Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу
Сучасні методики моделювання історії мови розвинулися з порівняльно-історичних досліджень XIX ст., джерелом яких багато в чому стали лінгвістичні ідеї П. О. Лавровського. Концепції дослідників XXI ст. співзвучні з ідеями мовознавця, який розглядав мовні факти в хронології та локалізації, простежив з...
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2018
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184361 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу / О.В. Радчук // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 70-75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184361 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1843612022-05-25T01:27:05Z Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу Радчук, О.В. Сучасні методики моделювання історії мови розвинулися з порівняльно-історичних досліджень XIX ст., джерелом яких багато в чому стали лінгвістичні ідеї П. О. Лавровського. Концепції дослідників XXI ст. співзвучні з ідеями мовознавця, який розглядав мовні факти в хронології та локалізації, простежив зміни, що в них відбуваються, указав на поступовий характер цих змін, виявив і пояснив особливості споріднених мов і на основі генетичної близькості встановив самостійність української та російської мов. Висновки, до яких прийшов учений, зберігають свою значущість і мають цінність для когнітивно-дискурсивного аналізу такого гетерогенного явища, як мова. Modern methods of modeling language history have originated from comparativehistorical researches of the 19-th century having linguistic ideas of P. Lavrovskyi as one of their sources. Some concepts of the 21-th century researchers correlate with the ideas of the scholar who examined language facts in chronological development and localization, traced the changes that had happened in them, stressed on the gradual character of those changes, indicated and explained the peculiarities of cognate languages and defined the specific character of Ukrainian and Russian on the basis of their genetic proximity. The scholar’s conclusions have preserved the ir importance and value for cognitive and discourse analysis of such a heterogeneous phenomenon as a language. 2018 Article Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу / О.В. Радчук // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 70-75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184361 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Сучасні методики моделювання історії мови розвинулися з порівняльно-історичних досліджень XIX ст., джерелом яких багато в чому стали лінгвістичні ідеї П. О. Лавровського. Концепції дослідників XXI ст. співзвучні з ідеями мовознавця, який розглядав мовні факти в хронології та локалізації, простежив зміни, що в них відбуваються, указав на поступовий характер цих змін, виявив і пояснив особливості споріднених мов і на основі генетичної близькості встановив самостійність української та російської мов. Висновки, до яких прийшов учений, зберігають свою значущість і мають цінність для когнітивно-дискурсивного аналізу такого гетерогенного явища, як мова. |
| format |
Article |
| author |
Радчук, О.В. |
| spellingShingle |
Радчук, О.В. Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу Мовознавство |
| author_facet |
Радчук, О.В. |
| author_sort |
Радчук, О.В. |
| title |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| title_short |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| title_full |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| title_fullStr |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| title_full_unstemmed |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| title_sort |
учення п. о. лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2018 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184361 |
| citation_txt |
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу / О.В. Радчук // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 70-75. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT radčukov učennâpolavrovsʹkogokrízʹprizmukognítivnodiskursivnogoanalízu |
| first_indexed |
2025-07-16T04:35:36Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:35:36Z |
| _version_ |
1837776803535519744 |
| fulltext |
© О. В. РАДЧУК, 2018
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
О. В. РАДЧУК
УЧЕННЯ П. О. ЛАВРОВСЬКОГО КРІЗЬ ПРИЗМУ
КОГНІТИВНО-ДИСКУРСИВНОГО АНАЛІЗУ
Сучасні методики моделювання історії мови розвинулися з порівняльно-істо-
ричних досліджень XIX ст., джерелом яких багато в чому стали лінгвістичні ідеї
П. О. Лавровського. Концепції дослідників XXI ст. співзвучні з ідеями мовознавця,
який розглядав мовні факти в хронології та локалізації, простежив зміни, що в них
відбуваються, указав на поступовий характер цих змін, виявив і пояснив особли-
вості споріднених мов і на основі генетичної близькості встановив самостійність
української та російської мов. Висновки, до яких прийшов учений, зберігають свою
значущість і мають цінність для когнітивно-дискурсивного аналізу такого гетеро-
генного явища, як мова.
Ключові слова: П. О. Лавровський, порівняльно-історичний метод, когнітив-
но-дискурсивний аналіз.
