«13-е. Синій листопад»
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184911 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | «13-е. Синій листопад» / Г. Хоменко // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 100-110. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184911 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1849112022-08-27T01:26:15Z «13-е. Синій листопад» Хоменко, Г. Дискусії 2022 Article «13-е. Синій листопад» / Г. Хоменко // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 100-110. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184911 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Дискусії Дискусії |
| spellingShingle |
Дискусії Дискусії Хоменко, Г. «13-е. Синій листопад» Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Хоменко, Г. |
| author_facet |
Хоменко, Г. |
| author_sort |
Хоменко, Г. |
| title |
«13-е. Синій листопад» |
| title_short |
«13-е. Синій листопад» |
| title_full |
«13-е. Синій листопад» |
| title_fullStr |
«13-е. Синій листопад» |
| title_full_unstemmed |
«13-е. Синій листопад» |
| title_sort |
«13-е. синій листопад» |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
Дискусії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184911 |
| citation_txt |
«13-е. Синій листопад» / Г. Хоменко // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 100-110. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT homenkog 13esiníjlistopad |
| first_indexed |
2025-07-16T05:25:16Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:25:16Z |
| _version_ |
1837779929358401536 |
| fulltext |
ССііЧЧ
100 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
ДИСКУСІЇ
«13-е. СИНІЙ ЛИСТОПАД»
Дискусійний круглий стіл «13-е. Синій листопад» — ре-
зультат спільних організаційних зусиль кафедри україн-
ської літератури та журналістики імені професора Леоні-
да Ушкалова Харківського національного педагогічного
університету імені Г. С. Сковороди й Центру транскуль-
турних посттоталітарних студій філологічного факульте-
ту Вроцлавського університету. Він був проведений у дні
Ушкаловських читань (12—13 листопада 2021 р.) на знак
ушанування справжнього вчинку Л. Ушкалова — підтрим-
ки Міжнародної науково-культурної акції «Квадратура
трикутника: чотири дні з Хвильовим» (2013—2019).
Учасникам круглого столу, серед яких — фахівці з
України, Словаччини, Польщі, було запропоновано до
аналізу один текст Миколи Хвильового — «Синій лис-
топад». Свідома провокативна нечіткість головного пи-
тання зустрічі («Чи буква “в”: вітер? (Winter?) Вадим?
відчай? віра?..») — сигнал до мультиоптичного бачення,
співвіднесеного з потребою трансдисциплінарності. Кож-
ний учасник мав оперувати власною оригінальною мето-
дою, якій чужа формульність.
Відкриваючи засідання круглого столу, Галина Хоменко
(Харківський національний педагогічний університет імені
Г. С. Сковороди) зауважила, що імпульс такого прочитання
новели «Синій листопад» (1922) дав доробок Лесі Україн-
ки, на ювілейну конференцію якої у Варшаві було запропо-
новано тему «Леся Українка та Микола Хвильовий: агонія
Іншого як survie», що передбачала деконструкцію історій
жінок (Міріам і Марії), котрим судилося пережити остан-
ню мить відходу у смерть коханих мужчин. Випадкове сусід-
ство текстів мало неочікуваний результат — спостереження
над новелою «Синій листопад», що мала таке ж переламне
значення в історії української літератури, як і драматична
поема «Одержима» (1901). Несподівано виявилася не
тільки екзистенційна аналогія текстів як простору тріум-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 101
«13-е. Синій листопад»
фу любові в її протистоянні смерті / породженні смертю, а й витончена
деконструктивна робота обох письменників епохи, позначеної впливом
Ніцше — майстра «деконструкції до деконструкції». Обидва тексти були
однаково причетними до зустрічі авторів зі своєю Божевільною Жінкою,
що її Л. Леонард визнає за фемінність як унікальне джерело творчого жит-
тя: у Лесі Українки ця Божевільна — Зневажена Закохана; у Хвильово-
го — Революціонерка. «Запрошення в гості» цих Великих Божевільних,
«товаришування з ними», за Леонард, — вияв внутрішнього імпульсу до
творінь, які не мають аналогів у дійсності.
Новела Хвильового в парадоксальний спосіб пов’язана з вітром,
стихією, позбавленою видимості (він видимо-невидимий); вона виявляє
свою силу найперше в перевертанні інших (речей, ідей). Текст Хвильово-
го, пронизаний «джигітуванням солоних вітрів», — відгук на тих Інших
Ніцше, Інших окраїни, які залишили світ людей, і не тільки маси, але лю-
дей вищих, щоби священний посуд Інших Ніцше був перевернутий.
