Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти
Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв’язанню війни між цими країнами. Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової історії, а також...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автори: | , , |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2021
|
| Назва видання: | Український історичний журнал |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184494 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти / В. Грицюк, О. Лисенко, В. Кидонь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 56-79. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184494 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1844942022-06-15T01:26:54Z Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти Грицюк, В. Лисенко, О. Кидонь, В. Історичні студії Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв’язанню війни між цими країнами. Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової історії, а також безпосередніх учасників військово-стратегічного планування, на засадах історизму, комплексного вивчення складних суспільно-політичних та воєнних явищ, сучасних прийомах наукового пошуку й понятійному апараті, яким послуговуються фахівці зі вказаної тематики. Наукова новизна визначається спробою формування авторської концепції підготовки протиборчих сторін до війни завдяки залученню радянських і німецьких історичних джерел різного походження, зіставленню різних візій (керівників та генералітету двох країн, військових теоретиків й аналітиків, істориків) на перебіг процесів у царині політики, економіки, військової справи між осінню 1939 та літом 1941 рр. Висновки. Наслідком передвоєнного зовнішньополітичного курсу Кремля стала його ізоляція, тоді коли Берлін одночасно зі створенням блоку союзників у 1939–1940 рр. підпорядкував собі економічні та людські ресурси значної частини Європи. Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним стрімким просуванням углиб країни. Відповідно до задуму військово-політичного керівництва Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але не головним. Основні сили Червоної армії зосереджувались на заході країни й не викликає сумнівів те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров’ю». На відміну від потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут основні ударні угруповання. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися на розробку тільки одного варіанту дій військ із початком війни, а саме наступального, хоча й цей план до кінця відпрацьований не був. Що стосується іншого, оборонного, варіанта, то про його розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування й розгортання радянських збройних сил. Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська армій прикриття, особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених рубежах оборони. Їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття потужних ударів противника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни. The purpose of historical study is to scientifically reconstruct the international situation, geopolitical and military strategy of Germany and the USSR in the period preceding the outbreak of war between them. The research methodology is based on theoretical developments of leading specialists in military history, as well as direct participants of military-strategic planning, principles of historicism, comprehensive study of complex socio-political and military phenomena, modern methods of scientific research and conceptual apparatus used by respective modern specialists. The scientific novelty of the text is determined by the attempt to form the author’s concept of preparing hostile parties for war by involving Soviet and German historical sources of different origins, comparing different visions (leaders and generals of the two countries, military theorists and analysts, historians) on processes in politics, economics, military cases between autumn, 1939, and summer, 1941. Conclusions. The pre-war foreign policy of the Kremlin resulted in its isolation, while Berlin, with the creation of the Alliance in 1939–1940, assumed control over the economic and human resources of a large part of Europe. Analysis of the militarystrategic situation on the eve of the Soviet-German war shows that the Axis states’ strategic plan for war against the USSR was based on the idea of a sudden and powerful first strike to quickly defeat and destroy the main Red Army forces in the line between border the Western Dvina and Dnipro rivers followed by a rapid advance inland. According to the plan of the military-political leadership of the Third Reich, the southern or Ukrainian direction in the initial period of the war was important, but not the main one. The main forces of the Red Army were concentrated in the west of the country, and there is no doubt that they were preparing for a clash with Hitler’s military machine. The strategic view of the future war was that after repelling the enemy’s offensive, the enemy was to be defeated during the Red Army’s strategic offensive in foreign territory “with few casualties”. Unlike a potential adversary, the Soviet leadership considered the south-western direction to be the main one and concentrated the main strike groups here. The main efforts of the General Staff were aimed at developing only one version of the troops’ actions with the beginning of the war, namely the offensive, although this plan was not fully worked out. As for the other, defensive version of the plan, the question of its development was not even raised. Prepared before the war “Plan for the defence of the state border in 1941” became not a defensive version of the plan of war, but a plan to cover the demobilization and deployment of Soviet forces. The most serious and difficult lesson of the first days of the war was the delay in measures to bring troops into combat readiness. The troops of the cover armies, especially the first echelons, were not withdrawn in time from the areas of deployment and deployed on the planned lines of defence. Their nomination in the conditions of hostilities that began was accompanied by unjustifiably large losses. The unwillingness of the troops of the border military districts to repel the powerful blows of the enemy was the most important reason that determined the unfavourable development of events at the beginning of the war for the Soviet side. 2021 Article Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти / В. Грицюк, О. Лисенко, В. Кидонь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 56-79. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.03.056 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184494 355.4(430):(470+571)341.3«1937/1941» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історичні студії Історичні студії |
| spellingShingle |
Історичні студії Історичні студії Грицюк, В. Лисенко, О. Кидонь, В. Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти Український історичний журнал |
| description |
Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та
військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв’язанню війни між цими країнами.
Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової
історії, а також безпосередніх учасників військово-стратегічного планування, на засадах історизму,
комплексного вивчення складних суспільно-політичних та воєнних явищ, сучасних прийомах
наукового пошуку й понятійному апараті, яким послуговуються фахівці зі вказаної тематики. Наукова
новизна визначається спробою формування авторської концепції підготовки протиборчих сторін до
війни завдяки залученню радянських і німецьких історичних джерел різного походження, зіставленню
різних візій (керівників та генералітету двох країн, військових теоретиків й аналітиків, істориків) на
перебіг процесів у царині політики, економіки, військової справи між осінню 1939 та літом 1941 рр.
Висновки. Наслідком передвоєнного зовнішньополітичного курсу Кремля стала його ізоляція, тоді
коли Берлін одночасно зі створенням блоку союзників у 1939–1940 рр. підпорядкував собі економічні
та людські ресурси значної частини Європи. Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні
радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти
СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення
головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним
стрімким просуванням углиб країни. Відповідно до задуму військово-політичного керівництва
Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але
не головним. Основні сили Червоної армії зосереджувались на заході країни й не викликає сумнівів
те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на
майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений
під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров’ю». На відміну від
потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і
зосереджувало тут основні ударні угруповання. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися
на розробку тільки одного варіанту дій військ із початком війни, а саме наступального, хоча й цей
план до кінця відпрацьований не був. Що стосується іншого, оборонного, варіанта, то про його
розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного
кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування
й розгортання радянських збройних сил. Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни
стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська армій прикриття,
особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених
рубежах оборони. Їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано
великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття потужних ударів
противника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони розвиток подій на початку війни. |
| format |
Article |
| author |
Грицюк, В. Лисенко, О. Кидонь, В. |
| author_facet |
Грицюк, В. Лисенко, О. Кидонь, В. |
| author_sort |
Грицюк, В. |
| title |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| title_short |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| title_full |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| title_fullStr |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| title_full_unstemmed |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| title_sort |
пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Історичні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184494 |
| citation_txt |
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти / В. Грицюк, О. Лисенко, В. Кидонь // Український історичний журнал. — 2021. — Число 3. — С. 56-79. — Бібліогр.: 76 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT gricûkv prolognímecʹkoradânsʹkoívíjnipolítičnítavíjsʹkovostrategíčníaspekti AT lisenkoo prolognímecʹkoradânsʹkoívíjnipolítičnítavíjsʹkovostrategíčníaspekti AT kidonʹv prolognímecʹkoradânsʹkoívíjnipolítičnítavíjsʹkovostrategíčníaspekti |
| first_indexed |
2025-07-16T04:46:00Z |
| last_indexed |
2025-07-16T04:46:00Z |
| _version_ |
1837777458513838080 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Анотація. Мета розвідки полягає в науковій реконструкції міжнародної ситуації, геополітичної та
військової стратегії Німеччини й СРСР у період, що передував розв’язанню війни між цими країнами.
Методологія дослідження базується на теоретичних напрацюваннях провідних фахівців із військової
історії, а також безпосередніх учасників військово-стратегічного планування, на засадах історизму,
комплексного вивчення складних суспільно-політичних та воєнних явищ, сучасних прийомах
наукового пошуку й понятійному апараті, яким послуговуються фахівці зі вказаної тематики. Наукова
новизна визначається спробою формування авторської концепції підготовки протиборчих сторін до
війни завдяки залученню радянських і німецьких історичних джерел різного походження, зіставленню
різних візій (керівників та генералітету двох країн, військових теоретиків й аналітиків, істориків) на
перебіг процесів у царині політики, економіки, військової справи між осінню 1939 та літом 1941 рр.
Висновки. Наслідком передвоєнного зовнішньополітичного курсу Кремля стала його ізоляція, тоді
коли Берлін одночасно зі створенням блоку союзників у 1939–1940 рр. підпорядкував собі економічні
та людські ресурси значної частини Європи. Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні
радянсько-німецької війни свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти
СРСР лежала ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищення
головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро з наступним
стрімким просуванням углиб країни. Відповідно до задуму військово-політичного керівництва
Третього Райху, південний або український напрямок у початковий період війни був важливим, але
не головним. Основні сили Червоної армії зосереджувались на заході країни й не викликає сумнівів
те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою машиною. Стратегічні погляди на
майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу противника ворог мав бути розгромлений
під час стратегічного наступу Червоної армії на чужій території «малою кров’ю». На відміну від
потенційного супротивника радянське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і
зосереджувало тут основні ударні угруповання. Основні зусилля генерального штабу спрямовувалися
на розробку тільки одного варіанту дій військ із початком війни, а саме наступального, хоча й цей
Валерій ГРИЦЮК
кандидат історичних наук, доцент,
провідний науковий співробітник,
науково-дослідний центр воєнної історії,
Національний університет оборони України ім. І.Черняховського
(Київ, Україна), skifwo@email.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9877-1900
Олександр ЛИСЕНКО
доктор історичних наук, професор,
завідувач відділу історії України періоду Другої світової війни,
Інститут історії України НАН України
(Київ, Україна), ukr2ww@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4003-6433
Володимир КИДОНЬ
кандидат історичних наук,
провідний науковий співробітник,
науково-дослідний центр воєнної історії,
Національний університет оборони України ім. І.Черняховського
(Київ, Україна), volodimir4077@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3606-8061
Пролог німецько-радянської війни:
політичні та військово-стратегічні аспекти
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.03.056 УДК: 355.4(430):(470+571)341.3«1937/1941»
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 57
план до кінця відпрацьований не був. Що стосується іншого, оборонного, варіанта, то про його
розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План оборони державного
кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а планом прикриття відмобілізування
й розгортання радянських збройних сил. Найбільш серйозним і важким уроком перших днів війни
стало запізнення заходів щодо приведення військ у бойову готовність. Війська армій прикриття,
особливо перші ешелони, не були вчасно виведені з районів дислокації та розгорнуті на передбачених
рубежах оборони. Їх висування в умовах бойових дій, що почалися, супроводжувалося невиправдано
великими втратами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття потужних ударів
противника виявилася найважливішою причиною, що визначила невигідний для радянської сторони
розвиток подій на початку війни.
Ключові слова: німецько-радянська війна, вісь Рим – Берлін – Токіо, бліцкриґ, доктрина наступальної
війни, стратегічне планування, відмобілізування, розгортання військ, театр воєнних дій, Україна.
Між 1937 і першою половиною 1941 рр. людська цивілізація жила в умовах переро-
стання локальних та регіональних війн у світову бійню. До початку війни в Європі на
Далекому Сході жертвами агресивних дій Японії стали майже 20 млн осіб. Італійська
армія вела бойові дії на Африканському континенті. Після «Золотого вересня»
1939 р. Радянський Союз розв’язав війну проти Фінляндії, згодом відібрав у Румунії
Північну Буковину та Південну Бессарабію, а також поглинув країни Балтії. Тим ча-
сом Німеччина захопила територію Данії, Нідерландів, Норвеґії, Бельґії, Франції
площею 980 тис. кв. км, де мешкало 66,3 млн населення. Вісь Рим – Берлін – Токіо
спиралася на підтримку Болгарії, Словаччини, Румунії, Угорщини, Фінляндії,
Хорватії, що перетворило її на силу, котра виразно домінувала у світі. Після поразки
Франції в Німеччини залишався єдиний серйозний супротивник у Західній Європі –
Великобританія. Оволодівши матеріальними і людськими ресурсами захоплених кра-
їн, Німеччина значно посилила свій військово-економічний потенціал.
Незважаючи на ідеологічні та політичні чинники, що підживлювали передвоєнну конф-
ронтацію між Великобританією та СРСР, прем’єр-міністр В.Черчилль чітко усвідомлю-
вав перспективи війни проти нацистів наодинці, тому шукав шляхи порозуміння. Через 20
днів після нападу німецьких військ на Радянський Союз – 12 липня 1941 р. – було підписа-
но англо-радянську угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. Адміністрація США
проводила політику ізоляціонізму й дистанціювання від втручання в європейські справи,
хоча Вашинґтон демонстрував готовність захищати свої інтереси в Тихоокеанському регіо-
ні. В американсько-радянських відносинах вирішальним чинником стало укладання у квіт-
ні 1941 р. договору про ненапад СРСР з Японією, що спричинило різко негативну реакцію в
політичних колах США. Те, що для Кремля видавалося логічним і диктувалося прагненням
уникнути війни на два фронти (проти потенційних супротивників – Німеччини і Японії), у
Білому домі сприймалося як загроза та необхідність виробляти нову політичну платформу у
відносинах із Радянським Союзом. У зв’язку з цим посилився тиск Держдепартаменту і пра-
вого крила політикуму та військових на Ф.Д.Рузвельта, який оцінював ситуацію тверезо й да-
лекоглядно та одразу після нападу Німеччини на СРСР зрозумів, що без консолідації зусиль
великих держав протистояти блоку Рим – Берлін – Токіо буде вкрай складно. Тим часом
Держдеп підготував меморандум «Політика щодо Радянського Союзу на випадок війни між
Радянським Союзом та Німеччиною», в якому містилися перестороги стосовно сприяння та
підтримки Москви. На той момент США не перебували у стані війни з жодною державою і
значна частина політиків надалі прагнули уникати втягування країни у воєнне протистояння1.
