Той, хто відчиняє духовні храми
Збережено в:
| Дата: | 2022 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2022
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184912 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Той, хто відчиняє духовні храми / М. Жулинський // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 111-113. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-184912 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1849122022-08-26T01:26:34Z Той, хто відчиняє духовні храми Жулинський, М. In honorem 2022 Article Той, хто відчиняє духовні храми / М. Жулинський // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 111-113. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184912 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
In honorem In honorem |
| spellingShingle |
In honorem In honorem Жулинський, М. Той, хто відчиняє духовні храми Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Жулинський, М. |
| author_facet |
Жулинський, М. |
| author_sort |
Жулинський, М. |
| title |
Той, хто відчиняє духовні храми |
| title_short |
Той, хто відчиняє духовні храми |
| title_full |
Той, хто відчиняє духовні храми |
| title_fullStr |
Той, хто відчиняє духовні храми |
| title_full_unstemmed |
Той, хто відчиняє духовні храми |
| title_sort |
той, хто відчиняє духовні храми |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2022 |
| topic_facet |
In honorem |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/184912 |
| citation_txt |
Той, хто відчиняє духовні храми / М. Жулинський // Слово і Час. — 2022. — № 2. — С. 111-113. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT žulinsʹkijm tojhtovídčinâêduhovníhrami |
| first_indexed |
2025-07-16T05:25:22Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:25:22Z |
| _version_ |
1837779934759616512 |
| fulltext |
ССііЧЧ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 111
ТОЙ, ХТО ВІДЧИНЯЄ ДУХОВНІ ХРАМИ
А кому ж це робити, як не тому, хто народився напередодні Різдва
Христового?
«Не витерти неприступну Дійсність» — так назвав би те 7 січ-
ня 1990 року, коли завдяки Тарасу Сализі я познайомився з багатьма
письменниками і художниками нашої якщо не першої, але не другої
культурно-мистецької столиці України. Тоді мені здавалося, що ко-
лядує весь Львів. Та чому здавалося? Так було насправді, бо вулицями
міста снували десятки гуртів колядників, із вікон, осяяних мерехтли-
вими свічками, долинали співи колядок, а ми не встигали на вітан-
ня «Христос рождається!» відповідати «Славімо Його!». Тараса
впізнавали. Бо багато хто його бачив і слухав, коли він, тоді ще до-
цент Львівського політехнічного інституту, неодноразово виступав
на львівському вічевому майдані. Багато хто знав, скільки енергії він
уклав у створення Народного руху України. Та й у Києві Салигу зна-
ли. В Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка часів Миколи Шамоти
знали. Знали куратори із КДБ, яких поглядів, якої позиції дотриму-
ється вступник до аспірантури. Хоча і знань йому не бракувало, і мав
доволі багато публікацій — рецензій, статей… Тому й не прийняли
молодого літературного критика до аспірантури. Зате Тарас Сали-
га став членом Спілки письменників України. Його рецензії, статті,
науково-публіцистичні розвідки часто з’являлися і в столичних газе-
тах та журналах, не кажучи вже про львівські. Згодом ці публікації
увійдуть до окремих видань: «Право на себе» (1983), «У глибинах
гармонії» (1986), «У спектрі поетичних жанрів» (1988).
На той час молодого літературознавця цікавила передусім літе-
ратура українського літературно-мистецького процесу між двома сві-
товими війнами. Та література, переважно поезія зі спецфондів, яка
не потрапляла на сторінки радянських газет і часописів, яку творило
покоління, що «в бою прозріло і там же навчилося любити свій край,
власною кров’ю поєний…».
Про цю високу національну місію митців із числа емігрантської
молоді, зокрема тих, хто об’єднався в літературну групу «Танк», чи
не вперше заговорив Тарас Салига. Його привабило те, що фун-
датором цих рішучих, непоступливих у своїх ідейно-естетичних
орієнтирах виховувати і творити державність у Слові був поет і
публіцист Юрій Липа. Згодом дослідник здійснить своєрідне по-
рівняння поетики Ю. Липи і Євгена Маланюка, розгляне художньо-
стильову палітру кожного, зверне увагу на неопоетичну бароковість
IN HONOREM
112 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722)
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
мови, на особливу ритміку поетичних строф. А головне, що, на мою думку, так при-
вабило літературознавця в поетичній творчості передусім Є. Маланюка, Ю. Липи,
українських поетів-пражан (Леоніда Мосендза, Олекси Стефановича, Юрія Клена,
Олени Теліги, Оксани Лятуринської, Олега Ольжича, Юрія Дарагана, Романа Куп-
чинського, Наталі Лівицької-Холодної, Святослава Гординського, Богдана Кравце-
ва, Максима Гриви, Миколи Чирського, Галі Мазуренко, Антона Павлюка, Василя
Хмелюка, Ярослава Лесева), — це наснаженість їхньої творчості бурхливою енергі-
єю індивідуального самовираження, енергією, породженою переживаннями за долю
України, пориваннями до боротьби за звільнення рідного народу, вірою в настання
незалежної Української Держави.
Тарас Салига вважав своїм національним як літературознавця і патріота
обов’язком повернути із близьких і далеких країн, із чужих материків, із діаспорного
«раю і пекла» в Україну геніальних і талановитих синів і дочок її народу, унікальних
поетів і художників, відкрити їхні пресвітлі храми слова і допомогти завдяки їхній
творчості зцілити душі зневірених на материковій Україні «пречистим вогнем» ху-
дожнього слова.
