Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)

Досліджені історія виникнення, специфіка структури та функціонування корпоративних об’єднань, які створювалися професійними громадами службовців промислово-комерційної сфери в містах Наддніпрянської України. Проаналізовані характер соціальної ініціативи, особливості корпоративних принципів, доміна...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2017
1. Verfasser:	Бацак, Н.І.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2017
Schriftenreihe:	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
Schlagworte:	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185614
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.) / Н.І. Бацак // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 41-59. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-185614
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1856142022-10-02T01:26:30Z Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.) Бацак, Н.І. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Досліджені історія виникнення, специфіка структури та функціонування корпоративних об’єднань, які створювалися професійними громадами службовців промислово-комерційної сфери в містах Наддніпрянської України. Проаналізовані характер соціальної ініціативи, особливості корпоративних принципів, домінанти діяльності фахових товариств у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Товариства комерційних службовців розглядаються як одна з базових моделей історичного досвіду професійного самоврядування, що абсорбує принципи і закономірності самоврядування малих соціальних груп суспільства. The history of the emergence, the specifics of the structure and functioning of corporate associations being created by professional communities of the industrial and commercial sphere employees in the cities of above Dnieper area of Ukraine have been investigated. The nature of social initiative, the features of corporate principles, dominants of the activities of professional societies second half of the 19th and the beginning of the 20th have been analyzed. The societies of commercial employees were considered as one of the basic models of the historical experience of professional self-government, which absorbs the principles and laws of self-government of small social groups of society. 2017 Article Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.) / Н.І. Бацак // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 41-59. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2307-5791 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185614 [94(477):352.9+316.354.4]“18/19” uk Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст. Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
spellingShingle	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії Бацак, Н.І. Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.) Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
description	Досліджені історія виникнення, специфіка структури та функціонування корпоративних об’єднань, які створювалися професійними громадами службовців промислово-комерційної сфери в містах Наддніпрянської України. Проаналізовані характер соціальної ініціативи, особливості корпоративних принципів, домінанти діяльності фахових товариств у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Товариства комерційних службовців розглядаються як одна з базових моделей історичного досвіду професійного самоврядування, що абсорбує принципи і закономірності самоврядування малих соціальних груп суспільства.
format	Article
author	Бацак, Н.І.
author_facet	Бацак, Н.І.
author_sort	Бацак, Н.І.
title	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)
title_short	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)
title_full	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)
title_fullStr	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)
title_full_unstemmed	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)
title_sort	корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина xix — початок xx ст.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/185614
citation_txt	Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.) / Н.І. Бацак // Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Зб. наук. пр. — 2017. — Вип. 27. — С. 41-59. — Бібліогр.: 13 назв. — укр.
series	Проблеми історії України ХІХ – початку ХХ ст.
work_keys_str_mv	AT bacakní korporativnesamovrâduvannâprofesíjnihgromadukomercíjníjsferíprincipiobêdnannâlegalízacíâformoutvorennâdrugapolovinaxixpočatokxxst
first_indexed	2025-07-16T06:23:27Z
last_indexed	2025-07-16T06:23:27Z
_version_	1837783588536320000
fulltext	Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 41 УДК [94(477):352.9+316.354.4]“18/19” Н. І. Бацак кандидат історичних наук, старший науковий співробітник, відділ історії України ХІХ — початку ХХ ст., Інститут історії України НАН України (м. Київ, Україна), nat_batsak@ukr.net КОРПОРАТИВНЕ САМОВРЯДУВАННЯ ПРОФЕСІЙНИХ ГРОМАД У КОМЕРЦІЙНІЙ СФЕРІ: ПРИНЦИПИ ОБ’ЄДНАННЯ, ЛЕГАЛІЗАЦІЯ, ФОРМОУТВОРЕННЯ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ — ПОЧАТОК ХХ ст.) Досліджені історія виникнення, специфіка структури та функціонування корпоративних об’єднань, які створювалися професійними громадами служ- бовців промислово-комерційної сфери в містах Наддніпрянської України. Проаналізовані характер соціальної ініціативи, особливості корпоративних принципів, домінанти діяльності фахових товариств у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст. Товариства комерційних службовців розглядаються як одна з базових моделей історичного досвіду професійного самоврядування, що абсор- бує принципи і закономірності самоврядування малих соціальних груп сус- пільства. Ключові слова: професійні товариства комерційних (торговельних) служ- бовців, приватні товариства, самоврядування. N. I. Batsak Candidate of Historical Sciences (Ph.D. in History), Senior Research Fellow, Department of the History of Ukraine ХІХ — early ХХ century, Institute of History of Ukraine NAS of Ukraine (Kyiv, Ukraine), nat_batsak@ukr.net CORPORATE SELF-GOVERNMENTS OF PROFESSIONAL COMPANIES IN THE COMMERCIAL SECTOR: PRINCIPLES OF ASSOCIATION, LEGALIZATION, FORMOGENESIS (SECOND HALF OF THE 19th — EARLY 20th) Abstract The history of the emergence, the specifics of the structure and functioning of corporate associations being created by professional communities of the industrial and commercial sphere employees in the cities of above Dnieper area of Ukraine have been investigated. The nature of social initiative, the features of corporate principles, dominants of the activities of professional societies second half of the 19th and the © Н.