Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)

Мета статті полягає у висвітленні процесу формування державної жандармерії Західноукраїнської Народної Республіки впродовж 1918–1919 рр. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, а також на сучасному термінологічному апараті....

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2021
Main Authors:	Гай-Нижник, П., Фурман, І.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2021
Series:	Український історичний журнал
Subjects:	Історичні студії
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184493
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) / П. Гай-Нижник, І. Фурман // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 49-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184493
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1844932022-06-15T01:26:50Z Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) Гай-Нижник, П. Фурман, І. Історичні студії Мета статті полягає у висвітленні процесу формування державної жандармерії Західноукраїнської Народної Республіки впродовж 1918–1919 рр. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, а також на сучасному термінологічному апараті. Використано системний і структурний методи. Наукова новизна. На підставі архівних, частина яких уперше вводиться в науковий обіг, та опублікованих джерел проаналізовано організаційно- правові засади встановлення інституту та структур державної жандармерії у ЗУНР– ЗО УНР. Наведено статистичні дані стосовно кількісного й територіального складів служби. Указано місця дислокації жандармерії, її кількісний склад, керівні органи, функції, обов’язки, завдання. Зауважено на тому, хто саме міг служити в лавах державної жандармерії та які вимоги висувалися до кандидатів. Окрему увагу звернено на утримання жандармів, їхню заробітну платню, пільги, доплати, рівень харчового забезпечення тощо. Наголошено на ролі жандармерії як за умов мирного часу, так і під час воєнних дій. У висновках зазначено про незавершеність процесу становлення державної жандармерії, її переформатування й перепідпорядкування в період воєнних невдач та, зрештою, ліквідацію внаслідок краху західноукраїнської державності. The purpose of the article is to cover the process of formation of the Ukrainian state gendarmerie of Western Ukrainian People’s Republic during 1918–1919. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, as well as modern terminology. System and structural methods are used. Scientific novelty. On the basis of archival, some of which are introduced into scientific circulation for the first time, and published sources, the organizational and legal principles of establishing the institute and structures of the state gendarmerie in the WUPR–WR UPR – are analyzed. Statistical data on the quantitative and territorial composition of the gendarmerie service are given. The locations of the gendarmerie, its number, governing bodies, functions, duties and tasks of this law enforcement service are indicated. It was noted who could serve in the ranks of the state gendarmerie and what were the requirements for candidates for gendarmes. Particular attention is paid to the maintenance of gendarmes, their salaries, benefits and surcharges, the level of food security and more. The role of the gendarmerie is indicated both in peacetime and during hostilities. The conclusion indicates the incompleteness of the process of formation of the state gendarmerie, its reformatting and re-subordination during the military failures of the Ukrainian Halychyna Army and, finally, liquidation due to the fall of Western Ukrainian statehood. 2021 Article Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) / П. Гай-Нижник, І. Фурман // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 49-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.03.049 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184493 94:338.43(=411.16)(477)«18/19» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Гай-Нижник, П. Фурман, І. Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) Український історичний журнал
description	Мета статті полягає у висвітленні процесу формування державної жандармерії Західноукраїнської Народної Республіки впродовж 1918–1919 рр. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, а також на сучасному термінологічному апараті. Використано системний і структурний методи. Наукова новизна. На підставі архівних, частина яких уперше вводиться в науковий обіг, та опублікованих джерел проаналізовано організаційно- правові засади встановлення інституту та структур державної жандармерії у ЗУНР– ЗО УНР. Наведено статистичні дані стосовно кількісного й територіального складів служби. Указано місця дислокації жандармерії, її кількісний склад, керівні органи, функції, обов’язки, завдання. Зауважено на тому, хто саме міг служити в лавах державної жандармерії та які вимоги висувалися до кандидатів. Окрему увагу звернено на утримання жандармів, їхню заробітну платню, пільги, доплати, рівень харчового забезпечення тощо. Наголошено на ролі жандармерії як за умов мирного часу, так і під час воєнних дій. У висновках зазначено про незавершеність процесу становлення державної жандармерії, її переформатування й перепідпорядкування в період воєнних невдач та, зрештою, ліквідацію внаслідок краху західноукраїнської державності.
format	Article
author	Гай-Нижник, П. Фурман, І.
author_facet	Гай-Нижник, П. Фурман, І.
author_sort	Гай-Нижник, П.
