Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз

У науковий обіг вводяться систематизовані в порайонному розрізі дані про організовані владою переселення протягом 1933–34 рр. та депортації 1935– 36 рр., в тому числі і за національною (етнічною) ознакою. Аналізуються причини, географія та демографічна статистика вказаних явищ. Детально простежу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2013
Автор:	Єфіменко, Г.Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2013
Назва видання:	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185490
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз / Г.Г. Єфіменко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 136-165. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185490
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1854902022-09-23T01:26:33Z Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз Єфіменко, Г.Г. У науковий обіг вводяться систематизовані в порайонному розрізі дані про організовані владою переселення протягом 1933–34 рр. та депортації 1935– 36 рр., в тому числі і за національною (етнічною) ознакою. Аналізуються причини, географія та демографічна статистика вказаних явищ. Детально простежується становище із масовим поверненням переселенців, що переїхали в спустошені Голодомором села південно-східної України у 1933–34 рр. В научный оборот вводятся систематизированные в порайонном разрезе данные об организованных властями переселениях 1933–34 гг. и депортациях 1935–36 гг., в том числе и по национальному (этническому) признаку. Анализируются причины, география и демографическая статистика указанных явлений. Подробно прослеживается положение с массовым возвращением переселенцев, переехавших в опустошенные Голодомором села юго-восточной Украины в 1933–34 гг. The author gives classified regional profiles of resettlement made in 1933–34 as well as deportation during 1935–36, both of which based on national (ethnic) feature. The reasons, geography and demographic data analyzed. Mass return of settlers who moved to the devastated by Holodomor villages of Southern-Eastern Ukraine in 1933–34 was traced. 2013 Article Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз / Г.Г. Єфіменко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 136-165. — Бібліогр.: 70 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185490 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У науковий обіг вводяться систематизовані в порайонному розрізі дані про організовані владою переселення протягом 1933–34 рр. та депортації 1935– 36 рр., в тому числі і за національною (етнічною) ознакою. Аналізуються причини, географія та демографічна статистика вказаних явищ. Детально простежується становище із масовим поверненням переселенців, що переїхали в спустошені Голодомором села південно-східної України у 1933–34 рр.
format	Article
author	Єфіменко, Г.Г.
spellingShingle	Єфіменко, Г.Г. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet	Єфіменко, Г.Г.
author_sort	Єфіменко, Г.Г.
title	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
title_short	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
title_full	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
title_fullStr	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
title_full_unstemmed	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
title_sort	переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185490
citation_txt	Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз / Г.Г. Єфіменко // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 136-165. — Бібліогр.: 70 назв. — укр.
series	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv	AT êfímenkogg pereselennâtadeportacíívpostgolodomorníroki19331936porajonnijzríz
first_indexed	2025-07-16T06:11:49Z
last_indexed	2025-07-16T06:11:49Z
_version_	1837782856637612032
fulltext	Єфіменко Геннадій 136 Єфіменко Геннадій (Київ) ПЕРЕСЕЛЕННЯ ТА ДЕПОРТАЦІЇ В ПОСТГОЛОДОМОРНІ РОКИ (1933–1936): ПОРАЙОННИЙ ЗРІЗ В науковий обіг вводяться систематизовані в порайонному розрізі дані про організовані владою переселення протягом 1933–34 рр. та депортації 1935– 36 рр., в тому числі і за національною (етнічною) ознакою. Аналізуються причини, географія та демографічна статистика вказаних явищ. Детально простежується становище із масовим поверненням переселенців, що переїхали в спустошені Голодомором села південно-східної України у 1933–34 рр. Ключові слова: депортація, Голодомор, переселення, національні (етнічні) меншини. У період 1933–1936 рр. на території радянської України було здійснено декілька організованих переселень та депортацій. Вони стали логічним наслід- ком попередньої більшовицької політики. Спочатку у 1933 і на початку 1934 рр. спустошені Голодомором українські села заселяли добровільні переселенці. Серед них були як організовані владою (через вербовку) селяни, так і ті, хто переселився на «звільнені» землі самотужки. Для означення таких дій вживаємо термін «переселення». Та вже у 1935 р. при виселенні селянських господарств з прикордонних районів Вінницької та Київської областей і доприселенні їх у східні райони УСРР згоди у селян не запитували. Для означення примусового виселення вживається дефініція «депортація». У звільнені в результаті депор- тації садиби було доприселено селянські господарства із Чернігівської та Київ- ської областей. Оскільки це були добровольці, то мова знову-таки йде про «переселення». Щодо 1936 року, то в тексті йтиметься лише про депортації. Поставлена проблема загалом досліджена в історіографії. Переселення 1933–34 рр. аналізували переважно українські дослідники1. Головною і незапе- речною тезою досліджень з цієї тематики є концентрація уваги на тому факті, що понад 100 тис. селян з-за меж УСРР було переселено в спустошені Голодомором українські села. На жаль, навколо цієї тематики є чимало неточ- ностей та спекуляцій, викликаних бажанням подати яскравий образ. При цьому небажані факти нехтуються. Наведемо типовий приклад: під час інтерв’ю Пер- шому каналу українського телебачення влітку 2012 р. автор цих рядків навів дані про переселення у 1933 році з РСФРР та Білорусії до України 117 тисяч переселенців. Водночас зазначалося, що переважна більшість із них через півроку-рік повернулися додому. Однак в оприлюдненому на телебаченні інтерв’ю було показано лише першу частину сказаного, тобто названа кількість переселених2. Таким чином, слухача та читача (відповідну текстову інформацію розмістили на сайті) підводили до висновку про те, що таке переселення спричинило відчутний русифікаційний вплив на вказані території, а це не відповідає дійсності. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 137 Проблема депортацій 1935–1936 рр. знайшла відображення як в україн- ській3, так і (це стосується переважно 1936 р.) в закордонній історіографії, насамперед польській4 і російській5. У цих працях аналізуються причини депор- тації, наводяться відомості щодо кількості депортованих, які, щоправда, не завжди збігаються, досліджуються долі депортованих тощо. Однак порайонний зріз депортацій, як правило, залишається поза увагою дослідників. Певним винятком є праці Г. Стронського та В. Жезицького, але географія їхніх дослід- жень не охоплює всю територію депортацій у 1935–1936 рр. Метою цієї праці є оприлюднення порайонних відомостей про виселення та доприселення в УСРР в 1933–1936 рр. Пошук здійснювався у рамках підготовки карт до «Атласу Голодомору», що готується в Гарвардському інституті укра- їнознавчих досліджень. Така публікація допоможе з’ясувати маловідомі нині факти та надати аргументи для того, щоб позбавитися від міфологізації цієї проблеми. Метою переселень 1933 — поч. 1934 рр. було заселення найбільш спусто- шених Голодомором українських сіл. Це була перш за все економічна потреба, адже хліб державі був потрібен, а вирощувати його у деяких районах не було кому. Депортації 1935 року мали вже дві причини: по перше, чистка західного кордону УСРР, а по-друге, те ж саме заселення спустошених Голодомором поселень. Значною мірою райони доприселення у 1935 р. співпадали із 1933– 1934 рр., що у сукупності з даними про повернення переселенців з Росії, стверд- жує тезу про те, що переселення 