Хвильовий, одержимий шуканням нового художнього слова в умовах
руйнації усталеного символічного світу, світу померлих батьків і вбитих
матерів, удається до стихійної етимології. Щодо імені Вадим, то текст спо-
нукає засумніватися в прямому виведенні його сенсу із праслов’янського
вадити — бути завадою / перешкодою, вносити сум’яття тощо, як це
було важливим для М. Лермонтова, зануреного в долю демонічної шля-
хетної особистості у відомому Хвильовому незавершеному романі «Ва-
дим» (1832—1834). Якщо в імені героя для українського автора важить
акцент перепони / сум’яття, то в значенні «проти течії» — протисто-
яння легкості, ясності, зрозумілості: воно створює перепони, проблеми,
назавжди залишається перед очима, засвідчуючи оволодіння секретом
збереження себе від виставки у вимірі diff érance.
Стихія солоного морського вітру в передгір’ї Кавказу, яка заповнює
мандри невідомого синього листопада, на перший погляд, уможливлює,
услід за Г. Поляковим, відновлення забутої етимології, укоріненої в се-
редньоперському Wadam / Vadam / Badam — мигдаль, що в Біблії є зна-
ком духовного пробудження; Badan — той, хто належить Бадану, духу
вітру. Лише останнім часом дістає визнання версія Жильбера Лазаря,
де першомученик Вадим Перський належав до стану магів в Ірані, тому
початкова семантика його імені співвідносилася із Badan. Такий етимо-
логічний поворот дає змогу засумніватися щодо думок, настійно утвер-
джуваних у наявних дослідженнях, про незаперечний авторитет для
Хвильового російської літератури.
Водночас ім’я Вадим сигналізує про сумнівність будь-яких етимоло-
гічних зусиль через утрату цілісної, есенційної пам’яті. Чи не всі тексти
Хвильового передбачають операцію поділу Ва-Дим (аналогія з І ось —
дим / І ось: дим), яка веде до подвійного утвердження / руйнування спо-
рідненості, радості / розпачу виявлення істотного. Перше: ця конструк-
ція — згусток постійних розгадувань Хвильовим феномену диму в його
стосунку до горіння (він є обов’язковим супровідником вогню, його по-
родженням і його рештком — тим, що зберігає пам’ять вогню, і тим, що
102 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Галина ХОМЕНКО
її розсіює / розДМухує). Дим — слово-привид, слово-пароль безумних
романтиків революції Хвильового в постреволюційний час розсудливих
міщан. За новелою із «задимленим» заголовком «Силуети» (1923), це
слово може сприйматися як ім’я прозивне: назва загальна — прихисток
імені Дем-а, яке є чи то виявом творчої кризи, чи то пророчим дискур-
сом, позначеним димкою передчуття близького апокаліпсису, випробу-
вання вогнем / димом, із якого постане новий світ — «первотвір», за-
свідчення істини диму як початку / кінця.
Юрій Безхутрий (Харківський національний університет імені
В. Н. Каразіна), наголосив на тому, що феномен сприйняття новели, як і
багатьох інших творів Хвильового, полягає в особливому співвідношен-
ні цього тексту із зовнішнім світом, в авторській пропозиції вдумливому
читачеві «добудувати» твір, використати його інтерпретаційний потен-
ціал, спонукати до співтворчості.
Заразом ілюзія реальності вигаданого світу, яку мовчазно приймає
читач, виникає за допомогою запозичених із сьогодення окремих його
елементів, які надають розповіді правдоподібності. Вони різні за мірою
і формою, але особливу роль у створенні ефекту реальності відіграють
«правдиві деталі». Означивши локус подій новели як «Північний Кав-
каз», розповідач дбайливо фіксує точний маршрут пересування персона-
жів: залежно від того, на схід чи на захід вони рухаються, гірський масив
і гора Ельбрус перебувають то праворуч, то ліворуч від них; зазначено
точні дати подій (щоправда, без указівки на рік): «на світанку шостого
листопада»; перераховуються деталі інтер’єру: «койка», «етажерка»;
конкретизуються цілі дій — «проїхатись по почту».
Усі ці деталі — знаки реальності, які водночас уможливлюють різ-
ні, часом подвійні, а то й потрійні інтерпретації, розкриваючись новими
сенсами в процесі читання й, особливо, перечитування. Скажімо, ста-
рий гірський масив на чолі із «сідим Ельбрусом» постає антитезою до
хисткого людського життя, здатного обірватися щомиті. Однак водночас
ці штрихи можуть указувати на старий світ, спротив якого мають подо-
лати романтики революції.