title	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
title_short	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
title_full	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
title_fullStr	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
title_full_unstemmed	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
title_sort	державна жандармерія зунр–зо унр: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184493
citation_txt	Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) / П. Гай-Нижник, І. Фурман // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 49-55. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT gajnižnikp deržavnažandarmeríâzunrzounrzarodžennâtaínstitucíalízacíâ19181919rr AT furmaní deržavnažandarmeríâzunrzounrzarodžennâtaínstitucíalízacíâ19181919rr
first_indexed	2025-07-16T04:45:55Z
last_indexed	2025-07-16T04:45:55Z
_version_	1837777453072777216
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №3 Відновлення державності на західноукраїнських землях було проголошено 19 жовтня 1918 р. Українською Національною Радою. Фактично ж її встановлено піс- ля розвалу Австро-Угорської імперії й унаслідок силового (революційного) захоплен- ня влади у Львові Українською ґенеральною командою на чолі з Д.Вітовським 1 ли- стопада 1918 р. Початково було проголошено Українську Державу, натомість назву Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР) визначено на засіданні УНРади 9 ли- стопада 1918 р. До складу ЗУНР, окрім Східної Галичини, входили також Північна Буковина й Закарпаття. Конституцією закріплювалося верховенство та суверенітет на- роду, який здійснював їх через представницькі органи, обрані на підставі загального, Павло Гай-Нижник доктор історичних наук, заступник директора, Науково-дослідний інститут українознавства МОН України (Київ, Україна), hai-nyzhnyk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8912-8398 Ігор Фурман доктор історичних наук, доцент, начальник кафедри історії війн і воєнного мистецтва, Національний університет оборони України ім. І.Черняховського (Київ, Україна), fi.2005@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3594-5499 Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.049 УДК: 94:338.43(=411.16)(477)«18/19» Анотація. Мета статті полягає у висвітленні процесу формування державної жандармерії Західноукраїнської Народної Республіки впродовж 1918–1919 рр. Методологія дослідження побудована на принципах історизму, об’єктивності, багатофакторності й усебічного аналізу, а також на сучасному термінологічному апараті. Використано системний і структурний методи. Наукова новизна. На підставі архівних, частина яких уперше вводиться в науковий обіг, та опублікованих джерел проаналізовано організаційно- правові засади встановлення інституту та структур державної жандармерії у ЗУНР– ЗО УНР. Наведено статистичні дані стосовно кількісного й територіального складів служби. Указано місця дислокації жандармерії, її кількісний склад, керівні органи, функції, обов’язки, завдання. Зауважено на тому, хто саме міг служити в лавах державної жандармерії та які вимоги висувалися до кандидатів. Окрему увагу звернено на утримання жандармів, їхню заробітну платню, пільги, доплати, рівень харчового забезпечення тощо. Наголошено на ролі жандармерії як за умов мирного часу, так і під час воєнних дій. У висновках зазначено про незавершеність процесу становлення державної жандармерії, її переформатування й перепідпорядкування в період воєнних невдач та, зрештою, ліквідацію внаслідок краху західноукраїнської державності. Ключові слова: ЗУНР, ЗО УНР, державна жандармерія, польова сторожа, народна сторожа. Український історичний журнал. – 2021. – №3 50 Павло Гай-Нижник, Ігор Фурман рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні за пропорційною сис- темою1. Для забезпечення внутрішнього порядку замість розпущеної колишньої ав- стрійської жандармерії, в якій в основному служили поляки, частково австрійці та в незначній кількості українці, було утворено українську жандармерію. Оскільки в Австрії, на відміну від Росії, жандармерія була не політичною, а загальною полі- цією, замість неї місцеві комісари з перших днів існування ЗУНР формували так звану народну міліцію. Часто вона обиралася на зборах, вічах. Зазначимо прина- гідно, що у Чернівцях буковинські делеґати УНРади скликали 25 жовтня 1918 р. на- раду своїх членів, які брали участь у львівських зборах, представників українських партій і товариств. На цьому зібранні було створено Український крайовий ко- мітет Буковини (голова О.