Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан

Метою дослідження є висвітлення ставлення населення радянської України до введення військ в Афґаністан, що проводиться на основі інформаційних повідомлень КДБ УРСР. Використано методи контент-аналізу історичних джерел, проблемно-хронологічний, типологічний, порівняльний та антропологічний підхід....

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2021
Автори:	Ковальков, О., Городня, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2021
Назва видання:	Український історичний журнал
Теми:	Історичні студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184522
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан / О. Ковальков, Н. Городня // Український історичний журнал. — 2021. — Число 4. — С. 80-90. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-184522
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1845222022-06-16T01:27:26Z Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан Ковальков, О. Городня, Н. Історичні студії Метою дослідження є висвітлення ставлення населення радянської України до введення військ в Афґаністан, що проводиться на основі інформаційних повідомлень КДБ УРСР. Використано методи контент-аналізу історичних джерел, проблемно-хронологічний, типологічний, порівняльний та антропологічний підхід. Наукова новизна. Застосовуючи критичний аналіз джерел, які вперше вводяться в науковий обіг, розкривається недостатньо вивчена історичною наукою тема. Дослідження засвідчує існування в УРСР розгалуженої мережі нагляду за умонастроями населення. Як свідчили інформаційні повідомлення КДБ, переважна більшість мешканців республіки підтримувала дії влади, арґументуючи це потребою СРСР захистити свою безпеку, запобігти встановленню «впливу імперіалістичних держав» в Афґаністані і зміцнити свій статус наддержави. Водночас донесення держбезпеки свідчили про критичні оцінки й засудження радянських дій в Афґаністані з боку частини населення. Утім здебільшого ця критика не виходила поза межі приватних розмов. Лише окремі громадяни наважувалися висловлювати свій протест, що відбувалося у формі виготовлення й розповсюдження анонімних листів та листівок, які містили заклики до боротьби з владою, іноді від імені організацій або матерів загиблих в Афґаністані вояків. КДБ відстежував будь-які прояви інакодумства, застосовувалися різні засоби – від «роз’яснювальних бесід», перевірок та «оперативної розробки» до притягнення до кримінальної відповідальності. Через жорсткий контроль із боку органів державної безпеки критика дій влади не була публічною, листи й листівки не могли вплинути на громадську думку, проте вони підривали монополію влади на інформацію і спонукали ставити під сумнів офіційну версію подій в Афґаністані. The aim of the research is to present the attitude of Ukrainian Soviet Socialist Republic’s population to Soviet intervention in Afghanistan in 1979–1980, according to the KGB’s reports. The research methodology is based on a content-analysis of primary sources, problem-chronological, typological, comparative and anthropological approaches. The scientific novelty of the article consists in a study of a subject, which has not been fully explored and in a critical analysis of new archive sources. Conclusions. The research validates an extensive network of surveillance of people’s mindset in Ukrainian SSR and a monitoring of their attitude to sending the troops to Afghanistan. According to the KGB reports, most of people supported the actions, which, they believed, were necessary to maintain the Soviet Union’s authority as a superpower and a leader of a socialist camp, as well as to protect its security by avoiding “imperialist powers’ influence” in a neighbouring state. At the same time, the KGB reported a critical attitude of a considerable number of people to the policy towards Afghanistan. Some of them assessed Soviet actions as “intervention”, “occupation” and “aggression”. Mostly, the criticism did not extend beyond their private communication. There were only some individuals who expressed their protest against USSR’s participation in the Afghan War through production and dissemination of anonymous letters and leaflets. Some of them called for action against authorities. The protests were expressed sometimes on behalf of organizations or the mothers of killed soldiers. KGB monitored any signs of the criticism and applied different measures to the citizens, ranging from conversations to raise their social-consciousness to criminal prosecution. Due to the tough KGB’s control, the criticism of the USSR’s policy in Afghanistan was not public, and the letters and leaflets did not have a significant impact on public opinion. However, they eroded the monopoly on information and encouraged people to doubt an official version of events in Afghanistan. 2021 Article Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан / О. Ковальков, Н. Городня // Український історичний журнал. — 2021. — Число 4. — С. 80-90. — Бібліогр.: 8 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2021.04.080 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184522 94(47+57)«1979–1980» uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історичні студії Історичні студії
spellingShingle	Історичні студії Історичні студії Ковальков, О. Городня, Н. Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан Український історичний журнал
description	Метою дослідження є висвітлення ставлення населення радянської України до введення військ в Афґаністан, що проводиться на основі інформаційних повідомлень КДБ УРСР. Використано методи контент-аналізу історичних джерел, проблемно-хронологічний, типологічний, порівняльний та антропологічний підхід. Наукова новизна. Застосовуючи критичний аналіз джерел, які вперше вводяться в науковий обіг, розкривається недостатньо вивчена історичною наукою тема. Дослідження засвідчує існування в УРСР розгалуженої мережі нагляду за умонастроями населення. Як свідчили інформаційні повідомлення КДБ, переважна більшість мешканців республіки підтримувала дії влади, арґументуючи це потребою СРСР захистити свою безпеку, запобігти встановленню «впливу імперіалістичних держав» в Афґаністані і зміцнити свій статус наддержави. Водночас донесення держбезпеки свідчили про критичні оцінки й засудження радянських дій в Афґаністані з боку частини населення. Утім здебільшого ця критика не виходила поза межі приватних розмов. Лише окремі громадяни наважувалися висловлювати свій протест, що відбувалося у формі виготовлення й розповсюдження анонімних листів та листівок, які містили заклики до боротьби з владою, іноді від імені організацій або матерів загиблих в Афґаністані вояків. КДБ відстежував будь-які прояви інакодумства, застосовувалися різні засоби – від «роз’яснювальних бесід», перевірок та «оперативної розробки» до притягнення до кримінальної відповідальності. Через жорсткий контроль із боку органів державної безпеки критика дій влади не була публічною, листи й листівки не могли вплинути на громадську думку, проте вони підривали монополію влади на інформацію і спонукали ставити під сумнів офіційну версію подій в Афґаністані.
format	Article
author	Ковальков, О. Городня, Н.
