половині XVII ст. був народним, отже всестановим і цілком вільним від мертвущого формалізму, і б) юридична практика ще не встигла виробити тих мертвущих канцелярських форм, завдяки яким найяскравіші вияви життя, пройшовши через протокол, наполовину знеособлюються, тому протоколи малоросійських судів, писані народною мовою, відрізняються життєвістю» 1. О. І. Левицький переконливо доводив, що свідчення подібних пам’яток для «вітчизняної історії такі значні, що без їх допомоги вона неспроможна буде ніколи розв’язати багатьох найважливіших питань минулого життя»2. Не втратили актуальності й твердження мовознавців про необхідність видання пам’яток як єдиного джерела формування уявлень про живу народну мову минулих часів, яка дійшла до нас лише в писемному вигляді3. «Акти (протоколи) Полтавського полкового суду» (1683-1750 pp.) (далі — «Акти») — це одна з чотирьох книг полтавського міського уряду, а саме «Чорна книга». Матеріали досліджуваної пам’ятки охоплюють життя Полтави й 1 Левицкий О. Очерки народной жизни въ Малороссіи во второй половині XVII ст.— Κ., 1902,— С.6-7. 2 Левицкий О. История учреждения Киевского центрального архива : Чтения в об-ве Нестора Летописца.— К., 1903.— Кн. 17. Вып. 3.— С. 37. 3 Німчук В. В. Пам’ятки української мови // Українська мова : Енциклопедія / Русанівський В. М., Тараненко О. О. (співголови) та ін.— Κ., 2004.— С.453-455. Матвієнко А. М. Передмова // Волинські грамоти XVI ст. / Упоряд. В. Б. Задорожний, А. М. Матвієнко.— Κ., 1995.— С.5. О Л. А. МОСКАЛЕНКО, 2014 50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б навколишніх сіл за 67 років: із 1683 до 1750 року 4. Більшість справ записано в Полтавській ратуші (в Полтаві): писань в ратушу Полтавском5; Пысанъ ê Полтавской ратвшы; Записано d Полтаві), однак є справи, які записані поза межами Полтавського суду: Написано в Новом Санджаров% В> Ивончинцшх, в домв братєрском; Писано в Реиєтііловці, в домв т а Калєнйка Марковича. Фіксацію справ найчастіше здійснювали полкові писарі, які, посідаючи важливе місце серед полкової старшини6, вели діловодство полку, а також керували полковою канцелярією. Акти (протоколи), що зібрані в досліджуваній пам’ятці, записали сім писарів Полтавського полку: Олександр Чуйкевич (1694, 1699), Андрій Руновський (1731, 1740), Василь Понорський (1699), Василь Тимофієв (1734), Григорій Богаєвський (1723, 1728), Давид Петрович (1740), Іван Черняк (1692). Частину протоколів записали міські писарі: Петро Іванович (1684), Григорій Маркович (1690), Роман Лозинський (1692-1701, 1708), Стефан Нерода (1705), а також писар піхотного полку — Григорій Стефанович (1691) і писар сокологірський — Павло Іванович Мокієвський (1690). Окремі справи інколи записували й інші члени Полтавського суду чи учасники судового процесу, які заслуговували на довіру, зокрема суддя Полтавського полку Петро Буцький (1690) та ігумен Свято-Воздвиженського Полтавського монастиря Лазар Бузкевич (1690). «Акти», що містять 179 справ7, достовірно передають події тогочасного суспільного життя, окремі прикмети побуту українців, особливості їхнього менталітету, що найвиразніше виявляється в конфліктних ситуаціях, які і є об’єктом судових розглядів. Оскільки основні палеографічні особливості досліджуваної пам’ятки проаналізувала В. В. Панашенко8, зупинимося докладніше лише на тих палеографічних особливостях «Актів», які лишилися поза увагою дослідниці. Пам’ятка має формат 203 х 310 мм, оправлена. Оправа— картон, обтягнений тканиною коричневого кольору. Товщина книги з обкладинкою — 50 мм, без обкладинки — 42 мм. На корінці обкладинки витиснено: «Протоколы Пол- тавскаго полковаго суда XVII в.». Текст пам’ятки написано на папері спеціального виготовлення, художні прикраси відсутні. Папір багатьох аркушів пам’ятки має водяні знаки. їх є три види: 1) силуети чоловіка й жінки, що стоять обличчям одне до одного (див., наприклад, аркуші [7]9, [11], [15], [19], [20], [23], [25], [27], [31], [40], [42], [44], [46], [92], [250], [251], [252], [256], [257], [258]); 2) зображення лаврового вінка чи герба (див., зокрема, аркуші [54], [57], [65], [66], [67]); 3) силует оленя (див., наприклад, аркуші [83], [85], [89]). __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... 4 «Акти (протоколи) Полтавського полкового суду» (Ч. 2) з архіву О. М. Лазаревського зберігаються в Інституті рукопису ЦНБ ім. В. Вернадського під шифром 1-55257. 5 Підкресленням позначаємо виносні літери. 6 Докладніше про старшину Полтавського полку див.: Москаленко Л. А. Полкова стар­ шина в «Актах (протоколах) Полтавського полкового суду» (1683-1750 pp.) // Нові до­ слідження пам’яток козацької доби : 36. наук, статей.— Κ., 2014.— Вип. 23.— С. 461-470. 7 Це книга судових записів, або «Чорна книга», що містить 166 справ на 263 аркушах (після 1700 р. 21 справа на 10 останніх аркушах). Див.: Панашенко В. В. Палеографія україн­ ського скоропису другої половини XVII ст.: На матеріалах Лівобережної України).— Κ., 1974,— С. 57. 8 Панашенко В. В. Зазнач, праця.— Κ., 1974.— С. 47-65. 9 У квадратних дужках подаємо номери аркушів за останньою пагінацією, яку вико­ ристано нами і в тексті пам’ятки. Збережену буквену й цифрову пагінацію подаємо для полегшення ідентифікації відповідних аркушів повністю в посторінкових виносках тільки в тексті пам’ятки. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 51 JI. А. Москаленко. Книга має всього 260 аркушів; аркуш [163] пошкоджений: верхній і нижній зовнішні краї відсутні, зовнішнє поле також частково відсутнє10. Тексти «Актів», як і більшості пам’яток другої половини XVII — першої половини XVIII ст., написані за допомогою гусячого пера спеціальним чор­ нилом (атраментом). Скоропис пам’ятки належить до третього періоду його розвитку (кінець XVI — перша половина XVIII ст.). На рівні графіки спостерігаємо значну літерну варіативність. Кількість графем кожної літери коливається від 28 (літера á) до однієї (літери к 0· Використано великі й малі літери. Функції великих літер відрізняються від їхніх сучасних функцій, оскільки вони використову­ ються переважно для виокремлення певних частин тексту справи (переважно назв судових документів або їхніх частин, а також імен і прізвищ писарів). Книга має чотири наскрізні нумерації. Пагінація більшості аркушів переважно складається з чотирьох позицій — однієї буквеної і трьох цифрових (зрідка — тільки цифрових), майже п’ята частина аркушів — з п’яти (однієї буквеної і чотирьох цифрових), зрідка — всіх цифрових, деякі аркуші мають від однієї до трьох позицій. Перший збережений аркуш «Актів», наприклад, має у правому верхньому куті одну буквену та три цифрових пагінації: оГ[19], 1, 13 і 20. Буквена пагінація, яка, безперечно, була первісною, здійснювалася кириличними й латинськими літерами, за якими було закріплене певне числове значення, цифрова — арабськими цифрами. Буквена пагінація пам’ятки починається номером а [1] ([5]) на п’ятому аркуші і досить