Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка

Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 2–3 жовтня 2015 р.). Л. : Дослідно-видавн. центр Наук. т-ва ім. Шевченка, 2017. — 294 с., VI с. іл. 2015 рік для багатьох мовознавців України був роком Ю. О. Жлу...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Биховець, Н.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Schriftenreihe:	Мовознавство
Schlagworte:	Рецензії та анотації
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184351
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка / Н. Биховець // Мовознавство. — 2018. — № 3. — С. 63-70. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184351
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1843512022-05-23T01:26:44Z Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка Биховець, Н. Рецензії та анотації Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 2–3 жовтня 2015 р.). Л. : Дослідно-видавн. центр Наук. т-ва ім. Шевченка, 2017. — 294 с., VI с. іл. 2015 рік для багатьох мовознавців України був роком Ю. О. Жлуктенка, столітній ювілей якого відзначили найбільші університети країни: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Львівський національний університет ім. Івана Франка. Особливо широко й урочисто ці заходи проходили у Львівському університеті, свідченням чого є рецензована книжка. Безсумнівна заслуга в організації Львівської Всеукраїнської наукової конференції та публікації цієї книги належить її ініціатору — доктору філологічних наук, професору, академіку АН ВШ України, завідувачці кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського університету і вдячній учениці та послідовниці Ю. О. Жлуктенка Роксолані Петрівні Зорівчак. 2018 Article Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка / Н. Биховець // Мовознавство. — 2018. — № 3. — С. 63-70. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184351 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Биховець, Н. Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка Мовознавство
description	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції (Львів, 2–3 жовтня 2015 р.). Л. : Дослідно-видавн. центр Наук. т-ва ім. Шевченка, 2017. — 294 с., VI с. іл. 2015 рік для багатьох мовознавців України був роком Ю. О. Жлуктенка, столітній ювілей якого відзначили найбільші університети країни: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Львівський національний університет ім. Івана Франка. Особливо широко й урочисто ці заходи проходили у Львівському університеті, свідченням чого є рецензована книжка. Безсумнівна заслуга в організації Львівської Всеукраїнської наукової конференції та публікації цієї книги належить її ініціатору — доктору філологічних наук, професору, академіку АН ВШ України, завідувачці кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Григорія Кочура Львівського університету і вдячній учениці та послідовниці Ю. О. Жлуктенка Роксолані Петрівні Зорівчак.
format	Article
author	Биховець, Н.
author_facet	Биховець, Н.
author_sort	Биховець, Н.
title	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка
title_short	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка
title_full	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка
title_fullStr	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка
title_full_unstemmed	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка
title_sort	національна пам’ять у філології: спадщина професора юрія олексійовича жлуктенка
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184351
citation_txt	Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка / Н. Биховець // Мовознавство. — 2018. — № 3. — С. 63-70. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT bihovecʹn nacíonalʹnapamâtʹufílologííspadŝinaprofesoraûríâoleksíjovičažluktenka
first_indexed	2025-07-16T04:34:48Z
last_indexed	2025-07-16T04:34:48Z
_version_	1837776753711382528
