Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти
У статті розглянуто процеси оновлення художнього ідіолекту на матеріалі українських модерних текстів. Проаналізовано особливості інноваційної лінгвопоетики, засоби структурування тексту, зміни в літературній нормативності. Визначено тенденції формування спільних рис сучасної мовотворчості....
Збережено в:
| Дата: | 2015 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184006 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 3-11. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184006 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1840062022-05-02T01:26:16Z Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти Кононенко, В.І. У статті розглянуто процеси оновлення художнього ідіолекту на матеріалі українських модерних текстів. Проаналізовано особливості інноваційної лінгвопоетики, засоби структурування тексту, зміни в літературній нормативності. Визначено тенденції формування спільних рис сучасної мовотворчості. Processes of art idiolect renovation on the material of modem Ukrainian texts are discussed in the article. The peculiarities of innovative linguo-poetics, means of structuring the text, changes in literary normativity are analysed. The tendencies in common modem language creation are shown. 2015 Article Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 3-11. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184006 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглянуто процеси оновлення художнього ідіолекту на матеріалі українських модерних текстів. Проаналізовано особливості інноваційної лінгвопоетики, засоби структурування тексту, зміни в літературній нормативності. Визначено тенденції формування спільних рис сучасної мовотворчості. |
| format |
Article |
| author |
Кононенко, В.І. |
| spellingShingle |
Кононенко, В.І. Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти Мовознавство |
| author_facet |
Кононенко, В.І. |
| author_sort |
Кононенко, В.І. |
| title |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| title_short |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| title_full |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| title_fullStr |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| title_full_unstemmed |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| title_sort |
процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184006 |
| citation_txt |
Процеси оновлення українського художнього ідіолекту: модерні прозові тексти / В.І. Кононенко // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 3-11. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT kononenkoví procesionovlennâukraínsʹkogohudožnʹogoídíolektumoderníprozovíteksti |
| first_indexed |
2025-07-16T04:03:38Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:03:38Z |
| _version_ |
1837774792626798592 |
| fulltext |
В. І. КОНОНЕНКО
ПРОЦЕСИ ОНОВЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ХУДОЖНЬОГО
ІДІОЛЕКТУ: МОДЕРНІ ПРОЗОВІ ТЕКСТИ_______________
У статті розглянуто процеси оновлення художнього ідіолекту на матеріалі українських
модерних текстів. Проаналізовано особливості інноваційної лінгвопоетики, засоби структу-
рування тексту, зміни в літературній нормативності. Визначено тенденції формування
спільних рис сучасної мовотворчості.
К л ю ч о в і слова: текст, дискурс, ідіолект, мовостиль, лінгвопоетика, образ, метафора,
текстотворення, образотворення, модерна проза.
Формування сучасної мовно-естетичної парадигми відбувається під впливом
різновекторних чинників, що ґрунтуються на переосмисленні традиційних засо
бів текстотворення, пошуках «свіжих» прийомів образотворення. У межах цих
новітніх мовотворчих спрямувань виокремлюються напрями та школи, інди
відуально-авторські стильові манери, однак загальний рух до зрушень у дискур
сивному просторі простежується доволі виразно на тлі тенденцій світового
художнього мовомислення.
В українській модерній літературі останнього періоду, зокрема в п р о з і в и
значилось як провідне тяжіння до сутнісного оновлення художнього ідіолекту,
утвердження інноваційної лінгвопоетики на противагу напрацюванням народ
ницької літератури 1 2 з її розтягнутими описами, пейзажними експозиціями, за
старілою системою метафоризації. Помітною рисою модерних ідіолектів стає
відмова від пафосності, «красивостей» стилю, зниження підвищеної тональнос
ті і як наслідок — уведення мовних елементів згрубілості, аж до вульгаризації,
повсюдна розмовна інтонація. Водночас проходять процеси активної взаємодії
інноваційної системи образотворення з текстотворенням традиційного красного
письменства.
Відбуваються свідомі зміщення у творенні образу автора; попри відчутні
претензії на нетрадиційність викладу часом створюється враження заданості,
умисності новомодного письма, що аж ніяк не применшує ваги досягнень у но
вітньому структуруванні «мовно-естетичних знаків української культури» 3.
Утруднюється самий процес розрізнення авторських «голосів». Р. Варт свого
часу зазначав, що текст не є маніфестацією індивідуальності автора: «З точки зо
ру лінгвістики, автор — це всього лише той, хто говорить “я”; мова знає “суб’єк-
1 Див.: Кононенко В. Метаморфози сполучуваності в українських модерних поетичних
текстах // ЗШсІіа исгаіпіса Уагеоуіеіша.— 2014.— № 2.— С. 75-86.
