Абсурдистські художні тексти: спроба типології
У статті з опертям на семантичні й функціонально-прагматичні чинники мови обґрунтовується існування онтологічного, перцептивного, ментального, поведінкового, комунікативного і власне мовного типів художнього абсурду й відповідних класів текстів та їх фрагментів. На матеріалі творів Е. Іонеско, С. Бе...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2016
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184083 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Абсурдистські художні тексти: спроба типології / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 3-10. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184083 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1840832022-05-05T01:26:30Z Абсурдистські художні тексти: спроба типології Бацевич, Ф.С. У статті з опертям на семантичні й функціонально-прагматичні чинники мови обґрунтовується існування онтологічного, перцептивного, ментального, поведінкового, комунікативного і власне мовного типів художнього абсурду й відповідних класів текстів та їх фрагментів. На матеріалі творів Е. Іонеско, С. Беккета, Д. Хармса, О. Введенського розглядаються когнітивно-мовні процеси формування онтологічного абсурду. The article contains a substantiation of the existence of ontological, perceptional, mental, behavioral, communicative and linguistic proper language types of artistic absurd and corresponding classes of texts and their fragments with regard to the semantic and functional-pragmatic linguistic reasons. Basing on the works of E. Ionesco, S. Beckett, D. Kharms, O. Vvedensky, cognitive-linguistic processes of forming ontological absurd have been analyzed. 2016 Article Абсурдистські художні тексти: спроба типології / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 3-10. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184083 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті з опертям на семантичні й функціонально-прагматичні чинники мови обґрунтовується існування онтологічного, перцептивного, ментального, поведінкового, комунікативного і власне мовного типів художнього абсурду й відповідних класів текстів та їх фрагментів. На матеріалі творів Е. Іонеско, С. Беккета, Д. Хармса, О. Введенського розглядаються когнітивно-мовні процеси формування онтологічного абсурду. |
| format |
Article |
| author |
Бацевич, Ф.С. |
| spellingShingle |
Бацевич, Ф.С. Абсурдистські художні тексти: спроба типології Мовознавство |
| author_facet |
Бацевич, Ф.С. |
| author_sort |
Бацевич, Ф.С. |
| title |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| title_short |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| title_full |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| title_fullStr |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| title_full_unstemmed |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| title_sort |
абсурдистські художні тексти: спроба типології |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2016 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184083 |
| citation_txt |
Абсурдистські художні тексти: спроба типології / Ф.С. Бацевич // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 3-10. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT bacevičfs absurdistsʹkíhudožnítekstisprobatipologíí |
| first_indexed |
2025-07-16T04:09:26Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:09:26Z |
| _version_ |
1837775157945434112 |
| fulltext |
Ф. С. БАЦЕВИЧ
АБСУРДИСТСЬКІ ХУДОЖНІ ТЕКСТИ:
СПРОБА ТИПОЛОГІЇ________________
У статті з опертям на семантичні й функціонально-прагматичні чинники мови обґрунто
вується існування онтологічного, перцептивного, ментального, поведінкового, комунікатив
ного і власне мовного типів художнього абсурду й відповідних класів текстів та їх фрагмен
тів. На матеріалі творів Е. Іонеско, С. Беккета, Д. Хармса, О. Введенського розглядаються
когнітивно-мовні процеси формування онтологічного абсурду.
К л ю ч о в і сл ов а: тип тексту (текстотип), «одивлені» тексти, художній абсурд, абсур-
дистський художній текст, онтологічний художній абсурд.
