Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка
The article deals with the analysis of the linguistic subject matter of the epistolary of Borys Hrynchenko based on the material of his letters to Vladymyr Hnatiuk, Trofym Zinkivskyi and Mykhailo Kotsiubynsky. It has been emphasized that the lexicographic activity of B. Hrynchenko appeared an exampl...
Збережено в:
| Дата: | 2014 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут української мови НАН України
2014
|
| Назва видання: | Лексикографічний бюлетень |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185390 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка / А.О. Найрулін // Лексикографічний бюлетень: Зб.наук.пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2014. — Вип.23. — С. 30-36. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-185390 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1853902022-09-15T01:27:03Z Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка Найрулін, А.О. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» The article deals with the analysis of the linguistic subject matter of the epistolary of Borys Hrynchenko based on the material of his letters to Vladymyr Hnatiuk, Trofym Zinkivskyi and Mykhailo Kotsiubynsky. It has been emphasized that the lexicographic activity of B. Hrynchenko appeared an example and proof of his intensive and self-sacrifi cing labor, and it is no wonder why the Dictionary of the Ukrainian language remains the basis for the fundamental lexicographic works of the domestic scholars even in our days. Th e epistolary heritage of B. Hrynchenko pays a great att ention to the problems of the lexical, grammatical, accentuational, and orphographic normalization of our literary language, the educational function of our mother tongue and its use in the sphere of science. 2014 Article Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка / А.О. Найрулін // Лексикографічний бюлетень: Зб.наук.пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2014. — Вип.23. — С. 30-36. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0118 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185390 uk Лексикографічний бюлетень Інститут української мови НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» |
| spellingShingle |
Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» Найрулін, А.О. Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка Лексикографічний бюлетень |
| description |
The article deals with the analysis of the linguistic subject matter of the epistolary of Borys Hrynchenko based on the material of his letters to Vladymyr Hnatiuk, Trofym Zinkivskyi and Mykhailo Kotsiubynsky. It has been emphasized that the lexicographic activity of B. Hrynchenko appeared an example and proof of his intensive and self-sacrifi cing labor, and it is no wonder why the Dictionary of the Ukrainian language remains the basis for the fundamental lexicographic works of the domestic scholars even in our days. Th e epistolary heritage of B. Hrynchenko pays a great att ention to the problems of the lexical, grammatical, accentuational, and orphographic normalization of our literary language, the educational function of our mother tongue and its use in the sphere of science. |
| format |
Article |
| author |
Найрулін, А.О. |
| author_facet |
Найрулін, А.О. |
| author_sort |
Найрулін, А.О. |
| title |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка |
| title_short |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка |
| title_full |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка |
| title_fullStr |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка |
| title_full_unstemmed |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка |
| title_sort |
мовна проблематика епістолярію бориса грінченка |
| publisher |
Інститут української мови НАН України |
| publishDate |
2014 |
| topic_facet |
Матеріали Всеукраїнської наукової конференції «Лексикографічний досвід Б.Д.Грінченка на загальнослов’янському тлі» |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185390 |
| citation_txt |
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка / А.О. Найрулін // Лексикографічний бюлетень: Зб.наук.пр. — К.: Ін-т української мови НАН України, 2014. — Вип.23. — С. 30-36. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| series |
Лексикографічний бюлетень |
| work_keys_str_mv |
AT najrulínao movnaproblematikaepístolâríûborisagrínčenka |
| first_indexed |
2025-07-16T06:00:41Z |
| last_indexed |
2025-07-16T06:00:41Z |
| _version_ |
1837782157121028096 |
| fulltext |
30
Анатолій Найрулін
Анатолій Найрулін
Мовна проблематика
епістолярію Бориса Грінченка
Дослідження письменницького епістолярію на сьогодні є актуальним на-
самперед тому, що він несе в собі важливу культурно-історичну інформацію
про особливості певної творчої доби, про мистецькі пошуки, суспільно-по-
літичні погляди й уподобання, про проблеми літератури й мови. У листах
митців художнього слова українська мова стає не лише засобом спілкуван-
ня, вираження думок, почуттів, а й інструментом націєтворення, національ-
ної інтеграції, «інструментом реанімації національної свідомості» [6: 162],
важливим складником українознавства, явищем суспільно-історичним, адже
в листах багато уваги приділено доленосним питанням розвитку нашої мови,
а «доля мови віддзеркалює долю національної культури, літератури, писем-
них пам’яток, долю рідномовної школи» [2: 400].