І. Бацак, 2017 ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 42 beginning of the 20th have been analyzed. The societies of commercial employees were considered as one of the basic models of the historical experience of professional self-government, which absorbs the principles and laws of self-government of small social groups of society. Keywords: professional societies of commercial employees, private societies, self- government. З останньої третини XVIII ст., коли з втратою Україною на її підро- сійських територіях автономії руйнувалися інституції національної держав- ності, занепала й система самоврядування. Упродовж ХІХ — початку ХХ ст. формування самоврядних органів різних ланок на українських теренах, під- владних Російській імперії, здійснювалося згідно з принципами російської суспільно-правової системи. Форми самоврядування, передбачені законодав- ством, мали як обов’язковий, так і добровільний характер. А саме, неод- мінними були загальнодержавні інститути сільського, волосного, земського і муніципального самоврядування, система станово-корпоративного самовря- дування (ремісниче, міщанське, купецьке, дворянське), а також органи окре- мих територіально-етнічних та етноконфесійних автономій. Функціональний зміст і компетенція місцевого самоврядування, здебільшого делеговані йому державою, були пов’язані із задоволенням потреб місцевої громади, пере- важно економічних, соціальних та культурних. Процеси етатизації розвинули амбівалентність місцевого самоврядування, і як громадського інституту, і як складової частини державної влади. Добровільний (необов’язковий) характер мали різноманітні інституції економічного самоврядування (у сфері торгівлі, ремесел та промисловості, сільського господарства), професійного (ради присяжних повірених, об’єд- нання вчителів, лікарів, лоцманів, садоводів, бухгалтерів, комісіонерів, аген- тів-посередників, прикажчиків і т. ін.) та багатьох інших форм (зокрема, університетське самоврядування). Їхня саморегулююча функція здійснюва- лася щодо проблем, пов’язаних з певною громадою — територіальною, корпоративно-груповою, професійною абощо. Сьогодні в аспекті соціальної історії (так само, як і в площині публічного права) вони розглядаються як основна форма децентралізації державного управління. Ця обставина зумов- лює наукове значення історичного досвіду, пов’язаного з еволюцією і функціонуванням відповідних організацій. Від початку ХХ ст. об’єднання, створювані професійними громадами, зокрема комерційних службовців, аналізувалися в рамках політичної еконо- мії, трудового й фінансового права як форми здійснення соціального захисту нижчих верств або як приклад успішного розвитку мікрофінансових (кре- дитних) інституцій1. У подальшому, згідно з концепцією, виробленою в ——————— 1 Яроцкий В. Г. Страхование рабочих в связи с ответственностью предприни- мателей. — СПб., 1895; Гольденвейзер А. С. Социальное законодательство Германской Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 43 радянській історіографії, ці організації недиференційовано вивчалися поміж інших самодіяльних громадських товариств2, зокрема у якості початкової форми профспілкового руху3. У полі зору сучасних дослідників локальної історії час від часу опиняється доброчинний аспект діяльності професійних товариств комерційних службовців4. Утім історія виникнення, специфіка структури та функціонування об’єд- нань, створюваних упродовж другої половини ХІХ — початку ХХ ст. про- фесійними громадами в містах України, зокрема това- риств службовців у промислово-комерційній сфері, досі ніколи не ставали предметом окремого дослідження. Певною мірою це пояс- нюється низьким рівнем збереженості їхньої діловодної документації у віт- чизняних архівах. Більшість докумен- тальних матеріалів, віднайдених нами в архівних фондах та колекціях архівних бібліотек (зокрема ЦДІАК України, Державного архіву Одеської області, Відділу юдаїки Інституту рукопису НБУ ім. В. І. Вернадського), — а це понад півтори сотні одиниць, — про- ливають більше світла на розвиток професійних това- риств після прийняття “Тимчасових правил про това- риства і союзи” (1906 р.). Натомість складніше ре- империи. Страхование рабочих: больничное, от несчастных случаев, на случай потери способности к труду и старости. — К., 1890; Никольский П. А. Основные вопросы страхования. — Казань, 1895; Пресс А. А. Страхование рабочих в России. — СПб., 1900; Озеров И. Х. Экономическая Россия и ее финансовая политика на исходе XIX и в начале ХХ века. — М., 1905; Ходский Л. В. Политическая экономия в связи с финансами. — Т. 2. — СПб., 1908. 2 Степанский А. Д. История общественных организаций дореволюционной России. — М., 1979; Его же. Самодержавие и общественные организации в России на рубеже XIX– ХХ веков. — М., 1980. 3 У рамках традиційного напряму сучасної історіографії цей підхід загалом збері- гається в дослідженнях професійних товариств у різних локальних вимірах — див., напр.: Казакова-Апкаримова Е. Ю. Профессиональные общества и союзы в уральском городе в годы Первой русской революции // Вестник Пермского университета. Серия История. — 2015. — Вып. 4(31). — С. 103–108. 4 Гузенко Ю. І. Діяльність товариства взаємної допомоги прикажчиків-християн міста Миколаєва у 1894–1914 роках // Наукові праці МФ НаУКМА. — Миколаїв, 1999. — Т. 1. — С. 31–35; Кульчицька О. В. Благодійні товариства м. Миколаєва на- прикінці XIX — на початку XX століття // Наукові записки НаУКМА. — 2002. — Т. 20, ч. 2. — С. 197–201. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 44 конструювати процеси їх інституалізації та вдосконалення упродовж другої половини ХІХ ст. У цій статті, не претендуючи на вичерпність і остаточність висновків, зроблено спробу дослідити фахові організації у середовищі корпоративних громад, при чому за основу обрано критерії розвитку форм професійного самоврядування. Мета розвідки передбачає вивчення характеру соціальної ініціативи, специфіки корпоративних принципів фахових товариств, аналіз їх формоутворення і структури. Харитативність як умова легалізації. Перше професійне товариство прикажчиків на теренах України виникло 1863 р. в Одесі, яке було — разом з організацією торговельних службовців у Ризі (1859 р.) — водночас і одним з перших у державі. Згодом товариства, утворені за їхнім прикладом5 іншими громадами комерційно-промислових службовців, почали діяти у більшості значних торговельних і торговельно-промислових центрах, і до кінця XIX ст. таких об’єднань налічувалося в цілому по імперії близько 1006. Усі вони були офіційно зареєстровані як товариства взаємної допомоги (рідше — взаємного кредиту). Серед