Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне)
У статті проаналізовано теоретичні засади вивчення історичної змінності мовної норми на матеріалі періодичних видань XX століття. Диференційовано поняття прескрштгивної і дескриптивної, символічної і прагматичної, сильної і слабкої, загальнолітературної і стильової норм. Особливу увагу звернено на д...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2016
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184211 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) / О. А. Жаборюк // Мовознавство. — 2016. — № 6. — С. 72-78. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184211 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1842112022-05-11T01:26:37Z Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) Жаборюк, О.А. У статті проаналізовано теоретичні засади вивчення історичної змінності мовної норми на матеріалі періодичних видань XX століття. Диференційовано поняття прескрштгивної і дескриптивної, символічної і прагматичної, сильної і слабкої, загальнолітературної і стильової норм. Особливу увагу звернено на динамічні процеси літературної норми в контексті екстралінгвальних чинників. The article is dedicated to establishing of differentiated features of such closely related phenomena as psychogenesis and ontogenesis in the light of the suggested syntactic theory — the theory of logico-grammatical dynamics. The article fills in the existing in present-day linguistics lacuna, as, to our knowledge, the problem of the detailed comparison of these phenomenaon the level of neuroprocesses hasn’t been tackled so far. 2016 Article Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) / О. А. Жаборюк // Мовознавство. — 2016. — № 6. — С. 72-78. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184211 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті проаналізовано теоретичні засади вивчення історичної змінності мовної норми на матеріалі періодичних видань XX століття. Диференційовано поняття прескрштгивної і дескриптивної, символічної і прагматичної, сильної і слабкої, загальнолітературної і стильової норм. Особливу увагу звернено на динамічні процеси літературної норми в контексті екстралінгвальних чинників. |
| format |
Article |
| author |
Жаборюк, О.А. |
| spellingShingle |
Жаборюк, О.А. Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) Мовознавство |
| author_facet |
Жаборюк, О.А. |
| author_sort |
Жаборюк, О.А. |
| title |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| title_short |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| title_full |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| title_fullStr |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| title_full_unstemmed |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| title_sort |
психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2016 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184211 |
| citation_txt |
Психогенез versus онтогенез (спільне та відмінне) / О. А. Жаборюк // Мовознавство. — 2016. — № 6. — С. 72-78. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT žaborûkoa psihogenezversusontogenezspílʹnetavídmínne |
| first_indexed |
2025-07-16T04:21:13Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:21:13Z |
| _version_ |
1837775898678394880 |
| fulltext |
О. А. ЖАБОРЮК
ПСИХОГЕНЕЗ versus ОНТОГЕНЕЗ
(спільне та відмінне)_____________
Стаття присвячена встановленню спільних і відмінних рис у таких споріднених між со
бою явищах, як психогенез та онтогенез з позицій запропонованої нами синтаксичної тео
рії — теорії логіко-граматичної динаміки. Стаття заповнює існуючу в сучасній лінгвістиці ла
куну, адже до цього часу, наскільки нам відомо, детального порівняння цих явищ на рівні
процесів, що відбуваються в мозку людини, зроблено ще не було.
К л ю ч о в і слова: психогенез,онтогенез,мова,мовлення,мислення,матерія,нейропро-
цеси, мозок, предикативність, предикація.
У мовознавчій літературі нам неодноразово доводилося зустрічати твердження
про спорідненість явищ психогенезу та онтогенезу '.Однак ці твердження мають
переважно загальний характер, що свідчить про те, що ґрунтуються вони радше
на інтуїції, ніж на спеціальному вивченні проблеми. У чому саме полягає бли
зькість явищ психогенезу й онтогенезу вчені не розкривають, як не розкривають
і те, чим саме вони відмінні між собою.
Метою нашої статті є спроба глибше проникнути в сутність цих явищ та, дав
ши відповідь на ці запитання, заповнити існуючу в науці лакуну.