1 Москва – Вашингтон: политика и дипломатия Кремля, 1921–1941: Сб. док. в 3 т. – Т.1: 1921–1928 / Отв. ред.
Г.Н.Севостьянов. – Москва, 2009. – С.719–720.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
58 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
Тим часом СРСР, незважаючи на солідні територіальні прирощення, фактично
опинився в ізоляції, що непокоїло Кремль і змушувало його вести інтенсивний пошук
засобів протидії негативним чинникам та потенційним загрозам.
Таким чином прагнення досягнути своїх цілей воєнними засобами засвідчило ба-
гато європейських та інших держав, що перетворювало міжнародну ситуацію у склад-
ний конгломерат антагонізмів з багатополярними ядрами впливів. Усе йшло до того,
що західноєвропейська увертюра є лише прелюдією значно більшого за масштаба-
ми протистояння. І її партитура писалася практично одночасно у кількох столицях.
Цілком закономірно, що здобувши ініціативу на міжнародній арені, лідери Третього
Райху вирішили її розвивати прискореними темпами у напрямі, що вважався життєво
важливим. Східна військово-політична стратегія Берліна швидко набула нових, чітких
обрисів у формі підготовки до війни з СРСР. Попри існування договору про ненапад
з Німеччиною, у Кремлі чітко усвідомлювали небезпеку, пов’язану з агресивним кур-
сом А.Гітлера, тому також здійснювали активні військові приготування.
Незважаючи на різну мотивацію і пропагандистську риторику, як Берлін, так і
Москва всіляко прагнули показати світу свою військово-економічну могутність та го-
товність досягати власних цілей завдяки застосуванню зброї.
У радянську епоху плани сторін і стратегічне розгортання напередодні війни ана-
лізувалися в основному військовими істориками та представниками інших військових
наук. Роботи не пропагандистського, а дійсно аналітичного змісту, у цей час мали, як
правило, закритий характер і призначалися для підготовки вищого командного складу
збройних сил, що здійснювалася у військових академіях. Саме тому фундаментальні во-
єнно-теоретичні та воєнно-історичні дослідження ще довго після завершення війни за-
лишалися недоступними не тільки широкому колу читачів, а й професійним історикам.
Тим часом стратегія, оперативне мистецтво і тактика у Другій світовій війни на-
були значного розвитку та мали суттєвий вплив на подальшу еволюцію воєнного мис-
тецтва. Ще у період війни перед воєнною та воєнно-історичною наукою різних дер-
жав постало завдання акумуляції, систематизації та осмислення отриманого бойового
досвіду. У повоєнні роки над вирішенням цієї проблеми активно працювали науков-
ці СРСР, США, Великобританії та інших країн. До цієї роботи долучили також по-
лонених німецьких генералів, для яких у Сполучених Штатах Америки і Радянському
Союзі створили відповідні умови. Це було необхідно для вироблення адекватних
узагальнень і висновків, урахування визначальних тенденцій та уроків війни у пово-
єнному будівництві збройних сил, з метою систематичного якісного підвищення їх-
ньої боєздатності, всебічного розвитку воєнного мистецтва, створення нових зразків
озброєння та військової техніки. Наслідком цих кроків стала поява ґрунтовних праць,
а також щоденників та мемуарів представників німецького генералітету, що й дотепер
не втратили своєї актуальності2. У 1954 р. у Західній Німеччині вийшла у світ праця
колишнього генерал-майора вермахту Б.Мюллера-Гіллебранда3. Особливу увагу автор
приділив питанням комплектування армії, змінам організаційних форм і системи вій-
ськового управління, стану військового потенціалу і військової економіки Німеччини.
Багато дослідників при аналізі втрат Німеччини в роки Другої світової війни як
2 Бок Ф.Я стоял у ворот Москвы: Военные дневники 1941–1945. – Москва, 2006; Гальдер Ф. Военный дневник: В 3 т. –
Москва, 1971; Гот Г. Танковые операции. – Смоленск, 1999; Гудериан Г. Танки – вперёд. – Москва, 1957; Его же.
Воспоминания солдата. – Ростов-на-Дону, 1998; Кессельринг А. Люфтваффе: триумф и поражение: Воспоминания
фельдмаршала Третьего рейха: 1933–1947. – Москва, 2003; Манштейн Э. Утерянные победы. – Москва, 2002;
Меллентин Ф.В. Танковые сражения (1939–1945): Боевое применение танков во Второй мировой войне. – Санкт-
Петербург, 1998; Миддельдорф Э. Тактика в русской кампании. – Москва, 1958; Рендулич Л. Управление войсками. –
Москва, 1974; Типпельскирх К. История Второй мировой войны. – Москва, 1956 та ін.
3 Див.: Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии 1933–1945 гг.: Справочник – Москва, 2002.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 59
основне джерело використовують саме цю книгу. Певну інформацію зі вказаної теми
мають щоденникові записи, а також зафіксовані промови лідерів Третього Райху4.
Рішення про підготовку аналітичних праць з проблематики воєнного мистецтва, за-
лучення до роботи над ними теоретиків та практиків військової справи, воєнних істориків
ухвалювалися на найвищому державному рівні. Одним з таких документів стала, зокрема,
постанова уряду СРСР №664 від 26 березня 1946 р. Колективи, до складу яких увійшли
провідні фахівці усіх галузей військового знання, підготували фундаментальні наукові пра-
ці з теорії та історії воєнного мистецтва, однак вони залишалися недоступними широкому
колу дослідників. Іманентною властивістю цих видань стало те, що у них значно масштаб-
ніше, ніж у публікаціях загального характеру, відображалася реальна історична дійсність,
аналізувалися причини об’єктивних й суб’єктивних труднощів і прорахунків, надавалися
практичні рекомендації щодо їх уникнення та недопущення в майбутньому. Одну з пер-
ших робіт цього напряму підготував упродовж 1958–1961 рр. великий колектив військо-
вих практиків, теоретиків і воєнних істориків під керівництвом С.Платонова5. На ру-
бежі 1950–1960-х рр. вийшла у світ чотиритомна аналітична праця з операцій «Великої
Вітчизняної війни»6. В оцифрованому варіанті вона стала доступною широкому загалу
тільки 2020 р. Тут ретельно проаналізовано стратегічні та фронтові операції радянських
військ на території України, способи ведення збройної боротьби, досліджено питання ви-
значення напрямків головних ударів, підготовки й ведення наступу, вибору форм опера-
цій, застосування видів збройних сил і родів військ, досягнення раптовості, ефективнос-
ті воєнних дій, системи стратегічного керівництва та взаємодії, усебічного забезпечення.
Важливі інформаційно-аналітичні матеріали стосовно оперативно-стратегічних
задумів сторін на українському напрямку містяться у праці М.Грецова7. Особливий
інтерес викликає книга М.Захарова8. Попри свій мемуарний статус, вона містить цін-
ні спостереження й аналітичні оцінки, що відображають реальну картину подій напе-
редодні війни, неупереджені висновки та узагальнення.
Загалом же радянська військова мемуаристика перенасичена ідеологічними нашару-
ваннями, а також дуже препарована цензурою, тому фактично є такою, що майже цілко-
вито віддзеркалює тогочасні офіційні погляди на війну9. Та все ж для уважного дослідни-
ка і вона містить чимало деталей, важливих для реконструкції загального перебігу подій.
Ґрунтовне видання, підготовлене 1992 р. під егідою генерального штабу Об’єднаних
збройних сил СНД, також було «грифованим»10. Книга містить порівняльний аналіз
підготовки до німецько-радянської війни обох сторін. Однак у цій праці використано
аналітичні напрацювання військових істориків і фактологічний матеріал, акумульова-
ний у таємній літературі 1950–1960-х рр. Крім того, він обрамлений деякими ідеоло-
гічними рудиментами, що видається зайвим для дослідження такого змісту.
4 Пикер Г. Застольные разговоры Гитлера. – Смоленск, 1993; Риббентроп И. фон. Между Лондоном и Москвой:
Воспоминания и последние записи: Из его наследия, изданного Аннелиз фон Риббентроп. – Москва, 1996; Агапов А.Б.
Дневники Й.Геббельса: Прелюдия «Барбароссы». – Москва, 2002.
5 Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – Москва, 1961. – 984 с.
6 Операции советских вооружённых сил в Великой Отечественной войне: 1941–1945 гг.: В 4 т. – Москва, 1958–1959.
7 Грецов М.Д. На Юго-Западном направлении (июнь – ноябрь 1941 г.): В 2 т. – Москва, 1965. – 398 с.
8 Захаров М.В. Накануне великих испытаний. – Москва, 1968.
9 Баграмян И.Х. Так начиналась война. – Москва, 1971; Бирюзов С.С. Когда гремели пушки. – Москва, 1962;
Василевский А.М. Дело всей жизни: В 2 кн. – Москва, 1990; Еременко А.И. В начале войны. – Москва, 1965; Жуков Г.К.
Воспоминания и размышления: В 2 т. – Т.1. – Москва, 2002; Катуков М.Е. На острие главного удара. – Москва, 1974;
Конев И.С. Записки командующего фронтом. – Москва, 2000; Лелюшенко Д.Д. Москва – Сталинград – Берлин – Прага. –
Москва, 1985; Мерецков К.А. На службе народу. – Москва, 1988; Москаленко К.С. На Юго-Западном направлении. –
Кн.1. – Москва, 1975; Попель Н.К. В тяжкую пору. – Москва, 1959; Рокоссовский К.К. Солдатский долг. – Москва, 1997;
Ротмистров П.А. Стальная гвардия. – Москва, 1984; Хрущёв Н.С. Время. Люди. Власть: В 4 кн. – Кн.1. – Москва, 1999 та ін.
10 1941 год – уроки и выводы. – Москва, 1992. – С.179.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
60 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
Упродовж двох десятиліть з’явилася велика кількість праць, автори яких просуну-
лися далеко вперед у розумінні справжньої ситуації напередодні нападу Німеччини на
СРСР та поясненні причин катастрофічних невдач радянських збройних сил у1941 р.11
Із приводу викладених В.Суворовим візій розгорнулася безпрецедентно гострі су-
перечки у науковому середовищі, свідченням чого можна вважати велику кількість
праць, автори яких обстоювали різні позиції12. Своєрідним проміжним результатом
полеміки став вихід збірки статей російських дослідників цієї проблематики13.
У працях західних істориків також існують розбіжності в оцінці міжнародної ситу-
ації наприкінці 1930 – на початку 1940-х рр., дій німецького та радянського військово-по-
літичного керівництва у 1940 – першій половині 1941 рр.14 У США вказана тематика оп-
рацьовується, зокрема, фахівцями Відділу вивчення зарубіжного військового досвіду
армії Сполучених Штатів Америки (Лівенворт, штат Канзас)15. Один із провідних спе-
ціалістів цієї установи Д.Ґланц уважається авторитетним експертом у проблематиці
Другої світової війни. У його великому доробку – кілька праць, присвячених початково-
му періоду війни між Німеччиною та Радянським Союзом, а також низка історіографіч-
них статей, в яких він аналізує особливості радянської історіографії16.
Різні аспекти теми досліджувалися у публікаціях авторів цієї статті17. Однак в
українській історіографії повноцінної дискусії в руслі означеної проблематики не
відбулося. Основною причиною такої «інертності» можна вважати насамперед
11 Анфилов В.А. Дорога к трагедии сорок первого года. – Москва, 1997; Вишлев О.В. Накануне 22 июня 1941 г.:
Документальные очерки. – Москва, 2001; Киличенков А. Краткий курс Великой Отечественной войны. – Москва, 2008;
Мельтюхов М.И. Упущенный шанс Сталина. – Москва, 2000; Невежин В.А. Синдром наступательной войны: Советская
пропаганда в преддверии «священных боёв», 1939–1941 гг. – Москва, 1997; Его же. «Если завтра в поход…»: Подготовка
к войне и идеологическая пропаганда в 30-х – 40-х гг. – Москва, 2007; Шубин А.В. Мир на краю бездны: От глобального
кризиса к мировой войне: 1929–1941 гг. – Москва, 2004; Соколов Б.В. Тайны Второй мировой. – Москва, 2001; Солонин М.
22 июня: Анатомия катастрофы. – Москва, 2009; Савин В. Разгадка 1941: причины катастрофы. – Москва, 2010.
12 Wehner M. Der letzte Sovietmythos: Ein russischer historskerstreit: Die Debatte uber Stalins Angriffplane 1941 // Frankfurter Allgemeine
Zeitung. – 1996. – Seite №6 / Mittwoch, 10. April, №84; Война и политика, 1939–1941 / Отв. ред. А.О.Чубарьян, Г.Городецкий. –
Москва, 2001; Вторая мировая война: Дискуссии. Основные тенденции. Результаты исследований. – Москва, 1996; Готовил ли
Сталин наступательную войну против Гитлера? Незапланированная дискуссия / Под ред. Г.А.Бордюгова. – Москва, 1995; Другая
война: 1939–1945 / Под общ. ред. Ю.Н.Афанасьева. – Москва, 1996; Мельтюхов М.И. Канун Великой Отечественной войны:
дискуссия продолжается. – Москва, 1999; Невежин В.А. Стратегические замыслы Сталина накануне 22 июня 1941 г. (по итогам
«незапланированной дискуссии» российских историков) // Отечественная история. – 1999. – №5. – С.108–120; Его же. СССР
накануне войны с Германией (май – июнь 1941 г.): новейшие дискуссии по проблеме в российской историографии // Сторінки
воєнної історії України. – Вип.7. – К., 2003. – С.99–05; Бобылев П.Н. Точку в дискуссии ставить рано: К вопросу о планировании
в Генеральном штабе РККА возможной войны с Германией в 1940–1941 гг. // Отечественная история. – 2000. – №1. – С.41–64;
Короленков А.В. Накануне: продолжение дискуссии о событиях предвоенной поры // Там же. – 2004. – №3. – С.169–176.
