Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст.
Стаття присвячена назвам свояцтва, що засвідчені в юридичних документах XIV–XV ст. з території Молдавського князівства. Докладний структурний, лексико-семантичний та етимологічний аналіз однієї з найархаїчніших груп лексики, здійснений із використанням квантитативного методу, дозволяє переконливо го...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Мовознавство |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184362 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. / Б.В. Тимочко // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 76-83. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184362 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1843622022-05-25T01:27:06Z Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. Тимочко, Б.В. Стаття присвячена назвам свояцтва, що засвідчені в юридичних документах XIV–XV ст. з території Молдавського князівства. Докладний структурний, лексико-семантичний та етимологічний аналіз однієї з найархаїчніших груп лексики, здійснений із використанням квантитативного методу, дозволяє переконливо говорити про її структуру, семантику та походження її складників. The Ukrainian-Moldovan diplomas are handwritten legal documents from the territory of the Moldavian Principality, which are the reliable source of studying the history of the Ukrainian language of the 14-th –15-th centuries, as the Old-Ukrainian written-literary language has been for a long time the official language of Moldavian state. The lexical-semantic group «Name of relationship», which is represented in the Ukrainian-Moldovan diplomas of the 14-th – 15-th centuries, since they often dealt with various cases between persons related by kindred relations, is analyzed in this study. The structural, lexical-semantic and etymological analysis of the names of relationship, certified in Ukrainian-Moldovan diplomas of the 14-th–15-th centuries, is the aim of this article. Selected and analyzed material allows concluding that the lexical-semantic group «Name of relationship» is a complex lexical semantic structure that contains a number of smaller lexical-semantic structures and there is a close semantic relationship between its elements. By the origin the lexeme of the proto-Slavic ancient times constitute an absolute majority among the lexemes to denote kindred relations; Romans and Old-Slavs happen among the borrowings; most of the names of kinship, notarized in the documents of the Moldovan offices, are present in modern Ukrainian language (literary and dialectal). 2018 Article Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. / Б.В. Тимочко // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 76-83. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184362 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Стаття присвячена назвам свояцтва, що засвідчені в юридичних документах XIV–XV ст. з території Молдавського князівства. Докладний структурний, лексико-семантичний та етимологічний аналіз однієї з найархаїчніших груп лексики, здійснений із використанням квантитативного методу, дозволяє переконливо говорити про її структуру, семантику та походження її складників. |
| format |
Article |
| author |
Тимочко, Б.В. |
| spellingShingle |
Тимочко, Б.В. Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. Мовознавство |
| author_facet |
Тимочко, Б.В. |
| author_sort |
Тимочко, Б.В. |
| title |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. |
| title_short |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. |
| title_full |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. |
| title_fullStr |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. |
| title_full_unstemmed |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. |
| title_sort |
назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах xiv-xv ст. |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2018 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184362 |
| citation_txt |
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV-XV ст. / Б.В. Тимочко // Мовознавство. — 2018. — № 4. — С. 76-83. — Бібліогр.: 14 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT timočkobv nazvisvoâctvavukraínsʹkomoldavsʹkihgramotahxivxvst |
| first_indexed |
2025-07-16T04:35:41Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:35:41Z |
| _version_ |
1837776809139109888 |
| fulltext |
© Б. В. ТИМОЧКО, 2018
76 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
Б. В. ТИМОЧКО
НАЗВИ СВОЯЦТВА В УКРАЇНСЬКО-МОЛДАВСЬКИХ
ГРАМОТАХ XIV–XV СТ.
Стаття присвячена назвам свояцтва, що засвідчені в юридичних документах
XIV–XV ст. з території Молдавського князівства. Докладний структурний, лекси-
ко-семантичний та етимологічний аналіз однієї з найархаїчніших груп лексики,
здійснений із використанням квантитативного методу, дозволяє переконливо гово-
рити про її структуру, семантику та походження її складників.
Ключові слова: староукраїнська мова, українсько-молдавські грамоти XIV–
XV ст., назви свояцтва, духовна спорідненість, лексико-семантична група.
Українсько-молдавські грамоти XIV–XV ст. є писемними пам’ятками ста-
роукраїнської мови. Ці рукописні юридичні документи 1 — надійне джерело ви-
вчення історії української мови, оскільки староукраїнська писемно-літературна
мова була офіційною в Молдавському князівстві від початку його заснування
(1360-ті роки) до 1653 р. Цінність текстів правових актів, писаних у Молдавсько-
му князівстві в період активного розвитку української мови, полягає в тому, що їх,
на відміну від аналогічних документів з інших українських територій, збереглося
набагато більше, завдяки чому староукраїнська мова на всіх її рівнях, у тому числі
й лексичному, представлена в них повніше.