fulltext	ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 3 63 Рецензії та анотації НАЦІОНАЛЬНА ПАМ’ЯТЬ У ФІЛОЛОГІЇ: СПАДЩИНА ПРОФЕ- СОРА ЮРІЯ ОЛЕКСІЙОВИЧА ЖЛУКТЕНКА: МАТЕРІАЛИ ВСЕ- УКРАЇНСЬКОЇ НАУКОВОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ (ЛЬВІВ, 2–3 ЖОВТНЯ 2015 Р.) Л. : Дослідно-видавн. центр Наук. т-ва ім. Шевченка, 2017. — 294 с., VI с. іл. 2015 рік для багатьох мовознавців України був роком Ю. О. Жлуктенка, столітній ювілей якого відзначили най- більші університети країни: Київський національний університет ім. Тараса Шевченка та Львівський національний університет ім. Івана Франка. Особливо широко й урочисто ці заходи проходили у Львівському університеті, свідченням чого є рецензована книжка. Безсум- нівна заслуга в організації Львівської Всеукраїнської наукової конференції та публікації цієї книги належить її іні- ціатору — доктору філологічних наук, професору, академіку АН ВШ України, завідувачці кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики ім. Гри- горія Кочура Львівського університе- ту і вдячній учениці та послідовниці Ю. О. Жлуктенка Роксолані Петрівні Зорівчак. Структурно книжка складається з передмови, шести розділів, анотації на десяти найуживаніших мовах світу, ко- ротких відомостей про авторів статей та іменного покажчика. Розділ «Інтелектуальна біографія професора Юрія Олексійовича Жлук- тенка» відкриває стаття О. І. Чередни- ченка «Наукова спадщина Ю. О. Жлук- тенка в контексті розвитку філології ХХ століття» (с. 7–14). Її автор наголо- шує, що «Юрія Олексійовича не можна вважати лише германістом, оскільки він працював на суміжжі кількох філоло- гічних спеціальностей, був визначним фахівцем у галузях загального і герман- ського мовознавства, соціолінгвістики, порівняльно-історичного і типологіч- ного мовознавства, перекладознавства, а також дидактики іноземних мов, зо- крема української як іноземної» (с. 7). Здобутки професора в усіх цих галузях і досліджує О. І. Чередниченко, зупи- няючись на низці основних фундамен- тальних праць ученого. Автор статті полемізує з Ю. О. Жлуктенком, викладаючи його погляди на поняття адекватності й екві- валентності перекладу. Однак усе ж визнає, що «той факт, що серед укра- їнських перекладознавців Ю. О. Жлук- тенко першим зосередив увагу на проблемі співвідношення цих двох ка- тегорій, обговорення яких ще не завер- шено, свідчить лише про передбачли- вість ученого, його вміння спонукати до нової дискусії» (с. 13). Н. Ю. Жлуктенко, донька професо- ра, визначила жанр своєї статті «Юрій Жлуктенко: особиста історія крізь призму історичного часу» (с. 15–24) як «стислий науково-біографічний огляд», «розвідка-спогад» та ширше — «нау- кова біографія» (с. 16). Деякі сторінки статті гірко читати від усвідомлення того, яким тернистим і болючим був шлях цієї Людини до вершин науки. Шлях у літературознавство Ю. Жлук- тенку брутально закрили відразу після закінчення університету. Але талант і наполегливість молодого випускника знайшли вихід у іншій галузі філологіч- них наук — у мовознавстві. Успіх з ча- сом прийшов. Як видається, тезу фран- цузького історіографа О. Тьєрі — «аби домогтися успіху, людина має народи- тися у відповідний час», — яку запи- сав у 1950-х роках до свого записника Ю. Жлуктенко (див. с. 20), спростову- вали люди непересічні, спростував і сам Ю. Жлуктенко. Хіба можна сказати, що Т. Шевченко або Ю. Шевельов народи- лися у відповідний час? Доречнішою видається думка Ліни Костенко, пов- торена Р. Зорівчак у цій книжці «Ще не було епохи для поетів, але були поети для епох» (с. 43). Центральне місце в першому роз- ділі, як, власне, і в усій книжці, займає дослідження Р. П. Зорівчак «Україніс- тика в інтелектуальному життєписі професора Юрія Олексійовича Жлук- тенка: до сторіччя від народження» © Н. БИХОВЕЦЬ, 2018 64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №3 Рецензії та анотації (с. 25–47). У ньому підкреслюється роль Ю. О. Жлуктенка у відродженні та становленні української філологічної науки, розвитку й посиленні інтелек- туального потенціалу факультету ро- мано-германської філології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Р. П. Зорівчак детально ви- світлює науково-методичну діяльність професора, акцентує увагу на внеску вченого в контрастивну лінгвістику, започатковану ним ще 1960 р. «Порів- няльною граматикою англійської та української мов». Працю в цій ділян- ці мовознавства, як наголошує автор статті, було продовжено в період його плідної діяльності у відділі романських і германських мов, який він очолював в Інституті мовознавства АН України. Не оминає Р. П. Зорівчак головної ділянки досліджень Ю. О. Жлуктенка — взає- модії мов, зокрема української та анг- лійської на теренах США й Канади, а також теоретичних узагальнень, викла- дених ученим у його монографії «Мов- ні контакти. Проблеми інтерлінгві- стики» (К., 1966). Дивно, але праця «Лингвистические аспекты двуязычия» (К., 1974) чомусь випала з поля зору дослідниці. Згадуються у статті і праці з варіантології, виконані під керівниц- твом і за участю Юрія Олексійовича. Але найбільше уваги авторка приділила доробку професора в царині перекла- дознавства та його художнім і науковим перекладам з багатьох європейських мов. Приділено увагу також внеску на- уковця в українське перекладне