Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»

У статті пропонується опис етнофразеологічних одиниць на позначення тваринного світу, здійснюється спроба дослідити їхню внутрішню форму на тлі української етнокультури, розкривається природа сакральності деяких фразеологізмів, наголошується на важливості дослідження образів народного мовлення як ці...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2015
1. Verfasser:	Онуфрійчук, Г.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2015
Schriftenreihe:	Мовознавство
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184041
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина» / Г.І. Онуфрійчук // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184041
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1840412022-05-04T01:26:10Z Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина» Онуфрійчук, Г.І. У статті пропонується опис етнофразеологічних одиниць на позначення тваринного світу, здійснюється спроба дослідити їхню внутрішню форму на тлі української етнокультури, розкривається природа сакральності деяких фразеологізмів, наголошується на важливості дослідження образів народного мовлення як цілісної мовної мікросистеми. This article is deal with the description of ethnophraseological units marking animal world. We try to analyze it’s inner form in the context (against the background) of Ukrainian ethno culture. We reveal the character of sacralness of some phraseological unit and we lay the stress on the importance to analyze the image of the folk-speech as complete language microsystem. 2015 Article Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина» / Г.І. Онуфрійчук // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184041 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті пропонується опис етнофразеологічних одиниць на позначення тваринного світу, здійснюється спроба дослідити їхню внутрішню форму на тлі української етнокультури, розкривається природа сакральності деяких фразеологізмів, наголошується на важливості дослідження образів народного мовлення як цілісної мовної мікросистеми.
format	Article
author	Онуфрійчук, Г.І.
spellingShingle	Онуфрійчук, Г.І. Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина» Мовознавство
author_facet	Онуфрійчук, Г.І.
author_sort	Онуфрійчук, Г.І.
title	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
title_short	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
title_full	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
title_fullStr	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
title_full_unstemmed	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
title_sort	людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2015
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184041
citation_txt	Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина» / Г.І. Онуфрійчук // Мовознавство. — 2015. — № 5. — С. 67-74. — Бібліогр.: 21 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT onufríjčukgí lûdinavukraínsʹkíjetnofrazeologííbípolârnaopozicíâlûdinatvarina
first_indexed	2025-07-16T04:06:22Z
last_indexed	2025-07-16T04:06:22Z
_version_	1837774965254914048
fulltext	Г. І. ОНУФРІЙЧУК ЛЮ ДИНА В УКРАЇНСЬКІЙ ЕТНОФРАЗЕОЛОГІЇ: БІПОЛЯРНА ОПОЗИЦІЯ «ЛЮ ДИНА — ТВАРИНА» У статті пропонується опис етнофразеологічних одиниць на позначення тваринного світу, здійснюється спроба дослідити їхню внутрішню форму на тлі української етнокульту ри, розкривається природа сакральності деяких фразеологізмів, наголошується на важливості дослідження образів народного мовлення як цілісної мовної мікросистеми. К л ю ч о в і слова: фразеологізм, етнофразеологізм, зоофразеологізм, внутрішня форма фразеологізму, паремія. Окрасою мови й неоціненним скарбом народного досвіду, важливим об’єктом наукового розгляду, зокрема в етнолінгвістичному плані, є фразеологізми, в яких найяскравіше виявляються національна