Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.)
Метою пропонованої розвідки є генезис становлення державної політики в галузі освіти в Україні у 1991–2020 рр. Методологія. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний)...
Gespeichert in:
| Datum: | 2022 |
|---|---|
| Hauptverfasser: | , , |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2022
|
| Schriftenreihe: | Український історичний журнал |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184664 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) / Н. Ігнатенко, М. Москалюк, Л. Костюк // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 203-215. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184664 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1846642022-06-25T01:26:09Z Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) Ігнатенко, Н. Москалюк, М. Костюк, Л. На допомогу викладачеві історії Метою пропонованої розвідки є генезис становлення державної політики в галузі освіти в Україні у 1991–2020 рр. Методологія. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання. Наукова новизна. На основі широкого кола джерел визначено та обґрунтовано періодизацію формування державної освітньої політики в Україні та здійснено історико-ретроспективний аналіз особливостей її розвитку в умовах сучасного державотворення. Висновки. Здійснений історико-ретроспективний аналіз дозволяє охарактеризувати державну освітню політику в Україні 1991–2020 рр. як багатовекторну підсистему загальнодержавної політики, основне призначення якої полягає в організації науково-методичного та нормативно-процесуального супроводу стратегій розвитку освітніх систем держави. Розвиваючись в межах п’яти етапів, державна освітня політика України окресленого періоду реалізовувалася у двох напрямках – спробах вирішити «старі» завдання в умовах нового соціокультурного буття та пошуках інших, більш відповідних високотехнологічному суспільству фундаментальних основ освіти. Долаючи кризові стани, які певною мірою були властиві кожному з періодів, суспільство поступово усвідомлювало необхідність змін, що спонукали суб’єктів державної політики розглядати освітню галузь як результат соціокультурної еволюції, наслідком якої має стати досягнення стану конґруентності між освітньою політикою та потребами особистості, суспільства й держави. The purpose of the proposed exploration is the genesis of the formation of state policy in the field of education in Ukraine in 1991–2020. Methodology. A set of general scientific (analysis, synthesis, comparison, dialectical) and particular scientific (historical and comparative, historical and typological, problem and chronological) methods of historical cognition is used. Scientific novelty. On the basis of a wide range of sources the periodization of the formation of the state educational policy in Ukraine is determined and substantiated and the historical and retrospective analysis of the peculiarities of its development in the conditions of modern state formation is carried out. Conclusions. Thus, the conducted historical and retrospective analysis allows to characterize the state educational policy in Ukraine in 1991–2020 as a multi-vector subsystem of national policy, the main purpose of which is to organize scientific and methodical and normative and procedural support of development strategies of educational systems. Developing within five stages, state Ukrainian educational policy of a certain period was implemented in two directions – attempts to solve “old” problems in a new social and cultural life, and the search for other, more relevant to high-tech society fundamental foundations of education. Overcoming the crisis, which to some extent were inherent in each of our periods, society gradually realized the need for change, which prompted public policy to consider the education sector as a result of social and cultural evolution, which should result in a state of congruence between education policy and individual needs, society and the state. 2022 Article Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) / Н. Ігнатенко, М. Москалюк, Л. Костюк // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 203-215. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. 0130-5247 DOI: doi.org/10.15407/uhj2022.02.203 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184664 37.014(477)(045) uk Український історичний журнал Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
На допомогу викладачеві історії На допомогу викладачеві історії |
| spellingShingle |
На допомогу викладачеві історії На допомогу викладачеві історії Ігнатенко, Н. Москалюк, М. Костюк, Л. Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) Український історичний журнал |
| description |
Метою пропонованої розвідки є генезис становлення державної політики в
галузі освіти в Україні у 1991–2020 рр. Методологія. Використано комплекс загальнонаукових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-порівняльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання.
Наукова новизна. На основі широкого кола джерел визначено та обґрунтовано періодизацію формування державної освітньої політики в Україні та здійснено історико-ретроспективний аналіз особливостей її розвитку в умовах сучасного державотворення. Висновки.
Здійснений історико-ретроспективний аналіз дозволяє охарактеризувати державну освітню
політику в Україні 1991–2020 рр. як багатовекторну підсистему загальнодержавної політики,
основне призначення якої полягає в організації науково-методичного та нормативно-процесуального супроводу стратегій розвитку освітніх систем держави. Розвиваючись в межах
п’яти етапів, державна освітня політика України окресленого періоду реалізовувалася у двох
напрямках – спробах вирішити «старі» завдання в умовах нового соціокультурного буття
та пошуках інших, більш відповідних високотехнологічному суспільству фундаментальних
основ освіти. Долаючи кризові стани, які певною мірою були властиві кожному з періодів,
суспільство поступово усвідомлювало необхідність змін, що спонукали суб’єктів державної
політики розглядати освітню галузь як результат соціокультурної еволюції, наслідком якої
має стати досягнення стану конґруентності між освітньою політикою та потребами особистості, суспільства й держави. |
| format |
Article |
| author |
Ігнатенко, Н. Москалюк, М. Костюк, Л. |
| author_facet |
Ігнатенко, Н. Москалюк, М. Костюк, Л. |
| author_sort |
Ігнатенко, Н. |
| title |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) |
| title_short |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) |
| title_full |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) |
| title_fullStr |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) |
| title_sort |
історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в україні (1991–2020 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
На допомогу викладачеві історії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184664 |
| citation_txt |
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) / Н. Ігнатенко, М. Москалюк, Л. Костюк // Український історичний журнал. — 2022. — Число 2. — С. 203-215. — Бібліогр.: 30 назв. — укр. |
| series |
Український історичний журнал |
| work_keys_str_mv |
AT ígnatenkon ístorikoretrospektivnijanalízderžavnoíosvítnʹoípolítikivukraíní19912020rr AT moskalûkm ístorikoretrospektivnijanalízderžavnoíosvítnʹoípolítikivukraíní19912020rr AT kostûkl ístorikoretrospektivnijanalízderžavnoíosvítnʹoípolítikivukraíní19912020rr |
| first_indexed |
2025-07-16T05:03:50Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:03:50Z |
| _version_ |
1837778580395786240 |
| fulltext |
Український історичний журнал. – 2022. – №2
НА ДОПОМОГУ
ВИКЛАДАЧЕВІ ІСТОРІЇ
Текст
Анотація. Метою пропонованої розвідки є генезис становлення державної політики в
галузі освіти в Україні у 1991–2020 рр. Методологія. Використано комплекс загальнонау-
кових (аналіз, синтез, порівняння, діалектичний) та спеціально-наукових (історико-порів-
няльний, історико-типологічний, проблемно-хронологічний) методів історичного пізнання.
Наукова новизна. На основі широкого кола джерел визначено та обґрунтовано періодиза-
цію формування державної освітньої політики в Україні та здійснено історико-ретроспек-
тивний аналіз особливостей її розвитку в умовах сучасного державотворення. Висновки.
