Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський

Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський

У статті розглянуто проблеми непростого спілкування двох яскравих представників інтелектуального кола в харківській славістиці середини ХІХ ст. — Олександра Опанасовича Потебні та Петра Олексійовича Лавровського, «учня й учителя». Виявлено парадоксальну ситуацію, коли функції «вчителя» змушений був...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2018
Hauptverfasser: Шевченко, Л.І., Дядищева-Росовецька, Ю.Б.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Schriftenreihe:Мовознавство
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184375
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський / Л.І. Шевченко, Ю.Б. Дядищева-Росовецька // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 3-10. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184375
record_format dspace
spelling irk-123456789-1843752022-05-29T01:26:31Z Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський Шевченко, Л.І. Дядищева-Росовецька, Ю.Б. У статті розглянуто проблеми непростого спілкування двох яскравих представників інтелектуального кола в харківській славістиці середини ХІХ ст. — Олександра Опанасовича Потебні та Петра Олексійовича Лавровського, «учня й учителя». Виявлено парадоксальну ситуацію, коли функції «вчителя» змушений був виконувати талант, а «учня» — геній. The article explores the concept of «scientific school» in its historical, traditional sense and modern interpretation.The analysis of the formation, development and complex ways of formation of Kharkiv historical-philological school in the nineteenth century is offered. The role of P. O. Lavrovsky in the formation of О. O. Potebnia as a researcher-humanitarian is emphasized: it was his support for the preparation of O. O. Potebnia for the examination of the master’s degree in Slavic literature, the assignment to the university, the formation of a comparative worldview and the further reception of ideas in the world of scientific Slavic studies, primarily linguistics and folklore. 2018 Article Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський / Л.І. Шевченко, Ю.Б. Дядищева-Росовецька // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 3-10. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184375 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description У статті розглянуто проблеми непростого спілкування двох яскравих представників інтелектуального кола в харківській славістиці середини ХІХ ст. — Олександра Опанасовича Потебні та Петра Олексійовича Лавровського, «учня й учителя». Виявлено парадоксальну ситуацію, коли функції «вчителя» змушений був виконувати талант, а «учня» — геній.
format Article
author Шевченко, Л.І.
Дядищева-Росовецька, Ю.Б.
spellingShingle Шевченко, Л.І.
Дядищева-Росовецька, Ю.Б.
Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
Мовознавство
author_facet Шевченко, Л.І.
Дядищева-Росовецька, Ю.Б.
author_sort Шевченко, Л.І.
title Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
title_short Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
title_full Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
title_fullStr Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
title_full_unstemmed Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський
title_sort проблеми наукової школи в харківській славістиці середини хіх ст.: о. о. потебня і п. о. лавровський
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2018
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184375
citation_txt Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст.: О. О. Потебня і П. О. Лавровський / Л.І. Шевченко, Ю.Б. Дядищева-Росовецька // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 3-10. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT ševčenkolí probleminaukovoíškolivharkívsʹkíjslavísticíseredinihíhstoopotebnâípolavrovsʹkij