послідовно продовжується до номера скз [227.] ([239]), однак перші чотири аркуші мають номери оҐ [19] — кв [22] ([1] — [4]) п. Оскільки серед номерів буквеної пагінації, що починається на п’ятому аркуші, ці номери аркушів (⥗ кв) повторено, можна припустити, що була ще одна копія судових актів і дві копії тих самих справ, які зберігалися в різних місцях, пізніше було помилково зшито в одну книгу 12. Отже, буквена пагінація, що починається номером а [1] ([5]), продовжується без жодного пропуску до номера os [76] ([80]); далі буквена пагінація присутня на таких аркушах: oç [77] ([82]), ой [78] ([83]); [79] — то [89] ([85] — [95]); ч [90] — ртд [124] ([99] — [133]); рте [129] ([138]); рта [131] — р5г [153] ([140] — [162]); ріІд [154] — р |г [163] ([165] - [174]); pã[E] [16[5] - р | [ ? ] [16[7] ([176] - [178]); р |* [169] - с £ а [221] ([180] — [232]); скв [222] — скз [227] ([234] — [239]). Таким чином, буквена пагінація закінчується літерною комбінацією скз [227] ([239]). На поодиноких 10 За «Вірчим аркушем» від 31.03.1999 p., нумерація починається з 13 аркуша, відсутні аркуші — 1-12, чисті 263, 264, 266-271, 275; край 175 аркуша пошкоджений, пам’ятка має всього 263 аркуші (275-12 = 263); за «Вірчим аркушем» від 23.02.2010 p., в одиниці збе­ рігання пронумеровано 261 аркуш; є пошкоджені аркуші: край 164 аркуша надірвано з середини до центру), 259 — надірвано знизу справа, 261 — майже відірвано по згину. Отже, два аркуші протягом періоду від 31.03.1999 р. до 23.02.2010 р. зникли з аналізованої пам’ятки. Оскільки нами в грудні 2005 р. було здійснено фотокопіювання пам’ятки, можемо стверджувати, що це були аркуші 377 і 378. На лицевому боці першого з них (377), посередині, був напис «Данилъ Єустапевичь 12 февриіа 1873 года», на лицевому боці другого (378), посередині, був напис «їосифь Єустахевичь». При останній нумерації пам’ятки стався збій: пропущено номер аркуша 164. Після номера аркуша 163 йде номер 165. Отже, пам’ятка має 260 аркушів. 11 Усередині круглих дужок подаємо номери аркушів за останньою пагінацією. 12 Так, справа про крадіжку сіна в Кузьми Воскобойника, якою починається аналізована пам’ятка, зафіксована в цій книзі двічі на аркушах, що мають різну буквену й цифрову пагінацію (аркуші: 1. 13.2воГ[19] ([1]) і [119 131, 138. рГ[110] зв.] ([119 зв.]), однак ту саму дату фіксації — 02.03.1691. Тексти дещо різняться, хоча й написані однаковим почерком. 52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б аркушах ([134] — [137], [139], [175], [179]) буквена нумерація відсутня, оче­ видно, через те, що була відрізана при оправлянні книги. Окремі аркуші при буквеній нумерації ([81], [84], [163], [233]) пропущено. Після аркуша під но­ мером пв [89] ([95]) стався збій нумерації: на аркуші [96] правлену буквену нумерацію можна трактувати і як ч [90], і як чи [98], і як пи [88], аркуш [97] має номер чо [99], хоч далі є аркуш із таким самим номером, аркуш [98] має номер по [89], проте такий номер уже був. Перша цифрова пагінація починається цифрою 20 ([1]) і закінчується циф­ рою 274 ([258]). При цій нумерації також були збої: після аркуша під номером 177 ([158]) наступний аркуш пронумеровано тією самою цифрою 177 ([159]); після аркуша під номером 187 ([171]) наступний аркуш має номер 189 ([172]). Отже, номер 188 пропущено. Окремі аркуші з різних причин не було про­ нумеровано: [163], очевидно, не був підшитий, [208], напевно, був пропущений при нумерації. Велику кількість номерів цієї пагінації закреслено. Друга цифрова пагінація починається цифрою 13 ([1]) і закінчується циф­ рою 274 ([261]). Після аркуша під номером 175 ([163]) стався збій у нумерації. Замість цифри 176, яка мала бути номером наступного аркуша ([165]), по­ ставлено цифру 178. Отже, номери аркушів 176,177 або пропущено, або аркуші із цими номерами потрапили до інших книг актів Полтавського суду. Окремі номери цієї пагінації закреслено. Останню цифрову пагінацію зроблено після 2005 року. Вона починається цифрою 5 ([5]) на п’ятому аркуші, продовжуючи цифрову пагінацію, що по­ чиналася на першому аркуші цифрою 1 ([1]) і закінчувалася на четвертому аркуші цифрою 4 ([4]). Аркуші послідовно пронумеровано до номера 163, далі в нумерації стався збій: замість цифри 164, яка мала бути номером наступного аркуша, поставлено цифру 165. Отже, номер аркуша 164 пропущено. Закін­ чується ця нумерація цифрою 261. Аркуші пам’ятки мають також дві ненаскрізні нумерації. Перша з них по­ чинається цифрою 177 ([175]) і продовжується цифрами 230 — 250 ([186] — [206]); 260 — 288 ([207] — [235]), 290 — 292 ([236] — [238]). Отже, номери 251 — 259, 289 пропущено. Номер 292 повторено на аркуші [239]. Друга — це нумерація, яка, очевидно, продовжує буквену, що закінчилася номером скз [227] ([240]): номери 228 — 230 ([240] — [242]); 231 — 234 (чи 233 — 236, оскільки останні їхні цифри правлені); 235,237 (чи 238), 238 (чи 239); 240 — 243 ([250] — [253]); 245— 249 ([254] — [258]). Отже, номер 244 при цій нумерації пропущено. Останні аркуші пам’ятки мають по кілька номерів: аркуш [259] — 349, 342, 346, аркуш [260] — 320, 343, 347, аркуш [261] — 321-, 344,34».. Окремі аркуші, крім розглянутих пагінацій, мають ще додаткові номери: аркуш [240] — 230, аркуш [241] — 231. Текст є не на всіх аркушах пам’ятки: трапляються чисті аркуші, чисті сто­ рінки, частково чисті сторінки (на дві третіх, три четвертих, одну другу, одну третю, одну четверту чи одну п’яту частину сторінки). Інколи сторінки по­ чинаються з чистої на одну четверту частину сторінки зверху. Очевидно, зрідка писарі лишали аркуш, сторінку чи частину сторінки чистими, щоб дописати справу, і частина аркуша чи сторінки або залишалася чистою, якщо місця було лишено забагато, або була заповнена текстом, написаним з мінімальними між­ рядковими інтервалами, щільно, дрібними літерами. Пізніше дописаний текст (основна частина справи, її назва, дата) іноді вирізняється іншим відтінком чорнила, дрібнішими літерами, щільністю написання літер або міжрядкових __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 53 JI. А. Москаленко. інтервалів. Інколи такий текст відкреслено від раніше написаного вертикальними чи горизонтальними лініями, а також їх поєднанням. На початку сторінки міг бути тільки один рядок, три рядки, а наступна справа фіксувалася на новому аркуші. Є сторінки, на яких написано лише по кілька букв. Чисті частини сторінок переважно відділені від тексту або прямою лінією, або специ­ фічною лінією, що нагадує стрілу, спрямовану гострим кінцем до зовнішнього поля сторінки, або стилізованим зображенням писарського пера чи вензеля, який нагадує латинську літеру Z. Назви переважної більшості справ відкреслені прямими горизонтальними лініями. Текст більшості справ також підкреслено рискою. У кінці сторінок досить часто трапляються кустоди 13. На окремих сторінках внизу справа накреслено спіралеподібні вензелі14. Текст пам’ятки за ступенем легкості / важкості або