особливість і самобутність, зобра жальні й естетичні якості мови \ Саме такі мовні одиниці найвиразніше пере дають дух і нев’януче багатство мови, що її витворив народ протягом віків для потреб спілкування в усній та писемній формах. Як зауважував М. Толстой, перший і відносно ранній інтерес до фразеології у слов’ян був викликаний саме намаганням побачити у фразеологізмах відбитки давнього побуту, обрядів і вірувань, відтворити первісний мовленнєвий кон текст і ситуацію 1 2. Фразеологізми як мовні одиниці прямо або опосередковано містять культурну інформацію про суспільство, світ, народ. Вони давно стали одним з важливих об’єктів етнолінгвістики, яка відстежує тісний взаємозв’язок мови та етносу, мови й етнокультури. Вивчення фразеології в концептуальному та етнокультурному висвітленні започаткували Б. Грінченко, М. Костомаров, А. Кримський, О. Потебня, Л. Скрипник, М. Сумцов та ін. Етнофразеологізми відтворюють історичні події й соціальне життя, виріз няють найменші порухи людського серця і розуму, розкривають неосяжний світ людських почувань. Як зауважив Іван Огієнко, добірна народна фразеологія — це душа кожної мови3. Образно-ідіоматична народна фразеологія (етнофразео- логія)— здебільшого продукт народного образного мислення 4, породжений на самперед сакральним світосприйняттям. Культ природи лежав в основі первіс ного релігійного світогляду; у народній уяві небесні світила, дерева, рослини, 1 Кучеренко Т. П. До проблеми трансформації фразеологізмів // Наук. вісн. Чернів. ун-ту.— Чернівці, 1996.— Вип. 9.— С. 144; їжакевич Г. П. Стилістична класифікація фразео логізмів // Укр. мова і літ. в пік.— 1971.— № 10.— С. 13. 2 Толстой Н. И. Этнолингвистические аспекты славянской фразеологии // Язык и на родная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвистике.— М., 1995.— С. 373. 3 Огієнко I. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови.— К., 2001.— С. 41. 4 Жайворонок В. В. Українська етнолінгвістика : Нариси.— К., 2007.— С. 33-34. О Г. І. ОНУФРІЙЧУК, 2015 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 67 квіти, річки, звірі, каміння, вітри— усе було живе й олюднене, і для дохристиян ської людини це не була проста метафора, як це сприймаємо тепер, а релігійна правда5. Віра в сакральну силу мовленого слова яскраво виражена в народній твор чості, замовляннях, у молитвословах магічного характеру. Вона давала можли вість людині по-своєму відчути невидимий світ, намагатися керувати ним, а та кож впливати за допомогою слова на своє життя, майбутнє. Звернімо увагу на сталі народні вислови, які мотивовані магічною, обереговою силою слова мов леного та засвідчують сакральність народного мовлення. Наприклад, жодна об- рядодія не розпочиналася без молитви і звернення до Всевишнього, тому маємо часте використання в мові лексеми Бог і сталі сполуки з нею, пор.: не дай Боже; змилуйся Боже; з Богом; хай Бог боронить; Боже поможи; дай Боже, щоб усе було гоже; дай Боже пам ’ять; дай Боже ноги, а чорт колеса; не доведи Боже. Важливим аспектом у дослідженні образних сталих мовних одиниць є з’ясуван ня їхньої внутрішньої форми. Ще О. Потебня зауважував, що внутрішня форма іс нує у двох виявах: як «ближче етимологічне значення» і як «центр образу». Внут- рішньомовна мотивованість стає в пригоді під час аналізу етнофразеології. Так, внутрішня форма постає посередником між найменуваннями, вказуючи на те, як «пов’язане дане слово з його найближчими попередниками»6 7. На думку І. Кевлюк, внутрішню форму фразем визначають особливості відображення в ідіоматиці етнокультурних пріоритетів, звичаїв, прихованих психологічних, моральних установок культурної спільноти. Вивчаючи внутріш ню форму фразем будь-якої мови, ми підсвідомо занурюємося в духовний світ народу та його міфологію. Фраземіка переходить з покоління в покоління не змінюючись, на відміну від інших рівнів мови 1. Адже фраземи — це «код культури», в якому часто зашифрований