13 Исаев А., Солонин М., Суворов В., Мухин Ю., Барятинский М., Мельтюхов М., Морозов М., Лопуховский Л.,
Пыхалов И., Кавалерчик Б., Бешанов В., Гончаров В., Осокин А., Хмельницкий Д., Буровский А., Шубин А., Морозов А.
1941: Великая Отечественная Катастрофа. – Москва, 2009.
14 Bonwetsch B. Nochmals zu Stalins Rede am 5. Mai 1941: Quellenkritisch-historiographische Bemerkungen // Osteuropa:
Zeitschrift fuer Gegenwartsfragen des Ostens. – 1992. – №6. – S.536–542; Городецький Г. Міф «Криголама»: Напередодні
війни // Український історичний журнал. – 1995. – №3. – С.128–141; Городецкий Г. Роковой самообман: Сталин и
нападение Германии на Советский Союз. – Москва, 1999; Hoffmann J. Stalin’s War of Eхtermination 1941–1945: Planning.
Realization and Documentation. – Capshaw, 2001; Гофман И. Сталинская война на уничтожение (1941–1945 гг.):
Планирование, осуществление, документы. – Москва, 2006; Раак Р.Ч. Источник из высших кругов Коминтерна о планах
Сталина, связанных со Второй мировой войной // Отечественная история. – 1996. – №3. – С.34–56; Dębski S. Syndrom
wojny zaczepnej w sowieckіej propagandzie 1939–1941 // Arcana. – 1998. – №23(5). – S.98–123.
15 Fugate B. Operation Barbarossa. – San Francisco, 1984; Ziemke E.F. Stalin as a Strategist, 1940–1941 // Military Affairs. –
XLVII (December 1983). – P.173–180; Kipp J.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military
History and Airland Battle // The Journal of Soviet Military Studies. – Vol.1, 1988 – Iss.2. – P.188–212.
16 Glanz D.M. The Initial Period of War on the Eastern Front, 22 June – August 1941: Proceedings of the Fourth Art of War
Symposium. – Garmisch, 1987; Idem. Operation Barbarossa: Hitler’s Invasion of Russia 1941 // The History Press, 2001;
Гланц Д. Колосс поверженный: Красная армия в 1941 г. – Москва, 2008; Его же. Крах плана «Барбаросса»: Сорванный
блицкриг. – Т.ІІ. – Москва, 2015 та ін.
17 Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. – К., 2010. – 150 с.; Його ж. Стратегічні
та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на теренах України // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст.: Історичні
нариси. – Кн.1. – К., 2010. – С.208–302; Грицюк В., Лисенко О. До і після червня 1941-го… // Віче. – 2016, червень. – №11. – С.52–56.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 61
ускладнений доступ до відповідних архівних масивів, штучного утримання російських
архівних установ від їхнього розсекречення та надання усім без винятку дослідникам.
Далися взнаки також тривала ізоляція і надто повільна інтеграція вітчизняних істо-
риків у європейський та світовий науковий процес, дефіцит фахівців військової іс торії на-
лежного рівня. Та все ж поступово в Україні заповнюється й це тематичне поле.
В історіографічній статті білоруського дослідника С.Новикова18 на підставі аналізу спіль-
ної праці істориків України, Білорусі та Росії «1941 год: Страна в огне» констатується практич-
но незмінна з радянських часів позиція офіційної російської історіографії у зазначеному тема-
тичному сегменті, а також помітні концептуальні новації білоруських та українських вчених.
Сучасний стан розробки вказаної теми дає підстави для формування узагальненого
погляду на військово-політичну ситуацію напередодні нападу Німеччини на СРСР. Аби
зрозуміти, чому хід подій на німецько-радянському фронті розвивався саме так, як це ста-
лося у 1941 р., важливо проаналізувати, так би мовити, «стартові позиції» сторін. Ця про-
цедура дає можливість вийти на ширші асоціації й осмислення перебігу бойових дій надалі.
У другій половині 1940 р. стратегічне керівництво Німеччини та СРСР майже одночас-
но прийшло до рішень на розв’язання міждержавних політичних проблем шляхом зброй-
ної боротьби. Початок безпосередньої підготовки до війни здійснювався за такими на-
прямами: ухвалення військово-політичних рішень та зовнішньо-політичне забезпечення
майбутніх військових акцій; розробка задумів і стратегічне планування воєнних дій початко-
вого періоду війни; мобілізаційне та оперативно-стратегічне розгортання збройних сил, під-
готовка військ, штабів і театрів воєнних дій; реалізація комплексу заходів із переведення еко-
номіки країн на воєнний стан; агітаційно-пропагандистський супровід підготовки до війни.
Ухвалення військово-політичних рішень,
розробка задумів і стратегічне планування.
План «Барбаросса» та український напрямок у ньому
Підготовка Німеччини до війни з СРСР як найважливішого етапу програми заво-
ювання панівного становища на Європейському континенті розпочалася влітку 1940 р.
Україна потенційно розглядалась як один із найважливіших сировинно-аграрних придат-
ків Третього Райху і в перспективі мала бути включена до «великонімецького простору».
Аби проілюструвати визначальні рації, якими керувалися нацистські вожді, наве-
демо дві цитати з виступів і творів А.Гітлера: «Ми закінчуємо, нарешті, з колоніаль-
ною і торгівельною політикою довоєнного часу та переходимо до територіальної по-
літики майбутнього. Коли ми сьогодні говоримо в Європі про нові землі, ми можемо
в першу чергу думати тільки про Росію й підлеглі їй прикордонні держави»19. А в роз-
мові з комісаром Ліги Націй Я.Буркгардом фюрер заявив: «Мені потрібна Україна,
щоби нас знову не заморили голодом, як в останній війні»20.
У першій половині червня 1940 р. А.Гітлер мав кілька зустрічей із начальником ОКВ
генерал-фельдмаршалом В.Кайтелем та начальником штабу оперативного керівництва
збройними силами генерал-полковником А.Йодлем, під час яких уперше конкретно об-
говорювалися можливості війни проти СРСР. В.Кайтель переконував фюрера в перед-
часності зіткнення, однак той виявився непохитним у власних намірах. У своїх мемуарах,
18 Новиков С. Боевые действия Красной армии летом 1941 г. в отражении национальных историографий и в контексте
источниковедения // Сторінки воєнної історії України. – Вип.20. – К., 2018. – С.120–152.
19 Война Германии против Советского Союза: 1941–1945: Документальная экспозиция города Берлина к 50-летию со
дня нападения Германии на Советский Союз / Под ред. Р.Рюрупа. – Берлин, 1992. – С.23.
20 Там же. – С.32.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
62 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
написаних незадовго до страти, він зазначав, що А.Гітлер глибоко помилявся в оцінці ра-
дянського потенціалу, адже «російські танкові сили настільки переважали нас якісно, що
ми так ніколи і не змогли наздогнати їх». Німецький воє начальник категорично заперечу-
вав, що «за винятком кількох штабних розробок, проведених оперативним штабом ОКВ
і генеральним штабом сухопутних сил, велися будь-які приготування до війни з Росією до
грудня 1940 р., не рахуючи тих наказів поліпшити залізниці і станції на території Польщі,
щоби вони могли швидше перекинути війська до східних кордонів Райху»21.
21 липня 1940 р. А.Гітлер розпорядився розпочати підготовку плану кампанії про-
ти СРСР. Наступного дня генерал-фельдмаршал В. фон Браухіч наказав начальникові
генерального штабу сухопутних військ генерал-полковникові Ф.Гальдеру опрацювати
різні аспекти, пов’язані з майбутньою східною кампанією22.
Основні стратегічні ідеї війни проти СРСР А.Гітлер висловив на нараді керівних діячів
Німеччини в Берґгофі 31 липня 1940 р. На підставі цих указівок проекти планів війни одночас-
но готувалися у штабі оперативного керівництва верховного командування, генеральному шта-
бі сухопутних військ, а також оперативними групами під керівництвом генералів Е.Маркса й
Ґ.Зондерштерна. Стрижневими конструкціями цих підходів слугували такі імперативи: війни
мають бути «тотальними», кампанії – «блискавичними», а операції – стрімкими та рішучими.
Основною формою операцій стратегічного й оперативного рівня вважалися глибокі наступаль-
ні дії з оточення і знищення великих угруповань противника, а основними способами їх прове-
дення – стрімке просування ударних угруповань танкових та моторизованих військ на напрям-
ках, що сходяться, і подальше знищення оточеного противника піхотними з’єднаннями.
29 жовтня 1940 р. генерал-майор Ф.Паулюс, який з вересня відповідав за плану-
вання у штабі ОКГ, подав Ф.Гальдеру пам’ятну записку «Про основний задум опе-
рації проти Росії». У документі наголошувалося на перевагах вермахту над РСЧА в
досвіді ведення блискавичної і маневреної війни, факторі раптовості, а також необхід-
ності створювати розриви у розташуваннях противника на вирішальних напрямах,
оточувати і знищувати ворожі угруповання.
5 грудня Ф.Гальдер доповів А.Гітлеру про ідею створення трьох груп армій, голов-
на з яких мала концентруватися на варшавсько-московському напрямку23. В основу оста-
точного варіанту плану («план Фріц»), підписаного фюрером 18 грудня 1940 р. у вигля-
ді директиви №21, лягли пропозиції головного командування сухопутних військ і штабу
оперативного керівництва верховного командування, доведені до відома А.Гітлера на на-
раді 5 грудня генералом Ф.Гальдером. Із трьох груп армій, призначених для ведення війни,
північна спрямовувалася на Ленінград, центральна – через Мінськ на Смоленськ і півден-
на – на Київ24. Директива №21 стала головним документом задуму війни проти СРСР, ві-
домого як «план Барбаросса». У ній збройним силам Третього Райху ставилося завдання
перемогти Радянський Союз в одній швидкоплинній кампанії. З цією метою основні сили
радянської сухопутної армії, дислоковані в західній частині СРСР, передбачалося знищи-
ти завдяки рішучим операціям із глибоким просуванням танкових з’єднань і оточенням
великих угруповань військ, що унеможливлювали організоване відведення боєздатних
радянських частин углиб країни. Надалі, швидко переслідуючи противника, гітлерівські
війська повинні були досягти лінії, звідки радянська авіація не могла б робити нальоти на
Німеччину. Кінцевою метою кампанії визначався вихід на лінію Волґа – Архангельськ і
21 Кейтель В. Мемуары фельдмаршала: Победы и поражения вермахта: 1938–1945. – Москва, 2004. – С.141–146.
22 Гальдер Ф. Военный дневник: Ежедневные записки начальника генерального штаба сухопутных войск, 1939–1942 гг. – Т.2:
От запланированного вторжения в Англию до начала Восточной кампании (1.7 1940 – 21.6 1941). – Москва, 1969. – С.58–62.
23 Там же. – Т.2. – С.278, 282.
24 Barbarossa-Plan: Eine Sammlung von Dokumenten über die Vorbereitung der Nazi-Wehrmacht für Aggression gegen die
UdSSR. – Berlin, 1970. – S.121–126.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 63
забезпечення для німецької авіації можливостей досягати цілей на Уралі. Головні зусилля
сухопутних військ зосереджувалися на північ від Прип’ятських боліт (на фронті 830 км),
де планувалось застосування двох груп армій з концентрацією основних зусиль на фронті
групи армій «Центр», яка мала розвинути наступ у напрямку Мінськ – Москва. Завдання
групи армій «Південь», що наступала на південь від Прип’ятських боліт на фронті 1250 км,
полягало в тому, щоби потужними ударами знищити радянські війська у Правобережній
України. Головний удар завдавався з району Любліна в напрямку Києва. Другий охоплю-
ючий удар планувався з території Румунії. У рамках подальшого переслідування залишків
Червоної армії територією України слід було швидко зайняти Донецький басейн.
Майбутня війна у планах радянського військового керівництва
Підписані 23 серпня 1939 р. договори про ненапад і 28 вересня – про дружбу й
кордон між СРСР та Німеччиною сприймалися у Кремлі як відтермінування вій-
ни. У другій половині 1940 р. у зв’язку з поразкою Франції й окупацією німецькими
військами майже всієї Західної Європи загроза для Радянського Союзу різко зросла.
Це спонукало до проведення низки термінових заходів у руслі підготовки країни та
збройних сил до можливої війни. За цих обставин вище військово-політичне керів-
ництво дедалі виразніше постулювало доктрину наступальних дій, що виводило на пе-
риферію зважені уявлення про співвідношення оборони й наступу.
Американський військовий історик Дж.В.Кіпп у своїй статті25 звертається до міжво-
єнного етапу розвитку радянського воєнного мистецтва, зокрема теоретичних напрацю-
вань М.Тухачевського, В.Триандафілова, А.Старуніна, Г.Іссерсона, Б.Бе ль яновського,
П.Кислякова, В.Юсова та інших фахівців. На переконання автора, радянська військова
доктрина особливо підкреслювала інтенсивні дії впродовж початкового періоду війни,
та все ж трактувала їх як «дії сил прикриття», в яких виокремлювалися перший страте-
гічний ешелон, призначений для руйнування ворожого розгортання, а також одночас-
ний захист розгортання під час зупинок першого стратегічного ешелону та забезпечення
часу для мобілізації, концентрації і розгортання другого стратегічного ешелону.
В.Триандафілов, наприклад, наполягав на використанні механізованих сил та авіації в
цьому процесі й оперував такими поняттями, як «ширина фронту», «глибина», «час ви-
конання» з одночасним встановленням норм і концентрації для кожної фази операції26.
