«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
У статті здійснено аналіз-інтерпретацію Франкового оповідання «Полуйка», що ввійшло до другої тематичної збірки про нафтопромисловий Борислав — «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» (Львів, 1899). З’ясовано походження, значення та індивідуально-авторське наповнен ня словоформи «полуйка», вин...
Збережено в:
| Дата: | 2021 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2021
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184733 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» / К. Дронь // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 40-57. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184733 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1847332022-07-07T01:24:08Z «Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» Дронь, К. Ad fontes! У статті здійснено аналіз-інтерпретацію Франкового оповідання «Полуйка», що ввійшло до другої тематичної збірки про нафтопромисловий Борислав — «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» (Львів, 1899). З’ясовано походження, значення та індивідуально-авторське наповнен ня словоформи «полуйка», винесеної в заголовок. Розглянуто модерні, зокрема імпресіоністичні, принципи зображення робітничо-виробничого середовища крізь призму розповіді старого ріпника Івана, який на схилі життя згадує про робітничий звичай полуйки. Розкрито своєрідність сюжетно-композиційної побудови твору, скомпонованого на основі персонажної ретроспекції минулих подій. Досліджено низку новітніх змін на рівні формальних особливостей поетики. З огляду на дифузну генологічну сутність «Полуйки» (структура оповідання виявляє також виразні новелістичні аспекти) жанр твору потрактовано як новелізоване оповідання соціально-психологічного змісту. The paper analyzes the poetics of Ivan Franko’s story “Poluika” — the work that was included in the second thematic collection on the oil industry of Boryslav named “‘Poluika’ and other stories about Boryslav” (Lviv, 1899). The researcher focuses on the modern, in particular impressionistic, principles of displaying the working and industrial environment. The narration is performed through the life story of an old oilman who, being at the end of his life, recalls a custom of ‘poluika’, which existed among Boryslav oilmen thirty years ago. The new elements of “Poluika” poetics help in the deeper revealing of the inner world of a character, his values, and psychology. The story shows a number of new changes at the level of formal features of poetics. It presents still unknown aspects of Boryslav life and reflects the eloquent features of the modernistic type of I. Franko’s creative work. The story is based on retrospection of the events that happened thirty years ago, and this approach also makes its plot and composition peculiar. The origin, primary meaning, and expressive content of the word ‘poluika’, used as a title, have been clarified. The industrial landscape wasn’t new in contemporary literature but the writer tended to use it in an innovative way. The workers presented by Franko gain such new features as social, moral, and professional maturity. The researcher also pays attention to the peculiarities of applying the first-person form of narration tested by Ivan Franko in his works from 1870—1880. In general, “Poluika” has the genre features of a story but the structure of the work also reveals evident elements of a short story. Th us, the genre of “Poluika” is defined as a short story of social psychological content. 2021 Article «Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» / К. Дронь // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 40-57. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2021.05.40-57 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184733 821.161.2-32.09»189»І.Франко:159.93 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Дронь, К. «Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» Слово і Час |
| description |
У статті здійснено аналіз-інтерпретацію Франкового оповідання «Полуйка», що ввійшло до другої тематичної збірки про нафтопромисловий
Борислав — «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» (Львів, 1899).
З’ясовано походження, значення та індивідуально-авторське наповнен ня
словоформи «полуйка», винесеної в заголовок. Розглянуто модерні, зокрема імпресіоністичні, принципи зображення робітничо-виробничого
середовища крізь призму розповіді старого ріпника Івана, який на схилі
життя згадує про робітничий звичай полуйки. Розкрито своєрідність
сюжетно-композиційної побудови твору, скомпонованого на основі персонажної ретроспекції минулих подій. Досліджено низку новітніх змін на
рівні формальних особливостей поетики. З огляду на дифузну генологічну
сутність «Полуйки» (структура оповідання виявляє також виразні
новелістичні аспекти) жанр твору потрактовано як новелізоване оповідання соціально-психологічного змісту. |
| format |
Article |
| author |
Дронь, К. |
| author_facet |
Дронь, К. |
| author_sort |
Дронь, К. |
| title |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» |
| title_short |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» |
| title_full |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» |
| title_fullStr |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» |
| title_full_unstemmed |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» |
| title_sort |
«отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання і. франка «полуйка» |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2021 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184733 |
| citation_txt |
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» / К. Дронь // Слово і Час. — 2021. — № 5. — С. 40-57. — Бібліогр.: 22 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT dronʹk otaktridcâtʹlíttomubulobvamzazirnutidoborislavaanalíztaínterpretacíâopovídannâífrankapolujka |
| first_indexed |
2025-07-16T05:08:46Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:08:46Z |
| _version_ |
1837778891319541760 |
| fulltext |
40 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
DOI: 10.33608/0236-1477.2021.05.40-57
УДК 821.161.2-32.09»189»І.Франко:159.93
Катерина ДРОНЬ, кандидат філологічних наук, науковий співробітник
Інститут Івана Франка НАН України
вул. М. Драгоманова, 18, м. Львів, 79005
e-mail: katerynadron@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7847-7149
«ОТАК ТРИДЦЯТЬ ЛІТ ТОМУ БУЛО Б ВАМ
ЗАЗИРНУТИ ДО БОРИСЛАВА…»:
АНАЛІЗ ТА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ
ОПОВІДАННЯ І. ФРАНКА «ПОЛУЙКА»
У статті здійснено аналіз-інтерпретацію Франкового оповідання «По-
луйка», що ввійшло до другої тематичної збірки про нафтопромисловий
Борислав — «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» (Львів, 1899).
З’ясовано походження, значення та індивідуально-авторське наповнен ня
словоформи «полуйка», винесеної в заголовок. Розглянуто модерні, зо-
крема імпресіоністичні, принципи зображення робітничо-виробничого
середовища крізь призму розповіді старого ріпника Івана, який на схилі
життя згадує про робітничий звичай полуйки. Розкрито своєрідність
сюжетно-композиційної побудови твору, скомпонованого на основі пер-
сонажної ретроспекції минулих подій. Досліджено низку новітніх змін на
рівні формальних особливостей поетики. З огляду на дифузну генологічну
сутність «Полуйки» (структура оповідання виявляє також виразні
новелістичні аспекти) жанр твору потрактовано як новелізоване опо-
відання соціально-психологічного змісту.
Ключові слова: зовнішня і внутрішня композиція, жанр, сюжет, заголовок,
образ, художня деталь, першоособова нарація, оповідання, підзаголовок.
Оповідання Івана Франка «Полуйка», яким письмен-
ник продовжив бориславську нафтопромислову тему,
з’явилося друком 1899 р. Спершу твір опублікувала «Ки-
Ц и т у в а н н я: Дронь К. «Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борис-
лава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка» // Слово і Час.
2021. № 5 (719). С. 40—57. https://doі.org/10.33608/0236-1477.2021.05.40-57
Слово і Час. AD FONTES!
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 41
евская старина» [19]. Того ж 1899-го оповідання ввійшло до видання
«“Полуйка” і інші бориславські оповідання» [18] — другої за ліком
прозової збірки письменника із життя робітників і дрібних підприємців
у Бориславі. Книжка вийшла у Львові в одному з перших томів «Літера-
турно-наукової бібліотеки», якою в Українсько-Руській видавничій спіл-
ці опікувався Франко. Перед републікацією він уніс до тексту оповідан-
ня мовностилістичні виправлення (здебільшого відновив діалектизми,
жаргонізми, професіоналізми, що були замінені літературними відповід-
никами в редакції «Киевской старины», і додав нові). Правки суттєво
не позначилися на змісті та структурі твору, а лише уяскравили автентич-
ність, колоритність, безпосередність діалектного мовлення персонажів.