цілий сюжет 8. В основі внутрішньої форми будь-якої фраземи лежить образне світосприйняття, що ґрунтується на символьному осмисленні буття, традицій, звичаїв, обрядів, вірувань тощо. Розуміння та аналіз фразеологічного складу мови — це шлях до пізнання ментальності народу, його уявлень про світ і сприйняття себе в цьому світі. Як зазначає Г. Кузь, універсальною формою основоположних ідей, що генерувало людство в процесі історичного розвитку, є символіка, яка репрезентує основні ідеї, характерні для різних етапів розвитку людства, їх аналіз, що потребує хро нологічного підходу 9. У свою чергу, тісно переплітаючись з етносимволікою позначуваної реалії, етносимволіка слова стає основною підвалиною становлен ня особливих концептуальних продуктів — етнокультурних концептів, або зна ків етнокультури 10. Щоденне спостереження людини за тваринним світом спонукає її до утво рення цілої низки мовних одиниць, які через порівняння поєднують риси люди- 5 Іларіон, Митрополит. Дохристиянські вірування українського народу.— К., 1992.— С. 13-14. 6 Потебня А. А. Мысль и язык // Эстетика и поэтика.— М., 1976.— С. 16. 7 Кевлюк І. В. Термін «фразема» в етнолінгвістиці та лінгвокультурології // Наук. вісн. Криворіз. держ. пед. ун-ту : 36. наук, праць. Філол. студії.— Кривий Ріг, 2011.— Вип. 6.— С. 252. 8 Телия В. Н. Русская фразеология. Семантический, прагматический и лингвокультуро логический аспекты. — М., 1996. — С. 224. 9 Кузь Г. Т. Вигукові фразеологізми української мови: етнолінгвістичний та функціо нальний аспекти : Автореф. дис.... канд. філол. наук. — Івано-Франківськ, 2000. — С. 7. 10 Жайворонок В. В. Мовні знаки культури: Спроба лексикографічного опису І І Лінгво стилістика: об’єкт — стиль — мета — оцінка. — К., 2007. — С. 93. Г І. Онуфрійчук_____________________________________________________________ 68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 ни й тварини, передусім за звичками, поведінкою, фізичними ознаками. Унас лідок цього розвиваються персоніфікація та символіка. Спробуємо розглянути на прикладі декількох біполярних пар асоціативні зв’язки людини з іншими жи вими істотами та їх відображення в етнофразеології. Біполярна опозиція «людина — кінь (шкапа)». Цікавими з погляду етно фразеології є зоофраземи з ключовим компонентом кінь. У народному уявленні ця тварина є однією з найбільш міфологізованих. Так, деякі слов’янські племена й кельти вірили, що коні відносять душі померлих у потойбічний світ. Підтвер дженням цього є те, що в давніх похованнях археологи знаходять упряж коней. «Словник символів культури України» подає таке міфологізоване визначення лексеми кінь — «символ сонця і водночас потойбічного світу; циклічного роз витку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого першопочатку; інтуїтивного пізнання. У слов’ян-язичників — символ смерті й воскресіння со нячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірнос ті, відданості» (ССКУ и). У пізній період часто постає образ крилатого коня, який наділений прудкістю, сміливістю, силою. Г. Булашев стверджує, що кінь — це перетворений ангелом, за велінням Господа, диявол11 12. Лексема кінь у фразеологізмах уживається як у прямому, так і в образному (символічному) зна ченні. Символьна біполярна пара «людина — кінь» включає як позитивні, так і негативні якості. Найуживанішими позитивними компонентами символічного значення лексеми кінь є працьовитість, досвідченість, волелюбність, нескоре ність, швидкість, сила, вірність, здоров’я. Так, досвідченість символізують такі фраземи: був на коні і під конем (Пазяк, 1991,159) — про людину, яка багато чо го пережила і тому здатна подолати будь-які труднощі; сиві коні не все є старі (там же, 164) — про людину, яка хоч і у віці, але має силу і добре знає свою спра ву; старий кінь (віл) борозни не зіпсує (там же) — у кожній серйозній справі по трібно мати незалежно від віку досвідченого знавця. Символіка працьовитості