Діяльність Петра Олексійовича Лавровського, одного із засновників на-
укової школи слов’янської лінгвістики в Україні, пов’язана з упровадженням
порівняльно-історичного методу дослідження споріднених слов’янських
мов у практику вивчення стародавніх текстів. Велику увагу мовознавець
приділив аналізу мови літописів, світських текстів і ділових документів епо-
хи Київської Русі та кількох наступних століть. Завдання філолога він убачав
у тому, щоб показати шляхи розвитку слов’янських мов від витоків до сучас-
ного стану, простежити зміни, що відбуваються в споріднених мовах, і, по
можливості, пояснити, чим такі зміни викликані. Ці проблеми залишаються
актуальними й сьогодні. Увага лінгвістів-когнітологів XXI ст. також скон-
центрована на реконструкції давніх форм, на діахронічному аспекті мови
з урахуванням впливу етнокультурних та інших факторів на її розвиток з
метою адекватного синхронного опису мовної картини світу.
Мета статті — продемонструвати зв’язок учення П. О. Лавровського із
сучасними проблемами мовознавства, показати, у чому існує спадкоємність
лінгвістичних поглядів «моводослідників» (термін П. О. Лавровського),
яких розділяє майже два століття.
Петро Олексійович Лавровський написав важливі для слов’янознавства
праці з порівняльно-історичного мовознавства, що мають і теоретичну, і
практичну значущість, підготував нове покоління вчених, серед яких — за-
сновник психологічного напряму у вітчизняній лінгвістиці О. О. Потебня.
Незважаючи на це, творча спадщина мовознавця залишається недостатньо
вивченою. Наш науковий інтерес викликали дві праці: стаття Є. Х. Широко-
рад в енциклопедії «Українська мова», у якій акцентовано увагу на важли-
вості праць ученого про походження слов’янських мов і використання ним
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 71
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу
порівняльно-історичного методу 1 та публікація В. А. Глущенка «Порівняль-
но-історичний метод в українському мовознавстві 20–60-х рр.», присвячена
дослідженню особливостей використання порівняльно-історичного методу
як генетичного ототожнення мовних фактів у працях учених указаного пе-
ріоду, серед яких вагома роль належить дослідженням П. О. Лавровського 2.
Зупинимося докладніше на фундаментальній праці лінгвіста «О языке
северных Русских летописей» 3, у якій описані визначальні риси давніх
української і російської мов. У цьому дослідженні представлено особливос-
ті фонетики, яка в XIX ст. належала до розділу граматики, а також подано
характеристику морфологічних властивостей слів і синтаксису мови схід-
них слов’ян доби Київської Русі. Зазначені риси безпосередньо стосуються
давньої української мови, що має з російською спільне коріння, але в той
же час ідентифікують ці слов’янські мови як самостійні. Це підтверджують
зауваження П. О. Лавровського у згаданій книзі, винесені ним у передмові в
окремий параграф: «Отсутствие в списках Русских летописей XIV–XV сто-
летия очевидных признаков современного наречия Малорусского».
П. О. Лавровський бачив зв’язок усіх слов’янських мов з давньою індо-
європейською як мовою-основою: « ˂…˃ колись слов’янські наріччя ста-
новили одне ціле, <…> всі складові великого ланцюга зливалися в одну ве-
личну і розкішну ланку, яка, у свою чергу, як одне ціле і неподільне, входила
до складу іншого, більш великого ланцюга, що замикав собою світ індоєв-
ропейський» (тут і далі переклад наш. — О. Р.) 4. Подальший діалектичний
розвиток мов відбувається по колу, як пише вчений, з кожного складника
окремих кіл виділяється окреме наріччя. На його думку, хоча це й привело до
дроблення мов, але не встигло розвинутися до різкого відмежування однієї
мови від іншої. Ця ідея дуже важлива для сучасних когнітивних досліджень,
у яких мовні репрезентації однієї мови пояснюються шляхом використання
даних іншої. П. О. Лавровський зазначає: «Як один із членів великої родини
Слов’янської, російська мова може бути зрозумілою в усіх своїх різноманіт-
них змінах тільки у зв’язку з іншими своїми побратимами» 5.
Дотримуючись натуралістичних поглядів і розглядаючи мову як живий
організм, що було характерним для європейського мовознавства середини
XIX ст., лінгвіст рекомендує слов’янським «моводослідникам» спиратися на
історизм пізнання і звертатися до матеріалів індоєвропейських мов, що до-
поможе відновити й пояснити мовні факти, в іншому ж випадку багато чого
залишиться незрозумілим. Суперечливим сьогодні сприймається вислів
П. О. Лавровського про те, що мова живе і змінюється за своїми певними
внутрішніми законами, не допускає у своїй будові та складі «сліпих випадко-
востей і примх народу» 6. Представники сучасних когнітивно-дискурсивних
концепцій вважають, що функціонування одиниць, які належать до різних
1 Широкорад Є. Х. Петро Олексійович Лавровський // Українська мова : Енци-
клопедія. — К., 2000. — С. 267–268.