Отже, метою нашої статті став аналіз мовної проблематики, відбитої
в епістолярії одного з найвидатніших представників української культури й
науки Б. Д. Грінченка. Насамперед слід зауважити, що, на жаль, на сьогод-
ні ми не маємо повного зібрання листів письменника, є лише фрагменти з
його листування:
1. Листи до Михайла Коцюбинського, упорядковані Володимиром
Мазним [4: 54–78].
2. Листування Трохима Зінківського з Борисом Грінченком, упорядко-
ване Сидором Кіралем [1].
3. Листи до Володимира Гнатюка, упорядковані Василем Яременком [3].
Аналізуючи мовну проблематику епістолярію Бориса Грінченка, ми тради-
ційно насамперед звертаємо увагу на його редакторську роботу над Словарем
української мови, про яку чи не найбільше взнаємо з листів до Володимира
Гнатюка. Як зазначає у своїй передмові В. Яременко, «листи до В. Гнатюка —
це літопис роботи Б. Грінченка над Словарем української мови… Листи засвід-
чують соборний характер Грінченкового Словаря… Володимир Гнатюк висту-
пає фактично як співавтор Грінченкового Словаря. Він подає йому не тільки
значення слів, а й найрізноманітніші словники, які дають змогу простежити
шлях кожного слова до цієї епохальної лексикографічної праці, яка неперевер-
шена й досі і далі залишається першоджерельною» [7: 153].
31
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка
Власне роботі над словником присвячено 11 із 59 листів. Перша згад-
ка з’являється в листі № 34 від 27.06.1902: «… мені приручено впорядкува-
ти український словар і ся справа забирає в мене майже весь час» [3: 172].
У листі № 36 від 14. 01. 1903 йдеться про вирішення проблеми наповнення
словника, про погане асигнування, нестачу часу на редагування. Про важ-
ку й напружену роботу над цією лексикографічною працею свідчать листи
№ № 39 та 40 від 4.02.1904 та 7.07.1904 відповідно: «… роблю словарь … і
руками, і ногами, і зубами роблю…» [3: 174] і в наступному: «Роблю як ніколи
попереду, бо інакше не можна, і через те нічого іншого не то робити, навіть
думати не маю змоги…» [3]. У листах № № 40–43 Борис Грінченко з’ясовує
у Володимира Гнатюка значення 47 слів, уміщених у його етнографічних
працях та в працях Я. Головацького. Про ґрунтовний, скрупульозний, педан-
тичний науковий підхід до роботи над словником свідчать відомості з листів
№ № 42–45. У листі № 42 від 29. 09. 1904 Б. Грінченко уточнює значення й
написання окремих слів, і в цьому ж листі, а також у трьох подальших про-
сить В. Гнатюка про потрібні йому словники: «Русько-мадярський» Ласлова
Чопея, «Німецько-руський» Омеляна Партицького та «Русько-німецький»
Омеляна Поповича, які, як підтверджує листування, обов’язково надсилав
адресат. В останніх листах № № 57, 59 Б. Грінченко зазначає: «Перші два
томи мого словаря вже в книгарні… Томи ІІІ та ІV друкуються відразу
в двох друкарнях, третього видруковано третину, четвертого трохи мен-
ше» [3: 183–184] і далі: «ІV том словаря міг би вже давно бути у Львові,
коли б не друкарня. Та все ж надруковано вже все «я», тепер складають
людські ймення — ото й кінець буде» [3: 185].
Отже, лексикографічна діяльність Б. Грінченка стала прикладом і свід-
ченням копіткої, напруженої, самовідданої роботи. Тому недаремно й
до наших днів Словарь української мови за його редакцією залишається
основою найвизначніших вітчизняних лексикографічних праць, зокрема й
академічних словників.
