Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.)
Мета дослідження полягає у встановленні ролі та місця давньогрецької мови в навчальному курсі Києво-Могилянської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського колеґіумів у XVIII – на початку ХІХ ст. З’ясовуються методи викладання, кількісні, станові й інші характеристики учителів та учн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2021 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184490 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) / Л. Посохова // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 16-27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184490 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1844902022-06-15T01:26:43Z Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) Посохова, Л. Історичні студії Мета дослідження полягає у встановленні ролі та місця давньогрецької мови в навчальному курсі Києво-Могилянської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського колеґіумів у XVIII – на початку ХІХ ст. З’ясовуються методи викладання, кількісні, станові й інші характеристики учителів та учнів, мотиви вивчення мови духівництвом, представниками інших станів. Використано методологічні принципи інтелектуальної й культурної історії, історії повсякденності, просопографії (при створенні колективного портрета викладача). Акцент зроблено на виявленні та аналізі діловодної документації, на підставі якої реконструюються навчальні практики. Висновки. У православному церковному дискурсі підкреслювалася зацікавленість давньогрецькою мовою, утім вона мала неоднакові прояви в різні часи. У Києво- Братському колеґіумі викладання розпочалося ще у ХVII ст., і саме на цей досвід орієнтувались у Чернігівському, Харківському, Переяславському колеґіумах. У 1730–1760-х рр. викладання згаданої мови у цих школах набуло системності та дисциплінарного статусу. Такі досягнення були пов’язані з використанням напрацювань нових європейських центрів орієнталістики, практик університетів, єзуїтських колеґіумів. В останній третині XVIII ст. давньогрецька мова в «латинських школах» стала повноцінною академічною дисципліною, відповідаючи вимогам, які висувалися до світських і духовних закладів модерної доби. Розв’язання ключових питань (як, що, кому, на якій стадії та навіщо викладати) було поєднано з ширшими дискусіями, релігійними, ідеологічними й культурними пошуками епохи. Києво-Могилянська академія та колеґіуми сформулювали свою відповідь на ці виклики, вдало поєднавши інерцію традицій із прагненнями до новацій. The aim of the study is to establish the role and place of the ancient Greek language in the curriculum of the Kyiv-Mohyla Academy, Chernihiv, Kharkiv and Pereiaslav collegiums in the 18th – early 19th centuries. The article explains the methods of teaching this language; quantitative, class and other characteristics of teachers and students; motives for learning the language by the clergy and representatives of other classes. The methodological principles of intellectual and cultural history, history of everyday life and prosopography are used in the work (when creating a collective portrait of a language teacher). The study focuses on the identification and analysis of record keeping, on the basis of which training practices are reconstructed. Conclusions. Interest in the ancient Greek language has always been emphasized in the Orthodox Church discourse, and it has had different manifestations at different times. The teaching of the Greek language in the Kyiv-Bratsk Collegium began in the 17th century, and the Chernihiv, Kharkiv, Pereiaslav collegiums focused on this experience. In the 1730s and 1760s, the teaching of Greek in these schools acquired a systematic and disciplinary status. Such achievements were associated with the use of new European centers of Oriental studies and practices of various educational institutions (universities, Jesuit collegiums). In the last third of the 18th century, the ancient Greek language became in these “Latin schools” a full-fledged academic discipline, meeting the requirements of secular and spiritual institutions of the modern era. Addressing key issues related to the Greek language (how to teach what, to whom, at what stage of education, why) was combined with broader discussions, religious, ideological and cultural pursuits of the era. The Kyiv-Mohyla Academy and collegiums have formulated their response to these challenges, successfully combining the inertia of traditions with the desire for innovation. 2021 Article Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) / Л. Посохова // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 16-27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.03.016 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184490 373.5.016:811.14’02](477.5/.62)(091)«17/181» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Посохова, Л. Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) Український історичний журнал |
| description |
Мета дослідження полягає у встановленні ролі та місця давньогрецької мови в
навчальному курсі Києво-Могилянської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського
колеґіумів у XVIII – на початку ХІХ ст. З’ясовуються методи викладання, кількісні, станові й
інші характеристики учителів та учнів, мотиви вивчення мови духівництвом, представниками
інших станів. Використано методологічні принципи інтелектуальної й культурної історії,
історії повсякденності, просопографії (при створенні колективного портрета викладача). Акцент
зроблено на виявленні та аналізі діловодної документації, на підставі якої реконструюються
навчальні практики. Висновки. У православному церковному дискурсі підкреслювалася
зацікавленість давньогрецькою мовою, утім вона мала неоднакові прояви в різні часи. У Києво-
Братському колеґіумі викладання розпочалося ще у ХVII ст., і саме на цей досвід орієнтувались
у Чернігівському, Харківському, Переяславському колеґіумах. У 1730–1760-х рр. викладання
згаданої мови у цих школах набуло системності та дисциплінарного статусу. Такі досягнення були
пов’язані з використанням напрацювань нових європейських центрів орієнталістики, практик
університетів, єзуїтських колеґіумів. В останній третині XVIII ст. давньогрецька мова в «латинських
школах» стала повноцінною академічною дисципліною, відповідаючи вимогам, які висувалися до
світських і духовних закладів модерної доби. Розв’язання ключових питань (як, що, кому, на якій
стадії та навіщо викладати) було поєднано з ширшими дискусіями, релігійними, ідеологічними й
культурними пошуками епохи. Києво-Могилянська академія та колеґіуми сформулювали свою
відповідь на ці виклики, вдало поєднавши інерцію традицій із прагненнями до новацій. |
| format |
Article |
| author |
Посохова, Л. |
| author_facet |
Посохова, Л. |
| author_sort |
Посохова, Л. |
| title |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) |
| title_short |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) |
| title_full |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) |
| title_fullStr |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) |
| title_full_unstemmed |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) |
| title_sort |
статус давньогрецької мови в "латинських школах" гетьманщини та слобідської україни (xviii – початок хіх ст.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184490 |
| citation_txt |
Статус давньогрецької мови в "латинських школах" Гетьманщини та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.) / Л. Посохова // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 16-27. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT posohoval statusdavnʹogrecʹkoímovivlatinsʹkihškolahgetʹmanŝinitaslobídsʹkoíukraínixviiipočatokhíhst |
| first_indexed |
2025-07-16T04:45:42Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:45:42Z |
| _version_ |
1837777439461212160 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Одним із важливих здобутків історіографії кількох останніх десятиліть стало ви-
значення місця української культури ХVІІ–ХVІІІ ст. як посередника між Заходом
і Сходом Європи, відзначення її відкритості щодо західноєвропейської культур-
ної спадщини1. Дослідники дійшли висновку, що українська культура сприймала,
убирала та переосмислювала різні культурні явища, у тому числі й освітні форми.
«Поліморфізм» вітчизняного культурного простору називають стрижневим елемен-
том культурного коду2. І виявлявся він у багатошаровості, мінливості, податливості
1 Див., напр.: Шевченко І. Україна між Сходом і Заходом: Нариси з історії культури до початку XVIIІ ст. – Л., 2001;
Яковенко Н. Паралельний світ: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст. – К., 2002.
2 Яковенко Н. Дзеркала ідентичності: Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI – початку XVIII ст. –
К., 2012. – С.10, 43.