Невідомо, коли точно написано «Полуйку», але вочевидь в один
час (приблизно в другій половині 1890-х років) із двома іншими про-
зовими творами, доєднаними до збірки, зокрема з другою редакцією
оповідання «Ріпник» (першу опубліковано 1877 р. в журналі «Друг» і
окремою відбиткою — у збірці «Борислав») та образком «Вівчар» (но-
вий твір, до того ніде не друкований). Трохи пізніше Франко згадував,
що ці три «оповідання з бориславського життя» було вилучено зі збірки
«“Добрий заробок” і інші оповідання» (Львів, 1902) і вони мали вийти
накладом Українсько-Руської видавничої спілки [17:33, 401]. Автор не-
безпідставно об’єднав їх в окрему книжечку і при цьому не додав до неї
раніших позазбіркових творів нафтопромислової тематики, як-от «Яця
Зелепугу» (1887). Адже, на відміну від попередніх зразків борислав-
ської прози, витриманих у реалістичній манері, три нововидані твори не
лише пов’язувалися спільною темою, а й споріднювались між собою за
ознаками, що відбивали художньо-стильові й естетико-світоглядні зміни
у творчій практиці І. Франка, характер його наукових досліджень та ін-
тересів наприкінці 1890-х років та на початку XX ст.
Письменник, який зовсім недавно відзначив двадцятип’ятиліття сво-
єї літературної діяльності, уже критично переглядав можливості й обме-
ження попередніх творчих методів, зважував розмаїття нових ідей, пошу-
ків і звершень у просторі тодішньої європейської літератури, розробляв
проблеми психології творчості (вислідом ученого в означеному руслі ста-
ло наукове дослідження «Із секретів поетичної творчості», 1898). Чис-
ленні літературно-критичні праці Франка, написані в цей період, напри-
клад «Інтернаціоналізм і націоналізм у сучасних літературах» (1898),
«Життя і твори Альфонса Доде, його остання повість. 70-ті роковини
вродження Генріка Ібсена» (1898), «Детлеф фон Лілієнкрон і його пи-
сання» (1898), «Леся Українка» (1898), «Еміль Золя, його життя і пи-
сання» (1898), «Сучасні польські поети» (1899), «Конрад Фердінанд
Мейер і його твори» (1899), «Поезія XIX віку і її головні представники»
(орієн товно 1895—1899), «Українська література за 1898 р.» (1899) та
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
42 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
інші, показують, наскільки вчений був обізнаний із різними школами,
стильовими течіями, напрямами та випереджав своє покоління в тео-
ретичних поглядах на естетичні й психологічні засадничі принципи лі-
тератури. А тодішні збірки письменника — «Мій Ізмарагд» (1898), «В
плен-ері. Вірші і проза Івана Франка» (1899), «“Полуйка” і інші борис-
лавські оповідання» (1899), «Сім казок» (1900) та ін. — свідчать про те,
що в художньому зображенні явищ дійсності він відступив од «стежок»,
«утертих» естетикою реалізму й натуралізму, і звернув творчі сили до
нових естетичних пріоритетів, цінностей, буттєвих проблем. До того ж
на межі віків Франко почав видавати свої нещодавні твори та перепису-
вати, упорядковувати, перевидавати написані раніше. У такій загальній
атмосфері повертання до досвіду прожитого й пережитого, осмислення
та переосмислення зробленого й запланованого побачила світло денне
свіжа «серія… бориславських образків», як їх сам письменник нази-
вав [17:48, 327]. І, хоч тематика робітничої праці на родовищах нафти
й озокериту не була новою в тогочасному літературному дискурсі, усе ж
збірка «“Полуйка” і інші бориславські оповідання» ознаменувала зовсім
інший етап творчого осягнення молодечого задуму Франка створити цілу
серію нарисів, оповідань, повісток під спільним заголовком «Борислав»;
виявила якісно нові зміни на рівні формальних особливостей поетики;
розкрила незнані пласти бориславського життя; відбила виразні струмені
вже модерністичного типу творчості письменника.
Елементи новітньої поетики засвідчили себе в «Полуйці», як і у двох
інших творах збірки, насамперед поглибленим розкриттям внутрішньо-
го світу персонажа, його індивідуальних цінностей, особистісних рис.
Змінюється ракурс інтерпретації бориславської теми і проблематики, а
також способи відбору життєвих матеріалів та їх творчої репрезентації,
адже осердям художнього зосередження стає не зовнішньо-об’єктивна
даність (виробниче середовище, робітнича праця), а конкретно-чуттєве,
індивідуальне сприйняття робітником явищ дійсності, його суб’єктивні
враження, переживання, спогади-роздуми вголос. І водночас ужива-
ються складніші форми художньої умовності, лаконічні та суб’єктивно-
експресивні жанрово-оповідні зразки (здебільшого фрагментарні, без-
фабульні, дифузні), новітні засоби часопросторового огранення світу
(локально-темпоральні розшарування, зміщення, злами) та модуси уви-
разнення індивідуальності, інакшості персонажа залежно від національ-
ного, соціального, психологічного типів. Набуває пріоритету вільна,
монтажна композиція з ліризованими відступами (розмисловими, спо-
гадовими, сновізійними та ін.), розповідь від першої особи з відблиском
потаємних почуттів-бажань, наскрізь драматизований діалог, близьке до
потоку свідомості внутрішнє мовлення. Виклад згущується, ущільнюєть-
ся через яскраву деталь, багатий смислом образ тощо.
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 43
Тож «Полуйка» хоч і належить до Франкового циклу про Борислав,
проте на попередні зразки його малої бориславської прози не схожа. Ро-
бітниче середовище та виробничий процес (суто гірничі, копальні про-
мисли) цього невеликого попервах підгірського села, розташованого на
багатих покладах нафти й озокериту, подано тут в інакшому ракурсі —
крізь призму розповіді старого ріпника Івана (і оповідача, і дійової осо-
би), який на схилі віку згадує звичай полуйки, що існував у робітників за
його молодості [17:21, 7]. У закутках пам’яті ріпника залягли з тих часів
спогади про одного єврея Йойну (головний герой), у якого він разом із
Грицем Хомиком та Іваном Карапузом працювали недовго у двох зако-
пах. Затямилося Іванові, як при одній ямі-копанці між робітниками та
Йойною трапився прикрий інцидент через звичай полуйки і як це зре-
штою призвело до загибелі останнього. Історія з тою полуйкою і стано-
вить зміст твору. Оповідання написане у формі спогадів Івана про бачене
й пережите ним самим; позиція оповідача щодо розвитку дії ретроспек-
тивна, та й сам твір має ретроспективну побудову.
Архітектоніка «Полуйки» охоплює шість розділів, серед яких умов-
но можна виокремити вступ, поданий у першому розділі (фабульний ви-
мір), і розповідь про події тридцятилітньої давності, котра міститься в
наступних п’яти розділах, в епіцентрі яких — звичай полуйки (вимір
основної, сюжетної, дії).
Колишній ріпник Іван під впливом прикрих вражень від поточних
справ у Бориславі невдоволено констатує: «То тепер наш Борислав зов-
сім на пси зійшов! І жиди нарікають, і пани нарікають, і робітники нарі-
кають. Усім недобре» [17:21, 7]. Родовища вичерпалися, навколо повно
ям «по сто та по півтораста метрів» [17:21, 7]. Замість села на кілька-
надцять хат, що мало всі шанси стати «галицькою Каліфорнією нафтяр-
ською» [22, 17], тепер «місточко оплакане» [17:21, 7].
Роблять людиська, як ті коні в кираті, — нарікає далі ріпник, — довбають свя-
ту земленьку, черпають кип’ячку [нафту (діал.). — К. Д.], тягають віск. Сказав
би хто: дар Божий! Золото! Маєтки! А глядіть-но ви, десь те так пропадає,
що й сліду нема. Так як би дідько всім тим давився. Чим більше Божого дару
видобувають із землі, тим більше всі бідніють. Не розумію, як то воно так ді-
ється, а так є. І заробітків давніх нема… [17:21, 7].
