Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
У статті проаналізовано новелу В. Стефаника «Давня мелодія». Відзначено, що у цьому короткому творі у високомистецькій художній формі відтворено покутський сценарій колядування. Автор не тільки концептуально окреслив обрядову поведінку колядницької громади, а й інкрустував у твір уривки з окремих...
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184907 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника / С. Пилипчук // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 42-54. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184907 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1849072022-08-26T01:26:25Z Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника Пилипчук, С. Ad fontes! У статті проаналізовано новелу В. Стефаника «Давня мелодія». Відзначено, що у цьому короткому творі у високомистецькій художній формі відтворено покутський сценарій колядування. Автор не тільки концептуально окреслив обрядову поведінку колядницької громади, а й інкрустував у твір уривки з окремих величальних колядок. У контексті фольклорно-етнографічного складника «Давньої мелодії» досліджено шлях Стефаникового наближення до пізнання духу Різдва. На підставі яскравих ілюстрацій з різдвяних пісень здійснено спробу з’ясувати, яким саме уснословесним контентом наснажувався письменник. Акцентовано на тому, що у новелі зображено своєрідний обряд ініціації, коли хлопчик-неофіт уперше запричастився архаїчною колядковою мелодією, увійшовши у храм національної тисячолітньої духовної традиції. The paper offers an analysis of Vasyl Stefanyk’s short story “The Old Melody”. This piece, first published in 1927 in the May edition of Kharkiv magazine “The Red Way” under the title “Brothers. The Old Melody”, is a highly artistic literary representation of the Christmas traditions in Pokuttia region. The author not only outlined the concept of the ritual behavior of the caroling community members but also enriched the piece with skillfully engraved passages from some glorifying carols addressed to an unmarried man. The history of this short story is worth special attention. The first attempt of reproducing a bright childhood memory in the form of an accomplished literary piece was undertaken by Stefanyk back in 1902. At that time, however, he limited himself to mere shaping of the plan. The final part of the incomplete essay “To My Mates” may be regarded as a kind of experimental version featuring the major Christmas motif, which was subsequently offered to the readers in the form of an accomplished short story. The folklore and ethnographic background of “The Old Melody” served as a context that allowed to trace out Stefanyk’s journey towards the perception of the Christmas spirit and scholarly consideration of the caroling repertoire (being a gymnasium student, he prepared an essay on carols). Very vivid passages from Christmas carols motivate to make an attempt to establish the exact folklore content that inspired the writer and name those samples of the lavish Ukrainian caroling tradition that were steadily present in the memory of the literary master. The short story reflects a kind of initiation ritual where a novice boy first communes with the archaic carol melody and enters the temple of the national millennial spiritual tradition. 2022 Article Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника / С. Пилипчук // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 42-54. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 0236-1477 DOI: doi.org/10.33608/0236-1477.2022.02.42-54 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184907 821.161.2-32’’1927’’В.Стефаник:398.88(=161.2) uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Пилипчук, С. Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника Слово і Час |
| description |
У статті проаналізовано новелу В. Стефаника «Давня мелодія». Відзначено, що у цьому короткому творі у високомистецькій художній
формі відтворено покутський сценарій колядування. Автор не тільки
концептуально окреслив обрядову поведінку колядницької громади, а й
інкрустував у твір уривки з окремих величальних колядок. У контексті
фольклорно-етнографічного складника «Давньої мелодії» досліджено шлях Стефаникового наближення до пізнання духу Різдва. На підставі
яскравих ілюстрацій з різдвяних пісень здійснено спробу з’ясувати, яким саме уснословесним контентом наснажувався письменник. Акцентовано на тому, що у новелі зображено своєрідний обряд ініціації, коли хлопчик-неофіт уперше запричастився архаїчною колядковою мелодією, увійшовши у храм національної тисячолітньої духовної традиції. |
| format |
Article |
| author |
Пилипчук, С. |
| author_facet |
Пилипчук, С. |
| author_sort |
Пилипчук, С. |
| title |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника |
| title_short |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника |
| title_full |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника |
| title_fullStr |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника |
| title_full_unstemmed |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника |
| title_sort |
фольклорна партитура «давньої мелодії» василя стефаника |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184907 |
| citation_txt |
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника / С. Пилипчук // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 42-54. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT pilipčuks folʹklornapartituradavnʹoímelodíívasilâstefanika |
| first_indexed |
2025-07-16T05:24:56Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:24:56Z |
| _version_ |
1837779908127883264 |
| fulltext |
ССііЧЧ
42 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Ци т у в а нн я: Пилипчук С. Фольклорна партитура «Давньої мело-
дії» Василя Стефаника // Слово i Час. 2022. № 2 (722). С. 42—54.
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.02.42-54
https://doi.org/10.33608/0236-1477.2022.02.42-54
УДК 821.161.2-32’’1927’’В.Стефаник:398.88(=161.2)
Святослав ПИЛИПЧУК, доктор філологічних наук, професор
Львівський національний університет ім. Івана Франка
вул. Університетська, 1, Львів, 29001
e-mail: pylypchuk.sviat@gmail.com
ORCID https://orcid.org/0000-0002-7445-6233
ФОЛЬКЛОРНА ПАРТИТУРА «ДАВНЬОЇ
МЕЛОДІЇ» ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА
У статті проаналізовано новелу В. Стефаника «Давня мелодія». Від-
значено, що у цьому короткому творі у високомистецькій художній
формі відтворено покутський сценарій колядування. Автор не тільки
концептуально окреслив обрядову поведінку колядницької громади, а й
інкрустував у твір уривки з окремих величальних колядок. У контексті
фольклорно-етнографічного складника «Давньої мелодії» досліджено
шлях Стефаникового наближення до пізнання духу Різдва. На підставі
яскравих ілюстрацій з різдвяних пісень здійснено спробу з’ясувати, яким
саме уснословесним контентом наснажувався письменник. Акцентовано
на тому, що у новелі зображено своєрідний обряд ініціації, коли хлопчик-
неофіт уперше запричастився архаїчною колядковою мелодією, увійшов-
ши у храм національної тисячолітньої духовної традиції.