словни- карство, зокрема англо-українським та українсько-англійським словникам за участю Ю. О. Жлуктенка. Можна сказати, що авторці вдалося осягнути неосяжне — висвітлити всю наукову та перекладацьку спадщину вченого, а відтак, на нашу думку, назва статті не повністю охоплює те, що ви- кладено в ній. Стаття О. Ю. Васильченко «Yuriy Zhluktenko: a great man with simple ways» (с. 48–53) містить спогади авторки про Ю. О. Жлуктенка, які охоплюють трид- цятирічний період (з кінця 1960-х рр. до 1990 р.). Це хвилююча розповідь од- нокурсниці Н. Ю. Жлуктенко, а згодом його аспірантки, яка мала щастя спілку- ватися з ученим не лише як з науковим керівником, а й у родинному колі своєї найближчої подруги. Це щира сповідь про вплив професора Ю. О. Жлуктенка на формування особистості та науково- го світогляду авторки статті. У статті А. П. Гризуна «Мислитель. Інтелігент. Добротворець» (с. 54–56) викладено спогади поета з Сум про спів працю з Юрієм Жлуктенком над перекладом фризької поезії на україн- ську мову, яка завершилася посмертно виданою збіркою «Над озерами білі вітрила» (К., 1997), високо оціненою в Нідерландах. До загалом цікавих спогадів вкралися деякі неточнос- ті: М. М. Дудченко не був аспірантом Ю. О. Жлуктенка, Юрій Олексійович виступав першим опонентом на захисті його кандидатської дисертації. Профе- сор укладав українсько-англійські та англо-українські словники, німецько-у- країнського словника у його доробку немає. У статті М. Е. Білинського «Some memories with just one encounter. My Yuriy Zhluktenko» (с. 57–62) «здійснено спробу деконструкції творчості Юрія Жлуктенка» (с. 62). Автор зосереджу- ється на нез’ясованих для нього питан- нях лексикографічної та соціолінгвіс- тичної частин спадщини вченого. «Нині ми дивовижно мало знаємо про ранній період англо-української лексикогра- фії» (с. 58), — стверджує М. Е. Білин- ський, після чого починає викладати відоме йому, поєднуючи реальні факти з відвертим вимислом. На нашу думку, слід висвітлити дійсні реалії, пов’язані з започаткуван- ням перекладного англо-українського та українсько-англійського словникар- ства в Україні. Погоджуємося з авто- ром, що англійську мову як предмет у школах України почали широко впро- ваджувати після Другої світової війни. Проте в деяких елітних школах Києва її викладали з першого класу ще до вій- ни. Крім цього, до 1917 р. англійську мову вивчали в гімназіях та універ- ситетах. Саме тому М. Я. Калинович, якого згадує автор статті, добре знав англійську мову і перекладав художню літературу з неї. З моменту заснування в Київському університеті факультету західноєвропейських мов і літератур він читав на ньому курс загального мовознавства. Добре розуміючи потре- бу в перекладних словниках, Михайло ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 3 65 Рецензії та анотації Якович розпочав роботу з укладання англо-українського словника. До цієї праці він залучив також студентів-ан- глістів, які допомагали своєму педагогу, розписуючи перекладені з англійської на українську мову твори художньої літератури. Зі слів Ю. О. Жлуктенка та онуки М. Я. Калиновича Л. Р. Калино- вич нам відомо, що на самому початку літа 1941 р. роботу над рукописом ан- гло-українського словника було завер- шено. Михайло Якович передав його вченому секретареві Інституту мовоз- навства й узяв у того розписку про от- римання рукопису. На жаль, у період окупації Києва рукопис безслідно зник. Зникнення його зовсім не пов’язане зі смертю М. Я. Калиновича у 1949 р., як гадає М. Е. Білинський (с. 58). 1948 р. вийшов друком перший Ан- гло-український словник на 50 тис. слів, укладений М. Л. Подвезьком 1. 1959 р. цей же автор опублікував шкільний Ан- гло-український словник на 25 тис. слів. На той час М. Л. Подвезько очолював у видавництві «Радянська школа» редак- цію іноземних мов. 1952 р. це видавни- цтво опублікувало Українсько-англій- ський словник на 60 тис. слів, автором якого вказано М. Л. Подвезька. Тому твердити, що реєстр словника збільшив- ся на 10 тис. слів порівняно зі словником 1948 р. (с. 58), некоректно, бо це пер- ший в Україні Українсько-англійський словник (а не Англо-український). До цього слід додати ще й таке. У передмо- ві до першого видання цього словника читаємо: «У попередній технічній під- готовці частини рукопису словника до- помагали молоді викладачі, аспіранти і наукові працівники Ю. О. Жлуктенко, 1 Подвезько Михайло Леонтійо- вич (14.ХІ.1901–30.