2 Див.: Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі.— 2-е вид., переробл. і
допов.— К., 1999.— С. 27-28; Монахова Т. В. Народництво, модернізм і постмодернізм у
лінгвістиці тексту // Мовознавство.— 2013.— № 4.— С. 45-47.
3 Єрмоленко С. Я. Мовно-естетичні знаки української культури.— К., 2009.— С. 7-8.
О В. І. КОНОНЕНКО, 2015
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З З
та”, але не особистість» 4. Тенденція до «деавторизації» текстів підтверджується
висловленнями самих «адептів» нового мовостилю: «Насправді ж дедалі оче
виднішим робиться факт, що всі ми і цей світ разом з нами належимо іншому,
значно більшому від нас Авторові і є його цілком випадковою вигадкою»
(Ю. Андрухович).
Звернімося, наприклад, до доволі типізованого тексту з характерним для мо
дерної прози оповіді від першої особи: «А мене приваблювало обличчя Людми
ли, не так її обличчя, як очі. Обличчя конкретної суки з дворових дівок, що закін
чують так, як тільки вам фантазія дозволяє уявити, але цього разу доля
повинна дати збій — ця курва заарканила золотого хлопчика. Але, як я говорив,
мене приваблювали її очі, красиві, скляні, що не бояться світла. Пройде п’ятнад
цять хвилин щонайменше, коли рецептори у моєму мозку почнуть діяти: зачхає,
очі просльозяться, а, можливо, ще й закашляє» (О. Ульяненко) (словесний пор
трет героїні створений за принципом антиномічного зіткнення: з одного боку,
повторено, що обличчя приваблювало, очі красиві, з другого, — обличчя конк
ретної суки (іконкретної— в сленговому значенні), курва заарканила, очі скляні-,
зачхає, очі просльозяться, закашляє.
Визначилися зміни у формах спілкування автора з читачем, спрямовані на збли
ження з «наратованим», що знаходить вияв у презентації письменника як зацікавле
ного свідка, часом співучасника подій, наратора-Я5, що, у свою чергу, передбачає
встановлення довірливих контактів зі «споживачем» тексту. Спрямування на акти
візацію участі автора в зображуваному, посилення впливу на читача, аж до вико
ристання можливостей маніпулювання його свідомістю6, вимагало пошуку інтона
ції дружнього звернення до співрозмовника, прагнення наблизитися до
світовідчуття читача, передусім молодого, зробити його своїм прибічником, зокре
ма через засоби інтимізації викладу (в трактуванні Л. А. Булаховського 7).
Скажімо, звертаючись до співрозмовника, Ю. Андрухович настійно повто
рює імперативи на зразок уяви собі, що робить читача ледве не співавтором тек
сту, принаймні розраховане на повне взаєморозуміння в системі «адресант-ад-
ресат»: уяви собі — вічно загиджені коридори, сморід від сміттєбаків; уяви
собі — дванадцята дня, всі готові, всі — ветерани і молодняк — всі кудись роз
повзаються-, уяви собі, що за якусь мить я таки підводжусь і т. д.
Один з поширених прийомів наблизитися до читача, мета якого — не лише
висловити своє ставлення до зображеного, а й знизити «серйозність» оповіді, по
казати умовність, відносність свого ж таки опису, допомогти оцінити викладе
не, — авторське втручання в текст, нерідко з елементами глузування, самоіронії з
приводу зовні далеко не сміхових ситуацій. Такі коментарі нерідко перетягують
на себе основну увагу читача, стають стрижневими організаторами дискурсу, за
безпечують його метафізичний зміст, утворюють інтертекст, який стає самодос
татнім засобом вираження авторської позиції. Наприклад, розповівши про под
ружнє життя двох непривабливих персонажів, В. Шевчук вдається до такого
мовно-ліричного «пасажу»: «Оце така експозиція до цієї трохи смішної, але
більше печальної історії. Бій почався. Виведено на плаца війська, розставлено, як
належить: піхота, кавалерія та гармати. Гармати вдарили, і набої зі свистом роз
4 Див.: Біленко Т. І. Феномен слова в українських реаліях (філософський аспект).— К.,
2003,— С. 381.
5 Ткачук О. Наратологічний словник.— Тернопіль, 2002.— С. 85.
6 Див.: ШкіцькаІ.Ю. Маніпулятивні тактики позитиву: лінгвістичний аспект.— К.,
2012,— С. 11-16.
7 Булаховський Л. А. Мовні засоби інтимізації в поезії Тараса Шевченка // Булахов-
ський Л. А. Вибрані праці: В 5 т.— К., 1977.— Т. 2.— С. 573-580.