Документи, що стали об’єктом пропонованого дослідження, іменуємо
українсько-молдавськими грамотами, зважаючи на їхню мовну належність
до староукраїнської мовної практики, а територіальну — до Молдавського
князівства.
Мові грамот канцелярій молдавських господарів присвячено чимало на-
укових розвідок, у яких висвітлені окремі питання фонетики, морфології, стиліс-
тики, мови документів загалом. Лексика ж, попри частковий опис у працях О. Яци-
мирського, В. Ярошенка, М. Антошина, М. Станівського, Л. Гумецької та Д. Коваля,
залишається майже недослідженою. Деякі групи лексики, засвідчені в грамотах з те-
риторії Молдавської держави, у загальноукраїнському контексті принагідно описа-
но в академічній «Історії української мови. Лексика і фразеологія». Значну кількість
лексичного матеріалу українсько-молдавських актів представлено в «Словнику ста-
роукраїнської мови XIV–XV ст.».
Оскільки лексика свояцтва українсько-молдавських грамот досі не була предме-
том цілісного й вичерпного лінгвістичного опрацювання, пропоноване дослідження
є актуальним.
Джерельною базою цієї розвідки послужили документи перших трьох то-
мів серії «Documenta Romaniae historica: A. Moldova (1384–1504 рр.)» (884 гра-
моти), а також двотомні зібрання грамот Іона Богдана «Dokumente Lui Stefan
1 Німчук В. Молдавські грамоти // Енциклопедія історії України : В 10 т. — К.,
2010. — Т.7. — С. 30.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 77
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст
cel Mare» (294 грамоти), загалом 1178 документів. Її предметом є лексико-се-
мантична група (ЛСГ) «Назви свояцтва», що досить повно представлена в
українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст., оскільки в них зафіксовані
акти різноманітних судових справ між людьми, які пов’язані родинними
стосунками.
Метою статті є структурний, лексико-семантичний та етимологіч-
ний аналіз назв свояцтва, засвідчених в українсько-молдавських грамотах
XIV–XV ст.
Назви свояцтва, як і назви спорідненості, з якими вони безпосередньо
пов’язані, — одні з найархаїчніших груп лексики, що закономірно були й
залишаються об’єктом уваги лінгвістів. Етимологічний аналіз слов’янських
термінів спорідненості і свояцтва здійснив О. Трубачов 2. Назви спорідненості
і свояцтва в українській літературній мові та її діалектах від давньоукраїнського
періоду і до середини ХХ ст. детально описав А. Бурячок 3; походження й розвиток
давньоукраїнської лексики свояцтва Х–ХІІІ ст. проаналізував В. Німчук 4; назви
родинних зв’язків у говірках української мови вивчали Й. Дзендзелівський, К. Глу-
ховцева, В. Прокопенко, Л. Колєснік, В. Дроботенко, І. Ходикіна, Т. Громко 5; наз-
ви спорідненості були об’єктом дослідження у працях Л. Веневцевої, Е. Вєтрової,
П. Гриценка, О. Кровицької, М. Маєрчик, О. Миронюк, Л. Ніколаєвої, О. Семеног,
М. Скаба, В. Яковлєвої 6 та ін.
2 Трубачёв О. Н. История славянских терминов родства и некоторых древней-
ших терминов общественного строя.— М., 1959.— 212 с.
3 Бурячок А. А. Назви спорідненості і свояцтва в українській мові.— К., 1961.—
150 с.
4 Німчук В. В. Людина як частина живої природи // Давньоруська спадщина в
лексиці української мови. — К., 1992. — С. 293–353.
5 Дзендзелівський Й. О. Лексика українських говорів Закарпатської області
(Назви спорідненості, свояцтва та сімейно-родинного побуту) // Наук. зап. Ужгород.
держ. ун-ту.— 1957.— Т. 26. Вип. 2.— С. 3–36; Громко Т. Актуальність збирання та
класифікації говіркових назв спорідненості і свояцтва // Наук. зап.— Вип. 137. Сер.
«Філол. науки (мовознавство)».— Кіровоград, 2015.— С. 179–184; Прокопенко В. А.
