Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння

Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння

Стаття присвячена систематизації основних засад італійської діалектної класифікації. Уперше в межах контрастивних студій зроблено спробу порівняти італійську діалектну картину з українською, що має на меті сприяння розвитку подальших досліджень як італійсько-українських, так і романсько-слов’янських...

Повний опис

Збережено в:
Бібліографічні деталі
Дата:2018
Автор: Дель Гаудіо, С.
Формат: Стаття
Мова:Ukrainian
Опубліковано: Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Назва видання:Мовознавство
Онлайн доступ:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184378
Теги: Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння / С. Дель Гаудіо // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 30-38. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-184378
record_format dspace
spelling irk-123456789-1843782022-05-29T01:26:49Z Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння Дель Гаудіо, С. Стаття присвячена систематизації основних засад італійської діалектної класифікації. Уперше в межах контрастивних студій зроблено спробу порівняти італійську діалектну картину з українською, що має на меті сприяння розвитку подальших досліджень як італійсько-українських, так і романсько-слов’янських діалектів узагалі. Classifications of Italian and Ukrainian dialects are rather numerous in the respective dialectal / linguistic traditions. Yet Ukrainian outlines of Italian dialects are both limited in number and tendentially inexact. At the same time Italian descriptions of Ukrainian dialects, with very few exceptions, are basically inexistent in Italy. For this reason in this paper we made an attempt at presenting a first comparative taxonomy of both Italian and Ukrainian dialects, e. g. basic classification and subdivision criteria. The underlying aim of this contribution intends to increase the further development of Italian-Ukrainian and, more at large, Romance-Slavic comparative dialectal studies. 2018 Article Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння / С. Дель Гаудіо // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 30-38. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184378 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description Стаття присвячена систематизації основних засад італійської діалектної класифікації. Уперше в межах контрастивних студій зроблено спробу порівняти італійську діалектну картину з українською, що має на меті сприяння розвитку подальших досліджень як італійсько-українських, так і романсько-слов’янських діалектів узагалі.
format Article
author Дель Гаудіо, С.
spellingShingle Дель Гаудіо, С.
Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
Мовознавство
author_facet Дель Гаудіо, С.
author_sort Дель Гаудіо, С.
title Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
title_short Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
title_full Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
title_fullStr Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
title_full_unstemmed Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння
title_sort діалектні картини італії та україни: спроби порівняння
publisher Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate 2018
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184378
citation_txt Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння / С. Дель Гаудіо // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 30-38. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series Мовознавство
work_keys_str_mv AT delʹgaudíos díalektníkartiniítalíítaukraínisprobiporívnânnâ
first_indexed 2025-07-16T04:37:01Z
last_indexed 2025-07-16T04:37:01Z
_version_ 1837776892611002368
