Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.)
У статті йдеться про особливості сучасної мовної ситуації в Чорногорії та чинники, які сприяють чи перешкоджають розвиткові та кодифікації чорногорської мови. До уваги взято деякі факти з розвитку інших самостійних мов, які діють на теренах функціонування сербсько-хорватської мови....
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183985 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX — початок XXI ст.) / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 67-77. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-183985 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1839852022-04-29T01:26:43Z Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) Васильєва, Л.П. У статті йдеться про особливості сучасної мовної ситуації в Чорногорії та чинники, які сприяють чи перешкоджають розвиткові та кодифікації чорногорської мови. До уваги взято деякі факти з розвитку інших самостійних мов, які діють на теренах функціонування сербсько-хорватської мови. The article deals with the peculiarities of the lingual situation in Montenegro and the factors which promote or hinder the development and codification of the Montenegrin language. Some facts from the development of other independent languages in the area of the Serbo-Croatian language functioning are also taken into consideration. 2015 Article Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX — початок XXI ст.) / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 67-77. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183985 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті йдеться про особливості сучасної мовної ситуації в Чорногорії та чинники, які сприяють чи перешкоджають розвиткові та кодифікації чорногорської мови. До уваги взято деякі факти з розвитку інших самостійних мов, які діють на теренах функціонування сербсько-хорватської мови. |
| format |
Article |
| author |
Васильєва, Л.П. |
| spellingShingle |
Васильєва, Л.П. Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) Мовознавство |
| author_facet |
Васильєва, Л.П. |
| author_sort |
Васильєва, Л.П. |
| title |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_short |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_full |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_fullStr |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_full_unstemmed |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX—початок XXI ст.) |
| title_sort |
соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в чорногорії (кінець xx—початок xxi ст.) |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/183985 |
| citation_txt |
Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії (кінець XX — початок XXI ст.) / Л.П. Васильєва // Мовознавство. — 2015. — № 1. — С. 67-77. — Бібліогр.: 33 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT vasilʹêvalp socíolíngvístičnaocínkamovnoísituacíívčornogorííkínecʹxxpočatokxxist |
| first_indexed |
2025-07-16T04:02:09Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:02:09Z |
| _version_ |
1837774699562532864 |
| fulltext |
Л. П. ВАСИЛЬЄВА
СОЦІОЛІНГВІСТИЧНА ОЦІНКА МОВНОЇ СИТУАЦІЇ
В ЧОРНОГОРІЇ (кінець XX — початок XXI ст.) _______
У статті йдеться про особливості сучасної мовної ситуації в Чорногорії та чинники, які
сприяють чи перешкоджають розвиткові та кодифікації чорногорської мови. До уваги взято
деякі факти з розвитку інших самостійних мов, які діють на теренах функціонування серб
сько-хорватської мови.
К л ю ч о в і сл о в а : мовна ситуація, Чорногорія, чорногорська мова, стандартизація,
кодифікація.
Соціолінгвістичну оцінку мовної ситуації, яка склалася в сучасній Чорногорії,
неможливо до кінця зрозуміти без з ’ясування умов та обставин останніх десяти
річ функціонування сербсько-хорватської мови, в ареалі поширення якої існу
вала трирівнева вертикальна структура. Перший рівень — це штокавська
діасистема, а також територіальні діалекти, що становлять генетичну основу те
риторіальної мови як сукупності всіх діалектів; другий рівень — регіональні
літературні мови — чакавиця та кайкавиця, які охоплюють лише частину струк
тури (ними розмовляють лише хорвати); третій рівень — стандартизована мова,
що також ґрунтується на штокавській діасистемі і водночас охоплює всі три діа
лектні простори зазначеної структури. Перші два її рівні із соціолінгвістичного
погляду не були дискусійними, оскільки сприймались як об’єктивно зумовлена
дійсність, а власне третій рівень привертав і привертає постійну увагу політиків,
письменників, культурних діячів, учених-лінгвістів, які здійснювали мовну по
літику в регіоні. На цьому рівні постійно траплялися конфліктні ситуації, ос
кільки він перебував у сфері інтересів самих народів, які до цього розмовляли
сербсько-хорватською мовою.
Протягом усього періоду свого розвитку мови, що ґрунтуються на штокав
ській діасистемі, перебували під впливом різних чинників, позамовних та соціо-
лінгвальних, які доволі часто ставали в їхньому функціонуванні вирішальними.
Під їхньою дією переривався спонтанний процес і порушувався традиційний
шлях розвитку цих мов, змінювалася їхня діалектна база. Мови об’єднувалися
під однією назвою — сербсько-хорватська — і змушені були певний час існува
ти в межах одного сербсько-хорватського стандарту як його варіанти чи різно
види. Під дією цих чинників вони нещодавно знову стали окремими мовами.