можливості читання можна поділити на: 1) текст, який легко чи важко, але надійно читається; 2) прихований текст (замазаний чорнилом, закреслений, замазаний чорнилом і закреслений, перекритий текстом, що проступає з іншого боку сторінки); 3) відсутній текст (відірваний через недбале зберігання книги чи обрізаний при оправлянні книги). Остання причина відсутності тексту найчастотніша — 1175 випадків) 15. Із певними стилістичними й семантичними настановами писарі інколи ви­ користовували деякі графічні прийоми виділення частин тексту: 1) взяття в рамку; 2) підкреслення 1б; 3) написання великими літерами (переважно назв кодексів права, судових справ, відомостей про писарів); 4) відкреслення тексту вертикальними лініями з обох боків. Більшість справ має заголовки, написані здебільшого однаковим почерком з їхніми текстами; іноді заголовок справи написано одним почерком, а текст — іншим. Відносно витримана хронологію записів. Зрідка трапляються випадки, коли писар уписував справу на раніше недописаний або чистий аркуш у справах або між справами попередніх років. Купчі записи зазвичай закінчуються стилізованим написом у колі: Місто печати. Для позначення голосних і приголосних звуків використано 57 графем: а, б, в, г, кг, g, д, дж, е, ε, є, є, щ ж, s, з, Д z, и, і, і, ї, й, й, к, л, м, т, п, н, о, п, р, с, т, у, Ó, ф, X, аз, ц, ч, ш, щ, ъ, ы, ь, і, ю, я, ш, а , ьа, Д ψ, &, v, w. Як бачимо, у пам’ятці, крім кириличних літер, використано літери грецького (з є, і, Д ·&, ψ, ώ) і латинського алфавітів (т, п, s, z (можливо, грецька z «дзета», що позначала в грецькій мові спочатку африкату [дз], а пізніше [з:]), g, w). Літери використано в пам’ятці також для позначення цифр (переважно при пагінації та датуванні актів різного типу)17. Деякі звуки могли передаватися різними літерами чи поєднанням літер. Літери на позначення голосних часто поєднувалися з діакритичними знаками, 13 Винесені під нижній рядок останні слова чи склади. 14 Такі особливості тексту «Актів» докладно описано в посторінкових виносках. 15 Фрагменти тексту, який не вдалося переконливо прочитати, а також відновлені упорядником із більшою чи меншою мірою певності частини тексту, які були обрізані при оправлянні, подаємо у виносках у квадратних дужках як гіпотетично можливі. 16 На жаль, пізніші дослідники пам’ятки також використовували підкреслення. Вони це робили переважно олівцями різного кольору (частіше синього чи червоного), а також «прос­ тим» або «хімічним» олівцями. 17 Буквене позначення цифр у тексті передаємо арабськими цифрами поряд у квадратних дужках. 54 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б що інколи розширювало діапазон їхнього використання: [а] — передавали літери а, а (бурмистрл, днл, НАка$анию)\ [е] — літери е, є, є (жителка, мене, септєврит); [і] — літери и (й), і (і, і), ї (і, *), і (Івановьічь, tí «сполучник і», сїю, їлш иов, побігли)', [и] — літери и, ы, і «йота», ї, w, v(npuee$iu, притомній, ¿имы, ныжшйменованше, Сужоіновича, Mkwmü); [o] — літери o, ω (войта, ттцєвскии); [у] — літери у, в (пасікв, бесурманскїє); [в] — літери в, v(npaeduee, £vdoKÌ'ja); [ґ] — літери g, г, к та буквосполука кг (uHcmugoeana, гвалтоване, квалтовние, кгвалтъ)', [з] — літери з, s, Д z, z, ę (злодій, Блодійство, / лочинца, щ одій , гацних^ ̂ ацних); [м ]— літери м, т (хорвжомв, ататана); [н ]— літери н, п (нижєподпи'савшимьсм. NmunopeHbKa): [с] — літери с, s (спокойж, вічш т е); [ф] — літери ф, ą и, X і буквосполука хе (Федор, ведору, Педор, Хомою, Хведор). Йотовані звуки передавали як окремі літери, так і буквосполуки: [йа] — передавали літери т, а (прїштелю, ко^ацкаА); [йу] — літера ю, буквосполука іу (іуж ь, збираючис); [йе] — літери є, е, /є(Кгаевским, кфіачиє, ієго); [йі] — літери ї, й (птниї, / (Олшаной); [йо] — буквосполуки io (io, io) (копію кь). Поодинокі звукосполуки в пам’ятці передано однією літерою: [кс] — літерою β (Маніть)', [пс] — літерою ψ (y/tkm «псує», ψοα «пса» (в останньому писар, використавши грецьку літеру ψ, що передає два звуки — [пс], помилково написав ще й кириличну літеру с. Має бути: ψα). Більшість літер (часто у відмінному написанні) могли бути виносними. Частотність винесення різних літер неоднакова: й (5387 фіксацій), л (4122), м (3993), с (3021), н (2994), т (2771 ),р (2408), д (2337),х (1976), в (1555), ж (526), к (496), ч (422), ш (294), з (186), g (128), ц (127), б (123), г (74), /(35), η (22), е (14), й «й», «ї», ю (по 7), о, щ (по 6), а (5), и (3), ь, z, ю (по 2); і, и «ї», ¿/(по 1). У пам’ятці використано також виносні двочленні буквосполуки (лігатури): го (1198 фіксацій), cm (1004), мъ (189), нъ (50), лъ (49), м і (42), ми (40), ти (21), въ (16), къ (11), шъ (10), ла, ли, но, хъ (по 5); же (4); та, тъ (по 3); ва, ее, во, дв, лк, ма, мы, рт, рд, ци, съ (по 2); бы, вс, дъ, л і, ло, л і, мо, на, нд, не, ни, нт, нв, н\ пъ, му, те, то, тщ ха, хо, чи, съ, ши (по 1). Іноді трапляються також тричленні: emu (5), ниє, eme, тна, том, тра (по 1) і чотиричленні виносні буквосполуки —рева (1). Виносними найчастіше були літери в середині чи в кінці слова. Дуже рідко виносними були початкові літери й буквосполуки (усі слова з такими виносними літерами належать до власних назв): зо Млинов, в Старомъ Саньджарові, по Свинковкв, на Ткачеви, Тимкових. Явища живої української мови своєрідно відбиває графіка пам’ятки. Це виявляється в послідовності використання певних літер у її тексті. Саме ця послідовність у використанні тих чи тих літер у тій чи іншій писемній пам’ятці, як зазначала А. М. Матвієнко, «є серйозною підставою для певних здогадів, що з них і створюється бодай наближене уявлення про справжній стан української мови»18 того чи іншого часового відтинку. Змішування кириличних, латинських і грецьких літер (а також буквосполук) відображає різноманітні процеси й тенденції, що відбувалися в усній українській мові та її графічній системі, зокрема шляхи і способи засвоєння іншомовних запозичень, формування графіки української мови, її спрямованість на якнайточніше відтворення того чи іншого звука. Інколи змішування літер могло свідчити і про рівень освіти писарів, їхнє володіння графікою інших мов, яку вони й використовували при позначанні того самого звука: з — s — β — z [з]: жподій — злодій — ціодій; s u m ü h u — на Зиманого; шочищи — / .лочинца — точинъцв. 18 Матвієнко А. М. Зазнач, праця.