Назви спорідненості та свояцтва в буковинських говірках // Питання діалектології
східнослов’янських мов.— Чернівці, 1958.— С. 139–151; Колєснік Л. Назви спо-
рідненості і свояцтва у буковинських говірках // Культура слова.— 2010.— № 72.—
С. 141–146; Дроботенко В. Ю. Лексика сімейних обрядів у говірках Донеччини :
Дис. ... канд. філол. наук.— Донецьк, 2001.— 460 с.; Ходикіна І. І. Родинна лексика
у говірках Північного Приазов’я // Українознавчий альманах.— К. ; Мелітополь,
2012.— Вип. 9.— С. 185–188; Глуховцева К. Посестринство та його номінація в
українських східнослобожанських і східностепових говірках // Діалектологічні сту-
дії. 2: Мова і культура.— Л., 2003.— С. 150–154.
6 Венєвцева Л. В. Назви спорідненості та свояцтва у мові творів Г. Ф. Квіт-
ки-Основ’яненка // Українська культура: історія і сучасність : Матеріали наук.-теор.
конф.— Х., 1990.— С. 60; Вєтрова Е. Назви спорідненості і свояцтва в епістоляр-
ній спадщині українських письменників-класиків// Лінгвістичні студії.— 2008.
— Вип. 17.— С. 121–126; Гриценко П. Ю. Ареальне варіювання лексики.— К.,
1990.— 272 c.; Кровицька О. В. Назви осіб за сімейними та родинними стосунка-
ми, свояцтвом // Матеріали наук. конф. «Словотвір як вияв динаміки мови».— Л.,
1994.— Ч. 1.— С. 112–113; Маєрчик М. С. Українські обряди родинного циклу крізь
призму моделі переходу : Автореф. дис. ... канд. іст. наук.— К., 2002.— 20 с.; Ми-
ронюк О. Назви спорідненості і свояцтва в ролі звертань (з діалектними парале-
лями) // Волинь-Житомирщина.— 2005.— Вип. 14.— С. 134–142; Ніколаєва Л. Б.
Типологія термінів спорідненості : Автореф. дис. ... канд. філол. наук.— Донецьк,
2005.— 20 с.; Семеног О. Етнолінгвістичний підхід у вивченні назв спорідненості і
свояцтва // Укр. мова і літ. в шк.— 2005.— № 5.— С. 60–63; Скаб М. Назви осіб за
спорідненістю та свояцтвом — виразники предметного змісту апеляції в українській
78 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
Б. В. Тимочко
Для систематизації виокремлених з українсько-молдавських грамот XIV–
XV ст. лексичних одиниць на позначення свояцтва використовуємо доробок на-
ших попередників, принагідно уточнюючи наявні класифікації щодо аналізовано-
го матеріалу.
До назв свояцтва належать ті, що відображають відносини між людьми,
які об’єднані між собою не кровними зв’язками, а такими, що виникли вна-
слідок поєднання у шлюбі чоловіка й жінки, які походять з різних родин7.
В українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст. ми не виявили жодної
лексеми на позначення поняття «подружжя; шлюбна пара».
Поняття «чоловік» передає лексема м№жъ < *mǫžь (ЭССЯ , 20, 158): «и
сын№ еи, що естъ wт др№га еи м№жа» (1427, DRH, I, 101) 8; пор.: у закарпат-
ських говорах — муж «одружений чоловік» (СЗГС, 177); бойківських говір-
ках — му́жейко «муж; чоловік» (ОСБГ, І, 456); у поліських — муж «чоло-
вік; дружина», мужи́к «те саме, що муж» (СПГ, 129). У сучасній українській
мові рідко використовують слово муж на позначення чоловічої половини
подружжя, поширеною є назва чолові́к, а ось в інших слов’янських мовах
саме муж є основною назвою, що виражає поняття «чоловік» 9. У СУМі
лексема муж «чоловік (одружена особа стосовно своєї дружини)» (СУМ, IV,
820) подана з ремарками заст., уроч.
