Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І
Статтю присвячено дослідженню репертуару сакральних і сакралізованих предметів живої й неживої природи, а також артефактів, який сформувався в говірках Чорнобильської зони, та з’ясуванню особливостей номінації сакральних і сакралізованих предметів довкілля. На матеріалі говірок Чорнобильського й По...
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України
2019
|
| Назва видання: | Мовознавство |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184427 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони І / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 56-71. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184427 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1844272022-06-03T01:26:20Z Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І Москаленко, Л.А. Статтю присвячено дослідженню репертуару сакральних і сакралізованих предметів живої й неживої природи, а також артефактів, який сформувався в говірках Чорнобильської зони, та з’ясуванню особливостей номінації сакральних і сакралізованих предметів довкілля. На матеріалі говірок Чорнобильського й Поліського районів, носії яких здавна органічно поєднували релігійність із елементами традиційної духовної культури, визначено предмети живої й неживої природи, а також артефакти, засвідчені в середньополіських говірках як сакральні чи сакралізовані, а також простежено особливості їх номінації. The article is devoted to the research on the repertoire of sacred and sacral objects of living and inanimate nature as well as artefacts, which was formed in the dialects of the Chornobyl zone, and to clarify the peculiarities of their nomination. On the material of the dialects of the Chornobyl zone, speakers of which since very ancient times have organically combined the Christianity with elements of the traditional spiritual culture, living objects (humans, animals, parts of the body of people or animals, plants, parts of plants) and inanimate nature (water, smoke, steam), as well as artefacts (candle, cross, weaving products, clothing, hats, shoes, accessories, home utensils, parts of internal structures, consumer products, agricultural implements, tools, money), which are certified in the Polesian dialects, both secural and sacral, have been determined and the characteristic features of the formation of the repertoire of sacred things have been traced. The specific of the interaction between the secular and the sacral has been determined, the processes of sacralization and the nomination of sacred and sacral objects of the environment are also considered. 2019 Article Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони І / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 56-71. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 0027-2833 DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-005 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184427 uk Мовознавство Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| description |
Статтю присвячено дослідженню репертуару сакральних і сакралізованих предметів живої й неживої природи, а також артефактів, який сформувався в говірках
Чорнобильської зони, та з’ясуванню особливостей номінації сакральних і сакралізованих предметів довкілля. На матеріалі говірок Чорнобильського й Поліського районів, носії яких здавна
органічно поєднували релігійність із елементами традиційної духовної культури,
визначено предмети живої й неживої природи, а також артефакти, засвідчені в середньополіських говірках як сакральні чи сакралізовані, а також простежено особливості їх номінації. |
| format |
Article |
| author |
Москаленко, Л.А. |
| spellingShingle |
Москаленко, Л.А. Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І Мовознавство |
| author_facet |
Москаленко, Л.А. |
| author_sort |
Москаленко, Л.А. |
| title |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І |
| title_short |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І |
| title_full |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І |
| title_fullStr |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І |
| title_full_unstemmed |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони. І |
| title_sort |
сакральність і сакралізація в середньополіських говірках чорнобильської зони. і |
| publisher |
Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України |
| publishDate |
2019 |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184427 |
| citation_txt |
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках Чорнобильської зони І / Л.А. Москаленко // Мовознавство. — 2019. — № 3. — С. 56-71. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Мовознавство |
| work_keys_str_mv |
AT moskalenkola sakralʹnístʹísakralízacíâvserednʹopolísʹkihgovírkahčornobilʹsʹkoízonií |
| first_indexed |
2025-07-16T04:42:49Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:42:49Z |
| _version_ |
1837777258013523968 |
| fulltext |
© Л. А. МОСКАЛЕНКО, 2019
56 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
DOI 10.33190/0027-2833-306-2019-3-005
Л. А. МОСКАЛЕНКО
САКРАЛЬНІСТЬ І САКРАЛІЗАЦІЯ В
СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ
ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ЗОНИ.І
У статті досліджено репертуар сакральних і сакралізованих предметів живої й
неживої природи, а також артефактів, що сформувався в середньополіських говірках
Чорнобильського й Поліського районів до аварії на ЧАЕС, простежено особливості
їх номінації.
Ключові слова: говірки Чорнобильської зони, номінація, сакральне, сакралі-
зоване, сакралізація.
Сакральний (від лат. sacer ‘священний’) — наділений Божою благодат
тю. Такими є релігійна віра, таїнства, церква, особи, зведені у священиць
кий сан, речі й дії, що належать до релігійного культу. Сакральне, на відміну
від світського, є релігійно санкціонованим 1. Отже, сакральний = сакрамен
тальний (від лат. sacramentum ‘клятва, присяга’) ‘який стосується релігій
ного культу; обрядовий, ритуальний’; // ‘який дуже цінують, оберігають;
священний, заповітний’ (СУМ 9, 17). Однак у реальному житті світське й
сакральне перебувають у постійній взаємодії, наслідками якої часто ста
ють: 1) сакралізація світських понять і предметів, 2) десакралізація понять
і предметів релігійного культу.
Сакралізація — активне відтворення традиційного сакрального ком
плексу духовної культури, а також поширення релігійних санкцій на сферу
секулярної культури й інорелігійні феномени. Ступінь і сфера сакраліза
ції залежать від детермінант існування й відтворення релігії (її соціумних
основ, психологічних факторів, гносеологічної зумовленості), а також від
суб’єктивних чинників поширення сакральності (діяльності церкви, ре
лігійного виховання й освіти). Сакралізація виявляється в перетворен
ні когось або чогось у предмет поклоніння, наділенні когось або чогось
сакраментальними властивостями. Окремі сакральні поняття чи предмети
релігійного культу, а також раніше сакралізовані позарелігійні поняття чи
предмети десакралізуються, тобто втрачають сакральність або сакралізо
ваність.
Визначення кола сакральних і сакралізованих предметів живої та не
живої природи й артефактів на території колишнього побутування серед
ньополіських говірок Чорнобильської зони, носії яких здавна органічно
поєднували релігійність із елементами традиційної духовної культури, а
також з’ясування причин і наслідків сакралізації та особливостей номінації
сакральних або сакралізованих предметів довкілля виявилися досить про
1 Суярко В. Сакральне // Релігієзнавчий словник. — К., 1996. — С. 289.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 57
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
мовистими.
Сакральні й сакралізовані предмети живої природи та їх номінація.
Ізпоміж предметів живої природи в досліджуваних говірках Чорнобиль
ської зони сакральними й сакралізованими є окремі люди (особи), тварини
й рослини, їхні частини чи органи, а також деякі продукти життєдіяльності
тварин.
До сакральних осіб — тобто осіб, санкціонованих церквою, досліджува
них говірках належать служителі культу, які відправляють церковну службу.
Священик (|бат’ушко, поп, св’аш|ч’ен’ік) може здійснювати свої сакральні
дії в будьякому місці (у церкві, в селі, за селом, в обраному приміщенні),
але частіше — на сакральній (церква і прилеглий простір) або сакралізо
ваній (|мог’ілки ‘кладовище’) території: пр’і|воз’ім |бат’ушка/ |бат’ушко па
п|рав’іт’/ да рад|ниіх/ да ма|г’ілок пуд|вод’ім/ |бат’ушко пап|рав’іт’/ по|п’ер’еду
|бат’ушко аб|ход кру|га ма|г’ілок із|роб’іт’ тр’і |разиі (Р) (ГЧЗТ2, 118).
До сакралізованих осіб — тобто осіб, які, на думку носіїв досліджуваних
говірок, наділені сакраментальними властивостями, належать:
1) позакультові особи, які сакралізувалися завдяки виразним внутріш
нім ознакам або функціональним особливостям. Сакралізованими особами
є люди, які мають виняткові (надлюдські) можливості (|можут’, у|м’ійут’).
Ці сакралізовані особи задіяні в календарній, сімейній і господарській об
рядовості, а також у сфері народної медицини. Вони, зокрема, здатні виліку
вати людей або худобу від хвороб, які викликані надприродними причина
ми (ў|роки, п|р’істр’ет, л’ак, у|дар), ви́кликати дощ під час засухи, погасити
спричинену ударом блискавки пожежу. Назви сакралізованих осіб конкрет
но чи узагальнено вказують на те, що вони володіють «спеціальними» знан
нями (з|найут’): з|нахарк’і (Р) (там же, 76), з|нахор (С) (там же, 325); вико
нують специфічні дії (во|рожат’, |л’ечат’, |шепчут’): во|р͜уожка (С) (там же,
326), шеп|туха (Д) (там же, 29); мають надприродні вміння (|м’ейут’, у|м’і
йут’): йоа|н’і |м’ел’і ‘уміли’ (там же, 28); належать до певної вікової групи, яка
передбачає наявність знань, досвіду, умінь: стоа|риійе |л’уд’і (Д) (там же, 28).