В. І. Кононенко___________________________________________________________
4 ІБВУ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
різали повітря. У відповідь — тиша у ворожих рядах, ніби ряди були не з живих
шерег, а вирізані з дощок чи пап’є-маше», де, з одного боку, дріб’язкові сімейні
сварки дорівняні до військових баталій (бій почався, виведено військо, гармати
вдарили, набої розрізали повітря), з другого боку, виявлено, що ніякі це не бойові
сутички, а маскарадне дійство (були не з живих шерег, а вирізані з дощок чи
пап ’є-маше). Іронічно-саркастична тональність викладу визначає гумористичне
ставлення читача до відтворення подальших подій, чого й прагнув автор.
Засоби зниження тональності оповіді нерідко ґрунтуються на гіперболізації,
що бере початок ледве не від прийомів гоголівського стилю; створюється вра
ження, що в своїх намаганнях гумористично оцінити поведінку героїв автори
виходять за межі характеристики зображуваних персонажів, переносячи свій
сарказм на значно ширший контекст, аж до скепсису з приводу подій, явищ,
світовідчуття. Виникає уявлення про свідоме прагнення представників «ново-
мовлення» поглузувати і над читачем, і над власним дискурсом. Гротеск, фан
тасмагорії все потужніше витісняють реалістичну картину; елементи зображен
ня, що йдуть від трилера, фільмів жахів, превалюють там, де, здавалося б, немає
підстав для нагнітання емоцій. Пор.: «І тут якась велетенська рука взяла раптом
від порога віника, і той віник дивно почав виростати, доки не став висотою в
людину. І та незнана велетенська рука махнула тим вирослим віником — шале
ний вихор підхопив Івана, зі стуком розчипив двері і вижбурнув із них Івана в
болото» (В. Шевчук). Конотації стилістичного зрушення (від велетенської руки
до віника і болота) проймають текст з описом драматичних подій у житті героїв;
однак «вертикальний контекст» дозволяє побачити за зниженим сумне, гірке.
«Вільне» поводження з сюжетом, награно-зневажливе оцінювання переживань
і вчинків героїв, підкреслене небажання перейматися їхніми почуттями ставлять
перед читачем запитання: а навіщо тоді описувати події, які сам автор сприймає як
вигадані, нежиттєві, лише як «гру без правил», «карнавалізацію», «метафізику
масок», «буфонаду»? 8 Прикметна, скажімо, «гра» з сюжетом, до якої вдається
А. Даньків (журн. «Дніпро»): розповівши зворушливу історію закоханих, автор пе
редрікає два можливих її продовження (на вибір читача): перше — вони більше не
зустрічалися, друге— вони зустрінуться в тій самій послідовності, й іронічно під
сумовує: «Нам вирішувати: вірити в диво чи ні»; отже, читач стає співучасником
творення тексту. Постає проблема пошуку «глибинного смислу», чи то на рівні роз
в’язання загадкового задуму, чи в пошуках «підсвідомого»: словесний ряд, однак,
далеко не завжди «підказує» мету подібного експериментування.
У модерну прозу органічно входять прийоми газетно-публіцистичного сти
лю: наводяться газетні кліше, архівні матеріали, протоколи, довідки, цитати. На
ведемо характерне визнання: «Не під силу. Хіба— і тут, як мовиться в газетних
об’явах, можливі варіанти — хіба відкупивши її своїм власним життям: по
мінявшись долею. Красненько дякую. В мене були щодо мого життя інші плани»
(О. Забужко). Художнє мовлення нерідко підміняється розмірковуваннями; ак
тивно використовуються прийоми риторики. Звернімо увагу, наприклад, на ви
клад у формі запитань і відповідей на них: «Почнемо? Починай, але з самого по
чатку. І коли все це почалося? Мені здається, восени 2003-го, два роки тому»;
«Тобі було добре чи зле? Ніяк. Не хочу нічого домальовувати, додумувати, дода
вати якісь деталі. Все одно вони будуть вигадані. Але ти, звісно, пам ’ятаєш
моменти, коли було направду добре? Багато років пізніше, улітку 1970-го»
(Ю. Андрухович). Час від часу продовженням цього тексту стають графічні
8 Див.: Кондратенко Н. В. Синтаксис українського модерністського і постмодерніст-
ського художнього дискурсу.— К., 2012.— 328 с.
_________________________Процеси оновлення українського художнього ідіолекту...
0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 5
зображення запитань: ???????? Заданість подібної інформативної манери викла
ду створює враження деякої примхливості, а відтак і штучності викладу.
