Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови

У статті досліджено становлення суфіксальної акцентуації вербативів першого структурного класу з автохтонними коренями. Усі вони характеризуються похідністю основ, семантичною співвіднесеністю з однокореневими дериватами різних структурних класів і типів акцентуації, процесуальністю семантики, рідш...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Іваночко, К.М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Назва видання:	Мовознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184368
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови / К.М. Іваночко // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 43-58. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184368
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1843682022-05-28T01:26:39Z Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови Іваночко, К.М. У статті досліджено становлення суфіксальної акцентуації вербативів першого структурного класу з автохтонними коренями. Усі вони характеризуються похідністю основ, семантичною співвіднесеністю з однокореневими дериватами різних структурних класів і типів акцентуації, процесуальністю семантики, рідше — стану, а суфіксальні утворення — грамемою недоконаного виду, рухомим наголосом (у межах реляційного суфікса), мотивованого здебільшого наголосовою аналогією до вербативів пізньопрасловʼянської рухомої акцентної парадигми та дериваційними процесами. In the article the formation of Structural Class I verbatives with autochthonous roots has been investigated. All of them are characterized by stem derivativity, semantic correlation with one-root derivates of different structural classes and accentuation types, semantics (less frequent state) processuality; and as far as suffixal formations are concerned they are characterized by an imperfective aspect grammeme, movable stress (within the relational suffix), motivated mostly by stress analogy to the late pre-Slavic movable accent paradigm verbatives and derivational processes. 2018 Article Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови / К.М. Іваночко // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 43-58. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184368 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті досліджено становлення суфіксальної акцентуації вербативів першого структурного класу з автохтонними коренями. Усі вони характеризуються похідністю основ, семантичною співвіднесеністю з однокореневими дериватами різних структурних класів і типів акцентуації, процесуальністю семантики, рідше — стану, а суфіксальні утворення — грамемою недоконаного виду, рухомим наголосом (у межах реляційного суфікса), мотивованого здебільшого наголосовою аналогією до вербативів пізньопрасловʼянської рухомої акцентної парадигми та дериваційними процесами.
format	Article
author	Іваночко, К.М.
spellingShingle	Іваночко, К.М. Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови Мовознавство
author_facet	Іваночко, К.М.
author_sort	Іваночко, К.М.
title	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
title_short	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
title_full	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
title_fullStr	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
title_full_unstemmed	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
title_sort	становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2018
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184368
citation_txt	Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови / К.М. Іваночко // Мовознавство. — 2018. — № 5. — С. 43-58. — Бібліогр.: 6 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT ívanočkokm stanovlennâsufíksalʹnoíakcentuacíídíêslívperšogostrukturnogoklasuvpívdennozahídnihgovorahukraínsʹkoímovi
first_indexed	2025-07-16T04:36:13Z
last_indexed	2025-07-16T04:36:13Z
_version_	1837776842372677632
fulltext	ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 43 © К. М. ІВАНОЧКО, 2018 К. М. ІВАНОЧКО СТАНОВЛЕННЯ СУФІКСАЛЬНОЇ АКЦЕНТУАЦІЇ ДІЄСЛІВ ПЕРШОГО СТРУКТУРНОГО КЛАСУ В ПІВДЕННО- ЗАХІДНИХ ГОВОРАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ У статті досліджено становлення суфіксальної акцентуації вербативів першо- го структурного класу з автохтонними коренями. Усі вони характеризуються похід- ністю основ, семантичною співвіднесеністю з однокореневими дериватами різних структурних класів і типів акцентуації, процесуальністю семантики, рідше — ста- ну, а суфіксальні утворення — грамемою недоконаного виду, рухомим наголосом (у межах реляційного суфікса), мотивованого здебільшого наголосовою аналогією до вербативів пізньопрасловʼянської рухомої акцентної парадигми та дериваційними процесами. Ключові слова: суфіксальна акцентуація (рухомість наголосу в межах афік- са), наголосова аналогія, пізньопрасловʼянські акцентні парадигми (баритонована, окситонована й рухома), мотивувальні основи. Дієслова суфіксального типу акцентуації, порівняно з вербативами коре- невого, у південно-західному наріччі відзначаються нижчим ступенем про- дуктивності вжитку. У морфологічному плані вони виявляють належність до першого, другого, третього, четвертого й п’ятого структурних класів, мор- фемні структури яких представлені відповідними афіксами основи (-ува-, -ва-, -а- (-’и-), -і-, -ота-); у лексико-семантичному й семантико-граматично- му — спроможність кореляції зі спільнокореневими вербативами більшо- сті структурних класів; у дериваційному — похідність основ і розширення потенційних можливостей лексико-семантичної деривації при наголосовій диференціації омонімічних відношень 1; в акцентуаційному — закріпленість наголосу за суфіксом «класу основи в усіх особових формах однини і множини» 2. Вербативи першого класу характеризуються помірним ступенем про- дуктивності вжитку, процесуальністю семантики, структурною одноманітні- стю 3 (з превалюванням запозичених коренів), суфіксом класу основи -ува- 1 Іваночко К. Наголос і становлення гетерогенних омонімів-вербативів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови // Вісник Київ. нац. лінгвіст. ун-ту : Серія «Філологія» / Голов. ред. М. П. Баган — К., 2017. — Т. 20. № 2. — С. 17‒27; Іваночко К. Наголосова варіантність предметних ономатопів третього структурного класу в південно-західних говорах української мови / Наук. вісн. міжнар. гуманітар. ун-ту : Серія «Філологія» / Голов. ред. І. В. Ступак. —О., 2017. — № 28. — С. 15‒20. 2 Винницький В. Українська акцентна система: становлення, розвиток. — Л., 2002. — С. 355. 3 Там же.— С. 357. 