Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період
У статті розглядаються способи і засоби творення понад 590 дериватів з близько 640 реєстрових топонімів київськоруської доби XI — початку XIV ст., які зафіксовані давньоруськими літописами на територіях, що нині входять до складу України. Попри давність, а подекуди й доісторичне походження літопи...
Gespeichert in:
| Datum: | 2015 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184010 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 45-55. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184010 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1840102022-05-02T01:26:32Z Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період Лучик, В.В. У статті розглядаються способи і засоби творення понад 590 дериватів з близько 640 реєстрових топонімів київськоруської доби XI — початку XIV ст., які зафіксовані давньоруськими літописами на територіях, що нині входять до складу України. Попри давність, а подекуди й доісторичне походження літописних географічних назв абсолютна більшість їх має чітко виражену словотвірну похідність у межах лексико-семантичного, морфолого-синтаксичного, морфологічного та синтаксичного способів, які в процесі реалізації виявляють значну специфіку порівняно з апелятивною лексикою. The article analyses methods and means of formation of over 590 dérivâtes out of around 640 registered toponyms of the Kyiv Rus’ period of 11th—beginning of 14th century that are recorded by Old Rus’ chronicles in the territories now belonging to Ukraine. Despite long standing and sometimes even prehistoric origin of geographical names recorded in the chronicles, vast majority of them has express word formation inheritance in terms of lexical-sematic, morphological-syntactical, mor-phological and syntactical methods that demonstrate significant specifics in the process of realization as compared to appellatives. 2015 Article Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 45-55. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184010 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглядаються способи і засоби творення понад 590 дериватів з близько 640 реєстрових
топонімів київськоруської доби XI — початку XIV ст., які зафіксовані давньоруськими
літописами на територіях, що нині входять до складу України. Попри давність, а подекуди
й доісторичне походження літописних географічних назв абсолютна більшість їх має
чітко виражену словотвірну похідність у межах лексико-семантичного, морфолого-синтаксичного, морфологічного та синтаксичного способів, які в процесі реалізації виявляють значну
специфіку порівняно з апелятивною лексикою. |
| format |
Article |
| author |
Лучик, В.В. |
| spellingShingle |
Лучик, В.В. Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період Мовознавство |
| author_facet |
Лучик, В.В. |
| author_sort |
Лучик, В.В. |
| title |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| title_short |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| title_full |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| title_fullStr |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| title_full_unstemmed |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| title_sort |
історичний словотвір топонімів україни: київськоруський (давньоукраїнський) період |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2015 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184010 |
| citation_txt |
Історичний словотвір топонімів України: київськоруський (давньоукраїнський) період / В.В. Лучик // Мовознавство. — 2015. — № 3. — С. 45-55. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT lučikvv ístoričnijslovotvírtoponímívukraínikiívsʹkorusʹkijdavnʹoukraínsʹkijperíod |
| first_indexed |
2025-07-16T04:03:59Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:03:59Z |
| _version_ |
1837774816229195776 |
| fulltext |
В. В. ЛУЧИК
ІСТОРИЧНИЙ СЛОВОТВІР ТОПОНІМІВ УКРАЇНИ:
КИЇВСЬКОРУСЬКИЙ (ДАВНЬОУКРАЇНСЬКИЙ) ПЕРІОД
У статті розглядаються способи і засоби творення понад 590 дериватів з близько 640 ре
єстрових топонімів київськоруської доби XI — початку XIV ст., які зафіксовані давньорусь
кими літописами на територіях, що нині входять до складу України. Попри давність, а поде
куди й доісторичне походження літописних географічних назв абсолютна більшість їх має
чітко виражену словотвірну похідність у межах лексико-семантичного, морфолого-синтак-
сичного, морфологічного та синтаксичного способів, які в процесі реалізації виявляють знач
ну специфіку порівняно з апелятивною лексикою.
К л ю ч о в і сл ов а: топоніми, словотвір, способи словотворення, словотвірний тип, київ-
ськоруський (давньоукраїнський).
Протягом кінця 70-х— початку 80-х років у вітчизняному мовознавстві було ви
дано кілька академічних монографій з історії української мови, які охоплюють
основні мовні рівні: Фонетика (1979), Морфологія (1978), Лексика і фразеологія
(1983), Синтаксис (1983). З проміжних рівнів української мови в історичному
аспекті досліджено лише фразеологічний, і то в комплексі з лексико-семантич-
ним. Інші два проміжні рівні — морфонологічний та словотвірний, які з огляду
на тісний взаємозв’язок могли б аналізуватися і спільно, — об’єктом системного
історичного вивчення не обиралися. І якщо в галузі історичної морфонології по
ки що немає вагомих напрацювань, то в історичному словотворі є значні резу
льтати. Можна відзначити монографію С. П. Бевзенка, у якій розглядаються
питання історії морфологічного словотвору української мови ’, цикл моногра
фій з історичного словотворення деяких тематичних груп іменників української
мови П. І. Білоусенка, у тому числі і в співавторстві з В. В. Німчуком 1 2, колектив
ну працю зі словотвору сучасної української літературної мови3 та ін., але комп
лексного аналізу всіх способів і засобів творення слів в історії української мови
досі не здійснено, у зв’язку з чим видання відповідної монографії залишається
актуальним 4.
1 Бевзенко С. П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та
словотвору.— Ужгород, 1960.— 416 с.
2 Білоусенко П. І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб
чоловічого роду).— К., 1993.— 215 с.; Білоусенко П. І., НімчукВ.В. Нариси з історії
українського словотворення (суфікс -иця).— К .; Запоріжжя, 2002.— 206 с.; Білоусенко П. І.,
Німчук В. В. Нариси з історії українського словотворення (суфікс -ина).— Запоріжжя ; Ялта ;
К„ 2009,— 250 с.
3 Словотвір сучасної української літературної мови / Відп. ред. М. А. Жовтобрюх.— К.,
1979,— 407 с.
4 Див.: Білоусенко П. І., Німчук В. В. Історія української мови : Словотвір. Ч. 1. Іменник
(проспект).— Запоріжжя ; К., 2013.— 82 с.