У п ер ев аж н ій б іл ь ш ості існ у ю ч и х л ін гв істи ч н и х ти п ол огій виділяю ться класи,
так би м ови ти, «стан дар тн и х» , «нор м ал ь н и х» текстів , щ о обсл угов ую ть с у с
п ільство, ви к он ую чи р ізн ом ан ітн і ф ункції: ін ф орм ати в н у, регулятивну, е ст е
тичну, ігр ов у тощ о 1. Ц е, як правило, тексти , п о б у д о в а н і за п евним взірцем
ф орм ування к онк ретного т е к с т о т и п у 2, то б то в ідп рац ьован ої у п р о ц еса х т ек сто
вого сп ілкування єд н о ст і ф орм и і зм іст у того , щ о за парам етрам и ц іл існ ост і,
струк тур н о-сем ан ти ч н ої та ф ун ц іон альн о-п рагм ати чн ої єд н о ст і, наявністю та
ких категорій як ін ф орм ативність, зав ерш ен ість , л ін ій н ість , інтегративність,
дискретн ість , рек уррентн ість та деяким и ін ш им и визнається т е к с т о м 3. У таких
класиф ікаціях, як правило, в ідсутн я навіть згадка п ро існ ування так званих
« оди в л ен и х» (р ос. «остр ан ен н ы х») текстів, у яких з р ізн о ю м ір ою гли би н и п о р у
ш ен а згадан а єдн ість зм іст у і ф орм и, а також д еф ор м ов ан а низка текстотвірних
категорій , н асам п ер ед ін ф орм ати в н ості, ін теграти вност і, р ек ур ен тн ост і та д ея
ких ін ш и х. Д о таких текстів м ож н а зарахувати тексти абсур ди стськ і, н о н сен сн і,
паралогічн і, тавтологіч н і, парадоксальні, ок сю м ор он н і, асем античні, створ ен і в
зм ін ен и х стан ах св ід о м о ст і (невроти чні, ш и зоти п ічн і, ш и зоф р ен іч н і, параноя-
льні т ощ о), в ізіон ер ськ ого та м істи ч н ого зм істу , дея к і ф ольклорні н а зр азок ли-
м ериків , « н еск л адух» тощ о. П о д іб н і тексти (о со б л и в о абсур ди стськ ого і
м істи ч н ого характеру) в остан н ій час набуваю ть у с е б іл ь ш ого пош ирен ня, п о-
1 Див., наприклад, огляди існуючих типологій текстів: Волгина H С. Теория текста.—
M., 2004.— C. 112-114; Ворожбитова А. Л. Теория текста : Антропоцентр, направление.—
2-е изд.— М., 2005.— С. 213—256; Чернявская В. Е. Лингвистика текста : Поликодовость, ин
тертекстуальность, интердискурсивность.— М., 2009.— С. 52-68; Beaugrande R., Dressier W.
Introduction to text linguistics.— London, 1981.— P. 11-45; Krause W.-D. Textsortenalsstruk-
turelle Prototypen // Wissen schaftliche Ztschr. PH.— Potsdam.— 1986.— N 5.— S. 749-759.
2 Докладніше про поняття текстотипу див., напр.: LuxF. Text, Situation, text
sorte.— Tübingen, 1981.— S. 76-96; SimmlerF. Textsorten und Textsortentradition.— Frankfurt
am Maine, 1997.— S. 48-89.
3 Див. наприклад, про ці та деякі інші текстові ознаки і категорії: Гальперин И. Р. Текст
как объект лингвистического исследования.— М., 1981.— С. 24, 29, 56.
О Ф . С. Б А Ц Е В И Ч , 2 0 1 6
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 З
сідаючи значне місце в комунікативній діяльності сучасного суспільства, а тому
неврахування їх специфіки лінгвістикою тексту та іншими напрямами сучасно
го мовознавства — значне збіднення теорії текстотворення і текстосприйняття,
розуміння процесів мовленнєвої діяльності в цілому. Саме в «одивлених» текс
тах (дискурсах), в яких істотно порушені узуалізовані мовленнєво-мисленнєві
процеси, категорії формування текстотипу тощо, процеси смислотворення і
смислосприйняття стають прозорішими для аналізу; на тлі «неправильностей»,
відхилень від норм увиразнюються глибоко імпліковані в мовленнєво-мислен-
нєвих процесах закони нормативного смиело-, тексто- і дискурсотворення. Крім
того, без урахування «одивлених» текстів типологія текстових структур зали
шається неповною. Породження і сприйняття художніх текстів згаданого по
ходження — це свого роду експеримент над зображально-виражальними
можливостями мови, виведення процесів смислотворення в граничні позиції
меж мислення, мовлення і мовленнєвої діяльності4.
Нижче йтиметься виключно про один тип «одивлених» текстів— художні текс
ти абсурдистського характеру. Абсурдний художній текст, на противагу нонсенсу,
парадоксу, абракадабрі та деяким іншим, є носієм особливих естетичних смислів—
їх ще можна назвати «глухими» (absurdum— ‘такий, що глухо звучить’), які потріб
но «споживачеві» (читачеві, слухачеві) спеціально «розшифровувати».
