Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму

У статті розглядається питання вирішення більшовицьким урядом питань національно-культурного будівництва в Криму у 20-х роках. Особливу увагу приділено висвітленню етапів боротьби між членами кримського обкому за укріплення особистої влади....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2013
1. Verfasser:	Бикова, Т.Б.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2013
Schriftenreihe:	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185495
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму / Т.Б. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 219-243. — Бібліогр.: 93 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185495
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1854952022-09-23T01:26:23Z Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму Бикова, Т.Б. У статті розглядається питання вирішення більшовицьким урядом питань національно-культурного будівництва в Криму у 20-х роках. Особливу увагу приділено висвітленню етапів боротьби між членами кримського обкому за укріплення особистої влади. В статье рассматриваются пути разрешения большевицким правительством вопросов национально-культурного строительства в Крыму в 20-е годы. Особенное внимание уделено освещению этапов борьбы между членами крымского обкома за укрепления собственной личной власти. The article shows how Bolshevik’s government solved the problems of national and cultural building in 1920th in Crimea. Major attention paid to the struggle for consolidation of personal power between members of Crimean regional committee. 2013 Article Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму / Т.Б. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 219-243. — Бібліогр.: 93 назв. — укр. 0869-2556 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185495 uk Проблеми історії України: факти, судження, пошуки Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
description	У статті розглядається питання вирішення більшовицьким урядом питань національно-культурного будівництва в Криму у 20-х роках. Особливу увагу приділено висвітленню етапів боротьби між членами кримського обкому за укріплення особистої влади.
format	Article
author	Бикова, Т.Б.
spellingShingle	Бикова, Т.Б. Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
author_facet	Бикова, Т.Б.
author_sort	Бикова, Т.Б.
title	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму
title_short	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму
title_full	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму
title_fullStr	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму
title_full_unstemmed	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму
title_sort	національно-культурне будівництво 20-х рр. в криму
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2013
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185495
citation_txt	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму / Т.Б. Бикова // Проблеми історії України: факти, судження, пошуки: Міжвід. зб. наук. пр. — 2013. — Вип. 22. — С. 219-243. — Бібліогр.: 93 назв. — укр.
series	Проблеми історії України: факти, судження, пошуки
work_keys_str_mv	AT bikovatb nacíonalʹnokulʹturnebudívnictvo20hrrvkrimu
first_indexed	2025-07-16T06:12:11Z
last_indexed	2025-07-16T06:12:11Z
_version_	1837782882607693824
fulltext	Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 219 Бикова Тетяна (Київ) НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНЕ БУДІВНИЦТВО 20-х рр. В КРИМУ В статті розглядається питання вирішення більшовицьким урядом питань національно-культурного будівництва в Криму у 20-х роках. Особливу увагу приділено висвітленню етапів боротьби між членами кримського обкому за укріплення особистої влади. Ключові слова: більшовики та їх політика на півострові, Кримський об- ласній комітет, боротьба за владу, Кримська АСРР, Міллі-Фірка, татарізація. З погляду на сучасний стан і перспективи розвитку кримської автономії важливого значення набуває вивчення питання про національно-культурне будівництво на півострові у 20-х рр. Першою проблемою національно-культурного будівництва в Криму стала багато національність його населення. Тут мешкало 59 національностей, кожна з яких мала власні культурні особливості. Як доповідав у 1921 р. М. Бухаріну представник Наркомнацу РРФСР в Криму З. Булушев «44% населення Криму складають татари, і більша частина татарського населення мешкає в селах. Якщо виключити мурзаків (дворянського походження. — авт.), то середній прибуток цього населення нижчий за середняцький. Міське населення мешкає в умовах ще гірших: завжди на околиці, в слобідках, в антісанітарних умовах, напівго- лодні, перебиваючись випадковими заробітками. Серед татар поширений тубер- кульоз. Шкіл мало, й вони не облаштовані. З навчальних посібників на рідній мові є тільки буквар. Мало обізнаних вчителів. …Татарське питання в Криму — це не національне питання у вузькому сенсі слова, питання соціальне. …Поруч з татарами мешкають й інші дрібні народності, котрі підпали в більшій або меншій мірі під вплив татар. До татаризованих народностей належать місцеві цигане, караїми, кримчаки й деякою мірою кримські вірмени та греки»1. З вищенаведеного випливала інша проблема — відсутність єдності поглядів на форму національно-культурного будівництва під час обговорення цього питання в першій половині 1921 р. Представники російського населення пропо- нували створити в Криму область у складі РСРФР, українського — республіку у складі УСРР, татарського — національну автономію з правом «міжнародних відносин», німецького — національно-територіальну автономію. Вся ця дискусія висвітлювалася в газеті «Красный Крым». Коли радянська влада остаточно закріпилася в Криму, перед ЦК РКП(б) постало питання про дальшу долю півострова. Було вирішено створити авто- номну республіку, яка входила б до складу РСФРР. Більшовики України, яких заздалегідь попередили про ці наміри, спочатку намагалися протестувати, але потім слухняно погодилися. 12 листопада 1920 р. на засіданні членів ЦК КП(б)У, які були в наявності (С. Косіор, Терлецький, В. Мануїльський, Мінін) було ухвалено рішення: “Крим перебуває поза компетенцією ЦК КП(б)У»2. Бикова Тетяна 220 Ця згідлива відповідь не відображала дійсного ставлення всіх членів ЦК КП(б)У. Пам’ятаючи діяльність Закордота, котрий розміщувався на території України і керував всією повстанською боротьбою більшовиків в Криму, місцеві керівники намагалися власноруч керувати цією територією. Протягом кінця 1920 — першої половини 1921 рр. український уряд активно втручався у процеси, що відбувалися в Криму. В свою чергу, Москва теж вважала Крим власною територією, а тому надсилала до півострову свої вказівки та вимагала їх негайного виконання. Деякій час питання про пріоритет залишалося відкритим, але страшенний тиск з боку Москви змусив харківських працівників відступити. Було ухвалено рішення про ліквідацію на півострові всіх організацій, котрі відали справами Закордота. Українські представники більшовицької партії, що мешкали в Криму, повернулися до Харкова. Начальник Закордота при ЦК КП(б)У Ф. Маркус у доповіді на ім’я Ф. Кона зазначав, що протягом січня — березня 1921 р. з території Криму до України було вивезено всіх українських керівних працівників, а також матеріальні ресурси КП(б)У, котрі раніше були привезені на півострів для потреб Кримської повстанської армії (зброю, гроші, обмундирування, спорядження та ін.)3. Керівники України змогли зберегти в своїх руках лише так звані виконавчі функції: Москва залишила «українським товаришам» право деякою мірою вирі- шувати військові справи на півострові. Війська, якими командував М. Фрунзе, продовжували, як і раніше, називатися «Збройними силами України та Криму». 25 січня 1921 р. голова РНК України Х. Раковський підписав постанову про те, що командуючому збройними силами України підпорядковуються всі мор- ські сили Чорного та Азовського морів4. Серед допризовників Криму було виді- лено 1 500 осіб для того, щоб вони пройшли спеціальну морську підготовку5. З червня 1921 р. на півострові з’явилися перші частини особливого призна- чення (ЧОП) та Всеобучу України та Криму, що підпорядковувалися україн- ському уряду. Військові з’єднання допомагали місцевим керівникам та чекістам боротися з «бандитизмом». Ці частини, котрі очолювалися українськими пра- цівниками, використовували в своїй роботі переважно кримські кадри. Кількість кадрів Кримського ЧОПу з плином часу зростала. Згідно доповіді, котра була складена командуючим ЧОП та начальником Всеобучу України та Криму Малиновським для секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, на 15 листопада 1921 р. в Криму вже перебувало 2 477 чоловіків та 216 жінок, котрі входили до складу ЧОП та всеобучу України та Криму6. На початку 20-х рр. з’явилася ще одна сфера діяльності українського уряду в Криму. Коли в Криму запанував голод, Україна почала ввозити на півострів продовольство7. Тільки цими сферами й було обмежено вплив керівництва України на спра- ви в Криму. Надавати владу в стратегічно важливому Криму лише частково скореній українській республіці в Кремлі вважали ризикованим. Тим часом місцеві більшовики не сиділи склавши руки. 21 січня 1921 р. відбулось спільне засідання членів Кримревкому та Кримського обласного комі- тету РКП(б), на якому були присутні А. Лідє, Ю. Гавен, С. Вульфсон (Давидов), Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 221 С. Ідрісов, С. Меметов, І. Фірдевс, М. Бабахан і В. Ібраїмов. Розглядалося одне питання: «Про політичні взаємовідносини Криму з РСФРР та УСРР». У при- йнятій постанові зазначалося: «Визнати найбільш бажаним підпорядкувати Крим безпосередньо Москві в якості автономної одиниці, надати їй назву “Кримська автономна область”». Приймаючи постанову про автономний статус Криму, учасники засідання виходили з «далекого окраїнного положення Криму з його внутрішньою національною структурою та соціальних й економічних обставин, а також беручи до уваги українське черезсмужжя». У протоколі зазначалося: «Ю. Гавен залишається при своїй особливій думці: з метою революціонізування мусульманського Сходу доцільно створити видимість самостійного Криму, й тому Кримську автономну область треба назвати “Кримською Комуною”»8. 