Відправною точкою в цій розвідці, як і в попередніх, нам слугуватиме теорія
логіко-граматичної динаміки, запропонована нами як альтернатива вже існую
чим у мовознавстві універсальним граматикам. Оскільки основні тези цієї теорії
неодноразово висвітлювалися в попередніх публікаціях, ми на них детально не
зупинятимемося1 2. Нагадаємо лише, що в цій теорії зроблено спробу з’ясувати
сутність взаємовідношень між мисленням і мовою, основну ж увагу сфокусуємо
на факторі 2 (F2) — одному з базових принципів цієї теорії. Сутність його, як уже
неодноразово відзначалося, полягає в намаганні мислення поєднатися з мате
рією (інакше воно не матиме можливості бути вираженим) та відірватися від ос
танньої (для досягнення бажаної легкості, динамічності)3.
Отже, згідно з фактором 2 (F2), першочергові питання, що їх має з’ясувати до
слідник, такі: яка саме форма мислення є вихідною при психо- та онтогенезі та чи
з’єднана первісно ця форма мислення з матерією, чи ні. У разі ж позитивної відпо
віді постає ще одне питання — з якою саме матерією, її типом вона поєднана.
1 Белякова Л. И., Филатова Ю. О. Физиологические и психологические аспекты речевого
психогенеза // Язык и сознание: психолингвистические аспекты.— М. ; Калуга, 2009.—
С. 216.
2 Див.: Жаборюк О. А. Проблема психогенези крізь призму теорії логіко-граматичної
динаміки // Мовознавство.— 2009.— № 6.— C. 3-14.
3 Не випадково у фундаментальних науках, зокрема математиці та фізиці, переважають
символи, адже вони значно легші за слова і забезпечують мисленню необхідну лабільність. Те
саме стосується й гри в шахи, де, як відомо, партії також записуються за допомогою символів.
О О. А. ЖАБОРЮК, 2016
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6
Як у випадку психогенезу, так і онтогенезу первісною (вихідною) формою
мислення є предикативність, основні ознаки якої — цілісність, аморфність,
неясність. Аргументів на користь цього більш ніж достатньо. Так, зокрема, якщо
вважати мовлення (мову) зовнішньою «оболонкою» мислення, то мовлення пер
вісної людини мало чим відрізняється від мовлення дитини. В обох випадках
воно, як і форма мислення, що його породжує, характеризується цілісністю,
аморфністю, неясністю. Це передусім так зване голофрастичне мовлення (сло-
ва-речення) та вигуки, крім цього, й такі невербальні зовнішні вияви предика
тивності, як жести, а також безпосередні реакції на подразники з навколишнього
середовища — плач, стогін, крик, сміх, посмішка тощо. Чи пов’язана предика
тивність з матерією? Безсумнівно, що так, адже ця форма мислення є, власне,
нічим іншим, як безпосереднім функціонуванням психосоматики конкретного
індивіда — його нейроматерії. Звідси випливає, що мислення первісно пов’яза
не з органічною матерією, у якій воно фактично розчинене.
Таким чином, предикативність, як вихідна точка розвитку, — одна з тих най
важливіших і найперших спільних рис, що характерна для обох явищ — психо-
та онтогенезу. Ще однією, не менш важливою спільною рисою, є первісна пов’я
заність предикативності з органічною матерією конкретного індивіда.
Цей первісний етап розвитку мислення та його зовнішнього вияву — мов
лення (про мову тут взагалі ще не може йтися) здатний забезпечити лише най-
примітивніший (тваринний) рівень «спілкування» — привернути увагу інших
до фізіологічного стану свого організму. Щодо первісної людини — це насампе
ред привернути увагу до себе в разі небезпеки, попередити про небезпеку, пока
зати своє вдоволення або невдоволення тощо. Немовля ж, «спілкуючись» із до
рослим, має на меті повідомити тата чи маму про свої фізіологічні потреби:
голод, необхідність поміняти пелюшки тощо.