О В. В. ЛУЧИК, 2015
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 45
До системно не досліджених об’єктів українського історичного словотвору
належить і пропріальна лексика, зокрема топоніми України, які в плані історичної
деривації розглядалися лише епізодично на рівні окремих назв, регіонів, слово
твірних типів, хронологічних зрізів тощо. Не опрацьована в повному обсязі ця
проблема і в східнослов’янському мовознавстві, зокрема стосовно географічних
назв Київської Русі. З наявних праць варто відзначити монографію Н. В. Подоль-
ської, яка присвячена діахронному аналізу давньоруських і східнослов’янських
типових топооснов з позицій чотирьох із семи виділених автором способів сло
вотворення: словоскладання (юкстапозиції), (осново)складання (композиції),
префіксації та плюралізації, що зумовлено предметом дослідження 5. Водночас
стан розвитку сучасної української ономастики й актуальність зазначеної пробле
ми не лише дозволяють, а й спонукають до системного опису історичного слово
творення топонімів України порівняно з деривацією загальних назв.
Відповідно до трьох періодів розвитку української мови — давньоукраїн
ського (київськоруського; XI—XIII ст.), староукраїнського (козацької доби;
ХІУ-ХУІІІ ст.) і новоукраїнського (сучасного; ХІХ-ХХІ ст.) — виділено три ос
новні хронологічні зрізи творення топонімів України. У пропонованій статті на
матеріалі понад 590 дериватів із близько 640 реєстрових топонімів, зафіксова
них у літописах Південної Русі б, розглядається словотворення географічних
назв першого (київськоруського) періоду, з якого бере початок формування
власне української мови.
Топоніми є надзвичайно чисельними і специфічними власними назвами, які
за семантичними і формальними ознаками суттєво відрізняються від інших кла
сів власних назв і особливо від загальних назв. Але вони є органічною частиною
лексичної системи української мови, тому їхнє словотворення відбувалося й від
бувається за її законами в межах відомих способів і за допомогою продуктивних
чи непродуктивних у відповідний період засобів. Характерна для власних назв
специфіка простежуюється і на словотвірному рівні, зокрема в особливостях
реалізації та в продуктивності лексико-семантичного, морфолого-синтаксично-
го, морфологічного, синтаксичного способів, у словотвірній похідності пере
важної більшості онімів, які незалежно від часу виникнення майже завжди вияв
ляють безпосередній чи опосередкований зв’язок з апелятивною лексикою, у
помітно більшій ролі екстралінгвальних чинників у процесі формування та вив
чення пропріальної лексики порівняно із системою загальних назв. На відміну
від апелятивів значна частина топонімів з непохідними основами зберігає моти
ваційний зв’язок з відповідними твірними словами, через що географічні назви
відносно рідко перестають бути об’єктом словотвору, хоч історичну деривацій
ну похідність деяких з них дозволяє виявити лише етимологічний аналіз. Так, із
майже 640 літописних київськоруських топонімів до непохідних можна віднес
ти трохи більше сорока (понад 7,0 %), та й то умовно, бо цю групу формують
близько півтора десятка прадавніх одиниць, з яких половина закінчується на -а,
що має ностратичні витоки як словотвірний афікс, який «виявляє або констатує
функцію локалізування, тобто асоціювання певного об’єкта з якимось місцем»7,
5 Подольская Н. В. Типовне восточнославянские топоосновн : Словообразовательньїй
анализ.— М., 1983.— С. 6-8.
6 Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі / Відп. ред.
О. С. Стрижах.— К., 1985.— 255 с.
7 Капанцян Гр. Суффиксн и суффигированньїе слова в топонимике древней Малой Азии
(их генезис, язиковая принадлежность и территориальное распространение).— Ереван,
1948,— С. 12.
В. В. Лучик_____________________________________________________________________
46 ІВШ 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
і було продуктивним топоформантом (суфіксом) ще в праслов’янській мові. Та
кож до цієї групи входять понад ЗО назв іншомовного походження, які в мові-дже-
релі на території України є або давнім субстратом, або пізнішим суперстратом із
прозорою словотвірною структурою, але носіями української мови сприймаються
як непохідні слова, вивчення яких доцільно вести в межах словотвірних систем
відповідних мов. До першої підгрупи, крім топонімів на -а, що кваліфікуються як
непохідні або історичні флективні назви, належить кілька утворень, оформлених
як деривати з гідронімним суф. *-іь, який частково зберігав продуктивність у
київськоруський період: р. Альта < *еІ-і- / «текти; пливти, лити» + -а
(ЕСЛГНПР 8, 17), ур. Липа < *1ур- / Іьр- «рвати, драти» + -а (там же, 81), р. Сємь
(сучас. Сейм) < псл. *8еть < *К’еті- < *к’еи-т- «ясний, світлий» (там же, 141),
р. Сньвь < *.ти- «пливти, текти» > *.ту- + *-ьує / *-ьуь (там же, 144). До другої під
групи — р. Истрь < фракізм з іє. *із(з)го-и із вставним -І- (там же, 64—65), м. Бако-
та (раніше річка і місцевість) < іллір. або кельт. Ьак / бак «бик, буйвіл» + -аі- / -оі-
у збірному значенні (ЕСТУ, 30-31), р. Кашьі, букв, «скеляста» < тюрк. ка]а / §а]а
«скеля» + -Іу(у) (ЕСЛГНПР, 67-68) та ін. Поодинокими з-поміж них є прадавні то
поніми дослов’янського субстрату, що містять основи та архаїчні суфікси індоєв
ропейського або й ностратичного походження. До таких належать: назва р. Іква <
іє. *еі-к- «іти» + *-ш (ЕСТУ, 232), назва р. Псел < *ріа- / ра- «мочити(ся)» <
нострат. *р ‘інА «бризкати» + суфікс нострат. походження -ел (там же, 394).
