Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі
У статті розглянуто співвідношення загальнонаукових, семантичних і формально-граматичних параметрів дослідження синтетичних та аналітичних форм минулого часу дієслова в сучасному сербському літературному дискурсі. Функціонування претеритальних форм дієслова аналізується в контексті геополітичного по...
Збережено в:
| Дата: | 2017 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184287 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі / В.І. Ярмак // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 39-52. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184287 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1842872022-05-14T01:26:20Z Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі Ярмак, В.І. У статті розглянуто співвідношення загальнонаукових, семантичних і формально-граматичних параметрів дослідження синтетичних та аналітичних форм минулого часу дієслова в сучасному сербському літературному дискурсі. Функціонування претеритальних форм дієслова аналізується в контексті геополітичного положення країни, історії сербського народу й специфіки формування його менталітету. The article deals with correlation of general scientific, semantic and formal grammar parameters of research regarding synthetic and analytic past tense verb forms in contemporary Serbian literary discourse. Functioning of preterit verb forms is analyzed in the context of the country’s geopolitical position, history of the Serbian people, and specific character of its mentality’s formation. 2017 Article Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі / В.І. Ярмак // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 39-52. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184287 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті розглянуто співвідношення загальнонаукових, семантичних і формально-граматичних параметрів дослідження синтетичних та аналітичних форм минулого часу дієслова в сучасному сербському літературному дискурсі. Функціонування претеритальних форм дієслова аналізується в контексті геополітичного положення країни, історії сербського народу й специфіки формування його менталітету. |
| format |
Article |
| author |
Ярмак, В.І. |
| spellingShingle |
Ярмак, В.І. Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі Мовознавство |
| author_facet |
Ярмак, В.І. |
| author_sort |
Ярмак, В.І. |
| title |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| title_short |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| title_full |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| title_fullStr |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| title_full_unstemmed |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| title_sort |
загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2017 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184287 |
| citation_txt |
Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова в сербському художньому дискурсі / В.І. Ярмак // Мовознавство. — 2017. — № 3. — С. 39-52. — Бібліогр.: 46 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT ârmakví zagalʹnonaukovívimíridoslídžennâpreteritalʹnihformdíêslovavserbsʹkomuhudožnʹomudiskursí |
| first_indexed |
2025-07-16T04:27:34Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:27:34Z |
| _version_ |
1837776299330895872 |
| fulltext |
В. І. ЯРМАК
ЗАГАЛЬНОНАУКОВІ ВИМІРИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРЕТЕРИТАЛЬНИХ ФОРМ ДІЄСЛОВА В СЕРБСЬКОМУ
ХУДОЖНЬОМУ ДИСКУРСІ
У статті розглянуто співвідношення загальнонаукових, семантичних і формально-грама
тичних параметрів дослідження синтетичних та аналітичних форм минулого часу дієслова
в сучасному сербському літературному дискурсі. Функціонування претеритальних форм
дієслова аналізується в контексті геополітичного положення країни, історії сербського наро
ду й специфіки формування його менталітету.
К л ю ч о в і сл ов а: синтетичні претеритальні форми, аналітичні претеритальні форми,
імперфект, аорист, перфект.
Дієслово залишається основним лексико-граматичним засобом, здатним пере
давати безліч відтінків у відображенні часу в художньому дискурсі. Художня
література найбільшою мірою репрезентує уявлення про час, що характеризую
ться яскраво вираженою антропоцентричністю й національною маркованіспо, а
художній дискурс акумулює й синтезує різні моделі часу. Тому дослідження
способів репрезентації часу в художніх творах мають інтердисциплінарний ха
рактер і передбачають урахування низки параметрів. Одним з найцікавіших ас
пектів є можливі види кореляції між науковими уявленнями про минулий час і
його відображенням у сербському літературному дискурсі, який демонструє різ
новиди симбіозу філософського осмислення часу й авторської фантазії.
Боснійський письменник М. Селимович наголошував, що взагалі вважає час
і дійсність галюцинацією: «Чи існує минуле, або ж сучасність захаращує його,
неначе бур’ян? Або ж існує лише минуле, бо сучасності немає; і ми усвідом
люємо її лише тоді, коли вона мине» *. М. Павич, сербський історик літератури,
у притаманній йому манері висловлює думку про часовий континуум: «Твоє ми
нуле ховається в твоєму мовчанні, теперішнє — у твоєму мовленні, а майбут
нє — у твоїх хибних кроках»1 2. Тут закладено багато способів прочитання сенсу
часу: адже мовчання зазвичай є не лише замовчуванням, а й переосмисленням і
спогляданням подій крізь призму сучасності й майбутнього. Отже, уявлення про
те, що минуле — щось абсолютно певне, що можна оцінити з історичної дистан
ції, часто виявляються примітивними. Про це образно писав М. Бердяєв: «Май
бутнє є вбивцею кожної миттєвості, що минула; злий час розірвано на минуле й
майбутнє, у середині якого стоїть якась невловима точка. <...> Є два минулих:
минуле, яке було і яке зникло, і минуле, що й зараз існує для нас як складова час-
1 Зеїітоміс М. Кги§: № 2ауг§епі готап іг 8аугетепо§ йуоіа // ЗаЬгапа беїа. — Вео^гаі,
1988,— 8. 127.
2 Ьйр8://\у\у\у.§оосІгеасІ8.сот/аиІЇіог/циоІе8/80824.Мі1огасІ_Рауі.
О В. І. ЯРМАК, 2017
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 39
тина нашого теперішнього»3. Цю тезу підкріплює думка М. Гайдеггера: «У пра
вильно осмисленому й експлікованому феномені часу вкорінено центральну
проблематику всієї онтології»4.
Незважаючи на схематизм і недосконалість поділу часового континууму на
минуле, теперішнє і майбутнє, дозволимо собі, принаймні умовно, стверджува
ти, що минуле може сприйматися як антецедент стосовно теперішнього й май
бутнього. Проте, слушно зазначає А. П. Загнітко, як найскладніша частина мови,
«дієслово здавна хвилювало й цікавило лінгвістів своєю неповторністю та по
слідовністю формального (найбільша наповненість словоформ) і семантичного
виявів. <...> У морфологічному просторі дієслівна категорія часу є енергетично
сильною, однак її енергетика ситуативно зумовлена і дейксисно навантажена.
<...> Категорія часу дієслова постає ситуативно зумовленою та предикативно на
вантаженою у внутрішньореченнєвій структурі» 5.