1933–1934 рр. мало вплинуло на етнічний склад українського села. Врешті, з’ясування районів виселення та районів допри- селення допоможе уточнити географію демографічних втрат як у східних, так і в західних районах УСРР. Більш масштабна депортація зразка 1936 року допо- може з’ясувати географію змін демографічної ситуації у міжпереписний період у західних районах Київської та Вінницької областей. Переселення 1933–1934 рр. Матеріали цього переселення збереглися в українських архівах краще з поміж інших. Відомості в обласному розрізі вже давно використовуються істориками та опубліковані у збірниках документів6. Однак порайонних даних організованого владою переселення до цього часу не опубліковано. Переселення відбувалося у дві черги — у листопаді–грудні 1933 року та у січні–лютому 1934 року. У першому випадку переселенці прибували винятково з-за меж УСРР — Горьковського краю, Центрально-Чорноземної, Західної, Івановської областей РСФРР та з Білоруської СРР. Власне кажучи, переселення згаданих вище 117 тис. осіб (точна цифра — 21 856 господарств, 117 149 осіб) було завершено наприкінці грудня 1933 р. Тобто це були переселенці першої черги. А вже з 10 січня 1934 р.7 почалася друга хвиля переселення — з Київ- ської, Вінницької та Чернігівської областей УСРР та з Центрально-Чорноземної області РСФРР. В обох випадках наявні плани переселення були дещо пере- вищені, і про це зазначалося відразу по прибуттю останніх запланованих вагонів з переселенцями. Оскільки перевищення було незначним — на 2–7% від плану, до того ж ці цифри незначно різняться у різних зведеннях8, то у таблиці вико- Єфіменко Геннадій 138 ристані планові показники. Врешті, саме їх 21 лютого 1934 р. Наркомзем подав до ЦК КП(б)У як звіт про виконану роботу. Дані розподілені по часу пере- селення. Таблиця 1 Зведена відомість переселенців кінця 1933 — початку 1934 рр.9 Листопад–грудень 1933 р. Січень–лютий 1934 р. Райони доприселення К-ість звідки звідки К-ість 1 2 3 4 5 Одеська область 6500 5000 Зинов’ївська міськрада 500 БСРР Арбузинський (Благодатнівський) Вінницька 300 Баштанський (Полтавський) Київська 200 Велико-Виськівський 800 БСРР Велико-Врадіївський (Врадіївський) 600 Горьковський край Велико-Олександрівський 500 БСРР Київська область 100 Голованівський Вінницька 400 Добровеличківський Вінницька 300 Доманівський Вінницька 400 Знам'янський Київська 700 Кахівський 400 БСРР Компаніївський 800 БСРР Криво-Озерський 200 Горьковський край Вінницька 200 Любашівський 300 Горьковський край Ново-Архангельський Вінницька 400 Ново-Бузький Київська 400 Ново-Миргородський Київська 300 Ново-Одеський Вінницька 300 Ново-Український 1100 БСРР Першомайський Вінницька 300 Рівнянський 900 БСРР Снігурівський 400 БСРР Савраневський Вінницька 400 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 139 Продовження таблиці 1 1 2 3 4 5 Хмільовський Київська 700 Дніпропетровська область 6500 6300 Дніпропетровська міськрада Чернігівська 200 Апостолівський 500 Західна обл. Бердянський Чернігівська 500 Божедарівський 300 Західна обл. Василівський 300 Західна обл. Васильківський 650 Західна обл. Вел.-Білозерський 450 Західна обл. Чернігівська 150 Вел.-Лепетихський 700 Західна обл. Вел.-Токмацький 500 Західна обл. Геничеський Чернігівська 600 Долинський 400 Західна обл. Київська 250 Кам’янський (нац. Російськ.) Чернігівська 200 Коларівський (нац. Болгар- ський) с. Романівка Чернігівська 600 Люксембурзький (нац. німецьк.) 300 Західна обл. Магдалинівський Чернігівська 200 Межівський Чернігівська 600 Мелітопільський 500 Західна обл. Михайлівський 300 Західна обл. Ниж.-Сірогозький 550 Західна обл. Ново-Васильківський (Покровський) Київська 500 Ново-Празький Чернігівська 550 Ново-Троїцький 450 Західна обл. Чернігівська 200 Олександрівський Київська 275 Павлоградський Київська 600 Покровський Чернігівська 200 Солонянський Київська 100 Сталіндорфський (нац.єврейськ.) Західна обл. 300 Царекостянтинівський Київська 275 Якимівський 600 Західна обл. Єфіменко Геннадій 140 Продовження таблиці 1 1 2 3 4 5 Харківська область 4500 5000 Сумська міськрада Київська 100 Балаклійський ЦЧО 280 Барвінківський 250 ЦЧО ЦЧО 220 Близнюківський 550 ЦЧО ЦЧО 250 Валківський Київська 400 Велико-Бурлуцький 250 ЦЧО ЦЧО 200 Вовчанський ЦЧО 240 Глобинський ЦЧО 600 Двурічанський 600 ЦЧО Ізюмський ЦЧО 170 Карлівський Київська 300 Кобиляцький Київська 130 Красноградський 300 ЦЧО Краснокутський 750 ЦЧО Краснопільський (Жовтневий) ЦЧО 450 Куп’янський ЦЧО 600 Нехворошанський Київська 140 Олексіївський (нац. російськ.) Київська 120 Охтирський Київська 250 Решетилівський Київська 230 Сахновщанський 1600 ЦЧО Семенівський Київська 200 Тростянецький 250 ЦЧО Чутівський Київська 220 Донецька область 3500 4000 Маріупольська міськрада Чернігівська 400 Амвросіївський Чернігівська 600 Біловодський 600 Івановська Чернігівська 300 Білолуцький 500 Івановська Чернігівська 400 Гришинський Чернігвська 300 Марківський 390 Івановська Ново-Псковський (Білокуракинський) 600 Івановська Чернігівська 400 Олександрівський Чернігівська 300 Покровський 510 Івановська Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 141 Закінчення таблиці 1 1 2 3 4 5 Рубіжанський Чернігівська 200 Сватівський 150 Івановська Чернігівська 200 Старобільський 350 Івановська Чернігівська 300 Старо-Каранський 400 Івановська Чернігівська 300 Старо-Микольський (Володарський) Чернігівська 300 Всього по Україні 21 000 20 300 Як вказувалося у звітному листі представників Наркомзема до Косіора, «Завдання з переселення в 4-му кварталі 21 000 господарств і в 1-му кварталі 20 300 господарств виконано цілковито»10. У додатку до звіту вказувалися такі дані, до яких для порівняння ми додали цифри з доповідної записки Наркомату землеробства до ЦК КП(б)У, датованої липнем 1933 р.11: Таблиця 2 Співвідношення плану з переселення та реальних показників в обласному масштабі В яку область переселення П ла н пе ре - се ле нн я П ер ес ел ен о % в ик о- на нн я П ер ес ел ен о за д ан им и ві д 1. 07 .3 4 К -с ть ра йо ні в до пр и- се ле нн я Дніпропетровська 12 800 13 265 104,2 13 108 29 Донецька 7 500 7 983 105,2 7 992 14 Одеська 11 500 11 854 103,1 11 842 24 Харківська 9 500 9 998 105 10 158 24 Усього 41 300 43 100 104,3 43 100 91 Втім, кількість дійсно переселених не є абсолютно точною. У більш пізніх зведеннях цифри були дещо змінені. Можливо, причиною цього був той факт, що після закінчення переселення відомості формувалися на основі районних звітів, чого не було раніше. Однак відмінність не є істотною. Водночас слід зазначити, що переселенцям, особливо з Росії, умови життя на місці пере- селення, незважаючи на усі надані їм пільги, здалися вкрай важкими і вони масово почали повертатися назад. На пільги, що їх надавала держава пере- селенцям та на причини повернень зверталася увага у статті автора цих рядків12. Чимало переселенців не витримали й півроку перебування в українських селах. Для з’ясування тенденцій і надання матеріалів для порівняльного аналізу наво- Єфіменко Геннадій 142 димо таблицю, у якій відзначено становище із поверненням переселенців влітку 1934 р.13 Таблиця 3 Відомість про повернення переселенців станом на 1 липня 1934 р. Області виходу переселенців Області заселення переселенців Кількість переселених госп. кількість тих, що повернувся % Івановська Донецька 3 587 1 121 31,9 Чернігівська Донецька 4 405 216 4,8 Всього по Донецькій 7 992 1 337 16,7 Горьковський край Одеська 2 139 835 39,0 Білоруська СРР Одеська 4 599 1 269 27,5 Київська Одеська 2 017 270 13,3 Вінницька Одеська 3 087 168 5,4 Всього по Одеській 11 842 2 542 21,4 ЦЧО Харківська 8 137 774 9,2 Київська обл. Харківська 2 021 140 6,6 Всього по Харківській 10 158 914 8,9 Київська область Дніпропетровська 2 058 87 4,2 Західна обл. РСФРР Дніпропетровська 6 826 643 9,4 Чернігівська Дніпропетровська 4 224 340 8,0 Всього по Дніпропетровській 13 108 1 070 8,1 Всього по Україні 43 100 5 863 13,6 Бачимо яскраво виражену тенденцію: поверталися в основному ті, хто прибув з-за меж УСРР. Щоправда, переселенці із ЦЧО та Західної області РСФРР становлять певний виняток. Повернення цим не обмежилося. Приміром, у Марківському районі Донецької області до весни 1935 р. (там переселенців другої черги не було) залишилося 79 господарств із переселених 390, тоді як у грудні 1934 було ще 11314. Варто відзначити, що у тих місцях, з яких свого часу переселенці були завербовані до України, їх зустрічали не дуже радо та й виїжджали на свою малу батьківщину вони без худоби. Тому частина пере- селенців була змушена повернутися до України. Навесні 1935 року Наркомзем УСРР підбив підсумки цього переселення. Вони були невтішними. Оскільки відомості подавалися у районному розрізі, вважаємо за потрібне їх опублікувати. Тим більше, що це частково допоможе уточнити, скільки у той чи інший район було переселено селянських госпо- дарств по факту. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 143 Кількісні показники організованого владою («планового») переселення 1933–1934 рр. подано у таблицях 4,5,6,715. Звернемо увагу на особливості вказаних таблиць. Курсивом виділені ті райони, які не фігурували під час пере- селенської кампанії 1933–1934 рр. Як правило, кількість переселенців у них незначна. Але сам факт їх появи свідчить про те, що обласне керівництво мало вплив на розподіл переселенців. Щоправда, є вірогідність того, що поява таких районів зумовлена тими змінами в адміністративно-територіальному устрої, що сталися в межах самих областей, як це було із П’ятихатським районом та Кам’янською міськрадою Дніпропетровської області (див. табл. 6). З огляду на здійснене у лютому 1935 р. розукрупнення районів і відповідно появу нових 126 районів, слід відзначити, як воно відбилося у вказаних таб- лицях. З Одеської області відомості подані з урахуванням згаданого розукруп- нення районів. Тому у випадках, коли як переселенські згадувалися новоут- ворені райони, в дужках зазначено, звідки вони були виокремлені. По Дніпро- петровській області ситуація зворотна: відомості було подано за мережею районів на кінець 1934 р. Але під час доприселення у цю область у 1933 році ще не бралося до уваги здійснене у грудні 1933 укрупнення 5 районів, два з яких — Божедарівський та Михайлівський16, — були «переселенським». Тому для можливості порівняння даних Табл. 1 і Табл. 4. по Дніпропетровській області в таблиці вказується, до складу яких районів увійшли Божедарівський та Михай- лівський. По Харківській області наданий перелік районів цілковито відповідає тому, який був наприкінці 1933 — поч. 1934 рр. По Донецькій області немає повних даних. Однак наявні відомості з більше ніж половини районів, і вони надаються в таблиці. Наявні в таблицях підсумкові дані взяті із джерела, роз- біжності із сумою кількісних показників районів вказані. Таблиця 4 Зведена кількість господарств, які переселилися до районів Харківської області у 1933–1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935 Назва Прийнято переселенців виїхало Потім повернулося 1 2 3 4 Балаклійський 284 179 - Барвінківський 324 215 - Близнюківський 1090 539 4 Валківський 405 128 4 Велико-Бурлуцький 457 276 - Вовчанський 254 148 1 Глобинський 630 115 10 Двурічанський 701 281 - Ізюмський 170 59 - Єфіменко Геннадій 144 Закінчення таблиці 4 1 2 3 4 Карлівський 300 153 - Красноградський 300 242 - Краснокутський 1047 357 7 Краснопільський (Жовтневий) 559 158 8 Куп’янський 627 358 7 Нехворошанський 140 58 - Кобиляцький 136 52 - Олексіївський (нац. російськ.) 178 128 - Охтирський 254 137 - Решетилівський 236 109 6 ростянецький 275 137 - Сахновщанський 1848 961 9 Семенівський 205 55 - Сумський 93 11 - Чутівський 240 112 - Всього по Харківські області 10 683 (сума – 10753) 5031 49 Таблиця 5 Кількість господарств, які переселилися до районів Одеської області у 1933–1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935 Назва Прийнято переселенців виїхало П от ім по ве рн ул ос я 1 2 3 4 Аджамський (з Кіровської міськради) 267 230 Арбузинський 190 147 Велико-Олександрівський 255 234 Велико-Виськівський 359 289 Баштанський 186 152 Бериславський 27 22 Березнеговатський (із Снігурівського) 225 215 Благодатнівський (з Арбузинського) 126 109 Добровеличківський 288 99 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 145 Продовження таблиці 5 1 2 3 4 Варваровський(з Миколаївської міськради та Ново-Одеського району) 21 14 Володимирівський (з Ново-Бузького) 134 171 (з Єланецьким) Велико-Врадіївський (Врадіївський) 663 624 Голованівський 398 162 Горностаївський (з Кахівського) 154 132 Доманівський 251 172 21 Єланецкий (з Ново-Бузького та Вознесенського р-нів) 83 - (див. Володими- рівський) Знам'янський 1014 681 Криво-Озерський 427 250 Калініндорфський 11 3 Компаніївський 580 491 9 Кахівський 273 250 Кіровська (Зинов’ївська міськрада) 208 172 Любашівський 300 190 Мало-Виськівський (з Велико-Вись- ківського та Хмільовського районів) 563 409 Мостовський (з Доманівського, Карл- Лібкнехтовського та Березівського) 148 90 Ново-Архангельський 311 142 Ново-Бузький 211 199 Нововоронцовський (з Велико- Олександрівського) 355 305 Ново-Миргородський 303 153 Ново-Одеський 283 238 Ново-Український 508 465 Ольшанський 86 63 Піщано-Бродський (з Ново-Україн- ського та Добровеличківського) 681 565 Першомайський 259 215 2 Привільнянський (зі складу Баштан- ського та Ново-Бузького районів) 27 21 Роздільнянський 7 - Рівнянський 945 898 Савраневський 399 153 Єфіменко Геннадій 146 Закінчення таблиці 5 1 2 3 4 Снігурівський 186 147 Тишковський (з Ново-Архангель- ського та Голованіського) 130 68 Хмільовський 140 65 Всього по Одеській області 11 962 (сума – 11982) 9 006 43 Таблиця 6 Кількість господарств, які переселилися до районів Дніпропетровської області у 1933–1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935 Назва Прийнято переселенців виїхало Потім повернулося 1 2 3 4 Апостолівський 598 446 10 Бердянський 637 340 - Кам’янська міськрада (увійшло 7 сіль- рад Божедарівського району в тому числі і Божедарівська) 130 97 - Василівський 641 522 2 Васильківський (Михайлівський район увійшов до його складу цілком) 657 279 - Вел.-Білозерський 647 436 27 Вел.-Лепетихський 715 595 - Вел.-Токмацький 491 433 - Геничеський 635 425 8 Дніпропетровський 201 148 - Долинський 686 584 41 Кам’янський (нац. російськ.) 215 161 - Коларівський (нац. болгарський) 511 314 7 Костянтинівський (Царекостянтинівський) 301 226 - Люксембурзький (нац. німецьк.) 308 197 13 Магдалинівський 200 163 - Межівський 497 322 16 Мелітопільський 543 377 - Ниж.-Сірогозький 563 422 11 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 147 Закінчення таблиці 6 1 2 3 4 Ново-Васильківський 566 328 3 Ново-Празький 595 433 2 Ново-Троїцький 661 419 - Олександрійський 391 136 14 П’ятихатський (увійшла 1 сільрада Божедарівського району) 31 24 - Павлоградський 540 341 1 Покровський 253 204 10 Солонянський 131 90 - Софіївський (увійшло 12 сільрад Боже- дарівського району) 115 67 4 Сталіндорфський (нац. єврейськ.) 311 200 58 Якимівський 612 517 5 Всього по Дніпропетровській області 13 342 (сума дає число 13 382) 9 246 232 Таблиця 7 Кількість господарств, які переселилися до районів Донецької області у 1933–1934 рр. та повернулися назад станом на 15.03.1935 Назва прибуло вибуло Поверн. 