Попович) – Буковинську делеґатуру УНРади. Також було започатковано й низку комісій із завданням підготувати всі сфери майбут- нього державного життя на Буковині, зокрема Комісію народної оборони (голо - ва О.Безпалко), котра мала зайнятися організацією міліції у Чернівцях та у краї за- галом2. Проте це все було місцевою самодіяльністю, а держава потребувала організо- ваних і дисциплінованих органів охорони громадського порядку. Тому вже 6 ли- стопада 1918 р. УНРада ухвалила рішення про створення Корпусу української дер- жавної жандармерії3. На цю воєнізовану структуру покладалися функції охорони порядку, боротьби зі злочинністю й контрабандою, запобігання правопорушен- ням, протидії шпигунству та дезертирству, охорони тилу армії, майна, комуніка- цій, проведення реквізицій в інтересах війська тощо. Присягу жандармів приймав державний секретар Л.Цегельський, а першим їх командиром став сотник (згодом отаман) М.Федитник. У системі державної жандармерії діяли школа вищих офі- церів, школи командирів станиць (при окружних і повітових командах), пробних жандармів. Уже 10 листопада 1918 р. у своєму першому наказі («приказ ч. 1») командант Л.Індишевський указував, що жандармерія й надалі несе службу на основі дотеперіш- ніх приписів. Також зазначалося, що на той момент ще не функціонували деякі від- діли жандармерії, а тому кожен повітовий командант мав самостійно «провадити» свій повіт. При цьому додавалося, що командантами можуть бути й німці (нато- мість представники інших національностей – ні), якщо вони прихильно ставляться до української державницької справи та за умови, що проти них не заперечує повіто- ва націо нальна рада. Л.Індишевський закликав усі команди жандармерії до негайно- го зорганізування й надіслання точних звітів про свою роботу й розміщення (відомо- сті про політичне становище і про перебіг організації мали надсилатися щотижня). За браку службовців кожен повітовий командант мав повноваження дообрати так зва- них «пробних жандармів». При цьому «побори» для всіх жандармів залишалися та- кими самими, як і за австрійського правління. Окремо наголошувалося на відстежу- ванні більшовицького руху4. Начальна команда жандармерії (керівники – Л.Індишевський, а з лютого 1919 р. О.Красіцький) розміщувалася у Львові, згодом її переведено до Тернополя, а відтак до 1 Докл. див.: Гай-Нижник П. ЗУНР–ЗО УНР: становлення органів влади і державного управління (1918–1919 рр.). – К., 2018. – 146 с. 2 Новосівський І.М. Українська державна влада на Буковині в 1918 р. – Нью Йорк, 1964. – С.10–11. 3 Державний архів Львівської обл. (далі – ДАЛО). – Ф.257. – Оп.1. – Спр.72. – Арк.63; Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2. 4 Там само. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2. Український історичний журнал. – 2021. – №3 Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) 51 Станіславова (нині Івано-Франківськ). Офіційною мовою була українська. Невдовзі на засновану посаду інспектора жандармерії було призначено полковника колишньої австрійської жандармерії О.Гаванського5. Підрозділи міліції підпорядковувалися дер- жавній жандармерії як допоміжні формування6. Згідно із законом «Про тимчасову адміністрацію областей Західноукраїнської Народної Республіки», повітові військові команданти й команданти жандармерії підлягали повітовим комісарам винятково в питаннях громадської безпеки7. 14 листопада 1918 р. товариш (заступник) державного секретаря внутрішніх справ Р.Перфецький своїм наказом оголосив рескрипт Державного секретаріату внутріш- ніх справ №8, в якому наказувалося всім українським повітовим комісарам та всім іншим політичним властям ЗУНР «дати негайно повну поміч Команді української жандармерії в зорганізованню публічної служби безпеченства. Всім зарядженням (розпорядженням – Авт.) команданта української державної жандармерії безуслівно підчинитись»8. Подібний наказ усім українським військовим командам того ж дня ви- дав і державний секретар військових справ Д.