Відкидаючи ідею «швидкого вирішення», радянські теоретики обстоювали «тотальну мілі-
таризацію» держави та суспільства для ведення системної війни, перемога у якій сприяла би
розгортанню соціалістичних революцій в інших країнах27. У руслі теорії глибоких операцій
популяризувалася ідея спротиву та необхідність оперативних пауз28. Ця теорія знайшла вті-
лення в Тимчасовому польовому статуті 1936 р. у трьох акцентованих позиціях: раптовість,
уведення в оману противника, прихованість із метою формування передумов для успіху.
Під час репресій було знищено значну частину теоретиків військової справи, що
згубно позначилося на розвитку воєнного мистецтва й адаптації воєнної доктрини
СРСР до тогочасних реалій. Фактично радянський генералітет став заручником по-
літичного рішення керівництва держави, що принципово наполягало на підготовці
збройних сил майже винятково до наступальних операцій.
25 Kipp J.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle. – Р.188–212
26 Триандафиллов В.К. Характер операций современных армий. – Москва, 1936.
27 Тухачевский М.Н. К вопросу о современной стратегии // Война и военное искусство в свете исторического
материализма. – Москва, 1927. – С.127.
28 Иссерсон Г. Оперативные перспективы будущего (В порядке обсуждения) // Военная мысль. – 1938. – №8. – С.14–19.
Див. також: Ziemke E. The Soviet Theory of Deep Operations // Parameters. – Vol.XIII, №2 (June 1983). – Р.2333.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
64 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
Упродовж вересня 1940 – травня 1941 рр. у генеральному штабі розроблялися нові
плани стратегічного розгортання збройних сил на випадок війни29. 18 вересня 1940 р. до
ЦК ВКП(б) і Ради народних комісарів надійшли «Міркування про основи стратегічно-
го розгортання збройних сил Радянського Союзу на заході і сході на 1940–1941 рр.», під-
писані наркомом оборони маршалом С.Тимошенком і начальником генштабу генералом
армії К.Мерецковим. Найімовірнішими противниками позиціонувалися: на заході –
Німеччина, на сході – Японія. Висловлювалося передбачення, що збройне зіткнення на
заході може втягнути у війну на боці Німеччини також Румунію, Угорщину, Фінляндію
й Італію30. Оцінюючи ймовірні плани противника, автори документа підкреслювали,
що генштаб перевіреної інформації з цього питання не мав. Оцінка планів противника
ґрунтувалася на припущеннях. Пропонувалося основним вважати фронт уздовж захід-
них кордонів СРСР, де мали зосереджуватися головні сили Червоної армії. Уважалося,
що головний удар противника буде завдано зі Східної Пруссії в напрямку на Мінськ.
Одночасно з головним прогнозувався удар із району Хелм, Томашув, Ярослав на Дубно,
Броди з метою виходу в тил львівському угрупованню радянських військ й оволодіння
Західною Україною. На півдні очікувався перехід у наступ румунської армії, підтриманої
німецькими дивізіями на жмеринському напрямку. Одночасно не виключався й інший
варіант – завдання головного удару з району Сідлець, Люблін на Київ, а допоміжного – зі
Східної Пруссії. Перший варіант передбачав розгортання основних сил Червоної армії
на південь від Бреста, щоб відбити наступ ворога, а потім потужним ударом у напрямку
на Люблін та Краків і далі на Бреслау відрізати Німеччину від балканських країн, позба-
вити її економічних баз і вплинути на держави цього регіону стосовно їх участі у війні.
5 жовтня 1940 р. документ обговорювався з керівництвом партії й уряду. Нарком оборо-
ни отримав рекомендації, відповідно до яких він і начальник генштабу 14 жовтня подали
до ЦК ВКП(б) допрацьовані пропозиції, в яких вказувалося: «На заході основне угрупо-
вання мати у складі Південно-Західного фронту». Розробку плану війни з Німеччиною
передбачалося закінчити до 1 травня 1941 р.31 Поблизу західних кордонів СРСР пла-
нувалося розгортання чотирьох фронтів: Північного, Північно-Західного, Західного,
Південно-Західного, на формування управлінь яких виділявся основний склад штабів
Ленінградського, Прибалтійського особливого, Західного особливого й Київського осо-
бливого військових округів. Штаб Одеського військового округу виділяв зі свого складу
управління 9-ї армії, що входила до складу Південно-Західного фронту.
Надалі ці положення неодноразово уточнювалися, зокрема в розроблених у травні
1941 р. О.Василевським і М.Ватутіним «Міркуваннях щодо плану стратегічного розгор-
тання збройних сил Радянського Союзу на випадок війни з Німеччиною і її союзниками».
Усі основні документи того часу передбачали підготовку Червоної армії до ведення на-
ступальних дій відразу після нападу противника. Ворог мав бути розбитий на чужій те-
риторії й «малою кров’ю». Основним видом воєнних дій уважався стратегічний наступ,
що складався з фронтових наступальних операцій. Вони могли розгортатися на фронті
до 300 км і у глибину до 250 км із темпом наступу 10–15 км на добу32. Особливістю пла-
нування стало те, що питання стратегічної оборони не розглядалося навіть теоретично.
Важливими документами, що встановлювали порядок підготовки та застосуван-
ня радянських збройних сил у війні з державами Осі на заході, стали: план прикриття
мобілізації, зосередження і розгортання збройних сил на випадок війни та план мобі-
лізації. Перший із них – «План оборони державного кордону 1941 р.» – генераль-
ний штаб розробив із великим запізненням і лише на початку травня 1941 р. він був
29 Захаров М.В. Накануне великих испытаний. – С.69–85.
30 Там же. – С.85–101.
31 Там же. – С.101.
32 Советское военное искусство в Великой Отечественной войне 1941–1945 гг.: В 3 т. – Т.1. – Москва, 1962. – С.103–161.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 65
доведений наркомом оборони до командувачів військ округів (Київського особливо-
го – 5 травня, Одеського – 6 травня). Їм було наказано до 25 травня опрацювати нові
плани оборони державного кордону і протиповітряної оборони.
В основу активної оборони на початковій фазі війни пропонувалося покласти
надійне утримання укріпрайонів і польових укріплень уздовж державного кордону.
На підставі директив НКО в генеральному штабі й у штабах військових округів і фло-
тів були розроблялися плани прикриття округів і флотів, однак їхня розробка закін-
чилася лише незадовго до війни. Плани прикриття округів були отримані генштабом
10–20 червня 1941 р. і наркомом оборони затверджені не були.
«План оборони державного кордону 1941 р.» виходив з характеру і ємності теа-
трів воєнних дій, умов ведення збройної боротьби на кожному з них, сил противни-
ка, що могли бути розгорнуті на тому чи іншому ТВД, а також наявності радянських
військ, зосереджених у прикордонних округах і флотах. За планом прикриття в КОВО
на фронті 800 км розгорталися 5-та, 6-та, 26-та, 12-та армії. У резерв округу виділялися
31-й, 36-й, 37-й, 7-й, 55-й стрілецькі, 5-й кавалерійський, 9-й, 19-й, 15-й, 24-й механізовані
корпуси. У безпосередньому підпорядкуванні округу планувалося мати 4 авіаційні ди-
візії, ще 8 авіадивізій повинні були прибути в перші три дні мобілізації.
Одеський військовий округ для оборони державного кордону від Липкан до ги-
рла Дунаю, а також узбережжя Чорного моря до Одеси включно на ділянці загаль-
ною довжиною до 650 км розгортав 35-й і 14-й стрілецькі корпуси і 9-ту кавалерій-
ську дивізію 2-го кавкорпусу (загалом 6 дивізій). Для оборони Криму призначався
9-й стрілецький корпус, що мав 2 стрілецькі й 1 кавалерійську дивізії. 18-й механізова-
ний, 2-й кавалерійський корпуси (1 кавалерійська дивізія), 116-ту і 150-ту стрілецькі ди-
візії планувалося використовувати для завдання ударів у смугах дій 35-го і 14-го корпу-
сів. У резерві командувача округу залишалося управління 48-го стрілецького корпусу
і 74-та стрілецька дивізія. Узбережжя Чорного моря від Одеси до Керченської прото-
ки війська округу повинні були обороняти разом із Чорноморським флотом, зокре-
ма його Одеською і Севастопольською військово-морськими базами, Очаківським та
Керченським секторами берегової оборони.
Усі ці війська на території УРСР становили перший стратегічний ешелон, призна-
чений для відбиття удару противника, прикриття відмобілізування й розгортання ра-
дянських збройних сил.
Оперативне шикування військ на території республіки підпорядковувалося
завданням переходу в наступ, який повинен був розпочатись відразу після відбиття
удару противника. Дуже сильне угруповання зосереджувалося у львівському висту-
пі, натомість його фланги не були належним чином забезпечені. Передбачалося, що
львівський виступ мав відіграти велике значення для завдання потужних ударів по
противнику й організації наступу радянських військ.
У той час, коли розроблявся план прикриття, противник уже завершував страте-
гічне зосередження поблизу кордонів СРСР й інформація про це надходила як у шта-
би округів, так і в генеральний штаб. Проте можливість раптових дій ворога у пла-
нах не враховувалася. Недосконалість «Плану оборони державного кордону 1941 р.»
відзначалася вже у процесі його розробки й деякі командувачі округів зверталися до
наркомату оборони зі своїми пропозиціями. Так, військова рада Одеського окру-
гу у доповіді від 20 червня 1941 р.33 наголошувала, що противник у смузі округу вже
до 1 червня мав подвійну, а на окремих ділянках – потрійну перевагу в піхоті, арти-
лерії, танках. Найпотужніші угруповання він зосередив на ділянках Липкани – Ясси
(до 12 дивізій) і Бирлад – Ґалац (до 8 дивізій). Аналізуючи угруповання військ, автори
33 Центральный архив Министерства обороны Российской Федерации. – Ф.138. – Оп.12940. – Д.17. – Л.1–6.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
66 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
доповіді припускали, що противник битиме у стик Київського й Одеського військових
округів, причому головний удар варто очікувати на бєльцькому напрямку, щоб найко-
ротшим шляхом опанувати рубіж р. Дністер і надалі розвивати успіх у північному та
північно-східному напрямках по тилах КОВО. У зв’язку з цим військрада ОдВО про-
сила підсилити війська прикриття і пропонувала на воєнний час у його смузі розгор-
нути дві армії, а штабу округу вже в мирний час надати статус фронтового управління.
Пропозиції військової ради Одеського округу взяли до уваги і 21 червня постано-
вою політбюро ЦК ВКП(б) було створено Південний фронт. Однак формування його
управління покладалося на Московський військовий округ, а не на Одеський. Таке рі-
шення не відповідало обстановці, що складалася, і було явно невдалим. До складу
Південного фронту вирішили додати, крім 9-ї армії й 9-го окремого стрілецького кор-
пусу, також 18-ту армію, управління якої виділяв Харківський округ. До цієї армії вклю-
чалися 17-й стрілецький (96-та, 60-та, 164-та стрілецькі дивізії) і 16-й механізований
(15-та, 39-та танкові, 240-ва моторизована дивізії) корпуси з 12-ї армії Київського округу.
Велика увага приділялася підготовці театру воєнних дій, особливо інженерному
обладнанню, будівництву укріплених районів. У період від 1928 до 1937 рр. на тери-
торії УРСР уздовж старого західного державного кордону й у найближчій оператив-
ній глибині було побудовано 5 укріпрайонів (Коростенський, Новоград-Волинський,
Летичівський, Могилів-Ямпільський, Київський), що мали довжину по фронту від 48
до 140 км і глибину від 1 до 2 км. У кожному з них налічувалося від 107 до 400 обо-
ронних споруд. Додатково до згаданих у 1938–1939 рр. розпочалося будівництво
Шепетівського, Ізяславського, Старокостянтинівського, Остропільского, Кам’янець-
Подільського, в яких було забетоновано 1028 споруд, але дообладнання їх для встанов-
лення озброєння не завершили у зв’язку з переміщенням лінії західного кордону.
У 1940–1941 рр. на новому західному кордоні у смузі УРСР почалося будівниц-
тво 7 укріплених районів (Володимир-Волинського, Струмилівського, Рава-Руського,
Перемишлянського, Ковельського, Верхньо-Прутського та Нижньо-Прутського), роз-
раховане на кілька років. Крім того, велися підготовчі роботи зі створення низки нових
(Чернівецький, Дунайський, Одеський) укріпрайонів. Вони будувалися вже за іншою
системою. У кожному передбачалося створення замість однієї – двох смуг загальною
глибиною 15–20 км, що складалися з вузлів оборони, а останні – з опорних пунктів.
Стратегічне розгортання збройних сил Німеччини
та її союзників на південно-східному напрямку
Після появи директиви №21 планування воєнних дій переносилося на рівень шта-
бів збройних сил, об’єднань та з’єднань. Положення документа були розгорнуті й кон-
кретизовані в директиві про стратегічне зосередження та розгортання №050/41, виданій
31 січня 1941 р. головним командуванням сухопутних військ. У додатках до неї містила-
ся оцінка Червоної армії станом на 1 січня. Із цих матеріалів випливає, що командуван-
ня вермахту істотно помилялося у визначенні кількісних характеристик й оператив-
ної побудови радянських військ. Зокрема, за даними німецької розвідки, на південь від
Прип’ятських боліт дислокувалися близько 48 розрахункових дивізій. Насправді лише
у прикордонних округах УРСР налічувалося 70 стрілецьких, танкових, механізованих і
кавалерійських дивізій, а з урахуванням 2 повітрянодесантних корпусів, військ 14 укрі-
прайонів, окремих з’єднань, частин артилерії, спеціальних і військ НКВС тільки сухо-
путні сили прикордонних округів в межах України мали до 95 розрахункових дивізій.
