Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок

Розглядається багатоаспектність інтертекстуальної специфіки роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Релігійно-філософський та літературний складники тексту осмислюються як парадигмальна єдність християнських та індуїстських ідей, ферментованих англійськими, німецькими та російськими мотивами....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Дерикоз, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2009
Назва видання:	Питання літературознавства
Теми:	Історична поетика
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/18422
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Інтертекстуальні компоненти останнього роману А. Мердок / О. Дерикоз // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 77. — С. 25-33. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-18422
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-184222011-03-28T12:02:38Z Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок Дерикоз, О. Історична поетика Розглядається багатоаспектність інтертекстуальної специфіки роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Релігійно-філософський та літературний складники тексту осмислюються як парадигмальна єдність християнських та індуїстських ідей, ферментованих англійськими, німецькими та російськими мотивами. The article deals with the problems of intertext in the multidimensional novel of A. Murdoch „Jackson’s dilemma”. It is considered specificity of the novel. Religiousphilosophical and literary compounds of the text are comprehended as a paradigming unity of christian and hinduism ideas, diluted with English, German and Russian motives. Novelistic figurativeness is researched through prism of tropism, that works in the text how form of discourse. 2009 Article Інтертекстуальні компоненти останнього роману А. Мердок / О. Дерикоз // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 77. — С. 25-33. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. XXXX-0058 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/18422 821.111 Мер 7 Дил. 08 uk Питання літературознавства Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історична поетика Історична поетика
spellingShingle	Історична поетика Історична поетика Дерикоз, О. Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок Питання літературознавства
description	Розглядається багатоаспектність інтертекстуальної специфіки роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Релігійно-філософський та літературний складники тексту осмислюються як парадигмальна єдність християнських та індуїстських ідей, ферментованих англійськими, німецькими та російськими мотивами.
format	Article
author	Дерикоз, О.
author_facet	Дерикоз, О.
author_sort	Дерикоз, О.
title	Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок
title_short	Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок
title_full	Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок
title_fullStr	Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок
title_full_unstemmed	Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок
title_sort	інтертекстуальні компоненти останнього роману айріс мердок
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Історична поетика
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/18422
citation_txt	Інтертекстуальні компоненти останнього роману А. Мердок / О. Дерикоз // Питання літературознавства: Науковий збірник. — Чернівці: Рута, 2009. — Вип. 77. — С. 25-33. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Питання літературознавства
work_keys_str_mv	AT derikozo íntertekstualʹníkomponentiostannʹogoromanuajrísmerdok
first_indexed	2025-07-02T19:28:16Z
last_indexed	2025-07-02T19:28:16Z
_version_	1836564607236308992