Вітовський9. У грудні 1918 р. було створено також польову сторожу (жандармерію), якою ко- мандував О.Красіцький. Вона діяла при штабах армійських бриґад (відділи по 30– 50 осіб), корпусів (сотні по 100–110 вояків). Головні завдання польової сторожі поля- гали у збереженні ладу в місцях дислокації й пересування військ, у зборі та охороні військового майна, особливо зброї, боєприпасів, у запобіганні диверсійним акціям на залізничних шляхах, мостах, лініях зв’язку, у протидії дезертирству, супроводжен- ні конвоїв і кур’єрів тощо (у місцях, де ще не було державної жандармерії, підрозді- ли сторожі іноді виконували також її обов’язки). Правовою базою діяльності нової структури стали «Організаційні постанови для польової жандармерії Галицької ар- мії» та службова інструкція, оголошені наказом командування УГА від 12 березня 1919 р. Українська державна жандармерія підпорядковувалася Державному секре- таріату військових справ ЗУНР. На місцях створювалися військово-територіаль- ні області, окружні та повітові команди жандармерії, а також сільські й міські ста- ниці. Загалом жандармерія мала 23 відділи (в містах крайової дислокації: Львів, Перемишль, Ярослав, Сянок, Самбір, Сокаль, Рава-Руська, Городок, Дрогобич, Тернопіль, Теребовля, Чортків, Бучач, Броди, Золочів, Бережани, Стрий, Калуш, Станіславів, Го родисько, Коломия, Чернівці, Сторожинець)10. На місцях продовжу- вала діяти також і народна міліція, що формувалася на громадських засадах шляхом виборів. Державна жандармерія не підпорядковувалася цивільним та військовим установам чи громадським організаціям, проте вони мали право звертатися до неї з проханнями про допомогу в межах її компетенції. Крім того, з огляду на розвиток оперативної ситуації повітовим державним комісарам, судовим органам, прокура- турі, поліції дозволялося задіювати жандармські підрозділи11. Натомість жандарме- 5 Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ України). – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.44. 6 Центральний державний архів вищих органів влади та управління України. – Ф.1092. – Оп.3. – Спр.107. – Арк.1, 6; Козак І. Дещо про державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.16. – С.25. 7 Діло. – 1918. – 18 падолиста. 8 ДАЛО. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.5. 9 Там само. 10 Там само. – Спр.33. – Арк.113. 11 Гай-Нижник П. Інститут державних повітових комісарів, повітових національних рад та жандармерії у ЗУНР // Становлення і розвиток української державності. – Вип.7: Матеріали VІ Всеукраїнської науково-практичної конференції «Державне управління та місцеве самоврядування в Україні в контексті європейської інтеграції», м. Київ, МАУП. – К., 2012. – С.17–31. Український історичний журнал. – 2021. – №3 52 Павло Гай-Нижник, Ігор Фурман рія мала повноваження вимагати в поліції, цивільної, військової влади сприяння у вирішенні поставлених перед нею завдань, запрошувати громадян на бесіди у служ- бових питаннях12. Законом від 15 лютого 1919 р. УНРада здійснила реорганізацію жандармерії. За ос- нову було взято відповідний австрійський закон від 25 грудня 1894 р. Відтепер реґла- ментувався правовий статус, окреслювалася структура, термін служби (не менше 4 ро- ків), вимоги до кандидатів на службу та її відбуття (відповідно до ухваленого табелю про ранґи), порядок використання зброї, критерії до службовців, соціальні ґарантії для них тощо. Так, жандарм мав право застосувати зброю під час несення служби в разі «конечної оборони» (при відбитті нападу на нього особисто чи на інших осіб, який загрожує життю, за умови вчинення опору затримуваною особою, при спробі втечи небезпечного злочинця). Кандидат на службу в державній жандармерії мав бути громадянином ЗУНР ві- ком від 20 до 40 років із бездоганним способом життя, добрими моральними ри- сами, меткою вдачею, неодруженим чи бездітним удівцем, високим на зріст, фізич- но здоровим і розвинутим, грамотним (уміти читати, писати, рахувати), зі знанням державної та мови тієї частини неукраїнського населення, яке проживає на терито- рії, де нестиметься