44 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко (-ова-), що є дериваційним набутком здебільшого східнослов’янських мов, та наголосовою однотипністю. Вони репрезентують семантичну спроможність співвідноситися зі спорідненими утвореннями третього, дев’ятого і, рідше, восьмого, пʼятого й четвертого структурних класів, суфіксальну акцентуацію, що виводиться з пізньопрасловʼянських баритонованої, окситонованої й рухомої акцентних парадигм мотивувальних дериватів. Попри дослідження особливостей наголошування означених вербати- вів української мови в діахронному й синхронному аспектах 4 на периферії акцентологічних студій виявився процес становлення їхньої суфіксальної акцентуації в південно-західному наріччі української мови, визначеного В. Винницьким як рухомий акцентний тип у межах суфікса 5, у тому числі й наголосо́ва співвіднесеність з пізньопрасловʼянськими акцентними пара- дигмами мотивувальних дериватів. Нез’ясованими залишилися й причини зміщення наголосу з кореневої морфеми дієслів пізньопрасловʼянської баритонованої І а.n. та баритонованої ІІ а.n. на суфікс класу основи. До актуалізованих проблем акцентуаційного аналізу зараховуємо й зміщення наголосу з кореневих чи афіксальних (відсубстантивних) морфем їхніх мотивувальних номінативів колишніх баритонованої, окситонованої, як, зрештою, і рухомої акцентних парадигм. Поза увагою акцентологів виявилося й співвіднесення наголосу в префіксованих дериватах з процесами імперфективації. Предметом акцентуаційного аналізу стали вербативи з автохтонними ко- ренями, оскільки запозичені не піддаються наголосовій співвіднесеності з пізньопрасловʼянськими акцентними парадигмами. Мета розвідки — дослі- дити становлення суфіксального акцентного типу дієслів першого структур- ного класу, що передбачає розв’язання таких завдань: зʼясування етимологіч- них особливостей аналізованих вербативів, як і належності мотивувальних дериватів до відповідних пізньопрасловʼянських акцентних парадигм; пояс- нення причин набуття суфіксальної акцентуації девербативами колишньої а.n.а., як і деномінативами колишніх а.n.а., а.n.b., а.n.с.; простеження кореля- ції наголосу з процесами імперфективації префіксованих дієслів. У структурі автохтонних вербативів виокремлюються деривати, за- корінені в праслов’янську, східнослов’янську й українську мовні спільно- ти, більшість з яких не стала набутком сучасної української літературної мови. У формах інфінітива й минулого часу вони засвідчують наголошення другого складу афікса основи, що мотивується наголосовою аналогією до вербативів пізньопрасловʼянської а.n.с., як і дериваційними процесами. А в теперішньому часі та в імперативі вони, навпаки, демонструють відтяг- нення наголосу, супроводжуване чи стимульоване усіченням суфіксальної морфеми, на попередній склад. Вербативи власне українського періоду при цілковитому переважанні «динаміки» наголосу в межах двоскладового тема- 4 Дыбо В. А. Славянская акцентология : Опыт реконструкции системы акцент- ных парадигм в праславянском. — М.,1981. — С. 201; Скляренко В. Г. Прасловʼян- ська акцентологія. — К., 1998. — С. 180‒183; Скляренко В. Г. Історія українського наголосу. Дієслово. — К., 2017. — 660 с.; Іваночко К. Особливості наголошування префіксально-суфіксальних вербативів з реляційною морфемою -ува- в наддні- стрянських говірках // Наук. зап. Терноп. нац. пед. ун-ту : Серія «Мовознавство». — Тернопіль, 2014. — Вип. 2. — С. 102‒111. 5 Винницький В. Зазнач. праця.— С. 347. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 45 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... тичного афікса виявляють наголосову закоріненість у пізньопрасловʼянські акцентні парадигми мотивувальних дериватів. Усталення рухомого наголосу в межах суфікса відбувалося шляхом змі- щення його з кореня чи іменного афікса на означений суфікс основи, спри- чинюючи в деяких з них акцентну варіантність. Незважаючи на те, що біль- шість, досліджених дієслів закорінена в праслов’янську мову лише частина з них характеризується лексико-семантичною, морфологічною й семанти- ко-граматичною співвіднесеністю з говорами російської та білоруської мов. У досліджуваному наріччі виокремлюються девербативи й деномінативи. Девербативи (їх виявлено всього 8) засвідчують кореляцію суфіксально- го наголошування з їхньою пізньопраслов’янською a.n.c., що підтверджує їх співвіднесеність з мотивувальними субстантивами. На думку В. Скляренка, означені дієслова в пізньопрасловʼянській мові «у формах, утворених від ос- нови теперішнього часу (презенс, імператив, дієприкметники теперішнього часу), зазнали впливу відповідних дієслів з окситонованою а.n. і отримали в згаданих формах суфіксальний (на u-) наголос замість давнього кореневого (на початковому складі) або кінцевого (в імперативі — на форманті імпера- тива)» 6. А форми, утворені від інфінітива (супін, аорист, дієприкметники минулого часу), зазнали уніфікації своєї акцентуації: «інфінітивний наголос на суфіксальному голосному -а- витіснив у згаданих формах первісний кореневий (на початковому складі) або кінцевий наголос» 7: [zhoduwaty sy] «вигодувати, виростити, виховати» (SH, 281) < godovàti godùjetь (a.n.c.) < gȍdъ (a.n.c.) (Скл. 8, 315), згоду(о)ва́ти «виховати», «вигодувати» (СБГ, І, 303), γodováti, -úju, -úje; -új; po=γodóvanωj «годувати» → kormíti (СКУТГ, 86), годува́ти (Жел. І, 147), годува́ти «давати кому- небудь їжу», «утримувати кого-небудь», «бути джерелом засобів для існування» (СУМ, ІІ, 104), псл. godovati, похідне від godъ «свято, святковий бенкет» (ЕСУМ, І, 545); задивуватис’а «здивуватися» (СБГ, І, 269) < divovàti dīvùjetь (a.n.c.) < dîvъ (a.n.c.) (Скл., 315), дивува́ти ся (Жел., І, 181), дивува́ти «викликати подив, здивування в кого-небудь, вражати незвичайністю чогось», «бути в стані здивування; виявляти подив, здивування» (СУМ, ІІ, 273), диви́ться (чему) «дивуватися, чудуватися, диву даватися» (Даль, І, 435); noc̆ováti, nọc̆úju, -e «ночувати» → spáti (СКУТГ, 132) < not’evàti not’ùjetь (a.n.c.) < nȍt’ь (a.n.c.) (Скл., 315), переначува́ти «надати можливість переспати ніч»: переначуйте ня (ГБ, 283), ночува́ти (Жел., І, 533), ночува́ти «проводити ніч із сном і відпочинком; лаштуватися де-небудь на ніч для відпочинку» (СУМ, V, 448); спольова́ти «зловити, вбити (під час полювання)»: Йа спол’ова́ його (СБГ, ІІ, 243) < pol’evàti pol’ùjetь (a.n.c.) < pȍl’e (a.n.c.) (Скл., 315), полюва́ти, полю́ю, полюєш (Жел., ІІ, 694), полюва́ти «шукати і переслідувати диких звірів, птахів і риб з метою убити чи зловити їх», «намагатися напасти на чий-небудь слід, виявляти місцеперебування когось, вистежувати», «намагатися взяти під свій вплив, прагнути підкорити, обдурити кого-небудь і т. ін.» (СУМ, VІI, 106), походить від поле (ЕСУМ, ІV, 487); доторгува́тис’а «домовитися щодо ціни» (СБГ, І, 230) < tъṛgovàti tъṛgùjetь (a.n.c.) < tъ̏rgъ (a.n.c.) (Скл., 315), торгува́ти (Жел., ІІ, 976), торгува́ти «провадити торгівлю, мати 6 Скляренко В. Г. Прасловʼянська акцентологія. — С. 182. 7 Там же. 8 Список скорочень див. у кінці статті. 46 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко торгові відносини з ким-небудь; професійно займатися торгівлею», «давати кого-, що-небудь у чиєсь розпорядження за гроші; діставати з чогось матеріальну вигоду», «збираючись купити що-небудь, добитися зниження ціни; виторгувати» (СУМ, X, 203); culuwaty (sy), ciuluwatysy (SH, 29) < cě̄lovàti, cě̄lùjetь (a.n.c.) < cě̂lъ (a.n.c.) (Скл., 315), ц’улувати «цілувати» (ДСсР, 96), ц’ул’ува́ти, цілува́ти (СБГ, ІІ, 359), цілова́ти (Жел., ІІ, 1035), цілува́ти, -лу́ю, -єш (Гр., ІV, 432), цілува́ти(ся), -у́ю(ся), -у́єш(ся) (Орф., 830). Кореляцію рухомого наголосу з давньою рухомою акцентною парадиг- мою в українській мові засвідчує й власне девербатив чарува́ти: zczaruwaty, szcziyruwaty «зачарувати» (SH, 279) < čārovàti čārùetь (a.n.