Здійснений історико-ретроспективний аналіз дозволяє охарактеризувати державну освітню
політику в Україні 1991–2020 рр. як багатовекторну підсистему загальнодержавної політики,
основне призначення якої полягає в організації науково-методичного та нормативно-про-
цесуального супроводу стратегій розвитку освітніх систем держави. Розвиваючись в межах
п’яти етапів, державна освітня політика України окресленого періоду реалізовувалася у двох
напрямках – спробах вирішити «старі» завдання в умовах нового соціокультурного буття
та пошуках інших, більш відповідних високотехнологічному суспільству фундаментальних
основ освіти. Долаючи кризові стани, які певною мірою були властиві кожному з періодів,
суспільство поступово усвідомлювало необхідність змін, що спонукали суб’єктів державної
Наталія ІГНАТЕНКО
кандидатка педагогічних наук,
доцентка кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства,
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
(Тернопіль, Україна), ignatenko1707@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3264-0315
Микола МОСКАЛЮК
доктор історичних наук,
професор кафедри історії України, археології та
спеціальних галузей історичних наук,
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
(Тернопіль, Україна), moskalyuk.mykola@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4122-5834
Леся КОСТЮК
кандидатка історичних наук,
доцентка кафедри всесвітньої історії та релігієзнавства,
Тернопільський національний педагогічний університет ім. В.Гнатюка
(Тернопіль, Україна), lvkostyuk@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4608-6906
Історико-ретроспективний аналіз державної
освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.)
DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2022.02.203 УДК: 37.014(477)(045)
Український історичний журнал. – 2022. – №2
204 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
Осмислення феномену освіти та її впливу на проґресивні тенденції еволюції
людства, вимагає наукового обґрунтування динаміки соціокультурних явищ і проце-
сів, циклічна парадигма розвитку яких породжує нову соціальну структуру та соціо-
культурну реальність характерною ознакою якої є нерівномірність розвитку модер-
нізаційно-культурних процесів1, які, одночасно торкаючись науки, освіти, ідеології,
релігії та інших сфер буття, призводять до поширення впливу ґлобалізації на цінніс-
но-нормативні основи національних культур2.
Певний час пріоритет у поясненні причин та механізмів трансформації суспіль-
ства належав економічним і технологічним чинникам3. На рубежі ХХ–ХХІ ст. ситу-
ація змінилася. Якщо в попередні століття ретроспективні соціокультурні зміни об-
ґрунтовувалися здебільшого з позиції лінійних (часових і просторових) тенденцій
розвитку, то в бурхливому потоці соціокультурних змін початку третього тисячоліт-
тя усталені норми були абсолютно нівельовані. В умовах ґлобалізації соціокультурні
зміни набули виразних ознак нелінійності, з властивими їй періодичними чергуван-
нями стадій еволюції та інволюції, інтенсивності та пасивності, інтеґрації та дезінте-
ґрації4. Поряд із цим суспільство, як цілісний і взаємопов’язаний світ, котрий «по-
стійно стикається з необхідністю культурного плюралізму у розв’язанні ґлобальних
проблем сучасності»5, відчув на собі дію характерного для ґлобалізації феномену су-
перечливої дуальності цивілізаційних змін. Ці зміни, спонукаючи появу у націй тен-
денцій до загальносвітової уніфікації, одночасно породжували в них прагнення до
збереження власної етнокультурної ідентичності6.
«Кризу ідентичності» відчули на собі всі держави світу, однак найгостріше вона
позначилася на «країнах колишньої соціалістичної системи, де впродовж історич-
но тривалого часу порушувалися базові структури національної самосвідомості»7.
За таких обставин позитивна ґлобалізація, як прагнення людства до цивілізаційно-
го синтезу (і при цьому – збереження різних національних соціумів), не могла б реа-
лізуватися в Україні без зміни загальної парадигми розвитку її громадян та якісного
оновлення системи соціокультурних цінностей, левова частка яких прищеплюється у
процесі освітньої діяльності.
1 Веремієнко Т. Соціокультурна динаміка в процесі глобальних трансформацій // Міжнародна економічна політика. –
2008. – Вип.1/2. – С.156.
2 Інформаційне суспільство в Україні: глобальні виклики та національні можливості: аналіт. доп. / Д.В.Дубов,
О.А.Ожеван, С.Л.Гнатюк. – К., 2010. – С.4.
3 Поліщук Ю. Соціокультурні трансформації в сучасній Україні як об’єкт дослідження вітчизняних науковців //
Наукові записки Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України. – Вип.2 (82). – К.,
2016. – С.2.
4 Див.: Веремієнко Т. Соціокультурна динаміка… – С.154–156.
5 Колесников А. С. Философская компаративистика и диалог культур. Россия и Грузия: диалог и родство культур //
Материалы международного симпозиума (Тбилиси, 3–6 сент. 2003 г.). – Санкт-Петербург, 2003. – C.185–205.
6 Див.: Веремієнко Т. Соціокультурна динаміка… С.157–158.
7 Там само. – С.158.
політики розглядати освітню галузь як результат соціокультурної еволюції, наслідком якої
має стати досягнення стану конґруентності між освітньою політикою та потребами особи-
стості, суспільства й держави.
Ключові слова: держава, освіта, державна освітня політика, генеза державної освітньої політи-
ки, етапи здійснення державної освітньої політики, соціокультурна реальність.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 205
Перетворившись із моменту свого створення на ключового суб’єкта освіт-
ньої політики, Українська держава, властивими їй методами (адміністративними,
економічними, правовими) активно включилася у процес освіти нових ґенерацій.
Інтенсивність та міра її впливу на перебіг цього процесу визначалися рівнем розвит-
ку економіки й культури суспільства, його стратифікацією, психологією матеріальних
і духовних цінностей, менталітетом, історичною пам’яттю поколінь тощо. Тому на
кожному етапі становлення впроваджувана державою освітня політика мала свої осо-
бливості, аналіз яких дозволяє не лише скласти враження про її зміст та перебіг, а й
про сутність і соціальне призначення самої держави8. У зв’язку із цим, у вітчизня-
ній науці активізувалися міждисциплінарні дослідження державної освітньої політи-
ки в Україні. Загалом їх можна об’єднати у три змістових напрями: праці загального
характеру, присвячені формуванню теоретичних аспектів державної освітньої політи-
ки, розробці її концептуальних засад9; теоретико-методологічні дослідження місця
та ролі освітньої політики в реґулюванні й управлінні освітою10; дослідження генези
розвитку освіти та державної політики в галузі освіти України11.
Разом із тим, проведений нами історіографічний аналіз особливостей формуван-
ня державної політики в галузі освіти свідчить, що окремі аспекти проблеми вивчені
недостатньо. Більшість праць присвячені або вивченню методологічних засад та меха-
нізмів реалізації державної освітньої політики, або історії розвитку освіти в Україні.
Поза увагою фахівців залишається історико-ретроспективний аспект проблеми, ре-
зультати якого в такому формулюванні будуть наведені вперше.
Здійснений нами історіографічний аналіз дає підставу характеризувати державну
політику в галузі освіти як підсистему загальнодержавної політики, що включає су-
купність цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів
управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та норматив-
но-правового супроводу стратегій розвитку системи освіти12.
8 Оболенський О.Ю. Державна служба. – К., 2003. – С.12, 25.
