Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?

Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?

У статті розглянуто особливості становлення фрагмента ойконімікону Тернопільської області від часу першофіксації до сьогодні, проаналізовано основні структурно-дериваційні й номінаційні типи назв поселень регіону, встановлено, що характерною рисою ойконімів Тернопільської області є наявність багатьо...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2016
1. Verfasser: Селігей, П.О.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2016
Schriftenreihe:Мовознавство
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184085
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 23-30. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184085
record_format dspace
spelling irk-123456789-1840852022-05-05T01:26:45Z Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? Селігей, П.О. У статті розглянуто особливості становлення фрагмента ойконімікону Тернопільської області від часу першофіксації до сьогодні, проаналізовано основні структурно-дериваційні й номінаційні типи назв поселень регіону, встановлено, що характерною рисою ойконімів Тернопільської області є наявність багатьох назв, утворених за архаїчними словотвірними моделями, що вказує на давній характер заселення цього терену. 2016 Article Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 23-30. — Бібліогр.: 22 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184085 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглянуто особливості становлення фрагмента ойконімікону Тернопільської області від часу першофіксації до сьогодні, проаналізовано основні структурно-дериваційні й номінаційні типи назв поселень регіону, встановлено, що характерною рисою ойконімів Тернопільської області є наявність багатьох назв, утворених за архаїчними словотвірними моделями, що вказує на давній характер заселення цього терену.
format Article
author Селігей, П.О.
spellingShingle Селігей, П.О.
Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
Мовознавство
author_facet Селігей, П.О.
author_sort Селігей, П.О.
title Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
title_short Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
title_full Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
title_fullStr Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
title_full_unstemmed Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
title_sort розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність?
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2016
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184085
citation_txt Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? / П.О. Селігей // Мовознавство. — 2016. — № 1. — С. 23-30. — Бібліогр.: 22 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT selígejpo rozmovníelementivnaukovomumovlennívipadkovístʹčizakonomírnístʹ
first_indexed 2025-07-16T04:09:36Z
last_indexed 2025-07-16T04:09:36Z
_version_ 1837775167711870976
fulltext П. О. СЕЛІГЕЙ РОЗМОВНІ ЕЛЕМЕНТИ В НАУКОВОМУ МОВЛЕННІ: ВИПАДКОВІСТЬ ЧИ ЗАКОНОМІРНІСТЬ? ___________ У статті йдеться про роль розмовних елементів в українськомовних наукових текстах. Не будучи органічною частиною наукового стилю, ці елементи, однак, помітно збагачують його виражальні можливості. Зокрема, дають змогу називати нові явища, загострювати увагу чита­ ча, створювати в тексті атмосферу довіри, виражати схвальну або критичну авторську оцінку. Ключові слова: науковий стиль, розмовне мовлення, взаємодія стилів. Уживання розмовних, а тим паче просторічних чи фамільярних елементів у нау­ ковому тексті зазвичай кваліфікують як стильову помилку, спричинену мовною «глухотою» автора. Підкреслена книжність має свої підстави: вона відображує офіційні умови, в яких відбувається наукова комунікація. А офіційність у мов­ ленні саме й утворюється сполученням книжних і нейтральних засобів при