Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір

Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір

Статтю присвячено варіативному складнику мовної свідомості українців, до якого належить, зокрема, лексика, що не була успадкована новою українською літературною мовою зі старої. Хоча сучасним мовцем така лексика вже не сприймається як українська, вона була органічним компонентом мовної свідомості ук...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2015
1. Verfasser: Гнатюк, Л.П.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2015
Schriftenreihe:Мовознавство
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184004
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір / Л.П. Гнатюк // Мовознавство. — 2015. — № 2. — С. 86-96. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184004
record_format dspace
spelling irk-123456789-1840042022-05-01T01:26:15Z Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір Гнатюк, Л.П. Статтю присвячено варіативному складнику мовної свідомості українців, до якого належить, зокрема, лексика, що не була успадкована новою українською літературною мовою зі старої. Хоча сучасним мовцем така лексика вже не сприймається як українська, вона була органічним компонентом мовної свідомості українців у попередні століття й дотепер засвідчена в українських діалектах. The article deals with variable component of the language awareness of Ukrainians which comprise the lexis not inherited by New Ukrainian literary language from the old one. Although modem speakers no longer consider this lexis to be Ukrainian it has been an integral part of the language awareness of Ukrainians and can still be found in Ukrainian dialects. 2015 Article Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір / Л.П. Гнатюк // Мовознавство. — 2015. — № 2. — С. 86-96. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184004 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Статтю присвячено варіативному складнику мовної свідомості українців, до якого належить, зокрема, лексика, що не була успадкована новою українською літературною мовою зі старої. Хоча сучасним мовцем така лексика вже не сприймається як українська, вона була органічним компонентом мовної свідомості українців у попередні століття й дотепер засвідчена в українських діалектах.
format Article
author Гнатюк, Л.П.
spellingShingle Гнатюк, Л.П.
Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
Мовознавство
author_facet Гнатюк, Л.П.
author_sort Гнатюк, Л.П.
title Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
title_short Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
title_full Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
title_fullStr Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
title_full_unstemmed Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
title_sort варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2015
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184004
citation_txt Варіативний складник мовної свідомості українців: історико-лінгвістичний вимір / Л.П. Гнатюк // Мовознавство. — 2015. — № 2. — С. 86-96. — Бібліогр.: 15 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT gnatûklp varíativnijskladnikmovnoísvídomostíukraíncívístorikolíngvístičnijvimír
first_indexed 2025-07-16T04:03:29Z
last_indexed 2025-07-16T04:03:29Z
_version_ 1837774783177031680
fulltext Л. П. ГНАТЮК ВАРІАТИВНИЙ СКЛАДНИК МОВНОЇ СВІДОМОСТІ УКРАЇНЦІВ: ІСТОРИКО-ЛІНГВІСТИЧНИЙ ВИМІР _ Статтю присвячено варіативному складнику мовної свідомості українців, до якого нале­ жить, зокрема, лексика, що не була успадкована новою українською літературною мовою зі старої. Хоча сучасним мовцем така лексика вже не сприймається як українська, вона була органічним компонентом мовної свідомості українців у попередні століття й дотепер за­ свідчена в українських діалектах. К л ю ч о в і сл ов а: мовна свідомість, варіативний складник мовної свідомості, інваріант мовної свідомості, староукраїнська літературна мова, нова українська літературна мова, діалектна лексика. Мовна свідомість українців зазнавала впродовж століть істотних змін. Її рекон­ струкція на різних часових зрізах і в діахронії залишається важливим завданням історичної лінгвоукраїністики, розв’язання якого дозволить повніше відтворити мовний (і ширше — духовний) світ українського етносу на різних етапах його розвитку, осягнути особливості мовних і концептуальних картин світу окремих суспільних прошарків та індивідів, а відтак — і специфіку мислення наших предків, усебічно проаналізувати процеси та явища історії української літера­ турної мови крізь призму тогочасної мовної свідомості, з ’ясувати окремі й доте­ пер дискусійні питання, зокрема про зв’язок між старою і новою українською літературною мовою. Початок становлення етнічної мовної свідомості українців пов’язаний із формуванням української мови як системи, яке, на думку мовознавців, зокрема Г. П. Півторака, завершилося на рубежі ХІ-ХІІ ст.; водночас почався новий етап її історії, коли вона в народнорозмовному варіанті набула в основному всіх при­ таманних їй рис 1. Важливу роль в еволюції мовної свідомості українців у XIII—XVIII ст. відіграла літературно-писемна традиція: церковнослов’янська та давньоруська (давньокиївська) літературні мови Київської Русі, староукраїн­ ська літературна мова XIV-XVIII ст. в обох своїх різновидах — слов’янорусько- му (слов’яноукраїнському), який ґрунтувався на традиції церковнослов’янської мови, та книжному («простому»). Інваріантний складник мовної свідомості українців (беремо до уваги переду­ сім мовні знання2), який упродовж майже тисячоліття передавався з покоління в покоління, засвідчений на всіх рівнях мовної системи: на фонетико-фонологіч- 1 Півторак Г. П. Етапи формування української мови // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика : 36. наук, праць.