ХІІ.1978). Народився в с. Рябушках (тепер Лебединського р-ну Сумської обл., а не в с. Дружківка Чернігівської обл., як указує М. Е. Білинський; до речі, серед населених пунктів Чернігівської обл. села Дружківка взагалі немає). Закінчив Український інститут лінгвістичної освіти у Харкові (1935). Викладав англійську мову в середніх школах і вузах Києва (1935– 1941), Кварелі та Кутаїсі (1941–1944). З 1945 р. і до смерті — на редакторській і лексикографічній роботі. Очолював редакцію іноземних мов видавництва «Радянська школа» (Київ) (див. також: УРЕ, 1963, т. 11, с. 288). М. І. Балла, Є. С. Лялько, Р. Г. Зятков- ська і Л. П. Мостицька, що укладач вважає своїм обов’язком відмітити з почуттям глибокої вдячності» (с. 4). У другому виданні цього словника (К., 1957) слова подяки вже відсутні. Зі слів Ю. О. Жлуктенка нам відомо, що всі зазначені в подяці особи розписували картотеку до цього словника. Причому левова частка роботи була здійснена саме Ю. О. Жлуктенком. Так само некоректно говорити про збільшення на 5 тис. статей корпусу Англо-українського словника (К., 1974) порівняно з виданням 1952 та 1957 рр. (с. 59). Цей словник можна було б по- рівняти з Англо-українським словни- ком 1948 року видання, а не з Укра- їнсько-англійським. І зовсім дивною видається вигадка М. Е. Білинського про нібито укладений Н. Биховець Англо-український словник за редак- цією Ю. О. Жлуктенка та про недо- ліки якого останній згадує в листі до Р. П. Зорівчак. Н. Биховець одноосібно не укладала і не видавала словників. Вона була членом авторського колекти- ву, який очолював Ю. О. Жлуктенко як відповідальний редактор та одночасно один з чільних авторів шкільних Англо- українського (1978, 1984, 1991, 1994) та Українсько-англійського (1982, 1987) словників. У листі до Р. П. Зорівчак від 15 лип- ня 1974 р., опублікованому в цій книж- ці (с. 237), Ю. О. Жлуктенко пише про Англо-український словник М. Л. Под- везька та М. І. Балли (К., 1974), який вийшов за загальною редакцією Юрія Олексійовича: «Словник, який я Вам послав, на жаль, дуже поганий. Дуже велика кількість моїх виправлень ли- шилася неприйнятою до уваги. Видав- ництво дуже поспішало, але в цілому видання затяглося на багато років. А хоч поганий, словник такий був потрі- бен » (с. 237). Другий розділ книжки «Соціо- лінгвістика» складається з трьох статей і починається з дослідження Б. М. Аж- нюка «Ю. О. Жлуктенко і сучасна українська соціолінгвістика» (с. 63– 70). У ній ідеться про вплив праць Ю. О. Жлуктенка на розвиток соціо- лінгвістики в Україні в 1960–1980 рр. Автор наголошує, що на той час «сти- лістика соціолінгвістичних праць у 66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №3 Рецензії та анотації СРСР була агресивною» (с. 64). На противагу цьому професор «не вважав за можливе вести наукову полеміку в пропагандистському стилі» (там же). Б. М. Ажнюк називає кілька праць Юрія Олексійовича, зосереджених на розгля- ді питань соціолінгвістики, підкреслює, що перекладена Ю. О. Жлуктенком книжка У. Вайнрайха «Языковые кон- такты» (1981) дала «важливий пош- товх розвитку української соціолінгві- стики на кілька подальших десятиліть» (с. 65). Проте він оминає увагою інди- відуальні монографії науковця «Мовні контакти: проблеми інтерлінгвістики» (К., 1966) та «Лингвистические аспек- ты двуязычия» (К., 1974), колективну монографію за редакцією Ю. О. Жлук- тенка і за його участю «Языковые си- туации и взаимодействие языков» (К., 1989), написані ним розділи до моно- графій, зокрема: Теория языкового пла- нирования // Современное зарубежное языкознание / За ред. О. С. Мельничука (К., 1983), Теоретичні проблеми свідо- мого впливу на мову // Передмова до кн.: Семенець О. Є. Соціальні пробле- ми і мовна дійсність (К., 1984) та цілу низку статей — усього близько 20 пу- блікацій (з яких 8 монографій). З огля- ду на це видається дещо некоректною думка автора статті про те, що «внесок Ю. О. Жлуктенка в українську соці- олінгвістику можна стисло схаракте- ризувати латинською приказкою “Non multum, sed multa”» (с. 63). Насправді з цієї проблематики Юрій Олексійович писав багато, і внесок його в україн- ську соціо лінгвістику справді вагомий. Наведена Б. М. Ажнюком фінальна ча- стина статті Ю. О. Жлуктенка «Сучас- ні проблеми теорії і практики мовного планування» (1990) звучить як заповіт мовознавця, а сформульовані в ній по- ложення і досі є актуальними. Ф. С. Бацевича на написання стат- ті «Мовленнєвий жанр і соціальні ста- туси учасників спілкування (в аспекті соціолінгвістичної теорії Ю. О. Жлук- тенка)» (с. 71–80) надихнула праця вченого «Органічність мови як соціо- лінгвістичний параметр багатомовної ситуації» (1987), де, як вважає автор статті, висловлено «важливі ідеї укра- їнського вченого, які стосуються кому- нікативних аспектів соціолінгвістичної