Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові

Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові

У статті розглянуто функціонування присвійних займенників третьої особи множини їх і їхній в українській мові ХІХ–ХХІ ст. Дослідження здійснено на базі Генерального регіонально анотованого корпусу української мови. До 1870-х рр. варіант їхній не зафіксовано в текстах корпусу і до початку ХХ ст. його...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2018
Автор: Шведова, М.О.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184359
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові / М.О. Шведова // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 40-53. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184359
record_format dspace
spelling irk-123456789-1843592022-05-25T01:27:03Z Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові Шведова, М.О. У статті розглянуто функціонування присвійних займенників третьої особи множини їх і їхній в українській мові ХІХ–ХХІ ст. Дослідження здійснено на базі Генерального регіонально анотованого корпусу української мови. До 1870-х рр. варіант їхній не зафіксовано в текстах корпусу і до початку ХХ ст. його вживали мало. У 20–30 рр. варіант їхній стає значно поширенішим у літературі, словники ХХ ст. його підтримують і він закріплюється в узусі. На початку ХХІ ст. спостерігаємо збільшення частки вживання присвійного займенника їх у нехудожніх текстах, хоч основним варіантом залишається їхній, у художніх текстах їхній також домінує. The paper describes the diachronic evolution of the specialized (adjectival) possessive jixnij ‘their’ in Ukrainian, as opposed to the invariable possessive jix, ambiguous between possessive and pronominal genitive. The latter pattern is the only standard variant in Russian, whereas in Ukrainian and Belarusian a certain degree of variation between the two models is attested, distinctive also from the diachronic point of view. The study is based on GRAC, a diachronic regionally annotated Ukrainian corpus including texts since the arrival of the Modern Ukrainian period (1810s) until the present-day texts. Different regions of Ukraine are represented in the corpus, as well as different countries of the diaspora. The occurrence of both variants is statistically analyzed depending upon the corresponding periods and regions. Before 1870s jixnij is not attested in the works of the major Ukrainian writers of the period. It was still used rather marginally in the last quarter of the 19th century, with Mykhajlo Starytskyj as the first author to use it on a par with the possessive jix. Jixnij does not gain ground until the 20th century, the first author to use it predominantly over jix being Volodymyr Vynnychenko. Something it is characterized by the linguists of the period as a neologism or Russianism (ostensibly from Russian non-standard ixnij and its variants). It becomes first standardized as the preferable option, more clearly disambiguating between the genitive and the possessive function, about 1920s–1930s, and becomes widespread after that date. The normative sources of the 20th century hesitate between the two, although, in its second half, increasingly prefer jixnij. The usage basically follows the norm, and currently numerous purists, vice versa, tend to reject and stigmatize the older variant jix as an alleged Russianism and/or neologism. Even the texts of the 19th century are sometimes re-edited with jix changed to jixnij. Our study shows that jixnij is used overall less frequently (in all the historical periods) in non-fiction than in fiction, and that the dramatic increase in its frequency occurs about 1970 in fiction but only about 1990 in non-fiction. Some regional differences between Eastern and Western Ukraine are not so clear-cut. Jix also tends to retain higher frequencies within idioms like jix(nja) mylist’/velyčnist’ ‘their grace/majesty’ than in free combinations. In journalistic, official and academic texts the rate of jixnij increases slower and in combination with specific lexicon rare in fiction and oral speech like zmist ‘content’, značennja ‘meaning’, osnova ‘basis’ etc. fluctuates about 50% of all the 3rd person singular possessives in the texts created after 1945; currently it is even lower than 50%. Thus the new variant jixnij is the unmarked one and the most frequent one in the contemporary texts, being used in different genres, whereas the older variant jix is restricted in its use while still clearly regaining ground in non-fiction. 2018 Article Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові / М.О. Шведова // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 40-53. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184359 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглянуто функціонування присвійних займенників третьої особи множини їх і їхній в українській мові ХІХ–ХХІ ст. Дослідження здійснено на базі Генерального регіонально анотованого корпусу української мови. До 1870-х рр. варіант їхній не зафіксовано в текстах корпусу і до початку ХХ ст. його вживали мало. У 20–30 рр. варіант їхній стає значно поширенішим у літературі, словники ХХ ст. його підтримують і він закріплюється в узусі. На початку ХХІ ст. спостерігаємо збільшення частки вживання присвійного займенника їх у нехудожніх текстах, хоч основним варіантом залишається їхній, у художніх текстах їхній також домінує.
format Article
author Шведова, М.О.
spellingShingle Шведова, М.О.
Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
Мовознавство
author_facet Шведова, М.О.
author_sort Шведова, М.О.
title Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
title_short Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
title_full Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
title_fullStr Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
title_full_unstemmed Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
title_sort становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2018
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184359
citation_txt Становлення присвійного займенника третьої особи множини в українській літературній мові / М.О. Шведова // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 40-53. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT švedovamo stanovlennâprisvíjnogozajmennikatretʹoíosobimnožinivukraínsʹkíjlíteraturníjmoví
first_indexed 2025-07-16T04:35:25Z
last_indexed 2025-07-16T04:35:25Z
_version_ 1837776792211947520
fulltext © М. О. ШВЕДОВА, 2018 40 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. ШВЕДОВА СТАНОВЛЕННЯ ПРИСВІЙНОГО ЗАЙМЕННИКА ТРЕТЬОЇ ОСОБИ МНОЖИНИ В УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ У  статті  розглянуто  функціонування  присвійних  займенників  третьої  особи  множини  їх і  їхній в українській мові ХІХ–ХХІ ст. Дослідження здійснено на базі  Генерального регіонально анотованого корпусу української мови. До 1870-х рр. ва- ріант їхній не зафіксовано в текстах корпусу і до початку ХХ ст. його вживали мало.  У 20–30 рр. варіант їхній стає значно поширенішим у літературі, словники ХХ ст.  його  підтримують  і  він  закріплюється  в  узусі. На  початку ХХІ  ст.  спостерігаємо  збільшення частки вживання присвійного займенника їх у нехудожніх текстах, хоч  основним варіантом залишається їхній, у художніх текстах їхній також домінує. Ключові  слова:  граматика  української  мови,  історичний  розвиток,  корпус,  статистика, присвійний займенник. Присвійний  займенник  3-ої  ос.  мн.  їхній  у  східнослов’янських  мовах  з’явився пізно і був по-різному сприйнятий українською, російською та біло- руською літературними нормами: в українській і білоруській мовах займен- ник їхній був кодифікований, а в російській літературній мові не закріпився і  часто вживається як маркер неграмотної мови 1. У сучасній українській мові  присвійні займенники їх та їхній уживають як варіанти, причому бажаним з  погляду літературної норми вважається новий варіант — їхній. Статтю присвячено дослідженню вживання присвійних займенників  їх та їхній в українській літературній мові ХІХ–ХХІ ст. у текстах різних функ- ціональних  стилів  з  огляду на  історію унормування їх/їхній,  а  також на  ті  чинники, що в різні часи впливали на цю варіативність. Дослідження здійс- нено на матеріалі Генерального регіонально анотованого корпусу української  мови (ГРАК: uacorpus.org), який містить художні, наукові, публіцистичні та  ін. тексти 1818–2018 рр. з усіх регіонів України і багатьох країн діаспори;  обсяг корпусу — 200 млн словоформ. У корпусі ми шукали сполучення  їх у значенні присвійного займенника з будь-яким іменником і порівнювали з  кількістю сполучень слова їхній з іменником у тих самих текстах. Так було  проаналізовано вживання присвійних займенників третьої особи множини в  творах 35 авторів ХІХ — першої половини ХХ ст. Текстів другої половини  ХХ — поч. ХХІ ст. у корпусі значно більше, тому для цього періоду було  обрано іншу методику дослідження: проаналізовано варіативність їх/їхній у  межах 26 частотних вільних сполучень присвійного займенника з  іменни- 1 Добрушина Е. Р., Сичинава Д. В. Кочующая норма, или Микродиахрониче- ские похождения слова ихний в русском, украинском и белорусском языках // Вопр.  языкознания. — 2015. — № 2. — С. 41–54. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 41 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... ком, причому обрано іменники різної стильової належності, також дослідже- но динаміку варіативності їх/їхній у межах певних сталих словосполучень. Автори ХІХ ст. вживали займенник їхній дуже рідко. Не знайдено жод- ного прикладу вживання їхній у творах Г. Квітки-Основ’яненка, П. Куліша,  А. Свидницького, Марка Вовчка, О. Стороженка, Ю. Федьковича,  І. Нечу- я-Левицького, І. Карпенка-Карого, В. Стефаника. Займенник їхній з’являєть- ся в текстах корпусу з другої половини ХІХ ст. При основному варіанті  їх випадки вживання слова їхній трапляються у творах І. Франка, П. Мирного: «— Гей діти, — озвався він до монголів їхньою мовою — далі на них!» (І.  Франко, «Захар Беркут», 1882); «Нам не спадає навіть на думку дошукува- тись автора кожної поодинокої пісні, а щодо їхньої хронології, то тільки ве- ликі історичні періоди залишають на них свої специфічні риси» (І. Франко,  «Як виникають народні пісні», 1887); «<…> Нове покоління <…> піднесло  претензії до польської народності і намагалося висунути претензії до їхньої релігії,  засудивши  її»  (І. Франко,  «Семітизм  і  антисемітизм  в Галичині»,  1913).  «<…>  Їм  страшно було подумати: що, не дай боже,  як  стрінуться  їхні мутні від страху та жалю очі з її очима» (П. Мирний, «Хіба ревуть воли  як ясла повні», 1875); «Гриць тільки роззявить рота та дивується на віль- не веселе життя товариства, на їхні забавки та всякі заміри» (П. Мирний, «Повія», 1884). У 1880-90-ті рр. окремі приклади вживання займенника  їхній знаходи- мо в творах О. Кониського, Дніпрової Чайки, Л. Старицької-Черняхівської,  Б. Грінченка, М. Драгоманова, У. Кравченко, Т. Зіньківського, І. Гавришкеви- ча, О. Кобилянської — переважно це художні твори. Михайло Старицький першим з авторів у корпусі майже однаково часто  вживає обидва займенники: «[Дмитро] <…> А жалощів — у їх печінках не було звіку!» («Не судилось»,  1881), «[Михайло] А як я не схочу їхнього рятунку?» (там же), «[Устя] А  проклинав як: щоб і халера, і чума на їх голову, щоб виздихали цілим код- лом!» («За двома зайцями»,1883), «[Голохвостий] <...> А вони заклали сібє  в голову, що я на їхніх дочок задививсь» (там же), «З правого боку — кінці  лаштунків. Середина — вільний для акторів і їх виступів прохід» («Талан»,  1893),  «[Маринка] <...