найбільших і найвідоміших у державі були два, засновані в Одесі — Товариство взаємної допомоги прикажчиків-євреїв, яке діяло з 1863 р., та організоване 1866 р. Допомогове товариство купецьких прикажчиків (згодом зі зміною статуту двічі уточнювало назву: 1880 р. — “Товариство взаємної допомоги прикажчиків”, 1913 р. — “Товариство взаємної допомоги при- кажчиків-християн”). У 1890-х роках перше, з капіталом 104,1 тис. руб., об’єднувало у своїх лавах 808 осіб7; у другому, з капіталом 48,3 тис. руб., число членів становило 531 особу8. Серед інших організацій прикажчиків ——————— 5 Про певну спадковість ідей асоціації у різних громад прикажчиків зокрема говорить один з учасників і перших істориків професійного руху комерційних служ- бовців Д. Антошкін: “…коли у Москві 1863 р. виникла думка організувати товариство купецьких прикажчиків, то в ініціаторів при розробці статуту в якості матеріалу був у руках лише один статут Ризького товариства взаємодопомоги прикажчиків, яке виникло 1859 року”. — Див.: Антошкин Д. В. Очерк движения служащих в России (со второй половины XIX века). — М., 1921. — С. 11. Щодо безпосередніх впливів досвіду Харківського товариства взаємного кредиту на організаторів товариства прикажчиків Києва свідчить майже повна тотожність складеного ними 1879 р. Проекту статуту до параграфів харківського статуту 1864 р. (за деякої розбіжності у розмірах внесків). — Див.: Устав Общества взаимного кредита приказчиков г. Харькова. — Харьков, 1864; Проект устава Общества взаимного кредита приказчиков г. Киева. — К., 1879. 6 Вспомогательные кассы // Энциклопедический словарь / изд. Ф. Брокгауз, И. Ефрон. — СПб., 1892. — Т. 7. — С. 415–422. 7 Отчёт правления общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев г. Одессы за 1890 г. — Одесса, 1891. — С. 3–70. 8 Отчёт правления общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы за 1897 г. — Одесса, 1898. — С. 3–68. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 45 у цей період виділялися потужністю також Ризьке (1859 р.), Московське (1863 р.), Харківські (1864 р. та 1883 р.), Петербурзьке (1865 р.), Казанське (1866 р.), Київське (1883 р.) та Варшавське (1884 р.) товариства. Найбільший капітал серед них усіх мало Харківське товариство взаємного кредиту при- кажчиків (1864 р.), яке єдине займалося (з 1869 р.) банківськими операціями: 1885 р. його основний капітал становив понад 346 тис. руб.9 На початок ХХ ст. загалом по імперії рахувалося 235 товариств, утво- рених на началах взаємного кредитування; їхні сумарні основні капітали становили 35 млн руб., а обігові — 315 млн руб.10 Більшість з них були організовані професійними громадами комерційних службовців. Вельми ши- рока їхня номенклатура постійно урізноманітнювалася, що відбивало процеси професіоналізації, характерні для тогочасних українських міст. Так, до початку ХХ ст. найбільше товариств взаємної допомоги утворили при- кажчики — у Бердичеві, Житомирі, Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Ромнах, Херсоні, Миколаєві, Чернігові, Керчі та ін. Також в цей час існували товариства, організовані спільно “прикажчиками і комерційними служите- лями” (у Бердичеві), купецькими агентами та разом — купецькими агентами і дрібними службовцями (в Одесі). Згодом виникли організації взаємної допомоги комерційних службовців і дрібних торговців (Миколаїв), служ- бовців у торгових і промислових закладах (Бердичів, Біла Церква, Богуслав, Київ, Умань, Черкаси), товариства взаємної допомоги посередників з купівлі й продажу (Одеса), службовців у конторах і приватних закладах (Київ), каси і товариства службовців у різних компаніях (у тому числі пароплавних та на більшості цукрових заводів11), у банках і кредитних товариствах, ломбардах та по окремих магазинах (в Одесі, Михайлівці, Херсоні, на Київщині тощо), товариства роздрібних бакалійно-молочних торговців (Київ), бухгалтерів і конторників (Київ) та ін. За всієї багатоманітності деталей, ці організації об’єднують дві спільні риси. По-перше, офіційно товариства позиціонували свою діяльність як доброчинну, представляючи її головною метою “надання допомоги своїм членам та їхнім сім’ям і покращення їх становища”. А по-друге, інший бік свого функціонування — надання доступного і дешевого кредиту — вільно замовчували або, частіше, маскували харитативними цілями: “виділення ——————— 9 Отчёт Общества взаимного кредита приказчиков г. Харькова за 1885 г. — Харь- ков, 1886. — С. 3. 10 Ходский Л. В. Указ. соч. — С. 99. 11 Аналіз статутних документів цих організацій показав, що значна їх частина була утворена не на добровільній ініціативі; участь службовців у них здебільшого носила обов’язковий характер, що зближує ці інституції з примусовим взаємним страхуванням працівників. Складаючи осібний тип допомогових товариств, тут вони розглядатися не будуть. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 46 нужденним членам і їхнім сімействам грошових допомог” (у більшості випадків їх слід було повертати, з відсотками чи без). Причини такої “відданості” прикажчиків філантропічній ідеї та поши- рення у другій половині ХІХ ст. їхніх професійних організацій під девізом доброчинності приховувала специфіка тодішнього російського законодав- ства. Річ у тім, що до 1862 р. заснування будь-яких недержавних (т. зв. “приватних”) об’єднань було вкрай ускладненим, оскільки легалізувалося виключно імператорськими постановами. Внаслідок цих обставин чисель- ність громадських товариств була мізерною. У другій половині XIX ст. ставлення законодавства до добровільних організацій громад дещо лібералізується: згідно з царським рескриптом 12 січня 1862 р.12 затвердження статутів “приватних” товариств, переходить до юрисдикції інституцій середньої ланки державної влади — від губер- наторів / градоначальників до окремого корпусу жандармів. Однак ці зміни в порядку затвердження добровільних об’єднань обходили лише “товариства для взаємної допомоги або з іншою благодійною метою”. Таким чином, цей факт і визначив зростання числа організацій фінансово-доброчинної спря- мованості. За кілька років, 3 січня 1869 р. був прийнятий наступний указ, котрий спростив ще більше порядок створення харитативних громадських інститу- цій, закріпивши прерогативу затвердження їхніх статутів за міністерством внутрішніх справ13. За новою нормою, доброчинне товариство могло об’єд- нувати необмежене число осіб, які зробили внесок певних коштів або ж брали практичну участь у його діяльності. Нововведення сприяли подаль- шому зростанню числа товариств відповідного типу в містах українських губерній. Зокрема саме в цей період виникають організації прикажчиків Бердичева, Житомира, Харкова, Києва, Катеринослава, Миколаєва, Херсона. Створення товариства дозволялося за умови наявності необхідних кош- тів на його утримання. Зміст же діяльності “приватних” товариств визначало міністерство, контролювало її, накладаючи певні обмеження та, за необхід- ності, мало право її припинити. Усі товариства, підпорядковані міністерству внутрішніх справ, повинні були подавати до цієї установи свої щорічні звіти, де мали зазначати розміри своїх капіталів, дані про розміри і характер прибутків та витрат, власність, число членів тощо. Із прийняттям 1 червня 1895 р. закону про заклади дрібного кредиту, а 7 червня того ж року — положення про дрібні кредити — норми імперського законодавства, хоч і з запізненням, прийшли у відповідність до давно назрілих вимог соціальної та фінансово-економічної ситуації пореформеного ——————— 12 Полное собрание законов Российской империи. — Собр. 2. — Т. 37, ч. 1. — № 37852. — С. 26–28. 