author_facet	Ковальков, О. Городня, Н.
author_sort	Ковальков, О.
title	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан
title_short	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан
title_full	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан
title_fullStr	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан
title_full_unstemmed	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан
title_sort	ставлення населення урср до введення радянських військ в афґаністан
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2021
topic_facet	Історичні студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184522
citation_txt	Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан / О. Ковальков, Н. Городня // Український історичний журнал. — 2021. — Число 4. — С. 80-90. — Бібліогр.: 8 назв. — укр.
series	Український історичний журнал
work_keys_str_mv	AT kovalʹkovo stavlennânaselennâursrdovvedennâradânsʹkihvíjsʹkvafganístan AT gorodnân stavlennânaselennâursrdovvedennâradânsʹkihvíjsʹkvafganístan
first_indexed	2025-07-16T04:48:09Z
last_indexed	2025-07-16T04:48:09Z
_version_	1837777593725616128
fulltext	Український історичний журнал. – 2021. – №4 25 грудня 1979 р. розпочалося радянське вторгнення в Демократичну Республіку Афґаністан. 27 грудня загони спеціального призначення здійснили в Кабулі опе- рацію «Шторм-333», унаслідок якої було вбито ґенерального секретаря Народно- демократичної партії Афґаністану, голову Революційної ради й уряду Г.Аміна. Олександр КОВАЛЬКОВ кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії, Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка (Кропивницький, Україна), KovalkovAlex@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2344-3050 Наталія ГОРОДНЯ докторка історичних наук, професорка кафедри нової та новітньої історії зарубіжних країн, Київський національний університет ім. Т.Шевченка (Київ, Україна), ngorodnia@knu.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8152-3927 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2021.04.080 УДК: 94(47+57)«1979–1980» Анотація. Метою дослідження є висвітлення ставлення населення радянської України до введення військ в Афґаністан, що проводиться на основі інформаційних повідомлень КДБ УРСР. Використано методи контент-аналізу історичних джерел, проблемно-хронологічний, типологічний, порівняльний та антропологічний підхід. Наукова новизна. Застосовуючи критичний аналіз джерел, які вперше вводяться в науковий обіг, розкривається недостатньо вивчена історичною наукою тема. Дослідження засвідчує існування в УРСР розгалуженої мережі нагляду за умонастроями населення. Як свідчили інформаційні повідомлення КДБ, переважна більшість мешканців республіки підтримувала дії влади, арґументуючи це потребою СРСР захистити свою безпеку, запобігти встановленню «впливу імперіалістичних держав» в Афґаністані і зміцнити свій статус наддержави. Водночас донесення держбезпеки свідчили про критичні оцінки й засудження радянських дій в Афґаністані з боку частини населення. Утім здебільшого ця критика не виходила поза межі приватних розмов. Лише окремі громадяни наважувалися висловлювати свій протест, що відбувалося у формі виготовлення й розповсюдження анонімних листів та листівок, які містили заклики до боротьби з владою, іноді від імені організацій або матерів загиблих в Афґаністані вояків. КДБ відстежував будь-які прояви інакодумства, застосовувалися різні засоби – від «роз’яснювальних бесід», перевірок та «оперативної розробки» до притягнення до кримінальної відповідальності. Через жорсткий контроль із боку органів державної безпеки критика дій влади не була публічною, листи й листівки не могли вплинути на громадську думку, проте вони підривали монополію влади на інформацію і спонукали ставити під сумнів офіційну версію подій в Афґаністані. Ключові слова: Афґаністан, УРСР, КДБ, ставлення населення, пропаґанда, інформаційні повідомлення КДБ. Український історичний журнал. – 2021. – №4 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан 81 Наступного дня новим лідером проголошено Б.Кармаля. «Обмежений континґент радянських військ» поступово втягнувся у громадянську війну, яка точилася у цій кра- їні вже понад рік, між непопулярним серед населення режимом НДПА й опозиці- єю, яка, окрім внутрішньої підтримки, користувалася сприянням із боку Пакистану, США, КНР та ін. Інтервенція в Афґаністан стала найбільш масштабною воєнно-політичною опера- цією СРСР із часів Другої світової війни та водночас його останньою війною. З огля- ду на вплив цих подій на ДРА, СРСР, інші держави й міжнародну систему у цілому різні їх аспекти висвітлено у великій кількості праць1. Увага дослідників зосереджена в основному на воєнній і політично-дипломатичній складових, натомість ставлення на- селення СРСР до афґанських подій залишається недостатньо вивченим. Цій пробле- матиці присвячено лише окремі студії, в яких висвітлено суспільні настрої у союзних республіках Середньої Азії2, або радянську пропаґанду й цензуру під час війни3. У за- хідній історіографії це питання не висвітлювалося. Російські аґресія проти України та втручання у війну у Сирії, складність сучасного становища в Афґаністані актуалізують дослідження радянської інтервенції у цю країну. Мета дослідження полягає у висвітленні ставлення населення УРСР до «вве- дення військ» в Афґаністан у перший рік війни (кінець 1979 – 1980 рр.) на основі щоденних інформаційних повідомлень КДБ республіки на адресу ЦК КПУ та пер- шого секретаря В.