Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.

Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.

Стаття присвячена порівняльно-історичному та зіставному аналізу відмінностей у наголошенні іменників середнього роду в українському (1619 р.) та російському (1648 р.) виданнях «Граматики» М. Смотрицького. Дослідження словесного наголосу пам’яток XVI-XVIII ст., словників та діалектологічних праць дал...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2016
Автор: Полуектова, А.Ю.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2016
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184169
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р. / А.Ю. Полуектова // Мовознавство. — 2016. — № 4. — С. 47-59. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184169
record_format dspace
spelling irk-123456789-1841692022-05-08T01:26:54Z Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р. Полуектова, А.Ю. Стаття присвячена порівняльно-історичному та зіставному аналізу відмінностей у наголошенні іменників середнього роду в українському (1619 р.) та російському (1648 р.) виданнях «Граматики» М. Смотрицького. Дослідження словесного наголосу пам’яток XVI-XVIII ст., словників та діалектологічних праць дало змогу встановити особливості системи акцентуації аналізованих лексем у староукраїнській мові XVII ст. та пояснити відмінності в наголошених словоформах порівняно з російським виданням. The article is devoted to the comparative and contrastive analysis of differences in the neutral gender nouns accentuation of Ukrainian (1619) and Russian (1648) «Grammar» by Meletii Smotrytskyi. The research of word stress of the dictionaries, dialectological works, manuscripts of the 16 - 18th centuries can make it possible to establish features of the analyzed lexemes’ accentuation in old Ukrainian language of the 17th century and explain the differences between the norms’ accentuation in Ukrainian and Russian similar editions of the «Grammar». 2016 Article Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р. / А.Ю. Полуектова // Мовознавство. — 2016. — № 4. — С. 47-59. — Бібліогр.: 53 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184169 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Стаття присвячена порівняльно-історичному та зіставному аналізу відмінностей у наголошенні іменників середнього роду в українському (1619 р.) та російському (1648 р.) виданнях «Граматики» М. Смотрицького. Дослідження словесного наголосу пам’яток XVI-XVIII ст., словників та діалектологічних праць дало змогу встановити особливості системи акцентуації аналізованих лексем у староукраїнській мові XVII ст. та пояснити відмінності в наголошених словоформах порівняно з російським виданням.
format Article
author Полуектова, А.Ю.
spellingShingle Полуектова, А.Ю.
Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
Мовознавство
author_facet Полуектова, А.Ю.
author_sort Полуектова, А.Ю.
title Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
title_short Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
title_full Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
title_fullStr Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
title_full_unstemmed Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
title_sort акцентні відмінності іменників середнього роду *ŏ-/*jŏ-основ в українському виданні «граматики» м. смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р.
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2016
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184169
citation_txt Акцентні відмінності іменників середнього роду *Ŏ-/*jŎ-основ в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького 1619 р. та в російському виданні 1648 р. / А.Ю. Полуектова // Мовознавство. — 2016. — № 4. — С. 47-59. — Бібліогр.: 53 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT poluektovaaû akcentnívídmínnostíímennikívserednʹogoroduojoosnovvukraínsʹkomuvidannígramatikimsmotricʹkogo1619rtavrosíjsʹkomuvidanní1648r
first_indexed 2025-07-16T04:17:40Z
last_indexed 2025-07-16T04:17:40Z
_version_ 1837775675429224448
fulltext А. Ю. ПОЛУЕКТОВА АКЦЕНТНІ ВІДМІННОСТІ ІМЕННИКІВ СЕРЕДНЬОГО РОДУ *0- / *JÖ-OCHOB В УКРАЇНСЬКОМУ ВИДАННІ «ГРАМАТИКИ» М. СМОТРИЦЬКОГО 1619 р. ТА В РОСІЙСЬКОМУ ВИДАННІ 1648 р. Стаття присвячена порівняльно-історичному та зіставному аналізу відмінностей у наго­ лошенні іменників середнього роду в українському (1619 р.) та російському (1648 р.) видан­ нях «Граматики» М. Смотрицького. Дослідження словесного наголосу пам’яток XVI-XVIII ст., словників та діалектологічних праць дало змогу встановити особливості сис­ теми акцентуації аналізованих лексем у староукраїнській мові XVII ст. та пояснити відмін­ ності в наголошених словоформах порівняно з російським виданням. К л ю ч о в і с л о в а : іменники середнього роду, словоформа, акцентуація, словесний на­ голос, акцентні відмінності. Невід’ємною складовою частиною вивчення історії українського наголосу є ста­ роукраїнська акцентна система, засвідчена церковнослов’янськими пам’ятками. У нашому дослідженні система наголосів розглядається в зіставному аспекті, що яскравіше відбиває особливості тогочасної системи наголошення україн­ ської мови. Під час аналізу відмінностей ураховано тип акцентованої морфеми, морфемну будову загалом, зміни місця наголосу в межах словозмінної парадиг­ ми та словотвірної пари. Мета дослідження — проаналізувати причини розбіжностей у наголошенні іменників середнього роду в українському (1619 р.) та російському (1648 р.) ви­ даннях «Граматики» М. Смотрицького та визначити особливості акцентної сис­ теми української мови XVII ст. Реалізація поставленої мети передбачає ви­ рішення таких завдань: 1) подання іменників з акцентними відмінностями; 2) з ’ясування первісної акцентуації слова (словоформи) та підтвердження ак­ центуації аналізованих лексем словоформами зі староукраїнських граматик, словників, художніх і релігійних творів; 3) з’ясування причин зміни позиції на­ голосу та встановлення особливостей акцентної системи української мови ана­ лізованого періоду. Проведений аналіз українського та російського видань «Граматики» М. Смотрицького дозволив виявити такі відмінності в наголошенні іменників середнього роду*б-/ *jö-0C H 0B : 1) гшнїй (Є. *, 36) — глаголанїи (М., 74) — род. мн. сер. р., *jö-0CH0Ba; 2) древо (Є.) — древо (Μ.): 2.1) на древі (Є., 496) — надрєві (М., 343 зв.) — місц. одн. сер. р., *о-основа; 2.2) 0 древа (Є., 90) — <0 dpeeá (М., 108 зв.) — кл. одн. сер. р., *о-основа; 1 Список скорочень див. у кінці статті. О А. Ю. ПОЛУЕКТОВА, 2016 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 47 2.3) дрсвоґь (Є., 90) — древсомъ (М., 108) — дав. мн. сер. р., *о-основа; 2.4) древами (Є., 90) — древбми (М, 108 зв.) — ор. мн. сер. р., *о-основа; 3) естество (Є.) — естество (М.): 3.1) естество (Є., 394,396)— естество (М., 383,384 зв.)