1 2 3 4 Амвросіївський 508 264 Біловодський (Староб. округ) 959 549 Білокуракінський (Староб. округ) (виді- лений в листопаді 1933 із Новопсков- ського, при плануванні переселення 1933– 34 рр це не враховувалося)17 770 491 Білолуцький (Староб. округ) 420 132 Володарський 378 262 Костянтинівський 86 29 Краматорський 161 66 Лозно-Олександрівський (Староб. округ) (виділений у листопаді 1933 року із Білолуцького) 569 333 Маріупольський 718 420 Єфіменко Геннадій 148 Закінчення таблиці 7 1 2 3 4 Марківський (Староб. округ) 401 329 Новопсковський (Староб. округ) 352 167 Олександрівський 132 58 Постишевський (Гришинський) 243 97 Рубіжанський 69 36 Старо-Каранський 284 235 Тельмановський (виділений у листопаді 1934 із Старо-Каранського, при цьому Ново-Каранська сільрада і станція Карань Волноваського району переходили до скла- ду Старо-Каранського району)18 445 290 По Старобільському округу 5129 2826 300 Всього по Донецькій області 8153 хоз 4580 327 Низка районів Донецької області не згадана. Зокрема, із Старобільського округу — Сватівський, Покровський, Нижнє-Дуванський, Старобільський, а з урахуванням здійсненого на той час розукрупнення — ще й Йовсугський, Містківський та Троїцький. Є сумніви щодо достовірності підсумкових цифр, оскільки незрозумілі ті складові, сума яких дала вказаний результат. Але, на жаль, перевірити джерело за даними Наркомзему УСРР ми не маємо змоги, оскільки відповідні справи за 1935 р. були знищені. Наведена у табл. 4–7 кількість переселенців в обласному розрізі є дуже близькою до наведених у табл. 2 цифр. З цього випливає, що самовільні переселенці у цих звітах не враховуються. Про це ж свідчать і заголовки документів, де нерідко вживається слово «планові». Тому, завершуючи тему переселення у 1933–1934 рр., варто звернути увагу на самовільне переселення. Його масштаби оцінити важко, але є підтвердження того, що мова йшла про тисячі господарств. Зокрема, у відправленій у серпні 1933 р. телеграмі М. Хата- євича Постишеву йшлося про 1 500 господарств, які самовільно переселилися до Дніпропетровської області із Західної області РСФРР та Білорусії19. Як заува- жував 3 серпня 1933 р. у телеграмі до Сталіна Я. Яковлєв, «і в Харкові, і в Дніпропетровську десятки делегацій від колгоспів Західної області з проханням переселитися на Україну». Потреба доприселення кидалася в очі. У тій же телеграмі Яковлєв навів такий приклад: «В колгоспі ім. Сталіна Мелітопольского району у порівнянні з тим, що було раніше залишилося не більше третини господарств, менше п’ятої частини з кіньми, на 1 господарство припадає більше 20 гектарів найродючішої землі, не рахуючи гектара саду та городу. Сюди переселилися в порядку дого- вору з колгоспом 50 колгоспних родин з колгоспу «Красный Октябрь» Західної області, де на одне господарство припадає близько гектара посіву». Сталін Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 149 відписав Молотову: «Треба б поквапити з можливим «переселенством селянства»20. Вказані обставини спонукали керівництво СРСР поставити справу на конвеєр, тобто організувати офіційне переселення російських та білоруських селян на спустошені землі Голодомором землі України, результати якого подані вище. Наостанок зазначимо, що проблема самовільних переселенців залишалася актуальною і надалі. Своїм рішенням від 9 листопада 1933 р. політбюро ЦК КП(б)У прохало ЦК ВКП(б) надати «групам переселенців, що йдуть самопливом /самоходів/ всіх пільг, що надаються переселенцям і зарахувати їх поверх плану»21. Нам не вдалося знайти відповідь на це звернення. Щоправда, як свідчить один із документів з Луганщини, наприкінці 1934 р. «самоходів» не ототожнювали із плановими переселенцями: в директиві Донецького обкому районним органам влади відзначалося: «Вдруге пропоную надіслати дані про кількість переселенців-самовольців (не планових), що їх прийнято в колгоспи вашого району протягом осені 1933 р. — весни 1934»22. Депортації на переселення 1935 року Депортація 1935 р загалом досліджене явище. Однак опрацювання джерел внесло певні корективи до бачення цієї проблеми. Зокрема, виявилося, що при депортації лютого-березня 1935 р. національна ознака не була головним кри- терієм відбору. Тобто мова не йде про депортацію за національною ознакою, як це іноді вважається за умовчанням. Хоча відсоток поляків та німців був вище за пересічний, але головним критерієм цієї депортації була ймовірна нелояльність депортованих господарств/родин/сімей (ці поняття вживаються як синоніми) радянській владі. В постанові про переселення говорилося, що мотивувати треба так: переселяють, мовляв, ті чи інші господарства «як такі, що не проявили себе у зміцненні кордону та колгоспного ладу»23. Щоправда, у відомчих директивах мова вже йшла про «націоналістичні та антирадянські елементи»24. Вказане уточнення підтверджується аналізом національного складу переселених. Згідно довідки НКВС, датованої 15-м липня 1935 р., він був таким25: Таблиця 8 Загальна кількість та національний склад селянських господарств, депортованих з прикордонних районів Київської та Вінницької областей у лютому–березні 1935 р. у східні райони УСРР Національність Кількість господарств осіб українці 3434 поляки 2 866 німці 1 903 інші 126 разом 8 329 38 892 Єфіменко Геннадій 150 Віднайдені у джерелах відомості по районах виселення та доприселення будуть надані далі. Окрім таких порайонових даних є можливість зазначити і кількість депортованих за межі УСРР «родин куркулів та антирадянського елементу», що їх було виселено з тих же таки прикордонних районів 1–9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату», тобто перед депортацією вказаних 8 329 родин у східні області УСРР. Та жаль, порайонних даних нам віднайти не вдалося. Загальні ж числа подані у табл. 926. Таблиця 9 Загальна кількість та національний склад родин «куркулів та антирадянського елементу», депортованих 1–9 лютого 1935 р. з прикордонних районів Київської та Вінницької областей «в спецпоселення Белбаткомбінату» Національність Кількість господарств осіб поляки 681 німці 615 українці 589 інші 115 разом 2000 8 678 Повернемось до депортації, що відбувалася з 20 лютого до 15 березня та майже одночасного з нею доприслелення добровільних переселенців на місце депортованих (з 10 до 25 березня 1935)27. В центр уваги поставлено а) райони західної частини УСРР, звідки, з одного боку, відбувалася депортація (за по- становою — 8 300 господарств), а з іншого — доприселення (за постановою — 4 000 тис госп.); б) райони, у які були спрямовані депортовані господарства у лютому–березні 1935 р. Поза увагою залишаються райони, з яких вербували добровільних доприселенців (4000): таких районів було 73, з них у Київській області — 47, а в Чернігівській — 2628. Відповідно, кількість господарств, що переселялися з кожного з них, була незначною і тому мало впливала на місцеву динаміку населення. Відомості про переселення лютого–березня 1935 р. мають різне поход- ження. З одного боку — це остаточно узгоджені плани (в тому числі і в районному розрізі), ухвалені з урахуванням пропозицій обласних органів влади. З іншого — такі ж детальні, тобто порайонні підсумкові звіти про переселення вже після його завершення. Є також загальні дані із довідки НКВС СРСР про загальну кількість депортованих, що дещо відрізняються від згаданих цифр. Втім, відмінність неістотна: а) Остаточний план (23 січня — 2 лютого 1935 р.) — 8300 господарств. б) Підсумкові дані про переселення (квітень 1935, підрахунок) — 8342 госп.29 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 151 в) Відомості із довідки НКВС СРСР від 15 липня 1935 р. — 8329 госп.30 Зрозуміло, що плани, навіть якщо вони кінцеві, в ході самого переселення можуть бути незначно скориговані. Тому за основу карт доречніше взяти наявні в джерелах відомості з фактично здійсненого переселення. Втім, якби не існувало підсумкових відомостей, то можна було обійтися і планами — як бачимо, відмінність була неістотна — 42 господарства. Однак у підсумкових даних (пункт б) вказана кількість не лише депортованих, а й доприселених господарств. Тому ми використали саме їх. Щоправда, у випадку із Київською областю маються деякі розбіжності самої таблиці: підрахунок порайонних даних кількості депортованих господарств не збігається із загальним підсумком, зазначеним у таблиці (там на 7 господарств більше). Але, знову таки, ця цифра настільки незначна, що нею можна знехтувати. Ще меншою є розбіжність у кількості доприселених господарств — замість запланованих 4000 переселено було 4005 господарств. Усі дані узагальнені у табл. 1031 та в табл. 1132. Таблиця 10 Підсумкові відомості із кількості депортованих та доприселених господарств прикордонних районів Вінницької області (лютий–березень 1935 р.) Назва району Депортовано господарств осіб Доприселено Осіб Волочиський 259 1127 - Городоцький 150 692 50 203 Дзержинський 140 662 41 193 Жмеринський 250 1022 - Ізяславський (Заславський) 363 1753 120 518 Любарський 212 886 149 588 Лятичівський 250 1050 100 425 Ляховецький 202 1001 51 217 Полонський 180 832 110 449 Проскурівський 200 793 102 433 Славутський 305 1462 142 630 Шепетівський 353 1548 151 561 Разом 2864 12828 1016 4217 Єфіменко Геннадій 152 Таблиця 11 Підсумкові відомості із кількості депортованих та доприселених господарств прикордонних районів Київської області (лютий–березень 1935 р.) Назва Виселено господарств Осіб Доприселено господарств