> Та я  їхнього й мізинця не стою!»  (там же,  1893),  «[Лучицька] ( збентежено ). Тікати, тікати звідсіль! Няню! Беріть ˂...˃ тіль- ки мою шкатулку ˂...˃ а їхнього — ні рубця ˂...˃ » (там же), «Він вимагав  <...> не видирати від оборонців своєї країни їх права, не знущатися над їх святою вірою <…> » («Облога Буші», 1894), «Він зна цей народ <...> не  чіпайте тільки  їхньої волі,  їхньої віри,  їхніх звичаїв, — і вони на свої пер- са дужі здіймуть увесь тягар наскоків хижого азіата» (там же), «[Андрій]  <...> Нагнали ми холоду бузувірам, поплюндрували їх кубла» («Маруся Бо- гуславка», 1899), «А де ж пробуває те чудо? [Мурза] В Богуславі ˂ ...˃ дочка  їхнього муедзина <…> » (там же). У листах, публіцистичних та прозових творах Лесі Українки знайдено  29 уживань присвійного займенника їхній, наприклад: «˂…˃ Хоч я через ті хвилі разів зо два здорово напилась гірко-солоної води,  але  зате  хвилі  так  славно несуть  і  колишуть, що можна  їм простить  їхні 42 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова бридкі жарти» («Листи», 1870), «Коли б ви знали, як мені обридли усі лі- карі і їхні ліки» («Листи», 1890), «˂…˃ Дехто з них кидав побіжний погляд  на Софію, вона ж сиділа, гордо здійнявши голову, так, мов її зовсім не обхо- дили ні паничі, ані їхні погляди» («Жаль», 1893), «Ось коротенька записка,  сама перша, писана в початку знайомості їхньої» («Голосні струни», 1897),  «Хвалою стрічають його задні товариші, бо він віддалив хвилину черги їх- ньої, і він марить, що він проводар їхній» («Примара», 1905), «˂…˃ Служ- ниця кілька раз викликала пані в малу кухоньку, через яку і я переходила,  бо то був єдиний хід в їхню господу» («Розмова», 1908). Варіант їх письменниця вживала частіше (93 рази), а в публіцистичних  працях — майже тільки його: «Се ж його рідне село, а дівчина — їх сусідка» («Лелія», 1890), «Запевне,  Ви маєте право і навіть повинні критично дивитись на українців, їх мову і працю» («Листи», 1893), «Обличчя тих людей були виразно орієнтально- го типу,  їх чорні гострі очі пильно оглядали всі речі в кімнаті»  («Жаль»,  1893), «Тільки одна із їх сім’ї (жінка меншого брата) не держалась їх віри»  («Листи», 1895), «Чи не пора ж нам, товариші, взяти хоч яку частку їх праці на  себе?»  ([Лист  до  товаришів],  1895),  «Там  стояли:  молитовник,  «крат- кий катехизис», закон божий, «задачник», арифметика та скілька тоненьких  букварів,  я  забула  ймення  їх авторів —  все  якісь  невідомі»  («Волинські  образки. 1. Школа», 1895), «А що вийшло з  їх пропаганди?»  («Не так тії  вороги, як добрії люди», 1897), «Вони гомоніли все тихше і тихше,  і з  їх гомону виникала пісня, безнадійна і хмура, як туманна ніч на морі» («Го- лосні струни», 1897), «У панночки були чудові чорні очі, немов оксамитні,  їх погляд  міг  би  бути  глибокий,  тихий»  («Над морем»,  1898),  «Кобилян- ська, може вважатися наступником Федьковича, він так само, коли ще й не  більше, близький до селян, до їх мови і світогляду» («Писателі-русини на  Буковині», 1899), «Ви знаєте, я люблю Ваші наукові твори, хоч я і кругла  профанка  в  таких матеріях. Я  люблю  їх стиль, їх тон»  («Листи»,  1905),  «˂…˃ Давні люди уявляли собі, що той «утрачений рай» не зник зо світу,  а  існує-таки десь, на землі чи на небі,  і в їх часи, та й  існуватиме вічно»  («Утопія в белетристиці», 1906). У творах Михайла Коцюбинського знайдено 30 прикладів уживання сло- ва їхній, напр.: «— Ти працюєш для їхнього добра, для їхньої користі, а вони тебе в хату  не пускають, варвари!» («Для загального добра», 1895), «А хто перекаже  отцю-неньці  про  смерть  їхнього сина,  хто  потішить  бідну жінку,  діточок  дрібних?» («На крилах пісні», 1895), «<...> Пригортає він її, розмовляє про  їхнє весілля, спільне життя» («Пе коптьор», 1896), «Всю їхню красу й тепло  забрала ота <…> мачуха Маріцца»  («Відьма», 1898),  «Вони не помітили  навіть, що просто на них летить човен і ось-ось стукнеться з їхнім» («До- рогою ціною», 1901), «Вони знищили їх царство, зруйнували їхні оселі, їхнє добро, цвітущий, як квітка, край обернули в пустиню» («В путах шайтана»,  1902), «Може, то не Естерка говорить, а їхня доля, і той червоний туман, що  тепер навис над ними, перетвориться завтра у дійсність» («Він іде», 1906),  «Побачить жінку і їхнє життя, згадають колишнє» («В дорозі», 1907), «Усі  вони, наче живі, вставали поволі в моїй уяві — хазяїн, хазяйка і їхні діти» («Дебют», 1909),  «Люди плакали  і  кричали,  а мені лицемірними  здались  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 43 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... і їхні жалі, і страх злочину» («Лист», 1911), «Дикі, пристрасні сварки, як  злива, розсікали їхнє життя» («Сон», 1911), «Се була стара ворожнеча між  їхнім родом і родом Гутенюків» («Тіні забутих предків», 1911). Однак  у  нього  також  переважає  варіант  їх  у  значенні  присвійного  за- йменника у творах 1891–1912 рр. (63 вживання). У словнику Б. Грінченка займенник їхній подано як варіант до основного  присвійного займенника їх: «Їхній, -я, -є. = Їх» 2. На початку ХХ ст. обидві  форми вже широко вживаються як варіанти не лише в художній літературі, а  й у багатьох публіцистичних і наукових текстах М. Драгоманова, М. Аркаса,  С. Петлюри, С. Єфремова, В. Степанківського, Н. Кибальчич, А. Кащенка, у  газетах «Діло», «Краківські вісті» та ін. У художніх  і публіцистичних творах В. Винниченка 1902–1924 рр. за- фіксовано 66 сполучень присвійного займенника їх з іменником, однак пере- важає варіант їхній (370 сполучень): «Бо не їхня тут сила, а його, бо не він у їхніх руках, а вони у його» («Біля  машини», 1902), «˂...˃ Вона й на мізинний палець не вважа на  їхнє бла- городство і не потребує їхнього товариства» («Контрасти», 1903), «˂...˃  Стали ходити  якісь  чутки між  селянами,  ніби  скрізь  встають мужики на  панів і одбирають собі їхню землю» («Салдатики!», 1903), «Прикажчик сер- дито, лаючись, почав вишукувать серед купи пашпортів  їхні документи»  («Раб краси», 1906), «На їхніх лицях, уважних і серйозних, написано спів- чуття» («Темна сила», 1906), «Не солодкий їхній хліб, але, що ж маєш роби- ти» («Купля», 1909), «Сьогодня так думають, а завтра винайшли щось нове,  і всі їхні рішення к чорту» («Чесність з собою», 1911), «˂...