— наз. одн. сер. р., *о-основа; 3.2) ёстествомъ (Є., 311) — естествбмъ (Μ., 228 зв.) — ор. одн. сер. р., *о-основа; 4) жйтїє (Є., 463,472) — oicumïé (M., 323, 328) — наз. одн. сер. р., *jö-ocHcma; 5) лица (Є., 233, 239) — лица (M., 180, 184) — род. одн. сер. p., *jô-0CH0ea; 6) въ міршієхь (Є., 442) — въ міриліf (M., 311) — місц. мн. сер. р., *о-основа; 7) навітовдніА (Є., 425) — навітованЇА (M., 301 зв.) — наз. мн. сер. р., * ô-основа; 8) обрізшііА (Є., 389) — обрізанЇА (М., 280 зв.) — наз. мн. сер. р., *jö-ocHoea; (ВбрізйнЇА (Є., 414) — ФбрізанІА (М., 295) — наз. мн. cep. p., *]'ô-основа; 9) послідовтІА (Є., 425) — послідованЇА (М., ЗОЇ зв.) — наз. одн. cep. p., *jô-основа; 10) поспіанїємь (Є., 285) — поспіанїємь (М., 212 зв.) — ор. одн. cep. p., *jö-ocHOBa; 11) сердце (Є.) — сердце (M.): 11.1) сёрдца (Є., 97,98)— cepdifá (M., 112 зв. (двічі)— наз. / зн. мн. сер. р., *]'0-основа; 11.2) сёрдци (Є., 98) — сєрдцьі (M., 112 зв.) — ор. мн. сер. р., *о-основа; 11.3) сёрдцами (Є., 98) — сдцбми (M., 112 зв.) — ор. мн. сер. р., *о-основа; 11.4) сёрдцď (Є., 98) — сердцёхь (M., 112 зв.) — місц. мн. сер. р., *о-основа; 11.5) сёрдца (Є., 98) — сдсєрдцб (M., 112 зв.) — кл. мн. сер. р., *о-основа; 12) собєсідовбнЇА (Є., 418) — собєсідованЇА (М., 397 зв.) — зн. одн. сер. р., *jö-0CH0Ba; 13) совітовтЇА (Є., 425) — совітованЇА (М., 301 зв.) — дав. одн. сер. р., *jô-ocHOBa; 14) сітовбнЇА (Є., 468) — сітованЇА (М., 325 зв.) — наз. мн. cep. p., *jö-ocHOBa; 15) торжество (Є., 446) — торжество (М., 313) — зн. одн. сер. р., *о-основа; 16) трєбованїє (Є.) — трєбованїє (М.): 16.1) трєбовбнїє (Є., 399) — трєбованїє (М., 286 зв.) — наз. одн. сер. р., *]'о-основа; 16.2) трєбовбнЇА (Є., 424) — трёбоваш'А (М., 301) — зн. мн. сер. р., “j'ö-основа; 17) оудвбєнїє (Є., 501) — oydeoéme (М., 336) — наз. одн. cep. p., *jo-ocHoea; 18) хіїдожєствії(Є., 476,477) —хіїдбжєствії(М., 431,431 зв.)— дав. одн. сер. р., *о-основа; 19) во сдбрітснїє (Є., 403) — во абрітєнїє (М., 289) — місц. одн. cep. p., *jö-ocHOBa; 20) чашЇА (Є., 424) — чблнЇА (М., 301) — наз. мн. сер. р., *jö-ocHoea; 21) число (Є.) — число (М.): 21.1) число (Є., 44,60,360)— число (М., 79,90 зв., 360 зв.)— наз. одн. сер. р., *0-основа; 21.2) числб (Є., 60) — числа (М., 90 зв.) — наз. мн. сер. р., *о-основа; 21.3) числи (Є., 62) — числи (М., 92) — ор. мн. сер. р., *о-основа; 21.4) чисжё (Є., 247) — числіхь (М., 169 зв.) — місц. мн. сер. р., *о-основа; 22) іадрило (Є., 90) — шдрило (М., 108 зв.) — наз. одн. сер. р., *о-основа; 23) шрмо (Є.) — мрмо (М.): 23.1) шрма (Є., 86) — іармй (М., 106) — наз. / зн. / кл. дв. сер. р., *о-основа; 23.2) /армії(Є., 86) — /армії(М., 106) — род. / місц. дв. сер. р., *о-основа. Аналізовані стародруки засвідчують 23 іменники середнього роду *о- / *jo-ocHOB, які мають акцентні відмінності, з них *о-основ — 8 і *jo-ocHOB — 15. Іменникові лексеми мають розбіжності в різних відмінково-числових фор­ мах, загалом зафіксовано наявність 44 акцентних відмінностей, з яких 23 імен­ ника мають форму однини, 19 - множини та 2 - двоїни. У виданнях «Граматики» М. Смотрицького є низка іменників середнього ро­ ду, що утворені від дієслівних основ шляхом додавання суфіксів -анц-, -AHÍj-, -eHÎj-j-'feHÎj- на позначення абстрактних процесуальних понять. Незважаючи на однаковий спосіб словотворення, іменники мають різні акцентуаційні характе­ ристики. Можемо виділити дві групи іменників: 1) з наголосом на дієслівному суфіксі в українському виданні та на корені — у російському: глаголанїє, на- віт ованїє, о б р іза н їє (собрізанїє), послідованїє, поспіанїє, собєсідованїє, со- віт ованїє, с іт ованїє , трєбованїє, собрітєнїє, ч а лн іє і 2) з кореневим наголо­ шенням в українському виданні та суфіксальним — у російському: оудвоєнїє. Встановлення праслов’янської акцентуації аналізованих іменників є доволі проблематичним, оскільки такі лексеми утворилися на значно пізнішому етапі А. Ю. Полуектова___________________________________________________________ 48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 розвитку мови. їхнє виникнення зумовлене потребою в текстах релігійного ха­ рактеру. Отже, досліджувати такі іменники можемо тільки описово, зазначаючи акцентні відмінності в межах словозмінної парадигми та словотвірної пари. Щодо наголосів у шкільному підручнику «Адельфотес» І. Огієнко зазначав: «Слова на -дніє частіше мають наголос на -а: послідовдніє, требовдніє»2 і «Так само й слова на -єніє мають наголос постійно на -є»2 3. Учений стверджував, що наголоси в цій книжці скрізь українські, бо вона надрукована вже у львівській друкарні, тому зберігає приклади українського наголошення, яке абсолютно від­ різняється від російського. Такі розбіжності можуть пояснюватися тим, що дієслова на -ати, особливо на -овати, від яких утворені аналізовані іменники, мають наголос на -á 4. Слід зазначити, що в «Граматиці» серед лексем також спостерігаємо й спільнокореневі слова, які в українському виданні мають суфіксальне наголо­ шування, а в російському — кореневе: бєсідовдст а (Є., 420) — бєсідоваст а (М., 299), глдти (Є., 9, 444) — глагблати (М., 45, 412), списмёнъ (Є., 38) — ст см єн ь (М., 74 зв.). З коротенького «Словничка давніх українських наголосів» І. Огієнка, побу­ дованого на основі двох Служебників (стрятинського 1604 р. і київського 1629 р.), нами виписано слова, які є «доказом, що вже в той час ми мали свою певну систему наголосу, в більшості... подібну на живу сучасну (особливо в за­ хідноукраїнських