fulltext © С. ДЕЛЬ ГАУДІО, 2018 30 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 С. ДЕЛЬ ГАУДІО ДІАЛЕКТНІ КАРТИНИ ІТАЛІЇ ТА УКРАЇНИ: СПРОБИ ПОРІВНЯННЯ Стаття присвячена систематизації основних засад італійської діалектної класи- фікації. Уперше в межах контрастивних студій зроблено спробу порівняти  італій- ську діалектну картину з українською, що має на меті сприяння розвитку подаль- ших досліджень як італійсько-українських, так і романсько-слов’янських діалектів  узагалі.  Ключові  слова:  діалектологія,  італійські  та  українські  діалекти,  зіставна  діалектологія. Вступні зауваження.  В  українському  мовознавстві  існують  численні  студії про походження, розвиток і членування діалектів української мови, на- томість дослідження італійських діалектів є обмеженими і часто неточними.  У цій статті ми спробуємо систематизувати основні теоретичні засади, розви- ток і членування італійських діалектів порівняно з українськими. Зрозуміло, що порівняння діалектних картин двох країн, у яких розмов- ляють неблизькоспорідненими мовами, не завжди є простим завданням. Це  залежить від низки факторів, таких як поняттєвий апарат і термінологічний  інструментарій різних мовознавчих, зокрема діалектологічних, традицій, які  можуть дещо різнитися.  Загалом це  стосується  усталеної  та  довготривалої  традиції романської діалектології в зіставленні зі східнослов’янськими.  Як відомо, поняття і дефініція діалекту в італійській та українській лінгві- стиках не зовсім збігаються. Це пов’язано з тим, що маємо відмінні крите- рії поділу діалектної території Італії та України, а також зумовлено різними  підходами до формування діалектології як самостійної дисципліни. Питання  діалектної диференціації посідає важливе місце в історії мовознавчої науки  обох країн. Мовна, зокрема діалектна, картина Італії більш диференційована,  ніж України. Крім власне «італійської» мови 1 на основі флорентійського (то- сканського) діалекту,  існують різні мовні варіанти, які  звичайно називають  «діалектами». Саме ці аспекти разом з критеріями поділу діалектної території обох кра- їн є об’єктом нашого дослідження. 1. «Діалект» в італійській та українській лінгвістичних традиціях. Існує певна неоднозначність у вживанні терміна «діалект» у різних лінгвіс- тичних традиціях. Як уже зазначалося в нашому попередньому досліджен- ні 2, це поняття дещо відмінне в італійській та українській (і в цілому в схід- нослов’янських) традиціях і взагалі в романістиці, германістиці та славістиці. В італійському мовознавстві термін «діалект» залежно від уживання вка- зує або на варіант певної мови, або на мову звичайно обмеженого поширення  1 Італійська мова виконувала переважно писемно-літературну та об’єднуваль- ну функції в середовищі інтелектуалів і літераторів різних держав Італії до возз’єд- нання її в другій половині XIX ст. 2 Del Gaudio S. The concept of «dialect» in the east Slavic tradition and in western European languages // Актуальні проблеми української лінгвістики: теорія і практика.  — К., 2015. — Вип. 29. — С. 7–20. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 31 Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння у протиставленні з іншою мовою 3. У першому випадку це типова ієрархія між  мовою-Х та її (суб-)варіантами, тобто діалектом у вузькому розумінні, напри- клад італійська мова та її безпосередні діалекти області Тоскани. У другому  випадку йдеться про специфіку італійської мовної картини, де під поняттям  «діалект» мають на увазі справжні мови, які через низку історико-політичних  причин не отримали офіційного статусу. Таку розбіжність у дефініції власно- го терміна можна пояснити складною мовною історією Італії, що пов’язано з  багатовіковим існуванням різних держав на Італійському півострові 4. Тому  щодо