Поєднане з органічною матерією мислення є «важким», негнучким, повніс
тю залежним від останньої: гостроти зору, слуху, швидкості реакції конкретного
індивіда на подразники. Це сповільнює «мовлення» — зовнішню оболонку мис
лення, робить його часом не зовсім зрозумілим для того, до кого воно звернене.
А тому, згідно з фактором 2 (F2), мислення будь-що намагається відірватися від
матерії, щоб набути лабільності, легкості. Це ще одна спільна риса, яка поєднує
психогенез та онтогенез.
Універсальною передумовою для відриву мислення від органічної матерії є
циклічність світу, його процесів. Вона закладена у світобудову самою приро
дою. «Увесь всесвіт, — зазначає Д. Ейтчисон, — перебуває в постійному стані
змін — факт, який коментувався філософами й поетами протягом віків» 4.
Таким чином, мислення під дією «одвічного колеса змін»5 робить свій пер
ший відрив від органічної матерії. Механізм відриву в обох випадках— у психо
генезі та онтогенезі — один і той самий. Під постійною періодичною дією пев
ної низки сигналів із зовнішнього середовища в мозку людини врешті-решт
4 Aitchison J. Language change: progress ordecay? — 3d ed.— Cambridge, 2001-2002.— P. 3.
5 Там же. «Все крутиться, ніщо не стоїть на місці», — цитує Д. Ейтчисон на під
твердження своєї тези відомий вислів давньогрецького філософа Геракліта, який виголосив
його ще у VI ст. до н. е. На «одвічне колесо змін, яке розгойдує все живе» вказував у XVI ст.
англійський поет Е. Спенсер, а в XX ст. думку про мінливість світу як про «час і світ у вічному
польоті» сформулював у поетичній формі ірландський поет В. Б. Єйтс. І хоча факт цик
лічності світу є незаперечним і не потребує жодних доказів, твердження Д. Ейтчисон, під
силене цитуванням філософів та поетів, є свідченням того, наскільки важливий цей факт для
науки, зокрема для лінгвістики.
____________________________________________________ Психогенез versus онтогенез
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6 73
утворюються, образно кажучи, «синці»6, а точніше — більш-менш сталі алго
ритми нейропроцесів, супроводжувані хімічною реакцією. З часом ці алгорит
мічні процеси укорінюються в мозку і починають «самостійне життя», що вияв
ляється в їх здатності час від часу самореалізовутися (самозбуджуватися). Це
виявляється в тому, що, для того щоб «спрацював» певний нейроалгоритм, уже
не треба прямого сигналу (подразника) ззовні, цілком достатньо опосередкова
ного сигналу, а часом і його непотрібно. Так, наприклад, при відчутті голоду або
спраги (опосередкований сигнал) у мозку первісної людини автоматично спра
цьовує певний «синець» (нейроалгоритм) і, як наслідок, виникає конкретний об
раз чогось їстівного (води), хоча цих речей у неї перед очима або ж у безпосеред
ній близькості немає і діяти на органи чуття індивіда вони аж ніяк не можуть. У
результаті подібного самозбудження людині може наснитися певний предмет
(прототип «синця»), а то й без будь-якої причини вона випадково може згадати
про нього. Яскравим прикладом існування в мозку первісної людини подібних
«синців» є наскальні малюнки в печерах, які час від часу знаходять археологи.
Поява ж цих перших «синців» у мозку індивіда (як у первісної людини, так і в
немовляти) є нічим іншим, як першим відривом мислення від органічної мате
рії — абстракцією першого порядку. Ці «синці» («мозкові мозолі») закладають
основу пам’яті.
Відірвавшись від органічної матерії та виробивши в мозку сітку незалежних
один від одного нейропроцесів алгоритмічного характеру («синців», «образів»),
мислення знову намагається поєднатися з матерією, щоб надати їм матеріально
го втілення. Людина прагне поділитися своїм ментальним досвідом з іншими
людьми — родичами по племені. Оскільки сітка «синців» у певній групі первіс
них людей унаслідок ідентичних умов життя є майже однаковою, пошуки мате
рії ведуться колективно, у процесі спілкування первісних людей між собою. Ці
пошуки тривають тисячі років, людина вдається до мови жестів, малюнків тощо.