Структурування «новомодних» прозових текстів набуває своєрідних інвер
сійних реалізацій, однак за спробами метаморфоз синтаксичних побудов прос
тежується — при всій відмінності ідіоегильових манер — запрограмованість на
незвичне слововживання, відхід від традиційних зразків. Одна з новаторських
форм організації текстового матеріалу— констатація, перерахування назв подій
і вчинків, нерідко без з ’ясування психосоматичних чинників; дія відбувається з
погляду нейтрального спостерігача, відстороненої, незаангажованої особи. Ска
жімо, у фрагменті «Таня закурила сигарету і подивилася на птахів. Зараз Руді ро
зумів, що її нічим не переконати. Він утомлено провів її поглядом, і йому стало
холодно. День пройшов, і Таня заплющила очі, значить, усе верталося в старе
русло» (О. Ульяненко) на мінімізованій площині тексту події й настрої героїв
репрезентовані в пришвидшеному авторському переказі.
Частину модерних текстів побудовано за західноєвропейською традицією
«потоку свідомості», відомої ще з часів Джойса: це поширені дискурси слабо по
в’язаних між собою висловлень, нанизуваних одне на одне за асоціативним прин
ципом, що являють собою, за висловом Ю. Шевельова, «переливання речення в
речення». Подібний стиль викладу знаходить реалізацію, наприклад, у суцільно
му тексті без заголовних літер і розділових знаків (за виключенням час від часу
вжитого тире, що його, як відомо, О. М. Пєшковський називав «знаком відчаю»), з
умовним поділом на подовжені абзаци; пор. зразок такої прози: «сьогодні має
вийти — матушка стиха цілує мене в губи і я чую на них запах забороненої дії —
карти сьогодні скажуть найправдивішу правду та їм сподобалася хоч зовсім з ли
ця негарна можеш не ховатися сьогодні багато хто негарним народжується і то не
їхня вина — взагалі немає ніякої вини — візьми вина і пий поки не почуєш як у
животі щось проростає— і бачу що хочеш бути гарною усміхаєшся більше але то
бі усмішка не личить її треба замастити кедровою олією...» (Т. Малярчук) і т. д.
без поділу на окремі речення ще на кілька сторінок тексту.
Подібне структурування оповіді має на меті відтворити внутрішній монолог
героя, але сприймання такого тексту утруднене, послідовність викладу нерідко
порушується, зрештою, це текст — експеримент, текст — маніження. Перед чи
тачем постає проблема його дешифрування, смислового поділу на інтонаційно
закодовані відрізки. Прикметно, однак, що подібний стилізований виклад нерід
ко вирізняється орієнтацією на відтворення етнічних реалій, нехай не провід
ним, але помітним «присмаком» національного мотивування. Як зазначає
Т. Гундорова, «власне естетичний рух європейського модернізму зустрівся в ок
ремих національних літературах із супротивом переважної частини культурної
спільноти, яка була перейнята ідеями національно-культурної інтеграції»9. У
цьому сенсі привертає увагу виконаний у постмодерністській манері художній
дискурс О. Забужко, в якому елементи етнічності займають помітне місце:
«Перший готовий — кого не треба було вчити української мови, тябричити йо
му на побачення, виключно аби розширити спільний внутрішній простір поро
зуміння, книжку за книжкою з власної бібліотеки (Липинський, Грушевський, і
про Горську він також не чув, ані про Світличного, за ним були зовсім інші шіст
десяті, добре, я тобі завтра принесу!), а в часі любосного воркотання мимобіжно
згадавши “На захист мрій — блаженний дім...", тут-таки запускатися в підго-
динний коментар про життя і творчість автора — це знаєш був у тридцяті такий
9 Гундорова Т. Проявления слова. Дискурсія раннього українського модернізму. Пост
модерна інтерпретація.— Л., 1997.— С. 10.
В. I. Кононенко___________________________________________________________
6 ІЗЖАЇ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
поет на Західній Україні...» і т. д. («Польові дослідження з українського сексу»).
Виклад у манері самовираження вирізняється словесною надлишковістю, ек-
спліцитністю; водночас усуваються елементи зашифрованості, обірваності, пос
піху висловленого; текст — попри нагромадження асоціативних вставлень —
стає прозорішим.
Поширилася практика введення в художній дискурс інтертекстів, лише опо
середковано пов’язаних з основним текстом за змістом словесним рядом і лін-
гвопоетикою загального викладу. Характеризуючи явище «тексту в тексті»,
Ю. Лотман зазначав: «Передбачається, що читач розгорне ці зерна інших струк
турних конструкцій у тексти. Подібні включення можна читати і як однорідні з
текстом, що їх обрамлює, і як різнорідні з ним» 10. Включений в оповідь тексто
вий фрагмент іншого спрямування — це зазвичай спроба заявити про себе на
повний голос, відбити своє ставлення до описаних подій, нерідко з виявом нега-
ції, з глузуванням щодо поведінки персонажів. Часом змінюється стиль викладу,
з ’являються елементи ненормативного слововживання, наводяться вірші і т. д.
Самостійність існування таких включень відносна, ступінь смислової відірва
ності від основної оповіді може бути доволі відчутним.