говорах)» 5: глаголдти, обріздніє. Віддієслівні іменники на -аніс ( - а н і с ) з українським наголосом на суфік­ сальному голосному (глаго лш їє , навіт овднїє, о б р із ш їє (сдбрізднїє), послідо - вднїє, собєсідовднїє, с о в іт о вт їє , с іт овднїє , трєбовднїє, чаАнїє) зафіксовані з подвійною акцентуацією в інших українських стародруках: гланїа (К., 96), об- р із д н іє (Л., 11), о б р ізд ньє (Бер. В., 13), о б р із т їє (Служ. Стр., 1604, 509), об- р іт б н їа (там же, 382), п о зн т ье (Єв., 188; Рад., 153,303,623) — пізнане (Желех., 652), послідовднїа (К., 82), послідовднїє (Служ. Стр., 1604, 429, 430). Давньо­ руська пам’ятка — Чудівський Новий Завіт — також засвідчує в деяких випад­ ках подвійну акцентуацію: обрізаньгє (ЧНЗ, 100, 121) — обріздньгє (там же), сіт ованьїє (там же, 82 зв.), т рєбовш ью (там же, 116). У староукраїнських пам’ятках XVI-XVII ст. зафіксовано чимало похідних віддієслівних іменників сер. р. аналогічного словотвірного типу (на -аніс, -єніє) із суфіксальною акцентуацією: благовіствовбнїє (А., 85 зв., 104 зв., 114, 120 зв. (двічі), 127 зв., 128 (двічі), 136 зв., 158, 158 зв., 159 (двічі), 187 зв.), выховдне (Зиз. Л., 75), дрижбньє (Зиз. Л., 86), мудровбнїє (Гр. См., 72), начєртбнїю (Адельф., 57), обітовднїє (К., 52 зв., 53 зв., 54 зв., 62, 146 зв., 170, 186, 196 зв.), повиновбнїє (Є., 82), подражбніє (Зиз. Л., 67), помьіииібнію (Адельф., 57), попєчєнїє (Адельф., 190), послтїє (Є., 74), прорєчбніє (Гр. Зиз., 78), прочтбнію (Є., 61), прєділбніє (Гр. Зиз., 35), прєзирйніє (там же., 78), творбнїє (Є., 19), разграблбніє (Гр. Зиз., 78),раховбня (Бер., 149), до сховбня (Бер., 117), старбнье (Рад., 41), оусічбніє (Гр. Зиз., 35) та ін. Як стверджує 3. Веселовська, «віддієслівні іменники на -аньє (-аня) в па­ м’ятках української мови вживаються з наголосом на голосному суфікса, як і 2 Огієнко 1.1. Наголос, яко метод означення місця виходу стародрукованих книжок : Замітки з історії наголосу на послугах палеотипії // Зал. чина св. Василія Великого.— Л., 1925.— Т. 1. Вин. 3.— С. 210. 3 Огієнко 1. 1. Український наголос на початку XVII-го віку // Зал. чина св. Василія Вели­ кого.— Жовква, 1926.— Т. 2.— Вип. 1-2.— С. 11. 4 Огієнко 1.1. Наголос, яко метод...— С. 210. 5 Тамже.— С. 211-212. _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 49 відповідні інфінітиви, від яких вони утворені.. .» б 7, наприклад: mpeôoeámu (Т. 3., 118), трєбуєть (Бар., 18), послідова”"(ЧНЗ, 49 зв.), глагблати (московські наго­ лоси стародрукованого Євангелія) 1. На її думку, «цей дуже поширений тип від­ дієслівних імен характеризується таким же місцем наголосу в російській і біло­ руській мовах. Деякі іменники цього типу відзначаються з паралельними наголосами на корені і суфіксі, наприклад: первое тзаня (К. Тр., 125) і казтьє (Бер., 130), ... мёшканъе (Зиз. Л., 75, 83; Бер., 168) і мєшканя (К. Тр., 126 зв .) ... У групі іменників спостерігаємо наголос лише на корені: ... вязанє (Зиз. Л., 80), довбане (Бер., 216), mécane (Бер., 216), шуканеє (Зиз. Л., 72)» 8. Дослідниця по­ в’язує причини різного наголошування з діалектними особливостями в схід­ ноукраїнських говорах, де переважає суфіксальне наголошення, та в західноук­ раїнських говорах, де наголос стоїть на корені9. Щодо віддієслівних іменників на -єніє (-єньє), то в українських стародруках послідовно, як зазначає 3. Веселовська, наголошується суфіксальний голос­ ний 10 11 {бдбрітднїє), проте іменникова лексема аудвбєніє в «Граматиці» М. Смот- рицького 1619 р. свідчить про зворотне. Суфіксальна акцентуація властива більшості віддієслівних іменників серед­ нього роду, утворених за допомогою форманта -нн-. Очевидно, така акцентуа­ ційна тенденція відбиває реальну староукраїнську вимову. С. Пономаренко теж припускає, що «похідні іменники на -аніє в українській мові XVI-XVII ст. характеризувалися суфіксальним наголосом, на -єніє — кореневим або суфік­ сальним» п. Сучасні українська та російська мови зберігають лексеми такими ж тільки в окремих випадках: пізнтня (УРС, III, 425; Голоск., 290; УЛВН, 455; СУМ, VI, 530; Погр., 385; Погр. ОС, 426) — позшние (ОСРЯ, 411), обрізання (Погр., 334) — обрбзание, обрезбние (ОСРЯ, 323), послідовність (Погр., 408), cémoea- ння (ОСРЯ, 527), собесбдование (ОСРЯ, 544), трббование (ОСРЯ, 585),ydeoéme (ОСРЯ, 596), чдяния (ОСРЯ, 630). Отже, староукраїнські акценти в більшості досліджуваних словоформ або не збігаються із сучасною традицією наголошен­ ня, або взагалі втрачені, оскільки лексеми та їхні форми замінені іншими. Дослідивши акцентуаційні відмінності двох ідентичних пам’яток, можна по­ ділити всі репрезентовані віддієслівні іменники середнього роду на дві групи, перша з яких відбиватиме послідовний суфіксальний наголос українських ста­ родруків, а друга — кореневий та суфіксальний наголос у староукраїнській мові XVII ст. Наявність такої великої кількості різних відмінково-числових форм іменникових лексем в українському виданні доводить, що віддієслівні іменники характеризуються нерухомим наголосом у межах словозмінної парадигми, зок­ рема у формах наз., дав., зн., ор., місц. одн., наз., род., зн. мн., і відбивають реа­ льну староукраїнську акцентуацію аналізованого періоду. Ще одну акцентну групу становлять іменники, що належать до одного сло­ вотвірного типу та утворені за допомогою суфікса -ств: естество, торжество, 6 Веселовська 3. М. Наголос у східнослов’янських мовах початкової доби формування російської, української та білоруської націй (кінець XVI — початок XVIII століть).— X., 1970,— С. 55. 7 Огієнко1.1. Наголос, яко метод...— С.221. 8 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 55-56. 9 Там же.— С. 56. 10 Там же. 11 Пономаренко C. С. Акцентні відмінності іменників середнього роду у львівському виданні Апостола 1574 р. порівняно з московським виданням 1564 р. // Мовознавство.— 2012,— № 4,— С. 28. А. Ю. Полуектова___________________________________________________________ 50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 худож ество. В українському виданні «Граматики» М.