Щербицького про стан справ і прояви інакомислення. Вони збе- рігаються у фонді 16 Галузевого архіву Служби безпеки України (справи 1163–1164, 1167, 1169, 1171–1172, 1178). До інших джерел дослідження належать протокол засі- дання політбюро ЦК КПРС від 27 грудня 1979 р.4 і матеріали газети «Правда» за 1979–1980 рр. Ставлення населення до будь-яких подій залежить від інформації про ці події. Що на той час було відомо у СРСР про Афґаністан? Із засобів масової інформації можна було дізнатися, що у квітні 1978 р. в Кабулі відбулася «національно-демокра- тична революція», унаслідок якої до влади прийшла Народно-демократична партія Афганістану; що за «підтримки СРСР та інших країн соціалістичної співдружності» у ДРА розпочалися «проґресивні перетворення», яким перешкоджали «внутрішня контрреволюція» й «зовнішня реакція на чолі зі США». До останніх днів грудня 1979 р. жодних повідомлень про ескалацію конфлікту не було. Радянське втручання у справи Афґаністану у грудні 1979 р. супроводжувалося потужною кампанією, засади якої було схвалено на засіданні політбюро ЦК КПРС 27 грудня. Додаток №6 до протоколу №177 під назвою «Про пропаґандистське за- безпечення нашої акції щодо Афґаністану» містив перелік положень, які визначи- ли офіційну позицію СРСР. По-перше, «здорові сили», тобто НДПА, усунули від влади «антинародну кліку Аміна», яка нібито готувалася «віддати революційний Афґаністан на поталу контрреволюції і світового імперіалізму». По-друге, СРСР не був причетний до зміни влади у ДРА, яка стала початком «другого етапу Квітневої 1 Костыря А.А. Историография, источниковедение, библиография спецоперации СССР в Афганистане (1979–1989 гг.). – 2-е изд. – Донецк, 2009. – 600 с. 2 Беннигсен А. Ислам в СССР после вторжения в Афганистан // Форум (Мюнхен). – 1985. – №11. – С.129–145; Ковальков О.Л. Радянське вторгнення до Афганістану і радянське суспільство // Гуржіївські історичні читання. – Вип.11. – Черкаси, 2017. – С.149–155; Кыдыралина Ж.У. Политические настроения в Казахстане в 1945–1985 гг. // Вопросы истории. – 2008. – №8. – С.64–73. 3 Ковальков О.Л. Пропагандистське супроводження радянського вторгнення до Афганістану // Наукові записки: Серія «Історичні науки». – Вип.19. – Кіровоград, 2014. – С.123–129; Тимофеев В.И. Цензура военной печати в период войны в Афганистане // Вестник Московского университета: Серия «10: Журналистика». – Вып.2. – Москва, 2019. – С.173–194. 4 Секретные документы из особых папок. Афганистан: Политический архив ХХ в. (сост. А.С.Гроссман) // Вопросы истории. – 1993. – №3. – С.3–33. Український історичний журнал. – 2021. – №4 82 Олександр Ковальков, Наталія Городня революції». По-третє, нове афґанське керівництво на чолі з Б.Кармалем звернулося до Москви з проханням про сприяння у «відбитті аґресії ззовні», на яке вона відгук- нулася згідно з договором про дружбу, добросусідство і співробітництво від 5 груд- ня 1978 р. й нормами Статуту ООН про колективну безпеку. По-четверте, перебуван- ня радянських військ в Афґаністані – справа винятково двосторонніх відносин, а всі «спекуляції» на цю тему «роздмухують вогнище холодної війни». По-п’яте, «обме- жений континґент» буде виведено з країни щойно «зовнішня аґресія» проти неї при- пиниться5. Ці положення визначали зміст публікацій у радянській пресі, репортажів на те- лебаченні й радіо до середини 1980-х рр. Радянські ЗМІ змальовували безальтернатив- ну картину тих подій, котрі тлумачились як «виконання інтернаціонального обов’яз- ку». Упродовж тривалого часу участь радянських військовиків у війні в Афґаністані не визнавалася. Повідомлялось, як «за річкою» солдати висаджували дерева на «але- ях дружби», будували школи, супроводжували колони з продовольством «у віддалені кишлаки» та брали участь у навчаннях в умовах, «максимально наближених до бойо- вих». Така спотворена інформація й формувала сприйняття подій в Афґаністані насе- ленням СРСР. 29 грудня 1979 р. газета «Правда» опублікувала текст телеграми, в якій Л.Брежнєв вітав Б.Кармаля з обранням на посаду ґенерального секретаря ЦК НДПА, голови Революційної ради та уряду ДРА. Також часопис умістив «Звер нення уряду Афґаністану» до СРСР із проханням надати «невідкладну по- літичну, моральну, економічну допомогу, включно з військовою», беручи до уваги «втручання і провокації зовнішніх ворогів», із метою захисту «Квітневої револю- ції», територіальної цілісності й національної незалежності країни, спираючись на договір від 5 грудня 1978 р.6 Це звернення повторювало зміст документа політбюро, ухваленого двома днями раніше. Повідомлялося, що уряд СРСР задовольнив про- хання афґанської сторони. Далі йшлося про засідання політбюро ЦК НДПА, змі- ни в керівництві партії, уряду й Революційної ради, а також про «суд над Г.Аміном і його страту». Упродовж наступних тижнів «Правда» реґулярно друкувала пові- домлення ТАРС і статті власних кореспондентів із Кабула, зміст яких відображав офіційну версію. Інформаційні повідомлення КДБ про настрої громадян у зв’язку з подіями в Афґаністані свідчили, що ця офіційна версія знайшла розуміння серед більшості на- селення. Зведення, в яких фіксувалася різноманітна інформація, включаючи й оцін- ки мешканцями відповідної політики СРСР, формувалися переважно на основі да- них, що надходили від так званих «джерел» – інформаторів держбезпеки, котрі були в кожній установі й на кожному підприємстві. У першому повідомленні від 31 грудня 1979 р. зазначалося, що жителі УРСР «повністю схвалюють активну дружню позицію радянського уряду», яка має спри- яти стабілізації становища у ДРА7. Такі ж оцінки містила «Довідка про реагування радянських громадян на події в Афґаністані» від 3 січня 1980 р., в якій наводилися судження конкретних людей. Головним їхнім арґументом на підтримку дій Москви була потреба «захистити афґанську революцію» й авторитет СРСР як великої держа- ви, котра протистояла «західному імперіалізму». Як уважав студент Українського ін- ституту водного господарства Є.