На відміну від просторових відношень, часові відношення під лягають грама
тикалізації. Досить виграшними в цьому контексті є характерні риси сучасного
функційно-категорійного підходу до опису дієслівної системи з погляду дослід
ження. Вони спираються на два методологічно значущі концепти — семантич
ний і функційний, які нині поєднуються в межах підходу, що визначається як
функційно-категорійний. К. Симонова зазначає, що останній «не заперечує тра
диційного, враховує його здобутки, однак його концептуальні положення ґрун
туються на комплексному поєднанні формально-граматичних (від форми до
значення) і семантико-граматичних (від значення або функції до форми) особли
востей аналізованих мовних явищ. <...> На прикладі граматичних категорій
дієслова виразно простежуються у їхньому складі три угруповання, що репре
зентують ознаки трьох рівнів граматики — морфологічного, словотвірного і
синтаксичного. Саме це дало підстави вченим кваліфікувати їх як міжрівневі,
тобто такі, що виявляють ознаки двох або більше граматичних рівнів. <.. .> Влас-
не-морфологічними, тобто категоріями словозмінного типу, у новітніх дослід
женнях визначено лише дві непохідні категорії— часу і способу <.. .> Крім того,
вони мають і виразні морфологічні (словозмінні) показники — закінчення осо
бової парадигми»б 7. Іноді думки лінгвістів щодо визначення диференційних кри
теріїв погляду на проблему взаємозв’язку категорій часу й способу дещо різ
няться. Так, наприклад, В. М. Барчук диференційним з погляду категорії часу
вважає критерій моменту здійснення дії, а релятивним — способу здійснення
дії 1. К. Г. Городенська підкреслює найістотнішу, на наш погляд, особливість
відображення в мові категорії часу: «З моментом мовлення співвідносяться не
самі стани та дії, що відбуваються в об’єктивній дійсності. З цим часовим орієн
тиром їх співвідносить мовець, функція якого полягає в констатуванні об’єктив
ності дій та станів, що передують моменту мовлення або збігаються з ним, а та
кож у висловленні своєї оцінки про реальність, яка відбувається після моменту
мовлення»8. На основі порівняльного аналізу категорій часу й способу дієслова
3 ЬМр8:сЬгопо8.ш8и.ги/о1(і/^иоІайоп8/І8ІІа1у_угетуа.Ьїт.
4 НеМе££ег М. 8еіп шиї 8еіІ. — ТиЬіпдеп, 1960. — 8. 18.
5 Загнітко А. П. Семантико-граматичне енергетичне ядро дієслівності // Мовознавство.
— 2014, — № 5, — С. 3; 5.
6 Симонова К. Г. Граматичні категорії дієслова: основні підходи до вивчення // Укр.
мова,— 2012,— № 1. — С. 35-36; 37.
7 Див: Барчук В. М. Формальна і функціонально-семантична співвіднесеність категорій
часу та способу // Там же.— 2011.— № 4.— С. 80; 83.
8 Городенська К. Г. Онтологічні параметри граматичних категорій способу та часу //
Мовознавство.— 1997.— № 1.— С. 41.
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
40 Ж5М 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
у позамовній дійсності дослідниця доходить важливого висновку про чітке роз
межування двох самостійних дієслівних граматичних категорій: категорії часу,
яка є відображенням реальних з погляду мовця дій та станів до моменту мовлен
ня, і категорії способу дієслова, яка передає відношення між мовцем і потенцій
ними діями й конкретизується через визначення мовцем умов для виконання
потенційних дій та як спонукання мовцем когось здійснити потенційну або
бажану дію 9.
Ми поділяємо думку сербської дослідниці І. Антонич про те, що здебільшого
«зв’язок між часом і мовою маніфестується у двох основних іпостасях: (1) час
по-різному виявляється в мові. Мова відбиває концептуалізацію часу, але (2) й
мова виявляється в часі й, відповідно до цього, перебуває в постійному русі й
підлягає змінам. <...> Незалежно від різних можливих поглядів на співвідно
шення простір — час в інших науках, нині в лінгвістиці все-таки домінує думка
про те, що часові відношення в мові являють собою метафоризацію просторових
відношень» 10 11. Ця теза безпосередньо суголосна позиції Р. Козеллека, автора
відомої праці про часові пласти: «Коли говориш про час, не обійтися без мета
фор, бо час стає доступним уявленню лише через певні просторові одиниці.
.. .Питання, пов’язані з простором і часом, постійно перехрещуються між собою
попри той факт, що первинним джерелом метафоричної виразності всіх часових
образів залишаються просторові уявлення»11. Аналізуючи специфіку співвідно
шення лінгвістичного і фізичного часу в дослідженнях Т. Дешерієвої про безпо
середнє підпорядкування лінгвістичного часу фізичному та філософському його
розумінню 12, ми радше схильні приєднатися до думки дослідників, які надають
вирішального значення когнітивному підходові, антропоцентричним концеп
ціям і відмінностям лінгвістичної та філософської часової картин світу 13, а та
кож тій обставині, що мова по-різному структурує свідомість, а отже, «руй
нується єдина модель часу, позбавлена протиріч» 14.
Унікальність сучасного синхронного зрізу сербської літературної мови, яка
безпосередньо відбивається і в художньому дискурсі, полягає, зокрема, в кон
фігурації її претеритальної системи. Ю. С. Маслов виділяє так званий «напівао-
ристний» сербсько-хорватський тип, що посідає проміжне положення між пів-
нічнослов’янським «безаористним» типом (до якого, зокрема, належать усі
східнослов’янські мови), і так званою «аористною» групою, яку репрезентують
болгарська й македонська мови 15. У мовах, що належать до північнослов’ян-
9 Там же.— С. 42.
10 Апіопіс І. Угетепзка гесепіса.— Згетзкі Кагіоусі; ІЧоуі 8аб, 2001.— 8. 42-43.
11 Козеллек Р. Часові пласти. Дослідження з теорії історії / Пер. з нім. В. Шведа.— К.,
2006.— С. 21.
12 Див.: Дешериева Т. И. Лингвистический аспект категории времени в его отношении к
физическому и философскому аспектам // Вопр. язьпсознания.— 1975.— № 2.— С. 111.
13 Див., наприклад: РірегР. Іегік і ргозіог.— 2. <іорип]епо т і — Веоцгасі, 2001.— 8.92-100;
Артемова О. А. Современнне тенденции исследования времени в язьіке // Карповские науч.
чтения.— Минск, 2014.— Вьіп. 8. Ч. 2.— С. 163-166; Марковський Б. В. Міфологічні основи
сприйняття часу в християнській традиції // Мультиверсум : Філософ, альм.— К., 2008.—
Вип. 72.— С. 178-189; Наконечна-Роганіна Л. Б. Про співвідношення лінгвістичного та
фізичного часу // Лінгвіст, студії.— Донецьк, 2010.— Вип. 21.— С. 66-69; Наконечна-
Роганіна Л. Синтез семантики часу і простору в українській мові // Там же.— 2011.—
Вип. 22,— С. 32-36.
14 Иванова Т. Концепт «время» и модели времени в грамматике // Українознав. альм.—
2012,— Вип. 9,— С. 139-140.
15 Див: Маслов Ю. С. Избранньїе трудн. Аспектология. Общее язьїкознание. — М.,
2004,— С. 225-249.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
/53У 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 41
ської групи, прості (синтетичні) претерити — аорист та імперфект— рано втра
чаються, а на зміну цій опозиції приходить опозиція у вигляді перфективно-не-
перфективної групи дієслівних форм, у той час як загальнослов’янський
претерит трансформується в простий претерит, який, власне, більше не може
вважатися перфектом.