13 Там же. — Т. 44, ч. 1. — № 46615. — С. 53–54. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 47 суспільства. Професійні товариства взаємної допомоги отримали більше можливостей для розвитку кредитно-фінансового напряму своєї діяльності. Їхня кількість починає стрімко зростати. Разом з кредитними закладами (понад 1,4 тис. ощадно-позичкових товариств і кас), вони утворили мережу установ, орієнтованих на суспільну потребу в отриманні доступних кредитів на невеликі суми. Вже 1898 р. часопис “Киевское слово”, ґрунтуючись на даних звітів міністерства фінансів, констатував, що питання дрібного кре- диту в містах “вже майже вирішено”. “Заклади дрібного кредиту, виконуючи операції, головним чином, своїми власними коштами, володіють значними сумами у 35 млн руб., з яких 25 млн перебувають у розпорядженні кас і товариств взаємного кредиту”14. На зламі ХІХ–ХХ ст. усі допомогові товариства в українських містах, утворені торговельними службовцями за професійним принципом, надавали можливість як вигідного кредитування так і безвідсоткової позички. У такий спосіб товариствам взаємної допомоги вдавалося ефективно залучати до своїх лав все нових членів певних корпоративних громад міста (а разом з тим — і їхні заощадження). Отже, перші товариства комерційних службовців, що з’являлися по українських містах до середини 1890-х рр., намагалися втілювати свою мету за відсутності адекватної законодавчої основи. Різноспрямованість функцій професійних об’єднань від початку була наслідком вимушеної стратегії вести справи, не виходячи формально за рамки “дозволеної доброчинності”. Через це фінансова основа допомогової діяльності прикажчиків (кредиту- вання, сприяння у придбанні цінних паперів і т. ін.) довгий час балансувала на межі, розвиваючись на страх і ризик організаторів, оскільки російське законодавство з тривалим запізненням реагувало на необхідність регулю- вання цієї сфери. Ініціатори і принципи самоорганізації. Громадська активність служ- бовців комерційно-промислової сфери певний час зростала, не будучи вель- ми помітним явищем загального піднесення суспільного руху другої поло- вини ХІХ ст. Проте саме в їхніх колах, різнорідних за соціальним і майновим становищем, від початку 60-х років ХІХ ст. найактивніше поширилися15 одні з перших в Російській імперії організації за професійно-корпоративним принципом. Досить поширеною є точка зору, згідно з якою різноманітні товариства на засадах взаємодопомоги були перенесені на терени Російської імперії з Заходу та “у штучний спосіб” організовувалися “під керівництвом й опікою інтелігентних людей… при цьому занадто мало уваги зверталося на ступінь ——————— 14 Киевское слово. — 1898. — № 3649 (8 марта). — С. 1. 15 Вспомогательные кассы. — С. 415–422. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 48 підготовленості російського ґрунту”16, — тобто насамперед рівень економіч- ної культури нижчих верств. Хто ж були реальні подвижники професійної самоорганізації та само- (“взаємо”) допомоги, що їхня діяльність призвела до впровадження прин- ципів корпоративного самоврядування? Прикажчики, — з одного боку, добре відомий за творами реалістичного театру і літератури узагальнений типаж мало приємного раболіпного суб’єкта, що лицемірно упадає перед хазяїном і догоджає клієнтам торгового закладу. З іншого — одна з найбільш масових та водночас діяльних і мобільних професійних груп містян, що за своїм родом занять мали розвинуті навички комунікації та практичну жилку. Й менше з тим, це була одна з найбільш соціально вразливих категорій, “серед якої нужда й незабезпеченість прогресували”17 в міру зростання їх чисельності у великих торгово-промислових містах. Утім соціально-професійна категорія прикажчиків охоплювала досить різнорідних представників торговельних службовців або службовців у при- ватних осіб. Серед них були і менеджери середньої ланки, котрі завідували великими магазинами або відділеннями і філіями хазяйських фірм (їх зазви- чай називали “головними прикажчиками”), і агенти-представники торгових домів у гуртових операціях, і рядові продавці роздрібного товару. Офіційно існував розподіл на прикажчиків 1-го класу (головних прикажчиків) і 2-го класу (всіх інших). Ця професійна група становила кістяк нижчих верств середнього стану, до яких також належали рахівники (бухгалтери) та їх помічники, касири, конторники й суміжні за фахом службовці у комерційних і промислових підприємствах, керуючі справами у приватних осіб тощо. Постійно відчуваючи, з одного боку, потребу в дрібних кредитах, а з іншого — намагаючись позбавитися кабали лихварів, торговельні службовці зверталися до ідеї самокредитування. Саме таким чином у середовищі пев- них груп прикажчиків Одеси на початку 1860-х рр. формувалася думка про необхідність “правильно організувати підтримку”18, а з тим народжувалася ініціатива створення асоціацій взаємної допомоги. Каталізатором процесу стала локальна криза, що вдарила по місту через скасування 1859 р. порто франко. Негативний ефект припинення режиму безмитної торгівлі (форсований на тлі загальноросійської післявоєнної кри- зи) найбільше позначився на занепаді суспільного духу міської громади, адже на той час міф “порто франко — джерело міжнародного торговельного значення Одеси та її процвітання” вже був міцно вкоріненим у її колективній ——————— 16 Озеров И. Х. Указ. соч. — С. 223–234; Фридман Н. Ссудо-сберегательные и кре- дитные товарищества в России // Русское экономическое обозрение. — 1901. — № 2. — С. 45; № 4. — С. 80. 17 Очерк деятельности Общества взаимного вспомоществования приказчиков г. Одессы за 50 лет. — Одесса, 1913. — С. 7. 18 Там же. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 49 свідомості. З іншого боку, підприємці-власники, намагаючись компенсувати підвищені видатки, спричинені введенням мита, масово скорочували штат службовців. Зміни в усталеному порядку соціально-економічних відносин, трансформації соціокультурних зв’язків призвели торговельне життя міста до гострої кризи, “під час якої багато прикажчиків втратили місця”. За спогадами сучасників, серед їх професійної групи “прогресували такі явища, які помалу стали природним проводом ідеї організованої взаємодопомоги у стані… все це зміцнювало у його свідомій частині думку про необхідність згуртуватися навколо товариства, яке єдине тоді було опорою для бідних, голодних і хворих”19. Перше товариство прикажчиків від початку постало як неформальне об’єднання десятьох однодумців. Принаймні тодішня регіональна преса на- магалася представити процес його створення саме в ключі харитативних прагнень: “Ініціатори… спершу керувалися винятково міркуваннями релігій- ного характеру, але згодом… пройнялися ідеєю доброчинності. [Вони] ура- дили між собою відкладати надлишки своїх доходів, кожний по мірі своїх коштів та можливостей, з тим, аби на ці суми допомагати час від часу своїм товаришам по заняттю на випадок нещастя, хвороби чи надавати підтримку осиротілим сім’ям їх стану”20. Для розпорядження накопичуваними коштами спеціально обирали довірених осіб — старшин. На цій основі в одеських прикажчиків поступово й визріла думка створити окреме товариство взаєм- ної допомоги. За оцінкою одного з перших дослідників діяль- ності товариств взаємної допомоги М. Непряхіна, “не громадські діячі, не люди широкого почину та широких планів поклали початок товариствам… у більшості випадків ініціатива організації виходила від купецтва і верхівки торгових службовців, що складали адміністрацію торгових підприємств… організація йшла в ім’я дрібних цілей доброчин- ного характеру”21. Отже можна припустити, що серед одеських ініціаторів — “десяти прикажчи- ків-євреїв, які служили на приватних посадах”22, — провідну роль відігравали саме службовці вищої ланки. У першому звітному документі зазначено, ——————— 19 Там же. 20 Одесский вестник. — 1863. — 29 июня. — С. 4. 21 Непряхин М. Г. Общества взаимопомощи торговых служащих: Очерк развития. — Саратов, 1913. — С. 24. 22 Отчёт комитета общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев г. Одессы за первый год существования. — Одесса, 1864. — С. 3. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 50 що саме “п.п. С. Берг, Б. Айзман, Й. Вейнберг, Н. Горович, Г. Кенігсберг, Л. Лангфельд, Н. Красний, А. Мочан, А. Рудич, і С. Фельдштейн”23 склали й подали 1862 р. на затвердження проект статуту, заснувавши Одеське товариство взаємної допомоги прикажчиків-євреїв. На початку весни наступного року, 26 березня воно було затверджене, і того ж дня у приміщенні шестикласного єврейського казенного училища товариство скликало свої перші загальні збори. Члени товариства (62 особи) обрали поміж себе перший орган управління — комітет, до складу якого увійшли й перші ініціатори: С. Берг (голова), Ф. Жорно (бухгалтер), О. Гінз- бург (скарбник) і шість членів — І. Лівшиц, Ф. Зайда, Н. Красний, Й. Вейн- берг, З. Бернштейн і В. Гартенштейн. Про цю подію, як і про решту помітних фактів своєї подальшої діяль- ності, прикажчики поінформували широку громадськість через найбільший регіональний часопис “Одесский вестник”24, розмістивши на його шпальтах і текст першого статуту. Товариства прикажчиків наприкінці ХІХ ст.25 Товариство Рік заснування Чисельність чинних членів Товариство взаємної допомоги прикажчиків-євреїв Одеси 1863 555 Товариство взаємного кредиту прикажчиків у Харкові 1864 240 Товариство взаємної допомоги прикажчиків і комерційних служителів Бердичева 1866 433 Товариство взаємної допомоги прикажчиків Одеси 1866 436 Київське товариство взаємної допомоги прикажчиків 1883 233 Товариство взаємної допомоги прикажчиків- християн Миколаєва 1893 124 Товариство допомоги купецьким агентам і різним торговцям Одеси 1899 422 ——————— 23 Там же. 24 Одесский вестник. — 1863. — 30 марта. — С. 4. 25 Отчёт правления общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев г. Одессы за 1896 год. — Одесса, 1897. — С. 70; Отчёт комитета общества взаимного вспомоществования приказчиков и коммерческих служителей из евреев г. Бердичева за 1899 г. — Бердичев, 1900. — С. 41; Отчёт правления общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы за 1897 год. — С. 63; Отчёт Киевского общества взаимного вспо- можения приказчиков за 1885 г. — К., 1886. — С. 46; Отчёт правления общества пособия купеческим агентам и разным торговцам г. Одессы за 1899. — Одесса, 1900. — С. 35. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 51 Громадська ініціатива коммі (тобто commis, як тоді називали прикаж- чиків у багатомовному портовому місті)26 викликала помітний суспільний резонанс. Преса й надалі періодично висвітлювала перипетії непростого її становлення. Така відкритість у справах першого товариства прикажчиків позитивно вплинула на поширення ідеї взаємодопомоги серед нижчих верств городян Одеси та інших міст, які відгукнулися організацією мережі подібних товариств, що до їх лав долучилися сотні нових членів (див. таблицю). У більшості організацій комерційних службовців розрізнялися повно- правні (чинні) і неповноправні члени. За статутом Одеського товариства (1863 р.)27, чинним членом (винятково на добровільній основі) міг стати кожний службовець (іудейського віросповідання) “бездоганної поведінки”, котрий “служить на приватній посаді” (§ 4). Порядність та добра репутація службовця мали першорядне значення для соціально-професійної спільноти. У разі скоєння особою негідного вчинку загальні збори мали право поз- бавити її членства у товаристві (§ 12). Аналогічний підхід панував у Това- ристві взаємної допомоги прикажчиків і комерційних служителів м. Берди- чева (1866 р.)28. Належність до категорії чинних членів у лавах Одеського допомогового товариства купецьких прикажчиків та Харківського товариства взаємного кредиту прикажчиків передусім визначалася умовою характеру зайнятості. Набути статусу чинного члена товариства в першому могли “винятково осо- би, котрі служать у купців, як то: прикажчики і конторники”29; у другому — “лише особи, котрі займають у торгових справах посади: прикажчиків, комісіонерів, бухгалтерів і конторників”30. Переміна місця служби або по- сади автоматично призводила до виключення з числа чинних членів Оде- ського товариства (§ 14). ——————— 26 Commis — від фр. commettre — ‘довірити’, ‘поручити’ — Див.: Комми // Словарь иностранных слов, вошедших в состав русского языка. Материалы для лексической раз- работки заимствованных слов в русской литературной речи / Сост. под ред. А. Н. Чуди- нова. — Изд. 3. — СПб., 1910. 