˃ Я за мізерний  гонорар  згодився  вести  справи  їхнього товариства»  («Записки Кирпато- го Мефістофеля»,1917),  «Їхня душа, їхня свідомість,  як  і  їхня мова  були  покалічені царизмом» («Відродження нації», 1920), «А Машина зовсім не  безглузда коробка, їхні голови — безглузді коробки!» («Сонячна машина»,  1924). Займенник їх трапляється також і в ранніх, і в пізніх творах В. Винни- ченка. Певну динаміку можна помітити на рівні фразеології: у виразах диви- тися (зиркнути, глянути) в їх бік у 1902–1905 рр. Винниченко вживає тільки  займенник  їх,  в  іншому творі  (1910 р.)  такий вираз  зафіксовано  зі  словом  їхній: «Наталя Павлівна (неспокійно дивиться в їхній бік). Панове, наливайте  чарки!» («Брехня», 1910). У 1920-ті рр. кодифікацію займенника їхній як нормативного варіанта ак- тивно обговорюють у мовознавстві. Так, М. Сулима пише: «Таку саму ролю,  як і присвійний прикметник, має в українській фразі і прикметник їхній, бу- ваючи  замість  родового  “їх”  (від  слова  “вони”)  <…> Можливо, що  слово  “їхній” зайшло в українську мову з народної російської, де часто вживають  “ихний, ихный, ихной”. Та хоч би це й справді так, слова їхній бракувати не  можна; воно бо дуже добре узгоджене з українською тенденцією вживати не  родового приналежности іменника, а однакового з ним кореня присвійного  прикметника» 3. Російсько-український академічний словник 1924–1933 рр.  (А. Кримський, С. Єфремов) уже подає їхній як перший варіант: «их, мест.  2  Грінченко Б. Словарь української мови : В 4 т. — К., 1996. — Т. 2. — С. 200. 3 Сулима М. Українська фраза. — 1928. — https://r2u.org.ua/node/186. 44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова притяж. — їхній, (реже) їх» 4, хоч О. Синявський ще 1941 р. зауважує, що  займенник їхній новий і не є загальовживаним: «А щодо подекуди вживаного  ще прикметника їхній (їхні звичаї), то слід сказати, що це недавній новотвір:  його ми не бачимо ні в старіших записах народньої мови, ні в давніших пись- менників, напр., у Шевченка слова їхній зовсім нема, а є тільки конструкції з  родовим: їх слава, їх лютії очі і т. ін.» 5. У 20–30-ті рр. важко виділити загальну тенденцію у вживанні займен- ника їхній — одні автори підтримують нову норму, інші тримаються старої  і  варіюють  їх і  їхній,  віддаючи  перевагу  варіанту  їх (див.  табл.  1). Інколи  спостерігаємо зміни в тактиці вживання їх/їхній у процесі розвитку індивіду- ального стилю письменника. Наприклад, Валер’ян Підмогильний, за даними  корпусу, у творах 1918–1921 рр. уживав і їх, і їхній: «Після аборту в їх відношення вкралось недовір’я і підозріння» («Добрий  Бог», 1918), «˂...˃ Стріляв із кулемета й забив їхніх чоловік з шість» («Гай- дамака», 1918), «Він чекав їх появи з напруженням, завмираючим серцем»  («Ваня»,  1919),  «Тепер  їхні сліди  червоніли  перемогою»  («Повстанці»,  1920),  «˂...˃ Падали,  подірчавлені  кулеметами й роздерті  гарматами,  і  їх тіло, що боялось заліза, було важке, мов купа каміння» («Комуніст», 1921). У його текстах 1922–1928 рр. уживається вже тільки займенник їхній: «Їхні погляди, врешті, зустрілись, здивований начміліції перестав сміятися»  («Іван Босий», 1922), «I от, голодний, без грошей, без харчів, я сиджу під  жовтими деревами, й на мене стелиться їхній мертвий лист» («Проблема  хліба», 1922), «Їхній бравий отаман ґречно промовив над руїнами: — Па- нове, тут трапилась невеличка паніка» («П’ятдесят верстов», 1923), «Жінки їхні  померли,  діти  теж  померли  чи  розбіглись,  хату  продано  за  два  пуди  ячменю» («Син», 1923), «Їхні обличчя сміялися, удари були болючі, а бра- терські» («Третя революція», 1925), «Левко, студент-сільськогосподарник  з їхнього ж села, теж сидів коло них і живився» («Місто», 1928), «За три  тижні, відколи вони познайомились, їхні відносини установились на певно- му ступені» (там же). У творах В. Підмогильного 30-х рр. знову з’являється варіативність їх/ їхній: «— Я теж не підтримую їхньої теорії» («Невеличка драма», 1930), «— Я  не здогадуюсь про їх призначення» (там же), «Дівчина зневажала їх за їхню певність, але з наївною хитрістю їхні послуги використовувала» (там же),  «Продавці таки й справді сміються за їх спиною» (там же), «Діти почина- ють здаватися вам моральними каліками, вашою ганьбою, і ви з жахом ду- маєте про їхнє майбутнє» («Повість без назви», 1934), «Головні й найзлі- ші вороги нашого життя — звичка і мета. Перша примушує нас зовсім не  пізнавати вражень від речей, які нас звичайно оточують, друга — пізнавати  ці враження лише службово, у їх відношенні до уявної речі, яка невідомо чи  здійсниться для нас коли-небудь» (там же ). 4 Російсько-український словник.— 1924–1933. Т.1–3  (А–П). — К., 2007. —  https://r2u.org.ua/html/krym_details.html 5 Синявський О. Н. Норми української  літературної мови. — 2-е  вид. — Л.,  1941. — С. 236. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 45 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... Таблиця 1 Вживання присвійних займенників їх і їхній у текстах 20–30-х рр. Автор Їх+іменник (одиниць) Їхній+іменник (одиниць) Частка вживання їхній (%)   Микола Зеров 82 10 11   Богдан Лепкий 246 42 15   Катря Гриневичева 17 4 19   Віктор Петров-Домонтович 94 32 25   Галина Орлівна 14 9 39   Андрій Чайковський 84 63 43   Майк Йогансен 20 68 77   Андрій Головко 6 20 77   Юрій Смолич 38 172 82   Володимир Винниченко 66 370 85   Валер’ян Підмогильний 30 170 85   Ґео Шкурупій 3 34 92   Олесь Досвітній 1 17 94   Олесь Донченко 3 55 95   Микола Хвильовий 3 69 96   Іван Багряний 10 409 98   Василь Королів-Старий 0 34 100   Іван Микитенко 0 34 100 У післявоєнний період виходить кілька словників, які по-різному нор- мують уживання присвійних займенників їх і їхній. Так, «Українсько-росій- ський словник» (1953–1963) маркує слово їхній як розмовне, хоча наводить  літературний приклад: «У їхній стороні й зимою сонце» (Леся