20 лютого до Сімферополя приїхав М. Поляков, якого призначили новим головою Кримревкому і членом Кримського обласного комітету РКП(б). Під його головуванням відбулось засідання Кримревкому. Газета «Красный Крым» надрукувала звіт, в якому зазначалося: «В адміністративному положенні Крим буде підпорядкований Москві. Щодо його майбутньої долі, то вона буде вирі- шена трудовими масами Криму, але ЦК стоїть за створення автономної області»9. На засіданні Кримревкому 27 лютого було розглянуте питання «Про декрети та постанови Радянської влади». Було ухвалене рішення, в якому, між іншим, зазначалося: «Визнати, що оскільки в Криму існує радянська влада, на території Криму повинні застосовуватися видані в РСФРР декрети». Для перегляду нака- зів Кримревкому з метою їх погодження з декретами РСФРР при Кримревкомі була утворена комісія по перегляду в складі Ануфрієва, Гордона, Лебедєва, Тарасова та Корчевського10. На початку березня 1921 р. до Криму приїхав І. Акулов, який за наказом ЦК РКП(б) повинен був стати новим секретарем Кримського обкому РКП(б). Наприкінці квітня з таємною місією приїхав С. Кіров. В його функції входило: зміцнити керівництво Кримського обкому, сприяти вивезенню з півострова якомога більшої кількості продовольства та матеріальних цінностей, та сприяти утворенню в Криму республіки11. Проте питання створення республіки в Криму не викликало особливого задоволення серед певної частини членів Кримського обласного комітету РКП(б). Виходячи з документів, що зберігаються в кримському архіві, можна зробити висновок, що відрядження С. Кірова до Криму було пов’язане з слаб- кими на той час позиціями РКП(б) на півострові. Секретар Кримського обкому І. Акулов, який перейняв цю посаду, не зміг наладити його роботу, а також організувати роботу повітових партійних організацій. І. Акулов і М. Поляков, які побоювалися проявів «сепаратизму» з боку кримських татар, повели рішучу боротьбу з тими членами обкому, які виступали за створення на півострові республіки — Ю. Гавеном, І. Фірдевсом, С. Меметовим, С. Ідрісовим, М. Баба- ханом, В. Ібраїмовим та ін. Для остаточного вирішення питання про приналежністі Криму ряд місцевих більшовиків (серед них — В. Ібраїмов), запропонували включити до порядку Бикова Тетяна 222 денного IV обласної партійної конференції питання «Про політичне становище Криму». Пленум Кримського обкому РКП(б), якій відбувся 2 квітня 1921 р., відхилив цю пропозицію і ухвалив таке рішення: «В циркулярному листі про скликання конференції запропонувати повітовим комітетам обмінятися думками до початку конференції щодо питання про майбутнє політичне становище Криму. З цього питання знестися з Москвою для з’ясування думки ЦК РКП»12. Виконуючи рішення цього пленуму, президія Сімферопольського повіто- вого парткому на засіданні, що відбулося 4 квітня 1921 р., доручила комісії у складі С. Меметова та В. Хайкевича підготувати доповідь «Про форми держав- ного будівництва Криму». Для виконання рішення ЦК РКП(б) щодо командирування до Москви представників з метою розробки положень Кримської автономної республіки того ж 4 квітня 1921 р. в Сімферополі відбулося об’єднане засідання Кримського обласного комітету РКП(б) та Кримревкому. На ньому були присутні: М. По- ляков, І. Акулов, А. Лідє, Д. Ульянов, Кисельов, Г. Шидарев, Оскар, О. Дерен- Айєрли (Ібрагім), С. Ідрісов, Ю. Гавен, С. Меметов, Артьомов. Було вирішено «Акулову, Полякову та Ю. Гавену скласти доповідь в ЦК від ОК та Крим- ревкому. Просити Лідє інформувати ЦК про стан речей у Криму, добитися негайного вирішення питань, піднятих у доповіді. В основу доповіді покласти те, що... Крим у всіх відносинах потрібно зв’язати з Москвою»13. 14 квітня члени кримського обласного татарського бюро при кримському обласному комітеті РКП(б) І. Фірдевс, С. Меметов, Ш. Ібраїмов, О. Дерен- Айєрли, Булушев та Нагаєв обговорили питання «Про телеграму Ради націо- нальностей “Про проголошення Криму Радянською Республікою та її кор- дони”». В прийнятої постанові зазначалося: «Дати відповідь: проголосити Крим Радянською Соціалістичною інтернаціональною республікою в кордонах Крим- ського півострову, починаючи від Сиваського мосту». Разом з тим до Криму продовжували надходити телеграми з центральних партійних та радянських органів з вимогою довести свої пропозиції щодо створення на півострові автономної республіки. Так, в телеграмі, надісланій до Кримревкому та кримського обкому РКП(б) за підписом заступника наркома національностей РСФРР О. Каркліна, зазначалося: «Рада національностей при Наркомнаці визнала необхідним виділення Кримського півострову в Автономну Республіку. Наркомнац просить терміново надати свої висновки з питання про кордони майбутньої Автономної Республіки». Ця пропозиція здобула підтримку у керівництва партійної організації пів- острову. У телеграмі за підписом заступника голови Кримревкому Ю. Гавена, яка була надіслана 15 травня 1921 р. на адресу Ради національностей при Нар- коматі у справах національностей РСФРР, зазначалося: «більшість Кримревкому в складі членів Ю. Гавена, І. Фірдевса, С. Меметова, С. Ідрісова, стоять на точці зору необхідності проголошення Кримської Автономної Республіки в межах Кримського півострова, включаючи Чонгарській півострів та м. Генічеськ»14. 7 травня 1921 р. відбувся пленум Кримського обкому РКП(б), на якому розглядалося питання «Про державну форму Криму». Разом з місцевими біль- Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 223 шовиками в його роботі приймав участь й С. Кіров. Виходячи з документів пленуму, котрі зберігаються в кримському архіві, можна зробити висновок, що “ліві” на чолі з І. Акуловим спромоглися переконати Кірова у необхідності почекати зі створенням Кримської республіки. В резолюції, котру було ухвалено по закінченні роботи пленуму зазначалося, що «надіслана ЦК директива, яка підтверджує постанову об’єднаного засідання ОК та Кримревкому від 21 січня ц.р. про оголошення Криму автономною областю, цілком відповідає об’єктив- ним умовам Криму в теперішній момент»15. Проте негайно додавалося, що «означену форму правління Криму неможливо вважати постійною», а, окрім того, «остаточна форма цього устрою може бути встановлена лише після того, як широкі працюючі маси національностей Криму, особливо татари, будуть залучені у справу партійного та радянського будівництва»16. Далі в постанові пленуму зазначалося: «тільки після того, як всі ці заходи будуть впроваджені до життя та з’являться їх результати, можливо буде остаточно вирішити питання щодо державного устрою Криму, щоб забезпечити дійсно революційний вплив півострову на Схід»17. Та треба зауважити, що І. Акулов і його команда в цей час не намагалася проводити жодної роботи ні в кримському селі, ні серед татар, не займалися ні національним, ні земельним питаннями18. Татарська партія «Міллі-Фірка» неодноразово пропонувала організувати співробітництво кримських татар з радянською владою19. Проте Кримський обком та Кримревком відмовилися не тільки від її послуг, але і взагалі не легалізували «Міллі-Фірка». Це було цілком зрозуміло, адже більшовицька партія в цей час вже не допускала багатопартійності. Протягом півроку (починаючи з травня 1921 р.) в Кримському обкомі від- бувалися процеси, котрі пізніше самі більшовицькі працівники характеризували як «гризню». На думку П. Гарчева С. Кіров (як і Акулов) належав до команди Й. Сталіна, яка в 1921 р., через хворобу В.Леніна, що посилювалася, впритул підійшла до боротьби за владу. Через це, за його висловом, в Кримському обкомі протягом 1921 р. розпочалися кадрові зміни, котрі були «яскравим зразком того, як Сталін зміцнював власні позиції на місцях і готувався до вирішального для нього ХI з’їзду партії»20. С. Кіров також прийняв участь в роботі IV Кримської обласної конференції (проходила з 17 по 21 травня), на якій розглядалося питання про створення Кримської республіки. Під час доповіді «Про національні моменти в радян- ському і партійному будівництві» І. Акулов виступив проти створення в Криму «самостійної татарської республіки»21. Завдяки Акулову і Кірову конференція взагалі ухилилася від вирішення цього питання. В ухваленій резолюції щодо необхідності створення Кримської республіки не було сказано жодного слова22. Недвозначно щодо тогочасного становища в Криму висловився І. Фірдевс. Значно пізніше не прикрашаючи дійсності, він розповідав про події того часу: «Період особливо гострої кризи починається із травня місяця й тягнеться до 7 листопада 1921 р. У зв’язку з повстанням, провалом продрозкладки, гострим голодом, загибеллю технічних культур Криму, усередині кримської організації РКП виникають тертя, розбіжності й гостра боротьба, котра призвела до роз- Бикова Тетяна 224 шарування на місцевих й немісцевих, на підпільників і не підпільників й по іншим лініям. Зрештою, ця боротьба й тертя виливаються у форму вимоги з одного боку, якнайшвидшої ліквідації ревкомів, оголошення Криму Респуб- лікою, ліквідації повстання татар, не зброєю, а шляхом розшарування й по- слідовного проведення відносно татар політики партії з національного питання . Основною групою в організації, яка підняла ці питання, були татарські від- повідальні працівники, члени ревкому й бюро татарської секції при обласному комітеті, секретарем якого в той час був я. Ліквідація політичної кризи вимагала прийняття цілого ряду термінових і рішучих заходів, які загально зводилися до необхідності перенесення центру ваги в політиці на національне