італійської діалектної та соціолінгвістичної ситуації, крім слова «діа- лект», доречніше в деяких випадках ввести поняття «мова-діалект», оскільки  численні так звані діалекти, як відомо, мають свої довготривалі літературні  та культурні традиції. В  електронній  енциклопедії  Треккані  5  діалект  визначається  як  лінгві- стична  система,  яка має певне  географічне  і  культурне обмеження  або  яка  втратила автономію чи престиж порівняно з іншими системами, з якими вона  генетично пов’язана. В українському мовознавстві діалект розглядають як територіальний різ- новид національної мови, між ним і національною мовою є відносна струк- турна  близькість6. Це  визначення  збігається  з  першим пунктом  італійської  дефініції,  тобто  діалект  у  вузькому  розумінні. Факт, що  діалект  є  засобом  спілкування людей, об’єднаних спільною територією, також стосується його  вузького трактування в італійській традиції 7. Додаткові аспекти, пов’язані з  діалектом, як, наприклад, елементи матеріальної і духовної культури, особли- вості історико-культурної традиції, самосвідомість тощо, дозволяють ширше  трактувати це мовне явище. Схематично спільні й відмінні характеристики діалекту в італійській та  українській діалектології можна проілюструвати таким чином (див. табл. 1): Таблиця 1 Спільні характеристики Відмінні характеристики Екстралінгвістичні критерії: певна системність відношення до  національної мови історико-культурна  традиція; питання престижу та  автономії територіальність структурна «близькість»  з національною мовою генетичний зв’язок з  подібними (діалектними)  системами — самосвідомість 3 Beccaria G. L. (acura di). Dizionario di linguistica e di filologia, metrica, retorica.  — Torino, 2004. — 884 р. 4 Відомо, що після римського періоду (від VI cт. н. е.) процес розвитку від- мінних розмовних варіантів латини прискорився. На процес впливав, з одного боку,  мовний субстрат давньої  Італії  (доримського періоду), з другого, — взаємодія ус- ного  латинського мовлення  з  мовами  народів, що  осіли  на  територіях  колишньої  Римської імперії. 5 http://www.treccani.it/enciclopedia/latino-e-italiano_(Enciclopedia-dell’Italiano)/. 6 Гриценко П. Ю. Діалект // Українська мова : Енциклопедія / Ред. кол.: Руса- нівський В.М. , Тараненко О.О. (співголови). — 2-е вид. — К. 2004. — С. 145. 7 Пор. дефініцію в енциклопедії Треккані. — http://www.treccani.it/enciclopedia/ dialetto. 32 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 С. Дель Гаудіо Крім відмінності в дефініції діалекту, інша істотна відмінність полягає  в  тричленному  ієрархічному відношенні між діалектними одиницями,  яке  відоме в українській (і певною мірою в східнослов’янській у цілому) діалек- тології, проте відсутнє в італійській та в більшості діалектних класифікацій  європейських мов (див. табл. 2). Таблиця 2 Ієрархія діалектних одиниць в укра- їнській діалектології Відсутність ієрархії говірка Мова-мовлення певної місцевості, наприклад:  «il dialetto torrese»  (діалект  Торре Аннунціата). Сукупність «мовлень» цілого ареалу, наприклад:  сицилійський,  неаполітан- ський діалекти тощо8 діалект, або говір наріччя о 8 Як бачимо, в італійській діалектології діалект у вузькому розумінні може  бути  мовленням  однієї  місцевості,  подібним  до  української  говірки,  а  та- кож стосуватися кількох населених пунктів або включати ціле регіональне /  надрегіональне явище, як і наріччя. 2. Історичні класифікації діалектів Італії та України. Інтерес до іта- лійських  діалектів  (крім  спроб ще  в  античний  період  пояснити  діалектну  варіацію (відхилення від норм) і пізнішої праці А. Данте, 1305 р., про того- часну діалектну ситуацію Італії 9) бере свій початок з XVI ст., коли з’явили- ся перші праці, присвячені деяким аспектам діалектів, наприклад наявності  діалектизмів у літературних творах, глосарій (іdioticon) та ін. Проте спроби  аналізу  як  італійських,  так  і  українських  діалектів  у  сучасному  розумінні  сягають останньої чверті XVIII  ст. — першої половини XIX ст. Тут варто  згадати  внесок Б.  