Про ґрунтовну лінгвістичну підготовку й обізнаність, авторитетність
Б. Грінченка в питаннях розбудови української літературної мови свідчить
листування з Трохимом Зінківським, яке охоплює період 1885–1892 рр. і скла-
дається із 106 листів, у яких порушено проблему внормування лексики, гра-
матики, правопису української літературної мови. Загалом мовній проблема-
тиці присвячено 20 листів письменників, що є свідченням уважного й дбай-
ливого ставлення до мови не тільки як до засобу спілкування, а як до всена-
родного витвору нації [1: 23]. Так, у листі № 19 від 5.08.1886 Т. Зіньківський
порушує проблему лексичної нормалізації, наголошуючи на тому, що слова
32
Анатолій Найрулін
муза, поет, елегія та інші слід віднести до інтернаціональної лексики, ужива-
ної в усіх мовах, і її «трудно поминути, особливо, коли більшу частину їх ми
не можемо «замінити» з рідної мови» [1: 53]. У цьому самому листі адресант
робить зауваження щодо запозичень з церковнослов’янської мови, які пови-
нні бути саме церковнослов’янськими, а не російськими: «Одже, чи до речі
позичатись нам у церковній мові, неважко буде відповісти, що коли позича-
ти, то позичати іменно з церковної, яко корня, ніж з кацапщини» [1]. У лис-
ті-відповіді № 20 від 19.08.1886 Б. Грінченко погоджується з багатьма заува-
женнями Т. Зіньківського, водночас виступаючи проти абсолюту авторитета
щодо введення в літературний обіг деяких непритаманних українській мові
лексичних форм: «Шевченко пише «радуйся» замість «радій» — невже ж
відціля вивод, що й ми мусимо помилятися з їм укупі й замісць свого «радій»
тягти за хвіст чуже «радуйся»? Не думаю» [1]. Про помірковане ставлення
до лексичних запозичень також читаємо в листі до М. Коцюбинського від
11.02.1895: «В мові треба б менше полонізмів, а то по інших місцях комедія
буде напівнезрозуміла звичайним глядачам, що мову українську знають по-
гано, а польської зовсім не знають» [4: 63].
Показовими є листи № № 48–56, у яких Б. Грінченко й Т. Зіньківський
розглядають найактуальніші мовні проблеми: граматичні та акцентуаційні
(фонетичні) тощо. Так, Б. Грінченко в багатьох листах до Т. Зіньківського ви-
ступає проти родового означального відмінка іменника замість прикметника:
«Життя скотини» …Не по-укр[аїнськи], здається мені. Коли вжити слово
«скотина», то доведеться сказати: «скотиняче (або скотинне) життя»,
бо укр[аїнська] мова не любить цього genetivus’a опреділяючого» [1: 93].
Подібне зауваження спостерігаємо й в одному з листів до М. Коцюбинського:
«Тільки заздалегідь просю дозволу повиправляти там отой «родительный
определительный» (мати Хариті etc) на нашу народну форму (Харитина
мати), бо се дуже збиває малих читачів та й псує Вашу гарну мову» [4: 54].
У листі № 50 від 9.09–17.09.1888 Б. Грінченко, говорячи про правиль-
ність уживання форм множини, звертає увагу й на особливості акцентуван-
ня в них, цілком логічно поєднуючи таким чином граматику з особливос-
тями наголосу, зауважуючи про яскраву фонетичну особливість української
мови — повноголосся та тяжіння до переваги відкритих складів над закрити-
ми: «Лічба многа од слова «корінь» буде: «коріні» (не «корні») — так само,
як «голос — голоси», «черінь — черіні», «кавун — кавуни». А проте за акцен-
туванням на стою — це ще треба вислідити; у всякому ж разі, укр[аїнська]
мова любить повноголосність» [1: 103]. Отже, у поглядах Бориса Грінченка
на деякі суперечливі питання української граматики спостерігаємо розуміння
33
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка
системного характеру мови, що виявляє себе у зв’язках граматики з акценту-
ацією та в збереженні тенденції до відкритості складу, що безумовно можна
відчути ще в одній яскравій рисі нашої мови — її милозвучності.
Граматичні питання порушено й у листі № 75 від 19.08.1889, у якому
Т. Зіньківський виступає проти форми родового відмінка множини (pluralis
genetivus) на користь форми називного множини (pluralis nominativus). І
тут же зауважує про маловживаність у нашій мові активних дієприкметни-
ків теперішнього часу, які перейшли в розряд прикметників: «… participi
не властива укр[аїнській] мові: є тільки декілька слів та й то як adjectiva:
«невсипущий», «питущий», «проклятущий» etс» [1: 162]. Цій самій проблемі
присвячено окремі епізоди в листі № 78 від 18.09.1889, де Т. Зіньківський
пропонує замість цих дієприкметників уживати описові дієслівні звороти:
«По-укр[аїнськи] можно тільки: «Має… і тому, хто бажає, продає…» або
конструкції іменника з прийменником: «продає на бажання» [1: 166].
Цікавою, скромною й водночас неочікуваною й повчальною для нас є
відповідь Б. Грінченка: «Про той каторжний participum скажу тільки те,
що я зараз же як одіслав до тебе листа, згадав, що приклади мої не всі
годящі. А проте я й не казав, що форма ця властива укр[аїнській] мові,
а тільки що важко без неї перебутися й влізла вже вона до нас. Ну, та
я про це балакатиму, може, колись потім — тоді як вивчу укр[аїнську]
граматику, бо дійшов я до того пересвідчення, що ж не знаю я мови зо-
всім, а знаю тільки укр[аїнські] слова» [1: 170]. Таке зізнання Б. Грінченка
засвідчує деякі суперечливі питання в розбудові й упорядкуванні нашої лі-
тературної мови й внутрішню боротьбу самого письменника: як поєднати
народно-розмовну основу з книжними елементами, щоб українська писем-
на мова не втратила власного обличчя.