fulltext	ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 77 25 УДК 821.111 Мер 7 Дил. 08 Ольга Дерикоз ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІ КОМПОНЕНТИ ОСТАННЬОГО РОМАНУ АЙРІС МЕРДОК Розглядається багатоаспектність інтертекстуальної специфіки роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Релігійно-філософський та літературний складники тексту осмислюються як парадигмальна єдність християнських та індуїстських ідей, ферментованих англійськими, німецькими та російськими мотивами. Ключові слова: А. Мердок, текст, інтертекст, контекст, парадигма, ідентифікація, метафора двійництва. Творчі стратегії Айріс Мердок блискуче презентує останній з її романів – „Дилема Джексона” (1996). Цей текст українським літературознавством висвітлений досить побіжно. Розглядаючи його в аспекті інтертекстуальності як його креативної домінанти, зокрема поетики діалогу, ми робимо спробу наблизитися до адекватного (відповідно до авторського задуму) його прочитання. У процесі формування основних положень теорії інтертексту діалог як основна її категорія зазнає відчутних трансформацій та розширює ареал свого існування в часі і просторі. „Інтерсуб’єктивність” М. Бахтіна перекривається „інтертекстуальністю” Ю. Крістевої й долучається до бартівської „інтердискурсивності” [див.: 12]. При будь- якому розумінні суб’єктного „міжзв’язку” складових чинників інтертексту йдеться про те, що ацентрична суміш різнорідних елементів („внутрішньо-полемічних слів” [3, с.335]) розчиняється в письмі автора. Звісно, рецептивне бачення тексту враховує „іманентну багатозначність змісту, який насичує текст, притому на рівні індивідуального сприйняття цього тексту” [21, с. 7]. Однак таке прочитання компонентів художнього цілого передбачає їхнє тлумачення з урахуванням того, що саме хотів сказати автор, який вводив їх у текст. Усі наявні інтертекстуальні складники поза середовищем тексту мають власну семантику – автохтонне значення народжується безпосередньо в його сукупності. Отже, у процес сприйняття тексту втручається поняття „контекст” як визначального чинника рецепції роману. Тобто того середовища, яке формує наше уявлення про об’єкт, що в ньому перебуває, фону, який впливає на сприйняття нами цього об’єкта. Такий підхід зумовлений специфікою „інтертекстуальної сітки” роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Текст містить різнорідні, часто полярні поетики, варіативність прочитання яких може заплутати найдосвідченішого читача. Проте норматив кнаутівських „елементів мінливості” [див.: 21, с. 37-38], передбачуваний художнім цілим, _______________________________________ © Дерикоз О., 2009 26 зобов’язує розгортати інваріанти тексту, враховуючи закладене у нього автором: у „Дилемі Джексона” Ф. Гельдерлін немислимий поза П. Целаном та М. Гайдеґґером, а В. Шекспір може бути адекватно сприйнятим лише когерентно з Ф. Достоєвським тощо. Дане твердження випливає з бахтінського положення про формування автором простору „монологічного контексту” – останньої смислової інстанції тексту, тобто авторського задуму [див.: 3, с. 321]. Принагідно зауважимо, що контекст може функціонувати як парадигма; тут ми послуговуємося визначенням Р. Барта – „по можливості мінімальна множинність об’єктів (одиниць), звідки ми посилаємо запит на такий об’єкт або одиницю, які хочемо наділити актуальним смислом” [2, с. 257]. Звідси простежується безперечна взаємозалежність між смисловими чинниками парадигми. Зокрема, стосовно „Дилеми Джексона”, вона попереджає розмивання смислів при розумінні інтертекстуальних елементів. Як відправна концептуальна модель, парадигма є своєрідним „фільтруючим” матеріалом у підборі значень до літературних, філософських та релігійних ферментів роману. В „Дилемі Джексона” вона спрацьовує як метафора – модель образного мислення („тропізму”), що забезпечує цілісний підхід до розуміння художнього тексту, розгортає його внутрішню структуру, встановлює систему семантичних зв’язків між відповідними смисловими елементами. Рецепція метафоричної поліфонії роману А. Мердок „Дилема Джексона” може розростатися до метамасштабів. Однак метафора роману придає особливе конструктивне призначення лексемі „дилема”; через неї забезпечується певна завершеність, внутрішня єдність суб’єкта (Бенета, Тіма… чи певного узагальненого суб’єкта – індивідуума), знана як ідентифікація особистості. Остання проблема неодноразово піднімалася дослідниками творчості А. Мердок по відношенню до “Дилеми Джексона” [див.: 1; 14; 19]. Проте, встановлення тотожності об’єктів на підставі тих чи інших ознак, тобто їхня ідентифікація, передбачає попередній опис кожного з них у межах певної системи з урахуванням їхньої внутрішньої специфіки та контекстуальних зв’язків. Саме в такий спосіб