с) (Скл., 183), розчарува́ти «зняти чари», «відчарувати» (СБГ, ІІ, 194), ўчарува́ти «зчару- вати» (СБГ, І, 152), чарува́ти (Жел., ІІ, 1060); учарува́ти, -у́ю, -єш «зача- рувати», «приворожити» (Гр., ІV, 369); учарува́ти¹, -у́ю, -у́єш «те саме, що зачарувати» (СУМ, Х, 531). Цікавим є процес становлення акцентуаційного малюнку девербатива дарувати, що аналогічно ілюструє кореляцію рухомого наголосу з пізньо- прасловʼянською a.n.c., зберігаючи співвіднесеність з мотивувальним суб- стантивом: обдарова́ти «обдарувати» (СБГ, ІІ, 4) < dārovàti dārùjetь (a.n.c.) < dȃrъ (a.n.c.) (Скл., 315) / дарити, ударувати «дати», «подарувати»: Боже вам ударуй ласку свойу с’вйату (СБГ, ІІ, 312), [darováti]: po=darováti, -úju, -úje; -új; -óvanωj «подарувати» (СКУТГ, 73); дарува́ти (Жел., І, 172), дару- ва́ти, -ру́ю, -єш «дарити», «давати, нагороджувати», «жертвувати», «проща- ти, вибачати» (Гр., ІV, 357), дарува́ти «передавати що-небудь у власність як подарунок», «наділяти, обдаровувати», «вибачати, прощати» (СУМ, ІІ, 213). У текстах староукраїнського періоду аналізоване дієслово також демон- струє, попри традицію фіксувати слова без наголосового маркера, абсолютну перевагу суфіксальної акцентуації, як і спорадичність кореневої, що вмоти- вовується ритмічним малюнком фрази : «Koliby ty to mohłá vczynity... Jabym tobi wilmi dyákował I ná czerleny czoboty dárował»([Раків], поч. ХVII cт., Траг. 2 зв) (СУМ,VII, 176). Натомість у російській мові зазначений вербатив характеризується коре- невим наголошуванням, співвідносним з ітеративною грамемою, що моти- вується парокситонними процесами: да́ривать, дари́ть «віддавати назавжди безоплатно, віддати даром, приносити в дарунок, давати подарунок» (Даль, І, 415), да́ривать, ітер. дари́ть «дарувати» (РУС, І, 329). Рухомість наголосу в досліджуваному наріччі, як і у варіантах літера- турної мови, крім сучасної української літературної мови, підтверджують і десубстантиви пізньопрасловʼянських І і ІІ баритонованої та окситонованої акцентних парадигм (5), при співвіднесеності двох останніх з окситонова- ною мотивувального субстантива. Суфіксальний тип акцентуації означених дериватів посилюється й наголосовою аналогією до вербативів колишньої рухомої акцентної парадигми: ласува́ти «могти»: То ма́гнис, на то ласує грім бити; «підстерігати» (СГГ, 109), ласувати: ласуйе боти, ласу́йė бы́тиͥ «подобається бути та- ким-то», «трапляється» (СБГ, І, 404) < lʹasovati lʹasujetь (a.n.a.) < lʹasъ (a.n.a.) (Скл., 314), ласова́ти «ласо їсти» (ГБ, 275), ласува́ти (Жел., І, 398), [ла́сий¹] «смачний, принадний; охочий, жадібний», ла́сити «вабити», [ла́ситися] «прагнути», ла́сува́ти «їсти що-небудь смачне», ласува́тися «т. с., ласитися»; псл. пн. lasъ «ласий»; споріднені з дінд. laṣati (lalsati) ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 47 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... «бажає», lālasaḥ «жадібний, жадаючий», лат. lascīvus «пустотливий, похіт- ливий», гот. lustus «бажання», двн. lust, нвн. Lust «т. с.», іє. las- / ḷs- «бажати» (ЕСУМ, ІІІ, 196), але: ла́сувати «їсти що-небудь смачно» (СУМ, IV, 452); lituwaty «проводити літо», «випасати» (SH, 114) < lʹĕtovati lʹĕtujetь (a.n.a I) < lʹĕto (a.n.a) (Скл., 314), літува́ти «нишпорити», «тинятися» (СГГ, 113), літува́ти (Жел., І, 410), літува́ти «проводити де-небудь літо; жити десь літом», «залишатися на літо без води (про штучні водойми)» (СУМ, V, 532), рос. лѣтовать гдѣ «проводити літо, перебувати, проживати» (Даль, ІІ, 281); звойȯва́ти ͤ, перен. (про дрібні предмети) «запропастити», «стовкти», «зни- щити», «поламати» тощо: Звойува́ў ши́бу (СБГ, І, 301) < vojèvati vojùjetь (a.n.a I) < vojъ̀ «воїн» (a.n.b.) (Скл., 315), звойува́ти «взяти в полон», «пе- ремогти» (СБГ, І, 301), воюва́ти (Жел., І, 123), воюва́ти «вести війну», «відстоювати певні позиції, погляди, ідеї тощо» (СУМ, І, 746), рос. вое- ва́ть, воеваться «йти на когось війною, йти з військом у бій, наступаючи чи обороняючись, вести війну» (Даль, І, 230); psováti «сварити» (СКУТГ, 154) < pьsòvati pьsùjetь (a.n.a.) (Скл., 181) < pьsъ̀ (a.n.b.) (Скл., 107); пес; псува́ти, псую, псує́ш (Жел., ІІ, 796); mudruwaty «хитрувати, видумува- ти» (SH, 131) < mǭdròvati mǭdrùjet (a.n.a II) < mǭdrъ̀ (a.n.b.) (Скл., 314), мудрува́ти «обманювати», «хитрувати» (СГГ, 127), мудрува́тісє «бути за- розумілим, чванливим» (ЗІДНГ, 213), змудрува́ти «перехитрити», «сказати речення, звичайно цинічного характеру і до рими з останнім словом, на якому перший скінчив» (СБГ, І, 314), мудрува́ти (Жел., І, 457), мудрува́ти «удаватися в зайві й непотрібні міркування», «те саме, що хитрувати», «те саме, що роздумувати» (СУМ, ІV, 820), рос. мудрова́ть, мудрúть «хитрува- ти, придумувати щось незвичайне, робити щось, будучи впевненим у собі» (Даль, ІІ, 356). Суфіксальну акцентуацію мають і девербативи (3), мотивовані одноко- реневими дериватами кількох структурних класів, що в пізньопрасловʼян- ській мовній спільноті засвідчують належність до акцентних парадигм: – баритонованої (при кореневій акцентуації в говорах російської мови): захорова́ти «захворіти» (СБГ, І, 293) < xvorě̀ti xvorě̀jetь (a.n.aI) (Скл., 185), kwа(о)ruwaty si «хворіти» (SH, 112), кворува́ти «хворіти (перен. про тварину)» (СГГ, 92), захурува́ла «захворіти» (УГПЗН, 16), хорува́ти (Жел., ІІ, 1044), хорува́ти, діал. «хворіти» (СУМ, XI, 131), рос. хва́рувать, кстр. «боліти, хворіти» (Даль, ІV, 544); – баритоновано-окситонованої: [szparиwaty, szparи́je] «заощаджувати» (SH, 230) < poṛ̀ti pʹorʼetь (а.n.а.-b.) (Скл., 167), дошпарова́тиͥ, буд. «при- пасувати» ͥ (СБГ, І, 231), шпарува́ти¹ (Жел., ІІ, 1097), шпарува́ти² (там же), шпара́¹ «щілина, тріщина», [шпарува́ти] «забивати планками вертикальні щілини між дошками стіни (веранди тощо)», шпарува́ти «замазувати трі- щини, щілини», шпарува́ть «замазувати тріщини», бр. [шпара́] «паз у ко- лоді для моху», п. szpara «щілина, шпара», spara «т. с.», ч. spára, (розм.) špára, нл. spara «т. с.»; псл. [spara]; імовірно, споріднене з псл. (s)porti, укр. поро́ти; отже, первісне значення spara — «щось розпорене, проріза- не» (ЕСУМ, VI, 457); шпарува́ти «замазувати щілини й заглибини в стінах і на стелі будівель глиною» (СУМ, XI, 517); – окситонованої: наби́лʹова́ти «натрапляти» / наби́лити, набіли́ти «на- трапити», (кому) «сказавши, попередити» (СБГ, І, 460), пробилува́ти «ви- магати, претендувати» (Жел., ІІ, 767) < bělìti bě́lītь (а.n.b.) (Скл., 158), [би- ли́ти] «базікати, балакати», [набили́ти] «натякнути», [набили́нити] «т. с.», 48 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко [набили́лювати] «натякати», [набіля́ти] «т. с.», [набили́люватися] «роїтися в голові», на́білки набити «пустити плітки», [пробилува́ти] «вимагати, пре- тендувати»; не зовсім ясне; можливо, псл. biliti «балакати»; споріднене з лит. bilti «говорити», bylóti, лтс. biêst, прус. billīt «т. с.»; пор. били́ця (ЕСУМ, І, 183), били́на (СУМ, І, 165). У бойківських і сучасній локальній марамороській говірках функціонує декілька префіксованих спільнокореневих девербативів того ж структурного класу з грамемою доконаного виду (наказкова́тися, показкова́ти), які репре- зентують тотожність з мотивувальним безпрефіксним утворенням рухомої акцентуації (казкова́ти), що семантично співвідноситься з однокореневим дериватом п’ятого структурного класу (каза́ти) суфіксально-кореневого на- голосового типу, закоріненого в пізньопрасловʼянську a.n.b.: kāzàti kážetь (a.n.b.) (Скл., 174). Закріпленість наголосу за афіксом класу основи в наведених дієсловах, імовірно, належить до новітніх надбань наголосової системи південно-за- хідного наріччя, що вмотивовується наголосовою аналогією до вербативів колишньої рухомої акцентної парадигми, стимульованої дериваційними про- цесами: казкова́ти [каскова́ти], -ку́йу, -ку́йеш «розмовляти протягом трива- лішого часу», прика́зовати (Саб., 137), наказкова́тися [накаскова́тисʼа] «наговоритися досхочу» (там же, 186), показкова́ти [покаскова́ти] «погово- рити, побесідувати» (там