Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст.
У статті проаналізовано відмінкову парадигму іменників у мові преси початку 40-50-х років XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку морфологічної системи української мови....
Збережено в:
Дата: | 2015 |
---|---|
Автор: | |
Формат: | Стаття |
Мова: | Ukrainian |
Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2015
|
Назва видання: | Мовознавство |
Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184022 |
Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
Цитувати: | Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. / Т. А. Коць // Мовознавство. — 2015. — № 4. — С. 82-88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraineid |
irk-123456789-184022 |
---|---|
record_format |
dspace |
spelling |
irk-123456789-1840222022-05-03T01:26:42Z Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. Коць, Т.А. У статті проаналізовано відмінкову парадигму іменників у мові преси початку 40-50-х років XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку морфологічної системи української мови. The research present an analysis of cases paradigm of nouns in publicistic language used in the 40-50 years of 20 century in the context of literary Ukraine. Spesial attention is paid to the functioning of variant. The main changes in the morphological system are generalized as well. 2015 Article Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. / Т. А. Коць // Мовознавство. — 2015. — № 4. — С. 82-88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184022 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
collection |
DSpace DC |
language |
Ukrainian |
description |
У статті проаналізовано відмінкову парадигму іменників у мові преси початку 40-50-х років XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку морфологічної системи української мови. |
format |
Article |
author |
Коць, Т.А. |
spellingShingle |
Коць, Т.А. Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. Мовознавство |
author_facet |
Коць, Т.А. |
author_sort |
Коць, Т.А. |
title |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. |
title_short |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. |
title_full |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. |
title_fullStr |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. |
title_full_unstemmed |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. |
title_sort |
морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років xx ст. |
publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
publishDate |
2015 |
url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184022 |
citation_txt |
Морфологічна парадигма іменника в прескрипціях і мовній практиці періодичних видань 40-50-х років XX ст. / Т. А. Коць // Мовознавство. — 2015. — № 4. — С. 82-88. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. |
series |
Мовознавство |
work_keys_str_mv |
AT kocʹta morfologíčnaparadigmaímennikavpreskripcíâhímovníjprakticíperíodičnihvidanʹ4050hrokívxxst |
first_indexed |
2025-07-16T04:04:59Z |
last_indexed |
2025-07-16T04:04:59Z |
_version_ |
1837774877791092736 |
fulltext |
Т. А. КОЦЬ
МОРФОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА ІМЕННИКА
В ПРЕСКРИПЦІЯХІ МОВНІЙ ПРАКТИЦІ
ПЕРІОДИЧНИХ ВИДАНЬ 40-50-х РОКІВ XX ст.
У статті проаналізовано відмінкову парадигму іменників у мові преси початку 40-50-х
років XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено
на функціонування варіантів, узагальнено основні напрями розвитку морфологічної системи
української мови.
К л ю ч о в і с л о в а : морфологічна система, варіант, відмінкова форма, мовна норма, мо
ва публіцистичного стилю.
Мова періодичних видань 40-50-х років XX ст. помітно змінилася порівняно з
попередніми десятиліттями: звузився словниковий запас, було максимально об
межено живомовний діалектний вплив, знизився до мінімуму стилістичний по
тенціал, майже зникли емоційно-оцінні одиниці, помітно зменшилася кількість
лексичних і граматичних варіантів, що на цьому етапі було ознакою штучного
заморожування природного розвитку мови. Мовна політика, спрямована на
зближення української і російської мов, тенденція до утвердження східноук
раїнських правописних традицій, задекларована «Українським правописом»
1933 року, призвели до того, що українськомовні газети і журнали стали засо
бом комуністичної пропаганди та ідеологічного впливу на масову свідомість.
Неперервність писемної традиції утримували мовні особистості письменників і
літературний процес. Мова публіцистичного стилю була законсервована, тема
тично і функціонально обмежена і фактично не розвивалася. Створені протягом
20—30-х років граматики та підручники було відкинуто, а нових не створено. Ли
ше 1951 року з’явився «Курс сучасної української літературної мови» за редак
цією JI. А. Булаховського 1, який слугував орієнтиром майже 20 років.