В останній групі назв сакралізованих осіб виокремлено дві підгрупи, що від
бивають диференціацію людей за гендерною ознакою: |баба, |бабк’і (Р) (там
же, 76), |бабка (Д) (там же, 28) — д’ед (Д) (там же, 28). Для номінації сакра
лізованих осіб використано також назви, які утворені від або за допомогою
займенників: тоа|к’іийе |л’уд’і, |ц’ійе (Д) (там же, 28–29). Останні найзагальні
ше передають широкий спектр наявних у сакралізованих осіб сакраменталь
них знань і вмінь, а також містять семантику відсторонення оповідача як від
цих сакралізованих осіб, так і від володіння інформацією про їхні знання та
вміння. Про таких осіб і їхні знання й уміння носії говірок лише гіпотетично
натякають, бо знати про них напевно — самому бути причетним до «чаклун
ства»: а ч’і йон шо знаў/ ч’іи Гос|под’ св’еа|т’іǐ з|найе (Д) (там же, 28);
2) позакультові особи, які зазнають сакралізації в певний час завдяки
належності до певної статі. Так, жінка, що першою увійшла до хати в перший
день після Різдва, віщувала господарям народження в їхньої корови телич
ки, а чоловік — бичка: це на |Нов’і год/ на со|в’іцк’і/ на цеǐ/ на л’удс|киі/ на
чо|тирнадцате чис|ло/ по Рожест|ву/ о/ ху|доб’іна |ход’іт’/ от/ приі|де |жен
шчина/ до те|бе/ у|ранци/ |рано/ ў |хату/ о/ те|л’ічку приве|де/ ка|роўка/ от/ а
йак муш|чина приі|де/ би|чок |буде (С) (там же, 298).
2 Список скорочень див. у кінці статті.
58 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
Процес сакралізації поширився також на свійських тварин, які — реаль
но чи гіпотетично (в уяві носіїв говірок) — наділені певними сакраменталь
ними властивостями. У досліджуваних говірках це:
1) кіт (кот, к͜уот) чи кішка (|к͜уошк) і півень (пе|тух). Обох цих тварин, як
наділених сакраментальними властивостями, а саме здатністю захистити від
«недоброго», й асоціативно пов’язаних із потойбічним світом, використо
вують у сімейній обрядовості. Так, у новозбудованій хаті перед входинами
зачиняють півня (пету|ха) й кішку (|к͜уошку) або кота (ко|та) (обов’язко
во чорних), щоб вони там переночували: |йесл’і |будете ў|ход’іт’/ у |хату/
|на´ноч шоб в’і зач’і|н’іл’і пету|ха/ |чорного/ і |к͜уошку а|бо ко|та/ |чорни/ і
шоб во|ни перенача|вал’і/ а то|ди/ уб’і|райтес’ ў |хату шоб в’і так не те/ ну
п’і|тала дл’а |чого / ну во|на ме|н’і не ска|зала/ ну ска|зала/ шо от е|то |очен̓
хара|шо (С) (там же, 326);
2) корова (ко|рова). На думку носіїв досліджуваних говірок, що ґрунту
ється на асоціативній суміжності метричних особливостей корів (великий
розмір) і бажаних розмірів плодів гарбузів, висаджування їх насіння в час,
коли цей вид худоби відпочиває в хлівах, може підвищити врожайність цієї
культури, зокрема за рахунок великого розміру їхніх плодів: а гаор|бузи <...>
в´о|б’ид ко|ров’и приǐ|дут’ у|же с´|пол’а да по|л’ажут’ у хл’і|в’и/ доак о|то йак
е|ни ўже успо|койаоца/ дак ти соа|д’і/ даґ´|будут’ тоа|к’ійе |гарнийе гоар|бузи/
здоро|в’ийе л’еа|жат’ по |пол’у/ йак ху|доба у хл’е|в’и (Д) (там же, 52);
3) собака (со|бака, пес). Собаку використовували дівчата, щоб визначити
черговість виходу заміж товаришок із їхнього гурту, а також спрогнозува
ти вдалість або невдалість заміжжя. Для цього вони викладали на підлогу
спечені ними ж пампушки і впускали до хати собаку. Дівчина, пампушку
якої він з’їдав першою, мала раніше від усіх дівчат вийти заміж: га|дал·и пуд
|Нови год <...> пек|л·и пам|пушкиі і ўпус|кал·и со|баку/ чи|йу ўпе|ред пам|пушку
со|бака ух|ватит/ теǐ упе|ред |в’іде |замуж/ о// ну і виі з|найете/ д’іῐс|в’іт’ел’но/
ўпус|тил·и со|баку і теǐ со|бака |перву мо|йу пам|пушку ўхва|тиў/ це о|лад’:і
те|пер нази|вайут’// і йа |перва |виǐшла |замуж бу|ла/ за сво|йіх д’еў|чат (Бд)
(там же, 230). Так само чинили й зі шматками чогонебудь нащедровано
го дітьми й випрошеного в них дівчатами для ворожіння: а ко|лис’/ шче/
шчодру|вали |д’ет’і/ до м’іи ўже/ ку|сочк’іи про|с’іли/ ло|жиіли на б|л’аху у|вод’іли
со|баку// со|бака ч’іиǐ ку|сочок ух|ват’іт пе|редн’іǐ/ тоǐ пе|реǐде |замуж упере|д’і/
а ч’іǐ оста|неца/ а во|но бу|ло наобо|рот/ у нас од|на бу|ла/ оǐ |д’евочк’і/ мо|го
со|бака/ не хва|тайе кус|ка/ а во|на ўпере|д’і пош|ла |замуж (Л) (там же, 244).
Розкушена, але не з’їдена собакою пампушка віщувала невдале, нещасливе
заміжжя: а д|ругу пам|пушку д|ругоǐ под|руг’і ухва|тиў і роз ̭ку|сиў/ і чо|гос’ не
з’:іў/ і во|на бу|л·а |виішла |перви раз і розиш|лас’ (Л) (там же, 244).
Ізпоміж предметів живої природи сакралізації зазнали деякі частини
тіла людини чи тварини, частини рослин, а також окремі продукти життєді
яльності тварин.
До сакралізованих частин тіла людини, зокрема, належать:
1) перше зрізане волосся (|коск’і). На думку носіїв досліджуваних гові
рок, перше зрізане волосся дитини дозволяє визначити, передбачити долю
дитини, рід її майбутніх занять. Для цього, коли дитина підростала, їй по
казували |коск’і, питаючи, що це таке і чиє це волосся. За відповідями на ці
питання визначали долю дитини, рід її майбутніх занять. У деяких говірках
ця реалія зазнала часткової чи повної десакралізації: носії першої групи го
вірок зберігають перше відрізане волосся дитини, хоч і не знають мети його
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 59
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
зберігання: а йа <...> сао|ма н’е з|найу наш|чо <...> л’еа|жат’ |коск’і (Д) (там
же, 72), носії другої групи говірок, відрізавши перше волосся дитини, просто
викидають його: |в’ік’інут’ і ўс’о (Ч) (там же, 189);
2) пуповина (пуп) — символ міцного кровного зв’язку з рідною домів
кою, родиною, Батьківщиною. Використовують у сімейній обрядовості, за
копуючи в хаті під піччю, щоб прив’язати дитину до рідної домівки, рідної
землі: а пуп ў´п|рип’ічок за|копували/ у |хат’і/ о|це ў´нас п’еч/ а це ле|жанка/
і´ў там пут |тейу |п’еч:у за|копували йо|го/ |того |пупа// та|ке заве|д’ен’ійе
бу|ло ко|л’іс’ так ка|зали |л’уди ста|р’іийе/ твоǐ |каже пуп ун у |хат’і за|копани
(Л) (там же, 256);
3) сідниці (|жопа, с|рака), які носії досліджуваних говірок наділяють
особливою сакральністю. Цією інтимною частиною людського тіла активно
«послуговуються» в господарській обрядовості. Так, щоб був гарний урожай
гарбузів і капусти (щоб плоди були великими), сідають голими сідницями на
грядку: йак ка|пусту са|жайеш/ дак с’е |йамачку пра|б’іла / да´ῐ |с’ела с|ракаῐ/
да там са|жаῐ/ шоб же та|к’іῐ ка|чан |в’ірас/ йак с|рака (Ч) (там же, 203); і|д’еш
на |пол’е і та|д’і са|д’іс’а зноў так/ |жопайу са|д’іс’:а/ <...> шоб та|к’ійе гар|бузи
парас|л’і/ а гу|рочк’і |тожа так (Ч) (там же, 204).
До сакралізованих частин тіла тварин належать, зокрема, волосинки із
китичок коров’ячих хвостів, які клали в шкаралупи свячених яєць і пускали
на воду, щоб відвернути увагу відьом від справжніх корів. Ці магічні дії ви
конували 6 травня, у день Святого Юрія, коли відьми, на думку носіїв дослі
джуваних говірок, були особливо активними (див. нижче).
Сакралізація частин рослин відбувалася завдяки: 1) освяченню чи тра
диційності їхнього освячення в церкві; 2) використанню в календарній, ро
динній чи господарській обрядовості; 3) перебуванню на місці проведення
відповідних обрядів, а також збиранню в період їхнього проведення чи три
вання; 4) виразним зовнішнім, внутрішнім або функціональним ознакам
рослини.