— С. 8. __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 55 JI. А. Москаленко. Змішування на письмі літер, які використовувалися для передавання тих самих (чи різних?) голосних або приголосних звуків у певних позиціях, про­ ливає світло на велику кількість явищ живого діалектного мовлення охопленого пам’яткою регіону. Так, змішування літер о — у, безперечно, передає «укання», тобто набли­ ження у вимові ненаголошеного [о] до [у]: субі— собі «собі», Дйгтшргнъко — ДогтшрЕнъко «Дьогтяренко», хоружуго — хоружого «хорунжого». Однак при написанні у на місці наголошеного [о] можемо гіпотетично говорити про те, що це вияв звуженої вимови цього звука — [Ô]: ^¡зчгнку —^орчєнку, Педфчєнко — Педорчтко; жунка — Джонкою. Змішування е — и, очевидно, репрезентує зближення в ненаголошеній по­ зиції [е] та [и]: седіли — сиділи; чирвонїй — червоной. Змішування є — о свідчить, зокрема, про те, що перехід [е] в [о] після шиплячих і [й] фіксується непослідовно. Спостерігаємо неоднакову дистри­ буцію [е] та [о] в цій позиції. Одні форми засвідчують збереження після шип­ лячих та [й] колишнього [е], інші — його перехід в [о]: ввечор — ¿¡вечер, вчораштго — вчерашнего, чого — чего, шостакъ — шестеро, пшона — пшеничной, змгЬкемъ—мвжови, жона—жена, едно — одно, однакъ—еднакъ, една — одна. Очевидно, змішування літер е та о в текстах пам’ятки відбиває закономірні особливості тогочасного українського діалектного мовлення, а також деякі іншомовні впливи на нього, зокрема польський. Змішування а — о репрезентує непослідовну реалізацію [о] перед складом із наголошеним [а]: коралевого — коралевого, на горіачом — на гаріачом, допо­ могам — помагавь, богатшие — багацкий. Змішування графем ы — и, які передавали етимологічні [ы] та [и], що злилися в українському [и], потребує ґрунтовного вивчення в кожній позиції і в різних звукових комбінаціях для визначення наявності чи відсутності систем­ ності в їхньому використанні (и має 37939 фіксацій, ы — 3713: вдавши — у^швшы, теды — тєди). Змішування ф — & — п — х — хв засвідчує поєднання писемних традицій і живомовних тенденцій у реалізації фрикативного [ф]: Федор — веодорв— Педор—Хвєдор, Хомою - вома. Змішування g — кг — к — г свідчить про намагання писарів відтворити особливості проривного [ґ], для передавання якого в кириличній абетці не було спеціальної літери: uHcmugoeana— инстикгаторы, кгрвнтв—грвнтв—крвнті, кгиндшковь — киндшк, швакгра — швагєрь. Змішування к — кг демонструє й асимілятивні процеси, що відбуваються в живому мовленні, зокрема регресивну асиміляцію за дзвінкістю [к] > [ґ]: ткбы — ткгбьі ([яґби]). Особливості цього звука та його графічної реалізації в питомих і запозичених лексемах потребують окремого дослідження. Змішування з — с, ж — ш є наслідком оглушення дзвінких приголосних перед глухими (з твоею — с твоею, близких — блиских, на Ъгомерзком — Ъгомерском, небожка — небошка) чи одзвінчення глухих у середині слова перед дзвінкими (иросбв — про^бою, на прозбьі), а також, можливо, гіперичну відсутність оглушення навіть перед наступними глухими приголосними: ¿пвхлыхъ — спвхлое, βплодила — сплодила. Деякі зафіксовані в пам’ятці словоформи через свій графічний вигляд, можливо, передають первісне звучання лексеми. Так, словоформа на npuçnd «на призьбу» (лексему приспа «призьба» утворено від дієслова присипати) демон­ 56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.).. струє відсутність регресивно-прогресивних дисимілятивних змін, які закріплені в сучасній графічній формі цієї лексеми — призьба. Риси живої української мови на рівні фонетики виявляються: 1) в абсолютному переважанні повноголосних форм оро, оло, ере, еле над неповноголоснимиро, ра , ло, ла, ер, р е (рефлекси *tort, *tolt, *tert, *telt), напр.: ворог, сторона, золотых, середв, бєремінна «вагітна» (одиничні фіксації — сромотний «сороміцький», злотий «злотий (грошова одиниця); золотий», в тернь «в терен», сред «серед», предъ, предо «перед», пре^ь «через», прежилъ «пережив», ср іб р а «серебра», враж е «вороже», глась «голос» — слід, очевидно, розглядати як вплив церковнослов’янської чи польської мов); 2) у функціонуванні монофтонгів [о] (графічно — о, со), [у] (графічно — 8, у, ю), [и] (графічно — и, ьі) на місці етимологічного [о] в новозакритих складах у сильній позиції: конь «кінь», лож кв «ліжку», мой «мій», потомь, потим, потымъ, толко «стільки», тилко, тылко «тільки» (тылко і потым можна ідентифікувати як полонізми); ж оньки «жінки»; у, ю на місці етимологічного /о/ в наголошеній позиції (жНнька «жінка», пвств «посту», ввс ім ь «вісім», кюиікН «кішку», нвж ъ, но ж «ніж», м ій «мій») можуть свідчити про намагання писаря передати особливості тогочасної дифтонгічної вимови цього звука; 3) у функціонуванні монофтонгів [у] (графічно — 8, у), [о] (графічно — о), [е] (графічно — е, е), [і] (графічно — і) на місці етимологічного [е] в новозакритих складах під наголосом: шестеро, семеро, в п іч ь «в піч», к п еч і «до печі», с ім ь , приніс, 4) у функціонуванні монофтонга [і] на місці етимологічного [е] (графічно — і , и, що заступає і ) як у наголошеній, так і в ненаголошеній позиції: снігом ь, надь сіньм и , 8 сіни, в л іс і , в* его ж ь ліск8, в п а с іц і, в* пасиці, врі$8ючи\ 5) у поширеності протези [в] (Воньтона, β вокна), а також гіперизмів, які з’являються на цьому фоні: СОробцм — Воробцщ 6) у відсутності чергування [с] — [ш] у дієслівних формах: поприносю «поприношу». Лексичні особливості пам’ятки зумовлені її належністю (за сучасною кла­ сифікацією) до юридичного підстилю офіційно-ділового стилю української мови, який і тоді вимагав виключної точності та послідовності у викладенні фактів, документальності, об’єктивності оцінок, а також граничної чіткості, емоційно-експресивної нейтральності висловів; широкого використання про­ фесійної термінології, канцеляризмів; уживання усталених словесних формул, повтору спеціальних конструкцій; певної одноманітності, стандарту форми й будови тексту. Писарі й канцеляристи, намагаючись дотримуватися відповідних вимог при оформленні документів, використовували переважно термінологію, що формувалася в тогочасній українській писемній мові, а також термінологію русько-литовських актів, яка містила латино-польські вкраплення. Однак, пра­ гнучи витримувати точність і в записі усних свідчень, писарі мимоволі руй­ нували умовності офіційно-ділової мови, насичуючи її великою кількістю живо­ мовних елементів (діалектизмів, жаргонізмів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо). Завдяки тому, що в судових справах зі скрупульозною точністю названо як людей різного стану, так і предмети живої та неживої природи й артефакти, лексика пам’ятки дозволяє: 1) відтворити повномасштабну картину життя тогочасної Полтавщини через назви, що належать до різних лексико-семантичних груп, а саме: а) назви людей за професіями (судя, хоружий, атаман, азсавулєць, мвлник, овчарь, свинарь, коваль, шинькарь) чи родом занять (нєробочиє, прибыш, злодій); становою чи майновою належністю (пани мєщани, посполитиє ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 57 JI. А. Москаленко. люде, господар, miagnue, челядник)·, просторовою суміжністю (сусіда, подсусідок); спорідненістю чи свояцтвом (попадя, зіять, до іивакгра); національністю (арменинь, москаль, цигань)', фізичним або фізіологічним станом (хорий, небожчица) 19; б) назви майнової власності (кгрунть, ставидло, худоба, хата, домь); в) назви жител і їхніх частин (домувка, світлиця, комора, піч); г) назви хатнього начиння (ложникь, подушка); ґ) загальні