Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження

Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження. К. : Наук. думка, 2018. — 687 с. Науковий доробок видатних учених здебільшого є різноплановим за своєю тематикою: такі вчені рідко обмежуються якоюсь однією наук...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Єрмоленко, С.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України 2018
Schriftenreihe:	Мовознавство
Schlagworte:	Рецензії та анотації
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184381
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 63-67. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184381
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1843812022-05-29T01:26:45Z Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження Єрмоленко, С.С. Рецензії та анотації Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження. К. : Наук. думка, 2018. — 687 с. Науковий доробок видатних учених здебільшого є різноплановим за своєю тематикою: такі вчені рідко обмежуються якоюсь однією науковою дисципліною, предметною областю чи проблемою. Ця «різновекторність» наукового пошуку становить характерну ознаку їхнього індивідуального наукового методу, їхньої творчої лабораторії, збагачуючи насамперед їхнє бачення й осмислення досліджуваного ними матеріалу, а відтак і отримані в ході цього дослідження результати. 2018 Article Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 63-67. — Бібліогр.: 3 назв. — укр. 0027-2833 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184381 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Рецензії та анотації Рецензії та анотації
spellingShingle	Рецензії та анотації Рецензії та анотації Єрмоленко, С.С. Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження Мовознавство
description	Рецензія на книгу: Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження. К. : Наук. думка, 2018. — 687 с. Науковий доробок видатних учених здебільшого є різноплановим за своєю тематикою: такі вчені рідко обмежуються якоюсь однією науковою дисципліною, предметною областю чи проблемою. Ця «різновекторність» наукового пошуку становить характерну ознаку їхнього індивідуального наукового методу, їхньої творчої лабораторії, збагачуючи насамперед їхнє бачення й осмислення досліджуваного ними матеріалу, а відтак і отримані в ході цього дослідження результати.
format	Article
author	Єрмоленко, С.С.
author_facet	Єрмоленко, С.С.
author_sort	Єрмоленко, С.С.
title	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження
title_short	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження
title_full	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження
title_fullStr	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження
title_full_unstemmed	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження
title_sort	скляренко в. г. дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : до 80-річчя від дня народження
publisher	Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Рецензії та анотації
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184381
citation_txt	Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження / С.С. Єрмоленко // Мовознавство. — 2018. — № 6. — С. 63-67. — Бібліогр.: 3 назв. — укр.
series	Мовознавство
work_keys_str_mv	AT êrmolenkoss sklârenkovgdoslídžennâzetimologíítaístoričnoíleksikologííukraínsʹkoímovido80ríččâvíddnânarodžennâ
first_indexed	2025-07-16T04:37:16Z
last_indexed	2025-07-16T04:37:16Z
_version_	1837776908938379264