Він готує і здійснює видання антології поезії національно-визвольного резис-
тансу «Стрілецька Голгофа» (1992), трилогії Р. Купчинського «Заметіль», творів
Є. Маланюка, Б. Кравцева, антології української релігійної поезії «Слово Благовіс-
ту», листів митрополита Андрея Шептицького. Чи не щорічно в 1990-ті роки та
на початку ХХІ століття з’являються друком його книги статей: «Відлитий у стро-
фи час», «Вокатив», «Вогнем пречистим», «Петро Скунць. Всесвіт, гори і він»,
«Франко-каменяр», «Воздвиження храму», «Розкуймося, братаймося», «Екс-
лібриси Евтерпи», «…Світ. Поет і його слово... Голобородькознавчі студії», «…І
той вогонь, що не згаса… Маланюкознавчі студії», «...Голос мій не відлюбиться…
Вінграновськознавчі студії».
На особливу вдячність заслуговує започаткована Тарасом Салигою авторська
текстологічно-джерелознавча серія «Розсипані перли», в якій він подає з власним пе-
реднім словом «Вибрані поезії» Вадима Лесича, «Поезії. Малярство» В. Хмелюка,
«Поезії» Михайла Дяченка (Марка Боєслава).
Особливий, аргументований історико-типологічним аналізом акцент дослідник
робить на органічному духовному порідненні поетичної творчості митців-емігрантів
із національним єством своєї Батьківщини, з національною літературою і культурою.
Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Іван Фран-
ко, Дмитро Донцов, Богдан Ігор Антонич, Павло Тичина, Микола Зеров, Максим
Рильський, Володимир Сосюра, Дмитро Павличко, Василь Симоненко, Василь Стус,
Микола Вінграновський, Іван Дзюба, Петро Скунць, Василь Голобородько, Ігор Кали-
нець, Микола Петренко, Василь Герасим’юк, Богдан Стельмах… Чому я творю перелік
цих імен і чому наш ювіляр подає такий широкий діапазон своїх творчих зацікавлень,
своїх літературознавчих осягнень життєвого і творчого шляху багатьох письменників?
Передусім тому, щоб засвідчити своє прагнення обґрунтувати єдність і неподільність
розвитку української літератури — письменства материкової України і літератури діа-
спорної, наголосити на головних векторах єдності історії, культури, мови, літератури
духовних материків — Галичини і Наддніпрянщини, України взагалі й того потужного
культурного, літературно-мистецького масиву, який витворила українська еміграція.
Проте серед поетів є той, до якого Тарас Салига, так би мовити, прикипів душею
і, здається, не може достеменно відкрити для себе таємницю його геніального прозрі-
вання в образному слові. Це М. Вінграновський, в міфопоетичний світ, в семантичну
поліфонію, в художньо-образну палітру якого намагався вжитися автор восьми спеці-
альних розвідок, об’єднаних у цикл «Цей Микола Вінграновський…». А це здійснити
надзвичайно складно, бо, як визнає Тарас Салига, «імпресіоністична муза М. Вінгра-
новського ніколи не запитує автора, що їй можна “витворяти”, а що ні».
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2022. № 2 (722) 113
Той, хто відчиняє духовні храми
Як дослідникові пізнати інтуїцію поета, його уяву, найтонші нюанси його витон-
ченого образного мислення, калейдоскопічну гру ритмів, сенсів, думок і чуттів? Адже
музі Вінграновського, стверджує дослідник, «дозволяється все: алогічні словесні
структури, образний та смисловий ірраціоналізм, сугестивність душевних станів, ча-
рівність загадкової казковості, безмежність асоціативної просторовості та ін.».
Заради чого Тарас Салига відчиняє ці духовні храми, які витворюють талановиті
митці? Заради духовного і морального оновлення їхнім високим словом національної
істини тих, чия свідомість ще й досі перебуває в рабському полоні тоталітарного мис-
лення, заради відродження національного духу, національної гідності, заради того,
щоб нарешті минули «дні беззаконія і зла».
Національна гідність для Шевченка, вважає Тарас Салига, — «найвища міра і
найбільш безкомпромісна оцінка людської поведінки». А для набуття української на-
ціональної ідентичності, без чого людина не піднесеться духом до виплекання в собі
почуття національної гідності, до усвідомлення себе як національно свідомої, з по-
чуттям національної честі й гідності особистості, необхідне переродження, духовне
і моральне самооновлення української людини, «воскресіння українності» в Україні.
Ось чому для літературознавця Салиги так важить у творчості українських поетів те,
чи відбувається там «діалог між поетом і нацією», і якщо відбувається, то на якому
ідейно-естетичному рівні, завдяки яким художньо-образним «шляхам» поет прямує
до свого народу.
У полемічному захисті національних духовних традицій і літературно-мистецьких
цінностей від псевдомодерних переоцінок та перетлумачень, від «псевдолітературо-
знавства, враженого вірусом постмодерної сваволі», Тарас Салига хоча й буває емо-
ційно бурхливим, в’їдливо саркастичним, але завжди він аналітично ґрунтовний, аргу-
ментований у своїх судженнях і запереченнях.
Не випадково професор Іван Денисюк убачав у полемічних осудженнях Тара-
сом Салигою писань так званих міфотворців та вдаваних постмодерністів щось від
«творчості українських письменників-полемістів і гнівного патріотизму Євгена Ма-
ланюка». А його колега, професор Ярослав Гарасим, вітаючи професора Салигу з його
75-річчям, відзначав, що своїми науково-публіцистичними і теоретичними розвідка-
ми вчений реалізовує своєрідну стратегію спорудження «монументального культуро-
логічного храму української духовної культури».
Цей духовний храм української літератури, мистецтва, культури Тарас Салига
воздвижує й нині із невтомною творчою енергією, відкриваючи індивідуальні поетич-
ні храми Слова, творені митцями спільного національного Духу.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
Отримано 4 лютого 2022 р. м. Київ
|