AT dâdiŝevarosovecʹkaûb probleminaukovoíškolivharkívsʹkíjslavísticíseredinihíhstoopotebnâípolavrovsʹkij
first_indexed 2025-07-16T04:36:47Z
last_indexed 2025-07-16T04:36:47Z
_version_ 1837776878454177792
fulltext ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 3 © Л. І. ШЕВЧЕНКО, Ю. Б. ДЯДИЩЕВА-РОСОВЕЦЬКА, 2018 Л. І. ШЕВЧЕНКО, Ю. Б. ДЯДИЩЕВА-РОСОВЕЦЬКА ПРОБЛЕМИ НАУКОВОЇ ШКОЛИ В ХАРКІВСЬКІЙ СЛАВІСТИЦІ СЕРЕДИНИ ХІХ СТ.: О. О. ПОТЕБНЯ І П. О. ЛАВРОВСЬКИЙ У статті розглянуто проблеми непростого спілкування двох яскравих представ- ників інтелектуального кола в харківській славістиці середини ХІХ ст. — Олексан- дра Опанасовича Потебні та Петра Олексійовича Лавровського, «учня й учителя».  Виявлено парадоксальну ситуацію, коли функції «вчителя» змушений був виконува- ти талант, а «учня» — геній. Ключові слова: О. О. Потебня, П. О. Лавровський, наукові школи, харківська  славістична традиція, міфологічна теорія, учень, учитель. Плюралістичне розуміння поняття «наукова школа» ставить дослідника  в ситуацію необхідності визначення базової категорії, характеристики якої  мають аналізуватися. Ідеться про те, що інституційно поняття «наукова шко- ла», вироблене ще в ХІХ столітті й актуалізоване в численних дослідниць- ких практиках, становить певну єдність науковців, які можуть працювати в  різних установах, але мають спільного вчителя і спільний погляд на розви- ток своєї наукової дисципліни. Цей учитель (іноді дистанційований терито- ріально і хронологічно) відкрив новий напрям у науці, запропонував новий,  кардинально відмінний від інших метод дослідження, заснував нову науко- ву дисципліну. Наукова школа може бути міжнаціональною, термін її існу- вання — кілька генерацій. Як відомо, у фундаментальних науках значення  наукових шкіл може нівелюватися з поширенням загальносвітової наукової  парадигми 1. 1  Порівняймо з поняттям «наукова школа», визначеним сучасними норматив- ними документами: «Наукова школа Київського національного університету  імені  Тараса Шевченка — це колектив <…> фахівців, які працюють в структурних підроз- ділах університету в одному напрямі досліджень під керівництвом відомого вченого  (вчених). Колектив наукової школи формується відповідно до історичних традицій  університету, спрямованих на формування поколінь професійної, наукової та куль- турної еліти України». І далі: «Ознакою наукової школи є сформований потужний  науковий колектив із докторів наук (не менше 5) та кандидатів наук (не менше 10),  який виконує науково-дослідницьку роботу за напрямами цієї школи». І хоч згаду- ються-таки визнання «українською та світовою науковою громадськістю» (щоправ- да, маються на увазі «Державні премії України, відзнаки Президента, Кабінету Мі- ністрів України, почесні звання, дипломи, тощо, за останні 5 років»), та все ж таки  це бюрократично-адміністративне утворення, що визнається як таке керівництвом  за чіткими кількісними критеріями («4.3. Наявність керівника (1–3) дослідницького  колективу. Керівник — доктор наук, професор (як правило), штатний співробітник  університету, який підготував 3–5 кандидатів наук, систематично бере участь у на- укових конференціях університету, всеукраїнських і міжнародних, має публікації у  виданнях, зареєстрованих у МОН України, міжнародних журналах. 4 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 Шевченко Л. І., Дядищева-Росовецька Ю. Б. Характеристики  такої  наукової  школи  є  диференційними  й  водночас  значною мірою властивими науковому простору певного часу. Проте в су- купності певних характеристик можна спостерегти виразні контури науко- вого мислення персоналій тієї чи іншої школи, домінантних епістем, теорій  і концепцій, розглядуваних школою, як це спостерігаємо у празькому, швей- царському чи інших світових наукових співтовариствах. Коли йдеться про наукову школу в харківській славістиці, диференцій- ні ознаки її, як неодноразово підкреслювали серйозні дослідники, — це ін- новаційність,  енциклопедичність,  