Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів
У статті в світлі прагмалінгвістики запропоновано аналіз механізмів взаємодії емотивно інтенції автора й елементів текстотворення в текстах жахів українською й англійською мовами. Відповідно тексти класифіковано як конвенційні й неконвенційні, що відповідає відношенням суб’єкта-джерела й реципієнта...
Збережено в:
| Дата: | 2017 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2017
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184316 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів / Я.Ю. Сазонова // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 54-62. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184316 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1843162022-05-20T01:26:57Z Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів Сазонова, Я.Ю. У статті в світлі прагмалінгвістики запропоновано аналіз механізмів взаємодії емотивно інтенції автора й елементів текстотворення в текстах жахів українською й англійською мовами. Відповідно тексти класифіковано як конвенційні й неконвенційні, що відповідає відношенням суб’єкта-джерела й реципієнта страху; основою розрізнення цих суб’єктів стали психологічні, культурологічні й лінгвістичні основи референції страшного. Виокремлено чинник, що об’єднує тексти в межах авторської інтенції, — експлуатація комунікативних смислів. The article presents an analysis of the mechanisms of interaction of an author’s emotive intention and text creating elements in English and Ukrainian horror texts in view of pragmalinguistics. In accord with it, the texts are classed as conventional and non-conventional that corresponds the subject-sourse of fear and subject-recipient of fear relations; the basis of defining these subjects is psychological, cultural and linguistic grounds of fearful objects reference. The factor that unites the texts within the hounds of an author’s intention is the exploitation of communicative senses. 2017 Article Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів / Я.Ю. Сазонова // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 54-62. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184316 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
У статті в світлі прагмалінгвістики запропоновано аналіз механізмів взаємодії емотивно інтенції автора й елементів текстотворення в текстах жахів українською й англійською мовами. Відповідно тексти класифіковано як конвенційні й неконвенційні, що відповідає відношенням суб’єкта-джерела й реципієнта страху; основою розрізнення цих суб’єктів стали психологічні, культурологічні й лінгвістичні основи референції страшного. Виокремлено чинник, що об’єднує тексти в межах авторської інтенції, — експлуатація комунікативних смислів. |
| format |
Article |
| author |
Сазонова, Я.Ю. |
| spellingShingle |
Сазонова, Я.Ю. Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів Мовознавство |
| author_facet |
Сазонова, Я.Ю. |
| author_sort |
Сазонова, Я.Ю. |
| title |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| title_short |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| title_full |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| title_fullStr |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| title_full_unstemmed |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| title_sort |
прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2017 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184316 |
| citation_txt |
Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень в україномовних та англомовних текстах жахів / Я.Ю. Сазонова // Мовознавство. — 2017. — № 6. — С. 54-62. — Бібліогр.: 21 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT sazonovaâû pragmatikasubêktsubêktnihvídnošenʹvukraínomovnihtaanglomovnihtekstahžahív |
| first_indexed |
2025-07-16T04:31:06Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:31:06Z |
| _version_ |
1837776563257475072 |
| fulltext |
Я. Ю. САЗОНОВА
ПРАГМАТИКА СУБ’ЄКТ-СУБ’ЄКТНИХ ВІДНОШЕНЬ
В УКРАЇНОМОВНИХ ТА АНГЛОМОВНИХ ТЕКСТАХ
ЖАХІВ ____________________________________________
У статті в світлі прагмалінгвістики запропоновано аналіз механізмів взаємодії емотивної
інтенції автора й елементів текстотворення в текстах жахів українською й англійською мова
ми. Відповідно тексти класифіковано як конвенційні й неконвенційні, що відповідає відно
шенням суб’єкта-джерела й реципієнта страху; основою розрізнення цих суб’єктів стали пси
хологічні, культурологічні й лінгвістичні основи референції страшного. Виокремлено
чинник, що об’єднує тексти в межах авторської інтенції, — експлуатація комунікативних
смислів.
К л ю ч о в і сл ов а: лінгвістична прагматика, текст жахів, суб’єкт-джерело страху, суб’-
єкт-реципієнт страху, конвенційність і неконвенційність тексту.
Сучасна антропоцентрична парадигма лінгвістичних досліджень відкриває нові
перспективи у вивченні законів творення й сприйняття тексту. Один з аспектів,
що важко піддається аналізу, — це «омовлення» емоцій у тексті й реалізація ін-
тенціональності у вираженні емотивного посилу. Попри авторський суб’єкти
візм, притаманний текстам, насиченим емоціями, що, на перший погляд,
унеможливлює системний підхід до опису цього аспекту побудови твору, лін
гвісти не полишають спроб узагальнити принципи й засоби вираження емоцій у
тексті. На актуальності дослідження лінгвістичного виміру вираження емоцій
наголошують А. Вежбицька, Д. Ейчисон, Р. Самолскі, В. Шаховський 1 та пред
ставники когнітивного підходу до вивчення мовних явищ, що дозволяє досліди
ти когнітивні механізми свідомості через об’єктивовані в мові явища, тобто
через фіксоване мовне відбиття (О. Борисов, С. Зайкіна, Ю. Яскевич2 та ін.). На
дослідженнях емоцій у тексті зосереджують увагу й семіологи, зокрема Н. Букс,
Ф. Конт, А. Греймас, Ж. Фонтаній, Е. Фролі3.
