Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст.
У статті проаналізовано варіантні форми іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування родових та відмінкових варіантів, узагальнено основні напрями морфологічних змін....
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2016
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184095 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 45-50. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184095 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1840952022-05-06T01:26:36Z Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. Коць, Т.А. У статті проаналізовано варіантні форми іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування родових та відмінкових варіантів, узагальнено основні напрями морфологічних змін. In the article the variant form of the noun in the language and practice preskryptsiya second half of the twentieth century due to trends in literary norms. Particular attention is paid to the generic and functioning of case options, summarizes the main directions of morphological changes. 2016 Article Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 45-50. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184095 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті проаналізовано варіантні форми іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу звернено на функціонування родових та відмінкових варіантів, узагальнено основні напрями морфологічних змін. |
| format |
Article |
| author |
Коць, Т.А. |
| spellingShingle |
Коць, Т.А. Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. Мовознавство |
| author_facet |
Коць, Т.А. |
| author_sort |
Коць, Т.А. |
| title |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. |
| title_short |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. |
| title_full |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. |
| title_fullStr |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. |
| title_full_unstemmed |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. |
| title_sort |
варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини xx ст. |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2016 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184095 |
| citation_txt |
Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці другої половини XX ст. / Т.А. Коць // Мовознавство. — 2016. — № 2. — С. 45-50. — Бібліогр.: 24 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT kocʹta varíantnístʹmorfologíčnihformímennikavpreskripcíâhímovníjprakticídrugoípolovinixxst |
| first_indexed |
2025-07-16T04:13:44Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:13:44Z |
| _version_ |
1837775436365430784 |
| fulltext |
T. А. КОЦЬ
ВАРІАНТНІСТЬ МОРФОЛОГІЧНИХ ФОРМ
ІМЕННИКА В ПРЕСКРИПЦІЯХІ МОВНІЙ
ПРАКТИЦІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX ст.__
У статті проаналізовано варіантні форми іменника в прескрипціях і мовній практиці дру
гої половини XX ст. у зв’язку з тенденціями динаміки літературної норми. Особливу увагу
звернено на функціонування родових та відмінкових варіантів, узагальнено основні напрями
морфологічних змін.
К л ю ч о в і слова: мовна норма, варіантність, прескриптивна норма, мова періодичних
видань.
Морфологічна система української мови другої половини XX ст. була упорядко
ваною і відносно сталою, проте для вираження деяких граматичних категорій
функціонували варіантні форми. Мовна практика була позбавлена діалектної
різноманітності, що було характерним для попередніх десятиліть, і демонстру
вала тенденцію до зближення з російською мовою. Дескриптивна норма майже
в усьому збігалася з прескриптивними настановами.
У граматиках української мови XX ст. спостерігаємо конкретизацію самого
поняття «іменник», пор.: «Іменником називається частина мови, що означає наз
ву предмета» «Іменниками називаються слова, які виражають предметність,
тобто означають предмети або зображають будь-які явища як предмети, і харак
теризуються певними граматичними ознаками, що оформляють цю предмет
ність» 1 2. Точніший зміст мали такі визначення: «Іменник — частина мови, що
позначає предмет чи інше явище, яке сприймається як предмет, і виражає це уза-
гальнено-категоріальне значення за допомогою морфологічних категорій роду,
числа і відмінка» 3, «Семантичне ядро [іменника] утворюють слова, які позна
чають те, про що мислимо як дещо окреме, виділюване в певних просторових
межах, тобто як про “справжній” предмет. Таке розуміння означає, що в основу
виокремлення іменника покладено ономасіологічну категорію предметності»4.
За цими виданнями можна простежити не лише формування поняттєвої бази, а й
динаміку морфологічних норм.
Показовою і однією з визначальних граматичних ознак іменника є категорія
роду. Теоретичні узагальнення лінгводидактичних текстів ґрунтуються на тра
диції слововживання і залежать від рівня вивчення проблеми.
Категорію роду іменника сучасної української літературної мови було систе
матизовано й проаналізовано ще граматиками першої третини XX ст. У другій
половині XX ст. через перерваність мовознавчих досліджень граматичну будову
української мови було ще недостатньо досліджено. Це й зумовлювало виділення
1 Курс сучасної української літературної мови / За ред. Л. А. Булаховського.— К.,
1951.— С. 296 (далі — Курс).