Звичними різновидами тексту в тексті є стилістично відмінні фрагменти, що
їх автор включає як чуже мовлення; таке введення може набувати форми моно
лога; смисловий зв’язок з основним викладом визначається через контекст. По
рівняймо, наприклад, вставлений в авторську оповідь лист юнака до коханої дів
чини, що своєю сентиментальною тональністю різко дисгармонує із загальним
стильовим рядом:
«Пе, не, ес для вразливих і спраглих оптимізму (то таки блощиці пахнуть
віскі, а не навпаки!):
Ну як, невже не пам’ятаєш, кохана? Ти так і застала мене, застиглого, посе
ред чекальної зали, з півкокосом у руках, коли, нарешті, розібралась зі своїми
незліченними валізами.
Пенс пес для невдоволених кінцівкою й прихильників т. зв. інтерактиву:
каграігепа @ )аЬоо. сот.» (І. Карпа) (прикметне графічне виділення слів «від ав
тора»; як наслідок, різко знижується лірична тональність слів закоханого: ну як,
невже не пам ’ятаєиі, кохана?).
Вставлені тексти можуть набувати характеру паралельного викладу, зовні не
пов’язаного з основною оповіддю, але введеного як коментар. Наприклад, в
опис мандрів Сковороди В. Єшкілєв уводить тексти, в яких відтворені події на
шого часу (пор. початок розділу «Озеро Несамовите, серпень, наш час»: «Та са
ма альтанка посеред чорно-білого “шахматного” поля. Істота у срібній масці ди
виться на Вигилярного металевими очима» і далі: «Альтанка зникла. “Відкрий
очі!” — намагав голос Маски»); смисловий зв’язок з основним викладом алю-
зійний, прихований, хоч і не безпідставний, оскільки Сковорода, за основним
викладом, мандрує тими самими місцями. Текст у тексті дає змогу створити
своєрідний палімпсест, де накладання одних фрагментів оповіді на інші станов
лять асоціативність мовомислення, зміщення у сфері антиномій.
Прийом поєднання в одному тексті двох планів розповіді — одного з давніх
часів, другого— з сучасності— нерідко стає ознакою нового стилю, втрачаючи,
однак, унаслідок частотного використання, риси оригінальної манери викладу.
Підґрунтям подібних часопросторових перехрещень може бути засіб міфоло-
гізації викладу, начебто це повернення до першоджерел творчості. Поєдную
10 Лотман Ю. Текст у тексті // Слово. Знак. Дискурс. Антологія світової літератур
но-критичної думки XX ст. / За ред. М. Зубрицької.— Л., 1996.— С. 439.
_________________________Процеси оновлення українського художнього ідіолекту...
/55ЛЇ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 7
чи — більш чи менш вправно — оповідь про події, героями яких є персонажі
давніх міфів і сучасники, автори зіштовхують в одному словесному ряду назви-
міфологеми і номінації нашого часу; мовно-естетичний ефект від таких експе
риментів забезпечують конотації гротеску, іронії, пор., скажімо: «Греки захви
лювалися. Вони вже знали, що без цієї самої електрики не світиться навіть ящик
зі смішними картинками. Телевізор вони сприймали саме як ящик, а не як вікно в
інший світ. Ні Євмей, ні Одіссей не вважали за потрібне пояснити одноплемінни
кам, що літаки, поїзди та довгоногі дівчата, які постійно користуються якимись
трипансами, існують реально, за декілька днів від санаторію ‘‘їм. XX партз ’їз
ду”» (М. Василенко, І. Василенко) (поєднано найменування, з одного боку, гре
ки, Євмей, Одіссей, одноплемінники, з другого, — електрика, телевізор, літаки,
поїзди, а в гумористично-глузливому сенсі додано ящик, довгоногі дівчата,
трипанси, санаторій «їм. XXпартз ’їзду»).
Поява в сучасних текстах фантастичних істот (міфологем) стає звичним при
йомом написання в дусі «модних» жанрів — феєрій, казок, притч (у В. Шевчука
це «ґотично-притчева проза», у Ю. Винничука «повість-казка», у М. Василенка,
Т. Василенка «роман-феєрія», у Ю. Андруховича «замість роману», у В. Єш-
кілєва «апокриф», у Г. Білоуса «окрушини» і под.), що надає авторам «неписа
ного» права викладати текст у вільному стилі, часом демонструючи виняткову
винахідливість. На сторінках української прози беззастережливо з’являються
казкові персонажі, велетні й карлики, дракони й відьми, носії інших потойбіч
них сил. А звідси — тональність насмішкуватого викладу, іноді неоковирне мо
вотворення (адже подібна істота не обмежена словесно у викладі своїх думок).