питання, розу- міючи його як татарське, а в економіці орієнтуватися на спеціальні технічні культури Криму. У ситуації воєнного стану й за наявності обласного комітету не було жодної можливості навіть оформити як суспільно-партійну точку зору тієї частини організації, яка бачила й усвідомлювала неправильність політичної й економічної лінії вищих органів Криму. Обком в особі товаришів Акулова, Полякова, Єфремова й Кірова із плеядою більших і менших військових пра- цівників, прихильних їхнім велінням, не розумів згубності своєї неправильної політики і тому не знаходив потрібним змінити напрямок. Кримські питання зрештою були перенесені на рішення в ЦК, де правильність точки зору това- ришів, які висловлювалися за оголошення Криму Республікою й зміни курсу політики була підтверджена, а для організації й проведення рішень ЦК відносно кримських питань була створена спеціальна комісія — Повноважна комісія ВЦВК на чолі з товаришем Ш. Ібрагімовим. Незважаючи на постанову ЦК, ВЦВК і надсилання спеціальної комісії обком і ревком продовжували свою колишню політику, додавши їй особливу різкість. Вся енергія обласного комітету відтепер була спрямована на вигнання із Криму «республіканців» й у першу чергу невеликої групи місцевих татарських відповідальних працівників. Видаються постанови за постановою про спрямування у розпорядження ЦК Фірдевса, Бабахана, Гавена, вживають заходи до виключення Меметова з партії та інше. Найбільш скандальним і курйозним моментом, що окреслив до шаржу й карикатури становище обкому, була наступна обставина: 12 травня одержали повідомлення із центра від Наркомнаца про оголошення Криму республікою. 14 травня ВЦВК підтвердив постанову Наркомнаца, 20 травня одержали теле- граму від ЦК, що підтверджувала оголошення Криму Республікою. У той же день ранком IV обласна партійна конференція під тиском обласного комітету в особі Акулова приймає постанову, котра заперечує доцільність оголошення Криму республікою. Вийшло незручне становище: ЦК, ВЦВК, Наркомнац, одна третина організації й населення в особі татар — за Республіку, обласний комітет у своїй більшості разом з військовими працівниками — проти. Акулов без перепочинку їздить по повітах й організує сили проти Республіки на майбутню, через шість місяців V-у партійну конференцію. Організація в повному розумінні слова приходить у стан занепаду. Доходимо до V-ої конференції, де політика Акулова тріскотить по всіх швах, і лінія обкому одержує гідний осуд. Ось у такій обстановці триває перший період моєї діяльності в Криму»23 . Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 225 13 травня в Сімферополі відбулася зібрана за рішенням Кримського облас- ного татарського бюро конференція комуністів-татар. На ній були присутні 23 депутати від 192 комуністів-татар, які стояли на партійному обліку в пові- тових парткомах кримського обкому РКП(б). В постанові конференції, між іншим, говорилося: «Цілком революційно-доцільною державною формою для Криму є проголошення його інтернаціональною республікою, котра входить в Російську Федерацію, взявши за основу Конституцію однієї з існуючих рес- публік». Приймаючи таке рішення, учасники конференції виходили з «геогра- фічного положення Криму як авангардного поста РСФРР в країнах Близького Сходу, з уже існуючого факту проголошення України Республікою, завдяки чому Крим в адміністративному відношенні перетворився у своєрідний острів, з того, що Радянська влада у відношенні до усіх колишніх колоній царської Росії впроваджувала тактику організації... та визнання вже створених республік Татарії, Туркестану, Башкирії, що Крим протягом перших двох періодів Радян- ської влади був проголошений автономною республікою з санкції ЦК як феде- ративної частини РСФРР»24. Але не всі татари дотримувалися такої думки. Однім з важливих кроків, котрий був зроблений головою Повноважної комісії Ш. Ібрагімовим разом з «прореспубліканським» угрупованням Кримського обкому, було скликання без- партійної татарської конференції. Її організацією займалися ті працівники, які підтримували ідею якнайширшого залучення кримських татар до управління республікою, котра, на їх думку, повинна була негайно створена. Вказуючи на причини виникнення автономної республіки, Ш. Ібрагімов зазначав, що однією з причин було те, що татари є працюючою масою і щоб довести населення татар з 300 тис. до 3 млн. Торкаючись питання про авто- номію, він сказав: «В автономних республіках пошта, залізнична дорога, теле- граф, економічні справи і армія повинні бути пов’язані з центром. Але якщо вони будуть пов’язані з центром, то що ж нам залишиться?»25 В обговоренні питань, пов’язаних зі створенням на півострові автономної республіки, прийняло участь багато депутатів. Вони висловлювали безліч різно- манітних пропозицій щодо того, який вигляд повинна мати новостворена авто- номна республіка. Так, депутат Блущев вимагав організації в Криму Мініс- терства закордонних справ та призначення на посади наркомів освіти та охорони здоров’я татар. І. Апаз вважав, що окрім негайної організації Міністерства закордонних справ в Криму, конче потрібно, щоб очолив його представник кримськотатарського народу. Гасір пішов далі й запропонував передати взагалі всі керівні посади в руки татар. А. Бекіров висловив припущення, що скликання цієї конференції недвозначно підтверджує факт передачі влади на півострові від Кримревкому до рук татарської спільноти. С. Хаттатов зазначив, що треба не- гайно переглянути рішення, котре було винесено під час проведення ІV обласної партійної конференції щодо «непотрібності» проголошення в Криму республіки. Окрім цього він запропонував скасувати постанову про максимальне підпоряд- кування Кримської автономної республіки центру. А. Ісхаканова висловила невдоволення практикою, спрямованої на те, щоб закони Кримської автономії Бикова Тетяна 226 писалися в Москві: треба, щоб «всі закони писалися там, де власне й зна- ходиться автономія». О. Дерен-Айєрли висловів надію на те, що саме депутати безпартійної татарської конференції візьмуться за виправлення всіх помилок, котрі були зроблені кримською більшовицькою організацією за час її перебу- вання при владі. Ще далі пішов Ш. Ібрагімов, який прямо закликав всіх при- сутніх у зв’язку з повним нехтуванням Кримським обкомом інтересів кримських татар, розпочати самим проведення контактів з Туреччиною, у якої й шукати допомоги. Його гаряче підтримав Іслямов, який закликав всіх присутніх орієн- туватися на Схід і там шукати порятунку від голоду й злиднів, які виникли в Криму через недбале керівництво більшовицьких працівників. Схожі міркування висловив С. Айвазов, якій порівняв цю конференцію з Курултаєм, що виник і працював в 1917 р., і закликав всіх присутніх слідувати прикладу своїх попе- редників й вирішувати питання створення власної республіки так, як того вимагають інтереси татарського народу, а не інтереси пролетаріату Москви. Завершуючи роботу, безпартійна татарська конференція обрала Раду сімох, на яку поклала виконання рішень, ухвалених на конференції, а саме: створити в Криму автономну республіку з власними урядовими структурами, вільну від диктату з центру, зв’язатися з кемалістською Туреччиною і просити у неї допо- моги для подолання широкомасштабної кризи, що виникла на півострові26. За словами І. Фірдевса: «Обком схаменувся, вирішив виправити становище, що склалося й кооптувати до цієї Ради деяких своїх представників. Але у відповідь отримав рішучу відмову, котра мотивувалася тим, що обком буде заважати їх роботі. Натомість Рада сімох запропонувала долучати до власної роботи з членів обкому тих татарських працівників, які знають умови життя Криму»27. Через непоступливість татар, не зв’язаних у власних діях сумнозвісним «демократичним централізмом», Кримський обком не мав змоги «керувати й направляти» в потрібне більшовикам русло кримських татар-небільшовиків. Дещо пізніше секретар Кримського обкому І. Акулов зазначав, що обласна татарська безпартійна конференція не була як слід підготовлена (тобто, говорячи відверто: не була «організована» більшовиками), а тому не дала бажаних підсумків28. Цілком очевидно, що конференція висловлювалася за дійсну, а не маріо- неткову кримську республіку. І з цією думкою більшовикам, за будь-яких власних планів, потрібно було рахуватися. Термін «повна автономія», який постійно лунав під час безпартійної татар- ської конференції, вміщував в собі надання кримській республіці прав самос- тійного спілкування з закордонними країнами, ведення зовнішньої торгівлі, самостійне вирішення питання про повернення до Криму емігрантів. Татари пропонували створення самостійний кримський комісаріат закордонних справ29. Про це свідчить телеграма наркома закордонних справ РСФРР Г. Чичеріна, котра була надіслана на ім’я уповноваженого НКЗС в Криму. В ній він, зокрема, писав: «Пропозиція забезпечити “Кримський центр” Наркомзаксправом недо- ладна, безглузда, шкідлива, не має жодного ґрунту й повинна бути безумовно Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 227 відкинута. Крим не є незалежною державою, а республікою в межах федерації, як Карелія та Башкирія. Такі республіки ніколи Наркомзаксправа не мають. Думка про те, щоб Крим провадив стосовно Туреччини самостійну революційну політику, настільки шкідлива й небезпечна, що її досить, щоб рішуче відкинути цей проект, бо це значить, що там будуть зривати нашу політику, будуть нам уставляти палки до коліс та створювати скандали з урядом Туреччини». Від свого представника нарком вимагав «рішуче протестувати проти цієї недоладної вигадки, категорично заявити, що це в жодному разі не може бути допущено». 