й конкретні назви домашніх тварин (бидло, худоба, пщола, вол, корова, шкапа, конь, ωβεηκα, лошак, бычокь); д) назви занять (раки ловили волоком, пчоли выдрал); е) загальні й конкретні назви одягу та його елементів (убраня, курта шиптуховая, плахта, сорочка, сермяга, кожухь, жупань тузинковий, кобеняцŁ пояс штучковый); є) назви головних уборів (шапка, намітка); ж) назви взуття (в сафановых чоботех, чоботи чирвонїи); з) назви прикрас (перстьнева два золотих, ланцушокь срібрінии); и) назви продуктів, страв і напоїв (мука пшенична, свижина, риба, могорич, пиво, горілка вареная з медом); і) назви рослин (жито, соріхи, просо); ї) назви знарядь праці, їхніх частин, різних пристосувань (їстик; лопата; сокира); й) назви транспортних засобів, реманенту (возъ, подвода, хомут); к) назви грошових одиниць (гроши, злотий, таляр, пят золотих копііокь, золотий чех, осмакь); л) назви зброї (шабля под срібромь, ножни на сафяні под срібром); м) назви часових одиниць (дня шестого, два місяци, презъ пять літь, пятим разомь, на сихъ днех, пред Покровою Пропой Бци, четвертой неділи, в літехь шести); н) назви одиниць міри (меду кгарниц, меду глекь, кухву, сажонъ, копицу, в пятидесяти копахъ, полукопокь, по полміха, по клуньку, міхь); о) ненормативна лексика (псяя борода, нецнота, злодій); п) власні назви, зокрема імена, а також прізвшцеві назви, які перебували в процесі становлення 20, і географічні назви (Агафия Захарїха, Алексій Матвісвич (Алексій Матвієнко), Параска Гаврилиха (Параска Кручиха), Будища (Великі Будища), Кгужули (Кгуджули, Кужули), Соколій байрак); 2) простежити контакти з представниками інших народів, через зафіксовані іншомовні запозичення, зокрема: а) полонізми: забойца (пл. zabójca) «вбивця», кгвалт (пл. gwałt) «ґвалт», «зґвалтування», малженский (пл. małżeński) «подружній», нецнота (пл. niecnota) «негідник, негідниця», «нероба», «безчесний», совито (пл. sowite) «особливо, окремо», цнотливо (пл. cnotliwie) «доброчесно»; б) латинізми: акт (лат. actus) «документ», антецессор (лат. antecessor) «попередник», армата (лат. armata) «гармата», «артилерія», атестація (лат. attestãtio «свідчення, підтвердження») «відгук», «характеристика», целія (лат. cella) «келія», квестія (лат. questio) «допит», квітація (лат. quitantia) «письмове підтвердження»; в) германізми: війт (н. Voight) «керівник місцевого (міського або сільського) управління чи самоврядування в середньовічній Німеччині, Литовському князівстві, Польщі, Україні (в XV — XVIII ст.)», «сільський староста», гаптар (н. Heften) «майстер, що вишиває золотими чи срібними нитками», крес (н. Kreis) «межа, кордон, кінець», кухва (н. Kufe) «бочка», «глек», кушнір (н. Kürschner) «кожухар»; г) грецизми: афедронь (дгр. άφεδρών) «туалет», ієромонах (гр. Ιερομόναχος) «чернець у сані священика», ігумен (гр. ηγούμενος «той, що веде, йде попереду») «сан ченця, наступний після ієродиякона та ієромонаха», «у православній церкві — настоятель монастиря, голова Духовного собору»; ґ) унгаризми: бекеша (уг. bekecs, можливо, через польську) «чоловічий верхній теплий одяг старовинного крою з брижами в стані»; е) тюркізми: габа (тур. aba) «турецьке сукно білого 19 Москаленко Л. А. Ідентифікація осіб жіночої статі в «Актових книгах Полтавського полкового суду» (1683-1740 pp.) // Мовознавство.— 2009.— № 6.— С. 32-42; Москаленко Л. А. Ідентифікаційні формули на позначення осіб в Актових книгах Полтавського полкового суду (1683-1740) //Наук, чит., присвячені пам’яті канд. філол. наук, старшого наук, співробітника Інни Петрівни Чепіги.— Κ., 2011.— С. 128-135; Москаленко Л. А. Ідентифікація осіб чоловічої статі в «Актових книгах Полтавського полкового суду» (1683-1740 pp.) // Мовознавство.— 2011.— № 3.— С. 50-65; Москаленко Л. А. Назви осіб за родом діяльності в «Актах (протоколах) Полтавського полкового суду» (1683-1740 pp.)» // Нові дослідження пам’яток козацької доби : 36. наук, статей.— Κ., 2012.— Вип. 21.— С. 266-273; Москаленко Л. А. Ідентифікатори осіб в українському судочинстві : На матеріалі «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду» (1683-1740 pp.) // Там же.— Κ., 2013.— Вип. 22.— С. 216-222; Москаленко Л. А. Полкова старшина в «Актах (протоколах) Полтавського полкового суду» (1683-1750 pp.) // Там же.— Κ., 2014,— Вип. 23,— С. 461^170. 20 Москаленко Л. А. Прізвищеві назви в Актових книгах Полтавського полкового суду (1683-1740 pp.) // Там же.— Κ., 2009.— Вип.18.— С. 325-330; Москаленко Л. А. Словотвір українських прізвшцевих назв в «Актах (протоколах) Полтавського полкового суду» 1683-1740 pp. // Там же,— К , 2010,— Вип.19,— С. 409^16. 58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б кольору», канчук (тур. kamči) «нагайка з переплетених ремінців», кафтан (тур. kaftan) «каптан, жупан, вид верхнього довгого одягу». Пам’ятка засвідчує й оригінальні українські лексеми, які, можливо, виникли ситуативно: порєпяшил «завів овець у зарослі реп’яхів, через що їхня вовна увібралася в чіпкі суцвіття цих рослин». Фразеологічні особливості пам’ятки полягають у регулярній фіксації сталих виразів різних стилів, зокрема офіційно-ділового (акторскат сторона «по­ зивачі»; жалосливє скарги свой предложивши в тот способъ; По высл/каню оныхъ скаргъ\ ялодіє, каран т годные, мают сАкены бвти\мает окупити' горло свое; платил выну належнвю) та розмовно-побутового (розълучаючис од тіла «помираючи»; брехал, ш ъ песъ «неправдиво свідчив»; пришовши к> собі «отямившись»; И нож ... сам нікого не колотимеш, если píka членам не бвдет ним справовати «про необхідність відповідати за свої вчинки»; на сюю дйтйнв βайшламъ «завагітніла цією дитиною»), а також у ситуативно-контекстуально зумовленому поєднанні різних стилів у мові далеких від юриспруденції підзахисних або відповідачів (вчинил м ні кгвалтом гріхь телесний «зґвалтував»). Для фразеологічної системи «Актів» характерна синонімія, зокрема дія зі значенням «помирати», має таку реалізацію: світа пострадала, смертелне доконала живота своего, докончала живота своего, головою наложивъ, живот свой сконъчйлъ, животом скончилсы, смрть его постигла, Бгв Ъшу сотдалъ. Морфологічні особливості пам’ятки, зокрема досить одноманітний розподіл флективних формантів, свідчать про те, що мова пам’ятки не тотожна живому мовленню населення Середньої Наддніпрянщини XVII ст., що тут діють норми книжної, ділової мови. Однак і на цьому рівні в пам’ятці зафіксовано давні живомовні елементи, зокрема суфікс -ус- із пестливим значенням (діддЬю). В «Актах» трапляються безсуфіксні іменники (м іх «мішок», 8 хвсті «у хустці», ih «вулик», дві груді «дві грудки»; речовинні іменники у формі множини (много борошень «багато пороху»); давні форми закінчень для іменників середнього й чоловічого родів у ор. в. мн. (тими словы «словами», воЗи «возами», βα слушними βΗακη «за слушними знаками»); форми двоїни (дві парі, дві блюсі, двой пчоли). Іменники на позначення істот у д. в. одн. мають закінчення -ови (богови, доухови) та -еви (мжжеви, архшєрееви, кесареви) поряд із закінченнями -у (-Ю), які мають менше фіксацій (архиієрею, Богу, духу, кесарю, мужу). Звертання мають форму кличного відмінка (бабо, Мамко, ГрицквКоломийче, мой братікв). В «Актах» зафіксовано форми найвищого ступеня порівняння прикметників, утворені від форм вищого ступеня за допомогою префікса най- (найныжший, найповолкійшиі, найменший), однак трапляються також форми найвищого сту­ пеня, що утворені від звичайної форми прикметника шляхом додавання пре­ фікса най- (найнижние слуги). Широко представлено присвійні прикметники із суфіксом -ськ-: тестевский «тестів» (а мед, що мію в себе, мой власный ù тестевский). Оскільки числа в тексті досліджуваної пам’ятки записувалися переважно словами (зрідка — арабськими цифрами21), є можливість детально дослідити й числівникову систему, яка існувала в охопленому пам’яткою регіоні. В «Актах» засвідчено власне-кількісні числівники в різних відмінкових формах і різному __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... 