ціл­ ковитому усуненні розмовних !. Інша підстава полягає в тому, що оскільки наукова картина світу багато в чому відрізняється від повсякденної, наукове мовлення теж має істотно відрізнятися від розмовного. Не випадково науковий стиль великою мірою сформувався як антипод розмовно-побутового стилю. Уважається, що завдяки книжності мова науки набуває чіткішої стильової визначеності. Природно, міркував Б. Гавранек, коли наукова тема в популярно­ му викладі звільняється від термінології й передається, хоча б частково, словами розмовної мови. Тож і не менш природно, коли повсякденна чи побутова тема в науковому викладі замість розмовної лексики викладається спеціальною мовою 1 2. (Ми не зовсім згодні з цією думкою, бо з першого не обов’язково ви­ пливає друге. Наводимо її тільки тому, що вона добре ілюструє хід мислення противників розмовності в науковому мовленні.) У такий спосіб з мови науки усувається суб’єктивізм щодо предмета викладу. Л. В. Щерба застерігав: «Якщо хтось у серйозній книзі напише фагоцити уминають мікробів, це буде безглуз­ до й недоречно»3. Як уважав учений, стилістично недоречне вживання слів руй­ нує стильову будову мови, після чого вона починає нагадувати розладнаний му­ зичний інструмент. Відмінність лише в тому, що інструмент можна швидко налаштувати, а стильова будова формується століттями. Таким чином, книж­ ність «захищає» науковий текст від чужостильових украплень, а це начебто по­ легшує його написання та сприйняття. 1 ТроянскаяЕ. С. Лингвостилистическое исследование немецкой научной лигера- турн,— М., 1982,— С. 80, 93. 2 Гавранек Б. Задачи литературного язика и его культура // Пражский лингвистический кружок : Сб. статей.— М., 1967.— С. 359. 3 Щерба Л. В. Избраннме работн по русскому язьїку.— М., 1957.— С. 139. О П. О. СЕЛІГЕЙ, 2016 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 23 Книжність додає науковому мовленню ще й термінологічної визначеності. Навіть коли термін виникає на основі живомовної лексики (вага, вартість, си­ ла, струм, чутливість), його значення згодом уточнюється, термінізується й ча­ сом настільки переінакшується, що починає суперечити вихідному побутовому значенню (пор. економічні терміни: негативна дохідність, приріст збитковос­ ті, мінусовий приріст). Оскільки наукова мова, на противагу усно-розмовній, передбачає більший ступінь свідомого втручання, книжність полегшує процеси термінологічного регулювання та нормотворення. Із факту належності наукового стилю до книжних стилів часом роблять по­ спішний висновок, що для нього природними є виключно книжно-писемні еле­ менти, а усно-розмовних, відповідно, слід усіляко уникати як чужостильових і небажаних. Стаття чи монографія, написана жваво, образно, з розмаїттям при­ родних інтонацій, не переобтяжена громіздкими зворотами, декому здається не­ достатньо серйозною. А дехто взагалі закликає випікати з академічних текстів «розпеченим залізом» і найменші натяки на розмовність: «Те, що можливе й на­ віть потрібне в науково-популярному тексті, в науковому неприпустиме. Науко­ ве мовлення стало справжнім антиподом розмовного: жодна власне розмовна конструкція (або слово) в науковому тексті неможлива. Це абсолютний закон» 4. Чи не надто категорична теза? Адже цей «антирозмовний» закон, по суті, за­ бороняє науковцям послуговуватися розмаїттям виражальних засобів. Навіщо така сувора регламентація? Адже обмеженість мовних ресурсів може свідчити не лише про стильову витриманість, але й про збідненість словника, невміння різноманітити виклад. І. Я. Франко колись іронізував, що сухість філології ле­ жить не так у ній самій, як в особах деяких філологів5. Те саме стосується й су­ хості історичних розвідок: «...