Непересічність ситуації посилюється відсутністю в сербській мові так звано
го переповідного способу, а також тією обставиною, що вона не належить до
мов, у яких існують чіткі правила узгодження часових форм минулого часу. До
слідження історії сербської мови з урахуванням комплексу об’єктивних і суб’єк
тивних передумов її розвитку свідчить про те, що на тлі своєрідної експансії
перфекта різні дієслівні форми минулого часу протягом різних етапів її станов
лення, а надто в новітній період, неоднаковою мірою поширені в різних діалек
тних ареалах. Крім цього, наразі синтетичні форми минулого часу тією чи ін
шою мірою присутні у мовній свідомості сербів.
Повертаючись до діалектологічної мапи, зазначимо, що в говірках, пошире
них на південь від Сави й Дунаю, відомий діалектолог М. Окука фіксує зникнен
ня імперфекта, у той час як аорист він кваліфікує як живу категорію, на відміну,
скажімо, від шумадійсько-воєводинських говірок, де його вживання обмежене,
а плюсквамперфект використовується досить рідко 16. Особливістю косовсько-
ресавських говірок є доволі часте вживання аориста та імперфекта, тоді як у ме
жах групи призренсько-тимокських діалектів імперфект уживається набагато
рідше, ніж аорист. У східногерцеговинському діалекті аорист продовжує функ
ціонувати, імперфект же має обмежену сферу використання й поступово втра
чається. Для східногерцеговинського діалекту характерні збереження аориста й
поступове зникнення імперфекта.
Отже, на морфологічному рівні ми є свідками своєрідної «агонії» синтетич
них форм минулого часу (більшою мірою імперфекта і плюсквамперфекта, мен
шою — аориста). Утім, процес звуження сфери їхнього функціонування супро
воджується цікавими наслідками: «Оскільки вони вживаються дедалі рідше, —
зазначає П.-Л. Тома, — форми імперфекта, аориста і плюсквамперфекта можуть
ставати експресивнішими: вони вживаються для досягнення стилістичних ефек
тів фокалізації, підкреслення <...>, пришвидшення або “стоп-кадру”. <.. .> Така
конкуренція сприяє появі ефекту експресивності» 17.
Наявна мовна ситуація є промовистою ілюстрацією до відомої тези О. С. Мель-
ничука про те, що «важливу роль у процесі історичних змін мови відіграє <...>
суперечність між тенденцією до стійкості й однаковості мовних навиків у всіх
членів мовного колективу і зумовлюваними різними причинами <...> неусвідом-
леними відхиленнями в мовній практиці кожного члена колективу від зага
льноприйнятих зразків вимови і осмислення мовних форм» 18. Окреслюючи об
риси цього сегмента граматичного поля темпоральності в сербській мові,
зазначимо, що його ядро становлять грамеми минулого часу: перфект, аорист,
імперфект, плюсквамперфект, перфект без допоміжного дієслова тощо, а та
кож часові дієслівні форми, які в художньому дискурсі демонструють здатність
до транспозиції, до відходу від своєї основної семантики і до вживання в гене
тично невластивій їм функції минулого часу: футурум (майбутній час) І, конди-
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
16 Див.: Окика М. Згрзкі сіцаїекіі.— 2а§геЬ, 2008.— 135 8.
17 Тома П.-Л. Експресивност при употреби претеритних Бремена // Тезе и резимеи 45.
Ме1)ународног састанка слависта у Букове дане (17-20.ІХ.2015).— Београд, 2015.— С. 11.
’8 Мельничук О. С. Розвиток мови як реальної системи // Мовознавство.— 1981.— № 2. —
С. 2; 29.
42 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
ціонал (умовний спосіб), інфінітив, імператив і т. д. На периферії перебувають
недієслівні засоби — прислівники, іменники, прикметники, функція яких зво
диться до локалізації дії в часі. До дальніх периферійних ділянок слід віднести
дієприкметники, дієприслівники, вербоїди та синтаксичні конструкції, що
мають модальне значення.
Проте вивчення граматичних засобів вираження минулого часу в сербсько
му літературному дискурсі переконливо свідчить про те, що претеритальні фор
ми дієслова й інші мовні засоби є лише експліцитними показниками вияву тем-
поральності. Очевидно, що суто лінгвістичного виміру — недостатньо, а отже,
до дослідження слід залучити складний комплекс екстралінгвальних явищ, он
тологічних, філософських та інших параметрів.
Ця проблема сягає своїм корінням історичної долі сербського етносу, багато
вікового перебування в складі Османської та Австро-Угорської імперій. Пояс
нення слід також шукати і в специфіці геополітичного положення Сербії як краї
ни, що лежить на перехресті різних релігій і культурних ареалів, у її буремній
історії, у ментальності й генетичній пам’яті народу. Таким чином, ідеться про
весь багатий історико-культурний контекст, про сакралізацію так званого «ко-
совського міфу», великою мірою відображеного в драматично насиченому серб
ському епосі, а також в уявленнях про час представників сербської нації, які на
селяють різні території цієї країни 19.
Слід зазначити, що образ минулого часу в сербському художньому дискурсі,
безумовно, відбиває загальнолюдські уявлення про цю складну категорію в кон
тексті синтезу кількох моделей часу, що їх виділяють сучасні дослідники. Зокре
ма, нині здебільшого превалюють уявлення про час, які, власне, є синтезом чо
тирьох наявних моделей часу. Згідно з цими уявленнями, міфологічна модель є
породженням аграрного культу. Схематично її можна зобразити у вигляді кола,
яке символізує воскресіння людини після смерті й початок її нового життя. Дру
га модель — есхатологічна. Її основна ідея зводиться до того, що вся історія
людства — це драма, текст, який уже заздалегідь написано. Третя модель — ен-
тропійна; згідно з нею ніякого безсмертя не існує, але за інтенцією — протягом
того нетривалого періоду, поки людина жива, вона є господарем усього. Четвер
та модель (втілення концепції Д. В. Данна) — це серійна модель часу, за якою
час є багатошаровим і багатовимірним, і він є настільки багатовимірним,
скільки існує спостерігачів20.
Утім, не варто забувати й про те, що вужчим, так би мовити, безпосереднім
«спадковим» теоретичним підґрунтям, певним виявом генетичної пам’яті народу
в граматичному втіленні часу в сербській художній літературі стали народні уяв
лення про час давніх балканських слов’ян, які досить детально описано в науковій
літературі. Свого часу сербський географ, етнолог, антрополог та історик
И. Цвиїч широко висвітлював цю проблему в багатьох своїх працях, зокрема в
розвідці «Психічні особливості південних слов’ян». Так, описуючи вдачу й риси
характеру різних антропологічних типів сербів, він репрезентує їх здебільшого як
людей енергійних, готових до самопожертви, з живою психологічною природою,
у яких матеріальні цінності перебувають на другому місці порівняно з духовними.