Зазначені умови і чинники діяли в кожній з мов з різною силою та в різних ком
бінаціях, їх переплетення зумовлювало специфіку лінгвальної ситуації на тере
нах поширення кожної з мов від початків формування і до періоду утворення до
говірної сербсько-хорватської мови. З ліквідацією державного об’єднання СФР
Югославії зникла потреба в мові для цього об’єднання (так званої lingua
communis), і ця мова стала категорією минулого.
Мета цієї статті — на тлі екстралінгвальних та соціолінгвальних причин по
ділу сербсько-хорватської мови на чотири мовні стандарти проаналізувати со-
© Л. П. ВАСИЛЬЄВА, 2015
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 67
ціальні, політичні, культурно-історичні чинники, які зумовлюють особливості
сучасної мовної ситуації в Чорногорії та сприяють чи перешкоджають у наш час
розвиткові та кодифікації чорногорської мови. У моделюванні цієї ситуації бра
тимуться до уваги і деякі факти з розвитку інших тепер самостійних мов, які
діють на теренах функціонування колишньої сербсько-хорватської мови.
Матеріалом для дослідження стали граматики, посібники, правописи, інші
наукові видання, що опубліковані останніми роками в Чорногорії і які стосу
ються питань розвитку та стандартизації чорногорської мови, спостереження за
соціальною активністю щодо мовних питань у цій країні.
Отже, зупинимося на третьому рівні і розглянемо з соціолінгвістичного пог
ляду ситуацію із стандартизованою мовою. Як літературна мова чотирьох етно
сів сербсько-хорватська мова існувала у двох літературних різновидах: західно
му (загребському) та східному (белградському). На статус окремого різновиду
літературної мови претендувала і мова боснійсько-герцеговинського регіону \
однак це питання було вирішене лише з утворенням незалежних держав, зокре
ма Хорватії, Боснії та Герцеговини. Рівноправними визнано сербську, хорват
ську і боснійську мови 1 2, що засвідчено прийнятим у Дейтоні (СІНА) докумен
том, підписаним керівниками Югославії (сьогодні окремі державні утворення
Сербія і Чорногорія) та зазначених держав, а також представниками СІНА та
Європейського Союзу (1995). Чорногорія стала незалежною 2006 р., і саме ос
танніми роками на порядок денний було винесено питання про надання статусу
офіційної чорногорській мові на теренах Чорногорії3. На сьогодні ця мова вже
має такий статус, тож мовознавці працюють над її стандартизацією 4. На зазна
чених теренах повернулося до життя доволі традиційне для Європи етнічно-
мовне явище — співвідносність етноніма та лінгвоніма: серби — сербська мова,
хорвати — хорватська, босняки — боснійська5, чорногорці — чорногорська
(принагідно зазначимо, що ще до створення сербсько-хорватської мови вже іс
нували однокомпонентні лінгвоніми — сербська, хорватська, боснійська6, після
об’єднання мов — двокомпонентні на зразок хорватська чи сербська, а також
сербсько-хорватська, у XX ст. поширився лінгвонім сербсько-хорватська / хор
ватсько-сербська). Лінгвонімічну невпорядкованість попереднього періоду
1 Цьому питанню в 1973 р. було присвячено нараду в м. Мостар, у якій взяли участь
понад 300 мовознавців, працівників освіти та представників суспільно-політичних орга
нізацій з усієї Югославії (Mostarsko savjetovanje о književnom jeziku.— Sarajevo, 1974.—
223 s.).
2 Це прискорило процеси стандартизації боснійської мови. Відразу було опубліковано
словник, правопис і граматику цієї мови : Isaković R. Rječnik bosanskoga jezika.— Sarajevo,
1995.— 391 s.; HalilovićS. Pravopis bosanskoga jezika.— Sarajevo, 1996.— 626 s.; JahićDž.,
Halilović S., Palić I. Gramatika bosanskoga jezika.— Zenica, 2000.— 476 s.
3 Ще 1994 p. Чорногорський пен-клуб прийняв декларацію про конституційне становище
чорногорської мови, де пропонувалося, зокрема, щоб у Конституції Республіки мова її
мешканців називалася чорногорською (Stanje і problemi crnogorskoga jezika // Doclea.— Pod
gorica, 1994.— S. 33-38). Цей статус закріплено за нею 2007 р. (ст. 13).
4 Див.: Perovié М ., Silić J., VasiljevaLj. Pravopis crnogorskoga jezika.— Podgorica, 2010.—
384 s.; Čirgić A.,Pranjković I., Silić J. Gramatikacmogorskogajezika.— Podgorica, 2010.— 358 s.
5 Щодо мови мусульман-босняків уживають і назву «босняцька мова» («bošnjački jezik»),
див.: Samardžija М. Slavenski jezici // Samardžija M., Selak A. Leksikon hrvatskoga jezika i
književnosti.— Zagreb, 2001.— S. 643. Ми використовуємо термін «боснійськамова», оскільки
саме так назвали свою мову під час соціологічного опитування мусульмани-босняки
(Šipka М. Varijante u srpskohrvatskog standardnom jeziku // Zb. Matice srpske za filologiju i
lingvistiku.— Novi Sad, 1993.— S. 89).