Анотація. Мета дослідження полягає у встановленні ролі та місця давньогрецької мови в
навчальному курсі Києво-Могилянської академії, Чернігівського, Харківського, Переяславського
колеґіумів у XVIII – на початку ХІХ ст. З’ясовуються методи викладання, кількісні, станові й
інші характеристики учителів та учнів, мотиви вивчення мови духівництвом, представниками
інших станів. Використано методологічні принципи інтелектуальної й культурної історії,
історії повсякденності, просопографії (при створенні колективного портрета викладача). Акцент
зроблено на виявленні та аналізі діловодної документації, на підставі якої реконструюються
навчальні практики. Висновки. У православному церковному дискурсі підкреслювалася
зацікавленість давньогрецькою мовою, утім вона мала неоднакові прояви в різні часи. У Києво-
Братському колеґіумі викладання розпочалося ще у ХVII ст., і саме на цей досвід орієнтувались
у Чернігівському, Харківському, Переяславському колеґіумах. У 1730–1760-х рр. викладання
згаданої мови у цих школах набуло системності та дисциплінарного статусу. Такі досягнення були
пов’язані з використанням напрацювань нових європейських центрів орієнталістики, практик
університетів, єзуїтських колеґіумів. В останній третині XVIII ст. давньогрецька мова в «латинських
школах» стала повноцінною академічною дисципліною, відповідаючи вимогам, які висувалися до
світських і духовних закладів модерної доби. Розв’язання ключових питань (як, що, кому, на якій
стадії та навіщо викладати) було поєднано з ширшими дискусіями, релігійними, ідеологічними й
культурними пошуками епохи. Києво-Могилянська академія та колеґіуми сформулювали свою
відповідь на ці виклики, вдало поєднавши інерцію традицій із прагненнями до новацій.
Ключові слова: історія освіти, давньогрецька мова, Києво-Могилянська академія,
Чернігівський колеґіум, Харківський колеґіум, Переяславський колеґіум.
Людмила ПОСОХОВА
докторка історичних наук,
професорка кафедри історії України,
Харківський національний університет ім. В.Каразіна
(Харків, Україна), lposokhova@karazin.ua
ORCID: http://orcid.org/0000-0003-3338-1949
Статус давньогрецької мови
в «латинських школах» Гетьманщини
та Слобідської України (XVIII – початок ХІХ ст.)
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.016 УДК: 373.5.016:811.14’02](477.5/.62)(091)«17/181»
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 17
на зовнішні впливи, у мовно-конфесійному плюралізмі. Ще у XVI ст. засновники
Острозької академії зробили крок до реального компромісу між східнослов’янськи-
ми просвітницькими традиціями й «латинською» наукою», а вибір трьох мов (цер-
ковнослов’янської, давньогрецької, латини) відображав тенденцію до поєднання
«східної» та «західної» традицій. У XVII ст. на українських землях змагання між «ві-
зантійно-слов’янською» й «латинською» орієнтаціями «завершилося витворенням
стійкої моделі, яка передбачала поєднання або й синтез обох елементів»3. Останнє
твердження стосується Києво-Могилянської колеґії/академії, котра за змістом і фор-
мами навчання була закладом цілком західним, гармонійно сполучала здобутки євро-
пейської освіти на ґрунті православно-руської культурної традиції4.
Дослідження діалогу західноєвропейської і греко-слов’янської культур на укра-
їнських теренах у XVII–XVIII ст. передбачає увагу до тих ділянок та явищ, котрими
пролягав кордон взаємодії. Одним із важливих маркерів взаємин між західною і схід-
ною цивілізаціями виступала давньогрецька мова, тож ця розвідка присвячена пробле-
мі ролі та місця її в навчальних курсах Києво-Могилянської академії, Чернігівського,
Харківського, Переяславського колеґіумів. Своєрідність культурно-освітньої фор-
ми православного колеґіуму5, котра, базуючись на «латинській ученості», була спла-
вом західноєвропейської та східнослов’янської культурних традицій, дозволяє навіть
загострити дослідницьке питання про становище давньогрецької мови. Оскільки у
цих школах впровадження «греки» було успішним, саме їхні професори й випускни-
ки викладали її в інших закладах Російської імперії. Нижче розглянемо статус згада-
ної мови в навчальному курсі, методи її викладання, число учителів та учнів, мотиви
опанування нею духовними особами і представниками інших станів. Останнє завдан-
ня традиційно спонукає до роздумів про зв’язки вивчення давньогрецької мови з низ-
кою релігійних, ідеологічних, культурних проблем того часу.
До сьогодні не вщухає дискусія навколо потужних ідейних течій, котрі в літера-
турі традиційно називають «еллінофільством» («грекофільством») і «латинством»,
у «програмах» яких містилася й освітня компонента. Дослідники підкреслюють, що,
говорячи про два типи європейської культури – західноєвропейський та греко-слов’ян-
ський, їх не варто аналізувати в категоріях «вищий» і «нижчий», адже вони взаємо-
доповнювалися, взаємозбагачувалися6. Хоча фахівці називають давньогрецьку мову
важливим елементом шкільних програм у Російській імперії, спеціальних студій на
цю тему фактично немає. Відповідно, бракує ясності в питаннях організації проце-
су навчання, переліку посібників, методів викладання та змін, які відбувалися впро-
довж XVIII ст. Це призводить до суперечностей і непевних оцінок співвідношення
давньогрецької й латинської мов. Наведемо кілька прикладів. Відомо, що навіть гре-
ки Йоаникій та Софроній Ліхуди у створеній ними Московській школі не змогли до-
тримуватися грецької мови викладання, перейшовши на латину7. Не випадково на-
ступний період історії закладу називається «латинським»8. К.Кислова зазначає, що в
1720-х рр. у деяких семінаріях Російської імперії викладали грецьку, а в 1730-х рр. її
3 Ісаєвич Я. Освітній рух в Україні XVII ст.: східна традиція і західні впливи // Україна XVII ст. між Заходом та Сходом:
Матеріали І-го українсько-італійського симпозіуму, 13–16 вересня 1994 р. – К., 1996. – С.118, 131.
4 Огляд історіографії академії див.: Яременко М. «Академіки» та Академія: Соціальна історія освіти й освіченості в
Україні XVIII ст. – Х., 2014. – С.18–27.
5 Про модель колеґіуму докл. див.: Посохова Л.Ю. На перехресті культур, традицій, епох: православні колегіуми
України наприкінці ХVІІ – на початку ХІХ ст. – Х., 2011.
6 Кнабе Г.С. Русская античность: Содержание, роль и судьба античного наследия в культуре России. – Москва, 2000. – С.92–94.
7 Каптерев Н.Ф. Характер отношений России к православному Востоку в XVI и XVII ст. – Москва, 1885. – С.497;
Верховский П.В. Учреждение Духовной коллегии и Духовный регламент: К вопросу об отношении церкви и государства
в России: Исследование в области истории русского церковного права. – Т.1. – Ростов-на Дону, 1916. – С.99.
8 Смирнов С.К. История Московской славяно-греко-латинской академии. – Москва, 1855. – С.17, 78, 114.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
18 Людмила Посохова
було вилучено з програм9. М.Окенфусс стверджує, що в 1780-х рр. у духовних школах
Росії класична давньогрецька мова стала основною, а латина – факультативним кур-
сом10. Натомість із досліджень навчальної програми Києво-Могилянської академії та
колеґіумів випливає, що латина панувала до кінця XVIII ст., а давньогрецька не мала
обов’язкового характеру11. Хоча деякі аспекти викладання останньої присутні в біогра-
фіях відомих лінґвістів12, у цих працях акцент зроблено на формуванні професійних
рис і на кар’єрі, натомість питання викладання мови в «латинських школах» залиша-
лося дещо осторонь.