«А за моїх молодих літ не те було!» [17:21, 7], — гарячково звер-
тає Іван мову в інший бік, линучи крізь прошарки пам’яті в Борислав,
коли промисловий рух допіру починався. Він порівнює те, що було «ко-
лись» (у його молоді роки), із тим, що є «тепер» (коли він уже в літах).
У потоці спогадів спливають факти з давнішої топографії Борислава,
згадки про «великий вогонь» 1874 р. (натяк на пожежу 1873-го під час
великого страйку робітників, яку Франко планував показати у фіналі
роману «Борислав сміється» [17:41, 460]), про відсутність до початку
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
44 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
1870-х років постерунку жандармерії тощо. Не лише вступ, а й увесь
текст рясніє вузькопрофесійними словами на позначення реалій нафто-
видобування, знарядь копального процесу (наприклад, «корба», «касі-
єр», «закіп», «кошара», «дзюбак», «кибель», «линва», «млинок»
тощо). Утім, їхнє навантаження нейтральне порівняно з «образками»
циклу «Борислав. Картини з життя підгірського народу» (1877), нове-
лою «Яць Зелепуга» (1887), адже перед читачем поставав уже відкри-
тий світ, тому й не було потреби повторювати відоме. Іванова розповідь
набуває суб’єктивного відтінку, відсвічує його особисті спостереження,
міркування, оцінні судження стосовно зображуваного. «Отак тридцять
літ тому було б вам зазирнути до Борислава, то було на що подивитися,
було що послухати!» — з легкою нотою піднесення й ностальгії згадує
ріпник [17:21, 7]. За його словами, ями тоді були неглибокі, нафти —
пов но, а робітниками ставали щонайкращі парубки — енергійні, здоро-
ві, щирі, дружні [17:21, 8]. «І так було, як робітник мовив, — провадить
із запалом Іван. — Е, стояли тоді жиди о нашу ласку, поводилися з нами
не так, як нині, бо самі ще були маленькі…» [17:21, 8].
Таке емоційно позитивне зображення робітничо-виробничого
життя в період перших розробок нафтових покладів контрастне до зма-
лювання його в найраніших прозових творах бориславського циклу.
В оповіданні «Ріпник» (1-ша редакція), приміром, нужденні побутові
й виробничі умови відтворено сірими кольорами, що справляють за-
гальне враження виснажливої, безутішної життєвої атмосфери («Край
улиць ями та горбки глини, — немов глибоченні гроби, отверті для ти-
сячів живих жертов. Сіре небо над тими сірими могилами…» [17:14,
280]). У «Вступному слові» до циклу «Борислав» обриси самого Бо-
рислава міфологізовано через алюзію «западні»-безодні, у якій гине
та безслідно пропадає щасливе й здорове Підгір’я [17:14, 275—276], а
у виробничому оповіданні «На роботі» — через Гриневе видіння мо-
торошних «сіней» у царстві Задухи, пекельних мук, кістяків, мертвих
тіл [17:14, 304]. Персонажі — місцеві жителі та заробітчани (спершу
сердешна Фрузя, а згодом її коханий Іван зі вже згаданої першої редак-
ції «Ріпника», той-таки наляканий Гринь, нещасливі Півтораки з по-
вістки «Навернений грішник», бідолашний Яць Зелепуга з одноймен-
ної новели) — вважають копальні промисли карою від Бога, проклятою
роботою, від якої годі добра чекати. Хижацьке нашестя перекупників-
промисловців у звичний побут бориславців, їх господарське розорення,
моральний занепад, смертельні випадки та покалічення під час ручно-
го видобутку нафти — усі ці події та явища не схвалював спершу й сам
Франко (див. докл.: «Вступне слово» [17:14, 275—276]). Його творчий
підхід до означених проблем поінакшав у романі «Борислав сміється»,
а цілком змінився в збірці «“Полуйка” і інші бориславські оповідання»,
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 45
що помітно вже з перших рядків «Полуйки»: ріпник Іван, як і щойно
прибулий із гір на озокеритні шахти Панько (вівчар-персонаж з одно-
йменного образка), усвідомлює те, що в Бориславі, який швидко зро-
бився великим гірничим центром, ширші можливості, ніж в озлиднілих
селах. Отже, змінює своє розуміння вагомості розвитку бориславської
нафтопромисловості як рушійної сили для соціально-економічного по-
ступу тодішньої Галичини і зрілий автор.
Цілком у дусі авторської композиційної стратегії Франка додавати
до своїх збірок кілька слів від себе «замість пролога» (наприклад, до
збірок «Борислав. Картини з життя підгірського народу» 1877 р., «З
вершин і низин» 1887 р., «Мій Ізмарагд» 1898 р., «“Батьківщина” й
інші оповідання» 1911 р. та ін.) витримано перший розділ «Полуйки»
з певним його узагальненим, вступним сенсом. Він сприймається як пе-
редмова до цілої збірки «“Полуйка” і інші бориславські оповідання».
І. Франко підсумував у ньому зміст чи не всієї своєї попередньої борис-
лавської прози. Розділ міг би бути самодостатнім образком чи ескізом,
як, скажімо, той-таки «Вівчар», суголосний із «Полуйкою» за моно-
логізованими спогадами суб’єкта викладу з відлиском його супровідної
тужливості за яскравим минулим. Це й певною мірою проливає світ-
ло на авторську інтенцію розмістити «Полуйку» в збірці на першому
місці. Очевидно, при укладанні майбутнього видання вона для автора
була вагомішою за своїм ідейно-концептуальним резоном у порівнянні
з двома іншими творами. Оповідання виразно засвідчило поворот до
суб’єктивізації художнього зображення, рішучу зміну авторської пози-
ції, узагальнювальної авторської свідомості у творі, а також спробу не
лише показати проблеми, потреби, пріоритети бориславських робітни-
ків та підприємців, а й збагнути психологічне підґрунтя їхньої поведінки.
Хай і реалістичне у своїй змістовій основі, переломлення робітничого
життя через індивідуальну оптику (настроєво перемінну, з емоційними
переливами та спалахами світлих-темних імпульсів) ріпника-старожила
виявляє риси імпресіоністичного схоплення світу, просякнутого струме-
нем філософсько-буттєвих (у широкому розумінні) мотивів невпинності
руху життя, його проминальності. Розповідь Івана також дає поштовх
для роздумів над проблемою невідворотності негативних змін, які несе
течія часу для таких потужних видобувних центрів, як Борислав, при-
родне довкілля якого спустошилося, а поклади сировини вичерпалися
внаслідок безвідповідальної, надмірної, стрімкої експлуатації.