2 Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За ред. І. К. Білодіда.— К., 1969.—
С. 32 (далі — СУЛМ).
3 Украинская грамматика / За ред. В. М. Русановского.— К., 1986.— С. 40 (далі — УГ).
4 Теоретична морфологія української мови.— К., 2004.— С. 47 (далі — ТМ).
О Т. А. КОЦЬ, 2016
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 45
за формальними ознаками називного відмінка однини і системою відмінкових
закінчень лише трьох родів: чоловічого, жіночого і середнього5. Проте було на
голошено, що при визначенні роду в словах типу сирота, п ’яниця, нехлюя «особ
ливої ролі набуває змістовий бік». Зазначено також, що «на сучасному етапі
(50-ті роки XX ст.) граматичний рід виявляється як чисто абстрактна граматична
категорія, і зв’язок його з семантикою іменника, в якому він виступає, взагалі
слабо простежуваний тепер у мові»6 7.
Урахування семантико-граматичних ознак при визначенні роду іменника
стимулювало виокремлення іменників подвійного роду. СУЛМ фіксує «велику
групу слів (з посиланням на словники і тексти художньої літератури), які мо
жуть виступати як іменники чоловічого роду з кінцевим приголосним звуком
основи і як іменники жіночого роду з закінченням -а в називному відмінку од
нини» 1. Серед наведених пар іменників подвійного роду є варіанти, що 1) вий
шли з ужитку, 2) перейшли на периферію лексичної системи, 3) розподібнили-
ся, 4) функціонують як паралельні форми і сьогодні.
1. Серед варіантів, один з яких на сучасному етапі не функціонує, зник як
надлишковий, СУЛМ рекомендувала такі іменники подвійного роду: барліг —
барлога, продаж — продажа, відбиток — відбитка, ковил — ковша, недоук —
недоука, бідак— бідака, бідолах — бідолаха, листонош—листоноша, гандж—
ганджа, завіс— завіса. Утвердження наведеної норми простежуємо на матеріа
лі художньої літератури: «Цвіте ковш, дзвенять, переливаються невидимі жай
воронки» (О. Гончар), «Суха ковила ще стояла міцно» (Ю. Яновський), «Хто
служив в кінноті, той хоч з ганджем конячину привів» (М. Рудь), «Це вже була
чи не найбільша ганджа для подільської нареченої» (М. Стельмах).
У час опублікування СУЛМ, очевидно, уже накреслювалися тенденції до зни
кання однієї з форм, оскільки СУМ фіксує або не всі зазначені пари слів, або подає
їх з відповідними ремарками. До нього ввійшли форми барліг, листоноша, завіса,
недоук, ґандж, продаж, відбиток (відбитка зафіксоване з позначкою «рідковжи
ване»), ковша (ковш— з ремаркою «діалектне»), словоформи бідолах— бідолаха
подано з ремарками «розмовне» і «рідковживане» відповідно.
Велику роль в утвердженні морфологічної норми відіграли провідні мово
знавці — укладачі словників, які в своєму виборі орієнтувалися часто на мовне
чуття. Так через доволі короткий проміжок часу після виходу у світ СУМ окремі
форми іменників: ковш, бідолах, відбитка вже не потрапили до реєстру Орфогра
фічного словника8, хоч ще деякий час функціонували на периферії мовного вжит
ку. Відбувалося певне хитання мовних норм, зокрема граматичних, що й пояснює
також їх невідповідність у словниковій і дидактичній літературі. «Українська гра
матика» серед інших іменників подвійного роду називає ще форми ковш і кови
ла 9, хоч тенденція до зникання першої була відчутна, що засвідчують і сучасні
лексикографічні праці10. Усі названі морфологічні варіанти є іменниками давньо
го походження. У СУЛМ зазначено, що «певну роль тут відіграла, з одного боку,
тенденція до утворення віддієслівних іменників чоловічого роду на приголосний
звук і, з другого, — аналогія до поширених на одному з етапів історичного розвит
ку української мови утворень жіночого роду на -а» 11.
5 Курс...— С. ЗО.
6 Там же.— С. 309.
7 СУЛМ,— С. 57.
8 Орфографічний словник української мови.— К., 1975.— 864 с. (далі — ОС І).
9 УГ,— С. 52.