Смотрицького всі лексе­ ми характеризуються кореневим наголошенням, тоді як російські іменники ес­ тество, торж ество мають флексійну акцентуацію, ахУдож єство— кореневу. Іменник естество, що належав у праслов’янській мові до баритонованої а. п. із суфіксальним наголосом12 — *(j)estbStvo, ужито у формах наз. та ор. одн. з ко­ реневим наголосом в українському виданні пам’ятки та флексійним — у мос­ ковському стародрукові. В. Скляренко стверджує: «Іменники із суфіксом -ств(о) в українській мові, як і в російській та білоруській, — переважно книж­ ного походження. Велику кількість їх становлять запозичення зі старослов’ян­ ської мови (через церковнослов’янську). Старослов’янська (староболгарська) акцентуація іменників із суфіксом -bstvo була тісно пов’язана з праслов’ян­ ською, а тому старослов’янське (церковнослов’янське) наголошення запозиче­ них іменників можна розглядати як давнє» 13. Таким чином, баритоновані іменники могли характеризуватися як корене­ вою, так і суфіксальною акцентуацією. Лексему естество В. Скляренко відно­ сить до баритонованих іменників із суфіксальним наголосом: «У баритонованих іменниках на -bstvo із суфіксальним акцентованим редукованим голосним у слабкій позиції наголос на ґрунті староболгарської або давньоруської мови перемістився з редукованого голосного суфікса на попередній голосний» 14: єстьство. У подальшому розвитку іменники цього типу первісну акцентуацію втрати­ ли. Наголос на закінченні в московському виданні відбиває давньоруську тради­ цію наголошування: наз.-зн. єстьство (ЧНЗ, 112 зв.), ор. естъствомъ (ЧНЗ, 123). Цей давній тип наголосу зберегли як норму сучасні українська та російська мови: єство (УЛВН, 194, Погр. ОС, 194), естетство (ОСРЯ, 143). У староукраїнських пам’ятках засвідчена варіативність наголошення: ес­ тество (К., 12 зв.; Зиз. Л. 45; Є., 2 зв.) і естество (Є., 76, 100 зв.), естество (Гр. Зиз., 85), écmecmeo (Тр., 3/2 зв.; Гал., 125 зв.; Бар., 61, 80 зв., 158 зв., 193 зв. — двічі, 231,236; Рад., 146 — двічі, 148,430) і естество (Тр., 3/3, Ю зв.,63 зв.; Рад., 147,150,731; Тупт., 23 зв.); естество (Желех., 215), ecmécmee (Коп. Ом., 15 зв.), écmecmeo (Г. Кл., 1), у той час як обидві форми в українському виданні «Граматики» М. Смотрицького засвідчують кореневе наголошення. Як зазначав І. Огієнко, «у теперішній час у західноукраїнських говорах слова на -ство часто вимовляють з наголосом на кінці: священство', у нашім Служеб­ нику маємо те саме: єпископст ву м нож ест ву по множ ест ву, множ ествомъ, въ множ ест в t . Але в більшости своїй слова на -ство звичайно зберігають наго­ лос того слова, від якого повстали (речівник, прикметник або дієслово), напр.: вошнство (від войнь, звідси давнє войтскій), ... вь гpáж дaнcm βt, єпіскопство, мнвхжєство, по мнсожеству, множ ест вомъ, вь мнсож єстві, т ш нст во , чюв- ства і др.» 15. Таким чином, можемо стверджувати, що коренева акцентуація іменника ес­ тество є давнішою і відбиває старослов’янську, церковнослов’янську та дав­ ньоруську традиції, проте флексійна була більше властива південно-західним говорам української мови, і згодом стала нормативною в сучасній українській літературній мові. 12 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу : Іменник.— К., 2006.— С. 478. 13 Там же.— С. 475. 14 Там же,— С. 478. 15 Огієнко 1. 1. Український наголос...— C. 11. _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 51 Такі ж закономірності виявлено й у наголошенні іменника художество, який в українських стародруках зафіксований з різними варіантами акцентуації: хвдожєство (Гр. Зиз., З зв., 15), хвдожєства (Л., 11 зв.), хвдожєство (Адел., 11 ; Адельф., 5 зв.), хвдожєство (Л. Сл., 14 зв.), хвдожєство (К., 12), хвдожєствв (К., 100), хвдожєство (Бер., 51) і художество (Зиз. Л., 85). Під час аналізу спостережено особливості акцентуації іменника т орж ес­ тво, який належав у праслов’янській мові вже до окситонованої а. п. з наголо­ сом на флексії— *tbržbstvô16. Як стверджує В. Скляренко, «більшість окситоно- ваних іменників із суфіксом -bstvo .. .зберігає в українській мові первісну флек­ тивну акцентуацію» 17. Таким наголошенням характеризуються й іменники сучасної української та російської мов: торж ество (Погр. ОС, 565; Погр., 539; Желех., 976; УРС, VI, 75; УЛВН, 653), торж ество (ОСРЯ, 583). Як зазначає 3. Веселовська, «наголос іменників з деякими суфіксами, як, наприклад, -ство, -єство: сущ ест во, д івст во , множ ест во, муж ест во, худож ест во, відзначався за давніх часів більшою строкатістю, ніж тепер, в усіх східнослов’янських мо­ вах» 18. Що стосується заміни первісної акцентуації, то В. Скляренко пояснює причину появи в староукраїнській мові кореневої акцентуації торж ество (К., 88) впливом відповідних непохідних іменників — *tbrgb 19 на ґрунті церковно­ слов’янської або української мови20. Отже, іменники, утворені додаванням до основи суфікса -ств-, мають под­ війний наголос, один з яких був утрачений. Досліджувана українська пам’ятка зберегла кореневий наголос, імовірно, під впливом церковнослов’янської мови. Неоднозначність установлення позиції наголосу підтвердила 3. Веселовська: «До нашого часу немає сталого наголосу в словах цієї групи в усіх східносло­ в’янських мовах»21. Іменник древо у пам’ятках ужито у формі місц. одн. з прийменником на, у дав. мн. та ор. мн. з наголосом на корені в українському виданні та флексійною акцентуацією — в російському. Це непохідний іменник сер. р. *о-основи, якому в пізньопраслов’янській мові була властива рухома а. п. — *dêrvo 22 — *dervě, *d'èrvomb, *dervÿ. Тривають дискусії щодо відтворення реконструкції аналізова­ них словоформ. Так, наприклад, Є. Курилович подає іншу акцентуацію форми дав. мн. — *derv'omb з *dervom'b 23, тоді як X. Станг і В. Дибо вказують на пер­ вісну флексійну акцентуацію форми дав. м н .24 Л. Булаховський стверджує, що первісним у відмінкових формах множини іменників сер. р. з рухомим наголо­ сом є флексійний наголос і пояснює це індукцією род. м н .25 16 Скляренко В. Г Історія українського наголосу...— С. 475; Скляренко В. Г Пра­ слов’янська акцентологія.— К., 1998.— С. 271. 17 Скляренко В. Г Історія українського наголосу...— С. 480. 18 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 65. 19 Скляренко В. Г Праслов’янська акцентологія.— С. 271. 20 Скляренко В. Г Історія українського наголосу...— С. 481. 