По вступному слові Іван спохоплюється, що насправді хотів опові-
сти про полуйку, відтак слово за словом подумки занурюється в інший,
сюжетний, часовий простір. Попервах нафту добували вручну із негли-
боких ям-копанок. Існував тоді звичай полуйки: як тільки відкрилось
джерело, перша бочка нафти йшла робітникам. Ті продавали її кому хо-
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
46 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
тіли, або власник змушений був у них її викупити. За словами Івана, то
були невеликі гроші: «…десять, пізніше п’ятнадцять ринських, ну, але
для тих чотирьох людей, що робили при ямі, то був ладний крейцар»
[17:21, 9]. Звичай завели ріпники, проте власники копалень нерадо під-
тримували їхню постанову і скасували її після пожежі. Епізодична Івано-
ва фраза «Отже то з тою полуйкою на моїх очах була історія» [17:21, 10]
є зав’язкою і тим визначальним сюжетним моментом, коли з розповіді
починають вимальовуватися обриси Йойни, щоправда в напівгуморис-
тичному чи навіть іронічному освітленні: «Якось він дивно прозивався,
але ми називали його “Йойна з трьома бородами”, бо мав бороду, розділе-
ну на три косми, та й то середній був чорний, а два крайні сиві. Зовсім так
виглядав, як грива гуска» [17:21, 10]. Так одразу ж окреслено несхожість
Йойни з іншими соціальними типами. І зроблено це лаконічно-ефектив-
но, без обширних описів — за допомогою кількох семантично містких
фізіологічних деталей. Назагал у малих прозових жанрах в українській
літературі на межі XIX—XX ст. означилась тенденція замінювати обтя-
жене дрібницями наратування наскрізними деталями з особливою смис-
ловою ємкістю [10, 34]. Автор «Полуйки» йде в ногу із часом — влучни-
ми тезами у стислій експозиції описує не лише зовнішній вигляд Йойни,
а й натякає на заощадливу, запопадливу, грошолюбну сутність його на-
тури. Доробившись статку з торгівлі волами в горах, він хотів нажити
статків і в Бориславі. Відразу ж купив у самотньої старої жінки запів-
дарма поле і, не зволікаючи, почав копати на ньому пробні ями. «Видно
було по нім, що аж трясеся, щоби швидко розбагатіти, бігає, нюхає, підга-
няє робітників, зазирає до ями» [17:21, 10], — обсервує Іван поведінку
Йойни. У тексті, однак, немає жодного слова осуду на його адресу. Лапі-
дарний епізодичний вислів «Якось йому [Йойні. — К. Д.] не щастило-
ся» [17:21, 10] є вузловим у зав’язці, уміщує завиток щільно стисненої
сюжетно-композиційної пружини, з якої розгалужується двоплановість
зображення — зовнішня, подієва, і внутрішня, психологічна (акумулю-
ється відбиттям того, що діється в душі Йойни).
Тож змістова структура «Полуйки» хоч і розповідно-подієвого
типу, усе ж зовнішніх локалізованих подій з експозицією (коротка пе-
редісторія звичаю), мотивованою зав’язкою (стислий обрис Йойни)
і стрімким розвитком дії небагато, та й назагал вони одноманітні (що-
денний клопіт ріпників біля невдалих закопів). Основний зміст твору
складають особисті враження, спостереження оповідача Івана. Зростан-
ня нервового напруження Йойни, через те що обсяг його витрат росте, а
доходу немає, вносить у сюжетну монотонність ущипливий струмінь ін-
триги, яка нагнітається з кожною черговою оказією і блискавично спала-
хує у фатальній розв’язці. Для цього персонажа взагалі притаманна якась
патологічна скупість і бажання швидко й легко багатіти, що проявляєть-
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 47
ся в настирливо-тривожних думках, занепокоєнні, безсонні, лихоманко-
вій нетерплячості, конфліктності, дратівливості. Нездорове поводження
героя в тексті передано вдало підібраними дієсловами нервового руху
та інхоативної семантики (психоемоційного дискомфорту): «бігає»,
«нюхає», «ходить, зазирає до ями», «і не йде, а біжить до другої ями»,
«Йойні починає вже терпцю не ставати», «цмокає і в пальці тріскає та
свої три бороди розгортає», «не переставав йойкати і вайкати», «роз-
водить руками, муркоче щось, стає, і знов бігає, і заглядає до ями, і сам не
знає, що з собою діяти», «ним аж теліпало щось, аж била лихорадка з ве-
ликої нереплячки» і т. д. [17:21, 10—12, 17, 22—23]. Через описи сква-
пливих жестикуляцій, схвильованих рухів героя проглядаються ознаки
порушення його психологічної рівноваги та спокою. Психологізм тут,
погоджуємось із Миколою Легким, екстравертний, заснований на пере-
дачі зовнішніх виявів душевних порухів [12, 51].
На відміну од попередніх бориславських творів, зосібна «образків»
із циклу «Борислав», новели «Яць Зелепуга», у «Полуйці» змінюєть-
ся характер, обсяг, функції виробничого пейзажу (описів обставин ко-
пально-видобувного процесу, звичного робочого циклу, місця роботи,
знарядь праці, сировини тощо). Це такі образи-локуси і предметно-ре-
чові мікрообрази, як яма-копанка, гирло ями, нафтовий сопух [отруйні
випари (діал.). — К. Д.], кип’ячка, суха глина, ропа [неочищена нафта
(діал.). — К. Д.] та ін. Вони набирають специфічного звучання, виявля-
ють ширшу виражальність (не локально-предметну) на тлі виробничого
пейзажу — опосередковано відсвічують та увиразнюють психоемоцій-
ні явища та процеси, слугують засобами візуалізації невимовного й не-
вловимого потоку імпульсів внутрішнього буття Йойни. Як тільки той
з’являється, то негайно заглядає до ближчої ями, біжить до іншої, випи-
туючи, чи, бува, не «ослизла» від кип’ячки глина на дні, чи не пробива-
ється «сопух», не «показується ропа». Наприклад:
Видно було, що страх йому [Йойні. — К. Д.] не хотілося відходити від ями.
Що хвиля ставав над нею, вдивлявся в її темне гирло, нюхав важкий нафтовий
сопух, що валив із неї клубами, а все прислухався, чи не булькоче що в її нутрі.
Аж трясся, щоб узяти лампу і при її світлі заглянути в нутро ями… [17:21, 18].
Складається враження, що клекотить радше в нутрі Йойни, а лампу
бере оповідач Іван і при її світлі заглядає у збентежене єство героя, освіт-
лює найпотаємніші його почуття та на основі особистих спостережень
від побаченого будує свою розповідь. Такий майстерний опосередкова-
ний психологічний аналіз цілком новаторський і здійснений «новими
методами, близькими до імпресіоністичних» [12, 147].
Іванів замисел потайки продати нафту Йойни його ж сусідові та
найтяжчому ворогові Нуті Граубергові переламує лінію сюжеторозвит-
ку і стає провісником кульмінації, яка стрімко веде до неминучого кін-
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
48 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
ця (ці композиційні складники синхронізовані). В епізодах, де ріпник
Іван розмірковує над тим, як улаштувати хлопцям полуйку, або ж коли
він тягне час у ямі до вечора, щоб зупинити нафту та приховати це від
Йойни, а ще під час нічних подій, за яких ріпники поспіхом наповню-
ють нафтою бочки і потай продають Нуті, відлік об’єктивного руху часу
повністю підпорядковується суб’єктивному схопленню й відчуттю часу
оповідача. Микола Ткачук слушно зауважує, що фабульний час протікає у
творі однолінійно, тоді як сюжетний відлік — стиснений і сконденсова-
ний [15, 41]. Ефект ущільнення часу створюється модерними засобами
зламу, уповільнення та прискорення перманентного часоплину, а в тексті
передається сполученням дієслів поквапного руху з лексемами скороми-
нучих інтервалів: «зараз» «кинулися», «розібрали», «прикотили»,
«вложили»; «за хвилю вернуло», «почепили» і «давай черпати»; «за
півгодини бочка повна», «за півгодини і ся повна»; «ледво ми хвилеч-
ку полежали, не встигли і задрімати, аж біжить наш Йойна» [17:21, 20].
Об’єктивний час (особливо нічний) наче вигорає в людських діях і пере-
живаннях. Водночас зростає вагомість зорових, слухових, нюхових, до-
тикових мікрообразів, за допомогою яких передано конкретно-чуттєві
враження Івана від того, як змінюється вигляд ґрунту в ямах, як прибуває
нафта, як він сам почувається. До прикладу: «Ба, та бо й тут усюди з-під
дзюбака: пшш! та пшш! Що за диво! Відразу немов десь пудами пригна-
ло ту кип’ячку…»; «Світ крутиться, поперед очима зачинають бігати
колеса, зразу зелені, далі червоні, в горлі нудить, мовби там застромляв
хто суху ложку — ні, довше не видержу!»; «І в тій хвилі в ямі засвис-
тало, засичало, зашипіло, мов півкопи лютих гадюк, а далі забулькотіло,
заклекотіло, мов окріп у великім казані» [17:21, 16, 19]. Наведені карти-
ни виявляють яскраві натуралістичні спектри, але не менш дієвою є тут
імпресіоністична техніка відбиття сенсорно-моторної конкретики, на за-
стосуванні якої не міг не позначитися нещодавній досвід роботи автора
над працею «Із секретів поетичної творчості», в одній із підрубрик якої
він пояснює роль різних органів чуття в житті пересічних людей і творчо
обдарованих зосібна [17:31, 78—79].