його служба (винятки щодо вікових чи сімейних обмежень кож- ній окремій особи міг надати лише державний секретар внутрішніх справ або, за його вказівкою, командант державної жандармерії). Що стосувалося одруження, то старшина в ранзі полковника мав отримати на це дозвіл в очільника держави, під- полковник і нижчі чини (до десятника включно) – у державного секретаря внутріш- ніх справ. Служба в державній жандармерії зараховувалася як військова. У питаннях громадської безпеки жандармерія підпорядковувалася державним повітовим коміса- рам, а у військових, господарсько-адміністративних, підготовки кадрів та контролю служби – повітовим командантам. При Державному секретаріаті внутрішніх справ було створено VI відділ жандармерії й поліції на чолі з майором Ю.Волощуком (за- мість скасованої посади інспектора жандармерії). Воєнізація структури посилюва- лася й тим, що на службовців відтепер поширювалися армійські дисциплінарні ста- тути13. У повітах також створювалися команди жандармерії на чолі з повітовими коман- дирами (командантами) – останнім підлягали сільські й міські станиці жандармерії. Для рядових службовців зауважувалося: «З населенєм треба поводити ся як найкра- ще, щоби не давати причин до негодовань і заворушень. На большевицький рух звер- тати пильну увагу, а про всі прояви його повідомляти нечайно команду»14. Станом на лютий 1919 р. було сформовано 18 місцевих органів державної жандармерії. Як зазначалося в наказі Начальної команди Української державної жандармерії №2, повітовим командиром міг бути призначений «бувший повітовий командант, о скілько він є українцем або нїмцем»15, а за відсутності таких – найближчий старший за ранґом українець чи німець, «о скільки вони прихильні нашій справі та проти них повітова Українська Національна Рада нїчого б не мала»16. Для жовнірів жандармерії визначалася платня (щоденно): стрілець – 50 сотни- ків («заслуження») і 1 крона («воєнний додаток»); старший стрілець – 70 сот. та 12 Стечишин А.В. Кость Левицький – творець національного інституту жандармерії ЗУНР // Науково-інформаційний вісник Івано-Франківського університету права ім. короля Данила Галицького: Серія «Право». – Вип.3. – Івано- Франківськ, 2017. – С.118. 13 ЦДІАЛ України. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.17–20, 47. 14 ДАЛО. – Ф.1259. – Оп.1. – Спр.1. – Арк.2. 15 Там само. – Арк.5. 16 Там само. – Арк.2. Український історичний журнал. – 2021. – №3 Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) 53 1 кр. 30 сот.; вістун – 1 кр. і 2 кр.; десятник – 1 кр. 20 сот. та 2 кр. 80 сот.; старший де- сятник – 2 кр. і 4 кр.; булавний десятник – 2 кр. 50 сот. та 4 кр. 50 сот. Офіцери мали отримувати: хорунжий – 200 кр. («місячно») і 5 кр. («бойовий додаток денно»), 40 кр. квартирних на місяць («для І кляси») або 20 кр. («для ІІ кляси»); четар – 250 кр. («місячно») і 6 кр. («бойовий додаток денно»), 80 кр. квартирних на мі- сяць («для І кляси») або 40 кр. («для ІІ кляси»); поручник – 300 кр. («місячно») і 7 кр. («бойовий додаток денно»), 160 кр. квартирних на місяць («для І кляси») або 80 кр. («для ІІ кляси»); сотник – 350 кр. («місячно») та 10 кр. («бойовий додаток денно»), 40 кр. квартирних на місяць («для І кляси») або 20 кр. («для ІІ кляси»). Усі жандарми отримували харчові пайки, а в разі відмови від них – 5 кр. 20 сот. що- денно. Крім того, існував також жандармський додаток для старшин, а саме для бу- лавного офіцера – 100 кр., для сотника – 80 кр., для поручника й четаря – по 50 кр., для хорунжого – 20 крон17. Жандарми отримували не лише платню, але й подорожні кошти (на день): бу- лавний офіцер – 40, офіцер – 25, повітовий вахмістр – 6 крон. Із військових скла- дів виділялося харчування (на 1 особу): сніданок – 1 пайка консервованої каші; обід – 300 г м’яса, 1 кг картоплі або 200 г круп, гороху, квасолі, 300 г капусти, 30 г солі, 5 г цибулі/часнику, 2 мл оцту та 20 г борошна; вечеря – 500 г картоплі або 100 г круп, гороху, квасолі і 150 г капусти. До цього щоденно додавалося 500 г хлі- ба або 300 г сухарів. Для прокорму коней виділялося на день: 3 кг вівса, 5 кг сіна, 1 кг соломи18. Для несення служби на залізниці рішенням Державного секретаріату військо- вих справ від 24 березня 1919 р. було створено залізничну жандармерію (командант Ю.