27 Устав Общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев г. Одессы. — Державний архів Одеської області (Держархів Одеської обл.), ф. 2, оп. 1, спр. 625, арк. 18–19зв. 28 Устав общества взаимного вспоможения приказчиков и коммерческих служи- телей из евреев г. Бердичева. — Житомир, 1868. — С. 3–5. 29 Устав вспомогательного общества купеческих приказчиков г. Одессы [1866 г.] // Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 821, арк. 12–13зв. 30 Устав общества взаимного кредита приказчиков в Харькове [1869 г., с доп. 1871, 1872, 1879, 1886 гг.]. — Харьков, 1895. — С. 3–4. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 52 В обох організаціях існував етичний контроль: суворі заходи — до поз- бавлення чинного членства — вживалися щодо осіб, які “нехтували обов’яз- ками служби у хазяїв, котрим вони були рекомендовані” комітетом това- риства, а також ті, хто вчинив будь-який ганебний вчинок. Пізніше до статуту допомогового товариства купецьких прикажчиків були внесені певні зміни, які серед іншого торкнулися і порядку членства. Так, від початку 1880-х рр. до складу чинних членів цієї організації могла увійти будь-яка особа 21–50 років, котра служила у торговельній або промисловій сфері, “а саме: прикажчики, бухгалтери, конторники, агенти, керуючі, комісіонери й т. ін.”, як чоловіки, так і жінки31. Однак обов’язковою для кандидата стала вимога надавати рекомендацію від свого працедавця або від двох чинних членів товариства. Натомість зміна фаху / занять вже не була підставою для виключення з організації. Порушення професійної етики або “доведене нехтування обов’язками служби у хазяїв” тягнули за собою грошові штрафи, і лише у винятковому випадку — позбавлення членства (§ 25). Подібна система правил щодо кандидатів існувала також у Київському товаристві взаємної допомоги прикажчиків. Претенденти, чий вік не пере- вищував 50 років, мали працювати “на посадах прикажчиків, комісіонерів, бухгалтерів, агентів та керуючих”32. Також передбачалася наявність реко- мендації від хазяїна-працедавця або поручительство трьох членів товариства (§ 7). Кандидати приймалися до числа чинних членів на засіданнях ради товариства шляхом голосування. Особи, яким було відмовлено в прийомі, могли подати заявку через рік, але лише один раз: діставши відмову вдруге, вони позбавлялися права вступу назавжди (§ 8, 10). Втратити чинне членство в Київському товаристві можна було за кількох обставин: через невиплату внесків; через неповернення позички; через негідні вчинки і зрештою, через недбале виконання обов’язків служби в тих осіб, яким член товариства був рекомендований організацією (§ 11). Чинні члени становили основу і головний соціальний капітал професій- них об’єднань. Крім власне прикажчиків, вони охоплювали багато інших професійних груп: повірених, бухгалтерів, касирів, агентів, керуючих, комі- сіонерів, експедиторів, техніків тощо (див. рис. 1). ——————— 31 Устав общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы [1880]. — Одес- са, 1884. — С. 6. 32 Устав Киевского общества взаимного вспоможения приказчиков. — К., 1884. — С. 1. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 53 Винятково серед чинних членів на загальних зборах товариств при- кажчиків щорічно обиралися голова і склад правління (комітету), склад ради, а також заміщалися кілька функціональних посад (бухгалтера, скарбника, секретаря, касира та ін.). При цьому, як правило, не бралися до уваги рід занять або посада кандидатів. Однак у деяких організаціях запроваджувалися певні квоти. Так, в Одеському товаристві купецьких агентів (1866 р.) з шістьох осіб-членів комітету, “троє повинні мати заняття або [місце] про- живання у трьох різних частинах міста та займатися за трьома різними галузями торгівлі”33. Диференційований підхід щодо обрання до керівного органу передбачався і статутом Одеського товариства прикажчиків-євреїв (1863 р.): голова правління і бухгалтер могли обиратися серед усього числа членів, а з семи членів правління троє мали бути “службовцями торгових магазинів”, решта — з інших комерційних сфер34. ——————— 33 Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 821, арк. 29. Ці обмеження були ска- совані у новій редакції статуту товариства 1880 р. Тоді ж було змінено його назву: “Товариство взаємної допомоги прикажчиків м. Одеси”. — Див.: Устав общества взаим- ного вспоможения приказчиков г.Одессы [1880]. — Одесса, 1884. — 25 с. 34 Там само, спр. 625, арк. 79 зв. 52% 18% 6,6% 6,3% 5,6% 4% 4% 2% 1% 1% Рис. 1. Професійна структура чинних членів Товариства взаємної допомоги прикажчиків Одеси (1890-і роки) Прикажчики Власники Конторники Керуючі Комісіонери Повірені Бухгалтери Експедитори Контролери Агенти ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 54 Правління було представником орга- нізації, самостійно провадило усі справи, планувало витрати і складало річний ба- ланс. На засіданнях правління вирішува- лося певне коло організаційних і поточних питань. При ньому могли діяти постійні або тимчасові комісії, наділені повнова- женнями у тій чи іншій царині діяльності товариства — бібліотечній, шкільній, ме- дичній тощо. Галузеві комісії, члени яких обиралися загальними зборами, користу- валися певною автономією. Вся система управління в допомогових товариствах була спрямована на демократизацію і залучення найбільшого числа членів до процесів господарської діяльності та к- ерівництва. Чергові загальні збори скликалися двічі на рік комітетами/правліннями то- вариств. У надісланому особистому запро- шенні кожний член організації отримував також бюлетені для голосування на збо- рах. Порядок прийняття рішень був за- гальним для всіх товариств комерційних службовців: “присуди” ухвалювалися шляхом голосування на загальних зборах за більшістю голосів. На зборах усі чинні члени мали однакове право голосу, яке не можна було передавати іншому в разі своєї відсутності. Раз на рік заслуховувався детальний звіт про діяльність товариств, отримані з різних джерел прибутки та видатки, а також затверджувався новий річний кошторис. Для перевірки правильності ведення фінансових справ товариств існував інститут ревізійної комісії, до складу якої обиралися незацікавлені особи. Їхні неупереджені висновки частіше містили рекомендації щодо вдосконалення ведення справ. Іноді прискіпливість і професійність підходу внутрішніх ревізорів допомагала виявити не лише помилки, а й умисні порушення з боку членів правління. Зокрема, члени ревізійної комісії Київського товариства О. Бобрицький, А. Буслов, К. Борисов і С. Смирнов, перевіряючи звіт за 1907 р., викрили Запрошення з бюлетенями. Київське товариство