втілена у фразеологізмі добрий був кінь, та з ’їздився (там же, 159) — про пра цьовиту людину, яка підірвала своє здоров’я фізичною працею; поки коняка тягне, то не випрягай (там же, 164) — доки можеш, то працюй. На передній план у фразеологічних одиницях народного мовлення виступає символіка вірності, напр.: кінь не видасть — і ворог не знайде (там же, 161). Ко ли в бою необхідно було підкрастися до ворога, кінь, будучи вірним своєму гос подареві, поводився тихо і не видавав хазяїна. Скажімо, фразеологічна одиниця бути (почувати себе) на коні вживається зі значенням «бути у виграшному ста новищі» (СФУМ, 388). Так говорять про людину, яка досягає поставленої мети. Ймовірно, утворення такого вислову зумовлене тим, що колись козак, який си дів на коні, у бою був у виграшному становищі, ніж козак без коня. Досліджуючи етнофразеологізми з етносимволом кінь, спостерігаємо низку фразем на позначення й негативних рис людини. Серед таких прикладів можна виокремити фразеологічні одиниці на позначення незграбності, пор.: овса шка па з ’їла, так і віз побила (Пазяк, 1991,164); нестримності — норовистому коневі і майдан тісний (там же); ледарства — кінь добрий на пашу, а до роботи байду же (там же, 159); норовистості — не вір кобилі в дорозі, бо серед болота скине (там же, 166); ненажерливості— не кінь солому поїв, а солома коня (там же, 163). Ознака яскраво виражена у фразеологізмі коняча (кінська) доза, часто вжи 11 Список скорочень див. у кінці статті. 12 Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруван нях,— К., 1992,— С. 322. ________________________________________ Людина в українській етнофразеології... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 69 вається в сучасній українській літературній мові зі значенням «дуже велика пор ція» (СФУМ, 213). Біполярна опозиція «людина — кіт (кішка)». Ця тварина в народному уяв ленні є небезпечною, бо стоїть на межі двох світів— реального та потойбічного (Знаки, 288). За повір’ями, кіт може переходити в потойбічний світ і в цьому сенсі є провідником. Якщо ж господарю кота загрожуватиме небезпека з потой- біччя, ця тварина твердо стане перед ним і захистить його. Кіт (кішка) — най більш багатогранна тварина в символічному значенні, адже поєднує численні як позитивні, так і негативні риси. За віруваннями наших предків, він є втіленням незалежності, зла, темряви і смерті, охоронця малої дитини, хитрого ласуна. Шанували котів стародавні єгиптяни та лакці (народ у Республиці Дагестан). У Єгипті цих тварин називали «добрими духами житла». їм будували храми, та кож дарували зображення кішок, зроблені із золота та срібла. Єгипетську боги ню радості та веселощів Баст зображували у вигляді жінки з головою кішки. Атрибутом цієї богині була егіда з головою кішки, за вбивство цієї тварини кара ли на смерть. Також кіт був однією з іпостасей бога Ра. У написах на фараон- ських гробницях Ра названо «котом — месником богів». У «Книзі мертвих» кіт, як одне з утілень цього бога, бореться зі змієм. Можливо, саме звідси постав об раз кота-змієборця, який часто побутує в східнослов’янських казках13. У лакців існував добрий дух оселі Кікі, що був копією кота (ССКУ). Японці вважали кота злою істотою, яка володіє надприродною силою, зате в Китаї, навпаки, вірили, що він здатен проганяти злих духів. У римлян кішка слугувала символом неза лежності, її зображення було неодмінним атрибутом богині Свободи — Лібер- тас. В Україні кота (кішку), на думку Г. Булашева, вважали творінням Бога, доб рим оберегом від зла, добрим духом житла. Тому й досі зберігся звичай, що першим у новозбудовану хату має зайти кіт. Проте люди остерігалися чорних котів, особливо коли вони перебігали дорогу. У деяких регіонах вважали: у хвості кота є отрута, а тому існував звичай відрубувати його кінець 14. Найчас тіше в народному віруванні кота вважали все-таки нечистим, адже є легенда, що він колись з ’їв чорта. Також вірять, що