Чимало українських істориків не є природними носіями рідної мови, і це призводить до певної “книжності”, скутості їхнього стилю, себто до послуговування загальниками, а не знахідками живого мовлен­ ня» 6 7.1 виходить парадокс: ми гадаємо, що книжність — перевага наукового сти­ лю, а за нею часом криється банальна недорікуватість. Теза про підкреслену офіційність наукової комунікації теж сумнівна. Адже де вона, ця офіційність, побутує? Передусім — у стосунках між начальником і підлеглим, між представником влади і звичайним громадянином. Яка її мета? Підтримати дистанцію, показати, що співрозмовники посідають різні щаблі в ієрархії влади. Для ділового мовлення офіційність виправдана, це його стиле- творча риса. А от навіщо дистанція в науковому тексті? Адже тут автор і чи­ тач — рівноправні комунікативні партнери, обопільно зацікавлені у співпраці. Нехудожні стилі почали підпадати під вплив канцелярської стихії від ХУІІІ-ХІХ ст. — у міру того, як розростався бюрократичний апарат. Апогей цього впливу припадає на минуле століття, коли в умовах тоталітаризму держав­ на бюрократія підім’яла під себе чи не всі ділянки громадського життя. Демок­ ратія ж кладе всевладдю канцеляриту край. Сьогодні на перший план виходять суто практичні чинники: швидкість сприйняття, повнота розуміння, легкість спілкування1. «Розкнижнення» й «орозмовлення» — ці тенденції актуальні нині для багатьох літературних мов. Звісно, науковий стиль і далі має лишатися стри­ маним, діловитим, але певна невимушеність йому аж ніяк не завадить. 4 Лаптева О. А. Как пишут ученне // Русская речь.— 1995.— № 2.— С. 62. 5 Франко І. Я. Зібрання творів : У 50 т.— К., 1982.— Т. 33.— С. 231. 6 Яковенко Н. Вступ до історії.— К., 2007.— С. 286. 7 Непийвода Н. Ф. Мовні засоби інформаційного комфорту // Наук. зал. Ін-ту журналіс­ тики,— К, 2002,— Т. 7,— С. 95. 77. О. Селігей________________________________________________________________ 24 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 Далі, чи завжди розмовна мова науково неточна? Далеко не завжди. По-пер­ ше, точність наукового мовлення не зводиться лише до книжно-термінологічної строгості. Точності досягають також, спираючись на контекст, фонові знання читачів. По-друге, наукове мислення має бути не тільки точним, а й гнучким, що вимагає своїх виражальних засобів. Саме живомовні звороти й дають змогу гнучко передавати тонкі відтінки й примхливі переходи думки. Добре про це сказав видатний філолог і філософ О. Ф. Лосєв: «Розмовне мовлення — наш не­ вичерпний золотий запас. Це треба розуміти, цінувати, цим треба вміло послуго­ вуватися. Шкода, що мої книжні редактори полюють за розмовними слівцями та зворотами, викорінюють їх як будяки. Не розуміють! Адже популярно, белет­ ристично викладений предмет не стає від цього менш науковим»8. Живі інтона­ ції, іронічні судження, в’їдливі зауваги, якими пересипані тексти О. Ф. Ло­ сева, — справжній мовний артистизм. Навіть у математиці, щоб простежити думку співрозмовника, недостатньо лише мови формул — потрібна й звичайна розмовна мова: «Повного мірою сила неформалізованої та формалізованої символічної мов виявляється лише при їх сумісному використанні»9. Група французьких математиків, які публікувалися під псевдонімом Бурбакі, карбувала терміни за допомогою давньогрецьких ко­ ренів, але також і зі звичайних слів. Дарма що це «примусило наїжачитися бага­ тьох шанувальників традицій, які заледве припускали, щоби брусом або кулею називалося те, що раніше мало назву паралелепіпеда або гіперсфероїда» 10 11. До­ свід французів доводить, що за бажання в живій мові можна віднайти немало за­ собів для позначення науково-технічних понять, які зазвичай називають за до­ помогою запозичень и. Науковий текст у своїй основі є книжно-писемним, і коли в нього вкрап­ люють, як яскраву цяточку, розмовні слова чи звороти, виникає стильовий контраст. Останній підвищує експресивність розмовних елементів, допомага­ ючи виконувати їхню функцію — глибше розкрити зміст, засвідчити ставлення автора, переконати читача. І не варто вбачати тут стильову помилку! «Стильові норми, — вважав М. М. Пилинський, — мають характер заборони тільки