3 лютого 1941 р. директива №050/41 надійшла до штабів груп армій, флоту і повітряних
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 67
сил, які в деталях розпочали розпрацьовувати плани розгортання груп армій, армій і
танкових груп, а також різні питання взаємодії сухопутних військ та авіації34.
Із метою підготовки до війни проти Радянського Союзу німецьке командуван-
ня вже з липня 1940 р. розпочало передислокацію військ на схід. До кінця року на
територію Польщі з Франції було перекинуто кілька з’єднань загальною чисельні-
стю близько 500 тис. вояків. Основні перегрупування відбувалися з лютого до червня
1941 р. п’ятьма ешелонами. До кордонів СРСР спрямовувалося 77% особового складу
вермахту, 19 танкових дивізій із 21 та всі моторизовані. Висування військ у вихідні ра-
йони розпочалося 10 червня, а з 18 червня війська перших ешелонів займали вихідні
позиції для наступу. До кінця 21 червня приготування були завершені.
На фронті від Влодави до гирла Дунаю розгорнулася група армій «Південь» (ге-
нерал-фельдмаршал Ґ. фон Рундштедт) у складі 6-ї, 17-ї, 11-ї армій і 1-ї танкової групи
вермахту, 3-ї й 4-ї румунських армій, угорського армійського корпусу. Загалом налічу-
валося 57 дивізій і 13 бригад, зокрема піхотних дивізій – 45, танкових – 5, моторизова-
них – 4, охоронних – 3, піхотних бригад – 6, моторизованих – 3, кавалерійських – 4.
Із загального числа з’єднань групи армій «Південь» 13 піхотних дивізій і 9 бригад були
румунськими, 4 бригади – угорськими. У бойових частинах і з’єднаннях нараховувалося
992 тис. осіб, 15 940 гармат, 725 танків. Порівняння складу цього угруповання, наявних у
ньому сил та засобів із групою армій «Центр» – ще одне свідчення того, що на початку
війни південний напрямок не розглядався гітлерівським командуванням як основний35.
Задум операції групи армій «Південь» полягав у тому, щоб, наступаючи силами
1-ї танкової групи і 6-ї армії з рубежу Холм, Томашув стрімко вийти до Києва, просу-
нутися танковими військами далі на південний схід, у тил радянських військ, знищи-
ти їх на території Правобережної України, захопити переправи в районі Києва, ство-
ривши тим самим передумови для продовження операцій на Лівобережжі. 17-та армія
мала прорвати радянську оборону на північний захід від Львова, вийти в район
Вінниці, Бердичева й надалі продовжувати наступ у південному чи південно-східно-
му напрямку. До завдань 11-ї армії входило створювати видимість розгортання вели-
ких сил у Північно-Східній Румунії, тим самим сковуючи радянські війська, а в міру
розвитку подій перешкоджати відходу їх із Молдавії й України за допомогою удару в
напрямку Могилів-Подільський – Вінниця. 3-тя румунська армія діяла разом з 11-ю ні-
мецькою. 4-та румунська отримала завдання на шостий день війни почати демонстра-
тивні дії на південь від Ясс і перебувати в готовності до окупації Бессарабії. Наступ
групи армій «Південь» підтримував 4-й німецький повітряний флот (близько 800 бо-
йових літаків) і румунські військово-повітряні сили (до 500 бойових літаків).
Із метою нарощування сил у ході наступу створювався резерв головного команду-
вання сухопутних військ у складі 24 дивізій, із них 4 піхотні повинні були прибути до
4 липня 1941 р. в розпорядження групи армій «Південь».
На Чорному морі до початку війни німецьких кораблів не було. Румунські військо-
во-морські сили нараховували тут 2 допоміжні крейсери, 7 есмінців і міноносців, 1 підвод-
ний човен, 3 торпедні катери, 1 мінний загороджувач, 3 канонерські човни, 12 тральщиків.
Стратегічне й оперативне розгортання німецьких і союзних військ охоплювало також
передислокацію до кордонів СРСР штабів з’єднань та об’єднань усіх родів військ і сил, за-
діяних у підготовці «походу на Схід». Загалом для наступу було перекинуто 95 дивізій36.
34 Barbarossa Plan: A collection of documents on the preparation of the Nazi Wehrmacht for aggression against the USSR. – Р.151–161.
35 Ibid. – P.57.
36 Грицюк В. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної війни на території України. – С.6.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
68 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
Стратегічне розгортання Червоної армії на території України
На основі «Міркувань…» про стратегічне розгортання радянських збройних сил
уряд у лютому 1941 р. затвердив план мобілізації. У наступні місяці до нього було вне-
сено деякі зміни й уточнення у зв’язку з формуванням повітрянодесантних корпусів
та артилерійських бригад протитанкової оборони.
Після затвердження уточненого «Плану стратегічного розгортання збройних сил
на 1941 р.» генеральний штаб у березні 1941 р. надіслав до округів директиви зі вказів-
ками про порядок розробки планів мобілізації. Термін відпрацювання планів на міс-
цях обмежувався 1 травня, а за деякими заходами – 20 липня. Отже округи та війська до
початку війни не зуміли ретельно відпрацювати весь комплекс мобілізаційних питань,
не кажучи вже про реальне забезпечення мобілізації матеріально-технічними засобами.
Стратегічне розгортання радянських збройних сил на заході розпочалося у трав-
ні – червні 1941 р. До 10 червня було здійснено призов 755 тис. осіб. приписного скла-
ду на військово-навчальні збори. Це стало фактично частковою прихованою мобіліза-
цією, що дало змогу поповнити багатьох з’єднань і частин до штатів, близьких до вимог
воєнного часу. 4 червня була віддана директива про призов 38 550 осіб для комплекту-
вання укріплених районів західних прикордонних округів37. Однак мобілізація тільки
особового складу не вирішувала завдання приведення з’єднань у повну боєготовність.
Автотранспорт і кінський склад надходили до армії в дуже обмеженій кількості.
Напередодні війни з метою створення запланованих угруповань військ на тери-
торії УРСР почалася передислокація частини сил внутрішніх військових округів на за-
хід. У вихідні райони виводилися війська другого стратегічного ешелону Червоної ар-
мії. 13 травня 1941 р. генеральний штаб надіслав у війська кілька директив на висування
військ із внутрішніх військових округів: Уральського (22-га армія), Приволзького (21-ша
армія), Орловського (20-та армія), Харківського (25-й стрілецький корпус), Північно-
Кавказького (19-та армія) – на рубіж Західної Двіни і Дніпра. Загалом зі внутрішніх
округів на південно-західний напрямок почалося висування 25 дивізій, 7 управлінь кор-
пусів і 4 управлінь армій. Ця передислокація стала початком стратегічного зосереджен-
ня радянських військ. Висування здійснювалося з дотриманням вимог щодо маскуван-
ня, поступово, без інтенсифікації звичайного графіка роботи залізниць.
Із 15 червня почалося висування військ із внутрішніх районів прикордонних окру-
гів ближче до державного кордону, у райони, призначені їм за планом. Частина цих
з’єднань перекидалася залізницею, а основна маса – похідним порядком, нічними пе-
реходами. Та до початку наступу противника лише 4–5 з усіх 32 дивізій внутрішніх
районів прикордонних округів, визначених для висування, устигли зосередитися в
нових районах. Крім того, з 15 травня було наказано завантажити боєкомплект у бро-
нетехніку, із 27 травня – розпочати будівництво КП фронтів, з 14 червня ОдВО ви-
діляв зі свого складу й переводив до Тирасполя армійське управління, із 19 червня з
управління КОВО виділялося управління Південно-Західного фронту в Тернополі38.
У результаті заходів, проведених у травні – червні 1941 р., угруповання радянських військ
у прикордонних округах в УРСР станом на 21 червня було таким. Охорону державного кор-
дону здійснювали 19 прикордонних загонів та 4 полки НКВС. Прикордонні загони мали
1–3 тис. особового складу й охороняли ділянки довжиною 140–160 км. На озброєнні прикор-
донного загону зазвичай перебувало 60–90 ручних, 32–48 станкових кулеметів, 40–50 оди-
ниць 50-мм мінометів. Ствольної артилерії не було. У Київському особливому та Одеському
37 Стратегический очерк Великой Отечественной войны 1941–1945 гг. – С.144–145.
38 Там же. – С.160.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 69
військових округах розміщувалося, відповідно, 58 і 22 стрілецьких, танкових, механізованих,
кавалерійських дивізій, 14 УР, 2 повітрянодесантні корпуси, 24 окремих з’єднань і частин ар-
тилерії РГК. Тут було зосереджено 1 094 500 військовослужбовців, 19 188 гармат та міноме-
тів, 5528 танків. Дії сухопутних військ із повітря мала забезпечити 21 авіаційна дивізія, в яких
було 3472 справних літаки. Крім того, зі складу військ ППО країни для прикриття Києва ви-
ділялося 4 винищувальних авіаційних полки та по 1 – на прикриття Одеси і Кривого Рогу.
Артилерійські дивізії ППО прикривали Київ і Львів, бригади – Дрогобич та Одесу; окремий
артполк – Дніпропетровськ, окремі дивізіони – інші важливі державні й військові об’єкти.
70 дивізій, які входили до складу Київського та Одеського прикордонних округів і
становили перший стратегічний ешелон, не завершили розгортання й були розосередже-
ні на фронті до 1250 км і у глибину до 400 км. Війська першого ешелону армій прикрит-
тя (25 дивізій) перебували в пунктах постійної дислокації та в таборах на віддалі 5–50 км
від державного кордону. Безпосередньо на ньому розташовувалися прикордонні війська,
окремі підрозділи стрілецьких дивізій, висунуті для ведення оборонних робіт і спостере-
ження, а також гарнізони прикордонних укріплених районів. За дивізіями перших ешело-
нів, на відстані 50–100 км від державного кордону, розміщувалися механізовані і стрілецькі
війська других ешелонів армій прикриття (загалом 20 дивізій). Третій оперативний еше-
лон (35 дивізій) складався з механізованих і стрілецьких корпусів, призначених до резер-
ву округів. Велика частина військ цього ешелону перебувала в русі за 150–400 км від дер-
жавного кордону. Зосередження найпотужнішого угруповання військ у третьому ешелоні
КОВО (28 дивізій, зокрема 12 танкових і механізованих) відповідно до положень радян-
ського воєнного мистецтва призначалося для ведення наступальних дій із метою розгрому
ворога на чужій території. Таке угруповання не забезпечувало міцної оборони державно-
го кордону, прикриття мобілізації і розгортання збройних сил. Більше того, це спричини-
ло розрізненість їхніх дій. Противник мав можливість спочатку завдати поразки дивізіям,
розташованим поблизу кордону, потім вступити в бій із другими ешелонами армій при-
криття, а після цього, прорвавшись у глибину, розгромити резерви округів.
Другий стратегічний ешелон радянських збройних сил на території УРСР стано-
вили з’єднання та частини 16-ї, 19-ї, 21-ї армій (загалом 21 дивізія). До початку війни
9 дивізій цього ешелону вже зосередилися у призначених для них районах, ще 12 –
здійснювали перегрупування.
Авіація прикордонних округів базувалася на постійних та оперативних аеродро-
мах: армійська – у смузі 100–150 км, фронтова – 300–500 км, авіація головного коман-
дування – 600–900 км від державного кордону. Привертає увагу той факт, що передо-
ві частини армійської авіації базувалися надто близько до держрубежу. Авіація ОдВО
до початку війни майже повністю була перебазована на оперативні аеродроми, тому
під час першого авіаудару ворога було пошкоджено лише 12 літаків39.
На Чорноморському флоті (віце-адмірал Ф.Октябрський) оперативну готовність №1
було оголошено о 1:15 22 червня 1941 р. У головній базі, Севастополі, стояли 1 лінкор, 5 крей-
серів, 2 лідери, 10 міноносців, 2 сторожових кораблі, 1 підводний мінний загороджувач,
9 тральщиків, 14 малих мисливців, 40 торпедних катерів, 21 підводний човен. У ремонті
тут перебували 14 підводних човнів. В Одесі базувалися 1 крейсер (застарілий, використо-
вувався як навчальний корабель), 4 канонерські човни, 4 малих мис ливці, 2 тральщики; в
Очакові – 28 торпедних катерів; у Новоросійську – 4 ма лих ми сливці, 2 підводні човни;
у Батумі – 2 есмінці; у Миколаєві стояли на поточному ремонті 1 лідер, 1 есмінець, 4 підвод-
ні човни. Значна частина берегової артилерії розміщувалася на підступах до Севастополя
й до Одеської та Керченської військово-морських баз. Військово-повітряні сили флоту ба-
зувалися головним чином на кримських аеродромах, частково в районі Одеси.
39 Захаров М.В. Накануне великих испытаний. – С.159–161.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
70 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
Дунайська флотилія була приведена в бойову готовність до 2:22 22 червня 1941 р.
Вона майже цілком базувалася в Ізмаїлі, а також у Рені, Кілії та ін. Там розташовували-
ся 5 моніторів, 1 мінний загороджувач, 22 бронекатери, 7 катерів-тральщиків, 6 глісерів,
1 штабний корабель. Пінська флотилія у своїй головній базі – Пінську – до початку вій-
ни мала 5 моніторів, 2 канонерські човни, 4 плавучі батареї, 14 бронекатерів, 6 глісерів, а
в районі Києва – 2 монітори, 2 канонерські човни, 3 плавучі батареї, 6 бронекатерів.