приблудний кіт спричиняє зубожіння сім’ї (Знаки, 288). З котом (особливої масті) пов’язана і низка народних повір’їв: коли кіт поли шає свій дім — на нещастя; коли кіт миється або мнеться біля чиїхось ніг — че кай гостей; коли кіт дереться на дерево — буде вітер; щось не вдалося — через те, що чорна кішка дорогу перебігла; пробігла чорна кішка — про сварку між ким-небудь (там же). В етнофразеології зоофразема з ключовим компонентом кіт (кішка) передає як позитивні, так і негативні якості, зокрема ненаситність, лицемірство, хти вість, злість, жадібність, підступність, сміливість, досвідченість та ін., які пере носяться на людей та символізують їх відповідні риси характеру й поведінку. Оскільки за своєю сутністю кіт (кішка) є постійним супутником людини в її пов сякденному житті, то не випадково цей образ, постаючи в етнофразеологізмах, символізує таку рису людини, як нездатність до взаєморозумінню!, напр.: живуть як кіт з собакою (Пазяк, 2001, 66; СФУМ, 320) або любляться як кішка з соба кою (Пазяк, 2001,50), тобто у стосунках людей немає взаєморозуміння, любові, злагоди. Коли чуємо вираз котові смішки, мишці слізки (Пазяк, 1989, 185), то маємо на увазі людину, яка знущається чи насміхається над слабшим. Пожадли 13 Кіт.— http://about-ukraine.com/index.php?text=1723. 14 Булашев Г. О. Зазнач, праця.— С. 330. Г І. Онуфрійчук_____________________________________________________________ 70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 http://about-ukraine.com/index.php?text=1723 вість, ненажерливість, які властиві кішці, відтворюються у фразеологізмах гребе як кішка лапою, ласий до грошей як кіт до сала, допався як кіт до (на) сала (сме тани, миші) (Пазяк, 2001,162,103,166; СФУМ, 298). Фразема чатувати на ко гось як кішка на миш (Пазяк, 2001,209) яскраво відображає таку рису вдачі кота, як підступність, що водночас притаманна багатьом людям. Людину лицемірну, хитру, нещиру, яка затаює щось, характеризує етнофразеологізм грається з ним як кіт з мишею (Пазяк, 2001, 53). Про того, хто винен і відчуває свою провину, кажуть знає кішка, чиє м ’ясо з ’та 15. Ще однією негативною рисою характеру людини є хтивість. Як правило, ця ознака притаманна жінкам, напр.: ви гинається як кішечка (ССКУ), тобто поводиться, як кішка, — ластиться спо кушаючи. Рідше трапляються етнофразеологізми з ключовою лексемою кіт (кішка) на позначення позитивних ознак, зокрема сміливості: один кіт стада мишей не боїться (Пазяк, 1989, 186) — так кажуть про безстрашну людину. Фразеологіч на одиниця старий кіт, а масло любить (там же) — про людину у віці, яка все ще не втратила бажань і смаку до життя. З давніх-давен жінка є берегинею домашнього вогнища, а тому кажуть: без жінки як без кішки (Пазяк, 2001, 61), тобто важливість жінки у сім’ї підкрес люється важливістю кішки в житті людини. В українському фольклорі кіт (кішка) є символом охоронця немовляти, кміт ливим помічником (ССКУ). У народі з котом порівнюють людину (зокрема й дитину), яка любить поспати. У давні часи перед тим як покласти новонародже ного в колиску баба-повитуха клала туди кота з такими словами: щоб дитя спало як кіт. Поколисавши кота, баба викидала його з колиски, а натомість клала ди тину і промовляла: на кота вуркота, а на дитину дрімота. Не випадково в бага тьох колискових піснях часто згадують про кота, напр.: «Ой на кота — воркота, На дитину— дрімота! Ой на кота— все лихо. Ти, дитино, — спи тихо» (ССКУ). Етнофразеологія включає не лише назви свійських тварин, але й низку но мінацій диких звірів, птахів, риб, змій тощо. Наприклад, контакти людини з ли сицею (лисом), ведмедем чи соколом породили в народному мовленні такі вис лови: обкис як лис (Пазяк, 2001, 104); ласий як лис на кури (там же, 103); знати лисицю по хвості (Пазяк, 1989, 209); кожний лис свою нору любить (там же); ведмідь корові не брат (Пазяк, 1991,26); ласий як ведмідь до меду (Пазяк, 2001, 103); сильний, але і дурний як