Залежно від використання чи невикористання нових дериваційних засобів по
рівняно з твірними словами топоніми різних способів словотвору поділяють на дві
групи: 1) назви дотопонімного рівня деривації — відапелятивні та відонімні, що
сформувалися ж певні звукокомплекси до їхнього вживання в ролі актуальних то
понімів, тобто слів з новим номінаційним значенням: м. Міпьнщл < мільницл
(ЕСЛГНПР, 91), пос. ОнІЇть < р. Онвть (там же, 95); 2) назви топонімного рівня де
ривації — відапелятивні та відонімні, що сформувалися ж відповідні деривати за
допомогою властивих їм словотвірних засобів (формантів), які не лише семантич
но, а й структурно відрізняють такі похідні слова від мотивувальних: м. Коростьнь
< короста «нерівна місцевість» + -ьнь (там же, 70), якщо це не семантичне утворен
ня від друс. *коростьнь; пор. рос. коростень «болотне купиння» (ЕСТУ, 280), пече
ра Фєодосьєва < Фєодосии (ЕСЛГНПР, 169), р. Л(ь)тщл < поле Л(ь)то (там же,
85). До першого рівня належать топоніми, утворені лексико-семантичним спосо
бом, і безформантна частина морфолого-синтаксичних похідних, до другого —
афіксально розширені в процесі останнього словотворного акту морфолого-синтак-
сичні деривати, морфологічні та синтаксичні утворення.
Назви дотопонімного рівня деривації включно з переосмисленими відонім-
ними утвореннями переважають над структурно модифікованими похідними
топонімного рівня деривації (близько 55 % перших проти понад 45 % других
назв). Більшу частину їх утворено лексико-семантичним (семантичним) спосо
бом, хоч існує думка про те, що цей спосіб «виявляється виключно діахронічно;
утворені таким чином слова становлять результат довгого розвитку різних зна
чень певного слова»9. Такий висновок справедливий щодо загальних назв, але в
топонімії й загалом у пропріальній лексиці лексико-семантичний спосіб нале
жить до найдавніших і найпродуктивніших10. Зокрема, у системі похідних літо
8 Список скорочень див. у кінці статті.
9 Словотвір сучасної української літературної мови.— С. 27.
10 Там же; Карпенко Ю. О. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу слово
твору // Мовознавство. — 1992. — № 4. — С. 3-10.
_______________________________________ Історичний словотвір топонімів України...
І83Л 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 47
писних топонімів Південної Русі, що формують давньоукраїнський прошарок
назв, зафіксовано понад 170 утворень, які належать до цього способу (близько
ЗО % від усіх дериватів і понад 53 % від семантичних похідних). У його межах із
приблизно однаковою продуктивністю реалізується два різновиди: 1) оніміза-
ція загальних назв (переважно географічних термінів і меншою мірою групових
назв людей у множині): м. Звєнигородь < звєнигородь «укріплене місце, де дзво
нили під час наближення ворога» (ЕСЛГНПР, 61-62), р. і ур. Чьрторьіш <
чьрторьш; пор. укр. чортория «яр», чорторйй «великий вир; глибока яма, в
якій утворюється вир; глибокий рів, яр, провалля» (ЕСУМ, 6, 345), Украйна <
вкраина «порубіжна місцевість» (ЕСЛГНПР, 165-167), м. Бродьі < бродьі «броди,
шляхи, проходи» (там же, 24), пос. ІЇвітичи < ввітичи «ті, що живуть біля
р. Ліша»(тамже, 163-164), р-н Києва Жидовє< етнонім Ж идь11 у множині (там же,
59); з огляду на вперше набутий відапелятивними похідними статус власних
географічних назв їх ще називають первинними топонімами12; 2) трансонімізація
інших онімів — переважно суміжних топонімів, власних назв культових споруд
(агіонімів) і групових назв людей за належністю їх до певного роду: пос. Льтава
< р. Льтава (там же, 83), брід і пагорб Витичєвь < м. Витичєвь (там же, 31-32),
ц. Свлтого Ильи (там же, 134) < день (свято) Свлтого Ильи, брід Воровичи < пат-
ронім Воровичи (там же, 34); зважаючи на повторне використання інших влас
них назв у функції топонімів, такі похідні ще називають вторинними 13.
Структурною особливістю давньоукраїнських топонімів, утворених спосо
бом онімізації апелятивів, є те, що практично всі вони — однокомпонентні наз
ви у формі однини, рідше множини, з основами іменників різного походження,
але лише зазначених тематичних груп. Що ж до київськоруських дериватів,
утворених способом трансонімізації, то тут переважають (майже дві третини по
хідних цього типу) складені відагіонімні мікротопоніми, мотивовані власними
назвами християнських свят і святих, що в абсолютній більшості мали на дото-
понімному рівні форму родового належності: ц. Свлтого Васипиш (ЕСЛГНПР,
133), м-р Свлтого Иоанна (там же, 135), м-р і ц. Свлтого Михайла Великого
(там же, 136). Поодинокими є відагіонімні мікротопоніми в інших граматичних
формах компонентів: ц. Свлтою Мвчєникв Борисв иГ(ь)лєбв (там же, 140-141).
Велика кількість сакральних назв зумовлена прийняттям й активним поширен
ням християнства в Київській Русі, що супроводжувалося будівництвом відпо
відних культових споруд насамперед у князівських містах. Однокомпонентні
назви, утворені способом трансонімізації, є переважно відгідронімними
(пос. Хороль <ф.Хороль — там же, 171) та відантропонімними у формі множини
(с. Ольжичи < патронім у множині Ольжичи — там же, 95). На думку деяких
дослідників, наявність закінчення множини в структурі онімів, незалежно від
того, на якому етапі деривації воно приєдналося, дає підстави для віднесення
всіх їх до назв, утворених способом плюралізації14, хоч такий словотворчий або
формотворчий акт найчастіше відбувався на дотопонімному рівні, тобто в
структурі твірного слова.
11 В українській мові, на відміну від більшості європейських, етноніми прийнято ква
ліфікувати як загальні назви людей за їхньою етнічною належністю або як такі, що займають
проміжне місце між загальними і власними назвами, тому семантично похідні від них топо
німи віднесено до утворених способом онімізації.