Українка) (це  може пояснюватися впливом літературної норми російської мови). «Росій- сько-український словник» (1969) подає їхній як основний варіант і їх — як  другий. У 1970 р. з’явилося перше видання праці Б. Антоненка-Давидовича  «Як ми  говоримо», що мала  кілька  перевидань  і  справила  великий  вплив  на суспільні уявлення про літературну норму української мови. У ній пись- менник  наголошував:  «Займенник  їх  <…>  трапляється  іноді  й  у  функції  присвійного займенника, тотожного до займенника  їхній: “На їх окраденій  землі” (Т. Шевченко). Проте нині в художній літературі й живому народному  мовленні перевага надається присвійному займеннику їхній <…> Щоб уник- нути зайвого паралелізму, який не поширює наших мовних можливостей, а,  навпаки, створює плутанину, краще в нашій поточній усній і писемній мові  додержуватись присвійного займенника  їхній» 6, хоча сам автор не завжди  цього дотримувався: «В  їх поглядах  була  безкрая нудьга  і  вічне  здивування <…>»  («Смерть»,  1927),  «Кожне його  слово  коливає  терези  їх настрою»  (там же),  «Мозок  йому тільки приймав слова, не розбираючи їх значення,  і недбало відкла- 6 Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. ― К.,2010. ― С. 159–160. 46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова дав їх кудись набік, а просто перед ним стояло оголене, болючо-реальне,  страшне в своїй правді: мати хвора на рак» («За ширмою», 1957); див. та- кож: «Та треба ж було бачити їх подив і, кінець кінцем, радість, захоплення,  нестяму,  коли  я,  відкривши  гусла,  став перебирати по  струнах»  (Г. Квіт- ка-Основ’яненко «Пан Халявський», пер. з рос. Б. Антоненко-Давидович,  1956), «Забув їх фамілії: щоб відрізнити, назову одного Азенко, а другого  Букенко» (там же). Одинадцятитомний  «Словник  української  мови»  (1970–1980)  містить  тільки статтю для слова їхній і взагалі не фіксує форми їх у значенні присвій- ного займенника (такі значення подано для форм його і її у статтях «Він» і  «Вона», але жодних даних про подібне вживання їх у статті «Вони» в СУМ  немає, і, мабуть, це невипадкове випущення). «Словник української мови» у  20-ти томах (з 2010 р.) подає їх у значенні присвійного займенника (у статті  «Вони»); таке вживання їх позначене як розмовне, хоча наведені приклади  (з віршів І. Франка, Лесі Українки, Б.-І. Антонича) належать до високого ху- дожнього стилю. Сучасний чотиритомний «Російсько-український словник»  (2011), як і «Російсько-український словник» (1969), подає для російського  их два переклади: «їхній, реже їх», що, як побачимо далі, найточніше відпо- відає корпусним даним. У праці «Теоретична морфологія української мови»  обидва варіанти (їхній, їх) є в переліку присвійних займенників 7. Деякі редактори у справі нормування  їх/їхній заходили так далеко, що  замінювали  присвійне  їх на  їхній у  перевиданнях  творів  авторів  ХІХ  ст.  Унаслідок звіряння з прижиттєвими виданнями такі правки виявлено у тво- рах О. Стороженка «Дорош» і «Споминки про Микиту Леонтійовича Кор- жа»  (1863)  (їх виправлено на їхній у двотомному  виданні  творів  1957  р.  і  в подальших перевиданнях), у сучасних виданнях праці І. Нечуя-Левицько- го «Світогляд українського народу» (1876)  (видавництво «Обереги», 1992,  1993, 2003 рр.). Редаговані тексти виходили в популярних антологіях худож- ньої прози ХІХ ст. Тексти з цих ненаукових перевидань доступні в інтерне- ті  без жодних  застережень  і  поширюють хибні  уявлення про  стару норму  української мови. Останнім часом у ЗМІ  та  в  інтернеті часто можна натрапити на реко- мендації  пуристів  уникати  вживання  їх у  присвійному  значенні  як  нібито  невластивої українській мові форми. Те, що Антоненко-Давидович форму- лював як стилістичну рекомендацію, дехто розглядає вже як єдину норму. Для чотирьох періодів (1945–1969, 1970–1990, 1991–2004, 2005–2018 рр.)  нами було здійснено порівняльний аналіз відносної частотності сполучень  присвійних займенників їх та їхній з двома групами іменників: 1) іменники,  які широко вживаються в текстах різних стилів: життя, око, обличчя, роз- мова, думка, погляд, родина, мова, батько, дитина, земля, творчість, ува- га та 2) іменники, що вживаються переважно в нехудожніх текстах: зміст, значення, основа, функціонування, частка, форма, назва, природа, сутність, наявність, структура, власник, вартість. Ці слова були вибрані з найчас- тотніших сполучень займенників їх та їхній з іменником (за ГРАК). У корпусі 1945–2018 рр. знайдено 7969 сполучень займенників їх та їх- ній зі словами життя, око, обличчя, розмова, думка, погляд, родина, мова, батько, дитина, земля, творчість, увага (див табл. 2). 7 Вихованець І. Р., Городенська К. Г. Теоретична морфологія української мови :  Академ. граматика укр. мови / За ред. І. Вихованця. — К., 2004. — С. 203. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 47 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... Таблиця 2 Сполучення присвійних займенників їх та їхній зі словами життя, око, об- личчя, розмова, думка, погляд, родина, мова, батько, дитина, земля, творчість, увага в текстах різних періодів і жанрів у складі ГРАК Роки Усі тексти Художні тексти Наукові, офіційні та публіцистичні тексти Їх+імен- ник (од.) Їхній+ імен. (од.) Част- ка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Част- ка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Частка їхній (%) 1945- 1969 258 746 74 190 670 78 51 52 50 1970- 1990 201 1479 88 131 1389 91 41 54 57 1991- 2004 209 1160 85 67 688 91 119 340 74 2005- 2018 693 3223 82 136 1582 92 956 2166 69 Відносна частка варіанта із займенником їхній у таких сполученнях про- тягом  дослідженого  періоду  зростає. Найбільшою  є  частка  варіанта  із  за- йменником їхній у художніх текстах: тут його частотність значно зростає між  1945–1969 і 1970–1990 рр. і залишається високою в текстах сучасного періо- ду. В публіцистичних, офіційних і наукових текстах також переважає варіант  із займенником їхній, але його частотність порівняно з варіантом з їх є мен- шою, ніж у художніх текстах; значне зростання кількості