Важливо зазначити, що в межах текстів, які дослідниками визнані «класич
ними» взірцями художнього абсурду (тексти Е. Іонеско, С. Беккета, А. Адамова,
Ж. Кокто, Л. Керрола, T. С. Елліота, Д. Хармса, О. Введенського, С. Мрожека
та ін.) також відсутня своя внутрішня типологія. Твори цих письменників, крім
того, що належать до різних літературних жанрів і мають помітні відмінності в
структурі текстотипу, як правило, підводяться під термінологічний загальник на
зразок «твори абсурдистського характеру» або «твори літератури парадоксу» 5.
Такий підхід збіднює як проблему типології текстів у цілому, так і їх «одивле
них» різновидів зокрема, а також, зрозуміло, значною мірою редукує сам тексто
вий аналіз, оскільки створює враження «одновимірності», лінгвальної, кому
нікативної, структурної тощо «однаковості» всіх цих різновидів текстових
структур. Насправді твори названих і багатьох інших авторів різняться не лише
за змістом, а й за організацією текстотипу.
Мета статті — обґрунтувати типологію художніх текстів абсурдистського
характеру6 із залученням низки понять лінгвістичної семантики і прагматики.
Особливості змістової організації текстів абсурдистського характеру проде
монструємо на прикладі кількох фрагментів.
4 Див.про це докладніше: Фещенко В. Лаборатория Логоса : Языковой эксперимент в
авангардном творчестве.— М., 2009.— 392 с.; Бацевич Ф. С. Абсурдний художній текст у
вимірах лінгвістичної прагматики // Мовознавство.— 2012.— № 1.— C. 18-30.
* Див., наприклад, схоже тлумачення в кн.: Мартинюк В. Принципи абсурдного в орга
нізації художнього світу драматичних творів Миколи Куліша : Дис. ... канд. філол. наук.—
Л., 2008,— 265 с.
6 Обсяг і мета статті не дозволяють спинитися на дискусійному питанні специфіки
абсурдистських текстів, їх співвідношення з текстами нонсенсними, паралогічними, тавтоло
гічними та деякими іншими (див. про це докладніше: Делез Ж. Логика смысла.— M., 2011.—
C. 28; ПомеращГ. Язык абсурда // Выход из транса.— М., 1995.— С. 438; Поцелуев С.
Бессмыслица в аспекте семантики. Очерк развития идей // Логос.— 2006.— № 6.— С. 20-66;
Клюев Е. В. Теория литературы абсурда.— М., 2000.— 186 с.; Кравец А. С. Три парадигмы
смысла // Вести. Моек, ун-та. Сер. 7. «Философия».— 2004.— № 6.— С. 75-93; Кравец А. С.
Абсурд как нарушение смысла // Науч. докл. Вести. Воронеж, гос. ун-та. Сер. гуманит.
наук.— 2004.— № 2.— С. 133-176; Кравец А. С. Теория смысла Ж. Делеза: pro и contra //
Логос.— 2005.— № 4.— С. 227-258; Фещенко В. Зазнач, праця.— C. 143).
Ф. С. Бацевич__________________________________________________________________
4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1
Абсурдистські художні тексти: спроба типології
Фрагмент 1.
«Был один рыжий человек, у которого не было глаз и ушей. У него не было и волос, так
что рыжим его называли условно. Говорить он не мог, так как у него не было рта. Носа тоже у
него не было. У него не было даже рук и ног. И живота у него не было, и спины у него не было,
и хребта у него не было, и никаких внутренностей у него не было. Ничего не было ! Так что не
понятно, о ком идет речь. Уж лучше мы о нем не будем больше говорить» (Д. Хармс);
Фрагмент 2.
«М истер М артин. Можно доказать, что социальный прогресс лучше с сахаром.
М истер Смит. Долой сапожную ваксу!
М истер М артин. Непрактично драить очки черной ваксой.
М и сси с Смит. Да, но за деньги можно купить все.
М истер Смит. Какаду, какаду, какаду, какаду, какаду, какаду.
М и сси с Смит. Какиду, какиду, какиду, какиду, какиду. < ...>
М и сси с М артин. Базар, Бальзак, Базен!
М истер М артин. Буза, Бурда, Бравада!
М и сси с М артин. А, е, и, о, у, э, ю, я!
М и сси с Смит. Б. в, г, д, ж, з, к, л, м, н, п, р, с, т, ф, x, ц, ч, ш, щ!