Ключові слова: спогад, новела, Різдво, колядка, колядницька громада,
фольклорно-етнографічні інкрустації, фольклоризм.
AD FONTES!
Син Василя Стефаника, Юрій Гаморак, у передмові до
львівського видання творів письменника 1942 р. виразно
наголосив, що «майже четвертину його невеликої кількіс-
но літературної спадщини» становлять «автобіографічні
новелі» [2, 9]. Зважаючи на цей факт, гадається, «малий
наслідник Франка» (так Василь Стефаник назвав себе у
новелі «Серце») міг при загальній характеристиці своєї
художньої спадщини слово в слово повторити зізнання лі-
тературного наставника:
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 43
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
Про свої новели скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, кот-
рих колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або про котрі чув від свідків, малю-
ють крайобрази тих закутків нашого краю, котрі я, як то кажуть, переміряв власними
ногами. В такім розуміню, всі вони — частки моєї автобіографії [9:49, 251—252].
З-поміж численних, наснажених духом автобіографізму новел
В. Стефаника («Басараби» та ін.) особливе місце займає «Давня мело-
дія» (1927). У творі колоритно, в унікальному стефаниківському стилі
передано яскравий спогад з дитинства. Першу незабутню зустріч із по-
важною колядницькою громадою, що кожна її деталь назавше закарбу-
валася на скрижалях пам’яті, глибоке враження, що справила на малого
Василька давня коляда про славного лицаря, який надумався розлучи-
тися зі своїм «коником вірненьким», з особливою теплотою передано
у короткому, оповитому серпанком неповторної різдвяної атмосфери
художньому образку. Ці ж незатерті пізнішими життєвими випробуван-
нями щирі дитячі переживання стали першоімпульсом до створення на-
строєвої новели-спомину, наскрізь перейнятої таїною різдвяної містерії,
що твориться на тлі архаїчної колядкової мелодії. Очевидно, письмен-
ник зумисне зосередив увагу на дитячому сприйнятті яскравого зразка
календарно-обрядової поезії, аби крізь призму своєрідних аспектів пси-
хологічної рецепції єдиного, однак промовистого твору із багатого ко-
лядкового репертуару показати обряд ініціації, посвячення, входження
неофіта у храм фольклорного слова, у сакральний простір тисячолітньої
традиції предків. Те, що для досвідченого колядника є звичним і зрозу-
мілим, для Василька — нововідкрита таїна, яка вразила так сильно, так
потужно розбурхала дитячу уяву, що назавжди залишилася незатертою
яскравою світлиною з минулого у пам’яті майстра слова.
Мета пропонованого дослідження — показати, наскільки глибоко
закорінена творчість В. Стефаника у благодатний ґрунт фольклорної тра-
диції. На прикладі новели «Давня мелодія» засвідчено органічне пере-
топлення уснословесного матеріалу в художній свідомості письменника.
Для досягнення поставленої мети докладно проаналізовано художню
текстуру Стефаникового різдвяного спомину, здійснено спробу відчита-
ти усі голоси у новелістичній партитурі «Давньої мелодії».
Ще в ранньому дитинстві запричастившись величним словом дав-
ньої колядки, В. Стефаник завжди в часі наближення Різдва відчував
трепет очікування дива, прагнув знову пережити хвилюючу мить щастя,
коли через посередництво обрядової пісні в особливих умовах сакраль-
ного дійства поринав у світ героїчного минулого, де стояв на чолі без-
страшної лицарської дружини, вигравав на найкращому конику («тако-
го коня нема й в короля») і приймав найпишніші дарунки від покорених
ворогів, які будь-що прагнули запопасти його богатирської ласки. Саме
тому щороку намагався на Святвечір «зі світів» далеких повернутися
додому і долучитися до родинного «торжества святого збору».
В. Стефаник по-особливому відчував дух Різдва. Тяжко переживав
ті роки, коли через різні обставини не вдавалося вирватися на дороге
йому Покуття, до рідного Русова, батьківського дому, любої матері на
44 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
Святий вечір. Святочна атмосфера родинного єднання, благословенна
дзвінкою мелодією предковічної колядки, дарувала йому ті миті неза-
бутнього щастя, які наснажували на цілий рік. Вабила його й архаїчність
різдвяного обряду, в якому так тісно переплелися минуле і майбутнє, в
якому шана до «одшедших» поколінь, що виявляється у «культі пред-
ків» (вони обов’язково прийдуть на святвечірню гостину), поєднується
зі зазиранням у майбутнє, ворожінням на рік прийдешній, сподіванням
на добрий урожай, приплід худоби, роїння бджіл та ін.:
Дай тобі, Боже, а в гумні стіжно,
А в гумні стіжно, на току мірно,
На току мірно, в гроді зільно,
В городі зільно, в пасіці рійно,
В пасіці рійно, а в дому збрійно [5, 186].