Врешті-решт її вибір зупиняється на звуковій матерії як найвиразнішій та най
зручнішій. З’являються перші слова, поява яких означає поєднання мислення зі
звуковою матерією. Вони відображають мислення на рівні уявлень, оскільки
мають голофрастичний характер, тобто є словами-реченнями. Ці перші слова—
передвісники формування природної мови.
Отже, як відрив мислення від органічної матерії — утворення самостійно іс
нуючих перших одиниць мислення— уявлень («синців»), так і поєднання остан
ніх з новим типом матерії — звукової (у формі перших голофрастичних слів)
триває у процесі психогенезу сотні тисяч років. Між процесом первісного відри
ву мислення від органічної матерії та процесом остаточного поєднання його зі
звуковою матерією існує досить тривалий розрив у часі. Таким чином, упо-
вільненість, часова довготривалість дії фактора 2 (F2), послідовність проходжен
ня (протікання) його фаз, а також часовий розрив між протіканням останніх —
це ті визначальні риси, які характеризують психогенез.
6 «Синці» («мозолі») — це не згустки нейроматерії, це невидимі цикли нейропроцесів
алгоритмічного характеру, які характеризуються певного швидкістю протікання. Так, на
перших етапах психогенезу ці алгоритми перебувають у процесі свого становлення (мозок
лише набуває здатності їх виконувати), а тому швидкість їх протікання є дуже повільною. У
процесі ж онтогенезу мозок дитини вже настільки призвичаївся до таких процесів унаслідок
багатовікового розвитку людства, що швидкість протікання цих нейропроцесів порівняно з
процесом психогенезу блискавична. Це також є однією з причин швидкого засвоєння
природної мови дитино.
О. А. Жаборюк_________________________________________________________________
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6
Остаточний вибір звукової матерії сприяв розвиткові органів мовлення лю
дини, їх удосконаленню. Поява ж перших слів відкрила людині шлях до глибшо
го пізнання навколишньої дійсності, а разом з цим — до подальшого розвитку
абстрактного мислення і формування мови. Маніпулюючи зі словами — поєд
нуючи їх між собою, замінюючи одне слово на інше, людина краще пізнавала
подібність та відмінність речей, які стояли за цими словами1. У результаті поча
ли виникати класифікації слів за тією чи іншою ознакою подібності чи відмін
ності предметів між собою — прообрази класифікації частин мови.
Що стосується онтогенезу, то в ньому дія фактора 2 (F2), а цей фактор є, влас
не, тим, що споріднює психогенез з онтогенезом, відбувається за зовсім інших
умов. Не випадково при однаковому механізмі, яким є відрив від/та об’єднання
мислення з матерією, у разі психогенезу появі перших слів передують сотні ти
сяч років, у випадку ж онтогенезу цей процес відбувається набагато швидше —
усього за шість-сім місяців. Перші слова, як відомо, з ’являються наприкінці пер
шого року життя.
Це, на нашу думку, можна пояснити кількома причинами. Передусім харак
тером «центрифуги», яка зумовлює відрив мислення від органічної матерії. У
випадку психогенезу це коловорот природних явищ — циклічність життєвих
процесів (прийом їжі, черговість відпочинку та діяльності, посіву та збору вро
жаю, смерті та народження), зміна пір року, дня і ночі, сходу та заходу сонця,
цикли змін місяця тощо. У онтогенезі — це циклічні процеси маніпуляцій з ма
лям, супроводжувані мовленням. У першому випадку цикли дуже сповільнені,
не зосереджені на конкретному індивіді, тоді як у другому — прискорені, спря
мовані на конкретну дитину. Не менш важливою відмінністю є також те, що у
психогенезі в первісної людини формуються «синці» під дією в основному зоро
вого сигналу ззовні, хоч інші сигнали також відіграють певну роль у їх форму
ванні. Такі «синці» умовно називатимемо «зоровими синцями». У онтогенезі
формування «синців» відбувається переважно під дією мовлення, яке супровод
жує всі маніпуляції з малям. Звукова ж матерія, як зазначалося в попередніх пуб
лікаціях, значно потужніша за зорову, а тому й не дивно, що в маляти формують
ся передусім «синці» слухового характеру, зоровий та інші чуттєві компоненти є
лише супровідними. Важливим є й те, що ці «слухові синці» вже ґрунтуються на
лексико-граматичних одиницях мови, вкарбованих у мовлення дорослого. Це
означає, що в процесі психогенезу звукові відповідники ще треба віднайти, ство
рити, «обкатати» в мовленні, тоді як немовля отримує вже готовий продукт —
природну мову, йому залишається л и те виокремити її та засвоїти через мовлення.