Таким чином, станом на 21 червня 1941 р. співвідношення сил і засобів сторін, ви-
значених для ведення збройної боротьби на теренах України, було таким:
– 70 стрілецьким, танковим, механізованим та кавалерійським дивізіям, 19 при-
кордонним загонам та 4 полкам НКВС, 14 укріпрайонам, 2 повітрянодесантним кор-
пусам, 24 окремим з’єднанням та частинам артилерії РГК із радянської сторони про-
тистояли 57 дивізій і 13 бригад противника (1,7 : 1);
– у другому стратегічному ешелоні з радянської сторони розгорталася 21 дивізія з
кінцевим терміном зосередження до 10 липня; до 4 липня було заплановано виділен-
ня 4 дивізій вермахту для підсилення групи армій «Південь» (5,2 : 1);
– у бойових з’єднаннях і частинах Червоної армії першого стратегічного ешело-
ну на території України нараховувалося 1 094 500 вояків, їм протистояли 992 тис. вій-
ськовиків гітлерівської коаліції (1,1 : 1);
– радянські війська мали 19 188 гармат і мінометів проти 15 940 у німців і їхніх со-
юзників (1,2 : 1), 5528 танків проти 725 (7,6 : 1), 3472 справних літаки у з’єднаннях радян-
ських ВПС та 801 літак ВМС проти 800 літаків люфтваффе і 500 з румунських ВПС
(3,3 : 1); бойових кораблів – 232 Чорноморського флоту та річкових флотилій на тери-
торії УРСР проти 29 з румунських ВМС (8 : 1)40.
У рамках підготовки військ, штабів і ТВД генеральний штаб РСЧА 19 липня
1940 р. видав директиву про вивчення вірогідного противника. Було проведено серію
навчань військ Київського, Прибалтійського особливих та Ленінградського, Одеського
Балтійського військових округів і Чорноморського флоту (1940 р.), навчання команду-
вання Балтійського флоту, нараду й оперативно-стратегічну гру з керівним складом
збройних сил (січень 1941 р.), фронтову оперативну гру військ Західного ОВО (бере-
зень 1941 р.), здійснено достроковий випуск із військових училищ та академій (травень
1941 р.). Продовжувалося зведення 11 укріпрайонів уздовж нового кордону, розбудову-
валася залізнична мережа, збільшувалася її пропускна здатність (цю програму до по-
чатку війни вдалося за різними показниками виконати лише на 9–14%).
У Німеччині в липні 1940 р. затверджено програму «Отто», у жовтні – директиву
ОКГ на зимовий період, налагоджено масову роботу курсів із підготовки офіцерського
складу для штабів груп армій, повітряних армій і танкових груп. Велися роботи зі вдо-
сконалення 6 залізничних магістралей, пропускну здатність яких удалося довести до
600 пар ешелонів на добу. Споруджувалися 350 аеродромів із 210 посадковими смугами.
Обидві сторони вживали заходів з метою дезінформації потенційного супротивни-
ка та введення в оману розвідки. Радянське керівництво намагалося приховати великі
переміщення військ і техніки під виглядом навчань. Німці вдалися до системних кроків
у цьому напрямі: у вересні 1940 р. вийшов наказ ОКВ щодо дезінформації противника, а
15 лютого 1941 р. – директива про дезінформацію на період розгортання. Відбулося пере-
групування на Балкани штабу 12-ї армії, а також 37 дивізій на Західний фронт. 24 квітня
видано наказ про імітацію висадки у Британії41. Однак ці та інші кроки не могли прихо-
вати наміри сторін, які готувалися до масштабного збройного зіткнення.
40 Уперше результати підрахунків оприлюднено у: Грицюк В.М. Стратегічні та фронтові операції Великої Вітчизняної
війни на території України. – С.23–24.
41 1941 год – уроки и выводы. – С.179.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 71
Переведення економіки держав на воєнні рейки
І в Німеччині, і у СРСР у 1930-х рр. мілітаризація економіки досягла вищого ступе-
ня. Плануючи війну проти Радянського Союзу, керівництво Третього Райху створило
при державному вповноваженому з чотирирічного плану військово-економічний штаб
«Ост», якому підпорядковувалися спочатку три, а згодом чотири господарські інспекції.
Зміцненню військово-промислової бази Німеччини сприяла експлуатація окупова-
них країн Західної Європи, де існувала розвинена індустрія, велика кількість кваліфіко-
ваної робочої сили, запаси дефіцитної сировини. Упродовж 1940 р. з окупованих тери-
торій Берлін отримав 135 тис. т міді, 20 тис. т свинцю, 9,5 тис. т олова, по 9 тис. т нікелю
та алюмінію, 363 тис. т бензину, 65 тис. дизельного пального, 220 тис. т авіаційного бен-
зину, 150 тис. т рідкого палива42. Крім того, радянська сторона ретельно виконувала взяті
на себе зобов’язання з експорту до Німеччини широкої номенклатури сировини й мате-
ріалів, а також транзиту товарів із Далекого Сходу. Позитивним чинником була співпра-
ця з державами-союзниками – Італією, Румунією, Фінляндією, Болгарією та ін. Частину
дефіцитного верстатного парку Райх одержав через нейтральні Швейцарію, Швецію.
До кінця 1940 р. виробничі програми відзначалися суперечливими тенденціями,
спричиненими змінами військово-політичних пріоритетів. Та ще 6 листопада Г.Ґерінґ
висунув вимогу спланувати витрати сировинних ресурсів із розрахунку на тривалу
війну. 6 грудня з’явилася директива ОКВ, що містила низку принципових указівок
щодо організації військового виробництва. Головними серед них були такі: підготов-
ку до вторгнення на Британські острови заступали заходи з їх блокади; у пріоритетні
завдання виводилися інтереси протиповітряної оборони; уперше заявлено про мож-
ливість війни з Радянським Союзом у 1941 р., хоча не виключалося її відтермінування.
Оскільки під час Західної кампанії 1940 р. індустріальні потужності продемон-
стрували здатність задовольняти потреби армії в боєприпасах, керівництво Райху не
здійснило належних кроків до розширення виробництва, випуску відповідного облад-
нання, що у затяжній війні на Сході далося взнаки.
Різке зростання особового складу німецьких збройних сил, а також нарощування
виробничих програм спричинило нестачу робочих рук. Навіть запровадження навес-
ні 1940 р. трудової повинності для жінок та використання праці військовополонених і
примусових працівників не вирішувало проблему43.
У рамках реорганізації збройних сил Третього Райху та їх адаптації до виконання
завдань, які ставилися фюрером, у серпні 1940 р. почалася реалізація програми «Б» з
виробництва новітніх зразків військової техніки. У 1939 р. німецький ВПК випустив
1,7 тис. танків, 8,2 тис. літаків; 1940 р. – 2 тис. танків і 10,2 тис. літаків; 1941 р. – 2,9 тис.
танків, 11 тис. літаків; загалом – 6,6 тис. танків і 29,4 тис. літаків. У 1939 р. на озброєнні
німецької армії налічувалося 26 тис. одиниць артилерії, 3,2 тис. танків, 4,4 тис. літаків;
у 1941 р. – 77,8 тис. артсистем, 11 тис. танків, 10,1 тис. літаків44.
Незважаючи на високий ступінь технічного оснащення, деякі західні спеціалісти
схильні вважати вермахт «передмеханізованою» армією з сильними пробивними мож-
ливостями механізованих сил. При цьому вони констатують, що Червона армія мала
вищий рівень механізації. У 1940 р. радянська промисловість випустила 145 тис. автомо-
білів, з яких 136 тис. були вантажними. Крім того вона могла мобілізувати цивільний
транспорт і завдяки цьому досягнути стандартної чисельності автопарку. Щоправда,
його індустріальна (зокрема ремонтна) база була недостатньо розвиненою, що, зрештою,
42 Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии... – С.246–247.
43 Там же. – С.248–256.
44 1941 год – уроки и выводы. – С.186.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
72 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
визначало велике навантаження на залізничну мережу. У зв’язку з цим важливим чин-
ником, котрий забезпечував оперативно-стратегічну мобільність, було використання
гужового транспорту. До речі, навіть обмежена тактична мобільність радянських під-
розділів і частин у поєднанні з фактором раптовості, на думку Дж.В.Кіппа, програму-
вали серйозні труднощі для німецьких танкових дивізій, загрозу їх оточення і знищення.
Німецькому командуванню залишалося сподіватися, що радянські мобільні сили будуть
зв’язані на критичних ділянках фронту і не зможуть скористатися такою можливістю45.
У другій половині 1930-х рр. Радянський Союз вступив у цикл переозброєння,
що орієнтувався на заміну застарілого оснащення, утримання й ремонт якого дедалі
ускладнювалися. Агресія Німеччини застала його на екваторі цього циклу. До почат-
ку війни СРСР зміг у кілька разів збільшити свої бронетанкові сили, суттєво оновити
танковий парк сучасними моделями, що за техніко-тактичними параметрами перева-
жали німецькі. Швидко нарощувалося виробництво артсистем, літаків, боєприпасів.
У 1939 р. у країні було виплавлено 17,6 млн т сталі (проти 22,3 млн т у Німеччині), ви-
добуто 30,3 млн т нафти (8,2 млн т), випущено 2,9 тис. танків (1,7 тис.), 10,3 тис. літаків
(8,2 тис.); у 1940 р. – 18,3 млн т сталі (34,6 млн т), 31,1 млн т нафти (9,1 млн т), 2,7 тис.
танків (2 тис.), 10,6 літаків (10,2 тис.); до 1 червня 1941 р. – 11,4 млн т сталі (43,6 млн т),
17,3 млн т нафти (10 млн т), 1,5 тис. танків (2,9 тис.), 5 тис. літаків (11 тис.)46.
Якщо на 1939 р. СРСР мав у розташуванні військ 34,2 тис. одиниць артилерії, 10 тис.
танків і 5,5 тис. літаків, то в 1941 р. – 91,4 тис. артилерійських стволів, 18,6 тис. танків і
20,6 тис. літаків. Очевидна кількісна перевага радянської сторони в основних видах озбро-
єння до певної міри компенсувалася вищими техніко-тактичними характеристиками ні-
мецької військової техніки, хоча у СРСР швидкими темпами розроблялися і впроваджу-
валися у виробництво сучасні зразки, що навіть переважали зарубіжні аналоги47.
У червні 1940 р. німецький уряд почав утілювати у життя державну програму
з розширення пропускної здатності залізничних і шосейних комунікацій, що охо-
плювали територію Східної Пруссії, Польщі, Румунії, Словаччини. Натомість у
Радянському Союзі зосередилися на зведенні системи оборонних смуг у вигляді укрі-
прайонів поблизу західних кордонів, призначених для того, щоб зупинити війська
противника та перейти до наступальних дій.
Одночасно відбувалося стрімке нарощування особового складу армій двох дер-
жав. Кількість військовослужбовців РСЧА зросла з 3,9 млн осіб у 1939 р. до 5,4 млн у
1941 р., німецької армії, відповідно, із 4,6 млн до 7,3 млн, а кількість дивізій – зі 135 до
303 у СРСР та зі 103 до 210 у Німеччині48.
Пропагандистський супровід підготовки до війни
Усвідомлюючи основні вектори загроз, Й.Сталін робив усе можливе, аби належ-
ним чином підготуватися до вирішального зіткнення, але передчасно не виявити свої
наміри та не спровокувати найвірогіднішого супротивника. Гостру антифашистську
риторику у пресі й на радіо було згорнуто напередодні підписання договору про не-
напад і до самого наступу німецьких військ продовжувала експлуатуватися теза про
«безвідповідальну» політику Заходу.
45 Див.: Kipp J.W. Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle. –
P.188–212.
46 1941 год – уроки и выводы. – С.186.
47 Там же. – С.187.
48 Там же.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 73
Геополітичну стратегію найяскравіше віддзеркалював тост Й.Сталіна під час при-
йому у Кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 р. (цей випуск відбувся
на півтора місяця раніше, ніж зазвичай). Тоді вождь наголосив, що командний склад
радянських збройних сил має готувати себе до наступальної війни, аби завершува-
ти розгром потенційного ворога на його території. Коли один із генералів танкових
військ у тості на честь радянського лідера забув процитувати цю частину його месе-
джів, Й.Сталін доволі жорстко вказав йому на неуважність до своєї головної наста-
нови:
«Дозвольте внести поправку. Мирна політика забезпечувала мир нашій країні.
Мирна політика – справа гарна. Ми до часу проводили лінію на оборону – до тих
пір, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами
боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для
сучасного бою, коли ми стали сильними, – тепер потрібно перейти від оборони
до наступу. Здійснюючи оборону нашої країни, ми зобов’язані діяти наступальним
чином. Від оборони перейти до воєнної політики наступальних дій. Нам
необхідно перебудувати наше виховання, нашу пропаганду, агітацію, нашу пресу
в наступальному дусі. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія – армія
наступальна»49.
На початку червня 1941 р. начальник Головного політичного управління РСЧА
А.Щербаков надіслав у війська директиву такого змісту:
«Зовнішня політика Радянського Союзу нічого спільного не має з пацифізмом,
з прагненням досягнути миру що б то не було… Таким чином ленінізм учить,
що країна соціалізму, використовуючи сприятливу міжнародну ситуацію,
повинна і зобов’язана взяти на себе ініціативу наступальних воєнних дій проти
капіталістичного оточення з метою розширення фронту соціалізму. Міжнародна
ситуація вкрай загострилася, воєнна небезпека для нашої країни наблизилася, як
ніколи. За цих умов ленінське гасло “на чужій території захищати власну землю”
може в будь-який момент перетворитися на практичні дії»50.