у ви­ падках несвідомого їх порушення. Доцільне, свідоме використання елементів інших стилів, підпорядковане меті висловлення, сприймається як цілком при­ родне урізноманітнення мови, спрямоване до основного завдання: найкраще і найпереконливіше розкрити певну думку» 12. Ніхто не сперечатиметься з тим, що розмовність доречна в науково-популяр­ ній літературі. Тут вона допомагає налагодити контакт автора з читачем, знімає в останнього психологічний бар’єр, а головне — полегшує сприйняття. А хіба в суто наукових творах не треба налагоджувати контакт, полегшувати сприйнят­ тя? Треба. То чому ж тут її вважають аж такою недоречною? Домірне сполучання книжних і розмовних елементів позбавляє написане гнітючої монотонності. Книжне мовлення, що наближається до усного, стає не­ вимушеним і зрозумілішим. Згадаймо: коли ми хочемо розтлумачити свою дум­ ку іншому, мимоволі будуємо фразу з цілковитою природністю, вносячи в неї 8 Лосєв А. Ф. Дерзание духа.— М., 1989.— С. 352-353. 9 Гнеденко Б. В. О математике.— М., 2000.— С. 23. 10 ДьедоннеЖ. О деятельности Бурбаки// Успехи математических наук.— 1973.— Т. 28. Вьш. З —С. 210. 11 ЕііетЬІе Р. Аи зесоигз, АЙіепа! Ье іаг§оп сіеа зсіепсез.— Рагіз, 1996.— Р. 89. 12 Пилинський М. М. Розмовна лексика в писемних стилях сучасної української літера­ турної мови // Взаємодія усних і писемних стилів мови.— К., 1982.— С. 67. _________ Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? /53А 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 25 живі, промовисті інтонації. Саме цього й треба домагатися на письмі: «Це надій­ ні ліки проти склеротичного змертвіння синтаксису літературної мови, проти того, щоб вона перетворювалася в далеку від життя, підкреслено книжну, штучну» 13: «А найважливіша логічна помилка полягає у твердженні, що коли ми прирівняємо кон­ ституцію до фенотипу, то будь-яка особливість повинна бути названа конституціональною. Ну, а якщо ми прирівняємо конституцію до генотипу, — хіба кожна фенотипічна особли­ вість є конституційною?» (Богом.14,155), «Нове уніатське духовенство, яке згодом відіграло важливу роль у поширенні національної культури серед народу, на той час ще не визріло. Сільські священики були і вбогі і мало освічені, то що вже говорити про їхню паству?» (Русан., 146), «В елліністично-римську добу, коли великі діяння предків покрив морок сто­ літь, а покійників не розпитаєш, народилася компілятивна історія» (Яков., 230), «Творам ел­ ліністичних і римських компіляторів неабияк поталанило: з падінням Римської імперії їхні тексти самі набули статусу джерела, і в такій функції завдають клопоту сучасним історикам до сьогодні, бо ж іди знай, де Полівій, Плутарх, Лівій чи Светоній фантазують, а де оповіда­ ють ме ез ещепіІісЬ §е\уе8еп» (там же). Дехто вважає, що залучати в науковий виклад книжні елементи варто тільки тоді, коли це зумовлено комунікативною доцільністю15. У цьому є резон, бо над­ мірна книжність, крім того, що ускладнює сприйняття, робить текст нежит­ тєздатним. Академік А. Ю. Кримський (палкий прихильник розмовності в нау­ ковому стилі) доводив: «А візьміть якого-небудь Державша, що не має ще й сто год, як він помер, а вже його мова дихає мертвеччиною навіть для інтелігентів. Виходить: хто бажає, щоб і нащадки могли його читати, нехай держиться мор­ фології, синтакси і фразеології чистісінької народної, а хто такої претензії не має, нехай собі пише, як йому зручніше» 1б. Звісно, наукові твори, на думку вче­ ного, мають тимчасову вартість, а вузьке коло їхніх читачів не злякає жодна мертвість у мові. Через це він допускав «трохи штучної, та зате точної і вигідної мови». Утім, було б краще, «щоб і в науці писати зовсім так, як говорить народ!» 