Узагалі фрагментарність тексту Хвильового зумовлює те, що він
рясніє лакунами; його головною ознакою виявляється неповнота, бо з
реального світу вихоплюються події і відчуття, важливі лише для кінце-
вої мети розповіді. Читач, потрапляючи в цей зредукований фікційний
світ, стикається з необхідністю реконструювати його цілісність, зв’язність
і прийняти як реальний. І саме в цьому процесі співтворчості й полягає се-
крет привабливості новели Хвильового. Читач постійно перебуває у стані
інтелектуальної напруги, намагаючись відновити єдність художнього світу
«Синього листопада», розгадати й осмислити його «код загадки». Для
сучасного читача пошук відповіді на ці та інші питання — цікавий і захо-
пливий процес, адже він розкриває нові й нові сенси твору.
Фелікс Штейнбук (Університет Коменського в Братиславі) спробу-
вав зануритися в давно забутий світ хворобливо-збочених уявлень фана-
тичних адептів-неофітів комуністичної ідеї, котрі безмежно, як-от това-
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 103
«13-е. Синій листопад»
риш Вадим Гофман, були «закохані в комуну» та беззастережно вірили в
те, що «і всефедеративне міщанство, і трагедії в душах окремих одиниць,
і бюрократизм» — усе це, хоч і прикрі та невідворотні, але дрібні й не-
суттєві перешкоди на шляху до тисячолітнього земного раю. Якби Хви-
льовий не наклав на себе руки, то ми сьогодні, не вагаючись, мали б зара-
хувати його творчість до очевидних зразків комуністичної пропаганди,
тобто людиноненависницької ідеології.
Однак юридичний стан проблеми нічого засадничо не змінює. І тому
найкарколомніша образна стилістика, безумовно, талановитого митця
не здатна приховати чи навіть нівелювати непримиренний ригоризм ко-
муністичних поглядів, зміст яких полягав у тотальній ненависті до лю-
дини сучасної заради людини прекрасного майбутнього. За Хвильовим,
треба, очевидно, бути не бовдуром, а Гофманом — радянським комуніс-
том із прізвищем непересічного німецького романтика, який, походячи
з бюргерів, судячи з образу крихітки Цахеса, ненавидів це середовище
чи не найбільше. Отже, після 1917 р. до «харі непереможеного хама»
додався ще рафінований класовий ворог новітніх революціонерів, який
через сухоти «доживає останні дні» й уособлює ходячу ще смерть, котра
мріє потягнути їх усіх у майбутнє. Наостанок доповідач зазначив, що в
запропонованому аспекті образ «синього листопада» можна потракту-
вати як символ майбутньої вселенської катастрофи, улаштованої руками
нащадків героя та його однодумців.
Максим Нестелєєв (Донбаський державний педагогічний універси-
тет) розглянув збірку «Сині етюди» як довершену символічну тексто-
біографію, котра починається з новели «Життя», а закінчується смертю
в останньому творі книжки — «Ластівка». Текстобіографія, на думку
М. Шраєра, — це поєднання особистої історії життя автора, автобіо-
графії та літературної історії його текстів у процесі створення. Загалом
увесь доробок Хвильового — своєрідний текстобіографічний коментар
до його долі: з умовними метаморфозами, коли йдеться про минуле (осо-
бливо про родину), з візіонерською зухвалістю, коли автор пророкує
майбутнє (передусім самогубство). Перевага вражень над вираженням в
імпресіоністичному стилі письменника дещо ускладнює виокремлення
біографічних деталей; до того ж головна тема збірки — самоідентифіка-
ція. Найточніше ці розмисли про загадкову українську душу в «Синіх
етюдах» означені в новелі «Колонії, вілли», де один «знайомий» роз-
мірковує: «Уся Україна повстанська, запорізька. Куди не глянь — усюди
бандити. <...> Чудний українець — то він флегматик не знать який, то
він злодій з великого шляху... То він революціонер...». Тьотя Бася авто-
ритетно, хоч і схвильовано узагальнює: «Що то є українець? Пролетар-
революціонер». У «Редакторові Карку» нібито підхоплено ці незавер-
шені роздуми; однак головний персонаж — інтелігент (а тому, за його
визначенням, «зайвий чоловік»), через це він дещо відмежовується від
усього народу. Товариш Жучок («Кіт у чоботях») після травматичного
досвіду вирішує приміряти на себе нову роль — комуністки, про яку ді-
знається з «товстенької книжки» «Что такое коммунизм». А в новелі
104 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Галина ХОМЕНКО
«Юрко» є прекрасне формулювання, у якому вже відлунює відома фра-
за: «Я — чекіст, але я і людина». Пізніше Хвильовий не так часто повто-
рюватиме слово «комуніст», віддаючи перевагу «комунарові». Отже,
автор у першій прозовій збірці запропонував текстобіографічні пошуки
української самості, проєктуючи їх на власну особистість, намагаючись
ідентифікувати себе та знайти своє місце в буремній пореволюційній
дійсності, що, на жаль, завершилося для нього трагічним пострілом у
травні 1933-го.