21 Останнього дослідниця палеографічних особливостей В. В. Панашенко не помітила (див.: Панашенко В. В. Зазнач, праця.— С. 62). ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 59 JI. А. Москаленко. графічному й структурному оформленні на позначення: 1) одиниць (одний, едень, една, едно, два, дві, три, чотири, чтири, пят, шесть, осмь, сосмь)', 2) десятків (десят, двадцат, тридцат, сорокь, пятдесьт, сосмьдесят); 3) десятків з одиницями (одинадцяти, тринадцати, чотирнадцатп, полдесшпа- надцегп «п’ятнадцять»). До числівників на позначення чисел другого десятка належать також неозначено-кількісний числівник килканадцят. Поряд із нормативними з теперішнього погляду назвами чисел другого й наступних десятків з одиницями (двадцят пят) часто трапляються форми, у яких назви десятків поєднані з назвами одиниць (від однієї до дев’яти) єднальним сполучником і (и, і) (двадцят и дві, тридцат и пят, сорокь и троє)', 4) сотень (шєстсоть). Зрідка зустрічаються відмінкові форми, у яких обидві частини складного числівника відмінюються, напр.: в пятидесяти копах (м. в.). Серед числівників зафіксовано також збірні числівники, що мають давню форму середнього роду (двоя, двои, двоє), а також утворені від кількісних числівників за допомогою суфікса -ер(о) ( четверо, пятеро, шестеро, десятеро, шестеронадцшперо, двадцятеро, тридцятеро и четверо). Пам’ятка засвідчує також дробові квантитативи з елементом пол- (пов-), напр.: полтора, полтори, повптти, полтораста. Порядкові числівники, утворені від назв одиниць, десятків, сотень і тисяч, переважно не відрізняються від сучасних українських літературних або діалект­ них форм: перыиа, друга, вторий, третий, четвертий, шестого, семого, сосмого, дванадцятий (вторийнадцет), чотирнадцатого (в ... чоти- ринадцттом (м. в.), двадцят третего, двадцят семого, сімьдесят третого, на сто двадцят девятом, тысяча шестсотъ осемдесят четвертого. Однак зу­ стрічаються й паралельні форми, у яких змінює флексію лише перша частина складного числівника, напр.: четвертогонадцят, пштийнадиет. осмийнадцшт, девятогонадцат (р. в.), в третомнадцят (м. в.). Пам’ятка засвідчує існування специфічних позначень кількості, які утворені сполученням займенника сам із числівником чи словом на позначення кількості (самотрет, самочварть). Імовірно, що сам називає одну особу, а кількісний числівник або слово на позначення кількості — загальну кількість осіб (разом із цією особою), які виконували певну дію: ти самочварть с прибышами в куща Краснокутцкого оріхи з воза викралисте (тобто особа, названа займенником ти, була четвертою у групі осіб); Супрунъ, Мануйловъ овчар, самотрет викрал комору Наумову (тобто Супрунь був третім у групі злодіїв). При вираженні приблизної кількості числівник займає постпозицію щодо іменника, який називає об’єкт кількісного вимірювання. І в пост-, і в препозиції щодо іменника перед числівником часто є прийменники зо, зь, с: взяли в него... грушъ відерь зо дві, вкрадено с полтора стога. Для позначення кількості використано також іменники пара, чверть: пара волов, бочки чверть. Числівник един часто використовується зі значенням «цей», а числівник другий — зі значенням «той», «інший»: Теды пань сотникъ едних за Дніпром, а других на воді половил. Живомовні форми надзвичайно продуктивно представлені в дієслівній системі пам’ятки. У формах інфінітива переважає суфікс -ти (кричати, взяти, втікати), суфікс -ть має одиничні фіксації: признать. Частка -ся в дієслівних формах частіше стоїть у постпозиції, препозитивна позиція трапляється рідко: где бы ся moe стало; cm трафило. Характерною ознакою вживання дієслів є форми минулого часу (з колишнього перфекта) із залишками колишнього дієслова быти в теперішньому часі: выйшолемъ, пошолемь, веліписмо вписат, 60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б пили же смо там и могорич. Частотними в пам’ятці є також дієслова давноминулого часу (квчовввалй\ ношовавь. вожовавь, сижввав, ходив був), що називають багатократно повторювані в минулому дії. В «Актах» дуже продуктивно (в усіх стильових виявах) використано активні дієприкметники: бесідуючий, жалуючая, знаючийся, зостаючая, мешкаючий, найдуючихься, подпиваючий, сопіваючий, тулючогося, полковникуючий, но­ чуючий, частуючий, розуміючий, спадаючий, даючое. Окремі українські гра­ матисти заперечують (досить непереконливо) їхнє право на функціонування в літературній мові. Однак активні дієприкметники, закономірно виникнувши й розвинувшись у живому мовленні, безперечно, мають право на функціонування в сучасній українській мові (у тому числі й у літературній її формі). Пасивних дієприкметників зафіксовано в «Актах» значно менше: речених, заплачена, засланим, подпилими, подойзреннимь. В аналізованій пам’ятці досить часто трапляються дієприслівники недо- конаного виду, утворені за допомогою суфікса -учи (тягніки, печвчи, идвчи, плачіки), і дієприслівники доконаного виду, утворені за допомогою суфікса -вши (выслухавши, предложивши, позачинявши, окончивши, ставши). Дієпри­ слівники в «Актах» рідко виступають як одиничні, частіше вони формують дієприслівникові звороти (бігучи с току, говорил; не могіїчи догнати, воро- чалисш на^ад). Дієприслівники доконаного виду часто використовуються з постфіксом -ся: схилившися, постановившися, повернувшися, збавившися. У пам’ятці засвідчено предикативи на -но (витрушено, обвинено, приведено, не знайдено, вкрадено, согляжено, ловлено) і -то (взято, збыто, вибито, розбито, добуто). Прислівники «Актів» мають переважно кінцевий формант -ε (доброволне, жалосливе, килкокротне, марне, плачливе, правдиве, смертелне, сполне, явне, ясне, немилостиве, непоеднокротьне, свояволне, покорне, цнотливе), формант -о трапляється рідко (тыранъско, волно, нечасто, тайно, заедно); ще рідше зу­ стрічаються прислівники з формантом -'fe (кгорі «вгору»; поквпі «разом»; в тройці «утрьох»; вьсвіт і «насвітанку», насопослі «після», «пізніше»), атакож прислівники з формантом -и (піши «пішки») та прислівники способу дії, утворені за допомогою префікса по- та суфікса -у: по-приштелскв. Зафіксовано двокомпонентні прислівникові форми: теперь теды, потом medu. Трапляються діалектні форми прислівників: тута «тут». Зафіксовані в досліджуваній пам’ятці прислівники допоможуть мовознавцям простежити формування при­ слівникової системи української мови, зокрема й прислівників, похідних від прийменникових конструкцій 22. Синтаксичні особливості пам’ятки найвиразніше виявляються в синтаксич­ них функціях і семантиці прийменникових і безприйменникових конструкцій23. Так, конструкції з прийменниками для (задля) + р. в. мають значення мети (для памяти ест записано; велінь за собою ити задля ульевь), причини (ледве слово промовиш задля болести великой)', конструкції з прийменниками межи <промеж) + op. в. — значення місця __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... 