1 ШеггЬіскаА. Ншпап Етоііопз: Цпіуегеаі ог СиІЇиге-Зресійс? // Атегісап Апігоро-
1о§І8І.— 1986. — Уоі. 88. N 3.— Р. 584—594; ЗйчисонД. Лингвистаческое отражение любви,
гнева и страха: цепи, сети или контейнери? // Язик и змоции : Сб. науч. тр.— Волгоград,
1995.— С. 76-91; Шатоізку К. Аросаіурііс Риіигез: тагкеб Ьосіїез апсі ґЬе уіоіепсе оґ ІЇіе Іехі
іїі Каїка, Сопгасі, апсі Соеігее.— № \у Уогк, 2011.— 237 р.; Шаховский В. И. Змоция как
межкультурньїй референт // Коммуникация: теория и практика в различннх социальньїх
контекстах : Материалн междунар. науч.-практ. конф.— Пятигорск, 2002.— Ч. 1.— С. 92-94.
2 Борисов О. О. Мовні засоби вираження емоційного концепту страх: лінгвокогнітив-
ний аспект (на матеріалі сучасної англомовної художньої прози) : Автореф. дис. ... канд.
філол. наук.— Житомир, 2005.— 20 с.; Зайкина С. В. Страх // Антология концептов / Под. ред.
В. И. Карасика, И. А. Стернина.— Волгоград, 2005.— С. 257-258; Яскевіч Ю. В. Семантич
ний аналіз лексем концепту СТРАХ / РЕАК // 8йкііа Оегшапіса еі Кошапіса: Іноземні мови.
Зарубіжна література.— Д., 2010.— Т. 7. № 3 (21).— С. 179-187.
3 Семиотика страха : Сб. статей / Под. ред. Н. Букс и Ф. Конт.— Париж; М., 2005.—
456 с.; Греймас А. Ж., ФонтанийЖ. Семиотика страстей. От состояния вещей к состоянию
души.— М., 2007.— 336 с.; Ргам/Іеу А. Зетіоіісз оґНарріпезз: гіїеіогісаі Ье§іппіп§8 оґ а риЬІіс
ргоЬІет.— ВІоотяЬигу А сабетіс, 2015.— 225 р.
О Я. Ю. САЗОНОВА, 2017
54 /ХЇУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
Визнаючи вагомий внесок учених у вивчення лінгвістичного виміру втілен
ня емоцій, слід визнати, що поза увагою дослідників залишається емотивний ви
мір комунікації, а саме — авторська інтенціональність у трансляції певних емо
цій. Такий стан речей надихає на спробу застосувати інший, прагматичний,
підхід до вивчення текстів як одиниць комунікації, що має за основу визнання
комунікативного смислу цілого тексту 4. Комунікативний смисл, закладений ав
тором тексту, має бути зрозумілим іншому учаснику спілкування — читачеві,
тобто «декодуватися» відповідно до власного емотивного досвіду й світосприй
няття. На необхідність системного дослідження «усіх можливих прагматичних
комунікативних смислів у більш-менш стандартизованих, типових контекстах
певної лінгвокультури» вказує Ф. Бацевич 5. Цей підхід дозволяє не зважати на
літературознавчу традицію класифікації художніх текстів, він виключно антро-
поцентричний, як того вимагають сучасні гуманітарні науки, і комунікативно
спрямований, що вкладається в зазначене поле лінгвістичної прагматики; у по
рівняльному аспекті прагматичний комунікативний підхід дозволяє виявляти
універсальні й відмінні текстотвірні процеси актуалізації комунікативних смис
лів носіями різних лінгвокультур.
Об’єктом нашого дослідження стали україномовні та англомовні тексти жа
хів - зразки такого типу текстів, що виразно транслює авторську інтенцію залу
чити читача до естетики страху. Страх — це комунікативний смисл, що «лежить
на поверхні», тобто чітко вирізняється за своєю соціокультурною, психологіч
ною, філософською і навіть фізіологічною сталістю. Спробуємо окреслити ме
ханізми взаємодії емотивної інтенції автора й елементів текстотворення в текс
тах жахів українською й англійською мовами.
Розроблена класифікація об’єктів репрезентації та референції страшного6 *
окреслює універсальну психологічну й культурологічну сфери досвіду людини,
що впливають на сприйняття об’єкта як страшного. Референція в художньому
тексті залежить, з одного боку, від інтенції автора, з другого боку, текст — це
сфера комунікації автора й читача, тож остаточний смисл, коли текст стає зраз
ком тексту жахів, з ’являється лише внаслідок співпраці комунікантів. Первин
ним для сприйняття текстів як страхітливих стає конфлікт суб’єкта-реципієнта і
суб’єкта-джерела страху, причому референція останнього ґрунтується на алогіз
мі його атрибутів, що відповідає природі страшного 1. Суб’єкт-суб’єктні відно
шення постають як основа появи комунікативного смислу «страх», а самі
суб’єкти (і джерело, і реципієнт страху) — первинними носіями цього смислу. І
якщо суб’єктивність у мовленнєвій діяльності є основною категорією лінгвіс
тичної прагматики8, то поділ суб’єктів на суб’єкт-джерело страху й суб’єкт-ре-
ципієнт страху в інтенції і сприйнятті суб’єктів комунікації (адресанта й адреса
та) відповідає задуму адресанта. Аналіз широкого ілюстративного матеріалу
дозволяє стверджувати, що основним критерієм такого поділу стає класифікація
референта як джерела страху, який відображає набуття відповідного комуніка
тивного смислу, на що впливають екстралінгвальні (авторська інтенція, психо
4 Бацевич Ф. Проблеми й термінологічний апарат сучасної лінгвістичної прагматики //
Вісн. нац. ун-ту «Львівська політехніка» : Сер. «Проблеми української термінології».— Л.,
2008,— № 620,— С. 250-253.