М и сси с М артин. Пиф, паф, ой-ой-ой!
М истер Смит. Э!
М и сси с М артин. — то! < ...> » (Е. Іонеско).
Фрагмент 3.
«... гром пустяки трясет / пускаючи слезу / и мужиком горюет.. .кружит волгу ласточку /
лилейный патрон / сосет лебяжью косточку / на мутной тропинке» (О. Введенський); «гром
гляди каспийский пашет / хоры резвые / посмешищ, спит пунцовая соломка / на спине свер
кает три. Чу сухорукие костры / Горели мясом. / Рысь женилась» (там же);
Навіть побіжний аналіз наведених фрагментів засвідчує їхню відмінність: у
першому абсурдизується зображуваний у тексті світ; у другому — процес кому
нікації; у третьому— мовні засоби втілення авторського бачення онтології світу.
Спостереження над функціонуванням різномовних текстів абсурдистського
характеру7 показують, що створення даної типології можливе з опертям на такі
критерії:
1. Що переважно «одивлюється» в тексті: а) онтологія світу, в якому відбу
вається художня дія; б) перцепція, тобто способи сприйняття світу героями ху
дожнього твору або наратором; в) мислення автора (наратора) і / або героїв ху
дожнього твору; г) фізична поведінка героїв; ґ) комунікативна поведінка
героїв або автора (наратора); д) засоби мовно-стилістичного втілення тексту.
2. Які категорії онтології світу в межах згаданих типів «одивлюються» най
більшою мірою.
3. Які мовно-стилістичні засоби та прийоми використані автором для фор
мування конкретних типів абсурдизації тексту.
Спираючись на ці критерії, можна виділити онтологічний, перцептивний,
ментальний, поведінковий (із двома різновидами: фізичним і комунікативним) і
власне мовний типи художнього абсурду. В основі кожного з них лежать глибо
7 Див., наприклад: Бацевич Ф. С. Художественный абсурд и форма текстотипа (на
материале малой прозы Д. Хармса // Наук. зал. Луган. нац. ун-ту. Сер. «Філологічні науки».—
Луганськ, 2011.— № 1.— С. 227-243; Бацевич Ф. С. Мовні й комунікативні засоби
формування онтологічних аспектів художнього абсурду // Лінгвістичні дослідження.— X.,
2012.— Вип. 33.— С. 16-22; Бацевич Ф. С. Абсурдний художній текст у вимірах
лінгвістичної прагматики // Мовознавство.— 2012.— № 1.— С. 18-30; Бацевич Ф. С.
Лінгвопрагматичні аспекти формування елементів комунікативного абсурду в п’єсах
М. Куліша // Мовний простір граматики: актуальні студії : 36. наук, праць на честь 60-річчя
чл.-κορ. НАН України А. Загнітка.— Донецьк, 2014.— С. 267-272.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 5
кі відмінності у мовному (семантичному і синтактичному) втіленні, стилістич
них аспектах реалізації задуму, а також у стратегіях, тактиках, модусах, модаль
ностях, точках зору, емпатіях та інших прагматичних чинниках побудови як
змісту, так і форми художнього текстотипу. З метою ілюстрації цього положен
ня розглянемо мовні й комунікативно-прагматичні механізми формування онто
логічного абсурду.
Під онтологічним текстовим абсурдом розуміємо різні деформації та / або
деструкції найважливіших категорій буття, в яких виявляються основні закони
організації матерії (фізичної структури, просторової та часової організації), сус
пільного й індивідуального життя людей тощо. У межах «одивлення» онтології
світу, як це буде показано нижче, найбільшою мірою деформуються категорії
«Людина», «Річ», «Факт», «Подія».