Достатньо лаконічні, водночас суперечливі відомості про цей курс, викладачів
та учнів, які містяться в дослідженнях, разом із наголосом на значенні мови, свідчать
про те, що існує потреба у вивченні цих питань. Контраверсійні оцінки місця давньо-
грецької в духовних школах Російської імперії XVIII ст. зумовлені обмеженою кількі-
стю джерел, їх розпорошеністю. Діловодну документацію шкіл, котра залишалася на
місцях та частково надсилалася до Синоду, вивчено вкрай недостатньо. Нерідко точ-
кою відліку викладання давньогрецької мови дослідники називають синодальні ука-
зи про її впровадження. Утім навчальна практика шкіл у XVIII ст. суттєво відрізня-
лася від приписів. Плутанину в оцінках спричиняє й те, що статус цієї мови не був
однаковим на різних рівнях навчальної програми. Задля встановлення реальної кар-
тини її викладання акцент у цій статті зроблено на діловодній документації. Оскільки
Києво-Могилянська академія та колеґіуми мали особливості в організації й навчаль-
них практиках, пов’язані з політичними, церковними, культурно-освітніми традиці-
ями Гетьманщини і Слобідської України, на викладання в них давньогрецької мови
варто подивитись окремо від семінарій Російської імперії. Київська академія в бага-
тьох аспектах була зразком для власне російських семінарій13, тому слід з’ясувати прак-
тики викладання мови, які закріпилися в ній та колеґіумах, щоб у подальшому зроби-
ти коректні порівняння з іншими школами Росії. Оскільки реформа 1808 р. суттєво
змінила та уніфікувала всі аспекти життя духовних навчальних закладів держави, у цій
статті проблеми вивчення давньогрецької мови розглядаються до початку ХІХ ст.
Початок викладання давньогрецької мови:
вимога чи результат місцевої ініціативи?
З’ясувати момент запровадження навчальних предметів інколи буває досить не-
просто. У жалуваній грамоті Києво-Могилянському колеґіуму від 11 січня 1694 р. запи-
сано: «Славеноросийским, и еллиногреческим, и латинским языком преподавать»14.
В аналогічному документі Харківському колеґіуму від 16 березня 1731 р. читаємо,
що юнаків мають навчати «славено-греческим и латинским языки»15. Однак чи дійсно
давньогрецька мова була у школах на момент отримання цих грамот? Відомо, що про-
блема мов навчання в Київській школі стала предметом полеміки. Митрополит
9 Kislova E.I. «Latin» and «Slavonic» Education in the Primary Classes of Russian Seminaries in the 18th Century //
Slověne = Словѣне: International Journal of Slavic Studies. – 2015. – Vol.4(2). – P.76–77.
10 Okenfuss M.J. The Rise and Fall of Latin Humanism in Early-modern Russia: Pagan Authors, Ukrainians, and the Resi-
liency of Muscovy. – Leiden; New York; Köln, 1995. – Р.219.
11 Титов Ф.И. Императорская Киевская духовная академия в её трёхвековой жизни и деятельности (1615–1915 гг.):
Историческая записка. – К., 2003. – С.268; Посохова Л.Ю. На перехресті культур… – С.55–63.
12 Див.: Winter E. Der aufgeklärte Biblizist Simon Todorskyj (1700–1754) // Ketzerschicksale: Christliche Denker aus nein
Yahrhynderten. – Berlin, 1979. – S.243–251.
13 Знаменский П. Духовные школы в России до реформы 1808 г. – Казань, 1881. – С.148.
14 Памятники, изданные Временной комиссией для разбора древних актов. – Т.2. – К., 1846. – С.320–321.
15 Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗ РИ). – Т.VIII. – Санкт-Петербург, 1830. – №5716.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 19
Петро (Могила) та його сподвижники вважали, що повноцінне життя православного
населення в Речі Посполитій і збереження віри вимагає знання не тільки слов’янської
чи давньогрецької, але й латини16. Важливість викладання грецької мови у середовищі
православного духівництва не підлягала сумніву, пов’язувалась із належністю до цього
віросповідання, необхідністю подальшої роботи над перекладами священних текстів.
У XVII ст. в академії викладали давньогрецьку мову, долаючи труднощі, спричинені
бурхливими політичними подіями, браком учителів, книжок тощо17. Не слід забувати,
що засновники академії багато у чому орієнтувалися на програму «Ratio Studiorum»,
за якою студіювання давньогрецької мови в єзуїтських школах мало починатися з гра-
матичних класів18. Відомо також, що у XVIII ст. в єзуїтських закладах вивчення грець-
кої пожвавилося19. Зацікавлення давніми мовами, античними ідеалами виховання ста-
ло характерним для новогуманістичної європейської освіти XVIII ст., призвело до
появи кількох потужних університетських центрів вивчення східних мов.
Очільники Києво-Могилянської академії виявили інтерес до здобутків цих нових
осередків орієнталістики. Початок систематичного викладання давньогрецької мови
в Могилянці 1738 р. пов’язують з іменем лінґвіста Симона (Тодорського)20, котрий на-
вчався в Галле у філолога та сходознавця Йоганна Гайнріха Міхаеліса. Естафету підхо-
пив учень Симона – Варлаам (Лящевський; Лащевський), якого відрядили для студію-
вання давніх мов у Галле. У 1730–1740-х рр. керівництво Києво-Могилянської академії
здійснило кілька важливих кроків, спрямованих на якісні зміни у викладанні давніх
мов, урахування здобутків лінґвістики.
Діловодна документація дозволяє встановити ініціаторів запровадження викла-
дання «греки» у Харківському колеґіумі. Із рапорту ректора Гедеона (Антонського)
дізнаємося, що з метою вивчення давньогрецької та давньоєврейської мов у верес-
ні 1746 р. до Києво-Могилянської академії (до Варлаама (Лящевського)) був направ-
лений викладач колеґіуму Йоакинф (Карпинський)21. Повернувшись до Харкова в
1749 р. він став першим учителем давньогрецької мови22. Її введення у Чернігівському
колеґіумі на початку 1780-х рр. також відбулося з ініціативи місцевого керівництва23.
Аналізуючи стан упровадження давньогрецької мови в духовних школах Російської
імперії XVIII ст. П.Знаменський дійшов висновку, що вона була у занепаді всюди, окрім
Київської, Московської академій, Харківського колеґіуму та ще кількох шкіл24. Серед
останніх і Тверська семінарія, фундатор якої єпископ Митрофан (Слотвинський; ви-
хованець Київської академії й Львівського єзуїтсь кого колеґіуму, ректор Харківського
колеґіуму) особисто переймався викладанням мови, попри відсутність посібників та
вчителів25. У XVIII ст. Синод не надавав допомоги, але й не застосовував адміністра-
тивних стягнень до неквапливого єпархіального керівництва. Саме тому архієреї роз-
глядали давньогрецьку мову як корисну, утім не обов’язкову дисципліну26. Водночас
16 Титов Ф.И. Императорская Киевская духовная академия… – С.114–115.
17 Там же. – С.116, 119.
18 Ratio Studiorum: Уклад студій Товариства Ісусового: Система єзуїтської освіти. – Л., 2008. – С.178.
19 Piechnik L. Przemiany w szkolnictwie jezuickim w Polsce XVIII w. // Z dziejów szkolnictwa jezuickiego w Polsce. – Kraków,
1994. – S.202.