сформульована проблема ще не розглядалася. У мердоківському тексті дійсність своєрідно, а втім реально присутня як фонова сукупність історичних подій, культурних фактів, знакових імен тощо. Зокрема, М. Гайдеґґер наявний у тексті не лише в значенні об’єкта, над яким працює Бенет, а ще як повноправний суб’єкт у комунікативній взаємодії інтертекстуальних складників роману. А. Мердок відштовхується від гайдеґґерівського розуміння буття як посланого дару. Причому в неї час теж є „першопричиною”, даною як єдність теперішнього, минулого та майбутнього. Він представляється від „тепер” [див.: 20, с. 88]. Людина, проживаючи своє буття як дар, при цьому стає приймачем цього дару [див.: 20, с. 90]. Поза М. Гайдеггером, як німецькомовний фермент роману, як уже згадувалося, неодноразово постають у тексті „Дилеми Джексона” ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 77 27 споріднені цьому філософу Ф. Гельдерлін та П. Целан. Ці мислителі зближуються у своєму роздвоєному ставленні до суперечливої реальності [див.: 18, с. 109]. У П. Целана А. Мердок бере конкретний мотив трагічної загибелі жертв Голокосту і пов’язує його з образом Туана, якому власне життя бачиться межованим зі смертю: „Ім’я року і смерті. Ця тінь буде лежати на мені завжди” [16, с. 250]. Оскільки ті, хто пережив Голокост, ніби й живі, проте назавжди тавровані смертю. Тема тісно переплітається з мотивом самотності та безнадійних пошуків свого „Я” (одним з основних у поетиці П. Целана): „ліричне „я” утверджує свою єврейську ідентичність у той час, коли від неї відвернувся Всевишній” [18, с. 492]. А. Мердок уводить до свого тексту целанівський тип героя, що читає Г. Шолема, відповідно сповідує кабалістичні цінності, ототожнює релігію з містицизмом і намагається віднайти істину в „Ніщо”: „<…> це дар, знак глибокої істини: Я – ніщо” [16, с. 18]. За спостереженням сучасного дослідника, у вірші П. Целана „Мандорла” центральним поняттям виступає Ніщо – антитеза буття, одне з понять містики Кабали – форма буття Бога, Його субститут, Його містична постать [див.: 18, с. 505]. Однак у тексті А. Мердок воно швидше асоціюється зі спустошеністю, порожнечею, набуває інших акцентів. Ф. Гельдерлін фігурує у романі світоглядно спорідненим із П. Целаном та духовно спаяним із М. Гайдеґґером. Він включається до парадигми в двох аспектах: як цінитель Афінської школи (зокрема, Платона) та шанувальник грецької міфології, провідник емпедоклівського мотиву безумства та становлення через загибель. А. Мердок розділяє любов Ф. Гельдерліна до грецької міфології та Христа. Хоча для німецького поета християнство не є беззаперечним релігійним напрямом, він усвідомлює неможливість єднання Христа з архаїчними богами [5, с. 209]. Віддаленою алюзією цього твердження в „Дилемі Джексона” є така максима: „Всі ці боги – і Христос на своєму хресті” [16, с. 296]. А. Мердок проводить цей мотив крізь увесь текст. Разом із Гамлетом, який, на думку Г. Блума, „чи не найбільше з усіх персонажів прагне вслухатися у своє внутрішнє „я” [4, с. 56], до парадигми входить й В. Шекспір. Письменниця вводить гамлетівське питання до тексту у форматі дилеми. Отож не слід важити за просту контекстуальність функцію метафори в цьому романі письменниці. У „Дилемі Джексона” метафора стає відцентровим викладом суті тексту. Гамлетівська проблема „Бути чи не бути?” концептуалізується в інтертекстуальній парадигмі „Дилеми Джексона” як ризоматичний процес пошуків самого себе, свого місця та призначення в трьох споріднених контекстах: літературному, філософському та релігійному. Звісно, трагедія Гамлета артикулюється вже давно, хоча й досі не знайшла однозначного потрактування [див.: 7]. За спостереженням І. Гаріна, ним захоплювалися (І. Гете, Г. Брандес), співчували (А. Шлегель), подекуди не приховували свого презирства до нього (Л. Шестов) або просто не хотіли розуміти (Л. Толстой). Загальноприйнято, що Гамлет мислить життя як страждання, бо воно 28 змушує робити вибір, порушує блаженний спокій філософа і вимагає боротьби. В мердоківському тексті це співзвучно положенню М. Гайдеґґера про те, що справжній стан безкінечного спокою насправді досягається в поезії, а втім він немає нічого спільного з бездіяльністю та порожнечею думки. Це стан, в якому діяльними є всі