Мовні й комунікативні засоби втілення онтологічного абсурду достатньо од
нотипні: в їх основі лежать різні зрушення в механізмах семантичного і прагма
тичного синтезу номінативних і комунікативних одиниць, а також синтаксичної
організації номінативних і предикативних засобів мови на глибинному й поверх
невому рівнях. Ці зрушення (деформації та деструкції) стосуються передусім то
го, що можна назвати невідповідністю так званої диспозиційної предикатив
ності 8 функціонально-ономасіологічним (референтним) класам імен цих
предикатів. Інакше кажучи, спостерігається приписування засобами предикації
іменам об’єктів дійсності таких ознак, які «природно» (у «цьому» світі) їм не
притаманні. Це, фактично, реалізація принципу невідповідності предикованої
динамічної або статичної ознаки певному об’єкту, який через наявність
спільних для всіх людей (або представників певної етнолінгвокультури) пресу-
позицій не може мати таких ознак. Так, наприклад, фрагмент п’єси Д. Хармса
«Комедія міста Петербурга. Частина II», який наводиться нижче, сприймається
як абсурдний тому, що читач поділяє загальнолюдську пресупозицію ‘той, хто
представлений у тексті (дискурсі, мовленнєвому акті) як мертвий, не може вияв
ляти ознаки живої людини’: «Факельщики [вносят Крюгера]: “Умер Крюгер как
полено / ты не плачь и не стони / вот торчит его колено / между дырок простыни. /
Он лежит и лишь вздыхает / он и фыркает, и рад. / В небе лампа потухает / осве
щая Ленинград”».
Найчастіше подібний тип «одивлення» текстів та їх фрагментів не супровод
жується помітними девіаціями засобів мовного коду на поверхневому рівні їх
втілення. Розглянемо приклад з п’єси Е. Іонеско «Король помирає»: «Маргарита
[Королю]: “В пятьдесят ты хотел дождаться шестидесяти. Тебе исполнилось
шестьдесят, затем восемьдесят, затем сто двадцать пять, затем двести, четыреста
лет. Ты откладывал подготовку к смерти уже не на десять, а на пятьдесят лет.
Потом на век, потом — еще на век...”».
Незважаючи на те, що в репліці Маргарита немає жодного порушення по
верхневих мовних і комунікативних норм, послідовності мислення і мовлення, у
світлі зрозумілої всім пресупозиції ‘сучасна (не біблійна) людина не може жити
кілька століть’ ця репліка має вигляд абсурдної.
У цілому можемо твердити про можливість виділення двох підтипів онтоло
гічного абсурду, в основі яких лежать, з одного боку, різні онтологічні «сут
ності», зокрема матеріальний світ і соціальна інтеракція людей, а з другого, —
8 Про сутність понять «диспозиційний предикат» і «диспозиційна предикативність» див.
докладніше: Бацевич Ф. С. Функционально-отражательное изучение лексики: теоретические
и практические аспекты (на материале русского глагола).— Л., 1993.— С. 72-94.
Ф. С. Бацевич__________________________________________________________________
6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1
особливі закони семантичного та прагматичного синтезу, властиві натурфактам
і соціофактам: 1. Власне онтологічний абсурд, який зачіпає організацію «цьо
го» «нормального», «звичного» світу, його основні константи (категорії): прос
тір, час, фізичну природу живого і неживого, соціальну організацію суспільства
та деякі інші. 2. Онтологічний абсурд, який формується «одивленими» діями
учасників спілкування, зокрема діями комунікативними, тобто насамперед стра
тегіями, тактиками спілкування, атмосферою, тональністю, регістровими та ін
шими прагматичними складниками процесів комунікації, паралінгвальними за
собами інтеракції, а також низкою власне комунікативних складників: місцем і
часом спілкування, специфікою каналів комунікації тощо. Обидва типи онтоло
гічного абсурду мають низку специфічних виявів.
Нижче розглянемо особливості формування цих підтипів онтологічного
абсурду.
І. Онтологічний абсурд, який порушує організацію світу.
Це, так би мовити, «власне онтологічний» художній абсурд, якому властива
низка специфічних прийомів мовно-стилістичного втілення:
1. Порушення фундаментальних констант організації матеріального світу,
коли
а) порушуються закони існування матерії, просторові координати речей,
включаючи цілковите зникнення матерії в цілому, окремих об’єктів, які не мо
жуть самостійно діяти тощо. Наприклад: «... за спиной Николая Ивановича нет
ничего. Не то чтобы там не стоял шкап, или комод, или вообще что-нибудь та
кое, а совсем ничего нет, даже воздуха нет. Хотите верьте, хотите не верьте, но
за спиной Николая Ивановича нет даже безвоздушного пространства или, как
говорится, мирового эфира. Откровенно говоря, ничего нет» (Д. Хармс).
У згадуваній уже п’єсі Д. Хармса «Комедія міста Петербурга. Частина II»
зустрічаємо такі випадки «функціонування» неживих речей:
«1-й оф ицер . Что это?