5 Бацевич Ф. Нариси з лінгвістичної прагматики.— Л., 2010.— С. 42.
6 Сазонова Я. Ю. Референційний статус суб'єкта-джерела страху в українських текстах
літератури жахів // Наук, зал.: Сер. «Мовознавство».— Тернопіль, 2016.— № 1 (25).— С. 89-95.
' Сазонова Я. Ю. Алогізм референції в текстах жахів (на матеріалі української й англій
ської мов) // Актуальні проблеми романо-германської філології та прикладної лінгвістики.—
Чернівці, 2016.— Вил. 11—12. Ч. 2.— С. 212-216.
8 Бацевич Ф. С. Нариси з лінгвістичної прагматики.— С. 10.
_____________________________________ Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 55
логічні засади сприйняття страшного, спільний культурний багаж тощо) та лін-
гвальні (референція і номінація) чинники9.
Запропонований Ф. С. Бацевичем поділ комунікативних смислів на апріор
ний, «який наявний (відкладений) у психічній діяльності кожного індивіда як
його світоглядні, психічні, психологічні, ментальні, комунікативні та інші кон
станти (установки)», й апостеріорний, «який виформовується у ході комунікації
як діяльності» 10, дозволяє класифікувати й тексти жахів за типом суб’єкт-
суб’єктних відношень, що лежить в основі побудови тексту як результату автор
ської емотивної інтенції. Це спостереження дозволило поділити тексти жахів на
два типи — конвенційні й неконвенційні. У першому типі комунікативний по
тенціал вираження смислу «страх» засобами номінації суб’єктів-джерел страху
розглядається як результат актуалізації конвенційних суб’єктних відношень у
процесі творення текстів жахів; у другому— як результат актуалізації неконвен-
ційних суб’єктивно створених зв’язків із вигаданим світом, які автор має «до
вести», «обґрунтувати» комунікативний смисл «страх». Кожний з типів текстів
відрізняється стратегіями побудови комунікативного смислу «страх», вираже
ного апріорно або апостеріорно, тобто логіка реалізації смислу полягає в таких
схемах референції суб’єкта-джерела страху:
1) суб’єкт— апріорна онтологічна класифікація «страшний»— атрибути й дії;
2) суб’єкт — атрибути й дії — апостеріорна ситуативна класифікація
«страшний».
За умови реалізації першої схеми апріорна онтологічна класифікація
«страшний» здійснюється шляхом називання суб’єкта ім’ям із соціокультурним
«багажем». Друга схема потребує поступового й постійного обґрунтування, що
суб’єкт «страшний», шляхом насичення тексту відповідними атрибутами й пре
дикатами.
Формальна вибірка з ілюстративного матеріалу дала змогу виділити такі за
соби вербалізації суб’єктів-джерел страху:
- іменники / субстантивовані прикметники-назви зловмисних міфічних іс
тот і нечисті (а фолі, а готЬіе, а уатріге, (ке ипйеасі та ін.; чорт, змій, відьма,
привид, зомбі, вовкулака, опир та ін.);
- іменники-назви людей (живих) (Виту, тапіас та ін.; хлопчик, малюк, мо
лодий Дж., пан Розман, Вірунька тощо);
- іменники-назви представників живого світу (соскгоаскез, а Ьіаск саі, а Ьаі,
а м>оІ/, т ііо ш тощо; зайці, щури, равлики, чорний кіт тощо);
- іменники «загальної» (§епега1) семантики (а Д§иге, а ікіщ, а сгеаіиге, ап
оЬ]есі, а Ьеіщ та ін.; в українських текстах не зафіксовані);
- іменники-назви досягнень технічного прогресу (гоЬоі; бот)',
- іменники-назви предметів побуту й повсякденного життя (іоу топкеу,
Веїзеп ехргезз, коіеі та ін.; в українських текстах не знайдено);
- особові, вказівні й неозначені займенники (зотеїкіщ, ікеу, ке, іі; еони, во
но, той/тоті, щось);
- іменники-назви монструозних живих істот або трансформерів (куЬгісІ
сгеаіигез, тотіег, Бгасиїа, ркопе реоріе та ін.; щуролюди, жінка-комаха, кар
лик, потвора та ін.).
9 Сазонова Я. Ю. Типи референції в текстах дискурсу жахів // Лінгвістичні дослідження:
36. наук, праць Харків, нац. пед. ун-ту ім. Г. С. Сковороди, 2016.— Вил. 43.— С. 208-216;
Сазонова Я. Ю. Вербалізація суб’єкта-джерела страху як носія соціально-історичної травми в
англомовній та україномовній літературі жахів // Наук. зап. Сер.: «Філол. науки (мово
знавство)».— Кіровоград, 2015.— Вип. 138.— С. 369-374.