теорії» (с. 71). Ф. С. Бацевич стверджує: «Фактично на початку формування ідей комунікативної лінгвістики й лінгві- стичної прагматики в Україні вчений формулює надзвичайно плідну ідею органічності мовлення і комунікації, яка з плином часу стає однією з найпер- спективніших концепцій у досліджен- ні кооперативного міжособистісного й міжкультурного спілкування і, звичай- но, важливим показником якості пере- кладу» (с. 71). Як вважає Ф. С. Бацевич, думки, висловлені Ю. О. Жлуктенком у згаданій статті, — «це прямий вихід на теорію мовленнєвих жанрів» (с. 72). Саме аналізу та виявленню соціаль- них чинників організації мовленнєвих актів, мовленнєвих жанрів і дискурсів присвячена стаття. Виклад ідей Ю. О. Жлуктенка із заявленої О. П. Зеленською у статті «Питання мовної політики, мовної си- туації та варіативності англійської мови у працях професора Ю. О. Жлуктенка» (с. 81–88) проблематики ґрунтується на трьох статтях науковця: «Критика соціолінгвістичних теорій зарубіжного мовознавства» (1981), «Мовна ситуа- ція і мовна політика в Великобританії» (1985) та «Мова етнічної групи в світлі теорії мовної варіативності» (1988). За- значимо, що Юрій Олексійович звертав- ся до цієї проблематики значно частіше і не лише в журнальних публікаціях, а й у колективних монографіях. Це, зо- крема, «Варианты полинациональных литературных языков» (К., 1981), «Со- циальная лингвистика и общественная практика» (К., 1988) та «Межъязыковые отношения и языковая политика» (К., 1988). Проаналізувавши зазначені вище три статті Ю. О. Жлуктенка, авторка робить висновок, що вони «стосуються проблем багатовимірної взаємозалеж- ності мови і суспільства, функціонуван- ня мови у зв’язку з мовною ситуацією, мовного варіювання, що виявляється в розмаїтті типів соціальної і територі- альної диференціації мови, статусу со- ціолектів, діалектів, варіантів мови, ви- яву соціальних норм, які детермінують мовленнєву поведінку тощо» (с. 86–87). А відтак думки Ю. О. Жлуктенка досі є актуальними й важливими для викори- стання в дослідницькій практиці (с. 87). Третій розділ «Контрастивна лінгвістика і методика викладання іноземних мов» починається статтею ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 3 67 Рецензії та анотації А. Й. Паславської «Заперечні займен- ники в контексті ідей порівняльно-ти- пологічної граматики Юрія Олексійо- вича Жлуктенка» (с. 89–99). Авторка викладає в загальних рисах методоло- гію порівняльних студій Ю. О. Жлук- тенка та, відштовхуючись від його тези, що «синхронно-порівняльний аналіз можна розглядати як перший ступінь аналізу типологічного», здійснює по- рівняльно-типологічне дослідження за- перечних займенників на матеріалі гер- манських, романських і слов’янських мов. У результаті проведеного аналізу А. Й. Паславська робить висновок, що заперечні займенники — це негативні полярні елементи, яким притаманна за- перечна семантика лише в тому сенсі, що вони залежні від відповідного кон- тексту (с. 97). Стаття З. Г. Коцюби «Англо-укра- їнські контрастивні граматичні студії в Україні (тяглість традиції й невивчені уроки Ю. О. Жлуктенка)» фактично є короткою рецензією на кілька посіб- ників з порівняльної граматики укра- їнської та англійської мов, які почали з’являтися в Україні через 40 з лишком років після публікації «Порівняльної граматики англійської та української мов» Ю. О. Жлуктенка (1960), а саме на навчальний посібник І. Корунця: Korunets’ I. V. «Contrastive Typology of the English and Ukrainian Languages» (Вінниця, 2003), підручник А. Е. Ле- вицького «Порівняльна граматика анг- лійської та української мов» (К., 2008) і підручник І. Карамишевої: Karamy- sheva I. «Contrastive Grammar of En- glish and Ukrainian Languages», 2ᶰᵈ ed. (Вінниця, 2012). З. Г. Коцюба знахо- дить чимало «свідчень сліпого наслі- дування Ю. О. Жлуктенка в сучасних контрастивних граматиках» (с. 106), іноді навіть «дослівного і без жодного покликання» перекладу уривків з «По- рівняльної граматики» Ю. О. Жлук- тенка (с. 105) та вказує випадки «коли слушні думки професора залишаються поза увагою і не отримують подальшо- го концептуального розвитку» (с. 106). Проведений аналіз посібників, на дум- ку авторки, свідчить про те, що «‟По- рівняльна граматика української та анг- лійської мов” Ю. О. Жлуктенка 1960 р. і досі залишається взірцем лінгводидак- тичної праці» (с. 106). Відправним чи, можливо, лише до- тичним моментом для написання статті Н. І. Андрейчук «Роль контрастивної лінгвістики в розвитку теорії моделю- вання мови: передбачення професора Ю. О. Жлуктенка» (с. 108–117) послу- жили слова Ю. О. Жлуктенка в програм- ній