20 Нічик В.М. Києво-Могилянська академія і німецька культура. – К., 2001. – С.111.
21 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України). – Ф.2009. – Оп.1. – Спр.696. –
Арк.2–3, 5–6, 9.
22 Документы и дела, относящиеся к жизни и деятельности св. Иоасафа (Горленко), епископа белгородского и
обоянского. – Вып.1. – Курск, 1911. – С.52.
23 Державний архів Чернігівської обл. – Ф.679. – Оп.1. – Спр.1253. – Арк.70.
24 Знаменский П. Духовные школы… – С.456.
25 Колосов В.И. История Тверской духовной семинарии ко дню 150-летнего юбилея семинарии. – Тверь, 1889. – С.31, 42–43.
26 Знаменский П. Духовные школы… – С.198, 768.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
20 Людмила Посохова
архіпастирі, котрі опікувалися Києво-Могилянською академією та колеґіумами, успіш-
но втілювали свої ініціативи зі впровадження мови. Цьому сприяла сама модель колеґі-
уму, що синтезувала культурні традиції заходу і сходу Європи. На реалізацію задуманого
впливали й інші фактори, у тому числі культурно-історичні традиції.
27 серпня 1784 р. в Російській імперії з’явився іменний указ Катерини ІІ про обов’яз-
кове вивчення давньогрецької мови в духовних семінаріях, про необхідність розпочати
підготовку до її викладання27. Наскільки це можна було швидко реалізувати демонструє
прийнятий невдовзі акт Синоду щодо збирання відомостей про вчителів та учнів, які
студіюють цю мову, із зазначенням ступеня володіння нею28. Наприклад, при призначен-
ні Йова (Базилевича) на єпископство підкреслювалося знання ним давніх мов29.
Увага вищої світської влади до грецької мови на початку 1780-х рр. вочевидь збіг-
лася з великим геополітичним «грецьким проектом» Катерини ІІ, який ви́кликав
пожвавлення інтересу громадськості до різних аспектів історії та культури Давньої
Греції30. Дослідники не проводили паралелі між указами щодо вивчення грецької
мови й цими політичними намірами, однак зв’язок між ними існував, беручи до уваги
настрої, які існували у вищих владних колах.
У подальші роки далеко не в усіх духовних школах імперії змогли організувати
викладання давньогрецької мови31, але майже відразу такий клас з’явився в Пе реяс-
лавському колеґіумі. Причому з документації випливає, що керівництво почало підго-
товку ще в 1770-х рр., купуючи прописи та посібники32. На момент відкриття класу в
колеґіумі було чимало граматик і лексиконів (у тому числі з особистої книгозбірні пе-
реяславського єпископа Йова (Базилевича)). Отже в даному випадку місцева ініціати-
ва випередила укази уряду й Синоду.
У 1798 р. з’явився черговий синодський указ про обов’язковість давньогрецької
мови для духовних семінарій та академій Російської імперії33. У новому статуті духовних
академій і семінарій (1798 р.) підкреслювалась її неодмінність для духівництва, але не мі-
стилося рекомендацій щодо викладання34. За оцінкою комісії з підготовки реформи, на
початку ХІХ ст. давньогрецька мова в більшості закладів перебувала у занепаді35.
Аналізуючи зусилля керівництва «латинських шкіл» Гетьманщини та Сло бо жан щи-
ни, важливо з’ясувати, кого з учнівського середовища вони закликали/спонукали/зобов’я-
зували вчити давньогрецьку мову. Нерідко із загальних зауважень про важливість цієї спра-
ви незрозуміло, хто ж саме мав її студіювати. Наведемо епізод з історії Києво-Могилянської
академії, який дозволяє зробити уточнення. У 1760 р. ректор Да вид (Нащинський) у
зверненні до київського митрополита Арсенія (Могилянського) писав, що давньогрець-
ка та давньоєврейська мови необхідні майбутнім священикам і ченцям для читання
Священного Писання та книг святих отців в ориґіналі36. Цьому передувала заява вчите-
ля, котрий пояснював нехіть студентів до давніх мов тим, що їх ніколи не запрошують «на
27 ПСЗ РИ. – Т.XXII. – Санкт-Петербург, 1830. – №16047.
28 Там же. – №16061.
29 Войтков А.Н. Иов Базилевич, епископ переяславский, и участие его в церковно-политической жизни Польской
Украйны (1771–1776) // Труды Киевской духовной академии. – 1903. – №6. – С.327.
30 Стегний П.В. Ещё раз о греческом проекте Екатерины II: Новые документы из АВПРИ МИД России // Новая и
новейшая история. – 2002. – №4. – С.52–78; Арш Г.Л. Россия и борьба Греции за освобождение: от Екатерины II до
Николая I: Очерки. – Москва, 2013. – С.35–52.
31 Знаменский П. Духовные школы… – С.768.
32 ЦДІАК України. – Ф.990. – Спр.848. – Арк.6.
33 ПСЗ РИ. – Т.ХХV. – Санкт-Петербург, 1830. – №18726.
34 Титов Ф. Императорская Киевская духовная академия… – С.270.
35 Доклад Комитета о усовершенствовании духовных училищ, и начертание правил о образовании сих училищ и
содержании духовенства, при церквах служащего. – Санкт-Петербург, 1809. – С.9–10.
36 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – Отд.ІІ (1721–1795). – Т.2 (1751–1762 гг.). –
К., 1905. – С.357.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 21
кондиції», на відміну від тих, хто вивчав німецьку чи французьку37. Невдовзі з’явився указ
про обов’язковість студіювання давніх мов дітьми духівництва Київської єпархії, і визначе-
но, що особи, які їх опанують, отримають «більший успіх» при розподілі парафій38. Отже
знавцям давньогрецької визначалися преференції в духовній кар’єрі. Вихідців з інших ста-
нів керівництво академії мало заохочувати до давніх мов. Документи фіксують початок ве-
ликої дискусії у суспільстві щодо необхідності давніх мов у духовних і світських школах,
про зміст «класичної» світської освіти. Наприклад, у 1809 р. у Чернігівському колеґіумі
відбувся диспут про потрібність таких мов для священиків. За словами студентів, вони по-
трібні юнакам, «які готують себе до високих ступенів»39. Дискусія між «грекофілами» та
«латинянами» поступово перетікала з релігійного дискурсу у світський, щоб згодом пере-
формуватись у баталії «західників» і «слов’янофілів», із тією ж наскрізною темою пошуку
самобутності та її утвердження вже через світську освіту.
Організація викладання
У спеціальній літературі факт наявності давньогрецької мови у школах XVIII ст.
не супроводжувався аналізом прийомів її викладання40. Труднощі встановлення ме-
тодів викладання почасти пояснюються тим, що тривалий час не існувало інструкцій
для вчителів «греки», адже ця дисципліна відносилася до екстраординарних. Тому
важливо придивитися до практик окремих наставників. Методи викладання давньо-
грецької мови, які застосовував Симон (Тодорський) у Київській академії, можна ча-
стково реконструювати за рукописними записами його курсу та студентськими впра-
вами41. Про прийоми викладання свідчить і посібник із граматики, котрий підготував
Варлаам (Лящевський)42, використовуючи записи курсу свого вчителя43.