6 Васильєва JI. З історії формування терміна «боснійська мова» І І Проблеми слов’яно
знавства.— 1996.— Вил. 49.— С. 163—167.
Л. П. Васильєва_____________________________________________________________
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1
значною мірою можна пояснити різними поглядами на стан і долю літературної
мови. Звичний для нас двокомпонентний лінгвонім сербсько-хорватська мова
відображав назви лише двох етносів — сербів і хорватів; чорногорці ж і му-
сульмани-босняки змушені були вкладати в цей лінгвонім не етнічний, а со
ціально-культурний зміст, що, очевидно, посилювало в них комплекс мовної та
етнічної неповноцінності.
Тепер на терені функціонування колишньої сербсько-хорватської мови
діють чотири мови, генетично співвідносні зі штокавськими говірковими різно
видами. Сербсько-хорватська мова з різними варіантами її назви (хорватсько-
сербська, сербська чи хорватська, сербська і хорватська тощо) для слов’янсько
го світу вже сама собою була феноменом, оскільки тривалий час офіційно слу
жила як літературна в кількох державних утвореннях чотирьом націям.
Звільнивши на початку 90-х років XX ст. простір для функціонування чотирьох
стандартних мов, вона залишилася соціолінгвістичною категорією минулого.
Специфіка мов, що сформувалися в її межах, полягає насамперед у тому, що, іс
нуючи в середньопівденнослов’янській діасистемі, яка складається з низки діа
лектів, вони ґрунтуються переважно на штокавиці (конкретно — на новоштока-
виці), яку отримали в спадок після припинення існування сербсько-хорватської
мови. І хоча генетично кожна з цих мов пов’язана зі штокавською діасистемою,
специфічні умови їхнього формування та розвитку, за нашими дослідженнями,
спричинили появу низки особливих для кожної з них явищ, які тепер ви
являються на рівні стандартів.
Обґрунтування теоретичної моделі варіантів щодо сербсько-хорватської
мовної спільноти наведено в монографії Д. Брозовича «Стандартна мова» 1.
Автор праці акцентував на тому, що варіанти є «адаптацією єдиної літературної
мови до традицій і суспільних потреб народів, що окреслені соціолінгвістични
ми формаціями»7 8, а також підкреслював, що варіант стандартної мови функціо
нує для народу, який його використовує, так само, як народна мова — для того
народу, який нею послуговується 9. За цією концепцією, у мові, яка фактично
була групою діалектів, пов’язаних на рівні абстракції, фактично кожна нація ма
ла власний мовний різновид, що якісно відрізнявся від кожного з трьох інших у
межах спільної діасистеми. Існували дві варіантні (сербська та хорватська) та
дві неваріантні (боснійська та чорногорська) реалізації цієї мови. З ліквідацією
державного об’єднання СФР Югославії зникла потреба в мові для цього об’єд
нання. Передумови для появи чотирьох стандартів у штокавській діасистемі
складалися тривалий час, спочатку неофіційно, а далі офіційно функціонували
варіанти, а сербсько-хорватська мова виявляла себе радше як тенденція чи ідеа
льна мета, а не як реальність. Ці варіанти в разі потреби могли стати стандарта
ми, але їх стримувала в цьому русі єдина система норм. Зважаючи на це, цілком
природно, що в цій системі норм існувала певна кількість позицій, які мали від
мінності, вони оголошувалися дублетами, і їх без застережень успішно заміняли
один одним з метою збереження єдиного комунікативного простору. З огляду на
зазначені екстралінгвальні чинники, у зв’язку з розпадом єдиної системи норм
варіанти стали стандартами, які почали функціонувати з власними, сепаратними
нормами.
7 BrozovićD. Standardni jezik.— Zagreb, 1970.— 179 s.
8 Ibid.— S. ЗО.
9 Ibid.
____________________________Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 69
Відомо, що мовам, у яких існує проблема вибору, а також усім мовам него-
могенних національних спільнот найкраще відповідає так звана колективна
норма. Це дозволяє варіювання форм у стандартній мові для того, щоб кожен ко
ристувач цієї мови мав змогу обирати характерні для неї форми реалізації, влас
тиві соціокультурному середовищу, до якого він належить. Розуміння норми як
такої, що не припускає варіантів, уможливлювало визнання мовної специфіки
лише окремих соціокультурних центрів у межах однієї мови, таким чином усу
ваючи лінгвістичний привід до відокремлення варіантів. Риси такої об’єднува-
льної норми утверджували мовну специфіку соціокультурних середовищ у стан
дартній мові, зміцнюючи її функцію інтеграції, тобто підтверджувалося те, що
сербсько-хорватська була єдиною спільною мовою сербів, хорватів, боснійців,
герцеговинців та чорногорців. У такий спосіб у підході до мови задовольнялися
як унітаристичні, так і сепаратистські тенденції, а стандартна мова водночас от
римувала можливість стати елементом, який у суспільному розумінні об’єднує
спільноту. З розпадом Югославії це трактування стандартизованої мови намага
лися модифікувати у різний спосіб: від обґрунтування існування чотирьох мов,
що об’єктивно зумовлене передусім наявністю на теренах колишньої Югославії
окремих державних утворень, до подекуди абсурдних тез, які звучали від деяких
сербських лінгвістів, нібито хорвати — серби-католики, босняки-мусульма-
ни — серби-мусульмани 10 11 12 тощо. Чорногорці ж набули статусу «частини серб
ського народу» п.