Онух, СРСР вчасно «прийшов на допомогу ДРА», 5 Там же. – С.10. 6 Обращение правительства Афганистана // Правда. – 1979. – 29 декабря. – С.4. 7 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф.16. – Оп.1 – Спр.1163. – Арк.458. Український історичний журнал. – 2021. – №4 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан 83 оскільки без цього «імперіалісти задушили б Квітневу революцію»8. За словами чер- каського столяра А.Ковальчука, «нам було б соромно, якби американці придушили революцію у цій країні»9. Окремі громадяни висловлювали готовність добровільно їхати в Афґаністан «захищати революцію»10. На думку інших, СРСР мав відстояти свої південні кордони та виконати умови договору про дружбу і співробітництво з Афґаністаном. У повідомленнях від 14 і 21 січня 1980 р. висвітлювалася реакція населення УРСР на заяву ТАРС щодо афґанських подій від 7 січня11 й на інтерв’ю радянсько- го керівника газеті «Правда» від 13 січня12. Як зазначалося, більшість людей вислов- лювали «глибоке задоволення зрозумілими та чіткими відповідями Л.І.Брежнєва», які підтвердили «незмінну миролюбність зовнішньополітичного курсу СРСР». У бесіді з «джерелом» начальник Головного аптечного управління Міністерства охорони здоров’я УРСР В.Близнюк заявив: «Радянський народ і все проґресивне людство обурене брутальними наклепами і провокаційним галасом США та їхніх союзників по НАТО, а також підспівувачів із Пекіна щодо надання Радянським Союзом братньої допомоги народу Афґаністану»13. Доцент Полтавського медич- ного стоматологічного інституту В.Вюльфінг у бесіді з колеґами зазначав: «Якби Радянський Союз не ввів свої війська до Афґаністану, то США та Китай зроби- ли б усе для встановлення там потрібного їм режиму»14. Пенсіонер І.Коновалов із Донецької обл. захоплювався «твердістю і гнучкістю» зовнішньої політики СРСР на противагу США, які, мовляв, «звикли грабувати інші країни»15. Пенсіонер із м. Лубни на Полтавщині І.Ірклієнко, засуджений раніше за «націоналістичну діяль- ність», у бесіді з «джерелом» висловив думку, що США ніколи не будуть воюва- ти, але можуть спровокувати до цього керівників Китаю. Тож щоб не повторилися події на острові Даманському, «необхідно направити радянські війська на кордон із Китаєм, а до Афґаністану – війська країн Варшавського договору»16. Пенсіонер зі Звенигородки Черкаської обл. І.Кузьменко і священик Краснодонської церкви Ворошиловградської обл. В.Омелько вважали, що допомога Афґаністану надава- лася відповідно до зобов’язань СРСР та слугувала посиленню його позицій у «со- ціалістичному таборі»17. На думку викладача Львівського інституту декоративно- го і прикладного мистецтва В.Островського і бригадира каменярів із Миколаєва А.Короля, ця допомога «захищала інтереси народів усього світу»18. Такі й подібні оцінки свідчили про ефективність радянської пропаґанди, котра швидко сформува- ла «вірний погляд» населення на політику СРСР в Афґаністані. Водночас дехто в розмовах «на кухні», у бесідах із колеґами не завжди схвалював дії влади. Громадян, які у приватних умовах дозволяли собі критичні висловлюван- ня, КДБ відносив до категорії «базік». Із деякими з них проводили «профілактич- ні бесіди», за деким установлювали нагляд («брали в перевірку»). Найбільших кри- тиків «брали в оперативну розробку», яка передбачала предметне вивчення їхньої «антирадянської діяльності» через прослуховування телефонних розмов, перевірку 8 Там само. – Спр.1164. – Арк.13. 9 Там само. – Арк.14. 10 Там само. 11 Заявление ТАСС // Правда. – 1980. – 7 января. – С.4. 12 Ответы Л.И.Брежнева на вопросы корреспондента газеты «Правда» // Там же. – 13 января. – С.1. 13 ГДА СБУ. – Ф.16. – Оп.1. – Спр.1164. – Арк.67. 14 Там само. – Арк.135. 15 Там само. – Арк.134–135. 16 Там само. – Арк.135. 17 Там само. – Арк.69. 18 Там само. Український історичний журнал. – 2021. – №4 84 Олександр Ковальков, Наталія Городня кореспонденції, стеження. Таким загрожували арешт, притягнення до кримінальної відповідальності згідно з «політичними» статтями або ж, щоб уникнути цього, вербу- вання органами держбезпеки. За повідомленнями КДБ від 31 грудня 1979 і 3 січня 1980 рр., окремі громадяни «недостатньо розуміли» політику СРСР на міжнародній арені загалом і у ДРА зокре- ма. Дехто «сумнівався» в доцільності «надання військової допомоги» Афґаністану, проводив аналогії із подіями у Чехословаччині 1968 р., уважав, що «захист» афґанців, в’єтнамців, кубинців обертався додатковим тягарем для радянської економіки. Так, начальник технічного відділу ремонтно-механічного заводу в м. Сарни Рівненської обл. Б.Жук стверджував: «Якщо в 1968 р. ми ввели війська у ЧССР, то це було зро- зуміло, захищали соціалістичну країну, але чому полізли в Афґаністан?»19. За словами робітника Черкаського заводу «Фотоприлад» М.Крячика, «ми за мир, а ввели війсь- ка. Я не розумію цієї політики. Що це нам дасть?»20. Б.Чорномаз, котрий перебував на «перевірці» КДБ як засуджений за «націоналістичну діяльність», уважав, що події в Афґаністані свідчили про нестабільність, слабкість кабульського уряду, який не ко- ристувався довірою народу й не протримався б довго без СРСР21. КДБ фіксував також окремі прояви невдоволення громадян недостатнім ви- світленням дій СРСР у ДРА. За словами слюсаря Канівського заводу «Магніт» Я.Майбороди, «увели радянські війська до Афґаністану правильно, але чому нас не інформують про події за кордоном більш детально, як це робить закордонне радіо?»22. Як людину, котра слухала закордонне радіо, його «взяли на олівець». У суспільстві існувала занепокоєність можливою активізацією воєнних дій, що могло спричинити мобілізацію до армії багатьох чоловіків. За словами мешканця с. Озліїв Млинівского р-ну Житомирської обл. Ф.