— К., 2001.— С. 10; див. також: Півторак Г П. Українці: звідки ми і наша мова: дослідження, факти, документи.— К., 2014.— С. 60. 2 Докладніше про структуру мовної свідомості див.: Селігей П. Мовна свідомість: струк­ тура, типологія, виховання.— К., 2012.— С. 15—18. О Л. П. ГНАТЮК, 2015 86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 йому (система фонем та їх алофонів), лексичному (передусім давня лексика ін­ доєвропейського та праслов’янського походження на позначення родинних сто­ сунків, частин тіла й органів людини, рослин, птахів, тварин, явищ природи, небесних світил, предметів побуту, процесів, станів, якостей, ознак тощо, а та­ кож власне українська лексика), фразеологічному, словотвірному (способи і за­ соби словотворення), морфологічному (граматичні категорії, парадигми від­ мінювання іменних частин мови, парадигми дієвідмінювання), синтаксичному (структура словосполучень і речень) тощо. Мовну специфіку певної епохи характеризує варіативний складник колектив­ ної та індивідуальної мовної свідомості. Його добре видно, якщо порівняти, на­ приклад, лексику старої української літературної мови і нової. Як відомо, значна частина лінгвістів відкидає думку про розрив між старою і новою українською літературною мовою, натомість підтримує тезу про послаблення зв’язків між ни­ ми, та й то л и те на лексичному рівні, адже щодо фонегико-фонологічного, сло­ вотвірного, морфологічного, синтаксичного рівнів жодних сумнівів не виникає. Функції обох варіантів староукраїнської літературної мови, хоча певного мірою й відрізнялися, багато в чому збігалися: слов’яноруська мова вживалася не лише в релігійній та проповідницькій літературі, а й у наукових трактатах, ху­ дожніх творах і навіть листах; просту мову використовували в текстах ділового жанру, художній літературі (вірші, пісні, інтермедії, вертепні драми), в окремих науково-популярних працях (лікарські та господарські порадники), нею перек­ ладали і Святе Письмо. Вибір типу літературної мови часто зумовлювався й ав­ торським уподобанням. Така ситуація спричинила те, що чимало генетично ге­ терогенних елементів — церковнослов’янських та українських — були для мовної свідомості староукраїнського суспільства функціонально тотожними протягом багатьох століть — аж до кінця XVIII ст. включно. Роль церковнослов’янської мови для становлення мовної свідомості давньо­ го українця від часів Київської Русі схарактеризував свого часу ще М. Максимо­ вич: «Для Нестора и его продолжателей Церковный языкъ быль уже не мерт- вымъ, но живымъ языкомъ, усвояемымъ съ детства, вм-ЬстЪ съ народнымъ языкомъ Южнорусскимъ, который въ ихъ писаніяхь и входилъ свободно въ ос­ нову Церковно-Славянскую, какъ это видимъ мы и въ Русской Правді, и въ ПЪсни о Полку Игореві» (М .3, 227). П.Г. Житецький, досліджуючи літературну історію української мови в XVII ст., звернув увагу на специфіку сприйняття церковнослов’янської мови свідомістю різних верств тогочасного українства: «На боці слов’янської мови були й вікові звички народу, який зовсім не бентежився загадковою темрявою церковних слів і виразів, убачаючи в ній природну властивість священної мови, що стоїть вище щоденного вжитку. Виходила плутанина в поняттях і прагнен­ нях: ті, хто більш-менш розумів церковнослов’янську мову, були не проти праг­ нення до народної мови, сам же народ ладний був підтримувати церковно­ слов’янську мову зовсім не тому, що вона була для нього зрозуміла, а навпаки — тому, що вона підносилася над рівнем його звичайних уявлень» 4. На тому, що церковнослов’янська мова була для українця природною, наго­ лошував і С. Смаль-Стоцький: «Церковна мова з українською вимовою на Україні у своїй поукраїнщеній формі вважалася своєю немов рідною мовою, бо 3 Список скорочень див. у кінці статті. 4 Житецький Π. Г. Нарис літературної історії української мови в XVII ст. // Житець­ кий Π. Г. Вибрані праці. Філологія.— К., 1987.— С. 24. _______________________________ Варіативний складник мовної свідомості українців... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 87 була мовою рідної української церкви. її навіть називали руською, цебто україн­ ською мовою»5. Для давнього українця церковнослов’янська мова української редакції (з ук­ раїнською вимовою та наголосами, відмінними від наголосів церковнослов’ян­ ської мови російської редакції)6, яку він з дитинства слухав по неділях та святах під час служби Божої і якою вчився читати, була не чужою, а «культивованим різ­ новидом рідної» (В. Живов), вона формувала спосіб мислення і сприйняття світу. Найпрецедентнішим текстом для тогочасного українця залишалося Святе Письмо. Барокові проповіді з їхніми переходами від церковнослов’янської лекси­ ки та граматики до живого народного мовлення також сприяли невиокремленню церковнослов’янської мови як чужої в мовній свідомості різних верств староук­ раїнського суспільства. Саме з таких