fulltext	ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 63 © С. ЄРМОЛЕНКО, 2018 Рецензії та анотації Скляренко В. Г. ДОСЛІДЖЕННЯ З ЕТИМОЛОГІЇ ТА ІСТОРИЧНОЇ ЛЕКСИКОЛО- ГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ : ДО 80-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ К. : Наук. думка, 2018. — 687 с. Науковий доробок видатних уче- них здебільшого є різноплановим за своєю тематикою: такі вчені рідко об- межуються якоюсь однією науковою дисципліною, предметною областю чи проблемою. Ця «різновекторність» наукового пошуку становить харак- терну ознаку їхнього індивідуального наукового методу, їхньої творчої лабо- раторії, збагачуючи насамперед їхнє бачення й осмислення досліджуваного ними матеріалу, а відтак і отримані в ході цього дослідження результати. Це підтверджує і наукова творчість ака- деміка В. Г. Скляренка, у якій виразно вимальовуються два крила: історична акцентологія та історико-етимологічне вивчення лексики української мови. У першій царині його перу належить низ- ка праць, у число яких входять і п’ять фундаментальних монографій. У дру- гій В. Г. Скляренко виступає як один з укладачів та редакторів «Етимологічно- го словника української мови» (де йому належить понад дві з половиною тисяч статей), а також як автор численних публікацій з етимології та історії укра- їнського слова, серед яких є як статті в періодичних виданнях, так і дві моно- графії — «Темні місця в Слові о полку Ігоревім» (К., 2003) і «Русь і варяги. Іс- торико-етимологічне дослідження» (К., 2006). Ці публікації і становлять основу рецензованої монографії. Нова книга В. Г. Скляренка скла- дається зі вступу «Від автора» (с. 5–8), чотирьох розділів, списку умовних ско- рочень та приміток, де містяться відо- мості про ті попередні публікації, що лягли в основу розділів рецензованої монографії. Перший розділ «Русь і варяги: по- ходження назв» (с. 9–158) має два під- розділи: «Походження назви Русь» і «Походження назви варягів», підґрунтя яких становлять згадана вище книга «Русь і варяги. Історико-етимологічне дослідження» і шість статей, які лягли в її основу, а також іще одна з двох праць з цієї ж проблематики, що вийшли дру- ком пізніше. Актуальність звернення автора до дослідження цих питань зу- мовлена тим, що інтерес до походження назви Русь не вщухає передусім у межах Славії, але також і деінде 1, об’єднуючи (а часом і роз’єднуючи) як науковців різного профілю — лінгвістів, істори- ків, археологів, етнологів, спеціалістів у галузі палеославістики та історичної географії, так і ширші кола громад- ськості. З одного боку, ця широка заці- кавленість пояснюється комплексністю, інтердисциплінарним характером даної проблематики (це добре усвідомлював згаданий В. Г. Скляренком А. Брюкнер, котрий уважав, що з’ясування етимо- логії слова Русь має ключове значення і для висвітлення історії самого дено- тата цієї назви). З другого боку, розв’я- зання цієї проблеми має значення, яке виходить далеко за межі суто наукових дискусій і може набувати характеру аргументу в сучасних геополітичних концепціях та викликаних ними тери- торіальних контроверзах і претензіях. Це, зокрема, стосується антиісторич- ного за своєю природою ототожнення слів Русь і Россия (і співвіднесення з ними обома прикметника русский) у мовленнєвому мисленні росіян. Одно- кореневість зазначених слів і зумовлена цим їхня зовнішня подібність через дію закономірностей міфологічного мис- лення виступає в історичній свідомості 1 Див., наприклад, моногра- фію: Stang H. The naming of Russia. — Oslo, 1996. — 323 р. 64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №6 Рецензії та анотації росіян як підстава вважати схід- нослов’янські народи та їхні землі «єдиною і неподільною» Руссю, ціліс- ним етносоціумом, об’єднаним і ствер- дженим саме цією спільною назвою. В. Г. Скляренко, окреслюючи свою власну концепцію генези назви Русь як варязьку (але водночас не як норман- ську), пропонує нове й істотно відмін- не прочитання слова варяг (warągъ) як відсубстантивного іменника, що його було утворено в мові прибалтійських слов’ян з о. Рюген за допомогою су- фікса -ągъ від іменника warъ- «захист, охорона». Що ж до давніх русів та їх- ньої назви, то їх учений співвідносить як із західнослов’янськими русами-ва- рягами, так і зі східнослов’янськими чорноморсько-азовськими русами, іс- торично пов’язаними з антами. У свою чергу і ті й ті він генетично поєднує з кельтами-рутенами, унаслідок чого назва руси у глибокій історико-етимо- логічній ретроспективі отримує слов’я- но-кельтське підґрунтя. Саме від