Отже радянська пропаганда діяла таким чином, що, готуючи країну до насту-
пальної війни, водночас усіляко приховувала справжні наміри й потенційного супро-
тивника, дезорієнтуючи суспільство. 9 травня 1941 р. центральні газети опублікували
«Спростування ТАРС», в якому «викривалися» нібито «неправдоподібні» пові-
домлення японського інформагентства про перекидання великих військових контин-
гентів РСЧА із Далекого Сходу до західних кордонів СРСР, передачу Київському
особливому військовому округу 2700 бойових літаків, а також підсилення флоту на
Каспії й Чорному морі51. Насправді неприховане переміщення резервних з’єднань в
європейську частину країни мало на меті продемонструвати готовність Москви при-
йняти виклик Берліна і гідним чином на нього відповісти. Та й у військах відчувало-
ся передвістя великого зіткнення. Крім того, уживалися заходи з метою підвищен-
ня боєздатності. Так, начальник штабу Одеського військового округу генерал-майор
49 Цит. за: Невежин В. «Если завтра война…». – Москва, 2007. – С.278.
50 Цит. за: 1941 год: В 2 кн. – Москва, 1998. – С.301–302.
51 Правда. – 1941. – 9 мая.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
74 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
М.Захаров віддав розпорядження перевести озброєння, бойову техніку та майно у
стан, «готовий до негайного використання»52.
Наприкінці травня – на початку червня 1941 р. політичні органи РСЧА підготу-
вали кілька керівних документів для пропагандистської роботи у середовищі військо-
вослужбовців, що мали суттєво переорієнтувати її у відповідності з новими військово-
політичними реаліями. Основним був проект директиви Головного управління
політичної пропаганди Червоної армії (ГУППЧА) «Про завдання політичної про-
паганди на найближчий час». Констатуючи зміни в міжнародній ситуації, а також
«неухильне зростання політичної, економічної та військової могутності» СРСР, ав-
тори документа націлювали відповідні структури на докорінну перебудову політич-
ної роботи у збройних силах та спрямування її на «єдину мету – політичну, моральну
і бойову підготовку особового складу до ведення справедливої, наступальної й усе-
перемагаючої війни». Указувалося на необхідність поновлення критики «фашистської
ідеології» та «німецького імперіалізму», спростування «міфу про непереможну німець-
ку армію»53. Ще однією специфічною рисою пропагандистської кампанії цього періоду
стала відмова від класово-інтернаціоналістської доктрини на користь державницько-
патріотичної, після чого роль Комінтерну звелася до формального мінімуму54.
Нацистське керівництво також не педалювало антирадянську тему, аби до часу не
видавати власні наміри. Як у Москві, так і в Берліні з однаковим успіхом «читали гру»
один одного, але від різких рухів утримувалися. Райхсміністр пропаганди Й.Ґеббельс
із приводу згаданого вище «Спростування ТАРС» занотував; «Очевидно, Сталін усе
ж остерігається. Яка відмінність між спростуваннями ТАРС кілька місяців тому, в
яких нас відверто і приховано ображали? Так, усе змінюється, коли на тебе спрямовані
розчохлені дула гармат»55. Б.Мюллер-Гіллебранд у своїй книзі ділився власними вра-
женнями, що цілком збігалися зі спостереженнями сучасників, стосовно системного
дотримання Радянським Союзом зобов’язань у сфері поставок сировини й матеріалів
до Німеччини практично до літа 1941 р.56 У доповідних записках німецького посла в
Москві навіть на початку червня того року констатувалося прагнення Москви запобіг-
ти конфлікту. Ф.Ґольчевський указує на те, що більшість німців не очікували цієї вій-
ни: «Тоді було запроваджено обмеження права на листування й загалом підготовку до
війни тримали в найсуворішій таємниці. Удар по Радянському Союзу мав стати рапто-
вим. З іншого боку, уже за кілька місяців до початку кампанії здійснювалася масштаб-
на підготовка. Війська в Польщі підтягувалися до німецько-радянської демаркаційної
лінії». Розмірковуючи над уявленнями німців про СРСР, дослідник назвав їх «розми-
тими»:
«Можна сказати, що напередодні війни німці почувалися радше невпевнено.
До 1939 р. в Німеччині велася шалена антирадянська пропаганда. Та вже під час
підготовки “пакту Молотова – Ріббентропа” цю пропаганду згорнули. І в наступні
два роки – до червня 1941-го – антирадянської пропаганди не було. Німецькі ЗМІ
не вихваляли СРСР, просто повідомлення про нього зникли з новин. Це означає,
що населення Німеччини, яке читало газети чи слухало радіо, просто не знало,
52 Захаров М.В. Генеральный штаб в предвоенные годы. – Москва, 1989. – С.171.
53 Невежин В.А. «Если завтра в поход…»… – С.298–299.
54 Див.: Бордюгов Г., Бухараев В. Национальные истории в революциях и конфликтах советской эпохи. – Москва,
1999. – С.29–30. Див. також: Гриневич В. Суспільно-політичні настрої населення України в роки Другої світової
війни (1939–1945 рр.). – К., 2007. – С.213–289.
55 Цит. за: Агапов А.Б. Дневники Й.Геббельса… – С.273.
56 Мюллер-Гиллебранд Б. Сухопутная армия Германии... – С.257.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 75
що відбувається в Радянському Союзі. Пропаганда відновилася з новою силою
в день нападу на СРСР і була набагато огиднішою, ніж усе, що мало місце в
попередні роки. У німецьких ЗМІ проводився прямий зв’язок між більшовизмом
та єврейством, радянських громадян зображували “азійськими недолюдками”.
Це було расистським ставленням до СРСР»57.
***
На рубежі 1940–1941 рр. ситуація на Європейському континенті складалася на ко-
ристь Німеччини. Натомість СРСР фактично опинився в ізоляції, не маючи надійних
союзників і розраховуючи лише на власні сили. Весна 1941 р. видавалася А.Гітлеру най-
кращим моментом для початку східної кампанії, у той час, як у Москві дуже поспіша-
ли, аби належним чином підготуватися до цього протистояння.
Аналіз воєнно-стратегічної обстановки напередодні радянсько-німецької війни
свідчить, що в основі стратегічного плану держав Осі щодо війни проти СРСР лежа-
ла ідея раптового й потужного першого удару з метою швидкого розгрому та знищен-
ня головних сил Червоної армії у смузі між кордоном і річками Західна Двіна, Дніпро
з наступним стрімким просуванням углиб країни для захоплення найважливіших по-
літичних та аграрно-промислових центрів. Поблизу західних кордонів Радянського
Союзу було розгорнуто головні сили армії Німеччини, а також великі сили армій її
союзників. Усі ці війська зосереджувалися у трьох стратегічних угрупованнях, при-
значених для завдання масованих ударів на найважливіших стратегічних напрямках.
Основні зусилля зосереджувались у смузі групи армій «Центр». Відповідно до заду-
му військово-політичного керівництва Третього Райху, південний або український на-
прямок у початковий період війни був важливим, проте не головним. Розраховуючи
на швидкий розгром головних сил Червоної армії, німецьке командування виходило з
невірних даних про реальний потенціал радянського угруповання.
Усвідомлюючи неминучість зіткнення з грізним супротивником, керівництво СРСР
докладало зусиль щодо підготовки країни та збройних сил до війни. Після початку Другої
світової було розгорнуто 125 нових стрілецьких дивізій, сформовано 29 механізованих
корпусів, 27 артилерійських полків і 10 протитанкових бригад РГК, 25 авіаційних дивізій,
повністю реорганізовано систему ППО, здійснювалася активна підготовка майбутніх те-
атрів воєнних дій. Основні сили Червоної армії зосереджувалися на заході країни й не ви-
кликає сумнівів те, що вони готувалися до зіткнення з гітлерівською військовою маши-
ною. Стратегічні погляди на майбутню війну полягали в тому, що після відбиття наступу
противника ворог мав бути розгромлений під час стратегічного наступу Червоної армії
на чужій території «малою кров’ю». На відміну від потенційного супротивника радян-
ське керівництво вважало південно-західний напрямок головним і зосереджувало тут ос-
новні ударні угруповання. Заходи щодо мобілізаційного розгортання військ розпочалися
у СРСР у травні 1941 р. під виглядом призову приписного складу на навчальні збори. За
планом стратегічного розгортання з середини травня здійснювалася передислокація армій
другого, а з середини червня – дивізій першого стратегічного ешелонів у райони бойово-
го призначення. Однак створення угруповання військ до початку війни не було завершено.
Понад 35% з’єднань першого стратегічного ешелону не прибули в райони, призначені їм
за планом прикриття, і перебували в русі. З’єднання й частини прикордонних округів до
57 Див.: Гольчевски Ф. Война с СССР стала для большинства немцев неожиданностью [Електронний ресурс]:
https://www.dw.com/ru/франк-гольчевски-война-с-ссср-стала-для-большинства-немцев-неожиданностью/a-15170269
Український історичний журнал. – 2021. – №3
76 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
початку війни не були цілком відмобілізовані та не мали штатної кількості особового скла-
ду, озброєння, бойової техніки, транспорту.
У підготовці до війни радянських збройних сил існувала низка суттєвих прора-
хунків, унаслідок яких Червона армія зазнала катастрофічних невдач під час проведен-
ня операцій початкового періоду. Основні зусилля генерального штабу спрямовува-
лися на розробку тільки одного варіанту дій військ, а саме наступального, хоча й цей
план до кінця відпрацьовано не було. Що стосується іншого, оборонного варіанту, то
про його розробку питання навіть не ставилося. Підготовлений перед війною «План
оборони державного кордону 1941 р.» став не оборонним варіантом плану війни, а
планом прикриття відмобілізування й розгортання радянських сил. Відповідно до по-
глядів, покладених в основу цього документа, уважалося, що війська армій прикриття
під час прикордонних боїв зуміють зупинити противника, забезпечать відмобілізуван-
ня та зосередження головних сил прикордонних військових округів, у результаті чого
буде створено умови для переходу в наступ і перенесення бойових дій на територію
ворога. Однак конкретні заходи щодо відбиття перших ударів противника розробля-
лися недостатньо, а зміст оборонних дій не відпрацьовувався на жодному з навчань,
проведених перед війною, – програвалися лише контрудари по противнику, що прор-
вався, і перехід у наступ із перенесенням бойових дій на його територію.
Аналіз «Плану оборони державного кордону 1941 р.» показує, що угруповання
військ західних прикордонних округів не повною мірою відповідало виконанню обо-
ронних завдань. Найсильніші Західний і Київський особливі військові округи плану-
вали розгорнути основну масу військ у білостоцькому та львівському виступах, що
глибоко охоплювали угруповання німецьких військ на східнопрусському й люблін-
сько-варшавському напрямках. Але водночас напрямки, де очікувалися найбільш імо-
вірні головні удари противника, із радянської сторони прикривалися недостатньо.
Найсерйознішим і важким уроком перших днів війни стало запізнення заходів щодо
приведення військ у бойову готовність. Сили армій прикриття, особливо перші еше-
лони, не були вчасно виведені з районів дислокації і розгорнуті на передбачених рубе-
жах оборони. Висування їх в умовах бойових дій супроводжувалося великими втра-
тами. Неготовність військ прикордонних округів до відбиття концентрованих ударів
противника виявилася найважливішою причиною, що визначила вкрай несприятли-
вий для радянської сторони розвиток подій на початку війни.
Історіософський погляд на проблему дає підстави для констатації того, що навіть
геніальні державні лідери та полководці неспроможні врахувати всі обставини, які ви-
никають на шляху до війни та під час збройного протистояння. Здається, найвлучніше
окреслив цю колізію В.Черчилль:
«Ніколи не думайте, що війна буде спокійною й легкою, і що ті, хто вирушає у цю
химерну подорож, можуть виміряти припливи та урагани, з якими зіткнуться.
Державний муж, котрий упадає у воєнну лихоманку, повинен усвідомлювати:
щойно пролунав сигнал до початку, він більше вже не господар політичних, а раб
непередбачуваних подій, некомпетентних або самовпевнених генералів, ненадійних
союзників, ворожих нейтралів, злостивої фортуни, мерзенних сюрпризів, жахливих
прорахунків… За всієї своєї впевненості в легкій перемозі пам’ятайте, що у світі не
було би жодної війни, якби інша сторона не думала, що в неї також є шанс»58.
58 Цит. за: Гуржій О., Залєток Н. Парадокси В.Черчилля. – К., 2019. – С.273.
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 77
REFERENCES
1. Afanaseva, Yu.N. (Ed.). (1996). Drugaya vojna: 1939–1945. Moskva. [in Russian].
2. Agapov, A.B. (2002). Dnevniki J.Gebbelsa: Prelyudiya «Barbarossy». Moskva. [in Russian].
3. Anfilov, V.A. (1998). Doroga k tragedii sorok pervogo goda. Moskva. [in Russian].
4. Bagramyan, I. (1971). Tak nachinalas vojna. Moskva. [in Russian].
5. Biryuzov, S.S. (1962). Kogda gremeli pushki. Moskva. [in Russian].
6. Bobylev, P.N. (2000). Tochku v diskussii stavit rano: K voprosu o planirovanii v Generalnom shtabe RKKA vozmozhnoj vojny s
Germaniej v 1940–1941 gg. Otechestvennaya istoriya, 1, 41–64. [in Russian].
7. Bok, F. (2006). Ya stoyal u vorot Moskvy: Voennye dnevniki 1941–1945. Moskva. [in Russian].
8. Bonwetsch, B. (1992). Nochmals zu Stalins Rede am 5. Mai 1941. Quellenkritisch-historiographische Bemerkungen. Osteuropa:
Zeitschrift fuer Gegenwartsfragen des Ostens, 6, 536–542. [in French].
9. Bordyugov, G., & Bukharaev, V. (1999). Natsionalnye istorii v revolyutsiyakh i konfliktakh sovetskoj epokhi. Moskva. [in Russian].
10. Bordyugova, G.A. (Ed.). (1995). Gotovil li Stalin nastupatelnuyu vojnu protiv Gitlera? Nezaplanirovannaya diskussiya. Moskva.
[in Russian].