Юрій Ганошенко (Запорізький державний медичний університет)
переконаний у тому, що «Синій листопад» хоч і належить до раннього
прозового доробку Миколи Хвильового, проте в цій новелі вже можна
побачити майже весь комплекс як смислових кодів актуальної для автора
культурної реальності, так і стратегій їх художнього втілення. Тут уповні
виявляє себе така особливість загалом не дуже тривалої в часі творчості
письменника, як її автосеміотичність: великої ваги набуває авторський
метатекст із єдиною наскрізною концептосферою та виразно прочитува-
ними інтертекстуальними константами, явною спорідненістю окремих
завершених творів (перегук мотивів, перехрещення одних і тих самих
культурних кодів, повторюваність опорних символів, певна кількість
«нав’язливих метафор» тощо). «Синій листопад» можна вважати точ-
кою перетину різних авторських стратегій і способів їх інтерпретацій,
що тією чи тією мірою характерне для всього авторського метатексту.
Телеграфний стиль новели, спланована й художньо вивірена хаотич-
ність композиції створюють стійке враження фрагментарності всієї ре-
альності, екзистенційної характеристики доби. Фрагментація зумовлює
принципову асоціативну розімкненість тексту — множинні напрямки
його рецепції, керовані авторською стратегією презентації смислів, у
якій індивідуальна семіосфера (ідея, символіка й метафорика) перетина-
ється й частково контамінується з універсальною.
Об’єднання в нестійке композиційне ціле окремих коротких епізодів
і частотна лакунарність (фігури умовчання, місця невизначеності) в ін-
теракціях персонажів та загальній текстобудові звільняють і значно роз-
ширюють поліваріантність імовірного асоціативного інтерпретаційного
поля. Тому семіотика новели постає полем безкінечної незавершеної гри
для інтерпретаторів творчості Миколи Хвильового, коли стратегії деко-
дування текстуальних кодів, висвітлених крізь призму певної методоло-
гії, взаємоперехрещуються й породжують інтелектуальну напругу, що
дає змогу по-новому перепрочитувати твір.
Руслан Ляпін (Харківський національний педагогічний університет
імені Г. С. Сковороди) зауважив, що читач здобуде особливі можливості
інтерпретації, зіставляючи новелу «Синій листопад» із текстами сучас-
ників, скажімо, з повістю «Заповітна людина» («Сокровенный чело-
век», 1927) А. Платонова. Культурно-історичний контекст названих
творів зумовлює їх вибір як дослідницького матеріалу: в обох авторів
персонажі залучені до ситуації постреволюційного будівництва соціа-
лістичної дійсності. Головні герої відчужені один від одного та від самих
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 105
«13-е. Синій листопад»
себе. Пухов тікає від глибоких роздумів, спрощуючи їх до поверхневих
думок про побут і відмовляючи собі у снах. Він відмовляється від сім’ї
як інституту, котрий суперечить загальному революційному благу, адже,
на його переконання, одружена людина — це людина «бракована».
Сповнена неспокійних роздумів Марія відчужує себе від материнства як
того, що становить її призначення (коли враховувати біблійні асоціації,
пов’язані з її ім’ям). Марія обмежує свої почуття до Вадима, присвячує
себе революції, відмовляється від сімейного щастя та погоджується на
роль не коханої, а «товаришки».
Категорія героїв, які сумніваються, — Марія у Хвильового та Пухов
у Платонова — не припиняє пошуків власного розуміння революції та
цілей життя людини у світі загалом. Згідно з філософією М. Гайдеґґера,
повсякденне буття, що падає у «світ», первинно перебуває в «неістині»
та має «відвойовувати її в сущого». Сумніви дають змогу героям не «за-
спокоюватися» в «публічній витлумаченості», а «витлумачувати», «від-
войовувати» істину самостійно, часто жертвуючи своєю репутацією.