Гадається, В. Стефаник цілком би погодився зі Степаном Килимни-
ком, який, розмірковуючи про роль і значення Різдва, писав:
Українське Святе Різдво — це винятково багате, веселе, радісне й велике свято, що
вирізняється від подібних свят інших народів своєю особливою обрядністю, багат-
ством фольклору, взагалі оригінальністю етнографії, найглибшою захованістю в на-
родніх масах нашої стародавньої передісторичної культури. Це свято є нашим доку-
ментом глибокої доісторичної дійсности не лише вірувань, світогляду, але й наших
культурних, політичних та економічних зв’язків і взаємин із всесвітом. У Різдвяних
та новорічних звичаях не лише підіймається високо релігійне й загальнолюдське
почуття, але тут глибоко виявлено і колективно-громадське та національне почуття
солідарности, єдности; вияв найвищих чеснот — шанування людини, її пам’яті, ді-
лити радість з іншою людиною; бажати їй те, що бажаєш собі; шанування праці;
психіка тодішньої людини; її бажання, мрії, надії й т. п. [4, 9—10].
Саме тому в передчутті наближення Різдва В. Стефаник завжди праг-
нув повернутися додому, до «рідних мужиків», тих «твердих і моцних»
сторожів традиції, які не випускають зі своєї хати духу Різдва. Зважаючи
на це, в одному з передріздвяних епістолярних послань до друга і порад-
ника Вацлава Морачевського, якого в автобіографічній новелі «Серце»
охарактеризував як «моя дорога у світ», з неприхованою втіхою, перед-
чуттям миті щастя зазначав:
А на Святий вечір мужицький я буду у мужиків. Я хочу чути доконче, як «як за-
журилися гори й долини, що не зродила жито-пшениця». Я скупаюся у Святім
вечері, я хлопчиків маленьких буду зі снігу витягати, аби йшли до вікон і коляду-
вали: «Матір Божа сина мала, у купелю викупала та й думала та й гадала...». Я іду
між людей на святий вечір [8:1:2, 183].
У цьому щемливому передсвятковому настроєвому листі-малюнку
В. Стефаник на два голоси виводить мелодію і давньої світської колядки,
адресованої дівчині на виданні, й пізнішої християнської, з низкою апо-
крифічних мотивів, серед яких — мотив вибору найвідповіднішого імені
для новонародженого Сина Божого.
Цитуючи уривок народної колядки, письменник засвідчив добру обі-
знаність із колядковим репертуаром. І це не випадково. Особливе зами-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 45
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
лування народними колядками він не раз підкріплював дослідницьким
інтересом до цих творів календарно-обрядової архаїки. Біограф пись-
менника Василь Костащук у знаній праці «Володар дум селянських»,
покликаючись на спогади Стефаникового молодшого друга та співмеш-
канця за часів навчання у Коломийській гімназії Василя Равлюка, зазна-
чав, що майбутній новеліст не тільки захоплювався різдвяними піснями,
а й активно їх записував. В. Стефаник, як констатував автор згаданої
праці, належав до таємного гуртка гімназистів, одним із завдань якого
було «збирати і вивчати фольклорні матеріали».
На засіданнях, — продовжував В. Костащук, — часто обговорювались питання,
як збирати народну творчість. Члени гуртка мали під час шкільних канікул запи-
сувати народні пісні, казки, перекази і вірування, а пізніше на сходинах товаришів
кожен повинен був прочитати відповідний реферат і ілюструвати його зібраним
матеріалом. Одного разу, після зимових канікул, Стефаник мав короткий реферат
про народні колядки, а... товариші проспівали їх [6, 25].
Повертаючись до Стефаникової передріздвяної епістоли до друга,
зазначу, що у листі наведено початкову строфу із відомої колядки:
Зажурилися гори й долини,
Що не вродило жито, пшениця,
Лиш уродило зелене вино!
Зелене вино вгору ся вило,
Вгору ся вило, голубо цвіло,
Голубо цвіло, сильно вродило.
Сокотила ж го ґречна дівчина,
Як сокотила, кужільку пряла,
Кужільку пряла, твердо заснула.
Ой прилетіла райськая пташка,
Крильцями збила, її збудила.
— Стій-ко ти, пташко, крильцями не бий,
Крильцями не бий, винце не рушай,
Бо мені вина багато треба.
В мене є братчик на оженінню,
Так же й я сама заручена
За парубчика, за одинчика,
За молодого, за багацького [10:4, 116—117].
На Покутті ця колядка широко побутувала і була відома у багатьох
варіантах. Один із них зафіксував Оскар Кольберґ та презентував у
першому томі свого збірника «Pokucie. Obraz etnografi czny». Ось цей
варіант:
Зажурилася крутая гора.
Ой дай Боже!
Що не зродила шовкова трава.
Але зродило зелене вино.
Зелене вино вгору сі вило.
В гору сі вило, рясно зацвило.
Рясно зацвило, сильно зродило.
Стерегла його ґречная панна.
46 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
Ґречная панна, ой панна Анна.
Ой як стерегла та і заснула.
Ой прилетіли райські пташки
Та стали винце тай випивати.
Та й випивати, в крильця дзвонити.
В крильця дзвонити, панну збудити.
Ґречную панну, а панну Анну.
«Ой гиля, гиля! Райські пташки,
Не випивайте зелене винце,
Бо мені вина бардзо потреба.
Маю братчика на оженічку.
Маю сестричку на виданічку.
Сама-м молода, ґречная панна.
Ґречная панна, ой панна Анна.
Ой панна Анна, вже-м заручена.