10 Бацевич Ф. Нариси з лінгвістичної прагматики.— Л., 2010.— С. 18.
Я. Ю. Сазонова_________________________________________________________________
56 /5ІЯУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
Аналіз лексичних значень слів виокремлених семантичних груп засобів но
мінації суб’єкта-джерела страху підвів до висновку, що цей лексичний корпус
складається з одиниць різного емотивного забарвлення. Наприклад, іменни
ки / субстантивовані прикметники-назви зловмисних міфічних істот і нечисті
завжди мають негативну конотацію, а іменники-назви представників тваринно
го світу й монструозних істот можуть і асоціюватися зі страхом (а Ьаі або а м>ої%
топзіег), і викликати позитивні (заяць чи равлик) або нейтральні асоціації
(рНопе реоріе; карлик), інші ж семантичні групи слів комунікативно й емотивно
нейтральні. Комунікативний потенціал засобів номінації джерел страху не може
бути повного мірою схарактеризований, як і не може бути досліджений їхній
текстотворчий потенціал, якщо не брати до уваги дескрипції, що супрово
джують референти в тексті, а також їхній предикативний потенціал, тобто ті
предикації, які вводять в обмежене буття тексту жахів і актуалізують референт
суб’єкта-джерела страху. Аналіз комунікативного потенціалу засобів вербаліза-
ції таких референтів може також супроводжуватися спостереженнями щодо їх
ньої ідентифікованості / неідентифікованості.
У текстах з конвенційними суб’єкт-суб’єктними відношеннями з огляду на
характеристику комунікативного потенціалу номінація суб’єктів апріорно
«страшними» лексичними одиницями робить текст односпрямованим й одно
значним зразком дискурсу жахів, що відповідає схемі 1, адже світорозуміння,
відбите в лексичному й енциклопедичному значеннях таких номінацій, тлума
читься безпомилково, і відповідні атрибути й предикати, притаманні референ
ту цієї номінації, передбачувані, тому і текст стає передбачувано страшним.
Конвенційність суб’єкт-суб’єктних відношень у межах цього типу текстів
створює конвенційність їхнього сприйняття і, відповідно, конвенційного ство
рення комунікативного смислу «страх», який виступає як апріорний, тобто та
кий, що має широке соціокультурне підґрунтя. Цей тип текстів виокремлений
на основі первинної й остаточної класифікації суб’єкта як страшного і його ка-
тегоризації (належності до конкретного типу страхітливих істот). Але аналіз
конвенційних текстів широкого спектру референції страшного (з огляду на їх
нє соціокультурне підґрунтя і на час створення) вказує на більшу варіативність
актуалізації комунікативного смислу «страх» засобами референції, тобто, по-
перше, вона може відбуватися також за схемою 2 (суб’єкт — атрибути й дії —
апостеріорна ситуативна класифікація «страшний»), як наприклад, в оповідан
нях про привидів, по-друге, базовий смисл «страх» має відтінки залежно від
міфологічного підґрунтя номінації страшного суб’єкта, що якісно виокремлює
універсальні й національно специфічні аспекти уявлення про джерело страху.
Номінація суб’єктів-джерел страху іменниками-назвами зловмисних міфіч
них істот, що мають страхітливу й негативну конотацію носіїв зла, соціально,
культурно та релігійно зумовлена, характерна для раннього періоду зародження
й розвитку літератури жахів. На думку дослідників міфології та етнопсихології,
функціонування міфів забезпечує сталість і традиційність не тільки культурного
розвитку, а й існування етносу завдяки інтеріоризації «артефактів культури,
складної системи символів як знакових композицій, систем, < ... > сукупності ет
нічних ознак у вигляді мови, догматів віри й вірувань з відповідними стандарта
ми поведінки» п . Це пояснює закріплену за міфічними істотами характеристику
носіїв зла або добра, яка залишається зрозумілою протягом тривалого часу істо
рії людства, адже «світорозуміння людини становить у певному розумінні базо-
_____________________________________ Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень...
11 КуєвдаВ. Міфологічні джерела української етнокультурної моделі: психологічний
аспект.— Д., 2007.— С. 8.
І83И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 57
ву матрицю творення загальної картини світу в етнопсихічній реальності» 12.
Наприклад, суб’єкт-джерело страху зомбі за своїм культурним «багажем» ап
ріорно класифікується як такий, що не може бути віднесений до живих або не
живих істот, це перехідне існування, яке з погляду комунікативного підходу мо
же бути потрактоване як апріорний комунікативний смисл «страх-відраза», що
ґрунтується на сприйнятті реципієнтом гидких атрибутивних характеристик, які
переходять усі межі прийнятного в суспільстві: «ТЬеу аге сіе/огтесі. N01 пісе аі
аїї, ІЇіеге’з а Іо іо ґІитріпезз апб аІоі о ґоогіщйізскаг^е. <...> Арагі £готапуііїіп§
еіке, іізтеїіз, іізтеїіз Ьай» (А. Вілсон), «ТЬе сор, \ уЬ о п о і а тіпиіе еагііег саггіесі а
зігаЬІе §иі о у є г Ь із §ип Ьеіі, арреагз іо Ьауе Іозі кіз тісі-зесііоп. Ніз Ьее]у иррег
Ьойу іееіегз оп ап ітроззіЬІу ікіп мгаізі, аїїзепзе о /ргорогііоп оЬШегаіесі. ТЬіз сап’і
Ье гі§1іІ. Ніз зіотаск. І і ’з §опе» (В. Есмонт). Суб’єкт-суб’єктні відношення в
текстах жахів про зомбі будуються на апріорній характеристиці джерела страху
як такого, що має єдину мету — насититися живою плоттю, тому ці суб’єкти
агресивні й цілеспрямовані, недоговороспроможні, адже не мають свідомості;
конвенційнісгь текстів цього типу передбачає, що реципієнти страху поми
рають. Приреченість суб’єкта-реципієнта, що закладена в міфологічній картині
світу англомовної лінгвокультури, вимагає відповідної сюжетної розбудови
тексту, де актуалізується апріорна модифікація комунікативного смислу «апо-
каліптичний страх».