Як писав В. Шевчук, відстоюючи право письменника вдаватися до міфоло
гічних образів, ці породження людської творчості цікавлять нас «як дивовиж
ний і глибокопоетичний світ, художнє узагальнення, як витвори народної фан
тазії, і образи цього світу входять у нашу свідомість не як категорія реальна, а як
категорія естетична» п. На практиці сучасні представники красного письмен
ства далеко відійшли від традиційного опоетизованого зображення міфологіч
них істот у дусі Лесі Українки; їхні фантастичні персонажі зазвичай схарактери
зовані в гротескних барвах, у конотаціях глузування, пор.: «Дракон ще й
говорити не вмів, був наче мала дитина. Та голову мав тямущу і досить хутко
навчився говорити по-людськи... Єдине, на що пустельник ніяк не хотів погоди
тись, це навчити дракона грамоти. — Не драконове це діло, книжку читати»
(Ю. Винничук). Іронічно-саркастичний план оповіді очевидний.
Істотні зміни охопили сферу модерного образотворення. Прикметний у цьо
му розумінні відхід від звичної метафоризації, що виявляється, по-перше, в різ
кому скороченні образних висловів, по-друге, — у введенні в підґрунтя метафо
ри несподіваних, асоціативно віддалених слів-понять, по-третє, — у прагненні
бути оригінальним, неповторним, хоч загальні підходи до такої системи образ
ності об’єднують новомодних авторів в один доволі-таки однотипний ряд. Нез
вична, несподівана метафора стає свого роду спільною рисою модерного тек-
стотворення (слід зазначити, що подібні спроби образотворення мають коріння
в практиці літературної творчості українських авторів 20-30-х років минулого
століття). Прикладів подібних образних рішень багато: «А замість неба висів
помнутий, набряклий сіряк і трусив трусив краплями» (В. Шевчук) (сіряк висту
пає не засобом порівняння з осіннім небом, а визначенням неба — замість не
ба)-, «Під холодною зливою вона знайшла Едіка, який скарлюченою лялькою ле
жав під куцим деревом у калюжі» (О. Ульяненко) (примхливе власне ім’я Едік 11
11 Шевчук В. Мисленне дерево.— К., 1989.— С. 180.
В. І. Кононенко___________________________________________________________
8 І5ЖУ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
на тлі зниженої тональності сполук під холодним небом, під куцим деревом, у ка
люжі остаточно «розвінчується» порівнянням скарлюченою лялькою)-,«... чуб на
голові в пустельника — скільки вже там було його — заворушився, мов трава
скарапуджена» (Ю. Винничук) {як трава було б традиційне, як трава скара-
пуджена — модерно загострене); «... ми разом дивилися на низьке небо, на зу
пинку, на дзвона, що горів проти сонця меленьким пророцтвом» (О. Ульяненко)
(зв’язок дзвона з пророцтвом побудований на доволі віддалених «сакральних»
асоціаціях).
У систему естетично вагомих епітетів входять позначення, побудовані на
несподіваних асоціаціях, осучаснених паралелях, принаймні таких, які б виклю
чали прикрашування, підвищену емоційність. Експресія висловів нерідко дося
гається завдяки парадоксальному авторському світобаченню, яке зазвичай не
узгоджене з читацьким, пор.: «Тобто я відбув інтермецційний сеанс із вогнем,
але замість екстатичного спокою почав відчувати, як те називаю, “напівосінній
смуток”...» (В. Шевчук);«... і мокрі ліхтарі в дрібноголчастій срібній облямовці,
й чорний маслянистий блиск зустрічних калюж, — все злилося, навально помча
ло навперейми, забиваючи дух» (О. Забужко) і под. (прикметне поєднання слів, з
одного боку, наче позбавлених «естетичності», з другого, — асоціативно визна
чених, індивідуально-авторських).
Процеси новітнього образотворення супроводжуються паралельною деме-
тафоризацією, дешифруванням внутрішньої форми, трансформацією образних
засобів у безобразні; як наслідок, свідомо деметафоризований вислів розсуває
свої межі, перемішується в смисловий центр оповіді. Форми й засоби перетво
рень у метафоричній сфері індивідуалізуються, однак в основі своїй підпорядко
вані тенденції більш чи менш помітної руйнації звичної образності, за цими но
ваціями стоїть прагнення, по-перше, досягти неповторності висловлення,
по-друге, — зіронізувати, знизити високу тональність викладу.
Наприклад, спочатку автор пропонує такий текст: «Вітер війнув сильніше, і
плесо вкрилося ряботинням. Десь зникли холодні вітражі дерев, неба, за мить
вони знову з ’являються. В куделі хмар, у кронах верб миготіли рибки, пуголов
ки» (Ю. Винничук). Використавши звичну образність (в куделі хмар, у кронах
верб миготіли рибки, пуголовки), автор далі «розвінчує» образний ряд: «Раніше
я говорив: “...в куделі хмар,у кронах дерев миготіли рибки, пуголовки...”, а тепер
я зрозумів, це все виглядало далеко не так спокійно — ці рибки, пуголовки, три
тони й жучки не просто миготять, а виконують якесь завдання, бо рухи їхні
чіткі й синхронні. Кілька пуголовків непорушно завмерли при самій березі й сте
жать за мною... Отже, виламую лозу і намагаюсь тих пуголовок розігнати».