19 Див., наприклад: ПериН Д. Ж. Поетика времена српских усмених епских песама пред-
вуковског бележеаа и Букових збирки. — Београд, 2013. — 369 с. + 28; Нирковий С. Сте
реотип времена у дискурсу расел>ених лица са Косова и Метохще.— Београд, 2011. — 385 с.
20 Докладніше про це див., наприклад: Руднев В. О моделях времени.— ЬНря://
іЬеогуапсіргасІісе.гиУро8І8/7481 -пкЗпеу.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 43
Представників сербського етносу автор описує як людей, котрі плекають свій на
ціональний менталітет і національну ідею, побожних, з патріархальними й стійки
ми моральними засадами, що особливо виявляються у ставленні до предків, роди
ни, історії, батьківщини, релігії та основних онтологічних категорій буття 21.
Зрозуміло, що попри всю повагу до наукової спадщини И. Цвиїча нині ці спос
тереження й описи не можна сприймати однозначно, адже етнос розвивався й
змінювався, і невипадково сучасні дослідники схиляються до думки, що історич
ний розвиток спростував деякі спостереження вченого. Однак, незважаючи на істо
ричні обставини, що спричинили примусове тривале перебування сербів на терито
рії інших держав, в одній із найновіших праць сербських істориків та етнологів про
приватне життя сербів показово зроблено акцент на тому, що психологічно сер
бське населення вирізнялося серед інших верств. Вирізнялося воно і в своєму став
ленні до смерті ж органічної частини минулого часового континууму. Увагу при
вертає, зокрема, таке цікаве свідчення: «У Габсбурзькій монархії православ’я мало
статус віросповідання, до якого ставилися толерантно, що вможливлювало певні
види публічної маніфестації віри, до них також зараховувалося право на публічні й
урочисті похорони, що в Османській імперії було заборонено. <.. .> Розуміння не
відворотності смерті ж складника життя було частиною традиційного менталітету
сербської етнічної групи, що представники інших етнічних груп у монархії, ж і са
ма влада, часто сприймали з нерозумінням і обуренням» 22.
Варто також звернути увагу на те, що, незалежно від багатьох спільних мо
ментів у поглядах сучасних людей на час і від того, ж ий саме акцент (міфологіч
ний, релігійний, пов’язаний із фундаментальними науками тощо) превалює у со-
ціокультурному конструюванні реальності й ментальності представників різних
європейських народів, важливі зміни відбуваються не лише в змісті й характері
інтерпретації концепції часу. Ідеться про відчутну амбівалентність у сприйнятті
основних категорій буття: з одного боку, про наявність певного набору кон
стант, з другого, — про виразну тенденцію до роз’єднання й фрагментарність як
про риси, протилежні традиційній культурі23.
Ця теза має безпосередній стосунок і до ментальності сербів як одного зі
слов’янських народів, що здавна населяють балканський простір. У цьому кон
тексті треба враховувати принаймні два визначальні моменти. Так, більшість
дослідників слушно вважає, що їхній свідомості й донині притаманні міфологіч
ний колорит, певна патріархальна традиційність, у тому числі й у сприйнятті фе
номену часу. Крім того, історія цього народу часто-густо оповита ореолом міс
тичної таємничості й драматизму, не в останню чергу пов’язаних, зокрема, з
косовським міфом.
Пошана до минулого, до традицій, які, безперечно, великою мірою формува
ли їхні сучасні погляди на світ, уписуються в ширшу — балканську модель
світу. Формулюючи сутність останньої, відома дослідниця Т. В. Цив’ян схильна
вбачати основну властивість «балканськості» в тому, що « н е у н і к а л ь н і явища
складаються в у н і к а л ь н у мозаїку» 24. Для репрезентації такого наскрізного
21 Цвціик X Психичке особине .Тужних Словена.— С. 190-204.— 1ійр8:/Лу\у\у.8Шев1іаге.пеІ/
ІІиЬісагасІоуапоуіспікоІіс/рІїіяіке-овоЬше-іигпісЬ віоуепа.
22 Поповик М., Тимотц/евик М., Ристовик М. Исторща приватног живота у Срба: од
средаег века до модерног доба. — Београд, 2011. — С. 71; 74.
23 Див., наприклад: Мешкова И Н. Смисловая зволюция концептов пространства и
времени в современной культуре: Д и с... .канд. филос. наук.— Ставрополь, 2007.— С. 175-176.
24 Цивьян Т. В. Лингвистические основи балканской модели мира / Отв. ред. В. Н. То-
поров.— М., 1990.— С. 67.
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
44 ІВВЯ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
балканського нюансу авторка пропонує характерний набір символів, заснова
ний на системі понять, пов’язаних зі структурою часу: це, зокрема, дорога або
шлях як засоби вираження безкінечності, закладені до структури простору, які
можуть поєднувати, зв’язувати в одне ціле, нівелювати або, навпаки, роз’єдну
вати низку подій; іноді — це так званий «осьовий час» як символ спадкоємності
та «спресований час» як одне з його семантичних відгалужень, коли особа ніби
то перебуває одночасно на декількох часових відрізках свого життя; це час як
континуїтет без початку й кінця, «наскрізний час», пов’язаний з ідеєю лабірин
ту, руху в ньому й позачасового існування, тобто з відмовою від поняття часу
взагалі.
Однак основоположною і традиційною є та модель, у межах якої час несе в
собі ідею солярного кола або так званого балканського кола, клубка, що розмо
тується. Цей символ має певні особливості: коло рухається не лише навкруги
своєї осі, а й поступально, і є здебільшого розімкненим, з хвилястою або зигзаго
подібною будовою лінії. Крім цього, дослідники часто відзначають роль харак
терних балканських візуальних і рухових кодів: орнаментів і меандрів, хорео
графічних кодів — кругових танців, що гармонійно вписуються в наскрізну
модель балканського міфопоетичного уявлення про часопростір із властивими
йому циклічністю й вічним поверненням25.
Очевидно, певний вплив на конфігурацію сегмента минулого часу поля тем-
поральності як системи в сербській мові мало й прийняття сербами, так само як і
багатьма іншими слов’янськими народами, християнських поглядів на світ у їх
ній візантійській концептуальній та естетичній версії. Ця обставина справила іс
тотний вплив і на розвиток ментальності й переосмислення категорії часу. Зок
рема, вивчаючи давньоруський Пролог, писемну пам’ятку, що раніше не
вивчалася, дослідниця Т. Д. Маркова здебільшого зосереджує увагу на вживанні
низькочастотних претеритальних форм — перфекта і плюсквамперфекта, пер
ший з яких став універсальною формою минулого часу, а другий — зник майже
зовсім. Аорист виступає в згаданій пам’ятці найчастотнішою формою минулого
часу, імперфект зустрічається дедалі рідше, плюсквамперфект також є низько
частотною формою з чітко визначеними семантичними характеристиками:
плюсквамперфекти позначають дію, не включену до композиції, тобто дію, що
здебільшого стосується преамбули сюжету.