сили та зв’язки [див.: 6, с. 258]. Таким чином, гамлетівські іпостасі „Дилеми Джексона” в черговий раз переконують у доцільності контекстуального підходу до компетентного прочитання цього тексту. Ряд дотичних значень метафори роману через свою ризоматичність не піддається чіткому тлумаченню. Проте всі вони зводяться до „метафори двійництва” [13, с. 399], яка взаємо відтворюється у трьох паралельних площинах: самому тексті, „тексті у тексті” (який пише Бенет) та свідомості реципієнта (героя, автора, читача). Суть цієї метафори знаходиться на перетині відображень „себе як Іншого” [13, с. 401]. „Двійництво” Д. Чижевський називає найхарактернішою темою Ф. Достоєвського [див.: 22, с. 64]. Дійсно, у такий спосіб А. Мердок закладає в основу метафоричної парадигми поетику Ф. Достоєвського. Мова йде переважно про протистояння людини людині: протистояння „я” та „іншого” в процесі діалогічної взаємодії [див.: 3, с. 435]. Основна схема діалогу Ф. Достоєвського досить проста: за словами М. Бахтіна, він, „дивлячись всередину себе <…>, дивиться в очі іншому та очима іншого” [8, с. 505]. Часто цей „інший” сприймається персонажем як супротивник. Вважається, що двійник-окупант – центральний персонаж ментальних світів Ф. Достоєвського [див.: 11, с. 57]. Аналогічне бачення даної проблеми сконцентроване в метафорі роману А. Мердок „Дилема Джексона”: вона розгортає текст у нерозривній єдності з осьовим персонажем – Джексоном, який у тексті відіграє роль двійника Бенета. (Страх залишитись на підпіллі, бути заміненим споріднює Бенета з Голядкіним, героєм повісті Ф. Достоєвського „Двійник”.) Бенет від самого початку бачить у Джексоні „чужого”, своєрідне „іно - Я”. Автор підкреслює це осібно: „По-суті, всі (крім Бенета) любили Джексона і довіряли йому” [16, с. 129]. Тривалий час стосунки героїв були „замкнені” у площині „поєдинку”. Однак опозиційну напругу між „Я” та „Іншим” можна зняти внаслідок синфазного само (взаємо-) здійснення цих суб’єктів. Християнська етика в особі Ф. Достоєвського пропонує змістити цей конфлікт в площину „дружби”, коли Інший виступає не в ролі чужого, а ближнього [див.: 11, с. 49]. Варто зазначити, що подібне „примирення” закономірно відбувається у свідомості того „Я” в процесі навернення до істини та покаяння. В „Дилемі Джексона” це набуває характеру необхідності звільнення від почуття вини [див.: 23]. „В моїй душі інша рана – точніше, не рана, рану можна зцілити, а почуття провини,” – зізнання героя Едварда [16, с. 66]. За М. Бахтіним, Ф. Достоєвський мислив „Двійника” „як „сповідь” (не в особистому сенсі, звичайно), тобто як зображення такої ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 77 29 події, яка завершується у межах самосвідомості” [3, с. 368]. Це перегукується з Діалогами Платона, де ми натрапляємо на спосіб пізнання ідеї через себе [див.: 10]. У тексті „Дилеми Джексона” Бенет, опрацьовуючи М. Гайдеґґера, не просто „висвітлює історію внутрішнього життя Гайдеґґера, природу його страждань” [16, с. 23], а намагається переосмислити власний світ, встановити свою самість. „Сповідальний діалог” Ф. Достоєвського [3, с. 453] найпрозоріше посвідчує нерозривний зв’язок між Бенетом та Джексоном, Бенетом і Гайдеґґером, Джексоном та всіма дійовими особами. Отже, маємо підстави стверджувати, що роман „Дилема Джексона” прямо побудований за принципом сповідального діалогу. Воднораз А. Мердок успішно використовує вжитий Ф. Достоєвським прийом „прихованої діалогічності” (М. Бахтін) [див.: 3, с. 337], коли репліки одного зі співрозмовників відсутні, але загальний смисл анітрохи не порушується. Це підкреслює, зокрема, й Г. Померанц: „Христос у нього (Достоєвського. – О.