Марта Руденко (Тернопільський національний медичний універси-
тет імені І. Я. Горбачевського) зауважила, що в новелі «Синій листопад»
складні й цікаві часопросторові зв’язки. Час постає виміром оповіданого
світу й аналітичною категорією, яка описує відношення між різними рів-
нями розповіді.
Новаторство письменника полягає в нелінійності зображення по-
дій, у перетині різних площин розповіді. Із часом пов’язаний заголо-
вок, котрий викликає певний асоціативний ряд. Як назва місяця — це
натяк на циклічність події, вона промине, а за певний час з’явиться зно-
ву. Однак для героїв твору та тодішніх читачів листопад — це також
метафора радикальних змін у суспільному житті. Їх розповідач не на-
зиває, а лише окреслює.
Події в новелі — це точка в часі, у якій усвідомлюють себе персонажі,
але вони виходять за межі цих днів, за межі навіть власного життя. Про
це кілька разів говорить Вадим, зосереджуючись на тому, що на поточну
ситуацію він дивиться з ХХV століття, коли нинішня постреволюційна
доба буде сивою давниною. У цей часовий потік вклинюється розпові-
дач, який об’єднує себе з персонажами, співчуває їм. Спочатку несподі-
вано з’являється «ми», де явно разом із героями наратор слухатиме со-
лоні вітри, а вже далі він позиціонує себе як учасника тих подій, що в них
брали участь і Марія з Вадимом.
Лінійність розповіді порушується через відсилання до минулого (ана-
лепсиси, за термінологією Ж. Женетта) у спогадах Марії про мільйонову
масу та забігання наперед, у майбутні події (пролепсиси), розповідача, ко-
трий почувається причетним до доль його персонажів. Оці зазирання в
майбутнє та повернення в минуле привертають увагу до постаті наратора,
адже це він саме так викладає дію, він обирає позицію та пропонує її чита-
чеві як найбільш варту уваги. Він то стає персонажем тексту, занурюється
в тло розповідуваної історії, то вивищується й демонструє свою владу над
нею. І в цьому якраз полягає магія «Синього листопада».
106 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Галина ХОМЕНКО
Марина Куценко (Харківський літературний музей) наголосила на
тому, що «Синій листопад» — простір, підвладний слову чи. Новелу
побудовано за характерною для Хвильового схемою: персонажі (колиш-
ні революціонери Вадим і Марія) постають немов частинами розколото-
го «Я» однієї людини, що борються між собою, зосереджені на «об’єкті
а» (термін Ж. Лакана) — недосяжній меті, образі майбутньої ціліснос-
ті — «загірній комуні». Саме Марія допомагає червоноармійцеві з чер-
воним обличчям писати літеру чи, яка потім довго не йде їй із голови,
знаком запитання стоїть перед очима, мучить її. Буква ч перетворюється
на питальний сполучник, що виражає сумнів, вагання (Чи правильний
шлях обрала Марія? Чи виправдала себе революція? Чи має вона пра-
во любити Вадима, чи «ворогам не до кохання»?). Також чи передбачає
протиставлення. Що ж є революція? «Тоска чи радість?» (таке питання
Хвильовий ставить у новелі «Елегія»). Що утримує Вадима перекона-
ним у перемозі своєї ідеї — «віра чи певність?».
Цікаві й подальші трансформації букви чи в тексті. Від важкої роз-
мови з Вадимом «гірський чингал упав лезом на серце» Марії. А на-
прикінці новели їй «здавалось, що тут недавно проїхав Чичиков.
— Чи-чи! — Кра! Кра!». Чичиков та інші персонажі Гоголя у Хвильово-
го символізують міщанство, яке протиставляється романтикам, людям
ідеї. Проте особливо цікавий той момент, що в червоноармійця чи весь
час перетворюється на ги — насмішку, а можливо, іронію, адже саме це
слово вживає автор для характеристики своєї героїні: «Марія — іро-
нія». Вона ставить під сумнів те, що Вадим сприймає як Символ віри, і
її іронія не завжди викликає сміх. Упродовж твору жінка сміється кілька
разів, і то в досить сумних ситуаціях. Зокрема, Марія усміхається, слуха-
ючи діалог товаришів Гофмана й Зиммеля, який розкриває «харю непе-
реможеного хама» під маскою комуніста. За Ж. Лаканом, сміх виникає
там, де є подвійність, наявність певної маски та момент її зняття. А на
думку сучасних науковців, іронія — не лише прихована насмішка. Вона
може бути і комічною, і трагічною (спричиненою усвідомленням немож-
ливості досягнення ідеалу), а також романтичною, яка заперечує єдину
істину та наголошує на її мінливості.