же, 247). Префіксовані однокореневі імперфективи, мотивовані незафіксова- ним в українській мові однокореневим безпрефіксним ітеративом першого структурного класу, у досліджуваному наріччі (бойківських і гуцульських говорах), як і в українській мові загалом, репрезентують широту ареально- го вжитку, високий ступінь продуктивності деривації, видову кореляцію з однокореневими префіксованими перфективами п’ятого структурного класу суфіксально-кореневого наголосового типу (при домінуванні кореневої ак- центуації мотивувального деривата в західно- і південнослов’янських мо- вах) і послідовність кореневого наголошування як маркера ітеративної гра- меми. Незважаючи на усталеність в україністиці думки про відсутність в українській лексичній системі безпрефіксних дериватів першого й третього структурних класів недоконаного виду, яким властиве, відповідно, кореневе чи суфіксальне наголошування, «Словарь …» І. Даля таки підтверджує акту- алізованість і функційність у російській та українській мовах безпрефіксно- го аналізованого ітератива: рос. ка́зывать, каза́ть «показувати, представляти, уможливлювати ба- чити, являти», стар. «учити, наставляти; карати», півд., млр. «говорити, розповідати» (Даль, ІІ, 73), нака́зувати «казати», «наказувати комусь» / наказа́ти (час, строк) «визначити», «подати» (СБГ, І, 468), переказувати: перека́зувати сороками, воронами «переказувати», «повідомляти будь- ким» (СБГ, ІІ, 51), прика́зувати «приповідати», «розповідати» / приказа́ти ͥ«сказати щось дотепно» (СБГ, ІІ, 130), сказува́тисі «виправдовуватися»; пор. п. skakuzować (СБГ, ІІ, 221); [kázovati]: p’їt=s=kázovati «підказувати, радити», ṷ=kázovati, ṷ=kazúje «показувати, вказувати» / ros=kázovati, -uju, -uje «розказувати», ros=kázovati za+ асс. «розказувати про кого-небудь»; po=pri=kázovati «порозказувати» =>kazáti (СКУТГ, 99), зака́зовати «до- ручати кому-небудь виготовити, виконати, підготувати або доставити у ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 49 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... певний, наперед визначений термін; замовляти» (СГЦБ, 153), зака́зувати / заказа́ти «замовляти», «наказувати; забороняти» (Саб., 97), наприка́зо- ватися «наговоритися досхочу» (там же, 193), поприка́зовати; пор. каз- кова́ти (там же, 260); [nakazuwaty «наказувати, розповідати»] (SH, 136), pokazuwaty pinta «жартувати, фліртувати» (там же, 171), [rozkazuwaty «роз- повідати»], [zakazuwaty «заповідати, приказувати»] (там же, 272), прика�- зувати «розказувати» (СГГБ, 144), приека́зуйу «наказувати» (УГПЗН, 18), поʸка́зуйе «вказувати»: а ци́ганка тоʸд′і́ на йа́блун′у поʸка́зуйе (там же, 15), п̓ідᵀка́зуваў «підказувати» (там же, 14), зака́зувати (Орф., 232), нака́зувати (там же, 397), підка́зувати (там же, 517), приказа́ти «наказати», прикаж- чикува́ти (іст.); рос. каза́ть «показувати», сказа́ть «сказати», бр. каза́ць «казати, показувати», друс. казати «т. с.; навчати, карати», п. kazać «казати, веліти; проповідувати», ч. kázati «проповідувати, наказувати; (ст.) показу- вати, карати», слц. kazatʹ «проповідувати; наказувати; говорити», вл. kazać «наказувати; замовляти; запрошувати», нл. kazaś «т. с.», слн. kázati «показа- ти»; псл. kazati «показувати» (ЕСУМ, ІІ, 340). Девербативи з іменними афіксами (суфіксами чи префіксами) (8), пред- ставленими (локально) в аналізованому наріччі та (спорадично) у варіантах літературної мови, також демонструють рухому акцентуацію. Зазначений акцентний підтип умотивовується кореляцією з наголосовими особливос- тями інших вербативів тотожної структури, як і наголосовою аналогією до девербативів колишньої a.n.c. Семантично співвідносні з ними однокореневі вербативи належать до восьмого й рідше девʼятого структурних класів усіх трьох пізньопрасловʼянських акцентних парадигм: – рухомої: гудакова́ти, -ку́йу, -ку́йеш «виконувати роль музиканта, пере- важно скрипаля на весіллях, сільських танцях та ін.» (Саб., 53) < gǭstì gǭdetъ̀ (a.n.c.) (Скл., 169), гудкува́ти (Жел., І, 164), гуди́ти (СУМ, ІІ, 189), гу́ди́ти «ганити», [гу́дкати] «базікати, плести чутки», [гудкува́ти] «т. с.»; рос. [гу� дить] «ганьбити», [гуди́ть] «обдурювати», бр. [гу́дзіць] «гудити», друс. гудити «ганьбити, обвинувачувати»; очевидно, результат видозміни деетимологізованого дієслова кудити «гудити, ображати, псувати» і збли- ження його з дієсловом гудѣти «гудіти, грати» (ЕСУМ, І, 613); дружбува́ти, -бу́йу, -бу́йеш «бути на весіллі першим товаришем молодого» (Саб., 80) < drūžьbà < drūžìti drūžītъ̀ (a.n.c.) (Скл., 282), дру́жбити, дружикува́ти, дружби́ти (Жел., І, 207), дру́жба (СУМ, ІІ, 424); prorokováti, prọrọkúju, -e «пророчити, пророкувати» (СКУТГ, 154) < rȍkъ (a.n.c.) < retʼì rečetъ̀ (a.n.c.) (Скл., 191), пророкува́ти «проро́чити» (Жел., ІІ, 776), пророкува́ти «за релігійними переконаннями — проповідувати волю Божу», «передбача- ти що-небудь; прорікати» (СУМ, VIII, 272); – баритонованої: нуд′гу́йе «нудьгує» (УГПЗН, 15) < nʹudjā (a.n.a.) < nʹuditi nʹuditь (a.n.a.) (Скл., 188), нудьгува́ти «непокоїтися, сумувати» (Гр., ІІ, 572), нудьгува́ти «відчувати нудьгу», «перебувати в тривожно-очі- кувальному стані; непокоїтися, журитися» (СУМ, V, 453); статкува́ти «жити в достатку» (СГГ, 177) < stʹati stʹanetь (а.n.а.) (Скл., 168), стат- кува́ти (Жел., ІІ, 917), статкува́ти, розм. «добре хазяйнувати, старанно працювати», «поводити себе добре, розумно» (СУМ, ІХ, 669); – баритоновано-окситонованої: збиткува́ти «знущатися» (СБГ, І, 295) < bʹiti bʹьjetь (a.n.a.-b.) (Скл., 166), збиткува́тисʹа над ким, чим «т. с., що збиткува́ти» (СБГ, І, 296), збиткувати ся (Жел., І, 284), [би́ти] «бути» 50 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко (ЕЗб., 4), [биткува́тися] «жити в достатку», [зби́ти] «позбутися», зби́тки, [збиткува́ти(ся)] (ЕСУМ, І, 187‒188), збиткува́ти, діал. «зазнавати мате- ріальних втрат», «знущатися з кого-, чого-небудь», «пустувати, жартувати» (СУМ, ІІІ, 438); спаре(а)нува́ти «зорати на зиму» (СБГ, ІІ, 240) < poṛ̀ti pʹorʼetь (а.n.a.-b.) (Скл., 167), па́ренувати, парена́ти (Жел., ІІ, 601), паре- на́ти «орати на зяб», па́ренити, па́ренувати, парина́ти «т. с.», паринува́ти «лежати під паром», па́рити «залишати під паром(землю)»; здебільшого повʼязується з па́ра, па́рити, прі́ти «гноїти, перегнивати», зводиться також до псл. porti «орати, мотижити, корчувати» (пор.: по́рпати «розпушувати ралом», рос. пoрать «мотижити, корчувати») або porati «обробляти» (пор.: по́рати «обробляти (землю)», п. porać się «займатися, трудитися») чи до perti «перти, топтати» (ЕСУМ, ІV, 286); пар (СУМ, VI, 59); – окситонованої: марнува́ти «тратити (час)» (ДСсР, 36) < meṛtì mʹьretь (a.n.b.) (Скл., 168), марнува́ти (Жел., І, 428), марнува́ти, -ну́ю, -єш «марно, без користі витрачати, нищити» (Гр., ІІ, 407), марнува́ти, -ну́ю, -єш (Орф., 363), ма́рний¹ «даремний, незначний», [марне́те] «псувати, марну- вати», марні́ти «ставати худим; пропадати марно», марнува́ти «витрача- ти даремно», [помарни́ти] «знищити»; рос. [ма́рный] «стомлений, зму- чений», бр. ма́рны «даремний, худий», п. marny «даремний, злиденний», вл., нл. marny «нікудишній», ч. marný «даремний, пустий», слц. márny «т. с.», слн. [máren] «мізерний, нікудишній»; не зовсім ясне, наймовірніше, пов’язане з мара́ (первісне значення «уявний, нереальний, ілюзорний»); зіставляється також з дієсловами merti «умирати», mar- «псувати, нищи- ти», споріднене з двн. marrjan «перешкоджати» (ЕСУМ, ІІІ, 399‒400). Суфіксальну акцентуацію підтверджує й група десубстантивів (31), мо- тивувальні основи яких належать до всіх трьох давніх акцентних парадигм. Більшість з них відзначається продуктивністю вжитку, семантичною співвід- несеністю з однокореневими дериватами третього й дев’ятого структурних класів, локальністю ареалу, неусталеністю в сучасній українській літератур- ній мові й належністю мотивувальних основ до пізньопрасловʼянської а.n.