17. Ясно, що сьогодні ми не можемо піддатися на цей радикальний заклик, бо він зводить нанівець стильовий розподіл літературного мовлення. Але думка про те, що розмовна мова може (і повинна) впливати на наукову, недалека від іс­ тини. Бо зближення книжно-писемних і усно-розмовних стилів — загальномов- на закономірність, якщо не універсалія. У своїй історії різні літературні мови (польська, сербська, турецька) прохо­ дили етап рішучого звільнення від закостенілих книжних елементів і плодотвор­ ного зближення з народнорозмовною стихією. У минулому столітті такий етап пережила і японська літературна мова: успадкована надскладна давньописемна система, архаїзоване словництво добряче гальмували її поступ. Подолати роз­ рив можна було тільки шляхом демократизації. Для цього японські лінгвісти заглибились у вивчення усного мовлення, маючи на меті виробити рекомендації для «поліпшення мовного існування нації» (із цих досліджень і постала відома «Школа мовного існування»). Унормована в такий спосіб японська мова значно розширила сфери застосування. 13 Чуковская Л. К, В лаборатории редактора.— 2-е изд.— М., 1963.— С. 61. 14 Список скорочень див. у кінці статті. 15 Непийвода Н. Ф. Мова української наукової технічної літератури (функціонально-сти­ лістичний аспект) : Автореф. дис.... д-ра філол. наук.— К., 1997.— С. 32. 16 Кримський А. Ю. Про нашу літературну мову // Кримський А. Ю. Твори : У 5 т.— К., 1973,—Т. З,—С. 131. 17 Там же. 77. О. Селігей________________________________________________________________ 26 755У 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 Українська літературна мова, як ми знаємо, сформувалася на народній ос­ нові. На цих же засадах мав би постати і її науковий стиль. Але оскільки впро­ довж кількох століть він з відомих причин не міг розвиватися безперервно-ево­ люційним шляхом, українські вчені були змушені взоруватися переважно на зразки наукової прози російської літературної мови, яка за походженням є гли­ боко книжною. Нині ж, коли українська наукова мова спинається на власні ноги, розправляє плечі й упевнено долає стильову залежність від інших мов, вона ма­ ла б відновити життєдайні зв’язки з розмовним мовленням. Коли розмовна лексика стає в пригоді? Передусім тоді, коли треба назвати явища, які ще не мають термінологічних позначень: «З’ясовано, що увесь поведінковий репертуар, який використовують студенти з метою суміщення навчання і роботи, можна розбити на дванадцять груп, які, в свою чергу, по­ діляють на три поведінкові стратегії: трудяги, ловкача й нероби» (Демб., 10), «Під час орга­ нізації перерв слід враховувати те, що безладдя і біганина, галас і крик погано впливають на дітей, не дають відпочинку нервовій системі, призводять до надмірного збудження» (Бойко, 33), «Немає доказів, якими можна було би переконати читача, що один письменник великий, а другий незначний, або й взагалі нездара. Тому трапляються читачі, які вважають Кафку не­ зрозумілим і тому нудним» (Чиб., 299), «Олег Ляшко — відомий український політик, лідер Радикальної партії України та колишній член партії “Батьківщина”, колишній журналіст, а за­ раз знаний за схильністю до епатажу. Його поведінка часто нагадує блазенаду чи клоунаду, то­ му і сприймається як засіб політичного піару» (Завал., 74). Деякі живомовні слова з часом стають повноправними термінами. Так, у 1990-ті роки термінологізувався іменник суржик зі значенням «мішане україн­ сько-російське мовлення». На наших очах цей процес відбувається з прикметни­ ком нікчемний (пор. юридично нікчемний законопроект). Ще кілька прикладів термінологізації розмовної лексики: «Втім, судова тяганина і спрямований проти неї “остаточний термін” були характерними для феодального права багатьох країн того часу» (Музич., 206), «Геронтогенез та його основ­ ні закономірності. Періодизація життя людей похилого віку: передстаречий, старечий, після- старечий, старезний вік» (Колеси., 5), «До цього списку можна додати й такі характерні риси постмодерної культури, як: відсутність правил та ідеалів, синтез та синкретизм, еклектизм та мозаїчність, іронія, ігровий стиль, естетизація бридкого та побутового ...» (Стан., 141), «Шкірна сверблячка зменшилась або зникла зовсім у 74 % пацієнтів із внутрішньом’язовим уведенням препарату і у 69 % хворих із внутрішньовенним шляхом уведення “Гептралу”» (Черн.