Щирий і однобічний у своїй вірі, Вадим гине, а іронічний підхід дає
Марії надію на досягнення мети. Іронічне осмислення подій, якому при-
таманні сумнів, амбівалентність і вагання, може допомогти їй глибше
осягнути суть речей, звільнитися від характерної для фанатиків обмеже-
ності мислення.
Аліна Землянська (Таврійський державний агротехнологічний уні-
верситет імені Д. Моторного) зазначила, що новела «Синій листо-
пад» — передусім про Віру. Пошуки «нової сакральності», ознамено-
вані проголошенням Ф. Ніцше «смерті Бога», визначили внутрішній
характер розвитку тогочасного суспільства. Тож і революція сприйма-
лась як священне дійство, як хрестовий похід на захист істинної віри.
Відштовхуючись від первісного значення слова revolutio як «блукань
душі», на чому наголошує Т. Бевз, і аж до розуміння його як повторення,
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 107
«13-е. Синій листопад»
повернення до основ, перевертання в добу Відродження, можна ствер-
джувати, що для романтиків революції це дійство мало сакральний сенс
саме в аспекті творення нової віри — віри революційних мас. Хвильо-
вий час від часу занурює своїх героїв у напівмістичний присмерк, у яко-
му вони постають «мов фанатики середньовіччя, що під стягом вічнос-
ті пройшли з гарячими очима вздовж і впоперек рівнини республіки».
«Синій листопад» — дискурс прагнення створити «своє» Євангеліє,
«голубину книгу вічної поезії».
Пошуки «нової сакральності» корелюють у Хвильового з ніцшеан-
ством, антропософією Р. Штайнера, сприйняттям священного в Р. Отто
тощо, ідеально вписуються в його концепцію азіатського ренесансу як
перспектив духовного відродження для української нації та виражають-
ся в топіці його художніх текстів. Однак сама новела радше свідчить про
розчарування в наслідках революції та властиве романтикам революції,
як носіям романтичного світогляду взагалі, очікування чогось іншого,
недосяжного, того, що не здійснилося, тож нагадує про себе запахами,
які поступово згасають, але не зникають остаточно, східним вітром, сте-
повими дорогами. З одного боку, сакральне має заспокоїти, дати душевну
гармонію, а з другого, — приваблює своєю недосяжністю, що забезпечує
творчий неспокій і постійний рух у пошуку мрії, у цьому випадку — сус-
пільного ідеалу. Адже такі характеристики сучасники давали авторові:
«Сам хвилюється і нас усіх хвилює» (В. Коряк).
Ольга Харлан (Бердянський державний педагогічний університет)
проаналізувала поєднання в новелі минулого і майбутнього. Доповідач-
ка зауважила, що коли ми говоримо про доробок Миколи Хвильового,
то маємо сумніви, до якого часу належать персонажі письменника в його
розумінні — часу минулого чи майбутнього, адже він наголошує на тому,
що сучасне важке, незрозуміле, трагічне, а погляд із майбутнього дає змо-
гу виправдати цю добу як уже минуле, відчути її героїзм. Невипадково
Вадим прагне сприймати свій час із позицій уявного ХХV століття й
хоче, щоб і Марія дивилася разом із ним. Погляд із майбутнього дає змо-
гу побачити все іншим, не таким, як зараз — страшним і втраченим.
«Синій листопад» — це своєрідне апокрифічне Євангеліє Миколи
Хвильового, де переплітається історія народження та воскресіння. До
цього відсилає нас ім’я Марії, а також троє чоловічих персонажів — Ва-
дим, Гофман і Зиммель. Вадим — «реінкарнація» Ісуса Христа, Гофман
і Зиммель — двох розбійників, розіп’ятих разом із Сином Божим. Ва-
дим іде на смерть, розуміючи, що вона невідворотна; кілька разів Марія
про це говорить: останні дні, останні години, смерть прийде. Водночас
очікування смерті (за сюжетом — припинення вітру) — це перехід в
іншу дійсність, зміна бачення того, що відбувається. Гофман і Зиммель
— знакові прізвища для персонажів. У прозі Хвильового немає нічого
випадкового; він продумував свої твори до найменших деталей. Деколи
нам здається, що все дуже емоційно, інтуїтивно, але тут не просто кожне
слово — кожна кома важлива. Прізвище Гофман як апеляція до відомого
прозаїка налаштовує на роздуми про лицемірство, філістерство та ство-
108 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Галина ХОМЕНКО
рення кумира. Позаяк Хвильовий цікавився німецькою філософією, то
можна припустити, що прізвище Зиммель (із натяком на представника
«філософії життя») утілює ідею збідніння світу, його спустошення, зни-
ження «якості» людини.