схід- нослов’янських русів Причорномор’я та Приазов’я назва русь (руси), вважає автор рецензованої монографії, пере- йшла на воїнів Київської держави, а по- тім і на саму цю державу. У своєму дослідженні В. Г. Скля- ренко дає також власну інтерпретацію традиційним аргументам прихильни- ків норманської теорії, особливо іме- нам руських князів, послів і купців у договорах Олега й Ігоря з греками, а також давнім найменуванням дніпров- ських порогів. Автор книги показує, що варязько-руські імена здебільшо- го мають кельтське походження, інші є естонськими й іранськими, а ще інші є скандинавізмами — наслідками слов’яно-скандинавських контактів у балтійському ареалі. Полемізуючи з норманістами, він також доводить, що руські назви дніпровських порогів по- ходять з ужитку варягів-русів, натомість скандинавські найменування деяких із них учений пов’язує з мовою тогочас- них дніпровських лоцманів шведського походження. Крім цих основних поло- жень, В. Г. Скляренко висуває ще цілу низку інших, більш часткових, але від того не менш істотних історичних та етимологічних припущень і пояснень. Знахідки й висновки, зроблені авто- ром монографії під час опрацювання за- значеної проблематики, знайшли плідне застосування й подальший розвиток у тих його розвідках, зокрема трьох стат- тях, опублікованих у журналі «Мово- знавство», які лягли в основу другого розділу «“Руські письмена” в Житії Кос- тянтина Філософа» (с. 159–246). Еврис- тичним імпульсом, що скерував наукові пошуки вченого в цьому напрямку, став найтемніший, на думку дослідників, фрагмент у Житії Костянтина (Кирила) Філософа, одного із солунських братів, де йдеться про знайдені ним у Херсонесі Євангеліє і Псалтир, написані «руськи- ми письменами». Установлення того, що означала в цьому контексті кваліфікація письмен як руських, вивело В. Г. Скля- ренка на істотно вищий рівень проблема- тики — рівень реконструкції мовної та етнічної історії східних слов’ян, дозво- ливши йому сформулювати принципово нову, багато в чому революційну гіпоте- зу про джерело виникнення російської мови та російського етносу. Беручи до уваги важливу теоретико-методологічну засаду історичної змінності семантики етнічних окреслень, дослідник виходить з наявності у слів руси (русини) у IX ст. чотирьох значень, які він виділяє сто- совно лише Київської Русі: 1) варяги-ру- си з о. Рюген; 2) азовсько-чорноморські руси (Приазов’я та Причорномор’я); 3) прикарпатські і закарпатські русини (Прикарпаття і Закарпаття); 4) київські руси (Середня Наддніпрянщина), що отримали свою назву (всупереч Несто- ру-літописцю) не від варягів-русів, а від русів Приазов’я та Причорномор’я. Встановивши це, автор шукає відповіді на питання, кому з цих русів міг належа- ти знайдений Костянтином у Херсонесі переклад Євангелія і Псалтиря руською мовою. Відмовивши в цьому першим двом, В. Г. Скляренко зосереджує увагу на ще одному причорноморському угру- пованні русів, які теж отримали свою назву від кельтів-рутенів згідно з рекон- струйованою ним моделлю семантично- го переходу «професійні вояки у складі певного етносоціуму > самий цей етно- соціум». Цим угрупованням була Ду- найська Русь, населення якої становили літописні «тиверці-толковини». Автор наводить низку аргументів-свідчень про те, що тиверці були болгарським племе- ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 65 Рецензії та анотації нем і саме в їх середовищі було здійс- нено ранні біблійні переклади (записані глаголицею), які згодом і потрапили до рук Костянтина Філософа. З’ясувавши це, дослідник переходить до наступного питання про те, якою ж була подальша доля тиверців та їхньої руської мови, і дає на це питання революційну за своїм змістом відповідь: тиверці і споріднені з ними уличі під тиском кочових пле- мен переселилися в Закарпаття (чим і пояснюються значні за кількістю закар- патськоукраїнсько-південнослов’янські ізоглоси), а потім, розділившись, мігру- вали в різних напрямках, у тому числі й на Київщину і ще далі — на території майбутньої Росії (Ростово-Суздальська земля, потім