10 Орфографічний словник української мови / Уклад.: C. І. Головащук, M. М. Пещак,
В. М. Русанівський.— К., 1994.— 864 с. (далі — ОС II); Український орфографічний словник /
За ред. В. Г. Скляренка.— К., 2009.— 1012 с. (далі — УОС).
11 СУЛМ,— С. 58.
T. А. Коць_____________________________________________________________________
46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
Більшість іменників подвійного роду були утвореннями пізнішого часу. їх
було запозичено з грецької, латинської, французької, німецької та інших мов.
Окремі варіантні форми також вийшли з ужитку, наприклад: браслет — брасле
та, кадр — кадра, нікотин — нікотина, манер — манера, монарх—монарха, па
расоль — парасоля, плацкарт — плацкарта, туфель — туфля, цитат — цита
та. Вони були поширеними в художній літературі XIX ст.: «Браслет золотий на
руці...»(С. Васильченко), «Краще зробити з неї сережки або браслету на руки»
(Панас Мирний). Варіантні форми браслета, манер, монарха, плацкарт, туфля,
цитат проіснували в мові досить короткий проміжок часу. Не фіксують їх ні
наступні видання граматик, ні лексикографічні видання 12.
Варіантні форми жіночого роду запозичених іменників, які не закріпилися у
вжитку, зрідка функціонували у мові періодичних видань 30-40-х років, наприк
лад: «Замість панщизняної звички п’яничення та муринського налогу курен
ия — святкуємо всі без алкоголю та нікотини, в ім’я добра і росту радянського
народу!» (ДП13, 7.01.1941), «Грипа, простуда? Добра рада в часі епідемії грипи:
бережіться зараження й недуги» (БП, 7.01. 1941), «Не можна забути кадру, де
знято зустріч Микити Сергійовича Хрущова з мешканцями визволеного Києва»
(МУ, 30.05.1945).
Іменник меблі, який у сучасній літературній мові має форму множини, пере
важно вживався в жіночому роді, наприклад: «У 1938 році артіль почала вироб
ляти меблю за новими художніми зразками» (БП, 26.01.1940).
2. У СУЛМ було рекомендовано до вживання також форми подвійного ро
ду, одна з яких через певний проміжок часу відійшла на периферію мовного
вжитку, функціонує переважно в художньому стилі літературної мови і виконує
стилістичне навантаження, наприклад: бідолаха — бідолах, птах — птаха. У
СУМ форми бідолах, птаха подано з ремаркою «розмовне»: «З гілки птах спур
хнув» (П. Тичина), «Піймаємо ту птаху в садку» (І. Нечуй-Левицький) 14. По
мічено також зниження і збільшення активності окремих стилістичних варіан
тів. Форма бідолах вийшла з ужитку і зникла з реєстру словників ОС І, ОС II,
УОС, а форма птаха — відсутня в ОС І, зафіксована в ОС II і в УОС.
Тенденцію стилістичного розподібнення варіантів іменників подвійного ро
ду було окреслено вже в СУЛМ. Зокрема, зазначено, що частина іменників жіно
чого або чоловічого роду становить норму літературної мови (заблуда, нездара,
нероба, олія, дума, осуд, артист, парад, поет тощо), тоді як відповідні утворен
ня: заблуд, нездар, нероб, олій, дум, артиста, парада, поета є раритетними, ар
хаїчними або діалектними15. На сучасному етапі вони вийшли з ужитку. Сучасні
лексикографічні джерела їх не фіксують.
Деякі порівняно недавні іменникові варіанти, що чітко не розмежовані й пода
ні ж варіанти в СУЛМ, набули стилістичного забарвлення, відійшли на перифе
рію мовного вжитку: візит (нейтральне слово) — візита (в СУМ супровод
жується позначкою «рідковживане»), метод (закріпилося в мовному вжитку) —
метода (СУМ фіксує з позначками «книжне», «застаріле»), манера (нейтральне
слово, наявне в усіх сучасних словниках 16) — манер (СУМ подає з позначкою
«рідковживане»). Обидві форми активно вживалися і в художній літературі і в
публіцистичному стилі до другої половини XX ст.: «У кожного може бути свій
метод» (О. Донченко), «Я знайшов собі добру методу» (В. Самійленко), «Слабо
пов’язуєтьсяучоба з практичними завданнями і методою роботи» (А, 23.12.1943).