позицій, на нашу думку, необхідно оцінюва­ ти «українськість» / «неукраїнськість» явищ староукраїнської літературної мови в цілому і мовної практики видатних староукраїнських діячів зокрема. Не лише в мовній свідомості суспільства, а й у лінгвістичній свідомості найос- віченіших староукраїнських філологів кінця ХУІ-ХУП ст. чіткої межі між церков­ нослов’янською та «простою» мовами не існувало, свідченням чого є граматичні та лексикографічні праці цього періоду. У середовищі староукраїнських граматистів жила ідея єдиної міжслов’янської літературної мови (термін В. В. Німчука). Така ситуація є логічним наслідком попередньої літературно-писемної традиції: типи літературної мови взаємодіяли від початку їх функціонування в Київській Русі. Специфічною рисою мовної свідомості освіченої частини українського суспільства було й те, що вона формувалася в умовах мовного розмаїття, де важливе місце по­ сідали латина, давньогрецька, польська, німецька мови тощо. Розквіт староукраїнської культури та літературної мови тривав, за слушним твердженням В. М. Русанівського 7, аж до першої чверті XVIII ст. Стрижневі константи суспільної мовної свідомості кінця XVI — початку XVIII ст., які сто­ сувалися мовних оцінок і мовних почуттів, були зумовлені ідеєю цінності рідної мови (що було співзвучним аналогічним процесам у Європі) з одночасним усвідомленням значущості церковнослов’янської мови. Після царського указу 1720 р. про заборону книгодрукування тогочасною українською літературною мовою її становище істотно погіршилося. Для росій­ ської мовної свідомості навіть слов’яноруська мова, якою писали в Україні, була українською, «особливым наречіем», хоч і в Україні, і в Росії «йшли тією самою дорогою творення» (І. Огієнко), тому й літературні мови на лексичному та гра­ матичному рівнях були подібними. Проте, за свідченням І. Огієнка, аж до 1784 року церковнослов’янська з українською вимовою була мовою богослу­ жіння в Україні8. Хоча класи російської мови, російської поезії та риторики бу­ ло відкрито в Києво-Могилянській академії 1751 р., лише з 1784 р. (тобто аж че­ рез тридцять років після того, як закінчив навчання Г. Сковорода) її викладачі повинні були читати лекції, дотримуючись російської вимови й правопису, інак­ ше їм загрожувало звільнення 9. Однак і тут слід пам’ятати про вагому частку 5 Цит. за: Огієнко І. Історія української літературної мови.— К., 1995.— С. 87-88. 6 Докладніше про це див.: Огієнко І. Лисеївська тріодь 1734 року: з історії укр. мови в XVIII віці.— Варшава, 1932.— С. 25; Огієнко І. Український літературний наголос.— Вінніпег, 1952.— С. 22, 27, 45-46; Огієнко І. Український наголос на початку XVII віку.— Жовква, 1926,— С. 17-28. 7 Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— К., 2001.— С. 76-125. 8 Огієнко І. Історія української літературної мови.— С. 125. 9 Хижняк 3 .1. Історія Києво-Могилянської академії.— К., 2003.— С. 76. Л. П. Гнатюк___________________________________________________________________ 88 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 тих церковнослов’янізмів у складі російської мови, які були органічним компо­ нентом мовного світу освіченої людини, складником і української мовної свідо­ мості XVIII ст. Українська еліта, яка сформувалася в часи Гетьманщини, роз­ мовляла українською мовою, до складу якої входили і церковнослов’янізми (з українською вимовою), і народнорозмовні елементи. Саме тому немає підстав перебільшувати вплив російської мови на мовну свідомість староукраїнської еліти XVIII ст., яка розвивалася на ґрунті саме староукраїнської літературно- мовної традиції, що занепала на кінець XVIII ст., залишивши по собі останнього найвидатнішого представника — Григорія Сковороду, з яким «літературний ба­ рок не дожеврів, а догорів повним полум’ям до кінця та враз згас» 10. До мовної свідомості попередніх епох не можна підходити з позицій носія сучасної української літературної мови, який орієнтується на сучасну мовну норму. Треба пам’ятати, що лексика староукраїнської літературної мови (особ­ ливо її слов’яноруського різновиду) містила чимало елементів, спільних зі ста- роросійською літературною мовою. Оскільки сучасна російська літературна мо­ ва продовжила традиції староросійської літературної мови, а нова українська літературна мова, зачинателем якої вважають Івана Котляревського, а основопо­ ложником — Тараса Шевченка, постала вже на народній основі, чимало елементів старої української літературної мови сприймаються сучасною мовною свідоміс­ тю українськомовної людини як російські. Але те, що сьогодні може здаватися неукраїнським, насправді було українським для українця XIV—XVIII ст. Це той варіативний складник, якого мовна свідомість переважної більшості сучасних українців уже не містить. На жаль, переважна більшість носіїв сучасної української літературної мови не знає її історії, не підозрює, яку велику роль відіграла староукраїнська духовна культура в цілому і староукраїнська літературна мова зокрема в історії культури східних слов’ян, а відтак часто відрікається від своєї мовної спадщини, трактую­ чи її здебільшого як надбання російської культурної традиції. Тоді й здається, що тексти нашого найвідомішого філософа XVIII ст. Григорія Сковороди напи­ сані, як стверджує і частина дослідників навіть у XXI ст., російською мовою. Насправді ж це зовсім не так. У текстах самого Г. Сковороди