11. Bryan, F. (1984). Operation Barbarossa. San-Frantsisko. [in French].
12. Chubaryan, A.O., & Gorodeckij, G. (Ed.). (2001). Vojna i politika, 1939–1941. Moskva. [in Russian].
13. Dębski S. Syndrom wojny zaczepnej w sowieckіej propagandzie 1939–1941. Arcana, 23(5), 98–123. [in Polish].
14. Eremenko, A.I. (1965). V nachale vojny. Moskva. [in Russian].
15. Galder, F. (1969). Voennyj dnevnik: Ezhednevnye zapiski nachalnika Generalnogo shtaba sukhoputnykh vojsk, 1939–1942 gg.
V.I.Dashicheva (Ed.). Vol.2: Ot zaplanirovannogo vtorzheniya v Angliyu do nachala Vostochnoj kampanii (1.7 1940 – 21.6 1941),
58–62. Moskva. [in Russian].
16. Galder, F. (1971). Voennyj dnevnik. Moskva. [in Russian].
17. Glants, D. (2008). Koloss poverzhennyj: Krasnaya armiya v 1941 g. Moskva. [in Russian].
18. Glants, D. (2015). Krakh plana “Barbarossa”: Sorvannyj blitskrig. Moskva. [in Russian].
19. Gofman, I. (2006). Stalinskaya vojna na unichtozhenie (1941–1945 gg.): Planirovanie, osushchestvlenie, dokumenty. Moskva.
[in Russian].
20. Golchevski, F. Vojna s SSSR stala dlya bolshinstva nemtsev neozhidannostyu. Retrieved from https://www.dw.com/ru/франк-
гольчевски-война-с-ссср-стала-для-большинства-немцев-неожиданностью/a-15170269 [in Russian].
21. Gorodetskij, G. (1999). Rokovoj samoobman: Stalin i napadenie Germanii na Sovetskij Soyuz. Moskva. [in Russian].
22. Got, G. (1998). Vospominaniya soldata. Rostov-na-Donu. [in Russian].
23. Got, G. (1999). Tankovye operatsii. Smolensk. [in Russian].
24. Gretsov, M.D. (1965). Na Yugo-Zapadnom napravlenii (iyun – noyabr 1941 g.). Moskva. [in Russian].
25. Guderian, G. (1957). Tanki – vpered. Moskva. [in Russian].
26. Hoffmann, J. (2001). Stalin’s War of Eхtermination 1941–1945. Planning. Realization and Documentation. Capshaw, Ala.
27. Horodetskyi, H. (1995). Mif “Kryholama”: Naperedodni viiny. Ukrainskyi istorychnyi zhurnal, 3, 128–141. [in Ukrainian].
28. Hrynevych, V. (2007). Suspilno-politychni nastroi naselennia Ukrainy v roky Druhoi svitovoi viiny (1939–1945 rr.). Kyiv. [in Ukrainian].
29. Hrytsiuk, V. (2010). Stratehichni ta frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terytorii Ukrainy. Kyiv. [in Ukrainian].
30. Hrytsiuk, V. (2010). Stratehichni ta frontovi operatsii Velykoi Vitchyznianoi viiny na terenakh Ukrainy. V.Smolii (Ed.). Ukraina
v Druhii svitovii viini: pohliad z ХХІ st.: Istorychni narysy, 1, 208–302. Kyiv. [in Ukrainian].
31. Hrytsiuk, V., & Lysenko, O. (2016). Do i pislia chervnia 1941-ho… Viche, 11, 52–56. [in Ukrainian].
32. Hurzhii, O., & Zalietok, N. (2019). Paradoksy V.Cherchyllia. Kyiv. [in Ukrainian].
33. Isaev, A., Solonin, M., Suvorov, V., Mukhin, Yu., Baryatinskij, M., Meltyukhov, M., Morozov, M., Lopukhovskij, L., Pykhalov, I.,
Kavalerchik, B., Beshanov, V., Goncharov, V., Osokin, A., Khmelnitskij, D., Burovskij, A., Shubin, A., & Morozov, A. (2009). 1941:
Velikaya Otechestvennaya Katastrofa. Moskva. [in Russian].
34. Katukov, M.E. (1974). Na ostrie glavnogo udara. Moskva. [in Russian].
35. Kejtel, V. (2004). Memuary feldmarshala: Pobedy i porazheniya vermakhta: 1938–1945. Moskva. [in Russian].
36. Kesselring, A. (2003). Lyuftvaffe: triumf i porazhenie: Vospominaniya feldmarshala Tretego rejkha: 1933–1947. Moskva.
[in Russian].
37. Khrushchev, N.S. (1999). Vremya. Lyudi. Vlast. Moskva. [in Russian].
38. Kilichenkov, A. (2008). Kratkij kurs Velikoj Otechestvennoj vojny. Moskva. [in Russian].
39. Kipp, J.W. (1988). Barbarossa, Soviet Covering Forces and the Initial Period of War: Military History and Airland Battle.
The Journal of Soviet Military Studies, 1, 188–212.
40. Konev, I.S. (2000). Zapiski komanduyushchego frontom. Moskva. [in Russian].
41. Korolenkov, A.V. (2004). Nakanune: prodolzhenie diskussii o sobytiyakh predvoennoj pory. Otechestvennaya istoriya, 3, 169–176.
[in Russian].
42. Lelyushenko, D.D. (1985). Moskva – Stalingrad – Berlin – Praga. Moskva. [in Russian].
43. Manshtejn, E. (2002). Uteryannye pobedy. Moskva; Sankt-Peterburg. [in Russian].
44. Mellentin, F.V. (1998). Tankovye srazheniya (1939–1945): Boevoe primenenie tankov vo Vtoroj mirovoj vojne. Sankt-Peterburg;
Moskva. [in Russian].
45. Meltyukhov, M.I. (1999). Kanun Velikoj Otechestvennoj vojny: diskussiya prodolzhaetsya. Moskva. [in Russian].
46. Meltyukhov, M.I. (2000). Upushhennyj shans Stalina. Moskva. [in Russian].
47. Meretskov, K.A. (1988). Na sluzhbe narodu. Moskva. [in Russian].
48. Middeldorf, E. (1958). Taktika v russkoj kampanii: рer. s nem. Moskva. [in Russian].
49. Moskalenko, K.S. (1975). Na Yugo-Zapadnom napravlenii. Moskva. [in Russian].
50. Myuller-Gillebrand, B. (2002). Sukhoputnaya armiya Germanii 1933–1945 gg.: Spravochnik. Moskva. [in Russian].
51. Naumova, V.P. (Ed.). (1998). 1941 god. Moskva. [in Russian].
52. Nevezhin, V. (2007). “Esli zavtra v pokhod…”: Podgotovka k vojne i ideologicheskaya propaganda v 30-x – 40-x gg. Moskva.
[in Russian].
53. Nevezhin, V. (2007). “Esli zavtra vojna…”. Moskva. [in Russian].
54. Nevezhin, V.A. (1997). Sindrom nastupatelnoj vojny: Sovetskaya propaganda v preddverii “svyashchennykh boev”, 1939–1941 gg.
Moskva. [in Russian].
Український історичний журнал. – 2021. – №3
78 Валерій Грицюк, Олександр Лисенко, Володимир Кидонь
55. Nevezhin, V.A. (1999). Strategicheskie zamysly Stalina nakanune 22 iyunya 1941 g. (po itogam “nezaplanirovannoj diskussii” rossi-
jskikh istorikov). Otechestvennaya istoriya, 5, 108–120. [in Russian].
56. Nevezhin, V.A. (2003). SSSR nakanune vojny s Germaniej (maj – iyun 1941 g.): novejshie diskussii po probleme v rossijskoj istori-
ografii. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 7, 99–05. [in Russian].
57. Novikov, S. (2018). Boevye dejstviya Krasnoj armii letom 1941 g. v otrazhenii natsionalnykh istoriografij i v kontekste istochniko-
vedeniya. Storinky voiennoi istorii Ukrainy, 20, 120–152. [in Russian].
58. Piker, G. (1993). Zastolnye razgovory Gitlera. Smolensk. [in Russian].
59. Popel, N.K. (1959). V tyazhkuyu poru. Moskva. [in Russian].
60. Raak, R.Ch. (1996). Istochnik iz vysshikh krugov Kominterna o planakh Stalina, svyazannykh so Vtoroj mirovoj vojnoj.
Otechestvennaya istoriya, 3, 34–56. [in Russian].
61. Rendulich, L. (1974). Upravlenie vojskami. Moskva. [in Russian].
62. Ribbentrop, I. (1996). Mezhdu Londonom i Moskvoj: Vospominaniya i poslednie zapisi: Iz ego naslediya, izdannogo Anneliz fon
Ribbentrop. Moskva. [in Russian].
63. Rokossovskij, K.K. (1997). Soldatskij dolg. Moskva. [in Russian].
64. Rotmistrov, P.A. (1984). Stalnaya gvardiya. Moskva. [in Russian].
65. Savin, V. (2010). Razgadka 1941: prichiny katastrofy. Moskva. [in Russian].
66. Sevostyanov, G.N. (Ed.). (2009). Moskva – Vashington: politika i diplomatiya Kremlya, 1921–1941. Moskva. [in Russian].
67. Shubin, A.V. (2004). Mir na krayu bezdny: Ot globalnogo krizisa k mirovoj vojne: 1929–1941 gg. Moskva. [in Russian].
68. Sokolov, B.V. (2001). Tajny Vtoroj mirovoj. Moskva. [in Russian].
69. Solonin, M. (2009). 22 iyunya: Anatomiya katastrofy. Moskva. [in Russian].
70. Tippelskirkh, K. (1956). Istoriya Vtoroj mirovoj vojny. Moskva. [in Russian].
71. Vasilevskij, A.M. (1990). Delo vsej zhizni. Moskva. [in Russian].
72. Vishlev, O.V. (2001). Nakanune 22 iyunya 1941 g.: Dokumentalnye ocherki. Moskva. [in Russian].
73. Zakharov, M.V. (1968). Nakanune velikikh ispytanij. Moskva. [in Russian].
74. Zakharov, M.V. (1989). Generalnyj shtab v predvoennye gody. Moskva [in Russian].
75. Zhukov, G.K. (2002). Vospominaniya i razmyshleniya. Moskva. [in Russian].
76. Ziemke, E.F. (1983). Stalin as a Strategist, 1940–1941. Military Affairs, XLVII, 173–180.
Valerii HRYTSIUK
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent,
Leading Research Fellow,
Military History Research Center,
National Defence University of Ukraine named after I.Cherniakhovskyi
(Kyiv, Ukraine), skifwo@email.ua
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-9877-1900
Oleksandr LYSENKO
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor,
Head of the Department of History of Ukraine During World War II,
Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine
(Kyiv, Ukraine), ukr2ww@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4003-6433
Volodymyr KYDON
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Leading Research Fellow,
Military History Research Center,
National Defence University of Ukraine named after I.Cherniakhovskyi
(Kyiv, Ukraine), volodimir4077@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3606-8061
Prologue to the German-Soviet War:
Political and Military-Strategic Aspects
Abstract. The purpose of historical study is to scientifically reconstruct the international
situation, geopolitical and military strategy of Germany and the USSR in the period preceding the
outbreak of war between them. The research methodology is based on theoretical developments
of leading specialists in military history, as well as direct participants of military-strategic planning,
principles of historicism, comprehensive study of complex socio-political and military phenomena,
Український історичний журнал. – 2021. – №3
Пролог німецько-радянської війни: політичні та військово-стратегічні аспекти 79
modern methods of scientific research and conceptual apparatus used by respective modern
specialists. The scientific novelty of the text is determined by the attempt to form the author’s
concept of preparing hostile parties for war by involving Soviet and German historical sources of
different origins, comparing different visions (leaders and generals of the two countries, military
theorists and analysts, historians) on processes in politics, economics, military cases between
autumn, 1939, and summer, 1941. Conclusions. The pre-war foreign policy of the Kremlin
resulted in its isolation, while Berlin, with the creation of the Alliance in 1939–1940, assumed
control over the economic and human resources of a large part of Europe. Analysis of the military-
strategic situation on the eve of the Soviet-German war shows that the Axis states’ strategic plan
for war against the USSR was based on the idea of a sudden and powerful first strike to quickly
defeat and destroy the main Red Army forces in the line between border the Western Dvina and
Dnipro rivers followed by a rapid advance inland. According to the plan of the military-political
leadership of the Third Reich, the southern or Ukrainian direction in the initial period of the
war was important, but not the main one. The main forces of the Red Army were concentrated
in the west of the country, and there is no doubt that they were preparing for a clash with Hitler’s
military machine. The strategic view of the future war was that after repelling the enemy’s offensive,
the enemy was to be defeated during the Red Army’s strategic offensive in foreign territory “with
few casualties”. Unlike a potential adversary, the Soviet leadership considered the south-western
direction to be the main one and concentrated the main strike groups here. The main efforts of the
General Staff were aimed at developing only one version of the troops’ actions with the beginning
of the war, namely the offensive, although this plan was not fully worked out. As for the other,
defensive version of the plan, the question of its development was not even raised. Prepared before
the war “Plan for the defence of the state border in 1941” became not a defensive version of the
plan of war, but a plan to cover the demobilization and deployment of Soviet forces. The most
serious and difficult lesson of the first days of the war was the delay in measures to bring troops
into combat readiness. The troops of the cover armies, especially the first echelons, were not
withdrawn in time from the areas of deployment and deployed on the planned lines of defence.
Their nomination in the conditions of hostilities that began was accompanied by unjustifiably large
losses. The unwillingness of the troops of the border military districts to repel the powerful blows
of the enemy was the most important reason that determined the unfavourable development of
events at the beginning of the war for the Soviet side.
Keywords: German-Soviet war, Rome – Berlin – Tokyo axis, blitzkrieg, doctrine of offensive war,
strategic planning, mobilization, deployment of troops, theatre of operations, Ukraine.
|