На сьогодні найбільш раннім відомим джерелом дидактичного характеру з ви-
кладання давньогрецької мови є інструкція єпископа Самуїла (Миславського)
1769 р. для Харківського колеґіуму44. Схожа за змістом його ж інструкція для Києво-
Могилянської академії (1764 р.) була менш докладною45. У настанові 1769 р. визна-
чено, що студіювання потрібно розпочинати не з синтаксичного (як інші мови), а з
риторичного класу. Оскільки посібники із давньогрецької мови написані для євро-
пейських шкіл латиною, учні спочатку мали добре оволодіти нею46. Документація
свідчить, що викладати мову починали з риторичного класу47, наприкінці століття –
із вищого граматичного48. У Київській академії до 1758 р. цю мову опановували три
37 Серебренников В. Киевская академия с половины ХVІІІ в. до преобразования её в 1819 г. – К., 1897. – С.152.
38 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – Отд.ІІ (1721–1795). – Т.2 (1751–1762 гг.). – С.358.
39 Інститут рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського. – Ф.310. – Спр.55. – Арк.48–49.
40 Див., напр.: Смирнов С.К. История Московской славяно-греко-латинской академии… – С.308–310.
41 Лилеев М.И. Описание рукописей, хранящихся в библиотеке Черниговской духовной семинарии. – Санкт-
Петербург, 1880. – С.211–212; Петров Н.И. Описание рукописей Церковно-археологического музея при Киевской
духовной академии. – Вып.1. – К., 1875. – С.29–30; Его же. Описание рукописных собраний, находящихся в городе
Киеве. – Москва, 1892. – Вып.1. – С.292–293; Вып.2. – С.110.
42 Łaszczewski W. Institutionum Linguae Graecae Liber. – Wratislaviae, 1746. – 462 p.
43 Вишневский Д. Киевская академия в первой половине ХVІІІ ст. (Новые данные, относящиеся к истории этой
Академии за указанное время). – К., 1903. – С.271 (прим.3).
44 Публікацію див.: Лебедев А.С. Харьковский коллегиум как просветительский центр Слободской Украины до
учреждения в Харькове университета. – Москва, 1886. – С.60–79.
45 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – Отд.ІІ (1721–1795). – Т.3: Царствование
Екатерины ІІ (1762–1796 гг.). – К., 1906. – С.54–55.
46 Лебедев А.С. Харьковский коллегиум… – С.79.
47 ЦДІАК України. – Ф.1973. – Оп.1. – Спр.2161. – Арк.1.
48 Там само. – Спр.1265. – Арк.1–1зв.; Спр.2195. – Арк.5; Спр.2271. – Арк.1зв.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
22 Людмила Посохова
роки, потім два49, як і у колеґіумах. Після цього студент міг удосконалювати знання у
філософському та богословському класах. Примітно, що Самуїл (Миславський) не на-
полягав на обов’язковості вивчення давньогрецької мови.
В інструкції 1769 р. розписано всі стадії навчання, починаючи з написання літер50.
Учитель мав спиратися на посібник Варлаама (Лящевського). До Харківського коле-
ґіуму цю книгу привіз перший наставник – Іакинф (Карпінський). Згідно з інструк-
цією, після опанування двох частин посібника (відміни та дієвідміни) вчитель читав
Євангеліє або апостольські послання, роблячи їх граматичний розбір. Ці тексти учні
мали відразу використовувати для підготовки невеликих промов і при виконанні
вправ із перекладу. У наступному році проходили синтаксис та прислівники. На цій
стадії вихованці заучували короткі сентенції з лексикону Корнелія Cxревеліуса51. Ясна
річ, ця книга була в бібліотеках академії й Харківського колеґіуму. На заняттях читали
уривки з творів грецьких авторів, робили вправи на переклад із текстів Езопа, Єфрема
Сиріна, Іоанна Золотоустого. Свідченням досягнень студентів, котрі студіювали мову
третій і четвертий рік, ставали богословські диспути, що відбувалися й давньогрець-
кою52. Самуїл (Миславський) рекомендував учням вивчати також новогрецьку мову,
уважаючи, що завдяки цьому покращиться розуміння давньогрецької. Відомо, що у
згаданих школах сучасній грецькій приділяли велику увагу53.
Важлива характеристика реальних практик викладання мови полягає у забез-
печенні навчального процесу посібниками. Відомо, що Симон (Тодорський) при-
віз із Німеччини чимало латино-грецьких лексиконів і граматик (Іоанна Скапула,
Корнелія Cxревеліуса, Ґеорґа Пасора)54. Подібні книги були в особистій бібліотеці
Варлаама (Лящевського), яку він заповів академії (також пожертвував гроші на при-
дбання посібників)55. Викладачі давніх мов нерідко передавали свої книжкові колекції
академічній книгозбірні, завдяки чому в ній сформувався потужний «відділ східних
мов»56. Каталог бібліотеки Харківського колеґіуму 1753 р.57 дозволяє встановити палі-
тру латино-грецьких лексиконів і граматик, доступних уже першому вчителеві мови58.
Книги сюди передали єпископи Епіфаній (Тихорський), Досифей (Богданович-
Любимський). Із другої половини 1760-х рр. і в подальшому керівництво академії та
колеґіуму кілька разів закуповувало граматики, словники, лексикони європейських ав-
торів (Григорія Кнапського, Якоба Ґретсера й ін.). У 1770 р. значну кількість посібників
і книжок грецькою мовою із зібрання чернігівського архієрея Кирила (Ляшевецького)
після його смерті на прохання вчителів було передано до Чернігівського колеґіуму.
49 Серебренников В. Киевская академия… – С.151.
50 Лебедев А.С. Харьковский коллегиум… – С.77.
51 [Schrevelius C]. Corn[elii] Schrevelii Lexicon manuale Graeco-Latinum et Latino-Graecum, utriumque hac quinta editione
multo auctius ... adjecta sunt, Sententiae Graeco-Latinae. – [Leiden] 1670. – 888 p.
52 Посохова Л.Ю. На перехресті культур… – С.163.
53 Там само. – С.117–118.
54 Описание документов и дел, хранящихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода. – Т.34 (1754 г.). –
Санкт-Петербург, 1912. – Стб.677–689.
55 Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – Отд.ІІ (1721–1795). – Т.4 (1762–1795 гг.). – К.,
1907. – С.206.
56 Каталог бібліотеки Києво-Могилянської академії див.: Там же. – Отд.ІІ (1721–1795). – Т.5 (1762–1995 гг.). –
К., 1907. – С.300–470.
57 Відділ книжкових пам’яток, цінних видань і рукописів Центральної наукової бібліотеки Харківського національного
університету ім. В.Н.Каразіна. Зібр. рукописів. – Спр.1817/с 895. – Арк.5, 8зв., 13, 19зв.
58 У каталозі зафіксовано такі видання: [Posselius J.] Syntaxis ... Graeca Iohannis Posselii. – Witebergae, 1586. – 285 p.;
[Scapula J.]. Lexicon graecolatinum novum. – Basileae, 1594. – 185 р.; [Rhenius J.]. M. Johannis Rhenii Aurea clavis graecae
linguae. – Lipsiae, 1625. – 688 р.; [Garthe B.]. M. Balthasari Garthii ... Lexicon Latinograecum. – Erphordiae, 1625. – 870 р.;
[Knapski G.]. Thesauri Polono-Latino-Graeci Gregorii Cnapii... – Т.1–4. – Cracoviae, 1668; Поликарпов-Орлов Ф.П.