синкретичний  (комплексний)  підхід  до  аналізованих явищ, персоналізований розвиток традиції, що виявляється як  сформована парадигма гуманістичних цінностей ученого. Так, характерною для харківської славістики завжди була інноваційність  — і не тільки в постановці важливих для науки питань, а саме у пріоритет- ному, першому формулюванні цих питань. Зокрема, актуалізована світовою  наукою, сформульована й розгорнута у працях В. фон Гумбольдта думка про  особливості, відмінності сприйняття й мовної репрезентації різними народа- ми явищ об’єктивної дійсності, уже 1806 р. висловлюється й обґрунтовуєть- ся І. С. Рижським у праці «Введение в курс словесности». Л. А. Лисиченко, дослідник лінгвістичних традицій Харківської істори- ко-філологічної школи, наголошує й на тому, що «за сто років до Ф. де Соссю- ра» Іван Орнатовський розрізняє мову, мовну діяльність і мовлення. А отже,  виникає підстава «для перегляду питання про пріоритет харківського вче- ного  в цьому  сенсі. Геніальним передчуттям  сформульованої на  сто років  пізніше Ф. де Соссюром фундаментальної  трихотомії Language — Langue — Parole, — вважає Л. А. Лисиченко, — можна вважати розрізнення про- фесором І. Орнатовським дару слова, тобто природної необхідної здатності  людини повідомляти інших про свої думки, почуття різними звукозмінами  (Langue у Соссюра); язика, тобто створеного людьми способу висловлювати  свої думки різними звукозмінами, прийнятими в кожному народі окремо, або  певним ужитком слів, притаманним одному лише народові (Language) і мов- лення, тобто висловлювання думок словами (речь — Parole)» 2. Інша,  також  визначальна  для  харківської  славістики  та  продуктивна  для науки, характеристика виявляється в концептуально сформульованому  і  послідовно  здійсненому  синкретичному  підході  до  аналізу  досліджува- них явищ — мови, історії, культури, соціуму. Саме в харківській славістиці  лінгвістична проблематика спирається на комплекс аргументів із суміжних  4.4. Наявність  не менше  20  наукових  статей  у  наукометричних  базах Web  of  Science та Scopus, опублікованих за останні 5 років членами дослідницького колек- тиву у фахових виданнях України та у зарубіжних рецензованих виданнях, за науко- вим напрямом школи. <…> 4.6. Наявність не менше 1 докторської та 4 кандидатських дисертацій захище- них за останні 5 років, підготовлених під керівництвом представників наукової шко- ли»). Така наукова школа має проходити «реєстрацію та атестацію». Подаються два  додатки:  «Додаток  1.  Кваліфікаційна  карта  наукової  школи»  (заповнюється  ста- ном на дату атестації / подачі заявки про реєстрацію) і «Додаток 2. Відомості про  колектив  наукової школи»  (Положення  про Наукові школи Київського  національ- ного  університету  імені  Тараса  Шевченка.  —  http://science.univ.kiev.ua/research/ scientific_  school/polozhennya-pro-naukovi-shkoly-kyyivs%60kogo-natsional%60nogo- universytetu-imeni-tarasa-shevchenka/). 2 Лисиченко Л. А. Харківська філологічна школа. Лінгвістичні традиції. — Х.,  2015. — С. 59. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 5 Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст... галузей  знання  про  людину,  як  це  відбувалося  в  гуманітаристиці ХІХ  ст.,  як це відбувається і сьогодні. Так, В. Н. Каразін був не тільки одним із за- сновників і першим ректором Харківського університету (організатором на- уки,  якщо  говорити в  категоріях нашого часу),  але й  автором періодики  з  українознавчих питань, зокрема «Українського вісника». І ще — засновни- ком філотехнічного товариства, «яке ширило технічні методи в сільському  господарстві» і про особливу роль якого в історії України вважала за необ- хідне згадати Н. Д. Полонська-Василенко 3. Цьому великому громадянино- ві, увічненому в назві Харківського національного університету, належить  дієвий заклик до пожертв на створення університету. І всі, хто відгукнувся  (брати Квітки, І. І. Срезневський, Є. М. Філомафітський, Р. Т. Гонорський,  їхні  друзі,  учні  й  наступники),  ентузіастично  втілюють  ідею  всебічного  представлення й розвитку української культурної свідомості, мови, історії,  формування  духовних  і  цивілізаційних  перспектив  українського  народу.  