Номенів на позначення дружини в українсько-молдавських грамотах
XIV–XV ст. засвідчено чотири, а саме:
1) подроуж¿е «(цсл. подружие) дружина, жінка» (ССУМ, ІІ, 168), виво-
диться з *drugъ (ЕСУМ, ІІ, 134): «въ срэдэ вечерь парастась, а въ четврътокь
свєтаа литургйа, за душє нашє и за подружйе, кнэгынэ Настэ» (1462, DRH,
II, 145); «яко да творэтъ ми паметъ <...> генарйеЃа дьнъ въ свєтаго Василйа
Великого, вечеръ парастасъ, а за yтра свєтаа летургйа, прэждеже съмръти нашеи
и по съмръти, <...> за душе наша и подружйа нашє, Настасйа» (1476, DRH, II,
314). У сучасній українській мові подру́жжя — «1) шлюбна пара; чоловік і
дружина; 2) шлюбне життя, шлюб; 3) один із членів шлюбної пари; дружина
щодо свого чоловіка або чоловік щодо своєї дружини» (СУМ, VI, 758);
2) жена / жона ˂*žena ˂*genā (ЕСУМ, ІІ, 206) «дружина, жінка, супру-
га» (ССУМ, І, 357): «оже есмы дали Шолданъ Петрови и женэ его, дочери пана
Жyли <...> едно село на Шyмyзи» (1411, DRH, I, 42); «а не давши, имь сами
собэ возм№ть, какь и до т№лэ брали жоны и дэти братеи наших» (1456, DRH, II,
85); «що же wнь добыль того циганина и его жена, у Басарабскои Земли» (1473,
DRH, II, 285). Порівняймо: в закарпатських говірках — жона́ «жінка; дру-
жина» (СЗГС, 85); у пд.-бук. гуцульській говірці — жона «дружина, жінка»
(ГБ, 162); у марамароській говірці — жона «жінка, господиня» (ГП, 289);
у бойківських говірках — жо́на́ «дружина; заміжня жінка; жінка; молода
жінка» (ОСБГ, І, 255). У сучасній українській мові лексема жона́ (з ремар-
мові // Вісн. Харків. ун-ту ім. В. Н. Каразіна : Сер. «Філологія».— 2002.— № 538.
Вип. 34.— С. 162–166; Яковлева В. Б. Фразеологізми з назвами спорідненості та
свояцтва в контексті етнокультурних концептів // Матеріали III наук.-практ. конф.
молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень» : В 2 ч. — Х., 2006.—
Ч. 1.— С. 79.
7 Бурячок А. А. Зазнач. праця.— С. 103.
8 До аналізу залучаємо ще грамоти перших років XVI ст. (до 1504 р. включно),
щоб не розривати тривалий період правління володаря Стефана Великого.
9 Бурячок А. А. Зазнач. праця.— С. 106.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 79
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст
кою нар.-поет.) «заміжня особа стосовно до свого чоловіка» засвідчена як
нормативна (СУМ, ІІ, 543);
3) панйи / пани / панйє (запозичення з польської мови, яке, ймовірно, по-
ходить з *gъpanъ (ЕСУМ, IV, 273) «(дружина, жінка) пані» (ССУМ, ІІ, 123):
«оже тота истинаа панйи пана Ж№ржа Пйатринои, Нэга, жаловали есми еи усобною
нашею милостю и дали есми юи ˂...> села» (1438, DRH, І, 256), «и за д№ш©
свое© пани и въсэхъ дэтеи наших» (1448, DRH, I, 413), «wтъ насъ vрикъ и съ
въсемь доходомь, емv и панеи его, Насти» (1480, DRH, ІІ, 349), «Панъ Трико-
личъ дворникъ пишетъ моеи панеи, Негрити, и моеи дочци, Нєгши» (1481, DRH,
II, 354). Порівняймо: в закарпатських говірках — па́нійка «пані; інтелігентна
жінка» (СЗГС, 217), па́нія «не з простого люду, пихата жінка» (там же). У
наш час па́ні є лексемою, яка перебуває в активному вжитку, є синонімом до
слова дружи́на 10, одним зі значень па́ні є «чия-небудь дружина» (СУМ, VI,
44);
4) госпожда (цсл. госпожда) <*gospodja (ЭССЯ, VII, 60) «(форма звертан-
ня або називання дружини володаря чи представниці панівного класу) пані»
(ССУМ, І, 256): «и за здравйе и спасение госпожди нашеи Марйи и ˂...> дэтеи
наших» (1499, DRH, ІІІ, 434; 1500, DRH, ІІІ, 454). Старослов’янізм госпожда
позначав пані, господиню 11. У російській мові госпожа є синонімом до сло-
ва жена 12. Лексема не засвідчена в сучасній українській мові.
Для жінки як члена подружжя батько чоловіка є све́кром, а мати чоло-
віка — свекру́хою. В аналізованому матеріалі юридичних актів XIV–XV ст.
лексем на позначення цих понять не виявлено.