гирло Волхова і Помор’я). Наслідком (і через це також свідченням) цих міграційних процесів стали не лише назви північноросійських міст Тверь і Углич і зміст билин про Володимира та його богатирів, а й сама російська мова, зокрема ті численні риси подібності на всіх її структурних рівнях, що пов’я- зують цю мову, у тому числі і її діалек- ти, з церковнослов’янською (старобол- гарською). У коло наукових інтересів В. Г. Скляренка, як і його вчителя Л. А. Булаховського, входить і дослі- дження «Слова о полку Ігоревім». Ним було опубліковано двадцять вісім статей на цю тему (чотирнадцять у журналі «Мовознавство», а також одна моногра- фія, яка містила в собі перші десять ста- тей, надрукованих у «Мовознавстві»). Ця монографія і ще чотири статті у цьо- му ж журналі сформували третій розділ рецензованої книги «“Темні місця” у “Слові о полку Ігоревім”» (с. 247–494). Усього вченим було висвітлено 56 таких місць; окремий підрозділ присвячено встановленню фрагментів «Слова», які являють собою цитацію прямої мови Бояна. До складу розділу ввійшов і ці- лісний переклад «Слова», здійснений В. Г. Скляренком з урахуванням прове- деного ним аналізу тексту пам’ятки, а також зведений список «темних місць», запропонованих автором кон’єктур і його перекладів відповідних фрагментів українською мовою. Не можна не по- годитися з думкою вченого про те, що з’ясування «проблемних» місць «Сло- ва» входить передусім до компетенції мовознавців. Зміст цього розділу пере- конливо свідчить, що саме кваліфікація й ерудиція його автора як славіста-ком- паративіста, етимолога та акцентолога надали йому унікальні можливості в цій сфері. Така кваліфікація помітна й тоді, коли фахівець пропонує нові текстоло- гічні рішення, наводить аргументи на користь уже існуючих версій або просто підтримує такі версії. Аргументуючи свої гіпотези, В. Г. Скляренко реалізує власний текстологічний аналіз у компа- ративно-етимологічному контексті, ши- роко використовуючи релевантні відо- мості слов’янських та індоєвропейських мов, наводячи генетичні й типологічні паралелі, спираючись на здійснені ним та іншими вченими реконструкції пра- форм, їхніх семантем і узагальнених схем смислових переходів. У свою чер- гу, опрацювання ним «темних місць» дає результати, що виходять за межі вивчення «Слова», становлячи інтерес для дослідників слов’янської етимо- логії та історичної лексикології. Так, аналізуючи фрагмент «а мои ти Куряни свѣдомикъ мети», Скляренко не лише підтримує витлумачення слова къме- ти як «воїни», і не лише доповнює цю вже традиційну інтерпретацію суттєвою вказівкою на те, що йдеться саме про професійних вояків (піших і кіннотни- ків). Він також супроводжує свій аналіз етимологічним етюдом про походження цього, за його словами, «майже загаль- нослов’янського» слова — опосередко- ваного запозичення з латини, указуючи, як на мову-посередника, на мову кель- тів-рутенів, що у своїх міграціях після завоювання римлянами Галлії дійшли через слов’янські ареали аж до о. Рюген (див. також вище). Він реконструює зна- чення, якого це латинське запозичення набуло в кельтських рутенів, і віднов- лює його подальший смисловий розви- ток уже на ґрунті окремих слов’янських мов, ставлячи останній у залежність від того, у який час, воєнний чи мирний, цей розвиток здійснювався (у першо- му випадку кінцевою семантемою було значення «воїн, ратник», а в другому — «селянин, безземельний селянин»). Підхід В. Г. Скляренка до пошуку мож- ливих кон’єктур відзначається, з одного боку, винахідливістю, а з другого, — прагненням до логічної переконливості і правдоподібності. Цей підхід ураховує і тогочасні історичні реалії, і властиву 66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, №6 Рецензії та анотації авторові «Слова» міфологічну картину світу, і художньо-поетичний характер тексту «Слова», водночас він не зали- шає місця оцінкам у дусі licentia poetica. Усе це яскраво демонструє, наприклад, прочитання автором фрагмента з розпо- віді Святослава про свій сон «На болони бѣша дебрь Кисаню, и не сошлю