Біонделлі  та О. Шафонського. Праця Б.  Біонделлі  «Есе  про галло-італійські діалекти»10, на думку К. Тальявіні, свідчить про «пере- хід з емпіричної лінгвістики до наукової» 11. О. Шафонський у праці «Чер- ниговское наместничество. Топографическое описание» вперше спробував  поділити територію тогочасної України (Малої Русі) на три «смуги», тобто  на наріччя  12. Він брав до уваги лише деякі фонетичні  ознаки,  наприклад  рефлекс [o] в новозакритому складі в різних наріччях 13. Свідчення про ді- 8 Grassi C., Sobrero A., Telmon T. Introduzione alla dialettologia italiana. — Roma;  Bari; Laterza, 2003. — Р. 41. 9 У  IX–XV  частинах  праці  Данте  «De Vulgari Eloquentia»  (1305),  зокрема  в X  книзі під назвою «De varietate  іdiomatis in Italia a dexteris et a sinistris montis Appennini»,  спостерігаються  численні  «сучасні»  роздуми  діалектологічного  та  соціолінгвістичного  характеру.  Твір  цей  можна  справді  вважати  першим  описом  діалектів  Італії  початку  XIV  ст.  (пор.:  http://alighieri.letteraturaoperaomnia.org/ translate_italian/alighieri_dante_de_vulgari_eloquentia.html;  див.  також:  Tagliavini C.  Le origini delle lingue neolatine. Introduzione alla filologia romanza. — Bologna, 1982. — P. 11; Grassi C., Sobrero A., Telmon T. Fondamenti di dialettologia italiana. — Roma ;  Bari; Laterza, 1997. — P. 71–72). 10 Biondelli B. Saggio sui dialetti gallo-italici. — Milano, 1853. — P. 693. 11 Tagliavini C. Op.cit. — P. 12–13. 12 Шафонский A. Ф. Черниговское наместничество. Топографическое описа- ние. — К., 1851. — 724 с. 13 Москаленко A. A.  Нарис  історії  української  діалектології. — О.,  1960. —  C. 4–5. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 33 Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння алектні явища цього часу ще мають несистемний характер, наводяться без  необхідної локалізації. Наукові засади італійської діалектології закладені в працях Г. І. Асколі.  Результати його дослідження були опубліковані в журналі «Archivio glottolo- gico italiano» («Італійський мовознавчий архів») під назвою «Діалектна Іта- лія» («L’Italia dialettale», 1882–1885). У своїй класифікації відомий діалекто- лог-романіст  спирається на  інтралінгвістичні критерії  і  розглядає питання  діалектної диференціації з погляду синхронії та діахронії. Основними кри- теріями залишаються ступінь «лінгвістичної віддаленості» певного «діалек- ту» щодо латинської мови та тосканського діалекту. Спостереження вченого  про типологічну близькість тосканського діалекту з латиною стало загаль- ноприйнятим. Типологічні параметри  ґрунтуються насамперед на фонети- ко-фонологічних  і, меншою мірою, на граматичних та лексичних ознаках.  Г. І. Асколі за історичним поділом територій виділяв чотири діалектні групи: 1. Діалекти «неолатинського» походжения, тобто романського типу, які  не властиві Італії: – франко-провансальські діалекти, – ладінські діалекти (ретороманська підгрупа, яка поширена в Швейца- рії та північно-східній Італії). 2. Галло-італійські діалекти (відрізняються від власне італійської систе- ми, але розташовані на території Італії). 