Літератори, журналісти, видавці, університетські професори, мовознавці й  фольклористи — компетентності всіх цих наукових професій  і  спеціаліза- цій різною мірою присутні в діяльності дослідницького кола харків’ян — як  періоду передісторії Харківської славістичної школи, так і її сформованості. Якщо прикласти ці й інші вже запропоновані характеристики до співп- раці на історико-філологічному факультеті П. О. Лавровського та О. О. По- тебні,  то  виникає  ряд  питань  щодо  непростих  стосунків  двох  достойних  представників харківського інтелектуального кола. Зауважимо, йдеться про  взаємозалежності у відносинах «учитель — учень». З юридичного факуль- тету Харківського університету на історико-філологічний О. О. Потебня пе- рейшов, як він сам пригадував 1886 року, «по собственному побуждению и  под влиянием Мих. Вас. Неговского, тогда студента медиц[инского] ф[акуль- тета], усердного и счастливого собирателя произведений малорусской народ- ной словесности» 4. Ідеться про рано померлого харківського фольклориста  й українофіла, тоді студента 5-го курсу медичного факультету, який записав,  за даними П. О. Куліша, 1160 творів українського фольклору. Сам О. О. По- тебня зауважив: «Помнится, что рукописный сборник Неговского был тол- щиной в аршин “in fol[io]”» 5. Дві думи в записах М. В. Неговського були  надруковані у відомій антології Володимира Антоновича і Михайла Драго- манова. У  цьому ж  листі О. О. Потебня  пригадує  своїх  університетських  викладачів у такій формі: «Русскую словесность я слушал у Н. Тр. Костыря  (очень мало, т. к. он вскоре умер) и А. Л. Метлинского, издателя ценного и  для нынешнего времени сборника “Народные южнорусские песни”. Киев,  1854; славянские наречия у П. А. Лавровского, русскую историю у А. П. Зер- нина, педагогику и потом русскую словесность у Н. А. Лавровского. Из них  в живых остался только последний, которому заглазно жму руку» 6. Як бачи- мо, нікого з названих викладачів, і П. О. Лавровського також, О. О. Потебня  не називає своїм учителем. Слід зазначити, що й М. Ф. Сумцов у біографіч- ному нарисі про О. О. Потебню для Енциклопедичного словника Брокгауза  і Єфрона писав: «В університеті користувався порадами та книжками (“по- 3 Полонська-Василенко Н. Д.  Історія України : У 2 т. — К., 1992. — Т. 2. —  С. 278. 4 Листи О. О. Потебні // Олександр Опанасович Потебня : Ювіл. зб. до 150-річ- чя з дня народження. — К., 1962. — C. 92. 5 Там же. 6 Там же. 6 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 Шевченко Л. І., Дядищева-Росовецька Ю. Б. собиями”. — Л. Ш., Ю. Д.-Р.) П. і М. Лавровських» 7. Сам О. О. Потебня в  цьому контексті каже лише про П. О. Лавровського. Призначений на службу до гімназії, він «по совету П. А. Лавровского,  воспользовался первой возможностью для того, чтобы, отказавшись от жа- лованья и исполнения обязанностей, готовиться к экзамену на степень маги- стра славян[ской] словесности». Склавши цей іспит, О. О. Потебня знову ж  таки «по рекомендации того же П. А. Лавровского и ходатайству факультета  был прикомандирован к университету ˂...˃» 8. В іншому автобіографічному  листі О. О. Потебня згадує, що саме «П. О. Лавровський познайомив його  з працями відомих учених — Франца Міклошича й Вука Караджича, давав  йому книжки зі своєї особистої бібліотеки» 9. Не підлягає сумніву, що П. О. Лавровський допоміг О. О. Потебні вко- рінитися в Харківському університеті. Але факти, наведені В. Ю. Франчук,  свідчать, що в категоріях компаративістики рецепція ідей і наукової особи- стості П. О. Лавровського в науковій діяльності О. О. Потебні була одно- часно як інтегральною, так і диференційною. При цьому з боку П. О. Лав- ровського  вона  була  не  дуже  й  альтруїстичною.  