12 Подольская Н. В. Зазнач, праця. — С. 6.
13 Там же.
14 Подольская Н. В. Зазнач, праця. — С. 95-108.
В. В. Лучик_____________________________________________________________________
48 І88Л 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
Значну групу топонімів у формі не іменників становлять назви, які зберіга
ють граматичні ознаки інших частин мови, насамперед прикметників. Серед
них трохи менше 24% від загальної кількості похідних належать до дотопонім-
ного рівня деривації (у межах цього рівня їхня частка становить понад 43 % оди
ниць), оскільки вони утворюються без будь-яких морфологічних змін якісних
або відносних прикметників, що були означеннями відповідних номенклатур
них імен, способом їх одночасної субстантивації та онімізації. Наприклад: гори
Гольїє < гольїє «голі, не покриті рослинністю» (ЕСЛГНПР, 43), двір Красьньш <
красьньїи «прекрасний, красивий, приємний» «червоний; красивий, гарний»
(там же, 73), р. Молочьнаш < молочьнат «мутна, подібна за кольором до молока»
(там же, 89) з можливим конотативним значенням «поживна, щедра на ресурси»
(пор. друс. фолькл. ріки молочьньгі, берега кисельньїи) або з антонімічною се
мантикою «чиста», навіяною південно-східними впливами; пор. давньоруську
фіксацію тюркської назви р. Свтінь < тюрк, тіеп «молочна», яка впадає в
оз. Молочне (там же, 150), відповідну основу в тюркському фольклорі та в індій
ській міфології, де існує опозиція молоко «чистий» і кров «нечистий», «що пев
ним чином могло відбитися і в гідронімній типології великих азіатських регіо
нів» 15. Деякі назви в ад’єктивній формі виникли внаслідок субстантивації та
онімізації таких прикметників або їхніх значень, які нині вже застаріли:
м. Бєрєзьіи < *бєрєзьіи — варіант до пізнішого бєрєзовьіи < береза (там же, 19),
м. Двбьнь < двбьнь «дубовий» (там же, 53), ліс Голвбьіи < голвбьш — про голубі,
світлі породи дерев на противагу темним, які відбиті в назві Чьрньїи л ісь (там
же, 43).
Паралельні процеси субстантивації та онімізації колишніх означень у струк
турі словосполучень з препозитивними номенклатурними іменами спричиняю
ться до поступової втрати останніх і формування однокомпонентних географіч
них назв дотопонімного рівня деривації з елементами двох способів
словотворення— морфолого-синтаксичного і лексико-семантичного, хоч в оно-
мастичній літературі їх часто кваліфікують як онімізовані назви, тобто лексико-
семантичні утворення.
Подекуди означуване номенклатурне ім’я в структурі твірного атрибутив
ного словосполучення має вагоме семантичне і функціональне навантаження,
у зв’язку з чим на онімному рівні воно не нейтралізується, а займає позицію піс
ля означення і набуває статусу повноцінного компонента складеного топоніма.
У такому разі реалізується інший різновид лексико-семантичного способу —
лексикалізація та онімізація твірного словосполучення: м. БілатВіж а < білаш
віжа «біла вежа, башта» (там же, 26), дерево, можливо, язичницьке капище
Добрии двбь < добрьш двбь (там же, 51), ур. Свлтославлш криницл — від сло
восполучення з відповідним посесивом і географічним терміном (далі — ГТ)
криницл «криниця» (там же, 140), Золотьіє ворота (Златьіє врата) < золотьіє
ворота — за аналогією до парадних воріт головної брами Константинополя,
звідки прийшло християнство в Київську Русь, або ж за наявністю золотої бані
чи обрамлення воріт золотом, позолотою (там же, 62; ЕСТУ, 226-227). Усього
таких похідних понад 1,5 % від усіх дериватів і менше 3 % від назв дотопонім
ного рівня номінації.
Лексикалізуються та онімізуються переважно атрибутивні словосполучен
ня, означальний компонент яких узгоджується з опорним. Але в поодиноких ви
15 Желєзняк І. М. Рось і етнолінгвістичні процеси Середньонаддніпрянського Правобе
режжя. — К., 1987. — С. 48.
_______________________________________ Історичний словотвір топонімів України...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 49
падках таким способом утворюються топоніми з іншими видами синтаксичного
зв’язку між компонентами, зокрема з керуванням: м. Городьць на Вост(ь)ри <
городьць на (р.) Вост(ь)ри (ЕСЛГНПР, 45), шлях Изь Грекь по Дніпр# (там же, 63).
До назв дотопонімного рівня деривації належить непродуктивна група
(всього два топоніми) у формі родового належності, яка онімізується, напр.:
пос. Ормина < род. відм. етноніма Юрминь «вірменин» (там же, 96), заплава
Бранєвича < род. відм. патроніма *Бранєвичь (там же, 24). Непродуктивність та
ких похідних зумовлена тяжінням кодифікованих топонімів книжного стилю до
морфологізованих форм вираження (форм іменників, прикметників або іменних
атрибутивних словосполучень у називному відмінку), натомість у системі мік-
ротопонімів, які характерні для некодифікованого розмовного мовлення, тво
рення назв від родового належності є досить поширеним.
Назви топонімного рівня деривації в давньоукраїнській мові становлять по
над 45 % від загальної кількості похідних топонімів. Вони також є неоднорідни
ми за способами й засобами словотворення. Провідне місце з-поміж них (понад
28 % від усіх дериватів і понад 61 % від назв топонімного рівня) займають мор
фологічні похідні у формі посесивів на *-]ь (*-]а, *-іи), -ов- / -ев-, -ин-:
м. Вьсєволожь < Вьсєволодь + *-]ь (там же, 39-40), поле Ольгово < Ольгь (Олегь) +
-ово (там же, 95), двір Лихачєвь < Лихачь + -євь (там же, 81), ур. Малотинь < Мо
лота + -инь (там же, 87). Дериваційна особливість таких топонімів полягає в то
му, що вони виникали як прикметникові (присвійні) означення до відповідних
номенклатурних імен або як самостійні назви за допомогою відповідних суфік
сів, у зв’язку з чим їхня словотвірна природа є двоякою: такою, що поєднує мор-
фолого-синтаксичний спосіб, а саме субстантивацію прикметникових форм, із
власне морфологічним — топонімного суфіксацією. Із часом, коли посесивна
форма в плані функціонування повністю «відривалася» від співвідносного но
менклатурного імені, вона і семантично, і структурно (особливо у формі чол. ро
ду) набувала ознак самодостатнього топоніма іменникового типу: м. Кьієвь <
Кьш + -євь (там же, 77-78), м. Чьрнобьіль < *Чьрнобьіль + *-]ь (там же, 174;
ЕСТУ, 513), м. Пирлтинь < Пирлта + -инь (ЕСЛГНПР, 101-102). У зв’язку з
цим такі топоніми в сучасній ономастиці кваліфікують переважно як суто мор
фологічні утворення.