Гостро відчутним є суперечливе питання щодо народно-розмовної осно-
ви української літературної мови. Як відомо, Б. Грінченко був прибічником
східноукраїнського (наддніпрянського) її варіанта, який, на його думку, через
«обмосковлення» підросійських українців є вдалішим, оскільки мова Марка
Вовчка й Куліша їм зрозуміла, а «мова галицьких статей цій публіці тяжка,
а часом таки й просто незрозуміла…» [3: 183]. Водночас, розуміючи по-
требу у виробленні єдиної української літературної мови як об’єднувального
чинника нації, Борис Грінченко в одному з листів до В. Гнатюка зазначає,
що «життя, певне, виробить щось середнє, яке більше або менше задоволь-
нить і вас, і нас. Скільки там буде спеціально «галицького» елементу в тій
«середній» мові, а скільки нашого — се залежатиме від того, хто більше
працюватиме далі, творячи сю мову» [3]. Отже, Б. Грінченко усвідомлює й
34
Анатолій Найрулін
припускає можливість входження в тканину української літературної мови
її галицьких елементів, які відчутнішими стали в подальшому процесі роз-
витку української літературної мови (це й правопис 1927–1929 рр., і задекла-
ровані зміни, спрямовані на вдосконалення сучасного правопису, і поповне-
ння лексичного фонду тощо).
Як відомо, Б. Грінченко значну увагу приділяв питанню унормування
українського правопису. В історію української літературної мови він увійшов
як автор правопису 1908 р., якому Іван Огієнко дав заслужену високу оцін-
ку: «… цей правопис, … вислід збірної праці письменників усього ХІХ-го
століття й усього українського народу» [5: 238]. У листі № 6 від 19. 08.
1899 до Володимира Гнатюка Б. Грінченко звертає увагу на вживання вели-
кої букви на початку рядка віршованих творів: «Також бажано, щоб кожен
рядок починався з великої букви» [3: 159]. Ще в одному листі до В. Гнатюка
від 3. 09. 1908 Б. Грінченко цікавиться його думкою щодо своєї праці «Три
питання нашого правопису» й обґрунтовує свої міркування про написання
разом з -ся: «Та як би ви не дивилися на це з наукового погляду, але з погляду
практичного справа з окремим написанням ся у нас цілком безнадійна і річ
ця була б дуже шкодлива. У Галичині не хочуть зважати на те, що ми тут
маємо діло з обмосковленою інтелігенцією і з масами зовсім несвідомими,
темними і звиклими до московської книжки… Для їх галицький правопис …
з окремим ся … здається чужим і тяжким» [3: 184]. Правописні проблеми
порушує Б. Грінченко й у листі до Т. Зіньківського від 16.07.1889, у якому
нарікає на недосконалість «кулішівки», порівнюючи її з «ярижкою» («уря-
дівкою»): «На мою думку, мусимо ми дякувати за накинений нам правопис:
кулішівка одбивала од укр[аїнської] книжки селянство, бо воно не вміє по їй
читати й казало, що це не по-нашому… Сьогочасна ж «урядівка» хоча й
не цілком здатна для нашої мови, та зате цілком зручна для нар[одних] кни-
жок, бо народові відома. Не бажаючи того, зроблено нам велику послугу
тим, що накинено «урядівку»» [1: 156]. Щоправда, ця думка письменника
є виправданою лише з популяризації української мови, збільшення рідно-
мовної читацької аудиторії. Граматико-правописні зауваження знаходимо й
у листі до В. Гнатюка від 25.08.1905 р., у якому Б. Грінченко просить внести
виправлення у дві його промови й пропонує замінити товаришом — на то-
варишем, само — на саме [3: 178]. Ці зауваження, як відомо, у подальшому
стали нормативними.
Отже, Б. Грінченко, стоячи на засадах якнайширшої популяризації укра-
їнської мови, у своїх правописних поглядах обстоював практичну доціль-
ність нашої орфографії з орієнтацією на народні маси, тим самим зміцнюючи
35
Мовна проблематика епістолярію Бориса Грінченка
зв’язки між представниками всієї української нації. Хоча такі погляди не мо-
гли не викликати суперечностей, однак ідея згуртування нації під гаслом
єдиної української мови як інтегрувального чинника була наріжною не лише
в епістолярії, а й у науковій та художній спадщині письменника.