3. Діалекти, які більшою або меншою мірою відрізняються від тоскан- ських, але формують з ними певну (хоч інколи віддалену. — С. Д. Г.) систему: – венеціанський діалект, – корсиканський діалект, – діалекти центральноіталійських регіонів Умбрія та Марке, – діалекти римської території, – діалекти неаполітанських провінцій та ін. 4. Тосканський діалект (на основі якого сформувалась італійська писем- но-літературна мова). В історії української діалектології важливим етапом у розвитку діалек- тних студій також можна вважати другу половину XIX ст. Деякі теоретичні  засади цього були закладені в працях О. О. Потебні: «О звуковых особен- ностях  русских  наречий»,  «Заметки  о малорусском наречии»,  «К  истории  звуков русского языка» та ін. 14 Учений розрізняв такі говори: український,  подільський, галицький, карпаторуський, або гірський, волинський та пів- нічні. Вартим уваги є те, що О. О. Потебня підкреслив значення даних живої  народної  мови  для  з’ясування  явищ  історії  української  та  інших  слов’ян- ських мов. Незважаючи на вагомий внесок О. О. Потебні, М. О. Максимовича 15 та  інших учених-діалектологів XIX ст., справжнім основоположником україн- ської діалектології одностайно вважають К. П. Михальчука 16. Порівнюючи  фонетичні та морфологічні ознаки українських говорів, учений ураховував і  14 Потебня О. О.  О  звуковых  особенностях  русских  наречий. — Воронеж,  1866. — 156 с.; Потебня О. О. Заметки о малорусском наречии. — Воронеж, 1871.  — 135 с.; Потебня О. О. К истории звуков русского языка. — Варшава, 1879. — 86 с. 15 Максимович М. А. Начатки русской филологии. — К., 1848. 16 Михальчук К. П. Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с  наречиями Галичины // Труды этнограф.-стат. экспедиции в Западнорусской край.  — СПб., 1872. — Т. 7. Вып. 1. — C. 453–512. 34 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 С. Дель Гаудіо їхні етнографічні особливості. У праці «Наречия, поднаречия и говоры Юж- ной России в связи с наречиями Галичины» діалектолог виділив три наріччя,  а саме поліське, українське, червоноруське (русинське, або руснацьке), ок- реслив їхні межі і внутрішню диференціацію на менші мовно-територіальні  утворення  17. На думку С. П. Бевзенка, «класифікація українських говорів  на три наріччя, здійснена К. П. Михальчуком, була найбільш вдалою з усіх  спроб»18. Початок  розвитку  італійської  та  української  діалектологічної  традиції  можна порівняти так (див. табл. 3):  Таблиця 3 Італійська традиція Українська традиція Попередники діалектології XVI- XVIII ст.  З 2-ї пол. XVIII ст. зроблено перші  спроби окреслити межі поширення  поодиноких, переважно фонетичних, явищ:  А. Шафонский (1778-1851) Bernardino Biondelli: Saggio sui  dialetti galloitalici (1853-1854)  А. А. Потебня: «О звуковых особенностях  русских наречий» (1865 р.), «Заметки о  малорусском наречии» (1870 р.) Ascoli, Graziadio Isaia: Saggi ladini (1873). Журнал «Archivio  glottologico italiano» К. П. Михальчук. «Наречия, поднаречия и  говоры Южной России в связи с наречиями  Галичины» (1878)  У  першій  половині XX ст.  італійський  діалектолог  К. Мерло  певною  мірою продовжив і розширив теорію та наукову спадщину Асколі, а також  теорію субстрату 19. Дослідник поділив італійську територію на три основні  діалектні групи, спираючись переважно на два критерії: фонетичні ознаки  діалектів  і  роль  субстрату. Основними  діалектами  групи  є:  1)  північні  ді- алекти (кельтський субстрат), 2) тосканські діалекти (етруський субстрат),  3)  південно-центральні  діалекти  (італьський,  або  умбро-самнітський,  суб- страт). На його думку, основною причиною пізнішої діалектної варіації був  вплив різних давньоітàльських мов, що  існували до римського періоду, на  територіальні варіанти латинської мови 20. Проблема діалектного членування української мови в першій половині  XX  ст. мала різне розв’язання залежно від вихідних принципів діалектної  класифікації і використовування мовних даних. Як відомо, вагомим був вне- сок Московської діалектологічної комісії, праць В. Ганцова,  І. Зілинського  та ін. 21 17 Див.: Москаленко A. A. Нарис історії української діалектології. — О., 1960.  — C. 19–20.  