30 червня на засіданні президії ЦК РКП(б) питання про статус кримської автономії було поставлено на голосування. У зв’язку з цим Г. Чичерін запро- понував таку пропозицію: потрібно «безумовно відкинути які б то ні було натяки на створення в Криму особливого комісаріату закордонних справ. Він буде нашим уповноваженим для технічної мети й більше нічого»30. В. Ленін виступив на підтримку проекту рішення політбюро ЦК РКП(б), запропоно- ваного Г. Чичеріним. Він підготував записку до ЦК РКП(б), в якій зазначалося: «Я цілком за Чичеріна. Ленін»31. Цілком зрозуміло, що в кінцевому підсумку прийнята була пропозиція Г. Чичеріна. Забігаючи наперед, слід додати, що на V обласній партійній конференції 4 листопада секретар обласного комітету І. Акулов заявив: «Ми добре врахо- вували настрої татарської частині населення, що об’ява Автономної республіки тлумачилася ними як об’ява Татарської республіки. Коли б ми нашу політику побудували таким чином, то ця політика була б помилковою»32. 18 травня 1921 р. відбувся пленум ЦК РКП(б), на якому було визнано необхідним виділити Кримській півострів в Кримську автономну республіку. Пленум виходив з того, що створення Кримської АСРР та інших подібних утворень в той період пов’язувалося поряд з іншими причинами й з тактикою партії в тих конкретних міжнародних умовах. Нові прикордонні державні утворення у вигляді автономних республік повинні були, на думку депутатів, відігравати роль буфера між Росією та недружньо налаштованими до неї сусідами. Далекосяжні плани більшовиків щодо зовнішньої політики вимагали збе- реження імовірності демократичного вирішення проблем, які вставали на по- рядку денному нової влади. Тому палке бажання забрати Крим «під власну руку» московський уряд повинен був якимось чином обґрунтувати. Через це більшовики вдалися до фальсифікацій. Підсумки проведеного в квітні 1921 р. перепису населення півострову були свідомо перекручені. Щоб отримати бажаний владі результат, перепис було проведено не за національною, а за релігійною ознакою. До єдиної графи зводилися а) татари, турки та цигани; б) євреї та кримчаки; в) росіяни, українці та білоруси. Всього було зареєстровано 729 тис. мешканців33. Вони належали до 59 національностей і розподілялися таким чином34: Бикова Тетяна 228 Таблиця № 135 Етнічний склад % Росіяни, українці, білоруси 51,5 Татари, турки та цигани 25,7 Євреї та кримчаки 7,0 Німці 5,9 Греки 3,3 Болгари 1,7 Вірмени 1,6 Поляки 0,8 Караїми 0,7 Інші 1,8 Саме так центральний більшовицький уряд отримав бажаний результат: адже тепер кількість росіян в Криму (до яких штучно залучили українців та білорусів) дозволяла створити Кримську республіку у складі РРФСР. Невдовзі до Сімферополя надійшла надіслана з Москви телеграма за підписом секретаря ЦК РКП(б) В. Молотова. В ній зазначалося: «Прийнято рішення про виділення Кримського півострова в Кримську автономну рес- публіку. ЦК пропонує командирувати представників в Москву для розробки положення про Кримську автономну республіку, разом з Наркомнацем»36. У відповідь на це 22 травня відбулося засідання президії кримського об- ласного комітету РКП(б). На ньому були присутні І. Акулов, С. Кіров, Єфремов, Мазикін та спеціально запрошені М. Поляков, А. Лідє, Артьомов та Антіпов. Було заслухано інформацію про рішення ЦК РКП(б) утворити Кримську авто- номну республіку. Обком надіслав в Москву як представників від кримської влади Ю. Гавена та М. Полякова37. 24 травня на політбюро ЦК РКП(б) було підтверджено постанову пленуму ЦК щодо утворення Кримської автономної республіки. Про це негайно було проінформовано партійне керівництво Криму. В. Молотов надіслав телеграму, в який цитувався витяг з протоколу засідання політбюро ЦК: «Підтвердити схвалену раніше постанову щодо створення Кримської республіки»38. 25 травня відбулося засідання малого пленуму кримського обкому РКП(б). На ньому були присутні І. Акулов, М. Поляков, С. Кіров, С. Меметов, Оскар, Ю. Гавен, Мазикін, Смолін та Ляпін. Було прийняте рішення не надсилати до Москви Ю. Гавена. Разом з головою Кримревкому М. Поляковим їхати повинні були В. Єлагін та С. Меметов39. 31 травня цю пропозицію затвердив пленум Кримревкому. В постанові зазначалося: «для вироблення положень про Крим- ську автономну республіку в якості представників командирувати тов. Поля- кова, Меметова та Єлагіна»40. Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 229 Склалася дивна ситуація. Рішення про організацію на півострові республіки начебто приймалися, проте жодного намагання втілювати їх у життя керівники Кримського обкому не виявляли. Негативне ставлення Кірова та Акулова до її створення, яке віддзеркалилося в рішенням IV Кримської обласної конференції, погане керівництво справами на півострові примусили ЦК РКП(б) та ВЦВК направити з Москви до Криму Повноважну комісію у складі Ш. Ібрагімова (голова, член колегії Наркомату у справах національностей), П. Дауге (член колегії Народного комісаріату охорони здоров’я) і М. Фофанової (член колегії Наркомату землеробства). За участі С. Кірова та І. Акулова 14–16 червня 1921 р. в Сімферополі від- булося об’єднане засідання президії обкому з цією комісією, а 16 червня –– широкого пленуму Кримського обкому РКП(б). Вранці 16 червня Ш. Ібрагімов на засіданні президії Кримського обкому РКП(б) повідомив мету свого приїзду: «Комісія у справах Криму виникла в Центрі з ініціативи Ради національностей Народного комісаріату у справах національностей та Раднаркому, діє за упов- новаженням ВЦВК та РНК. Разом з тим, комісія отримала уповноваження й від ЦК РКП(б). До її функції, згідно рішенню Політбюро ЦК РКП(б) від 27 квітня 1921 р., входить перевіряти, як на місцях виконуються законопроекти, роз’ясню- вати й перевіряти нову економічну політику». За його словами, комісія дістала широкі повноваження через «ненормальний стан справ в Криму, надмірне вико- ристання жорстокого червоного терору, обезкровлення області, слабку роботу з кримськотатарським населенням і необхідністю перетворення Кримської області в автономну республіку, тісно пов’язану з Центром». Далі зазначалося, що згідно вказівкам В. Молотова цій комісії доручалося «з’ясувати загальний стан Криму, в тому числі становище селянства серед мусульман. Всі рішення треба проводити через ОК РКП(б), а в разі незгоди — доводити до відома ЦК та ВЦВК». Особливо Ш. Ібрагімов підкреслив: за одноголосною думкою комісії майбутній державний устрій Криму повинен бути таким же, як й в інших республіках41. В цей же день на засіданні повноважної комісії було розглянуто питання «Про автономізацію Криму». Було запропоновано: «Президії Кримського обко- му партії провести на пленумі таку постанову: згідно директивам ЦК РКП(б) в негайному порядку виділити Крим в автономну Радянську Соціалістичну рес- публіку. Для вироблення проекту Конституції обрати комісію, доручивши їй завершити роботу протягом 10 діб та надати вироблений проект в повноважну комісію ВЦВК та РНК для затвердження»42. Було обговорене питання «Про наркомати майбутньої республіки» і ухвалене таке рішення: «народні коміса- ріати землеробства, соціального забезпечення, внутрішніх справ, юстиції з три- буналом, робітничо-селянської інспекції підпорядкувати кримському Раднар- кому; наркомати шляхів сполучення та закордонних справ — не створювати; замість наркомату у військових справах — створити військовий комісаріат; кримський раднаргосп — підпорядкувати Раднаркому Криму, з головою, при- значеним за згодою ВРНГ; наркомздрав підпорядкувати Раднаркому з введен- ням в склад колегії представника Центральної управи кримських курортів; Бикова Тетяна 230 особливого представництва Кримського ЧК не мати, представника призначити за згодою з ВЧК»43. Ввечері 16 червня 1921 р. в Палаці праці відкрився «широкий» пленум кримського обласного комітету РКП(б)44. На ньому була обговорена доповідь Ш. Ібрагімова щодо завдань комісії ЦК РКП(б) та ВЦВК. В цієї доповіді він, між іншим, сказав: «Комісія пропонує перетворити Крим в республіку. Кримська республіка матиме характер автономної Республіки, яка входить до складу Радянської федерації. В політичному та військовому відносинах Кримська рес- публіка буде тісно пов’язана з центром»45. Невдовзі в газеті «Красный Крым» в звіті про широкий пленум обкому було написано: «Пленум обкому сказав своє слово: Кримська автономна республіка — на основі максимального зв’язку з центром. Оголошена республіка повинна отримати певний зміст, головним чином, в справі залучення національних мен- шин в державне будівництво. Це рішення пленуму вже встановлює певні віхи всієї нашої майбутньої партійно-радянської роботи в Криму»46. Для розробки проекту конституції Кримської республіки пленум обкому створив комісію в складі Горіна (від Кримревкому), Балича (кримської народної освіти), Єфремова (кримського обкому) та двох представників від повноважної комісії. Створена комісія повинна була розробити проект протягом тижня47. Однак робота цієї комісії так і не була організована. С. Кіров і І. Акулов як і раніше, вважали створення Кримської республіки справою далекого майбут- нього. Жодної роботи в цьому напрямку (в тому числі з кримськими татарами) обком не провадив. На засіданнях його президії та пленуму розглядалися зовсім інші питання. 23 липня 1921 р. відбувся малий пленум обласного комітету РКП(б), який обговорив проект утворення Кримської АСРР. В ході довгих дебатів було висунуто багато різних пропозицій. Так, наприклад, Ю. Гавен запропонував ввести пункт повне підпорядкування частин Червоної армії, котрі знаходилися безпосередньо в Криму, виключно кримському уряду. Але пропозиція не зна- йшла підтримки у більшості учасників пленуму48. У зв’язку з від’їздом І. Акулова до Керченського повіту на передвиборчу кампанію в місцеві ради та «викачку» хліба пленум обкому ухвалив «тимчасово сконструювати президію обкому у складі Кірова, Полякова і Кисельова»49. 