В умовах невизначеності мовна практика української періодики демонстру
вала поширення штампів, однотипних гасел, простих синтаксичних конструк
цій, мінімальну кількість стилістичних засобів. Як показує історія літературної
мови, найстійкішою до екстралінгвальних процесів була граматична система,
яка зберігала визначальні особливості української мови навіть у складні часи.
Зв’язок з попередніми десятиліттями був відчутний, зокрема у вживанні морфо
логічних форм.
Показовою і однією з визначальних граматичних ознак іменника є категорія
роду. Теоретичні узагальнення лінгводидактичних текстів ґрунтуються на тра
диції слововживання і залежать від рівня вивчення проблеми.
1 Курс сучасної української літературної мови / За ред. JI. А.Булаховського.— Κ., 1951.—
Т.1.— 519с.
О Т. А. КОЦЬ, 2015
82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4
Морфологічна парадигма іменника..
Категорію роду іменника сучасної української мови було систематизовано й
проаналізовано ще граматиками першої третини XX ст. С. Смаль-Стоцький та
О. Синявський наголошували, що рід можна визначити лише в однині в закін
ченнях називного відмінка. Г. Іваниця у визначенні родової належності крім
формальних ознак брав до уваги ще й значення слова2.
Г. Шерстюк визначав рід іменників за допомогою додавання присвійних зай
менників мій, моя, моє і крім традиційних груп родів (чоловічого, жіночого й се
реднього) виділяв спільний рід. Іменники спільного роду були названі ще в гра
матиці М. Смотрицького, проте на початку XX ст. їх виокремлювали лише
Г. Шерстюк3 та М. Сулима4.
О. Синявський пропонував паралельне вживання у двох родах— чоловічому
і жіночому: гущ — гуща, замін — заміна, докір — докора, капелюх — капелюха,
лах—лаха, мотузок—мотузка, одяг — одяга, підрешіток — підрешітка, птах
— птаха, пташок — пташка, роздум — роздума, скрут — скрута, стоніг —
стонога, тям — тяма, нестям — нестяма, хащ — хаща 5. Засвідчують ці пари
іменників і словники 20—30-х років, зокрема «Правописний словник» Г. Голос-
кевича (1929) і «Російсько-український словник» О. Ізюмова (1930).
У цих лексикографічних джерелах можна знайти пояснення сучасним тен
денціям родової варіантності, пор. : аналіз—аналіза, генезис—генеза, синтез —
синтеза тощо. У 10-30-ті роки автори словників подавали лише форми жіночо
го роду. У 40-50-х роках ряд варіантних форм жіночого і чоловічого родів імен
ників значно звузився. Паралельно вживалися зал — зала, виплат — виплата,
напр.: «Соціальні принципи христіанства підносять боягузливість, презирство
до самого себе, самоунижения, підкорення, смирення, словом — всі якості черні,
але для пролетаріату, який не хоче, щоб з ним поводилися як з покидьками люд
ства, для пролетаріату сміливість, самосвідомість почуття гордості й незалежнос
ті — важливіше хліба. Це було темою розмови у нашій залі»(3 6, 3.04.1941), «Рів
но о 9-й годині секретар шахтного комітету ЛКСМУ Іван Гаврилко оголошує
звітно-виборчі збори відкритими. У прийнятому рішенні збори зобов’язали но
вий комітет найближчим часом налагодити виробниче навчання молодих шах
тарів, організувати гуртки по оволодінню різними професіями, забезпечити ви
плату, широко популяризувати досвід молодих стахановців» (МУ, 13.02.1945).
Іменники, що функціонують у сучасній літературній мові в формі чоловічого
роду, нікотин, метод, кадр, грип та ін. були жіночого роду, напр.: «Замість пан-
щизняної звички п’яничення та муринського налогу курення — святкуємо всі
без алкоголю та нікотини, в ім’я добра і росту Української Нації!» (Д, 7.01.