9 Говлет М., Рамеш М. Дослідження державної політики: цикли та підсистеми політики / Пер. з англ. О.Рябова. – Л.,
2004. – 264 с.; Данн В.Н. Державна політика: вступ до аналізу / Пер. з англ. Г.Є.Краснокутського. – Одеса, 2005. –
504 с.; Петренко І. Сутність державної політики та державних цільових програм // Віче. – 2011. – №10. – С.23–25;
Селіванов В. Державну політику Україні – на правові і наукові засади // Право України. – 2002. – №12. – С.15–23;
Скрипнюк О. Сучасна державна політика України: основні концептуальні підходи до визначення змісту поняття //
Вісник Академії правових наук України. – 2004. – №4(39). – С.3–12; Філіпова В.Д. Законодавство як чинник державної
політики в галузі освіти України: нормативно-правовий аспект // Державне управління: інвестиції: практика та досвід. –
2013. – №10. – С.155–158 та ін.
10 Андрущенко В.П. Освітня політика (огляд порядку денного). – К., 2010. – 368 с.; Бобрицька В.І. Діалектика
термінологічної взаємодії в дослідницькому полі проблем освітньої політики // Педагогічна освіта: Теорія і
практика. – 2014. – №22. – С.21–28; Валевський О.Л. Державна політика в Україні: методологія аналізу, стратегія,
механізми впровадження. – К., 2001. – 242 с.; Іванюк І.В. Освітня політика. – К., 2006. – 226 с.; Селіванов В.М. Право
і влада суверенної України: методологічні аспекти. – К, 2002. – 724 с.; Шульга Н.Д. Сутнісні характеристики поняття
«державна освітня політика» [Електронний ресурс]: http://www.academy.gov.ua/ej/ej14/txts/Shulga.pdf; Вдовенко М.
Освітня політика: проблема визначення [Електронний ресурс]: http://h.ua/story/323474; Романенко К.М. Особливості
державного регулювання права на освіту в Україні // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – №12. – С.18–24.
11 Красняков Є.В. Державна політика в галузі освіти в Україні: теоретико-історичний аспект: Автореф. дис. … канд.
наук з держ. управ. – К., 2012; Колодій І.С. Сучасні тенденції державної освітньої політики України // Проблеми та
перспективи розвитку економіки і підприємництва та комп’ютерних технологій в Україні: Зб. тез доповідей ХІ наук.-
практ. конф., 30 березня – 4 квітня 2015 р. – Л., 2015. – С.235–239; Національна доповідь про стан і перспективи
розвитку освіти в Україні / За заг. ред. В.Г.Кременя. – К., 2016. – 448 с.; Наливайко Л.П. Трансформація державної
освітньої політики в Україні в умовах євроінтеграції // Право і суспільство. – 2015. – №3. – Ч.3. – С.31–36;
Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей сталого людського розвитку. – К., 2003. – 450 с.; Романенко М. Освітня
парадигма: генезис ідей та систем. – Дніпропетровськ, 2000. – 159 с.; Рябов С.Г. Політична наука в Україні ХХІ століття:
стан та перспективи розвитку. – К., 2005. – С.63; Прокопенко Л. Державна освітня політика: історико-теоретичний
аспект [Електронний ресурс]: http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2009/2009-02(2)/Prokopenko.pdf
12 Див.: Красняков Є. В. Державна політика в галузі освіти в Україні… – С.7.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
206 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
Суб’єктом освітньої політики виступає держава13. Забезпечуючи можливість сус-
пільного вибору у сфері освіти, вона апелює до освітньої політики як до механізму
активізації сукупності теоретичних ідей, цілей, завдань і практичних заходів, спрямо-
ваних на розвиток освіти та забезпечення стабільного курсу уряду й підпорядкованих
йому установ на поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтере-
сів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності країни на міжнародній арені14.
Виходячи із цього, під державною освітньою політикою більшість дослідників періо-
ду узагальнено розуміє політику президента й (або) уряду, яка формується залежно
від характеру держави та її соціального призначення, і реалізуються нею за допомо-
гою відповідних інструментів15.
Оскільки первинним рівнем відомостей про суспільство є історичне знання, яке
в умовах будь-якого соціуму (в тому числі в Україні) тісно пов’язане з політикою, ево-
люцію освітньої політики нашої країни 1991–2020 рр. цілком можливо простежити
крізь призму п’яти історичних періодів, що ідеологічно відповідають етапам станов-
лення державності цієї історичної доби та є своєрідною моделлю практичного впро-
вадження певного набору ідеологічних принципів реформаторів освіти в повсякденні
політичні дії та свідченням того, як соціокультурні концепти впливають на динаміку
освітніх змін чи трансформацій.
Перший етап (1991–1996 рр.) формування державної освітньої політики охоплює
період від проголошення незалежності до ухвалення Конституції України як осно-
воположного нормативного акта, що визначив ключові засади суспільно-політично-
го ладу. Соціокультурна динаміка цього періоду була зумовлена передусім процесом
розпаду СРСР та політичним відмежуванням України від неорадянських ініціатив,
що окреслювали для неї нові орієнтири сталого людського розвитку, як-от європей-
ський вибір, демократія, пріоритети гуманістичних і фундаментальних людських цін-
ностей, ринкові відносини. Проте рішучий злам, пов’язаний із поворотом суспіль-
ства в бік національно-державних пріоритетів розвитку, викликав у значної частини
суспільства стан розгубленості та остраху перед перспективою назавжди покинути
«спільну колиску трьох братніх народів» і взяти відповідальність за вирішення влас-
них життєво важливих проблем. Ситуацію загострювали загальноекономічна криза,
політичні суперечності, неузгодженість у домовленостях між стратегічними партне-
рами на міжнародному рівні, а часто й нездатність окремих ідеологів інтернаціона-
лістського зразка, що марили ідеєю панславінізму, цілковито усвідомити важливість
окресленого Декларацією про державний суверенітет України курсу на «національ-
но-культурне відродження українського народу, його історичної свідомості і тради-
цій, національно-етнографічних особливостей, функціонування української мови
у всіх сферах суспільного життя»16. За таких умов трансформація національних ін-
ститутів освіти повинна була забезпечити формування нового соціогуманітарно-
го дискурсу, здатного створити своєрідну інтелектуальну опозицію щодо утвердже-
них за роки радянізації у свідомості громадян особливостей політичної культури та
менталітету17.
Стратегія реалізації освітньої політики 1991–1996 рр., юридичним підґрунтям для
якої стали закон «Про освіту» (1991 р.) та Державна національна програма «Освіта:
13 Див.: Прокопенко Л. Державна освітня політика… – С.3.
14 Корсак К. Освіта, суспільство, людина в ХХІ столітті: інтегрально-філософський аналіз. – К.; Ніжин, 2004. – С.10.
15 Див.: Філіпова В.Д. Законодавство як чинник… – С.156.
16 Декларація про державний суверенітет України від 16.07.1990 р. 55-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. –
№31. – С.429.
17 Поцелуйко А.О. Особливості структурування образу України в суспільно-політичному та соціокультурному дискурсі //
Грані соціології. – 2015. – №10. – С.127–128.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 207
Україна ХХІ століття» (1994 р.), була спрямована на боротьбу з ідеологічною скла-
довою змісту освіти, означеною утвердженням у свідомості людини комуністичних
догм, та на створення інноваційного освітнього середовища, в умовах якого «народ
України став би нацією, що постійно навчається»18. При цьому мали бути подолані
стереотипні обмеження радянської моделі освіти, ідеологічна компонента якої спря-
мовувалася на виховання ідейного громадянина та фахового спеціаліста, запрограмо-
ваного на безумовне виконання декларативних настанов і вимог влади19.