21 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 58. 22 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— С. 118; Булаховський Л. А. Вибрані праці : В 5 т.— К , 1977.— Т. 2.— С. 346; 1980.— Т. 4.— С. 138; ДыбоВ. А. Славянская акцентология : Опыт реконструкции системы акцент, парадигм в праславянском.— М., 1981.— С. 139, 150, 157; Колесов В. В. Ударение Neutra *о-основ в древнерусском языке // Изв. АН СССР : Сер. лит. и яз.— М., 1969.— Т. 28. Вып. 1.— С. 31-32; Зализняк А. А. От праславянской акцентуации к русской.— М., 1985.— С. 138. 23 KurylowiczJ. L’accentuation des langues indo-européennes. — 2-éme ed. — Wroclaw ; Krakow, 1958,— P. 223, 225-226. 24 Stang Ch S. Slavonie accentuation.— Oslo ect., 1957.— P. 74—75, 84; Дыбо В. А. Зазнач, праця.— C. 26-27, 32. 25 Булаховський Л. А. Зазнач, праця.— T. 2.— C. 355-356, 446; T. 4.— C. 323-324, 327. А. Ю. Полуектова___________________________________________________________ 52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 В. Скляренко додає, що в праслов’янській мові у формах початково наголо­ шених непохідних іменників з рухомою а. п. відбувалося переміщення наголосу на попередній прийменник. Таке явище не збереглося в сучасній українській мові: dépeeo, мн. — depéea, depée, два dépeea (УЛВН, 155; Погр. ОС, 160; Погр., 135), проте наявне в давньоруській і частково в староукраїнській мові: ná дереві (Єв., 219), нд дрєві (Остр, б., 263 зв.) 26. В українських стародруках і діалектах іменник древо вживається винятково з кореневим наголошенням: ώάρέβα (К.Тр., 4), дрёвомъ (Л., 7), ώ dpéea (Синопе. К., 28), сь dpéea (Синопе. К., 11), dpéeo (Адел., 13) dpéeo, dpéea, dpéeS, dpéeo, codpéeo, dpéea, ω dpéea, дрёвомъ (Адельф., 18 зв.), дрёвомъ (Л. Сл., 14), dpéeo (Рад. Н., 34). Навіть у випадках з повноголосними формами слова подвійної ак­ центуації не спостерігаємо: dépeeo (Коп. Ом., 26, 168; Гал. Ск., 9; Зиз. Л., 58; Бер., 77, 98, 116, 226, 234, 304; Рад., 239 (двічі). Встановлюючи праслов’янську акцентуаційну парадигму непохідних імен­ ників середнього роду, В. Скляренко, спираючись на акцентуаційні типи в су­ часній українській літературній мові, лексему dépeeo відносить до третього типу. Це трискладові слова з початковим наголосом в однині і наголосом на нас­ тупному складі кореня в множині27. На думку 3. Веселовської, лексема дерево у формах множини має подвійний наголос: dépeea (Гал., 118), дёревами (Гал., 67) і дерёвя (Бер., 77) 28. В. Скляренко пояснює таку закономірність як наслідок дії тенденції до про­ тиставлення форм ОДНИНИ та МНОЖИНИ Іменників *6- / *jÖ-OCHOB сер. р. з корене­ вим наголосом. Такі іменникові лексеми у формі множини могли отримувати флексійну акцентуацію, наприклад: dépeea (Єв., 89, 134, 85 зв.; Коп. Каз., 116 (двічі); Гал., 118, 170 зв., 171), дёревам (Єв., 94 зв.), межи всіми дёревами (Єв., 94 зв.), dépeeáM, dépeeáMU (Гануш, 361; Голоск., 94) 29. В. Винницький свідчить, що в говорах, поезії ХГХ ст. лексема відзначена навіть потрійним наголосом — depéea, dépeea і depeeá30. Таким чином, російське видання «Граматики» М. Смотрицького 1648 р. збе­ рігає первісну праслов’янську акцентуацію на флексії, тоді як українське видан­ ня 1619 р., фіксуючи кореневу акцентуацію форм множини аналізованої лексе­ ми, відбиває природну староукраїнську акцентуацію. Переміщення наголосу у формі місц. одн. на попередній прийменник, яке частково спостерігалося в ста­ роукраїнських пам’ятках, не було властивим для цього сполучення, що зберег­ лося й у сучасній українській мові. Іменник житїє вжито в «Граматиках» у формі наз. одн. з кореневим наголо­ сом в українському виданні та флексійним — у російському. Це похідний від­ дієслівний іменник, що утворився, як зазначає В. Скляренко, від дієприкметни­ кової форми *žítb дієслова *ž'iti, *žlvetb 31— *žitbje32. Лексема характеризується нерухомим наголосом у межах словозмінної парадигми і належить у прасло­ в’янській мові до окситонованої а. п. з наголосом на флексії. У давньоруській 26 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу...— С. 192. 27 Скляренко В. Г. Історія акцентуації іменників середнього роду української мови.— К., 1979,— С. 20-21. 28 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 36. 29 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу...— С. 193-194. 30 Винницький В. М. Акцентуаційні етюди.— Жовква, 2004.— С. 120. 31 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія...— С. 284. 32 Там же.— С. 284; Булаховський Л. А. Зазнач, праця.— Т. 4.— С. 302; Колесов В. В. Очерки по русской исторической акцентологии.— Szeged, 1978.— C. 67; Зализняк А. А. Зазнач, праця.— C. 150. _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 53 мові аналізованому іменнику властива така сама флексійна акцентуація: житьё (ЧНЗ, 31), житью (ЧНЗ, 71), о житъй (ЧНЗ, 138 зв.), ж ить/е33. Українські стародруки фіксують такі варіанти наголошення: жйтїє (Си­ нопе. К., 3), жйтїи (Синопе. К., 13), жйтїи (Синопе. К., 26), жйтїл (Синопе. К., 13 зв.), въ жйтїи (Л. Сл., 12 зв., 44 зв.), житіє (Л., 3 зв.), со жйтїи (Синопе. К., 1), жйтїа (Св., 4), жйтїа (Коп. Ом., 24 зв.), жйтїє (Гал. Ск., 3), жйтїє (Синопе. К., 23), жйтіє (Служ. Стр., 67, 166, 317), жйтїл (Гал. Ск., 2), въ жйтїи (Гал. Ск., 11 зв.), жйтїл (Служ. Стр., 115), въ жйтїи (Служ. Стр., 165), жйтіє (Бар., 2; Гал. Кл. 22 зв.), жйтїє (Бер., 68). На думку І. Огієнка, «слова на -тіє в українських стародруках постійно збе­ рігають наголос свого дієслова, цебто мають його на коріннім складі; так і в Слу­ жебнику: жйтїє, жйтїл, въ жйтїи» 34. Учений підтверджує це прикладами зі «Словничка наголосів» із Псалтиря 1495 року, надрукованого ченцем Макарієм в Цетинні35, та «Коротенького словничка давніх українських наголосів»36. Про­ те в українських пам’ятках спостерігаємо й флексійне наголошення: житіє (Служ. Стр., 1604, 327), жйтїє (там же, 327), жйтїл (там же, 273), житіє (Зиз. Л., 47), въ житїй (К., 41), тому, зважаючи на фактичний матеріал, не може­ мо погодитися з думкою вченого. На подвійності наголосу наголошує й 3. Веселовська: «Від дієслівні іменни­ ки на -тіє (-тьє) в українських пам’ятках відзначені з двома типами наголосу, на корені і на закінченні; вагання спостерігається як у двоскладових, так і префік­ сальних утвореннях» 37 38.