9 серпня відбулося засідання президії Кримського обласного комітету РКП(б), на якому були присутні І. Акулов, С. Кіров, М. Поляков, Артьомов, Власов, Сорін, Васильєв та Л. Витхін. Розглядалося й питання «Про роботу комісії з розробки конституції Кримської СРР». Було ухвалене таке рішення: «Запропонувати тов. Акулову викликати всіх членів комісії з розробки Конс- титуції та запропонувати негайно приступити до роботи та завершити її до широкого пленуму областкому РКП(б)»50. Вирішили включити в порядок ден- ний майбутнього Всекримського з’їзду рад питання про затвердження Крим- ської республіки, але не автономної, а формально незалежної. 19 серпня президія Кримського обкому РКП(б) затвердила розроблений комісією обкому проект постанови ВЦВК «Про Кримську республіку» та проект Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 231 «Конституції К.С.Р.Р.», за виключенням пункту «Про сумісництво членів Президії ЦВК та Раднаркому». Було рекомендовано винести їх на обговорення комуністів у повітових комітетах та на пленум кримського обласного комітету РКП(б)51. З протоколів засідань Кримського обкому РКП(б), що зберігаються в Крим- ському архіві, можна побачити, що взаємовідносини між обкомом та Повно- важною комісією ВЦВК в цей час загострилися. Під час засідання «малого» пленуму Кримського обкому 22 серпня комісію звинуватили у діях «без достат- нього зв’язку з обкомом», в обговоренні на скликаній нею всекримський без- партійній татарській конференції «питань принципового характеру» (щодо ство- рення Кримської республіки. — авт.). Ш. Ібрагімов, у свою чергу, звинуватив секретаря обкому І. Акулова в систематичному тероризуванні робітничого класу і татарського населення за допомогою ЧК, у намаганні вирішувати всі питання лише за допомогою силових структур, в постійному намаганні «відіслати» за межі півострову «неугодних» йому Ю. Гавена, М. Бабахана, С. Меметова, І. Фірдевса та ін. «Малий» пленум ухвалив рішення «якомога швидше закінчити роботу Повноважної комісії ЦК РКП(б) і ВЦВК, командирувати до Москви представника з мотивованою доповіддю щодо її дій»52. Наприкінці серпня 1921 р. більшовицький уряд цілком переконав себе у тому, що незабаром відбудеться напад військ П. Врангеля і Антанти на Крим. Пізніше, під час роботи V Кримської обласної конференції, у звітній доповіді І. Акулов заявив: «від серпня 1921 р. стала реальною загроза інтервенції Ан- танти в Крим з боку Румунії разом з військами Врангеля. Через це з Москви надійшли директиви бути готовими до її відсічі»53. На випадок війни було потрібно прискорити створення «буферної» республіки в Криму. З 23 серпня по 2 вересня 1921 р. в Сімферополі відбувався ΙΙ-й широкий пленум Кримського обласного комітету РКП(б). Через побоювання війни, котра, на думку московського центру, наближалася, ЦК РКП(б) і Раднарком РСФРР дали «кримським товаришам» вказівку оголосити півострів «незалежною» ра- дянською республікою. Під час засідання 24 серпня пленум розглянув наданий комісією Кримського обкому проект постанови ВЦВК «Про автономну Крим- ську Радянську Соціалістичну Республіку». Учасники пленуму висунули до 20 поправок та пропозицій. Так, наприклад, пропонувалося повіти назвати «кантонами», наркомати Кримської СРР — управліннями та підпорядкувати їх безпосередньо наркомам РСФРР, дозволити Кримської СРР друкувати свої законодавчі акти, нарівні з іншими частинами федерації54. Більшістю голосів були прийняти такі поправки: «1. Особа, яка командує польовими частинами на території Криму, входить до Кримраднаркому з правом дорадчого голосу; 2. Відділ комунального господарства відокремлюється з Наркомату внутрішніх справ та стає самостійним управлінням комунального господарства; 3. Уповноважені центральних народних комісаріатів признача- ються за згодою між КримРНК та наркоматами РСФРР в порядку, який вста- новлений ВЦВК РСФРР; 4. В Криму поряд з іншими відомствами засновується Економічна рада»55. Бикова Тетяна 232 Пленум обкому затвердив з внесеними правками проект «Постанови ВЦВК та РНК РСФРР про автономну Кримську Радянську Соціалістичну Респуб- ліку»56. В газеті «Красный Крым» 31 серпня з цього приводу було вказано: «Проект постанови передбачає утворення Кримської СРР в межах Кримського півострова. Кримська СРР складається з округів: Сімферопольського, Севасто- польського, Керченського, Феодосійського, Євпаторійського, Джанкойського та Ялтинського. Апарат державної влади автономної Кримської СРР складається з місцевих Рад, ЦВК та РНК. Для управління справами автономної КСРР засно- вуються народні комісаріати: 1. Внутрішніх справ. 2. Юстиції. 3. Освіти. 4. Охо- рони здоров’я. 5. Соціального забезпечення. 6. Землекористування. 7. Продо- вольства. 8. Фінансів. 9. Труду. 10. Рада Народного Господарства. 11. Робітничо- селянської інспекції. 12. Нарзв’язку та Управління комунального господарства та статистики. ...До скликання Всекримського установчого з’їзду Рад та виборів Кримського ЦВК та Раднаркому територія Криму керується Кримським револю- ційним комітетом»57. Наприкінці роботи ІІ широкий пленум ухвалив скликати 17 вересня обласну партійну конференцію, а 20 вересня –– обласний з’їзд рад58. Але на заваді відкриття конференції встали цілком прогнозовані обставини. Суперечки між Кримським обласним комітетом та Повноважною комісією ВЦВК, котрі тліли протягом попередніх трьох місяців, восени 1921 р. перейшли, нарешті, у від- критий конфлікт. Під час вищезгаданого пленуму Кримського обласного комітету в порядку денному розглядалося питання взаємовідносин між обкомом та Повноважною комісією. З доповідями щодо «злочинної» діяльності Повноважної комісії в Криму виступили голова Кримревкома М. Поляков і секретар обласного комі- тету І. Акулов. Моментами, які піддавалися гострій критиці висувалися: «а) втручання комісії у функції місцевих органів; б) залишення комісією в Криму Бабахана, всупереч рішенню обласного комітету про відрядження його до Москви; в) скликання комісією безпартійної татарської конференції й обго- ворення на ній принципових питань без відома й згоди Кримського обласного комітету». Члени Повноважної комісії, в свою чергу, підкреслювали, що «взагалі вся політика місцевої влади в Криму спиралась на ЧК і Червону армію, чим остаточно тероризувалися робітники й татарське населення Криму»59. Ш. Ібра- гімов наголошував на тому, що «ЧК і частини Червоної армії стосовно робіт- ників і татарського населення Криму є силою ворожою»60. Оскільки членам обкому вже було відомо про від’їзд Ш. Ібрагімова до Москви з попередньою доповіддю щодо розвитку справ в Криму, члени одного угруповання прийняли рішення попередити «негативний» вплив підготовленої ним доповіді. Після тривалих суперечок пленум ухвалив наступне рішення: «Обговоривши питання взаємовідносин Повноважної комісії ВЦВК і РНК у справах Криму, вважаємо необхідним скласти детальний звіт в ЦК і ВЦВК щодо діяльності комісії, для надання відповідних пояснень стосовно цього звіту на- діслати до Москви члена обласного комітету»61. Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 233 Питання про командирування представників обкому в Москву для доповіді ЦК РКП(б) щодо дій повноважної комісії та у зв’язку з виданням проектів постанов ВЦВК про «Положення КСРР» та «Конституції КСРР» було розгля- нуто на президії Кримського обласного комітету РКП(б) 1 вересня 1921 р. (були присутні: І. Акулов, Й. Якір, М. Поляков, Антипов, Фельдман, Артьомов, О. Дерен-Айєрли та Краснов). Після обговорення ухвалили наступне рішення: «У зв’язку з від’їздом до Москви т. Ібрагімова — голови Повноважної комісії ВЦВК та РНК у справах Криму — делегувати від обласного комітету до Москви з доповіддю для ЦК РКП(б) т.т. Полякова та Цифриновича, які повинні виїхати не пізніше 7 вересня»62. 3 вересня малий пленум Кримського обласного комітету РКП(б) затвердив це рішення, додавши в постанові ще один пункт: «Відкласти обласну партійну конференцію та з’їзд рад, не фіксуючи терміну скликання їх до отримання певних повідомлень від делегації з Москви»63. 5 вересня оргбюро ЦК РКП(б) на чолі з В. Молотовим заслухало доповідь Повноважної комісії, котра повернулася з Криму, і ухвалило відкласти прове- дення Кримської обласної партійної конференції, терміново викликати секре- таря обкому І. Акулова до Москви для доповіді. Вже 7 вересня Акулов скликав (у неповному складі) малий пленум обкому й затвердив на ньому доповідь М. Полякова щодо діяльності Повноважної комісії в Криму. В цієї доповіді діяльності комісії давалася цілком негативна оцінка64. Проте не всі вийшло так, як цього бажало угруповання, очолюване І. Акуловим, оскільки не всі члени Кримського обкому погодилися на таку оцінку діяльності Повноважної комісії. Свою незгоду висловили Ю. Гавен, С. Меметов, В. Єлагін і Г. Шидарев. 12 вересня вони надіслали в ЦК РКП(б) лист, в якому звинуватили керівництво Кримського обкому в «лівацькій діяль- ності». Вони писали, що обком проводить політику «воєнного комунізму!», націоналізує навіть дрібні підприємства, невірно вирішує земельне питання. Зазначалося, що більшість обкому негативно ставиться до створення Кримської республіки, а директивам ЦК РКП(б) з цього питання підкоряється лише формально65. Невдовзі до Москви з доповіддю щодо виконаної роботи виїхала Повно- важна комісія ВЦВК у справах Криму. Разом з нею виїхали й представники, делеговані Кримським обласним комітетом РКП(б) — від обох ворогуючих угруповань. 19 вересня на засіданні оргбюро ЦК РКП(б) Ш. Ібрагімов, Моти- льов, М. Поляков та Цифринович зробили доповіді про стан справ в Криму. Після обговорення було прийняте рішення: «Визнати, що повноважна комісія ВЦВК під головуванням Ібрагімова виконала свою місію. ...Роботу комісії вва- жати закінченою, а комісію розпустити. ...Надати місячну відпустку І. Акулову та відкомандирувати його в Південно-Східне бюро, а тов. Кірова відкликати в розпорядження ЦК»66. На посаду голови Раднаркому Кримської республіки оргбюро ЦК рекомендувало С. Саїд-Галієва, а головою ЦВК –– Ю. Гавена67. Незважаючи на те, що ЦК РКП(б) прийняв рішення відкликати С. Кірова з Криму, він відмовився покинути півострів. Оголосивши себе хворим на тиф, він перебував в Криму аж до листопада 1921 р. й прийняв участь у роботі Ι Все- Бикова Тетяна 234 кримського установчого з’їзду рад68. Від вересня до листопада Кіров працював на посаді секретаря Кримського обкому РКП(б), а після того як І. Акулов пішов «у відпустку» –– керував обкомом одноособово. В жовтні він керував всією роботою по створенню Кримської республіки, скликанню V Кримської партійної конференції й з’їзду рад69. 