Обрана стратегія була цілком виправданою, адже взятий державою курс на по-
будову демократичного суспільства не міг обмежитися самим тільки фактом декла-
ративного проголошення демократії. Механізм правового забезпечення відповідної
організації державної влади вимагав усвідомленого сприйняття громадянами не-
від’ємних інститутів демократії, із-поміж яких О.Скакун особливо акцентує увагу на
визнанні народу джерелом влади та рівній участі всіх громадян в управлінні держав-
ними й суспільними справами20.
Проте суспільство, виховане тоталітарною системою (головною ознакою якої
було злиття народу та держави) і практично позбавлене визначальних параметрів по-
літичної культури, як-от політична активність, політична поведінка, просто не мог-
ло скористатися перевагами, наданими демократією. Тож до пріоритетних завдань
освітньої політики було віднесено подолання девальвації загальнолюдських гуманіс-
тичних цінностей та національного нігілізму, відірваності освіти від національних
джерел; забезпечення розвитку освіти на основі нових проґресивних концепцій, за-
провадження в навчально-виховний процес сучасних педагогічних технологій і нау-
ково-методичних досягнень, підготовка нового покоління педагогічних кадрів, підви-
щення їх професіонального та загальнокультурного рівня й т. д.21
Можна стверджувати, що перший період становлення національної системи
освіти України став перехідним між радянською авторитарною парадигмою освіти,
що відходила в минуле, і демократичною, яка відкривала нові перспективи її розвит-
ку. Властива йому контроверсійність у науковому дискурсі знайшла прояв у пошу-
ку шляхів подолання комплексу вторинності й накопиченні методологічного, теоре-
тичного та емпіричного знання про обриси освіти майбутнього й місця національної
компоненти в ній, а у нормативно-правовому – у відсутності чітко окресленого пра-
вового поля й законів прямої дії, що в поєднанні з соціально-економічною кризою
1995–1996 рр., суперечливістю і надмірною заполітизованістю усіх сфер життя су-
спільства, зумовило загальну стаґнацію національної системи освіти.
Другий етап (1997–2004 рр.) становлення державної освітньої політики став для
українців «періодом пошуку самоідентифікації на засадах поєднання проросійських
та проєвропейських цінностей»22. Тогочасний президент Л.Кучма, намагаючись по-
єднати в державній політиці євразійство та європейство, все ж прагнув ментального
розриву між цими політичними антагоністами, усвідомлюючи, що «самоототожню-
вання українців у незалежній Україні […] просто неможливе без чіткої інвентариза-
ції в головах і душах: це – Україна, а це – Росія»23. І хоча цілковито уникнути по-
зиції роздвоєності у зовнішній політиці України на цьому етапі не вдалося, шлях до
18 Про Державну національну програму «Освіта» («Україна XXI століття»): постанова Кабінету Міністрів України
від 3.11.1993 р. №896 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF#Text
19 Див.: Огнев’юк В.О. Освіта в системі цінностей… – С.24.
20 Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., 2000. – С.161.
21 Див.: Про Державну національну програму «Освіта»…
22 Див.: Поцелуйко А.О. Особливості структурування образу України … – С.127.
23 Кучма Л.Д. Украина – не Россия. – Москва, 2004. – С.8.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
208 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
самовизначення в концепції історії було окреслено й проросійському вектору роз-
витку на цьому шляху відводилося не пріоритетне місце24.
Концептуальних обрисів проєвропейська стратегія розвитку набула у затвердже-
ній президентським указом Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.)25, нор-
мативна складова якої ґрунтувалися на всесвітньо визнаних стандартах прав люди-
ни, задекларованих у конвенціях, пактах, угодах і рекомендаціях, ухвалених ООН
та ЮНЕСКО, в числі яких: резолюція Парламентської асамблеї Ради Європи №874
«Про якість і ефективність шкільної освіти» (1987 р.), Всесвітня програма дій у сфері
освіти з прав людини та демократії (Монреаль, 1993 р.), рекомендації Парламентської
асамблеї Ради Європи №1248 «Про освіту для обдарованих дітей» (1994 р.), №1281
«Про ґендерну рівність у галузі освіти» (1995 р.), №1437 «Про неформальну освіту»
(2000 р.), Міжнародна стандартна класифікація освіти (Париж, ЮНЕСКО, 1997 р.),
рекомендація Комітету міністрів №15 «Про викладання історії у ХХІ столітті в
Європі» (2001 р.) і т. д.26
Водночас реалізація окреслених перед освітою завдань викликала низку про-
блем, найбільшою серед яких виявилася формалізація заявлених реформ, коли за-
мість втілення у життя насправді необхідних для нового дихання системи освіти рі-
шень, суб’єкти освітньої політики були втягнуті у процес псевдо реформування
з характерною для нього імітацією змін. «Держава впритул підійшла до побудо-
ви нової системи освіти та її гармонізації з європейськими стандартами, – зазначає
Н.Шульга, – але значна кількість основних параметрів цієї системи визначалися ме-
тодом спроб і помилок»27.
Третій етап становлення освітньої політики в Україні (2005–2009 рр.) хроноло-
гічно збігається з президентством В.Ющенка, державна політика якого була спрямо-
вана на впровадження цінностей неолібералізму американського зразка з відповід-
ними акцентами публічних промов. В останніх чітко простежувалася констатація
відсталості та архаїчності євроазійства як парадигми постколоніального мислення
українців.
Звільнення від «комплексу національної меншовартості» як конструкту, що
стало фіґурує у промовах В.Ющенка, поступово стає супутнім просуванню в офі-
ційно-державному та історіографічному дискурсі ідеї культуртреґерства та етнічної
однорідності української нації28. У цьому сенсі можна говорити про те, що у своїй
державній політиці новий президент не просто намагався наслідувати курс на націо-
налізацію та відхід від Росії, розпочатий Л.Кучмою, а й під впливом «Заходу» (голов-
ним чином США й, до певної міри, Європи) прагнув активізувати його, декларатив-
но вивівши на рівень національної стратегії розвитку.
У стосунках з Україною «Захід» наполягав на створенні та підтримці всереди-
ні країни структур громадянського суспільства та на розвитку різноманітних форм
громадянської активності. Як зазначає Г.Касьянов, на першому місці у цій співпраці
були США. Діючи в рамках своїх державних («Freedom Support», «Freedom House»
та ін.) і недержавних (наприклад, фонд Дж. Сороса) організацій, вони фінансово
24 Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 2004 р. «Про Стратегічний оборонний
бюлетень України на період до 2015 р.»: Указ Президента України від 22.06.2004 №670 [Електронний ресурс]:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/670/2004#Text
25 Про Національну доктрину розвитку освіти: Указу Президента України від 17.04.2002 №347 [Електронний ресурс]:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/347/2002#Text
26 Отамась І.Г. Вплив ЮНЕСКО на розвиток освіти в Україні // Theory and methods of educational management. –
2017. – №1. – С.7–8.
27 Див.: Шульга Н.Д. Сутнісні характеристики поняття… – С.208.