сполучень з їхній у  нехудожніх текстах спостерігаємо пізніше: між 1970–1990 і 1991–2004 рр. В  останній період (2005–2018 рр.) частка відмінюваного варіанта в нехудожніх  текстах зменшується. Кількість їхній також є трохи меншою у західноукра- їнських регіонах, ніж у центральноукраїнських (див. табл. 3, 4); у західноу- країнських текстах також спостерігаємо зростання частки варіанта  їхній  у  цілому і зменшення її в сучасних текстах нехудожніх жанрів. Таблиця 3 Сполучення присвійних займенників їх та їхній зі словами життя, око, обличчя, розмова, думка, погляд, родина, мова, батько, дитина, земля, твор- чість, увага в текстах центральних регіонів (Полтавська, Черкаська, Кірово- градська обл.) у складі ГРАК Роки Усі тексти Художні тексти Наукові, офіційні та публіцистичні тексти Їх+імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Частка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Частка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їх- ній+ імен. (од.) Частка їхній (%) 1945- 1969 46 171 79 32 165 84 10 3 1970- 1990 24 367 94 17 269 94 5 6 1991- 2018 46 315 87 20 210 91 24 80 77 48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова Таблиця 4 Сполучення присвійних займенників їх та їхній зі словами життя, око, об- личчя, розмова, думка, погляд, родина, мова, батько, дитина, земля, творчість, увага в текстах західних регіонів (Львівська, Тернопільська, Івано-Франків- ська обл.) Роки Тексти різних жанрів Художні тексти Наукові, офіційні та публіцистичні тексти Їх+імен- ник (од.) Їхній+ імен. (од.) Частка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Част- ка їхній (%) Їх+ імен. (од.) Їхній+ імен. (од.) Част- ка їхній (%) 1945- 1969 43 94 69 8 56 88 26 24 50 1970- 1990 54 286 84 26 244 90 9 25 74 1991- 2018 234 947 80 48 549 92 155 258 62 Зростання частотності варіанта  їхній у сполученнях з  іменниками гру- пи життя, око, обличчя та ін. у складі сталих словосполучень відбувається  повільніше. Наприклад, частотність займенника їхній у виразі на їхню думку збільшується не так швидко, як у вільних словосполученнях (пор. табл. 3 і  5). За даними корпусу ГРАК, частка варіанта на їхню думку в сучасних тек- стах становить тільки 70%, а частка їхній у найчастотніших вільних словос- полученнях — понад 80%. Таблиця 5 Частотність фразеологічних варіантів на їх думку та на їхню думку в текстах різних років Роки На їх думку (од.) На їхню думку (од.) Частка їхній (%) 1917-1932 15 11 42 1933-1969 49 32 40 1970-1990 25 53 68 1991-2018 168 400 70 Розглянемо інші подібні приклади. Їх/їхня милість. У виразі їх/їхня милість і под. (їх/їхня величність, ви- сокість, світлість, ясновельможність, превелебність, преподобіє, тощо) до  50–60 років ХХ ст. вживається переважно форма їх: «Панове ксьондзи добре знають святе письмо і на кожний случай приведуть  textum, a од того пильно уникають, що їх милостям очі виїда» (М. Костома- ров «Украинские сцены из 1649 года», 1840-і рр.), «Мого письма до князя,  їх милості, вистарчить, що його візьмуть не лише до школи, але і до бурси»  (А. Чайковський «Сагайдачний», 1929), — «Колесом ставайте, люди добрі,  колесом, дітоньки любі, — тихо там, добре слухайте, що їх милості, люди  царські читатимуть» (Б. Лепкий «Батурин», 1927), «З їх милостей (шлях- ти) хто хоче і як хоче, нехай вірить» (М. Голубець «Велика Історія Украї- ни», 1935), «— Не знаю, чи їх величність сьогодні приймає» (О. Штейгер  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 49 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... «Мандрівка до моря», пер. з нім. Я. Прилипко, 1963), «Так, так, виходить,  їх преподобіє прибули» (Ю. Дольд-Михайлик «У чорних лицарів», 1964). У період 60–90-х рр. у виразах на зразок їх/їхня милість ще часто вжива- ється їх (але вже поряд з їхній): «˂…˃ Їх величність так розгнівилася, що ладна з’їсти не тільки тих ослуш- ників, а й Академію, що їх навчала, й народ, з якого вийшли» (В. Шевчук  «Григорій Сковорода», 1969), «— А ще мені казав Альфонсо, що їх висо- кість герцог зовсім не герцог, а чарівник» (В. Росін, В. Суслов «Дивовижна  одіссея Феді Кудряша», 1969), «Тільки раз на рік приїздить їх світлість!»  (І. Пільгук «Дуби шумлять», 1970), «Тільки-но  їх превелебність пан кар- динал прибуде, ми зразу почнемо» (В. Гюго «Собор Паризької Богомате- рі», пер. з фр. П. Тернюк, 1976), «Носенко прожив у Полтаві три дні і дав  клятвену обіцянку знову приїхати, якщо “їх милість Іван Петрович дасть  на це згоду”» (Б. Левін «Видно шляхи полтавськії», 1984), «Ми всі дума- ли, що  ти  вже  давно  загинув,  їх милість  буде  дуже  радий  тебе  бачити»  (Е. Барроуз «Тарзан та його звірі», пер. з англ. Ю. Покальчук, 1989), «˂…˃  Їх світлість диктатор пан Петрушевич сказали, що я зірвав переговори з  поляками»  (Є. Куртяк «Спалені  обози»,  1990),  «Коли б не  їх величність,  то й зовсім життя не було б» (Ю. Мушкетик «Гетьманський скарб», 1993). У текстах ХХІ ст. знайдено лише один приклад з варіантом їх: «А ще через два дні дворецький доповів, що просять прийняти їх ясновель- можність граф Аристарх Михалович Долганов» (В. Лис «Діва Млинища»,  2016). Варіант їхня милість (величність, світлість тощо) вперше зафіксовано  у творах Володимира Винниченка, він у всіх таких сполученнях послідовно  вживає їхній: «Їхня величність, петроградська демократія також схаменулась»  («Відро- дження нації», 1920), «Як гадають їхня світлість? Їхня світлість, принцеса  Еліза, гадає, що дещо з цього буде» («Сонячна машина», 1924), «Ах, ну от  якраз: їхня ясновельможність ˂…˃» («Сонячна машина», 1924). Регулярно  варіант  зі  словом  їхній починає  вживатися  в  текстах  з  60-х  років: «— Ребе  Гершко  ˂…˃  орендар  їхньої милості ˂…˃  потрібний  чоловік»  (М. Старицький «Останні Орли»,  пер.  з  рос. М. Шумило, Є. Михайлюк,  1968), «Таж ту кімнату років п’ять уже не відчиняли — відтоді як померли  їхня світлість» (О. Уайльд «Портрет Доріана Грея», пер. з англ. Р. Доцен- ко, 1968), «Хай  їхня величність належно поцінує цю здатність веронців»  (П.  