Цей час подій у новелі — сакральний, це «Різдво» для нової влади,
для нової віри — 7 листопада. Сакральний запах — запах сосни; хоча в
сучасній культурі аромат хвої пов’язується з Новим роком, проте давні-
ше європейці ставили вдома й прикрашали сосну чи ялину напередодні
Різдва. Тож і запах хвої асоціюється із цим великим святом. Очікування
смерті — це вже звернення до Страстей Христових, адже перед Воскре-
сінням має настати смерть. Марія переживає кончину близької особи й
залишається для сучасного життя.
Проза Миколи Хвильового насичена передчуттями майбутніх по-
трясінь; у цьому виявляється її катастрофізм — не як констатація того,
що руйнівні зміни відбуваються тут і зараз, а як передчуття, насиченість
різними знаками, котрі віщують трагедію.
Світлана Криворучко (Харківський національний педагогічний уні-
верситет імені Г. С. Сковороди) зазначила, що творчість Миколи Хви-
льового — зразок модерністського дискурсу. У цьому можна впевнити-
ся, застосувавши до новели «Синій листопад» ті принцими, які вису-
ває феміністична критика. В образі Марії прозаїк фіксує відчуття жінки-
інтелектуалки, котра бачить і розуміє більше, ніж інші, але замовчує свої
спостереження, які іноді прориваються у творі алюзіями, грою слів. Так
письменник передає настрої суму, нудьги. Автор наділяє Марію очима зе-
леного кольору й у такий спосіб маркує її обраність. Марія свідомо відмов-
ляє собі в материнстві, уже цим вона вирізняється серед більшості револю-
ційної спільноти. У її образі поєднані «феміністичний» архетип незайма-
ної богині Гестії та «фемінний» архетип алхімічної богині Афродіти.
Гуманність Марії автор утілює в її переконанні про цінність і важ-
ливість життя людини, про безглуздість і марність смертей в ім᾽я рево-
люції. Ця позиція героїні розкривається в діалозі Гофмана й Марії про
Зиммеля. Реакція жінки фіксує кризу начебто високих революційних іде-
алів, котрі в реальності виявляються не встановленням справедливості, а
вбивствами, смертями, кровопролиттям; їх символом стає «комуна» як
«харя непереможеного хама».
Ольга Піскунова (Харківський національний педагогічний універси-
тет імені Г. С. Сковороди) наголосила на тому, що в новелі «Синій лис-
топад» фігурує лише один жіночий образ — Марія. Уже це наштовхує на
доречність феміністської оптики прочитання тексту. Таке зміщення ак-
центів ставить Марію в центрі розповіді й перетворює її на головну геро-
їню твору. Марія — освічена жінка, вона читає «європейські новинки»,
навчає червоноармійців грамоти. У тексті зазначено, що Марія родом із
Кубані. Ця характеристика увиразнює її походження з кола інтелігенції,
бо саме в цій місцевості у другій половині ХІХ — на початку ХХ століт-
тя діяв український рух, який активізували національні еліти. Очевидно,
Марії були близькі й феміністичні погляди, на що вказує її обізнаність із
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 109
«13-е. Синій листопад»
творами В. Фігнер й О. Коллонтай. Водночас Марія почувається Іншою
в присутності чоловіка, який доживає останні дні. Поряд із Вадимом у
темряві вона втрачає свою суб’єктність, знеособлюється, однак за відсут-
ності недужого жінка набуває тілесності й сексуальності: «Вдень Марія
була струнка, пружиста, гірської породи».
Вадим «любить її любов», але, закоханий у революцію, зосереджений
і навіть одержимий комуною, він почувається месією. Натомість Марія, як
видається, одержима самим Вадимом, вона веде «постійну майже мовчаз-
ну боротьбу з ним». Проте чи насправді вона кохає його, чи щиро поділяє
його погляди? Можливо, Марія перебуває не там, де має бути. Саме тому у
станиці, в оточенні революціонерів Марія відчуває «тоску».
Усе змінюється в останні миті Вадимового життя. Прозріння настає,
коли вона «подивилась на чорне обличчя і зрозуміла». І хоча в нове-
лі не артикулюється, що саме зрозуміла Марія, однак, очевидно, ідеться
про усвідомлення власної ідентичності й самоцінності, розуміння того,
що саме їй судилося. Це увиразнюється паралеллю із синім листопадом:
«брів на схід синій листопад і зникав в невідомих пісках в Закаспії» і
«Марія йшла на схід» («невідомі піски Закаспію» можна трактувати як
синонімічний варіант «загірної комуни»).