28 Див.: Поцелуйко А.О. Особливості структурування образу України… – С.126.
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 209
підтримували громадські ініціативи в таких напрямах, як верховенство права, свобо-
да слова, громадський контроль за виборами тощо29. Проте наявні в державі «ситу-
ативно-параноїдальні міжусобиці», за влучним висловом М.Рябчука, «довели навіть
найбільших симпатиків України до безпросвітного розпачу»30. Особливо неґативно
це позначилося на стосунках з ЄС.
За умовами двостороннього плану дій, підписаного Україною 21 лютого 2005 р.
в рамках засідання Ради з питань співробітництва Україна – ЄС, наша держава не
просто не наблизилася до членства в Євросоюзі, а навпаки – отримала чіткий ме-
седж про небажання європейської сторони порушувати це питання щонайменше
найближчі три роки, або доки не будуть виконані попередні умови, передбачені пла-
ном31. Серед цих умов особливо актуалізувалася вимога «поступового наближен-
ню законодавства, норм та стандартів України до законодавства, норм та стандартів
Європейського Союзу»32, адже її виконання передбачало також уніфікацію освітньо-
го законодавства, формування стратегії інтеґрації української системи освіти у загаль-
ноєвропейську. Найшвидше ця стратегія знайшла відображення в галузі вищої осві-
ти України.
Починаючи з травня 2005 р., коли за наслідками Конференції міністрів європей-
ських країн, відповідальних за вищу освіту (м. Берґен, Норвеґія), відбулося приєд-
нання України до Болонського процесу, у системі вищої освіти розпочалися заходи з
імплементації наскрізних положень Болонської декларації в національну освітню мо-
дель33. Першою реакцією на вимоги ЄС стало підписання президентом В.Ющенком
указу «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку осві-
ти в Україні» (4 липня 2005 р.), в якому «з метою подальшого розвитку освіти в
Україні, її інтеграції в європейський освітній простір, а також створення умов для за-
безпечення доступу громадян до якісної освіти, утвердження високого статусу педа-
гогічних працівників у суспільстві» перед урядом ставилося завдання «розробити до
1.10.2005 р. концепцію реформування освіти в Україні, враховуючи перспективи інте-
грації України до Європейського Союзу»34.
Утім між декларацією прагнень на папері й конкретними діями, спрямованими
на реалізацію указу, пролягла прірва. Вимоги президента виконувалися кволо. Тож
20 березня 2008 р. він видав указ «Про додаткові заходи щодо підвищення якості
освіти в Україні», в якому поставив перед урядом завдання розробити та затверди-
ти до 1 травня 2008 р. комплексний план дій із розвитку освіти в Україні на 2008–
2011 рр., передбачивши, у тому числі, заходи з прискорення інтеґрації країни в міжна-
родний освітній простір, забезпечення збалансованої структури підготовки фахівців
із вищою освітою відповідно до потреб національної економіки та європейських ви-
мог, завершення реформування мережі закладів вищої освіти, створення укрупне-
них реґіональних університетів, розширення їх автономії в установленому порядку35.
Позитивним наслідком цього указу стало запровадження однієї з критично важли-
вих освітніх реформ – зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО), що дозволило
29 Касьянов Г. Україна 1991–2007: очерки новейшей истории. – К., 2008. – С.383.
30 Рябчук М. Від «хаосу» до «стабільності»: хроніка авторитарної консолідації. – К., 2012. – С.136.
31 План дій Україна – Європейський Союз та його законодавча імплементація [Електронний ресурс]: https://parlament.
org.ua/2005/03/15/plan-dij-ukrayina-yevropejskij-soyuz-ta/
32 Там само.
33 Комюніке Конференції Міністрів країн Європи, відповідальних за сферу вищої освіти «Загальноєвропейський простір
вищої освіти – Досягнення цілей» від 20.05.2005 р. №994_576 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/994_576#Text
34 Там само.
35 Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні: Указ Президента України від 20.03.2008 р. №244
[Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/244/2008#Text
Український історичний журнал. – 2022. – №2
210 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
не лише відстежити якість навчальних досягнень випускників закладів середньої осві-
ти, а й одночасно відкрило їм прозорий доступ до вишів, забезпечивши належний рі-
вень соціальної справедливості для різних соціальних категорій населення36.
Підсумком роботи В.Ющенка як очільника держави став указ «Про Концепцію
державної мовної політики»37. За висновками експертів, це один із найкращих мов-
них актів України останнього 20-річчя38. Однак його було видано 15 лютого 2010 р., а
на сайт він потрапив лише за два дні до закінчення каденції президента (22 лютого).
Тож більшість задекларованих у ньому мовних ініціатив не були виконані.
Узагальнюючи сказане, можна стверджувати, що окреслений історичний пе-
ріод не відзначився яскравими освітніми перетвореннями. Основне завдання
Міністерство освіти і науки України 2004–2009 рр. вбачало в реалізації вже визна-
чених стратегічних і тактичних завдань та вже започаткованих реформ. Найчастіше
ці реформи були «косметичними» й не стосувалися глибинних основ національ-
ної освіти та науки. Ініційована ним освітня політика, орієнтуючись на європейські
цінності, також не призвела до істотних змін у модернізації ані середньої, ані вищої
освіти України.
Четвертий період становлення державної освітньої політики хронологічно оз-
начили 2010–2013 рр. Соціокультурна динаміка цього періоду, за влучним виразом
А.Поцелуйка, була зумовлена «тимчасовою реставрацією образу держави та іден-
тичності в координатах відреставрованого радянського інтернаціоналізму, панславіз-
му та євразійства»39. Зовнішньополітичний вектор доби було скеровано в напрямку
Російської Федерації, альянс з якою фактично реставрував радянщину в ідеологічній
складовій держави. Тож євроінтеґраційні процеси, розпочаті в освітній політиці по-
передніх періодів, були послаблені.
Найперше зворотній курс позначився на середній освіті. У 2010 р. зазнала кра-
ху узаконена Верховною Радою України в 1999 р. стратегія переходу загальноосвіт-
ніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання40.
Формально реформа повинна була завершитися 2013 р. Однак у 2010 р. законом
«Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкіль-
ної освіти щодо організації навчально-виховного процесу»41 парламент призупинив
чинність попередніх нормативно–правових актів та ініціював повернення до 11-річної
повної середньої освіти. Відтак десятилітній процес приведення освітніх стандартів
України у відповідність до широкого міжнародного контексту цивілізаційного роз-
витку людства був зупинений. При цьому головна проблема полягала у відсутності
навіть планів системної реформи змісту середньої освіти.
Подальший хід державної освітньої політики 2010–2013 рр. можна відстежити на
основі схваленої указом президента від 25 червня 2013 р. №344/2013 «Національної
стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.»42.
36 Див.: Національна доповідь…
37 Про Концепцію державної мовної політики: Указ Президента України від 15.02.2010 №161 [Електронний ресурс]:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161/2010#Text
38 Магрицька І. Мовна політика «помаранчевої» влади [Електронний ресурс]: https://core.ac.uk/download/
pdf/84704938.pdf
39 Див.: Поцелуйко А.О. Особливості структурування образу України… – С.129.