натрапляємо на окремі зауваження щодо мо­ ви деяких його творів (зокрема до байки «Басня Есопова», вміщеної в кінці діа­ логу «Разговор, называемый алфавит, или букварь мира», до пісень 14-ї і 24-ї «Саду божественных п-Ьсней», до «відхідної» пісні, присвяченої Г. Якубовичу, у передмові до перекладу твору Цицерона «Про старість»), яку автор трактував як малороссійску, малороссійскій діалект, простонародну, здішнеє нарічіе. Виникає питання: чому мова окремих поетичних творів мислителя, яку він сам уважав українською {«малоросійською»), не була такою для пізніших до­ слідників? Передусім тому, що до пізнання мови Сковороди потрібно підходити не з позицій сучасної мовної свідомості українськомовної людини, а з позицій реконструйованої мовної свідомості освіченого українця XVIII ст. І тоді виявиться, що лексика, яка нині більшістю українців сприймається як російська, засвідчена в староукраїнських пам’ятках задовго до приєднання України до Росії в 1654 р. Це, наприклад: бедро, брюхо, бодрий, будто, везде, вещ, время, воздух, всегда, втбрий, год, город ‘місто’, деньги, дурак, діланіе, еслй, ділать, желати, желудок, жизнь, звізда, или, источник, каждый, когда, 10 ЧижевськийД. Українське літературне бароко : Вибр. пр. з дав. літ.— К., 2003.— С. 273. _______________________________ Варіативний складник мовної свідомості українців... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 89 куда, ложь, любезный, лікарство, первый, побіда, лучче, мысль, много, нелзя, нужный, облак, пожар, покой, польза, помощь, пословица, послі, совіт, сюда, теліга, тышына, туда, тыква,ум, хотя ‘хоча’, язык ‘мова’ та багато інших. На­ ведені лексеми є беззаперечним надбанням староукраїнської книжної традиції. Вимовлялися вони по-українськи: і у переважній більшості випадків як [і], и, ы як [и], приголосні перед [е] не пом’якшувалися, деякі лексеми мали наголос, від­ мінний від того, який мають їхні відповідники в сучасній російській мові и . Щоб з’ясувати, як саме (як українські чи неукраїнські) сприймалися наведені слова мовною свідомістю українця XVIII ст., ми розглянули їх у діахронічному аспекті, а також у проекції на мову пізнішого часу, в тому числі й на говори. Значна частина наведених одиниць (переважно праслов’янського походжен­ ня) функціонувала як у старослов’янській (пізніше — в церковнослов’янській), так і в давньоруській (києворуській) мовах, у староукраїнській літературній мові XVI — першої половини XVII ст., про що переконливо свідчать численні па­ м’ятки, покладені в основу «Словника української мови XVI — першої полови­ ни XVII ст.» (СлУМ) та його картотеки; ці та інші лексеми засвідчені й у текстах XVIII ст., зокрема у творах І. Некрашевича, пам’ятках ділової і народнорозмов­ ної мови, у мові селян — персонажів інтермедій XVII-XVIII ст., пізніше — в «Енеїді» І. П. Котляревського, творах Г. Квітки-Основ’яненка, «Малоруско- німецькому словарі» Є. Желехівського та С. Недільського, «Словарі україн­ ської мови» Б. Грінченка тощо. Візьмемо, наприклад, часто вживаний Г. Сковородою сполучник если / естлы. В українську мову, як і в російську, він, очевидно, запозичений з польської (ЕСУМ, 2,181), але, як свідчить його вживання в староукраїнській літературній мові кінця XVI-XVII ст., він сприймався мовцями як своє, українське слово. Еслй був органічним складником не лише староукраїнської писемної мови кінця XVI—XVII ст., а й мови народної, про що переконливо свідчить його фіксація (з наголосом на другому складі) К. Зіновієвим у складі записаних ним народних прислів’їв і приказок кінця XVII — початку XVIII ст.: «Еслй не машь, самь богь не ш'зметь» (3., 223), «Еслй (б) слуха(в) богь пастуха, давно (б) погйнуло стадо» (3., 223), «Еслй голова боли(т), то в церковь идй» (3., 263), «Не бйи старого, еслй не бере(т) чужого» (3., 263) тощо. Цей сполучник наведено в реєстровій частині «Малоруско-німецького словаря» Є. Желехівського та С. Недільського (Львів, 1866) — еслй (Ж., І, 215). У бойківських говірках і дотепер уживається слы ‘як­ що’ — давній слід від еслй (СБГ, 2, 229). Те, що носій сучасної мовної свідомості може глибоко помилитися щодо явищ історії української літературної мови, яскраво ілюструє й такий приклад. На перший погляд здається, що уживане Г. Сковородою ызба — слово російське, проте насправді воно було притаманне й українській літературній мові XVI — першої половини XVII ст.: ызба, изтба, ызъба, ызба (цел. ыстъба) 1.‘хата, дім’; 2.‘адміністративне приміщення’ (СлУМ, 13, 33-34). У своєму відомому творі «Ключь цр(с)тва небесного» Г. Смотрицький також уживає цю лексему: «А хто бы тому вірити не хотєл, нехай бы без футра и теплое ызбы потрывал хотя з го­ дину...» (УЛ, 231-232). Як відомо, Μ. П. Погодін, намагаючись довести свою теорію про те, що після нашестя Батия 1240 року корінне населення Київської Русі (за термінологією Μ. П. Погодіна — «великороси»), рятуючись від навали, попрямувало на північ, 11 11 Докладніше див: Гнатюк Л. П. Мовний феномен Григорія Сковороди в контексті староукраїнської книжної традиції.— К., 2010.