-Кушн., 102; пор. нейтральний термін свербіж). Власне, тенденція до зближення норм усного й писемного різновидів нашої літературної мови була помічена ще в 1970-х роках: «З одного боку, варіанти пи­ семної мови в першу чергу сприймаються як нормативні й поширюються в роз­ мовній мові. З другого — йде відмирання застарілих, суто книжних форм, не властивих розмовній мові» 18. Уже ближче до нашого часу Ст. Гайда зафіксував «інвазію» усності, неофіційності, неформальності в мову польської науки, надто гуманітарну 19. Процес орозмовлення дається взнаки навіть у російській літературній мові (при всій книжності її походження). Тут діє цікава традиція: постійно відходити від жорстких норм, не доходячи, однак, до неправильностей. Серед іншого, це виявляється в певному взаємопроникненні стилів. Зразками гарного невимуше­ ного мовлення вважають, з одного боку, писемне мовлення з відступами від 18 Пилинський М. М. Проблеми культури української мови на сучасному етапі // Мово­ знавство.— 1979.— № 3.— С. 11. 19 Оа](іа 8і. ї§гук паик їшташзІусгпусЬ // Роїагсгугпа 2000. Ог^бгіе о зіапіе і^гука па рггеїотіе іузщсіесі.— Кгако\у, 1999.— 8. 25. _________ Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? /53У 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 27 норм у бік розмовного і, з другого—усно-розмовне мовлення з відступами в бік книжно-писемного 20. Справді, як суто книжні слова увиразнюють і деавтоматизують усну бесіду, так і вкраплені в науковий текст живомовні елементи дозволяють ефективно за­ гострити, уяскравити важливу думку, створити обстановку довіри, зацікавити читача: «Так, наприклад, для ПЛЕС типу Уігіех, зазвичай вибирають ширину, яка складає 4 СЬВ стовпчика. Вузли розташовані пліч-о-пліч, а тому необхідний модуль може бути розташова­ ний в окремому місці (позиції) з достатньою кількістю вільних вузлів» (Дун.-Тих., 242), «На жаль, “уседержавного” осмислення цих визначальних позицій не відбулося, що і спричинило постійні хитання і шарахання з боку в бік із наміром “намацати ” те, що могло б відродити ін­ новаційну структуру країни» (Спас.-Фат., 98), «Без глибокого аналізу того, що зроблено й до­ сягнуто в минулому, без постійного осмислення теоретичної спадщини немислима науково- дослідна робота взагалі, у дослідженні проблем виховання всебічно розвиненої особистості забуття історичного аспекту призвело б до дилетантства й кустарщини» (Сухомл., 58), «На очах у глядачів сліпий інвалід війни перетворюється на хвацького парубка-новобранця, який міняє фізичну сліпоту на соціальну сліпоту, піддавшись загальним мілітаристським настроям, що вирували напередодні війни» (Луч., 186), «В умовах, коли банківський сектор ще повністю не оговтався після фінансової кризи, яка розпочалась у 2008 році, пошук дієвих механізмів зниження банківських ризиків є надзвичайно актуальним» (Корн., 353). Не цурався розмовної стихії й такий майстер наукової прози, як Ю. В. Шеве- льов. Характеризуючи роль письменників і мовознавців у становленні україн­ ської літературної мови, він сміливо вдавався до розмовних дієслів, так наче ці діячі — герої художнього твору: «Абстрактна лексика — це те, що найбільше цікавило П. Куліша в тих мовних джерелах старовини, які він розшукав і до яких жадібно припадав» (Шев., 2003, 27), «І. Нечуй-Леви- цький бурчав на нове покоління, вбачаючи в його відриві від села тільки негативне явище» (там же, 57), «Потебня слушно сміявся з констатованого Житецьким нібито постійного влас­ тивого українській мові в її фонетичному розвиткові нахилу до голосного і» (Шев., 2002, 16-17), «Він радо підхоплює формулу Щерби про “абстракції прамов”» (там же, 51-52), «...