с.: bohuwaty «чарувaти» (SH, 14) < bȍgъ (а.n.с.) (Скл., 108), богува́ти «здійс- нювати надприродні вчинки» (СГГ, 27), богова́ти, боʸгу́йу, боʸгу́йеш «клясти кого- або що-небудь; матюкатися»; див. ще: ла́яти (Саб., 28) / божи́ти, але: бо́жкува́ти (Жел., І, 37), богува́ти «бути Богом» (СУМ, І, 210); веснувати «випасати овець весною», «проводити весняні сільськогосподарські робо- ти в полі» (СГГ, 35) < vesnà (а.n.c.) (Скл., 100), веснува́ти (Жел., І, 66), веснува́ти «виконувати весняні роботи» (СУМ, І, 341) / рос. вешня́ть «пе- ребиватися, доїдати останні запаси, як буває, зазвичай, у селян навесні» (Даль, І, 187); звікова́ти «прожити» (СБГ, І, 300) < vĕkъ (а.n.с.) (Скл., 111), вікува́ти (Жел., І, 106), вікува́ти «прожити свій вік; жити» (СУМ, І, 672), рос. вѣкова́ть «перебувати свій вік або вічно десь, бути завжди таким, в одному стані, звікувати» (Даль, І, 330); вінова́ти «обдаровувати» (ГБ, 256); волосува́ти «тягнути за волосся» (СГГ, 40) < vȍḷsъ (a.n.с.) (Скл., 111), во- лосува́ти (Жел., І, 119), во́лос (СУМ, І, 730); доґосподар’уватисі: доґоспо- дар’уватисі до дʹідівс’койі торби «зійти нінащо» (СБГ, І, 225) < gȍspodь (а.n.c.) (Скл., 127), госпо́дь «хазяїн, землевласник», господарюва́ти «пану- вати»; рос. госпо́дь, друс. господь, стп. gospodzin «господь», стч. hospod, слц. gospodіп «т. с.», вл. hospoda «заїзд, нічліг; частування», нл. hospoda «корчма, готель», слн. gospód «пан»; псл. gospodь, дуже давнє складне ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 51 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... слово з не цілком зʼясованою етимологією, найвірогідніше споріднене з лат. hospes «гостинний друг; господар, гість; чужинець» і походить разом з ним від іє. ghost´-pot-s, у якому першим компонентом є ghostis «гість», що втратило -ti- всередині слова, як це нерідко буває в словах типу титулів; другим компонентом є іє. pot(i)s «пан, володар» (ЕСУМ, І, 574) / госпо- да́рити, господарюва́ти «займатися господарством; вести господарство», «вести домашнє господарство, виконувати різні домашні роботи», «робити що-небудь за власним розсудом, безцеремонно розпоряджатися у чиємусь господарстві» (СУМ, ІІ, 141‒142); довгова́ти, [дôвгова́ти], -гу́йу, -гу́йеш / [дôвжи́ти], -жу́, -жи́ш «боргувати» (Саб., 67) < dъ̀ḷgъ (a.n.c.) (Скл., 108), долгова́ть арх., должа́ть чи должа́ться «заходити в борги, позичати гро- ші, брати в борг» (Даль, І, 462), довг (СУМ, ІІ, 330); ззубувати «порвати», «подерти» (СБГ, І, 308) < zǫ̂ bъ (a.n.c.) (Скл., 112), зуби́ти(ся) «проростати (про картоплю)», зубкува́ти «робити зубці на полях, по краях», зубцюва́ти, зазуби́ти, зазубри́ти, назу́блювати, позуби́тись «трохи прорости»; псл. zoͅbъ; споріднене з лит. žam̃bas «гострий предмет, грань балки, лезо», ра- ніше — «загострений кілок», žam̃bis «соха», žém̃bėti «пускати паростки», žem̃bti «кроїти, різати» (ЕСУМ, ІІ, 281) / зуби́ти (СУМ, ІІІ, 726); курува́ти «обчищати стовбур дерева від кори» (СГГ, 107) < korà (а.n.c.) (Скл., 99), корува́ти «здирати кору» (СУМ, IV, 302), рос. корнова́ть, корна́ть «вкоро- чувати, обрізати, відстригати, обрізати надлишок чи як підходить» (Даль, ІІ, 165); пащекува́ти «зухвало відповідати» (ДСсР, 68) < ščekà (а.n.c.) (Скл., 100), пащекува́ти (Жел., І, 607), паще(и)кува́ти «верещати», «спі- вати», «кричати», п. paszczekować (СБГ, ІІ, 46), паще́ка «паща», пащеку- ва́тий, паще(и)кува́ти, похідне утворення від що́ка (< щека) (ЕСУМ, ІV, 325), пащекува́ти, -у́ю, -у́єш (Орф., 487); чісува́ти «лежати на смертній постелі, доживати останні хвилини» (ДСсР, 97) < časъ (а.n.a.) (Скл., 103), часува́ти (Жел., II, 1061), часува́ти «агонізувати» (СУМ, XI, 282). Поодинокий вербатив у говорах російської мови, порівняно з говора- ми південно-західного наріччя, репрезентує кореневе наголошування, яке слугує маркером ітеративної семантики: рос. дне́вывать < dь̏nь (a.n.c.) (Скл., 130): дневывалъ я тамъ «доводилося днювати» (Даль, І, 441); день- кува́ти «працювати щоденно» (СГГ, 56), переднівкувати «голодувати навес- ні», «перебувати голодний час перед новим урожаєм» < передно́вок: Файно веснувати, коби лиш переднівкувати¹ (СБГ, ІІ, 49), день (СУМ, ІІ, 243). Суфіксальна акцентуація десубстантивів пізньопрасловʼянських а.n.a. й a.n.b. умотивовується наголосовою аналогією до дієслів давньої a.n.c. Се- мантичні структури таких вербативів, ймовірно, співвідносяться з одноко- реневими дериватами дев’ятого, рідше першого чи третього структурних класів, хоча в сучасній українській літературній мові унормовані лише їхні мотивувальні основи. Семантичну кореляцію з однокореневими утворен- нями засвідчують і говори російської мови, оскільки окремі з них зберіга- ють кореневу акцентуацію мотивувального субстантива: березува́ти «бути старшим серед колядників» (СГГ, 23) < beṛ̀za (a.n.a.) (Скл., 92), березува́ті (Жел. І, 24), бере́за1 (СУМ, І, 160); ґра(м)блюва́ти «чесати вовну» (СГГ, 54) < grʹabjā (a.n.a.) (Скл., 94), граблі (СУМ, ІІ, 151); жорнува́ти «молоти на жор- нах», перен. «крутити (ким або чим)» (СГГ, 71) < žьṛ̀nȳ (a.n.a.) (Скл., 136) / żornaty «молоти на жорнах» (SH, 290), жернува́ти, жорнува́ти, жорна́ти (Жел., І, 225), жорнови́й (СУМ, ІІ, 544); кучува́ти «переганяти худобу з міс- ця на місце» (СГГ, 108) < kʹǫtjā (a.n.a.) (Скл., 92), кучкува́ти (гречку) «збе- 52 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко рігати у вертикальному положенні» (Жел., І, 393), але: рос. ку́чивать, ку́чить «збирати, складати, згрібати в купу, ворохи» (Даль, ІІ, 229), ку́ча¹ (СУМ, IV, 422). Рухомість наголосу в межах означенного афікса репрезентує й група деномінативів з іменними афіксами, мотивувальні основи яких виявляють належність до колишніх a.n.a. та, рідше, a.n.b., спричинену дериваційними процесами й тією ж — наголосовою — аналогією: матиркува́ти «свари- ти; уживати лайливі слова» (СГГБ, 112) < mʹati, mʹatere (a.n.a.) (Скл., 134); матеркува́ти «клясти, проклинати» (СГГ, 121), матіркува́ти «те саме, що матюкати, матюкатися» (СУМ, ІV, 650); maczkuwaty «подрібнювати, при- бирати», «писати густо, дрібними літерами» (SH, 122) < mʹačьkъ < mʹakъ (a.n.a.) (Скл., 198), мачкува́ти «вибирати, бракувати» (СГГ, 121), мачкува́ти «микати» (Жел., І, 431), мак (бот.), макові́ти «червоніти», [мачкува́ти] «зрі- зати колоски (як головку маку); микати, перебирати, виривати руками просо, гречку», [замаківчи́ти] «запаморочити»; псл. makъ (ЕСУМ, ІІІ, 364), мач- ка́тий «дрібний, як мачок» (СУМ, ІV, 656); плушкува́ти «підгортати карто- плю плужком» (ДСсР, 71), плужкува́ти «підгортати картоплю» (НРС, 209) < plʹužьkъ < plʹugъ (a.n.a.) (Скл., 198), плу́жи́ти «орати» (СБГ, ІІ, 82), плу- га́нити, плу́жи́ти «орати» (Жел., ІІ, 661), плу́жити (СУМ, VI, 595); ємку- ва́ти «робити в ґрунті заглиблення для посадки картоплі, кукурудзи тощо» (СГГ, 67) < (j)ʹamъka < (j)ʹama (a.n.a.) (Cкл., 193) / ямчи́ти, я́мка (СУМ, ХІ, 645); ковачова́ти, -чу́йу, -чу́йеш «те саме, що кова́ти» (Саб., 146) < kovāčъ̀ (a.n.b.) (Скл., 293), кова́ч (СУМ, ІV, 202); [smiszkuwaty sy «нaсміхатися, жaр- тувати (з когось)»] (SH, 213) < smě̂xъ (a.n.c., інакше a.n.b.) (Скл., 110) / смі- ши́ти, смішкува́тиси «насміхатися, збиткуватися» (СГГ, 123), смішкува́ти (Жел., І, 889), смішкува́тий (СУМ, ІХ, 412). Зміщення наголосу на означений суфікс класу основи демонструють і вербативи, мотивовані номінативами колишньої а.n.b., більшість з яких че- рез неунормованість у південно-східному варіанті української літературної мови також не стала набутком сучасної літературної мови: b’idováti, -úju, -úje «бідувати» (СКУТГ, 58) < bědà (а.n.b.) (Скл., 96) / біди́ти (Жел., І, 29), bidószyty sy «бідувати» (SH, 11), бідува́ти «жити в бідності, нужді, терпіти злидні, нестатки» (СУМ, І, 179), рос. бѣдова́ть «бути в тяжкому, злощас- ному чи небезпечному становищі, перебувати на краю загибелі, гинути» (Даль, І, 152); вапнува́ти «мочити в бреї злуплену шкіру перед гарбуванням» (ДСсР, 259) < vāpnò (а.n.b.) (Скл., 117), вапнува́ти, вапни́ти (Жел., І, 56), вапнува́ти, -ну́ю, -єш «штукатурити, білити вапном» (Гр., І, 125), вапнува́ти, -ну́ю, -у́єш (Орф., 64), ва́пить «малювати; розмальовувати фарбами; білити вапном стіни» (Даль, І, 164); завіхува́ти «позначити віхою, що цією дорогою не можна їхати» (СБГ, І, 263) < věxà (a.n.b.) (Скл., 97), ві́ха (СУМ, І, 690); hrichowaty sy «мати на когось жаль», «уникати чогось» (SH, 75) < grěxъ̀ (a.n.b.) (Скл., 105), гр’іхова́тис’а, -ху́йу’са, -ху́йес’:а «неточно думати, сум- ніватися» (Саб., 52), гріхува́ти ся (Жел., І, 160), гріхува́ти «вважати когось винним», гріхува́тися «вважати за гріх, рахувати собі за гріх» (Гр., І, 328), гріши́ти (СУМ, ІІ, 172); кіркува́ти «робити наперекір» (СГГ, 94) < kъṛčъ̀ (a.n.b.) (Скл., 106), ки́рка (СУМ, ІV, 152), к’ірц’ува́ти «видавати корець (100 кг.) намолоту», корцува́ти «давати корець збіжжя (про копу снопів)», псл. kоrось «посудина з кори для черпання, міряння», зменш. від kоrь «міра пшениці, корита, кора» (ЕСУМ, ІІІ, 16), коре́ць (СУМ, ІV, 289); пискува́ти «зухвало говорити до кого» (ДСсР, 69) < pěsъkъ̀ (a.n.b.) (Скл., 106), писку- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 53 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... ва́ти (Жел., ІІ, 633), пи́сок «обличчя, морда, паща; рот, горло; [щока]», пис- кува́ти «різко відмовляти; базікати», [пи́щити] «рити», [спи́скати] «жерти; знищити»; псл. pyskъ < pūsk-, очевидно, пов’язане з puxnǫti < pous- «пухну- ти», іє. pеu-s-, pǔ-s- «пухнути, надиматися» (ЕСУМ, ІV, 377); пи́сок (СУМ, VI, 564). Дія тенденції до наголосової аналогії в префіксованих вербативах пер- шого структурного класу досить продуктивна, що засвідчує її перевагу над акцентною співвіднесеністю з мотивувальним префіксованим субстан- тивом навіть із префіксальною акцентуацією : завистува́ти «за́видувати» (СБГ, І, 262) < věstь (a.n.c.) (Скл., 125), завистува́ти / за́вистити «за́виду- вати» (Жел., І, 234), за́висть (СУМ, ІІ, 48). Суфіксальне наголошування репрезентує й група новітніх вербативів, мотивованих відпрасловʼянськими (переважно) субстантивами і (спорадич- но) інтерʼєктивами невизначеної акцентної парадигми (5): валайкува́ти «по- спішно заготовляти що-небудь» (СГГ, 32), [вала́] «вигук для відгону корів»; очевидно, результат фонетичної видозміни вигуку аля́ (ЕСУМ, І, 323); дра- чова́ти, -чу́йу, -чу́йеш «розпилювати колоду на дошки або бруси» (Саб., 78) / дра́ча (СУМ, ІІ, 409); н’іздрува́ти «здирати пліни зі злупленої шкіри перед гарбуванням» (ДСсР, 66), ніздрюватий (СУМ, V, 422); pałcetuwaty sy «при- гадувати, сперечатися, робити очну ставку», пор. przyncyparyty (SH, 155), пальцитува́тиси «сперечатися» (СГГ, 144), пальцитува́ти ся (Жел., ІІ, 598), [пальцетува́тися] «битися, боротися»; бр. [пальцаты] «дуель, бійка сам на сам»; очевидно, похідне утворення від [пальца́т] «(барабанна) палиця, язик дзвона» (ЕСУМ, ІV, 269); зачикл’ува́ти «заложити гак ланцюга на кільце», «засилити» (СБГ, І, 293); [чи́колонок] «кісточка, щиколотка; коліно», [чи́коло- док, чи́колоток] — не зовсім ясне, можливо, пов’язане з колі́но, щи́колотка (ЕСУМ, VI, 310). У структурі деномінативів з аналізованим акцентним типом трапляєть- ся й кілька власне українських вербативів (6) із субстантивними суфіксами (при кореневій акцентуації одного з них у російській мові як маркера ітера- тивної семантики): гадкова́ти [гаткова́ти], -ку́йу, -ку́йеш «берегти, бути уважним» (Саб., 44), гаткова́тис’а, -ку́йус’а, -ку́йес’:а «остерігатися»; див. ще: сокотиͧтися (там же); гадкува́ти «гадати» (Жел., І, 134), гадкува́ти, діал. «міркувати, роз- думувати» (СУМ, ІІ, 11), але: гада́ть, га́дывать «відгадувати, угадувати, розгадувати; узнавати чи відкривати що-небудь невідоме, наздогад, чи за якоюсь ознакою» // «дізнаватися про невідоме шляхом ворожіння; ворожи- ти» (Даль, І, 339); дубасува́ти «тупотіти» (СГГ, 64), дуба́сити (СУМ, ІІ, 429), дуба́сити «бити, лупцювати; сильно стукати»; рос. дуба́сить, бр. ду- ба́сіць, п. [dubaśić] (з укр. або бр.) «т. с.», слц. dubasitʼ «тупати, танцювати»; очевидно, пов’язане з [дуба́с] «великий ніж; човен, видовбаний з дуба»; мотивація творення і розвиток нового значення неясні (ЕСУМ, ІІ, 139); ключкува́ти «робити петлі» (СГГ, 97), ключко(у)ва́ти «тікати, кидаючись в різні сторони»: за́яць ключку́є (ГБ, 271), скроклюва́ти «зробити петлю» (СГГ, 172), ключкува́ти (Жел., І, 351), ключкува́ти «тікаючи, навмисне ки- датися в різні сторони, щоб заплутати сліди (про зайця, лисицю і т. ін.)» (СУМ, ІV, 194); клю́кати¹ «клювати», [клю́цати] «рубати», [ключкувати] «метати петлі»; псл. kljukati «клювати, рубати», kljuka «закривлений дрюк» (ЕСУМ, ІІ, 468); ми(а)ланкува́ти «щедрувати в новорічну ніч» (СГГ, 123) / 54 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко мала́нкати (Жел., І, 424), Мела́нки «церковне свято — вечір напередодні Нового (Старого) року» (СУМ, IV, 668); млинкува́ти «перемелювати (сир, м’ясо, тощо)» (СГГ, 124), млинкува́ти «віяти млинком (зерно)» (ДСсР, 36), млинкува́ти (Жел. І, 446), млинкува́ти «очищати льон на млинку, пор. п. mlinkować» (СБГ, І, 447), млинкува́ти «віяти зерно»; псл. mъlinъ, можливо, через германські мови запозичене з латини (ЕСУМ, ІІІ, 489), млинкува́ти, -у́ю, -у́єш (СУМ, ІV, 764). Деад’єктиви (4) в досліджуваних говорах належать до непродуктивних дериватів також власне українського періоду, їхні мотивувальні основи ха- рактеризуються кореневою акцентуацією, що виводиться з колишніх a.n.a. і рідко — з a.n.b. Вони демонструють семантичну спроможність поєднувати- ся зі спорідненими дієсловами четвертого й дев’ятого структурних класів. Усталеність «рухомого» наголосу в межах суфікса класу основи вмотиво- вується наголосовою аналогією до десубстантивів чи власне девербативів колишньої a.n.