Образи, введені в текст, одержують нове авторське бачення: вони оживають,
стежать, їх розганяють і т. д.
Розкладання метафоричного образу на складники, що має на меті створення
іншого, переосмисленого, незвичного вислову, який викликає нові асоціативні
зв’язки, стає ознакою новаторства, хоч і має в своєму підґрунті здавна відомі
спроби зміщення метафорично-образного смислу. Посилаючись на І. Світлич-
ного, І. Качуровський, наприклад, відкидав звинувачення письменників у «не-
простоті й штучності» метафор і наводив Шевченкове слововживання на кшталт
небо невмите, заспані хвилі, море нікчемне й под. 12 Інша річ, що в прозі ново
модних авторів подібні зміщення в сфері метафоричності іноді стають ледве не
12 Качуровський І. Променисті сильвети : Лекції, доповіді, статті, есеї, розвідки.— Мюнхен,
2002,— С. 684.
_________________________Процеси оновлення українського художнього ідіолекту...
/5£ЛГ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 9
самоціллю; вони переповнюють тексти, витісняючи засоби образотворення, по
будовані на традиційних асоціаціях.
Наприклад: «... вона тихо й розкітливо засміялася, і той сміх увійшов у мене
також, як вода, жива чи мертва, а може, жива і мертва водночас» (В. Шевчук)
(на ґрунті фразем жива вода, мертва вода утворено жива і мертва водночас);
пор. у розгорнутому метафоризованому тексті: «Дощ подумав: десь далі впаду.
Сад подумав: заснути, чи що? Озеро кумкало, кумкало, трава сюрчала-сюрча-
ла»; «Впаду не тут, впаду зовсім-зовсім далеко, думав дощ, я не можу падати
там, де повертаються спогади»', «Дощ повертався назад і коли пролітав над її
дахом, подумав: мабуть, впаду я тут... А сад відповів: падай-падай, сюди вже не
ма дороги для спогадів» (Ю. Винничук) (образи дощ подумав, сад подумав, сад
відповів і т. д. сприяють вираженню настрою, зображена в такий спосіб природа
посилює враження повернення спогадів); пор. також: «Сутінок. Плаче за вікном
річка. Шумить однотонно й байдуже. Мені ж здається, що плаче» (В. Шевчук)
(річка шумить, а чи плаче — невідомо, лише здається, що плаче, як наслідок,
право на метафору річка плаче поставлено під сумнів).
Істотно розширилася сфера використання різного роду алюзійних висловів,
антиномічних конструкцій, зашифрованих маніфестацій, побудованих на зіт
кненнях несполучуваних словесних утворень; прийоми метаморфоз слововира-
ження здебільшого не викликають у сучасного читача застережень. При роз
маїтті подібної словесної гри її реалізація нерідко нагадує спроби привернути
увагу не стільки до змісту, скільки до форми подання тексту: «З глибини темно
го простору з ’являється СТАРИЙ. Він дуже старий. Або не дуже. А може, і зов
сім не старий» (О. Ірванець) (отже, мабуть, якісь прикмети старого — за віком
чи за світовідчуттям — у персонажа таки виявляються; алюзійна паралель «ста
рий — нестарий» наведена з використанням сленгового звертання старий).
Ознакою нової образності стає нанизування слів: одні й ті самі або однокоре-
неві слова нав’язливо повторюються; споглядальність, відстороненість від по
баченого лягають в основу зображення. Для прикладу можна звернутися до тек
сту, де повторювані слова бачу, бачення', видно створюють ефект однотонності
пейзажу й водночас — настрою заспокійливості, заколисування, зосередженості
у внутрішніх переживаннях: «Чи то вікове, чи то особливість натури, але те, що
я бачу, не є чистим тим, що я бачу. Сиджу на сходах і бачу більше, ніж належить
ся. Я бачу маленький кусник світу, який є всім світом. Бачу сад, зарослий моло
дими яблунями, які розрослися і заслоняють собою щораз більше світу... Цей
сад страшенно змінив усі можливості бачення. Від хати ледь видно колію. З ко
лії, з поїзда видно тепер лише дах хати. І я бачу силуети. Бачу те, що можна би
було назвати привидами» (Т. Прохасько) (виявляється, все видиме зором потріб
но було авторові, щоб угледіти невидиме — привиди).