26 вересня оргбюро ЦК РКП(б) заслухало питання «Про Кримську орга- нізацію». Було вирішено: «Не заперечувати проти обрання Ю.Гавена головою КримЦВК. Щодо питання про забезпечення за татарами 50 місць в КримЦВК’у –– 30 місць передати на розв’язання Президії ВЦВК»70. 29 вересня Президія ВЦВК заслухала доповідь Ш. Ібрагімова й визнала, що «повноважна комісія ВЦВК у справах Криму в загальному та цілому виконала покладене на неї завдання. Усі матеріали комісії передати до оргвідділу ВЦВК. Роботу комісії вважати закінченою. Комісію розпустити»71. 8 жовтня президія Кримського обласного комітету РКП(б) надіслав в Моск- ву телеграму за підписом тимчасово виконуючого обов’язки секретаря Єфре- мова: «Виходячи з постанови президії Кримського ОК РКП(б) 7 жовтня, про- симо ЦК в зв’язку з неодержанням до цього часу додаткових відомостей про термін скликання обласної партійної конференції, беручи до уваги, що повітові конференції вже проведені, а подальше відтягування обласної партконференції в умовах кримських реалій дуже негативно віддзеркалюється на місцевій роботі, прискорити вирішення питання про термін скликання в Криму обласної парт- конференції та I-го Установчого з’їзду Рад»72. В цей же день «Положення про Кримську республіку» було затверджене ВЦВК. В перших числах жовтня президія ВЦВК за згодою з ЦК РКП(б) відрядила С.-Г. Саїд-Галієва до Криму для ознайомлення з затвердженим ВЦВК поло- женням «Про Кримську республіку», надання практичної допомоги Кримрев- кому в підготовці та проведенні Всекримського установчого з’їзду рад та в рішенні національного питання на півострові. Крім того, його рекомендували для обрання головою майбутньої республіки. 19 жовтня в газеті «Известия ВЦИК» було надруковано постанову ВЦВК про утворення Кримської Автономної Соціалістичної Радянської Республіки. Після цього розпочалася робота по підготовці та проведенню Всекримського установчого з’їзду рад. Було розроблено план урочистого відкриття з’їзду. Він включав такі заходи, як «парад військ Сімферопольського гарнізону, урочисте проходження профспілок з прапорами та музикою, відкриття пам’ятника “Звіль- нення Криму” та монументу “Кримська республіка”, а також перейменування вулиць, котрим повинні були надати імена розстріляних більшовиків, які вхо- дили до складу уряду Республіки Тавриди»73. Одночасно відбувалося формування керівних органів майбутньої Кримської республіки. Члени татарського бюро при Кримському обкомі РКП(б) розглянули питання «Про конструкції ЦВК Кримської республіки» і ухвалили: «Вимагати від ОК РКП(б) на обласній конференції ввести до складу КримЦВК 15 татар з загальної кількості в 35 чоловік, з них 1/3 — безпартійних». На засіданні Крим- ського обкому РКП(б) було обговорено питання «Про вибори КримЦВК’у та Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 235 його голови» та ухвалено, що з всієї кількості членів КримЦВК (50 осіб) 20 місць будуть надані татарам, при цьому 7 –– безпартійним. Від Кримського обкому РКП(б) до КримЦВК повинно було увійти 14 чоловік (серед них Ю. Гавен, С.-Г. Саїд-Галієв, М. Поляков, Єфремов, Ізраїлевич та ін.), а з 10 кан- дидатів в члени КримЦВК назвали 3 кандидатури — Баракко, Каменського та Геральновича. У виконання рішення оргбюро ЦК РКП(б) від 26 вересня 1921 р. (витяг з протоколу щодо цього був надісланий до Криму В. Молотовим) голо- вою КримЦВК було вирішено назначити Ю. Гавена До складу президії Крим- ЦВК вирішено ввести Горіна, Кисельова, У. Ібраїмова, Єфремова. Щодо пи- тання «Про президію КримРНК» ухвалили: «рекомендувати в склад президії РНК тт. Саїд-Галієва, Полякова та Бортнікова»74. 26 жовтня 1921 р. газета «Красный Крым» надрукувала циркулярний лист кримського обкому РКП(б) «Усім повітовим комітетам, всім членам Кримської організації Російської Комуністичної партії (більшовиків)». В ньому повідом- лялося: «В день 4-ї річниці Великої Жовтневої революції 7 листопада 1921 р. буде відкрито в Сімферополі I-й установчий Всекримський з’їзд Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів, яким буде проголошено утворення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки. В цей день до родини автономних радянських республік –– Татреспубліки, Туркестану, Грузії, Азербайджану, Киргизреспубліки та ін. додається ще одна рівноправна — Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка»75. 1–2 листопада на засіданні широкого пленуму Кримського обкому РКП(б) під головуванням С.Кірова були ухвалені звітна доповідь обкому для V Крим- ської обласної партійної конференції і Конституція Кримської СРР76. Хоча 2 листопада на цьому пленумі був присутнім І. Акулов, зі звітом про роботу президії і малого пленуму обкому виступив С. Кіров. 3 листопада розпочала свою роботу V Кримська обласна партійна конфе- ренція, котра стала останньою репетицією перед проведенням І Всекримського установчого з’їзду рад. Вона підбила підсумки роботи Кримського обкому РКП(б) та його секретарів І. Акулова і С. Кірова за період з травня по листопад 1921 р. Всі, хто виступав на конференції, висловили різке незадоволення робо- тою Кримської партійної організації. Так, наприклад, депутат Макаров сказав: «Всі ці недогляди відбулися тому, що в старому обласному комітеті сиділи Поляків й Акулов, а у новому знову засіли ці ж друзі, й проводили свою лінію, із травня п’ять місяців займаючись виключно склокою»77. Інший депутат, Хамзін, висловився таким чином: «Тов. Акулов на минулій конференції протестував проти самостійної татарської республіки, імовірно боячись її, а тепер тов. Аку- лов говорить, що для створення республіки немає працівників. Їх просто не вміють використовувати. Обласний комітет намагався всіх відповідальних пра- цівників-татар якнайшвидше відкликати звідси»78. Шабулін зазначив: «В обкомі існує та склока, про яку говорили майже всі товариші, що виступали тут. Звичайно, коли мова йде про розмежування правильності чи неправильності позицій груп, які беруть участь у цій склоці, то говориться передовсім про існування чи ні Кримської Республіки»79. Бикова Тетяна 236 Підсумок обговоренню звітної доповіді Акулова підбив делегат від Севас- топольської організації Виноградов: «Причини всіх тих невдач у роботі обкому, котрі відзначені тими, хто говорив раніше, у тій так названій склоці. Полягає вона не в діях окремих товаришів, справа полягає у принципі. Товариші в обкомі повинні були нарешті вирішити: організовувати їм Кримську Республіку чи ні? Чи організована вона зі сваволі деяких товаришів або груп населення, або вона організована з більш важливим завданням? Товариш із Євпаторії відзначав: організація Кримської Республіки з’явилася певною мірою рішенням Інтерна- ціоналу щодо питання про Схід. Якщо ми звернемося до резолюції на Х з’їзді нашої партії з цього питання, то побачимо, що саме утворення дрібних рес- публік є системою радянської влади й усім необхідно дотримуватися цієї сис- теми як знаряддя й форми диктатури пролетаріату. …Ми думаємо, що сьогодні існування Кримської Республіки необхідне як засіб боротьби із світовим імпе- ріалізмом, тобто необхідне виконання рішення Х з’їзду. Якщо це так, то обов’язково потрібно в момент загострення нашого становища по відношенню до західного імперіалізму й до всієї світової боротьби пролетаріату з буржу- азією, Республіку цю удержати. Якщо це так, то перший висновок, який повинні були зробити товариші в обласному комітеті після того, як питання про ство- рення республіки було вирішено, поставити собі головним завданням цю рес- публіку насамперед зміцнити. Як це зробити? Само собою зрозуміло, що не можна зміцнювати республіку, збуджуючи в ній населення проти тієї сили, яка цю республіку допомогла організувати, збуджуючи його проти РКП, котра керує радянською владою. Частина товаришів, очевидно, не хотіла цього зрозуміти. Звідси й випливли не помилки окремих товаришів, а дві лінії поведінки в обкомі й в його роботі. Ці дві політичні лінії створили те, що тут називали обива- тельським словом “склока”»80. По закінченні обговорення була прийнята резолюція по звітній доповіді Кримського обласного комітету: «V Кримська обласна партійна конференція РКП(б), заслухавши доповідь про роботу обласного комітету за звітний період, знаходить: …3) конференція відзначає недостатнє керівництво роботою проф- спілок і кооперації, а головне: загальна лінія обкому в партійному й радянському будівництві не відповідала факту необхідності створення Кримської Автономної Республіки. Ця невідповідність проявилася особливо в тому, що: по-перше, не було звернено належної уваги на роботу в селі й зокрема на роботу серед татар, як основної групи сільського населення в Криму; по-друге, у запізненні про- ведення земельної реформи; по-третє, необережно різкому підході до заходів у продовольчій політиці й, зокрема, у недостатньому обліку особливостей крим- ських умов при збиранні продподатку; у четвертих, відзначені вище загальні несприятливі, умови (за виключенням чистки партії) [а саме: продовольча й фінансова криза, перехідний момент до нового курсу економічної політики, бандитизм, недостатньо обережний підхід до роботи місцевих партійних орга- нізацій з боку Повноважної комісії ВЦВК. — авт.] й недоліки в роботі обласного комітету призвели до тимчасового послаблення впливу на кримське село обласного комітету й частково стали причиною виникнення угруповань у самому обласному комітеті, котрі заважали його нормальній роботі»81 . Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 237 Виступи на V Кримській обласній партійній конференції й попередні події показали, що кандидатура І. Акулова як секретаря Кримської обласної партійної організації не викликала серед місцевих більшовиків ентузіазму. Оскільки С. Кірова ще раніше було вирішено відкликати в центр, то з Москви напередодні партійної конференції надіслали до кримської організації нового секретаря — А. Ізраїловича82. Під номером другим в порядку денному конференції стояло питання про Положення та Конституцію Кримської Соціалістичної Радянської Республіки, розглянуті 5 листопада. Після обговорення було запропоновано затвердити по- дані проекти як основу, котра остаточно буде прийнята на I-му Всекримському установчому з’їзді рад83. Конституція Кримської АСРР затверджувала рівність та право на вільний розвиток всіх національностей півострова, скасовувала національні й націо- нально-релігійні привілеї та заборони, котрі раніше існували. Проголошувалося створення умов, які були б сприятливі для культурно-економічного розвитку всіх національностей, поширення їх співробітництва. Державними мовами ого- лошувалися російська й татарська. III Всекримський з’їзд рад, який проводив свою роботу з 10 по 14 грудня 1923 р., дійшов висновку, що низький культурній рівень татар, обмежені кошти місцевого бюджету й недостача татар-робітників не дозволили реалізувати прийняття партією курс на коренізацію у формі татарізації84. Цей курс почи- нався з декрету КримЦВКу та Раднаркому від 10 лютого 1922 р. про створення постійної комісії щодо татаризації у складі 5 осіб (на чолі з головою Крим- ЦВКу). 28 квітня 1924 р. вийшла постанова КримЦВКу та Раднаркому, згідно з якою ставало обов’язковим: - народним комісаріатам та центральним управлінням мати у власному штаті особу, котра володіла б татарською мовою; - п’ятьом районним виконавчим комітетам, де переважало татарське насе- лення (Бахчисарайський, Карасубазарський, Алуштинський, Ялтинський, Судак- ський) та сільським радам з переважаючим татарським населенням треба було впровадити діловодство на татарській мові; - народному комісаріату освіти потрібно проробити питання про введення в школах II-го ступеню обов’язкового викладання татарської мови; - народному комісаріату юстиції вмінювалося в обов’язок розробити інст- рукцію щодо проведення до життя цієї постанови. Для реалізації зазначених завдань проводився такій комплекс заходів: - організація (з 1925 р.) довготривалих курсів з підготовки кадрів татарських працівників при оргвідділі КримЦВКу для голів й секретарів сільських рад та татарських юридичних курсів при Наркомюсті. Це призвело до появи у травні 1926 р. 22 висококваліфікованих спеціалістів85; - організація короткострокових курсів при Наркомфіні, кримському від- діленні залізничного транспорту, обласній конторі Наркомзв’язку для навчання робітників-росіян татарській мові86; Бикова Тетяна 238 - організація в судових органах 13 осередків Народного суду, двох слідчих осередків, двох осередків судового виконання на татарській мові (взагалі в органах юстиції у 1929 р. вже працювало 63 татарина, тобто 13% від загальної чисельності)87; - організація наркоматом освіти 12 татарських, 5 німецьких й 36 змішаних шкіл II-го ступеню (з 53 наявних); - випуск на татарській мові щоденної газети «Єни Дунья» («Новий світ») накладом у 2 тис. примірників й два рази на тиждень — газети «Яш Кувет» («Південна сила») таким же накладом88. Ще однією проблемою для Криму став розвиток соціально-культурної сфе- ри для національних меншостей. Важливість цієї проблеми полягала у від- сутності необхідної кількості кваліфікованих національних кадрів. Незважаючи на фінансові ускладнення, в Криму було створено 164 татарських лікпунктів, 67 хат-читалень, 8 дитячих будинків89. Постановою Кримревкому від 8 січня 1921 р. півострів був поділений на 7 повітів й 20 районів. Восени 1921 р. було створено 7 округ й 20 районів. У жовтні 1923 р. округи були ліквідовані, а чисельність районів скорочена до 15, а в 1924 р. залишилося 10 районів. В Криму було створено (окрім татарських) три нацменрайона: Біюк-Онларський (німецький), Ішуньській (український) й Фрайдорфський (єврейській). Після створення республіки чвари у взаємовідносинах членів кримського уряду не припинилися. З плином часу таке поняття як «перманентні чвари» стає панівним у взаємовідносинах членів кримського обкому та залежних від нього структур. Змінювалися лише ті, хто в різні проміжки часу переймали на себе більшу владу. Спочатку перемогу одержала так звана «татарська» частина, згодом — російськомовна частина уряду. З 1924 р. позиції кримських татар в уряді Кримської АСРР посилилися, оскільки Велі Ібраїмов зайняв посаду голови КримЦВКу, а О. Дерен-Айєрли — посаду голови РНК. Але напередодні цієї події у кримському керівництві від- бувся конфлікт. За рішенням оргбюро ЦК РКП(б) від 19 вересня 1921 р. на посаду голови Раднаркому в новоствореній республіці з Уфи був надісланий казанський тата- рин С. Саїд-Галієв. Він розпочав масово переводити до Криму так званих «влас- них» людей, переважну більшість з яких складали казанські татари. Через корот- кий час в уряді Кримської АСРР розпочалася свара між кримськими і казан- ськими татарами. Сучасник подій І. Фірдевс пізніше зазначав: «Призначення Саїд-Галієва в Крим було досить неочікуваним. Гадаю, що коли він залишав Татарську республіку, то сам цього не передбачав. Нами очікувалося призна- чення Ш. Ібрагимова, який так вдало розв’язав кризу кримського уряду й через це отримав досить велику авторитетність та популярність як серед партійних, так й безпартійних місцевих працівників, передусім татар. Призначення, відбу- лося завдяки грі історичної хроніки — Саїд-Галієва забалотували в Татарській республіці якраз в той момент, коли однорідна за внутрішнім складом політика Акулова в Криму була ліквідована. І Саїд-Галієв сів на вже готове місце. Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 239 Внутрішнє це призначення приховувало в собі ті ж самі конфлікти й по тій же лінії, котрі відбувалися й при Акулові. Питання було лише в часі, необхідному для розгортання його лінії в новій обстановці. Для Криму це означало, ви- словлюючись грубо, «потрапити з вогню в полум’я». З першої доби приїзду Саїд-Галієва до Криму місцеві татарські працівники стали буцімто особами другого сорту. Одразу після свого призначення Саїд-Галієв став всіляко при- тискувати місцеві кадри й тягнути до Криму казанських татар. Про його інтриги, котрі він застосовував проти місцевих татарських працівників, можна казати дуже багато. Поляков та Єфремов, які намагалися стримувати його, зусиллями Саїд-Галієва були відкликані ЦК до Москви, після чого він повністю повірив у власну непогрішимість. Тож справи в республіці погіршувалися не по днях, а по годинах»90. Невдовзі це призвело до виникнення в кримському уряді широкомасштаб- ного конфлікту й колективного звернення місцевих татарських працівників з листом до Москви з вимогою «відкликати з Криму Саїд-Галієва та призначити головою РНК кого-небудь з місцевих татарських працівників»91. Оскільки конф- лікт на кінець 1923 р. досяг небаченого розмаху, в Москві було прийняте рі- шення задовольнити ці вимоги. У 1924 р. обидві ключові посади в радянському уряді очолили представники «корінної» нації. Головою КримЦВК, як вже зазна- чалося, став Велі Ібраїмов, а головою Раднаркому — Осман Дерен-Айєрли. Незважаючи на ці поступки, основну посаду — секретаря Кримської обласної партійної організації, котра й мала реальну керуючу владу на півострові, займав росіянин. Представник цієї ж національності займав й посаду керівника ДПУ. Призначення на керівні посади в радянському уряді Криму татар призвело до пожвавлення процесу коренізації. Вона охопила всі сфери життя півострову. Перелам у політиці татарізації відбувся після арешту в січні 1928 р. голови КримЦВК Велі Ібраїмова. Проте початок переламу можна побачити ще в середині 20-х років. Конфлікти у середовищі кримської партійної організації з різною інтен- сивністю відбувалися протягом всіх 20-х рр. Після вгамування конфлікту між місцевими більшовиками та «групою Саїд-Галієва» розпочалися нові чвари. У травні 1924 р. відбулася ΙХ обласна партійна конференція. Тоді з’явилися перші ознаки майбутніх політичних утисків та репресій. Присутній на кон- ференції член оргбюро ЦК РКП(б) А. Бубнов виступив з доповіддю про роботу ЦК РКП(б). В ній він зазначив, що ХΙΙΙ конференція РКП(б) засудила троць- кістську платформу як дрібнобуржуазний ухіл від марксизму й ревізію лені- нізму. Але, за його словами, в Криму продовжували існувати троцькісти, які провадили свої «злочинні антипартійні, дезорганізаторські дії». Наприкінці ви- ступу він закликав конференцію «забезпечити єдність дій обласної партійної організації»92. Конференція обрала новий склад обласного комітету партії, якому доручила «вести непримиренну боротьбу з троцькізмом, згуртовувати парторганізацію навколо ленінського ЦК РКП(б)». Замість «троцькіста» М. Уфімцева, якій під- тримував тих, хто вважав основою для будівництва нового життя на півострові Бикова Тетяна 240 норми людського співіснування, новим секретарем кримського обкому було призначено секретаря севастопольського райкому І. Носова, який розпочав роботу з «викорінення в межах півострова» з лав партійної організації та з радянських органів всіх опозиціонерів. Велике значення в «приборканні» опозиції відіграв так званий «ленінський набір». Одразу після смерті В. Леніна до лав РКП(б) була включена велика кількість нових більшовиків (переважно робітничого походження). На зміну тим, хто мав власні погляди на події, прийшли люди, що дивилися на тих, хто переміг у боротьбі за владу в Кремлі, як на богів, рішення яких були «істиною в останній інстанції». Представники «старої гвардії», які могли собі дозволити говорити правду про те, що справді відбувалося, були новій кремлівській владі не тільки непотрібні, але й небезпечні. У 1927 р. відбувся ще один, так званий «жовтневий призов» до лав біль- шовицької партії. Він був організований на честь 10-ї річниці жовтневого перевороту. Партія знов поповнилася новими, вже «вірно вихованими» більшо- виками. Відсоток «старої гвардії» в лавах кримської партійної організації зазнав ще більшого скорочення. Перевагу при здійсненні цього набору віддавали так званим «робітникам від верстата» та «селянам від сохи». Тобто, загальний курс був на значне підвищення відсотка в партії робітників та селян за рахунок істотного зменшення відсотка службовців та інтелігенції. Процеси, що відбувалися в центрі, само собою зрозуміло, повинні були знайти відголосок на окраїнах. Саме так відбулося у в Криму. До політичних проблем серед кримського населення на початку 1926 р. додалися ще й проблеми взаємовідносин всередині кримського керівництва. Голова КримЦВК Велі Ібраїмов і голова КримРНК О. Дерен-Айєрли заявили про свої принципові розбіжності з бюро кримського обкому партії. Їх заява стала предметом розгляди спільного засідання ОК та ОКК 3 лютого 1926 р. В під- сумку було вирішено: «1. Відкомандирувати з Криму І. Фірдевса* 2. Звільнити з посади Дерен-Айерли, як фактичного й свідомого керівника татарського угру- повання, котре протиставило себе партійній організації. 