ведмідь (Пазяк, 1990, 411); гол як сокол (Пазяк, 2001,27); мертвим соколом не ловлять і ворон (Пазяк, 1990,190); сокола з рук не пускай (Пазяк, 1989, 222). Біполярна опозиція «людина — вовк». Вовк у переносному значенні — символ зла, жадібності, жорстокості, лицемірства, брехні, кровожерливості. Вовк, поза своїм прямим значенням, відіграє важливу роль у зооморфічному зо браженні демона. Про диявольську природу вовка мовиться в народних опо віданнях: «Бог створив пса, щоб служив людині, а Біда— вовка, щоб їй шкодив» (Знаки, 103). Ця тварина є також символом доблесті, честі, мужності, наприклад, у римлян та єгиптян. Згадаймо міф про засновників Риму братів-близнюків Ро- мула та Рема, що були вигодувані вовчицею, й легенду про перського царя Kipa, якого так само вигодувала вовчиця. У «Слові про Ігорів похід» здатність пере творюватися на вовка притаманна кільком героям, наприклад князю Всеславу («Всеслав-князь людям суд чинив, князям городи рядив, а сам вночі вовком 15 Збірка українських приказок та прислів’їв / Упоряд. А. Багмет, М. Дащенко, К. Анд рущенко.— К., 2002.— С. 57 (Репринт, вид. 1929 р.). ________________________________________ Людина в українській етнофразеології... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 71 бігав: із Києва добігав до півнів у Тмутаракань, великому Хорсові вовком путь перебігав») або князю Ігорю («Гуде земля, шумить трава, вежі половецькії за- двигтілися. А Ігор-князь поскочив горностаєм в очерет і білим гоголем на воду. Зметнувсь на борзого коня і скочив з нього сірим вовком»). У слов’янській міфо логії маємо також приклади перевтілення вождя племені або дружини у вовка, що народився від вогняного змія. Такий персонаж з’являється на світ в образі людини, але з характерною ознакою: «у сорочці» чи з «шерстю вовка», тобто незвичного походження (ССКУ). Пов’язаний з образом вовка билинний персо наж — київський велетень Волох (Волга), який, на відміну від інших богатирів, мав дивні властивості обертатися то на вовка, то на горностая, то в сокола 16. У народному мовленні слов’ян символіка вовка постає в різдвяній обрядо вості, коли перед Святою вечерею господар дому закликає всі сили небесні до себе на вечерю, намагаючись їх задобрити: Морозе, Морозе, йди до нас кутю їс ти! Як не йдеш, то не йди і на жито-пшеницю, усяку пашницю. Іди краще на мо ря, на ліси та на круті гори, а нам шкоди не роби! Іди і ти на кутю, сірий вовче, а як не йдеш, то не бери у нас ні телят, ні ягнят, ані малих поросят! 17 У біблійній традиції вовк символізує жорстокість і кровожерливість. Харак теризуючи дванадцять племен Ізраїлю, Мойсей говорить про племена Веніа- міна: «Вениамин— хижий вовк: вранці їсть він ловитву, а на вечір розділює здо бич» (ССКУ). Ці риси передають такі вислови, як накинувся як вовк на здобич (Пазяк, 2001,187); вовк не такий лихий як недобрий; викликав вовка з лісу (Знаки, 2006, 103). Також образ вовка породив сталий біблійний вислів вовк в овечій шкурі, що його активно використовують у народному мовленні, пор.: «Стере жіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки» (Матв., 7 ,1 5 )18. Цей вислів уживаємо, коли говоримо про лицеміра, який свої лихі наміри ховає під личиною добродушності, чесності, лагідності19. Вовкові як хижаку притаманна підступність. Ця негативна риса характеру яскраво виявляється в людей, що засвідчує народна фразеологія: крадеться як (неначе) вовк (до ягняти) (Пазяк, 2001,178); любить як вовк вівцю (порося, бара на) (там же, 49-50); їж, вовче, чужу кобилу, а моїх овець не руш (Пазяк, 1989, 204). Водночас такій сильній та жорстокій тварині властиве і боягузтво, власне як і людині, тому й кажуть: сторонитися від нього як вовк від сіті (Пазяк, 2001, 203), боїться як вовк вогню (там же, 71). Інші вислови, наприклад завити (вити) вовком (СФУМ, 88; 240), хоч вовком вий (труби) (СФУМ, 71; Пазяк, 2001,277), яскраво передають самотність люди ни в безвихідній ситуації, коли вона впадає у відчай. Серед позитивних рис вдачі вовка, які властиві й людям, можна виділити досвідченість: морський вовк — досвідчений моряк (Пазяк, 2001, 253; СФУМ, 119), старий вовк не лізе до ями (Знаки, 2006, 103), старий (стріляний) вовк — досвідчена, бувала людина, яку важко перехитрити, обдурити (СФУМ, 162), з ’їсти вовка — набути великого досвіду в якійсь справі; ґрунтовно, до тонкощів вивчити що-небудь (там же, 265); сміливість, пор. піймати (спіймати, впійма 16 Персонажи славянской мифологии/Сост. А. А. и С. А. Кононенко.