— С. 183-211. Л. П. Гнатюк___________________________________________________________________ 90 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 а територію Київщини заселили пришельці з Карпат, стверджував: у літописах немає слідів «малороссійскаго нарічія». Як один з прикладів він навів такий вислів: «ВездЪ видите избу, нетопку, а не хату ...», що його процитував М. О. Максимович у десятому зі своїх відомих «Філологічних листів до М. П. Погодіна» (М., 235). Полемізуючи з опонентом, М. О. Максимович від­ стоював «українськість» лексеми изба: «Почему названье избы, истъбы или ис- топки заменилось на Украине преимущественно словомъ хата, это так же труд­ но решить, как и то, почему у Карпаторусцев изба называется обыкновенно хижею? Но как можно было тебе назвать “отнюдь не Малороссийским” слово изба, принадлежащее не только всем почти наречиям Славянским, но вошедшее даже и в Половецкий словарь вместе с словом печь?» (М., 236). «Українськість» лексеми изба підтверджує й уживане в сучасній українській літературній мові призьба < при изба, топонім Трьохізбенка тощо. Мовна практика Тараса Шевченка також засвідчує органічний зв’язок зі ста­ роукраїнською літературно-писемною традицією. Притаманне староукраїнській книжній традиції кореневе акцентування в усіх словоформах лексеми язик ‘ 1. мова; 2. народ’ послідовно відбивають і тексти Т. Шевченка, що засвідчують передусім рими: «Од молдованина до фіна / на всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує» (ПІ., 1,345), «Встане правда! Встане воля! / 1 Тобі одному / Помоляться всі язики/Вовіки і віки» (Ш., 1,344), «І мечі в руках їх добрі, / Острі обоюду, / На отмщеніє язикам / 1 в науку людям» (ПІ., І, 365). Староукраїнську орфоепічну традицію відбиває наголошування Шевчен­ ком, як свідчать рими, деяких прикметників і дієприкметників — похиленному: «Як сніг, три пташечки летіли / Через Суботове і сіли / На похиленному хресті / На старій церкві» (Ш., І, 314; наголос поставлено Т. Шевченком); водночас зас­ відчено і кореневий наголос: «Козацька церква невеличка / Стоїть з похиленим хрестом» (Ш., II, 39); огненная: «Мітла з востоку / Над самим Віфліємом, боком, / Мітла огненная зійшла» (Ш., II, 319); ненарожденним у посланні «І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє» (ПІ., 1,348) та в поемі «Марія»: «А мітла, / мітла огненная світила, / не­ наче сонце, і дивилась / На ту ослицю, що несла / В Єгипет кроткую Марію і на­ рожденного Месію» (ПІ., II, 320); неутомленниє: «Храми, каплиці, і ікони, / І ставники, і мирри дим, / 1 перед обра(зо)м Твоїм / Неутомленниє поклони» (ПІ., І, 346); незціленний: «Сповідали, причащали / И ворожки питали — / Не помог­ ло... з незціленнім / В дорогу рушали» (1,280; наголос поставлено Т. Шевченко- м); непрощенний: «А тим часом непрощенний / Грішний умирає» (Ш., І, 390; на­ голос поставлено Т. Шевченком) та ін. У поезіях Кобзаря наявна архаїчна лексика, яка є з ’єднувальною ланкою між старою та новою українською літературною мовою. На проблему розмежування в мові Шевченка архаїзмів, властивих староукраїнській книжній традиції, які нашою мовною свідомістю нині сприймаються як русизми, та насправді русиз­ мів звернув увагу свого часу І. Огієнко, наголошуючи на необхідності підходити до такого явища з позицій історизму: «Але на русизми Шевченкової мови може бути й інший погляд, — це наші віковічні архаїзми, правописні й словникові, що панували в нашій літературі цілі віки» 12. На підтвердження зазначеного вище пригадаймо рядки: 12 Огієнко І. Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови.— Вінніпег, 1961.— С. 20. _______________________________ Варіативний складник мовної свідомості українців... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 91 «Свою Україну любіть, / Любіть ї ї ... Во время люте, / В остатню тяжкую минуту / За неї Гос- пода моліть» (Ш., П, 20) чи «Полян, дулібів і древлян / Гаврилич гнув во время оно» (Ш., Π, 258-359), чи «Колись-то ще, во время оно, / Помпілій Нума, римський цар» (Ш., II, 340), або «Во Іудеї во дні они, / Во время Ірода-царя...» (ПІ., П, 309), а також «... Його вже й забули, / Чи й був коли? Год за годом / Три годи минули» (Ш., II, 90); «Хотілось любити, / Хоть годочок, хоть часочок / На світ подивитись» (Ш., II, 26); «Уже два года промережав ...» (Ш., II, 170); «Меж бур’янами, за годами Три года сумно протекли» (Ш., П, 273); «і час і два мине» (Ш., П, 326); «Встає пожар», «Палають села, города» (Ш., II, 79); «... і покривали / Многими ризами його...» (Ш., II, 84); «Лучче ж поміркую...» (ПІ., 1 ,101); «Чи є що краще, лучше в світі, Як уку­ пі жити...» (Ш., І, 363); «Полилися ріки крові, / Пожар загасили» (Ш., І, 287) тощо. Інші відомі Шевченкові рядки містять прислівник, утворений шляхом дода­ вання заперечної частки до поширеного колись у староукраїнській писемності прислівника где, який для тогочасного українця також був функціонально ук­ раїнським: «Ще треті півні не співали, / Ніхто нігде не гомонів» (ПІ., І, 73), «Цікаві (нігде правди діти) / Підкралися, щоб ізлякать» (ПІ., 1 ,77); «Нема нігде Катерини; Та здалась на горе!..» (ПІ., 1 ,95); «Лихо, люди, всюди лихо, Нігде пригорнуться...» (ПІ., 1 ,137), «Гуляють хмари; сонце спить; / Нігде не чуть людської мови» (ПІ., 1 ,179) тощо. Певні сумніви можуть виникнути і щодо «українськості» широко вживаних Шевченком частки і сполучника хоть (поряд із властивим сучасній українській літературній мові хоч): «Нехай усміхнеться серце на чужині, / Хоть раз усміхнеться...» (ПІ., 1 ,91); «... Він їм тугу розганяє, Хоть сам світом нудить» (ПІ., І, 110); «... ніхто не згадає, / Не скаже хоть на сміх: Нехай спочиває...» (ПІ., 1 ,192); «О доле! / Лукавая доле! / Покинь її