В. Ю. Франчук  зазначає,  що його організаційна допомога почалася «1856 р., коли П. О. Лавровського  було обрано членом-кореспондентом Петербурзької академії наук. Постало  питання про його переїзд до Петербурга, та слід було підготувати заміну» 10.  Це, можливо, пояснює й поблажливість під час прийому магістерських іс- питів братами Лавровськими, про що згадував сам Потебня. Якось не взято  було до уваги дослідниками і той факт, що молодого вченого було прийнято  на кафедру славістики, хоча за особистими науковими уподобаннями йому  логічним був би прямий шлях на кафедру руської словесності. Водночас В. Ю. Франчук коректно і справедливо наголошує на допомозі  О. О. Потебні професором П. О. Лавровським під час підготовки магістер- ської дисертації. Зокрема, вона пише: «Обсяг праці — введення в неї при- кладів з усіх слов’янських мов — безперечно свідчить про велику допомо- гу його вчителя-славіста П. О. Лавровського. Насамперед привертає увагу  кількість збірників слов’янської народної поезії, використаних у дисертації.  Одержати їх О. О. Потебня міг лише з особистої бібліотеки Лавровського,  оскільки зібрання книжок слов’янськими мовами в університетській біблі- отеці було невелике. Дисертація свідчить, що дослідник проаналізував при- клади всіх слов’янських мов — сербської, словенської, болгарської, чеської,  польської,  лужицької»  11. Наголосимо й на  тому, що клопотання про друк  дисертації за казенний кошт також свідчить про участь П. О. Лавровського у  становленні наукової біографії О. О. Потебні. Як  відомо,  конфлікт  виник  згодом,  коли  1865 р. О. О. Потебня  подав  як докторську дисертацію дослідження «О мифическом значении некоторых  обрядов и поверий»  (далі  «О мифическом  значении…»).  Історико-філоло- гічний факультет Харківського університету, керуючись негативною друко- 7 Сумцов Н. Ф. Потебня // Энциклопедический словарь / Изд. Ф.А. Брокгауз,  И.А. Ефрон; под ред. К. К. Арсеньева, Ф. Ф. Петрушевского. — СПб., 1898. — Т. 24- а. — С. 727. 8 Листи О. О. Потебні. — С. 92–93. 9 Цит. за: Франчук В. Ю. Олександр Опанасович Потебня. Сторінки життя  і  наукової діяльності. — К., 2012. — C. 55. 10 Там же. — С. 64. 11 Там же. — С. 65. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 7 Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст... ваною рецензією Петра Лавровського, не прийняв її до захисту. З докумен- тів, наведених В. Ю. Франчук, випливає, що колишній науковий керівник  не прийняв критику О. О. Потебнею його праці про повноголосся. Дослід- ниця зазначає: «Слід узяти до уваги, що в архіві М. Ф. Сумцова зберігається  лист ровесника Потебні, учителя й журналіста М. Ф. Лободовського, який  спілкувався з ним у 60-ті роки. Лободовський прямо пише, що несхвальне  ставлення братів Лавровських до Потебні в цей час було викликане участю  молодого філолога в зібраннях революційно налаштованої молоді»  12.  І це  вже інший аспект проблеми — світоглядний. Дослідниця також прихильно  поставилася до гіпотези О. П. Преснякова, за якою на заваді гармонійним  стосункам стали «патріотичні ідеали й демократичні переконання» О. О. По- тебні. «Будуючи своє дослідження на матеріалах народних казок, переказів,  пісень та прислів’їв, Потебня показав, що майже всі християнські свята й  обряди слов’ян є трансформацією давніх язичницьких обрядів з багатою мі- фологічною основою» 13. Поглянемо уважніше на деякі деталі цієї болісної для О. О. Потебні си- туації. Перше, що спадає на думку: авторитетний славіст не поділяє поглядів  молодшого і ще не досить авторитетного колеги. Але ж сам П. О. Лавров- ський був лише на 8 років старшим за О. О. Потебню, і він захистив доктор- ську дисертацію у 28 років, тоді як Потебня подав докторську на захист у 30.  