Щодо чоловіка як другої частини шлюбної пари батько дружини є
те́стем, а мати дружини — те́щею.
В українсько-молдавських грамотах для вираження поняття «батько
дружини» використовували лексему тесть ˂*tьstь (ЕСУМ, V, 561) «(бать-
ко жінки, дружини) тесть» (ССУМ, ІІ, 429): «где wсилъ Тома, тестъ ем№»
(1445, DRH, І, 364), «та продали сл№гамъ нашимъ Данч№л№ ˂...> и тестеви его,
Мълаю ˂...> за мЃ златъ татарскихъ» (1493, DRH, ІІІ, 263). Порівняймо: в
пд.-бук. гуцульській говірці — тесть «свекор», (ГБ, 222), у пд. бук.-покут.
говірці — тесть «свекор» (ГМ, 367), у марамароській говірці — тесть
«тесть, свекор» (ГП, 315), у бойківських говірках — тисьць «тесть» (ОСБГ,
ІІ, 290), у середньополіс. говірці — тєсть «жінчин батько» (ГМЧ, III 102).
Сучасне тесть «батько дружини» є нормативною лексемою (СУМ, Х, 102).
На позначення поняття «мати дружини» використовували лексему тешча
˂*tьsti̭a (Фасмер, IV, 54): «Мvша, панйи пана Пентелеа, тешча Петра Wцелескvла»
(1464, DRH, ІІ, 172), «wже прийдоша прэд нами и прэд митрополитом ˂...>
пан Юрйи вистиярник и пан Петрашко ˂...> съ тешчею своею» (1470, DRH, ІІ,
249). Порівняймо: в покут.-бук. говірках використовують лексеми тесть і
те́ща для називання як батьків чоловіка, так і батьків дружини 13; у пд.-бук.
гуцульських говірках — те́ш’ш’а «свекруха», (ГБ, 222); у пд. бук.-покут. го-
10 Полюга Л. М. Синонімічний словник найуживаніших слів.— К., 2007.—
С. 65.
11 Белей Л., Белей О. Словник старослов’янсько-український.— Л., 2001.—
С. 48; Біленька-Свистович Л., Рибак Н. Церковнослов’янська мова: Підручник зі
словником.— К., 2000.— С. 239.
12 Glosum. Сборник словарей. — https://glosum.ru/Значение-слова-Госпо-
жа-в-словаре-синонимов.
13 Прокопенко В. А. Зазнач. праця.— С. 149.
80 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
Б. В. Тимочко
вірках — те́ш’ч’а «свекруха» (ГМ, 367); у марамароській говірці — те́ш’ч’а
«теща, свекруха» (ГП, 315), у середньополіс. говірці — тє́ща «жінчина
мати» (ГМЧ, III 102). Назвою матері дружини в сучасній українській мові є
лексема те́ща (СУМ, Х, 107).
Батьки одного з членів подружжя щодо батьків другого є сватами, бать-
ко одного з членів подружжя щодо батьків другого є сватом, мати одного з
членів подружжя щодо батьків другого є свахою.
У досліджуваних документах засвідчено лексему сватъ < *svātī (Фа-
смер, ІІІ, 570) «сват» (ССУМ, ІІ, 320): «ино братъ и тесть нашъ а твои сватъ,
великии князь Иванъ Васильеви]ъ, о томъ къ намъ всказывалъ, абыхмо были
съ тобою въ мирy и въ единацътве» (1494, BD, II, 387), «поведаю]ы намъ
вашy пригоду, которая вамъ стала се оть тьстя вашого а нашого свата великого
князя московъского» (1499, BD, II, 447). Порівняймо: в гуцульських говірках
— свати́ перев. мн., обр. «весільні гості кньи́зя або кніги́ні» (Негрич, 156);
у пд.-бук. гуцульській говірці — сват і сва́ха «батько й мати новоженців
між собою» (ГБ, 213); у пд. бук.-покут. говірці — сват «сват» (ГМ, 363); у
бойківських говірках — сват «батько жениха або нареченої», «людина, яка
разом із батьком жениха приходить до батьків дівчини на “згодуˮ», «людина,
яку батько жениха посилає до батьків нареченої довідатися, чи можна при-
ходити на “згодуˮ», «людина, яка разом з батьком молодого в 1 або 2 тижні
після “згоди” виторговує в батьків молодої додаток до приданого» (ОСБГ,
ІІ, 205). У сучасній українській мові сва́том називають батька або родича
одного з подружжя щодо батьків або родичів другого (СУМ, ІХ, 66).