2 Глущенко В. А. Порівняльно-історичний метод в українському мовознавстві
20–60-х рр. XIX ст. // Наукові праці: Філологія. Мовознавство. — Миколаїв, 2016. —
Вип. 260. Т. 272. — С. 21–25.
3 Лавровский П. А. О языке северныхъ Русских летописей. — СПб., 1852. —
160 с.
4 Там же. — С. 1.
5 Там же. — С. 2.
6 Там же.
72 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
О. В. Радчук
стратумів мовної системи, багато в чому зумовлено ментальністю етносу,
культурними традиціями, що не виключає стихійних впливів, які приводять
до розвитку паралельних форм або втрати споконвічних, розвитку омонімії
та інших непередбачуваних мовних явищ.
Разом з тим глибоку повагу викликають слова П. О. Лавровського про
вдячне ставлення до праць усіх слов’янських дослідників, які вивчають тіль-
ки свою рідну мову. За словами вченого, якщо їхнє дослідження було зро-
блено сумлінно, воно не залишиться марним для науки, стане основою для
подальших наукових розвідок. Дуже важливим, на думку лінгвіста, є ретель-
ний відбір мовного матеріалу для аналізу: «Зібрати на основі пам’яток або
живого мовлення всі дані мови, простежити її зміну протягом усіх століть,
наскільки дозволяють це зробити джерела, визначити характер цих змін,
виокремити те, що належало і належить мові споконвіку від того, що стало
згодом ˂…˃» 7. Надалі ця теза буде розвинена послідовником П. О. Лавров-
ського О. О. Потебнею, на вчення якого багато в чому спираються сучасні
когнітологи. Для мовознавців XXI ст., як і для вчених XIX ст., важливе до-
слідження мови в усьому її різноманітті й у всіх її реалізаціях, тому дискур-
сивний підхід, що охоплює в широкому розумінні феномен дискурсу, перед-
бачає вивчення як текстів, так і живого мовлення.
Щодо зв’язку поколінь і спадкоємності наукових парадигм у лінгвістиці
П. О. Лавровський вважає, що молода плеяда вчених не має права відмови-
тися від праць попередників на ниві рідної науки. Учений упевнений, що
«прийде час, коли жива любов до свого слова перетворить цю свідомість на
справжнє знання» 8. Тому він не сумнівається у важливості свого досліджен-
ня для подальшого вивчення слов’янських мов. Автор чітко визначає часові
межі мови (VIII–XV ст.) та її територіальне поширення і прагне якомога точ-
ніше описати давню мову: «Підмітивши занепад давніх форм, визначити час,
коли виявився і відбувся цей занепад, я вважав не зайвим схарактеризувати
й особливі риси створеної через це мови давньої. У вигляді результатів по-
передніх спостережень над мовою давньою, представлені мною зауваження
а) щодо давності північних руських літописів, порівняно з літописами пів-
денної редакції, які дійшли до нас, і б) щодо поступової зміни мови літопис-
ної, що ставала все більш штучною та напруженою, чим більше забувалися
в народі риси мови руської — давньої» 9. П. О. Лавровський дбав про точний
добір фактів мови та їх аналіз, який виконаний з увагою до всіх подробиць,
що підтверджують мовні зміни. Виділивши особливості літописної мови, на
відміну від давньої, народної, учений установив, що усне мовлення більше
змінилося, ніж книжне, не зникало з-під пильної уваги літописців, які фіксу-
вали фонетичні особливості на письмі.
Учений неодноразово підкреслював, що всіх слов’ян об’єднує єдина
прамова, одна віра й однаковий уклад життя: «Подібність слов’янського по-
ходження, одноманітність родового побуту, спільні легенди старовини, що
були такі живі і свіжі в усіх слов’ян у той далекий час, не давали й не могли
давати приводу до поділу мови на півдні та півночі» 10. Хоча при цьому на-
водив цитату з літопису Нестора, у якій автор указував на те, що розселення
7 Там же. — С. 3.
8 Там же.
9 Там же. — С. 4.
10 Там же. — С. 5.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 73
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу
на найбільш віддалених територіях спричинило руйнування єдиної мови і
ментально-побутової єдності слов’ян.