Йойна психологічно не витримує удару в спину від Івана, до якого
щиро прислухався. За вдачею і так неспокійний, він після інциденту з
ріпниками стає ще більше «розгарячкований та сам не свій», відтак
«помалу з глузду зсувається. А все одно торочить: обікрали мене! обра-
бували мене!» [17:21, 23]. Та й джерело виявилося небагате сировиною;
інші робітники, яких Йойна відшукав, начерпали ледве п’ять бочок (тоді
як Іван із товаришами — цілих двадцять). Коли ж через декілька днів в
іншій ямі таки пробилася кип’ячка і один із ріпників напівжартом додав:
«Але то полуйка буде!», Йойна зовсім утратив здоровий глузд, кинувся
на нього з кулаками:
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 49
І він у якійсь шаленій нестямі кинувся до ями і, розхрестивши руки, при-
пав ниць, щоб закрити собою те джерело свойого багатства. Гирло ями було
досить вузьке. Він, опершися колінами на одній цямрині і вхопивши розхре-
щеними руками обі суміжні, заслонював собою яму, немов хотів відібрати її у
него, і все кричав:
— Не дам! Нічого не дам! Гвалт! Рятуйте! Розбійники…
І в тій хвилі Йойна, отуманілий від замороки, що валила з ями, вхопився
обома руками за груди, бо йому не ставало духу, а стративши підпору, тіль-
ко мигнув, замахав патинками [туфлями. — К. Д.] і, мов галушка, булькнув
в яму [17:21, 24—25].
Трагічна розв’язка показує, до чого може дійти людська жадібність.
Тіло витягли аж за три дні, бо до ями годі було підступити через важкі на-
фтові випари; так опосередковано акцентується щедрий її вміст. Кип’ячка,
що мала стати джерелом багатства Йойни, принесла йому смерть. Однак,
як влучно сказав Зенон Гузар, загибель пожадливого промисловця стає
закономірною [3, 52]. Отож «Полуйка» — перше бориславське оповіда-
ння Франка, у якому сюжетна доля підприємця закінчується летально, але
не поодиноке. Микола Легкий зараховує загибель Йойни до цілого мар-
тирологу прози письменника як один із прикладів високої виробничої
смертності в бориславському циклі [11, 246—247]. Відомо, що Франко
мав намір порушити цей мотив у романі «Борислав сміється», але втілив
його лише в другій редакції «Boa constrictor», увінчавши неприродною
загибеллю перипетії двох нафтових багатіїв [3, 52].
Постійний фактурний образ у творі — полуйка; це слово походить із
діалектного мовлення бориславських ріпників і належить до вузькопро-
фесійної (гірничої, нафтярської) галузі. За укладачами українсько-німець-
кого словника, йому відповідає німецьке «fass», тобто «бочка (чогось)»
[13, 693]. Прикметно те, що в повістці «Навернений грішник» Франко
вживає «фаски» і «бочівки» одночасно. Дослівно з тексту: Іван Півторак
«накупив іще фасок і бочівок, в котрих після угоди мав достачати
кип’ячку до свіжозбудованої дестилярні…» [17:14, 322]. Що «полуй-
ка» — «бочка (меду тощо)», твердять автори етимологічного словника,
наводячи зіставлене «полувавниця» — «маленька діжка на ніжках» [6,
503—504]. Дослідники вбачають у цьому слові й запозичення з поль-
ської мови («połuja» — «податок на мед, половина зібраного меду для
поміщика») [6, 504]. У Франковій індивідуально-авторській версії, як
уже мовилося, це перша бочка нафти, якою промисловці віддячувались
ріпникам за нововідкрите джерело і з якою пов’язувався робітничий
звичай. У діалектному мовленні ріпників, напевно, відбулося семантич-
не розширення в межах словоформи «полуйка» шляхом метонімічного
перенесення її на позначення цілого звичаю.
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
50 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
Позаяк слово «полуйка» винесено в заголовок, вочевидь і сам пред-
метно-речовий образ, і пов’язаний із ним звичай є концептуальними
за авторським задумом. Художньо-естетичне засвоєння та поглиблення
смислового поля полуйки відбувається від фактичного (вузькопрофе-
сійного, предметно-речового, локальнозвичаєвого) до образного (уза-
гальненого) рівня. Уперше цей вираз з’являється в заголовку. З роз-
гортанням дії зринає здебільшого на вербальному рівні тексту шляхом
персонажного акценту на ній як грошовій винагороді. Після Іванової
передісторії це слово вперше злітає з уст сáме Йойни. Розлючений через
те, що його сусід Нута скоріше справляє полуйку, він спересердя обіцяє
своїм ріпникам «таку полуйку, що аж!..» [17:21, 14] — і наче прирікає
себе на якусь неухильну залежність від неї. У зв’язку із цим полуйка ви-
ступає на передній план, від епізоду до епізоду набуває наскрізного, со-
колярного сенсу, переростає в ключову смислову мікроструктуру, яка
динамізує події і навколо якої пульсують думки-почуття героїв. З одного
боку, розвивається значимість полуйки як засобу соціальної характерис-
тики робітників. Адже для них то не просто додаткова плата, а певна
візитівка соціальної зрілості, наполегливості, організованості, солідари-
зованості в праці, практичного й ділового ставлення до життя. З друго-
го, — полуйка постає тим смисловим ядром, навколо якого кристалізу-
ються негативні соціально-економічні та морально-психологічні явища
в промисловому Бориславі, зокрема прагнення підприємців швидкого,
грошовитого зиску і крах їхніх ілюзій у зв’язку з несправдженням очіку-
вань, непримириме конкурування й визискування. Особисто для Йой-
ни полуйка уособлює всі його страхи за власні «багатства». Якоюсь фа-
тальністю (відсутністю удачі, приреченістю на нещастя, лихо) вона тяжіє
над ним упродовж усього твору, послаблює його внутрішні сили, робить
вразливим і навіть смішним. Цією слабкістю неодмінно користаються
інші персонажі — ріпники (морально сильніші та винахідливіші), Нута
(стриманіший і хитріший). У фіналі довершується художня вага полуй ки
як того фронтального образу, що розкриває основну ідею: увесь борис-
лавський нафтовидобувний промисел не що інше, як суцільний ґешефт,
гонитва за збагаченням, невситима жадоба мати ще більше. Зважаючи
на те, що заголовок твору дублює назву головного вузькопрофесійного
образу, який стає соколярним, лейтмотивним, концентрує основну тему,
проблематику і задає перспективу сюжетного руху, відносимо його до
типу соколярного.
Проблематика «Полуйки» — психологія хворобливої скупості,
грошолюбства, економності, корисливості, прагнення розбагатіти. У ху-
дожній прозі І. Франка зображено чимало скнар, хижаків, паразитів,
п’явок. Найяскравіший серед них — нафтовий мільйонер Герман Гольд-
кремер (з повісті «Boa constrictor», 1884), який роками нагромаджує
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 51
свої капітали і врешті починає боятися власного багатства. У «Полуйці»
Франко зобразив конкуренцію між двома дрібними промисловцями-
євреями, Йойною та Нутою, показав різні способи їх взаємного мораль-
но-психологічного тиску (словесні обрáзи, погрози, постійні сварки,
проклинання один одного тощо). Явище людської жадібності письмен-
ник потрактував і як рису індивідуальної вдачі (небезпечне захворюван-
ня), і як вияв нервового розладу (зриву) в умовах запеклої боротьби за
вигідніший зиск. Влучними деталями-штрихами він вивів два протилеж-
ні типи підприємців: «Та коли Йойна був захланний, хапчивий, при тім
облесливий і швидкий до гніву, то Нута був спокійний, любив жарти і
кпини, а з робітниками поводився, як з добрими сусідами» [17:21, 12].