прикажчикІв Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 55 систематичні прояви недбальства та низку дрібних зловживань касира І. Полуботка35. З часом у середовищі чинних членів товариств відбувався природний процес диференціації: внаслідок успішності професійної діяльності та збага- чення частина прикажчиків переходила до вищих соціально-економічних груп, зокрема власників комерційних підприємств. Так, наприкінці ХІХ ст. близько шостої частини чинних членів Одеського товариства прикажчиків (1866 р.) складали власники підприємств і торгових фірм Одеси та деяких інших міст (див. рис. 1). З них шестеро осіб (експедитор при Одеській митниці М. Георгі, власники оптових мануфактурних фірм Д. Котляревський та В. Пташников, головний страховий агент М. Палаузов, керуючий ману- фактурним магазином І. Морозов, бухгалтер Й. Орловський) були одночасно чинними і почесними членами36. У Київському товаристві прикажчиків (1883 р.) на початок ХХ ст. частка власників (ця група об’єднувала підприємців, торговців, купців і власників будинків) становила понад 19% від усіх чинних членів (див. рис. 2). Серед них, зокрема купець другої гільдії А. Ілляш (Ілляшев) за виняткову добро- чинність був обраний одночасно у довічні чинні і почесні члени37. ——————— 35 Отчёт Киевского общества взаимного вспоможения приказчиков за 1907 год. — К., 1908. — С. 61–63. 36 Отчёт правления общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы за 1897 г. — С. 50–51. 37 Отчёт правления Киевского общества взаимного вспоможения приказчиков за 1907 г. — К., 1908. — С. 66–67. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 56 Зміна соціально-професійного статусу не призводила до втрати права чинного членства у більшості товариств прикажчиків. Натомість підвищу- валися шанси таких осіб бути обраними на керівні посади у складі ради або правління, разом з тим відкриваючи можливості до використання матеріаль- них ресурсів організацій у власних цілях. Поступова “елітаризація” това- риства, — і це було проблемою насамперед старіших з них, — вела до відходу від демократичних засад в управлінні, порушення взаємодії та кому- нікативних зв’язків між членами громади, втрати єдності цілей, застою і деградації в усіх сферах її діяльності38. Виняток становили положення, прийняті Харківським товариством взаємного кредиту прикажчиків, за статутом якого “чинні члени, що вийшли з прикажчиків у хазяї” могли, за своїм бажанням, залишатися членами орга- нізації, однак при цьому позбавлялися права на голос та участь в управлінні справами (повноправне членство зберігалося лише за кількома фундаторами товариства)39. Особлива роль у допомогових організаціях комерційних службовців покладалася на категорію членів-ревнителів (тобто небайдужих — тих, хто співчуває цілям товариства і співпрацює на його користь). Головним загаль- ним принципом набуття цього звання для осіб будь-якого стану і фаху (у товариствах прикажчиків-євреїв зазначалося також: “будь-якого віроспо- відання”) була лише їхня згода сплачувати внески до каси товариства. Суми внеску коливалися в різних організаціях: від 25 до 50 руб. при вступі, а також від 3 до 5 руб. щорічно. У багатьох товариствах взаємодопомоги прикажчиків існувала практика залучення до числа членів-ревнителів без грошового внеску фахівців, які своєю працею могли підтримувати якийсь із напрямів діяльності організації. Наприклад, фармацевтів та осіб різного медичного профілю, — якщо вони згоджувалися надавати громаді безкоштовно або на пільгових умовах свої послуги. Так, в Одеському товаристві прикажчиків-християн серед 86 чле- ——————— 38 Подібні застійні процеси, які відбувалися впродовж 1890-х рр., вдалося подолати шляхом реформування найстарішому товариству прикажчиків Одеси. — Див.: Отчёт правления общества взаимного вспомоществования приказчиков-евреев Одессы за 1906 год. — Одесса, 1907. — С. 5–10; Очерк деятельности Общества… — С. 14–16. З ана- логічними проблемами стикалися, кожна в свій час, інші допомогові організації комер- ційних службовців, на що зокрема 1905 р. нарікало правління Казанського товариства прикажчиків (існувало з 1866 р.): “Система спілкування між органами управління та членами нашого Товариства, залишаючись без змін упродовж десятків років, має бути визнана застарілою та незадовільною…” — детально див.: Доклад правления, принятый общим собранием 3 июня 1903 г. // Сведение о деятельности вспомогательного общества приказчиков в Казани. — Казань, 1905. — С. 3–4. 39 Устав общества взаимного кредита приказчиков в г. Харькове. — Харьков, 1895. — С. 4. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 57 нів-ревнителів були 9 лікарів40. З Київським товариством на тих самих доброчинних засадах співпрацювали 16 медиків та провізорів41. Унаслідок принципу залучення добровільних помічників на певному етапі розвитку практично в усіх товариствах прикажчиків запроваджувався інститут почесного членства. Так, у Товаристві прикажчиків-євреїв Одеси за статутом 1870 р. визначалося, що почесні члени обираються з осіб “усіх віросповідань, які користуються пошануванням та загальною повагою” (§ 11)42. В Одеському товаристві прикажчиків правила почесного членства визначав статут 1906 р.: “вимагається обрання у це звання за рішенням загальних зборів, за умови особливих послуг, наданих товариству або ж внесення у касу товариства воднораз не менше 100 руб.”43. Обрані до обох категорій неповноправного членства особи не могли брати кредити або іншу допомогу, займати будь-які керівні посади; на загальних зборах їм надавався лише дорадчий голос. Так, один з перших чинних членів товариства взаємної допомоги прикажчиків-християн Мико- лаєва (1894 р.) Д. Дзіно, котрий служив агентом міського агентства поштово- товарно-пасажирського пароплавства А. Мелетіна, М. Олевинського і Ко, у 1890-х рр. обирався до складу правління цього товариства44. На початку 1900-х рр. Д. Дзіно за активну громадську діяльність і меценатство отримав звання особистого, а згодом спадкового почесного громадянина. Відтоді він продовжував залишатися у товаристві прикажчиків, не беручи участі в його управлінні. Залучення до професійних організацій представників з вищих соціально- економічних груп на правах почесного члена (або ревнителя) мало велике значення насамперед для фінансової успішності товариства (через отримання постійних дотацій у вигляді крупних внесків і цільових пожертв), медичної допомоги, здійснення патронату в питаннях працевлаштування членів гро- мади тощо. Так, упродовж 1890-х рр. періодичні внески на різні цілі (розмір коливався від 200 до 250 руб.) робили почесні члени Одеського товариства прикажчиків крупні комерсанти В. Пташников та Д. Котляревський, обидва також діячі міського самоврядування45. На початку ХХ ст. справу опіки над ——————— 40 Отчёт правления общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы за 1897 г. — С. 66. 