Справді, це доводять і сучасні дослідження мовознавців, істориків, ет-
нографів і археологів. Наведений приклад ще раз підтверджує зв’язок мово-
знавства та історії для пояснення мовних явищ: загальна етимологія назв
тварин не лише слов’янських, але й індоєвропейських мов наштовхнула
вчених на думку, що індоєвропейці спочатку займалися скотарством, при-
рученням домашніх тварин, а пізніше, коли вони розселилися на віддалені
території і втратили безпосередні контакти, у них почали диференціюватися
мови. Тоді ж слов’яни почали обробляти землю й вирощувати зернові та
інші культури, етимологія яких у різних мовах відмінна. Різна й мотивація
номінацій, що позначають рослини, наприклад, в українській мові порічка,
тому що росте вздовж річки, а в російській — смородина, тому що листя
рослини має пряний запах — «cмрад». Єдності говірки, на думку П. О. Лав-
ровського, не існувало вже у VIII–IX ст.
П. О. Лавровський відзначав, що відмінності у слов’ян були в деяких ро-
динних, домашніх обрядах, поглядах на шлюб і поховання, — усе це мало ві-
дображення й у мові. Учений робить висновок про те, що «відхилення в мові
можна очікувати тільки зі зміною самого життя. Якщо це життя іде незмінно
своїм звичаєм, якщо в ньому свято і непорушно зберігається все старе й усу-
вається всяка новизна, то не можна допускати змін і в мові» 11. Спільність
укладу життя і мови у слов’ян зберігалася до 862 р. (початок князювання ва-
ряга Рюрика). Поява відмінностей стосувалася в основному тільки лексики,
на що впливали екстралінгвістичні фактори, фонетика і граматика залиша-
лися без змін, єдиними для всіх східних слов’ян. І сьогодні ми констатуємо
той факт, що лексичні зміни відбуваються швидше, ніж фонетичні чи гра-
матичні. Незважаючи на наявні відмінності, давня мова залишалася єдиною
для всіх східних слов’ян, оскільки, як уважає П. О. Лавровський, «сильніше
за все пов’язує народ — єдність мови ˂...˃» 12.
Починаючи з XIII–XIV ст., після політичного відділення з’являють-
ся особливі риси в українській мові, відбувається посилене «вторгнення»
польсько-литовських запозичень. При цьому П. О. Лавровський указує на
«залишки» старовини, характерні для всіх слов’янських наріч: 1) перехідне
пом’якшення приголосних звуків, 2) збереження кореневих голосних ы та
и, що перейшли в о і е (крыть — крой, лить — лей), 3) збереження форми
кличного відмінка, 4) уживання складної форми майбутнього часу з дієсло-
вом-зв’язкою имати. Ці фонетичні та граматичні особливості своїм похо-
дженням зобов’язані південному варіанту мови, хоча спостерігалися в усіх
слов’янських, у північному варіанті вони «мало-по-малу вийшли тут із сві-
домості народної й замінилися звуками і формами новими» 13.
П. О. Лавровський виділяє й інші особливості, що характерні тільки для
української мови і є чужими давній російській мові: 1) втрата відмінності
між ы та и, 2) часте вживання у замість лъ, 3) загальна вимова ѣ як и, зміна о
в и, 4) втрата закінчення ть у третій особі однини теперішнього часу, 5) змі-
шання у і в (вже = уже, улизъ = влѣзъ). Останні риси визначають автентич-
ність походження української мови, оскільки вони не були характерними для
11 Там же. — С. 7.
12 Там же. — С. 8.
13 Там же. — С. 12.
74 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
О. В. Радчук
давньої російської мови. Ці відмінності вчений відносить до місцевих, най-
чіткіше вони почали виявлятися лише з кінця XIV ст. Указавши на відсут-
ність тотожності у фонетиці й граматиці української, російської та польської
мов, мовознавець довів самостійність української мови.
Висловлена гіпотеза про те, що «думка і слово так тісно пов’язані між
собою, що останнє завжди може бути назване спочатку її сутністю; а думка
про відторгнення народу під чужу владу повинна була змінитися багато в
чому; не могло залишитися без змін і слово» 14, у подальшому буде розви-
нена учнем П. О. Лавровського О. О. Потебнею і приваблюватиме своєю
глибиною сучасних дослідників мови в когнітивному аспекті.
Ретельні спостереження П. О. Лавровського над почерком літописців
представлені у висновку праці «О языке северных Русских летописей».