хоть на старість, / Хоть на чужім полі / На безлюдді» (ПІ., П, 33); «В неволі тяжко, хоча й волі, / Сказать по правді, не бу­ ло. / Та все-таки якось жилось. Хоть на чужому, та на полі...» (ПІ., II, 19); «І буде варт на світі жить, /Як матимеш кого любить. / Хоть кажуть от ще що, небоже: /Себе люби, то й Бог помо­ же» (ПІ., П, 63); «Та ладом / Та добрим складом хоть на час, Хоть на годиночку у нас / Ту він­ ценосную громаду / Покажем спереду і ззаду / Незрячим людям» (ПІ., II, 81) та ін. Частка і допустовий сполучник хоть / хотя були органічними елементами не лише староукраїнської літературної мови кінця XVI-XVIII ст. (про що свідчать, зокрема, писемні пам’ятки різних жанрів, наприклад «Крехівський апостол», пам’ятки ділової писемності, тексти Г. Сковороди, І. Некрашевича), а й мови на­ родної, оскільки вони зафіксовані й у народних прислів’ях: «...но и неимущим охотникам раздарил хоть по одному блину сковородному...» (С., II, 52); «.. .носится и у нас премудрая сія пословица: «Без Бога ни до порога, а с Богом хоть за море» (С., 1 ,425); «...просим до нас хотя на час...» (Н., 15); «Сядем дружно все окружно за столом у хатЪ, хоть не панско, да й не хамско будем розмовляти...» (Н., 16); «Хоть є за що, хоть нема, то сажає в куну...» (Н., 22); «А Процько за куму хотя у кунЬ не сидів, так на саме ж Різдво увесь день поклони бив» (Н., 24) тощо. Отже, широке використання Шевченком книжного елемента хоть спи­ рається на тривалу староукраїнську літературно-писемну традицію. Окремо слід відзначити наявність у творчості Кобзаря широковживаних форм дієприслівників (за походженням — активних коротких дієприкметників, що потім втратили узгодження з іменником), які мовною свідомістю сучасного українця сприймаються як дієприслівники теперішнього часу російської мови: «Так ворожка поробила, / Щоб менше скучала, / Щоб, бач, ходя опівночі, / Спала й вигля­ дала / Козаченька молодого...» (ПІ., І, 73); «Заспіває козаченько, / Ходя по долині...» (Ш., І, 114); «Отак, ходя попід гаєм, / Ярема співає...» (Ш., 1 ,142); «Не співає чорнобрива, / Стоя під вербою...» (Ш., І, 115); «Ляхи задумалися, стоя, / Хоч і запеклі» (ПІ., 1 ,146); «Черниця, / Стоя коло неї, / Зажурилась» (ПІ., 1 ,177); «На вахті стоя, / Журився сам собі чогось...» (ПІ., П, 94); «Отак, сидя в кінці стола, / Міркую, гадаю...» (Ш., 1 ,132); «В добрі одпочили, / Славя Госпо- Л. П. Гнатюк___________________________________________________________________ 92 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 да!..» (Ш., І, 359); «Неначе праведних дітей, / Господь, любя отих людей, / Послав на землю їм пророка — Свою любов благовістить!» (HL, II, 109); «Привітав / і цілував, благословляя, / По­ грався з ними...» (Ш., II, 327) та ін. За нашими спостереженнями, форми ходя, сидя, славя, стоя і подібні до них були органічним складником староукраїнської літературної мови. Про те, що для українця XVI-XVIII ст. наведені форми були елементами рідної мови, свід­ чить, зокрема, їх уживання не лише у староукраїнських текстах цього періоду, а й у розмовному мовленні, яке зафіксувала перша збірка українських приказок та прислів’їв, укладена на межі XVII і XVIII ст. К. Зіновієвим: «ЗахогЬвъ в ста(р)цахъ хода, с пєрцє(мь) Їсти» (3., 225); «Ηε та(к) я(к) хота, такь я(к) мога» (3., 236); «Нєха(и) ідє(т) во іма, голову лома» (3., 238); «На вы(д) гляда, пыта- (и)са здоровА» (3., 266) та ін. Розглядані форми використовував і І. П. Котлярев­ ський у своїй «Енеїді»: виляя (ЛЕ, 25), лежа (ЛЕ, 87), літая (ЛЕ, 88), примітя (ЛЕ, 143), сидя (ЛЕ, 161), стоя (ЛЕ, 170), шутя (ЛЕ, 201). Відомо, що й нині дієприслівники на -а, -я властиві поліським, частині південно-східних та деяким південно-західним говорам. У «Малоруско-німецькому словарі» Є. Желехівського та С. Недільського (Л., 1886. — Т. 1; 1886. — Т. 2) в реєстровій частині наведено вже згадані вище та інші слова, які з погляду сучасної мовної свідомості українськомовної люди­ ни не сприймаються як українські, проте вони були такими для галичан навіть у другій половині XIX ст.: бедро (Ж., 1 ,16); ббдрий (Ж., 1 ,37); болїзнь (Ж., II, 38); будыпо (Ж., 1,47); вещ, вещество (Ж., І, 66); времнє, время (Ж., І, 125); воздух, воздухбвий, воздухбвина, воздуховйнний, воздухоплав, воздухоплавець, воздушный (Ж., 1 ,116); вопль (Ж., 1 ,120); втбрий див. другий (Ж., 1 ,130); глу­ бокий (Ж., І, 144); год (Жел. І, 147); город — 1) Garten, 2) Stadt (Ж., І, 154); грабитель (Ж., І, 156); грязь (Ж., 1 ,162); да, див. та — 1) und, und auch; 2) umsonst! Leider doch! (Ж., 1 ,171); де­ нежка (Ж., 1 ,177), дійствбванє; дійствувшпи (Ж., 1 ,185); діланє, ділатель, ділати (Ж., 1 ,185); дурак, дуралей (Ж., І, 210); єслй (Ж., І, 215); желати (Ж., І, 219); желізо (Ж., І, 219); жизнь (Ж., І, 222); жолудок (Ж., І, 225); завйсливий (Ж., І, 234), тут же засвідчено зависть, завист­ ник, завистниця (Ж., І, 234); зьвізда (Ж., І, 288); иль (ти) (Ж., І, 322); кожний, каждий див. кожний, кождий (Ж., І, 329); кожа (Ж., І, 355); краска (Ж., 1 ,375); куда, кудай (Ж., 1 ,386); ку- шати (Ж., І, 394); ли (Ж., І 403); лішрство (цілком закономірно в ряду лікар, лікарня, лікарский) (Ж., 1 ,408); луччий, лучший, лучше (Ж., 1 ,417); любезний (Ж., 1 ,417); мисль (Ж., І, 440); многий (Ж., І, 446); понад 90 композитів із першим компонентом много-. многобарвний, многобарвність, многозначний, многокутний, многолюдний, многомовний, многостьний, многоязичний