3. Вжити заходів до партійного перевиховання Велі Ібраїмова»93. Це рішення за підписом секретаря обкому С. Петропавловського було надіслано до ЦК РКП(б). Протистояння опозиції обкомівській лінії в Криму продовжувалося і в подальшому. Воно зіграло свою роль спочатку в долі секретаря обкому С. Петропавловського, який наприкінці 1927 р. був відкликаний з Криму в розпорядження ЦК, а потім призвело до трагічної загибелі Велі Ібраїмова, звинуваченого в багатьох гріхах. Арешт у 1928 р. Велі Ібраїмова, а з ним 17 керівних працівників Кримської АСРР (в тому числі чотирьох народних комісарів) призвів до змін у впровадженні до життя на півострові національної політики. Коренізація впроваджувалася, проте в жорстко встановлених центром рамках, що знаходились під постійним контролем, з чітко визначеними поса- —————— * Ісмаїл Фірдевс на початку 20-х рр. очолював Мусульманське бюро, а потім — Татарське бюро при Кримському обкомі РКП(б). Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 241 дами, які могли займати татари й національні меншості. Намагання розбудувати національно-територіальну автономію попереджувалося, головним чином, за допомогою репресій. 8 серпня 1928 р. з’явилося рішення ЦК ВКП(б) «Про роботу Кримської партійної організації». У ньому зазначалося, що в роботі радянського апарату існують викривлення класової лінії і рекомендувалися засоби їх виправлення. Одразу після цього почалися політичні «показові» процеси проти видатних представників національного руху, колишніх членів партії «Міллі-Фірка». В 1928–1930 рр. хвиля репресій накрила стару інтелігенцію. Були заареш- товані й репресовані майже всі ті, хто брав активну участь в подіях революції та громадянської війни. Ще раніше почалися репресії до так званої традиціона- лістської інтелігенції, пов’язаної з ісламом і вихованої на просвітницьких ідеях І. Гаспринського. Навіть молода «поросль», котра була вихована за більшо- вицькими стандартами й вела своє походження з комсомольців та висуванців, не була позбавлена остраху потрапити під чергову хвилю репресій. ———————— 1 Цит. за: Пащеня В.Н. К решению татарского вопроса в национально-государ- ственном строительстве Автономной Крымской ССР в 1920-х гг. // Сборник выступле- ний на научных конференциях, публикаций в журналах по истории Украины и Крыма. — Симферополь, 2009. — С. 129–130. 2 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі — ЦДАГО України). — Ф. 1. — Оп. 6. — Спр. 7. — Арк. 108. 3 Центральний державний архів вищих органів влади України (далі — ЦДАВО України). — Ф. 1. — Оп. 20. — Спр. 408. — Арк. 7–8. 4 Там само. — Спр. 610. — Арк. 28. 5 Там само. — Спр. 645. — Арк. 77 зв. 6 Там само. — Арк. 76–76 зв. 7 Там само. — Спр. 1034. — Арк. 78–78 зв. 8 Державний архів Автономної Республіки Крим (далі — ДААРК). — Ф-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 5. 9 Красный Крым. — 1921. — 23 февраля. 10 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 61. — Арк. 3–4. 11 Там само. — Спр. 56. — Арк. 1, 2, 7; Спр. 60. — Арк. 59. 12 Там само. — Спр. 55. — Арк. 1. 13 Там само. — Спр. 60. — Арк. 45. 14 Там само. — Ф-Р. 1188. — Оп. 3. — Спр. 20. — Арк. 152. 15 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 55. — Арк. 6. 16 Там само. — Арк. 6. 17 Там само. — Арк. 6 зв. 18 Там само. — Спр. 53. — Арк. 11, 12; Спр. 56. — Арк. 1. 19 Там само. — Спр. 30. — Арк. 1, 2; Спр. 56. — Арк. 32. 20 Гарчев П.И. С.И. Киров –– организатор Крымской республики // Культура наро- дов Причерноморья. — 1998. — № 4. — Октябрь. — С. 53. 21 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 19. Бикова Тетяна 242 22 Там само. — Спр. 52. — Арк. 2. 23 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 167. — Арк. 39–41. 24 Крымская АССР (1921–1945). / Сост. Ю.И. Горбунов. — Симферополь, 1990. — С. 247–248. 25 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 25. 26 Там само. — Арк. 25–28. 27 Там само. — Арк. 28. 28 Там само. — Арк. 24; ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 9. 29 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 132. — Арк. 36–37. 30 Ленинский сборник. — ХХХVII. — М.–Л., 1970. — С. 300–301. 31 В.И. Ленин. Биографическая хроника. — Т. 10. — Январь–Июль 1921 г. — М., 1979. — С. 621. 32 ДААРК. — Ф-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 53. — Арк. 8. 33 Быкова Т.Б. Создание Крымской АССР // Проблемы политической истории Кры- ма: итоги и перспективы. — Материалы научно-практической конференции, Симферо- поль, 24–25 мая 1996 г. — Симферополь, 1996. — С. 20. 34 Очерки истории Крымской областной партийной организации. — Симферополь, 1981. — С. 98. 35 Таблицю взято з кн.: Никольский П.А. Население Крыма. — Симферополь, 1929. — С. 5. 36 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 2. 37 Там само. — Спр. 60. — Арк. 62. 38 Там само. — Спр. 48. — Арк. 43. 39 Там само. — Спр. 60. — Арк. 67. 40 Там само. — Ф.-Р. 1188. — Оп. 3. — Спр. 21. — Арк. 107. 41 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 55. — Арк. 10. 42 Там само. — Спр. 60. — Арк. 78. 43 Там само. 44 Красный Крым. — 1921. — 18 июня. 45 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 55. — Арк. 11. 46 Красный Крым. — 1921. — 18 июня. 47 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 55. — Арк. 11 зв. 48 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 132. — Арк. 37. 49 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 56. — Арк. 15. 50 Там само. — Спр. 59. — Арк. 3. 51 Там само. — Спр. 61. — Арк. 51. 52 Там само. — Спр. 56. — Арк. 16. 53 Там само. — Спр. 53. — Арк. 10. 54 Там само. — Спр. 55. — Арк. 80. 55 Там само. — Арк. 80–85. 56 Там само. — Арк. 85. 57 Красный Крым. — 1921. — 31 августа. 58 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 56. — Арк. 87–89, 99. 59 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 112. — Арк. 85. 60 Там само. — Арк. 138. 61 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 56. — Арк. 3 зв.–6. 62 Там само. — Спр. 60. — Арк. 84. 63 Там само. — Спр. 55. — Арк. 130. Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму 243 64 Там само. — Спр. 56. — Арк. 6 зв. 65 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 312. — Арк. 218. 66 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 48. — Арк. 111. 67 Там само. — Спр. 64. — Арк. 243, 253. 68 Там само. — Арк. 179. 69 Там само. — Спр. 56. — Арк. 12–14, 133–139. 70 Там само. — Спр. 48. — Арк. 94. 71 Там само. — Ф.-Р. 1188. — Оп. 3. — Спр. 68. — Арк. 293. 72 Там само. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 64. — Арк. 146. 73 Красный Крым. — 1921. — 4 ноября. 74 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 64. — Арк. 249. 75 Красный Крым. — 1921. — 26 октября. 76 ДААРК. — Ф.-П. 1. — Оп. 1. — Спр. 56. — Арк. 138–139; Спр. 64. — Арк. 222. 77 Там само. — Спр .53. — Арк. 14. 78 Там само. — Арк. 19. 79 Там само. — Арк. 23. 80 Там само. — Арк. 26–28. 81 Там само. — Арк. 11–12. 82 Там само. — Арк. 84. 83 Там само. — Арк. 40. 84 Там само. — Ф.-Р.663. — Оп. 2. — Спр. 626. — Арк. 91. 85 Там само. — Ф.-Р.460. — Оп. 2. — Спр. 26. — Арк. 79. 86 Там само. 87 Там само. — Арк. 80. 88 Там само. — Арк. 83. 89 Там само. — Арк. 90. 90 Там само. — Ф.-П. 150. — Оп. 1. — Спр. 167. — Арк. 42–46. 91 Там само. — Арк. 46. 92 Первомайский А.И. Борьба за единство рядов крымской партийной организации в период строительства социализма // Борьба большевиков за упрочение советской власти, восстановление и развитие народного хозяйства Крыма. — Симферополь, 1958. — С. 288. 93 ДААРК. — Ф. 1. — Оп. 1. — Спр. 459. — Арк. 143–147. Национально-культурное строительство 1920-х гг. в Крыму В статье рассматриваются пути разрешения большевицким правительством вопросов национально-культурного строительства в Крыму в 20-е годы. Особенное внимание уделено освещению этапов борьбы между членами крымского обкома за укрепления собственной личной власти. Ключевые слова: большевики и их политика на полуострове, Крымский областной комитет, борьба за власть, Крымская АССР, Милли-Фирка, татаризация. National and cultural building in 1920th in Crimea The article shows how Bolshevik’s government solved the problems of national and cultural building in 1920th in Crimea. Major attention paid to the struggle for consolidation of personal power between members of Crimean regional committee. Keywords: Bolshevik’s and their policy on peninsula, Crimean regional committee, struggle for power, Crimean Autonomous Soviet Socialistic Republic, Milli-Fika, tatarization.

Національно-культурне будівництво 20-х рр. в Криму

Institution

Ähnliche Einträge