— К., 1993.— С. 42. 17 Воропай О. І. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис : В 2 т.— К., 1991.— Т. 1.— С. 51. 18 Біблія або Книги Святого Письма Старого й Нового Завіту / Перекл. проф. І. Огієнка.— К , 2011, — С. 15-16. 19 Коваль А. П. Спочатку було слово : Крилаті вислови біблійного походження в україн ській мові.—2-е вид.— К., 2012.— С. 195. Г І. Онуфрійчук_____________________________________________________________ 72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 ти, вхопити) вовка за вухо (вуха)— виявити сміливість, кмітливість, спритність; уміння використати що-небудь з користю для себе (там же, 128). Біполярна опозиція «людина — сова». Деяких птахів людина сприймає як містичних істот, зокрема сову. Вона здавна була уособленням темних зловісних сил. Вірили, що по ночах сова показує чортові гнізда інших птахів, тому вдень птахи переслідували її, аби помститися20. Тож цей птах є символом спустошен ня, нещастя, смерті, брехні й водночас — мудрості, глибоких таємниць, знань, обраних (посвячених) людей. Сова була символом богині Мінерви (Афіни), яка уособлювала мудрість (ССКУ). Г. Булашев стверджує, що єгиптяни вважали сову символом смерті, а серед ньовічні фізіологи й «бестіарії» ототожнюють сову з дияволом, батьком брехні, який боїться сонячного світла, тобто Христа. За українськими народними віру ваннями, сови й пугачі походять від кішок, тому в них котячі голови, а крик їхній нагадує крик кішки. Також існує народна прикмета, що крик сови й пугача на ха ті віщує пожежу або смерть когось із членів родини21. Згідно з Мойсеевим зако ном, цього дикого птаха вважають нечистим, хоча слово сова часто зус трічається в Біблії. Очевидно, під ним розуміють будь-якого птаха, що любить потаємні місця (ССКУ). В українських прислів’ях, повір’ях, легендах совам даються негативні оцін ки: нащо пугачеві дзеркало, коли він і так знає, що гарний', не пара сова для соко ла; спить сова та й кури бачить. Але якщо вона сміється — «у-ху-хууу» чи «увіт, увіт, увіт» — хтось вийде заміж; кричить — дівчина приведе дитину. У творчості Т. Г. Шевченка сова символізує справедливу кару, відплату ви зискувачам, кривдникам за моральне зло, розпусту, жорстокість (ССКУ). У пое мі «Чернець» є такі слова: «А сивий гетьман, мов сова, Ченцеві зазирає в вічі», де, можливо, йдеться про мудрого Мазепу, який зазирає в очі «лихом не добито му» Палієві, що не збагнув далекоглядних гетьманових розрахунків і став йому на дорозі (Знаки, 559). В українській етнофразеології зоофразема з ключовим компонентом сова та кож передає як позитивні, так і негативні якості. Серед негативних можна ви ділити безнадійність, зазнайкуватість, хитрість, хижість, недосвідченість, непо рядність, ненажерливість, самолюбство тощо. Яскравим прикладом фразеологізму, який демонструє хитрість, є вислів сова хоч спить, та курей ба чить (Пазяк, 2001,352). Ця риса властива різною мірою всім людям. Про людей, які поводяться з оточенням як хижаки, забуваючи при цьому, що вони не дикі тварини, кажуть: вчепився як сова кігтями (Пазяк, 2001,160). Зарозумілість, що притаманна надмірно гордій людині, яка вважає себе кращою за інших, опосе редковано передається фраземою не бачить сова, яка сама (Пазяк, 1989, 221), тобто спочатку дивися самокритично на себе, а вже потім на інших. Як правило, зарозумілими бувають ті люди, які випадково та ненадовго опинилися