с.: инчува́ти «переінакшувати, змінювати» (СГГ, 86) < ʹinākъ (a.n.a.) (Скл., 145) / ина́чить «переінакшувати, змінювати, переробляти на інший лад» (Даль, ІІ, 45), інший (СУМ, ІV, 42); існу́йе: се ͧ ло́ ўже не ͧ існу́йе (УГПЗН, 13) < ʹistъ (a.n.a.) (Скл., 138), існува́ти «бути в дійсності; бути», «бути живим; жити» (СУМ, ІV, 49), існува́ти, [истнува́ти], [істні́ти]; бр. існaва́ць, п. istnieć; похідне утворення від [і́сний] «справжній, дійсний», [і́стний] «т. с.»; виникло, очевидно, як калька відповідного польського сло- ва (ЕСУМ, ІІ, 319); допил’нувати (про злодія) «підстерегти», «піймати» (СБГ, І, 228) < pьḷ̀nъ (a.n.a.) (Скл., 139), пильнува́ти (Жел., ІІ, 632), пильну- ва́ти «бути на сторожі, захищаючи кого-, що-небудь від нападів, ворожих дій», «стежити, слідкувати за ким-, чим-небудь», «виявляти ретельність у праці, намагаючись виконати що-небудь добре, доброякісно» (СУМ, VI, 355); пи́льний, [пильнови́тий] «старанний, дбайливий», [пилува́ти] «поспіша- ти», [пильнува́ти] «охороняти, стерегти; стежити, спостерігати; дбати», [пилюва́ти] «спішити», [спильнува́ти] «з’явитися вчасно; улучити час»; рос. [пи́льный] «старанний, дбайливий», бр. пі́льны «т. с.; потрібний, необ- хідний, терміновий», др. пильныи «винятковий, видатний»; не зовсім ясне; вважається запозиченням з польської мови; п. pilny «дбайливий, стараний; негайний, терміновий», як і споріднені з ним ч. pilný «т. с.», pilit «поспіша- ти», ст. pileti «старатися», слц. pilný «старанний, дбайливий; терміновий», вл., нл. pilny «старанний, дбайливий»; етимологічного пояснення не має (ЕСУМ, ІV, 369); szczedruwaty «колядувати напередодні Нового року» (SH, 227) < ščedrъ̀ (a.n.b.) (Скл., 140), шчидрува́ти «співати щедрівки та ко- лядки на Богоявлення» (ДСсР, 102), шче ͧ друва́ти «щедрувати» (УГПЗН, 26), щедрува́ти (Жел., ІІ, 1104), щедрува́ти, -ру́ю, -єш «співати щедрівки» (Гр., ІV, 524), щедрува́ти, -у́ю, -у́єш (Орф., 857). Лексичну неусталеність у сучасній українській літературній мові засвід- чує і група малопродуктивних безпрефіксних відпрасловʼянських ітеративів (13) (з рухомою акцентуацією в межах суфікса), що корелюють з однокоре- невими дериватами девʼятого чи, рідше, третього структурних класів: віжлува́ти «віщувати, пророкувати» (СГГ, 39), ві́дати, [ві́да] «звістка, повідомлення», [ві́жливий] «обізнаний, знаючий», [зві́жити] «узнати, пі- знати», [зневі́жити] «одурити», [неві́жий] «незнаючий»; псл. věděti «зна- ти»; споріднене з прус. waidimai «знаємо», дінд. vḗda «знаю», гот. wait, ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 55 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... нвн. (ich) weiβ «т. с.»; іє. ṷoid-, ṷeid-, ṷid- «бачити, знати» (ЕСУМ, І, 390); згавзува́ти «вилаяти» (СБГ, І, 302), гавзи́ти; очевидно, у твірній основі на- явна праслов’янська коренева морфема gav-, як і в ст.сл. огавити «турбу- вати», огавиѥ «прикрість», ч. ohava «виродок, потвора», ohavný «потвор- ний, бридкий», схв. гавитисе «відчувати огиду»; спорідненe з литовським góvėda «набрід, натовп, голота» (ЕСУМ, І, 446); hajnuwaty «марнувати», пор. prohajnuwaty (SH, 67) / згайі́ти часу́ (ГБ, 268), гайнува́ти (Жел., І, 134), гайнува́ти, -ну́ю, -єш «переводити, розтрачувати», «бенкетувати, гуляти» (Гр., І, 266), гайнува́ти «переводити, розтрачувати; [бенкетувати, гуляти]», [гейнува́ти] «т. с.»; очевидно, результат контамінації дієслова га́яти «дарем- но витрачати (час)» і іменника га́йно «гній, екскременти» (ЕСУМ, І, 454), гайнува́ти, -у́ю, -у́єш (Орф., 139); займовати «шпарувати», займо́ваний: займо́вана дошка «обтесана дошка» (СБГ, І, 271) / займити; кабзува́ти (Жел., І, 328), [габзува́ти] «неславити, ганити, паплюжити», [ґабзува́ти] «т. с.», соромити, [ґавзова́ти] «ремствувати, скаржитися, висловлювати незадоволення; ганьбити, паплюжити», [гавзува́ти] «дорікати, зневажа- ти», [га́взати, ґавзува́ти] «т. с.», [кабзува́ти] «псувати, лаяти, гудити»; ч. havzovat «з криком лаятися», слц. gauza «крик, безладдя»; неясне; можли- во, пов’язане з [габцюва́ти] «хапати», похідним від [га́бати] «набридати, хапати», або з [кавзува́ти] «скаржитися» (ЕСУМ, І, 445); kwacuwaty sy «м’ятися» (SH, 111), квацува́ти «м’яти, товкти» (СГГ, 92) / ква́цяти «по- паскудити» (ГБ, 270), квацюва́ти, -цю́ю, -єш «сильно намазувати якоюсь рідиною, напр., фарбою» (Гр., ІІ, 232), ква́цяти «розмазувати», ква́цати «т. с.», ква́цнути, ква́цьнути, [квацюва́ти] «сильно намазувати», кве́цяти (розм.), [ква́цок] «шматок мякої глини», [заква́цяний], наквацюва́ти «бага- то намазати», [розквацюва́тися] «розмокнути, стати грузьким»; рос. [кве́- цать] «замазувати жовтою глиною», бр. квэ́цаць «розмазувати», болг. [ква́- цам] «мажу, заліплюю стіни болотом, вапном», слн. [kvacáti] «бризкати, хлюпати»; очевидно, псл. kvacati, звуконаслідувальне утворення (ЕСУМ, ІІ, 416); кобзова́ти «сварити, обзивати, лаяти» (СГГ, 24); скроклюва́ти «зробити петлю» (СГГ, 172), скрунцува́ти «завʼязати»; «скрутити» (там же) / скруну́ти сьи «скрутнути» (ГБ, 293); нуркува́ті «пірнати» (Козій, 214) / нури́ти «норити» (ГБ, 280), нуря́ти, -я́ю, -єш «ширяти» (СУМ, V, 453); опал’ува́ти, жарт. «утікати», пор. слц. opálatʹ «розмахувати, махати чим-не- будь» (СБГ, ІІ, 21), опала́ти (Жел., І, 570), пала́ти «очищати зерно від лузги та інших легких домішок, підтрушуючи його в решеті чи коритці», опала́ти «злегка примʼяти, підкидаючи в посудині (варену картоплю)»; рос. пала́ть «провіювати зерно», бр. пала́ць «т. с.», п. pałać «очищати зерно від полови», ч. pálati «коливати; трясти, чистити», слн. pláti «колихати; вія- ти»; псл. palati, polti «трясти, трусити (про процес віяння); очищати від по- лови», pеlti «полоти» (ЕСУМ, ІV, 261); pantruwaty, pantraty «пильнувати, стежити», пор. pazyty, sokotyty (sy), spantraty, wpantraty, wpantryty (SH, 156), пантрува́ти «пильнувати, стежити», «доглядати; пазь дорогу — згр. пиль- нувати своє» (СГГ, 143), пантрува́ти (Жел., ІІ, 600), пантрува́ти «дивити- ся пильно, уважно», «доглядати кого-, що-небудь; дбати про когось, щось» (СУМ, VI, 51‒52); tiamuwaty, tiamyty: tiemuwaty, tiemyty «пам’ятати, мірку- вати» (SH, 237) / тя́митися «пам’ятати ся» (ГБ, 298), к(т)ємува́ти «пам’я- тати»; «відчувати» (СГГ, 93), тямува́ти (Жел., ІІ, 998), тямува́ти «те саме, що тя́мити» (СУМ, X, 347), тя́мити, тямкува́ти, тямува́ти «тямити; [думати; мати здібність, пам’ятати]»; рос. [тя́мить] «розуміти; тямити», бр. ця́міць «розуміти, міркувати, тямити», ця́мкі «кмітливий, тямущий»; пе- реконливої етимології не має; зіставляється з гр. τημελέω «турбуюся, охоро- 56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко няю», τημελής «турботливий, старанний» (ЕСУМ, V, 701); халасува́ти «жа- дібно їсти» (ДСсР, 92), халасува́ти, халаса́ти (Жел., ІІ, 1032), халасува́ти, -у́ю, єш, халаса́ти «лакомитися» (Гр., ІV, 384), хала́стати «нищити (новий одяг)», «жадібно їсти» (СБГ, ІІ, 336), [халаса́ти] «жадібно їсти, жерти», [ха- ласува́ти] «т. с.», [халова́ти] «їсти із задоволенням, смакувати»; не зовсім ясно; можливо, пов’язане з болг. ха́ла «ненажера» (ЕСУМ, V, 150). У досліджуваних говорах засвідчений шар префіксованих вербативів того самого структурного класу з імперфективною семантикою, маркером якої слугує морфологічний наросток (-ов-) до означеного афікса основи (-ува-), як і відтягненість на нього наголосу. Більшість наведених дериватів репрезентована запозиченими коренями. Автохтони належать до малопро- дуктивних утворень (12), що й унеможливило, мабуть, їх видову кореляцію з префіксованими перфективами (тотожної морфемної структури) з «рухомою акцентуацією», як і реєстрацію в лексикографічних джерелах обох варіантів української літературної мови. Не набули вони й семантичної співвіднесе- ності з однокореневими вербативами інших структурних класів (третього, восьмого та девʼятого): убайко́вувати «умовляти» (СГГ, 190), [ба́яти] «розповідати; ворожити», [ба́йкати] «розповідати (писати) байки; балакати»; рос. ба́ять «говорити», бр. [ба́иць] «говорити, базікати, плести нісенітницю», др. баяти «розпо- відати байки; чарувати», п. bajać «розповідати казки; базікати, вигадува- ти», ч. bajati «розповідати казки», ст. báti, baju «т. с.», вл. bać «розпові- дати казки, говорити нісенітницю», болг. ба́я «замовляю, ворожу», м. бае, схв. бȁjaти «т. с.», слн. bájati «базікати, заклинати, ворожити, пророкува- ти»; псл. bajati (ЕСУМ, І, 157); підбичо́вувати / підбичува́ти «допомогти припряжними кіньми витягти