1939), «Не можна забути кадру, де знято зустріч Микити Сергійовича Хрущова з
мешканцями визволеного Києва» (МУ, 30.05.1945), «Грипа, простуда? Добра
рада в часі епідемії грипи: бережіться зараження й недуги» (Д, 7.01. 1939).
Як нейтральні, дублетні форми функціонують родові варіанти зал — зала та
ін. і в сучасній літературній мові1. Ці іменники були, очевидно, запозичені через
посередництво і польської, і російської мов. У цих мовах слово засвоювалося
2 ИваницаГ. Курс украинского языка в кратком практическом изложении с хресто-
матиею. — К., 1927. — С.66.
3 Шерстюк Г. Коротка українська граматика для школи.— Полтава, 1907.— Ч. 1.— С.7,14.
4 Сулима М. Українська фраза.— X., 1928.— С.9, 28.
5 Синявський О. Норми української літературної мови.— X., 1931.— С. 47.
6 Список скорочень джерел див. у кінці статті.
7 Див.: Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І КБілодіда.— Κ.,
1969,— С.32.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 83
Т. А. Коць
щодо граматичного роду по-різному. Іноді хитання роду в іменниках іншомов
ного походження відбивають стан неунормованості, подвійності в самому мов
ному джерелі8. У другій половині XX ст. через перерваність мовознавчих до
сліджень граматичну будову української мови було ще недостатньо досліджено.
Це й зумовлювало виділення за формальними ознаками називного відмінка од
нини і системою відмінкових закінчень лише трьох родів: чоловічого, жіночого
й середнього9. Проте було наголошено, що при визначенні роду в словах на зра
зок сирота, п ’яниця, нехлюя «особливої ролі набуває змістовий бік». Зазначено
також, що «на сучасному етапі (50-ті роки XX ст.) граматичний рід виявляється
як чисто абстрактна граматична категорія, і зв’язок його з семантикою іменника,
в якому він виступає, взагалі слабо простежуваний тепер у мові» 10.
Іменник pluraliya tantum меблі вживався у формі жіночого роду переважно в
західноукраїнській пресі: «У 1938 році артіль почала виробляти меблю за нови
ми художніми зразками» (Б, 26.01.1938).
Множинна форма іменника хлібозаготівля—хлібозаготівлі у 40—50-х роках
XX ст. зберігалася від часу його творення у 30-х рокахв, а згодом вийшла з ужит
ку, напр.: «Пляна хлібозаготівель виконано 120, 7 відсотка» (БП, 29.12.1940).
Певні зміни відбулися у відмінкових закінченнях іменника. Пошуки норма
тивних зразків були складними насамперед для авторів граматик. У 20-30-х ро
ках XX ст. мовна практика демонструвала хитання морфологічної норми, що
виявлялися в поширенні різних діалектних фонетичних, лексичних і граматич
них варіантів. Неусталеністю, варіантністю іменникової словозміни характери
зувалися всі граматики початку XX ст.
У «Курсі сучасної української літературної мови» норму було уніфіковано
відповідно до вимог радянської ідеології. З 50-х років XX ст. відмінювання імен
ників І відміни здебільшого не відрізнялося від норм сучасної української літе
ратурної мови. Варіантні закінчення зберігали іменники II відміни чоловічого
роду, зокрема в родовому відмінку однини (це було кодифіковано і прескрип-
тивною нормою), напр.: «Повідомляють, що при обшуку Атсиза крім коду і
шифра викрито його листування з керівниками гітлерівської фашистської пар
тії» (ПР, 24.04.1944), «У відродженні Донбасу приймає участь вся наша краї-
на»(СХ, 23.09.1944), «Сільрада разом з уповноваженими РПК та партосередком
заспокоїлися на тому, що «ми з куркулями вже покінчили, склали акта на пере-
дання справи до суду» (БП, 18.09. 1932).