Природа посесивів така, що вони виражають належність предмета, об’єкта
чи суб’єкта комусь, тому закономірним у системі топонімів є те, що переважна
більшість із них утворена від антропонімів — імен і прізвиськ власників відпо
відних географічних об’єктів, що було актуально для середньовічної феодальної
держави, у якій різне майно належало князям, дружинникам, ченцям, іншій
знаті: м. Львовь < Львь — ім’я сина князя Данила Галицького (ЕСЛГНПР,
84—85), двір Шрославль < Шрославь + *-]ь (там же, 178). Значно рідше твірними
словами були загальні назви осіб за їхнім соціальним станом, етнічною належ
ністю, родом діяльності тощо: двір К ь н а ж ь < кьназь + *~іь (там же, 75-76), торг
Бабинь < баба {Бабаї) + -инь (там же, 18), ворота Єпископли < єпископь «церков
ний ієрарх» + *-]и (там же, 58). І лише по одному посесивному топоніму утворе
но від назви тварини та від назви демона: р. Звбрьт < звбрь {ЗвбрьТ) + *-]а (там
же, 63), ур. (ліс) Чьртовь < чьрть (Чьртьі) + -овь (там же, 174).
Найвищу продуктивність у межах посесивів виявляють два словотвірні
типи. Перший тип — це похідні з нині архаїчним суфіксом *-]- (понад 38 % від
усіх посесивів), який переважно в поєднанні з -ь утворював топоніми чол. роду
включно до XIII ст. (м. Вьз(ь)вАгьль < *Вьз(ь)вА2ьль + *-]ь; 1257 р. — там же,
36), що природно з огляду на поширеність таких об’єктів, як градь, городь, горо-
В. В. Лучик_____________________________________________________________________
50 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
дьць, дворь тощо: дворь Радьславль < Радьславь + *-]ь (там же, 114), градь Лю-
бьчь < Любьць + *-}ь (там же, 86), пос. Воинь < воинь + *-}ь (там же, 32); менше
дериватів мають форманти *-]а та *-у'и, що утворюють відповідно назви жін. ро
ду і топоніми в множині: печера Домамирл <Домамирь + *-]а (там же, 51), воро
та КНзньчьи < квзьньць + *-]и (там же, 74). Другий тип становлять посесиви із су
фіксом -ов- / -єв- (менше 41% від усіх присвійних назв), який також взаємодіяв
переважно із закінченням -ь іменників чоловічого роду, рідко з -а в топонімах
жіночого роду й досить активно, особливо на тлі попередньої групи без присвій
них утворень середнього роду, із закінченням -о / -є (6 % від усіх посесивів),
що пов’язано з називанням таких типів об’єктів, як село, сєльцо, поле, болото,
гумно тощо: сельце Игорєво < Игорь + -єво (там же, 63), поле Пєрєпєтово <
*Пєрєпєть + -ово (ЕСЛГНПР, 98), бол. Бьїково < Бьїкь + -ово (там же, 26).
Нижчу продуктивність (близько 20 % від усіх посесивів) виявляє суфікс
-ин-, що зумовлено меншим поширенням твірних а-основ, з якими взаємодіє
цей формант. З-поміж зазначених похідних так само переважають топоніми чо
ловічого роду на -ь, а деривати в інших морфологічних формах є поодинокими:
нива Ніжатта < Ніжата + -ина (там же, 93), с. Пєрєдславино < Передслова
(очевидно, ім’я дочки князя Володимира Святославича) + -ино (там же, 97), во
рота Гридьшини < Гридьша (демінутив на -ша від гіпокористики Гридя або
Гридь імені Григории) + -иньї (там же, 46).
Оказіональною серед посесивів є назва м. Дєрєвичь, яка утворена від етно
німа * Дерева «деревляни» за допомогою суфікса -ичь (там же, 51), очевидно,
під впливом відповідних патронімів і гідронімів (див.: вдєчь, Удичь), хоч не
виключено, що це топонім на *-іь від незафіксованого антропоніма *Дєрєвить.
Меншу групу становлять афіксальні утворення у формі іменників (понад
14 % від усіх похідних назв і понад ЗО % від назв топонімного рівня деривації),
з-поміж яких значно переважають суфіксальні топоніми (понад 12 % від усіх де
риватів і близько 27 % від назв топонімного рівня деривації): р. Білька < більш +
-ька (там же, 27), м. Камєньць < камєнь + -ьць (там же, 66), м. Мичьскь < р. Мика +
-ьскь (там же, 89), р. Сальницл < сальньш + -щ а (там же, 129). Вони об’єдную
ться в 20 словотвірних типів з різною продуктивністю формантів. Найпродук
тивнішими є назви із суфіксом праслов’янського походження -и ц а у власне
топонімній функції, який є універсальним ономастичним формантом прасло
в’янської доби16 і, зокрема, одним з найпоширеніших в українській гідронімії та
в «різних кінцях слов’янської території» 17 (близько 28 % від усіх суфіксальних
похідних); напр.: м. Котєльнщл < котєльнь(]ь) «котловинний» (там же, 72-73),
р. Ольшаницл < ольшань(/ь) (там же, 95), гора ЩьковицА < щьковии < щька «кру
тий берег річки» (там же, 176). Формант -и ц а взаємодіє переважно з основами
прикметників, які вказують на певні особливості відповідної місцевості, тому,
крім зазначених вище, його важливою функцією є і субстантивувальна.