Д.) мовчить. Він просто присутній, і ця присутність якось позначається на тих, хто дослухається до нього, і на тих, хто до нього не дослухається, на всіх” [17, с. 98]. Відштовхуючись від цього, тлумачиться фінальна репліка Гамлета: „Подальше – мовчання” [див.: 17, с. 62]. Повтор аналогічного прийому бачимо в А. Мердок із Джексоном: його слова звучать у тексті лічену кількість разів, бо „ідеї” артикулюються іншими. Проте саме мовчазна присутність цього героя найближче відповідає позиції автора. На нашу думку, якраз поетика Ф. Достоєвського закладає основи монологічного контексту роману А. Мердок „Дилема Джексона”, є його провідним, базовим мотивом. Роль цього складника в текстовій парадигмі визначальна: він не просто попереджає розтікання всіх наявних смислів роману, а й спрямовує їхній рух до одного центру. Наприклад, алюзія на „Смерть Емпедокла” Ф. Гельдерліна в поєднанні з відголосками поетики Ф. Достоєвського у тексті звучатиме як смерть для цього світу заради „воскресіння” для світу духовного. А відповідність гайдеґґерівського постулату про дар буття християнсько- філософскій природі авторського світобачення дозволяє тлумачити цей дар не лише як дарунок, але й жертовність. А. Мердок на прикладі Джексона показує християнську модель життя заради Іншого. Хоча в самого Ф. Достоєвського шекспірівські ремінісценції рідко пов’язані з розкриттям внутрішнього світу героїв, орієнтація на Шекспіра в нього завжди чітко відчутна [див.: 7]. Проте російський класик як християнський письменник пропонує власне пояснення гамлетівської проблеми. У його розумінні життя – це безперервна Голгофа, оскільки воно влаштоване за принципом „наслідування Христу” [див.: 11, с. 46]. Це шлях становлення: не через смерть, як у Гамлета та Емпедокла, а через страждання. Водночас Ф. Достоєвський чітко фіксує, що страждання – це не стан, а дія, що долає розлами у людській психіці, усуває самотність та дозволяє віднайти власне „Я” шляхом „єднання Собору та 30 особистості” [див.: 11, с. 46]. Своєрідність мердоківського тлумачення шекспірівської фабули полягає у тому, що Бенет намагається відновити втрачений спокій у письмі, однак цим самим втрачає здатність чітко розмежовувати життя та сон – як і Гамлет – й тим самим перетворює дар буття на мляве існування. За М. Гайдеґґером, „в-собі-утримування, не-давання, затримування, приховування – уможливлює не що інше, як відхиляння (себе), коротше кажучи, – втечу, вихід” [20, с. 98-99]. А. Мердок розгортує розуміння цього як острах відповідальності за свої дії, намагання перекласти вину на Іншого. Подібну ситуацію в „Дилемі Джексона” бачимо на прикладі відносин між Джексоном та іншими персонажами тексту. Якщо продовжувати порівняння зі стилістикою Ф. Достоєвського, ідеї героїв якого внаслідок їхньої особистої бездіяльності зрештою виявляються мертвими, то примітним стає, що й мердоківський Джексон майже завжди мовчить, але бездоганно проходить випробування „людини ідеї, тобто „людини в людині” [3, с. 177]. Саме цим він виявляє справжню християнську жертовність і смиренність. Літературознавці виявляють також захоплення А. Мердок видатним філософом Л. Вітгенштайном; зазначається його однакова повага до таких антиподів, як Л. Толстоой та Ф. Достоєвський [див.: 4, с. 395]. Письменниця також вводить до текстової парадигми „дилеми” обидва „елементи”, але якщо Ф. Достоєвський тут прочитується цілком канонічно (як світоглядно християнський письменник), то ремінісценції з „Війни і миру” Л. Толстого в неї мають відмінну від традиційної інтерпретацію. Показова дискусія з приводу образу Соні, в якій найменш помітною, та все ж базовою, є репліка Джексона: „Я завжди на стороні міс Соні” [16, с. 93]. Брак егоїзму, що ставиться у провину Соні, її слабка жага до життя пристрасно дискутується „ідейниками” (Оуен, Меріен), проте це зовсім не свідчить про відсутність у Соні „мужності бути”. Не випадково наприкінці роману „Війна і мир” Л. Толстой показує Наташу „глупуватою” [див.: 16, с. 93]. У розмові з княжною Мар’єю Наташа, цитуючи Євангеліє від Матвія [Мт.: 25, 29] – „бо всякому, хто має, ще дасться й передасться, а в того, хто немає, відбереться й те, що він нібито має”, – звужено тлумачить текст, вилучаючи з нього духовний чинник, проте „неімущий” у розумінні Христа значить „не потребуючий духовних благ”. Звідси саме Соня виступає „імущою”, оскільки вміє жити заради інших: адже, як сказано в „Великому Інквізиторі” Ф. Достоєвського, „таємниця буття не в тому, щоб тільки жити, а в тому, для чого (курсив наш. – О.Д.) жити” [9, с. 232]. Дане положення визначальне у виборі індивідуальної позиції, в ідентифікації себе як носія певного типу свідомості, світовідчуття. Якось Бенет скаже: „Тепер я ніхто (курсив наш. – О.