Вже-м заручена аж до Галича.
Аж до Галича за Русовича...» [11, 106].
Інша цитована колядка теж відома у багатьох варіантах. У ній роз-
горнуто низку мотивів, провідний з яких — чудесне повивання ново-
народженого Ісуса Христа:
Ой на воді на Йордані
Там Пречиста ризи прала,
Своє дитя вповивала,
А в тоненькі пеліночки,
А в шовкові да й шнурочки,
Ой злинули два янголи,
То то собі дитя взяли,
Небеса ся розтворили,
Всі святі ся поклонили [3:4:2, 165].
Велика кількість записів цієї коляди із різних регіонів України при-
вернула увагу Михайла Грушевського, який у другій книзі четвертого
тому своєї «Історії української літератури» присвятив цілий підрозділ
докладному аналізові різних сюжетних поворотів популярного твору
[3:4:2, 134—178]. Іван Франко зараховував пісні такого типу до «книж-
них, церковних коляд». У відомій статті «Наші коляди» він окреслив
комплекс чинників, які формують їх неповторний «шарм» і «забезпе-
чують» активне побутування.
Тільки в немногих случаях, — зазначав дослідник, — де колядка наша черпала
зміст прямо з оповідання євангельського, а форму з пісні народної і де надто прав-
диво релігійний настрій і глибоке чуття автора здужали перетопити ті далекі від
себе елементи в одну органічну цілість, там тільки ми одержали пісні справді взір-
цеві, твори високої поетичної стійності, яких не повстидалась би жодна літера-
тура на світі і котрі сміло можуть видержати порівняння з найкращим, що тільки
є на полі християнської гімнології, твори, котрі справедливо і по заслузі здобули
собі серед народу так широку популярність і не стратять її доти, доки серед того
народу тривати буде тепле чуття релігійне і прив’язання до своїх гарних та поетич-
них звичаїв і обрядів [9:28, 22].
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 47
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
Властиво, В. Стефаник якраз і згадав один із унікальних зразків, в
якому органічно поєдналися усі окреслені чинники.
У листі до Ольги Гаморак (січень 1902 р.) письменник поміж іншим
зазначив, що почав активно працювати над повістю «Листи до мами»
(«Я єї зачав і написав багато» [8:1:2, 362]). На жаль, рукопис не зберігся,
однак залишилася картка із назвами творів, з яких планувалося сформу-
вати згадане ширше художнє полотно. За задумом автора, до його складу
мали увійти новели «Голодники», «Косар», «Грабариха», «Сповідь»,
«Муж», «Венера», «Байстрюк», «У вишневім саду», а також «Коляд-
ники». Зважаючи на назву останньої, маємо підстави думати, що у плано-
ваному творі письменник бажав докладніше представити різдвяну тему,
зокрема традицію колядування. Здогадно, твір «Колядники» — перша
спроба наближення до «Давньої мелодії». Цей творчий задум майстер
новели реалізував лише через 25 років. Свіжими враженнями від коляди
1927 р. В. Стефаник поновив яскравий спогад дитинства і уклав вир емо-
цій від незабутнього співу колядників у партитуру «Давньої мелодії».
Утім, шлях до цього твору був складним, звивистим, зі значними твор-
чими перипетіями. До теми «колядників» письменник повернувся на
межі 1926—1927 рр. Першою поновленою спробою «упіймати тему»
і художньо викласти дитячий різдвяний спомин можна вважати автобі-
ографічний нарис «Мої приятелі», що його на підставі чернетки, яка
зберігається у Літературно-меморіальному музеї в Русові, вперше було
презентовано у виданні: Стефаник В. Вибране. Ужгород: Карпати, 1979.
Упорядники за змістом встановили, що рукопис створено орієнтовно у
березні 1927 р. Завершальна частина цього нарису за своїм змістом є ла-
конічнішим, ще не виробленим варіантом «Давньої мелодії»:
На закінчення розповім Вам про моє діточе минуле. Столи білі і понакривані, і
білий хліб; я маю на печі чотири роки. Перед вікнами у снігу колядує братство.
Я ще не знав тоді, що ті братства переходили до нас з Києва. Гримить коляда, як
грім, моя мама успокоює мене і сестру мою Марію, що це прийшли браття, як
вони гарно себе називали. А коляда говорила потужним голосом перед вікнами
про лицаря, що сукав три свічки. При першій свічці личенько вмивав, при другій
свічці суконки вбирав, при третій свічці коника сідлав. Ви, мої приятелі, не мали
би мене за мене, що я хотів бути таким лицарем. Ногами бив-єм до печі, аж моя
мама напімнула, що я не конче маю піч розвалити. Та браття повходили вже до
хати. Позасідали за стіл. Віталися, цілуючи себе в руки. Моя мама здіймила з печі
Марію і мусіла кожного брата цілувати в руку. Як вона це зробила, то мій тато
взяв мене на руки, підоймив над калачами на столі і я цілував кожду грубу руку і
за це діставав гроші в малесеньку долоню. Мій Боже, кілько я відтоді націлувався
прекрасних білих рук, — та мої губи дотепер лиш один той поцілуй пам’ятають —
тих грубих рук. Мене знов посадили на піч, я таки мав більше грошей, як Марія.
Коляда гриміла, як грім (за ним гармати, як грім гриміли) і дивно, що я всі гроші
розгубив з кулачка, а ті поцілунки ще дотепер чую на своїх губах [8:1:1, 30—31].