1. Унаслідок освячення чи традиційності освячення рослин чи їхніх ча
стин у церкві сакралізувалися такі частини рослин:
1.1) насіння льону (л’он ‘льондовгунець, Linum usitatissimum L.’). У до
сліджуваних говірках поширене переконання, що насіння льону, яке тра
диційно святять у церкві, може активно захищати людей від нечистої сили.
Так, насіння льону боронить дівчат, які сховалися в ньому, від переслідуван
ня чортів, що, підступно «уподібнившись» до парубків, прийшли на вечор
ниці й не хотіли виходити, хоч господарі хати, в якій відбувалися вечорни
ці, зрозумівши, хто вони такі, й виганяли їх. М’і |буд’ем ла|ж’іца з |д’еўкам’і
спат’, — нахабно заявляють «нечисті» і намагаються виманити дівчат із на
сіння льону, у якому вони сховалися за порадою господарів. Льон, розмов
ляючи з чортами, «захищає» дівчат аж до того сакраментального (згубного
для будьякої нечистої сили) часу, коли починають співати півні: дак йа|н’і
ўже´ǐ |кажут’/ л’он/ л’он/ пус|т’і |д’еавок// іш|ч’е/ |каже/ н’е |с’е йаўс’іе// л’он/
л’он/ пус|т’і |д’еавок// іш|ч’е н’е а|раўс’іе// л’он/ л’он/ пус|т’і |д’еавок// іш|ч’е н’еа
с|ход’іў// л’он/ л’он/ пус|т’і |д’еавок// м’і шч’е йеа|го н’еа па|лол’і// л’он/ л’он/
пус|т’і |д’еавок// йон іш|ч’е н’е з’еаǐ|шоў// н’е цв’іў іш|ч’е// л’он/ л’он/ пус|т’і
|д’еавок// іш|ч’е йон н’е цв’іў/ шч’е с’ем’е|ноў н’еа|ма// і |п’іеўн’і к|р’ікнул’і/ ка
ка|р’іеку// |димом паш|ло ўс’е/ і х|лопцоў н’еа|ма// і |д’еўк’і с|тал’і// а|н’і б йіх
поада|в’іл’і <...> дак ў л’о|ну па|с’ел’і/ дак о|с’е так л’он н’е дапус|т’іў/ а л’он же
60 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
с|в’еат’іц:а (Ч) (там же, 197), — підсумовує свою розповідь оповідачка 3;
1.2) насіння маку дикого (ви|дун, в’і|дун, мак´в’і|дун ‘мак дикий, Papаver
rhoеas L.’), який має властивість самостійно висіватися: ко|тори о|то/ сам/
п|ос’ійеце/ і сам да/ о|то з|веце мак´в’і|дун/ а воун із’іǐ|шоў/ сам/ да ота|к’іх
|маковок о|то |надо потру|с’іт’ то|го |маку/ і то теǐ мак хара|шо (С) (там же,
326). Насінням маку дикого послуговуються в сімейній, переважно родин
ній, і господарській обрядовості: а) додають у купіль, щоб захистити дітей
від «недоброго», щоб діти добре спали, щоб вилікувати дітей від ляку: ди|теǐ
ма|лен’к’іх йак ку|пайут’/ дак йо|го |сипл’ут’ ту|ди (С) (там же, 326); во|но
хара|шо і од |л’аку (С) (там же, 326); б) обсипають хату, якщо вона не освя
чена, щоб порятувати її та господарів від «недоброго»: |маком в’іду|ном об̭-
си|пал’і |хату/ |може йест’ у |кого нес|в’ічена |хата/ |може те/ з|начит’ |маком
в’іду|ном об ̭си|пал’і |хату (С) (там же, 325); а також щоб захиститися від «хо
дячих покійників»: в’е|дун <…> йак ха|д’іл’і па|коǐн’ік’і/ дак с’а|т’ім |макам
|хату апс’і|пайут’ |кажут’ л’а с’а|го в’е|дун; обсипають маком і хлів, щоб за
хистити худобу від відьом: с’е на |Йур’ійа/ п|рот’іў |Йур’ійа <…> да с’е т|р’еба
в’іду|ном |макам/ а в хл’і|в’і/ об̭с’і|пат’ |хату ўкруга|л’а/ дак па|ка ж̭ |в’ед’ма
в’і|б’ер’е па оад|н’еǐ теǐ ма|ч·иінци/ дак |п’іев’ен’ у|же засп’еа|ва/ дак йа|на ўже н’е
|заǐд’е ў хл’іеў/ а йак н’е на|с’іпл’еш/ так йа|на ǐд’е ў хл’еў да´ǐ ка|ров’і |дойіт’
(Ч) (там же, 197–198);
1.3) стебла з коробочками маку дикого, посвячені в церкві, у засушено
му вигляді тримають у помешканні на випадок чогось «недоброго», оскіль
ки вони мають широкий спектр використання — від утилітарного чи об
рядового до магічного: обе|зат’ел’но |нада <…> мак в’і|дун/ шоб во|но бу|ло
ў´|хат’і// (С) (там же, 326);
1.4) стебла, гілочки різних рослин, посвячені в церкві на Трійцю, вико
ристовували для захисту худоби, розкладаючи або встромляючи їх у шпари
ни хлівів: йак о|с’е ноу Т|роǐцу/ док св’ео|т’іл’і/ док у хл’і|в’е/ у|же/ ту|ди к|лал’і
ўс’у посв’еаш|чену тро|в’іч·ку <…> у хл’е|в’е/ так зостр’ік|н’еш д’е// (Мш)
(ГМ—4, 149).
2. Завдяки використанню в календарній, родинній або господарській
обрядовості, перебуванню на місці проведення відповідних обрядів, а також
збиранню в період проведення чи тривання обрядів сакралізації зазнали:
2.1) квітки з купальських вінків, які набувають сакральності внаслідок
перекидання через вогонь (сакральний предмет) у ніч на Івана Купала (на
Ку|палного І|вана) — з 6 на 7 липня (сакральний час), додають у купіль, щоб
діти були здоровими й міцними: а на Ку|палного І|вана дак пу|к’і ў|йажом//
а Ку|палниǐ І|ван |тоже ў к|ладб’ішч’ах кла|дом а|гон’/ да та|ди ǐдом |ч’ер’еаз
а|гон’ сам переп|лигуйом і цв’еа|ти |к’ідайом |тийе// та тоǐ// та тоǐ// так |б’і
то йа с та|боǐ уд|вох/ ти моа|го ла|ви// а йа тва|го п’іǐ|мала |ч’ерез а|гон’ <…>
дак у тих цв’е|тах |д’етк’і ку|пат’ |можна// |д’етк’і зда|ров’іен’к’ійе |будут’ (Ч)
(ГЧЗТ, 188);
2.2) стебла жита, які сакралізувалися внаслідок перебування їх на сто
лі (сакральний предмет) під час обряду зустрічі Нового року (на Но|ви год)
(сакральний час), використовують для підвищення родючості плодових де
рев: |перед |Новим |годом/ |ложим/ |жиіто на ст͜уол/ а поу|том/ на Но|ви год
|ранен’ку/ бе|ром те |жито ǐ пудв|йазуйеім |дереиво (С) (там же, 328);
3 Москаленко Л. А. Із номінації деяких понять традиційної духовної культури //
Говірки Чорнобильської зони. Системний опис. — К., 1999.— С. 170.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 61
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
2.3) троїцьке зілля (т|ройіц’ка |зелен’), яке сакралізувалося внаслідок
того, що його збирали або ним прикрашали помешкання на Трійцю — одне
з найважливіших релігійних свят (сакральний час). Троїцьке зілля має ши
рокий діапазон використання. Його універсальність часто підкреслюють
носії досліджуваних говірок: іі во|но дл’а ўс’о|го/ |луч:е (С) (там же, 326). Від
вар із троїцького зілля додають до купелі, щоб захистити дітей від «недо
брого», щоб діти добре спали: а о|це |т’ійе шо на Т|руǐцу с|тавет’ <...> о|це
Т|руǐцу м|йату там да те/ обе|зат’ел’но пот|рошечку |нада/ ку|пайеш ди|теǐ
ма|лен’киіх/ во|но сп’іт’ |луч:е (С) (там же, 326); засушене троїцьке зілля, яким
прикрашали хату на Трійцю, кладуть у домовину: |л’іпу с|тиркал’і <…> у нас
бу|ло чим уби|рат’/ ну цв·е|там’і/ м|йата бу|ла та|ка/ да/ да цар´|з’іл’:е/ ну
та|ке/ во|но у |риц:и рос|те о|то/ |пахне/ виі|соке/ цар´|з’іл’:е/ дак це та|к’е м’і
р|вал’і да с|тиркал’і к Т|р͜уоǐци/ і за о|кони к|лал’і/ за пат|рети к|лал’і <…>
а там зб’і|рал’і/ да за йо|го/ да ўйа|зал’і ў сно|пи/ да йак ум|ре по|коǐн’ік/ дак
заст’і|лайут’ гроб/ кла|дут’ ту тра|ву у гроб (С) (там же, 285).