Період формування уявлень про міфічні істоти впливає на їхню інтерпретацію
в різні часи, тож можна говорити, що в текстах новітнього періоду страхітливість і
напруженість емотивного впливу цих імен з часом слабне, залишаючи лише есте
тичний складник. Тексти новітнього періоду можуть містити назви міфічних іс
тот, запозичені з інших культур, як це, наприклад, сталося з появою текстів про
привидів в українській лінгвокультурі. Актуалізація комунікативного смислу
«страх» у текстах оповідань про привидів двох лінгвокультур має спільне куль
турно-історичне тло, яке для українських текстів жахів вторинне. Спільними для
текстів жахів залишаються всі шляхи актуалізації цього смислу, передусім рефе
ренція суб’єкта-джерел а страху, що повного мірою здійснюється не номінацією
лексемами ф озі / привид, а типовими атрибутами й предикатами, які впливають
на побудову тексту жахів. Традиційно привид може бути впізнаний реципієнтом
страху за відповідними атрибутами: випаровуваннями або рухом повітря («Але
раптом мені здалося, ніби все в хаті покрилося синюватим серпанком або швидше
парою, як то бува у лазні» — М. Костомаров); звуками («І коли раз, у глупу ніч,
в одноманітну музику знайомих звуків уплівся новий — він зразу піймав його і
насторожився. Це був тихесенький, жалібний скрегочучий писк, ніби забуте ко
шеня безсилою лапкою мовчки шкрябало по шибці» — Ю. Будяк); зовнішністю,
подібною до трупа («При тім я завважив, що його простягнена і по лікоть гола ру
ка була незвичайно біла, якої я ще не видав ніколи у бідного хлопця-пастуха» —
І. Франко); білим убранням («Хто ж се в білій одежі уносить в мраці над во
дою?» — О. Кисілевська) або типовим за життя вбранням («Часом показується
мені на мить у сутінках бічних, неосвітлених вуличок. З блідим, нерухомим об
личчям, в острійуланській шапці, у військовім однострою, стоїть за вуглом якоїсь
кам’яниці і дивиться на мене» — В. Софронів-Левицький) та ін.
Важливою для комунікації автор— читач виявилася також цілеспрямованість
джерела страху привида, адже саме вона допомагає будувати текст відповідно до
читацьких очіїсувань і зрозуміти відтінки апріорного комунікативного смислу
«страх» (покарання, шок, підтримка / заспокоєння, нагадування, марення).
12 Там же.— С. 12.
Я. Ю. Сазонова_________________________________________________________________
58 І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
Що ж до текстів із неконвенційними суб’єкт-суб’єктними відношеннями, де
наявне вираження комунікативного смислу «страх», слід підкреслити їхню
«осучасненість», яка виявляється як в експлуатації рис конвенційних текстів,
так і в більшій авторській індивідуалізації вираження феномену страху. Артур
Б. Рів зазначає, що сучасність і новітня наука викликають трансформації в літе
ратурі жахів, тому маємо становлення нового модифікованого стилю 13.