Невдовзі цьому заключному акорду з нарису «Мої приятелі» В. Сте-
фаник подарував самостійне життя у жанрі автобіографічної новели. Її
було суттєво доопрацьовано, надано художньої заокругленості, відповід-
ної інтонаційної завершеності та опубліковано спершу у травневому ви-
48 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
пуску харківського журналу «Червоний шлях» за 1927 р., а пізніше — у
серпневому випуску львівського «Світу». У наведеному розлогому
уривку зі згаданого нарису й у «Давній мелодії» помічаємо значну увагу
автора до етнографічних деталей (згадка про «столи білі понакривані»,
«білі хліби», «калачі на столі», чіткий сценарій колядницького церемо-
ніалу, послідовність обрядодій, рольовий розподіл: мати опікується донь-
кою, батько — сином), що загалом не характерно для письменника, який
завжди максимально лаконічно ословлював подібні теми. Відповідь на
питання, чому так багато фольклорно-етнографічних інкрустацій (окрім
опису святочної обстанови хати та відповідної поведінки усіх учасників
дійства, автор зацитував два промовисті уривки із циклу колядок, адре-
сованих парубкові) у зазвичай скупого на такі свідчення письменника,
допоможе знайти підказка упорядників найновішого і найповнішого
зібрання творів В. Стефаника у трьох томах і чотирьох книгах, що по-
бачило світ в Івано-Франківську 2020 р. У примітках до новели Роман
Піхманець зауважив, що у відділі рукописів Літературно-меморіального
музею Василя Стефаника в Русові «зберігаються дві інші рукописні ко-
пії... цього твору... Одна зовсім не відрізняється від опублікованої, а друга
більш рання — має деякі стилістичні відмінності... Цікава в ній первісна
назва “Коляда (трохі етноґрафії зі споминів)”» [8:1:1, 527]. Отож саме
первісний задум письменника («трохі етноґрафії») пояснює такий «ін-
тенсив» фольклорно-етнографічного контенту в рамках коротеньких
художніх полотен. Автор бажав у мемуарному руслі передати особливий
шарм русівського Різдва з нюансуванням найхарактерніших деталей дій-
ства, а якщо бути точним, то саме обряду колядування.
Ю. Гаморак вважав, що брак інформації про дитячі роки в автобі-
ографічних писаннях В. Стефаника можна надолужити відомостями з
художніх творів, де автор щирими і виразними мазками малює картини
свого дитячого світу. Розвиваючи висловлене спостереження, син пись-
менника додав: «В його літературній спадщині пребагато споминів з
того часу, сповитих чаром найчистішої поезії» [2, 10]. Новела «Давня
мелодія» належить до тих чудових зразків, що наскрізь «сповиті чаром
найчистішої поезії», саме народної, тієї правдивої, тисячолітнім духов-
ним буттям українства потвердженої. Ю. Гаморак, підкреслюючи авто-
біографічну наснаженість цього твору, зазначає, що В. Стефаник
ще дитиною слухав простору різдвяну колядку про лицаря, що продає свого вірно-
го коня. Кінь пригадує своєму панові про бої з половцями, турками і москалями, з
яких лише його швидкі ноги врятували лицаря перед загином. «За мнов гармати,
як грім гриміли», — жаліється кінь. Зворушений до глибини хлопець плаче на
печі зі злости на лицаря, що зневажив бойового товариша, і покладає собі ніколи
не продати свого коня. «Але гармати, як грім, гримлять досі за мною», — кінчає
письменник оповідання. І справді. У переживаннях з дитячих років — джерело
найглибших і найчистіших тонів його поезії, і водночас джерело досмертної лю-
бови до свого роду і всього мужицького світу. Атмосфера тисячолітньої мужиць-
кої культури з давніми піснями, що з таким тяжким сумом пливуть із грудей, як
скиби тяжкої покутської ріллі з-під дерев’яних ще плугів, з прадавніми колядка-
ми, де віддзеркалюється історія українського народу ще від Володимира Велико-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 49
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
го, а передусім чистота і правдивість тої культури, що так різниться від повної
безтрадиційности, мілкости, а подекуди й фальшу нової культури українського
міщанина, це той невичерпний скарб, з яким пізніше мужицький світ вишле свого
сина у місто на науку [2, 10—11].
У «Давній мелодії», цьому різдвяному спогаді з дитинства, новеліст
не зрадив собі і вдався до характеристичного конденсованого письма, де
кожне слово струмує енергетикою змісту і настрою. Через зображення
коротенької сцени прийому колядницької ватаги у домі господаря автор
зумів передати регіональні особливості покутської різдвяної обрядовості
і водночас тонко вловити емоційно-психологічні вібрації дитячої душі у
часі першопричастя традицією. Як уже було зазначено, В. Стефаник худож-
ньо проінтерпретував своєрідний обряд ініціації, коли дитина, член ро-
дини, стає повноцінним учасником ритуального дійства: для неї вперше
співають спеціальну адресну величальну колядку. Через «давню мелодію»
різдвяної календарно-обрядової пісні хлопчина поринає у незвичний, до
певної міри ідеальний світ старовини, де він — справжній лицар, який зав-
дяки коневі пів світу побачив і вийшов переможцем із розмаїтих випробу-
вань у далеких землях половецьких, турецьких чи московських:
Ой, торгом-торгом, торговицею
Ой, ходит-ходит білий молодец,
Білий молодец чом Василенько.