статті «Контрастивна лінгвістика. Проблеми і перспективи» (Мовознав- ство, 1976, № 4, с. 3–15): «Зараз ще важко передбачити майбутню роль кон- трастивного мовознавства в розвитку теорії моделювання мови, але навряд чи можна сумніватися в тому, що розгляд одних мов крізь структурну сітку інших створює в цьому плані сприятливі пер- спективи». Авторка статті поставила собі за мету «з’ясувати, як сучасні кон- цепції моделювання мови як феномену та окремих природних мов пов’язані з ідеями контрастивістики, що їх випра- цював видатний український мовоз- навець Ю. О. Жлуктенко» (с. 108), яку вона успішно виконала. У центрі уваги статті Л. П. Васи- льєвої «Внесок Ю. О. Жлуктенка в ме- тодику викладання української мови як іноземної» (с. 118–130) — підручник для викладання початкового курсу укра- їнської мови англомовним студентам вищих навчальних закладів «Ukrainian» авторства Ю. О. Жлуктенка, Н. І. Тоць- кої та Т. К. Молодід 1973 та 1978 рр. ви- дання. Він «став першою ластівкою, яка “озброїла” викладачів української мови важливим засобом для роботи з іно- земцями» (с. 120), а відтак, наголошує авторка, «Ю. О. Жлуктенка можемо вважати зачинателем нового напряму в методиці викладання української мови» (там же). Ю. О. Жлуктенко підійшов до створення підручника з позицій кон- трастивної методики. Л. П. Васильєва розглядає авторські підходи до ство- рення підручника «Ukrainian», деталь- но аналізує «методичні знахідки щодо впровадження граматичного, текстово- го, країнознавчого матеріалу, потріб- ного для формування комунікативної компетентності студентів» (с. 118). До- слідниця наголошує, що, працюючи з цим підручником на початку 1990-х рр., львівські викладачі української мови «мали можливість переконатися в його ефективності на заняттях із викладання української мови як іноземної» (с. 128). До четвертого розділу «Перекла- 68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №3 Рецензії та анотації дознавство» ввійшло три статті. Від- криває його дослідження О. В. Літвіняк «Юрій Олексійович Жлуктенко — пе- рекладач і перекладознавець» (с. 131– 138). Його авторка окреслює динаміку перекладознавчих поглядів науковця від кінця 40-х до кінця 80-х рр. ХХ ст., аналізуючи його художні переклади поетичних і прозових творів з англій- ської, фризької та фламандської мов. Як зазначає О. В. Літвіняк, у перекла- дацькій діяльності «Ю. О. Жлуктенко доволі послідовно дотримувався прин- ципу збереження і відтворення єдності форми і змісту оригіналу, а також іс- торичної правди в перекладі» (с. 132). Розглядаючи переклад балад про Робіна Гуда, авторка статті зауважує, що в цих перекладах ще не спостерігається «чіт- кої позиції дослідника щодо додавання, вилучення чи заміни образів / деталей у перекладі, яка, вочевидь, викриста- лізувалася згодом» (с. 132). З іншого боку, «Ю. О. Жлуктенко завжди уважно ставився до сполучуваності звуків, ми- лозвучності тексту, а також принципу послідовності» (там же). Викладаючи погляди Юрія Олек- сійовича в царині перекладознавства, О. В. Літвіняк зазначає, що вони «зага- лом вписувалися в межі так званої реа- лістичної теорії перекладу». Вона про- стежує «спільність поглядів дослідника і таких українських перекладознавців, як Г. П. Кочур і В. В. Коптілов, росій- ських — В. Н. Коміссаров, А. В. Федо- ров, А. Д. Швейцер <…> та ін.» і до- ходить висновку, що «перекладознавчі погляди Ю. О. Жлуктенка формували- ся під впливом передусім українських перекладознавців і дослідників з ін- ших країн СРСР та менше — західних (Ю. Найди, Я. Фісяка та ін.)» (с. 135– 137). Як зазначає І. М. Одрихівська у статті «Перекладознавчі студії Ю. О. Жлуктенка та В. В. Коптілова: пе- рехресні діалоги, герменевтичні пара- лелі» (с. 139–153), її дослідження — це «спроба реконструювати в одному ін- терпретаційному полі дві наукові прак- тики — перекладознавчі дослідження Ю. О. Жлуктенка та В. В. Коптілова, що має на меті актуалізувати взаємозв’язок їхніх концепцій, силові лінії розвитку в поглядах перекладознавців, а також окреслити певні паралелі у трактуванні явищ перекладацького процесу другої половини ХХ ст.» (с. 140). Обидва науковці були однодумця- ми в поглядах про окремішність науки про переклад. Як відомо, В. В. Коптілов був першим в Україні доктором філоло- гічних наук у галузі перекладознавства, а Ю. О. Жлуктенко «сприяв тому, що в 1980-х рр. теорія перекладу ввійшла до числа спеціальностей, затверджених ВАКом СРСР як окрема дисципліна» (с. 38). Він же ініціював заснування на факультеті романо-германської філо- логії республіканського міжвідомчого наукового збірника «Теорія і практи- ка