Уперше в українській літературі автор «Полуйки» порушив проблему
психологічної мотивації ворожого ставлення промислових конкурентів
один до одного. Показав, що на стосунках Йойни з Нутою позначають-
ся почуття їхньої особистої ненависті, суто сусідської заздрості. З. Гузар
спостеріг у зображенні поведінки цих персонажів явище перенесення
[3, 51]. Гляньмо: «Чи направду так було, чи тілько так здавалося Йойні,
що Нута все робив йому наперекір. Наперекір йому купив частку зараз
обік Йойни, і то так само запівдармо, як і сей. Наперекір йому він зачав
так само копати дві ями…» [17:21, 12]. Перенесення додатково підкрі-
плене тут контрастним порівнянням, на основі якого індивідуальні риси
характерів двох несхожих ґешефтсманів-конкурентів і непримиренних
сусідів тільки виразнішають. Оповідач Іван наголошує, що Йойні всякчас
не щастило, а Нуті — навпаки: «У Нути коло кошари гармидер, крик,
повно жидів, фір з возами і кіньми, а у Йойни пусто та сумно, тілько чути
скрип корби, що двигає кибель, повний сухого лепу, та писк млинка, що
жене до ями свіже повітря» [17:21, 14]. Позитивним образом Нути ав-
тор вочевидь намагався показати, що не всі нафтові промисловці були
однаково захланні, а причину Йойниних негараздів слід убачати в ньому
самому, у негативній енергії його непогамовної спокуси примножувати
статки, що виснажує, підточує ізсерéдини. Недобре, зневажливе ставлен-
ня цього промисловця до ближніх, зосібна до Нути, бумерангом повер-
тається до нього.
Новаторськими штрихами змальовано робітника, робітництво. Іван,
Гриць Хомик, Іван Карапуз та інші — не пригнічені, знедолені, наляка-
ні селяни, а зрілі робітники з новими традиціями, власними нормами
виробничих взаємовідносин, «упевнені господарі становища» [4, 100].
Світлими рисами вирізняється, зосібна, постать Івана: він сміливий,
мудрий, стриманий, жартівливий, кмітливий. Усе-таки його дволикість
у взаєминах із Йойною (по-дружньому чуйний, прихильний іззовні і
лукавий, підступний за спиною) кидає осудливий відблиск на загальне
сприйняття цього образу. Правда, пізніше Іван визнає, що разом із то-
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
52 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
варишами вони «справді троха скривдили» Йойну [17:21, 23]. На від-
міну від персонажів-ріпників із ранніх творів (скажімо, того-таки Гриня
з оповідання «На роботі»), Іван не боїться спускатися в нафтову яму.
Він витривалий, точно знає, коли появиться кип’ячка, тому хитро манев-
рує: подає наверх суху глину і, незважаючи на отруйні випари, встромляє
дзюбак зі шнуром у дно ями так, щоб не прорізати його, а потім, уночі,
вправно відваживши брилу, пускає плав нафти. Так через окремі вироб-
ничі деталі-реалії проступає нова риса робітника — професійність.
Автор «Полуйки» повертається до першоособової оповідної страте-
гії, вже апробованої у творах 1870—1880-х років, за якої відавторський
усезнаючий наратор повністю елімінується з тексту, а його позицію зай-
має я-оповідач. Особливість творчого втілення цієї форми викладу в «По-
луйці» полягає в тому, що виробниче повсякдення освітлено поглядом
робітника, який уже давно випав із того неспокійного часу, вирвався, як
і його персонаж-тезко з оповідання «Ріпник» (1-ша редакція), з виру
всіх отих шумних забав, пустих розмов, легковажних оргій, що ними не
одну щиру душу занедбала «бориславська цивілізація» [17:14, 275, 282].
Хоча, може, це і є той самий Іван, який своєчасно отямився і подався з
Борислава в гори, щоб «на маленькім куснику грунту» почати нове жит-
тя [17:14, 291]. Чи не про ті ж молодечі гулянки, співи, жарти, бійки він
оповідає [17:21, 8]? Віддаленість у часі сприяє відносно спокійному, роз-
судливому, виваженому переосмисленню того, що відібрав час. Наративне
всевідання оповідача Івана хай і обмежене («Не розумію, як-то воно так
діється, а так є» [17:21, 7]), однак у тексті домінують його думка, чуття,
життєпогляд, оцінні спостереження. Як сказав свого часу Іван Денисюк,
він промовляє за себе «без авторського адвокатства» [4, 86].
Я-оповідь плавно переходить у повністю драматизований діалог —
не вмонтований у плав основної розповіді, а самодостатній, як у дра-
матичних жанрах (з емоційною імпульсивністю, недомовленістю, урив-
частим синтаксисом, інверсією, дробленням фраз), що постає чільним
засобом розкриття характерів, думок персонажів. Наприклад, розмова
Йойни з Іваном:
— Ну, Івануню, чого ти стоїш?
— Бо змучився і сопух дусить.
— Може, слиниться?
— Та де там слиниться.
— А може, булькоче?
— Та булькоче, булькоче.
— Ой, чи направду? Ну, Івануню, кажи!
— Та булькоче, але мені в животі, бо пісно обідав сьогодні.
— А бодай ти жартував, а не хорував! Ну-ну, дзюбай, дзюбай, нехай
кибель не чекає [17:21, 16].
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 53
У діалогізованих ситуаціях хвилювання персонажів (особливо Йой-
ни) унаочнюються через міміку, рухи, ходу, жести. До прикладу: «Йой-
на мало не пожирав очима ті сліди», «Його очі мов миші бігають»,
«Йойна ходить коло своєї кошари, розводить руками, муркоче щось»
тощо [17:21, 21—23]. Прояв драматичного первня в «Полуйці» на рів-
ні персонажного діалогічного мовлення не випадковий. Інтенсифікація
драматичного мислення письменника, як доводять дослідники, у різні
періоди позначалася на написанні прози («На вершку», «Слимак»,
«Odi profanum vulgus», «Історія одної конфіскати», «Як Юра Шик-
манюк брів Черемош» та ін.) [9, 35—43], зокрема й на переламі віків,
коли після незначної перерви Франко повернувся до драматургії, почав
писати статті про стан та завдання українського театру. Як твердить Іван
Ціхоцький, саме тоді у творчій практиці прозаїка посилилася драмати-
зація викладу на противагу традиційній епічній розповідності [20, 43].
Інтерпретація бориславської теми у форматі я-оповідання, фактич-
но, зумовила жанрову природу твору, яку, зрештою, окреслив сам автор,
додавши підзаголовок «Оповідання старого ріпника» [17:21, 7]. Це
підзаголовок генологічного типу, бо вміщує назву канонічного жанру
класичної поетики (за логікою систематики підзаголовків Мар’яни Че-
лецької [21, 87]). Через нього автор указав не лише на жанр твору, а й
на джерело текстового матеріалу. Такого типу підзаголовки Франко не-
зрідка додавав до інших своїх творів: «Ліси і пасовиська. Оповідання
бувшого пленіпотента», «Домашній промисл. Оповідання ложкаря»,
«До світла (Оповідання арештанта)», «Моя стріча з Олексою (Опо-
відання Мирона Сторожа)». Творчий засновок до написання «Полуй-
ки» міг закластися на власних спостереженнях-споминах І. Франка
про бориславську роботу, а почасти — на оповіданнях інших людей
(див. про це в передмові до збірки «“Батьківщина” і інші оповідання»
[17:38, 484]). Відповідні матеріали (пісні, оповідання про бориславську
роботу, записані від Митра Лялюка — молодого парубка з Нагуєвичів)
письменник упорядкував та пояснив, зокрема, у розвідці «Дещо про Бо-
рислав» [16]. Між змістом цієї наукової праці та «Полуйкою» наявні
виразні паралелі. Так, у вступному розділі оповідання відлунюються ті
тези розвідки, якими описано життя в Бориславі, коли тільки почина-
лося «на обширну стопу видобування “кип’ячки”», а також ті, що ви-
світлюють причини й обставини занепаду нафтовидобутку наприкінці
1860-х років, коли родовища почали вичерпуватись [17:26, 188—191].