Ой ходит, ходит коника водить,
Коника водит, з конем говорить:
— Ой коню, коню, я тебе продам,
Я тебе продам за сто золотих,
За сто золотих та й за червоних,
— Ой пане, пане, стань же ти собі,
Стань же ти собі, розгадай собі,
Розгадай собі, чи не жаль тобі!
Я тебе виніс, а з трьох побоїв.
Коли-м тя виніс а з німецького,
За нами стріли землю пороли.
Коли-м тя виніс а з турецького,
За нами стріли, як дробен дожджик.
Коли-м тя виніс а з татарського,
Блиснули мечі, як сонце в хмарі [5, 108].
Унікальний світ колядки із лицарсько-дружинним мотивом миттю
заполонив дитячу уяву. Тому Василько зізнається:
Тих гармат я забоявся [очевидно, у Русові побутував дещо інший варіант колядки,
де вірний коник згадує, що під час порятунку з одного «з побоїв» «за мнов гар-
мати, як грім, гриміли». — С. П.] та засунувся назад на піч. Але з жалю за конем
я розплакався... за мною на печі все гармати як грім гримлять, і я гину побачити
того коня, бо то був кінь інший, як оці наші, що тягнуть плуг [8:1:1, 322—323].
Далі перемагає магістральний вітаїстичний настрій колядок, а відтак
Василько «чув себе вже в сідлі і твердо постановив ніколи свого коня не
продати» [8:1:1, 323].
50 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
Незважаючи на художню умовність, у «Давній мелодії» автор досить
докладно і точно прописав сценарій обрядового колядування на рідному
Покутті. Передусім у творі увиразнено особливий статус господаря хати,
який є «братом», себто, відповідно до місцевої різдвяної термінології, од-
ним із чільних членів церковної колядницької громади. Як правило, ко-
лядники величальними піснями звеселяли двір, перебуваючи під вікнами
хати. Однак, за звичаєм, «браття» (тут варто зазначити, що сам В. Сте-
фаник назвав новелу «Браття. Давня мелодія», але з невідомих причин
у ювілейному львівському виданні 1933 р. було залишено лише підзаго-
ловок «Давня мелодія», який за «традицією» повторювали в кожному
наступному передруку твору) обов’язково заходили усередину на гостину,
якщо обколядовували господу одного із безпосередніх учасників коляд-
ницької громади. Під час святочного прийняття «братів» колядування не
припинялося. Згідно з усталеною драматургією дійства, браття почергово
(від найстаршого до найменшого) зверталися із величальною колядкою до
кожного із членів родини, до кожного, «хто є в сьому дому». Письменник
цю норму витримує, зазначаючи: «колядують мамі, колядують Марії»,
а вже потім просять дозволу й хлопцеві заколядувати (сестра Марія була
старшою на два роки, тому й колядували їй першій). І знову «з дужих гру-
дей» «гураганом» лине колядка парубкові:
Ой рано-рано пан Василь устав,
При першій свічці личенько вмивав,
При другій свічці суконки вбирав,
При третій свічці коника сідлав [8:1:1, 323].
Тут В. Стефаник зацитував уривок із популярної світської коляд-
ки «Рано в неділю кури запіли...». Зазначений твір відомий дослідник
українського фольклору та обрядовості Олекса Воропай відніс до групи з
провідним «казково-фантастичним мотивом» [1, 107]. Гадається, не ви-
падково Василько саме після виконання цієї величальної різдвяної пісні
(вочевидь зачарований її «казково-фантастичним» ореолом) «твердо
постановив ніколи свого коня не продати» [8:1:1, 323]. Аби візуалізува-
ти Василькову мандрівку духу в ідеальний пісенний простір колядки, де
він перетворюється на «вірного товариша» «вірного коня», наведемо
й решту тексту, який був зафіксований у третьому томі збірника Якова
Головацького «Народные песни Галицкой и Угорской Руси»:
<...> А був же тото гречний молодець,
Гречний молодець, на ім’я пан...
Хвалився конем перед Королем:
«Нема в Короля такого коня:
Золота грива всю землю вкрила,
Срібні копита камень лупають,
Камень лупають, церков складають,
З трема верхами, з трема хрестами:
На першім хресті сонечко в весні,
На другім хресті місяць у креслі,
На третім хресті зоря із моря,
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 51
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
Зоря із моря, два, три престола.
На тих престолах Матка Христова
Книжку читає, Христа благає
За вітця, матку, за всю челядку,
За челядочку, за худобочку» [7, 546].
Те, наскільки точно і докладно, попри обмежений простір новели,
В. Стефаник передав особливості покутської традиції колядування, за-
свідчено низкою органічно вплетених у художню текстуру твору лаконіч-
них згадок про ключові акції різдвяного обрядового дійства. На доказ
збереження автентичної атмосфери колядницьких обходів варто навес-
ти уривок з опису обряду, який запропонував О. Кольберґ на сторінках
першого тому своєї праці «Pokucie. Obraz etnografi czny». За свідчення-
ми відомого етнографа, на Покутті існував особливий спосіб обрядової
поведінки, коли йшлося про обколядовування хати одного із «братів»,
себто учасника церковної колядницької громади.