40 Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання: Постанова
КМУ №1717 від 16.11.2000 р. [Електронний ресурс]: https://osvita.ua/legislation/Ser_osv/2700/
41 Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації
навчально-виховного процесу: Закон України від 06.07.2010 р. №2442-VI [Електронний ресурс]: http://zakon.rada.gov.
ua/laws/show/2442-17
42 Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні на період до 2021 р.: Указ Президента України від 25.06.2013 р.
№344/2013 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/344/2013#Text
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 211
Повертаючись до стратегічних напрямів модернізації освіти, задекларованих на-
ціональною доктриною її розвитку43 ще 2002 р., національна стратегія обґрунтову-
вала необхідність реформування чинної освітньої системи й окреслювала шляхи ре-
алізації цих реформ шляхом уведення в дію нових редакцій законів України «Про
освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту» та прийняття ново-
го закону «Про післядипломну освіту»44. Однак невизначеність щодо доктринальної
інтерпретації поняття «розвиток освіти» призвела до схематизму у відображенні їх
нормотворчих приписів. Відповідно перед безпосередніми виконавцями часто поста-
вали питання щодо сутнісних маркерів змісту означених законодавчих актів.
Водночас кризовий стан економіки, помножений на розчарування в попередніх
націонал-радикальних планах розвитку держави, зумовив той факт, що найбільш ак-
центованим у реформі став соціальний вектор освітніх змін. Саме йому й була при-
свячена левова частка нормативно-правових актів 2010–2013 рр.45
Не оминули в національній стратегії й питання оновлення змістової частини ос-
вітнього процесу. Особливий інтерес у цьому аспекті викликає задекларований у пара-
графі 4.3 «Модернізація змісту освіти» намір щодо запровадження нових державних
стандартів загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти й
модернізацію на його основі навчальних планів, програм, підручників46. Світ побачили
«модернізовані» підручники з історії, через які «в дискурс середньої та вищої освіти по-
вернулися ідеологічні штампи радянської історіографії» на кшталт «Великої Вітчизняної
війни», «радянського народу», «слов’янського братерства»47. У поєднанні з гучними за-
явами про нібито «неісторичність» українства та «неіснування української держави»,
«провінційність і діалектність» української мови вони стали ідеологічним механізмом
нагнітання реґіональної ворожнечі між сходом і заходом країни та невдалою спробою ре-
анімації радянського інтернаціоналізму й модернізованого євразійства48.
У кризовому стані перебувала й українська вища освіта. Оптимізація її якості та
конкурентоспроможності на міжнародній арені пов’язувалася з процесом ефектив-
ної реалізації концепції університетської автономії, запровадження якої означало від-
мову держави від втручання в операційну діяльність закладів вищої освіти. Однак, не-
зважаючи на те, що концепція всебічної університетської автономії була закладена у
закон «Про вищу освіту», її імплементація пройшла непростий шлях опору системі,
включаючи просування академічною громадськістю в рамках діяльності Консорціуму
з університетської автономії, блокування законопроекту Д.Табачником «Про вищу
освіту» (2010 р.) та масові протести в рамках «АнтиТабачної» кампанії й усеукраїн-
ської акції «Проти деградації освіти» (2010–2013 рр.)49.
43 Див.: Про Національну доктрину…
44 Див.: Там само.
45 Див.: Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку дошкільної освіти на період до 2017 р.:
Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. №629 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/
show/629-2011-%D0%BF#Text; Про затвердження Державної цільової соціальної програми розвитку позашкільної
освіти на період до 2014 р.: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. №785 [Електронний ресурс]:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/785-2010-%D0%BF#Text; Про затвердження Державної цільової програми
розвитку професійно-технічної освіти на 2011–2015 рр.: Постанова Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р.
№495 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/495-2011-%D0%BF#Text; Про затвердження
Державної цільової програми впровадження у навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів
інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 р.: Постанова Кабінету Міністрів України
від 13.04.2011 р. №494 [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/494-2011-%D0%BF#Text
46 Про Національну стратегію…
47 Див.: Поцелуйко А.О. Особливості структурування образу України… – С.129.
48 Там само.
49 Квіт С. Дорожня карта реформування вищої освіти України [Електронний ресурс]: https://osvita.ua/vnz/
reform/60357/
Український історичний журнал. – 2022. – №2
212 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
Таким чином, стратегія реалізації освітніх реформ у четвертий період незалежнос-
ті хоча і декларувалася владою як багатовекторний процес інноваційних змін суб’єктів
і навчально-професійного середовища освіти, проте насправді відзначилася лише про-
голошенням правильних проєвропейських гасел та декларацією необхідності важли-
вих перетворень. Запропонований владою розвиток освіти конкретизувався у норма-
тивно-правових документах як множинність моделей, стратегій, парадигм, технологій,
педагогічних систем, на впровадження і підтримку яких мали орієнтуватися органи
державного управління освітою та безпосередні споживачі освітніх послуг. Натомість
суспільство отримало гальмування в процесі ухвалення нового законодавства, подаль-
шу централізацію в управлінні галуззю та бюрократизацію багатьох освітніх процесів,
що поряд із іншими чинниками, властивими соціокультурній динаміці еволюції су-
спільства на межі 2013 та 2014 рр., вилилося у масові протести та революційні події.
П’ятий період становлення державної освітньої політики України (2014–
2019 рр.) хронологічно збігається з перебуванням при владі П.Порошенка, на мо-
мент інавґурації котрого було анексовано Кримський півострів, а проросійські
бойовики вже контролювали певну частину Донецької та Луганської обл. Російсько-
український конфлікт обіцяв бути затяжним, тож зумовив цілковиту переорієнтацію
зовнішньополітичного розвитку держави зі сходу на захід. Події 2014 р. на Криму та
сході України підтвердили тезу про те, що сепаратистські рухи і їх активізація є на-
слідком не лише потужної російської експансії, але й фактичної відсутності в Україні
зрозумілої державної гуманітарної політики50.
У галузі освіти вихід зі стаґнаційної площини гуманітарної кризи вбачався в
масштабній освітній реформі, наміри розпочати яку Міністерство освіти і науки
України досить виразно артикулювало вже в 2014 р. Діяльність МОН розгорнула-
ся у трьох напрямах: ліквідація корупційних схем і бюрократичних крайнощів попе-
реднього керівництва; подолання стаґнаційних процесів в освіті, спричинених вій-
ною на сході країни та соціально-економічними негараздами; формування передумов
для системної реформи освіти.
Концептуальні засади задекларованих МОН України реформ знайшли відобра-
ження й у Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» (розділ «Вектор відповідаль-
ності»)51, схваленій указом президента у січні 2015 р. Окреслені в ній амбітні пла-
ни реформування галузі потребували швидких і радикальних перетворень52. У липні
2014 р. Верховна Рада України ухвалила нову редакцію закону «Про вищу освіту», а
у червні 2015 р. робоча група «Європейська Україна» при парламентському комітеті
оприлюднила проект нового закону «Про освіту», в якому під гаслом «Якісна осві-
та і справедливий доступ до неї» концептуалізувалися стратегічно важливі завдання
освітньої реформи53.