Короткий екскурс в історію розвитку мов південнослов’янських народів,
зокрема чорногорської, як нам видається, проливає світло на ще один цікавий
аспект чи причину приєднання цієї мови до сербсько-хорватської мовної
спільноти і сприйняття чорногорцями в XIX ст. мовної реформи Вука Караджи
ча. Цей факт певною мірою пов’язаний з діяльністю видатного чорногорського
політика та авторитетного письменника, владики Π. II Петровича Негоша. З кар
тини розселення сербів, створеної кодифікатором сербської мови В. Караджи
чем, чітко видно, що сербами він вважав румунів (Біла Сербія), сербо-македон-
ців і греків, а босняки та чорногорці, згідно з його ідеями, були найрасовішими
сербами. Як церковний владика Чорногорії Негош міг претендувати на місце ду
ховного вождя всіх православних у цьому величному об’єднанні південних
слов’ян. Отже, Негош під впливом концепції такого об’єднання приєднався та
кож до ідеї мовної єдності і підтримав правопис В. Караджича, долучившись та
ким чином у мовному плані до сербського контексту.
Повернімося до останніх років існування сербсько-хорватської мови і з ’я
суємо, які ж особливості характеризували другу неваріантну реалізацію сер
бсько-хорватської мови — чорногорську. Передусім вона не мала характеру по
ляризованої. Характерна її риса — подібність до сербського варіанта з
ієкавською вимовою. її навіть іменували підваріантом сербського варіанта 12.
В енциклопедії Югославії видання 1990 р. чорногорську ситуацію коментують
так: «.. .У лінгвістичному сенсі є ієкавською версією східного варіанта»13. Тако
10 Маројевић Р. Српски језик и славистика // Србистика.— 1998.— Бр. 2-3.— С. 5-40.
11 Така дефініція цього народу, зокрема, звучала на науковій конференції в Белграді та
Цетині 1993 р., присвяченій спадщині Π. II Петровича Негоша: герої його «Гірського
вінця»— це «чорногорці, частина сербського народу» (Nikčević V. Bliski і različiti // Monitor.—
1996,26. jan.— S. 39-^10).
12 Babić S. Štokavština i književni idiomi na njoj utemeljeni // Hrvatski dijalektol. zb.—
1985,— Вг. 7,— S.22.
13 Brozović D., IvićP. Jezik srpskohrvatski / hrvatskosrpski, hrvatski ili srpski.— Zagreb,
1988,— S. 88.
Л. П. Васильєва_____________________________________________________________
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1
му погляду на цю реалізацію сприяли спільні процеси в галузі нормування серб
сько-хорватської мови, які на чорногорських теренах унаслідок дії об’єктивних
обставин — сильного впливу сербсько-чорногорської релігійної спільності та
перенесення її в галузь спільності етнічної 14, а також відкритості комунікатив
ного простору Чорногорії для сербських впливів — сприймалися майже без зас
тережень. Про це яскраво свідчать дані про ЗМІ в часи Югославії: інформацій
ний простір Чорногорії становила сербська періодика — 65,56 % і лише
29,44 % — власні газети та журнали14 15. Для порівняння наведемо дані про рецеп
цію сербської преси в інших колишніх республіках Югославії: у Хорватії —
3,03 %, у Боснії та Герцеговині — 1,76 %, у Словенії — 0,09 %, у Македонії —
0,02 % 16 17.
Термін «сербська мова» офіційно використовувався в Чорногорії з 30-х ро
ків XIX ст. до 1923 р., а також у 1944-1960 роках і, нарешті, з 1992 р., хоча в нео
фіційному використанні вживалися назви «чорногорська мова» або «наша мо
ва» («naški jezik»), очевидно, з чітко визначеною метою підкреслювалося
«наша», тобто відмінна від сербської11. Термін «сербсько-хорватська мова» був
у офіційному використанні з 1923 р. до 1944 р. і в 1960-1992 р р .18. Офіційна
зміна назви мови вплинула і на назви мовознавчих дисциплін, а також на по
літичні документи. У Конституції Республіки Чорногорії (1974), зокрема, зазна
чалося; що «У Соціалістичній Республіці Чорногорії в офіційному використанні
є сербсько-хорватська мова ієкавської вимови» (отже, як офіційну, тут було
прийнято назву «сербсько-хорватська мова»)19.
У Чорногорії, як і в Сербії, практикують використання латинського алфавіту.