Наступним за продуктивністю в системі іменникових за формою топонімів є
словотвірний тип із загальнослов’янським формантом прикметникового по
ходження -ьскь у релятивній функції (близько 17 % від усіх суфіксальних утво
рень), який після занепаду редукованих завдяки нульовому закінченню
перейшов в іменникову парадигму: м. Орєльскь < р. Орель (там же, 96), м. Чьр-
торьіискь < р. і ур. Чьрторьіт (там же, 174). Суфікс -ьскь в абсолютній
16 Желєзняк І. М. Зазнач, праця.— С. 68.
17 Трубачев О. Н. Названий рек Правобережної! Украинн : Словообразование. Зтимоло-
гия. Зтническая интерпретация.— М., 1968.— С. 171.
_______________________________________ Історичний словотвір топонімів України...
І83Л 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 51
більшості приєднується до топонімних основ, що називають інші (переважно
суміжні) географічні об’єкти.
До відносно продуктивних належить суто слов’янський словотвірний тип із
суфіксом праслов’янського походження -ьць у релятивно-демінутивній функції
(менше 14% суфіксальних дериватів), який також поширений у давній топонімії
всіх слов’янських країн 18: р. Доньць < р. Донь (там же, 52), пос. Тєрємьць <
тєрємь «терем, палац» (там же, 157), ур.Двбьньць < двбьнь «дубовий» (там же,
53), м. Татиньць < татиньїи «належний злодієві» (там же, 156-157). Формант
-ьць взаємодіє переважно з основами топонімів, ГТ та релятивних або посесив-
них прикметників.
Невисоку продуктивність у творенні київськоруських топонімів виявляє ар
хаїчний словотвірний тип із загальнослов’янським формантом *-і(ь) (близь
ко 11 % суфіксальних дериватів), який вважають власне гідронімним суфіксом,
що приєднувався переважно до односкладових основ 19. Така функція цього
форманта підтверджується утвореними за його допомогою літописними назва
ми, усі з яких є саме гідронімами: рр. Р8ть, Рьсь, Свинь, Сьжь, Сьлвчь,
вбєрєжь, вновь (там же, 126-127, 128, 130-131, 151-152, 152, 163, 167-168),
Стьірь (ЕСТУ, 450—451). Більшість таких назв утворено ще в праслов’янській
мові, коли гідронімний суфікс *-,)ь виявляв найвищу продуктивність, яка на по
чаток київськоруської доби вже згасала на відміну від омонімічного посесивно-
го суфікса.
Непродуктивним є словотвірний тип з нині архаїчним суфіксом -ань у топо-
німній функції, який зафіксовано всього в кількох назвах (близько 6 % суфікса
льних дериватів), дві з яких повторюються: р. і ур. Жєлань, ур. Житань, ур. Ко-
рань (там же, 59, 70). Цікаво, що три з чотирьох топонімів на -ань називають
урочища, у зв’язку з чим можна припускати певну словотвірну спеціалізацію
цього форманта.
Інші 14 словотвірних типів суфіксальних топонімів у формі іменників
представлені поодинокими похідними (переважно по одному утворенню), які
разом становлять близько 24 % суфіксальних дериватів: р. Бобрька < бобрь +
-ька (там же, 20), пос. Сємьть < р. Сємь + -ьть (там же, 141), р. Горина < гора +
-ина (там же, 44), м. Калиусь < каль «бруд» + -усь (там же, 65), м. Коростьнь <
корост- + -ьнь (там же, 70), ур. Квчарь < квча + -арь (там же, 75), р. Л(ь)тава <
псл. *1иі- «болото, грязь» + *-ауа або заст. друс. -ава (там же, 83), р. Льібідь <
псл. *ІуЬ- «блимати, гойдатися, труситися; болото» + -едь / -ідь (там же, 83-84),
м. Моровиискь < морава або Морава + -ийскь (ускладнений варіант суфікс
-ьскь) (там же, 89), м. Ольїиьє < ольха + *-ь]е (там же, 95), р. Сітомлл < сіть +
-омлл (там же, 155), м. Тєрєбовль < теребити «розчищати» або тєрєбь «розчи
щена від чагарника під ниву земля» + -овль (там же, 157), р. Трвбєжь < трвба
«обмежене берегами вузьке русло річки, потоку тощо» + -єжь (там же, 478),
м. Тьльмачь < *ґьІт- «битися; давити; товпитися, тиснутися, купчитися» + *-ась,
друс. -ачь (там же, 473), пос. 8дєчь, Удичь < р. 8да + -єчь / -ичь (ЕСТУ, 484). Усі
зазначені суфікси вживаються в топонімній функції, хоч вона подекуди є набу
тою під впливом продуктивності в мові певного словотвірного типу, бо в утво
ренні окремих назв задіяні такі форманти, які в українській та інших слов’ян
ських мовах етимологічно не виражали географічного значення; пор.,
наприклад, суфікс -ичь у гідронімі Удичь та інших давніх назвах річок (ЕСТУ,
18 Там же. — С. 221.
19 Желсзпяк І. М. Зазнач, праця. — С. 148.
В. В. Лучик_____________________________________________________________________
52 І88Л 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
110, 473, 484), який виник з в демінутивно-патронімічній функції або з
*-ік]о- в агентивно-інструментальній функції 20.
Із сучасного погляду впадає у вічі те, що значна частина з них уже в київсько-
руську добу набувала ознак застарілості й приєднувалася до давніх (переважно
праслов’янських) основ. Інша (менша) частина була непродуктивною, але із за
датками окремих формантів до зростання активності в наступні періоди розвит
ку української топонімії (наприклад, суфікс -ьк-а). Привертає увагу і те, що ой-
конім Ольшьє, який кваліфікують як похідний із суфіксам *-ще, є поодиноким
представником цього словотвірного типу в топонімії, оскільки високу продук
тивність він виявляє в географічній термінології. З огляду на це назва поселення
могла виникнути семантичним способом від відповідного суфіксального апеля-
тива; пор. ще топонім Подольє, який кваліфікують як похідний із формантом
*-ще від ГТ подоль (ЕСЛГНПР, 103), хоч імовірнішим є його утворення спосо
бом онімізації суфіксального ГТ подольє, укр. поділля «низовинна місцевість;
долина» (СУМ, 6, 746).