Потрібна була велика обережність і старанна перевірка висновків Ганцова. За це взялася Курило. Передусім вона взялася вивчати найдальше на північ висунені українські говірки» (там же, 19). Нарешті, чималий потенціал мають розмовні засоби для передачі критично­ го ставлення автора до світогляду, позицій, оцінок, методів і підходів інших до­ слідників: «Щоб нейтралізувати осоружний етнонім у старих текстах, російські дослідники фаль­ шують, переробляючи термін “русин” на притаманну їхній мові прикметникову форму “рус- скій”» (Нак., 124), «Будь-яка критика, зокрема, й конструктивна з боку незаангажованих експертів, сприймається як політична гра, чи навіть вихватки фінансованих чужоземними державами “підривних” елементів» (Ясько, 154), «До того ж поціновувачами порцеляни в усі часи були освічені заможні люди, а в революційній Україні подібні “міщанські” вибрики аж ніяк не віталися» (Рев., 209), «На думку деяких підприємців, корпоративна культура — це “панські витребеньки”, які викликають надмірні вимоги з боку підлеглих, а результатів мож­ на досягти “витисканням соків” із підлеглих без відповідної компенсації» (Лаг., 91). У запалі гострої полеміки дехто дозволяє собі вдаватися навіть до просторіч­ них, а то й лайливих слів: «Не хочеться навіть припуститися думки, що досвідчений учений вважає свою аудиторію (читачів журналу) за недоумків, не спроможних самостійно зіставляти факти і оцінювати ви­ сновки, зроблені на їх базі» (Ситн., 268-269). 20 Степанов Ю. С. Константи : Словарь русской культури.— 3-є изд.— М., 2004.— С. 254-255. 77. О. Селігей________________________________________________________________ 28 755У 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 Отже, розмовні елементи в науковій прозі—явище, хоч і не дуже поширене, але закономірне. Вони щедро збагачують виражальні можливості, і якби ми ви­ користовували їх сміливіше, наші тексти були б незрівнянно дієвішими. «Кан­ целярський стиль, — зазначала Н. Ф. Непийвода, — стає анахронізмом, а отже, перешкоджає ясності та спричиняє дискомфорт. Не варто боятися “пускати” у професійну сферу форми, властиві живій мові. Експресивна й лаконічна народ­ на мова не “зіпсує” стилю, а, навпаки, зробить його комунікативно повноцін­ ним» 21. Інша річ, треба відчувати стильові межі. Офіційності в науковому тексті має бути не більше, ніж справді потрібно. Важлива не так офіційність, як відсутність розв’язності, фамільярності. А отже безпосередньо-невимушений виклад можна вважати доречним. З іншого боку, не слід удаватися в іншу крайність — ставити між науковою та розмовною мовами знак рівності. Для другої, наприклад, влас­ тиві стрибки думки. Цього переймати ніяк не можна: науковий виклад має ли­ шатися строго послідовним і систематичним. Розмовні слова, звороти слід за­ стосовувати з тактом і смаком. Якою мірою український науковий текст допускає живомовні елементи — тема спеціальних дослідів. Відповідь на це пи­ тання дасть змогу уникати як надмірного віддалення, так і надмірного зближен­ ня наукового та розмовного стилів. Як краще використовувати засоби розмовної мови? Д. С. Лихачов радив уяв­ ляти майбутнього читача і, ведучи з ним бесіду, записувати її текст. Потім запи­ си треба підкоротити, викреслити недоречності розмовної мови (повтори, не­ точні, просторічні вислови). У результаті наукова праця стиснеться, але збереже живі інтонації, а головне — в ній відчуватиметься присутність слухача 22. Текст стане і точним, і виразним. Він якнайповніше, якнайдохіддивіше передасть те, що хотів сказати автор. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ _________ Розмовні елементи в науковому мовленні: випадковість чи закономірність? Богом. Бойко Демб. Дун.-Тих. Завал. Колеси. Кори. Луч. Музич. — Богомолець О. О. Вибрані праці.— К., 1969.— 422 с. — Бойко О. О. Оздоровчо-виховне значення організованої перерви у режимі навчального дня учнів початкових класів // Вісн. Чернігів, нац. пед. ун- -ту.— Сер. «Педагогічні науки». Фізичне виховання та спорт.— 2014.