Попередньо цю мову називали «чорногорським стандартно-мовним виразом»
(«crnogorski standardmojezični izraz»), а також «чорногорським уживанням»
(«crnogorska upotreba») у межах сербсько-хорватської / хорватсько-сербської
або сербської. На Першому хорватському славістичному конгресі (Пула, 1995) її
офіційно названо «чорногорською мовою»20, хоча деякі славісти й до того нео
фіційно використовували цей термін 21. Офіційним документом, що регулював
мовну політику в державі з назвою Сербія і Чорногорія з 1992 р. була Конститу
ція 22, яка усталила однокомпонентну назву мови, тобто сербську мову (на від
міну від «плюралістичної» Конституції Республіки Сербії від 1990 р., що прого
лошувала «в офіційному використанні сербсько-хорватську мову» і
____________________________Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії
14 Nikčević V Piši kao što zboriš. Glavna pravila crnogorskoga standardnoga jezika.—
Podgorica, 1993.— S. 8-9.
45 Šipka M. Srpskohrvatsko govorno područje kao komunikacijski prostor // Sveske Instituta za
proučavanje nacionalnih odnosa.— Sarajevo, 1989.— Br. 26/27.— S. 284.
16 Ibid.
17 У соціологічному опитуванні, присвяченому статусові чорногорської мови, яке автор
ка проводила в республіці, значна кількість опитаних, що висловилася за використання
чорногорської як офіційної, наводила також її назву «пал>кі jezik». Про результати опиту
вання з інших питань ітиметься далі.
18 Nikčević V Crnogorski jezik // Pośetnik o Crnoj Gori i Crnogorstvu.— Cetinje, 1996.—
S. 91-92.
19 Ibid.
20 Nikčević V Dodiri, prožimanja i međusobni uticaji crnogorskoga i hrvatskog jezika u Boki i
dubrovačkoj regiji. Etno(socio)lingvističke paralele // Prvi Hrvatski slavistički kongres : Zb.
radova.— Zagreb, 1995.— S. 319-335.
21 IsakovićA. Rječnik karakteristične leksike u bosanskome jeziku.— Wuppertal, 1993.—
497 s.; Nikčević V. U crnogorskom Ustavu crnogorski jezik//M onitor.— 1992.— 31. jul.— S. 2.
22 3 утворенням 2002 p. держави з новою назвою Сербія і Чорногорія змін щодо офіційної
назви її мови не було.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 71
маніфестувала волю спільноти 23. У Конституції зазначалося що в державі
«в офіційному використанні є сербська мова екавської та ієкавської вимови й
кириличний алфавіт, застосування латиниці в офіційному вживанні регу
люється Конституцією та законом». Це означає, що кирилиця становить головну
сербську графіку, а латиниця «вживається як допоміжний сербський алфавіт,
без формальної офіційності...» 24. Виходячи з цього, Конституція Республіки
Чорногорії через кілька місяців після видання цього документа визначила назву
мови так: «У Чорногорії в офіційному використанні є сербська мова з ієкав-
ською вимовою»25.
Як свідчать наведені вище офіційні джерела, з розпадом Югославії мовна си
туація в Чорногорії змінилася мало, у тому числі й у сенсі впливу на неї з боку
сербської мови, проте стала відрізнятися від мовної ситуації в Хорватії і Боснії
та Герцеговині, які майже відразу стали незалежними державами і зайнялися
мовними питаннями. Чорногорія таку незалежність здобула референдумом
2006 р., а до того часу вона входила до складу федерації Сербії і Чорногорії, в
якій на початку 90-х рр. офіційну сербсько-хорватську мову конституційно за
мінили сербською. Це підтверджено і в Конституції Чорногорії від 1992 р.: мо
вою адміністрації в країні є сербська мова ієкавської вимови, а чорногорська мо
ва трактується як регіональна, якою повинна займатися діалектологія. Водночас
з ’явилася тенденція до запровадження в Чорногорії екавської вимови насампе
ред у шкільних підручниках, а також у програмах засобів масової інформації,
що, на думку деяких лінгвістів, було цілковитою наругою над чорногорською
мовою 26. Такі заходи викликали спротив низки чорногорських інституцій, серед
них двох літературних: Чорногорського пен-клубу та Чорногорського товарист
ва незалежних літераторів. Проте частина чорногорської інтелігенції, головно
просербськи зорієнтована, мала з цього приводу відмінну думку, аргументуючи
свою позицію фактом, що сучасна усна мовна практика чорногорців доволі бли
зька до сербської мови. На нашу думку, вона все ж ближча до її діалектної осно
ви (і норми), зважаючи на те, що в офіційній сфері, у переважній більшості засо
бів масової інформації тощо і після розпаду Югославії, і навіть після отримання
незалежності надалі функціонувала колишня сербсько-хорватська мова. Вона
лише формально почала називатися сербською, оскільки сербська традиція, як
видається, для чорногорців більш чужа, ніж колишня багатоваріантна мова з ве
ликою кількістю дублетів, серед яких носіям мови легше знаходити елементи,
ближчі до автохтонної бази.