Зрозуміло, що у випадку психогенезу озвучення перших «синців» потребує
більше часу, тоді як у онтогенезі часу на це взагалі не потрібно.
Ще одним не менш важливим моментом, який зумовлює відмінність між
психо- та онтогенезом є сама органічна матерія мозку, від якої намагається
відірватися мислення у формі предикативності. Мозок первісної людини і мозок
сучасної дитини — кардинально різні речі. Якщо вдатися до метафоричного по
рівняння, то мозок первісної людини можна порівняти за структурою з твердою
гумою, тоді як мозок дитини — з м’якою, гнучкою пористою губкою, зі слідами
півторамільйонного періоду формування «синців». Інакше кажучи, у мозку не
мовляти вже від народження закарбований механізм відриву мислення від мате- 7
7 Поєднуючи слова між собою, людина могла зіставляти речі, які в реальності фізично
недотичні: їх не можна взяти в руки, наблизити одну до одної та добре роздивитися. Слова ж
уможливили цей процес. Людина почала глибше пізнавати навколишній світ.
____________________________________________________ Психогенез versus онтогенез
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6 75
рії та поєднання з нею, який воно за сприятливих умов відтворює блискавично,
що, власне, й зумовлює таке швидке порівняно з психогенезом засвоєння при
родної мови. Н. Хомський інтуїтивно відчував цю вроджену здатність мозку до
засвоєння природної мови, однак пояснював це «вродженим знанням глибинних
структур мови», що не одне й те саме 8. Насправді ж дитина не народжується зі
знанням мови, її глибинних структур, вона народжується з досконалим інстру
ментом набуття цього знання. Свідченням цього є, власне, те, що немовля, неза
лежно від раси чи національності, дуже швидко й ефективно здатне засвоїти не
лише батьківську мову, а будь-яку природну мову взагалі, якою б віддаленою
від мови його пращурів вона не була. Таким чином, у психогенезі людина лише
створює, формує цей механізм, у онтогенезі вона його вже має від народження і
застосовує для оволодіння мовою.
Відмінність у швидкості протікання психогенезу та онтогенезу пояснюється,
крім різної якості мозку, й тим, що мовленнєвий апарат первісної людини лише
формувався (що потребувало також чимало часу), тоді як у немовляти він доско
налий для мовлення вже від народження. Отже, анатомічний і фізіологічний
стан органів мовлення, пристосованість їх до вимови звуків різної складності та
звукових ланцюжків є одним з факторів, який уповільнює процес психогенезу та
водночас прискорює процес онтогенезу.
За вказаних обставин дія фактора 2 (F2) в умовах онтогенезу має свою специ
фіку порівняно з психогенезом. Спробуємо розкрити особливості механізму
його дії.