Синкретизм у створенні текстів жахів проник не лише в царину жанрової
своєрідності, а й у вираження феномену страху. Успішній комунікації автор —
читач уже не вистачає номінування суб’єкта-джерела страху лексемою з відпо
відним значенням, нові суб’єкти мають референтами складні утворення, що їх
вигадує людський розум, переповнений культурно-історичним багажем, новіт
німи знаннями, суб’єктивними психологічними особливостями й багатою фан
тазією. Про маніфестацію страшного розмірковує, наприклад, Дейвід Дж. Харт-
велл, указуючи на зміни як у змісті, так і у формі його викладу (оповідання,
новела, роман), що оновлювалися майже кожного десятиліття після Першої
світової війни: «наше уявлення про літературу жахів і про те, що цей термін по
значає, змінювалися з плином часу, включаючи або виключаючи зі складу цієї
категорії різноманітні твори. Можливості психологічного страху, здається, ос
таточно стерли межу, і тепер уже немає сумніву, що відтоді жах став більш ін
клюзивним» 14. Д. Дж. Хартвелл пропонує визнати три основні напрями сучасної
літератури жахів, що спираються на різні «модуси емфази страху: 1) моральна
алегорія; 2) психологічна метафора; 3) фантастика»15. Такий підхід до вивчення
жахів важливий тому, що, по-перше, концентрує увагу на різних принципах
створення страшного (європейському християноцентричному й психологічно
му); по-друге, наголошує на основних типах суб’єкт-суб’єктних відношень у
цих трьох трендах і відповідно на специфіці маніфестації суб’єкта-джерела
страху й актуалізації комунікативного смислу «страх» та його варіацій. Також
цей підхід дозволяє довести, що джерелом страху може бути будь-що, головне —
потрясіння моральних або психологічних засад реципієнта страху, що вважаємо
основою неконвенційних текстів жахів. З погляду лінгвістичної прагматики, ін-
тенціональність неконвенційних текстів більше спирається на психологічне тло,
ніж на соціокультурне чи історичне, що його потребувала авторська інтенція
в межах конвенційних текстів. Відповідно вигаданий світ текстів жахів, актуа
лізований у неконвенційних текстах, має свої особливості, а саме:
- він максимально реалістичний, навіть коли йдеться про фантастичний мо
дус страшного;
- суб’єкт-суб’єктні відношення вмотивовані не соціокультурними або ре
лігійними чинниками, а морально-психологічними чи суто психологічними;
- суб’єкт-джерело страху вербалізований мовними одиницями, що не мають
закріплених у культурній пам’яті носіїв мови асоціацій і конотацій, які впливаю
ть на текстотворення й текстосприйняття; будова тексту не мотивована культур
ними чинниками, а повністю спирається на інтенцію автора;
- інтенція автора має абсолютний вплив на реалізацію комунікативного
смислу «страх» і на спектр його варіацій;
- номінація суб’єкта-джерела страху відповідає одній з інтенцій автора —
побудові вигаданого світу жахів шляхом створення онтологічних лакун, які за
повнюються у специфічний спосіб;
13 АгіИиг В. Кееуе. Іпігосіисііоп // ТЬе Векі ОЬозІ Зіогіез.— ІЧе\у Уогк, 1919.— Р. VII.
14 ТЬе Багк Безсепі / ЕсІ. Ьу Оауісі О. НагПуеІІ.— № \у Уогк, 1987.— Р. 10.
15 ІЬИ.— Р. 8.
_____________________________________ Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 59
- інший спосіб мотивації страшного й вербалізації суб’єктів-джерел страху
вимагає доказової бази того, що це справді страхітливий суб’єкт, тому його ре
ференція відбувається за схемою 2 (суб’єкт — атрибути й предикати — класи
фікація «страшний»), У неконвенційних текстах дискурсу жахів суб’єкт-джере
ло страху вербалізований мовними одиницями, які потребують перебудови
звичних зв’язків у процесі референції і набуття таких атрибутів і предикатів, що
дозволять цьому суб’єктові стати головним елементом будови вигаданого світу
жахів;
- комунікативний смисл «страх» виражений апостеріорно ситуативно.
Зважаючи на окреслені вище особливості творення неконвенційних текстів
жахів, виокремлюємо такі їхні різновиди: тексти із суб’єктом-джерелом стра
ху — монстром; тексти з неідентифікованим суб’єктом-джерелом страху й текс
ти з умовно ідентифікованим суб’єктом-джерелом страху.
Перший різновид текстів має комунікативний потенціал вираження смислу
«страх» у неконвенційних, суб’єктивно створених обставинах, залежних від ав
торської інтенції, і закладений у психологічній метафорі, яка становить модус
емфази страху, що концентрується на вивільненні прихованих страхів реципієн
та. На думку психологів, страх перед спотвореним — це дисморфофобія, нав’яз
ливий страх потворності (власної або інших). Алогізм референції суб’єктів-дже
рел страху включає в себе монструозність як характеристику зовнішньої
невідповідності нормам світобудови реципієнта страху, у цьому сенсі монст
руозність межує із поняттям інакшості, яке, доведене до найвищого ступеня, мо
же сприйматися як страшне (а риіру, іепіасіесі кеасі зигтоипіесі а %гоІещие апсі
зсаіу Ьоду т ік гисіітепіагу тп§з; зі всіх кутків посипалися страховища: мотилі,
в яких замість крил виросли з боків вогненні язики; товсті черви, що дихали ди
мом). З іншого боку, монструозність, сприйнята як характеристика іншої світо
будови, споріднена з поняттям нового, незрозумілого {іке сіїу о/іепіасіесі топ-
бієгб зотежкеге ЬеуопсІ іке §аІаху). Обидві ці смислові варіації простежуються в
текстах жахів і актуалізують смисли «страх невідомого» і «страх іншого». Текс
ти з монструозними суб’єктами-джерелами страху не можуть бути віднесені до
конвенційних лише за ознакою передбачуваності відрази як реакції реципієнта,
адже, як зазначалося вище, повнота референції передбачає урахування й преди
катів, що сприймаються як загрозливі. І саме предикати дій у таких текстах вка
зують на непередбачуваність можливих суб’єкт-суб’єктних відношень і повну
залежність від інтенції автора (зафіксовані предикати руху на зразок Іо луаїк, Іо
ІитЬег, Іо Іеауе Ігасез, сипатися, літати, рухатися', предикати положення у
просторі Іо зіі, сидітщ екзистенційні предикати Іо арреаг, Іо Ье, Іо Ьгеесі, скида
тися, перемінитися, перетворитися та ін.). Вигадані світи текстів жахів не ли
ше заселені страхітливими істотами, а й побудовані в непізнаний раніше стра
хітливий спосіб, тобто ці тексти можуть бути спрямовані й на актуалізацію ва
ріацій комунікативного смислу «страх-благоговіння», коли джерело страху не
викликає відрази, а атрибути, що його вирізняють, мають конотацію «вічний,
непереможний»: «Бізіапі йюи§Ь ІЇіе ізіапсі \уаз, Ье ГеЬ іЬаі а тотігош апсі іпуіпсі-
Ьіе єуіі соиМ Йо\у ітот іЬе загсіопіс зіаге ої" іЬаі Ьепі, апсіепі/,ї%иге іп Ьгомт» 16.