Так, у минулому столітті в академічних колах Москви і Ленінграда підозріло  сприймали науковців, які намагалися захистити докторську в цьому віці, але  ж не варто беззастережно переносити таке ставлення до Харківського уні- верситету ХІХ століття. Далі,  це  безперечно, О. О. Потебню,  коли  він  наважився  критикувати  працю  свого  колишнього  і  безумовно  авторитетного  наукового  керівника,  підвело ідеалістичне сприйняття стосунків усередині наукового товариства.  В. Ю. Франчук цитує лист з архіву, де О. О. Потебня писав: «У таких спра- вах немає своїх, тільки ті, з ким ти сходишся в поглядах. Я не думаю, щоб  П. О. Лавровський був настільки дріб’язковим,  аби ображатися  з приводу  заперечень, у яких немає й тіні упередженості» 14. На жаль, О. О. Потебня  помилявся. Цікавий і такий аспект. О. О. Потебня і сам П. О. Лавровський по-різ- ному  оцінювали  об’єктивність  критики  П.  О.  Лавровським  дисертації  О. О. Потебні. П. О. Лавровський у листі до І. І. Срезневського стверджував:  «Усвідомлення, виразне переконання, маса незаперечних фактичних доказів  говорять мені, що праця пана Потебні позитивних достоїнств не має майже  зовсім, ні піввисновку з чималого його твору не можна прийняти в науку» 15.  О. О. Потебня ж трохи згодом написав празькому знайомцеві А. Патері: «Я  певний, що він  зробив це не тому, що твір поганий,  а  тому що я йому не  подобаюсь» 16. Сучасна наука має дослідницькі ресурси для того, щоб з’ясу- вати, хто з них мав рацію. 12 Там же. — С. 138. 13 Пресняков О. П. А. А. Потебня и русское литературоведение конца XIX — начала XX века. — Саратов, 1978. — C. 21. 14 Франчук В. Ю. Зазнач. праця. — С. 134. 15 Там же. — С. 140. 16 Там же. — С. 135. 8 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 Шевченко Л. І., Дядищева-Росовецька Ю. Б. Почнемо з теоретико-методологічних засад праці «О мифическом значе- нии…». В. Ю. Франчук пише про них: «То був час панування в Росії міфо- логічної  теорії. У Німеччині  захоплення міфологією  вже почало  слабнути.  1859 р. побачила світ знаменита передмова німецького вченого Т. Бенфея до  “Панчатантри”. Вона поклала початок новому напрямку — вченню про лі- тературне й побутове запозичення, яке спричинило обмежене використання  міфологічної теорії. Проте в Росії 60-х років це вчення не встигло ще зміцні- ти, хоча на ниві міфологічного дослідження повір’їв та обрядів Потебня мав  талановитих попередників — І. І. Срезневського, Ф. І. Буслаєва, О. М. Афа- насьєва, почасти О. М. Бодянського» 17. Можливе, на нашу думку, й деяке пе- реформатування акцентів. Те, що 1859 р. вийшов з друку маніфест бенфеїзму,  зовсім не означало, що це відразу спричинилося до «обмеженого використан- ня міфологічної  теорії»  у  світі. Як  відомо, фундаментальна праця А. Куна  «Сходження вогню та божественного трунку» вийшла друком 1859 р., його ж  «Про стадії міфотворення» —1873 р. Праця В. Шварца «Походження міфоло- гії ˂…˃» вийшла 1860 р., його ж багатотомні «Поетичний погляд на природу  греків, римлян та германців ˂…˃» — у 1864–1979 рр., праця В. Маннгард- та «Демони жита» — 1868 р. Класичне дослідження М. Мюллера «Essay on  comparative mythology», з яким О. О. Потебня рахувався і з яким полемізу- вав усе життя, було надруковано ним у Лондоні 1858 р., за рік до післямови  Т. Бенфея, а «Нашарування мови» — 1868 р. А ось «Zoological mythology»  італійця А. де Губернатіса — лише в 1872 р. Нарешті, другий і третій томи  «Історичних поглядів слов’ян на природу» О. М. Афанасьєва вийшли в 1868 і  1869 рр. Свою працю О. О. Потебня написав 1863 р., а видано її було 1865 р.  