перекладу», перший випуск якого з’явився 1979 р. Зіставивши критичні аналізи пере- кладів, здійснених Ю. О. Жлуктенком та В. В. Коптіловим, авторка робить висновок, що обидва дослідники «пра- цювали в межах методології структура- лізму, яка покликана забезпечити пере- хід від “поверхневого” до “глибинного” рівня художнього тексту, виявити осо- бливості організації його структури» (с. 143). На її думку, «вияви структура- лістських моделей В. В. Коптілова та Ю. О. Жлуктенка в розборі перекладу все ж залишають нас у межах дескрип- тивного перекладознавства» (с. 144). Узагальнивши випрацювані обома дослідниками принципи критики пере- кладу, І. М. Одрихівська окреслює полі- аспектну модель оцінки перекладознав- чого аналізу, яка містить: 1) художню модель — співвідношення літератур- ного твору із зображуваною дійсністю, 2) аналітичну модель — функціональну характеристику структури («архітекто- ніки») вихідного тексту та його пере- кладу, 3) інтерпретаційну модель — до- слідження поетики та дискурсивності перекладу в межах цільової літератур- ної полісистеми (с. 145). Не оминає сво- єю увагою авторка методології практи- ки редагування перекладів, вказавши на певну відмінність у поглядах учених. Підсумовуючи І. М. Одрихівська ствер- джує, що обидва «науковці аналітично розширили горизонт досліджень із про- блем перекладу, випрацювали інстру- ментарій перекладознавства та вказали на вагомість вектора міждисциплінар- ності» (с. 151). Об’єктом дослідження Н. М. Гри- ців «Збагачення української літератури ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 3 69 Рецензії та анотації творами мов обмеженого користування: внесок Ю. О. Жлуктенка та В. О. Миси- ка» послужили переклади Ю. О. Жлук- тенка з фризької мови та В. О. Мисика — з румейської (тобто з мов меншин — minority languages) і відповідні тексти оригіналів. Авторка статті підкреслює, що ще 1981 р. у своїй статті «Проблеми адекватності перекладу» Юрій Олек- сійович наголошував на доцільнос- ті спеціального розгляду перекладів, «здійснених з малорозповсюджених або східних мов» (с. 91), тим самим спрогнозувавши ті майбутні дослі- дження, які розпочалися у світовому перекладознавстві лише через чверть століття (с. 155). Н. М. Гриців розглядає програмну в дослідженні перекладу з мов обмеженого користування статтю М. Кроніна (Cronin M. «Altered States: Translation and Minority Languages» — с. 155), з назви якої зрозуміло, що вжи- тий авторкою термін «мови обмеженого користування» тотожний терміну «мови меншин» (minority languages). Загалом цікава стаття хибує на іноді некорек- тне вживання термінів, наприклад: «Як одна з мов обмеженого користування (курсив наш. — Н. Б.) українська мова має тривалу історію перекладу на мови загальносвітового поширення і на мови обмеженого користування» (с. 155). Ця думка прямо суперечить дійсності. Насправді українська мова є однією з найпоширеніших мов у світі і за кіль- кістю носіїв займає 26-те місце у світі 2. До того ж українська мова є державною мовою України, вона аж ніяк не є мо- вою меншин. До найменшого, п’ятого, розділу «Порівняльно-історичне і загальне мо- вознавство» ввійшло лише дві статті. Стаття І. Р. Буніятової «Юрій Олексійо- вич Жлуктенко та питання англійської неології» (с. 167–174) — це спогад колишньої співробітниці відділу ро- манських і германських мов Інституту мовознавства АН України, яким з ве- ресня 1975 по січень 1982 р. керував Ю. О. Жлуктенко, про працю над ко- лективною монографією «Английские неологизмы» (К., 1983), до якої вона на- 2 Див.: Громадська Л. Українська мова як код нації // Україна молода. — 2018. — 14 лют. — С. 9. писала розділ «Неологизмы — сложные слова». І. Р. Буніятова пише про поло- ження, сформульовані Ю. О. Жлуктен- ком, яким керувався колектив авторів монографії, наводить їх, майже дослів- но переклавши з російської мови на українську. Слід зауважити, що поси- лання на сторінку дев’яту «Англий- ских неологизмов» з першого абзацу на с. 171 слід перенести і подати перед останнім реченням другого абзацу. До речі, в оригіналі ця думка Юрія Олексі- йовича подається в одному абзаці. Авторка зазначає, що «проблема визначення статусу складного слова, розмежування складного слова і сло- восполучення» досі залишається акту- альною (с. 171), наводить моделі утво- рення складних слів і приклади до цих моделей зі словника «The Barnhart Dic- tionary of New English since 1963» (Lon- don: Longman, 1973), а також пізніше утворені різними способами неологізми англійської мови. Теза авторки, що монографія «Ан- глийские неологизмы» є «найменш відомою в лінгвістичних колах Украї- ни» (с. 