А тому, виходячи із зазначеного, в епістолярії Б. Грінченка не залишене
поза увагою питання просвітницької функції рідної мови: «Спасибі за число
«Діла». Прочитав. Мова самого «Діла» не показує в йому великого знавця…
Та не се важно, а те, як самі галицькі й буковинські селяни розуміють мову
таких книжок, як от М. Загірньої? У нас народ сі книжки охоче читає й до-
бре розуміє» [3: 172] — лист до В. Гнатюка від 16.04.1902 р.
Величезним було бажання Б. Грінченка бачити українську науку рідною
мовою. У листі до В. Гнатюка від 7. 10. 1901 воно звучить як гасло, яке має
неодмінно збутися: «Він іде й прийде той час, коли вільна наука озветься
рідним словом з незалежної ні від кого, опріч нас самих, катедри!» [3: 168].
Отже, епістолярій Бориса Грінченка — це ще одна важлива сторінка історії
нашої літературної мови та історії вітчизняного мовознавства, що висвітлює
проблеми розвитку лексикографії, правопису, упорядкування лексики, грама-
тики, питання мовного будівництва, яке є гостро актуальним і на сучасному
етапі, а тому через історичну призму письменницької епістолярної спадщини
ми можемо окреслити перспективу нашого духовного розвитку, у якому мова є
й буде основою й рушійною силою нашого подальшого поступу.
Література
1. «… Віддати зумієм себе Україні»: листування Трохима Зіньківського з Бо-
рисом Грінченком». — К. — Нью-Йорк, 2004. — 520 с.
2. Єрмоленко С. Я. Нариси з української словесності: (стилістика та культура
мови) / С. Я. Єрмоленко. — К.: Довіра, 1999. — 431 с.
3. Із епістолярної спадщини Бориса Грінченка // Бахмутський шлях. —
2005. — № 3–4. — С. 157–188.
4. Листи до Михайла Коцюбинського: в 3 т. — Т. 2. — Ніжин: ТОВ ВКП «Ас-
пект», 2002. — 343 с.
5. Огієнко І. І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної
мови / І. І. Огієнко. — К.: Либідь, 1995. — 296 с.
6. Русанівський В. М. Історія української літературної мови: підруч-
ник / В. М. Русанівський. — К.: АртЕк, 2001. — 329 с.
7. Яременко В. Листи Бориса Грінченка до Володимира Гнатюка / Василь
Яременко // Бахмутський шлях. — 2005. — № № 3–4. — С. 144–156.
36
Юлія Абрамян
Anatolii NAIRULIN
Linguistic subject matt er of epistolary of Borys Hrynchenko
Th e article deals with the analysis of the linguistic subject matt er of the epistolary
of Borys Hrynchenko based on the material of his lett ers to Vladymyr Hnatiuk, Tro-
fym Zinkivskyi and Mykhailo Kotsiubynsky. It has been emphasized that the lexico-
graphic activity of B. Hrynchenko appeared an example and proof of his intensive and
self-sacrifi cing labor, and it is no wonder why the Dictionary of the Ukrainian language
remains the basis for the fundamental lexicographic works of the domestic scholars
even in our days. Th e epistolary heritage of B. Hrynchenko pays a great att ention to the
problems of the lexical, grammatical, accentuational, and orphographic normalization
of our literary language, the educational function of our mother tongue and its use in
the sphere of science.
Юлія Абрамян
Джерела дослідження напрямків розвитку
сільськогосподарської лексики
українських східнослобожанських говірок
Ґрунтовне, усебічне вивчення динаміки лексичної системи української
мови загалом та словникового складу окремих тематичних груп у сучасній
вітчизняній лінгвістиці дедалі виразніше стає одним з найактуальніших за-
вдань. Для мови характерним є постійний рух, змінність у часі й просторі,
і водночас їй властиві ознаки внутрішньої стабільності, цілісності. За спо-
стереженнями В. М. Ярцевої, під час дослідження історичних чинників змін
окремих мов чи діалектів можна виявити періоди більшої «стійкості», або,
навпаки, різке зростання змін, що призводять до якісних зрушень у будові
цієї мови [24: 33]. Лексика є тією динамічною системою, яка засвідчує за-
лежність розвитку мови від загального прогресу, матеріальної та духовної
культури народу. О. А. Стишов зауважує: «Історична змінність мови — най-
істотніша її риса, іманентна властивість, зумовлена безперервним процесом
|