Загребельний «Євпраксія»,  1974),  «Присутні  були  їхня ясновельмож- ність  князь  і княгиня Петроварадинські»  (В. Теккерей «Ярмарок суєти»,  пер. з англ. О. Сенюк, 1979), «— Залишаться, мабуть, на завтра “їхні мило- сті”» (М. Івасюк «Балада про вершника на білому коні», 1979), «Дурні, ос- танні дурні — і він, і колишній київський генерал-губернатор, і навіть сам  їхня величність Микола II» (Р. Самбук «Останній заколот», 1989), «Спершу  50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова за відкупну, а хто не мав чим заплатити, тих їхня високість згодом звільни- ли задарма» (О. Авраменко «Принц Галлії», 1991). У текстах ХХІ ст. у виразах на зразок їх/їхня милість частіше вживається  варіант з їхній: «—  Їхня милість  бажають  розважитися, —  роздумливо  пробубонів  він»  (Г. Л.Олді «Пасербки восьмої заповіді», 2005), «— Їхня ясновельможність чекають на вас, поважний Алонсо» (С. Батурин «Саги Терри», 2006), «—  Їхня милість  говорить про уславлену співачку,  яка  завжди має слугувати  для  тебе  зразком»  (Ж. Санд  «Консуело»,  пер.  з  фр. В.  Бойко,  2011),  «—  Їхня милість пан батько вчили мене битися, — гордовито заявив малий»  (Дж. Мартін «Борва мечів», пер. з англ. В. Бродовий, 2015), «Я згоден засвід- чити свою пошану їхнім милостям˂…˃» (К. Когтянц «Облога Белза», 2017). Трясця їх/їхній матері. Вираз трясця (лихо, ковінька, сто чортів тощо) їх/їхній матері у текстах ХІХ — першої половини ХХ ст. вживається тільки  зі сполученням їх матері: «— Так трясця ж їх матері! От  їм дуля під ніс»  (Г. Квітка-Основ’янен- ко «Конотопська відьма», 1833), «Герасим. Оце гарно ˂…˃ А сто чортів їх матері — хазяйського сина і в хату не закликали!» (І. Карпенко-Карий  «Сто тисяч», 1889), «˂…˃ Були, лихо їх матері, обидва гарні, як намальова- ні» (І. Нечуй-Левицький «Київські прохачі», 1901), «Ну, да, бо панам, сто бісів їх матері,  раз  у  раз  дешевше уступають»  (В. Винниченко  «Краса  і  сила», 1902), «А дивись, батьку, як українізуємо німців! — каже Григоріїв,  посміхаючись. “Покинь, Олексо, шкода пісні!” Ні, хай співають та вчать- ся, ковінька їх матері» (В. Петрів «Спомини з часів української революції  1917–1921», 1931), «Але, різун їх матері, нащо його той лемент робити»  (У. Самчук «Волинь», 1937), «— А не знають, трясця їх матері, що вже  кому на війні судилося вмерти, так не викрутишся, ніякий човен тебе не  врятує» (О. Довженко «Ніч перед боєм», 1942). Уперше зафіксовано займенник їхній уцьому виразі 1944 р.: «— Пропав світ! Не дадуть віку спокійно дожити. Ой, не дадуть ˂...˃ А  цибатий понуро: — Трясця їхній матері!» (І. Багряний «Тигролови», 1944). У сучасних текстах уживані обидва варіанти: «Було їх четверо, трясця їх матері, а тепер живим зостався тільки один, та  й то старий» (Г. Сенкевич «Хрестоносці», пер. з пол. С. Ковганюк, 1960),  «Щоднини допит, і кінця тому немає. Краще б нас уже, трясця їхній мате- рі,  засудили й не марудилися з нами» (Я. Гашек «Пригоди бравого вояка  Швейка», пер. з чеськ. С. Масляк, 1970), «Одне слово, набирає спершу він  повен рот та як цвіркне на неї! А тоді вона на нього, і так по черзі, тряс- ця їхній матері! Ви б на них тільки поглянули!» (Дж. Д. Селінджер «Над  прірвою у житі», пер. з англ. О. Логвиненко, 1984), «Матісові розбійники  скоро  повернуться  додому,  і  тоді  ті  йолопи,  Борчині  розбійники, трясця їхній матері, всі до ноги втечуть із Матісової фортеці» (А. Лінгрен «Роня,  дочка розбійника», пер. з шв. О. Сенюк, 1987), « ˂…˃ Працювали нормаль- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 51 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... но (“Аж надто, трясця їхній матері, нормально”, — чортихнувся Ральф)»  (М. Кідрук «Бот», 2012), «— Це мишi поїли? — Еге! Мишi! Сороки спаску- дили, трясця їх матерi!» (Ю. Логвин «Золоті копита», 2012), «Чоловіки й  жінки тихенько гомоніли про своє: про смерть, зерно і “колгоспи, трясця їх матері”» (Н. Доляк «Чорна дошка», 2014). Сполучень  займенників  їх/їхній зі  словами зміст, значення, основа, функціонування, частка, форма, назва, природа, сутність, наявність, структура, власник, вартість було знайдено 2734, серед них приблизно рів- на кількість сполучень з їх та їхній. Частка сполучень іменників цієї групи  з займенником їхній у період 1945–1969 рр. становила 38%, потім, у період  активного просування норми їхній, збільшилася до 57%, трималася на цьому  рівні до початку 2000-х рр., а в період 2005–2018 рр. знову значно зменши- лася, практично до показника 1945–1969 рр. (див. табл. 6). Таблиця 6 Сполучення присвійних займенників їх та їхній зі словами зміст, значення, основа, функціонування, частка, форма, назва, природа, сутність, наявність, структура, власник, вартість у текстах різних періодів Роки Їх+імен. (од.) Їхній+імен. (од.) Частка їхній (%) 1945-1969 78 48 38 1970-1990 98 131 57 1991-2004 194 260 57 2005-2018 1148 777 40 У сучасних текстах у сполученні з іменниками зміст, значення, основа тощо частіше вживається варіант їх. Можна припустити, що старший варі- ант (їх) у сучасній мові поступово закріплюється в нехудожніх стилях: «У  Франції,  завдяки  урядовим  субсидіям,  вартість  однієї  смарт-карт- ки  знизилася до 3-х  доларів,  а  в Японії  на  основі масового  виробництва  смарт-карток удалося знизити їх вартість до 2,5 доларів за штуку» (А. Ще- тинін «Гроші та кредит», 2005), «Вплив ТНК [транснаціональних компа- ній] на українському ринку посилився, їх частка у експорті зерна складає  біля 60%» (І. Кириленко «Актуальні проблеми аграрної реформи в Украї- ні…», 2009), «Електронні гроші — умовна назва фінансових коштів, які ви- користовує їх власник на основі електронної системи банківських послуг»  (Д. Коваленко «Гроші та кредит: теорія і практика», 2010), «Нам потрібно  не просто знати ці та інші подібні факти, а розуміти їх, усвідомлювати їх значення  у  нашому  особистому  житті,  у  житті  українського  суспільства  загалом»  (В.  Курило,  Г.  