3. Завдяки виразним зовнішнім, внутрішнім чи функціональним озна
кам усієї рослини сакралізуються її частини:
3.1) гілочки верби (вер|ба, в’ер|ба) — де́рева, зовнішні ознаки якого асо
ціюються у свідомості носіїв говірок із покірністю, спокоєм, тишею. Відвар
із гілочок верби додають у купіль, щоб діти добре спали, були спокійни
ми, не плакали: д’е в·ер|ба о|то йае|кас’/ тао|ка |т’ц’іха/ сто|й’іт’ в·ер|ба то/
|в’еитк’иі/ в’іи|с’ат’/ <...> ло|майут’ в·ер|бу <...> шоб йеа|но ǐ бу|ло спо|коǐнеи (Д)
(там же, 70);
3.2) кора дуба (можливо, й берези — Л. М.), стовбур якого сплівся зі
стовбуром берези. Сакралізація відбулася внаслідок асоціативного спри
йняття двох сплетених між собою дерев як нерозлучної пари закоханих. Від
вар із кори дуба (або берези — Л. М.) використовують як приворотне зілля:
ко|л·іис’ ко|зал·іи/ йак дуб б’е|резу обоў|йе/ о|так/ док нод’е|ри ко|ри/ док т|ре
ба´ж і пр·іи|казоват’// док йак у|же ти |л’уб·іиш х|лопца йоа|когоа/ док до|с’і/
док йоун т’е|б’е ўже |буд’е л’у|б·іит’ (Мш) (ГМ—2, 491);
3.3) листя дуба (ду|б’іна) — дерева з могутньою кроною й міцною дере
виною, яке в народній культурі є символом сили, міцності та здоров’я. Від
вар із дубового листя використовують для купання дітей, щоб забезпечити
їм щасливе сімейне життя: а йак х|лопч’ік/ <дак |кажут’ п|р’іказку> (віднов
лено з контексту — Л. М.) ку|паǐ м’і|н’е |мамко ў кру|п’ів’е/ шоб м’і|н’е |д’еўк’і
л’у|б’іл’і (Ч) (ГЧЗТ, 188) (очевидно, оповідачка сплутала тексти «п|р’іказок»,
які примовляють при купанні дівчинки і хлопчика. Оскільки саме хлопчик,
за народними уявленнями, щоб бути привабливим, має вирости здоровим,
міцним і сильним (як дуб), то купання ў ду|б’ін’е, а не ў кру|п’ів’е мало б зро
бити його таким. Очевидно, що перша частина «п|р’іказки» мала б звучати:
ку|паǐ м’і|н’е |мамко ў ду|б’ін’е (див. нижче — Л. М.));
3.4) насіння жита (|ж’іто), вівса (а|в’ос), ячменю (йач|м’ен’), пшениці
(з’ер|но, пше|н’іца), гречки (г|р’ечка), яке, маючи високу прагматичну цін
ність, є символом добробуту, заможності. Насіння цих рослин використо
вують у весільній обрядовості, посипаючи ним молодят, щоб вони замож
но, щасливо й довго жили: нас пас’іи|пайут’ з’ер|ноам/ |ж’іитом/ йач|м’ен’еам/
г|р’ечкайу/ <...> шоб м’і |ж’іл’і ўже |добр’е / шоб м’і |мал’і і хл’еб <…> а г|р’еч·ка/
йач|м’ен’оам/ аў|сом/ йак´то´|ка/ г|лаўно |жиіто/ йач|м’ен’/ от г|лаўно с’е´|о
пшеа|н’іца/ о|с’е г|лаўне (Ч) (там же, 183);
3.5) стебла й листя відкасника (от|касн’ік ‘Відкасник безстебловий,
62 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
Carlina acaulis L.’). Зовнішня будова частин рослини (розгалужені колючки
на листочкахобгортках 4) зумовила асоціативне сприйняття рослини як
здатної захищати господарів і домівку, відганяти від них нечисту силу, все
«недобре»: от|касн’ік/ б|рал’і ў |хату/ та|ке |з’іл’:е йест’ от|касн’ік (С) (там
же, 325); обе|зат’ел’но |нада о|це цеǐ от|касн’ік/ та|ке во|но з|веце/ <…> шоб
во|но бу|ло ў´|хат’і (С) (там же, 326);
3.6) стебла й листя кропиви (кра|п’іва ‘кропива дводомна, Urtica
dioica L.’) — рослини, яка вкрита великою кількістю гострих залозистих ши
пів, що при тактильному контакті спричиняють значні подразнення шкіри.
Така зовнішня та внутрішня будова рослини і її частин у свідомості носіїв
досліджуваних говірок асоціюється зі здатністю кропиви захищати, відга
няти все «недобре» і всіх «недобрих» від господарів та їхньої худоби. Стебла
кропиви розвішують навколо хлівів, навішують на борону, яка «замикає»
хлів, щоб захистити худобу, відлякати відьом, не дати їм пройти до корів і
«зіпсувати» їх: так зам’і|кайут’/ |борону ту/ шо во|лочат/ пос|тавйа/ ту|ди/
кра|п’іви на ... шоб об|жарила |руки/ не пус|кайут’ (Р) (там же, 76); відвар зі
стебел і листя кропиви додають у купіль, щоб забезпечити дитині щасливу
долю, вдалий шлюб: йак |д’евач’ку дак |кажут’ п|р’іказку/ ку|паǐ м’і|н’е |мамко
ў ду|б’ін’е/ шоб м’і|н’е х|лопци л’у|б’іл’і (Ч) (там же, 188) (очевидно, оповідачка
сплутала тексти «п|р’іказок», які примовляють при купанні дівчинки й хлоп
чика. Оскільки саме дівчинка, за народними уявленнями, має бути захище
ною (як кропива), а купання ў кру|п’ів’е, не ў ду|б’ін’е мало б зробити її такою,
то перша частина тексту мала б звучати: ку|паǐ м’і|н’е |мамко ў кру|п’ів’е (див.
вище — Л. М.));
3.7) суцвіття соняшника (сон), яке має властивість обертатися вслід за
сонцем і стуляти надвечір свої пелюстки, спочатку зумовлює його асоціа
тивне сприйняття як людини, що під кінець дня хоче спати й заплющує очі,
а потім — як рослини, що може викликати сон. Носії досліджуваних говірок
використовують цвіт соняшника для купання дітей, щоб вони добре спа
ли: да цв’іт о|цеǐ із ̭´|сону/ |тоже |д’іток/ йак цв’і|те/ дак о|то ц|в’іту |того/
|тоже |д’іток ку|пат’ сон/ ко|тори |с’емечк’і/ дак о|того ц|в’іту/ дак от |ето
хара|шо |д’іток ку|пат’ у т’ім |сон’і о|се (С) (там же, 326).
У досліджуваних говірках Чорнобильської зони засвідчено також ін
формацію про сакралізацію деяких продуктів життєдіяльності тварин, що:
1. Традиційно освячуються в церкві:
1.1) яйце (йа|йечко, св’а|чене йа|йечко, йа|йечко св’а|чене, к|рашанк’і, к|ра
шанци ‘яйце, освячене в церкві чи біля неї на Великдень’). Використовують
освячені яйця в календарній, господарській і сімейній обрядовості як сим
вол життя, символ народження і воскресіння, а також як оберіг. Так, на Ве
ликдень, славлячи Воскресіння Христове, перед тим, як уживати інші освя
чені страви, з’їдають яйце: |пот’ім сад’і|мос розгоў|л’айемос/ а з|разу бе|реш
йа|йечко йе|с’і/ бо це´ж во|но с|в’ечене йа|йечко (Л) (там же, 239); на |Радун’іцу
‘понеділок або вівторок через тиждень після Великодня, який в українській
традиції є поминальним за родичами’ на кладовище (на |мог’ілки) несуть
к|рашанциі ‘пофарбовані освячені яйця’, які їдять, а також залишають на мо
гилах померлих родичів: к|рашанци б|рал’і/ ў |п’ерву |очирид’ к|рашанциі (Р)
(там же, 118); для захисту худоби при першому вигоні її на пашу свячене
4 Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. —
К., 2004. — С. 106.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 63
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
яйце разом із іншими сакралізованими предметами клали на поріг хліва,
щоб худоба переступила через нього: і йоа|йеч·ко здо|йеца к|лал·іи/ шоб йоа|на
п’ер’есту|п·іила/ ко|рова (Мш) (ГМ—2, 393).