тощо (Ж., І, 446-447); нельга, нельзя (Ж., І, 513); нуждний, нужний (Ж., І, 534); оставити, оставляти (Ж., І, 580); плясати (Ж., II, 662 ); послі (Ж., П, 715); послбвиця (Ж., II, 715); построїти (Ж., II, 719) (є закономірним у ряду построїтель — Erbauer, Gründer, построїни — Gebäude (Ж., II, 719)); скорб (Ж., П, 876); совіт (Ж., П, 892); сюда, сюди (Ж., І, 942); теліга (Ж., II, 954); тиква, тиквонька (Ж., II, 962); тишина (Ж., П, 966); тогда, тогди, тогді (Ж., II, 971); трудний, трудно (Ж., П, 988); тот (moma, momo), див. той (Ж., II, 978); туд, туда, тудай (Ж., II, 991); хворост, хворостина (Ж., II, 1036); хоть — wenn auch (Ж., II, 1044); цвіток (Ж., II, 1051); шутити (Ж., II, 1102); шутка (Ж., П, 1102); язик — Zunge-, Sprache (Ж., II, 1112) та ін. У «Словарі чужих слів» 3. Кузелі і М. Чайковського (Чернівці, 1910), який, за оцінкою самого 3. Кузелі, має «чисто українську марку» (СЧС, 4) (зазначимо, що таку оцінку дано з погляду лінгвістичної свідомості відомого мовознавця то­ го часу), як відповідник до аер наведено повітрє, воздух (СЧС, 7), а низку компо­ зитів із першим компонентом аер- витлумачено через воздух та похідні: аеро- бат — такий, що літає по воздусі; аерографія — опис воздуха; аерольогія — наука про воздух; аерометер — прилад до міряня воздуха; аеронавт — воздухо- _______________________________ Варіативний складник мовної свідомості українців... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 93 плавець; аеронавтика — наука про воздухоплавство; аероплян — машина до літаняу воздусі; аеростатика — наука про рівновагу воздуха; аерофобія — нер­ вовий страх перед (зимним) воздухом (СЧС, 7-8); бальон — гумова куля, напов­ нена воздухом; воздушний корабель (СЧС, 35) тощо. Усього лексему воздух ужи­ то для тлумачення запозичених слів 32 рази, тоді як повітрє — лише двічі, а похідних від нього не зафіксовано. У згаданому словнику для пояснення запозичених слів часто вживається лексема звізда, а також похідне звіздяний за відсутності зірка, зоряний: азімут — кут, який замикає полуденник якоїсь звізди (СЧС, 8); астральний — звіздяний (СЧС, 28); астрогнозія — пізнаване звізд і звіздяних ґруп; астролябія — прилад до міряня положеня звізд та їх рухів; астрольоґ — той, що ворожить будуч- ність із звізд; астрольогія — наука про вплив звізд на людську долю; астроме- тер — прилад до міряня висоти звізд; астрофотографія — фотографія звізд (СЧС, 28-29); маґ— звіздочот (СЧС, 189) тощо. У цій же праці для витлумачення «чужих» слів ужито й інші лексеми зі спис­ ку наведених, які сучасна мовна свідомість не сприймає як українські: агітувати — ширити гадки словом або письмом, ділити (СЧС, 5); ділають (СЧС, 81), діланє (СЧС, 12,17,24,62,257), ділаючий (СЧС, 106); кульша— бедро (СЧС, 177); дурак поряд із дуре­ нь'. кеп — дурень\ гра в дурака (СЧС, 154); кольор — краска (СЧС, 160); краска (СЧС, ЗО, 33,47, 48,149,181,186,222,224,242,254,279,284,319,321,327,336), зрідка вживаються фарба (СЧС, 186,223,230), барва (СЧС, 189); воляпік— міжнародний штучнийязик (СЧС, 62); lingua— мо­ ва, язик (СЧС, 347); букет — вязанка цвітів (СЧС, 51), цвіти (СЧС, 6, 46, 49, 54) тощо. Про те, що деякі з наведених слів не сприймалися навіть мовною свідомістю лінгвістів як російські, свідчать і російсько-українські словники другої полови­ ни XIX — поч. XX ст. Так, у словнику М. Левченка (Київ, 1874) як відповідник до время наведено час, година, времня, уремъя (Л., 16); у праці М. Уманця та А. Спілки (Львів, 1893-1898) відповідником до російського вещевой виступає українське вещевйй,річевш (УС, 1,72); до вещественный — вещественний (УС, І, 72); до вещь — вещ (із вказівкою на поширеність на Лівобережній Україні), реч, річ (із вказівкою на поширеність на Правобережній Україні) (УС, І, 73), вещи — вещі, речі (УС, І, 73); воздухь — повітря, воздух (УС, І, 89); воз­ душный — воздухбвий, легкий (УС, І, 89); время — час, година, пора, доба, врем'я,урем'я (УС, І, 104); годь — год, рік, літо (УС, І, 153); жйзненность — життя, жйзность (УС, І, 221); звізда — зоря, зірка, зіронька, звізда (УС, І, 280); звіздочеть — звіздочот, звіздярь (УС, І, 280); фамилія — 1. рід, племья, покоління; 2. сімья,родина, фамилія; 3. прозвище, призвіще, призвісько, прозван­ ня, фамилія (УС, IV, 173); хватать — 1. хватати, хапати (УС, IV, 178); хотя, хоть — хоть, хоч, хоча (УС, IV, 186); языкъ — 1. язик; 2. язик, мова (УС, IV, 225). Наведені синонімічні ряди в перекладній частині ілюструють процес витіс­ нення старих книжних українських лексем словами народної мови. Питомість, органічність на українському ґрунті багатьох із проаналізованих лексем підтверджується і їх побутуванням в українських говірках, зокрема Ниж­ ньої Наддніпрянщини, бойківських, гуцульських, буковинських, західнопо- ліських, подільських, східнослобожанських тощо, які містять цінний матеріал для вивчення еволюції української мовної свідомості, зберігають сліди минуло­ го — давні елементи, що передавалися від покоління до покоління. Свого часу О. Горбач звернув увагу на те, що в закарпатських говорах збереглося «чимале число староукраїнських виразів, відомих зі старокиївської доби», наприклад: блюдо ‘миска’, гід ‘рік’, колокіл ‘дзвінок на худобі’, іскати ‘шукати’, обрісти Л. П. Гнатюк___________________________________________________________________ 94 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 ‘дістати, знайти’, іскусити ‘спробувати’ тощ о13; сучасний мовець, зрозуміло, не сприйматиме ці слова як українські. В українській літературній мові другої половини XIX — початку XX ст. ще трапляються лексичні елементи, які є відгомоном староукраїнської книжної тра­ диції. Твори діячів української культури XX ст. підтверджують те, що деякі з на­ ведених слів залишалися органічним складником їхньої мовної свідомості. Так, один з персонажів роману В. Барки «Жовтий князь», дідусь-селянин, розмірко­ вуючи про звіра зла, говорить: «Він не в пеклі: там горяч і туди вкинуть його в судний день. Тепер же ширяє під небесами —у воздусі, так названо простір між небесами і земним світом, інший простір, ніж повітряний і зірковий» 14. Пись­ менник показує, що слово воздух для мовця є стилістично значущим, елементом небуденного світу. Лексему побіда вживав Д. Чижевський: «.. .повна побіда ба- рока— утворення київської школи»15. Відомий літературознавець О. Мишанич, який готував до друку вибрані праці Д. Чижевського, що вийшли під назвою «Українське літературне бароко», не наважився виправити свого видатного ко­ легу, для якого побіда було українським словом. Пригадаймо, що в народі й досі побутують Георгій Побідоносець, а не пере­ можець чи под., є пташка жовтобрюх і прізвища Жовтобрюх, Брюховецький, мотивовані лексемою брюхо. Отже, чимало слів, які мовною свідомістю сучасної українськомовної людини сприймаються як російські (оскільки вони вживаються в сучасній російській літе­ ратурній мові, яка успадкувала ту саму основу, на якій до кінця XVIII століття роз­ вивалася і слов’яноукраїнська мова), мали тривалу традицію використання у ста­ роукраїнський період (не лише у книжних мовах, а й у народнорозмовному мовленні). Це той варіативний складник мовної свідомості українців, який змінився вже після ХУЛІ ст., але від якого не можна відрікатися, кваліфікуючи відповідні лексеми з позицій сучасної мовної свідомості як російські чи суржикові. Виховання культури історичної пам’яті українців передбачає й урахування історії їхньої мов­ ної свідомості. Необхідно допомогти звичайному сучасному українцеві зрозуміти, що мовний світ його предків був дещо по-іїппому українським. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ЕСУМ — Етимологічний словник української мови : В 7 т. / Редкол.: О. С. Мельни­ чук (голов, ред.) та ін.— К., 1982.— Т. 1-6. Ж. — Малоруско-німецкий словар : В 2 т. / Уложив Є. Желеховский і С. Не- дільский.— Л., 1886.— Т. 1.— 608 с.; 1886.— Т. 2.— 528 с. 3. — Зіновіїв К. Вірші. Приповісті посполиті / Відп. ред В. В. Німчук.— К., 1971,— 391 с. Л. — Опыт русско-украинского словаря / Сост. М. Левченко.— К., 1874.— IV, 188 с. ЛЕ — Ващенко В. С., Медведев Ф. И , Петрова П. О. Лексика «Енеїди» I. П. Кот­ ляревського : Покажч. слововживання.— X., 1955.— 207 с. М. — Максимович М. А. Филологические письма к Μ. П. Погодину // Максимо­ вич М. А. Собрание сочинений : В 3 т.— К., 2008.— Т. 3.— С. 183-243. Н. — Некрашевич I. Твори Івана Некрашевича — українського письменника XVIII віку : Розвідка й тексти / Упоряд. Н. Кістяківська.— К., 1929.— XXIV, 35 с. _______________________________ Варіативний складник мовної свідомості українців... 13 Горбач О. Генеза української мови та її становище серед інших слов’янських // Горбач О. Зібрані статті : У 3 т.— Мюнхен, 1993.— Т. 3.— С. 19. 14 Барка В. Жовтий князь: роман.— К., 1991.— С. 93. 15 Чижевський Д. Українське літературне бароко : вибрані праці з давньої літератури.— К., 2003,— С. 273. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2 95 С. — Сковорода Г. С. Повне зібрання творів : В 2 т. / Редкол. : В. I. Шинкарук (го­ лова) та ін.— К , 1973,— T. 1,— 531 с.; Т. 2,— 57 с. СБГ — ОнишкевичМ. Й. Словник бойківських говірок.— К., 1984.— 4 .1 .— 495 с.; Ч. 2,— 514 с. СлУМ — Словник української мови XVI — першої половини XVII ст. : У 28 вип. / Редкол.: Д. Гринчишин (відп. ред.) та ін.— Л., 1998— . Вип. 1— . СЧС — Кузеля 3. Словар чужих слів : 12 000 слів чужого походження в укр. мові / Зібр. 3. Кузеля, М. Чайковський; ред. 3. Кузеля.— Чернівці, 1910.— VB, 368 с. УЛ — Українська література XIV-XVI ст./Редкол.: І. О. Дзеверін (голова) та ін. — К., 1988,— 597 с. УС — Словарь російсько-український / Зібр. і впоряд. М. Уманець та А. Спілка. — Л , 1893,— Т. 1,— 318 с.; 1894,— Т. 2. — 285 с.; 1896,— Т. З,— 286 с.; 1898,— Т. 4,— 239 с. ПІ. — Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів : В 12 т. / Редкол.: Μ. Г. Жулинський (голова) та ін.— К., 2001.— Т. 1.— 781 с.; Т. 2.— 781 с. Л. П. Гнатюк___________________________________________________________________ L. P. HNATIUK VARIABLE COMPONENT OF THE LANGUAGE AWARENESS OF UKRAINIANS: HISTORICAL AND LINGUISTIC ASPECT The article deals with variable component o f the language awareness o f Ukrainians which com­ prise the lexis not inherited by New Ukrainian literary language from the old one. Although modem speakers no longer consider this lexis to be Ukrainian it has been an integral part o f the language awareness o f Ukrainians and can still be found in Ukrainian dialects. K e y w o r d s : language awareness, variable component o f language awareness, invariant o f lan­ guage awareness, Old Ukrainian literary language, New Ukrainian literary language, dialect lexis. 96 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 2

Ähnliche Einträge