Варіантність була властива всім семантичним групам іменника, напр.: «То
рік використовували механізми на обробітку буряка не задовільно» (БПВ,
21.03.1932), «Торік у колгоспах України були значно збільшені посіви бавовни
ку» (КП, 4.02.1950), «За розкрадання колгоспного хлібу — до розстрілу. В с. Вік-
торовка виїзна сесія облсуду засудила до розстрілу куркульку Григоренко Ма
рину за систематичне розкрадання хліба з колгоспних ланів» (БП, 1.09.1932).
На прикладі академічних рекомендацій щодо вживання форм давального
відмінка чоловічого роду однини можна простежити мовознавчу тенденцію до
збереження визначальних власне українських морфологічних норм. Усі грама
тики XX століття надавали перевагу закінченням -ові, -еві / -сві. Саме з ними
було подано майже весь ілюстративний матеріал: «Давальний відмінок іменни
ків найчастіше виражає особу або предмет для яких чи в зв’язку з якими відбу
8 Там же.— С.58.
9 Курс сучасної української літературної мови.— С.30.
10 Там же.— С.309.
84 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4
Морфологічна парадигма іменника..
вається дія (дав Петрові книжку, матеріали прислали заводові)', таке саме зна
чення має давальний відмінок при віддієслівних іменниках (допомога другові,
порада учневі, служіння народові)» 11 ; «Давальний відмінок вживається як одна
з основних форм, що використовуються в поєднанні з окремими семантичними
групами дієслів в об’єктному значенні (писати лист товаришеві, читати казку
синові)» 12. Утвердження цієї норми всі граматики демонструють на прикладі
класичної художньої літератури: «Чернишеві хотілося багато чого сказати цій
дівчині — вдові з маленькими білими руками» (О. Гончар), «А сам він невичер
пне джерело подарував народові навіки» (М. Рильський). Як варіантні функціо
нують у мові форми на -у, -ю: «Кожний вірш свій і поему він [Т. Шевченко]
присвячував народу» (М. Рильський), «Він заздрив своєму єдиноземцю, ненави
дів його, шкодив» (П. Загребельний).
У мові преси 40-50-х років іменники II відміни чоловічого роду послідовно
зберігали в давальному відмінку паралельні флексії -ові / -еві. Закінчення
-у / -ю були нечастотними незалежно від семантичних груп (істот, неістот) імен
ників. Форми на -ові/-еві переважали і в мові української періодики, напр.:
«Керуючись геніальним вченням марксизму-ленінізму, радянські вчені руйную
ть все, що віджило в науці, що стоїть на перешкоді буйному розквітові нашого
щасливого життя» (PO, 10.03.1950), «Вчора, напередодні нового року, в Чернів
цях був даний урочистий старт обласному зірковому лижному походові, присвя
ченому виборам до Верховних рад СРСР та УРСР» (КБ, 1.01.1941), «Видатному
вченому нашої країни Євгенові Оскаровичу Патонові минуло 80 років» (КП,
25.03.1950). Часто такі закінчення були регулярними незалежно від стилістич
них текстових особливостей, напр.: «Наперекір цим “могутнім силам”, які на
кожному кроці мстять чесному письменникові-патріотові, садовлячи його в
тюрму, обливаючи потоками наклепів, — Фаст перед цілим світом викриває ве
личезний злочин, що повернув у рабство кілька мільйонів людей» (ЛГ,
13.01.1949), «Товаришеві Сталінові — продовжувачеві безсмертної справи Ле
ніна» (ЛГ, 21.12.1949).
Закінчення -ові, -еві, -сві, як демонструє мовна практика, системно стали ви
тіснятися з ужитку формами на -у, -ю в 70-ті роки XX ст.
У 40-50-ті роки спостерігаємо тенденцію до уніфікації словозміни іменників
середнього роду, зокрема в родовому відмінку множини (прескрипції і мовна
практика 20-30-х років фіксували багато варіантних флексій). Прескриптивна
норма того часу подавала паралельні закінчення -0 / -ів (серців, питань/питан-
нів) 13. О. Синявський зазначав, що закінчення -ів / -їв у іменниках родового від
мінка множини «буває лише зрідка: обличчів,роздоріжжів, питаннів, статтів,
місців» 14. У 40-50-х роках форми на -ів / -їв трапляються зрідка, переважно в
мові західноукраїнської преси, напр.: «Забезпечити суворе додержання встанов
леного порядку надання наукових званнів (асистент, доцент, професор) не за
обійманою посадою, а за справжньою кваліфікацією, що її визначається науко
вими працями» (БП, 23.09. 1939).
