Мій дорогий Учителю!
Збережено в:
| Дата: | 2012 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2012
|
| Назва видання: | Лексикографічний бюлетень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185337 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мій дорогий Учителю! / В. Ярмак // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 19-21. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-185337 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1853372022-09-13T01:26:24Z Мій дорогий Учителю! Ярмак, В. Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) 2012 Article Мій дорогий Учителю! / В. Ярмак // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 19-21. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185337 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) |
| spellingShingle |
Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) Ярмак, В. Мій дорогий Учителю! Лексикографічний бюлетень |
| format |
Article |
| author |
Ярмак, В. |
| author_facet |
Ярмак, В. |
| author_sort |
Ярмак, В. |
| title |
Мій дорогий Учителю! |
| title_short |
Мій дорогий Учителю! |
| title_full |
Мій дорогий Учителю! |
| title_fullStr |
Мій дорогий Учителю! |
| title_full_unstemmed |
Мій дорогий Учителю! |
| title_sort |
мій дорогий учителю! |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2012 |
| topic_facet |
Не все сплива рікою часу (до 90-річчя від дня народження Л. С. Паламарчука ) |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185337 |
| citation_txt |
Мій дорогий Учителю! / В. Ярмак // Лексикографічний бюлетень: Зб. наук. пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2012. — Вип. 21. — С. 19-21. — укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT ârmakv míjdorogijučitelû |
| first_indexed |
2025-07-16T05:57:36Z |
| last_indexed |
2025-07-16T05:57:36Z |
| _version_ |
1837781962835623936 |
| fulltext |
Мій дорогий Учителю!
19
ним у галузі лексикологічних досліджень в Україні. Разом з тим йому були
притаманні найкращі риси інтелігентної людини: скромність, демократизм,
простота і доброзичливість у стосунках зі своїми учнями і колегами. Я вже
відзначав, як він м’яко і тактовно висловлював свої поради, коли доводилося
звертатися до нього з якого‑небудь приводу: в них не було жодної тіні якоїсь
зверхності чи категоричності. Як еталон ученого‑лінгвіста найвищої проби
і справжнього інтелігента світлий образ Леоніда Сидоровича назавжди за-
лишиться в пам’яті всіх, хто з ним працював, хто його знав.
Вероніка Ярмак
Мій дорогий Учителю!
Свого часу мені надзвичайно поталанило: моїм науковим керівником став
легендарний український лексикограф, доктор філологічних наук, професор
Л. С. Паламарчук. Коли я замислююся над тим, як можна якомога лаконічні-
ше й водночас вичерпно сказати про професора Л. С. Паламарчука, то при-
гадую висловлення німецького філософа і письменника Й. Ґ. Гердера: «Той,
хто знає, але не може, той – теоретик, якому не вірять, якщо йдеться про
практику; той, хто може, але не знає, – просто практик або ремісник: істин-
ний художник поєднує в собі і перше, і друге». Річ у тім, що ці слова – саме
про нього, справжнього вченого, мудрого Педагога, людину великої душі.
Незважаючи на зайнятість, він надзвичайно відповідально ставився до
наукового керівництва: Леонід Сидорович безпомилково «відскановував»
людину й одразу окреслював цілий комплекс завдань, стосовних усього пері-
оду навчання в аспірантурі, був вельми вимогливим, проте надмірного наван-
таження не давав, а, головне, – не позбавляв аспіранта можливості креативно
й аналітично мислити, даючи йому цілковиту свободу й право самостійно
продумувати концепцію дисертації й розставляти певні акценти. Він терп-
ляче, абсолютно не дратуючись, пояснював колишньому студентові, у чому
полягає специфіка наукової роботи, як треба найраціональніше використо-
вувати час, аналізувати й синтезувати мовний матеріал, відстоювати свої по-
гляди. Разом із тим, він досить іронічно ставився до безперервного сидін-
ня в читальних залах бібліотек, обґрунтовуючи необхідність раціонального
Ярмак В .
20
планування часу. Крім того, він давав справжні уроки життя, найбільш ваго-
мим висновком з яких, на мою думку, було таке дорогоцінне для недосвід-
ченої молодої людини вміння відрізняти головне від другорядного, філо-
софськи сприймати тимчасові труднощі й дивитися на них, за його власним
висловом, «з висоти пташиного польоту». Леонід Сидорович Паламарчук
пройшов непростий життєвий шлях, проте він був дуже демократичним,
надзвичайно доброзичливим, не втрачав уміння щиро спілкуватися з молоддю
й робити людям добро: приходив на допомогу в складних життєвих ситуаціях,
підбадьорював напередодні складних і відповідальних кандидатських іспитів,
давав наукові й життєві поради, причому робив це напрочуд тактовно й тонко.