169), на наш погляд, — доволі сумнівна. Адже ця праця потрапила до списку рекомендованої літератури, який міститься у статті «Неологизмы» в «Лингвистическом энциклопедическом словаре» (М. : Сов. энциклопедия, 1990, с. 331). На нашу думку, статтю І. Р. Буніято- вої доречніше було б подати в першому розділі, оскільки вона не стосується ні порівняльно-історичного, ні загального мовознавства, а рубрика «словотвір» у книжці відсутня. Стаття Р. С. Помірко «Las lenguas hispánicas en su historia y en contempora- neidad» є дослідженням територіальних варіантів іспанської мови та регіональ- них мов Іспанії в їх історичному роз- витку. Особливу увагу приділено змі- нам на фонетичному й морфологічному рівнях, зокрема в період демократично- го розвитку Іспанії, який настав після завершення диктатури Франко і сприяв розвитку регіональних мов, які зазнава- ли утисків під час диктатури. Шостий розділ «Архівні мате- ріали» складається з двох частин. У першій частині міститься листування Ю. О. Жлуктенка з науковцями фризь- 70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №3 Рецензії та анотації кої академії наук. Сюди ввійшли також два листи І. К. Білодіда до керівництва фризької академії наук та до керівника кафедри фризької мови Гронінгенського університету. Листи охоплюють період від 21.11.1978 р. до 23.09.1982 р. Вони дають уявлення про те, як розвивалися започатковані Ю. О. Жлуктенком нау- кові контакти з науковцями Фрисландії та як відбувався процес підготовки мо- нографічного дослідження «Фризский язык» (К., 1984), а також про працю над перекладами творів фризьких письмен- ників та поетів на українську мову. У другій частині Архівних матері- алів уміщено листи Ю. О. Жлуктенка до Р. П. Зорівчак за період від 7 січня 1969 р. до літа 1981 р. з її коментаря- ми. Це період, коли Роксолана Петрів- на писала кандидатську й докторську дисертації з перекладознавства. З ли- стів можна почерпнути багато цікавої інформації про життя України того пе- ріоду. Вони також становлять значний науковий інтерес, оскільки в них ідеть- ся про проблеми дослідження в галузі перекладознавства та фразеології. Матеріали, розміщені в книжці, з одного боку, добре осмислюють бага- тогранну наукову і перекладацьку спад- щину Ю. О. Жлуктенка, а з другого, — демонструють можливості творчого використання багатьох положень уче- ного в майбутніх наукових пошуках. Видання гарно оформлене й забезпече- не бездоганним науковим апаратом. Н. БИХОВЕЦЬ Дзера О. БІБЛІЙНА ІНТЕРТЕКСТУАЛЬНІСТЬ І ПЕРЕКЛАД: АНГЛО- УКРАЇНСЬКИЙ КОНТЕКСТ. Л. : ЛНУ ім. Івана Франка, 2017. — 490 с. Біблія, чи взята сама по собі, чи ра- зом з похідними від неї текстами різних жанрів і мов, як жоден інший твір є при- родним об’єктом для вивчення в аспекті інтертекстуальності й перекладу. Вод- ночас вибір такого об’єкта, сакрального для світових релігій і безпрецедентного за своєю значущістю для численних на- ціонально-культурних традицій, — цей вибір, з одного боку, покладає на до- слідника особливо велику відповідаль- ність і, з другого боку, ставить перед ним особливо високі вимоги, які сто- суються орієнтування в безмежному морі спеціальної теологічної та філоло- гічної літератури і володіння методами й процедурами аналізу в галузі біблій- них студій, транслятології, текстології, лінгвістичної і загальної семіотики, історії літератури, мовно-культурної контактології тощо. З огляду на все це вихід у світ рецензованої монографії О. Дзери є значущою подією з погляду інтересів як згаданих, так і низки інших гуманітарних дисциплін. Авторка розглядає біблійну інтер- текстуальність як динамічне явище, наявне вже в самому тексті Святого Письма і водночас таке, для якого Бі- блія є тим епіцентром, від якого у різ- ні мови та культури розходяться хвилі тлумачень і перетлумачень у вигляді як перекладів, так і використань біблій- них фразеологізмів, афоризмів, образів, мотивів і сюжетів. Відповідно тексти, з якими працює дослідниця, — це, крім книг самої Біблії (оригінальних та пе- рекладних, з первинними варіантами і пізнішими канонами), також і літера- турні тексти українською й англійською мовами, у яких знайшли відображення біблійні теми й мотиви, а деякі з них пе- рекладалися з однієї з цих мов на іншу. Крім цього, вона залучає до розгляду і ті поетичні твори Шевченка, які тра- диційно включаються до його власних текстів, хоча насправді є перекладами фрагментів Біблії. Характерною й безумовно позитив- ною особливістю підходу О. Дзери до © С. С. ЄРМОЛЕНКО, 2018

Національна пам’ять у філології: спадщина професора Юрія Олексійовича Жлуктенка

Institution

Ähnliche Einträge