Мова сучасних прозових текстів напрочуд розкута, сповнена широким діа
пазоном різностильових слів і висловів, не обмежена у виявах літературної не-
нормативності; можна навіть говорити про послідовне утвердження нової «нор
мативності» — пересічного нанизування номінацій високого й зниженого
звучання. Прикладами нового слововживання наповнені не лише словесні партії
персонажів, а й авторське мовлення, пор.: «Брєд собачий, рано чи пізно усім нам
кінець»; «Ти не пар мені калгана» (О. Ульяненко); «Ви наш новий бебі-
сітер?» — «Ні, я ваш новий мазафакер»; «Знову докучають думки про те, з яко
го би фонду збити бабло...»', «Гранти, стипендії... як всьо впадло» (І. Карпа) (вия
ви вульгаризації мовлення не наводимо).
Як повсюдна ознака нового мовостилю, його «візитівка» — введення в тек
сти численних сленгових, жаргонних елементів, росіянізмів, англіцизмів, діа
В. I. Кононенко___________________________________________________________
10 І5ЖУ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
лектизмів з домішками ненормативної лексики. Мета таких новацій — не стіль
ки наблизитися передусім до молодіжної аудиторії, скільки сама настанова на
епатаж, виклик сучасному кодифікованому слововживанню, свого роду словес
ний протест проти нав’язуваного класичною літературою «гладкопису». Вільне
поводження зі словом, «розхристана» лексика, конструктивна розхитаність,
накладання різностильових елементів одне на одне кваліфікують сучасну мо
дерну прозу як «знамення часу».
Нарешті, не можна не сказати про повсюдне та інколи доволі винахідливе ви
користання графічних засобів для виділення окремих фрагментів тексту, іноді
слабо пов’язаних з основним викладом, а часом вагомих з позицій автора оповіді.
У межах цих прийомів на потребу афектації використовуються літери різного роз
міру, скупчення або відсутність пунктуаційних знаків, незвичне розміщення слів,
наприклад у стовпчик, використання курсиву і т. д. Як наслідок, змінюється за
гальний малюнок надрукованого тексту: він сприймається як неоднорідний,
яскравіший, неординарний: «Він (або я ?) зайшов до хати й, подивившись у дзер
кало, подумав: «.......... , ...........? ....................... ? ................... » (І. Карпа).
Не відмовляючи авторам у їхньому прагненні досягнути стилістичної ви
разності подібними графічними «хитруваннями», не можна не сказати про пов
торюваність цього прийому як в одного й того самого автора, так і в ідіостилі ба
гатьох представників «модерну».
Звичайно, можна не помічати пошуків нового художнього мовостилю, репре
зентованого творчим доробком доволі численної групи українських авторів, неза
лежно від того, чи назвемо ми ці нововведення модерністськими, постмодерніст-
ськими чи якимись іншими, однак у дослідженнях поступу сучасної літературної
мови ігнорувати спроби оновленого текстотворення навряд чи доцільно. Як зазна
чає Г. П. Півторак, «навіть дискусійні публікації спонукатимуть до роздумів та
нових пошуків і сприятимуть дальшому науковому поступу» 13. Інноваційні про
цеси в мовно-естетичній сфері повинні розглядатися в річищі загальних тенден
цій оновлення сучасного літературного узусу. М. Гайдеггер писав: «Що чіткіше
покаже себе мова у своїй своєрідності, то значущішим буде шлях до мови в дорозі
для неї самої, то значніше зміниться сенс формули шляху. Вона позбудеться свого
формального характеру, несподівано стане безгучним відголосом, що дасть нам
змогу почути невеличку частку своєрідної мови» 14. Кредо сучасних письменни
ків, зокрема й авторів модерного письма, доволі відверто висловив І. Драч: «Ху
дожнику немає скутих норм. / Він — норма сам, він сам в своєму стилі».
(Івано-Франківськ)
_________________________Процеси оновлення українського художнього ідіолекту...
V. I. KONONENKO
TRENDS OF UKRAINIAN FICTION IDIOLECT RENOVATION: MODERN PROSE
TEXTS
Processes o f art idiolect renovation on the material o f modem Ukrainian texts are discussed in
the article. The peculiarities o f innovative linguo-poetics, means o f structuring the text, changes in
literary normativity are analysed. The tendencies in common modem language creation are shown.
K e y w o r d s : text, discourse, idiolect, linguo-style, linguo-poetics, image, metaphor, text cre
ation, image making, modem prose.
13 Півторак Г. П. Деякі методологічні проблеми дослідження етно- і глотогенезу східних
слов’ян на сучасному етапі // Мовознавство.— 2010.— № 2-3 .— С. 29.
14 Гайдеггер М. Дорогою до мови. Пер. з нім.— Л., 2007.— С. 205.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 11
|