Неконвенційні суб’єкг-суб’єктні відношення в текстах жахів можуть відоб
ражати таке сприйняття дійсності суб’єктом-реципієнтом страху, що спонукає
його до високого ступеня узагальнення при спробі вбудувати джерело страху у
свій світоустрій. У такому разі маємо підстави говорити про неідентифіковане
джерело страху. Вербалізація неідентифікованого суб’єкта-джерела страху від
бувається двома засобами — лексемами «загальної» семантики на зразок
16 ЦКЬ: Ьйр://\у\у\у.Ьр1оуегсгай.сот/\¥гіІіп£8/{ех{$/ґісгіопЛі\¥Ь.а8рх.
Я. Ю. Сазонова_________________________________________________________________
60 /5ІХУ 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
а /ї§иге, а ікіщ , а сгеаіиге, ап оЬіесі, а Ьеіщ та неозначеними й особовими
займенниками зотеікіщ, іі, ке, ікеу в англійській мові й щось, воно, той в ук
раїнській; ці засоби можуть бути поєднані у випадках уживання словосполучень
типу зоте сгеаіиге. Наведені спостереження дозволяють зробити висновок, що
таким чином вербалізується суб’єкт-джерело страху, яке характеризується, з од
ного боку, відсутністю потенційної здатності до ідентифікації, а з другого, — за
таких умов створюється необхідність заповнювати онтологічні лакуни. Отже, у
неконвенційних текстах жахів інтенція автора залишається незмінною — актуа
лізація комунікативного смислу «страх невідомого». Щодо труднощів ідентифі
кації і вербалізації невідомого Г. Лавкрафт зауважував: «З усіх страждань тих
днів найгіршою була неможливість це [дослідження] описати. Я ніколи не змо
жу розповісти про те, що побачив і збагнув у години бісівських досліджень, —
бо в жодній мові для цього немає достатньо символів і понять. <.. .> У кращому
разі, людська мова здатна передати загальний характер нашого досвіду < ...> » 17.
Тому, гадаємо, творення й сприйняття неконвенційного тексту дискурсу жахів
стикається із проблемою нестачі мовного арсеналу для вербалізації всіх фанта
зій людини. Наприклад, текст Г. Лавкрафта (оповідання «Не») має назву (сильна
позиція тексту), що складається з одного слова — особового займенника, який
комунікативно покликаний створити лакуну в онтології вигаданого світу, част
ково заповнити її смислом «суб’єкт — живий, людина, чоловік; визначений
суб’єкт» і налаштувати очікування читача щодо ідентифікації цього суб’єкта
шляхом номінації або вербалізації атрибутів і предикатів, але насамперед — ак
туалізувати смисл «страх невідомого»: «І каш кіт оп а кіееріекк пі§Ьі шЬеп І шак
ша1кіп§ сіекрегаіеіу Іо кауе т у коиі апсі т у у ік іо п » 18 — це перше речення тексту.
Атрибути й предикати суб’єкта-джерел а страху в тексті допомагають у здійс
ненні референції і модалізують суб’єкт, відносячи його саме до джерел страху:
«Нік/Іезк, ІЇюи§Ь сігу апсі/ггт, шак о / іке циаіііу о/ісе; апсі І аітокі кЬгапк ашау»19.
Так само «страх невідомого» актуалізується в тексті оповідання Ю. Винничука
«Порядок — це все», де джерело страху вони доводить реципієнта до самогубства,
переконуючи, що він усім заважає: «Хай вони роблять те, що роблять, а я їм не
заважатиму, їх багато, вони дуже пильні, не обминуть порошинки, віники, наче
птахи, пурхають у їхніх руках. Все, що не потрібно, все, и р не на місці, зникає»20.
Під умовно ідентифікованим суб’єктом-джерелом страху мається на увазі
суб’єкт, номінований нейтральною лексичною одиницею, що не має жодних не
гативних конотацій у мові й лише в обмеженому просторі вигаданого світу жа
хів окремого тексту стає носієм комунікативного смислу «страх», наприклад,
хлопчик, іоу топкеу тощо. Відповідність схемі 2, коли референція й називання
суб’єкта-джерела страху передує обґрунтуванню його комунікативних особли
востей (тобто класифікації «страшний»), сприяє залученню автором різноманіт
них атрибутів і предикатів, що уточнюють і доповнюють референцію згідно з
авторськими інтенціями, напр.: «ТЬе топкеу §1іттегесІ ир аі Ь іт Ггот Ьік оШег
зоп’з Ьапсік, §гіппіп£ ііз оШ/атіїіаг §гіп. Тке зате §гіп ікаі касі каипіесі кіз пщкі-
тагез аз а скіШ < . . . > » 21. О с к іл ь к и вигаданий світ дискурсу жахів забезпечує ста
ла психологічна й соціокультурна база, то якою б багатою не була фантазія авто
ра або витонченою його уява, він використовує сталі людські страхи. Таким
чином, можна стверджувати, що в неконвенційних текстах з умовно ідентифіко-
17 ТЖЬ: Ьйр://\¥шда.Ьр1оуесгай.сот/\¥гіІт§з/ІехІ5/е55ау5/5Ьі1.а5рх.