Під хатою котрогось із братів церковних, — занотував О. Кольберґ, — єднають-
ся… усі громадки в одну велику і колядують під його вікнами так, як і під вікнами
інших. Брат цей вже є вдома, попередньо він відлучився і, випередивши громаду,
пішов до себе, щоби для товаришів приготувати прийняття. Після закінчення спі-
ву брат цей виносить колядникам зерно... цілує хрест і, коли вже мають відходити,
запрошує ще вступити до його дому. Коли входять до хати, садить їх товариш за
стіл, дає їсти і пити, і після того, як господиня ставить на стіл кашу з молоком (це
означає, що вже подано останню страву), починають браття своєму господареві і
товаришу співати одну з колядок... коли скінчать і вислухають слово подяки від
господаря, який знову цілує хрест і кидає кілька центів до скриньки, співають піс-
ля невеличкої перерви і для господині, а та, подякувавши їм, робить те ж, що й чо-
ловік. Врешті, пополоскавши горло горілкою (це відбувається в хаті після кожної
колядки), колядують найстаршій дитині... а вона, дякуючи, виконує те саме, що
перед тим робили батьки. Далі колядують і молодшій дитині… Врешті й іншим
дітям [11, 93—94].
Додатково польський етнограф навів тексти колядок, які в покут-
ському колядковому репертуарі мають чітку адресованість: господареві,
господині, іншим членам родини. Серед колядок, адресованих сино-
ві господаря, є й така, що перегукується із цитованою у Стефаниковій
«Давній мелодії»:
Ой гордий, пишний — пане Йване!
Ой дай Боже! (повторюється після кожного рядка)
Що гордо собі все починаєш,
Попід Білоград коником граєш.
Ой граєш, граєш, ні о чім не дбаєш.
Ні о чім не дбає — коня стігає.
Що конем зверне — земля сі здригне.
Оберне войско від сходу сонці.
Заграют труби, як грім на небі.
Пусте стрілочки, як дробен дощик.
А вдарить з гармат — у царів город.
Аж сі паркани порозсипали.
52 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
Аж сі жидове задивовали.
Стали жидове раду радити,
Чим би, нічим би перепросити.
Виносять йому миску червоних,
А він на тоє не поглядає.
Не поглядає, шапку не здоймає.
Шапку не здойме, не подякує.
Оберне войсько з полудня сонця.
Конем оберне — земля сі здригне.
Заграют в труби, як громи в небі.
Блиснут мечами, як молнія в небі.
Пускає стрілочки, як дробен дощик.
А вдарит з гармат — у царів город,
Аж сі паркани порозсипали,
Аж сі панове задивовали.
Стали панове раду радити.
Чим би, нечим би перепросити.
Виводіт єму коника в сідлі,
Коника в сідлі, шабельку в сріблі,
А він на тоє не поглядає…
Виводіт єму панну молоду,
Панну молоду, от як ягоду.
А він на тоє все споглядає.
Все споглядає, шапку здоймає.
Шапку здоймає, перепрошає.
Перепрошає, панну витає.
А за цим словом будь же нам здоров.
Будь же нам здоров, ґречний молодче.
Ґречний молодче, Йване хлопче.
Будь же нам здоров. Тай не сам собов.
Не сам собов, з вітцем, маткою.
З вітцем, маткою, з всею челядкою [11, 104—105].
Отже, у короткій новелі «Давня мелодія» В. Стефаник у витонче-
ному спогадовому стилі відтворив незабутню емоцію обрядової ініціації,
коли хлопчина вперше, хоч і на короткий час, став головним героєм різд-
вяного дійства, коли через посередництво архаїчного величального ко-
лядкового слова осідлав найкращого коня і славним лицарем «войська
обертав» у різні сторони світу. У Стефаниковій партитурі «Давньої ме-
лодії», окрім трепетної ностальгії за величним і сокровенним різдвяним
торжеством, відчитуємо й правдиві свідчення про традиційний сцена-
рій колядування на Покутті, що їх підсилено яскравими ілюстраціями з
різдвяних пісень.
ЛІТЕРАТУРА
1. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Київ: Оберіг, 1991. 458 с.
2. Гаморак Ю. Василь Стефаник (спроба біографії) // Стефаник В. Твори. Львів: Пі-
раміда, 2015. С. 9—37.
3. Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. Київ: Либідь, 1993—1996.
4. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні: У 5 т.
Т. 1 (Зимовий цикл). Львів: Кобзар, 1993. 154 с.
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 53
Фольклорна партитура «Давньої мелодії» Василя Стефаника
5. Колядки і щедрівки. (Колядки парубкові, дівчині, жартівливі, пародії та ін.). Зібрав
Володимир Гнатюк. Етнографічний збірник. Т. XXXVI. Львів: НТШ, 1914. 380 с.
6. Костащук В. Володар дум селянських. Ужгород: Карпати, 1968. 189 с.
7. Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Головацким: [В 3 ч.].
Ч. 3. Москва: Университетская типогр., 1878. 747 с.
8. Стефаник В. Зібрання творів: У 3 т., 4 кн. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2020.
9. Франко І. Зібрання творів: У 50 т. Київ: Наукова думка, 1976—1986.
10. Шухевич В. Гуцульщина: У 5 ч. Львів: НТШ у Львові, 1899—1908.
11. Kolberg O. Pokucie. Obraz etnografi czny. T. 1. Krakόw: Drukarnia Uniwersytetu
Jagiellońskiego, 1882. 360 s.
Отримано 16 грудня 2021 р.