Звичайно, чорногорська мова має багато спільних рис із сербською, але і з
хорватською та боснійською таких подібностей також чимало. Близькість із
хорватською і боснійською пов’язана насамперед з рефлексом давнього і , а та
кож із збереженням деяких варіантних пар лексем на зразок hlijeb: kruh, sol : so,
kolca : коса. Водночас їй властиві специфічні ознаки і в фонетиці, і в інших рів
нях мовної системи, про деякі з них буде зазначено далі. При цьому чорногор
ська мова ніколи раніше не кодифікувалася, а це — ще один аргумент противни
ків її стандартизації. Крім того, сьогодні сербська, хорватська, боснійська і
чорногорська мови, ймовірно, більш подібні, ніж це могло б бути, якби їхній
23 БрборићБ. Предисториіа и социолингвистички аспекти // Српски іезик на краіу
века.— Београд, 1996.— С. 17-35.
24 Там же.— С. ЗО.
25 Там же,— С. 28-30.
26 Šimundić М. Cjelostna slika crnogorskoga jezika // Republika.— 1996.— Br. 5/6.— S. 250.
Л. П. Васильєва_____________________________________________________________
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1
розвиток відбувався ізольовано, а не в межах єдиної сербсько-хорватської мов
ної норми з кінця XIX до 90-х рр. XX ст.
Стаття 13 Конституції Республіки Чорногорії від 2007 р. засвідчила офіцій
ний статус чорногорської мови на території цієї країни. Це абсолютно відпо
відає прагненням чорногорців, які ще 2001 р. висловилися за такий її статус 21,
що видно з результатів відповідей на поставлене їм запитання «Чи існує необ
хідність, щоб у Вашій державі офіційна мова називалася «чорногорською?»
(див. рис. 1).
З огляду на необхідність розроблення основних напрямів, пов’язаних зі
стандартизацію чорногорської мови, на початку 2008 р. в країні було створено
Раду з питань стандартизації чорногорської мови, куди увійшли філологи та
культурні діячі країни27 28. Рада мала стати структурою, яка б сприяла успішному
розв’язанню проблеми нормування мови в регіоні. Серед її завдань передусім
було написання академічного правопису, створення повноцінної граматики та
максимально повного словника чорногорської мови.
Щодо розуміння головних положень стандартизації мови серед членів ради
існували концептуальні розбіжності. Через це ситуація з нормуванням чорно
горської мови фактично зайшла в глухий кут. Не могли дійти згоди щодо уве
дення до правопису низки специфічних чорногорських особливостей (маємо на
увазі чорногоризми, що передають національну специфіку й особливості мови).
Противники нововведень мотивували свою позицію тим, що ці особливості, на
їхню думку, не мають бути кодифікованими, бо є регіональними / діалектними,
подекуди рідковживаними. Між членами ради посилювалися чвари, які фактич
но звели нанівець вирішення поставлених перед нею важливих завдань. Зва
жаючи на це, Міністерство освіти і науки Чорногорії створило експертну раду з
питань стандартизації, до складу якої запросили іноземних фахівців-мовознав-
27 2001 р. ми проводили соціологічне опитування. Воно було анонімним, мало випад
ковий характер, охоплювало головно всі групи населення, які виявляли до цього питання
найбільший інтерес. За віком це було доросле населення, опитане незалежно від його статусу,
студенти вищих навчальних закладів, учні старших класів шкіл, гімназій та середніх
спеціальних навчальних закладів. Під час вибору середніх шкіл надавалася перевага спе
ціальним школам з різним спрямуванням, зокрема технічним, музичним тощо. Місцями
опитування були найбільші культурно-освітні центри країни, які водночас є і найбільшими
містами Чорногорії: Подгориця (столиця Чорногорії), Нікшич та Цетинє. Однак і мешканці
інших міст мали змогу висловитися з цих питань: анкети їм пропонували в місцях великого
скупчення людей. Для більшої достовірності результатів зверталися до людей на вулицях,
пошті, у банках, кав’ярнях, транспорті, автобусах та поїздах, тобто до випадкових людей
(також із проханням зазначити в анкетах свою професію). Опитування проводилося серед
працівників міністерств (освіти, юстиції та ін.), культурно-освітніх установ (Матиці чорно
горської, бібліотек, зокрема Центральної національної бібліотеки Чорногорії ім. Д. Црно-
євича), Дуклянської Академії наук, серед журналістів, учителів, письменників, а також
робітників, інженерів, працівників приватної сфери бізнесу, поліції, пенсіонерів (незначна
кількість) та ін. Я намагалася з ’ясувати думку жінок та чоловіків, однак питання про стать
мене не цікавило. Анкети поширювали серед майбутніх юристів, філологів, соціологів,
економістів, інженерів та вчителів, зокрема словесників, на факультетах Подгориці, Нікшича
та Цетиня. Те, що більшість мешканців Чорногорії, незалежно від віку, визнала тоді за
необхідне назвати офіційну мову країни чорногорською, було абсолютно закономірним
явищем: серби мають офіційною сербську мову, хорвати — хорватську, босняки — бос
нійську. Очевидно, анонімний статус анкети а також те, що опитування не було офіційним,
дало мені можливість побачити, що порушена проблема турбує мовців і потребує негайної
уваги до себе з боку офіційних структур Чорногорії та тодішньої вже «Третьої Югославії».