А отже, не можна погодитися, що з погляду методології вона була застарілою. Якщо ж придивитися  до  конкретних  претензій П. О. Лавровського,  то  вони здебільшого зводяться до суб’єктивного несприйняття міфологічних ек- зегез О. О. Потебні. Але чи справді зближення наприкінці розділу про Бабу  Ягу цієї постаті з Неділею та П’ятницею «не витримує наукової критики» 18 ? Автор спирався на подібність функцій цих міфічних істот, і чому ми маємо  відкидати його гіпотезу, приймаючи гіпотезу В. М. Проппа, що Баба Яга є  мертвим предком по жіночій лінії? Чи мало й тепер у фольклористиці ана- логічних карколомних гіпотез? Цікаво, що й сам П. О. Лавровський не був  вільним від гріха конструювання довільних міфологічних зближень. Так, у  статті 1862 р. «Исследование о мифических верованиях у славян в “облако” и  “дождь” в связи с другими подобными же верованиями у древних родствен- ных народов» він зазначає: «Тільки з усвідомленням погляду міфічного на  подружні стосунки неба й землі та на небо з дощем як на посередників їх по- єднання, стають цілком зрозумілими й знаменними багато виразів у народній  літературі, так само як і деякі обряди, які без такого усвідомлення видаються  набором слів, що не мають сенсу, простонародною нісенітницею. До числа  подібних виразів слід віднести зіставлення в піснях падіння дощу з походом  милого до милої або з виходом заміж, як у таких віршах однієї південнорусь- кої пісні: «Ой у саду дрібний дощик імжить, Милесенький до милої біжить…» 17 Там же. — С. 35. 18 Там же. — С. 136. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 9 Проблеми наукової школи в харківській славістиці середини ХІХ ст... Або в іншій пісні: «Ой не піде дрібен дощик без грому, без хмари, Ой не піде дівка заміж без людського поговору й слави» 19 (Пер. В. Ю. Франчук). Наведені  приклади  є  зразками  «психологічних  паралелізмів»,  пізніше  вивчених О. М. Веселовським, а в них «йдеться не про ототожнення люд- ського життя з природним і не про порівняння, що передбачає свідомість на- різності порівнюваних речей, а про зіставлення) за ознакою дії, руху: дере- во хилиться, дівчина кланяється — так у малоросійській пісні» 20. Але якщо  йдеться  про  таке,  зрештою, формальне  зіставлення,  чи може  спиратися  на  них міфологічна гіпотеза П. О. Лавровського? Може  здатися  вельми  дошкульним  закид  П.  О.  Лавровського,  що  О. О. Потебня «не зовсім дозволено обминає старослов’янське наріччя», чим,  мовляв, «сам відрізав собі шлях до розшуку  істини»  21. Мабуть, конкретна  старослов’янська мова тут ні до чого, і П. О. Лавровський має на увазі нау- кову реконструкцію праслов’янської мови, яка в ті часи була на початковому  етапі. Адже уявімо собі, що йшлося про повноцінно відтворену праслов’ян- ську мову, яку О. О. Потебня у своїх міфологічних етимологіях обминав. Чи  такий це вже був злочин оте її проминання? Звернімося до аналогії. Сучас- ний український компаративіст указує на такі кардинальні методологічні від- мінності між компаративістикою і студіями над інтертекстуальністю: перша  «досліджує зв’язки між літературними явищами в усьому багатстві їх ідей- но-художньої  своєрідності,  з урахуванням біографій та особистостей пись- менників та соціальних, політичних, релігійних, культурних тощо контекстів  виникнення та функціонування. Що ж до досліджень інтертекстуальності, то  вони мають за матеріал лише зв’язки між текстами». Далі: «Компаративіст  повинен пояснити, як виникла подібність між літературними явищами, ви- яснити характер та специфіку дослідженого зв’язку, дослідник інтертексту- альності цю проблему принципово ігнорує» 22. Якщо користуватися методом  «великих дужок», чи не побачимо ми в отім «обминанні старослов’янського  наріччя» О. О. Потебнею аналог сучасних досліджень інтертекстуальності,  що їх ніхто не вважає ненауковими? З іншого ж боку, коли сучасний лінгвіст  наважується вивчати зв’язки української мови з тим же санскритом, хіба він  не змушений обминати безліч мов-посередниць, що про них наука нічого не  знає? А в науці важливо буває лише вказати на паралель, залишивши на по- передників (чи наступників) експертизу генетичного зв’язку. Отже,  з  сучасного погляду великої  єресі в дисертації О. О. Потебні не  було. У деяких працях сьогодні можемо прочитати, що «подальший розви- ток етнографічної науки підтвердив припущення Потебні, а факти виявилися  зовсім не одиничними й досить поширеними. Тобто при Потебні факти ще не  19 Лавровский П. А. Исследование о мифических верованиях у славян в «обла- ко» и «дождь» в связи с другими подобными же верованиями у древних родствен- ных народов // Учен. зап. Второго отд-ния Императ. Акад. наук. — 1863. — Кн. 7.  