Цюха: «Ради всюди лізуть, їм своїх солдатів не шкода. Наші війська в Афґаністані перебуватимуть постійно й багато на- ших солдатів там загине»23. Співробітники КДБ «взяли його в перевірку». Як повідомлялось, «окремі політично незрілі особи» під час обговорення ін- терв’ю Л.Брежнєва стверджували, що СРСР «окупував» Афґаністан. Так, мешка- нець Івано-Франківської обл., якого КДБ перевіряв раніше як «учасника націона- лістичної групи», у розмові зі знайомими стверджував, що радянські війська саме «окупували» Афґаністан, тож його народ підніметься на боротьбу проти «аґресії» СРСР24. За словами черкащанина І.Носаня, «ми самі влаштовуємо інтервенцію, а хочемо, щоб західні країни схвалили наші дії»25. «Націоналістично налаштова- на» громадянка М.Суровцева вважала, що дії СРСР в Афґаністані – «така ж окупа- ція», як і Чехословаччини, Угорщини та інших країн26. «Активний екстреміст» ки- янин А.Фрідман під час обговорення в колі своїх однодумців резолюції Ґенасамблеї ООН від 14 січня 1980 р. порівнював «уведення радянських військ» до Афґаністану з окупацією Польщі 1939 р. і прогнозував, що це може стати «початком третьої сві- тової війни»27. Згадана резолюція, яку підтримали 108 країн, закликала до виведен- ня всіх іноземних військ із території ДРА. До середини 1980-х рр. інформація про 19 ГДА СБУ. – Ф.16. – Оп.1. – Спр.1164. – Арк.15. 20 Там само. 21 Там само. 22 Там само. – Арк.16. 23 Там само. – Спр.1163. – Арк.458. 24 Там само. – Спр.1164. – Арк.71. 25 Там само. – Арк.15. 26 Там само. 27 Там само. – Арк.137. Український історичний журнал. – 2021. – №4 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан 85 документ, як і про наступні резолюції ООН з афґанського питання, у СРСР не оп- рилюднювалася28. Лікар-стоматолог зі Львова П.Коваль прогнозував, що у зв’язку з подіями у ДРА «капіталістичні країни» бойкотуватимуть московську Олімпіаду. За його сло- вами, уряд СРСР показово вивів частину своїх військ із Німецької Демократичної Республіки, хоча вже тоді знав, що «окупує Афганістан»29. Директорка ДЮСШ у Рівному С.Шнайдман за присутності тренерів висловила думку, що введення радянських військ в Афґаністан лише посилило й так напружену ситуацію у цій країні30. У донесеннях КДБ указувалося, що окремі громадяни поширювали «чут- ки» про великі втрати радянської армії у ДРА та про можливе введення радян- ських військ в Іран. Попри секретність, якою в перші роки Афґанської війни супроводжувалося повернення у цинкових домовинах тіл загиблих вояків і їх по- ховання, інформація про це ширилася серед населення. Так, із розмови з викла- дачем Чернігівського кооперативного технікуму Б.Березовським і пенсіонером із Чернігова І.Розумовським «джерела» дізналися, що з Афґаністану до Москви до- правили близько тисячі домовин із тілами вбитих31. Водій Рівненського аеропорту М.Ульянін повідав знайомим, що 5 березня сюди «начебто» доставили 17 гробів із полеглими у ДРА радянськими військовослужбовцями, і додав: «Даремно гинуть наші солдати за чужу країну»32. За повідомленням від 15 травня 1980 р., у лютому – квітні в Рівному й семи се- лах області поховали вісьмох вояків, убитих в Афґаністані. Церемонії прощання пройшли спокійно, проте деякі родичі загиблих дозволяли собі «неґативні вислов- лювання», поширювали «брехливі чутки» про події у цій країні. При врученні вій- ськовим комісаром Заріченського р-ну повідомлення про смерть батькам полеглого В.Дороніна, його двоюрідна сестра О.Дороніна виголосила: «Ви є вбивцею і поси- лаєте наших дітей на вірну смерть». Згодом, під впливом батьків загиблого, вона вибачилася33. У донесенні за червень 1980 р. повідомлялося про «кричущий випадок», що тра- пився на Хмельниччині. 14 червня до с. Лучки Кам’янець-Подільського р-ну було по- милково доправлено й захоронено домовину з тілом рядового Т.Костіва, батьки яко- го мешкали на Львівщині. У зв’язку з цим інцидентом Львівське обласне управління КДБ було змушене вдатися до певних заходів, щоб не допустити «можливих небажа- них проявів» у зв’язку з перепохованням загиблого Т.Костіва34. Учинки громадян, які викликали особливу увагу держбезпеки й могли підпа- дати під дію «політичних» статей, в інформаційних повідомленнях проходили як «прояви». До них передусім належало виготовлення та поширення анонімних ли- стів і листівок з інформацією про події в Афґаністані, яка відрізнялася від офіцій- них повідомлень. Так, повідомлялося, що в анонімному листі, надісланому з Києва 24 січня 1980 р., містилися «наклепницькі та провокаційні вигадки про керівництво КПРС і радянського уряду». Між іншим, «надання допомоги» ДРА оцінювалося 28 Ковальков О.Л. «Афганське питання» в роботі Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН в січні 1980 р. // Universum Historiae et Archaelogiae=The Universe of History and Archeology=Универсум истории и археологии. – Т.1(26). – Вип.1/2. – Дніпро, 2018. – С.91. 29 ГДА СБУ. – Ф.16. – Оп.1. – Спр.1164. – Арк.71. 30 Там само. – Спр.1169. – Арк.32–33. 31 Там само. – Спр.1164. – Арк.138. 32 Там само. – Спр.1169. – Арк.33. 33 Там само. – Арк.32–33. 34 Там само. – Арк.288–289. Український історичний журнал. – 2021. – №4 86 Олександр Ковальков, Наталія Городня його невідомим відправником як «свідчення непродуманої й незграбної політики»35. Автором листа виявився член КПРС, старший інженер відділу руху обласного ав- тоуправління В.Бібік, котрого «взяли в перевірку». 10 квітня 1980 р. адміністратор Хустського універмагу Г.