18 Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — К., 1980. — C. 29.  19 Першим розробником теорії субстрату вважають історика К. Каттанео (див.:  Beccaria G. L. Op. cit. — P. 722). 20 Merlo C. Il sostrato etnico dei dialetti italiani. — Pisa, 1933. — P. 24. 21 Дурново Н. Н., Соколов Н. Н., Ушаков Д. Н. Опыт диалектологической кар- ты русского языка в Европе // Труды Москов. диалектол. комиссии. — М., 1915. —  140 с.; Ганцов В. Характеристика північних дифтонгів і шляхи їх фонетичного роз- витку // Зап. іст.-філол. від. УАН. — К., 1923. — Кн. 2–3. — 124 с.; Зілинський І. М.  Карта українських говорів. — Варшава, 1933. — 20 с. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 35 Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння У  1930-х  рр.  в  українській  діалектології  домінував  поділ  українських  говорів на дві основні групи, запропонований К. Михальчуком: південне  і  північне наріччя, а в межах останнього — західне і східне. У довоєнний і післявоєнний періоди в Італії авторитетною була постать  німецького вченого-романіста Г. Рольфса, класифікація діалектів якого ґрун- тувалася передусім на геолінгвістичних критеріях 22. Німецький діалектолог  виокремив певну кількість фонетичних, морфологічних і лексичних особли- востей і розмежував ареали, для яких виділені ознаки є характерними, а в  яких  вони  повністю  відсутні. Виходячи  з  аналізу  даних,  призначених  для  доповнення  «Лінгвістичного  та  етнографічного  атласу  Італії  й  південної  Швейцарії» 23, він підтвердив пасмо ізоглос уздовж умовної лінії: Ла Спеція  — Ріміні, що попередньо було здійснено в працях В. фон Вартбурга 24. Така  умовна лінія проходить від Тирренського моря до Адріатичного і приблиз- но об’єднує згадані вище міста. Крім того, заслугою Г. Рольфса, на думку  Тальявіні, 25 було ототожнення (встановлення) пасма ізоглос, яке проходить  від Рима до міста Анкона і відділяє середньоіталійські й тосканського типу  діалекти від середньопівденних (див. рис.). 22 Rohlfs G. La struttura linguistica dell’ Italia. — Leipzig, 1937. — P. 27. 23 Atlante linguistico ed etnografico dell’Italia e della Svizzera meridionale. — Mi- lano, 1987 (пор.: Jaberg K., Jakob J. Sprach- und Sachatlas Italiens und der Südschweiz.  — Zofingen, 1928–1940).  24 Von Wartburg W. Die Ausgliederung der Romanischen Sprachräume. — Bern,  1950. — P. 158. 25 Див.: Tagliavini C. Op. сit. — P. 404. 36 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 С. Дель Гаудіо Зауважимо, що зазначені вище межі мають не тільки лінгвістичну, а й  географічну та історичну релевантність. Ця класифікація вченого, з деякими  корективами, є досі актуальною. Якщо провести паралель з українською діалектологією 1950–1960-х рр.,  то можна порівняти внески Г. Рольфса і Ф. Т. Жилка.  Праці Ф. Т. Жилка «Нариси з діалектології української мови», «Говори  української мови», друге видання «Нарисів з діалектології української мови»,  концепція «Атласу української мови» та ін. репрезентують важливий етап у  розвитку української діалектології другої половини XX ст. У цьому контек- сті вартий також уваги «Італійський лінгвістичний атлас» («Atlante Linguisti- co Italiano»). Незважаючи на те, що концепція Атласу сягає 1920-х рр., через  низку причин перший том був виданий лише 1995 р., і публікація атласу досі  триває. Він являє собою найбільше зібрання діалектних матеріалів і містить  5 млн діалектних карток і 10 тис. етнографічних фотокарток 26. 3. Діалектні картини Італії та України: сучасні класифікації. Почи- наючи з 1970-х рр. чимало діалектологів приділяло увагу питанню поділу  і  класифікації  італійської  діалектної  території.  Серед  них  можна  згадати  Дж. Девото, Ж. Мулячича, Дж. Б. Пеллегріні 27. Безсумнівно, найважливі- шою класифікацією діалектів  Італії, яка й досі залишається актуальною, є  класифікація Пеллегріні.  