22 Москаленко Л. А. Адвербіалізація прийменникових конструкцій в «Актах (протоко­ лах) Полтавського полкового суду» (1683-1740 pp.) // Нові дослідження пам’яток козацької доби : 36. наук, статей.— Κ., 2011.— Вип. 20.— Ч. II.— С. 68-76. 23 Див.: Москаленко Л. А. Прийменникові конструкції в Актових книгах Полтавського міського суду 2 пол. XVII — поч. XVIII ст. (в + Р. в.) // Там же.— Κ., 2007.— Вип. 16.— С. 390-396; Москаленко Л. А. Прийменникові конструкції в Актових книгах Полтавського полкового суду 2 пол. XVII — поч. XVIII ст. (в + 3. в.) // Там же.— Κ., 2008.— Вип.17.— С. 311-317. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 61 JI. А. Москаленко. розташування, перебування (позналъ есмо межи Лесковыми (овцами свою совечку; той улий межи его пчолами не ест: промеж своими пчолами тих двоя пчол не становиш), місця виконання дії (перевезлися... межи Переволочною и (Орлом)·, обмеження суб’єктів дії (межи собою перемовилис); конструкції з прийменниками над (надь, надо) + зн. в. — значення способу дії (дія здійснюється всупереч) (мешканци полтавские над заказь ясневелможного добродія, его милости пана гетмана, и надросказанье наше пошли були потаємно до Січи)', конструкції з прийменниками над (надь, надо) + op. в. — значення суб’єкта дії, суб’єкта, на користь якого бажано виконати дію (просип над собою змилованья); значення місця дії («зверху», «над») (надо мною ставь зь рогатиною; видячи смерть («смертельну загрозу») над собою); конструкції з прийменниками о (со) + зн. в.— значення об’єкта дії (панаупрошаем о науку; знает же Процик и о брату); конструкції з прийменниками ο(ω) («про», «при, біля», «у») + м. в. — об’єктно-означальне значення (справа... о покрадєнью; справа... ω про­ ступстві; куплет кгрунту... лежачого о м іст і Полтаві) та об’єктно-обставинне значення (на ярмарку тутєйшом о Воздвиженіи Честного Крста Гпдня; о пущаню Спасовом, якь пань мой поехаль; рокь то будет о Стой Покрові); конструкції з прийменниками по + р. в. — об’єктне, розподільно-кількісне значення (не було булше нічого', тылко по полміха яблукь, овса по клуньку; міписмо по колку овечать; взято за выну выштписанъную сод можнійших по пари волов, сод иньших по коню, а сод других по едному волу); об’єктно-обставинне значення (ходил потаємно до Січи по рыбу; приіхавши по просо; послали мя по пиво) (мета); конструкції з прийменником по («після», «згідно з») + м. в. — обставинно-об’єктні відношення (По всіхь теды тых доводах... смєртєлнв казалисмо були зкарати; По квєстии вынашилисмо дєкреть; По... мові нашой одийшол; зьбродєнь Івань по cnoβiды мієть на горле скарань быти зтятємь шии (час (об’єкт відліку часу) і причина); по указу доброд ійском скаравши; ямьтые сабруч ino росказанью єго понеслам кь дому; по росказаню господарском му сілам терьпіти (причина, об’єкт причини); ходил по погребу; по рікахь, в лісахь... людей мордуючи (місце, об’єкт дії); усиловнє по своей воли міючи; по звичаю своєму упоравши овечки (спосіб дії); конструкції з прийменникам про + зн. в. — обставинно-об’єктне значення (про памят вєліяисмо записати) (мета, об’єкт мети). Подані приклади свідчать, що значна кількість прийменникових конструк­ цій успадкована сучасною українською мовою та її говорами, однак семантика деяких із них змінилася. У системі прийменникових конструкцій дуже роз­ винена синонімія: которого у вязенье давши — подань до вязеня — к вязеню зеставав. Часто спостерігаємо фонетичну варіативність прийменників: из — зь — з, ик — ко. Синтаксис пам’ятки мав би стати предметом окремого дослідження. За­ значимо лише, що в пам’ятці зафіксовано як прості, так і прості ускладнені (однорідними, вставними, вставленими структурами) та складні синтаксичні конструкції. Однорідні члени речення (найчастіше підмети й додатки) законо­ мірно ускладнюють синтаксичні конструкції пам’ятки: це перелік посадових осіб, які розглядають справу, перелік свідків, злочинців, різних недобрих учин­ ків, речових доказів тощо: вПшипасш — скатерти три, сіївой полотна й кожііх, одинь габачь. Часто фіксуються дієприкметникові (Таковые проступці, яко їние злодіє, каранья годные, мают сужены бути) та дієприслівникові звороти (Выслухавши скаргь реченнойслужебнициІвановойБоговой, содомчика оного веліли до вязенья дати, отложивши тую справу на далший час). Надзвичайно поширені відокремлені прикладки: Пред насъ, Петра Буцкого, суді полку Полтавского: Ивана Краснопереча, атамана городового; Манима Петровича, войта; Процика Дмитровича, бурмистра. У пам’ятці досить часто зустрічаємо конструкції з прямою мовою, напр.: тут Лукянь, жадного выводу не даючи, такь вырек: «А що, пнове, тайно мь то тие двои пчол в жито внісь, и ніхто о том не відаль, бо южъ и житомъ были заросли, ажъ их знайшол Павло Андрущенко въ своемь житі». Особливо виразно риси народної мови виявляються у відтворених писарем діалогах, які 62 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б переповідають учасники судового процесу: «Добри втор». — ОдкцЗано емв: «£доровь». — à сонь питает: «Чи дома Павло?». — Οόκαβαηο: «Немашъ». У досліджуваній пам’ятці зафіксовано всі види зв’язку між частинами склад­ них синтаксичних конструкцій: сполучниковий (сурядний і підрядний) і без­ сполучниковий, а також їхні різноманітні комбінації. Серед конструкцій, час­ тини яких поєднані підрядним зв’язком, поширені складнопідрядні з підрядними з’ясувальними: Теды питалисмо того Миска, овьчара, яким бы способомъ выкрали комору тьіі вышреченные овчари въ Наума Відерка и чи виділь онъ тое своима сочима; з підрядними означальними: Справа Івана Затури з товаришами его, которые побыли жону Василеву Гончаренъкову у Павленкахъ тиранско, сод якого бою сана, небожка, другое нєділи смертелне доконала живота свого', з підрядними обставинними: Коли би хто злодея прилитого в себе ховал албо відомост ω немь мів, тогди токовий кождий... всю шкоду повинен платити (умови); Поки м я с твоею сестрою не зналася, не чиниламь тоей злости (часу); Люде Лесковому совчареви