Непродуктивними в системі афіксальних топонімів є назви, утворені префік
сально-суфіксальним (конфіксальним) способом. Більшість із них (вісім з деся
ти) називає великі території за відношенням до басейну річок, тобто є відгідро-
німними хоронімами, і лише дві назви мотивовані ГТ. Усі похідні цього
різновиду морфологічного способу об’єднані кількома словотвірними типами з
відповідними конфіксами:
1) По- + твірне слово (гідронім) + *-ь]е: місцевість Побожьє, області По-
дєс(ь)ньє, Порьсьє, Посвльє, земля Посємьє (ЕСЛГНПР, 102-103, 109);
2) По- + твірне слово (ГТ) + *-уь: м. Попашь < паша «лука, зелений корм»
(там же, 108);
3) По- + твірне слово (гідронім) + -(ин)а: обл. Погорина (там же, 102-103);
4) За- + твірне слово (гідронім) + *-ь/е: терит. Задєс(ь)ньє (там же, 60);
5) За- + твірне слово (ГТ) + -ьскь: м. Зарічьскь < ріка (там же, 61);
6) Межи- + твірне слово (гідронім) + *-ь/е: м. Мєжибожьє < рр. Богь і
Божькь (там же, 88).
Як видно з фактичного матеріалу, половину префіксально-суфіксальних то
понімів становлять відгідронімні похідні з конфіксом По-... *-ь]е, а кожний ін
ший тип представлений одним утворенням. За своїм релятивно-обставинним
значенням і мотиваційними зв’язками з твірними словами такі топоніми відно
сять до так званих назв-орієнтирів, які мають давні витоки, різноманітні словот
вірні типи і становлять досить чисельну групу в системі мікротопонімів різних
слов’янських мов 21, хоч подекуди до них безпідставно відносять лексико-се-
мантичні утворення від власних чи загальних назв з відповідними конфіксами 22.
До давньоукраїнських назв-орієнтирів належать також два префіксальні то
поніми: ур. Порохьна < По- + гідронім *Рохьна (літоп. Рахьна) (там же, 109),
м. Зарьтьіи < За- + р. Рьть (там же, 61), в останньому з яких відбулася не зовсім
зрозуміла флективна трансформація (очевидно, прикметникове закінчення
приєднано пізніше для узгодження категорії роду ойконіма зі співвідносним но
менклатурним іменем). Непродуктивність таких топонімів спричинена зага-
20 Лучик В. В. Про деякі особливості формування похідних на -ич в українській мові //
Питання мовознавства : 36. наук, праць на честь 70-річчя Володимира Олександровича Гор-
пинича. — Кіровоград, 1997. — С. 121-130.
21 Лучик В. В. Автохтонні гідроніми Середнього Дніпро-Бузького межиріччя. — Кіро
воград, 1996. — С. 91-95.
22 Див., наприклад: Подольская Н. В. Зазнач, праця. — С. 31-95.
_______________________________________ Історичний словотвір топонімів України...
І88Б 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 53
льномовною обмеженістю іменників як частини мови щодо можливостей «су
то» префіксального словотворення, хоч у системі мікротопонімів такі похідні є
відносно активними.
Непродуктивними в давньоукраїнській літописній топонімії є також флек
тивні утворення, їх ще кваліфікують як конверсивні похідні, що формально збе
рігають основу твірного слова, яка внаслідок розширення іншим закінченням
набуває нових граматичних і функціональних ознак. До таких назв належать:
пос. Вотьнинь < вотнина «маєток, успадкований по батькові на правах повної
власності; батьківщина, вотчина» (там же, 36), пос. Гьлтавь < гідронім Гьлтва /
Голтва (там же, 48), пос. Сєрєбрлньїи < р. *Сєрєбрлнат (там же, 142).
Ще одним різновидом морфологічного словотворення, який подекуди роз
глядають як окремий спосіб номінації, є основоскладання, що в чистому вигляді
належить до найдавніших способів деривації в індоєвропейських та інших
мовах. Як і в українській мові загалом, у київськоруській топонімії воно ре
алізується або поєднанням лише основ, або основоскладанням з паралельною
суфіксацією. В «Етимологічному словнику літописних географічних назв Пів
денної Русі» таких топонімів зафіксовано лише сім (менше 1 % від усіх дерива
тів і понад 2,5 % від утворень топонімного рівня деривації), з яких п’ять
належать до «чистого» основоскладання і два складносуфіксальні, тобто компо
зити в системі давньоукраїнських географічних назв є непродуктивними: с. чи
р. Боловєсь < болии «великий, сильний» + вось «рів; русло» або вьсь «село» (там
же, 22), м. Трьполь < три + поле (там же, 159- 160), м. встилогь < 8сть(є) + логь
або лоугь (там же, 168), терит. Білобєрєжьє < більш + бєрєгь + *-ь/е (там же, 27).
Причини такого стану криються насамперед у тому, що на час зародження абсо
лютної більшості київськоруських топонімів актуальною була номінація геогра
фічних об’єктів за однією мотиваційною ознакою. Це, зокрема, відрізняло такі
назви від тогочасних (язичницьких за походженням) антропонімів, у складній
основі яких часто поєднували побажання новонародженому бути, стати кимось
або подібним до когось, чогось. Порівняймо, наприклад, утворені від особових
імен-композитів топоніми з посесивним суфіксом *-іь: м. Богвславль < Богв-
славь, двір Бориславль < Бориславь, Володимирь < Володимирь, м. Вьсєволожь <
Вьсєволодь, ур. Радосьінь < *Радосьть, двір Шрославль < Шрославь (там же, 20,
23, 33- 34,39- 40, 114, 178). Із часом значне збільшення кількості поселень, угідь,
інших створених або засвоєних людиною об’єктів і необхідність їх протистав
лення численним старим спричинилися до активного використання в топонім-
ній номінації також нових основ, що вплинуло, зокрема, і на активізацію компо
зитів у наступні періоди.