Баранівський 300 1484 196 Барашівський 195 859 91 Городницький 250 1245 83 Емільчинський 320 1687 146 Коростенський 490 2359 232 Мархлевський 1000 4694 742 Новоград-Волинський 1000 4694 456 Олевський 520 2670 110 Пулинський 996 4581 786 Словечанський 150 784 50 Ярунський 250 1211 101 Разом 5478 26616 12214 Знайти порайонові підсумкові відомості про те, як розподілилися «по факту» депортовані у районах східної України поки що не вдалося. Винятком є райони Старобільського округу Донецької області. Натомість є «остаточні плани», що, як можна зробити висновок із вказаного вище та із прикладу районів Старобільського округу, близькі до підсумкових цифр. Тому саме їх і використовуємо для наповнення таблиць 12, 13, 14. Слід також відзначити, що, згідно постанови ЦК КП(б)У від 23 січня 1935 р. Сватівський, Покровський, Лозно-Олександрівський, Білолуцький, Троїцький райони Донецької області, та Двурічанський Харківської були відведені для переселення представників німецької національності. Інші райони Старобільського округу, тобто Біловод- ський, Білокуракінський, Верхнє-Теплівський, Марківський, Нижньо-Дуван- ський, Ново-Астраханський, Ново-Айдарський, Новопсковський та Старо- більський, а також «північно-західні райони Дніпропетровської області»33 (наприклад, Ново-Празький, але переліку районів у постанові немає) були при- значені для переселенців польської національності. Цікава деталь: у постанові згадано Троїцький та Покровський райони Донецької області як місце для доприселення етнічних німців. Однак у за- твердженому до переселення переліку районів Троїцького району немає. На наш погляд, пояснити такий парадокс слід тими змінами в адмінподілі, які в той час саме відбувалися. На час складання переліку районів користувалися тією їх мережею, яка була в наявності. Троїцький район був утворений постановою Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 153 ВУЦВК від 22 січня 1935 р.34, тобто напередодні засідання політбюро ЦК КП(б)У, на якому було затверджено рішення про депортацію. Щоправда, його межі, тобто перелік сільрад які виокремлювалися з Покровського району, формально були визначені 13 лютого 1935 р.35, але принцип його утворення (виокремлення зі складу Покровського району) членам політбюро ЦК був, звичайно, відомий вже й 23 січня. Це, ймовірно, і зумовило згаду Троїцького району Донецької області як місця доприселення селян німецької національ- ності. Тепер звернемо увагу на таблиці: Таблиця 12 Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР (лютий–березень 1935) у Дніпропетровську область36 Назва району Доприселено господарств Василівський 300 Васильківський 200 Вел.-Білозерський 350 Вел.-Лепетихський 400 Межівський 250 Ниж.-Сірогозький 400 Ново-Златопільський 200 Ново-Празький 400 Ново-Троїцький 300 Павлоградський 300 Покровський 250 Солонянський 100 Сталіндорфський 150 Царекостянтинівський (Костянтинівський, з квітня 1935 — Куйбишевський ) 220 Разом 3800 Таблиця 13 Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР (лютий–березень 1935) у Харківську область37 Барвінківський 200 Близнюківський 200 Велико-Бурлуцький 200 Двурічанський 240 Єфіменко Геннадій 154 Закінчення таблиці 13 Карлівський 200 Красноградський 200 Краснокутський 300 Куп’янський 350 Сахновщанський 650 Разом 2540 Таблиця 14 Остаточні плани розселення депортованих із західних областей УСРР (лютий–березень 1935) у Донецьку область Назва району План розселення38 переселилося станом на 15.02.193539 Біловодський 250 257 Білокуракінський (виділений в листопаді 1933 із Новопсковського)40 280 233 Білолуцький 100 101 Верхнє-Теплівський (нац. російськ.) 100 100 Лозно-Олександрівський (виділений у листопаді 1933 року із Білолуцького) 200 200 Марківський 300 306 Нижньо-Дуванський (виділений у листо- паді 1933 року зі складу Покровського району) 150 165 Ново-Айдарський 100 100 Ново-Астраханський (виділений у лис- топаді 1933 р. зі складу Рубіжанського району) 100 Ново-Псковський 150 108 Остгеймський (виділений у листопаді 1934 із Старо-Каранського, при цьому Ново-Каранська сільрада і станція Карань Волноваського району переходили о складу Старо-Каранського району)41 300 Покровський 200 194 Рівеньківський 300 Сватівський 200 197 Старобільський 100 100 Старо-Каранський 300 Разом 3130 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 155 Нагадаємо, що депортація з прикордонної смуги у лютому–березні 1935 р. вказаними цифрами не обмежувалася. Показовим є приклад Мархлевського району. Так, якщо у східні райони було депортовано 1000 господарств, то всього у лютому-березні 1935 р. «виселено у віддалені місця Союзу і переселено у віддалені від кордону райони України» дещо більше — 1188 господарств42. З цього можна зробити висновок, що 188 господарств району було виселено 1–9 лютого 1935 р. «в спецпоселення Белбаткомбінату» (див. табл. 2). На жаль, відомостей з інших районів немає, тому депортація у ці «спецпоселення» зали- шається без порайонної розбивки. В 1935 р. відбулося ще одна невелика депортація та доприселення. І знову з Мархлевського (на час депортації вже «колишнього Мархлевського») району. В жовтні було виселено із Мархлевського району 350 господарств, із них 300 — в Харківську область, 50 — на «Білбалттаб» (Біломоро-Балтійський концент- раційний табір). Натомість із інших районів Київської області було переселено до Мархлевського району 200 господарств. Остаточний розподіл розселення господарств по районам Харківської області був таким43: Красноградський — 100 Сахновщанський — 100 Вільховатський — 50 Близняківський — 50 Іноді в літературі зустрічаються інші цифри, приміром, про переселення 100 господарств до Вільховатського (Ольховатського) району44. Однак ознайом- лення із архівними джерелами свідчить про те, що то було проміжне рішення — у Вільховатському районі не було можливості прийняти 100 господарств і тому й з ініціативи Харківського обкому КП(б)У політбюро ЦК вирішило 50 гос- подарств переселити до Близняківського району, а 50 залишити для Вільхо- ватського. Цим депортації у 1935 р. завершилися, однак ухвалені ще в 1935 р. рішення стали законодавчою базою для депортацій 1936 р. Депортації 1936 року. Мережа районів цього року істотно відрізняється від мережі початку 1935 р. Адже у лютому 1935 року на базі розформовуваних політвідділів МТС було створено 126 нових районів. Для порівняння із гео- графією депортацій попереднього року відзначимо, що у прикордонній смузі Вінницької області, звідки і відбувалися депортації в 1935–1936 рр., були розук- рупнені такі райони: Антонінський — утворенням Красилівського, Теофіполь- ський — з утворенням Базалійського, Славутський — з утворенням Берез- дівського, Заславський — з утворенням Плужнянського45. Новоутворені райони, з яких відбувалася депортація, у таблицях виділені прописом. Але у випадку позначення «старого» району та обставина, що він був розукрупнений (як, наприклад, зі складу Заславського було виокремлено Плужнянський район) не зазначено. То що ж ми маємо з депортаціями у 1936 році? У 1936 р. депортація відбувалося згідно двох рішень. По-перше — депор- тація 1500 польських господарств з Вінницької області. Це переселення від- булося у січні 1936.