11 Сучасна українська літературна мова.— С.80.
12 Украинская грамматика / За ред. В.М.Русановского.— Κ., 1986.— С.59.
13 Смаль-Стоцький С., Ґартнер Ф. Граматика руської мови.— Відень, 1914.— С.202;
Гладкий М. Практический курс украинского языка: пособие для русских школ на Украине и
для самостоятельного изучения живой украинской речи.— К., 1924.— С.19; Кульбакин С. М.
Украинский язык.— X., 1919.— С.19.
14 Голоскевич Г. Правописний словник.— X. ; К., 1930.— С.60.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 85
Т. А. Коць
З другої половини XX століття прескриптивна норма диференціювала фор
ми родового відмінка множини іменників II відміни. Закінчення -ів / -їв було
закріплено за іменниками чоловічого роду та іменниками середнього роду на -е,
-я: берегів, відкриттів, морів, попів. Нульове закінчення — за іменниками се
реднього роду на -о, -е та -я: бажань, питань, серць і сердець 15.
Прислівник ввечері, закріплений у літературному вжитку, під впливом ро
сійської мови зрідка замінювався орудним відмінком іменника вечір —вечором,
напр.: «1 липня вечором, як тільки передали по радіо постанову про випуск Дер
жавної позики Третьої П’ятирічки, в конторі Сумторгу відразу зібрався мітинг
працівників вечірньої зміни» (БЗ, 2.07.1938).
40-50-ті роки демонструють невідмінюваність іншомовних іменників кіно,
бюро, депо тощо(у 20-30-ті роки мовна практика засвідчувала відмінюваність
запозичених слів), напр.: «Петро, червоний і схвильований, дивиться в бік і тре
кулаком очі, а Грицько крутить ґудзика на старому пальто Марини» (МУ,
14.03.1945).
Правописні рекомендації 1933 року, які не були підкріплені мовною практи
кою, позначилися на парадигмі відмінкових форм іменників III відміни.
Прескриптивну і дескриптивну традицію зберігали іменники жіночого роду
в родовому відмінку однини до 40-х років, а саме закінчення -и: напасти, злос
ти, осени, крови, любови. М. Левицький, О. Синявський рекомендували вживати
флексію -і лише в іменниках ніч — ночі, подорож — без подорожі, розкіш — без
розкоші, твар — з тварі, молоді, постаті, тіні, артілі, Росі16.
О. Синявський зазначав, що «колись усі іменники третьої відміни зовсім не
мали закінчення -і, воно сюди зайшло з інших відмін, але в прислівниках, що
повстали з окремих форм слів третьої відміни, те -и зберігається в колишніх міс
цевих відмінках однини: восени» 17. Своє твердження мовознавець ілюстрував
словами Т. Шевченка: «Червоною гадюкою / Несе Альта вісти / Щоб летіли
крюки з поля / Ляшків-панів їсти».
Варіантність відмінкових форм 20-30-х років XX ст. часто була наслідком
того, що автори граматик намагалися охопити весь доступний мовний матеріал,
який часто був різнотипним і регіонально відмінним. У 40-50-ті роки через за
перечення наслідування розмовної практики, на що часто спирались автори гра
матик у попередні десятиліття, зникли форми на -ий іменників III відміни мно
жини жіночого роду (місцевостий, дорогоцінностий, національностий,
часописий) і утвердилося закінчення -ей, яке й закріпилося в літературній мові:
місцевостей, дорогоцінностей, національностей. Тенденцію до закріплення за
кінчення -ей у родовому відмінку множини іменників жіночого роду демонстру
вала і мовна практика української періодики попередніх десятиліть: народнос
тей, часописей (Д, 01.01.1928; ВС, 17.02.1926), відомостей (ВСУНР,
17.03.1927), цінностей (Г, 27.10.1927), вістей (ВКОВПІ, 18.07.1928), можли
востей (1111, 19.11.1919). Закінчення -ей іноді наводилися в правописних слов
никах М. Гладкого {ночей, вістей, печей), О. Ізюмова (ночей, милостей, подоро
жей, солей, речей) 18. Мова публіцистичного стилю засвідчує, що форма
15 Сучасна українська літературна мова.— С.72; Український правопис.— Κ., 2003.—
С.75,76.