Поняття «чоловік доньки або сестри» відображала лексема зєтъ ˂*zętь
(ЕСУМ, ІІ, 286): «вэра пана Юргича Белогородского и зєтэ его» (1443, DRH,
І, 317), «wже прйиде прэдъ нами и прэдъ усими нашими,великыми и малыми,
болэре панъ Ивулъ Сwлка и зэтъ ихъ, Богданъ» (1461, DRH, ІІ, 140), «по-
сылали были есмо до васъ нашого посла, Шанъдро дьяка, абы есте зъ зятем
вашимъ зъ Алексанъдромъ ˂...> миръ взяли» (1498, BD, II, 409). Порівняй-
мо: в пд.-бук. гуцульській говірці — з’ет’ «зять» (ГБ, 168); у пд. бук.-покут.
говірці — з’ет’ «зять» (ГМ, 342); у бойківських говірках — з’етечко «зять»
(ОСБГ, І, 308); у середньополіс. говірці — зять «чоловік жінчиної сестри»
(ГМЧ, III 101). У сучасній українській мові лексема зять розширила свою
семантику й позначає не лише чоловіка дочки, а й сестриного чоловіка,
чоловіка зовиці (СУМ, ІІІ, 744).
У аналізованих юридичних актах ми не виявили лексем на позначення
дружини сина, невістки щодо батьків її чоловіка.
Значення «чоловік сестри» та «брат дружини» передавали лексеми:
1) ш№ринь ˂*šurinъ (ЕСУМ, VI, 492; Фасмер, IV, 488): «wже прйидошє
предь нами ˂...> Живерть и Романь ˂...> и Юра, ш№ринь Васковь» (1479, DRH,
ІІ, 331)). Порівняймо: в пд.-бук. гуцульській говірці — шуринец «сестрин чо-
ловік» (ГБ, 237); у середньополіс. говірці — шу́рин «жінчин брат» (ГМЧ, III
101). У сучасній українській мові брата дружини називають шу́рином (СУМ,
ХІІ, 565);
2) кумнатъ «(молд. кумнат) (брат дружини) шурин; (чоловік сестри)
зять» (ССУМ, І, 527): «пан Юрйи вистиярник и пан Петрашко, к№мнатъ его»
(1470, DRH, ІІ, 249). Із цього контексту важко визначити, кого саме називали
кумна́том: сестриного чоловіка чи дружининого брата (так само, як і в ілю-
страції до лексеми шу́рин). Порівняймо: в буковинських говірках — кумна́т
«1) брат дружини; 2) брат чоловіка; 3) чоловік сестри; 4) чоловік жінчиної
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 81
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст
сестри» (СБГ, 240); у пд.-бук. гуцульській говірці — кумнат «дівер, шваґер»
(ГБ, 179); у пд. бук.-покут. говірці — кумнат «шваґер, брат жінки, чоловіка»
(ГМ, 347); у марамароській говірці — кумнат «шваґер» (ГП, 296). Молдав-
ське кумнат і рум. cumnàt «шурин, швагер» походять від лат. cognātus «ро-
дич; рідний, родинний, близький» (ЕСУМ, ІІІ, 140; МРС, 327; СДЄЛМ, 216;
РРС, 222; DRU, 111; MDLR, 178).
Якщо чоловік і дружина, маючи дітей від попереднього шлюбу, беруть
новий шлюб, то свояцтвом будуть пов’язані дружина й діти її нового чоло-
віка від попереднього шлюбу, а також чоловік та діти його нової дружини
від попереднього шлюбу, адже рідний син / рідна донька одного із членів
подружжя кровно є чужими іншому членові шлюбної пари.
В українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст. для номінації нерідного
сина засвідчена лексема пасинокъ < *pasynъkъ < *pa + *synъkъ (ЕСУМ, IV,
304) «пасинок, пасерб» (ССУМ, ІІ, 129): «Стека съ челэдъю си и съ своимъ
пасинком » (1462, DRH, ІІ, 152); «третйє часть того села що к№пиль wть Ни-
стра, пасинокъ Должинъ» (1479, DRH, II, 320). Порівняймо: в буковинських
говірках — па́синок «1) перен. шматок дерева для з’єднування і скріплення
двох кінців переламаного стовпа чи балки; 2) дерев’яний брус; залізобетон-
на балка, сталева рейка або швелер, що ними нарощують нижню частину
дерев’яного стовпа, призначену для закопування в землю; 3) нерідний син;
4) бічний паросток» (СБГ, 390); у гуцульських говірках — па́семок / па́симок
/ па́синок «1) пасинок, пасерб; 2) молода гілочка на дереві рослини; 3) від-
росток у рогах оленя (ГГ, 144); у закарпатських говірках — па́семок «бічний
пасинок у культурних рослин (його обривають)» (СЗГС, 218); у середньо-
поліс. говірці — па́синок «нерідний син одного з подружжя» (ГМЧ, III 100);
па́сінок «годованець, хлопець, усиновлений для виховання» (там же, 103); у
зх.-поліських — па́синок, па́синець «нерідний син» (СЗПГ, 29). У сучасній
українській мові па́синком називають нерідного сина одного з членів по-
дружжя, який доводиться рідним другому (СУМ, VІ, 85).
Для номінації нерідної дочки засвідчено лексему падчерица < *padъkter-
(ЕСУМ, IV, 253), < *dъkti (Фасмер, ІІІ, 184): «wже прйидоша, прєдъ нами и
прэдъ нашими боєре, сл№га нашъ, Холоватйи, и съ своими падчерицами, Федо-
рою и Настею» (1484, DRH, ІІ, 401). Порівняймо: в середньополіс. говірці
— па́чєрка «падчерка, нерідна дочка одного з подружжя» (ГМЧ, III 100); у
поліських говірках — па́черка «пасербиця» (СПГ, 155); у зх.-поліських —
па́ччирка «пасербиця» (СЗПГ, 33), па́нчерица «нерідна донька, пасербиця»
(там же, 26). У сучасній українській мові па́дчерка, па́дчірка позначає не-
рідну дочку одного з подружжя, яка доводиться рідною іншому, пасербицю
(СУМ, VІ, 14).
Одним із видів спорідненості є духовна спорідненість, яка передбачає
виховання дитини не лише рідними батьками, а й хрещеними, які отри мують
такі обов’язки під час обряду хрещення. Хрещені стають кумами для рідних
батьків дитини 14.
В українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст. поняттям, що належить
до духовної спорідненості, є «хрещений батько щодо батьків хрещеника».
Воно реалізується в слові кумъ ˂ *kumъ, яке, найвірогідніше, походить з
народної (балкан. чи балканором.) латині — compater (commater) і прийшло
14 Колєснік Л. Назви спорідненості і свояцтва у буковинських говірках // Куль-
тура слова.— 2010.— № 72.— С. 145–146.
82 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4
Б. В. Тимочко
з Болгарії після прийняття християнства на Русі (ЭССЯ, ХІІ, 101; ЕСУМ, ІІІ,
138): «аже тотъ истинныи приєтелъ нашъ милыи и к№мъ, панъ Дидрихъ Б№ча-
чъскыи и ќзловскыи» (1443, DRH, І, 325). Порівняймо: в закарпатських го-
вірках — кумóве «мн. форма наз. і клич. відм. мн. до кум «кум» (СЗГС, 155);
у пд.-бук. гуцульській говірці — кум «кум, сват» (ГБ, 179); у пд. бук.-покут.
говірці — кум «кум» (ГМ, 347); у бойківських говірках — кум «кум» (ОСБГ,
І, 394); у поліських говірках — кумавйó збірн. «куми» (СПГ, 110). У сучасній
українській мові ку́мом є хрещений батько щодо батьків хрещеника і хреще-
ної матері, а також батько дитини щодо хрещеного батька і хрещеної матері
(СУМ, ІV, 396).
Отже, проаналізований матеріал засвідчив, що ЛСГ «Назви свояцтва»
— це структура з тісними лексико-семантичними взаємозв’язками між її ча-
стинами; за походженням серед лексем на позначення свояцтва більшість ста-
новлять лексеми праслов’янського періоду; серед запозичених є романізм,
старослов’янізм; більшість назв свояцтва, засвідчених документами молдав-
ських канцелярій, наявні в сучасній українській мові.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ГБ — Горбач О. Словник говірки с. Бродин, повіт Радівці (Румунія) // Зібрані
статті VІІІ. Історія мови. Діялектологія. Лексикологія.— Мюнхен,
1997.— С. 123–275.
ГГ — Гуцульські говірки : Лінгвіст. та етнолінгвіст. дослідження / Відп. ред.
Я. Закревська.— Л., 2000.— 367 с.
ГМ — Горбач О. Південня буковинсько-покутська говірка с. Милешовець бл.