28 До Ради з питань стандартизації входили Б. Баневич, Р. Глушиця, М. Стойович,
М. Ковач, М. Ломпар, Р. Церович, Ч. Вукович, 3. Ходжич, М. Перович, 3. Радулович,
Т. Бечанович, І. Лакич, А. Чиргич.
____________________________Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 1Ъ
Л. П. Васильева.
□Дорослі
а Студенти
□Учні
Рис. 1. Результати підрахунку відповідей на запитання: «Яку мову Ви хотіли б бачити в
офіційному використанні в Чорногорії?»
цїв. Як член експертної ради я змогла безпосередньо впливати на прискорення
процесів нормування чорногорської мови. Це було особливо важливо, оскільки
ще 2001 р., коли я проводила соціологічне опитування серед мовців Чорногорії,
преваж на більшість тих, хто висловився за офіційний статус цієї мови в країні,
визнавала чорногорські мовні особливості29. Наведемо діаграму, яка становить
підрахунок результатів відповіді на запитання: «Чи існують, на Вашу думку,
чорногорські особливості в мові» (див. рис. 2).
Члени експертної ради підготували до друку Правопис чорногорської мови,
в якому було враховано і низку пропозицій членів Ради з питань стандартизації.
Правопис побачив світ 2010 р. з ірифом Міністерства освіти і науки Чорногорії.
До чорногорського алфавіту було введено дві нові літери, які позначали специ
фічні чорногорські звуки Ś, з, Ć, ć латиницею — Ź, ź, Ś, і.
Щоправда, ці специфічні чорногорські звуки притаманні народним говіркам
і за межами Чорногорії, зокрема на території Сербії. Проте звуки Ś, з, Ć, ć, як
справедливо зазначає чорногорський мовознавець А. Чиргич, з ’явилися в мов
ленні на сербських теренах у зв’язку з міграцією чорногорців у XV ст., та й ста
тус цих звуків у Сербії, на його думку, інший, ніж у Чорногорії, де вони наявні на
всій території та становлять другий шар чорногорської мови — «наддіалектне /
міждіалектне койне»30.
Специфіка чорногорської мови щодо альтернацій і — с, d — đ, z —і, s — ś під
впливом j , який пов’язаний з рефлексом і , також відображена в правописі
(cerati — tjerati, dèvõjka — djevojka, ženica— zjenica, sònica — sjenica) тощо. Та
ким чином, було внормовано відмінності у структурі чорногорської мови сто
совно твердих / м’яких пар фонем у порівнянні з іншими мовами, що так само
29 Анкета містила І запитання, які безпосередньо чи опосередковано стосувалися став
лення опитаних до самої мови, наприклад: «Чи має мова Вашої країни достатньо особ
ливостей, щоб називатися ‘чорногорською’?», «Якою мовою писав Негош?», «Як Ви зазвичай
називаєте свою рідну мову?» тощо.
30 čirgić A. Fonctsko-fonološke razlike između crnogorskoga i srpskoga jezika // Lingua
Montenegrina.— Cetinje, 2008.— Br. 1.— S. 181-182.
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1
іи и %
90%
80%
70%
60%
50%
40%
30%
20%
10%
0%
__________________Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії
п Учні
Рис. 2. Результати підрахунку відповідей на запитання: «Чи існують, на Вашу думку,
чорногорські особливості в мові?»
ґрунтуються на штокавській основі, — сербською, хорватською, боснійською.
Не лише тверді dh, с отримали в цій мові свої м’які відповідники đ ,ć , ай z, š — ¿, і.
Крім того, африката dz — графічне позначення з, яка в чорногорській мові
вживається в іменниках (напр.: bua, Ьізіп, зіпзиіа, зіга), найчастіше — в іменах
та прізвищах (Запо Вогозап, Вигзап) і в назвах міст (Маїепза кодифікована як
нормативна). Хоч її і не введено до алфавіту, але офіційно задекларовано графе
му, яка використовуватиметься в наведених вище та в низці інших слів. Серед
ще одних особливостей — форма закінчення родового відмінка множини прик
метників -ijeh (дублет-----ih) тощо.
Видання правопису 2010 р. стало поштовхом для появи «Граматики чорно
горської мови» (теж підготовленої на замовлення Міністерства, 2010), праць
«Чорногорська мова в минулому і сучасному» (2011), «Діалектологи та чорно
горська мова» (2014), тритомного видання «Історії чорногорської літератури»
(2012) та ін. Ці видання є надзвичайно корисними і важливими для врегулюван
ня мовної ситуації в країні. Сподіваємося, що й заснована попередньо наукова
установа Інститут Чорногорської мови (2003, який отримав ім’я Воїслава Ник-
чевича — вченого-академіка, борця за визнання чорногорської мови) та Факу
льтет чорногорської мови в Цетині (цього навчального року факультет уперше
оголосив набір студентів) теж сприятимуть такому врегулюванню. Саме неба
жання викладачів кафедри чорногорської мови та літератури університету в
Нікшичі прийняти виклик часу та перейти на викладання чорногорської мови
відповідно до нових академічних підручників спонукало владу Чорногорії від
крити новий факультет у Цетині.