2. Мають високу прагматичну цінність:
2.1) віск (воск) — один із основних продуктів бджільництва. Використо
вують у народній медицині, вважаючи, що на віск «виливають» «викача
ний» переляк і цим позбавляють людину (частіше дитину) від нього: на воск
в’іил’і|вайе (Д) (там же, 71);
2.2) молоко (моло|ко) — один із основних продуктів тваринництва. Ви
користовують при гасінні пожежі, яка виникла від удару блискавки і яку
неможливо, на думку носіїв говірок, погасити водою: гро|за запо|л’іла по
ст|роǐку// ну і дом/ од|н’иі ж’иі|ли// ну й од гро|з’иі ж̭ во|дойу н’е по|туш’иіш/
|воду л’:еш і йоа|но так’ йак о|то б’ін’|з’ін го|рит’/ і го|р’иіт’ о|б’иічно стоў|бом
і за|гаруйеце даок од з’ем|л’і// і ўс’е з|разу// дак та|к’іǐ д’ед буў у нас у с’е|л’е/ то
ўже то|го |д’еда пр’иів’е|дут’/ і йон кру|гом о|боǐд’е/ й´о|гон’ о|с’ад’е// моло|ка
шоп со|лоткого/ і |наўхрест л’і|н’е (Д) (там же, 28).
У говірках Чорнобильської зони засвідчено також сакралізацію ча
стин окремих продуктів тварин, зокрема шкаралуп освячених яєць. Так, на
|Йур’ійа ‘6 травня, день Святого Юрія’ у такі шкаралупи для захисту худоби
від відьом, які особливо «активізуються» в цей час, клали невеличкі пасма
відрізаного з китичок коров’ячих хвостів волосся, пускали їх на воду, щоб,
спрямувавши відьом хибним шляхом, не дати їм відшукати справжніх ко
рів: лу|п’іли к|рашанк’і/ ну йіх так не вик’і|дали/ дер|жали до |Йур’ійа/ а то|ди
хвос|ти ко|ровам од|р’езували і |тийі к|рашанк’і і хвос|ти пус|кали на |воду (Л)
(там же, 239).
Сакральні й сакралізовані предмети неживої природи та їх номі-
нація. Серед предметів неживої природи в говірках Чорнобильської зони
сакральними чи сакралізованими є:
1) вода (во|да), освячена в церкві чи за її межами (на річці — на Водо
хреще), і звичайна, що здавна вважається джерелом всякого життя. Воду,
як освячену, так і звичайну, носії досліджуваних говірок використовують у
господарській і сімейній обрядовості й народній медицині. Освяченою во
дою кроплять хату (знадвору й усередині), щоб захистити її та господарів від
«недоброго»: с|в’атет’ п|росто/ обикно|вен:о/ хто |бат’ушка гу|кайе/ а хто
посв|йашченуйу ц’і|йейу во|дойу/ пок|роп’іт’/ да´ǐ у|с’о/ шоп посв’а|т’іў (С)
(там же, 326); щоб викликати дощ, якого дуже довго немає і на який дуже че
кають, хлопці обливають криничною водою тих, хто після проводів русалок
повертається додому: а бу|ва шо´ǐ н’е|ма на ру|сал’ниі |тиіжден’ і н’е к|рапн’е
дошч/ дак шо/ га|тов’ец’ х|лопциі на |каждом ка|лод’аз’і там те/ в’ед|ро
ста|нов’ат’ і це йак да|хоӡ’ет’ ўже йак і|дуц’ із к|ладб’ішч/ абл’і|вайуц’ вао|доǐ
шоб дошч і|шоў/ бу|ло і та|к’е/ і бу|ло та|к’е шо шо ǐ д’еǐст|в’іт’ел’но чиі ат
та|го чиі н’е та|го йак руба|н’е дошч/ н’е бу|ло н’е бу|ло па|том йак руба|н’е
дошч дак да|дому п|р’іǐд’еш |мокри (Рч) (там же, 127); щоб вилікувати корову,
«попсовану» відьмами, дають їй випити воду, якою цю хвору корову обми
ли: по|м’ійеш йіе|йе/ |м’ежду р ͜уог по|м’ійеш і ўс’у с|пину з|м’ійеш/ і да|с’і па|п’іт’
йа|го// ад|л’еч’іш (Р) (там же, 76);
2) дим (дим), який піднімається над свічкою (переважно освяченою чи
купленою в церкві), носії говірок асоціативно сприймають як своєрідний
«зв’язок», сакральну субстанцію, що пов’язує світ живих зі світом мертвих:
за|пал’ім с|в’ечечку на ма|г’ілк’і/ шоб диі|мок па|шоў (Р) (там же, 118);
64 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
3) пара (|пара), яка здіймається над стравою в поминальні дні (д’е|ди),
також виконує аналогічну функцію, ніби сповіщаючи померлих про те, що
їх не забули, запрошують на вечерю: |вар’ім в’е|ч’ер’ат’/ ба|гато йе/ |добр’е/
|мало/ хот’ ва|д’іч’к’і наг|р’еǐ/ шоб ̭ |пара паш|ла/ ну аб’а|зат’ел’но шоб ̭ на
ста|л’і хот’ |пара паш|ла// і п|рос’іш сва|йіх ра|д’іт’ел’еǐ/ с|пал’іш с’|в’еч·ку/ і
пама|л’іўс’ там і/ зап|рашуйеш/ пра|шу сва|йіх і ўс’іх чу|ж’іх пр’і|ход’т’е да нас
в’е|ч·ер·ат’/ са|д’іс’а пав’е|ч·ер·айеш і ўс’о/ і с’е та|к’іх д’е|доў |маб’іт’ штук
п|йат’еро йе/ мо´ǐ бол’ш <…> ц’е М’і|хаǐлоўск’ійе// ц’е М’і|хаǐлови (Бр) (там
же, 169).
Сакральні й сакралізовані артефакти та їх номінація. Виготовленими
людиною сакральними предметами — хрестом, свічкою, кадилом та ін. —
при виконанні сакральних обрядів послуговується сакральна особа. Однак
деякі сакральні предмети використовують не тільки сакральні особи, а й
звичайні носії середньополіських говірок Чорнобильської зони. При вико
нанні різних обрядових дій, а також у повсякденному житті поліщуки ко
ристуються насамперед предметами, які були освячені чи перебували в цер
кві, зокрема хрестом і свічкою.
Хрест (хрест) вихідці з Чорнобильської зони (як священики, так і ми
ряни) використовують у всіх християнських обрядах. Вони переконані, що
хрест може відганяти різну нечисту силу, оберігати людину протягом усього
життя, його носять на собі, малюють (часто димом від «стрітенської» свічки)
на сволоках, вікнах, дверях, стінах хат і хлівів. Поліщуки хрестяться (кладуть
на себе хрест, захищають себе хрестом) у буденному житті (під час щоден
ної молитви, виконання різних побутових справ), здійснюючи календарні
чи родинні обряди, а також у найдраматичніші моменти свого буття, навіки
прощаючись зі своїми рідними й близькими, захищаючись від хвороб, зуро
чень (ўро|к’іў), нечистої сили тощо.
Свічку (с|в’ечку) використовують у поховальнопоминальному обряді:
кладуть у домовину, щоб із цією свічкою небіжчик вставав на Страшний
суд: с|в’еч’еч·ку к|лал’і/ шо |б’іто/ йак |буде ст|рашниǐ суд/ дак |буд’е |мама
ўста|ват’/ на ст|рашниǐ суд/ да с|в’еч’еч·ку т|р’еба па|л’іт’ (Ч) (там же, 191);
несуть на кладовище й запалюють на могилах своїх родичів, щоб пом’янути
померлих: с|в’ечку б|рал’і/ за|пал’ім с|в’ечечку на ма|г’ілк’і (Р) (там же, 118).
Серед сакралізованих предметів, якими послуговуються носії говірок
Чорнобильської зони в обрядах календарного, сімейного й господарсько
го циклу, засвідчено створені людиною предмети, які сакралізувалися че
рез обряд освячення в церкві (свічка, вода, продукти харчування), а також
унаслідок своїх особливих ознак і властивостей. Серед властивостей, які
зумовлюють (мотивують) знакові функції предметів, М. І. і С. М. Толстиє
називали форму, колір, матеріал, спосіб виготовлення і под. Ці ознаки по
роджували ритуальну значущість перехрестя доріг, гострих знарядь, мета
левих предметів, плетених чи витих виробів тощо. Таким чином, «вторин
не, символічне значення й використання виникає з первинних природних,
утилітарних властивостей предметів» 5. Однак сама можливість такого виду
мотивації, — зазначали М. І. і C. М. Толстиє, — ґрунтується на символічній
(семіотичній, культурній) інтерпретації абстрагованих від реальних пред
5 Толстые Н. И. и С. М. Вторичная функция обрядового символа // Н. И. Тол-
стой. Язык и народная культура. Очерки по славянской мифологии и этнолингвисти-
ке. — М., 1995. — С. 168.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 65
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
метів властивостей, що передує символічній інтерпретації самих реалій 6. У
складніших випадках культурне значення й функція предмета можуть бути
зумовлені його зв’язками з іншими предметами за практичною чи символіч
ною суміжністю та паралельним використанням, входженням в однорідні
прагматичні ряди, а також подібні контексти. Різноманіття способів моти
вації призводить до суттєвого ускладнення структури культурного значен
ня реалії, до можливості багатоманітного осмислення як самої реалії, так і її
ритуальних функцій.