Натомість перфект є в цій пам’ятці низькочастотною формою, попри те, що в
давньоруських розмовно-ділових текстах досліджуваного періоду форми пер
фекта домінують і створюють враження найперспективнішої форми минулого
часу. Перфект уживається тут здебільшого з дієловом-зв’язкою (причому лише
в формах 2-ої та 3-ої особи однини), але й без неї (кількість випадків таких ужи
вань є ненабагато меншою, ніж кількість уживань перфекта з дієловом-зв’яз
кою). На думку авторки, незважаючи на можливу варіативність тривалості дії
(тривала; регулярно повторювана в минулому дія, яка продовжується і в момент,
коли ведеться оповідь, або ж призупиняється до цього моменту чи спрямо
вується в майбутнє; короткочасна; однократна тощо), результат будь-якого різ
новиду названих дій реалізує сему результативності і вже фіксується в момент
25 Див. також: Цивьян Т. В. Движение и путь в балканской модели мира. Исследования по
структуре текста.— М., 1999.— С. 10-15; Цивьян Т. В. Модель мира и ее лингвистические
основи.— 3-є изд., исправл.— М., 2006. — 280 с.; Злиднева Н. В. Орнамент как тип культури //
Миф.— София, 1989.— С. 95-107; Злиднева Н. В. Визуальннй нарратив: опит мифопо-
зтического прочтения.— М., 2013.— С. 219-233.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
І88Ц 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 45
мовлення. Оскільки в давньоруській мові перфект споконвічно вживався на по
значення дій, що відбулися в минулому, але були пов’язані з теперішнім часом,
у XVI ст. перфект істотно розширює семантичний спектр у текстах ділового ха
рактеру і «вбирає» в себе відмінки аористної й імперфективної семантики 26 27 28.
У підсумках дослідження Т. Д. Маркової привертають увагу не лише лінгвіс
тичний вимір, а й філософсько-методологічні параметри. Так, зокрема, авторка
доходить висновку про те, що «плюсквампрефект може пов’язати минуле з тепе
рішнім і майбутнім у суцільний ланцюг подій, об’єднаних загальним результатом.
<.. .> Претерити є підсистемою не лише в мові, а й у тексті, де вони функціонують
злагоджено, активно взаємодіючи як в аспекті семантики, так і в аспекті компози
ційного включення. <...> Тому й зміни, пов’язані з витісненням одних минулих
часів іншими, необхідно розглядати тільки як зміни системні, що “зачіпають”
увесь організм, який формують претерити. Еволюція претеритальної системи яв
но спрямована в бік формування в мові, а отже, і в національній свідомості, прин
ципово нової концепції — концепції осьового часу. <...> Опанування простору
нової релігії привело врешті-решт до певного зміщення традиційних акцентів: від
перейнятої у Візантії оповіді про диво Боговтілення й воскресіння до передчуття
Зустрічі. <...> Для осмислення такої перспективи, для усвідомлення реальності
інобуття потрібна й інша темпоральність, інше відчуття часу й себе в ньому, по
трібна дієслівна система, також спрямована у майбутнє.. .» 21.
Невід’ємною складовою частиною сучасних наукових розвідок у царині уяв
лень про час стали так звані «ментальні мапи», які максимально сприяють візуа-
лізації певного поняття, описують і структурують його, і на яких балканський
півострів у контексті наявних стереотипів і поділу на «специфічно балканське»
(в тому числі й «суто сербське») та «європейське» часто протиставляється євро
пейському з конотацією «інакшості».
Стосовно колективної пам’яті сербів нерідко вживаються стереотипні визна
чення на зразок: «патріархальна балканська відсталість», «одержимість мину
лим і генеалогіями», «соціум, звернений до минулого», «темний, похмурий бік
Європи», «колективне антиєвропейство» тощо. Утім, такому сприйняттю нерід
ко протиставляються й уявлення про «модерну», «європейську», «космопо
літичну» Сербію. Проте, як зазначають дослідники, типовими параметрами ба
зових онтологічних категорій сприйняття світу, закріпленими за
південно-східною частиною Європи, а надто — за Сербією, залишаються уста
лені уявлення про орієнтацію цього народу на «культурну пам’ять», тобто про
значну схильність його до зберігання колективних спогадів або їхнього міфоло-
• Ойгічного мислення .
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
26 Детальніше про це див: Маркова Т. Д. Функционирование форм перфекта и плюс
квамперфекта в древнерусском Прологе XVI века // Вести. Челябин. гос. пед. ун-та : Сер.
«Филология и искусствоведение».— 2010.— № 1.— С. 303-312.
27 Там же. — С. 312; також докладніше про це див.: Маркова Т. Д. Время и вечность в
претеритальной парадигме древнерусского Пролога XVI в. // Вести. Новгород, гос. ун-та
им. Ярослава Мудрого. — 2009. — Внп. 54. — С. 43-47; Маркова І Д. Славяно-русский
Пролог как транслятор православной модели жизни // Вести. Челябин. гос. пед. ун-та. —
2012.— № 8. — С. 281-289; Меречина С. И. Система глагольннх форм времени в про-
изведениях Кирилла Туровского : Дис. ... канд. филол. наук.— Казань, 2001.— С. 2-9;
Петрухин П. В. Зкспансия перфекта в древнерусском летописании как типологическая проб
лема // Исследования по теории грамматики / Ред. Ю. А. Ландер, В. А. Плунгян, А. Ю. Урман-
чиева.— М„ 2004. — Внп. 3. — С. 313-329.
28 Вегіс С. Зуакодпеупе дізкигзіупе ргакзе о «озоЬіпагпа пагода» і уатпозгі пасіопа1по§
ідепіііеіа // Роїігіка і зуакодпеупі йуоі 8гЬі]е 1999-2002 / 11г. 2 . ОоІиЬоуіс, І. Зразіс, В. Рау-
ісєуіс. — Вео§гад, 2005. — 8. 175-210.
46 І88Я 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
Отже, серед характерних рис парадигми сербської ідентичності, безпосеред
ньо пов’язаної з минулим часом, традиційно чітко простежуються повернення
до минулого, а також певні символічні й культові дати в так званих колективних
автобіографіях. До останніх належить, наприклад, пов’язаність із міфами, ре
лігійними віруваннями й ритуалами і, звичайно ж, із трагічною битвою на Косо
вому полі на Відовдан у 1389 р.