Лінгвіст був упевнений, що вони належали різним людям, які жили в різ-
ний час. Зміни почерків датувалися 1200, 1234 і 1333 роками. Автор вважає
Синодальний список першого Новгородського літопису найдавнішим з усіх
відомих літописів і називає цю пам’ятку зразком народності, оскільки про
наслідування книжної церковної мови тут не могло йтися. Він доводить, що
« ˂…˃ всі три почерки Синодального списку писані в різний час і при тому
різними переписувачами; а послідовність у зміні їхньої мови, зміні поступо-
вій, лише потроху вбирали в себе новизну, як наслідок занепаду форм і зво-
ротів давніх, рішуче переконує в незначних проміжках між появою першого,
другого і третього» 15. У першій половині XIII ст. в мові тільки з’явилися
зміни, «перетворення», як писав мовознавець. На думку вченого, російська
мова починає зближуватися з церковнослов’янською в списках XIV–XV ст.,
стає далекою від мови життя і містить багато неправильного.
Підводячи підсумок свого дослідження, П. О. Лавровський відносить
давні літописні тексти до великого народного надбання, у яких описані не
лише важливі історичні події, обряди і традиції народу, а й зафіксовано дав-
ню мову. Учений завершує свій твір словами: «Зрозуміло, що при такому
настрої мови літописної, далекої від мови життя, не могло вже бути тієї про-
стоти в переказі, яка становить невід’ємне надбання літописів давніх» 16.
Сучасні дослідження, проведені в межах когнітивно-дискурсивного під-
ходу, фокусуються на поясненні мовних фактів із залученням діахронічних
даних. Американський лінгвіст Талмі Ґівон, засновник дискурсивно-орієн-
тованого підходу до вивчення мовних явищ, у праці «Складність і розвиток»
намагається пояснити, як і чому відбуваються зміни в людській мові. Він
зазначає: «Принципи розвитку, які контролюють і є загальними для мовної
діахронії та біологічної еволюції, полягають: у поступовому характері змін;
у мотивації, що пов’язана з адаптаційним відбором; у функційних змінах (і
функційній неоднозначності), які передують структурним змінам та повтор-
ному встановленню ізоморфізму між формою і функцією; у додаванні нових
структур до старих у кінцевій точці їх розвитку; у локальній адаптивній зу-
мовленості, що приводить до глобальних адаптивних наслідків; в односпря-
мованості змін» 17.
14 Там же. — С. 20.
15 Там же. — С. 154.
16 Там же. — С. 160.
17 Гивон Т. Сложность и развитие. Язык и мысль: Современная когнитивная
лингвистика. — М., 2015. — С. 101.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 75
Учення П. О. Лавровського крізь призму когнітивно-дискурсивного аналізу
Загальний інтерес лінгвістів-когнітологів до історичних даних, що
спираються на експланаторний принцип під час вивчення мови, збігається
з ідеями П. О. Лавровського, який розглянув мовні факти в хронології та
локалізації, простежив, як відбуваються в них зміни, указав на поступовий
характер цих змін, виявив і пояснив особливості споріднених мов і на основі
генетичної близькості встановив самостійність української та російської мов.
Сучасні методики моделювання історії мови розвинулися з порівняль-
но-історичних досліджень XIX ст., джерелом яких багато в чому послужили
лінгвістичні ідеї П. О. Лавровського. Висновки, яких дійшов учений, збері-
гають свою значущість і мають цінність для когнітивно-дискурсивного ана-
лізу такого гетерогенного явища, як мова.
(Харків)
O. V. RADCHUK
P. LAVROVSKYI’S THEORETICAL VIEWS AS SEEN THROUGH THE
PRISM OF COGNITIVE-DISCOURSIVE ANALYSIS
Modern methods of modeling language history have originated from comparative-
historical researches of the 19-th century having linguistic ideas of P. Lavrovskyi as one
of their sources. Some concepts of the 21-th century researchers correlate with the ideas of
the scholar who examined language facts in chronological development and localization,
traced the changes that had happened in them, stressed on the gradual character of those
changes, indicated and explained the peculiarities of cognate languages and defined
the specific character of Ukrainian and Russian on the basis of their genetic proximity.
The scholar’s conclusions have preserved the ir importance and value for cognitive and
discourse analysis of such a heterogeneous phenomenon as a language.
Keywords: P. Lavrovskyi, comparative-historical method, cognitive and discourse
analysis.
|