REFERENCES
1. Voropai, O. (1991). Zvychai nashoho narodu. Etnohrafi chnyi narys. Kyiv: Oberih. [in
Ukrainian]
2. Hamorak, Yu. (2015). Vasyl Stefanyk (sproba biohrafi i). In V. Stefanyk, Tvory
(pp. 9—37). Lviv: Piramida. [in Ukrainian]
3. Hrushevskyi, M. (1993—1996). Istoriia ukrainskoi literatury (Vols. 1—6). Kyiv: Lybid.
[in Ukrainian]
4. Kylymnyk, S. (1993). Ukrainskyi rik u narodnykh zvychaiakh v istorychnomu osvitlenni
(Vols. 1—5, Vol. 1). Lviv: Kobzar. [in Ukrainian]
5. Hnatiuk, V. (1914). Koliadky i shchedrivky. (Koliadky parubkovi, divchyni, zhartivlyvi,
parodii ta in.). Etnohrafi chnyi zbirnyk (Vol. XXXVI). Lviv: NTSh [in Ukrainian]
6. Kostashchuk, V. (1968). Volodar dum selianskykh. Uzhhorod: Karpaty. [in Ukrainian]
7. Golovatskyi, Ya. (1878). Narodnye pesni Galitskoi i Ugorskoi Rusi (Vols. 1—3, Vol. 3).
Moscow: Universitetskaia tipogr. [in Russian]
8. Stefanyk, V. (2020). Zibrannia tvoriv (Vols. 1—3). Ivano-Frankivsk: Misto NV. [in
Ukrainian]
9. Franko, I. (1976—1986). Zibrannia tvoriv (Vols. 1—50). Kyiv: Naukova dumka. [in
Ukrainian]
10. Shukhevych, V. (1899—1908). Hutsulshchyna (Vols. 1—5). Lviv: NTSh u Lvovi. [in
Ukrainian]
11. Kolberg, O. (1882). Pokucie. Obraz etnografi czny (Vol. 1). Krakόw: Drukarnia
Uniwersytetu Jagiellońskiego. [in Polish]
Received 16 December 2021
Sviatoslav Pylypchuk, doctor of philology, professor
Ivan Franko National University of Lviv
1 Universitetska st., Lviv, 79000
e-mail: pylypchuk.sviat@gmail.com
ORCID https://orcid.org/0000-0002-7445-6233
THE FOLKLORE SCENARIO
OF “THE OLD MELODY” BY VASYL STEFANYK
Th e paper off ers an analysis of Vasyl Stefanyk’s short story “Th e Old Melody”. Th is piece,
fi rst published in 1927 in the May edition of Kharkiv magazine “Th e Red Way” under the
title “Brothers. Th e Old Melody”, is a highly artistic literary representation of the Christmas
traditions in Pokuttia region. Th e author not only outlined the concept of the ritual behav-
ior of the caroling community members but also enriched the piece with skillfully engraved
passages from some glorifying carols addressed to an unmarried man. Th e history of this
short story is worth special attention. Th e fi rst attempt of reproducing a bright childhood
memory in the form of an accomplished literary piece was undertaken by Stefanyk back
in 1902. At that time, however, he limited himself to mere shaping of the plan. Th e fi nal
part of the incomplete essay “To My Mates” may be regarded as a kind of experimental ver-
54 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Святослав ПИЛИПЧУК
sion featuring the major Christmas motif, which was subsequently off ered to the readers
in the form of an accomplished short story. Th e folklore and ethnographic background of
“Th e Old Melody” served as a context that allowed to trace out Stefanyk’s journey towards
the perception of the Christmas spirit and scholarly consideration of the caroling reper-
toire (being a gymnasium student, he prepared an essay on carols). Very vivid passages from
Christmas carols motivate to make an attempt to establish the exact folklore content that
inspired the writer and name those samples of the lavish Ukrainian caroling tradition that
were steadily present in the memory of the literary master. Th e short story refl ects a kind of
initiation ritual where a novice boy fi rst communes with the archaic carol melody and enters
the temple of the national millennial spiritual tradition.
Keywords: memory, short story, Christmas, carol, carolers, folklore passage, folklorism.
Наші презентації
Яременко В. Наукова і епістолярна спадщина
Бориса Грінченка. Монографія.
Київ: ТОВ «Юрка Любченка», 2021. 384 с.
Понад 60 років працює як грінченкознавець Василь Яре-
менко. У рік його високого ювілею (народився 1931 р.)
праця вченого увінчалася виходом монографії, у якій
окреслено вектори всієї відомої на цей час наукової і
епістолярної спадщини Бориса Грінченка (за редакці-
єю, з передмовами і примітками В. Яременка в Київ-
ському університеті імені Бориса Грінченка протягом
2015—2021 рр. видано 17 зібрань творів цього пись-
менника). Монографія містить різноплановий матеріал:
біографічний, літературознавчий, мовознавчий, етногра-
фічний, публіцистичний, просвітницький, фольклорний,
епістолярний. Презентована монографія — результат
великої пошукової роботи; ця праця систематизує нако-
пичені знання та узагальнює ідеї, висловлені раніше, і є
водночас формою наукової творчості: в основний її «сю-
жет» вклинюються численні відступи, ремарки, комен-
тарі, штрихи, що розширюють науковий контекст і за-
свідчують прагнення дослідника актуалізувати спадщину
свого «патрона».
Відштовхуючись від ідей Б. Грінченка, В. Яременко
оглядає радянське і нинішнє літературознавство, актуа-
лізуючи думки цього письменника й громадського діяча.
Важливо, що в праці постійно акцентується пошук дослід-
ницького інструментарію, що дає змогу по-новому працю-
вати з широким біографічним, науковим та епістолярним
контекстом. Запропоновані в монографії підходи дають
можливість розширити коло залучених джерел, урізнома-
нітнити методи, оцінити зроблене і означити перспективи
подальшого освоєння Грінченкової спадщини.
Галина АЛЕКСАНДРОВА
|