16 Синявський О. Зазнач, праця.— С.74.
17 Там же.— С.63.
18 Гладкий М. Практический курс украинского языка: пособие для русских школ на
Украине и для самостоятельного изучения живой украинской речи.— К., 1924.— С.26,10, 29;
Ізюмов О. Російсько-український словник.— 4-е вид., доп.— X. ; К., 1930.— С.31,298,442,356.
86 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4
Морфологічна парадигма іменника..
родового відмінка жіночого роду на -ей усталилася й витіснила з ужитку форми
на -ий ще до 30-х років XX ст. Це виразно демонструє і західноукраїнська преса:
«Кожен культурний народ має безліч можливостей створити свою літературну
мову» (Б, 12.10.1928), «Ми маємо чимало своїх, рідних традицій і незахищених
цінностей» (ЛНВ, № 1, 1926).
Незважаючи на прескриптивну і дескриптивну столітню традицію, форма
родового відмінка множини іменників жіночого роду III відміни належить до
слабких морфологічних норм сучасної української літературної мови. Варіантні
флексії (деталей — деталів, статей — статтів) утримують живомовні діалек
тні особливості. «Атлас української мови» засвідчує поширення форм на -ів
іменників у формі множини, зокрема і в наддніпрянських і південно-західних
говірках української мови 19.
У 40-50-ті роки як варіант до іменника мати зрідка вживався давній зразок
матір, напр.: «Матір Дімітрова закликала робітників Франції посилити боро
тьбу з фашизмом, за звільнення Дімітрова і за єдиний революційний фронт» (А,
21.11. 1941). Відмінкові форми цього іменника втратили давню варіантність і
відповідають сучасним морфологічним зразкам.
Кличний відмінок репрезентували дві форми, що фіксували й проскрипції
попередніх десятиліть: мати 20 та мамо 21.
Відмінкова парадигма іменників IV відміни впродовж XX століття зали
шається незмінною.
Варіантність іменників у формі звертання була наслідком інтралінгвальних і
екстралінгвальних чинників. У мовознавстві тривалий час панувала думка про
шестикомпонентну відмінкову парадигму: «Розрізняють шість відмінків: назив
ний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий. Крім того, частина
іменників, переважно назви істот, має ще так звану кличну форму, яка викорис
товується при звертанні»22. Поняття кличної форми закріпилося в мовознавчій
науці надовго, пор.: «Клична форма — це морфологічна форма іменника, яка
виступає у синтаксичній функції звертання...»23, «За специфічними закінчення
ми і функціональним призначенням виокремлюється клична форма, властива
насамперед іменникам зі значенням особи» 24. Така оцінка, безперечно, вплива
ла на функціональну активність кличного відмінка. При звертанні, що особливо
відчутно в офіційно-діловому стилі, поширювалася форма називного відмінка,
що розхитувало граматичні норми. Це один із прикладів взаємопов’язаності
науки про мову і мовної практики. Мова української періодики 40-50-х років де
монструє вживання форм кличного і називного відмінків, напр.: «Прийміть мій
привіт і подяку Червоної Армії, Феропонт Петрович, за Ваше піклування про
повітряні сили Червоної Армії» (ПП, 26.05.1944), «З тобою ми, партіє, навіки!»
(JIT, 25.01.1949).