Він  виділив  п’ять  лінгвістичних  систем  для  іта- ло-романської 28 групи діалектів: 1) ладіно, 2) діалекти північної Італії, 3) ді- алекти Тоскани (тосканські діалекти), 4) середньопівденні діалекти, 5) діа- лекти Сардинії. Кожний з наведених діалектів поділено на менші одиниці (підваріанти).  Новизна в класифікації Пеллегріні, на відміну від Асколі, полягає в тому, що  він відносив ладінські та фріульські варіанти до італо-романської групи, а  також об’єднав в одну групу разом з іншими діалектами північної Італії варі- анти Венето та Істрії, тоді як Асколі вбачав певний взаємозв’язок між венеці- анським діалектом, діалектами Сицилії та «неаполітанськими провінціями»  з діалектами Тоскани. На думку Асколі, ладінські та фріульські діалекти не є  питомими для Італії. Класифікація Пеллегріні залучає не тільки інтралінгві- стичні, а й екстралінгвістичні критерії — географічні, історичні та культур- ні. Слід додати, що він також опосередковано розглядає самоідентифікацію  мовців, для яких італійська мова є «мовою-дахом» (пор. нім. Dachsprache),  тобто мовою, до якої вони себе відносять 29. Проблемам  діалектного  членування  української  мови  того  ж  періоду  присвячені праці С. П. Бевзенка,  зокрема «Діалектні  групи  і  говори укра- 26 Bartoli M. G. (dir.) Atlante linguistico italiano, a cura di U. Pellis & L. Massobrio :  In 9 vol. — Roma, 1995-2018; Див. також: http://www.atlantelinguistico.it/. 27 Devoto G., Giacomelli G. I dialetti delle regioni di Italia. — Firenze, 1972. — Р. 282; Muljačić Ž. Die Klassifikation der  romanischen Sprachen  // Romanisches Jahr- buch. — 1972. — N 18. — S. 23–37; Pellegrini G. B. I cinque sistemi dell’italo-romanzo // Saggi di linguistica italiana: Storia, struttura, società. —Torino, 1975. — Р. 55–87; Pel- legrini G. B. Carta dei dialetti d’Italia. — Pisa, 1977. — Р. 68. 28 Усі  італо-романські діалекти визначають як первинні, оскільки процес  їх- нього формування приблизно збігається з варіантом, який пізніше став основою іта- лійської стандартної (літературної) мови. 29  Kloss H. Abstandsprache und Ausbausprache // Sociolinguistics: an International  Handbook of the Science of Language and Society / U. Ammon, N. Dittmar,  K. Mattheier  (eds).  — Berlin, 1987. — S. 302–308.  ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 37 Діалектні картини Італії та України: спроби порівняння їнської  мови»  та  «Українська  діалектологія»  30.  Хоча  дослідник  і  подає  в  них специфічне групування деяких піднаріч і говорів, все ж відповідно до  усталеної  традиції  він  виділяє  також  три  основні  діалектні  масиви  укра- їнської  мови:  поліський,  або  північноукраїнський,  південно-західний  і  південно-східний 31. Сучасні італійські діалектологи працюють у межах так званих змішаних  критеріїв, тобто як екстра-, так  і  інтралінгвістичних. Залежно від потреб  і  цілей  дослідження  діалектологи можуть  використовувати  діахронічний  та  структурно-синхронний підходи 32. Загальноприйнятим у сучасній українській діалектології лишається по- діл говорів на три наріччя33 на основі класифікації, запропонованої К. Ми- хальчуком наприкінці XIX cт. Таке членування підтверджується матеріалами  «Атласу української мови». Відомо, що північні й більшість південно-захід- них говорів, на відміну від південно-східних, є старожитніми. Ці два наріч- чя,  співвідносні між  собою, принаймні  історично  зберігають численні  ар- хаїчні  риси. Натомість  південно-східні  діалекти,  які  лягли  в  основу  нової  української літературної мови, є більш гомогенними, що зумовлено різними  історичними факторами,  такими як  стабільність vs. міграційні  рухи пізні- шого періоду тощо. Південно-східне і південно-західне наріччя взаємодіяли  протягом