на верши ні успіху. Образ сови асоціюється також з озлобленістю, образливістю, наприк лад, надувся як сова (Пазяк, 2001,74)— про людину, яка виразом свого обличчя, а саме надутими щоками, схожа на сову. Етнофразеологізм не бачити смаленої сови підкреслює недосвідченість людини, яка зазнає труднощів, випробувань у житті (СФУМ, 25). Маємо також фразеологізми, які передають людську непо рядність, напр. : сові сонце очі коле (Пазяк, 1989,222)— так кажуть тоді, коли ви водять брехливу людину на чисту воду; пор. ще самолюбство — знає сова, що 20 Класифікація української демонології.— http://pereplut.net/texts/text/27. 21 Булашев Г. О. Зазнач, праця.— С. 368. ________________________________________ Людина в українській етнофразеології... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 1Ъ http://pereplut.net/texts/text/27 красна сама (там же, 221); упертість — коли сова заструбіє, то вище сокола літає (там же). Інша низка фразем — сова не виведе сокола', сова не виведе соко ла, а все совеня', сова не приведе сокола (там же) — стосується людей, які вище голови не можуть плигнути. Про завищені оцінки своїх дітей кажуть: і сова ка зала, що її діти найкращі (Знаки, 559), і сова хвалить свої діти (Пазяк, 1989, 221). Рідше маємо приклади етнофразеологізмів із символом сова на позначення позитивних ознак, зокрема мудрості, що передається через порівняння голова тий як сова (там же). Так називають мудру людину з високими розумовими здіб ностями, співвідносячи її із совою, у якої, порівняно з тілом, велика голова. Отже, фразеологічні одиниці є вагомою часткою національної культури, що так чи інакше відбивають етнокультурні уявлення, переживання, світосприй няття. З їхньою допомогою формується образ реального чи уявного світу, яким його бачить носій. Спостереження над фразеологічними одиницями, породже ними народним мовленням, переконує в тому, що маємо справу з мовним мате ріалом, дослідження якого потребує не лише пізнання власне мовних процесів, а й неабияких знань з історії, педагогіки, медицини, культури, звичаїв, традицій етносу. Саме фонові знання (передусім етнологічного плану) дають змогу глиб ше проникнути в природу багатьох фразеологізованих народних висловів. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ Г І. Онуфрійчук_____________________________________________________________ Знаки Пазяк, 1989 Пазяк, 1990 Пазяк, 199 Пазяк, 2001 ССКУ СФУМ — Жайворонок В. Знаки української етнокультури. Словник-довідник.— К., 2006,— 703 с. — ПазякМ. Прислів’я та приказки: Природа. Господарська діяльність лю дини / Упоряд. М. М. Пазяк.— К., 1989.— 480 с. — Пазяк М. Прислів’я та приказки: Людина. Родинне життя. Риси харак теру / Упоряд. М. М. Пазяк.— К., 1990.— 528 с. — Пазяк М. Прислів’я та приказки: Взаємини між людьми / Упоряд. М. М. Пазяк,— К., 1991,— 440 с. — Пазяк М. Українські прислів’я, приказки та порівняння з літературних пам’яток / Упоряд. М. М. Пазяк.— К., 2001.— 392 с. — Словник символів культури України.— http://ukrlife.org/main/evshan/ symbol.htm. — Словник фразеологізмів української мови / Уклад. В. М. Білоноженко та ін.— К., 2003,— 1104 с. А. I. ONUFRIICHUK A PERSON IN UKRAINIAN ETHNOPHRASEOLOGY: BIPOLAR OPPOSITION «А PERSON — AN ANIMAL» This article is deal with the description of ethnophraseological units marking animal world. We try to analyze it’s inner form in the context (against the background) of Ukrainian ethno culture. We reveal the character of sacralness of some phraseological unit and we lay the stress on the importance to analyze the image of the folk-speech as complete language microsystem. Keywords : phraseological unit, ethnophraseologysm, zoophraseologysm, inner form phraseological unit, paremias. 74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2015, № 4 http://ukrlife.org/main/evshan/

Людина в українській етнофразеології: біполярна опозиція «людина—тварина»

Institution

Ähnliche Einträge