Вочевидь сáме з огляду на заголовок у різні часи «Полуйка» поста-
вала предметом дослідницької уваги насамперед як оповідання (Василь
Щурат, Зенон Гузар, Микола Ткачук, Микола Легкий, Роман Голод, Іван
Ціхоцький та ін.). І. Денисюк, зосібна, акцентуючи на такій жанровій
особливості твору, як зосередженість на мікростудії однієї ситуації та
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
54 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
одного характеру, твердив, що це новела, пуант якої вжахнув відкриттям
«нової сутності» людини, показавши до чого може довести жадоба зис-
ку [4, 99—100]. Думка професора має сенс, адже в «Полуйці» справді
немало новелістичних моментів: і градаційне зростання напруги, яка ге-
нерується підвищено активною психікою персонажів, і поворотні ситу-
ації, що розкривають людський характер, і соколярний образ, і тривкий
завершальний ефект. А все ж отой характерний новелістичний «нерв»,
що відкривається на початку сюжетного плетива (коли Іван заінтригу-
вав: «Отже то з тою полуйкою на моїх очах була історія» [17:21, 10])
і мав би бути витриманим до кінця, уривається тут же фразою «Давно
його [Йойну. — К. Д.] вже вирвало, таки через ту полуйку зо світа зій-
шов…» [17:21, 10]. Далі в тексті інші персонажі-ріпники також проро-
чать Йойні біду: «Дай вам, Боже, щоб та яма була така щедра для вас, як
ви для нас!», «І щоб ви не дочекали більше нікому полуйки давати!»
[17:21, 23]. А вслід їм залишає по собі сумну заслону Іванове «Як йому
закляли ріпники, так усе доразу з ним сталося!» [17:21, 23]. Так над сю-
жетом тяжіє передчуття фатального фіналу. Тож закінчення цілком очіку-
ване, а не раптово-несподіване, як у новелі, хоча й новелізоване — стрім-
ке, обірване, вражаюче.
«Полуйці» властиві генологічні риси оповідання: невеликий обсяг;
незначна кількість дійових осіб; нескладна, струнка композиція та не-
розгалужений сюжет; хронологічно витримана, причинно-наслідкова
зв’язність викладу; суб’єктивна точка зору і слово персонажа в центрі
художнього зображення; помірковано-спокійний погляд розповідача на
моральність (певну внутрішню установку) центрального героя Йойни;
показано правдоподібні бориславські події, що мали місце в житті нара-
тора (імовірно, автора теж) і які спонукають читача до оцінних розмислів
[1, 273—274]. Глибокі мікростудії, спроєктовані на осягнення психіки
героя в різних виявах, сповна охопивши тогочасну українську белетрис-
тику, зумовлювали модифікації жанрів, внутрішні зміни оповідних форм
і їх взаємне змішування. Зважаючи на прояв у «Полуйці» наскрізних
новелістичних струменів, жанр цього твору можна характеризувати як
оповідання новелістичного типу (за класифікацією оповідних різнови-
дів Геннадія Поспєлова, який розрізняв серед оповідань твори нарисо-
вого, або ж описово-оповідного, та новелістичного, конфліктно-оповід-
ного, типів [14, 485]).
Отже, «Полуйка» — новелізоване оповідання соціально-психоло-
гічного змісту, концепція художньої дійсності якого ґрунтується на про-
никливій обсервації одного характеру в екстремальній життєвій ситуації
та на розгортанні смислового багатоманіття одного вузькопрофесійного
образу, що переростає в соколярний і наскрізно мережить полотно тек-
сту від початку до кінця, породжує основні конфлікти та протистояння,
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 55
акумулює подієву інтригу й персонажну напругу, фігурує в ролі харак-
терологічного індикатора в поворотних епізодах. В ідейно-естетичній
основі «Полуйки» — спроба огранити бориславські буттєві проблеми,
збагнути та відобразити все прожите й пережите людиною в шаленому
нафтовидобувному русі не від імені об’єктивного автора, а через наскрізь
суб’єктивізовану, індивідуалізовану призму оповідача, новизну образу
якого добачаємо в тому, що це мудрий і досвідчений ріпник у минулому.
Показати Борислав, зокрема особливості соціально-психологічного клі-
мату в середовищі робітників і підприємців, морально-психологічне під-
ґрунтя їхніх взаємин, сильні і слабкі прояви людської сутності під тиском
закрутнів величезної промислової «машини» (метафора з повісті «Boa
constrictor» [17:14, 408]), — показати це місто не таким, яким воно було
насправді, а таким, яким його бачить на віддалі років цей ріпник, — го-
ловна інтенція твору. З огляду на нові, цілком модерні аспекти поетики
та свіже змістово-смислове наповнення «старої» бориславської теми
«Полуйка» зріднена з новелістичною прозою Михайла Коцюбинсько-
го, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Богдана Лепкого та інших
письменників «перехідної доби», суспільні, політичні та літературні
смаки яких, за словами самого І. Франка, були «зовсім новочасні, євро-
пейські» [17:41, 516].
ЛІТЕРАТУРА
1. Галич О., Назарець В., Васильєв Є. Теорія літератури: підручник / За наук. ред. О. Гали-
ча. Київ: Либідь, 2001. 488 с.
2. Голод Р. Іван Франко та літературні напрями кінця XIX — початку XX століття. Івано-
Франківськ: Лілея-НВ, 2005. 281 с.
3. Гузар З. П. Оповідання І. Франка «Полуйка» (до питання про роль художньої деталі) //
Українське літературознавство. Іван Франко: статті і матеріали. Львів, 1988. Вип. 50.
С. 49—53.
4. Денисюк І. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. Львів: Науково-ви-
давниче товариство «Академічний Експрес», 1999. 280 с.
5. Денисюк І. О. Життя і жанр (Про робітниче оповідання І. Франка) // Денисюк І. О. Лі-
тературознавчі та фольклористичні праці: У 3 т., 4 кн. Т. 2: Франкознавчі досліджен-
ня. Львів: [У надзаг.: Львівський національний університет імені Івана Франка], 2005.
С. 66—74.
6. Етимологічний словник української мови: У 7 т. Т. 4: Н—П / Уклад.: Р. В. Болдирєв та
ін.; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. Київ: Наукова думка, 2003. 656 с.
7. Євшан М. Іван Франко (Нарис його літературної діяльности) // Літературно-науковий
вістник. 1913. Т. 63. Кн. 9. С. 269—290.
8. Зеров М. Франко-поет // Зеров М. Твори: У 2 т. Т. 2: Історико-літературні та літерату-
рознавчі праці. Київ: Дніпро, 1990. С. 457—491.
9. Козлов Р. А. Хронотопіка драматичної прози Івана Франка // Вісник Маріупольського
державного університету. Серія: Філологія. Вип. 6. 2012. С. 35—43.
10. Кузнєцов Ю. Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського. Київ: Наукова думка, 1989. 272 с.
11. Легкий М. Танатологічні виміри Франкового тексту // Записки Наукового товариства
імені Шевченка. Т. CCХL: Праці Філологічної секції. Львів, 2005. С. 246—247.
12. Легкий М. З. Форми художнього викладу в малій прозі Івана Франка. Львів, 1999. 160 с.
(Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Франко-
знавча серія. Вип. 2).
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
56 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719)
13. Малоруско-німецкий словар: У 2 т. Т. 2: П—Я / Уложили Є. Желеховский і С. Неділь-
ский. Львів: З друкарні тов. ім. Шевченка, 1886. 632 с.