12 Див.: ОСІ, ОС II, СУМ, УОС.
13 Список скорочень назв періодичних видань див. у кінці статті.
14 СУЛМ, — С. 57.
15 Там же. — С. 58.
16 Див.: СУМ, ОС І, ОС II, УОС.
______ Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 47
3. Зафіксовані в СУЛМ як варіантні форми іменників подвійного роду за
кут — закута, жар — жара розподібнилися і називають відмінні явища чи
предмети. СУМ засвідчує вживання слова жар у значеннях «розжарене вугілля,
що горить без полум’я» і «сильне тепло, що йде від чого-небудь нагрітого або
розжареного» 17. Жара — це «гаряча літня спека» 18.
Диференціації зазнали також морфологічні варіанти закут — закута. Це
слова, що перебувають на периферії мовного вжитку (СУМ фіксує їх з ремарка
ми «розмовне» і «діалектне» відповідно 19), виконують стилістичні функції і
мають різне значення: закут — це «віддалений або малопомітний куток у при
міщенні» 20, закута — діалектна назва «хліва, хлівця» 21. Про неусталеність слів
закут— закута в мові свідчить різна фіксація в словниках. У СУМ наявні обид
ва слова із зазначеними ремарками, ОС І, ОС II подають лише закут, в УОС є
обидва слова, закута з частковим тлумаченням: «для овець».
4. Деякі з названих у СУЛМ варіантних форм іменників подвійного роду
функціонують як рівноцінні форми і в сучасній українській літературній мові,
наприклад: виплат — виплата, вбивець — вбивця, осуд — осуда, сусід — су
сіда 22. Проте сучасна мовна практика виразно відбиває тенденцію до вживання
однієї з них. Частовживаними є виплата, вбивця, осуд, сусід, інші варіантні фор
ми дедалі виразніше розподібнюються щодо стилістичного забарвлення.
Як нейтральні, дублетні форми вживаються іменники зал — зала, клавіш —
клавіша та ін. 23 Ці іменники були, очевидно, запозичені через посередництво і
польської, і російської мов. У цих мовах слово засвоювалося щодо граматично
го роду по-різному. Іноді хитання роду в іменниках іншомовного походження
відбивають стан неунормованості, подвійності в самому мовному джерелі24.
Варіантність зберігали деякі відмінкові форми іменників. У родовому від
мінку множини іменники І відміни традиційно мали чисту основу, як і в сучас
ній літературній мові: учасниць, подій, праць, статей. Під впливом відповідних
іменників чоловічого роду поширювалися форми на -ів: тисячів, статтів, вер-
ствів, наприклад: «У газетах уміщено чимало статтів про те, що бригада по ре
монту сільськогосподарського інвентаря бере зобов’язання до 10 січня на від
мінно відремонтувати увесь інвентар в колгоспі, самовіддано працювати на всіх
ділянках робіт по підготовці до весни» (КП, 3.01.1950).
Зазначимо, що, незважаючи на усталеність таких відмінкових форм в україн
ській літературній мові, сучасна мовна практика теж не позбавлена огріхів, пор.:
«Не написано ще багато статтів і розвідок, не осягнуто ще чимало таємниць
природи» (ЧК, 14.09.2011).
Неунормованими були закінчення в родовому відмінку однини іменників чо
ловічого і середнього роду. Іменники тієї самої семантичної групи, а часто одні й
ті самі слова мали варіантні закінчення -а, -у: акта — акту, романа — роману,
футбола — футболу, інститута — інституту, світа — світу, закона— закону,
союза — союзу, факультета — факультету, добробута — добробуту, наприк
лад: «Сільрада разом з уповноваженими РПК та партосередком заспокоїлися на
тому, що “ми з куркулями вже покінчили, склали акта на передання справи до су
ду”» (БП, 18.09. 1942), «Радує спокійний і ясний стиль роману, що свідчить про
зростаючу майстерність молодого письменника» (ЛГ, 31.03.1949), «Авторирома-
17 СУМ,— 1971, — Т. 2.
18 Там же.
19 Див.: СУМ,— Т. 2.
20 Там же.
21 СУМ,— 1980,— Т. 11.
22 Див.: СУМ.
23 Див.: СУЛМ; СУМ,— 1970,— Т. 1; 1975,— Т. 6.
24 СУЛМ,— С. 58.