На наш погляд, кодифікаторам сьогодні варто поставити головний акцент на
вивченні величезного лексичного багатства чорногорської мови, на виробленні
відповідного підходу до нормування лексики, який би відповідав інтересам чор
ногорської мовної спільноти. До цього часу цій підсистемі чорногорської мови
було приділено недостатньо уваги. Як відомо, лише незначна кількість чорно
горських лексем чи фразеологізмів увійшла до словників сербської / сербсько-
хорватської мови, бо вони, на думку укладачів, використовувалися на невели
ких за розміром територіях (Чорногорія справді територіально невелика), а за-
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 75
Л. П. Васильєва.
Рис. 3. Результати підрахунку відповідей на запитання:
«Як ви називаєте свою рідну мову?»
значені у «словниках народної мови» чорногоризми отримали статус діалектиз
мів і провінціоналізмів. Велика кількість чорногорських лексем, яка тепер,
сподіваємося, повертатиметься в обіг, подана у словнику творів Π. II Петровича
Негоша, М. Стевановича та Р. Бошковича (1974), а також у двотомному виданні
словника мови Π. II Петровича Негоша, М. Стевановича та М. Вуянич (1983),
двотомному словнику М. Станича (1991) та словниках творів С. Любиші та
М. Поповича. Зараз триває робота над повним словником чорногорської мови,
який повинен заповнити цю лакуну.
Прогнозування динаміки мовної ситуації в певній країні, у нашому випадку
в Чорногорії, значною мірою пов’язане з прогнозуванням зміни сфер уживання
мов, які там функціонують (у Чорногорії передусім чорногорської і сербської
мов)31, розширення чи звуження цих сфер на користь однієї з мов. Дослідження
мовних ситуацій різних країн світу свідчить, що проголошення незалежності
певною країною є тим чинником, який зумовлює формування в її мовців нових
мовних потреб32, що визначають межі суспільних функцій мов33. Таким чином,
незалежний статус Чорногорії, без сумніву, став тим чинником, який вплинув на
трансформацію попередніх звичаїв щодо використання колективом мовців цієї
країни сербської і чорногорської мов і на їхній вибір на користь чорногорської
мови в різних сферах. Якщо 2001 р. більшість опитаних студентів і учнів назива
ли рідною сербську мову за аналогією: колись — сербсько-хорватська, тепер —
сербська, яка її замінила, хоча на рівні національного самоусвідомлення
більшість студентів та учнів уже тоді визнавала себе чорногорцями. На рівні ж
мовної ідентифікації щодо чорногорської мови відсоток ствердних відповідей
не досяг рівня національної ідентифікації, що засвідчує діаграма, яка представ
ляє результати відповідей опитаних на запитання «Як ви називаєте свою рідну
31 Крючкова П. Б. Социолингвистика в Германии // Зарубежная социолингвистика.
Германия. Испания / Отв. ред. Ю. В. Михальченко.— М., 1991.— С. 20.
32 Черненко Г. А. Прогнозування мовного конфлікту як соціолінгвістичне завдання //
Мовознавство.— 2011.— № 2.— С. 47.
33 ДешериевЮ.Д. Проблема функционального развития языков и задачи
социолингвистики // Язык и общество.— М., 1968. — С. 59.
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1
мову» (див. рис. 3). Отже, перед науковою спільнотою Чорногорії сьогодні
особливого значення набувають завдання, пов’язані з розробленням загально
державних програм та підготовкою сучасних підручників для викладання чор
ногорської мови в школах, підготовкою нових кадрів для шкіл, вузів та ін. Це
дасть можливість підвищити комунікативну компетенцію мовців, а отже, впли
нути на їхню мовну ідентифікацію. Такі завдання вирішити непросто, оскільки
сама мова перебуває у стані перелому. Розвивати та вдосконалювати її необхід
но, насамперед виходячи з її особливостей.
{Львів)
____________________________Соціолінгвістична оцінка мовної ситуації в Чорногорії
L. P. VASYLIEVA
SOCIOLIN GUI STIC ESTIMATION OF THE LINGUAL SITUATION IN
MONTENEGRO (end of 20th — beginning of 21*‘ century)
The article deals with the peculiarities of the lingual situation in Montenegro and the factors
which promote or hinder the development and codification of the Montenegrin language. Some facts
from the development of other independent languages in the area of the Serbo-Croatian language
functioning are also taken into consideration.
K e y w o r d s : lingual situation, Montenegro, the Montenegrin language standardization, codifi
cation.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 1 77
|