З тієї ж причини непродуктивними в київськоруський період є топоніми, ут
ворені синтаксичним способом (усього десять назв), який характеризується
зміною синтаксичної структури похідної назви порівняно з твірним словом або
словосполученням і виявляє значну специфіку на тлі апелятивної лексики. Якщо
в системі загальних назв лексико-синтаксичний спосіб пов’язаний здебільшого
зі злиттям словосполучень в одне слово (юкстапозит) та зі збереженням попе
редніх синтаксичних відношень між компонентами (вищезгаданий < вище згада
ний, рйба-меч < риба + меч, післязавтра < після + завтра), то в топонімії такий
різновид цього способу непродуктивний. Він реалізовувався здебільшого завдя
ки коротким формам прикметників у функції означень, які могли без морфоло
гічних змін приєднуватися до опорного компонента: м. Більгородь < біль + го-
родь (там же, 27—28); з відомих прикладів зазначеного типу можна назвати ще
друс. Новьгородь, польський ойконім Віаіузіок < Ьіаіу + зіок, назву с. Івангород
В. В. Лучик_____________________________________________________________________
54 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З
на Кіровоградщині. Натомість природними є протилежні за характером форму
вання структури топоніми, які утворені шляхом розширення їхньої синтаксич
ної будови зазвичай на основі однокомпонентних (рідше двокомпонентних)
назв, унаслідок чого формуються складені деривати: країна Вєликаш Сквфь <
Скиф(ь) (там же, ЗО) + Вєликаш, м. Мальїи Новгородь < Новгородь (там же, 87) +
Мальїи тощо. Таким способом творяться топоніми переважно від назв суміжних
або суспільно відомих об’єктів відповідного типу для протиставлення їх за ак
туальною ознакою, якою в київськоруський період найчастіше був розмір посе
лень, річок, територій.
Отже, словотворення топонімів київськоруського (давньоукраїнського) пе
ріоду відбувалося в межах характерних для української мови основних спосо
бів: лексико-семантичного (семантичного), морфологічного, морфолого-син-
таксичного та лексико-синтаксичного (синтаксичного), але зі значною
специфікою порівняно із загальними назвами. Лексико-семантичні та морфоло-
го-синтаксичні утворення, які виникали без будь-яких матеріально виражених
словотвірних засобів, тобто внаслідок функціональної трансформації наявних у
мові слів, утворюють групу похідних так званого дотопонімного рівня деривації
(відапелятивні та відонімні похідні ще називають первинними топонімами, а
відтопонімні назви — вторинними топонімами), що становлять близько 55 %
від загальної кількості дериватів. Решта (понад 45 %) похідних належить до назв
топонімного рівня деривації, які характеризуються використанням у процесі
словотворення певних топоформантів. Такими є частина назв, утворених з
паралельним використанням морфолого-синтаксичного способу, усі морфоло
гічні та синтаксичні похідні. Що ж до засобів творення давньоукраїнських топо
німів, то в переважній більшості проаналізованих автохтонних назв (за свідчен
нями літописів, що в основному описували події на підконтрольних Київській
Русі землях, таких топонімів близько 95 %) використовуються основи та афікси
праслов’янського й східнослов’янського походження, частина яких виявляє оз
наки застарілості, а інші — різний ступінь продуктивності.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ЕСЛГНПР — Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі /
Відп. ред. О. С. Стрижак.— К., 1985.— 255 с.
ЕСТУ — Лучик В. В. Етимологічний словник топонімів України / Відп. ред.
В. Г. Скляренко.— К., 2014.— 544 с.
ЕСУМ 6 — Етимологічний словник української мови : В 7 т. / Гол. ред. О. С. Мельни-
чук,— К„ 2012,— Т. 6,— 568 с.
СУМ 6 — Словник української мови : В 11 т. / Гол. ред. І. К. Білодід.— К., 1975.—
Т. 6. — 832 с.
V. V. Ш СНУК
НІ8ТОМСАЬ \¥ОКП РОКМАТКЖ ОР ІЖКАІМА1Ч ТОРОКУМ8: КУІУ ЬШ8’
(ОІТ> ІЖКАІМАХ) РЕМ ОБ
ТЬе агйсіе апаїуяея теїЬосІз аші теапз о ї їогтаїіоп о ї оуєг 590 сіегіуаіез оиі о ї агоипсі 640
ге^ізіегесі Іоропутз о ї іЬе Куіу Киз’ регіосі оП 1*— Ьевіїшіп^ о ї 14а сепіигу йіаі аге гесогсіесі Ьу
ОМ Кия’ сЬгопісІея іп іЬе іеггііогіез по\у Ье1оп§іп§ Іо Цкгаіпе. Безріїе 1оп§ зіап<їш§ аікі яоте-
ііт е з еуеп ргеЬізІогіс огі^іп оГ§Є0£гарЬіса1 патея гесогсіесі іп іЬе сЬгопісІея, уаяі таіогіїу о ґЛ е т
Ьая ехргеяя \уогс! їогтаїіоп іпЬегіїапсе іп Іегтя оїіехісаі-яетаїіс, тогрЬоІо^ісаІ-яупІасІісаІ, тог-
рЬоІо^ісаІ апсі яупіасіісаі теіЬосія ІЬаІ сіетопяігаїе яі§пібсапІ яресійся іп іЬе ргосеяя о ї геаііга-
Ііоп ая сотрагей Іо арреііаїіуея.
К еу\уогсія: Іоропутя, \уогсі їогтаїіоп, тейюсіа о ї \уогсі їогтаїіоп,луогсі їогтаїіоп Іуре,
Куіу Кия’ (ОМ Цкгаіпіап).
_______________________________________ Історичний словотвір топонімів України...
/55У 0027-2833. Мовознавство, 2015, № З 55
|