Великою мірою світло на цю проблему, щоправда, в дещо іншому ракурсі,
проливають фундаментальні польові дослідження на теренах Балкан німецького
вченого-етнолога й культуролога, редактора часопису «ЕіЬпоІоща Ваїкапіса»,
фахівця в галузі міжкультурної комунікації К. Рота. Вони стосуються культури
побуту й уявлення про світ балканських народів (зокрема, сербів) доби драма
тичних соціально-політичних змін у південно-східній Європі на «зламі» епох:
доби переходу від соціалізму й постсоціалізму до демократії. Як відомо, часто ці
зміни супроводжувалися війнами й міжнаціональним військовим протистоян
ням, а на рівні ментальності К. Рот простежує, як люди сприймають те, що отри
мали у спадок від соціалізму, й реагують на серйозні виклики процесу глобаліза
ції. У своїй монографії під промовистою назвою «Картини в свідомості» 29 він
приділяє велику увагу дослідженню розширення меж ЄС на Балканах, втраті
Сербією Косова й Метохії, впливові цього процесу на свідомість сербів, певно
му розчаруванню від очікувань, пов’язаних з майбутнім вступом до ЄС після ко
роткого періоду ейфорії, що призвело до появи серед населення скептичних нас
троїв, фрустрації, втрати відчуття перспективи, безнадії, безвиході тощо,
підсилюваних до того ж численними фінансовими кризами. Щодо наслідків,
викликаних такими стрімкими змінами, які безпосередньо торкнулися мента
льності сербів, у передмові до свого дослідження пізнішого часу К. Рот зазначає:
«Ця зміна для багатьох людей стала шансом, але для більшості сильним або ж за
надто сильним викликом, що призвів до відповідної протилежної реакції: це по
вернення до натурального виробництва лише з метою прохарчуватися, відсто
ронення й бажання жити у “власній шкаралупі”, звернення до історії або навіть
ностальгічне занурення в народну культуру або оце “балканське” в ній»30: бол
гарська чалга, так само як і сербський турбофолк, є найочевиднішими музични
ми формами вираження цієї гонитви за «балканською ідентичністю».
Разом з тим, дедалі частіше висловлюються думки про неоднозначність у
тлумаченні поглядів на основні категорії, потяг до їхнього збереження або від
кидання інтеграційних процесів, а також про відносність самих традицій поділу
європейського географічного простору31. Коментуючи критерії сприйняття ча
су, а відповідно й модель поділу суспільства, запропоновану американським
ученим Дж. М. Хелперном, сербська дослідниця Г. Джерич справедливо заува
жує, що саме вивчення соціальної поведінки 90-х років минулого століття крізь
призму парадигми трьох часових осей лягло в основу загальноприйнятих уяв
лень про вкоріненість нібито «допотопного» й міфологічного мислення у сербів.
Ідеться про лінійну, циклічну та лімінальну часові осі. І якщо лінійному сприй
няттю притаманні одноманітний плин часу й своєрідне строго послідовне «на
низування» подій на часовій осі, а циклічному — круговий час (події, що повто
29 Див.: Коі К. 81іке и §1ауата: о§1еді о пагойпо) киїїигі и іи^оізіосіку Еугорі / Ргеуеіа я
петаско§ А. Козііс. — Вео§гад, 2000. — 392 я.
30 Коі К. Од восуаЕтта до Еугоряке Ш уе. 0§1еді о яуакодпеупот йуоіі и іидоіяіоспоі
Еугорі. — Вео§гад, 2012. — 8. 29-34.
31 Див.: ЗиЬоІіс М. Тгадісуа родеіа: ргіїогі яітЬоііско] §ео§гай]’і еугоряко§ ргояіога //
Іпіе^гасуа і ігадісуа. — Вео§гад, 2003. — 8. 79-97.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 47
рюються), то лімінальний час як важливі віхи фіксує певні важливі історичні
події, причому незалежно від їхньої від даленості в лінійному сенсі від ситуації,
в якій про них ідеться. Лінійне розуміння часу, як правило, асоціюється із сус
пільством, високорозвиненим в індустріальному відношенні й спрямованим до
майбутнього, а уявлення про циклічний час — з традиційною людською
спільнотою, що займається землеробством.
Сприйняття лімінального («примарного», «застиглого», гранично зконцен-
трованого) часу, де минуле, теперішнє і майбутнє є максимально «злитими»,
часто в одній точці, фактично дуже мало досліджувалося на прикладах європей
ського суспільства. Надзвичайно вагомими в цьому розумінні, зокрема для до
слідження лімінального часу, стали етнографічні польові дослідження амери
канських учених Дж. М. Хелперна та його дружини Б. Керевські-Хелперн у
Сербії. Згодом подружжя значно розширило контекст і підкріпило його резуль
татами польових досліджень на теренах Боснії, Чорногорії, Македонії, Хорватії
та Словенії. Понад тридцять років Дж. М. Хелперн та Б. Керевські-Хелперн пе
ріодично збирали й аналітично переосмислювали матеріал, фактично в самому
«серці» Сербії — в селі Орашац, у Шумадії. Завдяки сербському етнолігвістові
М. Філіповичу Дж. М. Хелперн обрав саме цей, найадекватніший ракурс дослід
ження: зріз життя й уявлень про світ людей із села в центральній Сербії32. У цен
трі дослідження — питання, пов’язані з тим, які саме особливості структурують
пам’ять народу про своє колективне минуле й чи впливає форма, в якій збе
рігається колективна пам’ять, на спосіб передавання інформації. У розділі, без
посередньо присвяченому лінійному й циклічному часові, автори ставлять пе
ред собою мету зв’язати накопичені факти за допомогою концептів лінійного й
циклічного часу: «Тут не йдеться про незалежні системи. <...> Для ціннісних
відмінностей між цими часовими процесами характерно, що набагато легше
визначити лінійний час як негативний і циклічний як позитивний. Лінійний час
не має фіксованого кінця. <.. .> Його можна проектувати на минуле, але не мож
на легко визначити стосовно минулих подій. З культурологічного погляду ліній
ний час плине у світському, а не в сакральному контексті. Ушанування святого
має визначатися як циклічний час»33.
Зазначені вище теоретичні положення проілюструємо на прикладі знакового
літературного твору, який, на нашу думку, найяскравіше ілюструє параметри,
що стосуються категорії минулого часу в ментальності сербів. Ідеться про відо
мий роман «Облога церкви святого Спаса» сучасного сербського письменника
Горана Петровича, представника постмодернізму й лауреата престижної серб
ської літературної премії журналу «НІН». Роман було написано 1997 р., він про
сякнутий передчуттям трагічних подій і є довершеним зразком переосмислення
сербської історії. В основі сюжету твору— реальні історичні факти, а саме втор
гнення на початку 1290-х років об’єднаного війська болгар і куманів у Сербію і
знищення монастиря Жича, розташованого поблизу міста Кралєва. В основі ро
ману — виразний етноментальний символ чотирьох вікон, які монах Сава, брат
сербського короля Стефана Першовінчаного, нібито привіз із Нікеї і наказав
встановити на верхньому поверсі притвору церкви Святого Спаса. Через ці вік
на, що символізують очі, відкривається не лише панорама на всі чотири сторони
32 Див.: НаїретХ М., Кегемзку В. А. 8егЬіапУі11а§е іпНізіогісаі Регзресііуе. — № \у Уогк,
1972. — 152 р.
33 Керевски-Халперн Б., ХалпернДж. М. ТреЬина века у проучаваау српског. Са енгле-
ског превела М. ПрошиЬ-ДворниЬ // Етнолошке свеске. — Београд, 1986.— Б р.7.— С.153.
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
48 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
світу, а й на «чотири напрями часу», що їх окреслює письменник: це — минулий
час, теперішній, майбутній і «далекий теперішній час».