Д.) <…>, я – початок порожнечі” [16, с. 306]. Містичний сенс цього положення висвічує основу „Дилеми Джексона” і підкреслює метафоричний конструкт романної цілісності. Тут йдеться про релігійний фермент „Дилеми Джексона” як завершальний інтертекстуальний базис, що ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 77 31 сполучує всі векторні компоненти роману. Релігійні традиції представлені у письменниці рудиментами культур індуїзму та християнства. Мова йде про самовизначення особистості як про єднання з Абсолютом, про встановлення своєї первинної інстанції по відношенню до означеного. Певна річ, релігійна позиція А. Мердок виглядає плюральною, хоча письменниця застерігає від компіляційної релігійності, виводить цінність власного формулювання особистісної та релігійної ідентифікації. Філософія індуїзму осмислює людину як випадковість, її поява така ж безсутнісна, як існування всесвіту. Натомість, християнство є релігією, в якій людина, єднаючись із Богом, не розчиняється в Ньому, а навпаки, відновлює порушену стражданням і смертю цілісність власного єства, досягаючи повноти та досконалості свого людського життя [див.: 15]. Отже, зазначене спонукає нас враховувати рецептивний потенціал містичного ферменту „Дилеми Джексона”, можливо, свідомо закладений авторкою-християнкою в текст заради певного „абсолютного” реципієнта (останнє термінологічно символізує усю можливу сукупність персоніфікованих версій читача як такого). Таким чином, окреслена поетикою заголовку „дилема” означає вагання та завершальний вибір між антагоністичними можливостями. Виявляється таке: зв’язки між інтертекстуальними об’єктами, що існують у межах парадигматичних відношень, функціонують за альтернативним, екзистенційним принципом. Тому встановлення ідентифікації Бенета як „дійсної” чи „вигаданої” особи можливе й внаслідок безкомпромісного розмежування християнських та індуїстських традицій авторського тексту в їхньому рецептивному потрактуванні. Закономірно, що більшість героїв роману, в намаганні віднайти відповідне, справедливе світобачення, сягає своєрідної когезії, схиляючись до „осхідненого християнства” [16, с. 33]. Останнє зауваження може бути ключовим для усвідомлення стратегії тексту. Втім, у А. Мердок немає кінцевого, завершального слова. Це споріднює її з методою Ф. Достоєвського, виявленою М. Бахтіним [3, с. 432]. Найімовірніше, в межах мердоківського роману точніше буде говорити про дилему як про процес, а не результат, оскільки Бенет знайшов ціль, але не обрав дороги. Джексон пішов йому назустріч. Та чи відбудеться вона? Фінал залишається відкритим, відданим на розсуд читача. Як переконуємося, романна образність не просто функціонує в діалогічній формі: вона спрацьовує як парадигма „діалогічності останнього цілого” [3, с. 29]. Це той спільний знаменник, який вдалося зафіксувати у зв’язку з прочитанням інтертекстуальних елементів роману А. Мердок „Дилема Джексона”. Мова йде про метафору „дилеми” – вихідну матрицю сприйняття поняття „парадигма”. Звісно, її складники (В. Шекспір, Ф. Достоєвський, Л. Толстой, М. Гайдеґґер та Ф. Гельдерлін) не вичерпують інтертексту „Дилеми Джексона”. Навіть прочитання цих авторів у тексті не обмежується означеними проблемами. Однак вони є певними орієнтирами у розумінні письменницької позиції самої авторки. 32 Контекстуальний підхід до “Дилеми Джексона” передбачає осмислення інтертекстуального простору роману з урахуванням залежності та взаємовизначальності його складових. Векторними величинами „Дилеми Джексона” слід визнати філософію Ф. Достоєвського та специфічність християнського світогляду самої А. Мердок. Тому решта філософських елементів інтертексту роману сприймаються як співвимірні або неспіввимірні з ними. Вони закладають основу контексту „Дилеми Джексона” та фільтрують значення смислової парадигми роману. Поетика Ф. Достоєвського та релігійна позиція А. Мердок концептуально сполучаються в метафорі дилеми, ідентифікуючої особистость через вибір між антагоністичними (тут – християнським та індуїстським) баченнями, обпертої на імпліцитацію читацького інтелекту в авторське письмо. 1. Байрамкулова Л.К. „Дух” шекспировского авторства в лице персонажа („Дилемма Джексона” А. Мердок) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.natapa.msk. ru/biblio/sborniki/andreevskiechteniya/bairamkulova.htm 2. Барт Р. Структурализм как деятельность // Избранные работы. Семиотика. Поэтика. – М.: Прогресс, 1989. – 615 с. 3. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. – Изд. 3-е. – М.: Худож. лит., 1972. – 468 с. 4. Блум Г. Західний канон: книги на тлі епох / Пер. з англ. за заг. ред. Р. Семківа. — К.: Факт, 2007. – 720 с. 5. Гадамер Г. Гельдерлин и Античность // Гадамер Г.-Г. Актуальность прекрасного. – М.: Искусство, 1991. – С.207-228 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://filosof.historic.ru/books/item/foo/soo/zoooo193 6. Гайдеґґер М. Гельдерлін и сутність поезії // Антологія світової літературно- критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – 2-е вид., доповнене. – Львів: Літопис, 2001.– 832 с. 7. Гарин И. Пророки и поэты. – М.: Терра, 1994. – 395 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ruslib.com/Shakespeare< /p-p/txt 8. Гиршман М. Диалог и художественная целостность // Гиршман М.М. Литературное произведение: Теория художественной целостности. – 2-е изд. доп. – М.: Языки словянских культур, 2007. – 560 с. 9. Достоевский Ф.М. Братья Карамазовы / Ф. М. Достоевский // Полн. собр. соч.: в 30 т. – Л., 1976 . – Т. 14-15. 10. Дроздовський Д. Вільям Шекспір як центр канону західноєвропейської літератури: до питання про естетичні параметри художнього мислення [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://shakespeare.zp.ua/texts.item.73 11. Исупов К. Метафизика общения в мире Достоевского // Филологические исследования. Проблемы бахтинологии. – 3: Сборник научных работ. – Вып. 9.– Донецк: ООО ”Юго-восток, Лтд”, 2007. – С. 43-70. 12. Косиков Г. Текст / Интертекст / Интертекстология // Пьеге-Гро Н. Введение в теорию интертекстуальности / Общ. ред. и вступ. ст. Г.К. Косикова; пер. с фр. Г.К. Косикова, Б.Н. Нарумова, В.Ю. Лукасик. – М.: Издательство ЛКИ, ПИТАННЯ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА Випуск 77 33 2008. – С. 8-42 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.libfl.ru/mimesis/txt/Piegay–Gros01.html 13. Лановик М. Перекладознавча метафорологія: поетикальна проекція / Лановик М. // Теорія цілісності художнього перекладу: літературознавчі проекції. – Тернопіль, 2006. – С. 395-422. 14. Матiйчак А. Творчiсть А. Мердок в аспектi генези фiлософської прози // Питання лiтературознавства. – Вип.76. – Чернівці: Рута, 2000 – С. 59-68. 15. Мельников И. Проблема смысла жизни и ее решение в православии и религиозных системах Китая и Индии / И.Г.Мельников // Азбука веры: “Православное общество” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: migro.Info/sbor/details. 16. Мердок А. Дилемма Джексона: Роман / А. Мердок; Пер. с англ. И. Я. Дорониной. – М.: АСТ, 2002. – 350 с. 17. Померанц Г. Открытость бездне: Встречи с Достоевским. – М.: Сов. писатель, 1990. – 384 с. 18. Рихло П. Поетика діалогу. Творчість Пауля Целана як інтертекст: Монографія. – Чернівці: Рута, 2005.– 584 с. 19. Толкачев С.П. Художественный мир А. Мердок : автореф. дис. … кандидата филологических наук / С. Толкачев. – М., 1999. – 22 с. 20. Хайдеггер М. Время и бытие // Хайдеггер М. Разговор на проселочной дороге. – М.: Высш. шк., 1991. – С. 80-101. 21. Червінська О.В., Зварич І.М., Сажина А.В. Психологічні аспекти актуальної рецепції тексту: Теоретико-методологічний погляд на сучасну практику словесної культури. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2009. – 284 с. 22. Чижевський Д. До проблеми двійництва у Достоєвського // Філософські твори. – К., 2003.– Т. 3. – С. 360-384. 23. Wright С. Dark angel [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.bostonphoenix.Com/alt1/archive/books/reviews/ Summary The article deals with the problems of intertext in the multidimensional novel of A. Murdoch „Jackson’s dilemma”. It is considered specificity of the novel. Religious- philosophical and literary compounds of the text are comprehended as a paradigming unity of christian and hinduism ideas, diluted with English, German and Russian motives. Novelistic figurativeness is researched through prism of tropism, that works in the text how form of discourse. Key words: A. Murdoch, text, context, intertext, paradigm, identification, metaphor of double. Стаття надійшла до редколеґії14.11.2008

Інтертекстуальні компоненти останнього роману Айріс Мердок

Репозитарії

Схожі ресурси