къ си- нему морю» як «На болони бѣша дебрьi и(с) сан(ь)ю, и несоша(с)$ къ синему морю», зокрема пояснення загадкового Кисаню як наслідку неправильного про- читання давнім переписувачем первіс- ного i як к, що «приховало» подальший орудний відмінок однини збірного імен- ника сань «змії, дракони»; автор ототож- нює цих змій із Святославового сну з половцями, підкреслюючи, що онірична семантика змій є саме такою. Останній розділ монографії «Ети- мологічні розвідки: походження “тем- них слів” української мови» (с. 495–676) присвячено «темним словам» україн- ської мови. Зауважимо, що окреслення цих слів як українських у його назві слід сприймати cum grano salis, оскіль- ки опрацювання автором відповідних етимологічних сюжетів виходить за межі й української, і слов’янської істо- ричної лексикології та етимології, ся- гаючи рівня індоєвропейської прамови. Питанням, порушеним у цьому розді- лі, учений попередньо присвятив 27 своїх публікацій, у тому числі і 12 ста- тей у ж. «Мовознавство», і саме ці ос- танні і стали основою розділу. У своєму етимологізуванні автор не обмежується т. зв. Vurzeletymologie, а прагне дати праформам у його власних реконструк- ціях також дериваційну і семантико-мо- тиваційну характеристику, зокрема встановити їхню подальшу значеннєву еволюцію. При цьому дослідник вико- ристовує не лише суто мовні, а й реле- вантні позамовні (культурно-історичні, етнографічні, міфологічні) відомості, виявляючи скрупульозність і точність в опрацюванні не лише загальної ідеї, а й деталей, які її втілюють і доводять. Іще однією методологічно істотною рисою етимологічного підходу В. Г. Скляренка є встановлення ним рефлексації одного й того самого етимона одночасно в кіль- кох його континуантах і, як наслідок, локалізація відповідних лексем у межах спільного для них історико-етимоло- гічного гнізда, пор., наприклад, аналіз укр. чоловік та його когнатів (таких, як укр. челядь, челюсть, човен, чоло, діал. чолопок «вершина гори», а також коліно, коло); пор. і висвітлення ним по- ходження укр. павук та омела, яке пока- зало наявність у них спільного кореня om-, а також і факт впливу, що його вони зазнали у пізньопраслов’янську добу з боку спорідненого jęti. Установлення внутрішньої форми етимологізованих лексем і її екстра- лінгвістичної мотивації дозволяє ав- торові вийти у своєму аналізі за межі лексики; пор. запропоноване В. Г. Скля- ренком у підрозділі «Зубр, зубрити» пояснення фразеологізмів укр. знати (вивчити) на зубок, ні в зуб (ногою), пов’язаних з виведенням ним дієслова укр. зубрити та його відповідників із псл. ząbriti, у свою чергу утвореного від псл. ząbrъ «людина, яка за допо- могою зубів (зубців) наносила на до- щечку-ніс певну інформацію» (фразе- ологічним свідченням існування таких дощечок є вирази на зразок укр. заруба- ти (собі) на носі). Зі свого боку, хотіло- ся б навести, як семантичну паралель, п. wkuwać «зубрити», kujon «зубрилка», а також зах.-укр. кувати «заучувати на- пам’ять, зазубрювати», куйон «школяр, який надто сумлінно вчиться, постійно зазубрює» 2, де процес наполегливого і почасти механічного навчання теж ме- тафорично уподібнюється до техноло- гічного процесу, який полягає у фізич- ному впливі на твердий об’єкт з метою надання йому певної форми. Подібні паралелі, але набага- то ширші, викликає і реконструкція псл. *korvaьj зі значенням «жертовний бик (зокрема той, що його зарізали під час весільного обряду з метою забезпе- чення плодючості і процвітання нової родини)», причому особливо значущи- ми тут є згадки про надання весільному короваєві форми бика або ж його голови чи рогів. У цьому плані можна пригада- ти символічну семантику рога, напри- клад, у біблійній мові, де він виступає як символ могутності, честі і слави 3, чи 2 Хобзей Н., Сімович К. та ін. Лексикон львівський поважно і на жарт. — Л., 2009. — С. 315–316. 3 Библейская энциклопедия. — М., 1991. — С. 606. ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2018, № 6 67 Рецензії та анотації вторинні еротичні значення таких слів, як англ. horn «ріг», horny «рогатий». Етимологічний аналіз ще одного терміна весільно-обрядової групи лек- сики, а саме укр. невістка, виконаний автором із залученням відомостей як із праслов’янської морфонології (стосовно характеру огласовки кореня відповідної праформи), так і з етнографії індоєв- ропейських народів, дозволив йому не лише переконливо відтворити внутріш- ню семантичну форму даного слова як «невидима», а й пояснити її шляхом реконструкції відповідного елемента індоєвропейського весільного ритуалу, мета якого полягала в тому, щоб зробити наречену невидимою, недоступною для споглядання. Додамо також, що згадана у першо- му розділі етимологічна інтерпретація рос. варежка як зменшувальної форми від варега, варіанта варяга «те, що захи- щає від холоду» (< друс. варъ «захист» + суфікс -яга) не виключає, на нашу думку, вторинного паронімічного витлумачення шляхом зближення з дієсловом варить, уживаним на позначення виварювання прядива. Окремо слід згадати підрозділ «Україна», що за своїм обсягом значно перевищує інші в цьому розділі. У ньому автор викладає своє бачення походження цього слова, підкреслюючи, що з самого початку його значенням було, на проти- вагу поширеній думці, не «окраїнна те- риторія, околиця, периферія», а «окрема територія, земля, край». Підрозділи останнього розділу наз- вано за етимологізованими лексемами, що дозволяє орієнтуватись у його змісті. Однак є підстави вважати, що ефектив- ності наукового використання матеріалів і цього розділу, і монографії в цілому дуже сприяла б наявність у її структурі списків показників — як цитованих ав- торів, так і залучених до аналізу слів. Утім, це зауваження стосується не лише рецензованої праці, а й загальної прак- тики видання лінгвістичної літератури в Україні. Щодо побажань, то хотілося б побачити виданими як окремі публі- кації, по-перше, здійснений В. Г. Скля- ренком переклад «Слова», а по-друге, той підрозділ, у якому йдеться про похо- дження назви Україна, — він особливо заслуговує на те, щоб бути доступним для найширших читацьких кіл, переду- сім в Україні, але також і деінде, адже його сповнений патріотизму зміст дале- ко виходить за межі суто лінгвістичних побудов. Підводячи підсумки, можемо з усі- єю впевненістю сказати, що рецензована монографія В. Г. Скляренка, представ- ляючи його доробок у сфері етимології, історичної лексикології української та інших слов’янських мов, порівняль- но-історичного вивчення слов’янської лексики, і об’єднуючи його основні пра- ці в цих галузях, має безперечну цінність не лише для вітчизняних і зарубіжних славістів-компаративістів, етимологів та ономастів, а й для ширшого кола гу- манітаріїв, які займаються вивченням історії і культури українського та інших слов’янських народів. Більше того: кни- га написана так, що читання її здатне за- ронити в душу будь-якого читача любов і повагу до науки про мову, до етимології. Як казав М. В. Тимофєєв-Ресовський, науковою літературою користуються, а не читають. А проте книга В. Г. Скля- ренка попри велику кількість фактично- го матеріалу і складність аргументації написана саме захопливо, і це не тільки завдяки прозорості й послідовності ви- кладу. У вступі вчений згадує, що його робота над темними місцями у «Сло- ві о полку Ігоревім» принесла йому «величезне задоволення і насолоду». Можна стверджувати, що і вся рецен- зована книга в цілому випромінює дух того, що англійською мовою називають intellectual curiosity. Справді, саме за- хоплення інтелектуальним пошуком, поклик незнаного й водночас відчуття сили, широких евристичних можливо- стей історичної лінгвістики, філологіч- ної науки в цілому — саме це, очевидно, кликало і надалі кличе автора у щораз нову мандрівку до незнаних і незвіда- них мовних просторів, скеровуючи його серед безлічі фактів, деталей і думок до оригінальних, виважених і достовірних результатів і висновків. С. С. ЄРМОЛЕНКО

Скляренко В. Г. Дослідження з етимології та історичної лексикології української мови : До 80-річчя від дня народження

Institution

Ähnliche Einträge