р. По-друге — переселення 15 000 польських та німецьких господарств до Казахстану згідно постанови РНК СРСР від 28 квітня 1936 р. (принципово це рішення Кремлем було ухвалене ще в січні 1936 р.) Єфіменко Геннадій 156 Першим було переселення 1 500 польських родин з Вінницької області на схід України. Це було останнє велике організоване внутрішньоукраїнське переселення міжвоєнного періоду. Співставлення архівних джерел із тими відо- мостями, що вже опубліковані, дозволяє, по перше, верифікувати та підтвердити опубліковані Віктором Жезицьким дані, з яких і складається таблиця, а по-друге, визначити не лише райони, звідки відбувалася депортація, а й, частково, куди були переселені ті чи інші господарства. На жаль, обмеженість джерел не дає можливості визначити усі райони, куди відбувалося переселення. Однак наявні відомості свідчать, що кількість переселених до кожного з районів була не- значною, тобто районів доприселення було більше, аніж районів виселення. Таблиця 15 Порайонний зріз депортованих у січні 1936 р. із Вінницької області 1500 польських господарств46: Назва районів Кількість сімей Антонінський 100 Базалійський 50 Волочиський 151 Городоцький 250 Жмеринський 39 Ізяславський 100 Козятинський 80 Плужнянський 100 Проскурівський 150 Сатанівський 100 Славутський 100 Старокостянтинівський 100 Шепетівський 180 разом 1500 У оперативних зведеннях відзначалося, що переселення відбувалося у райони Донецької та Харківської областей47. Серед районів, куди спрямову- валися депортовані, називалися. Мілівський, Марківський, Містківський (виді- лений у лютому 1935 зі Сватівського), Сватівський, Лозно-Олександрівський, Ново-Айдарський, Троїцький (виділено у лютому 1935 з Покровського), Йовсуг- ський (утворено у лютому 1935 зі складу низки сільрад Біловодського та Старобільського районів), Білокуракінський райони Старобільського округу Донецької області. Зазвичай з одного району переселення відбувалося у два. Переліку районів Харківської області, куди відбувалося переселення, нам від- найти не вдалося. З огляду на це вказані відомості у таблицю не внесені. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 157 Основна депортація 1936 року відбулася пізніше. Ще 25 листопада 1935 р. політбюро ЦК КП(б)У прийняло постанову «Про переселення польських та німецьких господарств з прикордонної смуги», у якому йшлося про потребу переселити навесні 1936 р. 6–7 тисяч німецьких та польських родин «головним чином за межі України»48. Ці плани були звірені з кремлівським начальством. 23 січня 1936 р. була ухвалена постанова РНК СРСР № 111/21 «Про переселення з УСРР до Казахської АСРР», якою передбачалося переселення 15 000 поль- ських та німецьких родин з України до Казахстану49. Переселення планувалося в два етапи — перша черга у травні–червні (одна третина господарств), і друга черга у серпні–вересні. Протягом лютого–квітня тривав процес підготовки рішення та підрахунку необхідних для його реалізації витрат. 28 квітня 1936 РНК СРСР ухвалив постанову «Про виселення з УСРР і господарське облаштування в Карагандинській області Казахської УСРР 15 000 польських та німецьких господарств». Незважаючи на, здавалося б, ретельну підготовку постанови, у її тексті містилися нереальні плани: 15 тис господарств та, відповідно, 45 тис осіб50, тобто, за задумом творців постанови, одне госпо- дарство (сім’я) мало складатися із трьох осіб. Це аж ніяк не співвідносилося із реаліями, — в середньому родина становила трохи менше 5 осіб. Оскільки ж головним показником була кількість господарств, то врешті кількість депор- тованих до Казахстану виявилася значно вищою — 69 283 особи51. Та обставина, що дані українського НКВС дещо відрізняються (йдеться про 69 977 осіб52) не має бентежити, оскільки не усі депортовані доїхали до місця призначення. У літературі як причина цього називається як різного роду хвороби (шлях був далекий), так і та обставина, що зовсім невелика кількість господарств була переселена в Росію. Враховуючи вказане, можна з впевненістю стверджувати, що дані НКВС УСРР співпадають із даними НКВС СРСР. Постає логічне питання — скільки представників кожної національності було депортовано? В історичній літературі регулярно згадується введена в нау- ковий оборот російським істориком Ніколаєм Бугаєм цифра — мовляв, було депортовано 35 820 поляків, з яких безпосередньо до Казахстану — 35 73553. Однак, враховуючи ту обставину, що у районах, з яких відбувалася депортація, поляків було значно більше ніж німців, а всього було депортовано майже 70 тис. населення (тобто, якщо вірити відомостям Бугая — майже половина депорто- ваних — німці?), то така цифра виглядає малоймовірною. На перший погляд, більш ймовірні дані наводить німецький дослідник Віктор Денінгхаус. Він відзначає: «У два прийоми — в червні та у вересні 1936 р. — з українського прикордоння виселили 15000 господарств (69 283 осіб), із них поляки становили 75,7%, німці — 23,4%, українці — 0,8%54. Зацікавившись джерелом цих відомостей, ми перевірили вказане у виносці джерело. На жаль, там не містяться дані про відсоток виселених за етнічним походженням і йдеться лише про загальну кількість господарств та депорто- ваних осіб55. Недовіра до наведених відомостей лише посилюється наведеним у виносці твердженням німецького історика про те, що «лише в першу групу депортованих увійшло 35 820 поляків»56. Адже, як свідчать опубліковані у Єфіменко Геннадій 158 спеціальному збірнику документи, які використовує і сам Денінгхаус, перша група депортованих (травень–червень) була меншою від другої (вересень). У червні усього було депортовано 26 77857, тобто на 9 тисяч менше, аніж, згідно процитованого твердження, було переселено самих лише поляків. Польський історик Г. Стронський, який був одним із піонерів дослідження цієї тематики, кількість депортованих до Казахстану поляків оцінює приблизно в 60 тисяч58. Однак це хоч і обґрунтовані, але все-таки підрахунки. Погоджуючись із тим, що більшість депортованих становлять поляки, автор цих рядків не бачив можли- вості детально висвітлити цю проблему. Зокрема, не було можливості надати відомості про етнічний склад депортованих у районному розрізі. Вирішити проблему допомогли надані українським істориком Романом Подкуром матеріали справи з архіву СБУ, за що автор йому дуже вдячний. Вказані там підсумкові відомості дають підстави стверджувати, що з депор- тованих 15 000 господарств 11 494, або 76,7%, були польськими, а решта — німецькими59. У цій справі наявна майже уся інформація щодо виселення у порайонному масштабі. Зокрема, є повні дані обох етапів депортації (травень– червень та вересень 1936 р.) в порайонному розрізі з Київської області, які частково спростовують підрахунки, що їх зробив Г. Стронський60. Є усі по- районні дані другого етапу депортації (вересень 1936) з Вінницької області. Щоправда, не вистачає деяких відомостей з останніх днів виселення першого етапу депортації (червень 1936 р.) з Вінницької області. Це стосується кінцевої кількості депортованих із Плужнянського та Шепетівського районів. Однак вказаний недолік компенсується цифрами, оприлюдненими В. Жезицьким, ос- кільки спільні для обох джерел цифри однакові. У тексті Жезицького наводиться порайонний зріз кількості польських родин, депортованих і до Казахстану у травні–червні 1936 р. Відомості взяті ним із Вінницького державного архіву. Порівняльний аналіз двох джерел дає змогу зробити такі висновки. По- перше, вказані Віктором Жезицьким цифри депортованих польських госпо- дарств цілковито відповідають даним із районів завершеної депортації, що є у справі із архіву СБУ. Є лише одне неспівпадіння — у статті Жезицького йдеться про депортацію 237 польських господарств із Берездівського району61, а у справі з архіву СБУ — 23962. Однак ця відмінність є наскільки незначною, що нею можна знехтувати. По-друге, загальна кількість депортованих з чотирьох райо- нів, з яких є кінцеві дані (Проскурівський, Славутський, Волочиський, Берез- дівський) відповідає планам. Є лише одна незначна відмінність — у Сла- вутському районі замість 300 господарств було депортовано 303. Оскільки загальні звіти свідчать, що запланованого показника — 2250 господарств з Вінницької області, — було досягнуто, то це дає підстави вважати, що 3 гос- подарства було «недобрано» із Плужнянського або Шепетівського районів. У поданій нижче таблиці ці три господарства екстрапольовані між вказаними районами, хоча, ймовірніше за все, «недобір» був у якомусь одному районі. На жаль, ми не маємо змогу з’ясувати у якому, але можемо стверджувати, що це стосується селянських господарств етнічних поляків. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 159 Вказані джерела та обрахунки дають підстави для складення порайонних таблиць депортації. Спочатку звернемося до першого етапу, що відбувався у травні–червні 1936 р. Тоді з України було вислано 5 567 господарств, депор- тованих з Вінницької області та Київської областей. Їх розподіл відображено у таблицях 1663 та 1764. Підрахунок по Новоград-Волинському району виявив часткові розбіжності у національному складі депортованих. Спробуємо пояс- нити. У звітах НКВС наводяться підсумкові дані по загальній кількості де- портованих та їх національному складу. Підсумкові відомості з інших чотирьох районів цілковито узгоджуються із поденними звітам про депортацію, що робилися органами НКВС 25 травня — 3 червня 1936 р. і тому є незаперечними. На відміну від цих районів, окремої підсумкової відомості по Новоград-Волин- ському району немає, наявні лише поденні звіти. Однак підрахунок поденних звітів (з Новоград-Волинського району депортованих вивозили 1, 3, та 4 червня) виявляє тотожність загальної кількості депортованих господарств і часткову розбіжність їх національного складу між сумою поденних звітів (Новоград- Волинський район — 275 польських та 271 німецьких господарств65) і різницею загальнообласних даних (там польських господарств 2186, німецьких — 113166) з двічі підтвердженими даними з Ярунського, Олевського, Баранівського та Городницького районів. Вказана різниця для Новоград-Волинського району при загальній незмінній кількості депортованих господарств (546) залишає 259 поль- ських та 287 німецьких господарств. Оскільки в подальших підрахунках ми спираємось на загальнообласні дані, то у таблиці 8 за основу береться саме вказана різниця між загальнообласними даними та сумою 4 вказаних районів. Таблиця 16 Кількість господарств, депортованих до Казахстану у травні–червні 1936 р. із районів Вінницької області Назва району всього поляків німців Берездівський 250 239 11 Волочиський 500 500 Плужнянський 449 373 76 Проскурівський 250 249 1 Славутський 303 303 Шепетівський 498 382 116 Разом 2250 2046 204 Єфіменко Геннадій 160 Таблиця 17 Кількість господарств, депортованих до Казахстану у травні–червні 1936 р. із районів Київської області Назва району всього поляків німців Баранівський 620 451 169 Городницький 1048 719 329 Новоград-Волинський 546 259 (275) 287 (271) Олевський 550 422 128 Ярунський 553 335 218 Разом 3317 2186 1131 Детальні відомості по другому етапу переселення у звіті НКВС подаються спеціальним додатком, тому проблем із їх відображенням не виникло. Вони подані у табл. 1867 та 1968. У таблиці 2069 подано загальні підсумки переселення з України до Казахстану. Таблиця 18 Кількість господарств, депортованих до Казахстану у вересні 1936 р. із районів Вінницької області Переселено Назва району Госп. осіб поляків німців Антонінський 250 1127 249 1 Базалійський 300 1257 300 Городоцький 448 1888 448 Ізяславський (Заславський) 299 1400 299 Кам’янець-Подільський 500 2077 500 Ляховецький 500 2128 500 Орининський 270 1089 270 Полонський 450 1933 401 49 Сатанівський 500 2026 500 Смотрицький 300 1280 300 Старо-Костянтинівський 300 1365 300 Теофіпольський 499 2104 499 Чемеровецький 363 1503 363 Ярмолинецький 250 1053 250 Всього 5229 22230 5179 50 Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 161 Таблиця 19 Кількість господарств, депортованих до Казахстану у вересні 1936 р. із районів Київської області Переселено Нац. склад Назва району Госп. осіб поляків німців Баранівський 500 2515 494 96 Барашівський 570 2892 230 340 Емільчинський 1004 4919 542 462 Житомирський 300 1376 239 61 Коростенський 380 1899 243 137 Новоград-Волинський 550 2706 222 328 Червоноармійський 900 4417 203 697 По області 4204 20724 1083 2121 Таблиця 20 Підсумкові обласні дані з кількості господарств, депортованих з України до Казахстану у вересні 1936 р. Переселено у вересні по 2 областям 9433 42954 7262 2171 Переселено у травні–червні 5567 27023 4232 1335 Всього переселено у 1936 15000 69977 11494 3506 Підсумовуючи відзначимо, що ми не претендуємо на охоплення у ній усіх переселень 1933–1936 рр. Так, залишилися поза увагою єврейські переселення по лінії Укркомзета, що продовжувалися в 1920-х рр. Про кількісні показники таких переселень свідчить лист І. Шелехеса до ЦК КП(б)У, у якому зазна- чається, що по цій лінії у 1935 р. переселяється 550 господарств70. Не аналізу- валися результати вербовки до Єврейської Автономної області і, звичайно ж, у тексті не враховано депортації засуджених осіб. Але порайонний зріз основних переселенських кампаній зафіксовано детально і систематично. Враховуючи ту обставину, що більша частина наведених вище відомостей не публікувалася, сподіваємося, що ця стаття буде слугувати гарним матеріалом для подальших історичних досліджень, дасть поштовх до нових аргументованих роздумів на вказану тему та сприятиме виправленню наявних в історіографії суперечностей та фактологічних помилок. ———————— 1 Див наприклад: Марочко В.І. Масове переселення колгоспників та одноосібників з Росії та Білорусії в Україну: приховування наслідків Голодомору. // Голод 1932–1933 років в Україні: причини та наслідки. — К., 2003. — С. 467–472. Єфіменко Геннадій 162 2 Як боролися з українською мовою останні 400 років? // http://1tv.com.ua/ru/ news/2012/07/15/24127 3 Винниченко І.І. Україна 1920–1980-х: депортації, заслання, вислання. К., 1994; Єременко Т. Польська національна меншина в Україні в 20–30-ті рр. ХХ століття. — К., 1994. — 74 с.; Чирко Богдан. Нацмен? Значить ворог // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД– КГБ. — 1995. — № 1/2. — С. 95–111; Рубльов Олександр, Репринцев Володимир. Репресії проти поляків в Україні у 30-ті роки // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1995. — № 1/2. — С. 116–156; Жезицький В. Масові депортації населення Поділля (друга поло- вина 30-х рр. ХХ ст.) // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1997. — № 1/2. — С. 128– 134. 4 Іwanów M. Pierwszy naród Ukarany. Polacy w Związku Radzieckim 1921–1939. — Warszawa, Wrocław, 1991; Стронський Г. Злет і падіння: Польський національний район в Україні у 20–30-ті роки. — Тернопіль, 1992; Kupczak J. Polacy na Ukrainie w latach 1921–1939. — Wrocław, 1994. 5 Иосиф Сталин — Лаврентию Берии: «Их надо депортировать...»: Документы, факты, комментарии/ Вступ. ст., сост., послесл. Н. Бугай. — М., 1992,—288 с.; «По решению Правительства Союза ССР...»: Депортация народов : документы и материалы / Сост., коммент. и предисл. Бугай Н.Ф. — Нальчик, 2003. — 926 с.; Сталинские депортации. 1928–1953 / Под. общ ред. акад. А.Н. Яковлева; сост. Н.Л. Поболь, П.М. Полян — М., 2005; Бугай Н.Ф. Народы Украины в «Особой папке Сталина» // Н.Ф. Бугай; Ин-т рос. истории РАН. — М., 2006; Дённингхаус В. В тени «Большого Брата»: Западные национальные меньшинства в СССР (1917–1938 гг.) — М., 2011. 6 Сводная ведомость об отправлении эщелонов на Украину // Голодомор 1932–1933 років в Україні: Документи i матеріали / Упopяд. P.Я. Пиpiг. — К., — 2007. — С. 993. У таблиці названа кількість переселених із Івановської до Донецької областей 3 527 господарств. Ймовірно, це описка. Якщо враховувати вказану цифру, то сума пере- селених господарств не співпадає із вказаною у цьому ж документі загальною кількістю. Суперечить вона і наявній в українських архівах кількості — 3 627 господарств (усі інші цифри ідентичні). Саме остання цифра цілковито узгоджується з усіма іншими (див: ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6392. — Арк. 207). 7 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6583. — Арк. 2. 8 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6392. — Арк. 207; ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6584. — Арк. 15. Приміром, у першому випадку у зведенні від 29 грудня, яке є також у згаданому збірнику документів, вказується 4630 переселених до Одеської області із Білорусії господарств, а в другому, датованому 15-м січні 1934 р. — 4472. 9 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6584. — Арк. 78–81. 10 Там само. — Арк. 73. 11 Там само. — Спр. 6585. — Арк. 87. 12 Єфіменко Г.Г. Лиховісні 30-ті роки на Марківщині // Голод-геноцид 1933 року в Україні: історико-політологічний аналіз соціально-демографічних та морально-психоло- гічних наслідків: Міжнар. наук.-теорет. конф., Київ, 28 листопада 1998 р.: матеріали. — Київ–Нью-Йорк, 2000. — С. 348–356. 13 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6585. — Арк. 87. 14 Єфіменко Г.Г. Лиховісні 30-ті роки на Марківщині… — С. 353. 15 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6618. — Арк. 73, 78–82. 16 Постанова ВУЦВК про розформування Божедарівського, Лихівського, Михайлів- ського, Ново-Миколаївського, Петриківського районів та часткові зміни районних меж Дніпропетровської області //ЗЗ України. — 1933. — Ст. 69. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 163 17 Ця та інша датовані листопадом 1933 р. зміни адмінподілу див: Про утворення в складі Донецької області Старобільського округу. Постанова ВУЦВК від 17 листопада 1933 року. // ЗЗ України, 1933. — Ст. 662. 18 Про розукрупнення Старо-Каранського району Донецької області. Постанова ВУЦВК від 5 листопада 1934 р. // ЗЗ України, — 1934. — Ст. 271. 19 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6392. — Арк. 15. 20 РДАСПІ. — Ф. 558. — Оп. 11. — Спр. 64. — Арк. 39. 21 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 286. — Арк. 3. 22 ДАЛО. — Ф. Р-1186, о. 2. — Спр. 21. — Арк. 14. 23 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 24. — Арк. 38. 24 Державний архів Луганської області. — Ф. Р-1186. — Оп. 2. — Спр. 84. — Арк. 28. 25 Справка НКВД СССР о выселении кулачества и антисоветского элемента в первой половине 1935 г. // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 50. 26 Там само. 27 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6618. — Арк. 32. 28 Там само. — Арк. 33–36. 29 Там само. — Арк. 52–53. 30 Справка НКВД СССР о выселении кулачества и антисоветского элемента в первой половине 1935 г. // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 50. 31 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6618. — Арк. 52. 32 Там само. — Арк. 53. 33 Там само. — Оп. 16. — Спр. 24. — Арк. 44. 34 Про розукрупнення районів УСРР. Постанова Президії ВУЦВК від 22 січня 1935 р. // ЗЗ України. — 1935. — Ст. 12. 35 Про склад нових адміністративних районів Донецької області. Постанова президії ВУЦВК від 13 лютого 1935 р. // ЗЗ України. — 1935. — Ст. 18. 36 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 24. — Арк. 69 37 Там само. — Арк. 52. 38 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 24. — Арк. 53. 39 ДАЛО. — Ф. Р-1186. — Оп. 1. — Спр. 243. — Арк. 25. 40 Ця та інша датовані листопадом 1933 р. зміни адмінподілу див: Про утворення в складі Донецької області Старобільського округу. Постанова ВУЦВК від 17 листопада 1933 року // ЗЗ України, 1933. — Ст. 662. 41 Про розукрупнення Старо-Каранського району Донецької області. Постанова ВУЦВК від 5 листопада 1934 р. // ЗЗ України, — 1934. — Ст. 271. 42 Докладная записка секретаря Киевского обкома КПУ П.П. Постышева и пред- седателя Киевского облисполкома М.С. Василенко И.В. Сталину о необходимости дополнительного переселения и выселения контрреволюционных элементов из Киев- ской области // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 52. 43 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 16. — Спр. 25. — Арк. 78. 44 Чирко Богдан. Нацмен? Значить ворог. Проблеми національних меншин в доку- ментах партійних і радянських органів України в 20–30-х рр. // З архівів ВУЧК–НПУ– НКВД–КГБ. — 1995. — № 1/2 (2/3). — С. 111. 45 Постанови Президії Центрального Виконавчого Комітету УСРР «Про розукруп- нення районів» // Довідник Адмінтерподілу УСРР за станом на 15 грудня 1935 р. — К.: Радбудівництво і право. — 1936. — С. 225. Єфіменко Геннадій 164 46 Жезицький В. Масові депортації населення Поділля (друга половина 30-х рр. ХХ ст.) / Віктор Жезицький // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1997. — № 1/2. — С. 129. 47 ЦДАГО України. — Ф. 1, оп. 20. — Спр. 7008. — Арк. 2. 48 Чирко Богдан. Нацмен? Значить ворог. Проблеми національних меншин в доку- ментах партійних і радянських органів України в 20–30-х рр. //З архівів ВУЧК–НПУ– НКВД–КГБ. — 1995. — № 1/2 (2/3). — С. 108. 49 Совершенно секретно (Особая папка). Постановление № 111/21 сс от 23 января 1936 г. Совета Народных Комиссаров Союза ССР О переселении из УССР в Казахскую АССР // Бугай Н.Ф. Народы Украины в «Особой папке Сталина» // Н.Ф. Бугай; Ин-т рос. истории РАН. — М., — С. 209. 50 Постановление СНК № 776-120с «О выселении из УССР и хозяйственном устройстве в Карагандинской области Казахской АССР 15 000 польских и немецких хозяйств» // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 56. 51 Донесение зам. начальника ГУЛАГа И.И. Плиннера Наркому НКВД Н.И. Ежову, зам Наркома Я.С. Агранову и зам Наркома НКВД М.Д. Берману о переселении и хозяйственном устройстве украинских переселенцев в КазАССР. Ноябрь 1936 // Ста- линские депортации. 1928–1953… — С. 72. 52 Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі — ГДА СБУ). — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 115. 53 Бугай Н.Ф. Л. Берия — И. Сталину: Согласно Вашему указанию… — М.: «АИРО- ХХ», 1995. — С. 11. 54 Дённингхаус В. В тени «Большого Брата»: Западные национальные меньшинства в СССР (1917–1938 гг.) / В. Дённингхаус; [пер. с нем. В. Дённингхауса; науч. ред. А.И. Савин]. — М., 2011. — С. 534. 55 Докладная записка зам. начальника ГУЛАГа И.И. Плиннера Наркому НКВД Н.И. Ежову, зам Наркома Я.С. Агранову и зам Наркома НКВД М.Д. Берману о пере- селении и хозяйственном устройстве украинских переселенцев в КазАССР. 11 октября 1936 г. // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 69-70. 56 Дённингхаус В. В тени «Большого Брата»: Западные национальные меньшинства в СССР (1917–1938 гг.) / В. Дённингхаус; [пер. с нем. В. Дённингхауса; науч. ред. А.И. Савин]. — М., 2011. — С. 534. 57 Докладная записка зам. начальника ГУЛАГа И.И. Плиннера Наркому НКВД Н.И. Ежову, зам Наркома Я.С. Агранову и зам Наркома НКВД М.Д. Берману о пере- селении и хозяйственном устройстве украинских переселенцев в КазАССР. 11 октября 1936 г. // Сталинские депортации. 1928–1953… — С. 69. 58 H. Stroński. Deportacje polskiej ludności z Ukrainy do Kazachstanu w 1936 roku. Przyczyny, przebieg, skutki, [w:] S. Ciesielski, A. Kuczyński (red.), Polacy w Kazachstanie. Historia i współczesność, Wrocław, 1996. — S. 204. 59 ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 115. 60 Henryk Stroński. Koniec eksperymentu. Rozwiązanie Marchlewszczyzny i deportacje ludności polskiej do Kazachstanu w latach 1935–1936 w świetle nowych dokumentów archiwalnych // Ucrainica Polonica. Т. 1. — Київ–Житомир, 2007. — С. 208. 61 Жезицький В. Масові депортації населення Поділля (друга половина 30-х рр. ХХ ст.) / Віктор Жезицький // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1997. — № 1/2. — С. 131. 62 ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 56. Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936)… 165 63 Підрахунки за: ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 50–64 та Жезицький В. Масові депортації населення Поділля (друга половина 30-х рр. ХХ ст.) / Віктор Жезицький // З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ. — 1997. — № 1/2. — С. 131. 64 ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 15–49. 65 Підрахунок за даними ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 39, 44, 48. 66 ГДА СБУ. — Ф. 16. — Оп. 29. — Спр. 11. — Арк. 49. 67 Там само. — Арк. 117. 68 Там само. — Арк. 117–118. 69 Там само. — Арк. 118. 70 ЦДАГО України. — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 6618. — Арк. 100. Переселение и депортации в постголодоморные годы (1933–1936): срез по районам В научный оборот вводятся систематизированные в порайонном разрезе данные об организованных властями переселениях 1933–34 гг. и депортациях 1935–36 гг., в том числе и по национальному (этническому) признаку. Анализируются причины, география и демографическая статистика указанных явлений. Подробно прослеживается поло- жение с массовым возвращением переселенцев, переехавших в опустошенные Голодо- мором села юго-восточной Украины в 1933–34 гг. Ключевые слова: депортация, Голодомор, переселения, национальные (этнические) меньшинства. Resettlement and deportation in post-Holodomor period (1933–1936): region profiles The author gives classified regional profiles of resettlement made in 1933–34 as well as deportation during 1935–36, both of which based on national (ethnic) feature. The reasons, geography and demographic data analyzed. Mass return of settlers who moved to the devastated by Holodomor villages of Southern-Eastern Ukraine in 1933–34 was traced. Keywords: deportation, Holodomor, resettlement, national (ethnic) minorities.

Переселення та депортації в постголодоморні роки (1933–1936): порайонний зріз

Репозитарії

Схожі ресурси