Корнієнко  «Українці  та  література  українського  зарубіжжя в світі», 2014), «Природа душі тотожна природі думок, в їх ос- нові лежить рух» (І. Кальмук «Українознавчий зміст філософсько-культу- рологічного вчення В. П. Петрова», 2015), «В. Мойсієнко, вивчаючи орга- нізаційно-правовий статус військово-промислових комітетів, розглянув  їх структуру, кадровий склад, джерела фінансування» (І. Татаринов «Мобі- лізація людських та матеріальних ресурсів Бессарабської губернії під час  Першої світової війни (1914–1917 рр.)», 2016), «˂…˃ Середні хвилі добре  розповсюджуються у вечірній  і нічний час,  гірше — в світлу пору доби,  така їх природа» (Ф. Наконечний «Телерадіопростір Рівненщини: від вито- 52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 М. О. Шведова ків до сьогодення», 2017), «Формально інститути залишаються дуже подіб- ними, але підзвітність громадянам змінює їх сутність і перетворює, обра- зно кажучи, “можновладців” на “слуг народу”» (В. Дубровський «Корисні  ідіоти контрреволюції», 2018). Таким чином, до 1870-х рр. у літературних українських текстах ужива- ється тільки присвійний займенник 3-ої ос. мн. їх, а до 1920-х рр. — пере- важно  він. Варіант  їхній з’являється  в  писемних  текстах  носіїв  літератур- ної мови  з  кінця ХІХ  ст.,  причому  в цей період  уживається майже  тільки  в художніх творах та листах, а вже з початку ХХ ст. поширюється також у  публіцистиці, наукових працях. З 1920-х рр. проблема варіативності їх/їхній обговорюється в мовознавстві. Письменники 20–30-х рр. уже значно частіше  вживають відмінюваний варіант присвійного займенника третьої особи мно- жини, деякі автори навіть повністю відмовляються від варіанта їх, пишуть  тільки їхній. У 1950–70-ті рр. відмінюваний варіант закріплюється у словни- ках як рекомендований і частотність його в текстах зростає. У художніх тек- стах це зростання відбувається постійно, і на початку ХХІ ст. переважає ва- ріант їхній. У складі сталих виразів (на їх/їхню думку, їх/їхня милість, трясця їх/їхній матері) заміна їх на їхній відбувається повільніше, але ми також це  спостерігаємо.  У  публіцистичних,  офіційних  та  наукових  текстах  частка  вживання їхній зростає повільніше, а у сполученнях зі специфічною лекси- кою, нехарактерною для художнього й розмовного стилів (зміст, значення,  основа, тощо) становить у післявоєнний період менше половини випадків  уживання присвійного  займенника 3-ої ос. мн., у період 1970–2004 рр. —  трохи більше половини, а в сучасних текстах знову наближається до пово- єнного показника. Отже, новий варіант присвійного займенника 3-ої ос. мн.  (їхній) у сучасній українській мові є основним, він наявний у текстах різних  функціональних стилів і є частотнішим, старший варіант (їх) уживається об- межено, але в нехудожніх текстах сучасного періоду він переважає. M. О. SHVEDOVA DEVELOPMENT OF THE THIRD PERSON PLURAL POSSESSIVE PRONOUN IN STANDARD UKRAINIAN The paper describes the diachronic evolution of the specialized (adjectival) possessive  jixnij ‘their’ in Ukrainian, as opposed to the invariable possessive jix, ambiguous between  possessive  and  pronominal  genitive.  The  latter  pattern  is  the  only  standard  variant  in  Russian, whereas in Ukrainian and Belarusian a certain degree of variation between the  two models  is attested, distinctive also from the diachronic point of view. The study is  based on GRAC, a diachronic regionally annotated Ukrainian corpus including texts since  the arrival of the Modern Ukrainian period (1810s) until the present-day texts. Different  regions  of Ukraine  are  represented  in  the  corpus,  as well  as  different  countries  of  the  diaspora. The  occurrence  of  both  variants  is  statistically  analyzed  depending  upon  the  corresponding periods and regions. Before 1870s  jixnij is  not  attested  in  the works of  the major Ukrainian writers  of  the period. It was still used rather marginally in the last quarter of the 19th century, with  Mykhajlo Starytskyj as the first author to use it on a par with the possessive jix. Jixnij does  not gain ground until the 20th century, the first author to use it predominantly over jix being  Volodymyr Vynnychenko. Something it is characterized by the linguists of the period as a  neologism or Russianism (ostensibly from Russian non-standard ixnij and its variants). It  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 53 Становлення присвійного займенника третьої особи множини... becomes first standardized as the preferable option, more clearly disambiguating between  the genitive and  the possessive  function, about 1920s–1930s, and becomes widespread  after  that  date.  The  normative  sources  of  the  20th  century  hesitate  between  the  two,  although,  in  its  second half,  increasingly prefer  jixnij. The usage basically  follows  the  norm, and currently numerous purists, vice versa, tend to reject and stigmatize the older  variant jix as an alleged Russianism and/or neologism. Even the texts of the 19th century  are sometimes re-edited with jix changed to jixnij. Our  study  shows  that  jixnij is  used  overall  less  frequently  (in  all  the  historical  periods)  in  non-fiction  than  in  fiction,  and  that  the  dramatic  increase  in  its  frequency  occurs about 1970 in fiction but only about 1990 in non-fiction. Some regional differences  between Eastern and Western Ukraine are not so clear-cut. Jix also tends to retain higher  frequencies within idioms like jix(nja) mylist’/velyčnist’ ‘their grace/majesty’ than in free  combinations. In journalistic, official and academic texts the rate of jixnij increases slower and in  combination with  specific  lexicon  rare  in  fiction  and  oral  speech  like  zmist  ‘content’,  značennja ‘meaning’, osnova ‘basis’ etc. fluctuates about 50% of all the 3rd person singular  possessives in the texts created after 1945; currently it is even lower than 50%. Thus the  new variant  jixnij  is  the unmarked one and  the most  frequent one  in  the contemporary  texts, being used in different genres, whereas the older variant jix is restricted in its use  while still clearly regaining ground in non-fiction. Key words: Ukrainian grammar, diachronic evolution, corpus, statistics, possessive.

Схожі ресурси