Микк передала до рай- відділу КДБ листівку, знайдену у примірочній відділу жіночого одягу, такого змі- сту: «Люди! Якщо вам дороге життя ваших синів, чоловіків і взагалі життя наших солдатів, не допускайте, аби їх відправляли на загибель до Афґаністану. Їхнє жит- тя залежить від нас – мирного населення. Піднімайтесь на боротьбу проти влади. Передруковуйте листівки. Ми не хочемо гинути за чужу землю. Ми будемо бороти- ся!»36. Таку ж листівку згодом виявили на станції Хуст у вагоні пасажирського потя- гу Львів – Солотвино. 29 липня повідомлялося, що органам КДБ удалося встанови- ти автора – калібрувальницю Львівського виробничого об’єднання «Іскра» Я.Саган. Вона пояснила, що під впливом «нездорових чуток» про масову загибель радянських солдатів у ДРА виготовила п’ять листівок, дві з яких поширила, а решту знищила. Її взяли «в оперативну перевірку»37. 17 квітня 1980 р. у трамвайному вагоні маршруту №1 в Києві знайшли надруко- вану на машинці листівку. Як зазначалось у донесенні КДБ, у ній від імені організа- ції «Свобода слова» «зводився наклеп на внутрішню й зовнішню політику СРСР»38. Зокрема стверджувалося, що з Афґаністану приходять домовини із загиблими ра- дянськими солдатами. 29 квітня при сортуванні кореспонденції на ст. Шепетівка Хмельницької обл. було виявлено анонімний лист, адресований редакції газе- ти «Труд», із написом: «Олімпіаді – бойкот! Афґаністану – свободу! Президенту Картеру – слава й шана!»39. 30 травня до Бориспільського районного відділу КДБ пе- редали друковану листівку, виявлену в поштовій скриньці мешканцем військового мі- стечка аеропорту П.Тимошенком. Це був заклик Союзу старших і молодших офіце- рів «Відродження» до «всіх чесних громадян» бойкотувати московську Олімпіаду, оскільки уряд СРСР здійснював «антинародну політику» щодо держав, котрі розви- ваються. «Офіцери і прапорщики! Відмовляйтеся брати участь у мер зен ній авантю- рі», – ішлося в листівці40. Того ж дня КДБ УРСР перехопив лист на адресу раді- останції «Голос Америки», відправлений із Луцька. Він містив неґативну оцінку «радянської дійсності», засуджував «інтернаціональну допомогу Радянського Союзу народу Афґаністану», схвалював економічні санкції США проти СРСР і країн «соці- алістичної співдружності»41. 2 червня 1980 р. мешканець Чернівців Л.Чулов виявив у своїй поштовій скриньці лист без підпису. Він був відправлений 18 травня з його адреси до Ферґани. Поштарі повернули лист через відсутність указаної в ньому адреси. Він містив рукописний вір- шований текст українською мовою, в якому засуджувалась «інтернаціональна допо- мога» та дії радянських солдатів, які «ядерною бомбою махають, комунізм насаджу- ють, про свободу торочать, про світ мріючи, що буде ним узятий»42. На початку червня під час обшуку в мешканця с. Гута-Логанівська Малинсь ко- го р-ну Житомирської обл. Д.Мазура було виявлено кілька листівок і листів. Як по- ві домлялось, у них містилися «злісні нападки на радянський державний і сус пільний 35 Там само. – Спр.1167. – Арк.8. 36 Там само. – Арк.257. 37 Там само. – Спр.1171. – Арк.156–157. 38 Там само. – Спр.1167. – Арк.285. 39 Там само. – Арк.353. 40 Там само. – Спр.1169. – Арк.137. 41 Там само. 42 Там само. – Арк.153–154. Український історичний журнал. – 2021. – №4 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан 87 лад, внутрішню й зовнішню політику» СРСР. В одному з листів, адресованому «націо- налістці» І.Калинець, котра перебувала у засланні, «із ворожих позицій спотворю- вався сенс інтернаціональної допомоги СРСР афґанському народові»43. Зазначалося, що Д.Мазур «стояв на антирадянських позиціях» і його «злочинну діяльність» задо- кументовано. 12 червня у вбиральні виробничого корпусу №1 Новокаховського приладо- будівного заводу «Сокіл» Херсонської обл. виявлено написи кульковою ручкою: «Ненавиджу радянську владу. Хай живе Мао Цзедун», «Товариші, ламайте верста- ти, не виходьте на роботу, грабуйте магазини і банки, адже ваших братів убивають в Афґаністані. Яструб»44. У повідомленні КДБ від 1 жовтня 1980 р. повідомлялося про встановлення особи автора 89 листів «антирадянського націоналістичного змісту», надісланих на адреси редакцій газет, установ та організацій, починаючи з 1974 р. З-поміж іншого, у них ви- словлювався протест проти введення радянських військ до Афґаністану. Було встанов- лено, що їх автор – заступник завідувача Київського обласного відділу народної осві- ти І.Пількевич, котрий перебував на спецобліку як офіцер запасу органів державної безпеки. Повідомлялося, що його «взяли в розробку»45. 19 листопада учні запорізької середньої школи №73 знайшли розкидані в під’їз- дах і біля житлових будинків сім листівок «антирадянського змісту», виготовлених від руки креслярським шрифтом і роздрукованих на фотопапері – три примірни- ки звернення «до всіх чесних громадян СРСР» від правозахисної групи «Мадрид» і чотири – «Жовтневого звернення» правозахисної групи «Мадрид» (української зони)46. Тексти обох листівок містили заклики до виведення радянських військ із ДРА47. Автори деяких листів і листівок були мотивовані реальними життєвими істо- ріями. Так, 25 квітня 1980 р. мешканець с. Українка Острозького р-ну на Рівненщині Б.Панасюк передав у райвідділ КДБ вірш «Син» «ідейно шкідливого характеру», написаний на аркуші з учнівського зошиту й вилучений у 14-річного Г.Шевцова. Він присвячувався місцевому мешканцеві В.Климеку, котрий у лютому загинув в Афґаністані та був похований у рідному селі. У ньому висловлювалися співчуття ма- тері полеглого – Є.Климек – і сумнів стосовно доцільності перебування радянських військ у ДРА. Установлено, що вірш Є.Климек отримала анонімним листом. Від неї він потрапив до її сестри А.Грогаль та її сина, в якого його й переписав Г.Шевцов. Текст вилучили, із сестрами провели «профілактичні бесіди»48. 11 грудня 1980 р. було виявлено відправлені з Києва два листи з двома вкладеними рукописними листівками за підписом «Мати» такого змісту: «Люди! Мій син заги- нув в Афґаністані у 20 років. А (вказане прізвище одного з керівників КПРС і радян- ської держави) хоче жити до 100! Досить бути рабами! 