Так, під дією мовленнєвої «центрифуги», яка супроводжує щоденні маніпу
ляції догляду за малям (годування, купання, вкладання до сну, сповивання, пес
тощі тощо), у мозку дитини поступово закарбовуються наголошені голосні зву
ки певних фраз (їх зазвичай порівняно небагато), формуючи «синець» (слуховий
образ, слухове уявлення) певної конкретної ситуації. Усі інші ненаголошені
склади цих часто повторюваних фраз слугують певним тлом, яке з плином часу
так само поступово, шар за шаром всотується «синцем». Він набуває все більшої
ясності, дискретності, наближаючись до фрази-оригіналу, яку постійно промов
ляє дорослий до дитини. Що стосується «зорового» компонента «синця», то він
відіграє в онтогенезі дещо меншу роль, ніж у психогенезі, адже звукова матерія,
яка ззовні постійно діє на мозок дитини, є потужнішою за світлові хвилі. (Пер
вісна людина на ранніх етапах психогенези подібного мовленнєвого супроводу
не мала і не могла мати у принципі, адже мова лише починала своє формування.)
«Зоровий» компонент разом з іншими компонентами «синця», сформованими
під дією тактильних, смакових та нюхових чинників, супроводжуючи слуховий
«синець», врешті-решт долучаються до нього. Ці компоненти так само, як і слу
ховий, мають своє «ядро» та «периферію». Ядра з плином часу розростаються,
вбираючи в себе периферійні аспекти, стають чіткішими і поступово поглинаю
ться основним «синцем», формуючи єдине ціле. Дитина все ясніше усвідомлює і
запам’ятовує як наголошений компонент фрази, так і реальний процес, що від
бувається під її супроводом: дійових осіб, рухи, певні предмети тощо. Форму
вання «ядра синця» на чолі зі слуховим компонентом означає перший відрив
мислення від органічної матерії.
Одночасно з цим, згідно з вимогами фактора 2 (F2), відбувається й поєднання
новоутворених «синців» («ембріонів» уявлення) зі звуковою матерією. Річ у тім,
що в дитини вже заздалегідь створено природою всі необхідні для цього умови.
8 Chomsky N. Aspects o f the Theory o f Syntax.— The M. I. T. Press.— 1976.— P. 32, 37.
О. А. Жаборюк_________________________________________________________________
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6
Звукові сигнали, які надходять через вушко в мозок дитини та скануються ос
таннім, одночасно з цим діють і на м’язи органів мовлення дитини — язичка,
губ, голосових зв’язок тощо, тісно пов’язаних з органами слуху. Як наслідок —
органи мовлення приводяться в рух. Ворушіння язичка, ротика, губок можна
часто спостерігати в дитини в перші тижні після народження. Вона автоматич
но, підсвідомо намагається відтворити найяскравіший, найпотужніший звук у
промовленій до неї фразі, яким на перших порах є наголошений голосний. Мо
мент, коли маля більш-менш вдало і, що дуже важливо, свідомо відтворило цей
звук на позначення відповідної ситуації, є початком звукового оформлення
«синця», початком до засвоєння певного слова, а далі — й фрази.
Період засвоєння слова, як ми зазначали, відбувається протягом першого ро
ку життя. Починаючи з наголошеного звука, наголошеного складу, а потім з
подвоєння складів, формується протослово (артикулема) — одиниця «голофрас-
тичного мовлення». Як пошарово формується в мозку дитини «синець», стаючи
все більш дискретним та чітким, так само пошарово, услід за етапами формуван
ня «синця», відбувається його звукове оформлення. Дитина починає, вимовляти
наголошений склад у фразі, а далі, усвідомлюючи розбіжність між довжиною
промовленої фрази та щойно засвоєним нею складом, збільшує довжину артику-
леми подвоєнням останнього. Так з’являються всім добре відомі слова «дитячої
мови»: няв-няв, бу-бух, ту-ту, папа, мама, няня, баба, гав-гав тощо. При цьому,
як свідчать дослідження, етап подвоєння складів дитина проходить незалежно
від мови, яку вона засвоює.