Характерно, що таким незамінним та авторитетним порадником він був і для
молоді, і для солідних співробітників, які багато років працювали в Інституті
мовознавства ім. О. О. Потебні. Поза всяким сумнівом, на весь колектив по-
зитивно впливала дбайливо створювана ним мажорна, позитивна аура. Леонід
Сидорович любив жартувати й, зазвичай, підсумовуючи чергове засідання від-
ділу лексикології та лексикографії, питав: «Запитання є?». І сам же жартома
відповідав: «Не є». Отже, й дійсно, «запитань не є»: Леонід Сидорович Па-
ламарчук, учений‑трудівник, був і залишається безумовним флагманом укра-
їнської лексикографії другої половини ХХ століття, який підняв цю галузь на
новий, якісно вищий (порівняно з іншими періодами) щабель і стояв біля ви-
токів розвитку новітньої української лексикографічної школи.
Леонід Сидорович дуже пишався своєю родиною і науковим колективом,
у якому працював. Він був скромною людиною, діяльність якої, можливо,
була недооціненою, але, безперечно, не наукові звання й не кількість нагород
визначають вагу персоналій у лінгвістичній науці.
Спілкування з такими непересічними особистостями, як Л. С. Паламар-
чук, – водночас і щастя, і величезна відповідальність, адже саме вони фор-
мують наші уявлення про світ. Крім того, життя наших Учителів стає для нас
дороговказом, уособленням сумління, й надалі ми, часто‑густо навіть чітко
цього не усвідомлюючи, намагаємося бути гідними тих високих ідеалів і
життєвих принципів, які вони втілювали, так званої «високої планки».
Невдовзі після закінчення аспірантури й захисту кандидатської дисер-
тації я перейшла до викладацької діяльності. Час від часу ми з Леонідом
Сидоровичем спілкувалися, він завжди цікавився моїй життям і науковими
успіхами, проте вже не так часто, як раніше. Коли я довідалася, що Леонід
Сидорович серйозно захворів, то мені навіть на думку не спадало, що він уже
не одужає, – настільки життєстверджуючим був у моїй свідомості його образ.
Мене й досі не полишає відчуття, що я не встигла сказати Леонідові Сидо-
Мій дорогий Учителю!
21
ровичу щось дуже важливе, а в час, коли вся наукова громадськість України
відзначає 90‑річчя від дня його народження, я з особливою силою відчуваю
його символічну присутність. Через те у мене народилися такі поетичні рядки:
Пам’яті Л. с. Паламарчука
Мій дорогий Учителю! Коли згасає вечір,
І врешті хвиля справ вщухає недоречних,
Я думаю: де каса, де купить перепустку таку,
Що шлях відкриє на сеанс духовного зв’язку?
Або ж хоча б Вам надіслать короткий лист,
Подякувать за Ваш чудовий лінгвістичний хист,
Поради слушні, мудрість, усмішку лукаву,
І за серйозність в ставленні до справи.
Отож, не «мейл» скупий, не «месидж», – саме лист,
Щоб Вам його до брами Вічності приніс
Німий поштар в прозорій мантії з дощу,
І дав би нам хоча б наговоритись досхочу...
Вас пам’ятають стіни, зала й словники,
На Вас іще чекають звершення нові,
А коридор карбує Ваш квапливий крок:
Прийдіть, щоб з нами знову провести урок.
Зайдіть до картотеки погортати книгу,
Поговорити й розтопити тиші кригу.
Шановний Вчителю, по‑східному – ходжа,
Суворий Ви, й водночас зовсім на ханжа,
І пам’ять серця вдячно спогад береже,
І коридор завмер: мить Вашої появи стереже.
Але безжально стулені у Вічності вуста,
У відповідь – лиш прірви відповідь пуста,
Лише в повітрі сосен чути тихий дзвін,
То шум їх крон, що лине навздогін.
Зник листоноша‑медіум у мантії з туману,
Лиш на годину він увів мене в оману...
А за вікном – заплаканий і сонний ранок,
І сині квіти тісно обступили ґанок,
Милуючись, як дощ жбурляє без жалю
У різні боки світлі бризки кришталю.
|