T. А. Коць_____________________________________________________________________
48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
на показали роль партії, силу стратегії й тактики Радянської Армії в боротьбі з фа
шизмом, боротьбі, яка увінчалася безприкладною в історії перемогою»(ЛГ, 27.04.
1950), «Торік використовували механізми на обробітку буряка не задовільно»
(БПВ, 21.03.1932), «Треба в найкоротший строк прошарувати, прорвати та пере
вірити посіви буряку» (БП, 21.03.1932), «На першість СРСР з футбола відбулося
чотири матча» ( МУ, 17.04.1949), «Тут регулярно проходять заняття з легкої атле
тики, гімнастики, плавання, важкої атлетики, футболу, волейбола, велосипедного
спорту» (PB, 17.07.1955), «Трудящі Одеської області активно допомагають шах
тарям Донбасу відроджувати всесоюзну кочегарку» (СХ, 8.09.1944), «У відрод
женні Донбаса приймає участь вся наша країна» (СХ, 23.09.1944).
У 30-50-х роках XX ст. у давальному відмінку іменників чоловічого роду
II відміни вже традиційно переважали закінчення -ові, -еві. Вони були регуляр
ними в назвах істот, напр.: «Товаришеві Сталіну— продовжувачеві безсмертної
справи Леніна» (ЛГ, 21.12.1949), «Видатному вченому нашої країни Євгенові
Оскаровичу Патону минуло 80 років» (КП, 25.03.1950), «Наперекір цим “могут
нім силам”, які на кожному кроці мстять чесному письменникові-патріотові,
садовлячи його в тюрму, обливаючи потоками наклепів, — Фаст перед цілим
світом викриває величезний злочин, що повернув у рабство кілька мільйонів
людей» (ЛГ, 13.01.1949).
Звичними закінчення -ові, -еві були і в назвах неістот: «Вчора, напередодні
нового року, в Чернівцях був даний урочистий старт обласному зірковому лиж
ному походові, присвяченому виборам до Верховних рад СРСР та УРСР» (КБ,
1.01.1941), «31 грудня відбувся мітинг, присвячений пускові першої дільниці
четвертої черги метрополітену — Курський вокзал — Кримський майдан» (КБ,
1.01.1950) , «Ми світові мир збережем» (КП, 19.03.1950), «Наше завдання —
знайти можливість виготовити в кожному колгоспові стінну газету» (РО,
5.04.1950) , «Керуючись геніальним вченням марксизму-ленінізму, радянські
вчені руйнують все, що віджило в науці, що стоїть на перешкоді буйному роз
квітові нашого щасливого життя» (РО, 10.03.1950), «Тільки тоді Німеччина бу
де знову рівноправною в союзі народів, коли вона допоможе мирові в його пере
мозі» (ЗП, 6.02.1953). Форми на -у/-ю мали вузьку сферу функціонування. Вони
були на периферії мовного вжитку.
Закінчення -ові, -еві (-ови, -еви) часто вживалися і в місцевому відмінку
іменників чоловічого роду: «На заводі досі немає ні групових, ні індивідуальних
агітаторів. Партколектив цього питання навіть не ставив і не розв’язав, хоча в
кожному цехові можливість виділити по два-три агітатори» (БП, 10.08.1932),
«Органічно зв’язана з визвольною боротьбою російського і українського наро
дів, з передовою російською літературою творчість Марка Вовчка відіграла
значну роль у розвиткові української літератури, сприяла її зміцненню, збага
ченню» (ЛГ, 5.01 1950).
Мова преси 30-50-х років XX ст. засвідчує варіантні форми іменників серед
нього роду другої відміни множини в родовому відмінку— між зразками з чистою
основою, які закріпилися в літературній мові, і закінченням -ів: питань — питан-
нів, десятиліть — десятиліттів, знань— знаннів, звань— званнів, плоть — плат
тів тощо. Другі, очевидно, поширювалися під впливом типу відмінювання іменни
ків чоловічого роду, наприклад: «Забезпечити суворе додержання встановленого
порядку надання наукових званнів (асистент, доцент, професор), не за обійманою
посадою, а за справжньою кваліфікацією, що її визначається науковими працями»
(БП, 23.09.1942), «В умовах радянської дійсності вчені мають можливості для при
судження багатьох наукових звань» (ДП, 17.04.1951), «Патріотичний почин Лідії
Корабельникової про комплексну економію сировини і матеріалів глибоко схвилю
вав бригадира бригади по виготовленню платтів Ніжинської швейної фабрики
______ Варіантність морфологічних форм іменника в прескрипціях і мовній практиці...
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2 49
А. Пархоменко» (ДП, 9.05. 1953), «Відчутно збільшилася кількість фабрик для ви
готовлення жіночих плоть» (БП, 12.06. 1952).