Радовець // Зібрані статті VІІІ. — С. 324–375.
ГМЧ — Говірка села Машеве Чорнобильського району / Уклад.: Ю. І. Бідношия
та ін.— К., 2003.— Ч. 3:— 225 c.: іл.
ГП — Горбач О. Словник говірки с. Поляна (Румунія) // Зібрані статті VІІІ. —
С. 276–321.
ЕСУМ — Етимологічний словник української мови : В 7 т. / Редкол.:
О.С. Мельничук (голов. ред.) та ін.— К., 1983–2012.
МРС — Молдавско-русский словарь. Дикционар молдовенеск-русеск /
Редкол.: А. Т. Борщ и др.— М., 1961.— 780 с.
Негрич — Негрич М. Скарби гуцульського говору : Березови.— Л., 2008.— 224 с.
ОСБГ — Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : В 2 ч.— К., 1984.
РРС — Румынско-русский словарь / Ред. Г. Болокан и др.— М. ; Бухарест,
1980.— 1592 с.
СБГ — Словник буковинських говірок / Ред. Н. В. Гуйванюк, К. М. Лук’янюк.—
Чернівці, 2005.— 688 с.
СДЄЛМ — Скурт дикционар єтимолоӂик ал лимбий молдовенешть / Алкэтуит:
Н. Д. Раевский, М. А. Габинский— Кишинеу, 1978.— 680 п.
СЗГС — Сабадош І. В. Словник закарпатської говірки села Сокирниця
Хустського району.— Ужгород, 2008.— 480 с.
СЗПГ — Аркушин Г. Словник західнополіських говірок : В 2 т.— Луцьк, 2000.—
Т. 2.— 458 с.
ПГ — Лисенко П. С. Словник поліських говорів.— К., 1974.— 261 с.
ССУМ — Словник староукраїнської мови XIV–XV ст. : В 2 т. / Голов. ред.
Л. Гумецька та ін.— К., 1977–1978.
СУМ — Словник української мови : В 11 т. — К., 1970–1980.
Фасмер — Фасмер М. Этимологический словарь русского языка : В 4 т.— М.,
1986–1987.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 4 83
Назви свояцтва в українсько-молдавських грамотах XIV–XV ст
ЭССЯ — Этимологический словарь славянских языков / Под ред.
О. Н. Трубачёва.— М., 1974–2012.— Вып. 1–38.
BD — Bogdan І. Dokumente Lui Stefan cel Mare.— București, 1913.— Vol. 1–2.
DRH — Documenta Romaniae historica: A. Moldova.— București, 1975–1980.—
Vol. 1–3.
DRU — Dicţionar Român-Ucrainean. Румунсько-український словник /
C. Drapaca, V. Rusnac, M. Gavrelciuc.— Bucureşti ; Cernăuţi.— 564 р.
MDLR — Canarache A., Breban V. Mic dictionary al Limbii Române.— Bucureşti,
1974.— 848 p.
B. V. TYMOCHKO
KINSHIP TERMS IN UKRAINIAN-MOLDOVAN CHARTERS OF THE
14-th–15-th CENTURIES
The Ukrainian-Moldovan diplomas are handwritten legal documents from the territory
of the Moldavian Principality, which are the reliable source of studying the history of the
Ukrainian language of the 14-th –15-th centuries, as the Old-Ukrainian written-literary
language has been for a long time the official language of Moldavian state.
The lexical-semantic group «Name of relationship», which is represented in the
Ukrainian-Moldovan diplomas of the 14-th – 15-th centuries, since they often dealt with
various cases between persons related by kindred relations, is analyzed in this study.
The structural, lexical-semantic and etymological analysis of the names of relationship,
certified in Ukrainian-Moldovan diplomas of the 14-th–15-th centuries, is the aim of this
article.
Selected and analyzed material allows concluding that the lexical-semantic group
«Name of relationship» is a complex lexical semantic structure that contains a number of
smaller lexical-semantic structures and there is a close semantic relationship between its
elements. By the origin the lexeme of the proto-Slavic ancient times constitute an absolute
majority among the lexemes to denote kindred relations; Romans and Old-Slavs happen
among the borrowings; most of the names of kinship, notarized in the documents of the
Moldovan offices, are present in modern Ukrainian language (literary and dialectal).
Keywords: Ukrainian language, the Ukrainian-Moldovan diplomas of the 14-th
–15-th centuries, the names of relationship, spiritual kinship, lexical-semantic group.
|