Сакралізації зазнала велика кількість предметів, виготовлених люди
ною. Ізпоміж артефактів сакралізувалися предмети побуту, які, на думку
носіїв досліджуваних говірок, наділені певними сакраментальними власти
востями завдяки освяченню в церкві, використанню в деяких обрядах, ви
сокій прагматичній цінності, а також особливим зовнішнім, внутрішнім або
функціональним ознакам. Це, зокрема:
1. Ткацькі вироби:
1.1) полотно, лляне полотно (полот|но, |л’:ане полот|но). Домоткане по
лотно, на думку носіїв досліджуваних говірок, має сакральні властивості,
оскільки виготовлене з рослини, яка традиційно освячується в церкві. Лля
не полотно (разом із сакральними речами — свічкою й хрестом) кладуть у
домовину: полот|но с|тел’ут’ пуд п|леч’і/ |л’:ане/ та|ка ў нас |мода/ шо чиім
заст’і|лайеш/ а полот|но ўс’е´д|но пуд п|леч’і т|реба/ о/ дак с|лал’і (С) (там
же, 285). Полотняні стрічки, якими померлому зв’язують руки й ноги, а пе
ред опусканням у могилу розв’язують і знімають, сакралізовано завдяки
використанню в поховальному обряді. Після контакту з покійником вони
набувають магічної сили: полотняні стрічки, викрадені з домовини, вико
ристовують в обряді привороту, а забрані рідними померлого — в народній
медицині: ними перев’язують зап’ястя при значних навантаженнях під час
жнив, щоб зняти чи полегшити біль суглобах і м’язах. Однак сакралізація
охоплює не всі використовувані в обрядодіях предмети. Деякі задіяні в по
ховальному обряді предмети повсякденного використання, які кладуть не
біжчикові в домовину, щоб поховати разом із ним, не сакралізувалися: йак
ум|ре муш|ч’іна/ так і пап’і|роси кла|дут’/ <...> і б|р’ітву кла|дут’ (Ч) (там же,
191);
1.2) рушник (ут’і|рач, руш|н’ік). Сакральних властивостей набуває ви
тканий протягом дуже обмеженого часу (за першу половину дня) і пов’я
заний на хрест, що стоїть на перехресних дорогах, рушник. Такий рушник
під час засухи здатний ви́кликати дощ: |суша та|ка |суша/ да та|ко/ ну так/
зб’і|райуца |бапки/ і це пре|дут/ шоб з|разу/ і нап|раст’і/ і й´осно|ват/ і
посу|шиіт і на|віит/ і ткат <...> і/ то вже на хрес|ти |в’ешали <...> і
по|шоў <...> і с|лава т’е|б’е |Господ’і по|шоў дошч (Л) (там же, 262–263).
2. Одяг:
2.1) кожух (ка|жух, ко|жух) — верхній одяг з овечої шкіри хутром усе
редину. Використовують у сімейній обрядовості, очевидно, як давній сим
вол багатства й родючості. Так, під час весілля, щоб забезпечити добробут і
гарні статки молодим, їх садять на кожух: от ў ма|го |бат’ка буў ка|жух/ дак
заст’і|лайут’ ка|жух/ дак м’і на ка|жуха са|д’імс’а/ шоб н’е на |голоам/ шоб м’і
н’е бу|л’і |голийа/ шоб м’і були са|д’етийе/ са|бутийе/ дак на ка|жух са|д’іл’іс’еа
(Ч) (там же, 183).
6 Там же.
66 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
3. Головні убори (прикраси):
3.1) вінок (в’е|нок, ве|ночок, в’е|ночок) — один із видів головних уборів
(або прикрас). Використовують у поминальній і господарській обрядовості.
Сакралізуються або вінки, які сплетені на Русальний тиждень, або вінки, які
було використано в обряді проводів русалок. Вінки, сплетені на Русальний
тиждень із волошок та інших пахучих трав, використовують у поминаль
ному обряді, вішаючи їх на хрести померлих родичів: поупле|том ве|ночк’і/
і на сво|йіх/ ро|д’іт’ел’оў на хрес|ти по|в’ішайем <…> ве|ночки |тийе по... на
хрес|ти по|вишайем/ з во|лошок/ о|то |тийе во|лошк’і/ у |жит’і/ так о|то з
тих во|лошок/ і та|ке/ з па|хучого (С) (там же, 327). Вінки, які на проводах
русалок тричі перекидали через вогнище, на думку носіїв говірок Чорно
бильської зони, здатні впливати на врожайність окремих культур. Після за
вершення обряду проводів русалок ці вінки несуть на городи і кладуть на
місце, де росте капуста, щоб зав’язувалися великі головки капусти: ч’е|раз
а|гон’/ тр’і |рази п’ер’ек’і|дайош/ <...> і то |тийе в’ен|к’і ǐдом да на коа|пусту/
ра|с:аду по|сад’ім же/ да ўже на кач’а|ни пакла|дом/ шоб та|к’ійе ўже кач’а|ни
зда|ров’і заў|йазовал’іс’ (Ч) (там же, 204);
3.2) хустка (|хустка, пло|ток). Цей головний убір набуває сакральності
у весільному обряді, оскільки передбачає міцність, нерозривність тих, кого
ним поєднують (зв’язують). Так, молодому й молодій перед тим, як вести їх
у «комору», хусткою зв’язують руки, ніби поєднуючи їх в одне ціле: б’е|рут’ц’
мала|догоа ǐ |м’еан’е// от зв|йазуйут’/ ус’у|ди |руку/ |вашу |руку ǐ ма|йу |руку/
|б’іто мала|догоа |руку ǐ ма|йу |руку/ да |хусткаǐ/ тут ў|з’ал’і/ а тоа|д’і за ту
|хустку в’еа|дут’ у ка|мору (Ч) (там же, 183).
4. Взуття:
4.1) чоботи (|чоботи) — вид взуття, який використовують при воро
жінні на Новий рік (Коляди) дівчата, щоб дізнатися, куди (у який бік) вони
підуть заміж. Цей напрямок мав «визначити» передок перекинутого через
хату чобота: на |Нови год ч’і на |Кол’ади/ це четир|надцатого йанва|р’а … |чо
боти |чер·ез |хату п·ер·ек’і|дал’і/ ку|диі йун ўже ў|пад’е ту|диі |замуж |поǐд’еш/
ку|диі ўже нас|ком ў|пад’е/ па|казуйе ўже ч’і ў ту с|торану ч’і ў ту с|торану
ку|ди ўже паопа|д’еш |замуж (Рч) (там же, 131). Щоб знати, чи далеко підуть
заміж, чи знайдуть собі пару в рідному селі, дівчата кидають чобіт до поро
га: а |чоботи ск’і|дали/ да ш’і|бали/ до по|рога/ чіи да|леко |замуж йа поǐ|ду чіи
б|л’ізко/ йак у по|рог/ ха|л’авойу/ то да|леко/ йак с’у|ди ха|л’авойу/ то ў се|л’і
|поǐдеш (Л) (там же, 244);
4.2) пара взуття (|обуў), правий черевик із якої взутий на ліву ногу, а лі
вий — на праву, допомагає вийти на правильну дорогу тому, хто заблудився,
наприклад, у лісі: т|реба |с’ест’і пере|буца/ із но|ги но |ногу |обуў поме|н’ат’
(Мш) (ГМ—4, 374).
5. Аксесуари:
5.1) шпилька (ш|п’іл’ечка) ‘англійська шпилька — різновид шпильки, в
якій вістря голки накривається кришкою для захисту від випадкового уколу.
Кришка англійської шпильки утримується сформованою зі стрижня шпиль
ки пружиною і має форму, розраховану на легке розстібання’7. Шпилька
була сакралізована, очевидно, завдяки зовнішнім і внутрішнім властивос
тям цього виду аксесуарів (прикрас): матеріалу виготовлення (метал) і наяв
ності гострих частин. Шпильку використовують для захисту від зурочення,
7 Вікіпедія : Електронна енциклопедія.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 67
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
прикріплюючи її вістрям униз, щоб захиститися чи захистити когось (ча
стіше немовля чи малу дитину) від зурочення (ў|рок’іў): ш|п’іил’ечку т|реба
пр’іиш|ч’епл’увоат’ (Д) (ГЧЗТ, 69).
6. Хатнє начиння, устаткування та їхні частини:
6.1) діжа (д’е|жа) — символ зростання (достатків, благополуччя і под.).