2 -й оф ицер. По-моему, это стол.
1-й оф ицер. Но он несется как покойник;
... бегут в погоню канделябры
лучи согнутые трясутся»;
б) спотворюється звичний поступальний рух часу: він то прискорюється, то
пригальмовується, то взагалі час як спосіб існування матерії щезає. Особливо
«норовисто» «поводить» себе час у п’єсі Е. Іонеско «Голомоза співачка», герої
якої взагалі не орієнтуються ні в просторі, ні в часі, а годинник показує час то
вперед, то назад, відбиваючи то двадцять годин, то двадцять п’ять, а іноді й нуль
разів. Час — важлива категорія створення абсурдної онтології світу і в творах
С. Беккета. У п’єсі «В очікуванні Год о» наявна непорушність або «кодування»
часу; герої цієї п’єси або не можуть вирватися з кола часу, або «застрягають» у
ньому. У п’єсі «Ендшпіль» цього ж автора час узагалі не рухається:
«Хамм. ... Который час?
Клов. Как всегда.
Х амм. Ты смотрел?
Клов. Да.
Х амм. Ну и сколько?
Клов. Ноль».
У п’єсі О. Введенського «Ялинка у Іванових» час рухається стрибкоподібно
попри ретельну його фіксацію на різних годинниках. Так, наприклад, у поперед
ній сцені Федір був лісорубом, а за кілька годин у наступній сцені — він уже
_________________________________ Абсурдистські художні тексти: спроба типології
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 7
дипломований учитель латини; герої, які активно діяли у попередніх сценах,
виявляються насправді мертвими, і т. ін.;
в) порушення загальних законів буття, зокрема закону всезагальної детер
мінованості явищ світу, згідно з яким наслідки пов’язані зі своїми конкретними
причинами. Ось декілька прикладів порушень цього закону з різних прозових
мініатюр Д. Хармса: «... на небе вырисовыется огромная ложка»; «Одна муха
ударила в лоб бегущего мимо господина, прошла сквозь его голову и вышла из
затылка»; «Одна купчиха зевнула, а к ней в рот залетела кукушка»;
г) «онтологічне самогубство», тобто закономірна відсутність чогось, однак
фактична його наявність у твердженнях учасників комунікації, як, наприклад,
у п’єсі Е. Іонеско «Голомоза співачка»: «[Мистер Мартин]: Я ехал вторым клас
сом, мадам. В Англии не существует второго класса, но я тем не менее всегда ез
жу вторым классом».
Подібний тип абсурду нагадує порушення постулату про детермінізм, однак
більшою мірою стосується організації світу, а не суджень про нього, як
це спостерігаємо у випадках ментального абсурду9, в межах якого не діє посту
лат про детермінізм, спільну пам’ять і спільну модель майбутнього учасників
спілкування 10.
2. Порушення законів існування, організації, функціонування, розвитку то
що об’єктів (у широкому розумінні) живого світу. Так, наприклад, уся п’єса
Е. Іонеско «Носоріг» побудована на абсурдній ситуації онтологічно неможливо
го процесу «планової» трансформації людей у носорогів. Цей онтологічний аб
сурд стає «нормою», перетворюється в текстову пресупозицію життя і мірку
вань героїв твору. У п’єсі О. Введенського «Ялинка у Іванових» мертві люди
розмовляють; собаки ведуть поважні дискусії з людьми, а частини тіла людини
спілкуються, використовуючи засоби мови.
3. Порушення законів фізіологічної будови людини. Наприклад: «У одного
старичка из носа выскочил маленький шарик и упал на землю. Старичок нагнул
ся, чтобы поднять этот шарик, и тут у него из глаза выскочила маленькая палоч
ка и тоже упала на землю.... В это время у старичка изо рта выскочил маленький
квадратик ...» (Д. Хармс «У одного старичка...»).
4. Порушення законів ментального розвитку людини. Так, у п’єсі О. Введен
ського «Ялинка у Іванових» хлопчик Петрик Пєров, якому ще не виповнилося й
року, протягом усієї п’єси задає старшим складні філософські запитання, пов’я
зані з проблемами життя і смерті, що порушує відомі всім пресупозиції щодо за
конів розумового розвитку дитини.