Минулий час в уяві письменника є славетною сторінкою історії країни — си
льна середньовічна держава; майбутній час — події, що відбуваються через сім
століть, — буремне існування невеликої держави, затиснутої між великими
країнами, якій загрожують «останні часи»; теперішній час— радісне святкуван
ня Великодня в церкві Святого Спаса в монастирі Жича. Час «далекого теперіш
нього» реалізується в описі навали війська відинського князя Шишмана на мо
настир Жича. Метою князя було отримати пір’їнку Ангела, що її Святий Сава
залишив для зберігання ігуменові монастиря. За сюжетом твору, силою молитов
вірян церква Святого Спаса під час навали чужоземців здійнялася в повітря,
проте все одно її було захоплено ворогами. Крамар Андрія зі Скадара, порушив
ши заповіт Святого Сави, відкрив усі чотири вікна одночасно, унаслідок чого
передчасно відкрите «недозріле» майбутнє розвинулося лише на декілька років
уперед і «боготкані» часи було сплутано. За легендою, востаннє вікна, що сим
волізують усі чотири напрями часу, було зібрано докупи в Жичі, у келії Святого
Сави. Однак Андрія Скадарець «викрав час», який належав монастиреві, що
спричинило катастрофу: «сербський час» (минулий, теперішній і майбутній) —
«розсипався в прах і переплутався», тому нині вікна в обидва теперішні часи
закладено камінням. Як справедливо зазначають дослідники, роман Г. Петрови
ча є художньою спробою втілення концепції християнського сприйняття часу,
яке є антиномічним за своєю суттю, — адже лінійність у ній органічно співіснує
з циклічністю. Крім цього, «Облога церкви Святого Спаса» є прагненням втіли
ти біблійну версію історії людства, яка навчає того, що порушення священних
заповідей неминуче призводить до непоправних наслідків 34.
Г. Петрович досягає неповторної самобутності завдяки віртуозній мис
тецькій «грі» з часовими планами (адже деякі події його роману відбуваються в
минулому, деякі — в наші дні, при цьому всі вони явно спроектовані на майбут
нє), введенню до контексту реальних історичних постатей сербської середньо
вічної історії та вигаданих персонажів минулого й сьогодення, майстерному
балансуванню на межі сну й дійсності, що реалізується через арсенал непересіч
них імпліцитних і експліцитних виражальних засобів. Автор відмовляється від
усталеної конфігурації хронотопу, ламає стереотипні уявлення про час, нато
мість пропонуючи читачеві химерний часовий код, стереоскопічну систему ча
сових координат, що ґрунтується на використанні вікна як неповторного міфо-
поетичного символу. Саме такий сакрально-символічний зміст сконцентровано,
наприклад, у заголовку восьмого розділу роману («Четири стране света и четири
главна смера времена»), який виконує одразу декілька важливих функцій: з од
ного боку, парцеляції дискурсу, з другого, — релевантного фактора когезії й ко
герентності тексту.
Як відомо, синтетичні форми минулого часу— аорист і імперфект — є особ
ливо «виграшними» не лише в плані введення часових координат, а й у сенсі
стилістики подачі мовного матеріалу. З погляду стилістики репрезентації часо
вих шарів особливо помітними є короткі речення, засновані на використанні
експресивного потенціалу синтетичних форм аориста: оповідач часто-густо до
магається стрімкої «зміни кадрів», яка створює враження візуалізації дискурсу:
34 Докладніше про це див., наприклад: Маркова В. А., Суховей А. Н. «Слова привести в
согласие»: творчество Горана Петровича в христианском контексте // Вісн. Харків, держ.
акад. дизайну і мистецтв.— 2007.— № 3.— С. 204—210.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 49
«Храм се стресе (тут і далі курсив наш. — В. Я.). Тргну. Неодлучно застаде.
Нешто пуче. Потом звекну. Уз туп удар у трави завршише громадян обручи Зем-
л>ине теже. Црква Светог Спаса се ваздигну навише» 35. Іншим прийомом реа
лізації внутрішньої форми аориста як потужної, експресивно забарвленої прете-
ритальної форми може бути приклад, коли вона стає авторові в пригоді на
початку та наприкінці абзацу. Природно, що в цьому випадку вона виконує роль
стилістичної інкрустації тексту: «И тако и би. ... Напослетку, потпуно пуче — у
мукло Ьутан>е»36.
Часто наратор досить близько підпускає до себе читача в тому розумінні, що
нібито дає йому примарну можливість осягнути сенс часу. Створюється вражен
ня того, що ще трохи — і час можна буде обчислити, майже доторкнутися до
нього, оскільки він виступає конкретною одиницею виміру простору або навіть
продуктом харчування, предметом, який можна розсипати, тощо. З іншого боку,
він залишається ілюзією, плинною рікою, яка сама відміряє відведений людині
вік: «Седам векова дале од жучне видарске расправе, три мастора наІ}оше жену
ко)а )е у свом сну веЬ чекала кра) распремгьене колевке» 37. Взаємопов’язаність
часо-просторових вимірів експліцитно передано в реченні не стільки претери-
тальною формою, скільки дискурсним маркером тексту з узагальненою, симво
лічною семантикою. На підтвердження цієї тези можна навести ще два красно
мовні приклади створення образу часу як живої субстанції і як абстрактного
символу: «Истина, ова) )е прозор често показивао и неразумлшве слике, рецимо,
у самом средишту )едног западног града механичку направу ксуа се храпи све-
жим временом...», «Саморасипате време....»38.
Амбівалентність сприйняття часу як сакралізованої символічної субстанції
виявляється в своєрідному ототожненні його з образом Долі як усталеного, за
здалегідь продуманого порядку існування речей і явищ: «Редослед се не може
реметити. Дани се не могу прескакати. Таква)е л>удска судбина»39. Довершено
го вербалізованого втілення образ Долі набуває в порівнянні його з символічним
образом невблаганного Колеса-Часу: «Али, судбина]е точак.... У ноЬи када )е и
на)ави осетина прве трудове, цар Теодор Ласкарис никако ни]е отиуштао Фили-
пу у н>ене ода]е» 40.
Невід’ємним складником стилістичної тканини роману Г. Петровича, що,
безперечно, збагачує і робить його неповторним, є наявність у ньому оніричних
мотивів. Незважаючи на те, що цей стилістичний прийом аж ніяк не можна на
звати новим, під пером Г. Петровича він набуває неповторного змісту. Так, зок
рема, ключові позиції в системі образності роману «Облога церкви Святого Спа
са» посідають події та описи, які однозначно не можна віднести до певного
онтологічного або часового плану. Вони перебувають на межі сну й реальності,
а за стилістикою подачі нагадують фільми видатного іспанського режисера
Луїса Бунюеля (особливо, скажімо, його стрічку «Скромна принадливість бур
жуазії»), де перетікання сну в реальність і продовження реальності уві сні є ха
рактерним художнім прийомом, вирватися з «обіймів» якого глядач просто не в
змозі: коли він черговий раз починає стежити за якоюсь начебто реальною ху
35 Усі цитати з літературного твору подано за виданням: ПетровиН Г. Опсада цркве
светог Спаса.— Београд, 2008.— С. 76.