Таким чином, і кореневий, і флексійний наголоси вва­ жаються відображенням живої староукраїнської вимови, хоча флексійна акцен­ туація, засвідчена російською пам’яткою, є первісною та збереглася в усіх формах лексеми в сучасних українській і російській мовах: життя (Погр. ОС, 198), життя-буття (Погр., 172), житий, -я, житийм, о житий, жития, житйй, житиям (ОСРЯ, 147). Непохідний іменник лице в досліджуваних пам’ятках спостерігаємо у формі род. одн. з флексійною акцентуацією в українському виданні та кореневою — у російському. Для лексеми сер. р. *о-основи характерна окситонована а. п., яку в ранньопраслов’янський період більшість дослідників реконструює з флектив­ ним наголосом в усіх відмінкових формах38 — *lïcè39, у род. одн. — *lïcà. В українських стародруках аналізований іменник переважно вживається з флексійним наголосом: лицй (К., 13), лицй (К., 14 зв.; К.Тр., 162), ейлицй (Гал. Ск., 22), лицй (Гал. Ск., 7 зв.), лицй (Коп. Ом., 6 зв.), лице (Єв., 28), лицй (Є., 99, 100 зв.), на лицй (Рад., 559), лицй (Остр, б., 119,241; Остр, зб., 172 зв.; Єв., 28 зв., 32; Тр., 4 зв., 6, 8, 65; Т. 3., 86; Гал., 70 — двічі, 70 зв., 201; Бар., 73 зв.; Рад., 142, 300, 501,622, 1112; Кл., 47). 33 Зализняк А. А. Зазнач, праця.— С. 150. 34 Огієнко 1.1. Український наголос...— С. 11. 35 Огієнко 1.1. Наголос, яко метод...— С. 203. 36 Там же.— С. 212. 37 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 57. 38 Скляренко В. Г Праслов’янська акцентологія...— С. 112. 39 Kiparsky V. Der Wortakzent der russischen Schriftsprache.— Heidelberg, 1962.— S. 248; Иллич-Свитыч В. M. Именная акцентуация в балтийском и славянском : Судьба акцентуац. парадигм.— М., 1963.— С. 131; Колесов В. В. Ударение Neutra *о-основ в древнерусском языке. — С. 25; Булатова Р. В. Старосербская глагольная акцентуация.— М., 1975.— С. 79; Зализняк А. А. Зазнач, праця.— C. 135; Дыбо В. А. Основы славянской акцентологии.— М., 1990,— С. 117,200. А. Ю. Полуектова___________________________________________________________ 54 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 Як стверджує 3. Веселовська, наголос іменників сер. р. на -о, -е у російських виданнях майже не відрізнявся від сучасного російського, проте низка слів ха­ рактеризувалася подвійним наголосом 40. Вагання в наголошенні підтвер­ джується матеріалами давньоруської пам’ятки — Чудівського Нового Завіту — лщ а (ЧНЗ, 40 зв., 152)тайіліща(ЧНЗ, 60зв.,62 ,63,134 зв., 151 зв., 154,157зв.), ліщ (ЧНЗ, 38). Отже, можна стверджувати, що у староукраїнській мові для аналізованої словоформи був характерний флексійний наголос, який відповідає первісному наголошенню та був успадкований обома сучасними літературними мовами. У досліджуваних пам’ятках ще два іменники — мірило і шдрило — належать до одного словотвірного типу й характеризуються суфіксальним наголошенням в українському виданні та кореневим — у російському. Віддієслівний іменник мірило вжито в пам’ятках у формі місц. мн., тоді як шдрило — в наз. одн. Ана­ лізовані лексеми утворені від дієслівних основ з окситонованою а. п. — *mědriti, *(j)çdriti внаслідок додавання суфікса *idl(o) — *médrilo,*(j)çdrà 41. Як зазначає В. Скляренко, переважна більшість лексем, утворених таким способом, має на­ голос на дієслівному суфіксі — *brodidlo — від * broditi, *brodíti>; *gäsidlo — від *gäsiti, *gäsTtb; *kropidlo — від *kropiti, * kropití] *mästidlo — від *mästiti, *mästlti] *süsidlo — від *süsiti, *süslti 42. Українські стародруки зберігають приклади цих словоформ у невеликій кількості, засвідчуючи як суфіксальну, так і кореневу акцентуацію: шдрйло (Л. Сл., 31 зв.; К., 28; Бер., 312), шдрило (Л., 50 зв.), тоді як Чудівський Новий Завіт зафіксував кореневий наголос: мірило (ЧНЗ, 151 зв.). Отже, аналізована лексема в давній українській пам’ятці з наго­ лосом на суфіксальній морфемі зберігає ще праслов’янську акцентуацію. У ста­ роукраїнській мові словоформа характеризувалася подвійною акцентуацією, проте акцентну конкуренцію витримав наголос на дієслівному суфіксі, який і став нормою для сучасних української та російської мов: мирто, мірило (Б.-Н., 224), мірило, -ла, -шш, -т (Погр. ОС, 336; Погр., 286), мерто, -а (ОСРЯ, 256). Іменник сердце вжито в досліджуваних пам’ятках у формі наз. / зн., ор., місц., кл. мн. з кореневим наголосом в українському виданні та флексійним — у російському. У праслов’янській мові цьому іменнику була властива рухома а. п. — *sbrdbce 43. На думку В. Скляренка, іменники на -ьсе з рухомим наголо­ сом у відмінкових формах однини послідовно зберігають в українській мові пер­ вісну кореневу (початкову) акцентуацію, проте у всіх формах множини на ґрунті давньоруської та української мов зазнали «узагальнення ... кореневої акцентуа­ ції» та «виникнення флективної акцентуації внаслідок дії тенденції до акцентно­ го протиставлення форм однини та множини в іменниках *о- / *jo-ocHOB серед­ нього роду з кореневим наголосом» 44. Це можна підтвердити фактичним матеріалом українських стародруків: сердца (К. Тр., 20; Філ., 48 зв.; Рад., 214, 983), сёрца (Рад., 1059), на сёрца (Рад., 313), сёрцы (Сак., 40), сръдцы (Коп. Каз., 113), в сердцах (Отпие., 8). 3. Веселовська називає такі слова «словами з наголо- 40 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 33. 41 Булаховський Л. А. Зазнач, праця.— Т. 4.— С. 204; Иллич-Свитыч В. М. Зазнач, пра­ ця.— С. 121; Колесов В. В. Ударение Neutra *о-основ в древнерусском языке.— C. 25; Зализ­ няк А. А. Зазнач, праця. — C. 135; ДыбоВ. А., Замятина Г. И., Николаеве. Л. Основы славянской акцентологии.— М., 1990.— С. 198. 42 Скляренко В. Г. Праслов’янська акцентологія.— C. 284. 43 Там же.— С. 118; Булаховський Л. А. Зазнач, праця.— T. 2.— C. 346-347; T. 4.— C. 437; Дыбо В. А., Замятина Г. И., Николаев С. Л. Зазнач, праця.— C. 203; Колесов В. В. Очерки по русской исторической акцентологии.— С. 57. 