У галузі середньої освіти новий закон передбачав повернення до 12-річної мо-
делі навчання та системну трансформацію освітнього середовища в рамках «но-
вої української школи» (НУШ). Розроблений командою МОН України на чолі
з Л.Гриневич проект концептуальних засад реформування середньої освіти54 був
50 Україна 2014–2015: долаючи виклики (аналітичні оцінки) / Ю.Якименко, А.Биченко, В.Замятінта та ін. – К.,
2014. – 56 с.
51 Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020»: Указ Президента України 12.01.2015 №5. [Електронний ресурс]:
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5/2015#Text
52 Там само.
53 Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України: Постанова Верховної Ради України від 11.12.2014 р. №26-
VIII [Електронний ресурс]: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/26-19#Text
54 Нова українська школа: концептуальні засади реформування середньої школи [Електронний ресурс]:
https://www.kmu.gov.ua/storage/app/media/reforms/ukrainska-shkola-compressed.pdf
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 213
позитивно оцінений експертами й політиками. Однак, незважаючи на розлогу мо-
тиваційну складову, обґрунтована ним ідеологія змін із боку професійної спіль-
ноти та батьків сприймалася неоднозначно. Так, за даними опитування Фонду
«Демократичні ініціативи» ім. І.Кучеріва, на запитання: «Як ви ставитеся до
пропозиції запровадити 12-річну загальну середню освіту?» позитивну відповідь
дали лише 10,2% опитаних батьків. Решта 68,5% відповіли заперечно. Серед учите-
лів частка прихильників 12-річної освіти теж була невисокою – лише 16,1% проти
67,5%55. Висловлена респондентами недовіра на фоні очевидності запропонованих
змін була, на думку М.Барана, свідченням того, що за роки незалежності більшість
заявлених політиками реформ, у тому числі й у галузі освіти, мали радше декла-
ративний, аніж практико-орієнтований характер56. Недоведені до логічного завер-
шення, вони змушували громадян сумніватися у доцільності використаного на них
як матеріального, так і морального ресурсу. За таких обставин успішний запуск ре-
форми потребував потужної промоції в українському соціокультурному просторі.
І вона її отримала.
За результатами трирічного діалогу 17 серпня 2016 р. МОН України оприлюдни-
ло для широкого обговорення доопрацьовану версію концептуальних засад реформу-
вання середньої освіти57, в якій із-поміж іншого обґрунтовувалася ідеологія змін, за-
кладена в дорожню карту освітніх реформ58 та проект нового базового закону «Про
освіту»59.
Оскільки реформа була розрахована більше як на десятиліття (2015–2029 рр.), з
погляду сьогодення оцінити навіть її проміжні результати складно, адже для цього
необхідно провести незалежну експертизу якості навчальних досягнень випускників
НУШ різних освітніх рівнів. А їх поки що немає. Тож при аналізі якості спричине-
них реформою змін можемо спиратися хіба що на її нормативно-правовий супровід,
а він дозволяє створити об’єктивне уявлення лише про її перебіг.
Підбиваючи підсумки аналізу п’ятого періоду генези української державної ос-
вітньої політики, зазначимо, що у плані реформування він був доволі активним.
Прагнучи створити модерну систему освіти, уряд здійснив ряд важливих кро-
ків. Ініційовані ним реформи загалом стали джерелом оптимізму для збуреного
«Революцією гідності» українського суспільства. Та попри витрачені зусилля систе-
ма освіти, схоже, і досі не відповідає потребам економіки й населення країни, що не-
впинно змінюються. Модернізація освіти – беззаперечна необхідність, однак сьогодні
це поки що тільки правильне гасло, не підкріплене ані фінансово, ані парадигмально.
Отже проведений історико-ретроспективний аналіз дозволяє охарактеризува-
ти державну освітню політику в Україні 1991–2020 рр. як багатовекторну підсистему
загальнодержавної політики, основне призначення якої полягає в організації науко-
во-методичного та нормативно-процесуального супроводу стратегій розвитку освіт-
ніх систем держави.
55 Проект «Середня освіта в Україні: думка батьків»: Інформаційні матеріали загальнонаціонального соціологічного
дослідження батьків учнів загальноосвітньої школи. Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва», фірма
«Юкрейніан соціолоджі сервіс» [Електронний ресурс]: http://iro.org.ua/uploads/%D0%91%D0%B0%D1%82%D1%8C
%D0%BA%D0%B8_(1).pdf
56 Баран М. Врахування ментальності людських ресурсів при реалізації державної освітньої політики [Електронний
ресурс]: http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/11_2018/23.pdf
57 Концепція розвитку освіти України на період 2015–2025 рр.: Проект [Електронний ресурс]: http://tnpu.edu.ua/
EKTS/proekt_koncepc.pdf
58 Дорожня карта освітньої реформи (2015–2025) [Електронний ресурс]: http://education-ua.org/ua/
draft-regulations/495-dorozhnya-karta-osvitnoji-reformi-2015-2025
59 Про освіту: проект закону від 04.04.2016 №3491-д [Електронний ресурс]: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/
webproc4_1?pf3511=58639
Український історичний журнал. – 2022. – №2
214 Наталія Ігнатенко, Микола Москалюк, Леся Костюк
Розвиваючись у межах п’яти етапів (1991–1996 рр.; 1997–2004 рр.; 2005–
2009 рр.; 2010–2013 рр.; 2014–2020 рр.), державна освітня політика України ок-
ресленого періоду реалізовувалася у двох напрямах – спробах вирішити «старі»
завдання в умовах нового соціокультурного буття (І, ІV етапи) та пошуках інших,
більш відповідних високотехнологічному суспільству фундаментальних основ осві-
ти (ІІ, V етапи). Долаючи кризові стани, які в тій чи іншій мірі були властиві кож-
ному з означених нами періодів, суспільство поступово усвідомлювало необхідність
змін, що спонукали суб’єктів державної політики розглядати освітню галузь як ре-
зультат соціокультурної еволюції, результатом котрої має стати досягнення стану
конґруентності між освітньою політикою та потребами особистості, суспільства та
держави.
Зазначимо, що порушена проблема розлога не лише за формою, а й за змістом.
Тож здійснений ретроспективний аналіз може бути поглиблений у цілому ряді ас-
пектів. Наприклад, щодо досвіду реалізації освітніх реформ, теоретичне осмислення
якого дозволить суб’єктам освітньої політики визначити дієві механізми створення
нової моделі освіти, здатної окреслити способи задоволення природної потреби лю-
дини віднайти своє місце в новому для неї соціокультурному середовищі.
REFERENCES
1. Andrushchenko, V.P. (2010). Osvitnia polityka (ohliad poriadku dennoho). Kyiv. [in Ukrainian].
2. Baran, M. Vrakhuvannia mentalnosti liudskykh resursiv pry realizatsii derzhavnoi osvitnoi polityky. Retrieved from:
http://www.dy.nayka.com.ua/pdf/11_2018/23.pdf [in Ukrainian].
3. Bobrytska, V.I. (2014). Dialektyka terminolohichnoi vzaiemodii v doslidnytskomu poli problem osvitnoi polityky. Pedahohichna
osvita: Teoriia i praktyka, 22, 21–28. [in Ukrainian].
4. Dann, V.N. (2005). Derzhavna polityka: vstup do analizu. Odesa. [in Ukrainian].
5. Filipova, V.D. (2013). Zakonodavstvo yak chynnyk derzhavnoi polityky v haluzi osvity Ukrainy: normatyvnopravovyi aspekt.