Як бачимо, засвоєння слова дитиною йде нелегко — крок за кроком, як не
легко йшов процес створення слова людиною. При цьому в психогенезі форму
вання слова (творення лексичних одиниць мови) йшло в напрямку від первісно
го індивіда до первісної мовної спільноти. Індивіди (їх могло бути кілька)
«пропонували» свої звукові варіанти на позначення того чи іншого предмета або
істоти (не останню роль у цьому процесі відігравало звуконаслідування 9), за
пускали їх у мовлення, де вони проходили апробацію («обкатування»). Ре
зультатом цього було прийняття одного з варіантів спільнотою, інші ж були або
відторгнуті, або ж слугували як синоніми. Онтогенез іде протилежним шляхом:
від мовної спільноти до індивіда (немовляти). Лексичні одиниці певної мови, які
є надбанням усього мовного колективу, проникають у мозок маляти (конкретно
го індивіда), у якому вони поступово вкорінюються та індивідуалізуються. Під
порядкування цих явищ одному з основних законів діалектики — єдності проти
лежностей, загального та індивідуального — свідчить не лише про
спорідненість психогенезу та онтогенезу, а й підтверджує, на наш погляд, пра
вильність шляху до з’ясування їх сутності.
Слід також відзначити, що процес створення слова людиною як лексичної
одиниці структурованої мови був важким і тривалим. Тисячі років відбувався
процес пошуку відповідної матерії, поки люди не усвідомили невідворотність
обрання звукової матерії. Не менше часу потребувала й апробація лексичних
одиниць мовленням, перш ніж вони увійшли в постійний мовленнєвий обіг —
стали одиницями мови.
9 Дитина в процесі засвоєння природної мови також не оминає звуконаслідування:
одними з найперших та найлегших лексичних одиниць, які вона засвоює, - слова «дитячої
мови», що Грунтуються на звуконаслідуванні. Це стосується всіх природних мов без винятку,
що свідчить про глибокі еволюційні корені онтогенезу та спорідненість його з психогенезом.
____________________________________________________ Психогенез versus онтогенез
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6 77
Свої складнощі має й процес засвоєння мови дитиною. Свідченням цього є
те, що певна кількість дітей, почавши спілкуватися рідною мовою, ще протягом
двох-трьох років продовжує «перекручувати» багатоскладові слова, вимовляю
чи більш-менш розбірливо лише кілька складів — наголошений та суміжні з
ним, інші ж, віддалені від наголошеного, вимовляються нечітко. Це свідчить про
складність процесу укорінення слова в мозку дитини, про індивідуальність дії
фактора 2 (F2 ) в кожному конкретному випадку.
Таким чином, спорідненість психогенезу й онтогенезу полягає в підпорядку
ванні обох явищ дії фактора 2 (F2).
Відмінність між цими явищами ми вбачаємо в тому, що процес психогене
зу — це зумовлене природою формування в мозку людини фактора 2 (F2), що
уможливило подальший ментальний розвиток людства і паралельне формуван
ня природної мови. Процес онтогенезу, на відміну від психогенезу, це лише ін
дивідуальне застосування фактора 2 (F2) у засвоєнні мови, оскільки механізм
цього фактора є вродженим. При цьому фактор 2 (F2) у процесі онтогенезу так
само зумовлює ментальний розвиток дитини: через нього, його дію, дитина вби
рає у себе мову, а через неї— ментальний досвід людства, накопичений у проце
сі її багатовікового розвитку.
(Одеса)
О. А. Жаборюк_________________________________________________________________
О. A. ZHABORIUK
PSYCHOGENESIS versus ONTOGENESIS (SIMILARITIES AND DIFFERENCES)
The article is dedicated to establishing o f differentiated features o f such closely related phenom
ena as psychogenesis and ontogenesis in the light o f the suggested syntactic theory — the theory o f
logico-grammatical dynamics. The article fills in the existing in present-day linguistics lacuna, as, to
our knowledge, the problem o f the detailed comparison o f these phenomenaon the level o f
neuroprocesses hasn’t been tackled so far.
K e y w o r d s : psychogenesis, ontogenesis, language, speech, thought, neuroprocesses, brain,
predicativeness, predication.
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2016, № 6
|