Лексикон треязычный, сиречь речений славенских, еллиногреческих и латинских сокровище. – Москва, 1704. – 403 л.;
[Gretser/Gretscher J.] Rudimenta Linguae Graecae, ex primo libro institutionum Jacobi Gretseri. – Wratislaviae, 1726. –
145 р.; Laeschtschewskj W. Institutionum Linguae Graecae Liber. – Wratislaviae, 1746. – 462 p. та ін.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 23
У 1780–1790-х рр. викладачі давньогрецької мови у звітах докладно описували хід за-
нять, посібники та додаткові книги59. Із цих документів видно, що наставники дотриму-
валися правил, визначених у 1760-х рр. Мову викладали два роки по 12 год. на тиждень60.
У цей час у Київській академії та Харківському колеґіумі «греку» викладали двоє вчителів,
відповідно до етапів навчання. У 1790-х рр. спиралися на посібник Варлаама (Лящевського)
та його версію з хрестоматією61, а також лексикони Беньяміна Гедеріха, Корнелія
Cxревеліуса, Григорія Кнапського. Завдяки діловодній документації можна реконструюва-
ти набір книжок, якими користувались учителі – це переважно латиномовні твори євро-
пейських філологів. Ці видання були підготовлені як для світських, так і духовних закладів
(застосовувалися у школах різної конфесійної належності).
У рукописних збірках збереглося кілька зразків промов, котрі учні виголошува-
ли різними мовами (в тому числі давньогрецькою) під час святкових подій, зустрічей
знатних осіб тощо. Без загального контексту вивчення грецької ці промови можна
трактувати лише як елемент святкових акцій. Між тим підготовка ораторських текстів
була одним із прийомів навчання62. Набір мов і порядок виголошення привітань фік-
сували усталене місце давньогрецької мови серед інших.
Викладачі
У нарисах з історії «латинських шкіл» фіґурують кілька імен знаних учителів давньо-
грецької – Симон (Тодорський), Варлаам (Лящевський), Григорій Сковорода. Сьогодні
історики освіти мають з’ясувати прізвища всіх викладачів, їх соціальне походження, міс-
це навчання, його тривалість. Згодом ці результати можна буде порівняти з даними ма-
сиву відомостей про викладачів мов у Російській імперії XVIII ст.63 Нині маємо підтвер-
джені джерелами відомості про 33 наставників: 14 – із Київської академії64, 19 – із трьох
колеґіумів65. Інформацію про них можна зіставити з аналізом бази даних викладачів ко-
леґіумів (255 осіб)66. Почнемо з соціального походження: вихідці з козацтва (Г.Сковорода,
Симон (Тодорський)), міщанства (Дмитро Устинович, Іван Смеловецький), шлях-
ти (Михайло Шванський, Інокентій Ставицький), решта – із родин духівництва. Такі ха-
рактеристики близькі до загальної картини вчителів академії та колегіумів.
Понад 90% цієї групи вчителів почали викладати мову відразу зі студентської лави. За
винятком кількох осіб, про всіх інших відомо, що вони завершили навчання богословським
класом. Симон (Тодорський) і Варлаам (Лящевський) вивчали давньогрецьку в Галле, усі
інші студіювали її в Київській академії, або після колеґіуму ще кілька років поглиблювали
свої знання в академії (Василь Снісарев, Епіфаній (Канівецький) та ін.). Більше 90% учите-
лів давньогрецької мови на момент їх роботи у цих школах були ченцями, декілька – свя-
щениками (Стефан Семяновський, В.Снісарев, М.Шванський та ін.) і світськими особа-
ми (Г.Сковорода). Ці характеристики відрізняються від загальних даних усіх викладачів.
59 ЦДІАК України. – Ф.1973. – Оп.1. – Спр.1246. – Арк.4; Спр.1265. – Арк.1зв, 8зв.
60 Державний архів Харківської обл. – Ф.40. – Оп.1. – Спр.217. – Арк.18.
61 Laeschtschewskj W. Grammatica graeca sive institutionum linguae graecae liber, utilissimis regulis ex variis auctoribus
collectis, usibus rossiacae juventutis in Academia Kiioviensi adornatus. – Lipsiae, 1785. – 482 р.
62 Лебедев А.С. Феоктист Мочульский, архиепископ белгородский (1787–1799) и курский (1799–1818). – Х., 1896. –
С.21–22; ЦДІАК України. – Ф.1973. – Оп.1. – Спр.1256. – Арк.1–1зв.
63 Їх збір відбувався в рамках здійснюваного за підтримки Німецького історичного інституту в Москві міжнародного
проекту «Мови в освіті та вихованні в Російській імперії у XVIII ст.», в якому авторка цієї статті брала участь.
64 Дані з різних джерел, зокрема: Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. – Отд.ІІ (1721–1795). –
Т.1–5; Києво-Могилянська академія в іменах, XVII–XVIIІ ст.: Енциклопедія / За ред. В.С.Брюховецького. – К., 2001 та ін.
65 Базу даних викладачів колеґіумів див.: Посохова Л.Ю. На перехресті культур… – С.358–380.
66 Там само. – С.236–241.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
24 Людмила Посохова
У другій половині XVIII ст. чисельність учителів-ченців у колеґіумах зменшилася з 41% до
22% (від загального числа викладачів), натомість зросло число білого духівництва (з 22% до
25%) та світських осіб – із 36% до 53%67. У мікрогрупі вчителів «греки» яскраво виражена
протилежна тенденція – на збереження чернечого стану. Основною причиною таких соці-
альних характеристик мікрогрупи були переваги у церковній кар’єрі, які отримували знавці
мови. На користь цього висновку свідчить і таке: на підставі порівняння біографій учителів
давньогрецької з усіма викладачами виявилося, що особи цієї групи мали й відмінні траєкто-
рії подальшої кар’єри. Більше половини викладачів продовжили церковну діяльність насто-
ятелями монастирів, очолили семінарії, тобто поповнили прошарок вищого духівництва.
Для більшості вчителів викладання цієї мови було першою фазою вдалого просування цер-
ковними щаблями. Майже половину всіх викладачів можна також назвати «професійни-
ми», адже вони кілька десятиліть присвятили вчителюванню в різних закладах. Однак у цій
мікрогрупі не виявилося представників численної групи викладачів, котрі репрезентували
окремий тип кар’єри, а саме молодих людей, які працювали один – два роки та отримували
священицьке місце. Хоча число таких осіб серед загалу викладачів стрімко зросло в останній
третині століття, ми не бачимо їх серед викладачів давньогрецької мови.
У середньому тривалість перебування на посаді вчителя грецької мови становила
4–6 років. Деякі дослідники зазначали, що 4–5 років недостатньо для того, щоб цю роботу
трактувати як фах68. Утім слід зробити уточнення. Хоча кілька наставників викладали дав-
ньогрецьку 4–5 років (Симон (Тодорський), Антон (Злотковський), Антон (Пекалицький),
Яків Веселовський), понад десять із них присвятили цій справі набагато більше часу:
Йоаким (Корбелецький) – 7, Варлаам (Лящевський) – 9, Ієракс (Ємельянов) – 13, С.Се-
мя новський – більше 20 років. Спеціалізація тут була більш вираженою, ніж у виклада-
чів інших дисциплін. Уважаємо, що фахові навички вдосконалювалися ще й у тих учите-
лів, котрі викладали обидві «священні мови», нерідко вкупі з «новою», частіше німецькою
(Симон (Тодорський), М.Шванський та ін.). Однак із середини 1780-х рр. в академії та
Харківському колеґіумі учитель зазвичай викладав тільки давньогрецьку69. Це потребувало
додаткового фінансування, і таку розкіш могли дозволити не всі школи.