Derzhavne upravlinnia, investytsii, praktyka ta dosvid, 10, 155–158. [in Ukrainian].
6. Hovlet, M., Ramesh, M. (2004). Doslidzhennia derzhavnoi polityky: tsykly ta pidsystemy polityky. Lviv, 2004. [in Ukrainian].
7. Ivaniuk, I.V. (2006). Osvitnia polityka: navch. posib. Kyiv. [in Ukrainian].
8. Kasianov, H. (2008). Ukraina 1991–2007: ocherkі noveishei іstorіі. Kіеv. [in Russian].
9. Kolesnikov, A.S. (2003). Filosofskaia komparativistika i dialog kultur. Rossiya i Gruziya: dialog i rodstvo kultur: materialy mezh-
dunarodnogo simpoziuma (Tbilisi, 3–6 sent. 2003), 185–205. Sankt-Peterburg. [in Russian].
10. Korsak, K. (2004). Osvita, suspilstvo, liudyna v XXI stolitti: intehralno-filosofskyi analiz. Kyiv; Nizhyn. [in Ukrainian].
11. Kuchma, L.D. (2004). Ukrayna – ne Rossyia. Moskva. [in Ukrainian].
12. Mahrytska I. Movna polityka “pomaranchevoi” vlady. Retrieved from:https://core.ac.uk/download/pdf/84704938.pdf
[in Ukrainian].
13. Nalyvaiko, L.P. (2015). Transformatsiia derzhavnoi osvitnoi polityky v Ukraini v umovakh yevrointehratsii. Pravo i suspilstvo, 3,
31–36. [in Ukrainian].
14. Obolenskyi, O.Yu. (2003). Derzhavna sluzhba. Kyiv. [in Ukrainian].
15. Ohneviuk, V.O. (2003). Osvita v systemi tsinnostei staloho liudskoho rozvytku. Kyiv. [in Ukrainian].
16. Otamas, I.H. (2017). Vplyv YuNESKO na rozvytok osvity v Ukraini. Theory and methods of educational management, 1(19),
1–14. [in Ukrainian].
17. Petrenko, I. (2011). Sutnist derzhavnoi polityky ta derzhavnykh tsilovykh prohram. Viche, 10, 23–25. [in Ukrainian].
18. Potseluiko, A.O. (2015). Osoblyvosti strukturuvannia obrazu Ukrainy v suspilno-politychnomu ta sotsiokulturnomu dyskursi.
Hrani sotsiolohii, 10, 125–130. [in Ukrainian].
19. Prokopenko, L. Derzhavna osvitnia polityka: istoryko-teoretychnyi aspekt. Retrieved from: http://www.dridu.dp.ua/vidavnict-
vo/2009/2009-02(2)/Prokopenko.pdf [in Ukrainian].
20. Riabchuk, M. (2012). Vid „khaosu” do „stabilnosti”: khronika avtorytarnoi konsolidatsii. Kyiv. [in Ukrainian].
21. Riabov, S.H. (2005). Politychna nauka v Ukraini XXI stolittia: stan ta perspektyvy rozvytku. Kyiv. [in Ukrainian].
22. Romanenko, K.M. (2006). Osoblyvosti derzhavnoho rehuliuvannia prava na osvitu v Ukraini. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i
pravo, 12, 18–24. [in Ukrainian].
23. Romanenko, M. (2000). Osvitnia paradyhma: henezys idei ta system. Dnipropetrovsk. [in Ukrainian].
24. Selivanov, V. (2002). Derzhavnu polityku Ukraini – na pravovi i naukovi zasady. Pravo Ukrainy, 12, 15–23. [in Ukrainian].
25. Selivanov, V.M. (2002). Pravo i vlada suverennoi Ukrainy: metodolohichni aspekty. Kyiv. [in Ukrainian].
26. Skakun, O.F. (2000). Teoriya gosudarstva i prava. Kharkov. [in Russian].
27. Skrypniuk, O. (2004). Suchasna derzhavna polityka Ukrainy: osnovni kontseptualni pidkhody do vyznachennia zmistu poniattia.
Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy, 4(39), 3–12. [in Ukrainian].
28. Valevskyi, O.L. (2001). Derzhavna polityka v Ukraini: metodolohiia analizu, stratehiia, mekhanizmy vprovadzhennia. Kyiv. [in Ukrainian].
29. Vdovenko, M. Osvitnia polityka: problema vyznachennia. Retrieved from: http://h.ua/story/323474 [in Ukrainian].
30. Veremiienko, T. (2008). Sotsiokulturna dynamika v protsesi hlobalnykh transformatsii. Mizhnarodna ekonomichna polityka, 1-2,
152–156. [in Ukrainian].
Український історичний журнал. – 2022. – №2
Історико-ретроспективний аналіз державної освітньої політики в Україні (1991–2020 рр.) 215
Nataliia IHNATENKO
Candidate of Pedagogical Sciences (Ph. D. in Pedagogics),
Docent at Department of World History and Religious Studies,
Ternopil V.Hnatiuk National Pedagogical University
(Ternopil, Ukraine), ignatenko1707@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-3264-0315
Mykola MOSKALIUK
Doctor of Historical Sciences (Dr. Hab. in History),
Professor at Department of History of Ukraine,
Archaeology and Special Branches of Historical Sciences,
Ternopil V.Hnatiuk National Pedagogical University
(Ternopil, Ukraine), moskalyuk.mykola@gmail.com
ORCID: https://orcid.org/0000-0002-4122-5834
Lesia KOSTIUK
Candidate of Historical Sciences (Ph. D. in History),
Docent at Department of World History and Religious Studies,
Ternopil V.Hnatiuk National Pedagogical University
(Ternopil, Ukraine), lvkostyuk@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0003-4608-6906
Historical and Retrospective Analysis of State
Educational Policy in Ukraine (1991–2020)
Abstract. The purpose of the proposed exploration is the genesis of the formation of state
policy in the f ield of education in Ukraine in 1991–2020. Methodology. A set of general
scientif ic (analysis, synthesis, comparison, dialectical) and particular scientif ic (historical and
comparative, historical and typological, problem and chronological) methods of historical
cognition is used. Scientific novelty. On the basis of a wide range of sources the periodization
of the formation of the state educational policy in Ukraine is determined and substantiated
and the historical and retrospective analysis of the peculiarities of its development in the
conditions of modern state formation is carried out. Conclusions. Thus, the conducted
historical and retrospective analysis allows to characterize the state educational policy in
Ukraine in 1991–2020 as a multi-vector subsystem of national policy, the main purpose
of which is to organize scientif ic and methodical and normative and procedural support of
development strategies of educational systems. Developing within f ive stages, state Ukrainian
educational policy of a certain period was implemented in two directions – attempts to solve
“old” problems in a new social and cultural life, and the search for other, more relevant to
high-tech society fundamental foundations of education. Overcoming the crisis, which
to some extent were inherent in each of our periods, society gradually realized the need for
change, which prompted public policy to consider the education sector as a result of social and
cultural evolution, which should result in a state of congruence between education policy
and individual needs, society and the state.
Keywords: state, education, state educational policy, genesis of state educational policy, stages
of realization of state educational policy, social and cultural reality.
|