1 січня приходьте до могили Невідомого солдата на мітинг протесту»; «Люди! Мій син загинув в Афґаністані у 20 років. Моєму другому 16. Що приготували йому? Польщу? Не дам! Не дозволи- мо перетворити наших дітей у карателів. 1 січня приходьте до могили Невідомого солдата на мітинг протесту»49. Про виявлення автора не повідомлялося. Було вжито 43 Там само. – Арк.216. 44 Там само. – Арк.231. 45 Там само. – Спр.1172. – Арк.185–187. 46 Там само. – Спр.1178. – Арк.88. 47 Там само. – Арк.92–93. 48 Там само. – Спр.1169. – Арк.328–329. 49 Там само. – Спр.1178. – Арк.228. Український історичний журнал. – 2021. – №4 88 Олександр Ковальков, Наталія Городня необхідних заходів, щоб не допустити «можливих провокаційних проявів» біля мо- гили Невідомого солдата. Отже деякі листи й листівки, починаючи з квітня 1980 р., містили заклики до боротьби з владою та до акцій протесту проти втручання СРСР в Афґаністані. Найбільший вплив на їхніх авторів мала інформація, що передавалася з вуст в уста, про велику кількість загиблих радянських вояків. Деяких громадян, котрі критикували дії СРСР в Афґаністані, було притягнуто до кримінальної відповідальності. Серед них – О.Гейко, яка перебувала на контролі як «українська націоналістка». 31 січня 1980 р. її викликали до військкомату як медсе- стру запасу, де вона «поводилася провокаційно, дозволяла відверто антирадянські ви- словлювання, зводила наклепи на радянський […] лад», порівнювала його з фашист- ським, а радянських військовиків називала «загарбниками», котрі «втопили у крові свободу Чехословаччини й Афганістану […], убивають там стариків і дітей»50. Жінку притягнули до кримінальної відповідальності за ч.1 ст.181 Кримінального кодексу УРСР («поширення свідомо брехливих вигадок, які паплюжать державний і суспіль- ний лад»)51. 12 квітня 1980 р. в Москві затримали завідувача продовольчого магазину з Дні- пропетровська В.Тюричева. У нього виявили «пасквіль антирадянського змісту», він намагався передати його до посольства США в Москві52. Серед іншого, автор називав «дружню допомогу» СРСР Афґаністану «інтервенцією»53. Також КДБ зафіксував неодноразові висловлювання інженера комбінату «Чернігівпромбуд» А.Бе да рькова про «авантюризм» радянської зовнішньої політики, про що і свідчила «аґресія в Афґаністані»54. Проти обох громадян було порушено кримінальні справи за ч.1 ст.62 КК УРСР («антирадянська аґітація і пропаґанда»). Загалом опрацьовані нами повідомлення КДБ, датовані останніми днями 1979 і 1980 рр., містять інформацію про понад 30 «проявів», тобто вчинків громадян, до яких могли бути застосовані «політичні» статті Кримінального кодексу УРСР. Ця ін- формація надійшла з 14 областей республіки та Києва. Найбільшу кількість «проявів» зафіксовано у західних (12) і північних (5) областях, а також у Києві (5). Поодинокі ви- падки відзначалися у центрі, на сході й півдні УРСР. Часто «антирадянські настрої» населення в повідомленнях КДБ пов’язувалися з «націоналістичними». Ставлення мешканців інших союзних республік до війни в Афґаністані майже не досліджене. Лише у статті казахстанської авторки Ж.Кидираліної на основі до- кументів архіву КДБ Казахської РСР показано, що вже на початку 1980 р. мали міс- це окремі прояви критики дій влади. Так, в інформаційному повідомленні органів держбезпеки від 2 січня того року йшлося про «розповсюдження провокаційних панічних чуток, відмову від служби в армії», наводилися неґативні оцінки грома- дянами дій центру. Серед них такі: «Політика Радянського Союзу хибна, не варто втручатися у внутрішні справи Афґаністану. Ісламське духівництво цієї країни сприй- ме допомогу з боку СРСР як прихід іновірців із намірами захоплення території та нав’язування своєї волі»; «Радянський Союз увів свої війська начебто на прохання уряду Афґаністану. Весь світ обурений цими діями, не на нашому боці й самі афґан- ці»; «Ужиті Радянським Союзом заходи […] схожі на втручання у внутрішні спра- ви іншої держави, як це було у Чехословаччині 1968 р.»; «Ми звикли говорити про 50 Там само. – Спр.1167. – Арк.52. 51 Там само. – Арк.53. 52 Там само. – Спр.1178. – Арк.29. 53 Там само. – Арк.30. 54 Там само. – Арк.133–134. Український історичний журнал. – 2021. – №4 Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан 89 миролюбну політику, але не гребуємо застосовувати силу. Ратуємо за мир і водно- час уводимо свої війська до чужої країни»; «Радянський Союз втручається у внутріш- ні справи Афґаністану й за допомогою багнетів намагається встановити там зручний для Москви режим»55. Ці критичні висловлювання мали багато спільного з тими, що були зафіксовані в УРСР. На початку 1981 р. афґанську тематику в повідомленнях КДБ поступово витісни- ла інформація про реагування населення УРСР на події в Польщі. Лише з середини 1980-х рр. КДБ поновив фіксацію критичних висловлювань громадян стосовно радян- ської політики в Афґаністані. Це було пов’язано з деяким послабленням цензурних обмежень, зростанням кількості загиблих і поранених, збільшенням від початку «пе- ребудови» достовірної інформації. Зміна суспільних настроїв населення республіки щодо Афґанської війни мірою її розгортання може бути предметом окремої уваги. Таким чином, дослідження засвідчує існування розгалуженої мережі нагляду за умонастроями мешканців УРСР, включаючи відстеження їх ставлення до інтервен- ції в Афґаністан. Як свідчили інформаційні повідомлення КДБ УРСР кінця 1979– 1980 рр., переважна більшість населення підтримувала дії влади, арґументуючи це по- требою «захистити безпеку» СРСР, запобігти встановленню у сусідній країні впливу «імперіалістичних