XIX–XX ст. у процесі становлення і збагачення нової літературної  мови 34. Висновки. Як бачимо, зіставлення діалектних картин Італії та України  підтвердило, що діалектне розмаїття Італії є виразнішим порівняно з укра- їнським. Незважаючи на загальноприйняті класифікації і тенденції, пробле- ми членування італійських, а також певною мірою українських говорів, над  якими працювали різні покоління діалектологів протягом останніх двох сто- літь, ще не розв’язані остаточно. В українській діалектології принцип поділу  на діалекти, запропонований К. П. Михальчуком і удосконалений Ф. Т. Жил- ком, С. П. Бевзенком та ін., став класичним. Хоча ми  залишили поза  увагою найтиповіші  ознаки діалектних  явищ,  що лежать в основі італійських і українських класифікацій, все ж відзначи- мо, що сучасні італійські класифікації ґрунтуються на змішаних критеріях.  У поділі основних діалектних територій досі зберігається ареальна концеп- ція Рольфса, тобто межі Ла Спеція — Ріміні й Рим — Анкона, яка відділяє  діалекти  північного  ареалу  від  основних  італійських  діалектів.  Водночас  класифікація Пеллегріні, з деякими корективами, також має достатнє поши- рення в італійській діалектології. На підставі викладеного коректніше, на нашу думку, говорити про діа- лекти Італії, ніж італійські діалекти. 30 Бевзенко С. П. Діалектні групи  і говори української мови. — О., 1975. — 120 с.; Бевзенко С. П. Українська діалектологія. 31 Докладніше див.: Бевзенко С. П. Українська діалектологія. — С. 7. 32 Grassi C., Sobrero A., Telmon T. Op. cit. — P. 51. 33 Щодо класифікації українських  діалектів  див.  також: Гриценко П.Ю. Діалектологія // Українська  мова  :  Енциклопедія  /  Ред.  кол.:  Русанівський  В.М.,  Тараненко О.О. (співголови). – 3-є вид. – К., 2007. – С. 155-156.  34 Див., наприклад: Матвіяс І. Г. Варіанти української літературної мови. —  К., 1998. — 168 с. 38 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 С. Дель Гаудіо Що ж до українських діалектів, то вони більш гомогенні, ніж діалекти  Італії. Проте тосканські та інші центральноіталійські діалекти, які безпосе- редньо пов’язані з італійською літературною мовою, також досить гомогенні. При зіставленні діалектних систем двох обстежуваних мов можна порів- нювати різні їхні аспекти, зокрема: діалектну ситуацію макродіалектних зон  обох  країн;  конкретні  мовні  явища  (фонетико-фонологічні,  морфологічні,  синтаксичні тощо — наприклад, відсутність або наявність певного фонетич- ного вияву, вокалізм неаполітанського «діалекту» з вокалізмом української  мови, habere-конструкції тощо); слід також окреслити основні типологічні  особливості синтаксису двох обмежених діалектних зон та ін. Подальше зіставлення діалектної картини Італії з групуванням україн- ських діалектів  є  завданням майбутніх  студій. На нашу думку,  такі  дослі- дження можуть привести до корисних і цікавих лінгвістичних спостережень. S. DEL GAUDIO ITALIAN AND UKRAINIAN DIALECT LANDSCAPES: CONTRASTIVE ATTEMPTS Classifications of Italian and Ukrainian dialects are rather numerous in the respective  dialectal / linguistic traditions. Yet Ukrainian outlines of Italian dialects are both limited  in number and  tendentially  inexact. At  the  same  time  Italian descriptions of Ukrainian  dialects, with very few exceptions, are basically inexistent in Italy. For this reason in this paper we made an attempt at presenting a first comparative taxonomy of both Italian and  Ukrainian dialects, e. g. basic classification and subdivision criteria. The underlying aim  of this contribution intends to increase the further development of Italian-Ukrainian and,  more at large, Romance-Slavic comparative dialectal studies. Keywords: dialectology; Italian and Ukrainian dialects; contrastive dialectology.

Схожі ресурси