З другої половини XX ст. прескриптивна норма диференціювала форми ро
дового відмінка множини іменників II відміни. Закінчення -ів/-їв мають іменни
ки чоловічого роду та іменники середнього роду на -е, -я: відкриттів, морів, по
лів. Нульове закінчення властиве всім іменникам середнього роду на -е, -о, -я:
бажань, питань, серць і сердець.
Іменники іншомовного походження, як правило, не відмінювалися. Лексема
пальто зрідка мала відмінкові закінчення, наприклад: «Гудзики на старому па
льто ледь трималися, було холодно, а робітники з не меншим завзяттям працю
вали над виконанням норми» (БП, 4.09.1941), «Пальт тоді не було, одягали хто,
що міг» (ЗП, 9.04. 1941).
У родовому відмінку множини іменників III відміни жіночого роду як варіан
ти вживалися закінчення -ей, -ів, наприклад: «В дні гастролей ми не забували про
допомогу гурткам художньої самодіяльності, про масово-політичну роботу в ко
лективі театру» (ДП, 27.04.1955), «На заводах робітники виготовляють більше ти
сячі деталів до танків за добу і перемога буде за нами» (БП, 21.09. 1942).
Такі давно унормовані явища часто знаходять свій відгомін і в сучасній мов
ній практиці, яка поряд з правильними літературними зразками (деталей) зас
відчує вживання застарілих відмінкових форм (деталів) тощо. Функціонування
моделей на -ів підтримується живомовними діалектними особливостями та
впливом іменників чоловічого роду.
Звертання, як правило, мали форму кличного відмінка, але зрідка їх заступав
називний відмінок: «Роботящі й теперішні помічники коваля. Але вони вже з бо
родами, та й вам, Костянтине Васильовичу, вже пора передавати свою мудрість
молоді» (БП, 7.09.1952), «З тобою ми, партіє, навіки!» (ЛГ, 25.01.1949), «Прий
міть мій привіт і подяку Червоної Армії, Феропонт Петрович, за Ваше піклу
вання про повітряні сили Червоної Армії» (1111, 26.05.1944).
Як показує діахронний аналіз, важливим чинником співіснування варіантів
було визнання або невизнання їх лінгвістами, що відбивалося на кодифікації і
впровадженні в мовну практику відповідних норм. Варіантні морфологічні фор
ми або були стилістично обгрунтованими, підтримувалися живомовною діа
лектною стихією, або були наслідком відчутного впливу російської мови. Не
зважаючи на екстралінгвальні чинники, мовна практика зберігала визначальні
риси української мови, закріплені в граматиках попередніх десятиліть.
Скорочення назв періодичних видань:
А — Авангард (Київ); БЗ — Більшовицька зміна (Київ); БП — Більшовицька правда (Вінни
ця); Д П — Деснянська правда (Чернігів); ЗП — Закарпатська правда (Ужгород); КБ — Комсо
молець Буковини (Чернівці); КП— Комуніст Полтавщини (Полтава); ЛГ— Літературна газе
та (Київ); МП — Молодий пролетар (Київ); МУ — Молодь України (Київ); ПП — Південна
правда (Миколаїв); PB — Радянська Волинь (Луцьк); РО — Радянська освіта (Харків); СХ —
Соціалістична Харківщина (Харків); ЧК — Черкаський край (Черкаси).
T. А. Коць_____________________________________________________________________
Т. А. KOTS
VARIABILITY OF MORPHOLOGICAL FORMS OF NOUNS IN PRESCRIPTIONS
AND LANGUGE PRACTICE OF THE SECOND HALF OF THE 20th CENTURY
In the article the variant form o f the noun in the language and practice preskryptsiya second half
o f the twentieth century due to trends in literary norms. Particular attention is paid to the generic and
functioning o f case options, summarizes the main directions o f morphological changes.
K e y w o r d s : language norm, variance, prescriptive norm, language periodicals.
50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 2
|