36 Там же,— С. 181.
37 Там же.— С. 58.
38 Там же— С. 35; 58.
39 Там же,— С. 117.
40 Там же.— С. 57.
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
50 І88Я 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
дожньою колізією, виявляється, що це був сон, а коли він переймається марен
нями й сновидіннями якогось персонажа, вони несподівано й непомітно «пере
тікають» у реальний часовий пласт і т. д. Усі ці прийоми мають, проте, одну
спільну ознаку: вони є засобом маніпулювання свідомістю реципієнта й могут
нім важелем впливу на його підсвідомість.
Аналізуючи експліцитні вербальні засоби аналізованого роману, не можна
не згадати про майстерні авторські прийоми використання імперфекта, значен
ня якого, так само, як і значення аориста, було предметом численних дискусій.
Надзвичайно виразними є свідомі авторські повтори тієї самої імперфектної
форми дієслова наприкінці розділу, як-от: «Жича се пугьаше мирисом там]ана,
као раним мирисом мироносница...», «Жича се пугьаше светлошЬу, као неугаси-
вим огіьем»,«Жича се пугьаше великом, победном песмом»41. Особливе місце в
поетиці часових нашарувань роману посідають імперфекти, які вживаються в
експресивно забарвлених діалогічних пасажах або для так званого «перемикан
ня» реплік персонажів: « — Чедо моїе, знаш ли ти шта чиниш? Не познаіеш ти
ова) вир дубоки! НеЬу да изгубим и другог сина! — мо/ьаше Саву отац Симеон,
указуіуЬи му се из сна у сан, сав у скрби», «— Добар сан и теби, намерниче! —
расположено одвратише три мавтора» 41 42.
Симптоматично, що у вимірі подібної часової парадигми перебуває і зага
льне поняття про філософію життя, яке проповідує Г. Петрович. Незважаючи на
уявну безапеляційність суджень автора, наступний чудовий метафоричний об
раз, який до того ж відкриває черговий розділ, також подається крізь призму тіс
ного переплетіння сну й реальності: «Сваком )е дана одре^ена мера сна или]аве.
Неко лагано, неко журно, али се ова количина накладно не може увеНавати или
умагьивати, она]е непромешьива. Пре или касище корито времена опусти. Оба-
ле остану, но измеї)у н>их ништа више не тече»43.
Цікавими з погляду авторської репрезентації часового стратуму твору є й ви
падки повторів тих самих, на перший погляд, нейтральних у стилістичному від
ношенні претеритальних форм перфектів від дієслова бити («основного дієсло
ва буття») на початку кожного з абзаців, які є, по суті, завершальним акордом,
вишуканою стилістичною інкрустацією розділу: «Ох, какоуе било монасима ка-
да )е гомила камена, )аука и земл>е затамнила )едно уздан>е», «Ох, какоуе било
миріанима, када су од целе Милутинове во)ске препознали несрейног Гсука»,
«Ох, какоуе било свима док су слушали веселе усклике Бугара и Кумана», «Ох,
како ]е све то, уистину, било тужно за гледаїье»44. Певна річ, це не означає, що,
описуючи події сербської середньовічної історії, автор роману опікується лише
бажанням передати особливості граматичної структури тогочасного мовного
зрізу, проте авторське прагнення до стилізації урізноманітнення прийомів ху
дожнього викладу за рахунок синтетичних претеритальних форм не викликає
жодних сумнівів. Таким чином, промовиста релевантна риса, яка вирізняє арсе
нал образних засобів Г. Петровича, полягає в цілком свідомій зміні експліцит-
них вербальних засобів залежно від часу описуваних подій: «Седа брада и косе
некада моЬног самодршца, милостивог великог жупана Стефана Немаїье, беху
влажне од дуга пута под звезданим искрама», «Нигде на видику не беше двогла-
вих орлова, заштитника Источног царства», «Византинци < ...>увидеше да им
41 Там же.— С. 12.
42 Там же,— С. 99; 132.
43 Там же,— С. 121.
44 Там же.— С. 182.
______________ Загальнонаукові виміри дослідження претеритальних форм дієслова...
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З 51
нема спаса, стадоше се спремати <...> Мимо мол>ешда ]едино беше хроничар
Никита...», «Сам крал» се пресеуче у младе хал>ине, па коштаним чеїшьем стаде
да крепи сво]у дугу браду», «ВеЬ после неколико одговора и свуда по амфитеат-
ру лебдеоуе осейа] да Ье ова] кандидат <.. .> благо положити прщемни испит за
упис на студще орнитологще», «Ме^утим Богдану више нису сметала овако се-
новита питааа»45.
Попри той факт, що однозначного тлумачення проблеми часу наразі немає,
Сербія, поза всяким сумнівом, продовжує привертати увагу слов’янських і зару
біжних дослідників як країна, овіяна ореолом таємничої міфологічної архаїки,
традиційності, патріархальності, містичності й зверненості до минулого. У пое
тичній формі цю думку найобразніше висловила Д. Максимович — відома серб
ська письменниця минулого століття: «Срби]а]е велика таща; не зна дан шта ноЬ
кува, нити ноЬ шта зора раї)а, не зна грм шта суседгьи грм сан>а нити птица шта
се догана измеі)у граіьа.. ..Сваког часа све се мен>а, ни]едног кута ни листа нема
да шде та] на»4б.
В. І. Ярмах__________________________________________________________________
V. І. УАКМАК
СЕ1ЧЕКАЕ РАКАМЕТЕК8 ОЕ ТНЕ 8ТГОУ ОЕ РКЕТЕМТЕ УЕКВ ЕОКМ8 Ш
8ЕКВЕШ ЬІТЕКАКУ БІ8СОШ8Е
ТЬе агіісіе сіеаіз \уійі соггеїаііоп о ї §епега1 зсіепіійс, зетапйс аші іогтаї §гаттаг рагатеїегз
оГ гезеагсЬ ге£ал1ш£ зупіЬеііс апй апаїугіс разі; іепзе уегЬ Гоїте іп сопіетрогагу 8егЬіап Іііегагу
сіізсоигзе. Рипсгіопіпд оГргеїегії уегЬ Гоппв із апаїугеД іп іЬе сопіехі оГіЬе соипігу’з деороіігісаі
розіііоп, Ьізіогу оГ іЬе ЗегЬіап реоріе, апсі зресійс сЬагасІег оГ ііз теп іаіііу’з Гогтагіоп.
К е у ауогсіз: зупІЬеІіс ргеїегії Гогтз, апаїугіс ргеїегії Гогтз, ітрегГесІ, аогізі, регГесІ.
45 Там же,— С. 16, 228, 229; 127; 129.
46 Максимовичі Д. Србща ]е велика таща.— Ьйр8://1аЬап.г8/1іЬ/Оезапка_Мак8Ітоуіс1і/
8гЬц аД е_уе1іка_1а] па.
52 І88Я 0027-2833. Мовознавство, 2017, № З
|