Використовують у весільній обрядовості: щоб забезпечити молодятам ща
сливе сімейне життя, збільшення їхніх статків і, очевидно, чисельності нової
родини, молодих садять на хлібну діжу: св’еак|руха в’іе|нос’іт’ д’е|жу/ та|ко
го столп|ца/ і |д’ежу в’і|нос’іт’// і м’і са|д’імс’а з´йім так/ о|тако са|д’імос’а
з´йім/ <...> |радом на д’е|же (Ч) (там же, 183);
6.2) нит (н’іт) — частина ткацького верстата з нитками. Використову
вали в родильному й господарському обрядах: щоб пришвидшити й полег
шити пологи, ним обводили жінку, яка народжує дитину: іи |н’ітом ме|н’еа
об|вод’іл’і (Д) (там же, 70); при першому вигоні худоби на пашу нит клали
біля порога, на порозі хліва, на виході з двору, щоб худоба, переступивши
через нього, повернулася додому неушкодженою: о|теǐ н’іт у|же/ шо от
с |палкамиі с |т’імиі/ с|кол’к’і о|ни з|йазани там/ по|ложат’ так і п’ер’его|н’а
йут’ ко|рову |ч’ер’ез// ну дл’а то|го/ шоб/ йак?/ шоб ско|т’іна жиі|ва бу|ла//
шоб |добр’е бу|ло (Мш) (ГМ—2, 393); миі к|лалиі н’іт о|теǐ/ шо к|росна т|калиі/
с’ер|па// і то|д’і с хл’е|ва виіго|н’айеш/ чиі з̭ дво|ра/ так шоб йоа|на п’ер’есту
|пиіла (Мш) (там же, 393).
7. Частини внутрішніх споруд у хаті:
7.1) комин (|ком’ін) — частина печі. Шкрябаючи комин, засватана дівчи
на виявляє свою згоду перейти після взяття шлюбу до родини майбутнього
чоловіка: пас|ватал’і м’еа|н’е ўже// дак с’еа|жу доа |ком’іин |палцом колу|пайу/
г|л’іну абд’і|райу// <…> |руска |п’ечка ǐ |ком’ін/ так йа |палцам’і оабд’і|райу// а
с|в’екар ўже ж моǐ да´|каже/ н’е/ абд’і|раǐ/ н’е абд’і|раǐ/ а ўс’е´ад|но да´|нас
пр’ід’еі|рес’:і// йа ка|жу/ пр’ід’е|рус’а (Ч) (ГЧЗТ, 179–180);
7.2) віко (|в’іко) — пристосування, яким закривають отвір печі. Вико
ристовують у весільній обрядовості як символ переходу дівчини в інший
стан — стан жіноцтва. Віко прикладають до голови молодої перед тим, як
зав’язати її хусткою: а та|д·и |в’іеко/ з ̭´то|го/ д’е хл’іб п’е|ч’е/ о|то те |в’і
ко/ к|р’іш’еачка та <…> пр’ікла|дайут’ к´гала|в’іе/ і тао|д’і заў|йут’ м’еа|н’е/
та´йак´|бабу ста|ру ўже заў|йажут’ (Ч) (там же, 182).
8. Продукти споживання:
8.1) каша (|каша, |баб’іна |каша, |баб’інова |каша ‘обрядова страва на
родинах, яку варила бабаповитуха’) — вид страви. Набуває сакральних
властивостей, оскільки її варить наділена сакральними властивостями осо
ба — |баба ‘жінка, що приймає пологи’. Така каша, на думку носіїв досліджу
ваних говірок, може сприяти народженню дітей. Для цього молодим жінкам,
які присутні на хрестинах і ще не мають власних дітей, у пелену (обе|ремок,
б’е|р’емак) кум батьків похрещеної дитини кидає кашу з ритуально розби
того на хрестинах горщика, якого він «викупив»: от с’і|д’ат’ мала|дийе//
там тоǐ |к’ідайе ў б’е|р’емак тоǐ/ шоб у|же ти д’і|т’а ра|д’іла (Ч) (там же,
187). Каша, зварена бабоюповитухою, може захистити чи вилікувати дітей
від хвороб. Для цього частину каші, яку «баба» варила на хрестини, мати
тривалий час зберігає і дає дітям з’їсти в разі необхідності: йа тоа|го в’ер|ха
ха|вайу <...> і так |д’етк’і парас|тут’ у|же в’е|л’ік’ійе дак/ йа йім пана|мочуйу/
да|йу ту ўже |кашу ўже/ |баб’інову |кашу <...> шоб |д’етк’і бу|л’і зда|ров’ійе (Ч)
(там же, 187);
68 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
8.2) цукерки (конх|в’ети) — порівняно недавній вид кондитерських ви
робів — використовують у сімейній обрядовості, щоб забезпечити моло
дятам добробут і гарні статки в майбутньому сімейному житті. Для цього
під час весілля ними посипають молодих: нас пас’іи|пайут’ <…> коанх|в’е
там’і <...> шоб м’і |ж’іл’і ўже |добр’е/ шоб м’і <…> канх|в’ети |мал’і (Ч) (там
же, 183).
9. Сільськогосподарські знаряддя:
9.1) борона (боро|на). Сакралізацію борони, яка має багато гострих і
міцних металевих деталей, спричинило поєднання в цьому предметі двох
фізичних ознак: гострий (= небезпечний) і металевий (= міцний). Вико
ристовують ці властивості борони для захисту худоби в найнебезпечніший
для неї час (на Ку|пала, на |Йур’ійа) від відьом. Так, щоб «замкнути» хлів,
тобто відлякати відьом, не дати їм пройти до худоби, біля входу до хліва
ставлять борону гострими зубцями назовні: так зам’і|кайут’/ |борону ту/
шо во|лочат/ пос|таўйа/ ту|ди (Р) (там же, 76).
10. Знаряддя праці:
10.1) сокира (со|к’іра). Сакралізацію сокири спричинило поєднання та
ких самих ознак: гострий (= небезпечний) і металевий (= міцний). Сокиру
використовують у господарській обрядовості. Щоб худоба не загубилася в
лісі, щоб із нею не трапилося чогось лихого, її перший раз після зими вига
няють із хліва на пашу так, щоб вона переступила через сокиру, яка лежить
на порозі хліва лезом всередину, а обухом назовні: йак ж’е|ну ў л’ес ху|добу/
дак моǐ |бат’ка та|ко/ с’е д|в’ер’іи/ кла|д’е соа|к’іру/ дак н’е |бухоам/ а |л’озоам/
т’ім/ шо ру|байут’ д|рова/ поакла|д’е с’у|ди/ шоб ̭ ху|доба ўс’а |в’ішла/ ў хл’іў//
|дома |буд’е// йа´ǐ паш|ла (Ч) (там же, 194);
10.2) серп (с’ерп). Сакралізацію серпа спричинило поєднання таких са
мих фізичних ознак: гострий (= небезпечний) і металевий (= міцний). Серп,
як і сокиру, використовують для захисту худоби: м’іи к|лал’іи <…> с’ер|па//
і то|д’і с хл’е|ва в’іиго|н’айеш/ ч’іи з дво|ра/ так шоб йоа|на п’ер’есту|п’іила//
коу|рова (Мш) (ГМ—2, 393).
11. Гроші (|ден’г’і, |д’ен’г’і ‘будьякі гроші’; |м’елач’, |м’елоч’ ‘монети’).
Сакралізацію спричинила висока прагматична цінність грошей і матеріал
для їх виготовлення (метал). Слід зауважити, що в час сакралізації грошей
метал, із якого їх виготовляли, був переважно ще й дорогоцінним — золото,
срібло. Гроші на території побутування досліджуваних говірок використо
вують у весільній обрядовості як символ багатства, а в народній медици
ні — як символ міцності. Так, щоб забезпечити молодятам добробут і гарні
статки, їх посипають грішми (переважно монетами): нас пас’іи|пайут’ <…>
д’ен’|гам’і <...> шоб м’і |ж’іл’і ўже |добр’е/ шоб м’і <…> і |д’ен’г’і |мал’і (Ч)
(ГЧЗТ, 183). Гроші сакралізуються й через використання їх у весільному об
ряді: монети, якими обсипали молодих на весіллі, кладуть до купелі, щоб
діти не хворіли, росли здоровими, міцними: ка|л’іс’ да в’еан|ца |йехал’і/ дак
бра|сал’і |д’ен’г’і/ |м’елоач’/ так зб’і|раǐ ту |м’елоач’/ да ту же |м’елоач’/ |б’іто
д’і|т’атко на|род’іца/ дак у тоǐ |м’елоач’і д’і|т’атко ку|паǐ/ шоб та|к’е бу|ло
к|р’еп’ін’ке// <...> н’і|шо н’е ха|паǐ/ ха|паǐ ту |м’елач’/ |м’елач’ ту/ і то ха|ваǐ//
дак у|же так/ хто н’е у|з’аў/ дак мо п|рос’іт’/ мо ў коа|го йе/ дак да|йут’ там//
дак д’і|т’атко ку|пайут/ та|к’е д’і|т’атко к|р’еп’ін’к’е/ йак те з’е|л’ізне (Ч)
(там же, 188). Сакралізацію спричинили, очевидно, дві ознаки реалії: гро
ші — символ добробуту, заможності, метал — символ міцності.
Здійснене дослідження дозволяє в загальних рисах визначити репертуар
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 69
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
сакральних і сакралізованих предметів, що колись сформувався на території
побутування середньополіських говірок, а також простежити особливості
цього формування й номінації його складників.
Сакральною особою на території побутування досліджуваних говірок
був священик. До сакралізованих осіб належали переважно люди, що займа
лися традиційною медициною (цілительством) і знахарством.
Сакральними предметами, які використовував священик, були хрест,
свічка, кадило й інші предмети культу. Деякі з цих предметів, зокрема хрест
і свічку, використовували в обрядах і повсякденному житті й несакральні
особи.