14. Поспелов Г. Н. Рассказ // БСЭ: В 30 т. Т. 21: Проба—Ременсы / Гл. ред. А. М. Прохо-
ров; 3-е изд. Москва: Сов. энциклопедия, 1975. 620 с.
15. Ткачук М. П. Жанрова структура прози Івана Франка (бориславський цикл та романи
з життя інтелігенції). Тернопіль: б. в., 2003. 384 с.
16. Франко І. Дещо про Борислав // Світ. 1882. № 16/17. С. 296—298.
17. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1976—1986.
18. Франко І. «Полуйка» і інші бориславські оповідання. Львів: Накладом Українсько-
Руської видавничої спілки. З друкарні Наукового товариства ім. Шевченка, 1899. 97 с.
19. Франко І. Полуйка // Киевская старина. 1899. Т. 65, кн. 5. С. 260—282.
20. Ціхоцький І. Мова прози Івана Франка (стилістичні новації). Львів: Видавничий центр
ЛНУ імені Івана Франка, 2006. 290 с.
21. Челецька М. М. Номеносфера поезії Івана Франка (поетика заголовків, присвят, епігра-
фів). Львів, 2007. 304 c. (Львівське відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка
НАН України. Франкознавча серія. Вип 9).
22. Щурат В. Літературні портрети. І. Д-р Іван Франко // Зоря. 1896. Ч. 2. С. 36—37.
Отримано 15 березня 2021 р.
REFERENCES
1. Halych O., Nazarets V., & Vasyliev Ye. (2001). Teoriia literatury (O. Halych, Ed.). Kyiv:
Lybid. [in Ukrainian]
2. Holod, R. (2005). Ivan Franko ta literaturni napriamy kintsia XIX — pochatku XX stolittia.
Ivano-Frankivsk: Lileia-NV. [in Ukrainian]
3. Huzar, Z. P. (1988). Opovidannia I. Franka “Poluika” (do pytannia pro rol khudozhnoi
detali). Ukrainske literaturoznavstvo. Ivan Franko: statti i materialy, 50, 49-53. [in Ukrainian]
4. Denysiuk, I. (1999). Rozvytok ukrainskoi maloi prozy XIX — poch. XX st. Lviv: Naukovo-
vydavnyche tovarystvo “Akademichnyi Ekspres”. [in Ukrainian]
5. Denysiuk, I. O. (2005). Zhyttia i zhanr (Pro robitnyche opovidannia I. Franka).
In I. O. Denysiuk, Literaturoznavchi ta folklorystychni pratsi (Vols. 1-3, Vol. 2; рр. 66-74).
Lviv: Ivan Franko National University of Lviv. [in Ukrainian]
6. Kolomiiets, V. T., & Skliarenko, V. H. (2003). Etymolohichnyi slovnyk ukrainskoi movy
(Vols. 1-7, Vol. 4). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]
7. Yevshan, M. (1913). Ivan Franko (Narys yoho literaturnoi diialnosty). Literaturno-naukovyi
vistnyk, 63(9), 269-290. [in Ukrainian]
8. Zerov, M. (1990). Franko-poet. In M. Zerov, Tvory (Vols. 1-2, Vol. 2; pp. 457-491). Kyiv:
Dnipro. [in Ukrainian]
9. Kozlov, R. A. (2012). Khronotopika dramatychnoi prozy Ivana Franka. Visnyk Mariupolskoho
derzhavnoho universytetu. Seriia: Filolohiia, 6, 35-43. [in Ukrainian]
10. Kuznietsov, Yu. B. (1989). Poetyka prozy Mykhaila Kotsiubynskoho. Kyiv: Naukova dumka.
[in Ukrainian]
11. Lehkyi, M. (2005). Tanatolohichni vymiry Frankovoho tekstu. Zapysky Naukovoho
tovarystva imeni Shevchenka, CCХL, 246-247. [in Ukrainian]
12. Lehkyi, M. Z. (1999). Formy khudozhnoho vykladu v malii prozi Ivana Franka. Lviv. [in
Ukrainian]
13. Zhelekhovskyi, Ye., & Nedilskyi, S. (1886). Malorusko-nimetskyi slovar (Vols. 1-2, Vol. 2).
Lviv: Z drukarni tov. іm. Shevchenka. [in Ukrainian]
14. Pospelov, G. N. (1975). Rasskaz. In BSE (3rd ed.; Vols. 1-30, Vol. 21). Moscow: Sovietskaia
еntsiklopediia. [in Russian]
15. Tkachuk, M. P. (2003). Zhanrova struktura prozy Ivana Franka (boryslavskyi tsykl ta romany
z zhyttia intelihentsii). Ternopil. [in Ukrainian]
16. Franko, I. (1882). Deshcho pro Boryslav. Svit, 16/17, 296-298. [in Ukrainian]
17. Franko, I. (1976—1986). Zibrannia tvoriv (Vols. 1-50). Kyiv: Naukova dumka. [in
Ukrainian]
Катерина ДРОНЬ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2021. № 5 (719) 57
18. Franko, I. (1899). “Poluika” i inshi boryslavski opovidannia. Lviv: Z drukarni Naukovoho
tovarystva im. Shevchenka. [in Ukrainian]
19. Franko, I. (1899). Poluika. Kievskaia starina, 65(5), 260-282. [in Ukrainian]
20. Tsikhotskyi, I. (2006). Mova prozy Ivana Franka (stylistychni novatsii). Lviv: Vydavnychyi
tsentr LNU imeni Ivana Franka. [in Ukrainian]
21. Cheletska, M. M. (2007). Nomenosfera poezii Ivana Franka (poetyka zaholovkiv, prysviat,
epihrafi v). Lviv. [in Ukrainian]
22. Shchurat, V. (1896). Literaturni portrety. I. D-r Ivan Franko. Zoria, 2, 36-37. [in Ukrainian]
Received 15 March 2021
Kateryna DRON, research fellow
Ivan Franko Institute
18 M. Drahomanova st., Lviv, 79005
e-mail: katerynadron@ukr.net
ORCID: https://orcid.org/0000-0001-7847-7149
“YOU SHOULD HAVE VISITED BORYSLAV THIRTY YEARS AGO…”:
ANALYSIS AND INTERPRETATION OF IVAN FRANKO’S STORY “POLUIKA”
Th e paper analyzes the poetics of Ivan Franko’s story “Poluika” — the work that was in-
cluded in the second thematic collection on the oil industry of Boryslav named “‘Poluika’
and other stories about Boryslav” (Lviv, 1899). Th e researcher focuses on the modern, in
particular impressionistic, principles of displaying the working and industrial environment.
Th e narration is performed through the life story of an old oilman who, being at the end of
his life, recalls a custom of ‘poluika’, which existed among Boryslav oilmen thirty years ago.
Th e new elements of “Poluika” poetics help in the deeper revealing of the inner world of a
character, his values, and psychology. Th e story shows a number of new changes at the level
of formal features of poetics. It presents still unknown aspects of Boryslav life and refl ects
the eloquent features of the modernistic type of I. Franko’s creative work. Th e story is based
on retrospection of the events that happened thirty years ago, and this approach also makes
its plot and composition peculiar. Th e origin, primary meaning, and expressive content of
the word ‘poluika’, used as a title, have been clarifi ed.
Th e industrial landscape wasn’t new in contemporary literature but the writer tended
to use it in an innovative way. Th e workers presented by Franko gain such new features as
social, moral, and professional maturity. Th e researcher also pays attention to the peculiari-
ties of applying the fi rst-person form of narration tested by Ivan Franko in his works from
1870—1880. In general, “Poluika” has the genre features of a story but the structure of the
work also reveals evident elements of a short story. Th us, the genre of “Poluika” is defi ned as
a short story of social psychological content.
Keywords: external and internal composition, genre, plot, title, image, literary detail, fi rst-
person narration, story, subtitle.
«Отак тридцять літ тому було б вам зазирнути до Борислава…»: аналіз та інтерпретація оповідання І. Франка «Полуйка»
|