5. Порушення законів інстинктивної поведінки тварин. Так, у мініатюрі
Д. Хармса «Новий талановитий письменник» курка від голоду ірже, у неї є зуби:
«Вот пришел принц на башню, а там куры кричат, пищи требуют. Одна курица
даже ржать начала. “Ну, ты, — говорит ей принц, — шантоклер! Молчи, пока по
зубам не попало!”».
6. Порушення звичних нормальних людських умов життя. Так, наприклад,
батьки сліпого Хамма з п’єси С. Беккета «Ендшпіль» живуть у кімнаті сина, од
нак сплять у баках для сміття.
9 Див., наприклад: Бацевич Ф. С. Абсурдний художній текст у вимірах лінгвістичної
прагматики.— С. 18-30; Бацевич Ф. С. Пресупозиції і абсурдний художній текст // Мова.
Культура. Взаєморозуміння : 36. наук, праць.— Дрогобич, 2011.— С. 146-160.
10 Див. про це докладніше: Ревзина О. Г., Ревзин И. И. Семиотический эксперимент на
сцене // Труды по знаковым системам. 5 : Учен. зал. Тартуск. гос. ун-та.— Тарту, 1971.—
C. 232-254.
Ф. С. Бацевич__________________________________________________________________
8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1
Спостереження над абсурдистськими художніми текстами свідчать про те, що
межі між онтологічним та інтими типами абсурду досить умовні: у багатьох ви
падках наявне складне поєднання власне онтологічного, перцептивного, поведін-
кового, ментального і комунікативного типів абсурду. Визначення провідного ти
пу абсурдного тексту залежить від домінування засобів його «одивлення».
II. Онтологічний абсурд, який формується деструкцією прагматичних
чинників спілкування.
Цей підтип онтологічного абсурду, який зачіпає стратегії, тактики вербаль
ної інтеракції, атмосферу, регістрові аспекти міжособистісної взаємодії та деякі
інші чинники інтеракції, має багато спільного з комунікативним абсурдом і най
частіше втілюється в п’єсах. Він найменшою мірою ґрунтується на прийомах де-
віативного спотворення засобів мовного коду; це, радше, абсурдна психологіч
на, духовна атмосфера, в якій перебувають герої твору, і яка співвідноситься зі
світом, який цих героїв оточує. На створення подібної атмосфери «працюють»
усі чинники інтеракції, зокрема стилістичні. Прикладами такого типу онтологіч
ного абсурду можна вважати п’єси С. Беккета «Ендшпіль», «В очікуванні Го-
до», п’єсу Д. Хармса «Єлизавета Бам», окремі фрагменти романів Ф. Кафки «За
мок» і «Процес», Ж.-П. Сартра «Нудота», деякі твори Ж. Кокто, С. Мрожека та
інших авторів. Так, наприклад, враження абсурдності всього, що оточує люди
ну, зокрема «розбалансованість» найважливіших часових і просторових коор
динат організації світу, спостерігаємо у відомій п’єсі С. Беккета «В очікуванні
Годо». Мовленнєва і не мовленнєва поведінка героїв п’єси Володимира, Естра-
гона, Поццо і Лаккі фактично не мотивована; їхні діалоги та полілоги нагадують
розладжену механічну «розмовну машину», яка працює за принципом випадко
вого натискання кнопок невідомим Деміургом п’єси; час, простір не мають
звичних координат сприйняття; все одночасно змінюється і залишається без
зміни. Наведемо приклад комунікативної абсурдизації онтології світу з п’єси
С. Беккета «Ендшпіль»:
«Хамм. Какая там погода?
Клов. Как всегда.
Х амм. Погляди на землю.
Клов. Глядел.
Х амм. В телескоп?
Клов. И телескопа не надо.
Х амм. Погляди в телескоп.
Клов. Пойду принесу. (Выходит.)
Х амм. Не надо, не надо телескопа!
(Клов входит с телескопом).
Клов. Я телескоп принес. (Идет к правому окну, смотрит на него.) Тут стремянка нужна.
Х амм. Зачем? Ты что — короче стал?
(Клов уходит с телескопом).
Не нравится мне это все, не нравится.
(Клов входит со стремянкой, но без телескопа).
Клов. Я стремянку принес. (Ставит стремянку под правое окно, взбирается на те, спох
ватывается, что у него нет телескопа, слезает со стремянки.) Телескоп нужен. (Идет к двери).