Буцманюк, згодом М.Яворський)19. До її функцій належали перевірка докумен- тів у військових і цивільних пасажирів, виявлення й затримання підозрілих осіб із підробленими документами, шпигунів, провокаторів, крадіїв, ґарантування поряд- ку в поїздах, охорона державного майна, що перевозилося залізницею. Залізнична жандармерія користувалася правами державної жандармерії ЗУНР. Лінійні осеред- ки у складі 8–20 осіб на кожний відділок діяли у 14 населених пунктах (Станіславів, Ходорів, Тернопіль, Стрий, Самбір, Чортків, Коломия, Красне, Броди, Підволочиськ, Гусятин, Лавочне, Ворохта, Бережани)20. 4 квітня 1919 р. Державний секретаріат внутрішніх справ своїм розпоряджен- ням «В справі підвищення поборів жандармів і мужви без рангів при державній жандармерії» впорядкував роль і повноваження жандармських службовців. При Команді державної жандармерії існував «доповняючий відділ», що займався орга- нізацією теоретичного навчання (вишколу) пробних жандармів і підготовкою ста- ничних командантів21. Наприкінці 1918 р. у Станіславові було відкрито жандармську школу для «здібних, інтеліґентних та ідейних хлопців з війська, що заявили охоту стало служити при жандармерії»22. За пропозицією І.Макуха при Державному се- кретаріаті внутрішніх справ було засновано школу державної жандармерії, метою якої була підготовка керівного складу. Тут також працювали курси для поліцейських підстаршин. 17 Там само. – Спр.33. – Арк.114. 18 Там само. – Арк.113–115. 19 Сідак В.С., Степанков В.С. З історії української розвідки та контррозвідки (нариси). – К., 1994. – С.195. 20 Див.: [Електронний ресурс] http://exlibris.org.ua/sidak/r5-p2.html 21 ЦДІАЛ України. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.44. 22 Тищик Б.Й., Вівчаренко О.А. Західноукраїнська Народна Республіка. – Коломия, 1993. – С.84. Український історичний журнал. – 2021. – №3 54 Павло Гай-Нижник, Ігор Фурман Із ліквідацією у червні 1919 р. Державного секретаріату внутрішніх справ жан- дармерію було перепідпорядковано спочатку Начальній команді УГА, відтак – команді запілля НК УГА, а згодом – військовій канцелярії диктатора ЗО УНР Є.Петрушевича. Після того, як бойові дії перейшли на терени УНР, що раніше перебували під владою Російської імперії, у липні 1919 р. державну жандармерію перейменували в «народну сторожу» (аби уникнути небажаних асоціацій у міс- цевого населення). На літо того року в її складі нараховувалося до 1 тис. (у липні – понад 1,5 тис.) «заводових» (кваліфікованих), 400 «пробних» жандармів, 4 тис. стажистів, 6 булавних старшин, 25 (30) сотенних старшин і хорунжих23. До орга- нів охорони громадського порядку входили також майже 3 тис. народних мілі- ціонерів. Референтом (запроваджена посада) державної жандармерії став майор І.Дичка24. 24 червня 1919 р. відповідним наказом було оголошено про видання нового стату- ту для польової жандармерії (тоді нею командував сотник М.Яворський), яким перед- бачалися певні зміни в організаційному устрої, у тому числі змінено назву на «польо- ва сторожа». Після переходу у другій половині літа 1919 р. уряду ЗО УНР і командуван- ня УГА через р. Збруч та прибуття до Кам’янця-Подільського у складі державної жандармерії нараховувалося (за неточними відомостями) 25 старшин, 900 «заво- дових», 250 «пробних» жандармів і 2 тис. міліціонерів. Щоправда останніх чи не відразу ж було переведено в підпорядкування команди запілля НК УГА для відправки на фронт, а із «заводових» жандармів сформували 8 відділів держав- ної жандармерії (забезпечували загальний порядок, несли допоміжну військову службу в районі дій УГА, а відділ сотника Ващука здійснював охорону диктато- ра ЗО УНР). Після ж переходу частини галицької армії на бік більшовиків на- родну сторожу було розпущено, старшин і жандармів розподілили по бриґадах, а певна кількість службовців влилася до лав Дієвої армії та органів безпеки УНР. Інша частина колишніх жандармів з окремими підрозділами УГА перейшла через Карпати до Чехословаччини25. На початок 1920 р. державна жандармерія припи- нила своє існування. REFERENCES 1. Havrylenko, O., Lytvyn, M., Yarmysh, O. (2005). Zhandarmeriia Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky. Entsyklopediia istorii Ukrainy, 3, 139. Kyiv. [in Ukrainian]. 