44 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу... — C. 464—645. _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 55 сом, перенесеним на закінчення: сердёцъ (Рад., 36)» 45. Під час словозміни наго­ лос переходить з основи на закінчення: cepdtfá (Поел. Гр., 259; Para., 32 зв.), сердцйми (Рага., 31). Отже, можемо припустити, що наголос у «Граматиці» М. Смотрицького 1619 р. помилковий, оскільки аналізовані лексеми не зазнали традиційного для двоскладових іменників на -ьсе з рухомою а. п. у староукраїнській мові пере­ міщення наголосу на флексію. Іменник число вжитий в українському виданні «Граматики» у формах наз., ор. мн. з наголосом на флексії, тоді як у російському — на корені; у формі місц. мн. навпаки: в українському виданні — кореневе наголошення, а в росій­ ському — флексійне. У пізньопраслов’янській мові аналізована лексема харак­ теризувалася окситонованою а. п. з наголосом на флексії— * čislo 46, а в наз., ор., місц. мн. мала кореневе наголошення — *č'islä, *âï'slÿ, *čislěxb. У Чудівському Новому Завіті спостерігаємо наголос на закінченні: число (ЧНЗ, 3, 66, 154 зв. (двічі), 152 зв.). В. Скляренко зазначає, що «флективна акцентуація іменників горло, діло, ду­ ло, жало, крісло, мило, рило, шило виникла, очевидно, під впливом численних окситонованих іменників на -ло», серед яких є й іменник число 47. Вагання в наголошенні аналізованого іменника спостерігаємо не тільки в українських стародруках, а й у російських пам’ятках, наприклад: числа (Гр.Зиз., 29), числй (Синопе. К., 12 зв.), чйело (Служ. Стр., 554) / число (Служ. Стр., 115), числа) (К., 6 зв.), чйела (К., 6 зв.), числй (К., 10 зв.), не в числі (Гр.Зиз., 1 5 зв.), чйело 48, числа (Остр, б., 60, 61, 62, 63, 64, 65, 66; Бер., 191), в числах (Тупт., 59), числа (Para., 173, Магн., 2), числам (Para., 4 зв.), числй (ИФ, 34). 3. Веселовська підтверджує факт, що «є слова, які міняють місце наголосу у множині: числй (Т.З., И З )» 49. Таким чином, аналізованій формі іменника в староукраїнській мові була властива подвійна акцентуація. Для форм множини характерним був кореневий наголос, який збережений в українському виданні «Граматики» М. Смотрицько­ го 1619 р., а отже, відбиває тогочасну природну вимову та зберігається сучасни­ ми літературними українською та російською мовами: чйела (УЛВН, 704; Погр. ОС., 610; Погр., 584), чйела (ОСРЯ, 634). Іменник трмо, який в аналізованих пам’ятках ужито у формі наз., зн., кл. та род., місц. дв., характеризується кореневим наголосом в українському виданні та флексійним — у російському. У праслов’янській мові іменник *б-основи ха­ рактеризувався окситонованою а. п. в однині з наголосом на закінченні— *(])йгьтд50, а у наз.-кл. дв. — *(j)än>mč, род.-місц. дв. — *(j) 'йгыпй. В. Склярен­ ко зазначає, що «у давніх українських пам’ятках окситоновані іменники *6- / *jö-ocHOB сер. р. в усіх трьох відмінкових формах двоїни вживаються переважно А. Ю. Полуектова___________________________________________________________ 45 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 36. 46 Скляренко В. Г Праслов’янська акцентологія... — С. 116; БулаховськийЛ. А. Зазнач, праця...— Т. 4.— С. 409; Колесов В. В. Ударение Neutra *о-основ в древнерусском языке.— C. 25; Зализняк А. А. Зазнач, праця.— C. 135; Дыбо В. А. Зазнач, праця.— C. 200. 47 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу...— C. 168. 48 ОгієнкоІ. І. Український наголос ...— C. 12. 49 Веселовська 3. М. Зазнач, праця.— С. 36. 50 Скляренко В. Г Праслов’янська акцентологія...— С. 116; БулаховськийЛ. А. Зазнач, праця.— 1980.— С. 204; Иллич-Свитыч В. М. Зазнач, праця.— С. 121 ; Колесов В. В. Ударение Neutra *о-основ в древнерусском языке.— C. 25; Зализняк А. А. Зазнач, праця.— С. 135; Дыбо В. А., Замятина Г. И., Николаев С. Л. Зазнач, праця.— С. 198. 56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 з кореневим наголосом»51. Разом з тим дослідник коментує причини перенесення наголосу у формах двоїни, що пов’язані зі зміною в українській мові форм двоїни відповідними формами множини: «У живій українській мові того часу форми двоїни вже майже не вживалися (були витіснені формами множини)»52. Отже, мо­ жемо припустити, що нормативною для староукраїнської мови була коренева ак­ центуація, яку відбиває українське видання «Граматики» М. Смотрицького. Дослідження акцентних відмінностей іменників сер. р. в українському й російському виданнях «Граматики» М. Смотрицького дозволяє зробити такі висновки. За структурними показниками іменники сер. р. менш різноманітні, ніж імен­ никові лексеми жін. та чол. р. Тому ми змогли поділити іменники сер. р. *б- / *jö-ocHOB, що різняться наголосом у двох пам’ятках, на такі групи: утворені за допомогою суфіксів -amj- (-анц-), -cmj- (-CHbj-), -ств-, -TÍj-, -ил-, -ьц- та непо­ хідні іменники. Український наголос у давнину відрізнявся від російського, утворюючи власну систему. Розставлення акцентних знаків свідчить про реальну вимову то­ го періоду. Вагання у виборі місця наголосу часто пояснюється формами мно­ жини й розмежуванням омонімічних словоформ однини та множини. У деяких випадках іменники характеризувалися подвійним наголосом, один з яких був утрачений, наприклад суфіксальні іменники естество, худож ест во, ж итїє, число, м ір и ло , юдрило. Рідко трапляються випадки акцентних відмінностей, коли позначення наго­ лосу в українській пам’ятці можемо вважати помилковим, наприклад: сердце. Переважна більшість аналізованих іменникових лексем з акцентними від­ мінностями в українському виданні відбиває староукраїнський наголос XVI—XVII ст.: нерухомий у межах словозмінної парадигми наголос віддієслів­ них іменників середнього роду, утворених за допомогою форманта -нн-\ глаго- ланїє, навіт ованїє, обр іза н їє ((дбрізанїє), послідованїє, п о сп ілн їє , собєсідова- нїє, совіт ованїє, с іт ованїє , трєбованїє, сдбрітєнїє, чалнїє та наголос непохідних іменників: древо, лице. І. Огієнко стверджує: «...на XV-й вік ми, українці, мали вже свою власну, надзвичайно послідовну й стройну систему наголосу. Ця давня система наша була навіть більш послідовною, як система сучасна... свою власну систему на­ голосу, рішуче відмінну від системи московської... запровадили до своїх друко­ ваних книжок ще в кінці XVI-го віку» 53. Наше дослідження підтверджує цю думку акцентними відмінностями іменників середнього роду українського та російського видань «Граматики» М. Смотрицького. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ А. — Апостол.