Х ам м (резко). Но у тебя есть телескоп.
Клов (останавливаясь, резко). Нет у меня телескопа! (Выходит.)
Х амм. Тоска!
(Клов входит с телескопом. Идет к стремянке).
Клов. Ничего. Сейчас будет веселей. (Влезает на стремянку, наставляет телескоп на
ружу.) Поглядим. (Водит телескопом.) Ноль... (Смотрит.) Ноль... (смотрит) и ноль...
(Опускает телескоп, поворачивается к Хамму.) Ну, успокоился?
Х амм. Ничто не шелохнется. В се ...
Клов. Ноль...
Х ам м (грубо). Молчи, тебя не спрашивают!».
_________________________________ Абсурдистські художні тексти: спроба типології
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 9
Подібний тип онтологічного абсурду, який виформовується комунікатив
ною діяльністю учасників спілкування, зачіпає не окремі фрагменти художньо
го твору (в даному випадку п’єси), а виявляється на всьому його текстовому
(дискурсивному) просторі; він, як уже наголошувалося, формується всіма чин
никами інтеракції, текстоформи, сюжету, композиції тощо.
Атмосфера абсурдності онтології й соціальної організації світу в п ’єсі
Д. Хармса «Єлизавета Бам» створюється незв’язністю діалогів, їх невідповідніс
тю ситуації спілкування, розбалансованістю мовних і паралінгвальних засобів
спілкування героїв, а також їх абсурдною поведінкою. Зокрема, коли двоє аген
тів приходять арештувати Єлизавету Бам за вбивство одного з цих агентів (!), во
на пропонує їм взяти участь у дитячій грі «латки» (рос. «пятнашки»). Фактично
вся п’єса— це абсурдні розмови героїв під час цієї дитячої гри. У цьому випадку
для створення ефекту абсурдності світу й того, що в ньому відбувається, вико
ристовуються елементи поведінкового абсурду.
Отже, онтологічний абсурд у художніх творах формується комплексними
мовними і позамовними (екстралінгвальними і паралінгвальними) засобами, які
властиві іншим типам абсурду, передусім поведінковому, ментальному і кому
нікативному. Мовною основою онтологічного абсурду виступають деформації
та деструкції процесів семантичного і прагматичного синтезу, що наявні насам
перед на етапі глибинного породження мовлення — етапі задуму та катетериза
ції. Онтологічний абсурд може втілюватися в окремому тексті, як наприклад, у
деяких творах Л. Керрола, Д. Хармса, О. Введенського; однак він також може
вживатися як засіб творення абсурдистського художнього тексту поряд з інши
ми засобами (ментальним, поведінковим, перцептивним, комунікативним), тоб
то виконувати функцію прийому текстотворення. Загальна типологія текстів по
винна бути доповнена критерієм «одивленісіь» / «неодивленість»; у межах
першого з них виділятимуться «одивлені художні» й «одивлені нехудожні тек
сти». Різновидами «одивлених» художніх текстів можуть вважатися абсурдис-
тські, нонсенсні, паралогічні та деякі інші. Конкретними ж виявами художніх
абсурдистських текстів виступатимуть тексти онтологічного, поведінкового
(з підвидами фізичного та комунікативного), ментального, перцептивного, влас
не мовного підвидів. Засобами творення цих типів та підтипів текстів висту
пають мовні й позамовні засоби формування. їх виявлення, систематизація та
вивчення — одна з актуальних проблем теорії тексту, лінгвістики тексту, лін
гвістичного аналізу тексту, наратології, літературознавства та інших дисциплін
гуманітарного спрямування.
(Львів)
Ф. С. Бацевич__________________________________________________________________
F. S. BATSEVYCH
ABSURDIST ARTISTIC TEXTS: AN ATTEMPT OF THEIR TYPOLOGY
The article contains a substantiation o f the existence o f ontological, perceptional, mental, behav
ioral, communicative and linguistic proper language types o f artistic absurd and corresponding
classes o f texts and their fragments with regard to the semantic and functional-pragmatic linguistic
reasons. Basing on the works o f E. Ionesco, S. Beckett, D. Kharms, O. Vvedensky, cognitive-linguis
tic processes o f forming ontological absurd have been analyzed.
K e y w o r d s : type o f the text (text type), «odyvleni» texts, artistic absurd, absurd artistic text,
ontological artistic absurd.
10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1
|