віз з болота, під гору» (ДСсР, 70) < бичу- ва́ти «ляскати батогом» (СБГ, І, 54), бичува́ти, -у́ю, -у́єш «не працювати, бути ледарем» (СГЦБ, 33), бичува́ти (Жел., І, 27), бич «палиця, частина ціпа; частина сукновального товкача; батіг», бичува́ти «бити батогами»; рос., болг., м. бич, бр. біч, др. бичь, п. bicz, ч., слц., вл. bič, нл. bic, схв. бȕч, слн. bič; псл. bič, похідне із суф. -čь від дієслова biti «бити» (ЕСУМ, І, 188); wypowistówuwaty «розказувати», пор. powistuwaty (SH, 266); окамено́ву- вати, тільки мин. ч. окамено́вували «закидувати камінням» (СГЦБ, 322); wymodówuwaty: wimodówuwaty, wymoduwaty, wimoduwaty «видумувати щось нове», пор. moduwaty (SH, 266); виосено́вувати «годувати протягом осені (про тварин)» (СГГ, 36), осенува́ти (Жел., І, 577); оплітко́вувати «об- говорювати, повідомляти» (СГЦБ, 324); пітпоро́вувати «підпирати»: А на по́сʼлʼітку пітпоро́вуйут тȯты́ с′′ці́ни камі́нʼом (СБГ, ІІ, 76); упрендовува- тисʼа «домагатися» (СБГ, ІІ, 320), пре́ндовать «визнавати», бр. прэндава́ць «поважати»; неясне (ЕСУМ, ІV, 564); спосаго́вувати «вінувати», «давати придане», споса́жувати; док. до спосажи́ти «звінувати»: Йа не звінована й не спосажена (СБГ, ІІ, 244) / посагува́ти (Жел., ІІ, 712), поса́г «віно (май- но, що дається дівчині при одруженні); посад (місце молодих на весіллі)», [посагува́ти] «одягати, вести й садовити молоду на посад», [ви́посажити] «дати придане», [відпоса́жити, спосаго́вувати, споса́жити, упоса́жи- ти] «т. с.»; рос. [поса́г] «одруження; посаг», бр. поса́г «посаг», др. посагъ «одруження», посагати «одружуватися», п. posag «посаг», ч. заст. posah «т. с.», болг.ст. сагати «оженитися», ст.сл. посагати «виходити заміж»; псл. posagъ < *po-sōg-, повʼязане з «сягати» (ЕСУМ, ІV, 534); витовко́ву- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 57 Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу... вати / ви́товкти «вирівнювати молотком лист заліза, алюмінієвий посуд» (СГЦБ, 70); витуриґо́вувати / ви́туриґати «приносити вантаж або викону- вати важку роботу (перев. повʼязану з підніманням чого-небудь)», «те саме, що випако́вувати 1» (СГЦБ, 71). Отже, абсолютна більшість аналізованих дієслів у досліджуваному на- річчі, як і в українській мові, послідовно засвідчує суфіксальну акцентуацію, процесуальну семантику й збереження грамеми недоконаного виду моти- вувальних дериватів. Вербативи колишньої пізньопрасловʼянської рухомої акцентної парадигми, незважаючи на малопродуктивність ужитку, однаково репрезентують і кореляцію суфіксальної акцентуації з a.n.с. їхніх мотиву- вальних субстантивів. Частина відсубстантивних вербативів новітньої І і ІІ a.n.а. також засвідчує суфіксальний тип наголошування, мотивованого на- голосовою аналогією до дієслів колишньої a.n.с. Суфіксальний наголосовий тип засвідчений і в дієсловах, співвідносних з однокореневими дериватами четвертого, восьмого структурних класів колишньої a.n.а.-b., як і девʼятого a.n.b., що вмотивовується тією ж аналогією (наголосовою й дериваційною). Вербативи із субстантивними афіксами (суфіксами і рідко префіксами), що виявляють спроможність семантичного співвіднесення з однокореневи- ми дериватами восьмого й рідко девʼятого структурних класів пізньопра- словʼянських рухомої, баритонованої (баритоновано-окситонованої) і ок- ситонованої акцентних парадигм, також характеризуються суфіксальним типом акцентуації, спричиненого аналогічними процесами. Більшість десубстантивів, яким властива семантична співвіднесеність з однокореневими дериватами девʼятого і рідше другого та четвертого струк- турних класів, що належать до всіх трьох пізньопрасловʼянських акцентних парадигм, своїм суфіксальним наголошуванням завдячують наголосовій аналогії до власне девербативів колишньої a.n.с. У досліджуваних говорах, не без впливу дериваційних ресурсів обох ва- ріантів української літературної мови, побутує незначна група префіксова- них імперфективів-автохтонів, дериваційним маркером яких є морфологіч- ний наросток (-ов-) до означеного суфікса основи (-ува-), як і відтягненість на нього наголосу, попри відсутність в українській мові корелятивних пре- фіксованих відповідників з перфективною семантикою. УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ ГБ — Верхратський І. Говір батюків. — Л., 1912. — 308 с. Гр. — Словарь української мови : В 4 т. /За ред. Б. Д. Грінченка. — Κ., 1958– 1959. Даль — Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. — М., 1978–1980. ДСсР — Горбач О. Словник діалектної лексики північно-наддністрянської говірки сіл Романів, Підсоснів, Підберізці й Лагодів // Північно- наддністрянська говірка й діялектний словник с. Романів Львівської области : Відбиток з «Наукових Записок» Укр. техн.-господар. ін-ту в Мюнхені. — 1965. — Т. 7(10). — С. 24–103. ЕСУМ — Етимологічний словник української мови : В 7 т. / Голов. ред. О. С. Мельничук. — Κ., 1982–2012. Жел. — Желеховський Є., Недільський С. Малоруско-німецкий словар : У 2 т.— Мюнхен, 1982. 58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 5 К. М. Іваночко Козій — Козій Н. Говірка містечка Олешичі на Любачівщині // Діалектологічні студії. 7 : Традиції і модерн / Відп. ред. П. Гриценко. — Л., 2008. — 416 с. Орф. — Орфографічний словник української мови. — К., 1994. — 864 с. РУС — Русско-украинский словарь : В 3 т. / Редкол.: И. К. Белодед (председ.) и др. — К., 1987. – Т. 1. — 848 с. Саб. — Сабодаш І. Словник закарпатської говірки села Сокирниця Хустського району. — Ужгород, 2008. — 478 с. СБГ — Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : У 2 ч. — К., 1984. СГГ — Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. — Л., 1997. — 232 с. СГГБ — Негрич М. Скарби гуцульського говору : Березови. — Л., 2008. — 224 с. СГЦБ — Матіїв М. Словник говірок центральної Бойківщини. — К., 2013. — 601 с. Скл. — Скляренко В. Г. Прасловʼянська акцентологія. — К., 1998. — 342 с. СКУТГ — Словарь карпатоукраинского торуньского говора / Отв. ред. А. Ф. Журавлев. — М., 2001. — 216 с. СУМ — Словник української мови : В 11 т. / За ред. І. К. Білодіда. — К., 1970– 1980. СУМ (7) — Словник української мови ХVI — першої половини XVII ст. / Відп. ред. Д. Гринчишин. — Л., 2000. — Вип. 7. — 255 с. УГПЗН — Українські говірки південно-західного наріччя : Тексти / Упоряд. та автор передмови Н. М. Глібчук. ̶— Л., 2005. — 238 с. SH — Janów J. Słownik huculski [text] / Oprac. і przygot. do druku J. Rieger. — Kraków, 2001. — 302 s. (Дрогобич) K. M. IVANOCHKO THE GROWTH OF THE SUFFIXAL ACCENTUATION OF THE VERB STRUCTURAL CLASS I IN THE SOUTHWESTERN UKRAINIAN SUBDIALECTS In the article the formation of Structural Class I verbatives with autochthonous roots has been investigated. All of them are characterized by stem derivativity, semantic correlation with one-root derivates of different structural classes and accentuation types, semantics (less frequent state) processuality; and as far as suffixal formations are concerned they are characterized by an imperfective aspect grammeme, movable stress (within the relational suffix), motivated mostly by stress analogy to the late pre-Slavic movable accent paradigm verbatives and derivational processes. K e yw o r d s : suffixal accentuation (accent movability within an affix), stress analogy, late pre-Slavic baritone, oxytone and movable accent paradigms, motivating stems.

Становлення суфіксальної акцентуації дієслів першого структурного класу в південно-західних говорах української мови

Репозитарії

Схожі ресурси