«Спеціалізацію» та зацікавлення викладачів унаочнює склад їхніх особистих біблі-
отек, де була значна кількість посібників і книжок грецькою мовою. Про джерела ін-
телектуальної поживи пересічних учителів збереглось обмаль інформації. Наприклад,
викладач давньогрецької в Переяславському колеґіумі Захарій Піючевський робив ви-
писки з Анакреонта в ориґіналі70.
Характеризуючи подальшу кар’єру викладачів давньогрецької мови не слід забува-
ти про часті запрошення їх для виконання різних спеціальних завдань. Відомо, що як
Симон (Тодорський), так і Варлаам (Лящевський) за дорученням Синоду працювали
над слов’янським перекладом Біблії.
Мандрівного філософа Г.Сковороду з колеґами-викладачами зближувало те, що
у своїй творчості він неодноразово звертався до давньогрецької мови, написав «гре-
кою» кілька праць та лист до свого учня Михайла Ковалинського71.
Маємо підстави стверджувати, що вже в 1780-х рр. учителі давньогрецької мови
сформувались як специфічна мікрогрупа серед загалу викладачів. Перевагу їм надавали
їхні знання, котрі високо цінувалися та були затребувані православною церквою.
67 Там само. – С.239.
68 Знаменский П. Духовные школы… – С.414–415, 692.
69 Российский государственный исторический архив, г. Санкт-Петербург (далі – РГИА). – Ф.796. – Оп.66. – Д.154. – Л.47.
70 Перетц В.Н. Отчёт об экскурсии семинария русской филологии в Полтаву и Екатеринослав. – К., 1910. – С.21–26.
71 Ушкалов Л. Григорій Сковорода // Сковорода Г. Повна академічна збірка творів / За ред. Л.Ушкалова. – Х.; Едмонтон;
Торонто, 2011. – С.9, 14, 17, 32.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 25
Хто вивчав давньогрецьку мову
Розмова про аудиторію класу давньогрецької мови у спеціальній літературі три-
валий час обмежувалася питанням про чисельність учнів72. Відомо, що в перші десяти-
ліття в Київській академії та у Харківському колеґіумі її вивчали всього п’ятеро – ше-
стеро осіб73, у 1770–1780-х рр. – близько десяти, у 1790-х рр. у середньому їх було
двадцятеро (більшість із класу риторики, кілька – з філософії та богослов’я). На по-
чатку ХІХ ст. число учнів коливалося в межах трьох – п’яти десятків, іноді більше74.
Хоча вивчення мови було обов’язковим для учнів із духовного стану, на практиці її
студіювали далеко не всі.
Окрім виявлення чисельності класу, назріла потреба у з’ясуванні соціальних ха-
рактеристик учнів. Визначення мотивів навчання людей різних станів у ранньомо-
дерну добу видається важливою проблемою. М.Яременко дослідив чисельність пред-
ставників різних верств суспільства в Києво-Могилянській академії та мотиви їх
навчання75. У нашому випадку з’ясування соціальних параметрів аудиторії цього класу
стає важливим маркером суспільного зацікавлення давньогрецькою мовою. Звітна до-
кументація академії та колеґіумів дозволяє побачити, що серед учнів обов’язково були
представники різних станів, котрі студіювали її за власним бажанням. Звісно, на соці-
альне представництво слухачів вплинула всестановість «латинських шкіл». Важливо
підкреслити, що після завершення навчання у цих закладах світські посади могли обій-
мати й вихідці з духівництва. Такі риси упродовж XVIII ст. відрізняли «латинські
школи» Гетьманщини та Слобожанщини від власне російських академій і семінарій.
Наведемо кілька імен, щоб продемонструвати типовий соціальний зріз та
кар’єрні траєкторії тих, хто опановував давньогрецьку мову. Син священика Василь
Джун ковський після навчання в колеґіумі викладав її в Петербурзькому медико-хі-
рургічному училищі, згодом став професором грецької словесності Харківського
університету. Виходець із козацького роду Микола Гнєдич, відомий як перекладач
Гомерової «Іліади», відповідні знання здобув у Харківському колеґіумі та Полтавській
семінарії. Г.Сковорода писав грецькою до свого учня з Харківського колеґіуму дворя-
нина М.Ковалинського, згодом куратора Московського університету. Син священика
Іван Мартинов, майбутній перекладач, який навчався в Полтавській семінарії, згаду-
вав, що володіння давньогрецькою мовою відкривало перспективи духовної або світ-
ської кар’єри76.
Серед учнів Симона (Тодорського), які 1742 р. писали до нього листи давньогрець-
кою мовою, були майбутній церковний діяч Георгій (Кониський; із старшинського ко-
зацького роду), Григорій (Гиновський; згодом викладач академії та Переяславського
колеґіуму), Данило Ґаляховський (викладач Київської академії), Григорій Стринжа
(священик дипломатичної місії) та ін.77 Учнем Симона (Тодорського) був і Яків
(Блоницький), запрошений викладачем давньогрецької мови в Московську академію,
який також долучився до перекладу Біблії.
72 Водолажченко О. З історії Харківського колегіуму в ХVІІІ в. // Наукові записки науково-дослідної кафедри історії
української культури. – Вип.6. – Х, 1927. – С.113.
73 Вишневский Д. Киевская академия… – С.269–270.
74 РГИА. – Ф.802. – Оп.1. – Д.106. – Л.18–60; Д.277. – Л.19–58; Д.443. – Л.21–65; Литинский В. Картинки из
прошлого Черниговской духовной семинарии // Прибавление к Черниговским епархиальным известиям: Часть
неофициальная. – 1899. – №2. – С.85.
75 Яременко М. «Академіки» та Академія… – С.51–126, 173–207, 368–377.
76 Записки Мартынова // Заря. – 1871. – №6. – С.70–88.
77 Вишневский Д. Киевская академия ... – С.270 (прим.2).
Український історичний журнал. – 2021. – №3
26 Людмила Посохова
***
Розуміння виняткового значення давньогрецької мови, якою написані сакраль-
ні тексти, повсякчас було присутнє у православному церковному дискурсі. «Для віри
корисно вивчати грецьку», – стверджував митрополит Петро (Могила) зі сподвижни-
ками78. При цьому в кожну епоху зацікавлення мовою мало різні прояви. На україн-
ських землях у складі Речі Посполитої вже у XVI–XVII ст. було нагромаджено досвід
упровадження давньогрецької до програм навчальних закладів. Утвердження право-
славної школи, намагання зберегти свою ідентичність привели місцевих церковних
діячів до активного використання надбань «латинської» культури й освіти. Так на-
родився феномен Києво-Братського колеґіуму, а за його зразком у XVIII ст. постали
Чернігівський, Харківський, Переяславський. У 1730–1760-х рр. викладання давньо-
грецької мови у цих школах набуло системності та дисциплінарного статусу: встанов-
лено обсяг навчального курсу, структуровано відповідний матеріал, сформульовано
прийоми вишколу учнів, підготовлено посібники. Утім ці досягнення були пов’язані
також з успішним використанням напрацювань нових європейських центрів орієнта-
лістики й досвіду викладання давньогрецької в різних університетах, єзуїтських колеґі-
умах. В останній третині XVIII ст. вона стала у цих школах повноцінною академічною
дисципліною, відповідаючи запитам, які висувалися до світських і духовних закладів
модерної доби. Зацікавлення виявлялося й у підтримці вчителів, сприянні поглиблен-
ню професіоналізації, стимулювалося кар’єрними перспективами.