— К., 1630 (стародрук). Адел. — Студинський К. «Адельфотес», граматика, видана у Львові в р. 1591 : Студія літературно-язикова «Дпа КирилА Студиньского» (стародрук) / Передрук з Т. 7 «Записок» Наук. тов. ім. Шевченка.— Л., 1895. Адельф. — Адельфотес. Грамматика.— Л., 1591 (стародрук). Б.-Н. — Білецький-Носенко Π. П. Словник української мови / Підгот. до вид. В. В. Нім- чук.— К., 1966.— 424 с. Бар. — Баранович Л. Меч духовный.— К., 1666 (стародрук). 51 Скляренко В. Г. Історія українського наголосу...— С. 189. 52 Там же,— С. 190. 53 Огієнко 1.1. Наголос, яко метод.... — С. 209. _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 57 А. Ю. Полуектова. Бер. Бер. В. Бурц. Гал. Гал. Ск. Г. Кл. Голоск. Гр. Зиз. Є. Єв. Желех. Зиз. Л. ИФ К. К. Тр. Кл. Коп. Каз. Коп. Ом. Л. Л. Сл. М. Магн. ОСРЯ Остр. б. Остр. зб. Отпие Погр. Погр. ОС Поел. Гр. — Берында П. Лєксікон славєноросскій, и имен тлькованіє.— К., 1627 / Підгот. до вид. В. В. Німчук.— К., 1961.— 272 с. (стародрук, перевид. факсим. спосо­ бом). — БериндаП. Різдвяні вірші, 1616 (стародрук). — Бурцовъ В. Євангєлиє учительное.— М., 1639 (стародрук). — Галятовскій I. Ключ разумінія.— К., 1659 (стародрук). — Галятовскій I. Скарбница.— Новгород-Сіверський, 1676 (стародрук). — Смотрицький Г Ключ царства небесного, 1587 р. (стародрук). — Голоскевич Г. Правописний словник.— 7-е вид. — К., 1930.— 454 с. — Зізаній Л. Грамматіка словенска.— Вилно, 1596 / Підгот. до вид. В. В. Нім­ чук.— К., 1980 (стародрук, факсим. вид.). — Смотрискій М. Грамматіки сливенския правилноє синтагма.— Єв’є, 1619 / Підгот. до вид. В. В. Німчук.— К., 1979 (стародрук, факсим. вид.). — Євангеліє учитєлноє.— Єв’є, 1616 (стародрук). — Желеховський Є., Недільський С. Малорусько-німецький словар : У 2 т.— Л., 1886. — Зізаній Л. Лєксис, 1596// Лексис Лаврентія Зизанія : Синоніма славеноросская / Підгот. текстів і вступ, статті В. В. Німчука.— К., 1964.— 203 с. (стародрук, перевид. фотомех. способом). — Федоров И. [Азбука].— М., 1974. — Смотрискій М. Грамматіки или писмєнница языка словєнскаго (Грамматїки или писмєнница газыка Словенската) тщателемъ въ кратъцГ здана в крємАици роксу).— Кременець, 1638.— 104 арк. (стародрук). — Транквилион-Ставровецкий К. Перло многоценное.— ЧернЬговъ, 1646 (ста­ родрук). — Вірші Климентія Зиновієва сина (кінець XVII — початок XVIII ст.) // Пам’ят­ ки українсько-руської мови і літератури.— Л., 1912.— Т. 7.— С. 1-215. — Копистєнскій 3. Казаньє погребное. — К., 1625 // Тітов Хв. Матеріали для іс­ торії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв. : Всезбірка передмов до укр. стародруків.— К., 1924.— С. 110-126. — Копистєнскій 3. Оміліа албо казаньє на роковую память...— К., 1625 (стародрук). — Апостол.— Л., 1574 (стародрук). — Апостол.— Л., 1639 (стародрук). — Смотрискій М. Грамматіки славєнския правилноє синтагма.— М., 1648.— 388 арк. (стародрук). — Арифметика Л. Магницкого.— М., 1703 (стародрук). — Орфоэпический словарь русского языка : Произношение, ударение, граммат. формы / С. Н. Борунова, В. Л. Воронцова, Н. А. Еськова; под ред. Р. И. Аване­ сова.— 4-е изд.— М., 1988.— 704 с. — Острозька Біблія: Библіа, сирГч книгы Ветхаго и Новато Зав'йта.— Острог, 1581 (стародрук). — Острозький збірник : [О єдіной істинной православной вірє].— Острог, 1588 (стародрук). — Отпие на лист в Боз'Ь вєлєбного отца Ипатіа.— Острог, 1598 (стародрук). — Погрібний М. І. Словник наголосів української літературної мови.— К., 1964,— 319 с. — Погрібний М. І. Орфоепічний словник.— К., 1984.— 629 с. — Лихачёв Д. С. Послание Грозного в Кирилло-Белозерский монастырь, 1573 // Труды отдела древнерусской литературы АН СССР. — М. ; Л., 1951.— Т. 8.— С. 57-124. Рад. — Радивиловскій А. Огородок Марій Богородицы.— К., 1676 (стародрук). Рад. Н. — Радивиловський А. Невидані твори з рукописних «Огородка» и «ВГнца» // Марковский М. Антоний Радивиловский — южнорусский проповедник XVII в,— К., 1894. Ратн. — Учете и хитрость ратного строения иЬхотныхъ людей.— М., 1647. Сак. — Сакович К. ВйрнгЪ на жалосній погреб зацного рыцера Петра Конашєвича Са­ гайдачного.— К., 1622 // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII вв.: Всезбірка передмов для українських стародруків.— К., 1924,— С. 37-51. Синопе. К. — Синопсис И. Гизеля.— К., 1678 (стародрук). Служ. Стр. — Служебник.— Стрятин, 1604 (стародрук). 58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 СУМ — Словник української мови : В 11 т.— К., 1975.—Т. 6. - 832 с. Т. 3. — Зємка Т. // Отроковский В. М. Тарасий Земка, южнорусский литературный деятель XVII ст.— Пг., 1921.— C. 81-119. Тр. — Транквіліон К. Зерцало богословіи.— Почаєвь, 1618 (стародрук). Тунг. — ТупталоД. Руно орошенное.— ЧернЬговъ, 1683 (стародрук). УЛВН — Українська літературна вимова і наголос : Словник-довідник/ Уклад.: І. Р. Ви­ хованець, С. Я. Єрмоленко, H. М. Сологуб, Г. X. Щербатюк.— К., 1973.— 724 с. УРС — Українсько-російський словник : В 6 т.— К., 1953-1963. Філ. — ФілялєтХ. Апокрисис.— Острог, 1598 (стародрук). ЧНЗ — Чудівський Новий Завіт, 1355 // Огієнко І. Словник наголосів Чудівського Но­ вого Завіту 1355 року : Записки чина св. Василія Великого.— Л., 1937.— 104 с. (Миколаїв) _______________________________ Акцентні відмінності іменників середнього роду... A. Yu. POLUEKTOVA ACCENTUATION DIFFERENCES OF THE NEUTRAL GENDER *0-/*JO-BASED NOUNS IN THE UKRAINIAN AND RUSSIAN PUBLICATIONS OF «GRAMMAR» BY MELETH SMOTRYTSKYI1619,1648 The article is devoted to the comparative and contrastive analysis of differences in the neutral gender nouns accentuation of Ukrainian (1619) and Russian (1648) «Grammar» by Meletii Smotrytskyi. The research of word stress of the dictionaries, dialectological works, manuscripts of the 16 - 18th centuries can make it possible to establish features of the analyzed lexemes’ accentuation in old Ukrainian language of the 17th century and explain the differences between the norms’ accentuation in Ukrainian and Russian similar editions of the «Grammar». K e y w o r d s : the neutral gender nouns, word-form, accentuation, word stress / accent, accen­ tual differences. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 4 59

Схожі ресурси