Вып. 2. — C. 14–15. 20 Веселовский А. Н. Историческая поэтика. — Ленинград, 1940. — C. 101. 21 Росовецький С. Інтертекстуальність у літературі (методологічні нотатки) //  Русская литература. Исследования : Сб. науч. тр. — К., 2006. — Вып. 9. — C. 28. 22 Там же. 10 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 Шевченко Л. І., Дядищева-Росовецька Ю. Б. були відомі. А він знав без фактів!» 23. Це не так. І водночас можна висловити  переконання, що недоліки дисертації були другорядними порівняно з її пози- тивними якостями. Припускаємо, що коли б не розгромна рецензія П. О. Лав- ровського, вона пройшла б факультетське обговорення і була б успішно за- хищена.  Так,  наприклад,  В.  В.  Стасов  захистив  1869  р.  в  Петербурзькому  університеті докторську дисертацію «Походження руських билин», хоча всі  три опоненти відкинули її ідеї. Таким чином, у середині ХІХ ст. наукова школа в харківській славісти- ці ще перебувала у процесі становлення. Цей процес був би послідовнішим,  якби П. О. Лавровський не ділив свій талант між славістикою й адміністру- ванням, і протегував би він не лише О. О. Потебні, а й кільком його молод- шим колегам. Для цього О. О. Потебня мав би бути лише славістом за покли- канням і не таким різнобічно обдарованим, яким був. Школа, яка вже мала  прекрасну передісторію, не могла бути швидко створена тому, що П. О. Лав- ровський залишив Харківський університет. Але навіть приязні стосунки між  ним  і О. О. Потебнею було розірвано через парадоксальну  ситуацію,  коли  функції «вчителя» змушений був виконувати талант, а «учня» — геній. Дода- мо й важливу суперечність у світогляді «учителя» й «учня». Ситуація вибух- нула, коли спрацювали два детонатори: О. О. Потебня наважився на критику  статті «учителя», а «учитель» у відповідь розгромив докторську дисертацію  «учня». У сучасній лінгвістиці звертають увагу лише на переживання Олексан- дра Потебні. Парадокс у тім, що не такому обдарованому, як О. О. Потеб- ня, ученому цей афронт міг би назавжди зруйнувати наукову кар’єру. Але не  О. О. Потебні, найцитованішому мовознавцеві не лише у нас, а й у європей- ській лінгвістиці. Було також кинуто тінь на репутацію відомого українофіла  О. М. Бодянського, який надрукував розкритиковану дисертацію у трьох то- мах «Чтений в имп. Обществе истории и древностей российских». За що ми  сьогодні, безумовно, вдячні йому. Справжню  наукову школу  з  цілісним  науковим  світоглядом  на  істори- ко-філологічному  факультеті  Харківського  університету  створив  уже  сам  О. О. Потебня трохи згодом. L. I. SHEVCHENKO, J. B. DYADYSHCHEVA-ROSOVETSKA PROBLEMS OF SCIENTIFIC SCHOOL IN KHARKIV SLAVIC STUDIES IN THE MID-19th CENTURY: О. О. POTEBNIA AND P. О. LAVROVSʼKY The article explores the concept of «scientific school» in its historical, traditional sense  and modern interpretation.The analysis of the formation, development and complex ways  of formation of Kharkiv historical-philological school in the nineteenth century is offered. The role of P. O. Lavrovsky in the formation of О. O. Potebnia as a researcher-humanitarian  is emphasized: it was his support for the preparation of O. O. Potebnia for the examination  of the master’s degree in Slavic literature, the assignment to the university, the formation of  a comparative worldview and the further reception of ideas in the world of scientific Slavic  studies, primarily linguistics and folklore. Keywords: О. О. Potebnia, P. О. Lavrovsky,  scientific schools, Kharkiv Slavonic  tradition, mythological theory, student, teacher. 23 Рассказов Ю. Пророк в отсутствие отечества : Из критич.  заметок о под- линном  значении  Потебни  и  открытых  им  современ.  представлений  //  Потеб- ня А. А. Мысль и язык. — М., 1999. — C. 250.

Ähnliche Einträge