Упродовж XVIII ст. стан справ із викладанням давньогрецької мови кілька разів
ставав предметом уваги світської влади, підживлюючись деякими політичними ідея-
ми, зокрема «грецьким проектом» імператриці Катерини II. Водночас слід звернути
увагу на те, що новогуманістичний ідейний рух надав іншого значення грецькій мові,
яка тепер була покликана стати засобом переосмислення культурного спадку антич-
ності. Біографії М.Гнєдича, В.Джунковського й інших колишніх студентів стають ар-
ґументом на користь того, що в академії та колеґіумах, у тому числі у процесі вивчен-
ня давньогрецької мови, відбувалося формування нової інтелектуальної еліти. Згодом
її представники візьмуть активну участь у літературно-громадському житті, у створен-
ні інституцій модерної світської й формуванні нового погляду на зміст «класичної»
освіти.
Таким чином, проблеми викладання давньогрецької мови не залишались у суто
дидактичній площині. Історично склалося так, що розв’язання ключових питань (як,
що, кому, на якій стадії та навіщо викладати) було поєднано з ширшими дискусіями,
релігійними, ідеологічними й культурними пошуками епохи. Києво-Могилянська
академія та колеґіуми сформулювали свою відповідь на зазначені питання, при цьому
вдало поєднавши інерцію традицій зі прагненнями до новацій.
REFERENCES
1. Аrsh, G.L. (2013). Rossiya i borba Gretsii za osvobozhdenie: ot Ekateriny II do Nikolaya I: Ocherki. Moskva: Indrik. [in Russian].
2. Briukhovetskyі, V.S. (Ed.). (2001). Kyievo-Mohylianska akademiia v imenakh, XVII–XVIII st. Kyiv: KM Akademiia. [in Ukrainian].
3. Isaievych, Ya. (1996). Osvitniі rukh v Ukraini XVII st.: skhidna tradytsiia i zakhidni vplyvy. Abstracts of Papers: Ukraina XVII st. mizh
Zakhodom ta Skhodom: materialy I-ho ukrainsko-italiіskoho sympoziumu, 13–16 veresnia 1994 r., 114–135. Kyiv. [in Ukrainian].
4. Kislova, E.I. (2015). “Latin” and “Slavonic” Education in the Primary Classes of Russian Seminaries in the 18th Century. Slověne=
Словѣне: International Journal of Slavic Studies, 4(2), 72–91.
5. Knabe, G.S. (2000). Russkaya antichnost: Soderzhanie, rol i sudba antichnogo naslediya v kulture Rossii. Moskva: RGGU. [in Russian].
6. Nichyk, V.M. (2001). Kyievo-Mohylianska akademiia i nimetska kultura. Kyiv: Ukr. tsentr dukhovnoi kultury. [in Ukrainian].
78 Див.: Титов Ф.И. Императорская Киевская духовная академия… – С.114.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Статус давньогрецької мови в «латинських школах» Гетьманщини та Слобідської України... 27
7. Okenfuss, M.J. (1995). The Rise and Fall of Latin Humanism in Early-modern Russia: Pagan Authors, Ukrainians, and the
Resiliency of Muscovy. Leiden; New York; Köln.
8. Piechnik, L. (1994). Przemiany w szkolnictwie jezuickim w Polsce XVIII w. J.Paszenda (Ed.). Z dziejów szkolnictwa jezuickiego w
Polsce. Kraków. [in Polish].
9. Posokhova, L.Yu. (2011). Na perekhresti kultur, tradytsii, epokh: pravoslavni kolehiumy Ukrainy naprykintsi XVII – na pochatku
XIX st. Kharkiv: KhNU im. V.N.Karazina. [in Ukrainian].
10. Shevchenko, I. (2001). Ukraina mizh Skhodom i Zakhodom: Narysy z istorii kultury do pochatku XVIII st. Lviv: Instytut istorii
tserkvy Lvivskoi bohoslovskoi akademii. [in Ukrainian].
11. Stegnij, P.V. (2002). Eshche raz o Grecheskom proekte Ekateriny II: Novye dokumenty iz АVPRI MID Rossii. Novaya i novejshaya
istoriya, 4, 52–78. [in Russian].
12. Titov, F.I. (2003). Imperatorskaya Kievskaya dukhovnaya аkademiya v ee trekhvekovoj zhizni i deyatelnosti (1615–1915 gg.):
Istoricheskaya zapiska. Kiev. [in Russian].
13. Ushkalov, L. (2011). Hryhorii Skovoroda. H.Skovoroda. Povna akademichna zbirka tvoriv. Kharkiv; Edmonton; Torontо: Mai-
dan. [in Ukrainian].
14. Winter, E. (1979). Der aufgeklärte Biblizist Simon Todorskyj (1700–1754). Ketzerschicksale: Christliche Denker aus nein
Yahrhynderten. Berlin. [in German].
15. Yakovenko, N. (2012). Dzerkala identychnosti: Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI – pochatku XVIII st. Kyiv:
Laurus. [in Ukrainian].
16. Yakovenko, N. (2002). Paralelnyi svit: Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI–XVII st. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian].
17. Yaremenko, M. (2014). «Akademiky» ta Akademiia: Sotsialna istoriia osvity i osvichenosti v Ukraini XVIII st. Kharkiv: Akta. [in Ukrainian].
Liudmyla POSOKHOVA
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),
Professor at Department of the History of Ukraine,
V.Karazin Kharkiv National University
(Kharkiv, Ukraine), lposokhova@karazin.ua
ORCID: http://orcid.org/0000-0003-3338-1949
The Status of the Ancient Greek Language in
the “Latin Schools” in Hetmanshchyna and Sloboda
Ukraine (Eighteenth – Early Nineteenth Centuries)
Abstract. The aim of the study is to establish the role and place of the ancient Greek language in
the curriculum of the Kyiv-Mohyla Academy, Chernihiv, Kharkiv and Pereiaslav collegiums in the
18th – early 19th centuries. The article explains the methods of teaching this language; quantitative,
class and other characteristics of teachers and students; motives for learning the language by the
clergy and representatives of other classes. The methodological principles of intellectual and
cultural history, history of everyday life and prosopography are used in the work (when creating a
collective portrait of a language teacher). The study focuses on the identification and analysis of
record keeping, on the basis of which training practices are reconstructed. Conclusions. Interest
in the ancient Greek language has always been emphasized in the Orthodox Church discourse, and
it has had different manifestations at different times. The teaching of the Greek language in the
Kyiv-Bratsk Collegium began in the 17th century, and the Chernihiv, Kharkiv, Pereiaslav collegiums
focused on this experience. In the 1730s and 1760s, the teaching of Greek in these schools acquired
a systematic and disciplinary status. Such achievements were associated with the use of new
European centers of Oriental studies and practices of various educational institutions (universities,
Jesuit collegiums). In the last third of the 18th century, the ancient Greek language became in
these “Latin schools” a full-fledged academic discipline, meeting the requirements of secular and
spiritual institutions of the modern era. Addressing key issues related to the Greek language (how
to teach what, to whom, at what stage of education, why) was combined with broader discussions,
religious, ideological and cultural pursuits of the era. The Kyiv-Mohyla Academy and collegiums
have formulated their response to these challenges, successfully combining the inertia of traditions
with the desire for innovation.
Keywords: history of education, ancient Greek language, Kyiv-Mohyla Academy, Chernihiv
Collegium, Kharkiv Collegium, Pereiaslav Collegium.
|