держав», відстояти власний статус наддержави. Водночас мате- ріали КДБ свідчили про критику й засудження дій влади з боку частини населення. Дехто оцінював втручання СРСР у справи Афґаністану як «інтервенцію», «окупа- цію», «аґресію». У більшості випадків ця критика не виходила поза рамки приват- них розмов. Лише окремі громадяни здійснювали конкретні дії, щоб висловити про- тест проти участі СРСР в Афґанській війні. Це відбувалося у формі виготовлення й розповсюдження анонімних листів і листівок, іноді від імені організацій чи матерів загиблих радянських військовиків. Деякі з них містили заклики до боротьби, до ак- цій протесту. Органи держбезпеки відстежували будь-які прояви інакодумства та кри- тики, а тим більше дії, спрямовані на організацію протестних виступів. Проти грома- дян, тією чи іншою мірою незгодних із діями влади, застосовувалися різні засоби – від «роз’яснювальних бесід», перевірок та «оперативних розробок» до притягнення до кримінальної відповідальності. Через жорсткий контроль над суспільством критика не була публічною, а листи й листівки не могли суттєво вплинути на громадську дум- ку. Проте вони підривали монополію влади на інформацію та спонукали людей ста- вити під сумнів офіційну версію подій в Афґаністані. REFERENCES 1. Bennigsen, A. (1985). Islam v SSSR posle vtorzhenija v Afganistan. Forum, 1, 129–145. Mjunkhen. [in Russian]. 2. Grossman, A.S. (Comp.). (1993). Sekretnye dokumenty iz osobykh papok. Afganistan: Politicheskij arkhiv ХХ v. Voprosy istorii, 3, 3–33. [in Russian]. 3. Kostyrіa, A.A. (2009). Istoriografija, istochnikovedenie, bibliografija spetsoperatsii SSSR v Afganistane (1979–1989 gg.) (2th ed.). Donetsk. [in Russian]. 4. Kovalkov, O.L. (2014). Propahandystske suprovodzhennia radianskoho vtorhnennia do Afhanistanu. Naukovi zapysky: Seriia “Istorychni nauky”, 19, 123–129. Kirovohrad. [in Ukrainian]. 5. Kovalkov, O.L. (2017). Radianske vtorhnennia do Afhanistanu i radianske suspilstvo. Hurzhiivski istorychni chytannia, 11, 149–155. Cherkasy. [in Ukrainian]. 6. Kovalkov, O.L. (2018). “Afhanske pytannia” v roboti Rady Bezpeky ta Heneralnoi Asamblei OON v sichni 1980 r. Universum Historiae et Archaelogiae = The Universe of History and Archeology = Universum istorii i arkheolohii, 1(26), 1/2, 81–94. [in Ukrainian]. 7. Kydyralina, Zh. (2008). Politicheskie nastroenija v Kazakhstane v 1945–1985 gg. Voprosy istorii, 8, 64–73. [in Russian]. 8. Timofeev, V.I. (2019). Tsenzura voennoj pechati v period vojny v Afganistane. Vestnik Moskovskogo universiteta: Seriia 10: Zhurnalistika, 2, 173–194. [in Russian]. 55 Кыдыралина Ж.У. Политические настроения в Казахстане в 1945–1985 гг. – С.71–72. Український історичний журнал. – 2021. – №4 90 Олександр Ковальков, Наталія Городня Oleksandr KOVALKOV Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History), Docent at Department of World History, V.Vynnychenko Central Ukraine State Pedagogical University (Kropyvnytskyi, Ukraine), KovalkovAlex@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2344-3050 Nataliia HORODNIA Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History), Professor at Department of Modern and Contemporary History of Foreign Countries, T.Shevchenko National University of Kyiv (Kyiv, Ukraine), ngorodnia@knu.ua ORCID: https://orcid.org/0000-0001-8152-3927 Ukrainian SSR Population’s Attitude to the Entry of Soviet Troops in Af ghanistan Abstract. The aim of the research is to present the attitude of Ukrainian Soviet Socialist Republic’s population to Soviet intervention in Afghanistan in 1979–1980, according to the KGB’s reports. The research methodology is based on a content-analysis of primary sources, problem-chronological, typological, comparative and anthropological approaches. The scientific novelty of the article consists in a study of a subject, which has not been fully explored and in a critical analysis of new archive sources. Conclusions. The research validates an extensive network of surveillance of people’s mindset in Ukrainian SSR and a monitoring of their attitude to sending the troops to Afghanistan. According to the KGB reports, most of people supported the actions, which, they believed, were necessary to maintain the Soviet Union’s authority as a superpower and a leader of a socialist camp, as well as to protect its security by avoiding “imperialist powers’ influence” in a neighbouring state. At the same time, the KGB reported a critical attitude of a considerable number of people to the policy towards Afghanistan. Some of them assessed Soviet actions as “intervention”, “occupation” and “aggression”. Mostly, the criticism did not extend beyond their private communication. There were only some individuals who expressed their protest against USSR’s participation in the Afghan War through production and dissemination of anonymous letters and leaflets. Some of them called for action against authorities. The protests were expressed sometimes on behalf of organizations or the mothers of killed soldiers. KGB monitored any signs of the criticism and applied different measures to the citizens, ranging from conversations to raise their social-consciousness to criminal prosecution. Due to the tough KGB’s control, the criticism of the USSR’s policy in Afghanistan was not public, and the letters and leaflets did not have a significant impact on public opinion. However, they eroded the monopoly on information and encouraged people to doubt an official version of events in Afghanistan. Keywords: Afghanistan, Ukrainian SSR, KGB, people’s attitude, propaganda, KGB reports.

Ставлення населення УРСР до введення радянських військ в Афґаністан

Репозитарії

Схожі ресурси