2. Hai-Nyzhnyk, P. (2018). ZUNR–ZO UNR: stanovlennia orhaniv vlady i derzhavnoho upravlinnia (1918–1919 rr.). Kyiv. [in Ukrainian]. 3. Hai-Nyzhnyk, P. (2012). Instytut derzhavnykh povitovykh komisariv, povitovykh natsionalnykh rad ta zhandarmerii u ZUNR. Stanovlennia i rozvytok ukrainskoi derzhavnosti, 7, 17–31. Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Hutsal, P. (2008). Derzhavna zhandarmeriia ZUNR. Ternopilskyi entsyklopedychnyi slovnyk, 3, 480. Ternopil. [in Ukrainian]. 5. Novosivskyi, I.M. (1964). Ukrainska derzhavna vlada na Bukovyni v 1918 r. Niu-York. [in Ukrainian]. 6. Sidak, V.S., Stepankov, V.S. (1994). Z istorii ukrainskoi rozvidky ta kontrrozvidky (narysy). Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Stechyshyn, A.V. (2017). Kost Levytskyi – tvorets natsionalnoho instytutu zhandarmerii ZUNR. Naukovo-informatsiinyi visnyk Ivano-Frankivskoho universytetu prava im. korolia Danyla Halytskoho. Seriia: Pravo, 3, 115–122 [in Ukrainian]. 8. Tyshchyk, B., Vivcharenko, O. (1993). Zakhidno-Ukrainska Narodna Respublika. Kolomyia. [in Ukrainian]. 23 ЦДІАЛ України. – Ф.581. – Оп.1. – Спр.163. – Арк.17–18; Козак І. Дещо про державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.16. – С.27–28; Ч.17/18. – С.16. 24 Гавриленко О., Литвин М., Ярмиш О. Жандармерія Західноукраїнської Народної Республіки // Енциклопедія історії України. – Т.3. – К., 2005. – С.139; Гуцал П. Державна жандармерія ЗУНР // Тернопільський енциклопедичний словник. – Т.3. – Тернопіль, 2008. – С.480. 25 Козак І. Дещо про державну жандармерію ЗУНР // Український скиталець. – 1923. – Ч.17/18. – С.23–24. Український історичний журнал. – 2021. – №3 Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.) 55 Pavlo HAI-NYZHNYK Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Head’s Assistant, Research Institute of Ukrainian Studies MES of Ukraine (Kyiv, Ukraine), hai-nyzhnyk@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-8912-8398 Ihor FURMAN Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Docent, Head at Department of History of Wars and Military Art, National Defence University of Ukraine named after I.Cherniakhovskyi (Kyiv, Ukraine), fi.2005@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3594-5499 State Gendarmerie of WUPR–WR UPR: Organization and Institutionalization (1918–1919) Abstract. The purpose of the article is to cover the process of formation of the Ukrainian state gendarmerie of Western Ukrainian People’s Republic during 1918–1919. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, multifactorial and comprehensive analysis, as well as modern terminology. System and structural methods are used. Scientific novelty. On the basis of archival, some of which are introduced into scientific circulation for the first time, and published sources, the organizational and legal principles of establishing the institute and structures of the state gendarmerie in the WUPR–WR UPR – are analyzed. Statistical data on the quantitative and territorial composition of the gendarmerie service are given. The locations of the gendarmerie, its number, governing bodies, functions, duties and tasks of this law enforcement service are indicated. It was noted who could serve in the ranks of the state gendarmerie and what were the requirements for candidates for gendarmes. Particular attention is paid to the maintenance of gendarmes, their salaries, benefits and surcharges, the level of food security and more. The role of the gendarmerie is indicated both in peacetime and during hostilities. The conclusion indicates the incompleteness of the process of formation of the state gendarmerie, its reformatting and re-subordination during the military failures of the Ukrainian Halychyna Army and, finally, liquidation due to the fall of Western Ukrainian statehood. Keywords: Western Ukrainian People’s Republic (WUPR), Western Region of Ukrainian People’s Republic (WR UPR), state gendarmerie, field guard, people’s guard.

Державна жандармерія ЗУНР–ЗО УНР: зародження та інституціалізація (1918–1919 рр.)

Institution

Similar Items