— Вин. 118,—С. 32-34. — Дембіцький С. С. Теоретична валідизація в соціологічному дослідженні: методологія та методи: Автореф. дис.... канд. соц. наук.—К., 2011.— 16 с. — Дунець Р. Б., ТиханськийД. Я. Дослідження часткової реконфігурації ПШС // Радіоелектронні і комп’ютерні системи.— 2009.— № 6.— С. 240-244. — Завальська Л. В. Мовленнєва поведінка українських політиків конфліктно- -агресивного типу (на матеріалі політичних ток-шоу) // Філологічні сту­ дії,— 2013,— Вин. 4,— С. 71-78. — Колесникова В. Ф. Робоча програма навчальної дисципліни «Геронтопси­ хологія».— К., 2012.— 27 с. — Корнієнко О. В. Впровадження трансфертного ціноутворення в українських банках та його наслідки // Наук. зал. Нац. ун-ту «Острозька академія»: Сер. «Економіка».— 2012.— Вил. 19.— С. 353-356. — Лучик О. Проблематика і поетика п’єси Юри Зойфера «Еді Лехнер заглядає в рай» // Новітня філологія.— 2008.— № 10 (30).— С. 175-193. — Музиченко П. П. Боротьба із судовою тяганиною за статутами Великого князівства Литовського // Актуальні проблеми держави і права.— 2007.— Вин. 36.— С. 206-210. 21 Непийвода Н. Ф. Мовні засоби інформаційного комфорту.— С. 95. 22 ЛихачевД. С. Письма о добром.— М., 2006.— С. 66. І88И 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1 29 77. О. Селігей. Наг. Нак. Рев. Русан. Ситн. Спас.-Фат. Стан. Сухомл. Черн.-Кушн. Чиб. Шев. 2002 Шев. 2003 Яков. Ясько — Нагорняк Г. Влив корпоративної культури на подолання конфліктів на під­ приємстві як важливий напрямок забезпечення ефективності праці менед­ жера // Соціально-економічні проблеми і держава.— 2010.— Вип. 1.— С. 83-93. — Наконечний Є. 77. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями. — 4-е вид.— Л., 2004.— 351 с. — Ревенок 77. Художньо-стильові особливості українського радянського фар­ фору // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: 36. наук, праць.— К., 2008.— Вип. 8.— С. 207-211. — Русанівський В. М. Історія української літературної мови.— К., 2001.— 392 с. — Ситник К. М. Теоретичні й дискусійні питання ботаніки в Україні на су­ часному етапі // Укр. ботан. журн.— 2008.— Т. 65. № 2.— С. 263-273. — Спасибо-Фатєєва І. Необхідність трансформації українських вузів для за­ провадження інноваційної моделі приватно-державного партнерства // Вісн. Академії правових наук України.— 2008.— № 2.— С. 97-105. — Станіславська К. До питання структурної організації та змістового напов­ нення спецкурсу // Освіта дорослих: теорія, досвід, перспективи.— 2013.— №6,—С. 141-146. — Сухомлинський В. О. Вибрані твори : У 5 т.— К., 1976-1977. — Чернова В. М., Кушнір І. Е. Патогенетичні механізми і терапевтичні аспек­ ти внутрішньопечінкового холестазу при хронічних захворюваннях печін­ ки // Суч. гастроентерологія.— 2013.— № 6.— С. 100-107. — Чибізова Т. В. Метафоричність стилю Франца Кафки та проблеми перекла­ ду // Наук. зал. Нац. ун-ту «Острозька академія» : Сер. «Філологічна».— 2010,—Вип. 15,—С. 297-303. — Шевельов Ю. В. Портрети українських мовознавців.— К., 2002.— 132 с. — Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мо­ ви.— К., 2003.— 160 с. — Яковенко Н. Вступ до історії.— К., 2007.— 376 с. — Ясько Р. О. Актуальні проблеми державної політики щодо розвитку кадро­ вого потенціалу в гуманітарній сфері // Держ. управління: теорія та практи­ ка,—2013.—№ 2,—С. 151-156. Р. О. ЯКІ,ТИКУ СОІАО<21ЛАІЛ8М8 Ш АСАБЕМС БІ8СОШ8Е: СНА1ЧСЕ ОК КЕСШ.АКІТУ? ТЬе агіісіе беаІ8 \уііЬ біе гоїе оГ соїіоциіаі еіетепіз іп Цкгаіпіап асабетіс іехія. N©1 Ьеіп§ ап іпіе§га1 раті оґ йіе асабетіс бізсоигзе, Йіезе еіетепіз, 1іо\уєуєг, зі§пійсапбу епгісЬ ііз ехргеззіуе ге8оигсе8. Іп рагіісиїаг, іЬеу таке іі розвіЬІе Іо саіі а пе\у рЬепотепоп, Росив Йіе геабег’з айепгіоп, сгеаіе ап аітозрЬеге оГ ігизі, апб ехргезз а РауогаЬІе ог сгііісаі аиіЬог’з аззевзтепі. Кеу\уогбз: асабетіс бізсоигзе, зрокеп 1ап§иа§е, іпіегасгіоп зіуіез. 30 755Л7 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 1

Ähnliche Einträge