Утвердження форми кличного відмінка (вокатива) на рівні зразкових обов’яз
кових норм відбулося в 90-ті роки XX ст., напр.: «Іменник з граматичними озна
ками вокатива у семантичному плані, з одного боку, номінує адресат-об’єкт,
19 Атлас української мови.— Κ., 1984.— Т. 1.— С.310; 1988.— Т. 2.— С. 201.
20 Гладкий М. Зазнач, праця.— С.57; Синявський О. Зазнач, праця.— С. 15; Коцовський В.
Методична граматика руської мови для ІУкляси шкіл 5- і 6-клясових.— 2-е вид.— Л., 1912. —
С.32.
21 Тимченко Є. Українська граматика.— Κ., 1917.— С. 109.
22 Курс сучасної української літературної мови.— С.306.
23 Сучасна українська літературна мова.— С.74.
24 Украинская грамматика.— С.56.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 87
Т. А. Коць
до якого звертається мовець, а з другого, — є суб’єктом, який потенційно може
виконати волю мовця» 25; «Кличний відмінок, як і називний, родовий, давальний,
знахідний, орудний і місцевий відмінки, має типові відмінкові семантико-син-
таксичні, формально-синтаксичні відношення цієї грамеми до інших компонен
тів речення» 26. Уживання вокатива у первинній і вторинній семантико-синтак-
сичних функціях традиційно репрезентує художній стиль: «— Кажіть, мамо\»
(І. Багряний), «Моя пісне, на гори зійди і впади, ніби річка зі скелі» (Д. Павлич-
ко), «Шуро\ — вперше за сьогодні Євген назвав її на ім’я» (О. Гончар), «Та
ту \ — більше нічого не промовляє, біжить і опускається на землю біля батька»
(М. Стельмах).
Як показує мовний розвиток, лексичні варіанти або розподібнюються або
зникають. Граматичні, фонетичні дублети здебільшого зникають. Родові варіан
ти іменника розподібнювалися або зникали протягом порівняно коротких періо
дів — 7-10 років. Цього часу, як свідчить історія літературної мови, достатньо
було для морфологічного оформлення іншомовних слів. Найдовше співіснують
у мові діалектні варіанти, адже їх підтримує жива стихія українських говірок.
Отже, внутрішні закони мови регулюють відмінкову іменникову парадигму,
що виявляється в збереженні визначальних ознак української літературної мови
(закінчення -ові, -еві в давальному, вживання кличного відмінка тощо). Форму
вання й утвердження єдиних взірцевих морфологічних норм залежало від тен
денцій мовної практики і стало результатом пошуку і компромісних рішень ба
гатьох поколінь мовознавців.
СКОРОЧЕННЯ НАЗВ ГАЗЕТ:
А — Арсенал; Б — Буковина; БЗ — Більшовицька зміна; БП — Більшовицька правда;
ВКОВШ — Вісті Київської округи водяних шляхів; ВСУНР — Вісті УНР; Г — Гарт; Д —
Дзвін; 3 — Зоря; КБ — Комсомолець Буковини; КП — Комсомолець Полтавщини; ЛНВ —
Літературно-науковий вісник; ЛГ — Літературна газета; МУ — Молодь України; ПП — Пів
денна правда; ПР — Преса Ровенщени; PO — Радянська освіта; СХ — Соціалістична Харків
щина.
Т. A. KOTS
THE MORPHOLOGICAL PARADIGM OF NOUN IN THE PRESCRIPTIONS AND
LANGUAGE OF PUSBLICISTIC STYLE OF 40-50 YEARS OF 20 CENTURY
The research present an analysis of cases paradigm of nouns in publicistic language used in
the 40-50 years of 20 century in the context of literary Ukraine. Spesial attention is paid to
the functioning of variant. The main changes in the morphological system are generalized as well.
Keywords : morphological system, variant, form of cases, literary norm, language of
publicistic style.
25 Вихованець I. Р.,ГороденськаК. Г., Грищенко А. П. Граматика української мови.— К ,
1982,— С.44.
26 Вихованець І. Р. Теоретична морфологія української мови.— Κ., 2004.— С. 77.
88 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4
|