Сакралізація несакральних предметів відбувалася переважно через
освячення в церкві й використання в обрядах. До сакралізованих предметів
належать:
1) предмети неживої природи (вода, дим, пара, вогонь);
2) предмети живої природи, зокрема: частини рослин (листя й кора дуба;
насіння жита, вівса, ячменю, пшениці, гречки, льону й маку дикого; стебла
маку дикого й жита; стебла й листя кропиви, відкасника, лепехи, троїцького
зілля; квітки з купальських вінків, суцвіття соняшника; гілочки верби); тва
рини (кіт або кішка, півень, собака й корова); деякі продукти життєдіяль
ності тварин (яйця, молоко й віск), частини тіла людини (пуповина, перше
зрізане волосся, сідниці);
3) предмети, створені людиною, зокрема деякі види одягу (кожух),
головних уборів (вінок, хустка), взуття (чоботи), прикрас чи аксесуарів
(шпилька), хатнього начиння (віко, діжа, рушник, полотно, нит), продуктів
харчування (каша), кондитерських виробів (цукерки), сільськогосподар
ських знарядь (борона), знарядь праці (серп, сокира), грошей (монети), ча
стин внутрішніх споруд (комин).
Сакральні чи сакралізовані предмети використовували як сакральні,
так і позакультові особи. У досліджуваних говірках засвідчено інформацію
про поєднання двох і більшої кількості сакральних чи сакралізованих пред
метів при виконанні одного обряду позакультовими особами:
1) поминаючи померлих, на хрест вішають рушник і віночок: в’е|ночк’і/
рушн’і|к’і по|в’ешайом <...> рушн’і|к’і ос’ так |в’ешайом на хр’ест на в’ерх <...>
то по|в’ешайом дак аж б’е|л’ейе на к|ладб’ішча/ |нач’е там |жонк’і ўже (Р) (там
же, 119); у йіх тут в’ен|ка зач’е|п’іў і ўс’о/ а м’і |в’ешайем в’ен|ка і руш|н’ік (Рч)
(там же, 127);
2) при першому вигоні худоби на пашу на порозі хліва чи виході з дво
ру використовують цілий комплекс сакралізованих предметів (нит, серп
і яйце): м’іи к|лал’іи н’іт о|теǐ/ шо к|росна т|кал’іи/ с’ер|па// і то|д’і с хл’е|ва
в’іиго|н’айеш/ ч’іи з̭ дво|ра/ так шоб йоа|на п’ер’есту|п’іила// і йоа|йеч·ко здо|йе
ца к|лал’іи// шоб йоа|на п’ер’есту|п’іила/ коу|рова// <...> по|ложат’ так і
п’ер’его|н’айут’ ко|рову |ч’ерез/ ну дл’а то|го/ шоб/ йак?/ шоб ско|т’іна ж’іи|ва
бу|ла/ шоб |добр’е бу|ло (Мш) (ГМ—2, 393).
У повсякденному житті та при виконанні різних обрядових дій сакраль
ні й сакралізовані особи, а також звичайні носії досліджуваних говірок ви
користовували сакральні й сакралізовані предмети, поєднуючи їх у багато
манітних комбінаціях і виконуючи при цьому різні дії. Несакральні особи за
необхідності зверталися за допомогою до сакральних і сакралізованих осіб
(гукали, просили, приводили й привозили), використовували сакралізовані
предмети для лікування й захисту (вішали, їли, давали з’їсти чи випити, ки
70 ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3
Л. А. Москаленко
дали, лили, ставили, додавали в купіль, підстеляли, клали, брали з собою, за
лишали (в певному місці), запалювали, несли, перекидали, пускали на воду,
розвішували, тримали (в хаті); через них переганяли, переверталися; ними
«замикали», поливали, обмивали, кропили, посипали, обсипали; у них ку
пали; на них «виливали», садили й сідали), сакральних істот примушували
виконати потрібні дії (з’їсти, переночувати в потрібному місці).
На думку носіїв досліджуваних говірок, результатом таких дій могли
стати: 1) позитивний вплив сакральних (сакралізованих) осіб або предме
тів на людину (тварину), 2) негативний вплив на «недобрих», «нечистих»,
3) сакралізація предметів, задіяних при проведенні обряду чи суміжних із
його проведенням.
Назви, які використовували носії досліджуваних говірок для номінації
сакральних чи сакралізованих осіб і предметів, переважно не відрізнялися
від загальновживаної лексики (|бат’ушко, поп, св’аш|ч’ен’ік; д’ід (д’ед), |баба,
|бабка, стоа|риійе |л’уд’і; хрест, руш|н’ік, н’іт, с|в’ічка тощо). Винятком є лише
номени на позначення сакралізованих осіб, наділених, на думку носіїв до
сліджуваних говірок, особливими знаннями і вміннями чи надзвичайними
(надлюдськими) можливостями. Для номінації сакралізованих осіб, заді
яних у календарній, сімейній і господарській обрядовості, а також у сфері
традиційної медицини, використано переважно семантично прозорі назви
(з|нахарка, з|нахор, во|р͜уожка, шеп|туха); для номінації сакралізованих осіб,
задіяних у магічних обрядодіях, — дуже загальні, завуальовані назви, по
хідні від особових (йоа|н’і), вказівних (т’і, |т’ійе, ц’і, |ц’ійе) та означальних
займенників (та|к’ійе) і займенниковоіменникових словосполучень (|т’ійе
|л’уд’і, та|к’ійе |л’уд’і), а також описових конструкцій (т’і (|т’ійе, та|к’ійе) шо
(шчо) |можут’ (у|м’ійут’, з|найут’).
Таким чином, визначивши в загальних рисах репертуар сакральних і
сакралізованих предметів живої й неживої природи, артефактів, а також їх
ніх частин, що протягом віків формувався на Поліссі, з’ясувавши основні
причини сакралізації й окресливши сфери функціонування сакрального й
сакралізованого, простеживши особливості номінації сакральних і сакралі
зованих предметів довкілля в дев’ятьох середньополіських говірках, споді
ваємося поглибити й розширити наше дослідження, залучивши до аналізу
матеріал інших говірок Чорнобильської зони.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
ГЧЗТ — Говірки Чорнобильської зони: Тексти / Упоряд. П. Ю. Гриценко,
Н. П. Прилипко, О. А. Малахівська, Л. А. Москаленко,
Л. Г. Анісімова, Ю. І. Бідношия, С. П. Гриценко, Л. В. Дика,
М. В. Поістогова, Л. В. Рябець.— К.: Довіра, 1996.— 358 с.
ГМ—2 — Говірка села Машеве Чорнобильського району. Ч. 2: Тексти /
Уклад. Г. В. Воронич, Л. А. Москаленко, Л. Г. Пономар.— К.:
Довіра, 2003.— 608 с.
ГМ—4 — Говірка села Машеве Чорнобильського району. Ч. 4: Матеріали
до Поліського етнолінгвістичного атласу / Уклад. Ю. І. Бідношия,
Г. В. Воронич, Л. В. Дика, Л. А. Москаленко, Л. Г. Пономар.— К.:
Довіра, 2005.— 704 с.
СУМ — Словник української мови : В 11 т.— К.: Наук. думка,
1970–1980.— Т. 1–11.
ISSN 0027-2833. Мовознавство, 2019, № 3 71
Сакральність і сакралізація в середньополіських говірках...
СПИСОК НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ
Бд — с. Буда, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
Бр — с. Буряківка, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
Д — с. Денисовичі, Поліський р-н, Київська обл.;
Л — с. Луб’янка, Поліський р-н, Київська обл.;
Мш — с. Машеве, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
Рч — с. Річиця, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
Р — с. Рудьки, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
С — с. Стечанка, Чорнобильський р-н, Київська обл.;
Ч — с. Чистогалівка, Чорнобильський р-н, Київська обл.
L. A. MOSKALENKO
SACRUM AND SACRALIZATION IN THE MID-POLISSIAN DIALECTS
OF THE CHORNOBYL ZONE. І
The article is devoted to the research on the repertoire of sacred and sacral objects of
living and inanimate nature as well as artefacts, which was formed in the dialects of the
Chornobyl zone, and to clarify the peculiarities of their nomination.
On the material of the dialects of the Chornobyl zone, speakers of which since very
ancient times have organically combined the Christianity with elements of the traditional
spiritual culture, living objects (humans, animals, parts of the body of people or animals,
plants, parts of plants) and inanimate nature (water, smoke, steam), as well as artefacts
(candle, cross, weaving products, clothing, hats, shoes, accessories, home utensils, parts
of internal structures, consumer products, agricultural implements, tools, money), which
are certified in the Polesian dialects, both secural and sacral, have been determined and the
characteristic features of the formation of the repertoire of sacred things have been traced.
The specific of the interaction between the secular and the sacral has been determined,
the processes of sacralization and the nomination of sacred and sacral objects of the
environment are also considered.
Keywords: dialect of the Chornobyl zone, nomination, sacred, sacralized,
sacralization.
|