вувци пригонили, жебы пасъ в едной ватазі (мети). Живомовні риси на рівні синтак­ сису особливо виразні в зафіксованих писарями діалогах: Который, Запитавши мене: «Чи дома твои Івань?», ш ттксфала: «Немаш в домв, а хто до мене на ночь прийде, той и переночве». Стилістичні особливості досліджуваної пам’ятки не відрізняють її від аналогічних пам’яток цього періоду. Як свідчать розвідки В. В. Панашенко, у XVII ст. писарі й канцеляристи користувалися під час складання текстів ділових документів термінологією, характерною для тогочасної української писемної мови. Наявні в ній давні традиції сягали русько-литовської актової мови з латино-польськими елементами. У всіх староукраїнських писемних пам’ятках уживалися стереотипні звороти і штампи, які надавали цим документам специ­ фічного канцелярсько-ділового забарвлення. У багатьох документах помітне поступове звільнення української писемної мови від латино-польських кон­ струкцій і зміцнення її народнорозмовної основи24. Визначальною рисою пам’ятки, як і будь-яких ділових документів, є кліше-штампи, що починають і закінчують документ, і кліше-штампи в тек­ стовій його частині. Композиційно структура актів майже однорідна. Справа найчастіше скла­ дається з: 1) вступної частини, що містить локативно-агентивну ідентифікацію учасників справи, її тематичне окреслення (Справа Петрова, зятяДмитрового, ивашковского. ω пополненю вшетеченства з Тетяною Павловною, кумою его), темпоральну локалізацію справи (Року faxnu [1688], місяця мая, ка [21] дня) та локативно-агентивну ідентифікацію членів суду (Пред нас Петра Буцкого, суді полку Полтавского; Ивана Красноперича, атамана городового)', 2) основної частини, у якій викладено суть справи та її розгляд (Ставши тчевисмо пред насъ, Иванъ Пушкаренко, атамань, с товариствомъ его, жителми иващковскими, подали намъ атестацию, в такомъ способі написанную...)', 3) фінальної частини, яка містить відомості про вирок і покарання (Мы теды, вислухавши всіх тых доводов, а на скарги Василеви, вынайшлисмо Пилипаску вынъною быти якь явную злодійку, приказуєм декретом нашим, абы, Василя упросивши, нагородила ему шкоду и всі выклади, на чом бы шкодовал, при заплаченю выни пну), а також локативно-темпоральні відомості про час і місце 24 Панашенко В. В. Зазнач, праця.— Κ., 1974.— С. 27. __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 63 JI. А. Москаленко. фіксації судового документа (Справу сию вєлілисмо в книги міскиє полтавские вписати, що єсть вписано року и дня вишьположоного). Однак живомовні елементи є невід’ємною ознакою стилю пам’ятки. Це й емоційно насичені звертання (глий синє, собако нечйсташ, враже нечистий), й експресивна лексика (нехай тна ned жона, а нємті), і фразеологія (Доведете ви мене лиха тими грошмы; И мовить Костина на атамана Гавриила, же «щ Гавриииі, конечне мілем тобі смерть £аподі[т]ти, й м ів животъ твой пороти и кишъки твой мотати»). Використані в «Актах» розділові знаки — крапка (зверху, посередині та внизу рядка), двокрапка (горизонтальна і вертикальна), трикрапка, чотирикрапка (у вигляді точок у кутах ромба чи квадрата) — не вирізняють пам’ятку серед інших пам’яток цього періоду. їхні типи і значення мали б стати предметом окремого дослідження. Характер більшості помилок, яких припускалися писарі, такий25: пропу­ щено або недописано в слові літери (зацни[хь]; [м]ногих, викинув]); пропущено в реченнях слова (и мене [просила])26; повторено букви, слова чи склади (два- дцяттеро, такь такь; Але^андрендренкова); написано зайві літери (Тютю^ ннникь): 4) замість потрібної літери помилково написано іншу літеру (ηεβ «без»). Справи в підготовленій до видання пам’ятці подано в тому ж порядку, у якому вони містяться в книзі. У квадратних дужках перед кожною справою проставлено її номер, а після нього — дату слухання і назву. До тексту «Актів» додано Передмову, Покажчик іменний, Покажчик геогра­ фічних і деяких інших власних назв із повною паспортизацією та принагідними історичними й географічними коментарями, Словник малозрозумілих слів, Зміст. Текст пам’ятки супроводжують посторінкові коментарі. Мова «Актів», яка закономірно відображає один із часових (1683-1750 pp.) і просторових (переважно Полтава й навколишні містечка та села, що здебіль­ шого належали до Полтавського полку) зрізів української мови в різности­ льових виявах (від офіційно-ділового до розмовно-побутового), є надійним джерелом дослідження історії української мови та історії українського народу. Підготовлена до видання пам’ятка27 має особливе значення для дослідження процесу зближення книжного й народнорозмовного різновидів української мо­ ви. її тексти містять достовірний матеріал для з’ясування особливостей істо­ ричного розвитку української мови на всіх рівнях. Однак паралельне подання в підготовленому до друку виданні матеріалів «Актів (протоколів) Полтавського полкового суду» (цифрові фотокопії + мета- графований текст), яке стало можливим завдяки сучасній техніці й поліграфії, значно більше прислужилося б вивченню українського скоропису останньої чверті XVII — середини XVIII ст., що має важливе значення у зв’язку зі зроста­ ючими потребами різнопланових наукових досліджень рукописних документів, а також із необхідністю теоретичних узагальнень у вивченні розвитку україн­ ського письма; позбавило б упорядника від коментування палеографічних особ­ 25 Помилки в тексті пам’ятки прокоментовано в посторінкових виносках. 26 У цьому фрагменті у квадратних дужках подаємо відновлені нами букви і слова, які писар недописав. Підготовку до видання здійснено за правилами видання пам’яток подібного типу (див.: ПещакМ., РусанівськийВ. Правила видання пам’яток української мови.— Κ., 1961.— 84 с.; Німчук В. В. Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церков­ нослов’янською української редакції.— Κ., 1995.— 34 с.) 64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № б ливостей пам’ятки. На жаль, нам поки що не вдалося реалізувати такий проект, тому пам’ятка традиційно побачить світ у вигляді транслітерованої копії. L. A. MOSKALENKO «ACTS (PROTOCOLS) OF THE POLTAVA REGIMENT OF THE COURT» (1683 — 1750) — THE MONUMENT OF THE UKRAINIAN LANGUAGE The article is devoted to the paleographic analysis, phonetic, lexical, morphological, syntactic and stylistic features of one of the monuments of the Ukrainian language of the Cossack era— «Acts (protocols) of the Poltava regiment of the court», as well as the rationale for the publication of this monument to explore not only the history of the Ukrainian language, but also the history of Ukraine for almost 67 years from 1683 until 1750. Keywords: act, landmark, Poltava regimental court, paleogeographic, phonetic, lexical, morphological, syntactic and stylistic features, the history of language, history of Ukraine. __________________ Акти (Протоколи) Полтавського полкового суду (1683—1750pp.)... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2014, № 6 65