41 Отчёт правления Киевского общества взаимного вспоможения приказчиков за 1907 г. — С. 66–67. 42 Держархів Одеської обл., ф. 2, оп. 1, спр. 625, арк. 75–75 зв. 43 Устав общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы. — Одесса, 1906. — С. 8. 44 Державний архів Миколаївської області, ф. Р-216, оп. 1, спр. 1806, арк. 89–96; Адресная и справочная книга всего Николаева на 1912 год. — Николаев, 1912. — С. 61. 45 Отчёт правления общества взаимного вспоможения приказчиков г. Одессы за 1897 г. — С. 35–42. ISSN 2307-5791. Проблеми історії України ХІХ — поч. ХХ ст. 2017. Випуск 27 58 товариством, відкритою при ньому торговою школою ще з більшою актив- ністю продовжували молодші члени цих підприємницьких родин46. Почесне членство у товариствах прикажчиків накладало обов’язок не лише підтри- мувати фінансову стабільність, але також лобіювати інтереси професійних організацій в органах державної влади та місцевого самоврядування — там, де їхній вплив міг прислужитися на користь розвиткові професійної громади. Отже, активну участь представників заможних верств у діяльності допо- могових товариств комерційних службовців можна розглядати як приклад реалізації принципу соціальної відповідальності та зміцнення корпоратив- ного духу, коли соціально-економічна група підприємців-власників брала участь у кредитуванні, страхуванні та організації надання певних соціальних гарантій (навчання дітей прикажчиків, медичної допомоги тощо). Взаємодія між різними категоріями членів професійних товариств сприяла обопільному зміцненню корпоративної свідомості. Таким чином, прагнення комерційних службовців вирішувати свої на- гальні життєві та професійні проблеми, гуртуючись за фаховим принципом, виникало як “ініціатива мас” (grassroots), охоплюючи певні групи міських верств. Їхні корпоративні об’єднання, зберігаючи певну подібність до поши- рених у державі станових інституцій, формувалися як організації закритого типу. Іншою детермінантою їхнього формоутворення був принцип етнокуль- турної сегментації. Впровадження у діяльність професійних товариств стра- тегій комерційного підприємства, розрахованих на фінансове процвітання, зрештою приводило до співробітництва громад з представниками груп ви- щого соціально-економічного статусу — підприємцями, відомими філан- тропами, діячами місцевого самоврядування. З іншого боку, й у самому середовищі чинних членів товариств досить активно відбувалися процеси соціальної диференціації внаслідок успішності справ і збагачення певної частини найманих службовців. Інтенсивне зростання наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. мережі профе- сійних товариств, що охоплювали різні групи осіб, зайнятих у комерційній сфері, було пов’язане з рядом причин політичного та соціально-еконо- мічного характеру. Запровадження державою під час реформ низки неурядо- вих (муніципальних, земських тощо) інституцій, котрі відігравали помітну роль у суспільстві, створило важливий прецедент, наслідуючи який корпо- ративні об’єднання почали брати на себе все більше функцій регулювання суспільного життя. За висловом Дж. Бредлі, організації громадського само- врядування зруйнували “монополію…, яка раніше належала самодержавству і бюрократії”47. ——————— 46 Держархів Одеської обл., ф. 335, оп. 1, спр. 1, арк. 25, 112 зв. 47 Бредли Дж. Общественные организации и развитие гражданского общества в дореволюционной России // Общественные науки и современность. — 1994. — № 5. — С. 81. Сторінки вітчизняної соціально-економічної історії 59 Вивчення корпоративних об’єднань у їх становленні, легалізації та ево- люції принципів діяльності в умовах законодавства абсолютистської дер- жави розсуває рамки сучасного розуміння процесів формування громадської ініціативи, самооб’єднання різних фахових груп та складання професійних ідентичностей. Професійні товариства, проголошуючи доброчинні, фахові, соціальні та освітньо-культурні цілі, поряд з інституціями місцевого самоврядування, формували в суспільстві важливі “горизонтальні” зв’язки, вибудовували необхідний контрбаланс “вертикалі” державної влади і чиновницькому сва- віллю. В умовах стабільної ретардації практичних зусиль бюрократичного апарату стосовно потреб суспільства корпоративні об’єднання торговельних службовців були одними з перших добровільних організацій громадського самоврядування, що прагнули перехопити ініціативу до своїх рук. REFERENCES 1. Antoshkin, D. V. (1921). Ocherk dvizheniya sluzhashchikh v Rossii (so vtoroy poloviny XIX veka). Moscow. [in Russian]. 2. Bradly, J. (1994). Obshchestvennyye organizatsii i razvitiye grazhdanskogo ob- shchestva v dorevolyutsionnoy Rossii. Obshchestvennyye nauki i sovremennost’ — Social Sciences and Contemporary World, 5, 77–89. [in Russian]. 3. Goldenveizer, A. S. (1890). Sotsial’noye zakonodatel’stvo Germanskoy imperii. Strakhovaniye rabochikh: bol’nichnoy, ot neschastnykh sluchayev, na sluchay poteri spo- sobnosti k trudu i starosti. Kyiv. [in Russian]. 4. Huzenko, Yu. I. (1999). Diyal’nist’ tovarystva vzayemnoyi dopomohy prykazh- chykiv-khrystyyan mista Mykolayeva u 1894–1914 rokakh. Naukovi pratsi MF NaUKMA — Scientific Papers of the MB NaUKMA, (1), 31–35. [in Ukrainian]. 5. Khodskii, L. V. (1908). Politicheskaya ekonomiya v svyazi s finansami (Vol. 2). St. Petersburg. [in Russian]. 6. Kulchytska, O. V. (2002). Blahodiyni tovarystva m. Mykolayeva naprykintsi XIX — na pochatku XX stolittya. Naukovi zapysky NaUKMA — Scientific Notes of NaUKMA, 20, 2, 197–201. [in Ukrainian]. 7. Nepryakhin, M. (1913). Obshchestva vzaimopomoshchi torgovykh sluzhashchikh: Ocherk razvitiya. Saratov. [in Russian]. 8. Nikolskii, P. A. (1895). Osnovnye voprosy strahovaniya. Kazan. [in Russian]. 9. Ozerov, I. Kh. (1905). Ekonomicheskaya Rossiya i yeye finansovaya politika na iskhode XIX i v nachale XX veka. Moscow. [in Russian]. 10. Press, A. A. (1900). Strakhovaniye rabochikh v Rossii. St. Petersburg. [in Russian]. 11. Stepanskii, A. D. (1979). Istoriya obshchestvennykh organizatsiy dorevolyutsionnoy Rossii. Moscow. [in Russian]. 12. Stepanskii, A. D. (1980). Samoderzhaviye i obshchestvennyye organizatsii v Rossii na rubezhe XIX–XX vekov. Moscow. [in Russian]. 13. Yarotskii, V. G. (1895). Strakhovaniye rabochikh v svyazi s otvetstvennost’yu predprinimateley. St. Petersburg. [in Russian].

Корпоративне самоврядування професійних громад у комерційній сфері: принципи об’єднання, легалізація, формоутворення (друга половина XIX — початок XX ст.)

Institution

Ähnliche Einträge