18 ІШ.
19 ІЬій.
20 Винничук Ю. Місце для дракона.— X., 2015.— С. 57.
21 ТЬе Багк Оезсепі.— Р. 82.
_____________________________________ Прагматика суб’єкт-суб’єктних відношень...
І88И 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6 61
ваним джерелом страху відбувається регулярна експлуатація психологічних і
соціокультурних засад вираження комунікативного смислу «страх», які історич
но закладені в цей тип текстів. За нашими спостереженнями, умовно ідентифіко
вані суб’єкти-джерела страху можна поділити на три групи:
1) за ознаками привиду (будь-що індивідуально страхітливе через суб’єк
тивне сприйняття подій як покарання за неправомірні дії реципієнта): «Коридо
ром до малюка повільно наближалася висока постать. <...> Довга тінь повзла
підлогою до Тео. <.. .>» (М. Кідрук);
2) за ознаками монстра (будь-що, що має незвичні зовнішні риси): «Хлопчак
здригнувся, озирнувся та — присягаюся — вищирився на мене. Незважаючи на
темряву, я бачив, як недобрий сталевий вогник зблискує в його очах, а крізь
стоншені, злісно викривлені губи проглядають вершечки зубів» (там же);
3) за ознаками Антихриста (будь-що, що спокушає реципієнта до співпраці
всупереч морально-етичним нормам): «їх звуть енкаведистами, хоч насправді
то слуги Антихриста» (Г. Пагутяк).
З огляду на викладене бачення можливості застосування комунікативно-
прагматичного підходу до вивчення текстотворення (наприклад, текстів жахів)
наголосимо на тому, що окреслені засади дають змогу максимально взяти до
уваги суб’єктивність їхнього породження, що, на наше переконання, і становить
стрижень прагматичного аналізу. Відповідно до головного критерію (суб’єктив
ності) може здійснюватися й порівневе дослідження актуалізації комунікатив
ного смислу, тобто те, як вибудовується смисл цілого тексту, що транслює певну
емоцію. Інтенціональність породження смислів у таких текстах закладена в ре
ференції й номінації суб’єктів у тексті й маніпулюванні суб’єкт-суб’єктними
відношеннями, що можуть відповідати апріорним конвенційним зв’язкам або
бути неконвенційними й апостеріорно суб’єктивними. Незважаючи на виокрем
лені відмінності між конвенційними й неконвенційними текстами жахів, ваго
мим об’єднувальним чинником залишається трансляція смислу «страх»; певні
варіації цього смислу експлуатуються як у конвенційних, так і в неконвенційних
текстах. Експлуатація смислів — це водночас і критерій, що об’єднує тексти в
історичній перспективі й у якісному вимірі.
(Харків)
Я. Ю. Сазонова_________________________________________________________________
УА. УТГ. 8А20Ш УА
РКАСМАТІС8 ОР 81!ВЛЕСТ-81!ВЛЕСТ КЕЬАТІ(Ш8 Ш Е]\СІЛ8Н АМ)
Е ККАІМА.Ч НОККОК ГІСТКШ
ТЬе агіісіе ргезепіз ап апаїузіз о ї ІЬе тесЬапізтз о ї іпіегасііоп о ї ап аиіЬог’з етоііуе
іпіепііоп аші Іехі сгеаііп® еіетепіз іп Еп§1ізЬ аші Цкгаіпіап Ьоггог Іехіз іп уіє\у
о ї рга§та1іп§иІ8Іісз. Іп ассогсі \уііЬ іі, ІЬе Іехіз аге сіаззесі аз сопуепііопаі аші поп-сопуепііопаї
ІЬаІ соггезрошіз ІЬе зиЬіесІ-зоигзе о ї їеаг аші зиЬіесі-гесіріепі о ї їеаг геїаііопз; Йіе Ьазіз
о ї <1еїтш§ Йіезе зиЬіесІз із рзусЬо1о§іса1, сиііигаї аші Ііпдиізііс §гоиіі<І8 о ї їеагіиі о^есіз
геїегепсе. ТЬе їасіог ІЬаІ ш ііез ІЬе Іехіз \уііЬіп (Ье Ьоипсіз о ї ап аиІЬог’з іпіепііоп із
ІЬе ехріоііаііоп о ї соїштшісаііуе зепзез.
Кеу\уог<І8:1іп§иіз1іс рга§таІісз, Ьоггог Іехі, 8иЬ)есІ-зоигзеоїїеаг, зиЬіесІ-гесіріепІ о ї їеаг,
сопуепііопаіііу аші поп-сопуепііопаїііу о ї Іехі.
62 /55А 0027-2833. Мовознавство, 2017, № 6
|