Наталя Опришко (Харківський національний автомобільно-до-
рож ній університет) зазначила, що новела «Синій листопад» — про-
стір вибуху любові, спричинений смертю. Тут любов — не аналог «віль-
ного кохання», що як соціальний експеримент було запропоноване
одразу після революції. Протистоїть вона і сприйняттю революціонера
як підпорядкованого «статевому потягу й лише йому одному» (М. Бах-
тін). Любов у новелі — любов «бувших», котра вписується в тезу есею
З. Фройда «Невпокій у культурі» про те, що людина зазвичай рухаєть-
ся від «принципу задоволення» до «принципу реальності», і на цьому
шляху їй належить відмовитися від першого, аби вписатися в контекст
останнього. Герої Хвильового у виявах любові не прагнуть ані поступо-
вої трансформації сексуальної розкутості (В. Райх), ані еволюційного
«звільнення еросу» (Г. Маркузе). На освідчення Марії Вадим відповідає
відсторонено: «...І я люблю твою любов»; «Я знаю... чого ти не була...
моя...». Адже закоханий — це той, хто вступає в екзистенційне, повно-
цінне спілкування з іншим індивідом як особистістю й самовіддано да-
рує себе йому (Е. Фромм), а об’єкт кохання Вадима — комуна, і її синій
колір наскрізно присутній у тексті.
Синій колір символізує надію, істину, певний ідеалізм і віру у світ-
ле майбутнє. Цей колір і його проєкція (загірна комуна) протистоять
принципу реальності, а значить, супроводжують рух у бік, протилежний
від неї. Текст новели вибудувано навколо такого руху: синій листопад у
ньому проходить, просувається, бреде, «мовчазно йде на схід», солоний
вітер джигітує, вершини гір біжать у туман, а дороги мчать у чорноту,
пролітають хмари, пісні й гори, ходить час, «мідна тиша», спогади та
навіть «обличчя Вадимові ходило в перельотах тіней». Любов, яку про-
понує Марія, — «дарування того, чого не маєш, тому, хто цього не хоче»
110 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Галина ХОМЕНКО
(Ж. Лакан) — незреалізована, відторгнута й незрозуміла, ототожнюєть-
ся із хворобою, а вона своєю чергою веде до смерті. Так синій колір —
образну характеристику Вадима, романтика революції, що перебуває на
порозі смерті, — протиставлено не жовто-золотому (кольору життя) або
червоному (кольору крові), а саме зеленому, який у тексті ототожнюється
з Марією. Вона — живе тепло, і через це не втратила бажання прагнути
любові та відчувати її. Саме Маріїні очі зеленішають в унісон думкам про
кохання, віддзеркалюють біль, переживають драму смерті та зрештою ка-
пітулюють перед її невідворотністю. Від зеленого кольору залишається
тільки запах — і синій перемагає. Але ця перемога багатозначна.
Марія Якубовська (Українська академія друкарства) зупинилась на
еволюції кольору від голубого до синього у творчості Миколи Хвильо-
вого; це еволюція від небесної барви духовної надії до згущеної синьої
барви, що символізувала як відчай і безнадію, так і усвідомлення, що на-
віть смерть — це не назавше.
Слово синій у «Синьому листопаді» — це згущення фарби, це домі-
шок чорного в небесну барву, це засилля безнадії в системі вітаїстичного
пориву. Тема синього в тексті асоціюється з барвою відходу в ірреальний
світ. Автор відчуває безвихідь будь-яких дій у ситуації, що склалася. Цей
настрій наповнює новелу сумом похоронного реквієму. Сині крила ту-
манно огортають душі персонажів. Марія залишається біля вмирущого
Вадима, як невтішна плакальниця — біля ніг Ісуса Христа. Її печаль все-
ленська, її мужність біблійна й одержима. Самотність вражає відкритіс-
тю й безвихіддю печалі. Вона знає, що буде далі. Печаль її пішла вглиб і
загусла в синю барву.
Для руху людства потрібна активізація духовних сил індивідуаль-
ності, котрі фіксуються в особливих текстах. Чи в їх особливих деталях.
Як у «Синьому листопаді», де слово синій — це код, що за ним людство
відчитуватиме свою долю ще не одне десятиліття.
Галина ХОМЕНКО
Отримано 16 лютого 2022 р. м. Харків
|